ПОЛІТИЧНИЙ КОМПРОМІС ЯК ЦІННІСНА ОСНОВА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ФЕДОРЧУК ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ

УДК 321.7:(477)

ПОЛІТИЧНИЙ КОМПРОМІС ЯК ЦІННІСНА ОСНОВА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Науковий керівник
доктор політичних наук,
професор Чічановський А.А.

Київ — 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ...................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «ПОЛІТИЧНИЙ
КОМПРОМІС»
1.1. Політичний компроміс як наукове поняття та політичний
феномен............................................................................................ 11
1.2. Філогенетичні витоки форм і типів політичного компромісу.... 28
1.3. Поліваріантність трактувань політичного компромісу в
сучасному політологічному дискурсі.......................................... 50
Висновки до першого розділу....................................................... 66
РОЗДІЛ 2. ЦІННІСНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОГО КОМПРОМІСУ
В ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Компроміс як специфічна цінність політичної культури............71
2.2. Культура політичного компромісу в умовах розвитку
сучасного демократичного суспільства........................................ 88
2.3. Діалогічний характер політичного компромісу як світоглядної
універсалії...................................................................................... 108
Висновки до другого розділу....................................................... 130
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА ПРИРОДА КОМПРОМІСНОГО
МИСЛЕННЯ В ПОЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
3.1. Консенсусно-компромісні підходи у формуванні української
демократії........................................................................................ 136
3.2. Політичний компроміс як чинник консолідації українського
суспільства на грунті демократичної політичної культури.... 153
Висновки до третього розділу................................................... 177
ВИСНОВКИ...................................................................................................... 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 192

ВСТУП

Актуальність теми дослідження пов’язана з тим, що соціально-економічний і політичний розвиток суспільства об'єктивно відбувається на тлі різних суперечностей, які нерідко перетворюються в соціально-політичні конфлікти. Найбільш дієвим методом врегулювання конфліктів, як засвідчує практика, є саме досягнення компромісу між конфліктуючими сторонами. Саме компромісна форма взаємодії учасників політичних відносин викликає незмінний інтерес як з погляду професійних політиків, так і з позицій об'єктивного наукового аналізу. Дана форма зарекомендувала себе як найбільш цивілізована, безпечна і ефективна.
В умовах розвитку української політичної системи, коли в наявності безліч політичних партій, суспільно-політичних організацій і рухів, коли кожен суб'єкт намагається всіма засобами позначити власну політичну нішу, позиціонуючи себе й не помічаючи собі подібних, прагнення до компромісів — єдино правильний шлях подолання виникаючих політичних конфліктів.
Практично кожен великий мислитель звертався до проблеми компромісу й суспільної згоди. Значну спадщину з даного питання залишили Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель, Епікур, Ціцерон, Августин, Ф. Аквінський, М. Лютер, М. Пальмієрі, Л. Бруні, Н. Макіавеллі, Р. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Фур’є, І. Кант, І. Гердер, І. Фіхте, Дж. Прістлі, Т. Джефферсон, Дж. Мілль, Г. Гегель, Л. Фейєрбах, Ч. Дарвін, П. Прудон, К. Маркс, Ф. Енгельс, О. Конт, Р. Спенсер, Токвіль, Е. Дюркгейм, М. Вебер, Р. Дарендоф, Е. Фромм, В. Франкл, Р. Ротшільд, П. Куусі, П. Блаунд, А. Швейцер, Е. Геллнер, С. Московічі та інші.
Дослідження проблеми компромісу відмічене і такими іменами представників філософії, політичної науки і соціології як: Т. Парсонс, Е. Шилз, М. Ліпсет, Т. Бернард, Р. Тард, Р. Лебон, Ч. Кулі, Л. Вірт, Т. Н’юком, Ф. Хайдер, Ю. Хабермас тощо.
До проблеми суспільної згоди зверталися російські філософи B. Соловйов, П. Кропоткін, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Булгаков, М. Бердяєв, С. Франк, І. Ільїн, П. Новгородцев, П. Сорокін та інші. У російській науці також виходять роботи, що висвітлюють тему політичного компромісу як методу подолання конфліктів. Серед них слід, насамперед, виокремити публікації В. Гурвіча і Н. Меньшикова, М. Фарукшина, А. Юртаєва й інших учених.
Утвердження принципів компромісу й консенсусу в будь-яких конфліктах, зокрема в політичних, досліджують й вітчизняні вчені: В. Бабкін, Ю. Баєва, Г. Бернацький, В. Давиденко, М. Козюбра, Ю. Корольчук, В. Малахов, М. Марченко, О. Москаленко, І. Оніщенко, Л. Петрова, О. Поволокіна, П. Рабінович, М. Рижков, О. Позняков, В. Северинюк, В. Селіванов, А. Стьопін, В. Тацій, В. Тимошенко, А. Чічановський та ін.
Питання, пов’язані з проблемою реалізації правових норм під час залагодження конфліктів і досягнення компромісу, вивчали С. Алексєєв, С. Братусь, Н. Вітрук, Г. Гойман, В. Казимирчук, Є. Курта, В. Лазарєв, Л. Макаренко, С. Некіга, П. Недбайло, М. Новікова, А. Піголкін, Ю. Решетов, Г. Усатий та ін.
Попри ґрунтовні праці, у науковій літературі потрактовано лише окремі аспекти політичного компромісу, що не дає змоги сформувати достатньо цілісне бачення цього феномену як особливого предмета наукового політологічного аналізу. У всіх названих роботах політичний компроміс не досліджено як парадигму соціально-політичного мислення та політичної культури, не визначений імперативний характер політичного компромісу в просторі політичної діяльності. Таким чином, можна, на наш погляд, стверджувати, що, не дивлячись на те, що окремі аспекти політичного компромісу досліджувалися зарубіжними і вітчизняними авторами, розробленість цієї важливої в сучасних умовах проблематики не можна вважати повною і достатньою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (№ 19U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Система масової комунікації та світовий інформаційний простір» (№01БФ045-01).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в проведенні системного політологічного аналізу політичного компромісу як ціннісної основи розвитку політичної культури українського суспільства й як чинника його консолідації в сучасних умовах.
Відповідно до поставленої мети та з урахуванням необхідності забезпечення виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми, у дисертації вирішуються такі основні завдання:
 дослідити сутність політичного компромісу, як наукового поняття та політичного феномену;
 з’ясувати філогенетичні витоки форм і типів політичного компромісу, поліваріантність його трактувань у сучасному політологічному дискурсі;
 виявити ціннісні основи політичного компромісу в діяльності суб’єктів політичного процесу;
 показати культуру політичного компромісу в умовах розвитку демократичного суспільства та розкрити його діалогічний характер як світоглядної універсалії;
 розкрити консенсусно-компромісні підходи до формування української демократії;
 проаналізувати роль та значення політичного компромісу як чинника консолідації на грунті демократичної політичної культури українського суспільства.
