ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СНІЖКО АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ

УДК 32.019:659.4

ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ
ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник –
Ткач Олег Іванович,
доктор політичних наук, професор

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….….............................4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ…........................10

1.1. Ступінь наукової розробленості проблеми та основні методи дослідження……….........................................................................................10

1.2. Основні наукові підходи до визначення понять «політична пропаганда» та «громадська думка»..............................................………....14

1.3. Політична пропаганда в системі масових комунікацій……………....29

Висновки до першого розділу..……………………......................................59

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ НА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЗА РІЗНИХ ТИПІВ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ........60

2.1. Політична пропаганда в умовах авторитарних та тоталітарних режимів...……........................................................................................…......60

2.2. Політична пропаганда в умовах становлення і функціонування демократичних режимів..……………………........................................…...84

Висновки до другого розділу. …………...……..........................................106

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ……………………………………………………………………….......111

3.1. Форми та засоби політичної пропаганди…….....................................111

3.2. Інноваційні технології політичної пропаганди……..........……..…...137

Висновки до третього розділу.……. ………...............................................181

ВИСНОВКИ.............................................................................................................182

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………192

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................199

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сьогодення світової політики неможливе без комунікаційних засобів, серед яких вагома роль відводиться політичній пропаганді. Розгортання політичних процесів пов’язано з тісною взаємодією політичних інститутів (зокрема партій) із суспільством, де політична пропаганда стає базовим багатофункціональним інструментом передачі інформації переконуючого характеру, фор¬мування громадської думки, суспільних настроїв, установок, в цілому системи цінностей.
Відтак виникає необхідність комплексного дослідження феномену політичної пропаганди; з’ясування особливостей її розвитку і функціонування за різних типів політичних режимів; виявлення конкретних механізмів та технологій її реалізації; виокремлення з численних варіативних методів політичної пропаганди найбільш поширених та перспективних.
Особливу актуальність становить дослідження політичної пропаганди як інструменту формування громадської думки, культивування соціально значущих цінностей, доведення до суспільства важливих положень політичних програм, засобу маніпулювання та (або) впливу на свідомість суспільства з метою вироблення потрібних позицій. В Україні означена сфера політики лише набуває свого розвитку. У зв’язку з поглибленням демократизації та формуванням партійної системи, розбудови інформаційного багатоскладового конкурентного суспільства політична пропаганда набуває неабиякого значення, як засіб електоральної боротьби. Тому виникає потреба цілісного розгляду цієї проблематики в Україні, аналізування передового світового досвіду, задля подальшого вироблення перспективних методів і технологій формування громадської думки суб’єктами політики. Постійні виборчі та громадські кампанії, референдуми, інші політичні акції в Україні продукують цінний дослідний матеріал, всебічний науковий розгляд якого сприяє вирішенню практичних завдань політики та подоланню конкретних проблем у царині масової комунікації.
Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконане в межах науково-дослідної теми філософського факультету 06БФ041-01 «Філософія та політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання».
Метою дослідження є розкриття особливостей та механізмів політичної пропаганди як засобу формування громадської думки.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
• визначити теоретико-методологічні засади дослідження політичної пропаганди;
• розглянути практику використання політичної пропаганди, з урахуванням особливостей її реалізації за різних типів політичних режимів (недемократичних/демократичних), визначивши характерні ознаки кожного подібного типу пропаганди, розкривши природу її інтерактивних властивостей;
• на основі аналізу вибірки політичних плакатів недемократичної політичної пропаганди виявити основні переконуючі технології графічних матеріалів та принципи їх впливу на свідомість громадян;
• продемонструвати еволюцію політичної пропаганди в Україні, запропонувавши схему її періодизації;
• висвітлити на прикладі конкретних вітчизняних кампаній багатоманітність форм політичної пропаганди, конкретних прийомів, які використовуються з метою ангажування і контролю мас, формування громадської думки;
• проаналізувати вибірку політичних плакатів українських партій для виявлення основних технологій візуально-графічної політичної пропаганди, їх переконуючого потенціалу; статистично обґрунтувати ефективність/неефективність подібних матеріалів.
Об’єктом дослідження є процеси формування громадської думки.
