Політична довіра як складова соціального капіталу громадянського суспільства

Краткое описание

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

УДК 32.019

Сукачов Віктор Валерійович

Політична довіра як складова соціального капіталу громадянського суспільства

Cпеціальність 23.00.01. - теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Токовенко Олександр
Сергійович, д.,ф.,н.,
професор.

Дніпропетровськ - 2005

ЗМІСТ
ВСТУП: 3

РОЗДІЛ І. Огляд літератури за темою та проблемного поля
1.1 Дослідження в галузі соціальної самоорганізації,
соціального капіталу та довіри: бібліографія питання: 10
1.2 Методологія та методика дослідження: 13
1.3 Історія розвитку концепцій суспільної самоорганізації: 19
Висновки: 39
РОЗДІЛ ІІ. Сучасні концепції суспільної самоорганізації: проблема
соціального капіталу
2.1 Концепції соціального капіталу в межах соціології та
політичної науки: 42
2.2 Альтернативні погляди на проблему соціального капіталу: 69
2.3 Структура та стратегії відтворення соціального капіталу: 82
Висновки: 95
РОЗДІЛ ІІІ. Місце політичної довіри в сучасних концепціях соціальної
самоорганізації
3.1 Зародження концепції довіри в суміжних дисциплінах: 101
3.2 Політологічні концепції довіри: 119
3.3 Умови виникнення політичної довіри: 128
Висновки: 135
РОЗДІЛ IV. Політична довіра та концепції розбудови політичної нації.
4.1 Роль національної ідентичності в процесі соціальної
самоорганізації: 139
4.2 Концепції націєтворення та консолідація громадянського
суспільства в Україні: 151
Висновки: 161
ВИСНОВКИ: 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 170

ВСТУП

Актуальність теми
Головною ідеєю цього дослідження є використання теорій колективної взаємодії (theories of collective action) для аналізу процесів соціальної самоорганізації, а відтак і перспектив громадянського суспільства. Особливу увагу буде приділено висвітленню т. зв. другої генерації теорій колективної взаємодії – теоріям соціального капіталу, які розглядають феномен довіри як центральну проблему в дослідженні самоорганізації суспільства. По закінченні дослідницької праці ми маємо трохи ближче підійти до розуміння того, коли і в яких умовах люди об’єднують свої зусилля для досягнення спільних цілей і яке це має відношення до політичної науки в цілому і зокрема до вищевказаного напрямку. Такий синтез двох традицій до певної міри обумовлений історичною кон’юнктурою. Кінець 80-х та початок 90-х років ХХ ст. був періодом очевидної кризи високо-централізованих бюрократій. Найбільш очевидним прикладом є розпад СРСР, але не варто забувати і про кризу “держави загального добробуту” (welfare-state) у Західній Європі і децентралізацію політичної системи в Франції та Італії. До певної міри збуваються прогнози Алвіна Тофлера, який ще на початку 70-х у книзі “Футурошок” пророкував “смерть бюрократії”. Перетворення світу на взаємопов'язану систему значно ускладнює завдання державного апарату. Економіка, та, відповідно, внутрішнє положення кожної конкретної держави визначаються великою кількістю змінних. Коли на початку XIX-го століття централізований бюрократичний апарат наполеонівської Франції був зразком ефективності, таких змінних було значно менше. В нових умовах, якщо всі рішення приймаються в одному місці ( не важливо, чи є ним Кабінет Міністрів, сформований відповідно до конституції, чи неформальна група вищих урядовців, чи військова хунта), цей центр дуже скоро захлинеться в інформаційних потоках. Децентралізація суспільного управління відтак є не справою інтелектуальної моди а життєвою необхідністю. Суспільні науки відгукнулися на історичну кон’юнктуру і взялися “розчакловувати” феномен самоорганізації суспільства.
Дещо пізніше виявилося, що переваги ліберальної демократії є зовсім не такими очевидними, принаймні на пострадянському просторі. В більшості з цих країн можна побачити повернення до авторитаризму в тій чи іншій мірі, розподіл ресурсів (владних та економічних) знову є централізованим, хоча став іншим персональний склад “розпорядників”. Але заміна партійної номенклатури азійським деспотами чи “деполітизованою” бюрократією не змінила логіку функціонування політичної системи. Цікавим є те, що суспільство без відчутного спротиву “повернуло” центру розподільчі функції, очевидно не впоравшись з цим завданням власноруч. Аби пояснити цей парадокс необхідно знов поставити питання про умови, в яких виникає та існує громадянське суспільство. Під терміном “громадянське суспільство” відповідно до визначення Ларі Даймонда, Хуана Лінца та Сеймура М. Ліпсета ми розуміємо сферу організованого суспільного життя, що виникла та функціонує самостійно, незалежно від держави та відповідно до правових норм чи комплексу загальновизнаних правил, яка складається з широкого спектру формальних та неформальних організацій: груп інтересу, культурних та релігійних організацій, громадянських асоціацій та рухів, мас-медіа, дослідницьких та освітніх інституцій і т. ін. Наголос на автономії інститутів громадянського суспільства від держави і робить актуальним використання теорій колективної діяльності. Як зауважила українська дослідниця Антоніна Колодій (НаУКМА): “Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації та самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності” [25, с.17].
