ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНІЙ ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Перелік умовних позначень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Теоретико-методологічні засади участі органів внутрішніх справ України у міжнародній правоохоронній діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4
5

13
1.1. Категоріальний апарат міжнародної правоохоронної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
13
1.2. Методологія управління як засіб реалізації та удосконалення міжнародної правоохоронної діяльності
1.3. Міжнародна правоохоронна сфера як об’єкт управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

64

Розділ 2.
Правове регулювання діяльності органів внутрішніх справ України у міжнародній правоохоронній сфері . . . .

83
2.1. Специфіка правового регулювання участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності . . . . . .
2.2. Роль національного законодавства у належному здійсненні ОВС України міжнародної правоохоронної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.3. Вплив міжнародно-правових актів на діяльність ОВС України у міжнародній правоохоронній сфері . . . . . . . . . .
83

91

115

Розділ 3.

Роль підрозділів органів внутрішніх справ України у діяльності суб’єктів управління у міжнародній правоохоронній сфері: організаційно-правові засади та шляхи удосконалення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

138

3.1. Управління міжнародних зв’язків Головного штабу МВС України як суб’єкт відомчого управління . . . . . . . . .

138
3.2. Специфіка повноважень Національного центрального бюро Інтерполу в Україні . . . . . . . . . . . . . .
146
3.3. Місце та роль Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території Співдружності Незалежних Держав в управлінні міжнародною правоохоронною сферою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

162

3.4. Інформатизація як чинник удосконалення діяльності суб’єктів управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
177

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201
Додаток А . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229
Додаток Б . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237
Додаток В . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 242
Додаток Д . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 262

