ПоЕтика кЕрроллІвсЬкого «нонсенсУ» в Історико-лІтературнІй перспективІ

Краткое описание

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

Ісакова МарІя ЛеонІдІвна

УДК 821.111-3.09

ПоЕтика кЕрроллІвсЬкого «нонсенсУ» в
Історико-лІтературнІй перспективІ

10.01.04 - література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Скуратовська Людмила іванівна,
д.філол.н., проф.

Дніпропетровськ - 2008

зміст
вступ с.4
Розділ 1. Абсурд та нонсенс як категорії
світосприйняття у філософії та літературі
1.1. Концепти «нонсенс», «абсурд» і «нісенітниця» у філософському
та естетичному слововживанні с.12
1.2. «Смисли нонсенсу»: інтерпретації книжок про Алісу с. 37
1.3. Розвиток і функціонування жанру «нонсенс» с. 43
1.4. Нонсенс Керролла і Ліра: усталене та дискусійне с. 51
Висновки до Розділу 1. с. 60
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА сприйняття КЛАСИКИ В
іСТОРИКО-ЛіТЕРАТУРНіЙ ПЕРСПЕКТИВі та КОНЦЕПЦіЯ
іНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТі с.61
Висновки до Розділу 2. с. 71
РОЗДІЛ 3. КЕрролл у творчості Набокова
3.1. Набоков-перекладач: розвиток творчого методу від «Ані в Країні
чудес» («Аня в Стране чудес») до автоперекладу «Лоліти» («Лолита») с.72
3.2. «Дзеркало» життя керроллівського образу в набоківському
тексті с.93
3.3 «Німфетка» і шахова дошка: керроллівські мотиви, що організують
світ Набокова с.104
3.4. Поетика «ігрового» слова від Керролла до Набокова
(у прозі 1920-30рр.) с.113
3.5. Керроллівський принцип каламбурів в набоківській
інтерпретації с.118
Висновки до Розділу 3. с. 123
РОЗДІЛ 4. Т.С.еліот як продовжувач традицій керролла в нонсенсній поезії та е.сьюелл як їх інтерпретатор
в есеїстиці с.124
Висновки до Розділу 4. с. 139
РОЗДІЛ 5. Керроллівські образи у філософсько-психологічному романі XX століття
5.1. Слід Керролла в романістиці Вірджинії Вулф с.140
5.2. Керроллівська присутність у романах Айріс Мердок с.153
Висновки до Розділу 5. с. 179
висновки с.180
СПИСОК використаних джерел с.185
додатки с.204

