Олейко Віра Миколаївна. Методи та моделі вартісної оцінки інтелектуального капіталу суб'єктів господарювання

Краткое описание

Олейко Віра Миколаївна. Методи та моделі вартісної оцінки інтелектуального капіталу суб'єктів господарювання: Дис... канд. екон. наук: 08.03.02 / НАН України; Інститут економічного прогнозування. - К., 2002. - 241арк. - Бібліогр.: арк. 185-203

Олейко В. М. Методи та моделі вартісної оцінки інтелектуального капіталу суб’єктів господарювання. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.03.02 економіко-математичне моделювання. Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2002.
Дисертація присвячена теоретичним та практичним питанням розробки економіко-математичних моделей вартісної оцінки інтелектуального капіталу суб’єктів господарювання та об’єктів інтелектуальної власності як його складової. Побудовано моделі для визначення оптимального рівня інтелектуального капіталу при випадковому попиті на продукцію. Запропоновано модель для отримання максимально сподіваної рентабельності на основі оптимального вибору обсягів виробництва та необхідного для нього інтелектуального капіталу. Розроблено моделі для визначення вартості передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності. Побудовано моделі для визначення оптимального співвідношення між роялті і паушальною оплатою за ліцензію; визначення ставки роялті на основі аналізу інноваційного проекту і при затримці виплати роялті.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в розробці методів та моделей вартісної оцінки інтелектуального капіталу та об’єктів інтелектуальної власності як його складової суб’єктів господарювання. На підставі результатів виконаного дослідження пропонуємо такі висновки:
1. Сьогодні більше, ніж будь-коли, від суб’єктів господарювання вимагають прискорених суспільно-економічних і технологічних змін. Тиск з боку світової конкуренції потребує постійних інновацій, нових ідей, високотехнологічної наукомісткої продукції. Можна стверджувати, що ми на порозі революційних зрушень в економічній теорії, яка ґрунтується на інтелектуально-інформаційній парадигмі. Інтелектуальний капітал необхідно розглядати як провідну конкурентну перевагу нації. У результаті проведеного дослідження встановлено, що для суб’єктів господарювання, які працюють у виробничій, науково-технічній чи інноваційній сферах, особливо актуальними є питання вартісної оцінки інтелектуального капіталу. Теоретично обґрунтовано необхідність розгляду проблематики вартісної оцінки інтелектуального капіталу суб’єктів господарювання й об’єктів інтелектуальної власності як його складової.
2. На основі системного підходу запропоновано визначення інтелектуального капіталу в розрізі стратегічного управління суб’єктом господарювання. Виходячи з визначення інтелектуального капіталу, що об’єднує об’єкти інтелектуальної власності, майнові права на них, знання, вміння, навички людини чи системи, котру вона створила, які при включенні в господарський оборот приносять додану вартість, побудовано економіко-математичні моделі для визначення необхідного оптимального розміру інтелектуального капіталу суб’єкта господарювання та оцінювання вартості передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності.
3. На основі проведених досліджень показано, що вибір стратегії виробництва інноваційних інтелектуально насичених продуктів і технологій значною мірою залежить від вартісної оцінки об'єктів інтелектуальної власності. До оцінки ринкової вартості об'єктів ліцензії запропоновано підхід з позиції стандартної процедури економічного обґрунтування інноваційного проекту, тобто ефективність використання грошових і матеріальних засобів на різні види господарської діяльності доцільно порівнювати за єдиними критеріями руху грошових потоків. Запропоновано розглядати ліцензійну угоду з позиції ліцензіата, а умови продажу ліцензії подати у формі вигідного інноваційного проекту для ліцензіата.
4. Оцінка вартості необхідного інтелектуального капіталу для виробництва є надзвичайно важливим чинником при випуску нових інтелектуально насичених товарів та при використанні новітніх технологій виробництва. Розглянуто і розроблено моделі визначення оптимального розміру інтелектуального капіталу суб’єктів господарювання в умовах стабільної та нестабільної економіки. При побудові економіко-математичних моделей максимальний прибуток прийнято як критерій оптимальності. Побудовано моделі для визначення необхідного оптимального розміру інтелектуального капіталу суб’єкта господарювання.
4.1. Модель, що дає змогу оцінити обсяг інтелектуального капіталу, який максимізував би сподіваний прибуток. На основі отриманого сподіваного прибутку можна знайти оптимальні рівні виробництва і необхідного для цього виробництва інтелектуального капіталу. Досліджено залежність інтелектуального капіталу від обсягу виробництва у випадку виробництва одного продукту, попит на який є випадковою величиною з урахуванням втрат від перевиробництва та втрат від незадоволеного попиту, коли витрати на підготовку виробництва прямо пропорційні інтелектуальному капіталові, а витрати на виробництво продукції обернено пропорційні величині інтелектуального капіталу.