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасному світу властиві тенденції глобалізації та інтеграції не тільки позитивних процесів та явищ, але й негативних. З одного боку, відбувається становлення третього покоління прав людини – прав людства. З іншого боку, загострюються глобальні світові проблеми, у тому числі з’являються нові тенденції розвитку кримінального середовища, активізується міжнародний тероризм. Усвідомлюючи небезпеку такої загрози, країни світу вживають спільні заходи щодо належного забезпечення прав людини та людства. Такий підхід вимагає послідовної, зваженої політики компетентних органів різних держав та міжнародних організацій щодо стратегії боротьби з організованою транснаціональною злочинністю, належна реалізація якої має впроваджуватися, серед іншого, і у процесі міжнародної правоохоронної діяльності.
Пріоритетні положення політики Української держави в галузі міжнародної правоохоронної діяльності, визначені у Конституції України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Для реалізації зазначеної політики органи державної влади України, компетенція яких пов’язана з міжнародною правоохоронною діяльністю, мають створювати умови як на внутрішньодержавному (національному), так і міжнародному рівні, з метою реального забезпечення прав і свобод громадян, іноземців та осіб без громадянства, охорони та захисту громадського світового порядку.
Одним із дієвих засобів досягнення зазначеної мети постає якісне трансформування усього механізму національних правоохоронних органів, у тому числі органів внутрішніх справ України, для гарантування соціальної безпеки людини та людства в нових умовах сьогодення. На сучасному етапі державотворення та інтеграції України у світове співтовариство виникає нагальна потреба у активізації соціальної ролі ОВС України, передусім, у галузі забезпечення прав і свобод людини та людства на рівні світових стандартів. Певні зрушення на цьому шляху мають місце, але вони не носять комплексного всеохоплюючого характеру. Залишаються проблеми щодо реального забезпечення виконання ОВС України положень ратифікованих міжнародних договорів, які пов’язані, зокрема, з недостатнім рівнем організаційно-правового, матеріального, фінансового, технічного забезпечення системи ОВС України, а також правової культури правоохоронців, не завжди відповідає вимогам часу діяльність ОВС України у міжнародній правоохоронній сфері.
Така ситуація вимагає рішучих, зважених та спільних заходів науковців та практичних працівників ОВС України. Наукове супроводження міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України розглядається як важливий чинник реалізації такої діяльності. Аналіз чинного законодавства України в галузі міжнародної правоохоронної діяльності, практики реалізації нормативно-правових актів, теоретичне осмислення наукових праць у різних галузях юриспруденції дає можливість переконатися у тому, що не всі аспекти цієї діяльності, у тому числі управлінський, було досліджено повною мірою; практично відсутні роботи, в яких розглядаються вимоги щодо якісного трансформування міжнародної правоохоронної діяльності з огляду на випереджаюче врахування нових тенденцій розвитку міжнародної злочинності та шляхів його забезпечення; недостатньо уваги приділялося розробці ефективних організаційно-правових механізмів ОВС України, які були б спроможні оперативно та якісно вирішувати проблеми соціальної безпеки у широкому розумінні цього слова, а також злагоджено взаємодіяти з відповідними міжнародними механізмами для підтримання громадського світового порядку. Таким чином, глибоке дослідження у організаційно-правовому аспекті проблем участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності набуває особливого змісту і актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 6.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період з 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Національного університету внутрішніх справ (п. 2.3 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.). Робота спрямована також на реалізацію основних положень Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. № 8 км/1) та Перспективного плану дій МВС України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС (затверджено розпорядженням МВС України від 30 грудня 2002 р. № 618).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, практики його реалізації та узагальнення основних положень праць науковців визначити сутність та особливості міжнародної правоохоронної діяльності, організаційно-правові засади належної участі ОВС України у цій діяльності, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України, організаційного трансформування ОВС України в напрямку забезпечення цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності.
Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких задач:
- визначення та аналіз понятійного апарату міжнародної правоохоронної діяльності;
- розкриття змісту та призначення міжнародної правоохоронної сфери;
- визначення суб’єктів управління в галузі міжнародної правоохоронної діяльності та їх компетенції;
- дослідження повноважень ОВС України як суб’єкта управління у міжнародній правоохоронній сфері;
- обґрунтування шляхів якісної, організованої реалізації функцій міжнародної правоохоронної діяльності органами внутрішніх справ України;
- аналіз чинного національного законодавства та виділення нормативно-правових актів, відповідно до яких має здійснюватися управління ОВС України в процесі міжнародної правоохоронної діяльності;
- узагальнення практики міжнародної правоохоронної діяльності суб’єктів цієї діяльності як в Україні, так і поза її межами, з визначенням шляхів оптимізації їх організаційних структур, функцій, методів та форм управління;
- розробка пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності ОВС України в напрямку узгодженої взаємодії з зарубіжними правоохоронними органами та міжнародними організаціями у міжнародній правоохоронній сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні й організаційно-правові засади, форми та методи міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України, а також шляхи їх удосконалення.
