Особливості правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні (теоретико-правове дослідження)

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ  РАДИ УКРАЇНИ

                                       ЄРМІЛОВА Марина Георгіївна

                                                      УДК  34.038.2(477)

Особливості правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні (теоретико-правове дослідження)

                              12.00.01 – теорія та історія держави і права;

                                                   історія політичних і правових учень

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

ЗАЙЧУК Олег Володимирович

доктор юридичних наук, професор,

академік Національної

академії  правових наук України

                                                            Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП	3-11
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЩОДО ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УКРАЇНІ	12-50
1.1.Теоретико-правовий аналіз поняття «дитина з обмеженими можливостями»	12-33
1.2. Нормативно-правовий аспект інвалідності	34-48
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1	48-50
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДИТИНИ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УКРАЇНІ	51-126
2.1. Поняття, зміст та елементи правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні	51-74
2.2. Особливості реалізації особистих прав та свобод дітей з обмеженими можливостями здоров’я	74-98
2.3.Особливості реалізації соціально-економічних прав дітей з обмеженими можливостями здоров’я	98-120
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2	121-126
РОЗДІЛ 3. ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УКРАЇНІ	127-176
3.1. Система юридичних гарантій правового статусу дітей з обмеженими можливостями	127-148
3.2. Особливості реалізації гарантій правового статусу дітей з обмеженими можливостями	148-172
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3	172-176
ВИСНОВКИ	177-185
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	186-206

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проголошення України соціальною державою зумовило провідну роль і місце питань забезпечення правового становища громадян серед основних напрямків діяльності органів публічної влади. Виявлення загальних закономірностей соціальної нерівності в суспільстві і пошук способів його подолання є першорядним завданням функціонування соціальної політики України. Державне забезпечення повноцінної життєдіяльності соціально-нерівних верств населення нині є нагальним питанням, яке сприятиме вирішенню перспектив розвитку українського суспільства в цілому. Проблеми інвалідності, сирітства, бідності виходять сьогодні на перший план. Це зумовлено боротьбою з процесами, які проходять всередині сучасного соціуму, оскільки його структура і функціонування багато в чому суперечать інтересам малозабезпечених верств населення, в тому числі і особам з обмеженими можливостями. Численні соціальні бар’єри, які будує соціум перед даною категорією громадян, ставлення до них, як до своєрідного тягаря, який змушені нести близькі, суспільство та держава, практично позбавляють осіб з особливими потребами можливості повноцінно реалізовувати надані їм законні права, свободи та інтереси.

З огляду на окреслену проблему, значної актуальності набуває комплексне історико-правове дослідження становлення та розвитку сучасної концепції незалежного життя осіб з обмеженими можливостями в Україні, при одночасному акценті на взаємну допомогу та підтримку з боку суспільства і держави шляхом спільного проходження випробувань, викликаних обмеженням життєдіяльності.

Актуальність дослідження обумовили й важливість і необхідність теоретико-правового обґрунтування та уточнення новітньої термінології та розробки норм-дефініцій, що характеризують поняття «дитина з обмеженими можливостями», або «дитина з особливими потребами»; необхідністю вирішення комплексу проблем, пов'язаних, зокрема, з недоліками чинного правового регулювання механізму реалізації правового статусу дітей з вадами здоров’я; гострою необхідністю розробки соціально та економічно обґрунтованих підходів до механізму реалізації реабілітаційних заходів щодо даної категорії дітей.

Інвалідність, як специфічне соціальне явище, а також проблеми правового становища дітей та молоді з обмеженими можливостями були предметом дослідження таких вчених, як В.С. Андрєєва, Г.В. Ананьєва, С.І. Бандура, О.А. Бугуцького, І.К. Бондаря, Б.М. Генкина, М.М. Гуренко-Вайцман, К.Н. Гусова, А.А. Грішнова, Т.Д. Добровольської, С.І. Дорогунцова,  М. І. Нижнього, А.В. Осадчих, С. П. Пешкова, Т.І. Тарахонич, H.Я. Шабаліної, Є.І. Холостової, Є.Р. Ярської-Смирнової та інших.

Проблеми захисту правового статусу дітей з обмеженими можливостями висвітлені в роботах В. В. Швидких, Н. А. Демидова, А.А. Дискіна, Т.А. Заяць, Н.А. Йорданської, Ю.М. Краснова, С.А. Леонова, В.Ф. Машенкова,                     І.С. Маслова, А.М Нагірної, А.А. Никифорової, В.В. Онікієнко,                             Н.А. Павловської, М.А. Позднякової, В.А. Покрищука, В.А. Савченка,                     Г.В. Тарасової, А.Г. Чепурного, Ю. Г. Елланського та інших вчених.

Однак, незважаючи на достатню кількість наукових праць, присвячених проблемам інвалідності та реабілітації осіб з обмеженими можливостями, розгляд правового статусу дітей з обмеженими можливостями, його структури та змісту, а також особливостей реалізації та гарантування прав, свобод і законних інтересів дітей з обмеженими можливостями виходить за межі окремої проблеми інвалідності, і є маловивченим аспектом реалізації правового становища осіб з обмеженими можливостями в Україні. Вивченню саме цих питань і присвячено дане дослідження.

