ПОЕТИКА ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ МЕТАЛІТЕРАТУРИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ 1980-1990-Х РОКІВ

Краткое описание

Київський національний лінгвістичний університет

На правах рукопису

СИЗОНЕНКО НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 821. 111 311. 6. 09

ПОЕТИКА ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ МЕТАЛІТЕРАТУРИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ 1980-1990-Х РОКІВ

Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Висоцька Наталія Олександрівна
доктор філологічних наук, професор

Київ 2008

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. ПОСТМОДЕРНІСТСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ РОМАН ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ АСПЕКТИ.. 13
1.1 Динаміка історичної думки в європейській культурній традиції. 13
1.2 Історіографічна металітература Великобританії: суспільно-психологічне підґрунтя виникнення та розвитку. 27
1.3 Поетика історіографічного роману крізь призму теорії 37
Висновки до першого розділу. 53
РОЗДІЛ 2. КОД ТІЛЕСНОСТІ В ПОСТМОДЕРНІСТСЬКИХ ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ.. 56
2.1 Гротескне і класичне тіло в британській історіографічній металітературі, присвяченій добі Відродження. 57
2.2 Реконструкція прихованої тілесності вікторіанської епохи у постмодерністському історичному романі. 70
2.3 Від державного” до приватного” королівського тіла. 91
Висновки до другого розділу. 98
РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНУВАННЯ НАУКОВОГО ДИСКУРСУ В БРИТАНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ МЕТАЛІТЕРАТУРІ. 100
3.1 Функції професійної діяльності персонажів у художньому просторі британської історіографічної металітератури. 102
3.2 Наукові ідеї Ренесансу і вікторіанства у дзеркалі постмодерністського історичного роману. 115
3.3 Ревізія доктрини прогресу як "робочої віри" західної цивілізації. 128
Висновки до третього розділу. 139
РОЗДІЛ 4. НАРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ІСТОРИЧНОЇ РОМАНІСТИКИ БРИТАНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ.. 141
4.1 Композиційні особливості та організація нарації в історіографічному романі. 142
4.2 Часопросторовий вимір квазіісторичних романів. 154
4.3 Фактуальність і фікціональність у британській історіографічній мета літературі. 170
Висновки до четвертого розділу. 182
ВИСНОВКИ.. 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 191
ДОДАТКИ.. 213

ВСТУП

Одну з найпомітніших течій британської літератури на зламі тисячоліть можна охарактеризувати як "повернення до історії [217, c. 48]". У значній кількості творів спостерігається колонізація теперішнього модою на ностальгію [202, c. 20]”. Об’єктом мистецького зацікавлення багатьох романістів стають розслідування чи реставрація минулого на різних рівнях [65, c. 336]”, суб’єктивна реконструкція історичних епох, що супроводжується гіпотетичним перепрочитанням подій давнини. Першопричини звернення до історичного роману обумовлені, з одного боку, суспільно-політичною кризою (крах Британської імперії на початку другої половини ХХ ст.), а з іншого переосмисленням таких філософських і соціокультурних категорій як історія, час, прогрес, раціоналізм, англійськість тощо.
Жанр історичного роману, що розвинувся з авантюрно-лицарського роману часів Середньовіччя і Відродження і готичного роману ХVIII ст., викристалізувався у своїй класичній формі під пером В. Скотта та інших представників романтизму. Частково модифікуючись під впливом реалістичного та модерністського напрямків, історичний роман загалом залишався у рамках вальтерскоттівської” моделі. Численні публікації у наш час творів таких авторів, як П. Акройд, А. Байєтт, Дж.Барнс, Дж. Вінтерсон, Л. Даррел, Дж. Фаулз, Р.Трімейн, Г. Свіфт та інші, а також критичні статті, інтерв'ю, екранізації романів складають величезний за обсягом матеріал, що дає підставу говорити про явище історіографічної металітератури (термін Л. Хатчен [199]), котре стало предметом досліджень багатьох британських та європейських науковців. До піонерської роботи Л. Хатчен приєдналися наукові розвідки Р. Тодда [229], С. Онеги [217], В.Канінгема [182], Б. Макхейла [210], М. Т. Розетт [220] та ін. До доробку англійських постмодерністів зверталися пострадянські, у тому числі вітчизняні літературознавці: Н. Жлуктенко [62], Д. Затонський [63], С. Павличко [100], О.Звєрєв [65], Н. Соловйова [120], Н. Висоцька [34], В. Струков [123], О.Судленкова [225], І. Дробіт [59], Т. Кононенко [75], О. Левицька [81]. Проблемами постмодерністської біографії як піджанру історіографічної металітератури в Україні займаються О. Бандровська [8], Г. Колесник [72], О.Петрусь [101]. За останні роки в Україні, Росії та Білорусі захищено низку кандидатських дисертацій, присвячених різним аспектам літератури британського постмодернізму, зокрема, роботи О. Сачик [114], О. Тупахіної [130], Ю. Дворко [52], Ю. Райнеке [106], Є. Ціглер [146]. Проте багато питань жанрової організації та поетики саме історіографічної металітератури Великобританії залишаються дискутивними та недостатньо висвітленими у вітчизняному науковому просторі.
