ОРІЄНТАЛІЗМ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ТЕСЛЕНКО ІРИНА ОЛЕГІВНА

УДК 7.01(477) Т-36

ОРІЄНТАЛІЗМ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ
МИСТЕЦТВІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

спеціальність 17.00.05 - образотворче мистецтво

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Півненко Алла Степанівна,
кандидат мистецтвознавства,
доцент

Харків - 2006

ПЛАН

ВСТУП.................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ...............................................................................................17
1.1. Стан наукової розробки проблеми.................................................17
1.2. Методологія та методика дослідження...........................................31
РОЗДІЛ 2. РЕЦЕПЦІЯ СХОДУ В МИСТЕЦТВІ УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНУ......45
2.1.Формування уявлень про Схід у вітчизняному мистецькому
середовищі.................................................................................................46
2.2. Вплив мистецтва Сходу в українському модерні.........................73
2.3 Міфологема Сходу в мистецтві українського модерну................ 101
РОЗДІЛ 3. СХІД І МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДУ........... 110
3.1. Концепт Сходу в контексті художньої системи авангарду........110
3.2. Ремінісценції мистецтва Сходу в українському авангарді .........117
3.3. Образи Сходу в творах художників авангардистів .................148
ВИСНОВКИ.......................................................................................................169
БІБЛІОГРАФІЯ.................................................................................................173 ДОДАТОК А.....................................................................................................202 ДОДАТОК Б......................................................................................................207