Предметом дослідження є політична пропаганда як засіб формування громадської думки.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження феномену політичної пропаганди є низка як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання. Системний метод забезпечив комплексне дослідження процесів суспільно-політичної взаємодії. Структурно-функціональний метод дозволив виокремити з комунікаційної цілісності політичну пропаганду та складові, які забезпечують її функціонування. Метод моделювання спрямований на аналіз пропагандистських процесів через абстрактні теоретичні моделі (лінійну, нелінійну тощо), виявлення механізмів взаємодії партій та суспільства. Описовий метод покликаний дати точний і повний опис формам політичної пропаганди та виявленим структурним компонентам. Історичний метод допомагає подивитися на вищеназване явище в ракурсі часової динаміки, дослідити конкретні матеріали минулого. Хронологічний метод дозволив сформувати науковий погляд на послідовний розвиток та періодизацію процесів політичної пропаганди у світі, і окремо в Україні. Порівняльний метод спрямований на розкриття спільних і відмінних рис реалізації політичної пропаганди в умовах різних режимів та кампаній. Біхевіоріальний метод застосовувався для дослідження суспільних реакцій на пропагандистські стимули. Соціологічний метод опитування використаний в дисертації для виявлення суспільних реакцій щодо конкретних візуально-графічних матеріалів політичної пропаганди. Формалізовані у числовому вигляді дані, з означених опитувань, оброблено методом математичної статистики – ранжируванням.
Наукова новизна одержаних результатів:
• дістало подальшого розвитку дослідження політичної пропаганди на основі розгляду теоретичних підходів провідних зарубіжних та українських дослідників ХХ – ХХІ ст. Це дозволило виокремити політичну пропаганду як пріоритетний інструмент політичного впливу партій на суспільство, визначити основні теоретичні моделі її впровадження (які структуровані за принципом передачі інформації і класифіковані як лінійна - передача даних напряму від адресанта до адресата, нелінійна - передача даних через інтермедіаріїв);
• вперше на основі методики структурного аналізу проведено дослідження візуальних матеріалів недемократичної та демократичної політичної пропаганди, представлених вибіркою політичних плакатів, що дозволило вивчити особливості практичної реалізації політичної пропаганди через графіку, виділити її структурні компоненти та головні технології впливу (ай-стопери, фейс-білдінг, протиставлення, брендінг, слогани, знаково-символьні атрактанти, колористика і т.д.);
• вперше у вітчизняній науці представлено дихотомічну типологію політичної пропаганди залежно від стратегії боротьби за владу: захисна або консервативна (суб’єкти політики при владі відстоюють власні позиції, здобутки, переваги діючого режиму); атакуюча або реформаційна (політичні сили поза владою прагнуть здобути останню, проводячи наступальну кампанію на позиції супротивника, закликаючи до змін, реформ, перебудови);
• поглиблено дослідження особливостей становлення політичної пропаганди у світі, її застосування за різних політичних режимів. Внаслідок цього сформульовано перелік визначальних ознак двох типів політичної пропаганди – недемократичної (тотальність, безперервність, масовість, націленість (на макрогрупи), авторитарність, централізм та мережева розгалуженість, монопольність, цензурованість, емоційність (негативна), науковість, сакралізована міфологічність, однобічний вплив) та демократичної (конкурентність, короткостроковість, націленість (на мікрогрупи), упізнаваність, децентралізованість, мережева розгалуженість, плюралістичність, нецензурованість, емоційність (позитивна/негативна), раціональність, інтерактивність);
• уточнено концепцію політичної пропаганди як двосторонньої комунікативної діяльності через охарактеризування її інтерактивних властивостей - відповідних умов, коли об’єкт впливу має здатність активно обмірковувати, опрацьовувати та модифіковувати сприйняте і, користуючись зворотними зв’язками, переадресовувати отриманні повідомлення назад до джерела. В такій двосторонній взаємодії суб’єкт і об’єкт є залежними між собою і можуть мінятися ролями, впливаючи один на одного;
• на основі комбінування наукових підходів провідних українських вчених синтезовано модель виборчої пропагандистської кампанії, реалізація якої здійснюється у двох вимірах - горизонтальному та вертикальному. Перший нараховує чотири стадії: упізнаваність імені кандидата/назви партії, упізнаваність політичної програми, доведення своїх переваг, активізація виборців на вибори. Другий складається із трьох рівнів: загальнонаціональний, регіональний та місцевий;
• набуло розвитку дослідження основних тенденцій становлення політичної пропаганди в Україні. Запропоновано авторську періодизацію подібних процесів, що складається з трьох етапів: 1989 – 1997 рр., 1997 – 2000 рр., 2000 – 2011 рр. На основі цього з’ясовано, що з розвитком персуазивних процесів в Україні, спостерігається їх інтенсифікація та технологічне вдосконалення, в реалізації переважають: протиставлення, стереотипізація, міфотворчість, дискредитація, уподібнення, емоціосемантичні технології.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, аналітичні методики, прикладні рекомендації та результати статистики можуть бути використані для подальших наукових студіювань проблеми політичної пропаганди; у практичній роботі технологів та штабів партій; у діяльності громадських об’єднань та різних адміністративних органів; у сфері реклами та маркетингу; для підготовки навчальних програм, посібників, нормативних та спеціальних курсів з політології. Представлене дослідження може становити інтерес для студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, політологів, істориків, фахівців у сфері практичної політології.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження було представлено на ІІІ міжнародній науково-теоретичній конференції «Соціально-політичні та культурні проблеми сучасності» (м. Сімферополь, 2010 рік), ХІI всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Соціальні, фінансові та економічні основи ефективної політики держави в умовах глобалізації світової економіки» (м. Донецьк, 2010 рік), міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету-2010» (м. Київ, 2010 рік), міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету-2011» (м. Київ, 2011 рік).
Публікації. Концептуальна основа дисертаційного дослідження та її результати висвітлені у п’яти статтях, які опубліковані у наукових фахових виданнях, та чотирьох публікаціях тез доповідей науково-практичних конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг основного тексту дисертації складає 188 сторінки. Додатки налічують сім сторінок (А, Б, В, Д, Е, Ж, З). Список використаних джерел містить 182 найменування (22 сторінки).