У даному дослідженні ці питання аналізуються на матеріалі творів, сконцентрованих на двох періодах в історії Великобританії, добі Ренесансу (і початку епохи Реставрації, що охоплюється в Англії культурними рамками пізнього Відродження), та роках правління королеви Вікторії (18371901), оскільки ці історичні етапи значним чином вплинули на духовний та інтелектуальний розвиток нації та сприяли процесу національної самоідентифікації. Доба Відродження була часом консолідації національної єдності, а доба після промислового перевороту у Великобританії стала другим золотим віком”, ерою розквіту імперії. Саме цим пояснюється, на нашу думку, зацікавленість сучасних письменників у ревізіоністському переосмисленні вищезазначених епох у постмодерністському історичному романі.
Концепції історії у романах, обраних для розгляду, суттєво відрізняються від традиційного і звичного трактування минулого, канонізованого В. Скоттом. Ставлення їхніх авторів до історії характеризують скепсис і підозра щодо відповідності художньої версії історії дійсності, неприхований сумнів щодо засадних, ще донедавна беззаперечних істин про сенс історії, місце і роль людини в ній, а також релятивізм, що віддзеркалилося у поетикальних особливостях цього жанрового різновиду. Виник трансформований варіант вальтерскоттівського роману або постмодерністський ревізіоністський історичний роман” термін Б.Макхейла, який у роботі вживається як синонім до терміна історіографічна металітература / історіографічний метароман” (як це робиться у дисертації російської дослідниці Ю. Райнеке [106]). Так само як синонімічні використовуються терміни псевдо/квазі-історичний роман”, історіографічний роман” (В. Струков, О.Звєрєв), історіографічна метапроза”, новий історичний роман/ новоісторичний роман” (С. Ментон), "нова історична проза" (М. Т. Розетт). Усі названі дослідники базують свої розвідки на основі тих романів, які згадуються і у роботі Л. Хатчен.
Своєю чергою, всередині нового жанрового різновиду вирізняється пласт романістики, назву для якого запропонувала С. Шаттлворт, ретровікторіанський роман [178, c. 78]”. Інша дослідниця, Д. Шіллер, називає такі романи неовікторіанськими”, розуміючи під ними ті твори ... в яких актуалізується постмодерне потрактування історії, і де події хоча б частково відбуваються в ХІХ ст. До цієї категорії включені тексти, де переглядаються події, що передували добі вікторіанства, тексти, в яких уявляються нові пригоди відомих вікторіанських персонажів, і тексти, які імітують літературні умовності ХІХ ст. [224, с. 557]”. У дисертації терміни "ретровікторіанський" і "неовікторіанський" використовуються як синонімічні.
Поняття металітератури у нашому дослідженні базується на основних підходах до розуміння феномену, розроблених В. Гассом, П. Во, Л. Хатчен та ін. Постмодерністське розуміння металітератури включає в себе пародіювання метанаративу (у даному випадку історичного), коли ...проблема смислу переходить з рівня колективного і об’єктивного міфу, який функціонує за правилами метаоповідної історії, міфу, релігії, художньої та літературної традиції, психології чи будь-якої іншої метаоповіді,... на рівень чисто особистісної індивідуальної перцепції [184, c. 223]”. В історіографічній металітературі, за думкою П. Во, історія досліджується як наратив, а метафікціональне підривання нагадує читачеві, що завжди існують альтернативні варіанти написання історії [234, с. 39]”. Отже, основне надзавдання квазіісторичного роману полягає у тому, щоб деконструювати один з найдавніших метанаративів людства історію.
Вітчизняні теоретики історичної науки ...під історіографією розуміють саме ту галузь знань, яка вивчає розвиток історичної думки, збагачення наукових історичних знань, місце історичної науки в суспільному житті [30, c. 175]”. Хоча в цьому розумінні історіографія не охоплює царину художньої літератури, з позиції Л. Хатчен романи, в яких проблематизуються і переосмислюються історичні константи під постмодерністським кутом зору (релятивізм, мікроісторія, перервність тощо) можна назвати історіографічними, у тому сенсі, що вони переписують” усталені версії історїї. Саме у цьому розумінні визначення історіографічний” і використовується у даній роботі. Складова "історіографічний" означник, який вказує на існування і використання автором певного матеріалу, який є джерелом інформації про історичне минуле. За допомогою таких вказівок автор наводить ознаки історичного часу, що одночасно надає оповіді більшої достовірності і послуговує підґрунтям для авторської іронії. У зв’язку з терміном псевдоісторія” варто згадати слушну думку українського дослідника М. Назаренка: Під псевдоісторією” ми розуміємо не тексти, які фальсифікують історію..., але художні твори, що порушують чи трансформують прийняті в цій культурі норми історичної прози. Традиційна історична проза при цьому розуміється як сукупність міметичних форм представлення реального минулого. Псевдоісторія”, отже, представляє реальне минуле неміметично (романтична і символістська історична проза), нереальне минуле міметично (альтернативна історія, криптоісторія без фантастичних елементів) і нереальне минуле неміметично... [95, c. 316]”. На думку вченого, текст залишається історичним до тих пір, поки у ньому немає явних для Ідеального читача маркерів, що відсилають до іншої епохи анахронізмів. У кожному псевдоісторичному тексті відбувається трансформація попереднього зразку, а саме історичного тексту, "санкціонованого" у тій чи тій культурі.