Правову базу дослідження склали Конституція України та чинне законодавство України, а також збірники нормативно-правових документів з питань соціального положення та захисту осіб з обмеженими можливостями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планової теми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975) відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження та визначення теоретичних засад правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні.

Для реалізації поставленої мети, не претендуючи на вичерпне і беззаперечне висвітлення всіх аспектів проблеми, автор зробив спробу вирішити такі конкретні задачі:

•        узагальнити правові засади напрацювань науковців, які займалися дослідженнями  історико-правових та теоретичних проблем правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні та в інших країнах світу;

•        висвітлити еволюцію становлення та розвитку теоретико-правових ідей визначення правового статусу дитини з обмеженими можливостями;

•        з`ясувати  витоки та зміст сучасного визначення «дитина з обмеженими можливостями» та його основні теоретико-правові ознаки;

•        відокремити та охарактеризувати нормативно-правове закріплення правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні;

•        визначити і систематизувати поняття, зміст та елементи правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні;

•        розкрити зміст та сутність визначення правового статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні та інших країнах крізь призму порівняльно-правового аналізу;

•        розкрити зміст, принципи та особливості реалізації особистих прав та свобод дітей з обмеженими можливостями;

•        визначити фактори, що впливають на реальність реалізації соціально-економічних прав дітей з обмеженими можливостями здоров’я;

•        відокремити і з`ясувати сутність системи юридичних гарантій правового статусу дітей з обмеженими можливостями;

•        розкрити зміст та  визначити фактори, що впливають на реальність реалізації гарантій правового статусу дітей з обмеженими можливостями.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, формуються та функціонують за участю осіб з обмеженими можливостями.

Предметом дослідження є правовий статус дитини з обмеженими можливостями та особливості його реалізації.

Методологічна основа дослідження. Методологічним підґрунтям дисертації є загально-філософські підходи, що засновані на засадах детермінізму та діалектики. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах. Їх використання дало змогу забезпечити єдність історико-правового та гносеологічного аналізу становлення та розвитку сучасного правового визначення статусу дитини з обмеженими можливостями та особливості його реалізації. 

За допомогою логіко-семантичного методу, методу сходження від абстрактного до конкретного та принципам, законам й категоріям діалектики поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1., 2.1., 3.1.) За допомогою історико-правового методу було досліджено міжнародне та вітчизняне законодавство в сфері правового положення дітей з обмеженими можливостями. Порівняльно-правовий метод використано для дослідження співвідношення понять «особа з обмеженими можливостями», «інвалід», «дитина-інвалід», «дитина з обмеженими можливостями» (розділ 1, 2). Системно-структурний та системно-функціональний методи використовувався при з’ясуванні видів правового статусу особистості (підрозділ 3.1.), з’ясування системи прав, свобод та законних інтересів дітей з обмеженими можливостями (розділ 2), уточнення системи гарантій прав дитини з обмеженими можливостями (розділ 3). На основі методу документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів розглянуто сучасне правове положення дитини з обмеженими можливостями у системі механізму правового забезпечення статусу особистості (розділ 2, 3). У роботі також широко використовувалися загальнонаукові методи пізнання, такі як спостереження, аналіз та синтез, індукція та дедукція, спростування та судження, порівняння та багато інших.

Основні положення та висновки роботи ґрунтуються на аналізі вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, нормативних актів, юридичної практики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні правового статусу дитини з обмеженими можливостями. А саме, у дисертації

Вперше:

– визначено поняття дитини з обмеженими можливостями, під якою розуміється особа, яка не досягла 18 річного віку, має певні фізіологічні або (і) психоемоційні розлади органів і систем організму та відповідно до чинного законодавства набуває статусу дитини-інваліда та має право на отримання соціальної допомоги з боку держави;

– з’ясовано та охарактеризовано поняття правового статусу дитини з обмеженими можливостями, під яким розуміється заснована на принципах соціальної держави законодавчо закріплена та визнана і гарантована у встановленому порядку система загальних і спеціальних прав, свобод і обов’язків особи з вадами здоров’я, яка не досягла 18-річного віку та має розлади функцій організму і обмеження життєдіяльності;

– обґрунтовано тезу, відносно того, що самостійно реалізувати наданий правовий статус спроможні тільки діти, які можуть усвідомлювати свої дії, керувати ними та відповідати за них, тобто психічно здорові особи. В іншому випадку, в інтересах дітей з психічними вадами діють батьки або особи, що їх заміщують;

 – наголошено на тому, що правовий статус дитини з обмеженими можливостями є спеціальним, міжгалузевим та визначається суб’єктивними правами, свободами та інтересами зазначеної особи;

–             розкрито проблеми реалізації природних, соціально-економічних, політичних, культурних та духовних прав дитини з обмеженими можливостями та розроблено пропозиції щодо шляхів їх вирішення.