Об’єкт дослідження — політичний компроміс як суспільне явище.
Предметом дослідження виступають ціннісні основи політичного компромісу як чинника розвитку політичної культури, консолідації українського суспільства й інструмента порозуміння в політиці.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить поєднання наукових принципів, методів та концептуальних підходів до осмислення політичного компромісу в контексті розвитку політичної культури українського суспільства; єдність світоглядного (філософського), загальнонаукового (міждисциплінарного) та спеціально наукового (власне політологічного) рівнів пізнання. Важливою умовою обраної дослідницької стратегії стало дотримання принципів об'єктивності, науковості, діалектики, всебічності й плюралізму, соціального детермінізму, послідовності, конкретності, системності, цілісності, гуманізму, історизму, комплексності.
В якості фундаментальної методологічної основи були використані методи системного та структурно-функціонального аналізу, які дозволили розглянути феномен політичного компромісу як цілісне явище, що характеризується взаємозв'язком внутрішніх елементів. Застосування діалектичного методу сприяло виявленню причинно-наслідкових зв'язків між політичним компромісом і іншими механізмами у сфері політичної комунікації. Використано потенціал історичного методу, орієнтованого на вивчення форм і типів політичного компромісу, їхніх змін, трансформаційній динаміці. Важливу роль у розробці обраної предметної площини відіграв порівняльно-політичний метод, який дав можливість виявити загальні та особливі ознаки політичних конфліктів і компромісів з урахуванням специфіки різних політичних систем. Прислужився інституційний метод, орієнтований на вивчення сталих форм організації і регулювання різнопланових інтересів у сфері політики. Прикладну функцію виконали методи аналізу та синтезу, а також методологія неоінституціоналізму, завдяки якій політичний компроміс був розглянутий як результату вибору політичними суб'єктами спільних стратегій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні феномену політичного компромісу в рамках політичної культури та ідеології сучасної політичної науки; постановці й комплексному розв’язанні питань взаємозв’язку політичного компромісу та політичної культури і свідомості українського суспільства.
Вперше:
 здійснено комплексний політологічний аналіз феномену політичного компромісу, запропоновано його інтегроване визначення як багаторівневої і багатогранної категорії, яка повинна розглядатися, насамперед, як особливий принцип політичної взаємодії. Концепції політичного компромісу розглянуто через взаємодію теорії та практики, що дозволило створити цілісну картину еволюції наукових уявлень про предмет, а також їх практичної реалізації в історії державності.
 запропоновано авторське визначення політичного компромісу як специфічного технологічного засобу і процесу зняття соціально-політичних суперечностей, механізму досягнення політичної рівноваги, який гармонізує стратегією поведінки суб’єктів політики в ситуації протиборства, узгоджує поточні інтереси і передбачає вироблення взаємовигідного рішення, істотними ознаками якого є згода, націленість на отримання взаємовигідного результату на основі взаємних поступок. Він є стабілізуючим суспільні відносини початком, якщо виступає як самостійна мета учасників взаємодії;
 обґрунтовано положення про те, що утвердження особливої культури компромісу і демократизація суспільства виступають як два паралельні і взаємообумовлені процеси. Культура політичного компромісу є опосередкованою політичною культурою суспільства й передбачає, що до діалогу і взаємних поступок слід вдаватися не від випадку до випадку, а шляхом формування системи співробітництва, партнерства та політичного діалогу.
Поглиблено:
 теоретичне обґрунтування політичного компромісу як «наскрізного» ставлення, що пронизує політику синхронно з соціально-просторової «вертикалі» — на всіх рівнях розгортання політичної діяльності, та діахронно за історичною «горизонталлю» — у всіх історичних епохах з моменту виникнення політичних відносин, тобто як істотна, невід'ємна властивість політики — її атрибут; компроміс іманентно властивий будь-якій суперечливій взаємодії (не локалізований в історичному часі і соціальному просторі) і тому є не генетичним, а «чистим ідеальним типом», бо слугує засобом виявлення зв'язку, що існує в політичній сфері суспільства завжди;
 наукове розуміння типів політичного компромісу, де як основу їх виокремлення використано дві пари головних критеріїв у їх діалектичному взаємозв'язку: «формальний» — «реальний», стійкість — оптимальність; принципів «реального» і «формального» компромісу в політиці;
 методику розвитку компромісу як політичного процесу, в основі якого виокремлено сім основних стадій: 1) передкомпромісна; 2) оцінна; 3) планово-креативна; 4) прелімінарна; 5) переговорна; 6) договірна; 7) імплементаційна.
Набули подальшого розвитку:
 поглиблене розуміння основних соціальних функцій політичного компромісу: «явна» — регулятивна (подолання та завершення конфлікту в альтернативній конфронтації формі) і «латентні» (макроадаптивна, інтегративна, інноваційна, комунікативна, культурно-трансляційна), реалізація яких дає змогу розглядати політичний компроміс як «механізм пристосування» політичної системи, що сприяє стабільності в умовах внутрішньої і зовнішньої політичної боротьби;
 характеристика деструктивних факторів в українській політиці, що впливають на розвиток політичної культури та свідомості громадян й унеможливлюють ухвалення компромісних рішень в політиці, серед яких: політичне переслідування опонентів з використанням каральних заходів; ухвалення відверто лобістських державних рішень, застосування в політичній діяльності таких способів досягнення мети, як підкуп; закулісні операції елітних груп, що укладаються тільки з метою виживання і максимальної реалізації егоїстичних інтересів; відсутність лідера загальнонаціонального масштабу, здатного повести за собою не частину нації, але її більшість; проблема міжпартійного протистояння тощо;
 положення про тісний взаємозв'язок відносин в системі «влада — опозиція» і схильності до компромісів в інших сферах і на інших рівнях життєдіяльності соціуму. Якісні характеристики політичної культури й фактичний стан опозиції і пануючого суб'єкта може сприяти або, навпаки, перешкоджати компромісності.
Практичне значення отриманих результатів дослідження пов'язане з можливістю застосування результатів теоретичного аналізу в науково-дослідницькій роботі, спрямованій на подальше вивчення ефективних технологій досягнення політичного компромісу.
Отримані під час дослідження висновки і рекомендації можуть мати безперечний інтерес для органів державної влади і суспільно-політичних об'єднань, завданнями яких є вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо розвитку компромісних механізмів у системі державного і регіонального управління.