ВСТУП

Орієнталізм в українському образотворчому мистецтві першої третини ХХ століття визначне явище, яке ще не отримало ґрунтовного вивчення. Однак ця складова вітчизняного художнього процесу співвідноситься з європейським культурним контекстом другої половини ХІХ початку ХХ століття, що характеризується новою хвилею взаємодії східної та західної культур.
Актуальність теми. Орієнталізм в українській культурі не мав колоніального минулого, як це було у Британії та Франції. Означені країни переслідували на Сході конкретний практичний інтерес утримували свої колонії та, як це властиво європейцям, досліджували Схід.
Власне, західноєвропейськими вченими були введені в обіг визначення Орієнт” (Схід), орієнтал” (корінний мешканець східних земель) та орієнталіст” (той, хто вивчає Схід)[1]. За роки колонізації Сходу, європейці створили величезний корпус наукової та художньої літератури, яка базувалася на матеріалах досліджень східних мов, текстів, мандрівок Сходом. На думку американського дослідника Едварда В.Саїда, Схід, що був колись тільки географічним поняттям, у кінцевому підсумку перетворився на володіння фактичного наукового управління та потенційного імперського впливу з боку Заходу. В результаті орієнталізм, що є системою європейського та західного знання про Схід, став синонімом європейського панування на Сході [287, с.258]. Таким чином, вивчення культури підвладних територій сформувало в західноєвропейській культурі концепт Сходу.
Орієнталізм проявився в різних видах мистецтва, зокрема в образотворчому. В мистецтвознавчих дослідженнях сформувалося достатньо чітке визначення терміну «орієнталізм». Це використання мотивів і стилістичних прийомів східного мистецтва, а також історії, сюжетів східного побуту в культурах європейського типу [172, с.658]. Причому ряд дослідників, зокрема Є.Завадська, А.Долін, Н.Ніколаєва, Н.Шахназарова, наголошують на еволюційному характері орієнталізму, який поступово розвивається від сюжетності до сприйняття художниками-європейцями елементів художньої системи Сходу. Рівень орієнталізму, на якому проявилися впливи мистецтва Сходу, вважається більш глибинним і значущим, ніж попередні етапи [122, 131, 132, 239, 364].
У другій половині ХІХ сторіччя в Європі починається якісно новий етап осмислення того, чим є Схід для Заходу. Важливість цього періоду для розвитку європейської культури визнавали ще історики мистецтва порубіжного часу ХІХ ХХ століть, такі як Р.Мутер, С.Гартман [76, 219, 220]. Підкреслюють його значення і сучасні дослідники, зокрема Є.Завадська, А.Долін, В.Полевой, Н.Ніколаєва, Є.Штейнер [132, 133, 251, 269, 366, 239]. На думку Н.Ніколаєвої, його сутність полягає у тому, що це був час переоцінки всієї художньої спадщини минулого і усвідомлення рівнозначності європейської класики і культур інших регіонів світу” [239, с.227].
Активізації взаємодії Сходу і Заходу сприяв також політичний контекст, сутність якого окреслив Едвард В.Саїд в наступних рядках: наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя всім цим досягненням сприяла європейська окупація всього Близького Сходу (за винятком тих територій, які входили до Оттоманської імперії і які європейці проковтнули тільки після 1918 р.)”, головну роль в якій відігравали такі колоніальні держави, як Британія і Франція, а також Росія і Німеччина [287, с.133-134]. Слід також згадати про успіхи” просування європейців на Далекому Сході, внаслідок чого було покладено кінець двохсотрічній ізоляції Японії, активізувалися торгові стосунки з Китаєм.
Нарешті, початок ХХ сторіччя ознаменувався тим, що вперше на новітньому етапі історії Схід починає заявляти про себе як про відчутну силу, долаючи стереотипний образ орієнтала, що є мовчазною тінню, яка мала бути оживленою орієнталістом, переведена ним у реальність” (за виразом Едварда В.Саїда) [287, с.271]. Так, в Росії ідею про жовту загрозу, що рухає зі Сходу”, вперше висловлену В.Соловйовим у 1894 році, підсилив шок поразки у російсько-японській війни 1904 1905 років, після якої японців вперше почали сприймати серйозно [361, с.189]. Надалі, як відомо, Азія активно доєдналася до подій Першої світової війни. Схід знову набув значення реальної сили, що може протистояти західній цивілізації.
На цьому загальноєвропейському тлі взаємодія України зі Сходом позначена певною своєрідністю. Специфіка українського орієнталізму полягає, передусім, в тому, що він переважно не мав економічного та політичного підґрунтя: Україна, сама позбавлена державності протягом сторіч, не могла дивитися на Схід з позиції сили і не мала загарбницьких амбіцій щодо його земель. Навіть у разі, коли, на перший погляд, державою втілювалися заходи, що мали сприяти розвитку українського сходознавства з метою подальшого використання результатів дослідження Сходу у політичних цілях[2]. Йдеться про імперські інтереси Російської імперії, а згодом Радянського Союзу її закономірного спадкоємця в галузі геополітики, а не України як такої [170, с.46,50]. Дослідниця Л.О.Чувпило з приводу специфіки розвитку сходознавчої галузі при Харківському університеті дореволюційного часу відзначає, що класична форма російського університетського сходознавства на його базі була малопридатною, орієнталістика розвивалася в ньому неофіційними” шляхами [361, с.11]. Вона підкреслює, що діяльність харківських вчених-сходознавців історичного профілю на відміну від їхніх столичних колег завжди стимулювали переважно внутрішньонаукові фактори та загальнопросвітницькі потреби” [361, с.13].
Перебування території України протягом тривалого часу у складі двох імперій Російської та Австро-Угорської обумовило запізнення формування інтересу до Сходу у вітчизняних діячів культури. Осмислення проблеми стосунків Сходу і Заходу не було нагальною потребою, не випливало із реалій української дійсності.
Однак в мереживі української культури східні візерунки” простежуються з давнини. Наприклад, у фресках визначної пам’ятки вітчизняної архітектури Софії Київської можна побачити зображення верблюда, що вказує на існування контактів зі Сходом.
Східні ознаки у вітчизняному мистецтві вже давно привертають увагу дослідників. Зокрема, сходознавець-індолог С.Наливайко в своїх розвідках послідовно доводить, що індійсько-слов’янські історичні, міфологічні і мовні зв’язки сягають часів античності та продовжуються у віках[3] [222230]. Проблему східного впливу на мистецтво Київської Русі активно розробляв Л.Лелеков. Серед його публікацій необхідно відзначити працю Искусство Древней Руси и Восток” [189]. Значення впливів Сходу для формування українського образотворчого мистецтва досліджували, зокрема, видатні російські та українські науковці першої третини ХХ століття Н.Кондаков (1844 1925), Ф.Шміт (1877 1937) [237], Г.Павлуцький (1861 1924), С.Гіляров[4] [33, с. 14; 170, с.6].
Видатний вітчизняний вчений П.Білецький зазначав, що у творах мистецтва, зокрема в типі народної картинки Козак Мамай” відчутні відголоси буддійського впливу, що на його думку, мав місце в контексті монгольської навали [33, с. 14].
Такі дослідники, як П.Білецький, Л.Тананаєва, Ю.Кочубей, Д.Янковська, сходяться у тому, що близькість мусульманських сусідів, взаємини з васальними країнами турецької імперії, торговельні контакти наклали свій відбиток на всі прояви життя польської шляхти, особливо пов’язаної з українськими землями [28, с. 8, 232; 320, с. 25; 169, с.132, 377, с.13]. Підтвердженням потужності цих контактів є відображення Сходу, зокрема Туреччини, Палестини та Синаю, різних місцевостей Близького Сходу, в творах художників-графіків ХVІІ століття, про що свідчить Д.Степовик [315]. Крім того стосунки зі Сходом зумовили поширення впливу східних візерунків в орнаментиці українських ікон кінця ХVІ ХVІІ століть, що було доведено, зокрема, у дослідженні Д.Янковської [377]. Вчені наголошують на необхідності вивчати цю складову вітчизняної культури, оскільки Україна, не маючи природних кордонів, була ареною пересування, асиміляції, появи і зникнення десятків племен і народностей, в тому числі і східного походження, значення яких не слід перебільшувати, але водночас не можна його ігнорувати, оскільки усі вони не просто з’являлись і зникали, а залишали певний слід в історії культури [33, с. 14, 169, с.137].