Удосконалено:

– систему чинників, від яких залежить трактування поняття дитини з обмеженими можливостями, до яких віднесено модель інвалідності, що притаманна державі, та предмет науки, що його досліджує;

– розуміння першочерговості проблеми відсутності в Україні законодавчого визначення правового статусу дитини з обмеженими можливостями в правовій системі держави, яке стає перешкодою на шляху формування соціального суспільства;

–             розуміння значимості формування державою дієвого механізму реалізації можливостей дитини з особливими потребами вести самостійний спосіб життя і всіляко брати участь у всіх аспектах життя, забезпечення цим особам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації і зв’язку, включаючи інформаційно-комунікаційні технології і системи, а також до інших об’єктів і послуг, що надаються для населення, як в міських, так і в сільських районах;

–             систему юридичних гарантій правового положення дитини з обмеженими можливостями в Україні, до якої належать: внутрішньодержавні та міжнародно-правові гарантії; загальні гарантії та гарантії в залежності від групи інвалідності, віку і ступеня обмеження життєдіяльності.

Дістали подальшого розвитку:

–             положення відносно доцільності застосування термінів «особа з обмеженими можливостями здоров’я» – як загальне визначення, та «дитина з обмеженими можливостями здоров’я» чи «дитина з особливими потребами» – щодо визначення дитини з вадами здоров’я;

–             положення стовно того, що дитина з обмеженими можливостями володіє відповідним правовим статусом, тому має певний комплекс прав та законних інтересів. Гарантування її прав забезпечується встановленими в законодавстві юридичними засобами – гарантіями;

–             теоретична позиція на обґрунтування того, що надання дітям з обмеженими можливостями матеріальних, соціально-побутових пільг і пільг в медичній сфері є пріоритетним напрямом діяльності держави по соціальному захисту дітей з психофізичними відхиленнями. Особливу роль в цьому процесі відіграють реабілітаційні центри для соціальної, фізичної та трудової треабілітації дітей з обмеженими можливостями.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

– у нормотворчій діяльності – для удосконалення законодавства в сфері забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи (Довідка про впровадження від 19.10.2012 р.,№ 1/6-407/1);

– у правозастосовчій діяльності – для підвищення ефективності діяльності владно-розпорядчих органів державної влади та місцевого самоврядування;

– у науково-дослідній сфері – при проведенні науково-дослідної роботи студентів, аспірантів, викладачів теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права, соціології та педагогіки; при підготовці наукових видань, а також для подальшого вивчення проблем правового положення як осіб з обмеженими можливостями взагалі, так і дітей з вадами здоров’я зокрема;

– у навчальному процесі – для викладання лекцій, проведення практичних і семінарських занять з теорії держави і права, конституційного й адміністративного права, соціології та педагогіки (Акт впровадження від 22.10.2012 р., № 01-774).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації висвітлювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на Всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» (м. Київ, 2008р.); «Державна політика розвитку цивільної авіації XXI століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» (Київ, 19-20 лютого 2009 р.); «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Запоріжжя, 2012 р.); «Верховенство права, законність та права людини» (м. Київ, 28-29 червня            2012 року); «Способи забезпечення реалізації та захисту прав людини у контексті євроінтеграції України» (м. Одеса, 20-21 липня 2012 р.);  «Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та практичний аспект» (Київ, 24 лютого 2012 р.);  «Інтеграційні економіко-правові напрями розвитку України та країн близького зарубіжжя» (Львів, 2012 р.); „Науково-практичній конференції до Дня науки” (Київ, 17 травня 2012 р); «Молодежь в русском мире – фактор будущего» (м. Ялта, 8 червня 2012 р.);  на круглих столах: «Проблеми гендерної рівності в діяльності правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування в аспекті конституційної реформи України» (м. Сімферополь, 6 травня 2008 р); «Історія та сучасний стан місцевого самоврядування в Криму» (м. Сімферополь, 30 листопада 2009 р.); «Організаційно-правові засоби забезпечення прав територіальної громади»                 (м. Сімферополь, 27 березня 2009 р.); «Майбутнє забезпечення соціальних послуг в Україні. Нові виклики і новітні практики» (15-16 вересня 2010 р.,                  м. Київ); «Взаимовлияние культур как фактор межэтнического и межконфессионального согласия в Крыму» (м. Сімферополь, 05 червня                2012 р.).

Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, викладено у 14 публікаціях, з яких 6 – наукові статті у фахових виданнях України.

Структура дисeртaцiї. Робота містить вступ, три рoздiли, якi oб’єднують сім пiдрoздiлiв, виснoвки тa списoк викoристaних джeрeл. Повний обсяг дисертації складає 206 сторінок. Oбсяг oснoвнoгo тeксту стaнoвить 185 стoрiнок. Списoк викoристaних джeрeл (200 нaймeнувaнь) виклaдeнo нa 20 стoрiнкaх.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення та нову постанову наукової проблеми визначення правового статусу дітей з обмеженими можливостями, що дозволило сформулювати низку висновків, спрямованих на досягнення поставленої в роботі мети:

1.                       На основі теоретико-правового аналізу поняття «дитина з обмеженими можливостями» встановлено, що на сьогоднішній день ступінь забезпеченості умов для життя та самореалізації осіб з обмеженими можливостями, в тому числі дитини з особливими потребами, є мірилом розвитку громадянського суспільства в державі.