Теоретичні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані для викладання фахових навчальних дисциплін, зокрема, «Політологія», «Конфліктологія», «Комунікативістика» та відповідних спецкурсів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри електронних видань і медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідались на: Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Антропологічний та соціокультурний виміри глобалізованого світу» (Київ, 21-22 березня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету-2012» (Київ, 18-19 квітня 2012 р.); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Ціннісний вимір політичної діяльності: проблеми політичного вибору в сучасному українському суспільстві» (Херсон, 26-28 квітня 2012 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 4 індивідуальних публікаціях у фахових виданнях з політичних наук та 2 тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (243 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок, з них обсяг основного тексту – 191 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розвиток політичної науки і практики показали, що вивчення політичного компромісу є апріорі необхідним і актуальним. Соціально-економічний і політичний розвиток суспільства об'єктивно відбувається на тлі різних суперечностей, які нерідко перетворюються в соціально-політичні конфлікти. В умовах розвитку української політичної системи, коли в наявності безліч політичних партій, суспільно-політичних організацій і рухів, коли кожен суб'єкт намагається всіма засобами позначити власну політичну нішу, позиціонуючи себе й не помічаючи собі подібних, прагнення до компромісів — єдино правильний шлях подолання політичних конфліктів.
Проведене дисертаційне дослідження показало, що, по-перше, компроміс є невід’ємним чинником суспільного розвитку, своєрідним рушієм поступу. Компроміс обумовлений, з одного боку, співвідношенням матеріальних сил між суб'єктами політичної діяльності, а, з іншого, рівнем їх «інтелекту», політичної культури, які не дають змоги їм вдатися до інших способів реалізації їхніх інтересів. Компроміс тільки тоді може здійснитися, коли дозріли матеріальні і духовні умови для його реалізації.
По-друге, компроміс — це відношення, що пронизує політичну діяльність з історичної «горизонталі»: у відомому сенсі, політична історія людства була історією воєн і політичних компромісів. Походження компромісу слід шукати в самому початку політичної історії людства: він виникає разом з виникненням політичних відносин і властивий всім суспільствам з виразною тенденцією до підвищення ролі у політичних відносинах в міру їх розвитку й ускладнення, що є критерієм і, одночасно, показником політичного прогресу .
По-третє, компроміс — це відношення, що пронизує політичну діяльність з соціально-просторової «вертикалі». На всіх рівнях розгортання політичної діяльності він органічно інтегрований в дії суб'єктів, які переслідують свої цілі.
Витоки політичного компромісу необхідно шукати в інтересах суб'єктів політики, що вступають в компроміс. Це головне в аналізі суперечностей, що є основою політичних компромісів. Де немає спільності інтересів, там не може бути єдності цілей, не кажучи вже про єдність дій. Будь-який компроміс слід розглядати у широкому форматі «Інтерес — мета — дія».
У той же час політичний компроміс — це не тільки єдність сторін, але і їх боротьба. Справа в тому, що в основі компромісу лежить протиріччя між суб'єктами політичної діяльності, яке, з одного боку, об'єктивно при водить суб'єктів до угоди за допомогою даного компромісу, а з іншого боку, політичний компроміс передбачає наявність конкретної історичної ситуації, що обумовлює неминучість узгоджувальних дій. У той же час він припускає також наявність політичної волі у суб'єктів, що йдуть на компроміс, без якої матеріалізація компромісу неможлива.
У сучасній політичній науці політичний компроміс розглядається в рамках поліпарадигмального підходу. Найбільш чітко це представлено у співвідношенні конфліктної і конвенціональної (консенсусної) моделей дослідження політики. Проте політичний компроміс в межах обох парадигм сприймається як найбільш доцільний механізм політичної взаємодії.
Спираючись на теоретичні досягнення політичної науки, ми можемо визначити політичний компроміс як специфічний технологічний засіб і процес зняття соціально-політичних суперечностей, механізм досягнення політичної рівноваги, який гармонізує стратегією поведінки суб’єктів політики в ситуації протиборства, узгоджує поточні інтереси і передбачає вироблення взаємовигідного рішення, істотними ознаками якого є згода, націленість на отримання взаємовигідного результату на основі взаємних поступок.
Політичні компроміси можуть мати позитивний (конструктивний), негативний (деструктивний) і неоднозначний (двосічний) характер. Конструктивний характер компроміс має в тих випадках, коли він означає усунення загрози розростання широкого конфлікту в суспільстві, або є оптимальним, в даних умовах, політичним рішенням, або видається однією з кількох прийнятних альтернатив. Деструктивний характер має компроміс уявний, ігнорує сформовані політичні реалії і провідні тенденції політичного розвитку, а також компроміс, який був результатом самообману політиків, які уклали його. Двосічний характер носить компроміс, який консервує наявні протиріччя, і компроміс як тактичний прийом. Оцінка цих двох видів компромісу як конструктивних або деструктивних залежить від конкретних політичних наслідків їх реалізації.
Політичний компроміс має значний конструктивний потенціал в демократичних політичних системах. Компроміс більш ефективний у стабільних політичних системах. Водночас для досягнення стабільності також може бути використаний компроміс, як метод вирішення протиріч. Демократична стабільність, у свою чергу, сприятливо впливає на схильність суспільства і політиків до компромісів.
На нашу думку, компроміс — не просто гіпотетична модель бажаної поведінки соціальних суб'єктів з розбіжними інтересами, а соціальне явище, що відігравало і відіграє значну, а іноді і ключову роль у найважливіших соціальних процесах. На наш погляд, компроміс найбільш виразно проявляє себе в ті періоди існування соціумів, коли вони якісно трансформуються. Це стосується і до минулого, і до сьогодення.
Наприклад, є підстави говорити про помітну роль компромісу в утвердженні ліберальної демократії, незалежно від того, чи був цей процес розтягнутий на століття або протікав в стислі терміни вже в сучасних умовах. Фактором, що визначає успішну трансформацію, була саме вдало знайдена формула балансу інтересів і перспективних цілей найширшого кола соціальних суб'єктів.
Політичний компроміс не тотожний консенсусу. Компроміс — це угода між політичними суб'єктами, що досягається шляхом поступок. Консенсус в його сучасному розумінні — це широка громадська згода з того чи іншого питання. Консенсус є кінцевим або проміжним результатом реалізації політики компромісів.
Специфіка компромісу як політичної взаємодії обумовлена його призначенням завжди виступати альтернативою силовому вирішенню політичних конфліктів, бути іншим способом забезпечення політичної стабільності.
Політичний компроміс, на наш погляд, слід вважати безумовною цінністю політичної культури. Сьогодні формується нова система цінностей, яка передбачає чітку орієнтацію українців на європейські цінності, на значні ціннісні досягнення українського народу, на моральне оздоровлення суспільства, зростання значення цінностей та культури громадянського суспільства в загальному розвиткові української політичної нації порівняно з цінностями держави.
Тому цілком логічно, що цей перехід пов'язаний, насамперед, із конфліктом позицій та інтересів, ідеології та політичних уподобань. При цьому саме політичний компроміс може і повинен стати надійною основою для упорядкування, чи недопущення особливо радикальних, реакційних конфліктів у суспільстві. Підкреслимо, нормальний розвиток держави передбачає акцентування на розвитку, насамперед, цінностей суспільства і громадського життя людини.