В.Личковах, Ю.Кочубей, О.Петрова, І.Богдан-Терещенко, О.Тарасенко відзначають, що східний компонент обумовив своєрідність української культури, з чого виводять органічність і специфіку українського орієнталізму, зумовлену тим, що певні культурні стереотипи, сприйняті від Сходу, вже не виокремлювалися українцями як чужі, до певного часу не осмислювалися як привнесені ззовні, а впливали на світосприйняття, закріплювалися в мистецтві, тощо [194, 168, 322, 264, 36].
Наприкінці ХІХ сторіччя на хвилі національного піднесення та зумовлених ним пошуків власної ідентичності активізувалися історично сформовані взаємини українців з представниками європейських та російських культурних кіл. Разом з іншими свіжими ідеями на вітчизняне підґрунтя був «імпортований» і орієнтальний дискурс. На цьому етапі історії Схід сприймався українськими діячами культури через Західну Європу переважно через Францію, Австро-Угорщину та Росію. Як зазначає О.Граб, процес пробудження національної свідомості, збереження національного характеру відбувався із зверненням до кращого досвіду європейської культури [97, с.9].
Однак активізувалися і безпосередні контакти українських художників зі Сходом, зокрема Середньою Азією, Далеким Сходом, Туреччиною, Єгиптом, Палестиною. Це були паломництва, поїздки, спричинені подіями російсько-японської війни, революцією 1917 року.
Орієнталізм позначився на розвитку вітчизняної культури, на художньому та інтелектуальному житті суспільства: проявився в різних видах мистецтва, вплинув на естетичні уподобання, набув ознак модного захоплення. Загальне зацікавлення Сходом у 1920-ті роки сприяло активізації діяльності вітчизняної наукової школи сходознавства, початок існування якої було покладено на початку ХІХ століття на кафедрі східних мов при Харківському університеті [170, с.50].
Художники, що в пошуках національної ідентичності занурювалися в архаїчні шари національної культури, порівнювали її із зразками мистецтва Сходу, в якому вбачали коріння та певний взірець. Вітчизняний дослідник О.Федорук стосовно цих пошуків зазначав: Мистецький розвиток, що вів своє літочислення від ренесансних стилів і концептуалізації класичних форм, на Україні, здавалось припинив своє існування. Перед очима новаторів відкрилася краса забутих первісних культур Єгипту, Візантії, середньовіччя, Київської Русі і, звичайно, глибинних нашарувань народного мистецтва, що не вписувалися в теорію класичної європейської культури” [349, с. 14]. Митцями-авангардистами було помічено, що через окреслені вище особливості формування вітчизняної культури іноді важко провести грань між східним і національним народним мистецтвом.
С.Світославський, І.Труш, М.Синякова, Ф.Надєждін, Д.Бурлюк, В.Пальмов, О.Грищенко та інші митці відкривали для себе різний Схід. Такий, соціум якого існує за принципами іншого світобачення та водночас зрозумілий, близький, культура якого має точки перетину із західною. Ними було створено багату галерею образів Сходу різні варіанти його репрезентацій.
Логічним наслідком та водночас фактором, що сприяв формуванню концепту Сходу, був процес сприйняття і прийняття його мистецьких надбань, який також потребує аналізу. В контексті того, що Україна є колискою авангарду[5], факт переосмислення вітчизняними художниками східного мистецтва є надзвичайно цікавим, оскільки змушує уточнити питання щодо джерел їхнього натхнення, що породили сміливі новаторські рішення, які сьогодні сприймаються як класично авангардистські”. Трансформація елементів художньої системи Сходу відбувалася в руслі таких стилістичних напрямків, як імпресіонізм, сецесія, а також авангардних течій.
На хвилі інтересу до Сходу було зроблено також чимало важливих кроків у справі наукового вивчення мистецької спадщини його культур. Діяльність національної школи сходознавства, засновниками якої були А.Кримський, В.Зуммер, Ф.Шміт, Д.Гордіїв (Гордєєв), згодом учні Ф.Шміта М.Вязьмітіної, П.Гудалової-Кульженко, О.Нікольської та інших, була спрямована переважно на вивчення пам’яток мистецтва Близького Сходу, Кавказу, Криму [170]. Робилися також кроки до вивчення мистецтва Далекого Сходу. Так, П.Гудалова-Кульженко, дослідниця, ім’я якої у повоєнні роки було несправедливо заплямоване та забуте, у 20-ті роки доклала зусиль до вивчення мистецтва Японії [170, с.25; 34]. Розширенню уявлень про Схід сприяли численні публікації науковців у періодичних виданнях [7, 70, 74, 136-138, 204, 244, 297, 308, 338].
Однак в умовах сталінської політики, загальної уніфікації” будь-яке інакомислення, навіть у мистецтві, будь-яка національна самобутність розглядалися як серйозні ідеологічні збочення” [67, с.201]. На початку 1930-х років процес вивчення та осмислення культурної спадщини Сходу, а також вільного мистецького пошуку був призупинений тоталітарною системою. Тому сьогодні, коли відкриття здобутків вітчизняного мистецтва першої третини ХХ століття триває, є необхідність підняти і дослідити цей важливий його пласт. Цим переважно і визначається актуальність теми дослідження.
Необхідно зазначити, що у досліджуваний нами період розвитку українського мистецтва на відміну від попередніх етапів орієнталізм набув різнобічності і повноти. Тому в представленій роботі розглянуто дві основні форми прояву орієнталізму рецепція художньої традиції Сходу в українському образотворчому мистецтві та образи Сходу в мистецьких творах. Варто підкреслити, що тему розкрито на прикладі різних видів образотворчого мистецтва живопису, графіки, скульптури, а також театрально-декораційних робіт, які виникли в межах стилю модерн та авангардних напрямків. Така увага зумовлена тим, що саме в цих стилях орієнталізм проявився найбільш повно як тематично, так і стилістично. В цей час проблема впливу мистецтва Сходу на художнє життя Європи і зокрема України набула розголосу у вітчизняному мистецькому середовищі. Особлива увага художників і мистецьких критиків того часу була спрямована на осмислення значення мистецтва Далекого Сходу для загальноєвропейського мистецького процесу (китайського у світоглядному, філософському аспекті, японського у стилістичному). Згодом предметом уваги діячів мистецтва того часу стали культури інших регіонів Сходу Близького, Середнього, а також Індії.
Тому постала необхідність зібрати та дослідити роботи тих українських художників, творча діяльність яких перебувала у руслі вказаних процесів. Такими виявилися твори як всесвітньо знаних митців, так і тих, чия творчість ще очікує на монографічне дослідження, а саме О.Архипенка, В.Блоцького, О.Богомазова, М.Бурачека, Д.Бурлюка, Л.Геца, С.Дембіцького, О.Екстер, М.Жука, О.Кульчицької, В.Максимовича, А.Маневича, В.Меллера, Ф.Надєждіна, Г.Нарбута, О.Новаківського, М.Ольшевського, О.Павленко, В.Пальмова, Ю.Панкевича, Ф.Паутча, А.Петрицького, М.Самокиша, В.Седляра, К.Сіхульського, М.Синякової, К.Стефановича, І.Труша, О.Хвостенка-Хвостова.
Мета роботи полягає у визначенні особливостей орієнталізму в українському образотворчому мистецтві. Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання дослідження:
- проаналізувати широке коло дослідницької літератури та визначити стан розробленості питання;
- конкретизувати історико-культурний аспект проникнення культурного впливу Сходу в Україну першої третини ХХ сторіччя та формування концепту Сходу у вітчизняній культурі;
- систематизувати та проаналізувати твори українського образотворчого мистецтва першої третини ХХ століття в контексті поставленої проблеми;