4.2. Досліджено основні функції розподілу випадкової величини попиту, від яких залежать оптимальні розміри виробництва й інтелектуального капіталу. Побудовано модель сподіваного прибутку, яка дає змогу знайти оптимальні рівні виробництва і необхідного для цього виробництва інтелектуального капіталу для виробництва одного продукту у випадку параболічного розподілу попиту.
4.3. Модель для оцінки ризику прибутку при рівномірно розподіленому попиті.
4.4. Модель для максимізації сподіваної рентабельності виробництва на основі оптимального вибору обсягів виробництва та необхідного для нього інтелектуального капіталу при випадковому попиті на продукцію. Отримано функцію розподілу рентабельності при рівномірно розподіленому попиті. Дана модель дає змогу визначити максимальну сподівану рентабельність виробництва з урахуванням необхідного інтелектуального капіталу для виробництва, втрат від перевиробництва та від незадоволеного попиту.
4.5. Модель визначення необхідного для виробництва інтелектуального капіталу в умовах нестабільної економіки, тобто при відмові від спрощувального припущення про стабільність цін. Отримано основне рівняння для визначення оптимального розміру інтелектуального капіталу. Дана модель побудована для основних випадків функції початкових витрат на підготовку виробництва і функції витрат на виготовлення продукції. Отримано явну формулу для визначення величини інтелектуального капіталу в умовах нестабільної економіки, якщо витрати на підготовку виробництва прямо пропорційні інтелектуальному капіталові, а витрати на виробництво одиниці продукції обернено пропорційні тому ж капіталу.
5. Розроблено моделі для оцінювання вартості передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності.
5.1. Модель оптимального співвідношення між різними формами оплати для ситуації, коли ліцензіар визначив ціну ліцензії за право користування об’єктом інтелектуальної власності. Показано, що вибір форми оплати для ліцензіата пов’язаний з ризиком. На основі дослідження функції вигідності ліцензіата обґрунтовані умови вибору найсприятливішої форми оплати за ліцензію.
5.2. Моделі для обчислення відносної ставки роялті на користь ліцензіара за те, що він надав право користування об’єктом своєї інтелектуальної власності з урахуванням дисконтування грошових потоків інноваційного проекту, на основі рівності зведених прибутків.
Моделі визначення ставки роялті для одно-, дво- та триперіодного інноваційних проектів.
5.3. Модель для обчислення ставки роялті на користь ліцензіара за користування об’єктом інтелектуальної власності для випадку складного інноваційного проекту, коли вкладення здійснюють не одноразово, а протягом кількох перших періодів. Узагальнено дану формулу для ситуації, коли надходження грошових потоків від реалізації продукції здійснюють із затримкою.
5.4. Моделі для визначення ставки роялті для неординарних інноваційних проектів. Досліджено випадок інноваційного проекту ліцензіата, в якому видатки і надходження чергуються. Отримано явну формулу для визначення ставки роялті оплати ліцензії на основі критерію рівності внутрішніх норм рентабельності для вищевказаного інноваційного проекту. Дану модель узагальнено на випадок, коли часові інтервали між грошовими потоками інноваційного проекту різні, а саме, що між видатками і надходженнями минає тільки якийсь проміжок цього періоду.
За умови пропорційності надходжень від реалізації ліцензійної продукції попереднім видаткам, на основі критерію рівності внутрішніх норм рентабельності отримано залежність між паушальною і роялті оплатою ліцензії, коли в інноваційному проекті ліцензіата передбачені різні часові інтервали між вкладеннями і надходженнями (з одного боку) та цими ж надходженнями і наступними вкладеннями.
Для умов, коли ліцензійний договір передбачає деяку затримку виплат роялті від періоду, коли ліцензіат отримує дохід, отримано явну формулу ставки роялті. Показано, що ставка роялті у таких випадках залежить від розмірів надходжень, від дисконтної ставки і від тривалості затримки виплати роялті. Дану формулу узагальнено для багатоперіодних інноваційних проектів з почерговими видатками і надходженнями.
5.5. Проаналізовано отримані формули ставок роялті на основі порівняння зведених прибутків і ставок роялті на основі порівняння внутрішніх норм рентабельностей, знайдено максимально можливе відхилення між ними. Отримано формулу для визначення ставок роялті у випадках, коли ліцензійний договір передбачає поетапну виплату паушальної оплати протягом кожного періоду інноваційного проекту.
6. Моделі, які розроблені у даному дослідженні, належать до класу економіко-математичних, оскільки функції побудовані з урахуванням економічного змісту та властивостей їх компонент та всі математичні перетворення, використані в процесі дослідження моделей, проведені з урахуванням їх економічного змісту.
У результаті виконаних обчислень та розрахунків показано, що розроблені в даному дослідженні моделі, які доведені до практичної реалізації, дають змогу здійснювати вартісну оцінку оптимального розміру необхідного інтелектуального капіталу суб’єкта господарювання, а також об’єктів інтелектуальної власності для інноваційних проектів.