Поняття "металітература" було введено у американський літературний обіг у 1970 році письменником і критиком В. Гассом у роботі "Література і фігури життя" [189, с. 25], де він розглянув філософські підвалини явища. Ґрунтовним дослідженням цього феномену є розвідка П.Во "Металітература. Теорія і практика саморефлексивного письма". Згідно з дослідницею, "Металітература термін, що означає процес письма, яке є саморефлексивним і яке систематично центрує увагу на власному статусі з метою дослідження взаємозалежності літератури і реальності [233, c. 2]". На її думку, визначальними ознаками романів, автори яких активно застосовують металітературні прийоми, є чотири основних, помітних навіть при поверхневому аналізі:
- впевненість у владі творчої уяви, що супроводжується непевністю щодо можливості її адекватного вираження;
- значна саморефлексивність щодо мови, літературної форми і власне процесу письма;
- непевність у взаємопов’язаності літератури і реальності;
- пародійний, ігровий, надмірний /оманливо наївний стиль письма [233, c. 2].
Сучасна зацікавленість у "мета" рівнях пізнання світу є наслідком посиленого зростання соціальної і культурної саморефлексії. У даному дослідженні складові феномену "історіографічна металітература" потрактовуються наступним чином: поняття "метанаратив" у розумінні Ж.-Ф.Ліотара застосовується у контексті постмодерної деконструкції метанаративу історії, "метаоповідь" чи "метанарація" розуміються як саморефлексивність письма, умовність зображення, пародіювання і дослідження можливостей жанру (згідно з В. Гассом та П. Во).
Творчість митців, які творять у річищі постмодерністського історичного роману, здебільшого розглядається критиками та літературознавцями з наступних позицій:
як історіографічна металітература, різновид жанру історичного роману, відмінний від вальтерскоттівської” моделі низкою ідейно-змістовних та поетикальних рис, найвизначальнішою з яких є метафікціональність (Л.Хатчен);
як пастиш основний модус мистецтва доби постмодерну (Ф.Джеймісон);
як ревізіоністський роман, у якому акцентується саме перегляд історичного минулого (Б. Макхейл);
як новий історичний роман, де відбувається зсув від домінанти-історії до домінанти-літератури”, з акцентом на самореференційності та метафікціональності (С. Ментон);
як жанровий різновид, сильним імпульсом якого є неінтелектуальний компонент” емоційний, духовний, містичний, інтуїтивний (Б. Лунден [208]) чи детективний первень (Ю. Райнеке).
Слід зазначити, що всі ці ракурси дослідження мають численні точки перетину і знаходяться у постійній взаємодії.
Відтак, актуальність роботи зумовлена посиленням інтересу до псевдоісторичного роману як текстуального варіанту історії, а також змінами, які привніс час у канон жанру, необхідністю дослідження сучасних процесів його розвитку, оскільки вивчення такого типу роману, на відміну від його класичних попередників (романтичної та реалістичної історичної романістики), перебуває лише на початковій стадії. Окрім цього, у вітчизняному літературознавстві на сьогодні відсутнє комплексне дослідження поетики історіографічної металітератури, зокрема, у її британському варіанті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України в межах науково-дослідницької теми Світова література в історичному зрізі: сучасні підходи та інтерпретації”, затвердженої Вченою радою КНЛУ (протокол № 3 від 29 жовтня 2001 року). Тему дисертаційного дослідження погоджено на засіданні бюро Наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 2 від 11 квітня 2006 р.).
Мета дисертаційного дослідження визначити провідні поетикальні характеристики історіографічної металітератури, представленої у творчості британських письменників-постмодерністів, а також проаналізувати різні версії художньої реалізації постмодерної концепції історії, розгорнуті у вибраному пласті романістики.
Поставлена мета обумовлює необхідність у розв’язанні таких завдань:
узагальнити принципові постулати постмодерністської концепції історії;
окреслити причини популярності та етапи становлення британської історіографічної металітератури;
розглянути найбільш продуктивні дослідження у галузі теорії історичного роману та історіографічної металітератури другої половини ХХ ст.;
виявити особливості потрактування історії у постмодерністському історичному романі Великобританії;
проаналізувати поетику тілесності у квазіісторичних романах;
висвітлити особливості функціонування наукового дискурсу в історіографічній метапрозі;
дослідити наративні стратегії у вибраному романному доробку;
за допомогою аналізу основних елементів поетики романів визначити поетикальні домінанти творчості письменників*.
Об’єкт вивчення становить пласт історіографічної романістики 80-90-х років ХХ ст.
Предметом дослідження є поетикальні особливості британської псевдоісторичної прози кінця ХХ століття, встановлення рис відмінності між класичним історичним романом та його сучасними імітаціями, актуалізація постмодерної концепції історії в аналізованих творах.
Таким чином, матеріал дослідження складають тексти шести романів: Будинок доктора Ді” (The House of Doctor Dee”, 1993) та Ден Лено і Голем з Лаймхауса” (Dan Leno and the Limehouse Golem”, 1994) Пітера Акройда, Одержимість” (Possession. A Romance”, 1991) та Ангели і комахи” (Angels & Insects”, 1992) Антонії Байєтт, Якої статі вишня?” (Sexing the Cherry”, 1989) Дженет Вінтерсон та Реставрація” (Restoration: a Novel of 17-th Сentury England”, 1991) Роуз Трімейн.
Для реалізації поставленої мети і завдань застосований комплексний методологічний підхід, що передбачає поєднання елементів культурно-історичного, порівняльно-історичного та соціокультурного підходів з методологіями нового історизму” (С. Грінблатт, К. Галлахер, Л. Монтроуз), прийомами семіотичного (Ю.Лотман), структуралістського (Р. Барт) та наратологічного (Ж. Женетт, М. Бал, В. Шмід) прочитання літературного тексту з метою визначення його наративних стратегій.
