Політизація російської етнічності в Україні (1991 – 2002 рр.)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

Нагірний Володимир Миколайович

УДК 323.15(477)”1991/2002”

Політизація російської етнічності в Україні (1991 – 2002 рр.)

Спеціальність 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Курас Іван Федорович
академік НАН України,
доктор історичних наук, професор

Київ – 2002

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Проблема політизації російської етнічності в науковій літературі 13
1.1. Етнічність як феномен суспільного буття та проблема її політизації 13
1.2. Досвід наукового вивчення політизації російської етнічності в Україні: аналіз концептуальних підходів 19
Розділ 2. Передумови політизації російської етнічності в Україні 45
2.1. Росіяни в Україні: історичне коріння та соціальний статус 45
2.2. Етнічна психологія та світоглядні орієнтації росіян України 57
Розділ 3. Організаційна структура та ідеологія російського етноорієнтованого дискурсу 68
3.1. Проросійські сили України: організаційні форми, історія та діяльність 68
3.1.1. Політичні та національно-культурні організації російської етнічної групи 70
3.1.2. Проросійські гасла у діяльності загальноукраїнських політичних сил 101
3.2. “Російська ідея” в Україні та джерела її трансляції 109
Розділ 4. “Російська карта” в політичному житті пострадянської України 121
4.1. Боротьба за зміну статусу російської мови 121
4.2 Автономістські прагнення проросійських еліт та загроза сепаратизму 136
4.3. Політизація російської етнічності в Україні: електоральний контекст 151
Висновки 168
Список використаних джерел 174
Додаток 196

ВСТУП

ХХ століття в історії України залишиться часом буремних подій, що неодноразово змінювали політичний устрій, систему господарювання, соціальну та національну структуру суспільства, його ціннісні орієнтації. Практично кожне десятиліття позначене печаткою якихось кардинальних змін. Та, мабуть, історики майбутнього все ж найбільшу увагу звертатимуть на події останніх десяти років ХХ століття, адже саме в цей час на карті Європи з’явилася нова незалежна держава – Україна – що постала внаслідок глобальних трансформаційних змін на Євразійському континенті. Проголошення незалежності України (як і ще цілого ряду країн, що входили до складу СРСР, Югославії, Чехословаччини) докорінно змінило геополітичну ситуацію в Східній Європі. В той же час, нарівні з глобальними трансформаційними змінами, в цей час всередині країни також відбувалися (і продовжуються) складні процеси, суть яких полягає в становленні незалежної держави, громадянського суспільства, переході до ринкової економіки.
В комплексі трансформаційних процесів привертає увагу і ситуація, що склалася в етнонаціональній сфері України. Етнонаціональна політика, що проводилась радянським урядом, була спрямована на максимальне стирання відмінностей в етнічно строкатій, багатонаціональній державі. Попри офіційну риторику, що була насичена міфами про ”рівність народів”, “братні народи”, на практиці здійснювалась політика русифікації національних окраїн. Росіяни в такій ситуації фактично були національною більшістю не лише в РРФСР, а й в інших республіках, в тому числі і в Україні.
Одним із наслідків подій 1991 р., що стали відправною точкою в історії незалежної України, була зміна статусних характеристик українців та росіян. Перші, замість невизначеного статусу чи то номінальної більшості УРСР, чи то національної меншини СРСР, перетворилися на титульний етнос незалежної держави, стали національною більшістю в ній. Росіяни ж стали національною меншиною. Значна їх частина доволі болісно сприйняла зміну формату стосунків з історичною батьківщиною, зміну ціннісних орієнтацій суспільства, офіційної риторики, символів. Негативну реакцію росіян викликала і поява у політичній палітрі України сил антиросійської спрямованості. Крім того, демонтаж комуністичної системи, її ідеологічних постулатів також був негативно сприйнятий перш за все росіянами, оскільки в масовій свідомості Радянська держава ототожнювалася з російським домінуванням.
На побутовому рівні пересічні росіяни, як правило, не помічають цих змін, оскільки найбільш нагальні проблеми в них є такими ж, як і в українців, громадян України інших національностей. Але в політичній практиці ці моменти періодично актуалізуються тими чи іншими силами. З одного боку, у політичному спектрі України присутні партії та громадські організації, що декларують своєю метою захист інтересів росіян в Україні, з іншого - ця актуалізація нерідко здійснюється і з боку Росії, яка активно використовує тему “захисту співвітчизників” для вирішення своїх зовнішньополітичних завдань на пострадянському просторі.
В перші роки незалежності спроби осмислення місця росіян в українському суспільстві носили хаотичний, несистемний характер, їм значною мірою була притаманна декларативність. Поступово в середовищі еліти російської етнічної групи України формувалася система поглядів щодо напрямків політичного, економічного, соціального, національно-культурного розвитку держави. Учасниками громадського та політичного життя стали організації, формування яких стало наслідком політизації російської етнічності. Спочатку вони зосереджувалися на мовно-культурних питаннях. Потім ці питання стали однією з підстав для постановки суто політичних завдань.
Відтак набув динамізму процес політизації російської етнічності в Україні - виходу на політичну арену сил, які ставлять своїм завданням реалізацію вимог російського націоналізму. У повсякденній політичній практиці даний процес знаходить прояв у створенні та діяльності громадських організацій та політичних партій, які спираються переважно на російську етнічну групу, вводять у свою роботу політичну складову, у тому числі у проведенні різного роду політичних кампаній, акцій, заходів тощо, або надають політичного забарвлення формально культурницьким заходам.
Явище політизації етнічності є притаманним не лише українському соціуму. На рубежі тисячоліть, поряд з глобалізацією світового політичного та економічного життя, гучно заявили про себе сили, що відстоюють збереження цінностей, притаманних тому чи іншому етносу в сфері культури, традицій, релігії, суспільної організації, політичного устрою тощо. Таким чином, етнічний фактор перетворюється у важливу складову світової політики. Іноді саме етнічні проблеми стають приводом до серйозних регіональних конфліктів, що суттєво впливають на стан речей в усьому світі. Причому, ці конфлікти, значна частина з яких ще далека від вирішення, тривають не лише в економічно нестабільних країнах посткомуністичного та “третього” світів, а й у цілком благополучних країнах-лідерах світового співтовариства. Так, триває перманентний конфлікт в Ольстері (Великобританія), спостерігається латентне протистояння між баскськими сепаратистами та владою в Іспанії, постійно робить спроби здобути незалежність франкомовна канадська провінція Квебек тощо. Крім того, в останні роки значно зросла популярність націоналістичних течій у європейських країнах. В останні роки націоналістичні сили отримали значну підтримку виборців під час парламентських кампаній у Австрії та Нідерландах, президентської – у Франції.
Підстав говорити про існування в Україні етнічного конфлікту між українцями та росіянами немає, - зазначає М.Шульга. Реалією є лише протистояння етнополітичних доктрин, які віддзеркалюють певні відмінності в етнічних інтересах обох спільнот. [1; С.12] Ці відмінності мають об’єктивний характер і полягають у різному баченні переважною більшістю членів груп та етнічних еліт питань суспільного розвитку. Перш за все це стосується мовного режиму, зовнішньополітичних орієнтацій України, статусних характеристик етнічних груп. Збереження стабільності у відносинах між українцями та росіянами багато в чому залежить від того, наскільки державі вдасться вибудувати етнонаціональну політику з врахуванням інтересів всіх народів країни, наскільки швидко та якісно будуть розвиватися інститути громадянського суспільства, які дозволяють ефективно узгоджувати інтереси різних груп, зокрема й етнічних.