Ці та інші дослідження відбуваються в умовах певної кризи методології. Порівняльні дослідження надали достатньо свідчень того, що політичні системи не можна просто “імпортувати”, що ефективність державного апарату залежить не лише від конституційного дизайну, але і від культурного контексту. Тому приблизно з початку 60-х років в суспільних науках все більше уваги звертають на дослідження культурних норм, неформальних практик та традицій, які значною мірою обумовлюють поведінку індивідів, і зокрема їх політичну діяльність. Аналіз політичної ситуації здійснюється за допомогою таких понять як “політична культура” (Алмонд, Верба, а пізніше – Екштейн), “постматеріалістичні цінності” (Інглхарт). Тим не менше наведені течії також мають певні “слабкі місця”. Головним з них є загальна аморфність та нечіткість самих концепцій, недостатньо прояснений спосіб, в який культурні норми, що не мають прямого відношення до політичної системи впливають на вирішення конкретних урядових завдань.
Перегляд робіт вищевказаних авторів призводить до розуміння необхідності впровадження нового виміру в дослідження проблеми самоорганізації – аналізу колективної ідентичності як важливого чинника, що визначає можливість ефективного вирішення дилеми колективних дій. Такий міждисциплінарний синтез дозволить нарешті створити внутрішньо несуперечливу концепцію соціального капіталу та довіри.
Зрозуміло, що теорії колективної взаємодії не можуть повністю пояснити різноманіття політичного життя. Щоб уникнути історичної долі марксизму необхідно чітко усвідомлювати кордони, за якими вони втрачають пізнавальну цінність та детально проаналізувати її критиків, яких, на щастя, вистачає. Тим не менше теорія соціального капіталу обіцяє новий і цікавий погляд на деякі проблеми політичної науки. Перш за все, концепція соціального капіталу допомагає зрозуміти феномен політичної активності (political activism) та громадянського залучення (civic engagement). Таким чином ця теорія дозволяє краще зрозуміти умови, в яких виникає та функціонує громадянське суспільство та демократичні режими в цілому. Всі ці проблеми є надзвичайно актуальними для українського суспільства та політичної науки.

Мета та завдання дослідження

Метою дослідження є розкриття та обґрунтування значення феномену політичної довіри як складової соціального капіталу суспільства. На реалізацію визначеної мети спрямовано вирішення наступних завдань дослідження:
- проаналізувати історичний розвиток теорій колективної взаємодії першої та другої генерації та їх зв’язок з дослідженнями громадянського суспільства;
- розглянути ґенезу теорій соціального капіталу в різних суспільствознавчих науках та їх зв’язок з дослідженнями довіри;
- висвітлити роль феномену довіри у процесі соціальної самоорганізації та відслідкувати його зв’язок з іншими суспільними явищами;
- встановити важливість та необхідність синтезу сучасних доробків в галузі соціальної самоорганізації з дослідженнями національних ідентичностей;
- виробити на основі цього синтезу несуперечливу та цілісну концепцію довіри та соціального капіталу.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є стан та напрями процесу суспільної самоорганізації як основи громадянського суспільства. Предметом дослідження є роль довіри як складової соціального капіталу та зв`язок цього феномену з системою колективних ідентичностей суспільства.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є діяльнісний підхід у поєднанні з соціологічним та порівняльним методами, а також методом соціального моделювання. Значна частина поставлених завдань була вирішена, спираючись на історичний метод. В роботі знайшов своє застосування ряд загальнонаукових методів, серед яких метод аналізу та синтезу, індукції та дедукції, абстрагування.
Наукова новизна отриманих результатів
Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед в тому, що в дослідженні здійснено спробу розробити цілісну концепцію самоорганізації суспільства, яка розкриває генезу політичної довіри та соціального капіталу як результат розбудови політичної нації та встановлює роль цих процесів у творенні інститутів громадянського суспільства.
Конкретизація змісту зазначеної концепції здійснено в наступних положеннях:
- доведено, що проблемні поля концепцій громадянського суспільства та соціальної самоорганізації є взаємопов`язаними та взаємо доповнюваними галузями політичної науки;
- з’ясовані загальні риси теоретичного бачення проблеми соціального капіталу як самостійного предмету політичного дослідження, визначена структура та функції цього явища, його генеза, вплив нормативних та структурних факторів на процес генерації соціального капіталу, а також роль “посередницьких структур”, які відіграють принципово важливу роль у продукуванні вертикального та інклюзивного видів соціального капіталу. В результаті аналізу встановлено, що генерація вертикального та інклюзивного видів соціального капіталу, що забезпечують консолідацію “горизонтальних громад” в широку мережу громадянських інститутів, недостатньо прояснена в межах наявних теоретичних систем;
- встановлено, що поява, подальше функціонування “посередницьких структур” та вибір ними нераціональної стратегії співпраці з горизонтальними громадами заради створення громадянських інститутів може бути адекватно пояснено лише як наслідок виникнення політичної довіри;
- виявлено, що базовою умовою виникнення політичної довіри як передумови процесу консолідації інститутів громадянського суспільства є наявність специфічної національної ідентичності, яка обумовлює появу транскласової солідарності і розвиток вже на її основі вищевказаного феномену;
- встановлено, що важливою умовою процесу консолідації громадянських інститутів є формування загальнонаціональної федеративної мережі громадянських асоціацій, спрямованих на вирішення економічних, інфраструктурних, та культурно-освітніх проблем місцевого населення, орієнтованих на надання цільових соціальних послуг або управління комунальною інфраструктурою. Такі асоціації можуть існувати як автономно, так і у тісній співпраці з політичними партіями, забезпечуючи останнім систему рекрутування активістів. Програми обміну та міжрегіональної співпраці, за умови достатньої чисельності задіяних індивідів, можуть сприяти виникненню загальнонаціональної ідентичності з більшою ефективністю, ніж маніпулятивні технології, спрямовані на творення “національної ідеї” за допомогою міфотворчості.