Методологічною основою дисертації є теоретико-методологічний арсенал, зумовлений метою та особливостями явища, що аналізується, – міжнародної правоохоронної діяльності та участі в ній ОВС України. Спираючись, передусім, на вітчизняну теоретико-методологічну спадщину, автор виходить з діалектичного світорозуміння. Системний метод використовувався під час дослідження міжнародної правоохоронної діяльності з позицій теорії управління (підрозділ 1.2), визначення правової бази міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України (розділ 2). Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (підрозділи 1.1 – 1.3). За допомогою організаційно-структурного, функціонального й системного методів, а також синергетичного підходу досліджено державне та міждержавне управління міжнародною правоохоронною сферою як систему, структурні елементи об’єкта та суб’єкта державного (міждержавного) управління міжнародною правоохоронною сферою (розділ 1). Суб’єктно-об’єктний підхід використовувався при розгляді управління ОВС України міжнародною правоохоронною сферою як цілісної системи (підрозділи 3.1 – 3.3). Історико-правовий метод застосовано під час аналізу еволюції нормативно-правової бази щодо завдань, функцій, повноважень ОВС України як органу державного управління у міжнародній правоохоронній сфері за роки незалежності України (підрозділ 2.2). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено напрямки удосконалення національного законодавства з метою інтеграції України до світової спільноти (підрозділи 2.3, 3.4). Статистичний метод використовувався для ілюстрації досягнень і недоліків у правовому регулюванні відносин у міжнародній правоохоронній сфері та визначення шляхів підвищення ефективності реалізації управлінських функцій ОВС України (розділи 2, 3). Розв’язанню проблем інформаційного забезпечення ОВС України як суб’єкта державного управління у міжнародній правоохоронній сфері сприяло комплексне використання інформаційного підходу, логічного методу, методу моделювання (підрозділ 3.4).
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці фахівців з теорії держави та права, теорії управління та адміністративного права, міжнародного права, інших галузевих правових наук: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, М.І. Ануфрієва, Г.В. Атаманчука, І.В. Арістової, О.М. Бандурки, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, В.Т. Білоуса, О.К. Безсмертного, В.П. Бож’єва, А.Н. Глібова, С.Т. Гончарука, К.Ф. Гуценка, Р.А. Калюжного, О.М. Клюєва, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, О.П. Коренєва, Ю.Ф. Кравченка, В.Н. Кудрявцева, І.Е. Марочкіна, Н.П. Матюхіної, М.І. Мельника, Г.І. Петрова, В.М. Плішкіна, О.Ф. Скакун, О.О. Теличкіна, Л.Д. Тимченка, Ю.О. Тихомирова, М.М. Тищенка, Г.В. Щокіна, О.Н. Ярмиша та ін. Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, у тому числі МВС України, міжнародно-правові документи робочих органів ООН, Ради Європи, Європейської комісії ЄС, статутних органів СНД, Інтерполу; національна правозастосовна практика, досвід здійснення міжнародної правоохоронної діяльності провідними державами світу, узагальнення практики застосування національного законодавства з питань державного управління міжнародною правоохоронною сферою та міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України, довідкова література, статистичні та аналітичні матеріали, які містять інформацію з проблеми, що досліджується.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексних досліджень організаційно-правових засад участі органів внутрішніх справ України у міжнародній правоохоронній діяльності. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- визначено категоріальний апарат міжнародної правоохоронної діяльності та запропоновано ознаки цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності;
- вперше запропоновано визначення поняття державного та міждержавного управління у міжнародній правоохоронній сфері; обґрунтовано доцільність використання методології теорії управління для удосконалення міжнародної правоохоронної діяльності та її трансформування у цивілізовану;
- сформульовано автором визначення поняття міжнародної правоохоронної сфери; узагальнено та проаналізовано її особливості як об’єкта управління;
- запропоновано сформувати інтегративну систему національних органів усіх гілок держаної влади, компетенція яких цілком чи частково пов’язана з міжнародною правоохоронною діяльністю, та відповідних міжнародних організацій (міжурядових); обґрунтована доцільність розгляду цієї системи як суб’єкта міждержавного управління;
- визначено й системно досліджено роль та місце ОВС України в системі управління у міжнародній правоохоронній сфері;
- запропоновано підхід до комплексного формування належної правової бази регулювання участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності;
- сформульовано пропозиції щодо необхідності прийняття Закону України „Про міжнародну правоохоронну діяльність України” та розроблено проект цього закону;
- комплексно досліджено вплив ратифікованих Україною міжнародних актів на створення правових підстав для забезпечення цивілізованої участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності;
- вперше запропоновано і обґрунтовано доцільність підвищення статусу НЦБ Інтерполу в Україні для підвищення ефективності діяльності суб’єктів державного (міждержавного) управління у міжнародній правоохоронній сфері;
- внесено пропозиції щодо удосконалення організаційних засад управління ОВС України в напрямку забезпечення їх цивілізованої участі у міжнародній правоохоронній діяльності;
- дістала подальший розвиток та уточнення Концепція інформатизації органів внутрішніх справ України, передусім у напрямку зваженої імплементації європейських стандартів у галузі захисту персональних даних.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем правового забезпечення міжнародної правоохоронної діяльності України та управління ОВС України у міжнародній правоохоронній сфері;
- у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного національного законодавства, зокрема: розроблено проект Закону України „Про міжнародну правоохоронну діяльність України”, пропозиції до законів України „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та направлено до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; внесено зміни до проекту Постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення взаємодії з Міжнародною організацією кримінальної поліції” та направлено до Міністерства внутрішніх справ України (про що є відповідні акти впровадження);
- у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність ОВС України у міжнародній правоохоронній сфері з метою перетворення її у цивілізовану;
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження використовуються при викладанні дисциплін „Судові та правоохоронні органи України”, „Управління в органах внутрішніх справ”. Деякі положення дисертації враховані у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора;