В зв’язку із цим також зазначимо, що політичний компроміс — також невід'ємний елемент і політичної культури: по-перше, як особливий спосіб мислення і поведінки людей в політиці, оскільки політична культура, будучи опосередкованою ланкою між політичними потребами, інтересами, цілями людей і їх політичною поведінкою, розкриває зміст способів мислення і поведінки людини у сфері політичних відносин.
По-друге, компроміс — один з якісних показників політичної діяльності, тому що політична культура розглядає її якісні характеристики.
По-третє, компроміс — один з функціональних механізмів саморегуляції політичної системи, оскільки політична культура, формуючи певні типи поведінки людей, виступає чинником саморегуляції політичної системи. Несучими конструкціями даного механізму є такі упредметнені форми компромісу, як політичні інститути, які, будучи творіннями культури того чи іншого народу, у свою чергу здійснюють значний вплив на зміст та прояв культури.
Існує прямий і зворотний зв'язок між політичною культурою і компромісом. Політична культура може — в певних межах — вносити корективи в розвиток подій, загострюючи або пом'якшуючи їх. Коли в історії соціальної та політичної боротьби переважали компромісні варіанти вирішення політичних суперечок, тенденція політичної культури до компромісу виявляється значно сильніше.
Нова політична культура повинна стати культурою толерантності, терпимості до інакомислення. Вона повинна бути орієнтована на вирішення будь-якого конфлікту шляхом дискусій і переговорів, на знаходження взаємоприйнятних угод.
Сутнісними ознаками такої культури є:
 визнання закономірності і навіть необхідності існування у суспільстві плюралізму поглядів, інтересів, соціальних цілей;
 переконаність всіх соціальних груп, що всі необхідні і бажані зміни можуть бути інтегровані в існуючу суспільну систему мирним шляхом;
 терпимість до інакомислячих;
 визнання пріоритету демократичних засобів і процедур для врегулювання конфліктів (діалог, переговори) і володіння мистецтвом укладання взаємовигідних угод.
На нашу думку, можна також говорити про взаємозумовленості демократизації і становлення своєрідної культури компромісу. Вона має на увазі, що до угод і взаємних поступок
звертаються не від випадку до випадку в тупиковій ситуації, а компроміс як
принцип, виступає в якості основи соціальної взаємодії. Культура компромісу охоплює всі найважливіші сфери суспільного буття. Її духовною передумовою є терпимість до іншої позиції, думки, інтересів, причому терпимість не як байдуже допущення існування іншого бачення дійсності, але як готовність взаємодіяти, зближувати різні позиції, зберігаючи при цьому їх активність і цілісність. Культура компромісу також означає, що мирні переговори та узгодження є не тільки засобом врегулювання конфліктів, але і попереджають крайні форми прояву протиріч.
Культура політичного компромісу знаходить своє вираження в конкретних кроках та заходах, які передбачають безпосередній контакт представників зацікавлених груп. Оскільки політика виступає як сфера вироблення і прийняття рішення по найбільш важливих питаннях життєдіяльності соціуму і найбільші розбіжності, в кінцевому рахунку, пов'язані з нерівномірним розподілом основних ресурсів і владних позицій, то в узгодженні інтересів через взаємні поступки особливо важливу роль відіграють політичні еліти й окремі лідери. Уміння визначити момент, коли компроміс назрів, володіння особливим мистецтвом ведення переговорів, вироблення рішень, які включають в себе найбільш конструктивні елементи розбіжних позицій, нестереотипне мислення, здатність піти на непопулярні заходи і, навіть, поставити під удар свій авторитет — основні вимоги, які пред'являє до політичних лідерів політичний компроміс.
Взаємозумовленість становлення демократії і культури компромісу виявляється в тому, що культура компромісу сприяє мирному, еволюційному розвиткові, згладжуванню найбільш небезпечних соціальних протиріч. Щодо України, то ця нова політична культура тільки починає формуватися і в цьому контексті політичний компроміс можна визначити і як необхідну умову політичної діяльності, без якої вона неможлива.
Логічним наслідком встановлення компромісу в суспільстві слід вважати стабільність у функціонуванні інституту соціального діалогу та соціального партнерства, які грунтуються на основі консенсусу як чинника стабілізації суспільних відносин. Вони дають можливість досягнення балансу інтересів різних соціальних груп. Шляхом соціального діалогу соціальне партнерство регулює відносини між працівниками і роботодавцями за участі або без участі держави. Сторони визнають легітимність одна одної і те, що протилежна сторона має свої власні інтереси, ігнорування яких може призвести до конфлікту. Тож соціальне партнерство має на увазі не відсутність конфліктів інтересів, а їх мирне розв’язання, з використанням чинника компромісу.
Показано, що для України політичний компроміс видається альтернативою, здатною, при її конструктивному використанні, сприяти подоланню кризи, становленню стабільної політичної системи.
Дві основні причини суттєво впливають, на наш погляд, на ставлення до політичного компромісу в Україні, визначають потребу в ньому, а також труднощі в побудові соціальних відносин на основі принципу взаємних поступок, балансу і рівноваги інтересів.
Це, по-перше, історичне минуле, традиції поведінки в умовах конфлікту, а, по-друге, конкретна структура суспільства, співвідношення і роль різних соціальних груп, їх оцінка створених відносин, очікувань, інтереси. На разі слід враховувати такий вагомий чинник, як стан державної влади та її політичний курс.
Тому потреба в політичному компромісі в Україні важлива як ніколи і вже не раз ставала в політичний порядок денний. Розкол у суспільстві, відсутність лідера загальнонаціонального масштабу, здатного повести за собою не частину нації, але її більшість, роблять компроміси єдиним розумним засобом до досягнення загальнонаціональної згоди. Однак, такий компроміс здатний дати результат лише в тому випадку, якщо дійсно призведе до радикального корегування курсу реформ, наданню їм принципово іншого вектора.
Політична нестабільність в Україні обумовлена як недосконалістю законодавчих актів, так і діяльністю конкретних політичних діячів, тобто слід говорити про системи політичних взаємовідносин, що склалися останнім часом. Більшість сучасних українських політиків, включаючи тих, що заявляють про свою прихильність принципам демократії, не готові до компромісів. Вже не один рік боротьба точиться не за можливість реалізувати якісь свої ідеї, а за абсолютну владу.
Якщо немає згоди з основних принципів, то неможливі й повноцінні компроміси, а лише перманентне виривання один у одного нескінченних поступок. Якщо компромісне мислення та консенсусна демократія відкривають перспективи для соціально-політичної стабільності та ефективного розвитку будь-якої держави, то для нашої країни зазначене набуває особливої ваги. У специфічних умовах нинішньої української дійсності досягнення порозуміння між різними соціальними групами і політичними силами постає як справді доленосна проблема, розв’язати котру без застосування сучасних ефективних консенсусних механізмів неможливо. Йдеться, зокрема, про колізії відносин влади і опозиції, яка репрезентує майже половину українського електорату; забезпечення спільного курсу в процесі євроінтеграції; формування геополітичної стратегії; вироблення розважливого ставлення до власної історії; конструктивне вирішення мовного питання тощо.