Практична значущість отриманих результатів
Основні ідеї та висновки можуть сприяти більш глибокому осмисленню особливостей сучасних проблем теоретичної політичної науки і сприяти їх вирішенню. Положення і висновки, отримані у дисертації, можуть використовуватися в ході розробки навчальних програм та посібників з теорії громадянського суспільства, політичної філософії, політичних технологій, у лекційних курсах та в ході подальшої розробки проблеми політичної довіри, соціального капіталу та громадянського суспільства.
Особистий внесок здобувача
Всі дослідницькі процедури у межах наукового вивчення заявленої теми дисертації були здійснено самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 5 публікацій.
Апробація результатів дисертації
Окремі положення даного дисертаційного дослідження пройшли апробацію у особисто підготовлених та публічно викладених доповідях на: Міжнародній науково-практичній конференції "Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні" (м. Київ, 18-19 жовтня 2003 р.), Всеукраїнській конференції „Політичні, економічні та психологічні виміри перехідного суспільства” (м. Суми, 24-26 листопада 2003 р.), Міжнародній науковій конференції “Людина-Світ-Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень” (м. Київ, 20-21 квітня 2004 р.)
Публікації
Автором без співавторів опубліковано 5 наукових статей у наукових виданнях та матеріалах наукових конференцій загальним обсягом 2,43 авт. арк., з них 3 - в наукових фахових виданнях України (загальний обсяг – 1,9 авт. арк.); 2 – в інших виданнях (загальний обсяг – 0,53 авт. арк.).
Структура дисертації
Структурна побудова даного дослідження відповідає потребам вирішення проблемних завдань, що випливають із мети заявленої роботи.
Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 181 сторінки, з них 12 – список використаних джерел (157 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підведемо підсумки нашого дослідження. Громадянське суспільство є результатом складного процесу самоорганізації соціуму, в якому задіяні як нормативні так і структурні фактори. Політична наука аналізувала цей феномен з різних позицій та точок зору. В результаті довгого еволюційного процесу на перетині кількох теоретичних традицій виникла концепція соціального капіталу, що робила особливий наголос на феномені самоорганізації. В межах цієї теоретичної системи, в свою чергу, сформувалася специфічна система поглядів стосовно феномену політичної довіри.
На першому етапі в якості головного продуцента соціального капіталу, який забезпечував сприятливу для демократичного режиму поведінку населення та істеблішменту, виступали цивільні громади, головною рисою яких була горизонтальні, перехресні зв`язки визнання, поваги та співпраці. В результаті формувалася циклічна теоретична система, в якій інститути громадянського суспільства, формуючи соціальний капітал і таким чином орієнтуючи поведінку акторів, сприяли демократії та якісному функціонуванню політичних інститутів, які в свою чергу сприяли розширенню та консолідації інститутів громадянського суспільства.
В такій системі без відповіді залишалося принципово важливе питання про генезу цивільних громад, і умови, в яких вони “запускають” циклічний процес взаємного підсилення громадянського суспільства й демократії через генерацію соціального капіталу. Велика кількість студій, проведених в умовах традиційних аграрних спільнот засвідчила, що мережі горизонтальної співпраці існують і там, але це не призводить до автоматичного виникнення дієвих громадянських інституцій і подолання економічної та політичної упослідженості. Селянські громади, в межах яких, власне, і функціонують мережі горизонтальної співпраці не мають достатньо ресурсів для ефективної політичної боротьби, а глибоко інтерналізовані та “інтенсивні” норми солідарності не лише уможливлюють горизонтальну кооперацію в межах громади, але і стають на заваді інтеграційним процесам, налагодженню зв`язків з іншими громадами.
Таким чином консолідація громадянських інституцій відбувається не як об`єктивний процес, обумовлений певними тенденціями, а як результат свідомого конструювання засобами соціальної інженерії певного інституційного та нормативного ансамблю. Реформістські налаштовані представники істеблішменту відіграють в цьому процесі надзвичайно важливу роль каталізатора та захисника інтеграційного процесу, який все одно потребує певного нормативного підґрунтя. Роль цих факторів: нормативної системи та союзників з вищого класу або адміністративної вертикалі, є компліментарною – без якого з них процес консолідації громадянського суспільства стає вкрай утрудненим. Як засвідчують антропологічні студії, суспільства відчутно різняться в плані здатності до самоорганізації, цілком можливо, що в певних із них, принаймні на сучасному етапі, зусилля по демократизації не призведуть до позитивних результатів.
Постає питання про умови, в яких ряд представників традиційного істеблішменту чи адміністративної вертикалі обирають стратегію співпраці з населенням та побудови громадянських інституцій. Очевидно, що цей шлях не відповідає раціональній стратегії максимізації влади та ресурсів. Таким чином принципово важливо виділити той “фактор Х”, під впливом якої в рамках певних “суб`єктивних моделей” відбувається процес обмеження раціональності. На думку автора таким фактором є специфічна національна ідентичність, “комунальний націоналізм”, для якої властиве поєднання транскласової ідентичності і схвальне ставлення до самоуправління окремих громад а також антитехнократизм. Саме на основі транскласової солідарноcті та нормативного консенсусу розвивається генералізована політична довіра, яка в свою чергу, є базою для продукування вертикального та інклюзивного видів соціального капіталу.