Список литературы

ВИСНОВКИ

За результатами розв’язання наукової проблеми можна зробити висновки, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Визначення теоретико-методологічних засад дослідження політичної пропаганди ґрунтувалося на комплексному огляді світових наукових здобутків політичної теорії у ХХ-ХХІ ст.
Серед провідних зарубіжних фахівців вивчено та проаналізовано в порівняльному контексті класичні роботи дослідників політичної пропаганди: Е. Бернейса, У. Ліппманна, Г. Лассвелла, П. Лазарсфельда та ін.; розробників і впроваджувачів тоталітарної пропаганди: Г. Плеханова, В. Леніна, А. Гітлера, Й. Геббельса, Є. Гадамовського та ін.; праці дослідників недемократичних режимів: Х. Арендт, О. Гогуна, Н. Дейвіса, Ф. Маркса, А. Зурхера, Б. Максвелла та ін.; фахівців другої половини ХХ століття: Ж. Еллюля, Е. Пратканіса, Е. Аронсона, В. Брауна, С. Московічі та ін.; науковців сучасного періоду: Н. Волковського, М. Грачьова, С. Кара-Мурзи, Н. Пономарьова та ін.
Серед вітчизняних наукових доробків приділено увагу новітнім дисертаційним дослідженням: М. Бабак, Л. Васильєвої, С. Демченка, Т. Джиги, О. Заславської, М. Кравчука, К. Луценко, Н. Лютко, О. Семченка, І. Шовкуна, Н. Яковлевої та ін.; фундаментальним галузевими працям: В. Бебика, О. Бойка, А. Куліша та Н. Смолевської, Б. Кухти, Г. Почепцова та ін.
Це дало змогу порівняти різні підходи до характеристики політичної пропаганди та суміжних до неї понять. Автор дисертації погоджується з «класичним» поглядом на політичну пропаганду як діяльність, що передбачає системне поширення, поглиблене роз'яс¬нення певних поглядів, ідей, теорій та забезпечує фор¬мування у суспільстві відповідних настроїв, орієнтацій, уявлень з метою максимального розширення кола прибічників.
Огляд концепцій політичної комунікації підштовхнув до висновку, що сьогодні політична пропаганда перетворилася на багатоаспектний та мультифункціональний інструмент впливу на маси, що реалізується на засадах класичних моделей політичної комунікації, серед яких вирізняють «однорівневу» або пряму (лінійну) та «дворівневу», або непряму (нелінійну).
Попри представлений багатоманітний перелік підходів, моделей та технологій комунікації, концепцію політичної пропаганди як засобу формування громадської думки розкрито в літературі недостатньо. Тож постає потреба детальної теоретичної розробки даної проблематики та її обґрунтування прикладами з політичного повсякдення.
2. Дослідження особливостей недемократичної пропаганди реалізованої у візуально-графічних матеріалах здійснено через розгляд вибірки типових політичних плакатів Третього Рейху (n = 12), завдяки власній методиці структурного аналізу, сформованої на стику наук: політології, соціології, психології, математичної статистики.
Методика передбачає зонування графічного полотна на три зони (названі нами за загальнонауковою латинською термінологією): - S (суперіорна або верхня), - I (інтеріорна або нижня), - M (медіальна або середня), що допомагає виокремити ключові структурні елементи плакату, виявити типову схему втілення політичної пропаганди у графіці та зрозуміти основні принципи розробки матеріалів наочного переконання. Безпосередня оцінка механізмів впливу графічної політичної пропаганди відбувалася згідно біхевіоріальних реакцій, виявлених підчас опитування респондентів (n = 35), та внаслідок статистичного опрацювання отриманих результатів. В цілому це дозволяє підійти до сформування універсальної методики оцінки будь-якої графічної продукції, що має неабияку актуальність.
Було з’ясовано, що з 35 опитаних осіб 75,8 % зупиняли свою увагу на об`єктах медіальної зони, 16,6 % - на об`єктах суперіорної зони, а 7,6 % - на об`єктах інтеріорної зони. Глядачі, перш за все, звертають увагу на графічні складові. Текстуальний компонент (гасла, слогани, підписи), що розташований найчастіше в зонах -S та -I, відіграє допоміжне значення у ретрансляції пропагандистської інформації.
Респондентам також було запропоновано розподілили плакати за власними преференціями: «від найгіршого до найкращого». Відповідно до отриманих результатів нами побудовано ранжирувальний ряд, де у відсоткових значеннях представлено прихильність опитаних до вказаних графічних матеріалів. Зазначимо, що жоден плакат із запропонованої вибірки не отримав абсолютного (100 %) сприйняття серед глядачів, як і не був повністю відторгнутий. Максимально позитивна оцінка представленої політичної продукції досягала 45,5 %, максимально негативна - 63,6 %.
Опитані концентрували свою увагу в конкретних точках полотна, що досягалося спеціальними технологіями та механізмами впливу на глядача: ай-стоперами, фейс-білдінгом, протиставленням, брендінгом. Важливе значення у побудові графічної продукції відіграє кольорова гама. Нами встановлено, що комбінації червоних, чорних, синіх, білих та жовтих кольорів є найбільш привабливими для глядачів. В той же час яскраво зелені (салатові) та яскраво жовті кольори приводять до розсіювання уваги. Подібний вплив мають і полотна виконані в комбінації тьмяних фарб.
Визначено, що суттєво нівелюють персуазивний ефект незв`язані із зображенням гасла, орфографічні помилки, надмірна деталізація текстуальною складовою.
3. Візуально-графічні форми реалізації політичної пропаганди є найбільш поширеним та варіативними у діяльності українських політичних акторів. Задля виявлення особливостей їх впливу на суспільство, на основі власної методики структурного аналізу було досліджено вибірку типових графічних матеріалів (n = 21), які використовували у політичній пропаганді українські партії за період 2004 – 2010 рр. Означену продукцію були подано для розгляду несистематичній репрезентативній вибірці респондентів (n = 40).
Проведений аналіз підтвердив, що увага адресатів політичної пропаганди концентрується переважно на середній зоні загального графічного полотна: на великих деталях, яскравих кольорах, обличчях лідерів. При поверхневому, поспішному огляді плакатів погляд зупиняється на медіальниій зоні більше (75 %), ніж при детальному (67 %). В останньому випадку глядач цікавиться допоміжними елементами плакату (слоганами, текстами, логотипами тощо), що розташовуються у верхній (15 %) та нижній (18 %) зонах.