вступ
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню впливів найкращих творів дитячої літератури «золотого віку», середини XIX початку XX ст., а саме керроллівських образів і керроллівського типу нонсенсу, на класику «дорослої» літератури XX століття. Наводиться докладний філологічний аналіз відбиття поетики та семантики Керролла у творчості письменників XX століття: розглядаються інтертекстуальні зв'язки творів модернізму (В.Вулф, Т.С.Еліот, В.Набоков), пост-реалізму[1] XX століття (А.Мердок) і постмодернізму (деякі романи В.Набокова) з керроллівськими художнім світом, тобто нонсенсом й усім, що має до нього відношення. До останнього часу переважною тенденцією при вивченні дитячої класики було те, що література для дітей розглядалась відокремлено від «дорослої» літератури. В нещодавніх роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників (Дж.Дасінберр, Л.І.Скуратовська) запропонований інший підхід: «дитяча» класика (Л.Керролл, Дж.Баррі, Р.Л.Стівенсон, Р.Кіплінг) розглядаються в руслі загальних тенденцій і закономірностей літературного процесу; цей підхід запропонований і в поданому дисертаційному дослідженні; вивчення «керролліанства» і «нонсенсності» у великій літературі XX століття у значній мірі обумовлює характер нового у дисертаційному дослідженні; докладного розгляду творчості цих письменників під таким кутом зору ще не здійснювалось, з чим пов’язана актуальність дисертаційного дослідження.
Мета цього дослідження виявити прояви впливу керроллівської образності і, головне, особливого виду нонсенсу і певного типу художньої реальності в англомовній літературі XX століття, дослідити співвідношенн однієї стадії літератури з іншою, не тільки на проблемно-тематичному рівні, а на рівні поетики, стиля, їх внеску у семантику образів з їх взаємозв’язками і контрастами, перекликів; виявити механізми відтворення і роль «дитячого» мислення в художньому цілому модерністського і неореалістичного психоло-гічного роману; з’ясувати різницю між ігровим принципом «дитячої» літератури і постмодерністською грою.
Об’єкт дослідження повісті-фантазії «Alice in Wonderland» («Аліса в Країні чудес[2]») і «Through the Looking-Glass» («Аліса в Задзеркаллі»), роман «Sylvie and Bruno» («Сілві та Бруно») та поезія Л.Керролла; романи В.Вулф («The Voyage Out» - «Плавання», 1915; «To the Lighthouse» - «До маяку», 1927; «The Waves» - «Хвилі», 1931); романи А.Мердок («The Flight From the Enchanter» - «Політ[3] від чарівника», 1956; «The Italian Girl» - «Італійська служниця», 1964; «The Black Prince» - «Чорний принц», 1973; «A Word Child» - «Дитя слова», 1975); романи В.Набокова («The Real Life of Sebastian Knight» - «Справжнє життя Себастьяна Найта», 1941; «Lolita» - «Лоліта», 1955 (автопереклад роману на російську мову (1967) включно); «Pale Fire» - «Блідий вогонь», 1962; а також російськомовні романи Набокова: «Машенька» (1926), «Защита Лужина» - «Захист Лужина» (1930); «Подвиг» (1932); «Приглашение на казнь» - «Запрошення на страту», 1938); вірші (цикли) Т.С.Еліота («Inventions of the March Hare. Poems 1909-1917» - «Інвенції Березневого Зайця. Вірші 1909-1917 років»; Old Possum’s Book of Practical Cats” - «Практичний посібник Старого Опосума з котів», 1939; «Four Quartets» - «Чотири квартети», 1943), літературно-критичні роботи Е.Сьюелл («Fields of Nonsense» - «Поля нонсенсу», 1952; «Lewis Carroll and T.S. Eliot as Nonsense Poets» - «Льюіс Керролл і Т.С.Еліот як нонсенсні поети», 1958).
Предмет дослідження філософсько-художнє і літературно-художнє наповнення концепту «нонсенс» у зазначених творах, його відмінності і константи у семантиці й формах у різні історичні епохи, у різних авторів, прояви інтертекстуальності, рецепції, наслідування Керролла в літературі XX ст., а саме, форми нового існування не тільки керроллівських текстів («цитат»), але й керроллівських художніх принципів у творчості митців XX століття. Робота складається з п’яти розділів; розділи 1 і 2 присвячені теоретичним питанням (проблемі нонсенсу і теорії інтертекстуальності), розділи 3, 4 і 5 аналізу конкретних творів в зазначеному проблемному ракурсі.
Методологія роботи поєднання історико-літературного, літературно-теоретичного, філологічного текстового аналізу з філософсько-естетичним категоріальним аналізом. Методологічні підходи: дослідження історичної динаміки концепту «нонсенс» в художній літературі в широкому філософсько-культурному контексті (Е.Стрейчі (1888), Е.Каммертс (1926), Е.Сьюелл (1952), Г.Померанц (1995) та ін.). Багатоаспектний підхід до виявлення специфіки керроллівських мотивів та принципів у творчості митців ХХ ст. передбачає інтегрований аналіз, що враховує структурний, типологічний та інтертекстуальний аспекти вивчення художнього тексту. Теоретико-методологічні засади цього дослідження такі: перш за все, те, як розуміли сміхову культуру (включаючи нонсенс, абсурд і трагікомічне) видатні філософи і літературознавці ХХ ст. М.Бахтін, А.Бергсон, О.Лосєв, Г.Померанц, С.Аверінцев; далі, розуміння суті й конкретної національно-історичної специфіки англійського гумору нонсенсу в літературі (для дітей і дорослих) у роботах теоретиків та істориків літератури (Т. Біляшкевич, Н.Дьяконова, Н.Демурова, Д.Дасінберр, А.Звєрєв, А.Леськів, Т.Міхед, Г.Померанц, С.Павличко, Е.Стрейчі, Г.Честертон, Г.Чумак); потрактування літературного процесу в Англії як такого, що сполучає «дорослу» і «дитячу» класику у тісній взаємодії (Д.Дасінберр, Л.І.Скуратовська); і нарешті, поєднання класичного історико-літературного методу, аналізу в термінах особистісного «діалогу» митців, «взаємодії» і «взаємовпливу», - з сучасною «безособовою» семіотичною концепцією контактування творів у літературному просторі («інтертекстуальність» Ю.Крістевої, Р.Барта та їх послідовників). Термін поетика в нашому дослідженні ми вживаємо в тому сенсі, який вкладає С.Аверінцев у своїй монографії[4], трактуючи його і як головні художні принципи твору, і як теорію, яка пояснює ці принципи і зв’язану з ними семантичну систему твору.