Як ми вже зазначали, наразі українському суспільству бракує як транскласового консенсусу і спільної системи ідентичностей, так і довіри. Рівень інституційної упевненості, здебільшого, не перевищує 30%, рівень довіри до політичного класу також є вражаючи низьким. Ці фактори призводили ( а можливо і призводять) до “приватизації” життя індивіда і занепаду публічної сфери. З іншого боку, саме ця недовіра виштовхнула людей на майдан Незалежності, на центральні вулиці інших міст і призвела до неочікуваної та небаченої активізації соціуму. Таким чином для суспільства характерна своєрідна амбівалентність, наявність факторів, що консервують нерозвиненість суспільної тканини, і, з іншого боку, певного потенціалу розвитку.
Соціальна структура та домінуючі практики залишаються сприятливим ґрунтом як для тіньової економіки так і для “тіньової політики”. Корупція та ухиляння від податків в багатьох випадках дають можливість знизити трансакційні витрати підприємств, отже значна частина середнього класу може бути зацікавлена в збережені status quo не менше за олігархічні угрупування. Судячи з усього специфічний “кланово-кліковий” капіталізм і квазі-демократична політична система є абсолютно закономірними, природними, закоріненими в структуру українського суспільства. Абсолютно закономірно, і про це попереджали соціологи, зокрема Євген Головаха, що така система буде поступово скочуватися в бік авторитаризму; згортанню свобод сприяла і міжнародна кон`юнктура – апатія Заходу та активність Москви. Подиву гідним є той факт, що українська громада, не зважаючи на аморфність і слабкість громадянських структур, знайшла в собі силу боронити засадничі цінності гідності та свободи і протестувати проти авторитарної альтернативи. Але під великим питанням залишається збереження розмаху та інтенсивності громадянської залученості. В 2002 року Ярослав Грицак попереджав, що українцям бракує цілого ряду факторів, що уможливлюють довготривалі та організовані акції колективної солідарності [8, с. 243]
Політичні події, що мали місце в перші місяці 2005 року в багатьох випадках не викликають захвату. Хоча адекватних даних бракує, здається можна казати про “охолодження” українського соціуму і розчарування частини симпатиків осінньо-зимового спротиву. Помаранчеві прапори жовкнуть з настанням весни через повільність та непослідовність реформ, і це поглиблення політичної апатії може суттєво сприяти формуванню “ідентичності підданства” і поставити під питання можливість побудови громадянського суспільства [53, с. 2].
Яким є порядок денний для “пост-помаранчевої” України? Формулюючи його, дослідник мимоволі відчуває себе своєрідним “гласом вопиющего в пустыне». Абсолютно зрозуміло, що політичний клас та адміністративна еліта навряд чи прислухаються до порад з боку наукової спільноти. Отже, спочатку ми спробуємо сформулювати побажання, а потім спробуємо викласти більш реальні практичні рекомендації.
Перш за все було б надзвичайно бажано переглянути концепцію побудови української політичної нації. Політичний клас, з підказки частини науковців, вхопився за ідею формулювання національної ідеї, яка мала б сприяти об`єднанню українства навколо нової держави. Подібна стратегія, на щастя, не була послідовно реалізована. Головний прорахунок був не так концептуальним, як тактичним – нову ідентичність передбачалося творити за допомогою специфічної медійної політики, в основі полягали маніпуляції в сфері етноісторичних міфів. Таким чином Україна перетворювалася на арену своєрідної “війни істориків”, де конкурували українська, російська та польська історичні міфології. Поза увагою залишилась альтернативна стратегія – об`єднання населення навколо програм по вирішенню проблем, соціально важливих для всіх етнічних груп. Цільова соціальна самоорганізація могла б не лише допомогти ліквідувати інфраструктурну кризу в комунальному господарстві, стимулювати профспілковий рух чи сприяти розвитку сільських регіонів, але й стати ґрунтом, на якому б формувалася прийнятна для більшості етнічних меншин загальноукраїнська ідентичність.
Для того, щоб перейти до такої нової стратегії політичному класу потрібно відмовитися від “маніпулятивної політики”, опертої на підконтрольні окремим політичним силам ЗМІ, і перейти до “позитивної політики”, спрямованої на вирішення чітко окреслених соціальних проблем. Такий перехід передбачає, зокрема, і створення масових політичних партій, шлях до яких також полягає через створення “паралельних”, спонсорованих партіями структур, спрямованих на надання населенню цільової соціальної допомоги, в першу чергу на підтримку проектів, побудованих на принципах самодопомоги.
Важливими елементами будівництва масової партійної структури є налагодження співпраці з профспілковими організаціями та/або бізнесовими асоціаціями, чи, точніше, сприяння утворенню нових і ефективних організацій. Особливо цікавою та багатообіцяючою можливістю є участь у створенні студентських асоціацій та демократизації вищої освіти шляхом підвищення університетської автономії, впровадження елементів самоуправління. Певний практичний досвід, напрацьований рядом університетів (серед яких можна відзначити НаУКМА, Український католицький університет (Львів) засвідчує, що така можливість існує, і що реформовані Вузи стають важливим елементом демократичного руху.
Вищезгадані побажання безпосередньо залежать від бажання політичного істеблішменту творити демократичну України, появу якого неможливо передбачити. В той же час можна виділити кілька потенційних акторів, які можуть реально зацікавитися розвитком громадянських структур. Це, з одного боку, міжнародні донорські агенції а з іншого - церковні чи навколо церковні структури. Відтак здається доцільним порекомендувати як першим так і останнім стимулювати формування загальнонаціональної федеративної мережі громадянських асоціацій, спрямованих на вирішення економічних, інфраструктурних, та культурно-освітніх проблем місцевого населення, орієнтованих на надання цільових соціальних послуг або управління комунальною інфраструктурою. Особливо багатообіцяючими е проекти, спрямовані на створення системи юридичної допомоги населенню, підтримку кондомініумів, розвиток спротивно-рекреаційних товариств, університетську реформу.