- у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації можуть слугувати матеріалом для підвищення рівня правової культури суспільства та працівників ОВС України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки було оприлюднено на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: Третій Міжнародній міждисциплінарній конференції „Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (м. Харків, 4-9 листопада 2002 р.); науково-практичній конференції „Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України” (м. Харків, 24 жовтня 2002 р.); Третьому Міжнародному науковому конгресі „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 26 лютого 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (м. Запоріжжя, 11-12 квітня 2003 р.); ХІ Міжвузівській студентській науковій конференції „Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 15-16 травня 2003 р.); науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 20 червня 2003 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у десяти наукових статтях, сім з яких опубліковано у фахових виданнях, та тезах доповіді на науково-практичній конференції.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (291 найменування), чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації – 268 сторінок. Список використаних джерел займає 28 сторінок, додатки містяться на 39 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на системне удосконалення організаційно-правових засад участі органів внутрішніх справ України у міжнародній правоохоронній діяльності з метою сприяння реалізації цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності.
Виходячи із важливості з’ясування змісту поняття „цивілізована міжнародна правоохоронна діяльність”, а також невизначеності цього терміна у національному законодавстві та у науковому обігу, у дисертації завдяки комплексному дослідженню здійснена спроба розкрити ознаки цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності:
- головним орієнтиром цієї діяльності повинні бути загальновизнані принципи міжнародного права;
- діяльність, що здійснюється цивілізованими державами, тобто тими, що поширюють на своїй території найважливіші міжнародно-правові акти в галузі забезпечення прав і свобод людини та людства;
- діяльність, яка виходить із об’єктивної потреби міжнародної спільноти в цілому та особистості зокрема, а також із обґрунтованої необхідності активної співпраці держави, суспільства та індивіда;
- діяльність, яка зважає передусім на якісний аспект міжнародного співробітництва;
- діяльність, яка реалізується на засадах високого рівня відповідальності кадрів компетентних органів, а також загальної правової культури;
- діяльність, що спирається на сучасні наукові дослідження, використовує інтелектуальний потенціал суспільства задля створення таким чином належних умов для його зростання та безпечного існування самої цивілізації.
Під час дослідження проблеми (у її організаційно-правовому аспекті) участі органів внутрішніх справ України у міжнародній правоохоронній діяльності (МПД) автором була зроблена спроба з’ясувати наступні питання:
- чи можна вважати МПД цивілізованою?
- чи постають ОВС України цивілізованим суб’єктом МПД?
- які шляхи узгодженого вирішення проблеми щодо перетворення МПД у цивілізовану та трансформування ОВС України у напрямку формування їх як цивілізованого суб’єкта МПД?
Відповіді на ці актуальні питання потребує як наука, так і практична діяльність, що обумовлюється наступними обставинами:
- загрозами для великої соціальної системи, породженими процесами, які об’єктивно розвиваються;
- криміналізацією суспільства в цілому;
- необхідністю вирішення проблеми соціальної безпеки у широкому розумінні цього слова, тобто проблеми безпеки особи, суспільства в цілому;
- нагальною потребою у розробці якісно нових підходів до реалізації ідеї національної та міжнародної безпеки, що своїм підґрунтям мусить мати гуманістичні початки;
- необхідністю переходу від теоретичних підходів щодо забезпечення прав і свобод людини до конструктивної практики реалізації прав і свобод людини, використовуючи широкий спектр можливостей, якими володіють держави та міжнародні міжурядові організації;
- критичним ставленням населення до діяльності владних структур щодо захисту прав людини;
- орієнтацією певних прошарків населення на неконституційні способи захисту своїх прав у зв’язку із відсутністю надійного правозахисного механізму.
Аналіз чинного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів (переважно ратифікованих Україною) в галузі МПД загалом та ОВС України зокрема, практики реалізації нормативно-правових актів, теоретичне осмислення наукових праць у різних галузях юриспруденції дозволив переконатися у тому, що не всі аспекти МПД було досліджено повною мірою, практично відсутні роботи, в яких розглядаються вимоги щодо здійснення цивілізованої МПД та шляхи її забезпечення. Базуючись та використовуючи певною мірою досвід науковців і практичних працівників щодо правотворчості, правозастосування та наукові дослідження в галузі МПД, у дисертації з урахуванням реалій сьогодення запропоновано комплексно розглядати міжнародну правоохоронну діяльність з позицій теорії управління (у організаційно-правовому аспекті), що постає перспективним кроком на шляху до цивілізованої участі ОВС України у цій діяльності.
Цілком логічними виявляються дослідження щодо понятійного апарату міжнародної правоохоронної діяльності, під час яких застосовувався логіко-семантичний підхід. У зв’язку з існуванням різних точок зору щодо понять „правоохоронні органи”, „правоохоронна діяльність”, „охорона” та „захист” у роботі обґрунтовується та відстоюється відповідна позиція стосовно тлумачення означених категорій.
Широкий підхід до тлумачення терміну „охорона” дозволив по-новому окреслити перелік та зміст функцій держави, що визначають МПД, спираючись на теоретико-методологічний арсенал теорії держави і права. Крім того, були ідентифіковані правовідносини, в межах яких має здійснюватися МПД. Таким чином, ми дійшли до висновку: міжнародна правоохоронна діяльність держави визначається міжнародною правоохоронною та міжнародною судовою функціями держави, що реалізуються національною системою правоохоронних та судових органів, здійснюється у межах міжнародних правоохоронних відносин та міжнародних регулятивних правовідносин і має відповідати системі їх принципів. При цьому відповідним аналізом були визначена система принципів здійснення МПД держави, чому сприяло творче використання системного підходу.
Виходячи із того, що сфера охорони права значно ширша за сферу боротьби зі злочинністю (міжнародною та загальнокримінальною) або порушеннями громадського світового порядку, у роботі запропоновано широке тлумачення поняття „міжнародна правоохоронна діяльність”. Воно передбачає, що основними компонентами міжнародної правоохоронної діяльності держави об’єктивно постають: боротьба з міжнародними злочинами, злочинами міжнародного характеру та загальнокримінальними злочинами транснаціонального характеру; попередження міжнародних злочинів, злочинів міжнародного характеру та загальнокримінальних злочинів транснаціонального характеру; боротьба та попередження міжнародних деліктів, а також заходи правового виховання.
У роботі обґрунтовується та наголошується на необхідності існування зваженої системи функцій МПД держави, яка має бути відкритою для урахування виконання нових актуальних завдань сьогодення та майбутнього, тобто носити випереджальний характер. Підкреслюючи особливу роль судової функції в охороні права, акцентується увага на тому, що судові органи – вершина піраміди всієї національної системи органів, що здійснюють МПД держави, а не тих, що є суто правоохоронними органами.