Потужний атрактивний потенціал (80 – 100 % концентрації уваги глядача) продемонстрували графічні матеріали виконані за допомогою таких технологій: протиставлення, фейс-білдінг (емоціосемантичні маніпуляції через обігравання виразності обличчя своїх лідерів, облич дітей), уподібнення, апеляція до емоцій (через залякування), нетрадиційна колористика (поєднанні яскравих барв, чергуванні смуг несумісних кольорів).
Деконцентрація електоральної уваги відмічена у плакатах, що реалізовані завдяки поєднанню подібних кольорів (наприклад, помаранчевого та темно-червоного) або використанню монохромного кольору, із перенасиченістю полотна елементами брендінгу (повторення тотожних логотипів партії, гасел, цифр, знаків тощо), поєднанню відразу кількох виражених, рівнозначних атрактантів. У підсумку це приводить до розосередження глядачів та їх заплутування і навіть до простого ігнорування подібних зразків.
Відповідно до преференцій респондентів побудовано ранжирувальний ряд, де у відсоткових значеннях продемонстровано позитивне/негативне ставлення глядачів до конкретних графічних матеріалів. Відзначимо, що жоден з плакатів не здобув абсолютної підтримки, як і абсолютного заперечення, хоча трапився випадок ігнорування аудиторією окремого примірника, який виконаний з домінуванням технології фейс-білдінгу і поступився матеріалам, де були реалізовані більш витончені технології.
У досліджуваній вибірці була презентована варіативна візуальна політична пропаганда з різних політичних кампаній, проте серед них не знайшлося прикладів втілення «ідеального рішення», яке б гарантувало партіям здобуття 100 % виборчої підтримки. Нами виокремлено низку технологій, що забезпечують якісну взаємодію партій із суспільством через графічні засоби переконання. Це маніпуляції з дитячими образами (які зумовили найбільші показники симпатій респондентів - до 60 %), вплив на рівні позитивних емоцій, звернення до національно-патріотичної символіки, простих та зрозумілих слоганів, використання вдалої кольорової гами (червоно-чорно-білого, зеленого) та (або) специфічних знакових атрактантів (хрестиків, галочок, знаків оклику/запитання) і т.д. Всі вони можуть бути універсально використані у різних формах наочного пропагування.
Низьку зацікавленість (5 % і менше) проявили глядачі при оцінюванні графічних матеріалів, що відштовхували своєю простотою та стилістичним примітивізмом; занадто новаторським поєднанням кольорів, які не знайшли достатнього розуміння у суспільстві; нечітким висловленням базової виборчої ідеї; складною графічною композицією, створеною з багатьох, дуже відмінних елементів, які спричиняли інформаційну перенасиченість.
Часто вітчизняні партії нехтують вивченням бажань, настроїв і сподівань власного електорату, натомість намагаються нав’язати їм непритаманні підходи, що ускладнює взаємодію із суспільством. Їхня політична пропаганда хибує численними помилками в оформлені, незв`язаними із зображення гаслами, надмірною деталізацією текстуальною складовою, експериментами з нетрадиційною або тьмяною колористикою, двомовністю і т.д. Подібна продукція з представленої вибірки стимулювала негативні реакції опитаних - до 50 % і більше.
4. Дослідження світового досвіду використання політичної пропаганди у діяльності суб’єктів політики відбувалося через порівняння антагоністичних політичних режимів – недемократичних та демократичних.
Було визначено, що політична пропаганда є універсальним та глобальний явищем політичної практики, якій притаманна екстериторіальність. Проте відповідно до пануючого політичного режиму можна виокремити характерні особливості кожного типу пропаганди залежно від прийомів формування громадської думки. Для недемократичної - властиві наступні ознаки: тотальність, безперервність, масовість, націленість (на макрогрупи), авторитарність, централізм та мережева розгалуженість, монопольність, цензурованість, емоційність (негативна), науковість, сакралізована міфологічність, однобічний вплив. Пропаганду у демократичних режимах можна ідентифікувати за такими характеристиками: конкурентність, короткостроковість, націленість (на мікрогрупи), упізнаваність, децентралізованість, мережева розгалуженість, плюралістичність, нецензурованість, емоційність (позитивна/негативна), раціональність, інтерактивність.
Обґрунтовуючи концепцію політичної пропаганди як засобу формування громадської думки, вважаємо за доречне уточнити саму термінологію. Тож політична пропаганда - це персуазивно-інформаційна діяльність з поширення політичних ідей, думок, програм, установок, що відбувається на основі взаємовідношення двох сторін, одна з яких має переважаючий вплив, і спрямовує його на підкорення волі іншого; де суб’єкт пропаганди (партія) займає домінантне становище і генерує інформаційний вплив, а об’єкт пропаганди (суспільство) займає рецесивне становище і є споживачем подібного впливу. В недемократичних режимах політична пропаганда поширюється лінійно, імперативними техніками, організуючи пасивні маси у спосіб жорстко визначений ініціатором впливу. Відтак вона слугує засобом самолегітимації діючої влади, в цілому панівного режиму. В умовах демократії переконуюча діяльність набуває інтерактивних властивостей, оскільки об’єкт впливу має здатність активно обмірковувати, опрацьовувати та модифіковувати сприйняте, і користуючись зворотними зв’язками, переадресовувати отриманні повідомлення назад до джерела. В такій взаємодії суб’єкт і об’єкт можуть мінятися ролями, наприклад, тоді, коли суспільство починає активно впливати на партії (що повсякчас трапляється в умовах громадянського суспільства), змушуючи їх корегувати або й принципово змінювати свою лінію.
Інтерактивність політичної пропаганди досягається головне через міжособистісні переконання та високотехнологічні засоби. У зв’язку з останнім спостерігається тенденція активного освоєння партіями, так званих, «нових медіа», представлених засобами Інтернету (веб-сторінкі, блоги, електронна пошта, електронні чати, форуми, соціальні мережі, служба миттєвого обміну повідомленнями - ICQ, голосовими повідомленнями – voiceovers або VOIP (Voice Over Internet Protocol)) та мобільними комунікаціями (короткотекстові повідомлення – SМS, політична реклама в мережах мобільного зв’язку).