Участь релігійних асоціацій в суто секулярній діяльності може сприяти розширенню їх впливу на нові соціальні прошарки і таким чином стати надійною опорою місіонерської діяльності. Нажаль, православні церкви вочевидь ігнорують можливість підвищити свій вплив на українське суспільство і залучити до своїх лав найбільш активні та динамічні суспільні групи. Тож було б бажаним, щоб інші “респектабельні” християнські конфесії, особливо Греко-Католицька церква, а також представники лютеранських церков, зайняли наразі вільне місце “провайдерів” суспільної самоорганізації, надавши організаційну інфраструктуру та нормативну підтримку громадянським асоціаціям. В таких умовах можна буде з стриманим оптимізмом дивитися в майбутнє української демократії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алмонд Г. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор. - М.: Аспект Пресс, 2002. – 441 с.
2. Андерсон Б. Уявні спільноти: Міркування щодо походження й поширення націоналізму. - К.: Критика, 2001. – 271 с.
3. Бурдье П Практический смысл. - СПб.: ЕУСПб, 2001. - 490 с.
4. Бурдье П. Начала.Choses dites. - М.: Socio-Logos, 1994. - 379 c.
5. Головаха Є.І. Соціологічна публіцистика. - К.: ІС НАНУ, 2001. - 201 с.
6. Головаха Є.І., Паніна Н. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999). – К.: ІС НАНУ, 1999. – 168 с.
7. Гелнер Е. Нації та націоналізм. Націоналізм. - К.: Таксон, 2003. – 300 с.
8. Грицак Я. Страсті по націоналізму. Історичні есеї. - К.: Критика, 2004. – 343 с.
9. Кара-Мурза С.Г. Советская цивилизация //www.kara-murza.ru/books/sc_a.htm.
10. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму. - К.: Академія, 1999. – 245 с.
11. Козер Л. Функции социального конфликта - М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2002. – 208 с.
12. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства в Україні. – Л.: Кальварія, 2002. – 314 с.
13. Лейпхардт А. Демократия в многосоставных обществах. - М.: Аспект Пресс, 1997. – 230 с.
14. Норт Д. Інститути, інституційна зміна та функціонування економіки. - К.: Основи, 2000. – 198 с.
15. Олсон М. Логика коллективных действий. Общественные блага и теория групп. - М.:ФЭИ, 1995. – 241 с.
16. Патнам Р. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії. - К.: Основи, 2001. – 302 с.
17. Політологія: історія та методологія. /Під. ред. Ф.М. Кирилюка. - К.: Здоров`я, 2000. – 578 с.
18. Поппер К. Злиденність історицизму. - К.: Абрис, 1994. – 201 с.
19. Рябчук М. Дилеми українського Фауста. Громадянське суспільство та розбудова держави. - К.: Критика, 2000. – 351 с.
20. Селигмен А. Проблема доверия. - М.: Идея-Пресс, 2002. – 256 с.
21. Сміт Е. Національна ідентичність. - К.: Основи, 1994. – 193 с.
22. Спиридонова В.И. Бюроратия и реформа (анализ концепции М. Крозье). - М.: ИФРАН, 1997. – 000 с.
23. Фукуяма Ф. Великий разрыв. - М.: «Издательство АСТ», 2003. – 474 с.
24. Хархордин О. Обличать и лицемерить: генеология российской личности. - М.: ЕУСПб: Летний сад, 2002. – 541 с.
25. Шпорлюк Р. Комунізм проти націоналізму. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста.
- К.:Основи, 1998. – 479 с.
26. Юм Д. Сочинения. В двух томах. Том 1. - М.: „Мысль”, 1965. – 847 с.
27. Басина Т.А. Социальный капитал как предмет социологической интерпретации: особенности некоторых подходов. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - Харків.: ХДУ, 2003, С. 65-69.
28. Бова А.А. Соціальний капітал українського суспільства. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - Харків.: ХДУ, 2003, С. 69-73.
29. Волков В. О концепции практик(и) в социальных науках. // СОЦИС. – 1997.
- №6. - С. 9-23.
30. Горбачик А Сприйняття економічних змін і стратегії виживання домогосподарств. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - №4. - С. 23-31.
31. Гугін Є. Чепак В. Феномен соціального капіталу. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - №1. - С. 49-56.
32. Давыдова Н.М. Взаимопомощь в нуждающихся российских домохозяйствах. // ОНС. – 2004. - №4. - С. 39-48.
33. Динелло Н. От плана к клану: социальные сети и гражданское общество. //www.prof.msu.ru/publ/book3/din.htm.
34. Дискин Е.И. Социальный капитал в глобальной экономике. // ОНС. – 2003.- №5. - С.150-160.
35. Дробижева Л. Возможность либерального национализма. // Реальность етнических мифов. - М.: Московский центр Карнеги, 2000. - C. 61-80.
36. Дубін Б. Електронна завіса колективної ідентичності. // Критика. - 2004. - № 6(80). - C. 12-14.
37. Єнкарнасьон О. Місіонери Токвіля. // Незалежний культурологічний часопис. - 2001. - №22. - C. 48-58.
38. Елисеев С.М. Выйти из «бермудского треугольника”: О методологии исследования посткоммунистической трансформации. // ПОЛИС. – 2002. - №6. - C. 71-82.
39. Золотарева Ю.И. Право и социальный капитал в структурировании социальной действительности. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - Харків.:ХДУ, 2003. - C. 73-77.
40. Казанцев А.А. О когнитивно-неоинстицуоналистском подходе к изучению международных отношений. // ПОЛИС. – 2003. - №1. - C. 21-29.