Коли йдеться про найвищі досягнення Льюіса Керролла («Аліса в Країні чудес» (1865), «Через дзеркало і що там побачила Аліса» (1872), «Hunting of the Snark» («Полювання на Снарка») 1876, обидві частини роману «Sylvie and Bruno» («Сільві і Бруно») 1889, 1893), неодмінно виникає питання про їх належність до «нонсенсу». Деякі дослідники відмовляються від такої атрибуції: американський філософ Пітер Гіт впевнений, що творчість Керролла, за деякими виключеннями, не має ніякого відношення до нонсенсу [182, c.47]; відомий критик Гарольд Блум категорично стверджує: «Керролл взагалі не є автором нонсенсів. Загадка це не нонсенс» [148, c.30]. Інші розглядають повісті Керролла як класику нонсенсу (наприклад, Г.Честертон, Н.Демурова) [132; 29]. Кожний підхід частково вірний, але лише частково, сьогодні здається помилковим відносити до «нонсенсу» тільки поему «Jabberwocky» і «Полювання на Снарка» або, навпаки, зводити багатогранні керроллівські фантазії до «нонсенсу і нічого більше», відокремлювати з них тільки каламбури. Однобічний підхід, чи то лінгвістичний, соціологічний, математичний, історичний, насамкінець, психоаналітичний, висвітлює лише одну грань творів цього національного класика. Дослідження, що пропонують інший підхід, нечисленні (J. Dusinberre, Скуратовська Л.І., Матвєєва І.С [169; 103]).
Він полягає в наступному: нонсенс лише один з аспектів світу Керролла; книги про Алісу це перш за все, повісті про дитину, вони відтворюють дитячу психіку з небувалої до того часу конкретністю. І нонсенс у Керролла є рисою специфічно дитячого світосприйняття, в його відмінності від «дорослого», часто «стандартизованого» світобачення; «нонсенс» виникає з дитячого «буквалізму» в діалектичному поєднанні з дитячим фантазуванням, із незнання і з пізнання світу дитиною, він пов’язаний з динамікою мови, яка засвоюється одночасно зі сприйняттям навколишнього світу, відбиває і дитячу точність («literal but not literary», пише про дитяче мислення Дж.Дасінберр), і дитячі парадокси. Відтворювати цю художню «дитячість» істотна частина національної традиції, що проявлялась вже у фольклорі, у Шекспіра, у деякій мірі в класиці (дитячій і дорослій) наступних культурних епох. У XIX і XX ст. ця традиція набула нового розквіту [31; 99; 218].
Зазвичай знайомство з мовою та навколишнім світом найкраще відбувається в грі, але в дитячій класиці «золотого віку» гра, ігрова діяльність розглядалась не як спосіб навчити дитину умовностям «дорослого» світу і розвинути певні навички соціальної поведінки, а як можливість прояву креативних здібностей дитячої свідомості, ще не обумовленої «дорослими» рамками; так оживають слова, карти й шахи в казках про Алісу, Пітер Пен відмовляється дорослішати порушуються непорушні закони «дорослого» буття, часу і простору, причинно-наслідкові відношення але не стільки заради пустощів, скільки через незнання; таким чином, «незнання законів» тут у дитинстві звільняє від відповідальності, тому у В.Вулф і виникає, по відношенню до дитячої класики XIX ст. епітет «безвідповідальне», що був підхоплений її істориками [167].
Такий підхід видається більш близьким авторові цієї дисертації. Відповідно, намагання простежити вплив керроллівського нонсенсу на розвиток літератури наступних поколінь, не зупиняється на пошуках «прикладів» нонсенсу; ідеться про становлення особливого художнього бачення, про взаємоперехід (сусідство, контакт, зміну) нонсенсу та абсурду, про їх художньо-психологічне втілення у«великих», серйозних романах та поезії, про ці категорії як зародок певних жанрових поетик від психологічного роману до антиутопій (від «Плавання» Вулф і романів Мердок, «Лужина» і «Подвига» до «зембланських» антиутопій В.Набокова)
Перший розділ дисертаційного дослідження «Абсурд та нонсенс як категорії світосприйняття у філософії та літературі» присвячено вивченню літературного феномену «нонсенсу». У першому підрозділі «Концепти «нонсенс», «абсурд» і «нісенітниця» у філософському та естетичному слововживанні» подається огляд наукової літератури, виявляється наповнення концепту «нонсенс» в релігії, філософії й лінгвістиці та його співвідношення з близькими за значенням термінами «абсурд» і «нісенітниця». Дисертант вважає важливим співставлення таких віддалених у хронологічному плані теоретичних досліджень проблеми нонсенсу в літературі, як роботи Е.Стрейчі (1888), А.Бергсона (1900), Е.Каммертса (1926), Е.Сьюелл (1952), Г.Померанца (1995), бо це надає можливість простежити динаміку розвитку концепту нонсенс в історико-літературній перспективі. Разом з питанням про сутність нонсенсу виникає питання про те, що є смисл. Декілька рішень цього співвідношення надані в працях таких теоретиків, як Р.