2.                        Історичний розвиток ставлення України до правового статусу дітей з обмеженими можливостями здоров’я свідчить про те, що держава пройшла значний шлях до визнання їх правового положення: від байдужості до нормативного закріплення правового статусу. Новітній етап українського державотворення спрямований на побудову соціальної держави та спрямований на забезпечення участі дітей з обмеженими можливостями в суспільному житті і на визнання обмежень життєдіяльності особи природною частиною людського життя.

3.                                               Етимологічне дослідження поняття «інвалід» та «інвалідність» дозволяють стверджувати, що сьогодні, використання зазначених термінів здебільшого наповнено медичним змістом, тобто визначається як особа з певними порушеннями функцій життєдіяльності, яка потребує особливої допомоги. Вбачається, що доцільно використовувати більш соціально спрямовану та гуманну термінологію щодо визначення подібних осіб: а) «особа з обмеженими можливостями здоров’я» - як загальне визначення; б) «дитина з обмеженими можливостями здоров’я» чи «дитина з особливими потребами» - щодо визначення дитини з вадами здоров’я. Запропоновані визначення відповідають сучасній міжнародній практиці, сприяють попередженню дискримінації осіб з нетиповим зовнішнім виглядом, фізичними чи розумовими можливостями, допомагають не тільки підвищенню самооцінки дітей та молоді з особливими потребами, а й полегшують і прискорюють їх інтеграцію в суспільство та соціальну адаптацію.

4.                                               На основі узагальнення сучасних інтерпретацій поняття дитини з обмеженими можливостями як вітчизняної, так і закордонної практики отримано висновок, що під дитиною з обмеженими можливостями розуміється особа, яка не досягла 18 річного віку, має певні фізіологічні або (і) психоемоційні розлади органів і систем організму та відповідно до чинного законодавства набуває статусу дитини-інваліда та має право на отримання соціальної допомоги з боку держави.

5.                                               Шляхом аналізу вітчизняної та зарубіжної юридичної думки щодо дефініції поняття «дитина з обмеженими можливостями» встановлено, що потрактування зазначеного визначення залежить від наступних чинників:

5.1.   По-перше, від моделі інвалідності, яка притаманна державі. На сьогоднішній день в Україні виокремлюють медичну та соціальну моделі інвалідності, однак, обидві вони не є до кінця обґрунтованими. Вважаємо, що доцільно застосовувати змішану або гібридну модель інвалідності, яка б охоплювала як нагальні проблеми на рівні організму дитини, так основні питання забезпечення статусу дітей з обмеженими можливостями на соціальному рівні.

5.2.        По-друге, від предмету науки, яка його досліджує. На наш погляд, сьогодні треба формувати загальнонауковий підхід до вивчення інвалідності та правового статусу дітей з обмеженими можливостями з урахуванням специфіки спеціально наукових знань.

6.                Дослідження правової основи статусу дитини з обмеженими можливостями в Україні дозволило стверджувати наступне:

6.1.         Українське законодавство не містить єдиного терміну, який би позначав категорію дітей, які мають вади у фізичному і (або) психічному розвитку. Це призводить до виникнення невизначеності та двозначності у різного роду державних нормативно-правових актах, що регламентують права дитини з особливими потребами, а також ускладнюють ряд юридичних дій щодо захисту їх прав;

6.2.         Соціальне законодавство України щодо правового статусу дітей з особливими потребами не охоплює в повному обсязі регламентування багатьох питань, вирішення яких є необхідним сьогодні. Більшість нормативно-правових актів, які регламентують права та обов’язки дітей з особливими потребами є складними у застосуванні, а їх значна кількість ще більше заважає використанню на практиці.

7.                Аналіз класифікації правового положення особистості та узагальнення зроблених з цього приводу висновків дозволив визначити поняття та ознаки правового статусу дитини з обмеженими можливостями. А саме:

7.1 Під правовим статусом дитини з обмеженими можливостями розуміється заснована на принципах соціальної держави законодавчо закріплена та визнана і гарантована у встановленому порядку система загальних і спеціальних прав, свобод і обов’язків особи з вадами здоров’я, яка не досягла 18-річного віку та має розлади функцій організму і обмеження життєдіяльності.

7.2. Правовий статус дитини з обмеженими можливостями характеризується наступними ознаками: 1) відображає принципи соціальної держави, принципи гуманізму у відносинах держави до дитини, що має обмежені здібності; 2) визначається наявністю окремого фонду соціального страхування, утвореного з внесків державних підприємств, організацій та установ, кошти з якого спрямовуються на потреби соціального забезпечення громадян, у тому числі в разі настання інвалідності, 3) надає підстави, умови і рівень соціального забезпечення дітей з обмеженими можливостями на основі врахування їх специфічних потреб та інтересів; 4) охоплює права, що охороняються законом, інтереси цієї категорії осіб та їх гарантії в сфері відносин з матеріального забезпечення, соціального обслуговування, соціально-трудової та медичної реабілітації, в інших галузях суспільного життя.