Теоретичну і методологічну основу дисертації складають фундаментальні положення сучасного літературознавства у царині теорії постмодерністського роману (Л. Хатчен, В. Канінгем, Б. Макхейл, Р. Тодд, У. Хайзе, К. Неш) і метілітератури (П. Во, Л. Хатчен), праці відомих історіографів ХХ ст. (Р.Колінгвуд, Х. Вайт, В. Бен’ямін, Д. Келлі), розвідки представників нового історизму” (С. Грінблатт, Л. Монтроуз, К. Галлахер) та дослідників тілесності”(Ж. Бодріяр, М. Бахтін, М. Мерло-Понті). Відповідно до аналізованих поетикальних домінант тексту, застосовуються різноманітні конкретно-текстові підходи: дослідження хронотопу романів спирається на праці Г.Башляра, Ю.Лотмана; під час аналізу наративних аспектів у текстах враховано дослідницькі надбання Ж. Женетта, М. Бал, В. Шміда; присутність наукового компоненту у романах вивчається на основі положень М. Фуко, Е. Гуссерля, Д.Лукача.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що проблема теоретичного осмислення явища історіографічної металітератури та спроба чіткого окреслення основних рис її поетики, у тому числі з у

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено й підсумовано основні положення та результати дисертаційного дослідження:
1. Історія є одним з основних метанаративів, що проблематизуються у філософії та естетиці постмодернізму. Відійшовши від традиційної передбачуваної моделі, оповіді про переможців, уроку на майбутнє, вона перетворилася на поліцентричну зону ризику, розірвану і ризомну, де наперед виступають малі наративи, історичні мініатюри. Осмислення історії як тексту призводить до штучної організації дійсності на базі симулякризованого минулого. Відтак, теоретики постмодерної історіографії підкреслюють неможливість однієї "істинної" версії через іманентну неповноту історичних знань, відсутність водорозділу між їх об’єктивністю та суб’єктивністю, непевний онтологічний статус джерел і свідоцтв, конструювання об’єкту історичного пізнання мовними і дискурсивними практиками. Деконструкція класичного історичного дискурсу і деміфологізація історії в літературі постмодернізму відбуваються за допомогою її індивідуалізації та сприйняття крізь призму культурної текстуалізації.
2. У дослідженні зроблено спробу підсумувати причини популярності історіографічної металітератури у Великобританії. Це звернення до минулого у контексті вичерпаності великих наративів: незважаючи на те, що це минуле є поп-образом, симулякром, саме у ньому людина постіндустріального суспільства шукає опори. Для британців така ностальгія спровокована крахом імперії і намаганнями виявити англійськість за пластом імперської ментальності. Оскільки філософія постмодерну базується на плюралізмі і деієрархізації, то творіння у річищі постмодерністського історичного роману означає звернення до історії переможених”, надання голосу маргіналізованим, периферійним учасникам історичного процесу.
3. Аналіз низки досліджень у галузі теорії історичного роману дозволяє зробити висновок про виникнення історіографічної металітератури як трансформованої моделі вальтерскоттівського роману під впливом розвитку сучасної історіографії і теоретичної думки загалом. У постмодерністському історичному романі перетинаються три площини література, історія і теоретичні набутки цих галузей гуманітарного знання про світ. У розвідках літературознавців, які зробили найсуттєвіший внесок до обґрунтування теорії постмодерністського історичного роману, знаходимо численні точки перетину у визначенні домінантних рис поетики жанрового різновиду, як-то:
- звернення до історичного минулого і його взаємозв’язок з теперішнім, сприйняття цих двох площин як нерозривного цілого;
- розмивання меж між літературою та історією;
- акцент на неможливості встановлення об’єктивної істини та сумнів у вірогідності зображення минулого;
- суб’єктивізація оповіді у сполученні з ідеологією плюралізму;
- постмодерністська гра з історичними джерелами;
- інтертекстуальність та метафікціональність;
- злиття реально-історичних та фантастичних чи магічних елементів у рамках єдиного фікціонального світу;
- зміна суспільного статусу героя або/ і наратора представник ментального і соціального мейнстриму епохи поступається місцем аутсайдеру і маргіналу.
4. Колишні пізнавальні моделі були побудовані за принципом дерева пізнання”, з чіткою ієрархією, цілісністю, структурованістю, еволюціоністськими принципами. Постмодерністська парадигма набула характеру ризоми”, що має на увазі відсутність єдиного кореня, натомість з безліччю переплетених пагонів. Історія в такій парадигмі складається з тріщин, розламів, проваль, порожнеч. Вона стає поліцентричною, ламається, рветься, плине декількома різнорідними струменями. До цього побутував стереотипний погляд на минуле як на можливість зробити висновки і не повторювати помилок в теперішньому чи майбутньому, як на етап прогресивного розвитку людства. Сьогодні ідея уроків історії” вважається застарілою, історія це зона ризику, а не провісниця майбутнього. Катаклізми ХХ ст. і катастрофізм, що превалює в світосприйнятті сучасності, визначили новий погляд на історію. Злиття історичного і фантастичного порушує конвенції звичного для нас історичного роману, проте є характерним для квазіісторичного, що дає підстави розглядати цей феномен не лише як бажання поставити під сумнів надійність офіційної історії”. Це ще й спроби осягнути ту частину нашого минулого, яка довгий час придушувалася раціоналізмом, а саме: міфічні, езотеричні, магічні, оніричні елементи, які колись були нерозривним цілим з розумом і логікою.