Барт, Ж.Дерріда, Е.Сьюелл, Ж.Делез, Я.Друскін, Е.Гірш, В.Франкл кожен з цих філософів і літературних критиків знаходить власне вирішення проблеми нонсенс-смисл; дослідники дають визначення нонсенсу в загальному сенсі і, зокрема, кер-роллівському нонсенсу. Взагалі, можна виділити два підходи до проблеми «нонсенс і смисл»: нонсенс як не-смисл, проти-смисл (Барт) і нонсенс як нісенітниця, інтенційну відсутність смислу (Л.Керролл, Е.Лір, У.Де Ла Мар). Тобто нонсенс як «ніякий», «нульовий» смисл і нонсенс як відсутність очікуваного (традиційного, закріпленого) смислу. У другому підрозділі «Смисли нонсенсу”: інтерпретації книжок про Алісу» наводиться спектр значень, прочитаних і «вичитаних» з керроллівських текстів, а також подається власне відношення авторів нонсенсу до смислу їх творів.
Третій підрозділ «Розвиток і функціонування жанру нонсенс”» присвячено проблемі генезису нонсенсу як літературного жанру та його різновидів, також розглядається вплив попередньої літератури на розвиток керроллівського нонсенсу як окремого жанру. Дослідники одностайні: нонсенс з необхідністю виник саме у вікторіанській культурі, однак причини його виникнення називають різні нонсенс як прояв ескапізму, спосіб уникнути реальності, що домінує (Дж.Прістлі); свобода (М.Гротйан); поезія, що збожеволіла (Е.Каммертс); безладдя і нісенітниця (Л.Керролл, Е.Лір, Ч.Лем, У.Де Ла Мар, А.Бергсон), з одного боку, і, з іншого нонсенс як упорядкований світ гри та логіки, ворожий сну та безладдю (Е.Сьюелл, Ж-Ж.Лесеркль). У четвертому підрозділі «Нонсенс Керролла і Ліра: усталене та дискусійне» розглядається проблема взаємного впливу творчості «королів нонсенсу», а також дискусійне питання про правомірність віднесення такого роду нонсенсу до дитячої літератури. Деякі дослідники (М.Сейла, Р.МакГілліс, Б.П.Адамс) відмовляються відносити класичні нонсенсні твори до дитячого читання за рядом причин, поданих нижче.
У другому розділі «Проблема сприйняття класики в історико-літературній перспективі та концепція інтертекстуальності» подається стислий порівняльний аналіз наступних літературознавчих підходів до вивчення художнього тексту: теорія інтертекстуальності й теорія «впливів та запозичень», що є частиною порівняльно-історичного методу. У межах дослідження розглядаються роботи вітчизняних і зарубіжних теоретиків і істориків літератури (М.Бахтін, Ю.Лотман, Р.Барт, Ю.Крістева, І.Хассан, В.М.Жирмунський, І.Ільїн, І.В.Арнольд, Дж.Ландоу, М.Візель, Н.Т.Пахсар’ян, М.І.Попова та ін.)
Третій розділ «Керролл у творчості Набокова» складається з п’яти підрозділів, кожен з яких присвячений окремій проблемі: у першому підрозділі розглядається питання про перекладацькі рецепції Керролла В.Набоковим, про розвиток його перекладацької манери від перекладу «Аліси в Країні Чудес» Л.Керролла («Аня в Стране Чудес», 1923) до автоперекладу «Лоліти» («Лолита», 1967), а також вплив цих перекладів на всю творчість письменника. Другий і третій підрозділи присвячені вивченню керроллівської образності в романах В.Набокова, а саме, образам дзеркала, шахової дошки, керроллівської дівчини-німфетки. Останні два підрозділи присвячені виявленню керроллівського принципу ігрового і одночасно психологізованого слова в російськомовних романах В.Набокова; йдеться про принцип, втілений у іншій мові іншої культури, а не про явну чи приховану цитацію.
Розділ 4. «Т.С.Еліот як продовжувач традицій Керролла в нонсенсній поезії та Е.Сьюелл як їх інтерпретатор в есеїстиці» присвячений аналізу поетичної творчості Т.С.Еліота в термінах наслідування керроллівського нонсенсу; розглядаються також теоретичні викладки Е.Сьюелл, логіка та есеїстки, відносно керроллівського типу нонсенсу та розвиток цих ідей в її роботах «Поля нонсенсу» (1952) та «Льюіс Керролл і Т.С.Еліот як нонсенсні поети» (1958). Розділ 5. «Керроллівські образи у філософсько-психологічному романі XX століття» складається з двох підрозділів: підрозділ 5.1. «Слід Керролла в романістиці Вірджинії Вулф» присвячений вивченню керроллівського впливу на романну творчість В.Вулф, а саме, визначається роль відтворення «дитячого» мислення в модерністській прозі «плину свідомості», виявляється втілений у романах Вулф керроллівський принцип «нешанобливості» як атрибут свідомості, вільної від стереотипів. Підрозділ 5.2. «Керроллівська присутність у романах Айріс Мердок» присвячений вивченню відбиття керроллівського нонсенсу та вікторіанського типу свідомості у філософському романі XX ст. Досліджується чотири романи різних періодів творчості письменниці, що дозволяє простежити динаміку поглядів А.Мердок на ключові питання естетики й філософії письменниці: проблеми «дитячості», казковості та «чарівництва в житті».
У висновках узагальнюються результати дослідження. Список використаних джерел нараховує 237 найменувань, з них 97 іноземною мовою. Апробація головних положень дослідження проводилась на міжкафедральних семінарах, міжвузівських і всеукраїнських конференціях в Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Львові, а також у публікаціях, в тому числі й у міжнародних виданнях (Knight Letter. The Lewis Carroll Society of North America, Winter 2004).
Головні положення дисертаційного дослідження викладені в 7 публікаціях, 4 з них в фахових виданнях.