Та все ж, незалежно від успіхів чи невдач у цих процесах, “російський фактор” залишиться вагомим чинником політичного життя України. Підставами для такого твердження є наявність в Україні чисельної російської діаспори, постійна зацікавленість її долею з боку Російської Федерації, вагома роль в житті українського суспільства російської мови та культури. Натомість, від успіхів чи невдач на шляху демократизації суспільства прямо залежить, в якому напрямку піде процес політизації російської етнічності - в напрямку гармонійної інтеграції росіян в українське суспільство при збереженні їх культурної та національної самобутності чи в напрямку протистояння та конфронтації.
Все це обумовлює необхідність ґрунтовного та уважного вивчення процесів політизації російської етнічності. Цього вимагає і досить високий ступінь їх динамічності, включеності в політичний процес у режимі реального часу. Природно, що в такій ситуації вивчення означених процесів знаходиться на початковому етапі. Спроби комплексного аналізу проблеми знаходимо в працях Д.Видріна, [2] І.Кураса, [3] О.Майбороди, [4] М.Рябчука, [5] В.Євтуха, [6,7] інших авторів. Поки що тема розробляється фрагментарно. Переважна більшість дослідників акцентує увагу на окремих аспектах політизації російської етнічності в Україні – мовному, регіональному, політико-правовому. До певної міри негативно позначається на науковій розробці теми й слабка імплементованість у вітчизняний науковий дискурс теоретичних напрацювань світової етнополітології, які стосуються складних та неоднорідних процесів політизації етнічності. Питання, пов’язані з осмисленням місця та ролі росіян в українському суспільстві, є темою постійних дискусій на шпальтах газет, в теле- та радіоефірі, на наукових та науково-практичних конференціях, в повсякденній політичній практиці.
Проблема росіян в Україні незмінно присутня в політичному житті України останнього десятиліття. Майже щоденно з’являються все нові й нові факти, що вимагають аналізу, теоретичного опрацювання. Крім того, тема участі проросійських сил в політичному житті України, українсько-російських стосунків, як на міжнаціональному, та і на міждержавному рівнях, постійно привертає увагу громадськості, публіцистів, науковців, політиків.
Із сказаного випливає актуальність дослідження політизації російської етнічності в Україні наприкінці ХХ ст. Вивчення проблеми актуальне як в науковому, так і в політичному плані. В науковому контексті аналіз процесу політизації російської етнічності в Україні дозволяє без зайвих емоцій виявити закономірності його розвитку, спрогнозувати подальший перебіг подій, з’ясувати специфіку участі в політичному житті проросійськи орієнтованих сил. До того ж, вивчення політизації російської етнічності в Україні дає змогу скласти уявлення про політизацію етнічності на специфічному прикладі трансформації національної більшості в меншість.
З політичної точки зору важливо з’ясувати, які вимоги ставить російський націоналізм, наскільки широкий відгук вони знаходять як в середовищі росіян України, так і в суспільстві в цілому, чи становлять ці вимоги цілісну програму, які з них підтримуються тими чи іншими політичними силами. Відповідь на ці питання дозволяє чіткіше уявити позиції учасників політичного процесу щодо однієї з найбільш дискутованих політизованою частиною соціуму проблем.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження політизації російської етнічності проведене в комплексі розробки теми “Національна інтеграція в полікультурному суспільстві” (державний номер реєстрації 0100V004974), яка проводилась Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
Викладене вище стало підставою постановки мети дослідження: на основі теоретичних здобутків етнополітології щодо процесів політизації етнічності, на підставі вивчення та аналізу політичної практики національно-культурних та громадсько-політичних організацій, інших форм самоорганізації російської етнічної групи в Україні, як всеукраїнського так і регіонального рівнів, всеукраїнських політичних партій, громадських діячів, що відстоюють проросійські позиції, висвітлити процес політизації російської етнічності в Україні, з’ясувати місце російського фактора у внутрішньополітичному житті України.
Відповідно до мети дослідження було поставлено наступні завдання:
- з’ясувати історичні, соціальні, економічні, культурні, політичні передумови політизації російської етнічності в Україні;
- виявити форми самоорганізації російської етнічної групи;
- проаналізувати політичні мотиви в діяльності російських національно-культурних та громадсько-політичних організацій, їх основні вимоги;
- з’ясувати роль російської етнічної еліти в процесі виходу на політичну арену України сил, що декларують своєю метою захист інтересів росіян України;
- вивчити використання російської тематики в політичній та передвиборній боротьбі в роки незалежності;
- дослідити вплив на активізацію політичної діяльності проросійських сил стану українсько-російських стосунків, діяльності вищих органів влади України та Російської Федерації.
До важливих завдань автор відносив і прогнозування подальшого розгортання процесу участі в політичному житті проросійських сил, визначення перспектив його розвитку у напрямку створення потужної політичної сили (сил), яка поставила б своїм завданням домагатися законодавчої фіксації наслідків русифікаторської політики радянського режиму. Також ставилося завдання визначення умов, за яких була б можливою інтеграція російської етнічної групи в українську політичну націю при збереженні її культурно-мовної, етнічної, політичної самобутності.
Об’єктом дослідження є громадські та політичні організації російської меншини в Україні, які є активними суб’єктами етнополітичних відносин.
Предмет дослідження становить процес політичної мобілізації російської етнічної групи задля досягнення політичних цілей, що формулюються її елітою.
Методологія дослідження визначалась у відповідності до характеру та змісту наукових завдань та цілей, системних особливостей об’єкта та предмета дослідження. Основу методологічних засад роботи складають принципи системності, структурного функціоналізму, біхевіорізму. Автор послуговувався окремими положеннями синергетичної теорії, зокрема для інтерпретації проблем групової самоорганізації російської етнічності в Україні.
Під час дослідження використовувався широкий арсенал як загальнонаукових, так і специфічних методів політичних наук – абстрагування, аналізу, синтезу, типології, верифікації, контент-аналізу, дискурс-аналізу, моделювання, порівняння, реконструювання.
Наукова новизна роботи полягає в комплексному вивченні процесу політизації російської етнічності. У вітчизняній політології цей процес ще не ставав самостійним предметом наукових розробок. Безперечно, ті чи інші аспекти теми розглядалися різними авторами, але в той же час, узагальнюючих праць, присвячених комплексному аналізу виходу на політичну арену України сил, що відстоюють інтереси російської етнічної групи, аналізу політичних домагань, ідеології та діяльності цих сил немає. В дослідженні вперше проаналізовано ту роль, яку відіграють у процесі політизації російської етнічності специфіка етнічної психології та особливості світоглядних орієнтацій росіян України, з’ясовано географію російських політичних та національно-культурних організацій, їх політичні домагання, встановлено політичну програму російського націоналізму в Україні, визначено місце, що його займає ця програма в українському політикумі, в боротьбі за голоси виборців під час передвиборних кампаній.
Досліджувані процеси розглядаються на широкому тлі геополітичних змін кінця минулого століття, суспільних перетворень у Східній Європі, на пострадянському просторі. Такий підхід дозволяє виокремити особливості репрезентації інтересів російської етнічної групи в українському політикумі, виявити найбільш конфліктогенні проблеми, а також відправні точки для пошуку компромісів, закріплення елементів міжнаціональної злагоди та порозуміння.