5. Серед домінант поетики зазначеного пласту історіографічної романістики виокремлюємо соматичний код. Тілесність як категорія культури почала осмислюватися лише у ХХ ст. Автори, що присвячують свої романи тій чи тій історичній епосі, опиняються перед проблемою конструювання переосмисленого образу минулого, послуговуючись концепціями тілесності, притаманними світосприйняттю вибраного періоду, у той час, як вони самі проживають в умовах доби постмодерну, коли ці концепції було піддано теоретичній рефлексії. Прочитання романів через призму корпореальності відкриває нові інтерпретаційні можливості акцентуацію феноменологічного тіла, перехід від державного” до приватного” королівського тіла, виключно медичне сприйняття тіла, робоче” тіло. Ренесансна тілесність репрезентована у романах П. Акройда, Дж. Вінтерсон та Р.Трімейн назагал через бахтінську концепцію гротескового” та нового” тіл. Однак, відбувається трансформація моделей у гендерному та соціоісторичному планах. Соматичний код інтерпретується через призму карнавалізації, маскарадності, зовнішнього вигляду, зокрема, одягу, кольорової гами. Існують і окремі авторські варіанти тілесних концепцій. Дж. Вінтерсон домішує до зображення історичної доби фантастичні та міфічні моменти, для її творів надзвичайно характерний поліморфізм і андрогінність: Йордана можна розглядати не як окремий персонаж, а як психічний продукт безіменної героїні площини сучасності, як Анімуса Собачниці. В романі П. Акройда ренесансна гротескна тілесність забарвлена езотеричними загадками. Постмодерне бачення розчленованого тіла, трупу як його медичної референції частково відбилося на поетиці тіла, наявній у романі Р. Трімейн. Соматичні конвенції тієї чи тієї доби переосмислюються з новими домінантами: біль, рани, каліцтво, безумство як фізична вада, яку треба лікувати, відсутність плодючості, страх перед смертю тощо. Ретровікторіанський роман є феноменом досить різнобарвним і багатоманітним у своїх спробах зобразити минуле в його зв’язку з теперішнім, особливо в намаганнях (ре)конструювати інше”, тілесне минуле, розвінчати узвичаєні міфи. На прикладі творів П.Акройда та А. Байєтт ми побачили спроби показати зворотний бік вікторіанської стриманості. Таке прочитання минулого за допомогою авторської фантазії спирається на натяки, що містяться в матеріальних та духовних свідченнях доби. У проаналізованих творах реконструюється прихована репресована тілесність (збереження зовнішнього декоруму, фригідність вікторіанської дружини, замовчувана і відкрита лише у її внутрішньому монолозі; ситуація з таємною вагітністю і народженням дитини), алюзія на мотив класовості робиться через незвичний ракурс робоче” тіло, релігійність/спіритизм епохи породжують мертве” тіло. Вікторіанська культурно-літературна модель жіночності (покірність, безтілесність, богиня домашнього вогнища”) руйнується через введення активної опозиції у рамках жіночих образів смерть секс/оргазм”, маніакальність, цілком свідомий інцестуальний потяг, через мотив жінки, котра оберігає свою автономність і цілість. Провідними темами Ангелів і комах” є смерть і секс, злиття опозиції Ерос Танатос, два кордони існування людського тіла. Уподібнення людей до комах трутнів, мурашиних самок з незліченною кількістю рабів переводить людську тілесність у романі Морфо Євгенія” у рамки природного відбору, позбавляє її душевної привабливості. Вміщення історії Джека-потрошителя в контекст театру у романі П. Акройда дозволяє показати зворотний, темний” бік вікторіанства. Обрання в якості головного персонажу серійної маніячки виступає актом заперечення позірної респектабельності епохи.
6. У проаналізованих романах митці активно звертаються до коду науковості. Тема науки, наукового пошуку видається авторам псевдоісторичного роману надзвичайно актуальною скепсис та іронія щодо можливостей раціонального пізнання світу як одна з провідних тем історіографічної металітератури Великобританії кінця ХХ ст. співвідносяться саме з ревізіоністським баченням основних епістемологічних засад ренесансного чи вікторіанського періодів. У цьому різновиді словесності наявні елементи наукових парадигм, притаманних епохам, у які автори вміщують дію романів. Зберігається модель нероздільності ренесансної науки та мистецтва чи, вірніше, неусвідомлення розбіжностей між ними. Окрім цього, значна увага приділяється асоціативному характеру ренесансної епістеми, коли нове порівнювалося зі схожим, подібним, відомим раніше. Синкретизм науки і її магічного початку, очевидний у часи Відродження і прихований у добу вікторіанства, чітко прослідковується в історіографічній метапрозі. Позитивізм і дарвінізм, основні складові наукової парадигми другої половини ХІХ ст., перепрочитуються з огляду на соціальну сторону життя (соціальний дарвінізм у романі Ден Лено і Голем з Лаймхауса”), порівняння життя організованих суспільств комах і людей (Морфо Євгенія”). Переосмислюються центральні теми епох зустріч Нового і Старого світів, позитивний аспект наукового розвитку, метанаратив прогресу, акцентується скепсис щодо потенціалу раціонального пізнання світу, підкреслюється езотеричне і міфологічне коріння наукового знання. У творах проблематизується концепція лінійного позитивного розвитку мотив прогресу (у його негативній конотації) реалізується через топос машини, варіації на фаустіанську тему, зображення природних катаклізмів і катастроф, що є неодмінними результатами людської діяльності. Головними персонажами романів про добу Ренесансу обрано людей, так чи так пов’язаних з наукою медика, мандрівника/ботаніка, астролога/ математика/ топографа. Такий вибір пояснюється бажанням переглянути сучасну наукову парадигму, яка почала зароджуватися у часи Ренесансу і цілковито оформилася у ХІХ ст.