7.3. Реалізувати самостійно наданий правовий статус спроможні тільки діти, які можуть усвідомлювати свої дії, керувати ними та відповідати за них, тобто психічно здорові особи. Інакше, в інтересах дітей з психічними вадами діють батьки або особи, що їх заміщують.

7.4. Правовий статус дитини з обмеженими можливостями охоплює природні права, соціально-економічні, політичні, культурні та духовні права та свободи.

8.                Діти з особливими потребами володіють особистими правами та свободами, а саме: невід’ємним правом на життя, правом на вільний розвиток своєї особистості, правом на повагу честі і гідності, правом на свободу та особисту недоторканність, правом на недоторканність житла, правом на невтручання у сімейне й особисте життя, правом на свободу світогляду і віросповідання.

9.                Вивчення юридичної природи особистих (природних) прав дитини з обмеженим можливостями дозволяє визнати їх базисом системи всіх прав (можливостей) особи, оскільки вони надані від народження, і є невід’ємними та невідчужуваними від неї. Особисті права відіграють визначальну роль при реалізації особою волі в сфері особистого життя, зумовлюють її юридичну захищеність від любого втручання незаконного характеру.

10.           Дослідження особливостей наданих державою прав та свобод дитини з обмеженими можливостями дозволило нам виокремити наступні проблемні сторони цього питання та запропонувати шляхи їх вирішення.

9.1.   Потребує вирішення проблема реалізації права на свободу та особисту недоторканість дітьми з обмеженими можливостями, які виховуються у спеціалізованих установах. Держава повинна вживати усіх необхідних заходів, щодо забезпечення їх фізичної та психічної цілісності, а саме: виробити діючий механізм контролю за співробітниками будинків-інтернатів та інших спеціалізованих установ, своєчасно проводити підвищення рівня їх кваліфікації та педагогічної майстерності; покращити побутові та навчальні умови для виховання дітей з обмеженими можливостями, забезпечити їх спеціалізованими засобами (інвалідними колисками, підручниками, медичними апаратами); поліпшати фінансування зазначених установ тощо.

9.2.   Першочерговим питанням у реалізації права дитини з обмеженими можливостями на сім’ю є вживання усіх необхідних заходів задля того, щоб кожна дитина з обмеженими можливостями росла та виховувалася у сім'ї. Батьки такої дитини повинні отримувати додаткові пільги та допомогу, в необхідному для повноцінного розвитку дитини розмірі. Держава потрібна сприяти та допомагати неповнолітнім батькам у вихованні дитини, надаючи їм додаткові гарантії.

9.3.   Актуальною проблемою на сьогодні є можливість дітей з обмеженими можливостями вести самостійний спосіб життя і всіляко брати участь у всіх аспектах життя, забезпечення цим особам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації і зв’язку, включаючи інформаційно-комунікаційні технології і системи, а також до інших об’єктів і послуг, що відкритим або надаються для населення, як в міських, так і в сільських районах.

9.4.   Особливо гостро постає сьогодні проблема реалізації права, дітей з обмеженими можливостями на охорону здоров’я. Кожна дитина повинна належно харчування, жити у сприятливих для життя умовах, мати можливість отримувати кваліфіковане медичне обслуговування, забезпечуватись спеціальним режимом, фаховим наглядом, доступною освітою та турботою, що є необхідними у її стані.

9.5.   Діти з обмеженими можливостями здоров’я мають право на отримання професійної освіти, однак воно може бути обмежене характером і ступенем порушень здоров’я, можливостями освітньої структури певної адміністративно-територіальної одиниці, особливостями ринку праці.

10.            Аналіз нормативної бази щодо соціально-економічних прав і свобод дітей з обмеженими можливостями надає нам можливість виокремити особливості реалізації зазначених прав, котрі полягають:

10.1. У наданні державою особливих прав і гарантій дітям з обмеженими можливостями здоров’я в освіті, а також при працевлаштуванні, розподілі соціальних пільг та призначення пенсій.

10.2. Водночас, за повної відсутності діючого механізму: а) захисту прав і свобод дітей з обмеженими можливостями, так як в даний час ці питання вирішують органи і посадові особи, які є складовою частиною різних організаційних систем (охорона здоров'я, освіта, соціальне обслуговування, реабілітація); б) в не забезпеченні саме інвалідів з дитинства дієвими гарантіями щодо працевлаштування; в) в нездатності держави зацікавити роботодавців у прийомі осіб з обмеженими можливостями на роботу, створення даними особам необхідних умов праці відповідно до індивідуальних програм реабілітації.