На захист виносяться основні положення наступного змісту:
- реалізація політичної програми українського націоналізму – створення держави – покликала до життя процеси політизації інших етнічностей України, в першу чергу – російської;
- проблеми, пов’язані з визначенням позиції України щодо інтеграційних процесів на пострадянському просторі, в першу чергу з Росією, статусу російської мови, національного статусу росіян в Україні тощо стали постійним елементом внутрішньополітичного дискурсу, особливо помітно актуалізуючись під час передвиборних кампаній;
- найраніше і найбільш активно розпочали експлуатацію проросійських гасел сили лівої та “лівацької” орієнтації, що свідчить про значний ступінь ототожнення в суспільній свідомості України комуністичної ідеології та російського націоналізму;
- протягом років незалежності в Україні виникла велика кількість національно-культурних та громадсько-політичних організацій російської меншини; в їх ідеології та діяльності поруч з національно-культурними мотивами, які є превалюючими, присутній також помітний політичний компонент;
- характерною ознакою останніх років стало постійне зростання значення саме політичних вимог у розгортанні російського руху в Україні та формування структурованих політичних сил;
- політичні організації росіян України виникли на організаційній базі національно-культурних форм самоорганізації російської етнічної групи;
- попри наявність цілого ряду ідеологічних, політичних, світоглядних розбіжностей в середовищі російської етнічної групи України та її еліти, можна говорити, що в цілому вже існує прийнятна для більшості росіян політична програма, в основі якої – боротьба за надання статусу державної російській мові, поглиблення інтеграції з Росією, визнання росіян державотворчою нацією, позбавлення їх статусу національної меншини;
- лідери російських організацій України прагнуть мобілізувати на вирішення своїх завдань громадські організації інших національних меншин;
- політична активність сил проросійської орієнтації багато в чому залежить від стану українсько-російських міждержавних відносин, зовнішньої політики Російської Федерації на пострадянському просторі, політики Української держави в етнонаціональній сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при розробці центральними та регіональними органами влади політики в етнокультурній та національній сферах, у науково-дослідній та викладацькій роботі, при викладанні курсів з етнополітології.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та концептуальні підходи до висвітлення теми дисертації викладено автором у восьми наукових статтях, опублікованих у наукових збірниках та періодичних виданнях. Пріоритетними серед них є чотири статті у фахових виданнях, загальним обсягом близько 2,5 друк. арк. Деякі положення та результати дослідження виголошувались автором і обговорювались під час роботи науково-практичних конференцій “Національно-культурне відродження і державотворчий процес в Україні: надбання та перспективи” (Київ, 28 березня 2001 р.) та “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 25-26 жовтня 2001 р.), під час засідань відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, в публікаціях та виступах у засобах масової інформації.
Роботу над вирішенням завдань та досягненням цілей дисертаційного дослідженням автор проводив, спираючись на наступне коло джерел:
- офіційні документи органів державної влади України та Російської Федерації;
- програмові та передвиборні документи політичних партій та блоків, російських організацій України;
- матеріали преси, що висвітлюють ідеологічні засади та діяльність російських національно-культурних і громадсько-політичних організацій;
- друковані видання російських національно-культурних та громадсько-політичних організацій України;
- дані соціологічних досліджень, що проводилися різними вітчизняними та закордонними інституціями протягом 90-х рр. ХХ ст.
Також, враховуючи специфіку досліджуваної теми, задіяно значний масив інформації, що міститься в періодичній пресі, в матеріалах науково-практичних конференцій (“Діалог української та російської культур в Україні”, 1996-1999 рр. та ін.), на Інтернет-сайтах (зокрема, web-ресурси Російського Руху України, громадської організації “За культурно-мовну рівноправність”, Конгресу російських общин Криму та ін.) тощо.
Слід зазначити, що органічним компонентом джерельної бази політологічного дослідження є також теоретичні розробки, що показують загальні принципи розвитку тих чи інших процесів, в даному випадку – процесу політизації етнічності, а також корпус аналітичних матеріалів, що міститься у періодичній пресі, фахових виданнях і дозволяють вивчати досліджувану тему в широкому контексті розвитку політичного процесу в Україні та за її межами.
Для роботи над дисертацією автором було залучено результати досліджень вітчизняних та зарубіжних спеціалістів, що вивчають питання політизації етнічності – Е.Гіденса, В.Євтуха, А.Здравомислова, О.Картунова, Ю.Римаренка, С.Римаренка, Дж.Ротшильда, Е.Сміта, В.Тишкова, В.Хеслі, Л.Шкляра. Неабиякий інтерес викликали і праці, в яких аналізуються аспекти політичного буття російської етнічної групи в Україні. Перш за все, це праці вітчизняних вчених Д.Видріна, В.Євтуха, І.Кураса, О.Майбороди, Л.Нагорної, М.Рябчука, М.Шульги. Помітну увагу вивченню названих проблем приділяють російські автори В.Козлов та М.Козлов, Н.Лебедєва, С.Савоскул, Я.Стрельцова. В західній політології також постійно з’являються праці, в яких певна увага звертається на процеси політизації російської етнічності в Україні. Це публікації Д.Ареля, Т.Буккволя, Е.Вільсона, Г.Зімона, Дж.Шина та Р.Кайзера.
Хронологічні межі дослідження – 1991-березень 2002 рр., тобто період від початку творення незалежної держави до останніх парламентських виборів, коли вперше російський рух виступив окремим учасником виборчого процесу. Такий часовий відрізок дозволяє сповна простежити за політичною еволюцією російської етнічної групи, що в процесі політизації етнічності стає самостійним суб’єктом політичного життя.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В сучасній етнополітології загальновизнаною є теза про те, що політизація етнічності – це процес, якому притаманний ефект “ланцюгової реакції”. Тобто, якщо одна з етнічних груп соціуму породжує політичні сили, що відстоюють її інтереси, цим же шляхом починають йти й інші етнічні групи, в першу чергу ті, які внаслідок політичних дій репрезентантів етнічних інтересів іншої групи втратили ті чи інші суспільні прерогативи, вважають себе потерпілими. Такою була ситуація в останні роки існування СРСР, коли на хвилі послаблення контролю за суспільним життям з боку держави Радянський Союз почав усвідомлюватись у національних окраїнах як форма російської державності, тобто, форма, несправедлива по відношенню до них. Як наслідок – постали національні рухи, у тому числі й в Україні. Вони поставили своїми завданнями побудову національних держав. Тож закономірно, що з виходом на політичну арену сил, які відстоювали програму українського націоналізму, розпочався процес політизації етнічності інших національних груп.
Найбільш послідовно цей процес відбувається в середовищі російської етнічної групи України. Це обумовлено тим, що російська етнічна група є найчисельнішою національною меншиною України, росіяни відчувають себе в найбільшій мірі постраждалими від суспільних змін початку 90-х рр. ХХ ст. – в СРСР вони були провідною нацією, “першими серед рівних”, натомість в новій державі їх статус змінився. З іншого боку, росіяни України володіють потужним потенціалом етнічної мобілізації, оскільки більшість їх зосереджена в промислово розвинутих містах півдня та сходу України, група має досить високий освітній рівень, етнічна еліта посідає міцні позиції в економічному та політичному житті держави. До того ж, в Україні зберігається широкий доступ до інформаційних джерел Російської Федерації, що дозволяє росіянам України постійно перебувати в інформаційному полі своєї етнічної батьківщини, бути в курсі подій, які відбуваються в метрополії, отримувати свого роду “ідейне живлення”. Всі ці фактори сприяли тому, що процеси політизації російської етнічності протікали досить жваво і сьогодні вилились у створення політичних сил, які декларують метою своєї діяльності захист прав та інтересів росіян України, як самодостатньої етнічної групи українського суспільства.