Політичні сили, які знаходяться при владі спрямовують всі зусилля на збереженні своїх позицій та відстоюванні власних здобутків, переваг діючого режиму. Політичні сили, які прагнуть здобути владу проводять перманентну жорстку наступальну кампанію на позиції супротивника, закликаючи до змін, реформ, перебудови, висвітлюючи негативні аспекти владної діяльності та всіляко її дискредитуючи. На основі цього можна запропонувати дихотомічну типологію політичної пропаганди залежно від стратегії боротьби за владу: захисна або консервативна; атакуюча або реформаційна.
На основі різних дослідницьких підходів нами вироблено модель виборчої пропагандистської кампанії, реалізація якої здійснюється у двох вимірах - горизонтальному та вертикальному. Перший нараховує чотири стадії: упізнаваність імені кандидата/назви партії, упізнаваність політичної програми, доведення своїх переваг, активізація виборців на вибори. Другий складається із трьох рівнів: загальнонаціональний, регіональний та місцевий. Втілення такої моделі на практиці сприяє якісному плануванню та реалізації політичної пропаганди вході виборів.
5. Проаналізувавши процес еволюції політичної пропаганди в Україні, нами запропоновано власну схему його хронології, яка охоплює наступні періоди:
• 1989 – 1997 – становлення виборів на багатопартійній основі. Суб’єкти політики здобули інформаційний простір для боротьби за виборця та можливість апробування змагальних технологій для формування власного електорату. Проте такий персуазивний вплив ґрунтувався здебільшого не на технологічній основі, а презентації окремих лідерів, людей-символів. Політична пропаганда стає масовим, але хаотичний, несистемний, непродуманий засобом управління суспільством;
• 1997 – 2000 – зростання ролі партій у політичних процесах України, їх кількісне збільшення. В умовах зростаючої виборчої конкуренції відбувається пошук нових комунікаційних засобів з електоратом, в тому числі, із залучення іноземного досвіду та зарубіжних спеціалістів. Персуазивний вплив з поодиноких особистісних презентацій змішується в технологічну площину. Політична пропаганда з хаотичної і несистемної діяльності поступово перетворюється на осмислений, цілеспрямований, варіативний інструмент впливу на соціум;
• 2000 – 2011 – активізація пропагандистських процесів за рахунок впливу на соціум у міжвиборчі періоди. Персуазивна діяльність у своїй реалізації особливо інтенсифікується, набуває послідовності та системності, кожна кампанія продовжує попередню, що ефективно посилює взаємодію партій та суспільства. Політична пропаганда перетворюється на високотехнологічний засіб політичного впливу, який максимально мобілізує наявні ЗМІ та ЗМК для трансляції власного контенту в маси. Продовжується залучення іноземного досвіду роботи, окремих інноваційних технологій, діалогових підходів до політичної комунікації.
6. Дослідження двадцятирічного досвіду різноманітних політичних кампаній в Україні дало змогу з’ясувати основні засади реалізації політичної пропаганди на практиці. Відзначимо, що ці процеси розвивалися в контексті світових тенденцій пропагандистської діяльності, хоча й мали свої локальні та національні риси.
Ранні періоди застосування політичної пропаганди у процесах формування громадської думки засвідчили перевагу вербальних методів масового переконання (мітинги, масові походи, виступи на колективних зібраннях), які активно доповнювалися текстуальними методами впливу (опозиційна преса, саморобні транспаранти, «летюча агітація») та поодиноким графічним. Мало уваги приділялося оформленню цих матеріалів, здебільшого спрацьовував принцип: «головне кількість, а не якість».
Подальша інформатизація політичного простору України стимулювала партії та блоки освоювати радіо- та телепростір. Так громадськості було презентовано аудіовізуальні форми впливу: від монологів лідерів політсил чи багатогодинних висвітлень своєї програми до складних, динамічних відеороликів, сюжетних відеоілюстрацій, фільмів, теледебатів, інтерактивних форм політичної комунікації через «ток-шоу», телеконференції, аналітичні програми. Зрештою, це привело до окупації партіями ЗМІ та перетворення їх на органи політичної пропаганди, закріплених за конкретними політичними акторами, лобістськими та бізнес групами.
Проявилася тенденція пошуку неосвоєних та незалежних інструментів комунікації з суспільством. Такими стали різні форми міжособистісної взаємодії (безпосередні контакти з виборцями, кампанії «від дверей до дверей», опертя на «агентів впливу» у суспільних мікросередовищах, ін.), а також високотехнологічні засоби політичного переконування (SMS-реклама, електронна пошта, системи миттєвого обміну повідомленнями (ICQ, Skype, iChat тощо) та інші засоби Інтернету). Це дозволило вийти на якісно новий рівень спілкування партій та суспільства, посиливши ефективність, масовість та конкурентність політичної пропаганди.
Примітивні, одноманітні, циркулюючі від кампанії до кампанії механізми та засоби персуазії не дають партіям потрібного результату або ж доводять свою неефективність, оскільки суспільство швидко розвивається і адаптується до різноманітного впливу. Це потребує впровадження свіжих технологічних рішень, інноваційних методів політичної пропаганди, що підтверджує український досвід.
Серед конкретних впроваджень в діяльності вітчизняних суб’єктів політики найбільшого попиту знайшли прийоми: протиставлення (демократи/комуністи, схід/захід, свій/чужий); стереотипізації (творення стереотипів «бандерівця», «москаля», «ворога народу»); міфотворчості (формування у свідомості мас міфів на знакові теми «державника з твердою рукою», «НАТО», «євроінтеграція», «ОУН-УПА» тощо); емоціосемантичні технології з негативним відтінком (залякування, насаджування страху та ненависті, попередження, погрози); уподібнення (виготовлення матеріалів в «радянському» стилі або маскування їх під бренди рейтингових політичних формацій); іміджмейкерство (через синтез брендінгу, слоганів, звернень до національно-патріотичних тем та атрибутів); дискредитації (маніпулювання фактами та цифрами з метою нищення іміджу опонента або викривлення образу певної події, явища, процесу); ідеалістичні спекулювання (на патріотичних настроях, ностальгії за радянською минувшиною, тезі про однопартійність, «ідеалах Майдану») та інше.