[1] Відмінність А.Мердок від її сучасників полягає саме в свідомому культивуванні закономірностей класики реалізму, як в художній практиці, так і в теоретичній думці, - поряд з рисами нового художнього мислення; оскільки встановленої термінологічної номінації для таких явищ ще немає, здається влучним вживати терміни «пост-реалізм» або «неореалізм».

[2] В класичному українському перекладі Керролла, виконаному Г.Бушиною у 1960 р. назва повісті передана як «Аліса в Країні чудес», ми в своєму дослідженні спираємось на цей зразок.

[3] Ми передаємо назву як «Політ від чарівника» (поряд з традиційним «Втеча ») через те, що у романі реалізується пряме значення слова «the flight» це «політ» (подорож літаком) у випадку Рози і Аннетт, і буквально «політ» Ніни з вікна головою вниз. Тісний зв'язок роману з шекспірівською «Бурею» додає цьому «польотові» відтінки магічності і чаклунства.

[4] Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: Наука, 1977. 320 с. С.3

Список литературы

ВИСНОВКИ
Існує думка, що бурхливий інтерес сучасної громадськості до книг про Алісу був спровокований Диснеївською постановкою казки "Аліса в Країні чудес" у 1951р. (Іnternatіonal Money Marketіng, Dec. 6, 2001, с.19). Цілком можливо, це справедливо у відношенні неангломовних країн, але не для англійських дітей (до яких себе відносив і В.Набоков). Книги про Алісу були в полі зору багатьох видатних письменників XX сторіччя без посередництва Диснея. Керроллівський dream-chіld зустрічається в багатьох творах сучасних письменників, іноді змінений до невпізнанності в умовах "жахів" XX століття, багатого на війни, катаклізми, катастрофи і міфи.
Художня значущість нонсенсу й абсурду - встановлений і загальновизнаний факт. Але в чому їхня специфіка в різних національних культурах, у різні епохи, в індивідуальних художніх світах письменників - це залишається предметом не тільки дискусії, але і невичерпної інтерпретації. Пропонований у цій роботі дослідницький аспект - твердження, що англійський літературний нонсенс не залишився тільки вікторіанською реакцією на "серйозність" і діловитість буржуа (Прістлі), на нав'язливу дидактику дитячої літератури і тенденційність (соціально-критичну, політичну), ангажованість літератури для дорослих (Дартон); що його вплив, його "продовження" виходять за межі вікторіанської епохи і визначають багато що не тільки в новаторстві модер-ністів (Дж.Дасінберр), але й у погляді, досвіді, семантиці і поетиці літератури наступних поколінь (від В.Вулф, Т.С.Еліота до В.Набокова, А.Мердок); а розробка цієї проблеми тільки починається, і дослідження саме цієї області представлено в цій роботі.
Напрямок такого дослідження вимальовується вже в результаті розгляду теоретичного матеріалу в першому розділі роботи: виявлення руху нонсенсу до абсурду (трагічний, екзистенціальний вектор) і інтеграції нонсенсу в заглиблено-психологізоване зображення людини в літературі модернізму. Проведене дослідження також показало неоднозначність трактування термінів нонсенс-абсурд-нісенітниця не тільки в різних науках, але й у рамках літературознавчого і саме літературного підходу, де існує два взаємовиключних розуміння термінів: нонсенс як безладдя (Дж.Прістлі, М.Гротйан, Л.Керролл, Е.Лір, Ч.Лем, У. Де Ла Мар) і як логічна гра (Е.Сьюелл, Н.Демурова, Ж.-Ж.Лесеркль). Третій - інтегрований - підхід до вивчення нонсенсу представлений деякими сучасними дослідженнями (Дж.Дасінберр, І.С.Матвєєва, Л.І.Скуратовська), продовженням яких і є ця робота. Нонсенс тут розглядається як "інший" спосіб бачення світу, що звичайно порівнюється з незаангажованим, "по-дитячому" буквальним сприйняттям дійсності.
Таке ставлення до нонсенсу було історично виправдане у вік роман-тизму - вік боротьби з концепцією, що домінувала аж до початку ХІХ ст., "дитина - маленький дорослий": для Вордсворта, Колріджа, частково і Блейка дитинство було ідеальним простором, дитина - людиною з правом на власне бачення і світосприйняття. Згодом це захоплення "дитинством" перетворилося в сентиментальний культ "прекрасного дитяти", однак твори пізньовікторіанської й едвардіанської літератури започаткували нову полеміку стосовно такого уявлення про дитинство: Баррі додає "дитинству" епітети "безжалісне" і "безсердечне", додає «міфові дитинства» нових барв. Досліджуючи стан дитинства у смисловому полі нонсенса, митці виявляють його нову полісемію; філософія екзистенціалізму, постмодерністська естетика по-своєму сприйняли спадщину дитячої літератури "золотого століття": дезінтегрували цілісний нонсенсний світ на окремі принципи підсвідомого-несвідомого сприйняття, безглуздості або нечутності змісту, гри як самодостатнього елемента, гри заради гри.
В другому розділі дослідження розвитку таких літературознавчих підходів до художнього тексту, як інтертекстуальність і порівняльно-історичний метод (традиційний або класичний), показало нетотожність цих методів і, унаслідок цього, можливість одночасного використання цих підходів при вивченні літературних творів. В аналітичній главі дисертації дослідження текстів проводилося за допомогою цих методик.