7. Аналітичний аналіз наративних стратегій авторів постмодерністських історичних романів дозволяє виділити наступне: авторська гра з читачем, перегук історичних площин на різних наративних рівнях, створення ефекту ненадійності оповідача через надмірну суб’єктивність чи розлади психіки персонажа, що суголосить релятивізації та текстуалізації історії у постмодерністській художній системі. Історіографічна металітература проблематизує питання онтологічного статусу події, часу, факту, документу, визначення ролей автора, оповідача і персонажу. Традиційний оповідач від третьої особи голос історії в минулому граматичному часі, у вірогідності якого ніхто не сумнівається, поступається місцем іншим оповідним формам. Основною причиною, що вплинула на структурування ренесансного і вікторіанського оповідного я”, є докорінна зміна типу взаємовідношень зі світом. Ренесансне відкриття світу і відкритість йому стали основою творчості як митців тієї епохи, так і наших сучасників, котрі занурюють читача у той час. У псевдоісторичних романах, присвячених тому історичному періоду, оповідач інтрадієгетичний-гомодієгетичний з внутрішньою фокалізацією, данина процесу активного формування власного я”. У ретровікторіанських романах нарація ведеться від третьої особи, що зумовлено умовностями епохи такий авторський прийом не впускає читача одразу у закриту свідомість вікторіанського персонажу. Спочатку видається, що традиція англійської прози, до якої тяжіють британські постмодерністи, слугує причиною такого підходу. Частково це дійсно так, однак, такий прийом є варіантом стилізації, грою з умовностями класичного роману. Оповідач від першої особи, який присутній у таких романах, це намагання створити концепт я” ХІХ ст., як його бачать митці у ХХ ст., з їхнім знанням про епоху. Тому він існує не просто у тексті, а у своєрідній закритій формулі текст у тексті” у листах, щоденниках, спогадах, потоці свідомості, віршах. Ритмічний малюнок часової моделі, презентований у цих історіоцентричних романах, є або перервним, хаотичним, або ж циклічно-спіральним, що відобивається у структурі творів. Проникнення у минуле в постмодерністському історичному романі відбувається по трьох напрямках. На наративному рівні воно актуалізується через перегук площини теперішнього і минулого, через аналепсиси. Занурення у тенета спіритичного сеансу чи галюцинації дозволяє говорити про психологічний "вхід" до минулого, тоді як описи магічної практики представляють позанауковий спосіб дістатися його. Рівень художньої топографії псевдоісторичного роману вибудовується завдяки топосам Дому і лімінального простору. Тексти романів є графічно неоднорідними (різний кегель, поліграфічні символи, віршовані уривки тощо), що свідчить про намагання опросторити час. Розвиток сюжету, особливості композиції і символіки проаналізованих творів стверджують множинність часового потоку, руйнуючи ідею його єдності-лінійності у традиційному історичному романі. Фактографічні елементи як невід’ємна ознака історичного роману змінюють свій статус, співіснують у тексті з фікціональними даними, вигаданими авторами, але презентованими як ті, що існують насправді. Документальність і псевдодокументальність функціонують у рамках тієї ж самої оповіді, залучаючи у категорію історичних фактів/документів приватні листи, пророкування астролога, судові звіти по суто побутовим справам тощо.
8. У дисертації на основі аналізу пласту історіографічної романістики визначено поетикальні та ідейно-змістовні домінанти творчості британських письменників цього напряму. До ідейно-змістовних домінант можна віднести постмодерністську концепцію історії (текстуальність, множинність, відносність, непевність, перервність, хаотичність тощо), ментальні особливості англійської нації (острівний менталітет, важливість концепту місця”, вплив імперського минулого), соціально-культурний фон епохи, про яку пишуть автори (Ренесанс, вікторіанство). До поетикальних домінант, згідно з проведеним аналізом, належать, крім вже визначених дослідниками рис, розвинений соматичний та науковий дискурс, специфіка у виборі наратора та у композиційній організації тексту, зокрема, перевага циклічності над лінійністю, примхливі часопросторові координати (наявність хронозрушень). Щодо жанрового рівня, постмодерністським історичним романам притаманна певна еклектика і порушення між-жанрових кордонів, загалом характерні для літератури постмодернізму. В них можна знайти риси романів подорожей і виховання, готичного і детективного, хоча жодний з них не розвивається повною мірою, будучи підпорядкованими магістральній (псевдо)історичній жанровій специфіці. У річищі подальших аналітичних шукань найбільш перспективним видається компаративний напрямок, що матиме на меті порівняння британської та інших національних версій постмодерністського історичного роману.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамс Г. Воспитание Генри Адамса / Генри Адамс ; [пер. с англ. М. А. Шерешевская]. М. : Прогресс, 1988. 752 с. : ил. (Мемуары и биографии).
2. Акройд П. Лондон: Биография / Питер Акройд ; [пер. с англ. В. Бабков, Л. Мотылев]. М. : Издательство Ольги Морозовой, 2007. 896 с.
3. Анастасьев Н. А. Контрапункт. (Судьба гуманизма в литературе ХХ века) / Анастасьев Н. А. // Вопросы литературы, 1991. № 5. С. 84115.
4. Арістотель. Поетика / Арістотель ; [пер. з старогрецьк. Б. Тен]. К. : Мистецтво, 1967. 130 с. (Пам'ятники естетичної думки).