41. Колодій А. Сутність громадянського суспільства та механізми його впливу на політику. / Доповідь на заключній регіональній конференції проекту “Чемпіони громадянського суспільства”. - Л. 8 лютого 2003.
42. Колодій А. Становлення громадянського суспільства в Україні // Незалежний культурологічний часопис. – 2001. - №23. - C. 21-55.
43. Колодій А. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього // Незалежний культурологічний часопис. – 2001. - №22. - C. 6-34.
44. Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // ОНС. – 2001. - №3. - C. 122-139.
45. Нечаев В.Д. Когнитивные революции и институциональные изменения // ПОЛИС. – 2001. - №2. - C. 32-40.
46. Нодия Г. Национализм и демократия. //www.russ.ru/antolog/predely/4/dem1-1.htm.
47. Олейник А.Н. Жизнь по понятиям»: институциональный анализ повседневной жизни «российского простого человека. //www/politstudies.ru/fulltext/2001/2/4.htm.
48. Патнам Р. Процветающая комьюнити, социальный капитал и общественная жизнь. // Мировая экономика и международные отношения. – 1995. - №4. - C. 77-86.
49. Річний звіт МФ “Відродження”. 2003. //www.irf.kiev.ua/frontpage/zvit2003.htm.
50. Роуз Р. Достижение целей в квазисовременном обществе: социальные сети в России. // ОНС. – 2002. - №3. - C. 23-38.
51. Седова Н.Н. Неформальная занятость в теории и российской практике. // ОНС. – 2002. - №3. - C.49-58.
52. Степаненко В. Соціальний капітал у соціологічній перспективі: теоретико-методологічні аспекти дослідження. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. - №2. – C .24-41.
53. Степаненко В. “Кому потрібно громадянське суспільство?” Соціальний капітал та проблеми формування громадянської ідентичності в Україні. // Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання. / під ред. Т.О. Войтенка - К.: Стилос, 2002. - C.334-341.
54. Степаненко В. Проблеми формування громадянського суспільства. // Українське суспільство: 12 років незалежності. – К.: ІС НАНУ, 2001. – 201 C.
55. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. //www.civicua.org/library/view.html?topic=249520&folder4086
56. Трапкова А.В. Доверие в российском малом и среднем бизнесе. // ОНС. – 2004. - №4. – C .24-35.
57. Тихонова Н.Е. Социальный капитал как фактор неравенства. // ОНС. – 2004. - №4. – C .39-48.
58. Фукуяма Ф. Примат культури. // Незалежний культурологічний часопис. – 2001. - №22. - C. 48-58.
59. Фукуяма Ф. Социальный капитал. // ”Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общественному прогрессу. / под. ред. С. Хантингтона. -М.: Аспект-Пресс, 2002. - C .129-149.
60. Фукуяма Ф. Опасный попутчик. //www.russ.ru/antolog/predely/4/dem1-2.htm.
61. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство: прагнення та реалії. //Наукові записки ІПіЕНД. – 2004. - Вип. 25. – С. 234-247.
62. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство в сучасній Україні в пошуках свого визначення. //Наукові записки ІПіЕНД. – 2001. – С.
63. Щедрова Г.П. Україна – держави Центральної та Східної Европи: тенденції формування інститутів громадянського суспільства. //Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку: Науковий посібник /ред. Ф.М. Рудич. – К.: „Парламентське видавництво”, 2001. – С. 186-199.
64. Axelrod R. The Evolution of Cooperation. - NY.: Basic Books, 1984.
65. Coleman J. Foundation of Social Theory. - Boston.: The Belknap Press, 1990.
66. Fukuyama F. Trust: The Social Virtues and the Creation of Procperity. - NY.: Free Press, 1995.
67. Hardin R. Collective Action. - Baltimor, MA.: John Hopkins University Press, 1982.
68. Inglehart R. Modernisation and Postmodernisation. - Prinston, NJ.: Prinston University Press, 1997.
69. Norris P., Inglehart R. Sacred and Secular. Religion and Politics Worlwide. //kgshome.harvard.edu/~pnorris/books/sacred_and_secular.
70. Norris P. Democratic Phoenix: Political Activism Worldwide. - Cambridge, MA.: Cambridge University Press, 2002.
71. Peters B.Guy. The Politics of Beaucracy.- 3rd edition.- NY.: Longman, 1989.
72. Putnam R. Bowling Alone: The Collaps and Revival of American Community – NY.: Simon and Shuster, 2000.
73. Verba S. Schlozman K. Bredy H.E. Voice and Equality: Civic Voluntarism in American Politics. - Cambridge, MA.: Cambridge University Press, 1995.
74. Ahn T.K. Trust and Collective Action: Concepts and Casualties. // apsaproceedings.cup.org./ahn.pdf.
75. Anheier H., Kendall J., Trust and Voluntary Organizations: Three Theoretical Approaches. //www.blackwell-synergy.com/links/ doi/10.1080
76. Berman S. Civil Society and the Collapse of Weimar Republic. //World Politics.- 1997. – v.49. - P.401-429.
77. Birner R., Wittmer H. Converting Social Capital into Political Capital: How do Local Communities Gain Political Influence. //129.7.82.27/IASCP/Papers/ birnerr041300.pdf.
78. Burt R.S. The Social Capital of Structural Holes. //www.uchicago.edu/fac/ ronald.burt/research/NSSC.pdf.
79. Burt R.S. Structural Holes vs Network Closure of Social Capital. //www.uchicago.edu/fac/ronald.burt/research/SHNC.pdf.
80. Burt R.S. The Network Structure of Social Capital. //www document //www.worldbank.org/poverty/scapital/dasgupta01.htm.