- виявити характерні впливи з боку східного мистецтва, а також простежити особливості образів Сходу в творах українських художників.
Об’єкт дослідження — українське образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура) першої третини ХХ століття.
Предмет дослідження — орієнталізм в українському образотворчому мистецтві першої третини ХХ сторіччя.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає концепція орієнталізму, сформульована у фундаментальній праці американського вченого Едварда В.Саїда.
В роботі з образотворчим матеріалом ми спиралися на методологічний досвід, напрацьований визначними радянськими, російськими та українськими мистецтвознавцями: О.Сидоровим, П.Білецьким, Д.Сараб'яновим, Н.Ніколаєвою, М.Неклюдовою, Є.Штейнером, Н.Асеєвою, О.Тарасенко, О.Лагутенко, Є.Кураповою.
Крім того, ми спиралися на концепції взаємодії української культури зі Сходом вітчизняних дослідників Ф.Шміта, Г.Павлуцького, О.Петрової, І.БогданаТерещенка, В.Личковаха, Ю.Кочубея.
Характер роботи обумовив вибір методики дослідження. Оскільки вивчається процес сприйняття однією культурою іншої, а також запозичення, трансформації нового, стратегія роботи передбачає застосування комплекс­но­го підходу до розв’язання проблеми. Відповідно до поставлених завдань в ході дослідження було застосовано мистецтвознавчі, історичні та культурологічні методи. При вивченні спеціальної літератури та допоміжних джерел (прозових творів, спогадів, епістолярної спадщини, теоретичних нотаток митців, а також художньої критики обраного для дослідження часу, архівних джерел) застосовано методи аналізу та систематизації текстів; при висвітленні процесів поширення знань про Схід, формуванні інтересу до нього порівняльно-історичний метод; в роботі з творами образотворчого мистецтва метод мистецтвознавчого аналізу; порівняльного аналізу; для уточнення впливу східного мистецтва на творчість українських художників іконографічний метод та метод порівняльного аналізу; для осмислення того, яких змістів у вітчизняних художників набули сприйняті від східного мистецтва мотиви, іконографія, композиційні схеми творів іконологічний метод; при визначенні шляхів орієнталізму в українському образотворчому мистецтві структурно-системний метод.
Наукова новизна результатів, отриманих в ході роботи, полягає у наступному:
- вперше здійснено спробу комплексного дослідження орієнталізму в українському образотворчому мистецтві першої третини ХХ сторіччя;
- розширено висвітлено вплив мистецтва Сходу на формування стилістики українського модерну;
- виявлено специфіку трансформації сакрального мистецтва Сходу в художній мові українського авангарду;
- показано роль впливу східного мистецтва (Близького, Далекого Сходу, Північної Африки, Індії) на формоутворення стилів модерну та авангарду і з’ясовано, що цей процес сприяв збагаченню вітчизняного мистецтва першої третини ХХ століття новими сюжетами та мотивами;
- висвітлено особливості українського орієнталізму, які полягають у тому, що знайомство вітчизняних художників з мистецтвом Сходу відбувалося через європейські художні центри, тому було певною мірою опосередковано творами європейських художників; іншою характерною рисою орієнталізму є тісний зв’язок між орієнтальними пошуками митців та заглибленням у пласти національної художньої традиції;
- у науковий обіг введено нові архівні матеріали та художні твори, що протягом довгого часу залишались поза увагою спеціалістів.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріал дисертації може бути використаним у навчальних курсах з історії українського образотворчого мистецтва у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах мистецького та гуманітарного профілю. Висвітлення проблеми орієнталізму в українській графіці складає окрему тему в спеціалізованому курсі лекцій з дисципліни «Історія графіки», а також має розглядатися у загальному курсі з історії україн­ського мистецтва ХХ століття в курсі «Історія українського образотворчого мистецтва».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з планом підготовки науково-педагогічних кадрів ХДАДМ та науково-дослідної роботи кафедри історії та теорії мистецтва.
Територіальні межі дослідження обумовлені культурно-історичними та політичними процесами вітчизняної історії, які впливали на українське мистецьке середовище. На початку ХХ сторіччя посилилися процеси культурного обміну між регіонами України, розділеними кордонами імперій. Враховуючи характер і силу взаємозв’язків, вважаємо за доцільне розглянути творчість митців львівського осередку. Згодом, в процесі територіального улаштування Радянської України, її межі набули чіткої структури. Необхідно визнати, що у пореволюційний період значна частина українських митців сконцентрувалася у Східній та Центральній частині держави. Тому увагу було зосереджено на вивченні мистецької ситуації Києва, Львова і Харкова. За межами дисертації опинилися кримські цикли творів художників означеної доби, суттєвою рисою яких був етнографізм. Як відомо, інтерес до мистецтва кримських татар певною мірою характеризує пошуки діячів української культури. Однак, оскільки ця художня система суттєво не вплинула на творчість митців модерну та авангарду, в роботі ми обминули це питання.
Хронологічні рамки роботи окреслено першою третиною ХХ століття, яка характеризується зміною світоглядних установ, що сприяли формальним і концептуальним пошукам. Верхня межа обумовлена постановою ЦК ВКП (б) від 23 квітня 1932 року Про перебудову літературно-художніх організацій”, яка призвела до штучного припинення авангардних пошуків.
Апробація результатів дослідження відбувалася через обговорення окремих аспектів роботи на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу ХДАДМ (20022005 рр.), Всеукраїнській науковій конференції «Сучасна дизайн-освіта в Україні», секції «Сходознавство», ХДАДМ, 23 квіт. 2004 р.; Міжнародних наукових конференціях «Дизайн-освіта 2005: тенденції розвитку та інтеграція в європейський освітній простір». Харків, 20‑22 квіт. 2005 р.; «Перші Богуславські читання» Харків, 6‑7 жовт. 2006 р.
Джерельною базою дослідження стали твори образотворчого мистецтва з фондів Харківського художнього музею, Національного музею у Львові, а також переважна більшість робіт, які репродукувалися у виданнях з образотворчого мистецтва, але в запропонованому контексті не розглядалися. Крім того, джерельну базу доповнили матеріали з архіву Ф.Ернста, що зберігається в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського, а також окремі матеріли з фондів Центрального державного архіву музею літератури і мистецтва. Допоміжну групу джерел складають періодичні видання першої третини ХХ століття, які було зібрано в ході роботи в фондах провідних наукових бібліотек Харкова, Москви, Києва та Львова.
Публікації. Основні результати дослідження викладено у семи статтях, п’ять із яких опубліковано у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
1. Орієнталізм в українському мистецтві першої третини ХХ століття: історія питання та методика дослідження // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. 2003. №. 1. С.19 26.
2. Японія очима Давида Бурлюка // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв 2004. № 2. С.62 66.
3. Мистецтво Сходу у дзеркалі вітчизняної художньої критики першої третини ХХ століття// Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць/ За ред. В.Я. Даниленка Харків: ХДАДМ, 2004. № 5. 140 с. С. 88 101.
4. Театральна культура Сходу і український авангард// Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць/ За ред. В.Я. Даниленка 2005. № 6. С.85 90.
5. Асимілююча модель сприйняття Сходу у творах українських митців першої третини ХХ століття (на прикладі графічних робіт О.Павленко та В.Седляра)// Наукова конференція професорсько-викладацького складу та студентів СНТО ХДАДМ за підсумками роботи у 2004/2005 н.р. Харків, 2005. С. 42 46.