Пропаганда політичних партій в Україні перетворилася на багатофункціональний інструмент, який використовує численні комбіновані підходи до взаємодії з суспільством, аби переконати його та нав’язати свої погляди. Проте відзначимо і негативну тенденцію останніх років у процесах партійного впливу на маси – це нехтування власне пропагандою, натомість перехід до «гречаних гасел», коли короткочасні спонукальні заходи заохочення (найчастіше підкуп) стають надійною гарантією високих виборчих рейтингів, здобутих без зайвих зусиль та витрат – що, безумовно, уповільнює розвиток політичних процесів в Україні.
Підсумовуючи сказане, зазначимо, що в результаті проведеного аналізу вдалося виявити як найбільш успішні, так і відверто провальні екземпляри графічної політичної пропаганди українських партій. Відтак питання пошуку оптимальних пропагандистських механізмів впливу партій на соціум залишається актуальним. Формування відкритого інформаційного суспільства в Україні, поглиблення демократизації, швидке поширення технологій масової передачі даних, глобалізація комунікаційних процесів актуалізують подальші наукові дослідження політичної пропаганди та вдосконалення її персуазивних технологій у формуванні громадської думки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Акайомова А. Політична реклама як процес комунікації / А. Акайомова // Віче. – 2011. - №6 - С. 2-5.
2. Анатомия рекламного образа / [под. общ. ред. А. В. Овруцкого]. – С.-Пб.: Питер, 2004. – 224 с.
3. Аникеев А. А. НСДАП: идеология, структура и функции / Аникеев А. А., Кольга Г. И., Пуховская Н. Е. - Ставрополь: СГУ, 2001. - 323 с.
4. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт; [пер. з анг. В. Верлока, Д. Горчаков]. - 2-е вид. - К.: Дух і літера, 2005. – 584 с.
5. Аронсон Э. Общественное животное : введение в социальную психологию / Э. Аронсон; [пер. с анг. Н. Миронов, С. Рысев]. – 7-е. изд. – М.: Прайм-Еврознак, 1998. - 517 с.
6. Аронсон Э. Эпоха пропаганды : механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление / Э. Аронсон, Э. Р. Пратканис; [пер. с анг. И. Н. Волкова, Е. Н. Волков]. - Перераб. изд. – С.-Пб.: Прайм-Еврознак, 2003. - 384 с. - (Проект «Психологическая энциклопедия»).
7. Бабак М. П. Використання комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової інформації: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філолог. наук: 10. 01. 08 / М. П. Бабак; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. - 20 с.
8. Балабан Р. В. Теорія виборчої системи / Р. В. Балабан. - К.: Либідь, 2007. - 112 с.
9. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент в глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: монографія / В. М. Бебик. – К.: МАУП, 2005. — 440 с.
10. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: монографія / В. М. Бебик. – К.: МАУП, 2003. — 424 с.
11. Бебик В. Соціально-психологічні аспекти ефективності політичної реклами в мас-медіа / В. Бебик, Н. Трач // Соціальна психологія. - 2008. - № 1. - С. 51-59.
12. Бойко О. Д. Політичне маніпулювання: начальний посібник / О. Д. Бойко. – К.: Академвидав, 2010. – 432 с.
13. Бойко О. Політичні маніпулятори: спроба типології [Електронний ресурс] / О. Бойко. - Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=24&c=625. – Заголовок з екрана.
14. Боровик В. А. Пора перемагати / В. А. Боровик. – Харків: Фоліо, 2006. - 382 с.
15. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії / В. І. Бортніков. – Луцьк: Вежа, 2007. – 524 с.
16. Васильєва Л. А. Соціально-філософська концептуалізація реклами: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філософ. наук: 09. 00. 03 / Л. А. Васильєва; Харк. ун-т повітр. сил. – Харків, 2005. - 18 с.
17. Войтович Н. О. Прихована політична реклама в пресі як управління громадською думкою / Н. О. Войтович // Ученые записки Таврического национального университета им. И.В.Вернадского. – 2006. – Т.19 (58), № 5 - С. 184-187. – (Серия: Филология).
18. Волковский Н. Л. История информационных войн : в 2 ч. / Н. Л. Волковский. – С.-Пб.: Издательство «Полигон», 2003. – (Военно-историческая библиотека).
Часть 2. – 2003. - 729, [7] с.
19. Геббельс Й. Последние записи / Й. Геббельс ; [вступ. и общ. ред. А.А.Галкин]. - Смоленск: Русич, 1998. – 87 с.
20. Гнатюк О. Л. Из истории американской коммуникологии и коммуникативистики: Гарольд Лассуэлл (1902-1978) / О. Л. Гнатюк // Сб. науч. труд.: Актуальные проблемы теории коммуникации. – С.-Пб. - 2004. – C. 11-20.
21. Гогун А. Проблема эффективности нацистской антисоветской и антисемитской пропаганды / А. Гогун // Наукові записки інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2006. – Вип. 31. - С. 152-160. - Серія політологія та етнологія.
22. Гогун А. Черный PR Адольфа Гитлера : документы и материалы [Електронний ресурс] / А. Гогун — М.: Эксмо, Яуза, 2004. — 416 с. - Режим доступу: http://militera.lib.ru/research/gogun_a02/index.html. – Заголовок з екрана.
23. Горбачев М. С. Политический доклад Центрального Комитета КПСС XXVII съезда Коммунистической партии советского союза, 25 февраля 1986 года / М. С. Горбачев. – К.: Политиздат, 1986. – 127 с.
24. Горбачов М. С. Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу / М. С. Горбачов. – К.: Політвидав України, 1987. – 271 с.
25. Грачев М. Н. Агитация партийная / М. Н. Грачев ; [руковод. проекта Г.Ю. Семигин] // Политическая энциклопедия : в 2 т. – М.: Мысль, 1999. - Т. 1. - С. 18–19. – (Национальный общественно-научный фонд).
26. Грачев М. Н. Актуальные проблемы политической науки: коллективная монография / М. Н. Грачев, Ю. В. Ирхин. – М.: Экономическая демократия, 1996. – 188 с.
27. Грачев М. Н. К вопросу об определении понятий «политическая коммуникация» и «политическая информация» / М. Н. Грачев // Вестник Российского университета дружбы народов. – 2003. – № 4 – С. 34–42. – (Серия: Политология).
28. Грачев М. Н. Микроуровневые теории политико-коммуникационных процессов в американской политической науке ХХ века / М. Н. Грачев, А. Д. Трахтенберг // Вестник Российского университета дружбы народов.– 2004. – № 1 (5). – С. 89 – 96. – (Серия: Политология).
29. Грачев М. Н. Политическая коммуникация / М. Н. Грачев // Вестник Российского университета дружбы народов.– 1999. – № 1. – С. 24 – 39. – (Серия: Политология).