Реалізація культури компромісу в Україні є проблемою, що потребує негайного вирішення, оскільки від неї залежить власне існування держави.
Головною властивістю будь-якої форми порозуміння є спільне визнання норм і цінностей, які об’єднують людей. Відповідно, напрямки цього порозуміння чи згоди створюють рівні політичного компромісу:
Перший рівень передбачає наявність у демократичному суспільстві однорідної політичної культури, в якій будуть закладені основні базові цінності суспільства. У протилежному випадку в суспільстві домінуватиме фрагментована, гетерогенна політична культура, яка роз’єднує людей і криє в собі загрозу демократичним цінностям.
Другий рівень встановлює правила гри (наприклад, виборчого процесу). Процедурні правила фіксуються в конституціях, нормах, законах, які регламентують застосування владних повноважень. В основі цих правил має бути порядок реалізації компромісу. В Україні сьогодні можна говорити лише про закладання фундаменту для процедурного компромісу (консенсусу). Конституція, нормативно-правові акти будуть лише фантомами, поки не будуть підкріплені конкретними діями, які спиратимуться на закони.
Третій рівень являє собою два головні суб’єкти — офіційну владу і опозицію. Оптимальна форма порозуміння у даному випадку — це побудова відносин між ними шляхом дискусії.
Ефективність політичного компромісу може бути визначена на основі таких критеріїв:
- здатність усунути або віддалити головну загрозу суспільству (заздалегідь необхідно виявити, що криє в собі найбільшу небезпеку);
- здатність достатньою мірою задовольнити інтереси конструктивних сил суспільства, а також ізолювати і нейтралізувати деструктивні сили;
- здатність реально виконати конкретні домовленості, досягнуті сторонами, що уклали компроміс.
Таким чином, досягнення політичного компромісу на ґрунті демократичної політичної культури, як видається, водночас є першим кроком у напрямку політичної консолідації українського суспільства. Це передбачає удосконалення старих та розробку і запровадження нових демократичних процедур, які уможливлюватимуть розвиток демократичної політичної культури української громадськості та створення адекватних сьогоденню механізмів публічної репрезентації, обговорення та обстоювання своїх інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

. Компроміс [Електронний ресурс] // Вікіпедія (вільна енциклопедія).— Режим доступу : http: //uk.wikipedia.org/wiki/. — Назва з екрану.
. Краткий словарь иностранных слов «Государственное издательство иностранных и национальных словарей». — M., 1952. — С.192.
. Арон Р. Демократия и тоталитаризм [Текст] / Р. Арон. — М. : Изд-во «Текст», 1993. — 303 с.
. Алтухов В. Компромисс — новое слово эпохи? [Текст] / В. Алтухов // Свободная мысль. —1993. —№ 16. — с. 4-25.
. Хэллоуэлл Дж. Х. Моральные основы демократии / Дж. Х. Хэллоуэлл.— М.: ППП, 1993. — 144 с.
. Ирхин Ю. В. Взаимосвязь политики, морали и права [Текст] / Ю.В. Ирхин // Вестник Российского университета дружбы народов. – Cерия : Политология. – 1999. – № 1. – С. 7–5.
. История политических и правовых учений: [Текст] : учебник / под ред. О. Э. Лейста. – М. : Юридическая литература, 1997. — 576 с.
. Некіга С. М. Правовий і політичний компроміс [Електронний ресурс] / С. М. Некіга. — Режим доступу : nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/App/. — Назва з екрану.
. Гаджиев К. С. Политическая наука [Текст] / К. С. Гаджиев. — М.: Международные отношения, 1994. — 400 с.
. Ситникова О. В. Компромисс как способ разрешения социально-трудовых конфликтов [Текст] : автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. социолог. наук : спец. 22.00.03 «Экономическая социология и география» / Ситникова Ольга Викторовна ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. — 26 с.
. Виды политических компромиссов (компромисс в реальной истории) [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http: //know. su/ link_ 6783_5.html. — Название с экрана.
. Кукушкин И. О., Меньшикова О. Р., Меньшиков И. О. Конфликты и компромиссы [Текст] / И. О. Кукушкин, О. Р. Меньшикова, И. О. Меньшиков. — М.: Знание. Математика, кибернетика. — 1986. — С. 5-14.
. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни [Текст] / А. П. Альгин. — М.: Мысль, 1989. — 188 с.
. Иголкин М. В. История и компромиссы [Текст] / М. В. Иголкин // Вопросы философии. — 1983. — № 8.
. Артхашастра или наука политики [Текст]. — Серия : Литературные пам’ятники ; перевод с санскрита / В. И. Кальянов. — М. - Л.: Изд-во Академии Наук СССР, 1992. — 793 с.
. История древнего мира. В трёх книгах [Текст] / под ред. Дьяконова И. М., Нероновой В. Д., Свенцицкой И. С. — 2-е изд. — М. : Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1983. — 384 с. + 576 с. + 304 с.
. Кун Н. А. Легенды и мифы Древней Греции [Текст] / Н. А. Кун. — М.: АСТ, Астрель, 2006. — 208 с.
Себайн Дж.,Торсон Т. Історія політичної думки [Текст] / Дж. Себайн, Т.Торсон.— К.: Основа, 1997. — 838 с.
. Утченко С. Л. Политические учения древнего Рима [Текст] / С. Л. Утченко. — М.: Наука, 1977. — 324 с.
. Корнієнко В. О. Політичний ідеал: проблеми еволюції та втілення в умовах сучасного суспільного розвитку [Текст] : дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культурата та ідеологія / Корнієнко Валерій Олександрович; Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К., 2002. – 413 с.
. Бранский В. П. Искусство и философия [Текст] / В. П. Бранский. — Калининград : Янтарный сказ, 1999. — 704 с.
. Новгородцев П. И. Политические идеалы нового и древнего мира [Текст] / П. И. Новгородцев. — М.,1919. — 217 с.
. Аристотель. Сочинения: В 4 т. —Т. 4. – М.: Мысль, 1983. — С. 38–52.
. Бартошек М. Римское право (понятия, термины, определения) [Текст] / М. Бартошек [ пер. с чешск.]. — М.: Юрид. лит., 1989. — 448 с.
. Большая Советская Энциклопедия. — 1-е изд. — Т.33.— М.: Наука, 1938. — 870 с.
. Дипломатический словарь. В трех томах.— Т.1. М.: Наука, 1984. — С. 151-152.