84. Dasgupta P. Trust as a Commodity //www.sociology.ox.edu/papers/dasgupta49-72.doc.
85. Delhey J. Newton K. Social Trustl. //www.extenza-eps.com/extenza/loadHTML?objectIDValue=36089&type.
86. van Deth J. The Proof of Pudding: Social Capital, Democracy and Citizenship. //www.ex.ac.uk/shipss/politics/ research/socialcapital/papers/ vandeth.doc.
87. Edwards B., Foley M. Is it Time to Disinvest in Social capital // Journal of Public Policy. - 1999. - vol.19. –P.141-173.
88. Edwards B., Foley M Beyond Toqueville: Civic Society and Social Capital in Contemporary Perspective. // American Behavioral Scientist. - 1998. - v.42(1). –P.5-20.
89. Evans P. Government Action, Social Capital and Development: Reviewing the Evidence on Synergy. //repositories.cdlib.org/uciaspubs /research/94/8.
90. Foley M. Civic Society, Democracy and Development. //arts-science.cua.edu/pol/faculty/foley/pubs/csdd.htm.
91. Foley M., Edwards B. Civic Society and Social Capital Beyond Putnam. // American Behavioral Scientist. 1998. - - vol.42(2). –P.124-139.
92. Foley M., Edwards B. The Paradox of Civic Society. // Journal of Democracy. –1996. - vol. 3(7). - P.38-52.
93. Fox J. How Does Civil Society Thicken? The Political Construction of Social Capital in Rural Mexico. //repositories.cdlib.org /uciaspubs/research/94/6.
94. Froestad J. Robert Putnam's Contribution to the Trust Debate. //www document //www.sociology.ox.edu/ papers /gambetta213-37.doc.
98. Zmerli S., Newton K., Montero J. Trust in People, Confidence in Political Institution and Satisfaction with Democracy. //www.extenza-eps.com/extenza /loadHTML?objectIDValue=36089&type2.htm.
99. Granovetter M. The Strength of Weak Ties. // American Journal of Sociology. - 1973. - vol.78. –P.1360-1380.
100. Grootaert C. Social Capital: The Missing Link. //www.worldbank.org/ poverty/scapital/ grootaert.htm.
101. Grootaert C., Bastelaer T. Understanding and Measuring Social Capital: A Synthesis of Findings and Recommendation from the Social Capital Initiative. //www.worldbank.org/socialdevelopment/soccap/workingpapers /wp24. pdf.
102. Halvorsen T. A comment to Coleman on Trust as Discussed in Foundation of Social Theory.//www.svf.uib.no/asa-pr/Publications%20and%20 Workingpapers/halvorsen.pdf.
103. Hardin R. Distrust. //www.russelsage.org/library/distrust.htm.
104. Hardin G. The Tragedy of the Commons. // Science. - 1968. - vol.162. –P.1243-1248.
105. Heller P. Social Capital as a Product of Class Mobilization and State Intervention: Industrial Workers in Kerala, India. //repositories.cdlib.org/ uciaspubs/research/94/4.
106. Heller. P. Social Capital as a Product of Class Mobilization and State Intervention: Industrial Workers in Kerala, India. // World Development. - 1996. - vol. 24, issue 6. –P.1055-1071.
107. Hooge M. Is Reciprocity Sufficient? Trust and Reciprocity as a Forms of Social Capital. // apsaproceedings.cup.org./hooge.pdf.
108. Hooge M. Value Congruence within Voluntary Associations: a Social Psychological Extension of Social Capital Theory. //www.ex.ac.uk/shipss /politics/research/socialcapital/papers/hooge.doc.
109. Jackman R. Miller R. Social Capital and Politics. //Annual Review of Political Science. - 1998. - vol.1. –P.47-73.
110. Kaminski M. The Collective Action Problem of Political Consolidation: Evidence from Poland. //repositories.cdlib.org/csd/03-03.
111. Kaminski M. Coalitional Stability of Multi-Party Systems: Evidence from Poland. //American Journal of Political Science. - 2001. - vol.45. –P.249-312.
112. Kaminski M., Lissowski Z., Swistak P. The “Revival of Communism” or the Effect of Institutions? The 1993 Polish Parliamentary Election. // Public Choice. - 1998. - vol.97. - P.429-449.
113. Krishna A. Enhancing Political Participation in Crafted Democracies: What is the Role of Social Capita.l //Comparative Political Studies. - 2002. - vol.35 issue 4. –P.71-125.
114. Krishna A. Moving from the Stock of Social Capital to the Flow of Benefits: The Role of Agency. //www.elsevier.com/locate/worlddev/wd1146.
115. Krishna A. Active Social Capital. //www.elsevier.com/locate /worlddev/wd1157.
116. Lal D. Culture, Democracy and Development: The Impact of Formal and Informal Institutions on Development. //www.imf.org/external/pubs/ft /seminar/1999/ reforms/lal.htm.
117. Luhmann N. Familiarity, Confidence, Trust: Problems and Alternatives. //www.sociology.ox.edu/papers/luhmann94-107.doc.
118. Mayer N. Social Capital, Trust and Civicness. //www.ex.ac.uk/shipss/politics/ research/socialcapital/papers/mayer.doc.
119. Muhlberger P. Social Capital and Deliberative Theory: A Synthesis and Empirical Test. //www.communityconnections.heinz.cmu.edu/ papers/ SocCapitalDeli.pdf.
120. Newton K. Trust and Politics. // www.extenza-eps.com/extenza loadHTML?objectIDValue=36086&type4.htm.
121. Newton K. Social Trust and Political Disaffection: Social Capital and Democracy. //www.ex.ac.uk/shipss/politics/ research/socialcapital/papers /newton.doc.