30. Грачев М. Н. Политическая коммуникация: теоретико-методологический анализ: автореф. дис. на соискание учен. степени д. полит. наук: 23. 00. 01 / М. Н. Грачев; Росс. ун-т дружбы народов. – М., 2005. – 52 с.
31. Грачев М. Н. Политическая коммуникация: от вещания к диалогу / М. Н. Грачев // Права человека в диалоге культур: материалы междунар. науч. конф., 26–28 нояб. 1998 г. – М.: РГГУ, 1998. - С. 141 – 143.
32. Грачев М. Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторы развития: монография / М. Н. Грачев. – М.: Прометей, 2004. – 328 с.
33. Грачев М. Н. Политические коммуникации и коммуникационное измерение политики / М. Н. Грачев // «Новая» Россия: политическое знание и политологическое образование: материалы межвуз. науч. конф., 1–2 дек. 2000 г. – М.: РГГУ, 2000. - С. 36 – 41.
34. Грачев М. Н. Средства коммуникации как инструмент преобразования социально-политической действительности / М. Н. Грачев // Вестник Российского университета дружбы народов. – 2001. – № 3. – С. 88 – 103. – (Серия: Политология).
35. Гринберг Т. Э. Политические технологии: ПР и реклама / Т. Э. Гринберг. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 317 с.
36. Гришанова С. В. Формирование и функционированние общественного мнения в демократическом обществе: автореф. дис. на соискание науч. степ. канд. полит. наук: 23. 00. 02 / С. В. Гришанова; Москов. областн. ун-т. – М., 2009. – 23 с.
37. Гуревич П. С. Буржуазная пропаганда в поисках теоретического обоснования / П. С. Гуревич. – М.: Политиздат, 1978. – 159 с.
38. Дейвіс Н. Європа : історія / Н. Дейвіс ; [пер. з анг. П. Таращук, О. Коваленко]. – К.: Вид. Соломії Павличко «Основи», 2008. – 1464 с.
39. Демченко С. В. Медіаполітична система в сучасній Україні: інтегрована комунікаційна модель: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 02 / С. В. Демченко; Дніпропетр. нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2004. - 19 с.
40. Джига Т. В. Методи та технології впливу політичної реклами: на прикладі передвиборної кампанії: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 03 / Т. В. Джига; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. - 21 с.
41. Дмитрієва В. В. Рекламне повідомлення як носій візуальної комунікації / В. В. Дмитрієва // Держава та регіони. - 2008. - № 4. - С. 78-81. – (Серія: Гуманітарні науки).
42. Дуцик Д. Політична журналістика / Д. Дуцик. – К.: Києво-Могилянська Академія, 2005. – 138 с.
43. Дюверже М. Политические партии / М. Дюверже; [пер. с франц.]. - М.: Академический проект, 2000. - 538 с. - (Серия «Концепции»).
44. Еллюль Ж. Техніка або виклик століття / Сучасна зарубіжна соціальна філософія : хрестоматія / Ж. Еллюль. – К.: Либідь, 1996. – С. 25 – 57.
45. Жданов І. О. Активістська орієнтованість масової політичної свідомості в сучасній Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 02 / І. О. Жданов; Інст. політ. і етнонац. дослід. ім. І.Ф.Кураса НАН України. – К., 2009. - 20 с.
46. Жданов І. Регіональні прояви активності політичної свідомості на Сході і Заході України / І. Жданов // Наукові записки. Курасівські читання: Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. – К., 2009. – Вип. 44 – С. 253-261.
47. Журналістська революція - 2004. Події, люди, дискусії. / Упоряд.: Наталя Лигачова, Леся Ганжа. — Київ: Вістка, 2005. — 284 с.
48. Заславська О. О. Засоби масової інформації як інструмент моделювання політичної свідомості у виборчій кампанії: на матеріалах президентських і парламентських виборів 2004-2006 рр.: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук : 23. 00. 03 / О. О. Заславська; Інст. журн. Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К., 2008. - 19 с.
49. Зущик Ю. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні / Ю. Зущик, О. Кривошеєнко, В. Яблонський. – К.: Альтерпрес, 1999. – 275 с.
50. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием [Електронний ресурс] / С. Г. Кара-Мурза. – М.: Эксмо, 2000. – 864 с. – (Серия: «Политический бестселлер»). - Режим доступу: http://www.kara-murza.ru/books/manipul/manipul_content.htm. – Заголовок з екрана.
51. Карпенко О. Троянські коні телереклами: мовні маніпуляції / О. Карпенко. – К.: Смолоскип, 2007. – 114 с.
52. Київська міська рада. Офіційне повідомлення Київської міської територіальної виборчої комісії про результати голосування, список обраних депутатів Київської міської ради [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://kmr.gov.ua/divinfo.asp?Id=1967. - Заголовок з екрана.
53. Кокотюха А. А. Леонід Кравчук / А. А. Кокотюха. - Х.: Фоліо, 2009. - 119 с.
54. Кокотюха А. А. Юлія Тимошенко / А. А. Кокотюха. - Х.: Фоліо, 2009. - 123 с.
55. Коммунистическая пропаганда: вопросы теории и методики / [ред. коллегия: П. К. Курочкин и др.]. - М.: Мысль, 1974. - 302 с.
56. Королько В. Г. Зв’язки з громадськістю. Наукові основи, методика, практика: підр. для студ. вищ. навч. закл. / В. Г. Королько, О. В. Некрасова. – 3-те вид., доповн. і переробл. – К.: Києво-Могилянська академія, 2009. – 831 с.
57. Кочеткова А. В. Медиапланирование [Електронний ресурс] / А. В. Кочеткова. – М.: РИП-холдинг, 2003. – (Серия: «Академия рекламы»). – Режим доступу: http://evartist.narod.ru/text10/17.htm. – Заголовок з екрана.
58. Кравчук Л. М. Одна Україна, єдиний народ: політичні роздуми над записами в щоденнику / Л. М. Кравчук. – Х.: Фоліо, 2010. – 541 с.
59. Кравчук Л. Похорон імперії [Електронний ресурс] / Л. Кравчук // Дзеркало тижня. - 2001. - № 32 (356). - Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1030/32025. - Заголовок з екрана.
60. Кравчук М. А. Політична пропаганда як засіб становлення і трансформації політичних режимів: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 02 / М. А. Кравчук; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2006. - 19 с.
61. Куліш А. Вибори, агiтацiя, медiа. Практичнi поради / А. Куліш, Н. Смолевська. – К.: АДЕФ–Україна, 2005. – 267 с.
62. Кухта Б. Політична влада та її рішення / Б. Кухта. - Л.: ЦПД, 2006. – 240 с.
63. Кучерук О. С. До історії мистецького життя у Києві за німецької окупації / Кучерук О. С. // Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей інституту історії України НАН України. – 2005. – Вип. 9. - Част. 2. - С. 241-252.