11.           Загальний аналіз прав та свобод дитини з обмеженими можливостями в Україні дозволив зробити висновок, що Конституція України, гарантуючи гідне життя людям з обмеженими можливостями в соціальній державі, не містить конкретних правових механізмів реалізації соціальної політики у даній сфері. Сьогодні, реалізація цієї конституційної норми характеризується лише повною відсутністю умов, які забезпечують формування, реалізацію та ефективне використання ресурсів і можливостей особистості у сфері соціально-економічних, політичних, культурних, екологічних, духовних прав людей з обмеженими можливостями здоров’я, в тому числі дітей з психофізичними розладами.

12.           Дитина з обмеженими можливостями володіє відповідним правовим статусом, тому має певний комплекс прав та законних інтересів. Гарантування її прав забезпечується встановленими в законодавстві юридичними засобами – гарантіями, які характеризуються наступними ознаками:

По-перше, гарантії правового статусу дітей з обмеженими можливостями має неабияке значення для відновлення здоров’я зазначеної категорії громадян. Дитячий організм на відміну від дорослої людини, легко піддається впливу, тому з підростанням у дитини є великі шанси відновити чи скорегувати стан її здоров’я, поліпшити відновлювальні процеси організму та зупинити негативний розвиток життєважливих систем організму.

По-друге, вони систематизують всі правові засоби, котрі забезпечують здійснення та охорону правового становища дитини з обмеженими можливостями.

13.           До системи юридичних гарантій правового положення дитини з обмеженими можливостями в Україні належать: внутрішньодержавні та міжнародно-правові гарантії; загальні гарантії та гарантії залежно від групи інвалідності, віку і ступеня обмеження життєдіяльності.

Дослідження системи гарантій прав дитини з обмеженими можливостями дозволило нам окреслити особливості її реалізації:

13.1.   Загальні гарантії правового статусу дітей з обмеженими можливостями закріплені в Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Першочерговими в системі вищевказаних гарантій є гарантії по соціальному забезпеченню дітей з обмеженими можливостями, де стрижневим і обумовлюючим  право на матеріальне забезпечення та обслуговування.

13.2.   Провідне місце в системі гарантій на матеріальне забезпечення дитини з обмеженими можливостями займають пільги на її матеріально-побутове обслуговування, закріплені у чинному законодавстві України. Водночас, нормативне забезпечення даної гарантії поки що не є злагодженою та оптимальною системою, хоча в ній стійко вимальовуються окремі області, які закріплюють деякі спеціальні гарантії, наприклад, житлово-комунальне забезпечення, деякі види послуг.

13.3.   Особливу значимість серед юридичних гарантій прав дітей з обмеженими можливостями є гарантії на профорієнтаційне навчання і перенавчання. Діти з особливими потребами мають право вибору професії, роду занять і роботи з урахуванням стану свого здоров’я і працездатності, покликання, здібностей, трудових навичок, освіти.

13.4.    Надання дітям з обмеженими можливостями здоров’я матеріальних, соціально-побутових пільг і пільг в медичній сфері є пріоритетним напрямом діяльності держави по соціальному захисту дітей з психофізичними відхиленнями. Особливу роль в цьому процесі відіграють реабілітаційні центри для соціальної, фізичної реабілітації осіб з обмеженими можливостями. Однак фінансове забезпечення перешкоджає належному функціонуванню таких центрів.

13.5.    Особливою гарантією реалізації правового становища дітей з обмеженими можливостями є діяльність системи органів соціального захисту в Україні, діяльність різноманітних громадських організацій інвалідів та державних центрів соціальної служби.

14.           Сьогодні актуальними завданнями соціальної політики України щодо дітей з обмеженими можливостями здоров’я є:

14.1. Реальне забезпечення їм рівних з усіма іншими громадянами України можливостей у реалізації правового статусу;

14.2. Усунення всіх перешкод для їх належної життєдіяльності;

14.3. Забезпечення необхідних і відповідних умов, що дозволяють дітям з обмеженими можливостями здоров’я вести повноцінний спосіб життя, брати активну участь в соціальному, економічному та політичному житті сучасного суспільства, а також виконувати свої громадянські здоров’я.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.                Абрамов  В. И. Правовой статус ребёнка / В. И. Абрамов // Современное право. – 2005. – № 9. – С. 23-26.

2.           Абульханова-Славская К. А. Комплексной подход к обучению и социальной реабилитации инвалидов / К. А. Абульханова-Славская // Высшее образование инвалидов: материалы Международной научно-практической конференции. – 1999. – № 2. – С. 35-39.

3.                Авдеенкова М. П. Права и свободы человека и гражданина. Право на физическую свободу / М. П. Авдеенкова, Ю. А. Дмитриев // Государство и право. – 2005. – № 3. – С. 13-22.

4.            Административное право / [под. ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова]. – М.: Юрист, 2006. – 267 с.

5.            Административное право Украины : учебн. / [под. общей. ред. С. В. Кивалова]. – Х.: «Одисеей», 2004. – 650 с.

6.                Азарова Е. Г. Некоторые вопросы социального обеспечения инвалидов с детства / Е. Г. Азарова // Вопросы социального обеспечения : сб. науч. тр. – 1981. – № 12. – С. 5-9.