Усвідомлюючи необхідність проведення ґрунтовних досліджень категоріального апарату міжнародної правоохоронної діяльності, у роботі з’ясовано поняття об’єкта та суб’єктів цієї діяльності. Подана дефініція міжнародної правоохоронної сфери (МПС), що постає об’єктом міжнародної правоохоронної діяльності, – це соціальне середовище, яке потребує охорони та захисту прав і свобод людини й держав на рівні світових стандартів, а також охорони та захисту громадського світового порядку.
Існуюча дискусія щодо визначення складу суб’єктів МПД надала нам можливість навести свою позицію з цього питання. У роботі запропоновано та обґрунтовано до суб’єктів МПД віднести: держави та їх органи, що уповноважені представляти державу у зовнішніх зносинах в галузі МПД; міжнародні міжурядові організації, що функціонують у міжнародній правоохоронній сфері; деякі міжнародні неурядові організації; індивідів (фізичних осіб).
На нашу думку, включення фізичної особи до складу суб’єктів МПД сприятиме формуванню цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності у частині, що стосується включення суспільства до виконання завдань забезпечення безпеки особи, суспільства, держави. У роботі наголошується на необхідності розглядати загальну міжнародну правоохоронну діяльність з системних позицій, тобто це система, яка включає підсистему МПД суспільств і міжнародних неурядових організацій та підсистему МПД держав і міжнародних міжурядових організацій, що мають тісно взаємодіяти. Таким підходом робиться ще один крок у напрямку здійснення цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності.
Виходячи із аналізу поняття суб’єкта МПД, видів цих суб’єктів, у роботі акцентовано увагу на необхідності введення поняття „міжнародна правоохоронна діяльність держав та міжнародних міжурядових організацій”. Визначено, що ця діяльність реалізується системою національних правоохоронних та судових органів різних країн та відповідних міжнародних міжурядових організацій. Саме на таку міжнародну правоохоронну діяльність були спрямовані наші дослідження, зважаючи на предмет дисертаційної роботи. Що стосується МПД суспільств та міжнародних неурядових організацій, то у роботі підкреслюється доцільність проведення спеціальних досліджень з цієї проблематики.
Враховуючи багатоаспектність МПД держав та відповідних міжнародних міжурядових організацій, у роботі запропоновано та обґрунтовано доцільність аналізу суто управлінського аспекту міжнародної правоохоронної діяльності. Зважаючи на необхідність наукового супроводження міжнародної правоохоронної діяльності, у роботі сформульовані загальні засади концепції управління у міжнародній правоохоронній сфері (МПС):
- міжнародна правоохоронна сфера, що формується суспільством та державою на усіх національних рівнях, потребує для усталеного функціонування та розвитку керуючого, регулюючого, організуючого, узгоджуючого впливу національних органів державної влади, а також міжнародного управлінського механізму;
- однією із ефективних форм забезпечення політики держави у міжнародній правоохоронній сфері постає державне управління у зазначеній сфері;
- визнання об’єктивної необхідності раціонального державного управління МПС не суперечить природній обмеженості раціональності;
- виокремлено соціальне явище, яке розуміється як державне (міждержавне) управління у міжнародній правоохоронній сфері;
- специфіка МПД обумовлює використання широкого трактування поняття „державне (міждержавне) управління” у міжнародній правоохоронній сфері;
- міждержавне управління та державне управління у міжнародній правоохоронній сфері співвідносяться між собою як загальне та часткове, що впливає на визначення шляхів їх удосконалення;
- досягнення мети управлінських відносин щодо організованого, ефективного функціонування провідних відносин у міжнародній правоохоронній сфері забезпечується визначенням та дослідженням суб’єктів та об’єкта управління;
- особливості суб’єктів МПД та широке розуміння державного (міждержавного) управління у міжнародній правоохоронній сфері об’єктивно вимагають управлінської діяльності відповідних національних органів усіх гілок влади різних держав, а також міжнародних міжурядових організацій, компетенція яких пов’язана з МПД;
- методологія теорії управління обумовлює належне функціонування та розвиток міжнародної правоохоронної сфери як об’єкта управління, межі якого визначаються виконавчою та приписовою юридисдикцією національних суб’єктів управління, положеннями відповідних міжнародних договорів, а також синергетичним підходом;
- формування й реалізація належних критеріїв визначення відповідності управлінської стратегії й тактики суб’єктів управління їх реальній результативності потребує аналізу характеру взаємодії суб’єктів та об’єкта управління, а також способів виявлення й оцінки результативності управлінських дій.
У роботі наголошується, що розробка та якісна реалізація концепції управління у міжнародній правоохоронній сфері постає реальним кроком у напрямку перетворення міжнародної правоохоронної діяльності у цивілізовану.
Досягненню мети дисертаційного дослідження щодо формулювання та розширення підстав трансформування міжнародної правоохоронної діяльності (МПД) у цивілізовану діяльність сприяє підхід стосовно забезпечення ефективності реалізації функцій МПД. Показано, що виділення та дослідження суто управлінських функцій державного (міждержавного) управління у міжнародній правоохоронній сфері (МПС) дозволило спрямувати, організувати, відрегулювати, активізувати та певним чином контролювати процес виконання функцій МПД відповідними суб’єктами управління. Обґрунтовано, що належне здійснення суто управлінських функцій потребує системної організації суб’єктів управління МПС.
Враховуючи відсутність ґрунтовних досліджень методів в галузі державного (міждержавного) управління МПС, у роботі зроблено висновок, що ефективність методів визначається ступенем узгодженості цілеспрямованої регулюючої діяльності суб’єкта з механізмом самоорганізації міжнародної правоохоронної сфери. Запропоновано сформувати систему методів означеного управління, яка є відкритою та відповідає вимогам адекватності щодо змін у МПС. На нашу думку, вибір набору конкретних методів та їх логічне застосування має здійснювати конкретний суб’єкт управління з урахуванням управлінської ситуації. У роботі підкреслено, що вибір ефективних методів – це складна проблема, яка вимагає окремих досліджень, і зроблено лише перші кроки в цьому напрямку під час розгляду ОВС України як суб’єкта управління у міжнародній правоохоронній сфері.
У роботі було запропоновано та обґрунтовано доцільність дослідження державного (міждержавного) управління МПС як системи. Системна організація характерна також для об’єкта та суб’єктів управління. Наголошено, що особливого наукового та практичного значення набуває проблема дослідження ефективності взаємозв’язків між суб’єктами управління у зв’язку із необхідністю реалізації сумісних зусиль щодо боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, охорони прав і свобод людини.