Колективні дослідження творів англійських письменників XX століття вказують на те, що під вплив дитячої класики XІХ - XX століття в більшому або меншому ступеню підпадає творчість багатьох художників XX століття. Виявилася необхідність більш конкретних і доказових текстових досліджень. Звідси звернення до тих класиків літератури минулого століття, «керролліанство» яких стало, більше ніж у інших, плідною складовою їхньої художньої системи. І в творах цих письменників виявляються загальні тенденції щодо осмислення керроллівської спадщини: у ранній період творчості спостерігається екстенсивне «керролліанство» - відкрите наслідування або полеміка з принципами фантазійності, казковості, нонсенсу (Набоков 1920-х років, А.Мердок «Втеча від чарівника»), - що в більш пізні етапи переплавляється в стійку творчу позицію стосовно місця нонсенсу й абсурду в картині світу, а також стосовно психології дитинства, дитячого сприйняття і фантазування. Важливий той факт, що керроллівські образи і, головне, специфіка керроллівського фантазування, алогізм, несподіваність, «сноподібність» і психологізація фантазійних образів та їх мовної форми знайшли відображення, продовження і нове осмислення й художнє життя у письменників усіх напрямків англійської літератури XX століття.
Аналітичні розділи дисертації, в яких досліджуються зразки всіх ос-новних художніх напрямів літератури XX століття - "високого" модернізму (В.Вулф, В.Набоков, Т.С.Еліот), неореалізму (А.Мердок), постмодернізму (пізні романи В.Набокова) - дозволяє зробити наступні висновки:
1. Класичний нонсенс Л.Керролла і Е.Ліра в XX столітті стає предметом дослідження багатьох дисциплін, він успадковується в літературі XX століття і зазнає якісних змін в т. зв. "великій" літературі, в умовах "страшного" століття його перетворення тяжіє до трагічного, до екзистенціального абсурду.
2. Повісті-фантазії Льюіса Керролла про Алісу, залишаючись класикою дитячої літератури середини XІХ століття, здобувають нові змісти й одержують нові інтерпретації у творчості письменників XX століття; стають важливим інтертекстуальним ресурсом і для митців, чутливих до нонсенсних та абсурдних складових буття, до непізнаного, і для читачів, що прагнуть розуміння творів усіх напрямків літератури XX в.
3. Наслідування керроллівського принципу нонсенсу набуває у сприйнятті художників XX в. різних форм та семантики: гра слів і думок, гра з читачем як основа твору (В.Набоков, Т.С.Еліот); відтворення "дитячості" бачення світу як основи світосприйняття героїв-протагоністів (В.Вулф, В.Набоков); сприйняття і розвиток таких "модерністських" рис керроллівських казок, як відмова від позиції всезнаючого автора, психологізація оповіді, "дитячий слух", «дитинність» уяви та мови (Набоков оволодіває цим вже в своєму перекладі «Аліси» - замість традиційних для класичної оповіді су-марних характеристик дитячого періоду в житті героя (В.Вулф, В.Набоков); розвиток "вічних" тем і образів (дзеркало, двійництво, опозиції: сон - реальність, сон - життя, сон - смерть) у дусі керроллівського нонсенсу; у царині психологізму - вільне зчеплення асоціацій, взаємоперехід і єдність антиномічних концептів[1], нерозривна суміш - "реальність нереальність", "логіка божевілля", "сміх страждання" (В.Набоков, Т.С.Еліот); критика «вікторіанської» умовної моралі і дидактизму (у В.Вулф - слідом за Керроллом, у А.Мердок у поєднанні наслідування і полеміки з ним); подолання романтичної концепції "дитинства" як способу життя. У «Втечі від чарівника», «Італійській служниці», «Чорному принці» в образи героїнь Мердок уводить «парадигму Аліси», як у «Неофіційну троянду», «Дитя слова» - «парадигму Пітера Пена», як момент свідомості героїв, ці стереотипи психіки небезпечні, на думку письменниці. Тут можна виявити полеміку з романтизацію "казковості" повістей Керролла і Дж.М.Баррі.
Нонсенсний світ Керролла знайшов відображення і нове творче життя у Джойса, якого можна назвати одним із найпослідовніших керролліанців в літературі (мається на увазі роман "Fіnnegans Wake", що писався з 1921 по 1938 р.). "Фіннеганова тризна" насичена "керроллізмами" - вони чи не на першому місці серед інтертекстуальних контактів у цьому романі. Це частіше відкриті, прямі "ін-тексти" (термін Ж.Женетта) - зі згадуванням імен героїв Керролла, - Аліси, Сільві, Бруно, Країни Чудес, країни сну з "Сільві і Бруно" і їхнього автора. Звісно, «прямі» - джойсівському фіннеганівському сенсі: часто з ігровими перекручуваннями, з натяками, алюзіями, завуальованістю, що створює новий смисл. Тому, на нашу думку, спостереження й висновки про «керролліанство» досліджуваних творів варто доповнити припущенням, що в певних випадках керроллівське йшло через джойсівське, «фіннеганівське».
Перевірка цього припущення може стати подальшою дослідницькою перспективою. Проведене дослідження дозволило також виявити ще ряд невирішених питань: потребує перегляду негативна оцінка роману Л.Керролла "Сільві і Бруно" при повній відсутності його аналізу, у тому числі й у термінах поетики нонсенсу; зроблені в ньому відкриття мають бути типологічно зіставлені з «фантазіями» XX століття, перш за все з Кафкою. Особливої уваги вимагає "Полювання на Снарка" як універсальна філософськи-забарвлена пародія і як зародок інтелектуальної поезії XX в. Здається необхідним і перспективним продовження дослідження впливу керроллівських "Аліс" на творчість художників XX століття (М.Спарк, Г.-Л. Боргес).
«Слід» Керролла в літературі ХХ/ХХІ ст., здається, варто перекваліфікувати як «присутність».