. Токмаков В. Н. Армия и государство в Риме. От эпохи царей до Пунических войн [Текст] / В. Н. Токмаков. — М.: КДУ, 2007. — 264 с.
. Утченко С. Л. Цицерон и его время [Текст] / С. Л. Утченко. — М.: Мысль, 1972. — 390 с.
. Орлов Е. Демосфен и Цицерон: их жизнь и деятельность [Текст] / Е. Орлов. — С-П.,1898. — 54 с.
. Уколова В. И., Маринович Л. П. История древнего мира [Электронный ресурс] / В. И.Уколова, Л. П.Маринович. — Режим доступа : http: //www.ancienthistory.spb.ru/book/. — Название с экрана.
. Аквинский Ф. Комментарии к «Сентенциям» Петра Ломбардского [Текст] / Ф. Аквинский // Политические учения: история и современность.-М.,1976.— 478 с.
. Гутнова Е. В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе [Текст] / Е. В. Гутнова. — М.: Наука, 1984. — 352 с.
. Темнов Е. И. Макиавелли [Текст] / Е. И.Темнов; ред. колл. В. Е. Гулиев, В. Д. Зорькин, В. С. Нерсесянц. — М.: Юридическая литература, 1979. — 71 с.
. Локк Дж. Два трактата о правлении [Текст] / Дж. Локк // Дж. Локк. Сочинения в 3-х томах. — М.: Мысль, 1985/1985/1988.— с. 621/560/668. — Т.3. — Гл. VII-VIII.
. Гегель Г. В. Ф. Философия права [Текст] / Г. В. Ф. Гегель. — М.: Мысль, 1990. — 526 с.
. Конт О. Курс позитивной философии [Текст] / О. Конт // Антология мировой философии. — М.: Наука, 1971 — Т. 3.— С. 584-586.
. Маркс К., Кошут, Мадзини и Луи-Наполеон. Редактору «New-York Tribune» [Текст]: напечатано в газете «Нью-Йорк дейли трибьюн» (New-York Daily Tribune) № 3627, 1 декабря 1852 г. — К. Маркс и Ф. Энгельс.— Сочинения.— Изд. 2-е. —Т. 8. — с. 410.
. Ленин В. И. О компромиссах [Текст] / В. И. Ленин // Полн. собр. соч. в 55 т.— М.: Просвещение, 1989. — Т. 34. — 136-137 с.
. Ленин В. И. Мы заплатили слишком дорого [Текст] / В. И. Ленин // Полн. собр. соч. в 55 т. — 4 изд., — т. 45. — С. 140-144.
. Поппер, Карл Раймунд [Электронный ресурс] // Википедия (свободная энциклопедия). — Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/. — Название с экрана.
. Морозова Э. В. Концепция политического компромисса в теории и практике австрийской социал-демократии [Текст] : дис. на соиск. уч. степ. канд. ист. наук : спец. 23.00.01 «Теория и история науки» / Морозова Эльвира Владимировна. — Екатеринбург, 1994. — 174 с.
. Поппер K. P. Открытое общество и его враги [Текст] / К. Р. Поппер: в 2-х томах.— Т.2. М.: Международный фонд «Культурная инициатива», 1992. — 446 с.
. Зайцев А. К. Социальный конфликт [Текст] / А. К. Зайцев. — СПб.: Питер, 2004. — 400 с.
. Кузнецов В. Н. Социология компромисса [Текст] / В. Н. Кузнецов. – М.: Книга и бизнес, 2007. – 680 с.
. Маковеев Н. И. Компромисс как политико-культурный феномен [Текст] : дис. на соиск научн. степени канд. филос. наук : спец. 23.00.03. «Политическая культура и идеология / Маковеев Николай Иннокентьевич ; Уральский гос. ун-т им. М. Горького. — Екатеринбург, 2000.— 175 с.
. Янина Я. Ю. Теоретические и практические аспекты применения компромиссов для разрешения конфликтов предварительного следствия [Текст]: дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09. «Уголовный процесс ; Криминалистика и судебная експертиза ; Оперативно-розыскная деятельность / Янина Янина Юрьевна. — Калининград, 2007.— 185 с.
. Вебер М. Избранные произведения [Текст] / М. Вебер : пер. с нем.; сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П. Гайденко; коммент. А. Ф. Филиппова. — М. : Прогресс, 1990.— М.: Инфра, 1990. — 335 с.
. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда [Текст] / Э. Дюркгейм // Западноевропейская социология XIX – начала XX века / под ред. В. И. Добренькова. — М.: Инфра, 1996.— 312 с.
. Конт О. Курс положительной философии [Текст] / О. Конт // Западноевропейская социология XIX века / под ред. В. И. Добренькова. — М.: Инфра, 1996.— 256 с.
. Козер Л. А. Функции социального конфликта [Текст] / Л. А. Козер ; пер. с англ. О. Назаровой; под общ. ред. Л. Г. Ионина. — М.: Дом интеллектуальной книги : Идея-пресс, 2000. — 295 с.
. Кузнецов В. Н. Теория компромисса [Текст] / В. Н. Кузнецов. — М.: Кн. и бизнес, 2010. — 588 с.
. Зиммель Г. Конфликт современной культуры [Текст] / Г. Зиммель // Избранное. — Том 2. — Созерцание жизни. — М.: Юрист, 1996. — 10 с.
. Растоу Д. Демократизация-согласие-пакт. Переход к демократии: попытки динамической модели [Текст] / Д. Растоу // Полис. — 1996. — № 5. — С. 5-15.
. Роулс Дж. Теория справедливости [Текст] / Дж. Роулс.— М.: Изд-во ЛКИ, 2010. — 536 с.
. Lipset S. Consensus and conflict. Essays in Political sociology [Text] / S. Lipset. — New Brunswick, 1985.— 345 р.
. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт [Текст] / Р. Дарендорф ; перевод с немецкого Л. Ю. Пантиной. Редактор перевода М. Н. Грецкий. — М.: Издательство «Росспэн», 2002. — 289 с.
. Богданова А. В., Ногин В. Д. Сужение множества Парето на основе простейших наборов нечёткой информации об относительной важности критериев [Текст] / А. В. Богданова, В. Д. Ногин // Вестник С.-Петерб. ун-та.— Сер. 10 : Прикладная математика. Информатика. Процессы управления. — М., 2007. — вып. 2. — С. 3-17.
. Нейман Дж., Моргенштерн О. Теория игр и экономическое поведение [Текст] / Дж. Нейман, О. Моргенштерн. — М.: Наука, 1970. — 983 с.
. Nash J. F. Non-Cooperative Games, Annals of Mathematics (1951) [Text] ; рус. пер. Дж. Нэш Бескоалиционные игры // Матричные игры / Н. Н. Воробьев. — М. : Физматгиз, 1961. — С. 205–221.