122. Norren-Bretzer Y. How can Institutions Better Explain Political Trust than Social Capital does // www.socsci.auc.dk/institut2/ nopsa/arbejdsgruppe7 /ylva.pdf.
123. Norris P. Making Democracies Work: Social Capital and Civic Engagement in 47 Society. //www.pippanorris.com/MDF.pdf.
124. Ostrom E. A Behavioral Approach to the Rational Choice Theory of Collective Action. //American Political Science Review. - 1998. - vol.92(1). –P.1-22.
125. Ostrom E. The Implication of the Logic of Collective Inaction for Administrative Theory. //www.indiana.edu/~workshop/w87-3.
126. Ostrom E. Crossing the Great Divide: Co-production, Synergy, and Development. //repositories.cdlib.org/uciaspubs/research/94/3.
127. Ostrom E., Ahn T.K. Social Capital and the Second-Generation Theories of Collective Action: An Analytical Approach to the Forms of Social Capital. //apsaproceedings.cup.org./ostrom-ahn.pdf.
128. Ostrom E., Ahn T.K. A Social Science Perspective on Social Capital: Social Capital and Collective Action. //www document //www.sociology. ox.edu.uk /database/p0984.htm.
132. Portes A. Embeddedness and Immigration: Notes on the Social Determinants of Economical Action. //American Journal of Sociology. - 1993. – vol.98. - P.1320-1350.
133. Portes A., Landolt P. The Downside of Social Capital. //The American Prospect. - 1996. - vol.26. –P.18-21.
134. Putnam R. Social Capital: Measurement and Consequences. //ISUMA. - 2001. - vol.2, issue 1. –P.34-50.
135. Putnam R. The Strange Disappearance of Civic America. //The American Prospect. - 1996. - vol. 24. –P.34-48.
136. Putnam R. Who Killed Civic Life //The American Prospect. 1996. - - vol.31. –P.34-48.
137. Putnam R. Bowling Alone: America’s Declining Social Capital. //Journal of Democracy. - 1995. - vol.6. –P.65-78.
138. Putnam R. The Prosperous Community: Social Capital and Public Life. // The American Prospect. - 1993. - vol.13. –P.35-42.
139. Ritzen J., Easterly W., Woolcock M. On “Good” Politicians and “Bad” Policies: Social Cohesion, Institutions and Growth. // econ.worldbank.org /docs/1203.pdf.
140. Rose R. What does Social Capital Add to Individual Welfare? An Empirical Analysis of Russia/ //www.worldbank.org/socialdevelopment /soccap/ workingpapers/wp11.pdf.
141. Rose R. Getting Thing Done in an Anti-Modern Society: Social Capital Networks in Russia. //www.worldbank.org/socialdevelopment/soccap/ workingpapers /wp6.pdf.
142. Rose-Ackerman S. Trust, Honesty and Corruption: Theories and Survey Evidence from post-Soviet Societies. //www.collegium.hr/library/ trust1.htm.
143. Rothstein B. Trust, Social Dilemmas and Collective Memories //Journal of Theoretical Politics. – 2000. - vol.12(4). - P.84-101.
144. Rothstein B. Political Institution- An Overview. // www.apsanet. org /section_361.cfm.
145. Rothstein B., Stolle D. How Political Institutions Create and Destroy Social Capital: An Institutional Theory of Generalized Trust. //upload.mcgill. ca/politicalscience/011011RothsteinB.pdf.
146. Rothstein B., Stolle D. Social Capital and Street-Level Bureaurocracy An Institutional Theory of Generalized Trust. // www.ex.ac.uk /shipss/politics/ research/socialcapital/papers/rothstein&stolle.doc.
147. Rubenson D. Participation and Politics: Social Capital, Civic Voluntarism and Institutional Context. //www.psa.ac.uk/cps/2000 /Rubenson%20Daniel.pdf.
148. Sides J. It Takes Two: the Reciprocal Relationship between Social Capital and Democracy. //www.igs.berkeley.edu/publications /workingpapers/wp99-11.
149. Stolle D. "Bowling Together, Bowling Alone”: The Development of Generalized Trust in Voluntary Associations. // Political Psychology. – 1998. - vol. 19(3). - P.497-525.
150. Sugden A. Spontaneous Order. // Journal of Economic Perspectives. – 1989. - vol.3. - P.85-97.
151. Szreter S. The State of Social Capital: Bringing Back in Power, Politics and History //Theory and Society. – 2002. - vol.11. - P.17-29.
152. Uphoff N. Understanding Social Capital: Learning from the Analysis and Experience of Partisipation. //www.worldbank.org/poverty /scapital /uphoff.htm.
153. Uslander E., Badescu G. Honesty, Trust and Legal Norms in the Transition to Democracy. //www.bsos.umd.edu/gvpt/uslander/ub-trust.pdf.
154. Woolcock M. The Place of Social Capital in Understanding Social and Economic Outcomes. // ISUMA.- 2001. - vol. 2 issue 1. - P.45-67.
155. Woolcock M. Managing Risks, Shocks and Opportunity in Developing Economies: The role of Social Capital. //www.worldbank.org/poverty/scapital /woolcock.htm.
156. Woolcock M. Social Capital and Economic Development: Toward a Theoretical Synthesis and Policy Framework // Theory and Society. – 1998. - vol.27(2). - P.151-208.
157. Woolcock M., Narayan D. Social Capital: Implications for Development Theory, Research and Policy. // World Bank Research Observer. - January 1999. - P.13-43.