Політизація російської етнічності в Україні – явище, що має глибокі історичні, соціальні, економічні, культурні, політичні корені. Адже російська етнічна група в Україні почала формуватися практично одночасно з формуванням російського етносу взагалі. Починаючи з середини ХVІІ ст., цьому сприяло входження України до складу Російської держави, а тому кількісний склад групи практично постійно зростав, і на сьогодні в країні проживає понад 8 млн. росіян. Вони не асимілювалися в український етнос, чітко ідентифікують себе зі своїми співвітчизниками в метрополії, чому сприяло те, що до 1991 р. радше українців можна було вважати національною меншістю СРСР, аніж росіян такими в Україні.
Зміна статусу внаслідок здобуття Україною незалежності не викликала протестних явищ в середовищі російської етнічної групи. Більше того, понад 50% росіян України підтримали ідею створення незалежної Української держави на референдумі 1 грудня 1991 р. Однак, ця зміна спонукала їх до активного пошуку місця, що його має посісти національна спільнота у суспільстві молодої держави. Об’єктивно, саме цей процес і складає суть політизації російської етнічності в Україні.
Процес політизації російської етнічності в Україні розгортається за схемою, що притаманна більшості прикладів виходу етнічних спільнот на політичну арену. Проте він має і специфічні риси. Перш за все, він почався в умовах перетворення національної більшості СРСР – росіян в національну меншість України. Ще однією рисою, що характеризує організаційне та ідеологічне становлення російського націоналізму в Україні, є нетрадиційність кінцевої мети національного руху: якщо для більшості етнонаціональних рухів така мета полягає у створенні власної держави, то в даному випадку мова йде про боротьбу за приведення внутрішньої та зовнішньої політики України до тих стандартів, які відповідали б, з одного боку, інтересам Російської держави, а з іншого – створили б умови для етнонаціонального розвитку росіян в Україні, тотожні тим, які існують на етнічній батьківщині.
Самоорганізація російської етнічної групи відбувається у формах національно-культурного товариства, національної общини, громадської організації, політичної партії (блоку).
Процес виходу на політичну арену України російських етнонаціональних сил розпочався в національно-культурній формі. У перші роки незалежності саме ця форма була превалюючою у розвитку російського руху в Україні. Виникла велика кількість дрібних організацій з розмитою ідеологією та цілями. Спробу об’єднати російський національно-культурний рух у загальноукраїнських масштабах зробило Українське товариство російської культури „Русь”, відділення якого було засновано в більшості регіонів України. Але „Русь” не стала єдиним репрезентантом інтересів росіян України. Вона залишалась найбільш потужною та помітною організацією саме на етапі переважання національно-культурних форм діяльності.
З другої половини 90-х рр. ХХ ст. ніша товариства у російському русі звужується внаслідок визрівання політичних форм організації російської етнічної групи України. Для общин, громадських організацій політичні мотиви поступово стають такими, що визначають їх діяльність. Громадські організації та політичні партії з початком ХХІ ст. стали найбільш помітними проросійськими силами в Україні, затінивши собою не лише національно-культурний сегмент російського руху в Україні, а й роблячи серйозні кроки по витісненню з проросійської електоральної ніші традиційних апелянтів до російської проблематики – партій лівої орієнтації, перш за все, КПУ.
Така ситуація пов’язана, перш за все, з появою еліт, що заявили про прагнення взяти на себе роль політичного представника російської етнічної групи. Слід зазначити, що в цьому процесі яскраво проявилися регіональні особливості. Найбільш потужно формувалися російські етнополітичні еліти в Криму та на заході України. Проте, якщо на Кримському півострові провідники російського руху тривалий час прагнули до відособлення від загальноукраїнських процесів, нарощування регіонального потенціалу проросійських сил, то в Західній Україні проросійські еліти від початку вектором свого розвитку бачили вихід на загальноукраїнську арену. Саме західноукраїнські політичні еліти російської етнічної групи делегували зі свого середовища лідера найбільш потужної проросійської сили України – „Руського блоку”.
Політична структуризація російської етнічної групи ще не завершена, оскільки ті сили, які вже претендують на повноцінну участь у політичному процесі, представляють лише один з напрямків російського націоналізму в Україні – напрямок, що відстоює максимальне зближення, аж до створення єдиної держави, з Росією. Оскільки ідеї цього напрямку не „перекривають” всього спектру уявлень про кінцеву мету політичного розвитку російської етнічної групи, слід очікувати в найближчій перспективі формування політичних сил, що заявлять більш помірковану програму, засновану на засадах інтеграції росіян в українську політичну націю при збереженні національно-культурних особливостей.
Незавершеність політичної структуризації російської етнічної групи є однією з причин того, що гасла захисту інтересів росіян України стали традиційною “розмінною картою” виборних кампаній. Більшість політичних сил під час виборних кампаній активно експлуатували російську проблематику, заявляючи про підтримку деяких положень, що користуються помітною популярністю у виборців. Перш за все, це стосується тез про підвищення статусу російської мови та активізацію інтеграційних процесів в межах СНД та з Росією. Про підтримку цих вимог заявляють переважно сили лівої орієнтації, ностальгуючий електорат яких нерідко сприймає російський націоналізм і комунізм як бінарний ідеологічний конструкт.
Попри розмитість ідеологічного поля російського націоналізму в Україні, сьогодні можна говорити про наявність політичної програми цієї течії. Вона складається із двох груп вимог. До першої належать ті положення, які підтримуються всіма речниками проросійських сил. Це – підвищення статусу російської мови, визнання її державною (офіційною), збереження широких можливостей для здобуття освіти російською мовою, забезпечення сприятливих умов для національно-культурного розвитку та поглиблення усесторонніх стосунків з Росією. Тобто, першу групу складають положення, що знаходяться у національно-культурній парадигмі. Слід зазначити, що окрім росіян України цю групу вимог підтримують більшість представників інших національних меншин та значна частина українців. До другої групи вимог відносяться ті, які підтримуються політичним крилом російського руху в Україні. Це – визнання росіян другою державотворчою нацією, скасування по відношенню до них визначення „національна меншина”, розвиток міжнародних стосунків винятково на російському векторі (входження лише у ті міждержавні об’єднання, які відстоюють російські інтереси), запровадження подвійного громадянства. Крім того, до цієї групи вимог можна віднести постійне наголошення на тому, що єдиною канонічною церковною організацією є Українська Православна Церква (Московського патріархату).
Названі групи вимог, крім іншого, дають уявлення про потенційні сценарії розвитку політизації російської етнічності в Україні. Перший полягає у поступовому узгодженні інтересів двох найбільших етнічних груп України, пошуку компромісних рішень, взаємозбагаченні культур, формуванні політичної нації. Другий – конфронтаційний, оскільки в його основі – положення, що за будь-яких умов не будуть сприйняті українцями, в першу чергу тими, які перебувають на національно-патріотичних засадах. Спроби досягти впровадження у життя другої групи вимог російського націоналізму неминуче призведуть до активізації жорстко антиросійських сил, які, в свою чергу, також здатні „зробити внесок” у дестабілізацію міжетнічної сфери України.