. Шеллинг Т. Стратегия конфликта [Текст] / Т. Шеллинг. − М.: ИРИСЭН, 2007. − 366 с.
. Моисеев Н. Н. Восхождение к Разуму [Текст] : лекции по универсальному эволюционизму и его приложеним / Н. Н. Моисеев. — М.: ИздАТ, 1993.— 167 с.
. Моисеев Н. Н. Коллективные решения и институты согласия [Текст] / Н. Н. Моисеев // Конфликтология: хрестоматия / сост. В. Н. Рябцев, М.А. Шитив.— Ростов-на-Дону, 2001.— 345 с.
. Моисеев Н. Н. Можно ли говорить сегодня о контурах будущего? [Текст] / Н. Н. Моисеев // Полис. —1991. — № 3.— С. 27-38.
. Гермейер Ю. Б. Игры с непротивоположными интересами. Теория принятия решения при неполном единстве [Текст] / Ю. Б. Гермейер. — М.: МГУ, 1972. — 183 с.
. Лефевр В. А. Алгебра совести [Текст] / В. А. Лефевр. — М.: Когито-Центр, 2003. — 416 с.
. Корнієнко В. О., Денисюк С. Г., Шиян А. А. Моделювання процесів у політико-комунікативному просторі [Текст] : монографія / В. О. Корнієнко, С. Г. Денисюк, А. А. Шиян. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2010. – 209 с.
. Blake R.R., Mouton J.S. Managing intergroup conflict in industry [Text] / R.R. Blake, J.S. Mouton. — Houston, 1964. — 345 р.
. Дойч М. Разрешение конфликта [Текст] / М. Дойч // Психология деловых конфликтов: хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский.— Самара : Барах-М., 2007.— 768 с.
. Рубин Дж., Пруйт Д., Ким Хе Сунг. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение [Текст] / Дж. Рубин, Д. Пруйт, Ким Хе Сунг. — СПб.: Еврознак, 2001.— 234 с.
. Скотт Д. Сила ума. Способы разрешения конфликтов [Текст] / Д. Скотт.— М.: Спикс, 1994.— 432 с.
. Скотт Д. Выбор стиля поведения, соответствующего конфликтной ситуации [Текст] / Д. Скотт // Психология деловых конфликтов : хрестоматия / редактор – составитель Д.Я. Райгородский. — Самара: Барах-М., 2007.— 768 с.
. Хрящева Н. Ю. Менеджмент и конфликты [Текст] / Н. Ю. Хрящева // Психология деловых конфликтов : хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский. — Самара: Барах-М., 2007.— 768 с.
. Шейнов В. Как возникают конфликты; Конфликты в организациях; Разрешение конкретных конфликтов [Текст] / В. Шейнов // Психология деловых конфликтов: хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский.— Самара: Барах-М., 2007.— 768 с.
. Мелибруда Е. Поведение в ситуации конфликта [Текст] / Е. Мелибруда // Психология деловых конфликтов : хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский.— Самара : Барах-М., 2007.— 768 с.
. Буртовая Е. В. Конфликтология [Электронный ресурс] : учебное пособие / Е. В. Буртовая.— М., 2002.— Режим доступа : http: // www.i-u.ru/ biblio /archive/ unknown_ konflictions/. — Название с экрана.
. Добрина О. А. Практическая психология конфликта: современные психотехнологии [Текст] / О.А. Добрина. — Новосибирск: Наука, 2004.— 324 с.
. Кэмп Дж. Нет. Лучшая стратегия ведения переговоров [Текст] / Дж. Кэмп. — М.: Добрая книга, 2009.— 296 с.
. Кукушкин В. С. Психология делового общения [Текст]: учебное пособие / В. С. Кукушкин. – М.: Ростов-на-Дону: Изд. центр «МарТ», 2003. – 368 с.
. Муравьев А. Компромисс как тактика и стратегия победы [Текст] / А. Муравьев // Отечественные записки. — 2003. — № 1.— С. 51-72.
. Шаленко В. Н. Трудовые конфликты: методология, теория и управление [Текст] / В. Н. Шаленко ; рец.: Анцупов А. Я., Степанов Е. И. ; М-во обр. и науки РФ, АПК и ППРО. — М.: АПК и ППРО, 2008. — 321 с.
. Шаленко В. Н. Социальные конфликты в трудовых организациях [Текст] / В. Н. Шаленко // Психология деловых конфликтов: хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский. — Самара: Барах-М., 2007.— 768 с.
. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения [Текст] / Р. Фишер, У. Юри; пер. с англ. А. Гореловой; Предисл. В. А. Кременюка. — М.: Наука, 1992. — 158 с.
. Дэна Д. Четырехшаговый метод улучшения взаимоотношений [Текст] / Д. Дэна // Психология деловых конфликтов : хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский. — Самара: Барах-М., 2007.— 768 с.
. Зигерт В., Ланг Л. Конфликт [Текст] / В. Зигерт, Л. Ланг // Психология деловых конфликтов: хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский. — Самара: Барах-М., 2007. — 768 с.
. Корнелиус Х., Фейр Ш. Конфликт [Текст] / Х. Корнелиус, Ш. Фейр // Психология деловых конфликтов: хрестоматия / редактор – составитель Д. Я. Райгородский. — Самара: Барах-М., 2007.— 768 с.
. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология [Текст]: учебник для вузов / А. Я. Анцупов, А. И. Шипилов. — М.: Юнити, 2001.— 551 с.
. Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! [Текст]: учебное пособие / Ф. М. Бородкин, Н. М. Коряк. — Новосибирск: Наука, 1989.— 189 с.
. Гришина Н. В. Психология конфликта [Текст] / Н. В. Гришина.— СПб.: Питер Год, 2008. — 544 с.
. Зеркин Д. П. Основы конфликтологии [Текст]: курс лекцій / Д. П. Зеркин. — Ростов-н/Д: Феникс, 1998. — 480с.
. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса [Текст] / А. Г. Здравомыслов. — М.: Аспект-Пресс, 1996.— 317 с.
. Здавомыслов А. Г. Проблема конфликта в социологической теории [Текст]: хрестоматия / А. Г. Здавомыслов // Психология деловых конфликтов / редактор – составитель Д. Я. Райгородский.— Самара: Барах-М., 2007.— 768 с.
. Ботвина Е. М., Кашник О. И., Силкина Н. В., Федосихина Е. А. Управление конфликтами в организациях [Текст] / Е. М. Ботвина, О. И. Кашник, Н. В. Силкина, Е. А. Федосихина. — Новосибирск, 2000.— 324 с.
. Кибанов А. Я., Ворожейкин И. Е., Захаров Д. К., Коновалова В. Г. Конфликтология [Текст]: учебник / А. Я. Кибанов, И. Е. Ворожейкин, Д. К. Захаров, В. Г. Коновалова. — М.: Инфра-М, 2009.— 304 с.