64. Лазарсфельд П. Массовая коммуникация, массовые вкусы и организованное социальное действие / П. Лазарсфельд, Р. Мертон // Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований : хрестоматия / [сост. Назаров М. М.]. - М., 2002. - С. 138-149.
65. Лассвелл Г. Почему количественный метод? / Г. Лассвелл // Политическая лингвистика. - 2007. - Вып. 2 (22). - С. 177-186.
66. Лассвелл Г. Стиль в языке политики / Г. Лассвелл // Политическая лингвистика. - 2007. - Вып. 2 (22). - С. 165-177.
67. Лассвелл Г. Структура и функции коммуникации в обществе / Г. Лассвелл // Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований : хрестоматия / [сост. Назаров М. М.]. - М., 2002. - С. 131-138.
68. Лассвелл Г. Язык власти / Г. Лассвелл // Политическая лингвистика. - 2006. - Вып. 20. - С. 264-279.
69. Левитский В. М. Коммунистическая пропаганда и борьба с нею / В. М. Левитский. – Париж: Офицерская школа, 1931. – 109 с.
70. Ленин В. И. Избранные произведения : в 3 т. / В. И. Ленин. – М.: Политиздат, 1982.
Том 1. – 1982. – VIII, 843 с.
71. Ленин В. И. Избранные произведения : в 3 т. / В. И. Ленин. – М.: Политиздат, 1982.
Том 3. – 1982. – VIII, 856 с.
72. Литвин В. Історія України : у 3 т. / В. Литвин. - К.: Альтернативи, 2005. – Т. 3, Кн. 2: Новітній час (1914 - 2004). - 640 с.
73. Литвин В. Політична арена України : дійові особи та виконавці / В. Литвин. - К.: Абрис, 1994. - 495 с.
74. Лікарчук Н. В. Сучасні концепції політичного маркетингу [Електронний ресурс] / Н. В. Лікарчук // Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. – Режим доступу: http://www.social-science.com.ua/jornal_content/152/5060a1d4418149f3007742d23b10c576. – Заголовок з екрана.
75. Лукашина Ю. И. Политические технологии в XXI веке / Ю. И. Лукашина // Бизнес. Общество. Власть. – 2001. - №7. – С. 48-55.
76. Луценко К. В. Політична реклама в світлі маркетингового підходу / К. В. Луценко // Грані. – 2011. - №1 (75). – С. 168-172.
77. Луценко К. В. Політична реклама як іміджева технологія у системі комунікації та маркетингу: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 02 / К. В. Луценко; Рівнен. держ. гуманітарний ун-т. – Рівне, 2006. - 18 с.
78. Лютко Н. В. Політична реклама у виборчих технологіях: аксіологічні виміри та принципи: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 02 / Н. В. Лютко; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2008. - 19 с.
79. Магера Т. С. Коммуникативно-риторический потенциал текста политического плаката, или из чего же «сделаны» плакаты? / Т. С. Магера // Человек – Коммуникация – Текст : Сборник статей. – 2004. - Вып. 6. – C. 83-87.
80. Магера Т. С. Текст политического плаката: лингвориторическое моделирование (на материале региональных предвыборных плакатов) : автореф. дис… к. филолог. наук: 10. 02. 01. / Т. С. Магера; Алтай. гос. ун-т. – Барнаул, 2005. – 19 с.
81. Мадрига Т. Б. Особливості застосування виборчих технологій у парламентських виборчих кампаніях 2006-2007 рр. / Т. Б. Мадрига // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2010. - № 1. - С. 176-180.
82. Мак-Комбс М. Встановлення пріоритетів: масмедії та громадська думка / М. Мак-Комбс; [пер. з англ.]. - К.: К.І.С., 2007. - 256 с.
83. Мамонтова Е. В. Політичний брендінг як технологія соціального управління: український досвід / Е. В. Мамонтова // Університетські наукові записки. - 2007. - № 1 (21). - С. 240-244.
84. Математическая статистика : учеб. для техн. / [под. ред. А. М. Длина]. – М.: Высшая школа, 1975. – 398 с.
85. Медведева Е. В. Рекламная коммуникация / Е. В. Медведева. – 3-е изд. – М.: ЛКИ, 2008. – 280 с.
86. Мелешко К. Креатив для кандидата / К. Мелешко // Главред. - 2009. - № 42. - С. 24-28.
87. Мокан В. І. Ефективність виборчих технологій у сучасному електоральному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 02 / В. І. Мокан; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2010. - 19 с.
88. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / С. Московичи; [пер. с франц.]. - М.: Центр психологии и психотерапии, 1996. - 478 с.
89. Набруско В. І. Формування громадської думки в умовах легітимації політичної влади (масовокомунікативний вимір): автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук: 23. 00. 03 / В. І. Набруско; Інст. журн. Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. - 17 с.
90. Назаров М. М. Визуальные образы в социальной и маркетинговой коммуникации: опыт междисциплинарного исследования / М. М. Назаров, М. А. Папантиму. – М.: Либроком, 2009. – 216 с.
91. Ніколаєнко Т. Агітація за державні гроші [Електронний ресурс] / Т. Ніколаєнко // Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2009/12/23/4560788/. – Заголовок з екрана.
92. Обушний М. І. Партологія: навч. посіб. / М. І. Обушний, М. В.Примуш, Ю. Р. Шведа. - К.: Арістей, 2006. – 432 с.
93. Окороков А. Особый фронт : немецкая пропаганда на восточном фронте в годы Второй мировой войны / А. Окороков. – М.: Русский путь, 2007. – 294 с.
94. Орієнтири виборця 2002. Довідник [Електронний ресурс] / [В. Замніус, Д. Ковриженко, Д. Котляр та ін.]. - К.: Міленіум, 2002. - 308 с. - Режим доступу: http://www.parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=11&iar_id=316&as=2#top. - Заголовок з екрана.
95. Павлюк Л. С. Знак, символ, міф у масовій комунікації / Л. С. Павлюк. – Львів: ПАІС, 2006. – 120 с.
96. Павлюк Л. С. Риторика, ідеологія, персуазивна комунікації / Л. С. Павлюк. – Львів: ПАІС, 2007. – 168 с.
97. Панарин И. Н. Информационная война : победа в Башкирии / И. Н. Панарин. – М.: Изд. дом «Городец», 2004. – 272 с.
98. Панарин И. Н. Информационная война и геополитика / И. Н. Панарин. – М.: Поколение, 2006. – 560 с.
99. Панарин И. Н. Принципы политической рекламы [Електронний ресурс] / И. Н. Панарин. - Режим доступу: http://www.panarin.com/doc/21. – Заголовок з екрана.
100. Панарин И. Н. Слухи как технология информационной войны [Електронний ресурс] / И. Н. Панарин. - Режим доступу: http://www.polittech.org/index.php?option=com_content&task=view&id=636&Itemid=38. – Заголовок з екрана.
101. Панахлы Н. Некоторые социологические аспекты информационного общества / Н. Панахлы // Політологічний вісник. – 2011. – № 53. - С. 244-253.
102. Паніотто В. І. Статистичний аналіз соціологічних даних / В. І. Паніотто, В. С. Максименко, Н. М. Харченко. – К.: КМ Академія, 2004. – 270 с.
103. Партія регіонів - на