Помітним поштовхом до формування переваг для одного зі сценаріїв може стати ситуація у мовній сфері. Вимога підвищення статусу російської мови є тим чинником, що може сприяти об’єднанню зусиль усіх політично активних представників російської етнічної групи в Україні. Наявність нинішньої ситуації у мовній сфері влаштовує практично всі зацікавлені сторони, однак сама ситуація їх не влаштовує. У суспільстві стихійно сформувався „лінгвістичний паритет”, коли українська та російська мови використовуються в залежності від обставин. Вимога користуватися українською у офіційних стосунках мало сприяє поширенню її вживання в інших сферах, а відсутність реальної (тим більше, силової) українізації будь-яких сфер життя, окрім державної, дозволяє русофонам не відчувати лінгвістичного дискомфорту. Однак, такий стан не зафіксований законодавчо. Він дозволяє прихильникам пріоритетного розвитку української чи російської мови сподіватися на зміну ситуації у тому напрямку, який вони вважають оптимальнішим з точки зору інтересів суспільства. Потенціал напруги в цій ситуації полягає у тому, що вона є тимчасовою. З іншого боку, “лінгвістичний паритет” дає певний часовий ресурс для пошуку оптимальної моделі співіснування української та російської мов в Україні.
Сьогодні спостерігаються тенденції до розвитку обох сценаріїв. На нашу думку, така ситуація зберігатиметься ще тривалий час, оскільки паралельно існують фактори, які сприяють розвитку названих сценаріїв. З одного боку, високий рівень міжетнічної толерантності, відсутність серйозних фактів утисків прав людини за національною ознакою по відношенню до росіян, значні можливості для задоволення національно-культурних потреб, відсутність потужних джерел трансляції крайніх поглядів роблять неможливим створення широкої суспільної бази для радикальних проросійських сил. З іншого – політична індиферентність поміркованої частини росіян України та прагнення політичних еліт російської національної групи зайняти помітну нішу в політикумі сприяють більш динамічному політичному розвитку саме прихильників всього комплексу вимог російського націоналізму в Україні. Окрім цього існують ще фактори, що обумовлюються наявністю (чи відсутністю) лідерів, здатних взятися за реалізацію названих вимог, політикою України в національно-культурній сфері, політикою державних органів (України та Російської Федерації) по відношенню до проросійських політичних сил, ставленням до них суспільства та політичних опонентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Шульга Н.А. Условия диалога украинской и русской культур в Украине // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы междунар. науч.-практ. конф., (24-25 октября 1996 г.) / Н.А.Шульга (отв.ред.). - К.: Украинское общество русской культуры "Русь", 1997. - С.8-18.
2. Видрін Д. Росіяни в Україні: під час референдуму, до й після // Політологічні читання. – 1992. - №1. – С.237-249.
3. Курас І.Ф. Етнополітика: Історія і сучасність. Статті, виступи, інтерв'ю 90-х років. - К.: ІПіЕНД, 1999. - 656с.
4. Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991-1998 рр.). К., 1999. – 28 с.
5. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – К.: Критика, 2000. – 304 с.
6. Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – К.: УАННП "Фенікс", 1997. – 214 с.
7. Євтух В.Б. Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контексти. – К.: Стилос, 2001. - 204с.
8. Тишков В.А. О феномене этничности // Этнографическое обозрение. – 1997. – С.3-21.
9. Арутюнян Ю.В., Дробижева Л.М., Сусоколов А.А. Этносоциология. - М.: Аспект Пресс, 1998. – 271 с.
10. Гіденс Е. Соціологія. – К.: Основи, 1999. - 726с.
11. Сміт Е.Д. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. - 223с.
12. Нагорна Л. Українська політична нація: лінії розламу і консолідації // Віче. – 2000. – №1 – С.132-146
13. Шульга Н.А. Этническая самоидентификация личности. – К., 1997 – 199 с.
14. Хесли В.Л. Национализм и пути разрешения межэтнических противоречий // Полис. – 1996. - №6. – С.39-51.
15. Rothshild J. Ethnopolitics: A Conceptual Framework. - N.-Y., 1981. – 371 р.
16. Ігнатов В.О. Політизація етнічності // Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи. Міжнар. наук.-практ. конф., 10-11 листопада 1994 р. – К., 1995. – С.261-264.
17. Лісничук О. Групи інтересів в етнополітичному процесі: спроба інтерпретації // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. Вип.6. – К.: ІПіЕНД, 1999. – С.41-51.
18. Скворцов Н.Г. Этничность и трасформационные процессы // Этничность. Национальные движения. Социальная практика. Сб. статей. - СПб.: Петрополис, 1995. - С.8-25.
19. Картунов О. Політизація етнічності: характер, умови, результати // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. Вип.6. – К.: ІПіЕНД, 1999. – С.12-20.
20. Курас І.Ф. Етна етносів // Етнополітика: Історія і сучасність. – К.: ІПіЕНД, 1999. – С.72-77.
21. From Union to Commonwealth. Nationalism and Separatism in the Soviet Republics. – Cambridge: Cambr.UP, 1992. – 127 р.
22. Мотиль О. Як зрозуміти Україну // Критика. - 1998. - №2. - С.10-13.
23. Головаха Е.И., Панина Н.В. Национально-государственная идентификация и формирование социально-политических ориентаций русского меньшинства в Украине // Политическая культура населения Украины. - К.:Наукова думка,1993. - С.98-111.
24. Про Міністерство України у справах національностей, міграцій та культів. Указ Президента України // Інформаційний бюлетень Міністерства України у справах національностей, міграцій та культів. - 1995. - №1. - С.6.
25. Звірковський І.В. Етнокультурний фактор в українсько-російських відносинах 90-х років // Дис. ... канд. істор. наук. - К., 1998.- 198 с. – 26 с.
26. Сніжко В.М. Культура російської меншини в Україні: проблеми функціонування та розвитку (90-ті роки ХХ ст.) // Автореф. дис. ... канд. істор. наук. - К.,1998.
27. Коч С.В. Етнічність у сучасному політичному процесі //Автореф. дис. ... канд. політ. наук. - Одеса, 2000. – 19 с.
28. Бжезинский З. Великая шахматная доска; Господство Америки и его геостратегические императивы. - М.: Международные отношения, 1999. - 256с.
29. Русские в новом зарубежье. Программа этносоциологических исследований. - М.,1994. – 143 с.
30. Какая Украина нужна России? // Демократичне слово. – 17 травня 2001 р.
31. Simon G. Russland auf der Suche nach seiner politishen identitat. - Koln, 1997. – 224 р.
32. Россия и ее соседи. Соотнесение национальных интересов внутри СНГ. Реферативный сборник. - М.: ИНИОН РАН, 1999. - 203с.
33. Попик В.И. Проблемы полиэтничности и поликультурности украинского общества в общественно-политической и исторической мысли // Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму. – Сімферополь, 1999. - С.132-136.
34. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року // http://www.ukrstat.gov.ua.
35. Рекомендации по итогам III Международной научно-практической конференции «Диалог украинской и русской культур в Украине» // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы ІІІ-й Международной научно-практической конференции (12-13 ноября 1998 г., г.Киев). - К., 1999. – С.243-247.
36. Заява громадських організацій України // Освіта. – 10-17 лютого 1999 р. (№9).
37. Рекомендации конференции // Диалог украинской и русской культур в Украине - К., 1997.- С.226-229.
38. Заява відділення літератури, мови і мистецтвознавства Національної Академії наук України з приводу «Резолюції» та «Рекомендацій» ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Діалог української і російської культур в Україні» // Сучасність. - 1999. - №9. - С.139-140.
39. Свистунов А.Г. Главные принципы строительства русского движения на Украине // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы IV-й Междунар. науч.-практ. конф. (9-10 декабря 1999 года, г. Киев) - К., 2000. - С.195-199.