Ремінісценції японської графіки в творчості В.Седляра та О.Павленко// Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць/ За ред. В.Я. Даниленка Харків: ХДАДМ, 2005. №. 9. С.111 - 118.
Микола Бурачек і японське мистецтво: пункти перетину// Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць/ За ред. В.Я. Даниленка Харків: ХДАДМ, 2006. - № 1. С.115 123.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел (389 позицій), додатку (глосарію, іменного покажчика художників) та окремого тому альбому ілюстрацій (138 найменувань). Обсяг основної частини роботи 172 сторінки.

[1] Як зазначає Едвард В.Саїд, строго кажучи, орієнталізм це галузь наукового знання. Вважається, що на християнському Заході орієнталізм розпочав своє формальне існування після того, як на Віденському церковному соборі в 1312 р. було вирішено заснувати цілу низку кафедр арабської, грецької, гебрейської та сирійської мов у Парижі, Оксфорді, Болоньї, Авіньйоні на Саламанці” [287, с.70].

[2] Як це було, наприклад, у 1805 році. Тоді при Харківському університеті створили кафедру східних мов, діяльність якої мала сприяти задовольнянню інтересів Російської імперії на Сході [361]. У 1920-ті роки створення Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС) було ініційовано зверху”. Одним із завдань, що стояло перед науковцями, було сприяти налагоджуванню економічних і культурних зв’язків з Туреччиною [170, с.46,50].

[3] Зауваження щодо існування паралелей між культурою трипільців та індійців, на нашу думку, ще не вказує на беззаперечну наявність контактів між ними, оскільки аналіз пам’яток матеріальної культури первісних людей, що мешкали у різних регіонах земної кулі, доводить, що людська думка розвивалася синхронно. Хоча вірогідність таких контактів не виключена.

[4] Як зазначає Ю.Кочубей, мистецтвознавець С.О.Гіляров (1887 - 1946) залишив небагато друкованих праць з мистецтва Сходу, але його наукові доповіді , лекції, посмертно опубліковані праці свідчать, що східній тематиці учений надавав значної уваги. Зокрема, у 1924 році він звернувся до теми, яка в Європі зазвучала значно пізніше, а саме до орієнталізму в мистецтві. Виступ (ненадрукований) мав заголовок Схід в мистецтві Заходу” [170, с.10; 175].