7.            Акатов Л. И. О некоторых аспектах комплексного подхода к обучению и социальной реабилитации инвалидов [Электронный ресурс] / Л. И. Акатов, Ю. Л. Блинков // Высшее образование инвалидов : мат. Международн. научн.-практ. конфер. – Режим доступа: // http://vobin.spb.os-i.ru/Articles/Blinkov.htm.

8.            Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. Издательская группа ИНФРА-М., 1999. – 200 с.

9.                Алешкова Н. А. Право на свободу передвижения и законодательство Российской Федерации: актуальные проблемы теории и практики / Н. А. Алешкова, И. А. Конюхова // Государство и право. – 2006. – № 1. – С. 27-37.

10.      Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. / Б. Г. Ананьев. – СПб.:Питер, 2001. – 260 с.

11.      Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: учебн. / В. С. Андреев. – М.: Юрид. лит., 1987. – 352 с.

12.       Андреев B. C. Деонтология, медицинское право, право социального обеспечения в СССР / В. С. Андреев. – М.: Советская юстиция,    1980. – 311 с.

13.           Аникеева Л. В. Роль социально-экономических потребностей в обеспечении нетрудоспособных / Л. В. Аникеева // Проблемы развития социального обеспечения на современном этапе. – 1980. – С. 2-8.

14.        Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай. – М.: Норма, 2007. – 784 с.

15.       Бахрах Д. Н. Административное право : учебн. для вузов / Д. Н. Бахрах. – М.: Издательство ВЕК, 1999 – 368 с.

16.           Благодійне товариство «Надія» [Електронний ресурс] // Бродівське благодійне товариство. – Режим доступу:  http://dity.narod.ru.

17.           Благодійні фонди та громадські організації інвалідів в Україні [Електронний ресурс] // Поверь в себя. – Режим доступу: http://believe.net.ua.

18.      Богинская Ю. В. Анализ понятия «лицо с ограниченными возможностями жизнедеятельности» в международных и отечественных научных исследованиях / Ю. В. Богинская // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія «Педагогіка і психологія» : Зб. статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2009. – Вип. 21. – Ч.5. – С. 13-19.

19.      Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. – М.: Просвещение, 2004. – 452 с.

20.      Большой юридический словарь / В. Д. Ермаков, М. А. Крылова. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 790 с.

21.      Бондар В. Благодійна діяльність як передумова розвитку суспільної допомоги дітям з психофізичними вадами / В. Бондар, Л. Одинченко, Є. Постовойтов // Дефектологія. – 1996. – № 4. – С. 48-52.

22.      Бондаренко Г. И. Социально-эстетическая реабилитация инвалидов / Г. И. Бондаренко //Дефектология. – 1998. - №3. – С. 23-28.

23.       Бородін І. Л. Про права та свободи громадян як соціально-правові категорії / І. Л. Бородін // Збірник наукових праць «Держава і право» інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України. – К., 2003. – № 19. – С 35-39.

24.           Васин С. А. Легкое бремя инвалидности / С. А. Васин // Отечественные записки. – 2005. –  № 6. – C. 304-315.

25.       Вигдорчик Н. А. Теория и практика социального страхования / Н. А. Вигдорчик // Теоретические основы социального страхования. – 3-е изд. – М.: Петроград: Книга, 1923. – 151 с.

26.      Виноградов О. В. Державне управління ресурсами охорони здоров’я: перший крок – оцінка вартості медичної послуги / О. В. Виноградов // Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції з медичного права. 22-24 квітня 2010 р. м. Львів. – 2010. – С. 57-60.

27.      Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н. В. Витрук. – М. : Наука, 1979. – 229 с.

28.      Вихорев Д. Л. Проблемы обучения и адаптации детей-инвалидов в Украине / Д. Л. Вихорев // Высшее образование инвалидов : материалы Международной научно-практической конференции. – 2000. – №2. – С. 10-11.

29.       Воеводин Л. Д. Содержание правового положения личности в науке советского государственного права / Л. Д. Воеводин // Советское государство и право. – 1965. – №2. – С. 42-50.

30.            Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России : учебн. пособ. / Л. Д. Воеводин. – М.: Издательство МГУ, Издательская группа ИНФРА-М, 1997. – 304 с.

31.      Возжаева Ф. С. Реализация комплексных реабилитационных программ для детей-инвалидов / Ф. С. Возжаева // Социологические исследования. – 2002. – № 6. – С. 116-121.

32.      Врачебная практика. – Харьков: Изд. OOO «Изон ТМ – Инвест», – 2007. – №1 (55). – 116 с.

33.           Всеукраїнська громадська організація «Служба захисту дітей» [Електронний ресурс] // Права жінок та дітей в Україні. – Режим доступу: http://www.vsirivni.com.ua/organizations/.

34.           Всеукраїнська Фундація «Захист Прав Дітей» [Електронний ресурс] // Тюремний портал. – Режим доступу: http://ukrpri-son.org.ua/index.php?id=1215535034.