40. Градировский С., Тупицын А. Диаспоры в меняющемся мире // Независимая газета. - 1998. - №7.
41. Козлов В.И., Козлов М.В. Русские и русскоязычные в Беларуси и на Украине // Русские в Ближнем Зарубежье. - М., 1994. – С.37-50.
42. Стрельцова Я.Р. Проблема интеграции российской диаспоры в ближнем зарубежье // Славяноведение. - 1999. - №4. - С.81-89.
43. Севастьянов А., Фролов К. “Другие” на Украине // Содружество НГ. – 1998. - №3.
44. Фролов К. Наконец-то российские дипломаты стали говорить о правах соотечественников // Содружество НГ. – 27 декабря 2000 г.; cis.ng.ru/rating/2000-12-27/6_diplomat.html.
45. Колосов В. «Примордіалізм» і сучасне національне державотворення // Політична думка. - 1998. - №2. - С.167-185.
46. Росія, яку ми… Позиції політичних сил Росії стосовно майбутнього України й Співдружності Незалежних Держав та позиції політичних сил України стосовно Росії. – К., Б.р. – 198 с.
47. Пашков М., Чалый В. Оборотная сторона стратегического партнерства // Зеркало недели. - 15 апреля 2000 г.
48. Концепция внешней политики Российской Федерации // http://www.rdu.org.ua/pravo.
49. Гамов В. Язык - политика чистой воды // Аргументы и факты в Украине. - 2000. - №29.
50. Російський парламент дозволив собі «попередити» Україну // День. - 21 липня 2000 р.
51. Лужков Ю. Куликово поле современной России // Содружество НГ. – 1999. - №9.
52. Федеральный закон о государственной политике Росийской Федерации в отношении соотечественников за рубежом // http://www.rdu.org.ua/pravo/pravo_201.htm.
53. Миселюк А. Телевизионный клинч. Карта «соотечественников» в большой российской внешнеполитической игре // День. – 25 июля 2000 г.
54. Стратегический курс России с государствами-участниками Содружества Независимых Государств // Независимость. - 4 октября 1995 г.
55. Владимир Путин и российские соотечественники // Содружество НГ. – 23 февраля 2000 г.; http://cis.ng.ru/words/2000-02-23//_putin_diaspora.html.
56. Резников К. Украинцы и русские: идеология противостояния // Москва. - 1996. - №4. - С.128-154.
57. Лебедева Н.М. Русская диаспора или часть русского народа? (К проблеме самоопределения русских на Украине) // Русские в Ближнем Зарубежье. - М.,1994. – С.53-59.
58. Савоскул С. Русские в независимой Украине: статус, идентичность, перспективы // Украина и Россия: общества и государства. - М.,1997. - С.278-329.
59. Фомин А. Национализм: благо или угроза Украине? // Свободная мысль. - 1998. - №7. - С. 16-28.
60. Шульга Н.А. Русские Украины: объективные характеристики и проблема самоидентификации // Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец ХХ столетия). Матер. междунар. науч.-практ. конф. (22-23 октября 1993 г.). - К.,1993. - С.6-8.
61. Свистунов А. Во весь рост. – Львов: Цивилизация, 1999. – 106 с.
62. И завтра жить. – Львов: Цивилизация, 2000. – 142 с.
63. Кравченко В., Евсеев С., Ефименко Н. Некоторые аспекты «русского вопроса» в Западной Украине. - г.Львов, июнь 2000 года. / В надзаголовку: Конфедерация русских общин и организаций Западной Украины. Информационно-аналитический комитет. – 44 с.
64. Из почты главного редактора // Факты. - 27 июля 2000 г.
65. Матузко Р. «За русское дело» на Україні, або чи є слушною українська національно-визвольна революція? // Розбудова держави. - 1996. - №8. - С.3-6; №9. - С.10-13; №10. - С.10-15; №12. - С. 3-11.
66. Власенко О. «Свої» серед «чужих» чи «чужі» серед «своїх»? (Українська етнополітика: спроба полемічного огляду) // Місцеве самоврядування. - 1998. - №5-7. - С.127-136.
67. «Если кого-то покусала собака, значит, она прибежала из России». Владимир Малинкович об образе врага и взаимоотношениях с Россией // Киевские Ведомости. - 7 апреля 2000 г.
68. Вілсон Е. Національна ідентичність в Україні // Політична думка. - 1999. - №3. - С. 120-128.
69. Квік Ю. Галицька альтернатива // Ї. – 2000. - №18. Україна, Росія, Білорусь: три проекти. – С. 94-103.
70. Огульчанський Ю. Етнічне розмаїття України та його роль у формуванні політичної нації // Українська соборність. Ідея, досвід, проблеми (До 80-річчя Акту Злуки 22 січня 1919р.): Збірник. - К.,1999. - С.358-362.
71. Римаренко Ю.І., Курас І.Ф., Шемшученко Ю.С., Картунов О.В., Шкляр Л.Є. Національно-державне будівництво. Концептуальні підходи, сучасна наукова література. - К. : Довіра, 1999. – 559 с.
72. Шаповал Ю., Курас І., Нагорна Л., Євтух В., Швед В. Етнополітичний розвиток України: Досвід, проблеми, перспективи. - К.: ІПіЕНД,1997 – 211 с.
73. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. - К.: Стилос, 1998. - 278с.
74. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. – К.: ІПіЕНД, 2002. - 271с.
75. Семенов С. “Російський націоналізм в Україні” // Русское движение Украины. – 2001. - №1.
76. Шульга Н.А. Русская культура в Украине: политико-правовой, социальный и ценностный статус // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы II-й международной научно-практической конференции (30-31 октября 1997 года, г.Киев). - К., 1998. - С.9-18.
77. Шульга Н.А. Состояние русской культуры в Украине: мифы и реалии // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы ІІІ-й Международной научно-практической конференции (12-13 ноября 1998 г., г.Киев) - К., 1999. - 256с. - С.7-17.
78. Шульга Н.А. Русская культура в Украине: кризисы идентичности // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы IV Междунар. нучн.-практ. конф. (9-10 декабоя 1999 г., г. Киев). - К., 2000. - С.4-18.
79. Арель Д. Україна: рух навмання // Захід: вікно в Україну. - 30 жовтня 1998 р.
80. Pirie P.S. National Identity and Politics in Southern and Eastern Ukraine // Europe-Asia Studies. - Vol.48. - 1996. - №7. - P.1079-1104.
81. Chinn J., Kaiser R. Russian as the new minority: ethnicity and nationalism in the Soviet successor states. - Oxford, 1996. – 267 р.
82. Рибалко О. Етнонаціональні процеси в Україні: європейська проекція // Нова політика. - 1999. - №2. - С.66-67.
83. Населення України. 1992. Демографічний щорічник. - К., 1993. – 310 с.
84. Стріха М. Українці в Україні повернули собі позиції... середини 1950-х! // http://www.pravda.com.ua/archive/2003/january/8/1.shtml.
85. Дашкевич Я. Українці і національні меншості // Державність. - 1991. - №3. - С.24-27.
86. Баулин П. Сокращение населения Украины произошло за счёт русских // http://www.rdu.org.ua/news/27/new_002.htm.
87. Чижикова Л.Н. Русско-украинское пограничье. - М., 1988. – 342 с.
88. Бойко Я.В. Заселение Южной Украины. 1860-1890 гг. – Черкассы, 1993. – 318 с.