. Панов E. H. Бегство от одиночества. Индивидуальное и коллективное в природе и в человеческом обществе [Текст] / Е. Н. Панов. — M.: Лазурь, 2001. — 640 с.
. Балуев Д. Г. Введение в политический анализ [Текст]: учебное пособие / Д. Г. Балуев. – Н. Новгород: ННГУ, 2000. – 47 с.
. Добролюбов А. И. Государственная власть как техническая система: О трех великих социальных изобретениях человечества [Текст] / А. И. Добролюбов. — М.: УРСС, 2003. —323 с.
. Hattich M. Grundbegriffe der Politikwissenschaft [Text] / M.Hattich. —Darmstadt, 1980. — S. 82.
. Etzioni A. Moral Demension. Toward a New Economics [Text] / A. Etzioni. — N.Y., 1988. — P.63.
. Глухова A. B. Компромисс и консенсус как методы регулирования и разрешения политических конфликтов [Електронный ресурс] / A. B. Глухова. — Режим доступа : www.rciabc.vsu.ru/irex/pubs/glukhova4.htm. — Название с экрана.
. Падьоло Ж. Социальный порядок: принципы социологического анализа [Текст] / Ж. Падьоло: реферат O.E. Трущенко // Современные социологические теории общества. — 1996. — С. 93–111.
. Медведев Н. П. Консенсуальные аспекты современного российского федерализма [Текст] / Н. П. Мевдведев // Вестник Российского университета дружбы народов. — Серия: Политология. — 2001. —№ 3. — С. 67.
. Дегтярев A. A. Принятие политических решений в публично- государственной политике: динамический цикл и его основные фазы [Текст] / A. A. Дегтярев // Политические исследования. — 2004. — №4.— С. 158-159.
. Щербина Е. А. Межнациональные отношения в условиях конфликтности общества (на примере КЧР) [Текст] // Этнические проблемы современности. — Выпуск 7. — Ставрополь, 2001. — С. 132-139.
. Рахматов А. А. Политический компромисс как инструмент соглашения в политике [Текст] : дис. на соиск. ученой степени канд. полит. наук: спец. 23.00.02. «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологи» / Рахматов Александр Ахмедович; Московский гос. ун-т путей сообщения. М., 2009. – 181 с.
. Усатий Г. О. Компроміс як засіб вирішення кримінально-правового конфлікту [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юридичних наук: спец. 12.00.08. «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Усатий Григорій Олександрович; Нац. академiя внутрiшнiх справ України.– К., 1999.— 20 с.
. Усатий Г. О. Кримінально-правовий компроміс [Текст] / Г.О. Усатий. — К.: АТІКА, 2001. — 127 с.
. Новікова М. До питання створення правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин [Текст] / М. Новікова // Право України. – 2006. – № 1. – С. 29 – 33.
. Новікова М. Юридичний компроміс як додатковий метод правового регулювання [Текст] / М. Новікова // Право України. — 2006. — № 9. — С. 34-38.
. Курта Є.О. Компроміс на досудовому слідстві: поняття, види, криміналістичні прийоми досягнення [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза» / Курта Євген Олексанрдрович; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 17 с. — укp.
. Технології політичної влади: Зарубіжний досвід. Дайджест [Текст] / М. В. Іванов, В. Я. Матвієнко, В. І. Петрушев, І. В. Молодих. – К.: Вища школа, 1994. – 264 с.
. Политика как научная дисциплина по Д. Хелду [Текст] // Полис. — 1991. — № 5.— С. 134-150.
. Гаджиев К. С. Опыт введения в политологию. Концептуальный и методологический аспекты [Текст] / К. С. Гаджиев // Полис. — 1992. — №1-2. — С. 98-112.
. Гайда A. B., Китаев В. В. Власть и человек [Текст] / А. В. Гайда, В. В. Китаев // Философские науки. — 1990. — №4. — С.55.
. Ильин В. В. Понятие власти [Текст] // Философия власти / В. В. Ильин. — М.: Изд.-во Московского ун-та, 1993. — С. 158-164.
. Качанов Ю. Л. Опыты о поле политики [Текст] / Ю. Л. Качанов. – М.: Институт экспериментальной социологии, 1994. – 159 с.
. Бурдьё П. Социология политики [Текст] / сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко; пер. с фр. — М.: Socio-Logos, 1993. — 336 с.
Бурдье П. Социальное пространство и генезис «классов» [Текст] / П. Бурдье // Вопросы социологии. — 1992.— №1. — С.17-36.
. Шматко H. A. Введение в социоанализ Пьера Бурдье [Текст] / Н. А. Шматко // Бурдье П. Социология политики. — М.: «Socio-Logos», 1993. — С. 7-26.
. Демидов А. И. Политическая деятельность: философский анализ фактов детерминации [Текст] / А. И. Демидов.— Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1987. — 139 с.
. Аверьянов А. Н. Система: философская категория и реальность [Текст] / А.Н. Аверьянов. — М.: Мысль, 1976. — 187 с.
. Morgenthau Н. Dilemmas of Politics [Tехt] / Н. Morgenthau.— Chicago, 1958.— P .178.
. Цінність [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. — Режим доступу: http: //uk.wikipedia.org/wiki. — Назва з екрану.
. Філософський енциклопедичний словник [Текст]. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
. Дашутін Г. П., Михальченко М. І. Український експеримент на терезах гуманізму [Текст] / Г. П. Дашутін, М. І. Михальченко. – К.: Парлам. вид-во, 2001. – 335 с.
. Кобля М. М. Цінності державного управління [Електронний ресурс] / М. М. Кобля. — Режим доступу : www.academy. gov.ua /ej/ ej1/ .../KOBLYA.ht. — Назва з екрану.
. Жабінець Н. В. Політичні цінності та їх втілення у процесі демократизації українського суспільства [Текст]: дис. на здобуття наук. ступеня канд. політичних наук: спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / Жабінець Наталія Валеріївна; Національний пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К., 2006. — 182 с.
. Сурмін Ю. П. Ціннісні процеси пострадянського суспільства: методологічний аспект [Текст] / Ю. П. Сурмін: зб. наук. пр. УАДУ: Сучасні проблеми державного управління / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2003. – Вип.1. – 320 с.
. Аршба О. И. Этническое измерение социальной стабильности в России [Текст] / О. И. Ашба // Вестник МГУ. — Серия 18. – 2001. – № 2. – С. 52-63.
. Макарычев А. С. Стабильность и нестабильность при демократии: методологические подходы и оценки [Текст] / А. С. Макарычев // Политические исследования. – 1998. – №1. – С. 140-154.
. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества [Текст] / И. Г. Гердер. – М.: Наука, 1977. – 703 c.
. Фадеев Д. А. Демократизация и политическая культура (опыт послевоенной Германии) [Текст] / Д. А. Фадеев // Ве