Список Використаної літератури

1. Аверинцев С. Бахтин, смех, христианская культура. Бахтин и русское отношение к смеху. О духе времени и чувстве юмора. // Аверинцев_С.С. Связь времен. К.: Дух і літера, 2005. 448 с.
2. Анастасьев Н. У слов долгое эхо // Вопросы литературы. 1996. №4. C.3-30
3. Арнольд И.В. Проблемы интертекстуальности. // Вестник СпбУ. Сер.2. Вып. 4. 1992. C.16-21
4. Арнольд И.В. Стилистика литературного английского языка. М., 1978, 303 c. библ.: с.300-302
5. Бабич Д. Каждый может выйти из зала. Театрализация зла в произведениях Набокова / / Вопросы литературы. 1999. №5. С.142-157
6. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.: пер. с фр.; сост. и авт. вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
7. Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. 445 с.
8. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худож. лит., 1986. 502с.
9. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М., 1965. 541 с., ил.
10. Белл Д. Белл Б.Английский язык с улыбкой М.: Сигма-Пресс, 1996. 158 с.
11. Белозерова Н.Н. Интегративная поэтика. Тюмень: Изд-во ТГУ, 1999. 208с.
12. Белозерова Н.Н. Модель функционирования интертекста [Електронний ресурс] Режим доступу: www.utmn.ru/frgf/No3/text10.htm
13. Бергсон А. Сміх: Нарис про значення комічного. К.: Дух і літера, 1994. 168 с.
14. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих отношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. Л: ПРАМЕБ, 1992. 384 с.
15. Біляшкевич Т. Юродство у повісті А.Камю «Падіння» // Сучасні літературознавчі студії. Вип.3. Радість і страждання як чинники культури. Зб. наук пр. Гол. ред. В.І.Фесенко. К.: Вид. центр. КНЛУ, 2006. 224 с., С. 16-25
16. Борисенко А., Демурова Н. Льюис Кэрролл: мифы и метаморфозы // Иностранная литература. 2003. №7. С.195-207
17. Борхес Хорхе Луис. Бестиарий: книга вымышленных существ. М.: Эксмо-пресс, 2000. 368 с.
18. Важдаев В. Льюис Кэрролл и его сказка (к 100-летию «Алисы в стране чудес»)// Иностранная литература 1965, №7, С. 214-219
19. Вайнштейн О. Удовольствие от гипертекста (генетическая критика во Франции) // Новое литературное обозрение. 1995. №13. С.27-35
20. Васильева Т. Н. Английская сатирическая поэзия XVIII века, 1760-1800; Кишинев. гос. ун-т. Кишинев: Штиинца, 1981. 108 с.
21. Визель М. Поздние романы Итало Кальвино как образцы гипертекста [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.litera.ru/slova/viesel/viesel.htm
22. Вулф В. Избранное. М.: Худ. литература, 1989. 560 с.
23. Гершенкрон А. Рукотворный памятник // Классик без ретуши. Литературный мир о творчестве В.Набокова: Критические отзывы, эссе, пародии. М.: НЛО, 2000. 688с. С.396-416
24. Гинзбург К. Сыр и черви. Картина мира одного мельника, жившего в XVI в. М., 2000. 272 с.
25. Горный Е. Что такое семиотика? // Радуга, Таллинн, 1996. №11. С. 168-175
26. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка, М., 1981. 699 с.
27. Делез Ж. Логика смысла: Пер. с фр. М.: Раритет, 1998. 480 с.
28. Дементьева И.Е. Интертекстуальность и устойчивые элементы текста // сетевой журнал Language and Literature” [Електронний ресурс] Режим доступу: http://frgf.utmn.ru/journal/No9/text16.htm
29. Демурова Н.М. Льюис Кэрролл Очерк жизни и творчества, М.: Наука, 1979. 148 с.
30. Демурова Н.М. Сибирский подвижник // Иностранная литература. 2002. №1. С.275-279
31. Демурова Н.М. Эдвард Лир и английская поэзия нонсенса. // Topsy-Turvy World. English Humour in Verse. М., 1978. 320 с.
32. Деррида Ж. Эссе об имени. СПб: Алетейя, 1998. 192 с.
33. Джейнуэй Элизабет. Маг Набоков // Классик без ретуши. Литературный мир о творчестве В.Набокова: Критические отзывы, эссе, пародии. М.: НЛО, 2000. 688с. С.562-574
34. Дневниковые записи Даниила Хармса // Минувшее: Исторический альманах. № 11. М., 1991. C. 498-510
35. Друскин Я.С. Чинари // « Сборище друзей, оставленных судьбою»: «Чинари» в текстах, документах и исследованиях: в 2 Т., М.: Ладомир, 1995. 1500с.
36. Елистратова А.А. Английский роман эпохи просвещения. М.: Наука, 1966. 472 с.
37. Ерёменко Н.С. Особенности миропонимания А.Мёрдок 50-60гг. //Метод, жанр, поэтика в зарубежной литературе. Фрунзе, 1990. С. 69-74
38. Ермакова И. Нонсенс: Энциклопедия Кругосвет [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.krugosvet.ru/articles/107/1010768/print.htm
39. Жолковский А.К. Блуждающие сны: Из истории русского модернизма. М., 1992. 392 с.: 1 ил.
40. Журчева О.В. Жанровые и стилевые тенденции в драматургии ХХ века. Самара: Изд-во СамГПУ, 2001. 257с.
41. Заболоцкий Н. Поэзия ОБЭРИУТов [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.russianforever.com/stixiya/articles/903.html
42. Зверев А. Набоков. М.: Молод. гвардия, 2004. 454 с.
43. Зверев А. Черепаха Квази // Вопросы литературы. 1997. №3. С.3-23
44. Злочевская А.В. В.Набоков и М.Е. Салтыков-Щедрин //Филологические науки. 1999. №5. С. 3-12
45. Иваск Юрий. В.В.Набоков // Классик без ретуши. Литературный мир о творчестве В.Набокова: Критические отзывы, эссе, пародии. М.: НЛО, 2000. 688с. С. 599-602
46. Иваск Юрий. Мир Вл. Набокова // Классик без ретуши. Литературный мир о творчестве В.Набокова: Критические отзывы, эссе, пародии. М.: НЛО, 2000. 688с. С.557-562
47. Изер В. Рецептивная эстетика. Проблемы переводимости // Академические тетради. 1999. Вып 6. С.59-96
48. Ильин И.И. Интертекстуальность // Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины. Энциклопедический справочник. М.: Прогресс, 1995. 186 с.
49. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 255 с.
50. Интертекстуальность. Энциклопедия Кругосвет [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.krugosvet.ru/articles/77/1007707/print.htm