89. Шевченко А. Росіяни // Етнічний довідник: У 3-х ч. Ч.ІІ. Етнічні меншини в Україні. - К., 1996. - С.103-113.
90. Наулко Всеволод. Хто і відколи живе в Україні. - К.: Головна спец. ред. літ-ри мовами націон. меншин України, 1998. - 80с.
91. Коваленко В. Сосед с камнем за пазухой // Политический «утюг», который история забыла выключить. – К.: Дніпро, 1996. – С.3-49.
92. Терлюк І.Я. Росіяни західних областей України (1944-1966 рр.): Етносоціальне дослідження. - Львів: Центр Європи, 1997. - 175с.
93. Степанов В.В. Современное русское население Крыма // Русские в Ближнем Зарубежье. – М.,1994. – С.60-76.
94. Клячин А.И. Динамика этнических систем расселения в Крыму (в связи с проблемой возвращения крымских татар) // Этнографическое обозрение. – 1992. - №2. – С.23-35.
95. Сігмонів І. До характеристики політичних поглядів росіян в Україні // Генеза. – 1993. - №1. – С.25-27.
96. Кириченко И. Люди не из своей тарелки // Аргументы и факты в Украине. - 2000. - №27 (июль).
97. Політичний портрет України. – 1998. – №20. Українське суспільство 1994-1997.
98. Населення України. 1994. Демографічний щорічник. - К., 1995. – 424 с.
99. Рыбаковский Л.Л. Миграционный потенциал русского населения в странах нового зарубежья // Социс. – 1996. - №11. – С.31-42.
100. Зайончковская Ж. Вынужденные мигранты из стран СНГ и Балтии // Социс. – 1998. - №6. – С.55-59.
101. Вивчення впливу зовнішньої міграції 1991-1996 рр. на зміни етнічного складу населення України та її регіонів. – К.: НІУРВ, 1998. – 64 с.
102. Піскун О., Прибиткова І., Волович В. Міграційна ситуація в Україні // Політична думка. – 1996. - №3-4. – С.45-72.
103. Лібанова Е. Бідність в Україні: діагноз поставлено – будемо лікувати? // Дзеркало тижня. – 31 березня 2001 р.
104. Могущество России прирастать будет диаспорой. Интервью А.Свистунова “Независимой газете” // http://www.rdu.org.ua.
105. Хмелько В. Правобережна і Лівобережна Україна: лінгвоетнічні структури та соціальні орієнтації // Демос. – 1995. - №1. – С.9-16.
106. Російськомовні українці: статус і проблеми етнонаціонального розвитку // Інформаційний бюлетень Міністерства в справах національностей та міграції. - 1995. - №2. - С.80-86.
107. Кіпень В.П. Донеччина в етнокультурному зрізі // Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи. Міжнародна науково-практична конференція. 10-11 листопада 1994 р. – К., 1995. – С.308-310.
108. Рудницька Т. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. – К., 1998. – 170 с.
109. Статистичні дані про життя етнічних груп // Інформаційний бюлетень Міністерства в справах національностей та міграції. - 1995. - №2. - С.44-45.
110. Рябчук М. Росіяни в Україні – з погляду американського соціолога // Схід. – 1995. - №2. – С.29-33.
111. Шпорлюк Р. Імперія та нації. З історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. – К.: Дух і літера, 2000. – 354 с.
112. Касьянов Г. Передмова // Шпорлюк Р. Імперія та нації. З історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. – К.: Дух і літера, 2000. – С. 6-13.
113. Україна 2000 і далі. Геополітичні пріоритети та сценарії розвитку // Ї. – 2000. - №18. Україна, Росія, Білорусь: три проекти. – С.38-59.
114. Свистунов А.Г. Становление межнационального движения на Украине и задачи его развития // Стратегія національної консолідації в Україні: пошук моделей міжнаціональної інтеграції. Матеріали «круглого столу» експертів «Формування стратегії національної консолідації в Україні: пошук моделей міжнаціональної інтеграції», Ужгород, 18 березня 2000 року. – Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2000. – С.5-12.
115. Хмелько В. Референдум: хто був «за» і хто «проти» // Політологічні читання. – 1992. - №1. – С.40-52.
116. Вишневский А.Г. Распад СССР: этнические миграции и проблема диаспор // Общественные науки и современность. - 2000. - №3. - С.115-130.
117. Русские: Этносоциологические очерки. – М., 1992.
118. Лосєв І. Етнополітичний нарцисизм російської свідомости // Сучасність. - 1999. - №9. - С.107-113.
119. Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея: Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. - Донецьк: Східний видавничий дім, 1999. - 184с.
120. Орлов А.В. Украинцы и русские: современные параметры этнокультурного взаимодействия // Диалог украинской и русской культур: Материалы междунар. науч.-практ. конф., (24-25 октября 1996 г.). - К.: Украинское общество русской культуры "Русь", 1997. - С.78-82.
121. Карпачева Н. Язык наш – враг ваш // Киевские Ведомости. – 28 февраля 2000 г.
122. Пашков М. Земні проблеми на тлі “космічної” зустрічі в Дніпропетровську // Дзеркало тижня. – 10 лютого 2001 р.
123. Україна-Росія. Аналітичний огляд. – Жовтень. – К.: НІУРВ, 1999. – 48 с.
124. Заявление Русского блока по поводу прекращения трансляции российских телеканалов на Украине // http://www.rdu.org.ua.
125. Саенко Ю.И. Социокультурные ориентации русских Украины // Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец ХХ столетия). Матер. междунар. научно-практ. конф. (22-23 окт. 1993 г). – К., 1993. – С. 65-68.
126. Васютинський В. Чи є в Україні російська «п’ята колона»? // Українські варіанти. - 1997. - №2. - С.10-13.
127. За останні десять років нічого хорошого не відбулося? // Дзеркало тижня. - 17 лютого 2001 р.
128. Габриелян О.А. Инстинкт национализма и его преодоление // Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму. - Симферополь, 1999. - С.27-32.
129. Шульга Н. Кризис этнического самоопределения // Содружество НГ. – 22 декабря 1999 г.
130. Сырцов А. Старейшая организация российской диаспоры в СНГ отметила 10-летие // День. – 25 сентября 1998 г.
131. Національні меншини України. Інформаційний довідник. – К.: Голов. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1995. - 96с.
132. Росіяни в Україні // Бюлетень Державного комітету України у справах національностей та міграції. 1999. - №2. – С.37-40.
133. Организации-участники Межнационального Форума Украины // Інформаційний збірник з міжнаціональних проблем. Спеціальний випуск. – 2000. - №2. – С.2-3.
134. Организации соотечественников в странах СНГ и Балтии // http://www.materik.ru/index.php?section=diaspora&countryid=13.
135. Відомості про національно-культурні товариства України // Інформаційний бюлетень Міністерства в справах національностей та міграції. - 1995. - №1. – С.36-39.
136. Кислая А.А. Политический портрет Крыма // Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы: Матер. научно-практ. конф. – Симферополь, 1996. – С.118-120.
137. Колупаев Д.В. Русское национальное движение в Крыму: проблемы и перспективы // Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы: Матер. научно-практ. конф. – Симферополь, 1996. - С.123-127.
138. Фонд развития экономических и гуманитарных связей «Москва-Крым» // http://www.moskow-crimea.ru/fond/about.html.
139. Русский культурный центр // http://www.moskow-crimea.ru/fond/gumanitar/rkc.html.
140. Представители партии «Союз» и Русской общины намерены установить памятник Екатерине II // Крымское информационное агентство. – 22 мая 1999 г.