5. Ауербах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе / Эрих Ауербах ; [пер. с нем. А. Михайлов]. М. : ПЕРСЭ; СПб: Университетская книга, 2000. 511 с. (Книга света).
6. Байетт А. С. «Больше всего я люблю писать о книгах, которые пока еще поняла не до конца» Дмитрий Дроздовский беседует с Антонией С. Байетт / Байетт А. С. ; [пер. с англ. Е. Скрылева]. Иностранная литература. 2006. № 12. С. 238243.
7. Баканов А. Г. Современный зарубежный исторический роман / Баканов А. Г. К. : Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения Вища школа”, 1989. 184 с.
8. Бандровська О. Наративні стратегії в сучасному англійському біографічному романі / О. Бандровська // Функціонування літератури в контексті культури. Дніпропетровськ, 2003. С. 512.
9. Барг М. А. Великая английская революция в портретах ее деятелей / Барг М. А. М. : Мысль, 1991. 397, [2] с., [16] л. ил.: ил.
10. Барнс Дж . История мира в 10 Ѕ главах : [роман] / Джулиан Барнс ; пер. с англ. В. Бабкова // Иностранная литература. 1994. № 1. С. 67229.
11. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Р. Барт ; пер. с фр. Г. К. Косикова // Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. Составление, общая редакция Г. К. Косикова. М. : Издательство Московского университета, 1987. С. 387422.
12. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение: проблемы и люди / Баткин Л. М. М. : Российск. гос. гуманти. ун-т., 1995. 448 с. : ил.
13. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / Бахтин М. М. [2-е изд.]. М. : Худож. лит., 1990. 543 с.
14. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / Бахтин М. // Вопросы литературы и эстетики : Исследования разных лет. М. : Худож. лит., 1975. С. 234407.
15. Башляр Г. Вода и грезы. Опыт о воображении материи / Гастон Башляр ; [пер. с фр. Б. М. Скуратов]. М. : Из-во гуманитарной литературы, 1998. 268 с. (Французская философия ХХ века).
16. Башляр Г. Избранное: Поэтика пространства / Гастон Башляр ; [пер. с фр. Н.В. Кислова, Г. В. Волкова, М. Ю. Михеев]. М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. 376 с.
17. Башляр Г. Фрагменти поетики вогню / Гастон Башляр ; [пер. з фр. Р. В. Мардер]. Харків : Фоліо, 2004. 144 с.
18. Бейклесс Дж. Америка глазами первооткрывателей / Дж. Бейклесс ; [пер. с англ. З. М. Каневский]. М. : Прогресс, 1969. 408 с. : 22 л. илл.
19. Блок М. Апология истории или ремесло историка / Марк Блок ; [пер. Е.М.Лысенко]. М. : Наука”, 1986. 254, [2] с. (Памятники исторической мысли).
20. Блок М. Короли-чудотворцы: Очерки представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и Англии / Марк Блок ; [пер. с фр. В. А. Мильчина]. М. : Школа «Языки русской культуры», 1998. 712 с.
21. Богданов К. А. О крокодилах в России : Очерки из истории заимствований и экзотизмов / Богданов К. А. М. : Новое литературное обозрение, 2006. 352 с.
22. Бодріяр Ж. Символічний обмін та смерть / Жан Бодріяр; [пер. з фр. Л.Кононович]. Львів : Кальварія, 2004. 374 с.
23. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Жан Бодріяр ; [пер. з фр. В. Ховхун]. К. : Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2004. 230 с.
24. Браун П. Тіло і суспільство. Чоловіки, жінки і сексуальне зречення в ранньому християнстві / Пітер Браун. К. : Мегатайп, 2003. 520 с.
25. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV XVIII. Том 1: Структура повсякденності: можливе і неможливе / Фернан Бродель ; [пер. з фр. Г. Філіпчук]. К. : Основи, 1995. 543 с.
26. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV XVIII ст. Том 3: Час світу / Фернан Бродель ; [пер. з фр. Г. Філіпчук]. К. : Основи, 1998. 631 с.
27. Бузылева К. Уинтерсон / К. Бузылева // Энциклопедический словарь английской литературы ХХ века [отв. ред. А. П. Саруханян]; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького РАН. М. : Наука, 2005. С. 423426.
28. Буркхардт Я. Культура Италии в эпоху Возрождения / Якоб Буркхардт ; [пер. с нем. А. Е. Махова]. М. : Интрада, 1996. 528с.
29. Бютор М. Роман как исследование / Мишель Бютор ; [пер. с фр. Н. Бутман]. М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. 192 с.
30. Варшавчик М. Історіографія / М. Варшавчик // Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб./ В. М. Литвин, В. І. Гусєв, А.Г. Слюсаренко та ін. К. : Вища шк., 2002. С. 175176.
31. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / Макс Вебер ; [пер. з нім. О. Погорілий]. К. : Основи, 1994. 261 с.
32. Верхратский С. А., Заблудовський П. Ю. Історія медицини: Навч. посібник для студ. мед. ін-тів / Верхратский С. А., Заблудовський П. Ю. [4-е вид., випр. і допов.]. К. : Вища школа, 1991. 432 с. : іл.
33. Вико Дж. Основания Новой науки / Джамбаттиста Вико ; [пер. с итал. А.А.Губер]. М.- К. : REFL book” ИСА”, 1994. 656 с. (Собрание Латинского клуба).