[5] Як відзначає дослідник українського авангарду, професор Д.Горбачов, прозріння

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що орієнталізм був однією з важливих складових культурного життя в Україні першої третини ХХ століття. В мистецтві він проявився у зверненні художників до східної тематики та засвоєнні певних елементів художньої системи східного мистецтва.
В даній роботі вперше зібрано, систематизовано і осмислено фактологічний та ілюстративний матеріал, на якому простежено особливості орієнталізму першої третини ХХ століття. В ході вирішення поставлених завдань були отримані наступні результати:
1. Аналіз стану розробки проблеми дає підстави стверджувати, що питання про східні впливи на творчість українських художників поставало вже у 20-ті роки ХХ століття. Встановлено необхідність комплексного дослідження українського орієнталізму першої третини ХХ століття. Тож у роботі доведено доцільність осмислення орієнталізму як багатоаспектного явища, що включає звернення художників до сюжетно-тематичного репертуару східного мистецтва, створення образів Сходу, а також як складного та багатогранного процесу трансформації художньої мови мистецтва Сходу, переосмислення східних мотивів, введення їх у новий культурний контекст. Виявлено, що вплив мистецтва Сходу на твори українського мистецтва доцільно вважати складовою орієнталізму, важливим фактором осмислення феномену Сходу.
2. Показано два основні напрямки проникнення культурного впливу Сходу в українську культуру непрямий (через країни Західної Європи та Росію) та безпосередній, що здійснювався в результаті подорожей окремих особистостей. У 1920-ті роки посилення безпосередніх зв'язків зі Сходом лежало в контексті економічної та політичної стратегії радянської держави, що, в свою чергу, стимулювало розвиток сходознавчих досліджень та сприяло поїздкам митців на Схід. Деякі художники опинилися на Сході внаслідок трагічних подій 1917 року.
3. Встановлено основні чинники формування концепту Сходу в мистецькому середовищі першої третини ХХ століття, а саме: література (художня, публіцистична та наукова), виставки мистецтва Сходу, гастролі східних театральних і танцювальних колективів.
4. Виділено три основні фази у процесі переосмислення «східного» матеріалу (образотворчого, згодом театрального мистецтва), результати якого відображено на сторінках періодичних видань. Встановлено, що хронологічно вони не виокремлюються, оскільки співіснують паралельно. Початкова фаза полягає у знайомстві з новою візуальною та понятійно-категоріальною інформацією, внаслідок чого з’являються описові статті, присвячені мистецтву Сходу (Є.Деген, А.Вознесенський, С.Глаголь, Є.Ланг та ін.). Наступним кроком є осмислення стилістики східного мистецтва, що відображено у низці статей представників українського та російського культурного середовища. Їх автори також намагалися наблизитися до розуміння світоглядних настанов культур Сходу через його мистецтво (Ю.Панькевич, І.Труш, Г.Тастевен, С.Маковський, Я.Тугенхольд). Піднімається також питання про співвідно­шення мистецтва Сходу з європейською мистецькою парадигмою. Останній етап характеризується переосмисленням абсолютизації значення східного мистецтва для розвитку європейського та вітчизняного художнього процесу та водночас констатації складності та багатовекторності цього впливу (зарубіж­ними авторами Р.Мутером, С.Гартманом, російськими Н.Пуніним, українськими І.Трушем).
5. В процесі сприйняття мистецтва Сходу також простежується поступо­вість. Перший етап цитація (охоплює 1900-ті роки) є часом упізнавання нового та проявляється у прямих запозиченнях, введенні окремих сприйнятих від творів східного мистецтва елементів зображення у новий контекст без істотних формальних змін (Ю.Панькевич, Ф.Паутч, О. Кульчицька, К.Сіхульський, Г.Нарбут та ін.). Наступний етап, що починається з середини 1900-х років, є фазою трансформації, тобто сприйняті від східного (переважно японського) мистецтва художні прийоми, композиційні схеми, формально-пластичні рішення пристосовуються до нового контексту (І.Труш, М.Жук, О.Кульчицька). Третій етап (починається у 1910 рр.) це фаза асиміляції рівень сприйняття чужої художньої традиції, на якому першоджерело втрачає свою значущість і органічно розчиняється в авторській стилістиці (О.Новаків­ський, М.Бурачек, О.Кульчицька, В.Седляр, О.Павленко та ін.). Встановлено, що в межах авангарду цитація відсутня і домінуючою є фаза асиміляції.
6. Виявлено, що введення стилістичних прийомів східного мистецтва відбувалося у межах таких стилів, як імпресіонізм, модерн та авангардних течій. Проте іноді стилістика живописних творів не піддається чіткому визна­ченню і може поєднувати риси різних напрямків. Стилістична приналежність чіткіше характеризує графічні твори. Запозичення певних елементів з творів східного мистецтва в стилістиці модерну більшою мірою проявилося в творах митців західноукраїнського регіону, які розвивалися у тісній взаємодії з представниками західноєвропейських культурних осередків. В межах авангард­них напрямків частіше простежуються експерименти із застосуванням прийо­мів східної образотворчості в творах митців Харкова та Києва. Художники авангардних напрямків більш самостійно і вільно використовували принципи художньої системи Сходу, інтерпретували традиційні сюжети і мотиви, в той час як в модерні східні мотиви зазвичай опосередковані мистецтвом Європи.
7. Образи Сходу репрезентують певний рівень осмислення того, чим є Схід, розкривають світоглядні настанови художників, з якими вони підходили до розкриття теми Сходу. Виділено чотири основні типи образів Сходу: 1)екзотично-казковий, таємничий (К.Стефанович, М.Ольшевський, Г.Нарбут, Ф.Надєждін); 2) старовинний, колиска цивілізацій, царина традицій та ритуалу (І.Труш, В.Меллер, А. Петрицький); 3) Схід як «острови блаженних» (Д.Бурлюк, В.Пальмов); 4) Схід, який він є. Цей образ може поповнюватися ознаками трьох попередніх (І.Труш, Д.Бурлюк, В.Пальмов).
8. Перспективи дослідження полягають у розширенні кола імен художників, які зверталися до теми Сходу у своїй творчості або зазнали впливу мистецтва Сходу, поглибленні вивчення культурних зв’язків України зі Сходом. Важливість цього напрямку наукових пошуків для сучасної української мистецтвознавчої науки обумовлена тим, що в наш час вітчизняні художники також звертаються до східної теми. Відчутним є вплив філософських вчень Сходу на світоглядні настанови сучасного українського малярства. Тому цікаво прослідкувати, якими шляхами відбувається звернення до мистецької скарбниці Сходу та як вона взаємодіє з національною складовою культури.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. А.М. Культ Астарты Востока и его позднейшие отражения// Золотое руно. 1906. - № 11/12. С.127 128.
2. Абліцов В. Талант дається на життя// Вітчизна. 1985. № 8. С.181 188.
3. Абліцов В. З любов’ю у серці// Всесвіт. 1984. №1. С. 148 152.
4. Абліцов В. Ностальгія. Львів: Світ, 2003. 184 с.
5. Август І. Пейзажі М.Г.Бурачека// Образотворче мистецтво. 1941. № 3 (березень). С. 15 18.
6. Азадовский К.М., Дьяконова Е.М. Бальмонт и Япония. М.: Наука, 1991. 190с.: ил.
7. Айзеншток І. Шляхи засвоєння Сходу в українській літературі// Східний світ. 1928. № 2. С.193 204.
8. Акутагава Р. Сад// Акутагава Р. Мадонна в черном: Новеллы/ Пер. с яп. Н.Фельдман, И.Львовой, Б.Раскина. М.: Эксмо Пресс, 2000. С. 135 142.
9. Александра Экстер. Эскизы декораций и костюмов. Из собрания ГЦТМ им. А.А.Бахрушина / Сост. кат и авт. вступ. ст. Е.П.Томиловской. М., 1986. 63.
10.Альф А. Радянська художня порцеляна// Нове мистецтво. 1927. № 1. С. 12.