35.      Выготский Л. С. Основы дефектологии : Т. 5. / Л. С. Выготский. – М.: Лань, 2003. – 656 с.

36.      Выготский Л. С. Общество и умственно-отсталые дети / Л. С. Выготский // Педагогическая энциклопедия : Т. 5. – М.: Педагогика, 1968. –  186 с.

37.       Галагузова М. А. Социальная педагогика / М. А. Галагузова – М.: ВЛАДОС, 2000. – 416 с.

38.           Галкин В. А. Динамическая концепция реабилитации и ее значение в разработке социотерапевтических программ / В. А. Галкин // Социально-трудовая реабилитация инвалидов с глубокой степенью умственной отсталости / [под. ред. В.А. Галкина]. – М.: ЦИЭТИН, 1979. – С. 19-30.

39.           Голиков Н. Индивидуальная помощь ребенку-инвалиду / Н. Голиков // Учитель. – 2006. – №1. – С. 3-4.

40.           Гончарова Е. Л. Понятие «ребенок с особыми образовательными потребностями» / Е. Л. Гончарова, О. И. Кукушкина // Интегративные тенденции современного специального образования. – М.: Полиграф-сервис, 2003. – С. 39-42.

41.       Горностай П. Психологічні основи рольової реабілітації. Реабілітаційна підготовка на рубежі ХХІ ст. : наук.-метод. зб. : у 2 ч. : Ч. 1. / П. Горностай. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2001. – 200 с.

42.           Громадські організації захисту інвалідів [Електронний ресурс] // Нealthrights. – Режим доступу: http://www.healthrights.in/helpfuladdress/.

43.      Гусов К. Н. Право социального обеспечения: учебн. / [под ред. К. Н. Гусова]. – М.: ПБОЮЛ Грачев С.М., 2001. – 328 с.

44.       Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року [Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_384.

45.       Декларація про права інвалідів від 09.12.1975 [Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим доступу:  http://zakon1.ra-da.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_117.

46.      Дементьева Н. Ф. Дома-интернаты: от призрения к реабилитации / Н. Ф. Дементьева, А. А. Модестов. – Красноярск: «Наука», 2002. – 196 с.

47.      Дерябин А. В. Проблемы медико-социальной реабилитации детей инвалидов / А.В. Дерябин, А. А. Андрианов, Н. Н. Пересып // Материалы Междунар. науч.-практ. конференции, посвященной 85-летию Евпаторийского Центрального детского клинического санатория МО Украины. 30 сентября 2005 г. Евпатория // Вестник физиотерапии и курортологи – ежеквартальный научно-медицинский журнал.  – 2005. – Т. 11. – С. 28-29.

48.           Диличенский Г. Г.  Потребности личности в обществе / Г. Г. Диличенский. – М.: Экономика, 1970. – 80 с.

49.           Димова С. Г. Паллиативная помощь детям в условиях муниципального образования / С. Г. Димова // Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції з медичного права. 22-24 квітня 2010 р. м. Львів. – 2010. – С. 91-95.

50.           Діти державної опіки: проблеми, розвиток, підтримка: навч.-метод. посібн. : в 2 кн. – К.: Міленіум, 2005. – 286 с.

51.       Доній В. Д. Психологія і педагогіка життєтворчості / В. Д. Доній, Г. М. Несен, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков. – К.: ВІПОЛ, 1996. – 791 с.

52.           Дрогобицьке товариство захисту дітей-інвалідів «Надія» [Електронний ресурс] // Західна інформаційна корпорація. – Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2011/04/29/285278.

53.      Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року [Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_135.

54.           Єдиний реєстр громадських формувань [Електронний ресурс] // Міністерство юстиції України. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua.

55.           Єфімова С. М. Вивчення стану готовності педагога до інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу / С. М. Єфімова // Наук, записки Інституту психології АПН України ім. Г.С. Костюка. – Вип. 26. – К., 2005. –С. 55-58.

56.       Жилинский И. А. Социальная работа с инвалидами. / И. А. Жилинский. – М.: Наука, 2002. – 156 с.

57.           Журавлева И.В. Поведенческий фактор и здоровье населения / И. В. Журавлева // Здоровье человека в условиях НТР. Методологические аспекты. – Новосибирск: Наука, 1989. – С. 70-75.

58.           Загальна декларація прав людини : Декларація ООН від 10.12.1948 // Законодавство України. – Режим доступу:  http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015

59.         Зайкин А. Д. Классификация пенсионных правоотношений / А. Д. Зайкин // Вестник Московского университета. – 1972. – № 3. – 32-37.

60.      Зайчук О. В. Теорія держави і права. / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

61.      Замский Х. С. Умственно отсталые дети. История их изучения, воспитания и обучения с древних времен до середины XX века / Х. С. Замский. – М.: Образование, 1995. – 400 с.

62.           Захаров Є. Права людини в проекті Конституції / Є. Захаров // Право України. – 1996. – № 6. – С. 5‑7.

63.      Зейгарник Б. В. Оче