Зважаючи на запропоновану концепцію управління у міжнародній правоохоронній сфері (МПС), а також усвідомлюючи необхідність дослідження шляхів еволюціонування міжнародної правоохоронної діяльності, у дисертації показано особливу роль міжнародної правоохоронної сфери як об’єкта управління. Бачення міжнародної правоохоронної діяльності передусім з позицій задоволення об’єктивних потреб МПС зумовило аналіз об’єкта управління саме під таким кутом зору. З’ясування змісту понять „основні права людини”, „громадський світовий порядок”, „міжнародна громадська безпека”, „національна безпека” дозволили побачити існуючі проблеми МПС та можливі організаційно-правові заходи щодо їх вирішення.
Відштовхуючись від того, що МПД спрямована на охорону та захист міжнародної правоохоронної сфери, у дисертації визначено та досліджено основні чинники, які негативно впливають на ступінь захищеності цієї сфери: міжнародні злочини, злочини міжнародного характеру, загальнокримінальні злочини транснаціонального характеру, міжнародні делікти. Обґрунтовано, що для визначення об’єктивних потреб об’єкта управління, передбачення та врахування загроз міжнародній правоохоронній сфері, а також вироблення зваженої й адекватної стратегії управління відповідними суб’єктами доцільно застосувати структурно-функціональний підхід щодо дослідження об’єкта управління. Показано, що ефективний критерій структурування МПС зважає на ступінь небезпеки загроз та широке тлумачення терміна „охорона”.
Аналіз міжнародної правоохоронної діяльності (МПД) розвинутих країн світу дозволив дійти до висновку, що роль міжнародної правоохоронної сфери як об’єкта управління не обмежується лише визначенням потреб цієї сфери та ініціюванням певних організаційно-правових заходів з боку суб’єктів управління. Спираючись на позицію пріоритету прав людини і громадянина у міжнародній правоохоронній сфері, а також повноти реалізації їх правового статусу, його відповідності ознакам демократичної правової соціальної держави, у дисертації наголошено на необхідності конструктивного використання об’єктом управління механізму місцевого самоврядування та можливостей громадських об’єднань.
Під час дослідження об’єкта управління з’ясовано, що удосконалення управлінських відносин, а також нормальне функціонування та розвиток міжнародної правоохоронної сфери значною мірою визначаються якісним рівнем діяльності суб’єктів управління. Усвідомлюючи необхідність дослідження організаційно-правових засад діяльності кожного суб’єкта управління, ми об’єктивно були змушені торкнутися лише загальних засад діяльності суб’єктів управління і зосередитися виключно на ОВС України. Такий вибір обумовлений як потребами суспільства, так і відповідними нормативно-правовими актами України щодо посилення соціальної ролі цих органів, у тому числі в галузі забезпечення прав і свобод людини та людства на рівні світових стандартів. Підґрунтям для аналізу ОВС України як суб’єкта МПД та одночасно суб’єкта державного (міждержавного) управління у міжнародній правоохоронній сфері постають наведені вище теоретико-методологічні засади.
У роботі відстоюється точка зору, відповідно до якої цивілізована міжнародна правоохоронна діяльність має забезпечуватися за рахунок цивілізованої участі кожного суб’єкта МПД у цьому процесі. Доводячи спроможність та потенціал ОВС України щодо здійснення цивілізованої МПД, у дисертації узагальнені існуючі організаційно-правові засади та запропоновані перспективні організаційно-правові заходи. Показано, що ОВС України постають суб’єктом міжнародно-правових та адміністративно-правових відносин. З огляду на це у роботі запропоновано підхід до визначення та формування трьох складових правової бази участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності. Наголошено, що ефективній участі ОВС України у МПД сприяє обґрунтоване та якісне правове регулювання ОВС України як суб’єкта МПД та суб’єкта державного (міждержавного) управління у міжнародній правоохоронній сфері. Базуючись на дослідженні щодо особливостей адміністративно-правового регулювання у сфері державного управління, сформульовано пропозиції стосовно внесення змін та доповнень до правової бази участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності.
Виходячи із запропонованого підходу до формування та аналізу зазначеної правової бази, показано, що чинне національне законодавство (норми національного законодавства, які регламентують діяльність ОВС України як суб’єкта МПД; норми національного адміністративного законодавства, які регламентують діяльність ОВС України як суб’єкта державного управління у міжнародній правоохоронній сфері) забезпечують належний необхідний рівень участі ОВС України у МПД за трьома основними її напрямками.
Визначено, що необхідний рівень забезпечувався відповідними нормами національних законів (передусім Конституцією України), в яких знайшли своє закріплення деякі аспекти цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності. Зважаючи на підзаконні акти Президента України та Кабінету Міністрів України, що видані за роки незалежності України, у роботі зроблено висновок, що вони демонструють позитивні зрушення у бік створення та впровадження організаційно-правових механізмів задля відповідності певним ознакам цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності, яка має здійснюватися серед інших правоохоронних та судових органів і ОВС України.
Аналіз відомчих (ОВС України) нормативно-правових актів дозволив переконатися, що керівництво МВС України, усвідомлюючи необхідність не поодиноких заходів, а системного підходу щодо вирішення проблем боротьби з організованою транснаціональною злочинністю та охорони прав і свобод людини й людства, виступає з правотворчою ініціативою на засадах доцільності, зваженості, системності, науковості, відповідності світовим стандартам в галузі забезпечення прав і свобод людини.
З іншого боку, у роботі наголошено на тому, що рівень участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності є необхідним, але недостатнім з огляду на сучасний та перспективний стан цієї діяльності. У той же час моніторинг змін, що відбуваються у світовій спільноті загалом та в Україні зокрема, об’єктивна оцінка тих загроз, які пов’язані з проникненням злочинності у різноманітні сфери соціального, економічного та політичного життя суспільства, а також вивчення основних тенденцій розвитку та нових якостей міжнародної злочинності дозволили дійти до висновку щодо необхідності на законодавчому рівні адекватно, зважено, системно урегулювати відносини, що виникають у міжнародній правоохоронній сфері.