11.Амеліна Л. Марія Синякова і український авангард// Художнє життя Харкова першої третини ХХ століття: Тези доповідей та повідомлень. Харків, 1993. С.8-10.
12.Анатоль Петрицький. Альбом/ Очерк І.І. Врони про життя і творчість А.Г. Петрицького. К.: Мистецтво, 1968. 190 с.
13.Анатоль Петрицький. Портрети Сучасників. Альбом/ Авт.-упорядник В.В.Рубан. К.: Мистецтво, 1991. 128 с.
14.Андо Хіросіге. Злива на мосту Огасі: [Репрод.]// Андо Хиросиге. М.:Книжный клуб, 2001. 64 с.
15.Арватов Б. Виктор Пальмов// Зрелища. 1922. № 9. С. 10-11.
16.Архипенко О. Про себе// Всесвіт. 1968. № 1. С.106 111.
17.Архипенко О. Теоретичні нотатки// Українські авангардисти як теоретики і публіцисти/ Упоряд. Д.Горбачов, О.та С.Папети. К.: Тріумф, 2005. С.7 42.
18.Асєєва Н. Ю. Українсько-французькі художні контакти на зламі ХІХ ХХ ст. // Українське мистецтво у міжнародних зв’язках. Дожовтневий період. К.:Наук. думка. 1983. С. 181 188.
19.Асеева Н.Ю. Украинское искусство и европейские художественные центры. Конец ХІХ начало ХХ века. К.: Наук. думка, 1989. 198 с.
20.Б. До постановки балету „Корсар”// Нове мистецтво. 1926. №.7. С.3.
21.Б. Сім. Китайський театр// Нове мистецтво. 1927. №.4. С.15.
22.Бажанов Л.А., Турчин В.С. К суждению об авангардизме и неоавангардизме// Сов. искусствознание' 77. Вып. 1. М.: Сов. художник, 1978. С. 16 55.
23.Бараев В. В каких богов верил Кандинский// Наука и религия. 1996. № 10. С.28 31.
24.Бараев В. Карма художника// Многогранный мир Кандинского. М.: Наука, 1999. С.112 117.
25.Бахтин М. Человек в мире слова. М.: РОУ, 1995. 140 с.
26.Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. 504с.
27.Белецкий П. Русская книжная графика начала ХХ века и японская цветная ксилография // Книга и графика. М.: Наука, 1972. С.226 231.
28.Белецкий П. Украинская портретная живопись ХVІІ ХVІІІ вв. Л.: Искусство, 1981. 256с.
29.Белецкий П. Георгий Иванович Нарбут. Л.: Искусство, 1985. 186 с.
30.Бенуа А. Мои воспоминания: В 2 т. М.: Наука, 1990.
31.Біленко Г.І., Гамянін В.І. Колекція китайського живопису в київському музеї мистецтв// Східний світ. 2003. №.2. С. 6 11.
32.Білецький П.О. Георгій Іванович Нарбут. К.: Держ. вид-во мистецтва і музичної літератури, 1959. 172 с.
33.Білецький П.О. Козак Мамай” українська народна картинка. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1960. 32 с.
34.Білокінь С. Гіркий спогад про Поліну Аркадіївну Кульженко// Пам’ятки України: історія та культура. Річник ХХХ. 1998. Число 1 (118). С. 134 148.
35.Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. Львів: Центр Європи”, 2005. 184 с., 385 іл.
36.БогданТерещенко І. Верхи” й низи” народного мистецтва// Визвольний шлях. 1997. № 6. С.755 760.
37.Богомазов С. Японский театр// Современный театр. 1928. - № 19. С.383.
38.Богомазов С. Японский театр// Современный театр. 1928. - № 28-29. С.490 491.
39.Бонч-Томашевский М. Японский театр// Маски. 1912-1913. № 4. С.64-75.
40.Бородун М. Організатор мистецького життя у Львові на зламі ХІХ ХХ століть// Іван Труш. Зб. матеріалів наук. конференцій, присвячених 100-річчю від дня народження. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. С. 34 40.
41.Боулт Дж. Э. Василий Кандинский и теософия// Многогранный мир Кандинского. М.: Наука, 1999. С.32 35.
42.Бурачек М.Г. Секрет” творчості// Образотворче мистецтво. 1941. - № 3 (березень). С.11 14.
43.Бурачек М.Г. Мій творчий шлях// Живі традиції. К.: Мистецтво, 1985. С.48 -52.
44.Буркхарт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. Принципы и методы/ Пер. с англ. Н.П.Локман. М.: Алетейя, 1999. 216 с.
45.Бурлюк Д. Маруся-сан. Нью-Йорк: Изд-во Марии Бурлюк, 1925. 30 с.
46.Бурлюк Д. По Тихому океану. Нью-Йорк: Изд-во Марии Бурлюк, 1925. 24 с.
47.Бурлюк Д. Восхождение на Фудзи-сан. Нью-Йорк: Изд-во Марии Бурлюк, 1926. 14с.
48.Бурлюк Д. Віктор Нікандрович Пальмов// Нова генерація. 1929. - № 10. С.54 - 55.
49.Бурлюк Д. Манифест радиостиля. 1926 г.// Давид Давидович Бурлюк. Каталог виставки творів з музейних і приватних зібрань України/ Авт. статті С.Побожій; Упор. каталогу І. Горбачова. К.: Тріумф, б.р. С.6-7.
50.Бурлюк Д. «Фрагменты из воспоминаний футуриста». Письма. Стихотворения. СПб. Пушкинский фонд, 1994. 383 с.
51.Бурлюк Д. Ошіма. Японський Декамерон” / Пер. з рос. І.Білик// Всесвіт. 1997. № 10. С. 99 137.
52.Бурлюк Д. Художник Давид Бурлюк в роли историка и художественного критика своей жизни и творчества (за сорок лет: 1890 - 1930)// Українські авангардисти як теоретики і публіцисти/ Упоряд. Д.Горбачов, О.та С.Папети. К.: Тріумф, 2005. С.99 113.
53.Вадим Меллер: Каталог виставки творів заслуженого діяча мистецтв Української РСР Вадима Георгійовича Меллера/ Авт. вступ. ст. та упоряд. З.В.Кучеренко. К.: Видання Спілки художників України, 1984. - 56 с.
54.Варнеке Б. Підсумки вивчення східного театру в СРСР після 1917 р. // Східний світ. 1929. № 3. С.203 209.
55.Василюк О.Д. З біографії Агатангела Кримського. Початок творчої співпраці з часописом Зоря”// Східний світ. 2004. № 4. С. 21 34.
56.Василюк О.Д. Агатангел Кримський про поему Івана Франка Абу-Касимові капці”// Східний світ. 2006. № 2. С.38 42.
57.Велігоцька Н.І. І солома грає кольорами// Народна творчість та етнографія. 1969. - № 6. С. 48-51.
58.Вербицкий С.И. Формирование представлений о Японии в России и СССР// Япония 1989. Ежегодник. М.: Глав. ред. вост. лит. изд-ва Наука”, 1991. С.129-149.
59.Верховський Н. Лист з Ленінграда// Нове мистецтво. 1926. №.8. С.8.
60.Виноградова Н. Искусство Японии. М.: Изобраз. искусство,1985.
61.Власов В.Г. Запад и Восток// БЭС изобразительного искусства. В 8 т. СПб: ЛИТА, 2000. 848 с. Т.3. С.110 112.
62.В мире искусств. 1907. № 4 С. 25.
63.В мире искусств. 1907. № 17-18. С. 31.
64.В мире искусств. 1907. № 20 21. С.19.
65.Вознесенский Ал. Арабский театр// Маски. 1912. № 1. С.72 76.
66.Вознесенский Ал. У корней театра. Китайский театр// Маски. 1912. №3. С.67 70.
67.Войналович В.А. З когорти бойчукістів” (І.І.Падалка)// Репресоване краєзнавство (2030-ті роки). К.: Рідний край, Хмельн. вид. відділ, 1991. С. 198 201.
68.Войналович В.А. Вічні ідеї гуманізму (В.Ф.Седляр)// Репресоване краєзнавство (2030-ті роки). К.: Рідний край, Хмельн. вид. відділ, 1991. С. 308 312.
69.Волошин Любов. Автопортрети Олекси Новаківського. Львів: Свічадо, 2004. 156 с.
70.Вольф Вальтер. Фігаро перед 3000 років// Всесвіт.1926. № 3.С.16 17.
71.Воронова Б.Г. Кацусика Хокусай. Графика: В 2 кн. М.: Искусство, 1975.
72.Воронова Б.Г. Японская гравюра ХVІІ-ХІХ веков. М.: Искусство, 1989.
73.Восток и русское искусство. Кон. ХІХ начало ХХ века / Авт. вступ. ст. Е.Львова, М.Мясина. М.: Сов. художник, 1978. 28 с.
74.Вязьмітіна М. Збірка інкрустованої ісламської бронзи музею мистецтв української академії наук// Східний світ. 1928. № 5. С. 247 249.
75.Г.Т. Персидская живопись// Золотое руно. 1908. № 3 4. 38 а 38 с.
76.Гартман С. Влияние японского искусства на западную культуру// С.Гартман С. Японское искусство / Пер. с англ. О. Кринской. СПб.: Товарищество Р.Голике и А.Вильборга, 1908. С.63 71.
77.Георгій Нарбут. Альбом / Авт.-упоряд. П.О.Білецький. К.: Мистецтво, 1983.
78.Гессе Г. Индуизм. Из рецензии 1923 г.// ВостокЗапад. Переводы. Исследования. Публикации. М.: Наука, 1982. С. 214 215.
79.Гессе Г. Экзотическое искусство// ВостокЗапад:Переводы. Исследования. Публикации. М.: Наука, 1982. С. 213 214.
80.Глаголь С. У корней театра. Бухарский Мазда// Маски. 1912 1913. №7-8. С.112 114.
81.Голинец С.В. Дореволюционный период творчества И.Я.Билибина. К истории русской книжной графики: Автореф. Дис....канд. искусствоведения. Л.,1970.
82.Голлербах Э. Искусство Давида Д. Бурлюка. Нью-Йорк: Изд. Марии Бурлюк, 1930. 16 с.