141. Митинг крымских татар // Крымское информационное агентство. – 8 апреля 1999 г.
142. Совет российских и русских общин Крыма будет активно поддерживать диалог с правительством автономии // Крымское информационное агентство. – 30 апреля 1999 г.
143. В Феодосии состоялась пресс-конференция руководителей Российской общины // Крымское информационное агентство. – 30 августа 1999 г.
144. Русская община Севастополя зарегистрирована // Слава Севастополя. – 8 августа 1999 г.
145. Цели и задачи Конгресса русских общин Крыма // http://www.kro-krim.narod.ru.
146. Программа деятельности Конгресса русских общин Крыма по защите культурно-образовательных, информационно-гуманитарных и национально-исторических прав российских соотечественников в Крыму до 2005 года // http://www.kro-krim.narod.ru
147. Русские люди имеют одно Отечество и одну Веру // http://www.kro-krim.narod.ru.
148. Программа Союза православных граждан Крыма // http://www.kro-krim.narod.ru.
149. Проблемы российско-украинских взаимоотношений в оценке населения Крыма // http://www.moscow-crimea.ru/russia/document/opros.html.
150. Айрапетова Н. Диалог «НГ» и русских общин становится активнее // Содружество НГ. – 28 июня 2000 г.
151. Гугель А. Письмо В.Малинковичу // http://www.ravnopravie.kharkov.ua/s307.htm
152. Петухов А.Д. Двуязычие в Харькове – уже реальность? // Моя Батьківщина Моя Родина. – 8 марта 2000 г.
153. Харьковское областное общественное объединение «За культурно-языковое равноправие». История организации // http://www.ravnopravie.kharkov.ua/history.htm.
154. Аксанюк М. Хто тут править службу українською? // День. – 26 липня 2000 р.
155. За кого и против кого голосовать, православные? // http://www.otechestvo.org
156. Цели и задачи [объединения «За культурно-языковое равноправие] // http://www.ravnopravie.kharkov.ua/ targets.htm.
157. Михилев А.Д. Духовная связь поколений: судьба русского языка в Украине – судьба будущего Украины // Духовний зв’язок поколінь. На зламі тисячоріч (Матеріали “круглого столу”, який відбувся 28 листопада 2000 р.). – Харків: ТОВ “Золоті сторінки”, 2001. – С.25-28.
158. Против экстремизма, за межнациональное согласие и дружбу // Ведомости. – 11 августа 2000 г.
159. Кобцев Ю.Д., Кобцева Н.В., Кокорина О.И. К юбилею Пушкинского общества в Украине // Бюлетень Державного комітету України у справах національностей та міграції. 1999. - №2. – С.47-48.
160. Программа кандидата на должность Киевского городского головы Шурова К.В. // http://cvu.kiev.ua/cvu_actions/golova/program/31.html
161. Сегеда В. Перший Конгрес російських общин західних областей України // Новини Закарпаття. – 20 жовтня 1994 р.
162. Регіон // Інформаційний збірник з міжнаціональних проблем. – 1999. - №5. – С.14.
163. Катачин А. “Русский клуб”: день за днем // И завтра жить. – Львов: Цивилизация, 2000. – С.80-86.
164. Махортова С. Утверждая себя. К 10-летию со дня основания Закарпатского областного общества русской культуры «Русский дом» // Моя Батьківщина Моя Родина. – 13 декабря 2001 г.
165. Митряева С. За межэтническое согласие // И завтра жить. – Львов: Цивилизация, 2000. – С.13-21.
166. Мітряєва С.І. Національно-культурні товариства Закарпатської області. – Ужгород: Видавництво В.Падяка, 2001. – 161с.
167. Єрмолова В. Українське республіканське товариство російської культури “Русь” // Вісник Міністерства України у справах національностей та міграції. – 1996.- №4. – С.12-15.
168. Єрмолова В. Злиденність культури і “культура” злиденності // Під прапором ленінізму. – 1990. - №14. – С.58-61.
169. Потапова А.В. “Русское собрание”: искренность таланта для всех // Бюлетень Державного комітету України у справах національностей та міграції. 1999. - №2. – С.44-46.
170. Бородин С.А. О решении русского вопроса // Национальная безопасность и геополитика России. – 2001. - №9-10. – С.144-145.
171. Медведев О. Кого выберет Москва на грядущих выборах в Украине? // Киевские Ведомости. – 2 января 1998 г.
172. Яблонський В., Латко Я. Сучасні політичні партії України: Політикам і початківцям. – К.: Альтерпрес, 1999. - 227с.
173. За повідомленнями // Інформаційний збірник з міжнаціональних проблем. – 1999. - №4. – С.4.
174. Свистунов А. Русское Движение Украины зарегистрировано // Інформаційний збірник з міжнаціональних проблем. – 1999. - №4. – С.5.
175. Русское Движение Украины – Визитка // http://www.rdu.org.ua.
176. Резолюция Координационного совета Русского Движения Украины. г.Киев 9 июля 2000 г. // http://www.rdu.org.ua.
177. Українське суспільство 1994-2001. Результати опитування громадської думки. – К., 2001. – 97 с.
178. Міжнаціональний форум України // Урядовий кур’єр. - 8 лютого 2000 р.
179. Обращение // Інформаційний збірник з міжнаціональних проблем. Спеціальний випуск. – 2000. - №2. – С.34.
180. Руководство Межнационального Форума Украины // Інформаційний збірник з міжнаціональних проблем. Спеціальний випуск. – 2000. - №2. – С.26-27.
181. Сытник О. Время новых требований // Киевские новости. – 10-16 февраля 2000 г.
182. Программа Межнационального Форума Украины // Інформаційний збірник з міжнаціональних проблем. Спеціальний випуск. – 2000. - №2. – С.28-29.
183. Яковлев В.Т. Русский фактор в контексте общественно-политической ситуации в Украине // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы IV-й Междунар. науч.-практ. конф. (9-10 декабря 1999 года, г. Киев). - К.,2000. – 360 с. - С.200-203.
184. Львів: активісти львівського Руського Руху України розпочали збір підписів… // Медіа-Простір. Регіони України за тиждень. – 2000. - №6 (19.08-01.09.2000). – С.30.
185. Архів автора.
186. Підсумки голосування по партіях (виборчих блоках партій) // http://195.230.157.53/pls/vd2002/webproc0v.
187. Качура А. Славяно-русская карта в политике // Сегодня. – 6 июня 2002 г.
188. Ткачук А., Гарань О., Хмелько В., Майборода О. Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією. – К.: Видавничий дім "KM Academia", 2000. - 256с.
189. Филашов М. В Украине создан «Сталинский блок» // Киевские ведомости. – 3 декабря 1999 г.
190. Галиновський В. КПУ буржуазно-націоналістична. Криза довіри // Нова влада. Збірник аналітичних матеріалів. – Т.2(4). – 2001. – С.4-13.
191. Национальный состав Компартии Украины // Комуніст України. – 2000. - №2. – С.36-37.
192. Коверзнев К. Многие русские уйдут из Компартии // Сегодня 17 октября 2001 г.
193. Демартино А. Роль національного фактора у виборі політичних пріоритетів // Демократичне слово. – 14 лютого 2001 р.
194. Шепельский Г. Украина и НАТО – не по пути! // Комуніст. – вересень 1999 р. (№37).
195. Білорусь та Росія об’єднуються // Товариш. – січень 2000 р. (№4).
196. Гаврилишин Б. Нерівнобедрений трикутник, або про ідею Слов’янського Союзу // Ві