Відсутність всеохоплюючої правової бази забезпечення стратегії України щодо якісно нової участі у вирішенні однієї із глобальних проблем сучасності – боротьби з організованою транснаціональною злочинністю – дала підставу для пропозицій про створення нового закону України в галузі зовнішніх зносин, а також про концептуальні засади проекту закону. Цей закон має забезпечити якісну взаємодію всіх ланок системи міжнародної правоохоронної діяльності України, визначити рамки самоорганізації цієї системи та гарантії ефективності її функціонування. На нашу думку, Закон України „Про міжнародну правоохоронну діяльність України” постає однією з необхідних передумов створення якісно нового організаційно-правового механізму забезпечення цивілізованої МПД України (у тому числі ОВС України). Відповідні пропозиції щодо проекту закону були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Показана необхідність включення до правової бази участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності таких нормативно-правових актів, нормами яких є ратифіковані у національне законодавство норми міжнародного законодавства (третя складова бази). Наголошено також на доцільності усвідомлення та зваженої ратифікації деяких важливих міжнародно-правових актів ООН, а також розробки надійних механізмів їх імплементації. За допомогою договірно-правового та інституційного механізмів з’ясовано вплив зазначених нормативно-правових актів, що постають невід’ємною частиною національного законодавства, на рівень діяльності ОВС України у міжнародній правоохоронній сфері. Показано, що головним результатом такого впливу постає створення міцних правових підстав для забезпечення цивілізованої участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності.
Виходячи з того, що наближення національних законодавств виступає одночасно передумовою і результатом створення єдиного правового поля, яке постає могутнім чинником формування єдиної МПС, у роботі запропоновано в якості першочергового кроку здійснити систематизацію нормативно-правових актів (національних та ратифікованих міжнародних) в галузі МПД.
Виходячи із об’єктивних потреб міжнародної правоохоронної сфери, а також необхідності формування злагодженого механізму міжнародного співробітництва задля усталеного розвитку зазначеної сфери, у роботі показано роль і місце ОВС України у діяльності суб’єктів державного (міждержавного) управління. Зясовано, що це місце визначається компетенцією ОВС України, яка безпосередньо залежить від обсягу тієї частини міжнародної правоохоронної сфери, яка потребує управлінського впливу ОВС України, а також загальної стратегії суб’єктів державного (міждержавного) управління щодо розподілу та зваженої й повної реалізації управлінських функцій.
Під час дослідження організаційно-правових засад діяльності Управління міжнародних зв’язків Головного штабу МВС України, Національного центрального бюро (НЦБ) Інтерполу в Україні, Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД (Бюро) отриманий висновок щодо необхідності розробки та реалізації заходів стосовно забезпечення органічної єдності управлінського механізму та організаційної системи управління. У зв’язку з цим запропоновано розробити нове Положення про Управління міжнародних зв’язків Головного штабу МВС України.
Вперше запропоновано і обґрунтовано доцільність розгляду НЦБ Інтерполу в Україні і як суб’єкта державного (відомчого) управління, і як суб’єкта міждержавного управління у міжнародній правоохоронній сфері (МПС), зважаючи на його системну організацію. Показано, що ефективність НЦБ Інтерполу в Україні як суб’єкта державного управління значною мірою пов’язана із розвитком його внутрішньоорганізаційного механізму, який має бути адекватним сучасним тенденціям розвитку МПС, відповідати дворівневій організації системи НЦБ Інтерполу в Україні (центральний та регіональний рівень) та враховувати постійні прямі й зворотні зв’язки між елементами системи. Управлінське трактування діяльності НЦБ Інтерполу в Україні дозволило усвідомити появу нових завдань, реалізація яких потребувала формування нових функцій та запровадження обґрунтованих методів їх здійснення. Запропоновані концептуальні засади нового Положення про НЦБ Інтерполу в Україні і ці рекомендації направлені до МВС України.
Усвідомлюючи важливість ролі країн СНД у процесах формування єдиної міжнародної правоохоронної сфери (МПС), у роботі визначається відповідне місце Бюро. Доведено необхідність посилення координаційних зв’язків між правоохоронними органами країн СНД та запропоновано вважати Бюро суб’єктом міждержавного управління у МПС з відповідними повноваженнями. З огляду на вимогу щодо якісної реалізації управлінських функцій Бюро рекомендовано коригувати існуючу організаційну структуру Бюро, що має еволюціонувати до організаційної системи. Наголошено на доцільності системної організації статутних та галузевих органів СНД задля удосконалення управлінської діяльності у МПС та запропоновано комплекс організаційно-правових заходів, що мають впроваджуватися Бюро для досягнення означеної мети.
Виходячи з того, що одним із напрямків удосконалення міжнародної правоохоронної діяльності ОВС України є наукове супроводження управління у міжнародній правоохоронній сфері, в роботі запропоновано концептуальний підхід щодо інформаційного забезпечення зазначеного управління. Ми дійшли до висновку, що формування інформаційно-правового середовища ОВС України як суб’єкта управління МПС та його інтеграція до єдиного інформаційно-правового простору правоохоронних органів країн світу постають однією із надійних гарантій щодо створення єдиної міжнародної правоохоронної сфери та забезпечення цивілізованої участі ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності.
Таким чином, є усі підстави стверджувати, що, незважаючи на певні недоліки, участь ОВС України у міжнародній правоохоронній діяльності носить ознаки цивілізованості, які можна розширити та поглибити за рахунок запропонованих вище організаційно-правових заходів. Оскільки рівень цивілізованості загальної міжнародної правоохоронної діяльності визначається цивілізованим внеском кожного суб’єкта такої діяльності, у роботі вважається, що необхідні подальші дослідження в напрямку розробки організаційно-правових засад діяльності інших суб’єктів як в Україні, так і поза її межами. Такий підхід, на нашу думку, впроваджує у життя принцип: безпека кожного визначає інтегральну безпеку суспільств та держав.
Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Бек, 1995. – 320 с.
3. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. – К.: Атака, 2002. – 576 с.
4. Про Службу Безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
5. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України від 4 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
6. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 р. // Збір. законодавства України. Сер. 3. – 2002. – № 8. – Ст. 151.
7. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
8. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
9. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
10. Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