83.Голлербах Е. Сільвети Г.І. Нарбута. Стаття. 1928 р. 6 арк. Рукопис. Архів ІМФЕ, (із архіву Ф.Ернста), Ф13, 4/243, арк.
84.Голлербах Э. Творчество Г.И. Нарбута. Додаток: Бібліографія робіт про Г.І. Нарбута. Стаття 1925 р. 31 арк. + 1 арк. Передрук на правах рукопису. Архів ІМФЕ (із архіву Ф.Ернста), Ф 13, 4/230, арк.
85.Головнин В.М. Записки Василия Михайловича Головнина в плену у японцев в 1811,1812, 1813 гг.// Головнин В.М. Сочинения. М.Л.: Изд. Главсевморфлота, 1949.- С.127-239.
86.Голубев В.В. Ars Asiatica// София. 1914 № 3, март. С.3 9.
87.Гонкур Э. И Ж. Дневник. Записки о литературной жизни: В 2 т. М.: Худож. лит., 1964.
88.Гончаров И.А. Фрегат Паллада”. Очерки путешествия. В 2 кн. М.: Правда, 1985. 688 с.
89.Горбачов Д.Е. Анатолий Галактионович Петрицкий. М.: Сов. художник, 1971.
90.Горбачов Д.Е. Олександра Екстер у Києві і в Парижі// Всесвіт. 1988. №10. С.168 - 176.
91.Горбачов Д.Е. На карте украинского авангарда// Наше наследие. 1991. № 2. С. 138-143.
92.Горбачов Д.О. Татарсько-запорізький футурист Давид Бурлюк-Писарчук// Всесвіт. 1997. № 10. С.144.
93.Горбачов Д.О. Український авангард // Мистецтво України ХХ століття. 19002000. К.: Асоціація галерей України, 1998.
94.Горбачов Д.О. І архаїст, і футурист Олександр Архипенко// О.Архипенко і світова культура ХХ століття. 14 грудня 2001 р. К.:НХМУ, 2001. С.15 18.
95.Горбачова І.О. Сторінки української сецесії. Історія та сучасність// Мистецтво України ХХ століття. 1900-2000. К.: Асоціація галерей України, 1998. с.
96.Горький и художники. Воспоминания. Письма. Статьи. М.: Искусство, 1961. 384 с.
97.Граб О.В. Літературно-мистецьке життя Галичини кінця ХІХ першої третини ХХ століття у контексті трансформації національної свідомості: Автореф. дис. ... канд мистецтвознавства: 17.00.01 / О.В.Граб. К., 2005. 20 с.
98.Грабарь И. Японцы// Мир искусства. 1902. № 1-6. С.31-34.
99.Григорьева Т.П. И еще раз о Востоке и Западе// Иностр. лит. 1975. №7. С.241-258.
100. Григорьева Т. К диалогу культур Востока и Запада// Культура и общественное развитие. Тб.: Мецниереба, 1978. С.115 147.
101. Григорьева Т.П. Японская художественная традиция. М.: Наука 1979. 368 с.
102. Григорьева Т.П. Образы мира в культуре: встреча Востока с Западом// Культура, человек и картина мира. М.: 1987. С.262 300.
103. Григорьева Т.П. Цветок в Сунской вазе// Сад одного цветка. М.:Наука, 1991. С.224 - 234.
104. Григорьева Т.П. Дао и логос (встреча культур). М.: Наука, 1992. 424с.
105. Гришелева Л.Д. Театр современной Японии. М.: Искусство, 1977. 237 с.
106. ГудаловаКульженко П.А. Японська кольорова гравюра на дереві на виставці мистецтва Далекого Сходу// Бібліологічні вісті. 1927. №4. С.129 130.
107. ГудаловаКульженко П. Японська гравюра на виставці мистецтва Далекого Сходу/ Каталог виставки. К.: Музей УАН, 1928.
108. Гундзи Масакацу. Японский театр Кабуки. М.: Пресс, 1969. 230 с.
109. Гусман Б. Гастроли театра «Кабуки». После гастролей // Современный театр. 1928. № 34 35. С.544.
110. Давид Бурлюк. Фактура и цвет. Произведения Давида Бурлюка в музеях российской провинции/ Авт. Вступ. ст., каталога и разд. С.В.Евсеева. Уфа, 1994.
111. Давид Давидович Бурлюк. Каталог виставки творів з музейних і приватних зібрань України/ Авт. ст. С.Побожій, упоряд. каталогу І.Горбачова. К.: Триумф, б.р.
112. Давид Бурлюк. 1882 1967. Каталог выставки в Русском музее. СПб., 1995.
113. Данг Нгок Занг Куан. Про взаємодію західних та східних джерел у європейській культурі// Всесвіт. 2001. - № 12. С.165-167.
114. Д.Г.В. Живопись в Варшаве// Искусство и художественная промышленность. 1901. Март. С.179 186.
115. ДегенЕ. Японское искусство в Варшаве// Искусство и художественная промышленность. 1901. № 1. С.229241.
116. Дерегус М. Співець української природи М.Г.Бурачек// Образотворче мистецтво. 1940. № 6 (червень). С. 12 20.
117. Дерегус М. Митець життєствердження// Образотворче мистецтво. 1941. № 3 (березень). С. 23 - 24.
118. Диченко І. Той ніжний вихор барв// Україна. 1984. № 13. С.16.
119. Диченко І. З ери збільшовиченої// Україна. 1987. № 9 (березень).
120. Диченко І. Кобзар” у виконанні Василя Седляра// Вітчизна. 1989. №5. С. 205 208.
121. Дмитриева Н.А. Винсент Ван Гог. М.: Наука, 1980. 400 с.
122. Долин А.А. Японская поэзия на Западе: перевод стилизация адаптация// Взаимодействие культур Востока и Запада. М.: Наука, 1987. С.89 127.
123. До постановки балету Червоний мак” в Харківській державній опері// Нове мистецтво. 1927. № 27. С.5.
124. Драк А. Майстер сценографії Вадим Меллер// Образотворче мистецтво. 1985. № 3 С.23 - 24.
125. Драк А. Сценографи епохи Курбаса// Український театр. 1997. № 1. С.14-17.
126. Дуглас Ш. Лебеди иных миров. Казимир Малевич и истоки русского абстракционизма// Советское искусствознание. ХХ век. М.: Сов. художник, 1991. С.390-423.
127. Дюженко Ю.Д. Микола Бурачек. К.: Мистецтво, 1967. 88 с.
128. Евдаев Н. Давид Бурлюк в Америке: Материалы к биографии. М.:Наука, 2002. 340 с.
129. Е.К. Художественная хроника// Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать. 1911. № 8 9. С. 379 392.
130. Ермакова Л.М. Культурные традиции японцев и ХХ век// Япония: культура и общество в эпоху НТР. М.: Наука, 1985. С.307 316.
131. Завадская Е.В. Эстетические проблемы живописи Старого Китая. М.: Искусство, 1975. 440 с.
132. Завадская Е.В. Культура Востока в современном западном мире. М.: Наука, 1977.312с.
133. Зеленська Л. «Білим і чорним хотів би я бути»// Дивослово. 1994. №4. 55 57.
134. З листів Івана Труша до Аріадни Михайлівни Драгоманової-Труш, нареченої і дружини мистця/ Тексти дібрав та упорядкував Олег Сидор// Іван Труш. Твори з приватних збірок. Львів: Інститут Колекціонерства мистецьких пам’яток при НТШ. Київ: Оранта, 2005. С. 23 27.
135. З-нъ И. Художественная хроника// Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать. 1912. - № 12. С. 67 70.
136. Зуммер В. Азербайджанські кахлі (Пір Ханека й Аксадам Баба в Барді)// Східний світ. 1928. № 2. С.234 237.
137. Зуммер В. Про мистецтво турецьких народів// Східний світ. 1928. - №3 4. С. 268 275.
138. Зуммер В. Мистецтво турків-азерів. Іст. нарис// Східний світ. 1928. № 6. С.177 193.
139. Зуммер Вс. Виставка „Мистецтво Сходу”// Мистецтво Сходу. Виставка. Харків: Видавництво художньо-історичного музею, 1929. 36 с.
140. Іван Труш. Твори з приватних збірок. Львів: Інститут Колекціонерства мистецьких памяток при НТШ. Київ: Оранта, 2005. 128 с.
141. Иван Билибин. Альбом/ Авт.-сост. С.В. Голынец. Л.: Аврора, 1988.
142. Иванов В. Дракон// Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. М.: Сов. энциклопедия, 1987. Т. 1. С.394 395.
143. Ивинг В. Танец, оформление. Гастроли театра «Кабуки» // Современный театр. 1928. № 32 33. С. 529.
144. Ивинг В. Движение и танец. Гастроли театра «Кабуки» // Современный театр. 1928. - № 34. С. 545.
145. Искусство Польши: Альбом/ Авт.сост. Д.Лебедева.М.: Изобраз. искусство, 1974.
146. Каган М.С., Хилтухина Е.Г. Проблема ЗападВосток” в культурологии: Взаимодействие художественных культур. М.: Наука, 1994. 106 с.
147. Калаушин Б. Кульбин: В 2 т. СПб.: Аполлон, 1995. Кн. 2. 558 с.
148. Камлон А. Многоликий «Черный квадрат»// Искусство. 1992. №1. С. 32-34.
149. Канішина Н.М. Художньо-естетичні засади українського авангардного мистецтва першої третини ХХ століття: Автореф. дис...канд. філос. наук: 09.00.08/. Н.М.Канішина: Київський університет ім. Тараса Шевченка. К., 1999. 20 с.
150. Капранов С. «Ошіма» Давида Бурлюка, прочитана японістом// Всесвіт. 1997. № 10. С.138-143.
151. Каталогъ выставки картинъ «Киевского союза художниковъ». Группа кавказских минеральных вод. 1915. Пя