51. Камю А. Собрание сочинений. В 2 . Миф о Сизифе. Т.2. Харьков: Фолио, 1998. 450 с..
52. Каневская М. Семиотическая значимость зеркального отображения. Умберто Эко и Владимир Набоков // Новое Литературное Обозрение. 2003. №60. С.204-213
53. Карп М.П. Принципы построения прозы Вирджинии Вулф // Текст и его компоненты как объект комплексного анализа. Л., 1986. С. 45-51
54. Керролл Л. Аліса в Країні чудес. / пер. Г.Бушиної, К.: Радянський письменник, 1960. 248 с., іл.
55. Клюев Е. В гостях у Здравого смысла. Гл. 2. Уроки классического абсурда [Електронний ресурс] Режим доступу: http://kluev.com/index.php?Id=4
56. Книга NONсенса: Английская поэзия абсурда. Сост., пер. Г. Кружкова. М., 2000. 430 с., іл.
57. Косилова Е. О национальных традициях в абсурде [Електронний ресурс] Режим доступу: http://fege.narod.ru/scriptorium/natio.htm
58. Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики М.: Росспэн, 2004. 656 с.
59. Кузьмина Н.А. Интертекст и его роль впроцессах эволюции поэтического языка . Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2006. 272 с.
60. Кураш С.Б., Гришкова О.Н. Об интертекстуальности взаимоотношений оригинального и переводного текстов // Русский язык: система и функционирование: Матер. Междунар. науч. конф. в 2 ч. Минск: БГУ, 2002. Ч. 2. С. 110 113
61. Кэрролл Л. Аня в стране чудес, пер. В.Набокова, предисловие Н.Толстой, Л.: Детская литература, 1989. 222 с.
62. Кэрролл Л. Приключения Алисы в стране чудес и Зазеркалье// Кэрролл Льюис. Приключения Алисы в стране чудес Сквозь зеркало и что там увидела Алиса, или Алиса в зазеркалье / Перевод Н.М. Демуровой. М.: Наука, 1991. 379 с.
63. Лакан Ж. Стадия зеркала и её роль в формировании функции Я // Лакан Ж. Инстанция буквы или судьба разума после Фрейда. М.: Русск. феноменологич. об-во. 1997. 184 с. С. 7-15
64. Левидова И. Читая романы Айрис Мердок //Иностранная литература. 1978. №11. С.208-216
65. Левин Ю.И. Зеркало как потенциальный семиотический объект // Труды по знаковым системам-22: Зеркало: семиотика зеркальности. Вып. 831. Тарту, 1988. 165 с. С. 6-24
66. Леденёв А.В. Англоязычный дебют Набокова // Ярославский Педагогический Вестник [Електронний ресурс] Режим доступу: http://sun20.history.yar.ru/vestnik/novye_Issledovaniy/1_2/
67. Леденёв А.В. Ритмический «сбой» как маркер аллюзии в романе В.Набокова «Лолита» // Вестник московского университета. Сер. 9. Филология. 1999. №2. С. 47-54
68. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1975. 302 с.
69. Лесків А. Ідейно-естетичні погляди та творчий метод представників школи «чорного гумору» (Джон Барт, Дональд Бартельм) // Наукові записки Тернопільского держ. пед. університету. Вип. IX. Тернопіль, 2001. С. 228-236
70. Ливергант А.Я. Вариации на тему (о последних романах Айрис Мердок) // Литературное обозрение. 1986. № 1. С.110-112
71. Лосев А.Ф. «Пир» и его учение о синтезе знания и чувственности в эстетическом сознании // Лосев А.Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. Л.: Наука, 1960. 715 с. С.189-203
72. Лоскутова А.А. Поэтика протоинтертекстуальности. К постановке проблемы // Литературный текст: проблемы и методы исследования. «Своё» и «чужое» слово в художественном тексте. Сб. науч. трудов. Вып. V [Електронний ресурс] Режим доступу: http://dll.botik.ru/az/lit/coll/litext5/14_losk.htm
73. Лотман Ю. М. Избранные статьи // Избр. статьи. В 3 томах. Т. 1. Таллин: Александра, 1992. 478 с.
74. Майборода Дмитрий. Диалогика абсурда (Виктор Пелевин и интеркультуральность) [Електронний ресурс] Режим доступу: http://viscult.by.com/article.php?id=169
75. Мар, Уолтер Де ла. Льюис Кэрролл // Кэрролл Л. Приключения Алисы в Стране Чудес. Сквозь зеркало и что там увидела Алиса, или Алиса в Зазеркалье. М.: Наука, 1978. 397 с.
76. Машкова Л. Аллюзия в романе Гофмана «Эликсиры сатаны» // В мире Э.Т.А.Гофмана. Калининград: Гофман-центр, 1994. С.120-131.
77. Михайлов В.А. Смысл и значение в системах речемыслительной деятельности. СПб., 1992. 285 с.
78. Михед Т. Синдром Еліота, або Модерніст проти модернізму // Вікно в світ. 2001. №3. С. 72-80
79. Моль А. Социодинамика культуры. Москва: Прогресс, 1973. 406 с.
80. Морено-Дуран Р. Литература и педофилия [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.lsg.ru/index.php?page=sexolog&art=1567
81. Мортон А.Л. Английская утопия. М., 1956. 278 с.
82. Набоков В. Лолита. М., 1989. 365 с.
83. Набоков В.В. Лекции по русской литературе. Пер. с англ.; М.: Издательство Независимая Газета, 2001. 450 с.
84. Набоков Владимир. Собрание сочинений в 4-х томах, М.: Правда, 1990
85. Неёлов Е. Шариков, Швондер и Единое государство (о фантастике М.Булгакова и Е.Замятина) // Булгаков М. Собачье сердце; Роковые яйца; Похождения Чичикова / Замятин Е. Мы; Рассказ о самом главном; Сказки. Петрозаводск, 1990. С. 145-160.
86. Новикова В.Ю. Языковой абсурд как лингвистическое явление. Доклад [Електронний ресурс] Режим доступу: humanities.edu.ru/db/msg/45672
87. Носик Б.М. Мир и дар Набокова. СПб: Золотой век, 2000. 536 с.
88. Ожегов С.И. Словарь русского языка, М. Русский язык, 1990. 917 с.
89. Павличко С.Д. Айріс Мердок. Мистецтво у пошуках Добра // Література Англії ХХ століття. К.: Либідь, 1993. С.269 288
90. Падни Дж. Льюис Кэрролл и его мир / Пер. и прим. Харитонова В; Сквайре С. М.: Радуга, 1982. 143 с.
91. Парамонов Б. «Русскую жизнь изуродовали хорошие книги»// Литературная газета. 28 мая 1997г. С. 10
92. Пахсарьян Н.Т. Проблемы теоретической поэтики. Современная история литературы и проблемы терминологии [Електронний ресурс] Режим доступу: www.natapa.msk.ru/biblio/works/problems.htm
93.&