11. Бюлетені восьмої сесії Верховної Ради України дванадцятого скликання. – Т. 10. – № 46-50. – Видання Верховної Ради України, 1993. – С. 29-30.
12. Лихова С. Про визначення поняття „правоохоронні органи” // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74-76.
13. Осадчий В. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту // Право України. – 1997. – № 11. – C. 71-72.
14. Тевлін Р. Про поняття „правоохоронні органи” у вузькому та широкому розумінні // Радянське право. – 1985. – № 8. – C. 35-42.
15. Тюріна О.В. Сучасні системи правоохоронних органів (порівняльно-правове дослідження): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 18 с.
16. Бандурка А.М., Безсмертний А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350 с.
17. Правонарушение в советском государстве. – М., 1985. – 273 с.
18. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. – Свердловск, 1972. – Т. 1. – 396 с.
19. Чувилев А.А., Чувилев А.А. Правоохранительные органы. Вопросы и ответы. – М., 1998. – 319 с.
20. Тюріна О.В. Правоохоронні органи: питання теоретичного осмислення та нормативного визначення // Право України. – 2001. – № 5. – С. 79-80.
21. Марочкін І.Е. та ін. Організація судових та правоохоронних органів: Навчальний посібник. – Харьков: Право, 2000. – 272 с.
22. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
23. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
24. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
25. Лаврінчук І. Обставини встановлення правового статусу державного службовця // Право України. – 1999. – № 9. – С. 99-106.
26. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
27. Устав Организации Объединенных Наций. Действующее международное право: В 3 т. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. – М.: Издательство международного независимого института международного права, 1999. – Том 1. – 864 с.
28. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН, 24.10.70. // Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на 25 сессии 15 сентября – 17 декабря 1970 года. – Нью-Йорк: Организация Объединенных Наций, 1971. – С. 151-155.
29. Декларация принципов, которыми государства-участники Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе должны руководствоваться во взаимных отношениях (1975р.). // Совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе: Заключительный акт. Хельсинки, 1975. – C. 333-339.
30. Международное уголовное право. Учебное пособие / Под общей редакцией В.Н. Кудрявцева. 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Наука, 1999. – 264 с.
31. Устав Нюрнбергского трибунала. Международное публичное право: Сборник документов / Сост. и вступ. сл. К.А. Бекляшева, А.Г. Ходакова. Том 2. М.: БЕК, 1996. – 530 с.
32. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Международная защита прав и свобод человека: Сб. документов / Сост. и авт. вступ. сл. Г.М. Мелков. – М.: Юрид. лит., 1990. – 661 с.
33. Дополнительный протокол к Женевской Конвенции // Сборник важнейших документов по международному праву. Часть II, особенная. – М.: Институт международного права и экономики. Издательство «Триада, Лтд», 1997. – С. 454-458.
34. Конвенція про правопорушення та деякі інші акти, що здійснюються та борту повітряних судів (1963 р.) // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1988. – № 1. – Ст. 1.
35. Конвенція 1970 р. про боротьбу із незаконним захопленням повітряних судів // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1972. – № 1. – Ст. 1.
36. Конвенція 1971 р. про боротьбу із незаконними актами, що спрямовані проти безпеки цивільної авіації // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1973. – № 5. – Ст. 28.
37. Конвенція 1988 р. про боротьбу із незаконними актами, що спрямовані проти безпеки морського судноплавства // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1989. – № 13. – Ст. 107.
38. Конвенция 1979 г. о борьбе с захватом заложников // Сборник международных договоров СССР. – М., 1989. – Вып. 43. – С. 100-110.
39. Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів (1980 р.) // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1987. – № 18. – Ст. 239.
40. Конвенция о предупреждении и наказании за преступления против лиц, пользующихся международной защитой, в том числе дипломатических агентов (1973 г.) // Сборник действующих договоров, соглашений, конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – Вып. ХХХIII. – М.: Международные отношения, 1979. – 493 с.
41. Європейська конвенція про боротьбу із тероризмом (1976 р.) // Государство и право. – 1996. – № 4. – С. 43-47.
42. Дублинское соглашение 1979 г. о применении Европейской конвенции о борьбе с терроризмом // Государство и право. – 1995. – № 4. – С. 43-47.
43. Про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
44. Про Прикордонні війська України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 7.
45. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
46. Про прокуратуру України: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
47. Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій України”: Закон України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст. 191.
48. Про забезпечення Україною заходів по європейській інтеграції та співробітництва з ЄС: Розпорядження МВС України від 30 грудня 2002 р. № 618. – К., 2002. – 32 с.
49. Заключительный документ Венской встречи представителей государств-участников СБСЕ 15 января 1989 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов / Комитет по правам человека при президенте РФ, Ин-т гос-ва и права РАН; [Сост. и авт. вступ. сл. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева]. М.: Издательская группа Норма–Инфра-М, 2000. – 753 с.
50. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999. – 528 с.
51. Правоохранительные органы Российской Федерации: Учебник / Под ред. В.П. Божьева. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Спарк, 2000. – 414 с.
52. Ушаков Н.А. Международное право: Учебник. – М.: Юристь, 2000. – 304 с.
53. Бирюков П.Н. Международное право: Учебное пособие. – 2-е издание, перераб. и доп. – М.: Юристь, 2000. – 415 с.
54. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с.
55. Андрианов В.И., Ашавский Б.М., Бордунов В.Д. Международное право: Учебник. – М.: Юристь, 2001. – 681 с.
56. Международное право: Учебн. для вузов / Под ред. Г.В. Игнатенко. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. школа, 1995. – 399 с.
57. Фердросс А. Международное право. Пер. с нем. Ф.А. Кублицкого и Р.Л. Карышкиной. Под ред. и предисловием д-ра юрид. наук Г.И. Тункина. – М.: Изд. иностр. лит. – 1959. – 625 с.
58. Хайд Ч. Международное право, его понимание и применение Соединенными Штатами Америки. Пер. с англ. И.С. Шохор. – М.: Изд-во иностр. лит., тип. „Печат. двор” в Лгр. - 1950. – Т. 1. – 524 с.
59. Шибаева Е.А. Правовой статус межправительственных организаций. – М.: Юрид. лит-ра, 1972. – 176 с.
60. Факультативн