34. Висоцька Н. О. Література Великобританії / Висоцька Н. О. // Курс лекцій Література другої половини ХХ століття”: Навч. посібник /В. І. Фесенко, Н. О. Висоцька, Т. Ф. Заремба, О. О. Юрчук; Під ред. В. І Фесенко. К. : Вид. центр КНЛУ, 2005. С. 1838.
35. Воєводіна А. В. Екфрасис у російській поезії срібного віку” : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.02 "Російська література" / А. В. Воєводіна. Дніпропетровськ, 2008. 20 с.
36. Вольтер. Простодушный / Вольтер // Поэмы. Философские повести. Памфлеты; [пер. с франц. Г. Блока]. К. : Политиздат Украины, 1989. С. 379483.
37. Вульф В. Между актами / Вирджиния Вульф ; пер. с анг. Е. Суриц. Иностранная литература. 2004. № 6. С. 135223.
38. Гарди Т. Тесс из рода Д’Эрбервиллей : [роман] / Томас Гарди ; [пер. с англ. А. Кривцовa]. М. : Худож. лит., 1987. 315 с.
39. Гаспаров М. Л. Поэтика / Гаспаров М. Л. // Литературная энциклопедия терминов и понятий [под ред. А. Н. Николюкина]. М. : НПК «Интелван», 2003. С. 786787.
40. Гегель Г. В. Сочинения в 14-ти томах / Гегель Г. В. М. , Л. : Государственное социально-экономическое издательство, 1935.
Т.VІІІ: Философия истории. 1935. 470 с.
41. Генис А. Вавилонская башня. Исскуство настоящего времени / Александр Генис // Иностранная литература. 1996. № 9. С. 206251.
42. Гете Й. В. Фауст : Трагедія / Гете Й. В. ; [пер. з нім. М. Лукаш]. Харків : Фоліо, 2003. 400 с. (Бібліотека всесвітньої літератури).
43. Гизо Ф. История английской революции : В 2-х томах / Франсуа Гизо ; [по изданию "Историки и публицисты" под ред. А. Краевского и С. Дудышкина, С.-Петербург, 1859 г.]. Том 2. Ростов-на Дону : Издательство «Феникс», 1996. 512 с.
44. Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе / Кліфорд Гірц ; [пер. з англ. Н. Комаровa]. К. : Дух і Літера, 2001. 542 с.
45. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі / Ольга Гомілко. К. : Наук. думка, 2001. 340 с.
46. Григорьева Н. Слово и тело. Конференция «Создавать близость сохранять дистанцию. К истории интимности в русской культуре» («Naehe shafen, Abstand halten. Zur Geschichte von Intimitaet und Naehe in der russischen Kultur»). Унивеситет Констанца (ФРГ), 24 26 июня 2004 г. / Н. Григорьева // Новое литературное обозрение. 2004. № 69 (5). С. 40540
47. Гринблатт С. Формирование «я» в эпоху Ренессанса: от Мора до Шекспира (главы из книги) / Стивен Гринблатт ; [пер с англ. Г. Дашевского] // Новое литературное обозрение. - № 35 (1/1999). С. 3477.
48. Гринштейн А. Л. Карнавал и маскарад в художественной литературе: Учеб. пособие для вузов культуры и искусств / Гринштейн А. Л. Самара : Изд-во СГАКИ, 1998. 120 с. (Самарская гос. академия культуры и искусства. Кафедра литературы).
49. Гуревич А. Я. Историк конца ХХ века в поисках метода / Гуревич А. Я. // Одиссей. Человек в истории. М. : Coda, 1996. С. 510.
50. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства / Гуревич А. Я. М. : Искусство, 1990. 396 с
51. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию / Эдмунд Гуссерль ; [пер. с нем. Д. В. Скляднев]. СПб : Фонд Университет, «Владимир Даль», 2004. 399 с.
52. Дворко Ю. В. Основные тенденции британской прозы 80 гг. ХХ века: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.01.05 "Литература стран западной Европы, Америки и Австралии "/ Ю. В. Дворко. Москва, 1992. 16 с.
53. Декарт Р. Рассуждения о методе с приложениями. Диоптрика. Метеоры. Геометрия / Рене Декарт ; [ред., пер., статьи и коммент. Г. Г. Слюсарев и А. П. Юшкевич]. М. : Наука, 1953. 656 с. (Классики науки).
54. Дефо Д. Дневник чумного года, содержащий наблюдения и воспоминания о самых замечательных событиях как общественных, так и сугубо личных, произошедших в Лондоне во время последнего великого испытания в 1665 году : [роман] / Даниэль Дефо ; [пер с англ. К. Н. Атарова]. М. : "Наука", Научно-издательский центр "Ладомир", 1997. ("Литературные памятники"). [Электронный ресурс]. Режим доступа : http://lib.ru/PRIKL/DEFO/defoe_journal.txt.
55. Де Квинси Т. Убийство как одно из изящных искусств / Томас Де Квинси ; [пер. с англ. С. Л. Сухарева]. М. : "Наука", Научно-издательский центр "Ладомир", 2000. ("Литературные памятники"). [Электронный ресурс]. Режим доступа : http://biblioteka.org.ua/book.php?id=11200011248p=0.
56. Дильтей В. Введение в науки о духе. Опыт построения основ для изучения общества и истории / Вильгельм Дильтей ; [пер. с нем. В. В. Бибихин] // Зарубежная эстетика и теория литературы ХIX-XX вв. Трактаты, статьи, эссе. М. : Из-во Моск. ун-та, 1987. С. 108135.
57. Долинин А. Паломничество Чарльза Смитсона (О романе Джона Фаулза «Подруга французского лейтенант