Попко Вадим Вікторович Транснаціональне кримінальне право: міжнародно-правові засади

Краткое описание

Попко Вадим Вікторович, доцент кафедри порівняльного і європейського права, Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Транснаціональне кримінальне право: міжнародно-правові засади». Шифр та назва спеціальності 12.00.11 міжнародне право. Спецрада Д26.001.10 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
УДК 341.4:341.1/.8:343(477)(043.3)
ПОПКО ВАДИМ ВІКТОРОВИЧ
ДИСЕРТАЦІЯ
ТРАНСНАЦІОНАЛЬНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО:
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
12.00.11 – міжнародне право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________________________________ В. В. Попко
Науковий консультант: О. В. Буткевич, д.ю.н., доцент.
Київ – 2020

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО
ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
1.1. Міжнародне кримінальне право: фундаментальна основа
транснаціонального кримінального права. Основні тенденції розвитку . . . 34
1.2. Методологічна основа наукового дослідження транснаціонального
кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53
1.3. Суспільні передумови виникнення транснаціонального
кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67
1.4. Формування уявлень про транснаціональне кримінальне право . . . . 77
Висновки до Розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ЯК ПІДГАЛУЗІ МІЖНАРОДНОГО
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94
2.1. Системно-структурний характер міжнародного кримінального
права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94
2.2. Поняття транснаціонального кримінального права та його сутність,
предмет, система, особливості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108
2.3. Характеристика суб’єктів – учасників транснаціональних відносин . . . 126
2.4. Національна кримінальна юрисдикція: реалізація завдань
транснаціонального кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142
Висновки до Розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162
РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИПИ ТА СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ
ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА . . . . . . . . . 166
3.1. Система принципів транснаціонального кримінального права . . . . . 166
3.2. Місце джерел транснаціонального кримінального права у системі
джерел міжнародного кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186
3.3. Система джерел транснаціонального кримінального права та
принципи її побудови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 199
- універсальні джерела (принципи права, конвенції, міжнародний
звичай) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201
- допоміжні джерела (судові рішення й судова практика, національне
законодавство, акти й резолюції міжнародних організацій . . . . . . . . . . . 212
3.4. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої
злочинності 2000 р.: умови прийняття, структура, зміст . . . . . . . . . . . . . . 229
Висновки до Розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 243
15
РОЗДІЛ 4. ТРАНСНАЦІОНАЛЬНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО:
ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ ВИМІР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246
4.1. Концепція транснаціонального злочину як категорії міжнародного
кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246
4.2. Транснаціональний злочин: характеристика, ознаки, види . . . . . . . . 260
4.3. Кваліфікуючі ознаки складу транснаціонального злочину . . . . . . . . 276
4.4. Відповідальність суб’єктів транснаціонального злочину . . . . . . . . . . 294
Висновки до Розділу 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 311
РОЗДІЛ 5. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ І МЕХАНІЗМ
ПРОТИДІЇ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ . . . . . . . . . . . 316
5.1. Криміналізація транснаціональних діянь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 316
5.2. Кримінальне переслідування осіб, що скоїли транснаціональний
злочин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 329
5.3. Видача підозрюваних, обвинувачених та передача засуджених осіб
за нормами транснаціонального кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . 339
5.4. Захист свідків, допомога потерпілим особам у транснаціональному
кримінальному праві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 357
5.5. Взаємна правова допомога та інші заходи у механізмі протидії
транснаціональній злочинності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370
Висновки до Розділу 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 384
РОЗДІЛ 6. МІЖНАРОДНІ ОРГАНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ
СПІВРОБІТНИЦТВА З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ
ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387
6.1. Роль Організації Об’єднаних Націй у формуванні й розвитку
транснаціонального кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387
6.2. Конгреси ООН з питань попередження та запобігання
транснаціональній злочинності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 399
6.3. Роль Ради Європи у розвитку транснаціонального кримінального
права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 409
6.4. Інтерпол, Європол та інші міжнародні органи з питань
співробітництва у протидії транснаціональній злочинності та
формуванні транснаціонального кримінального права . . . . . . . . . . . . . . . 423
6.5. Теоретико-правові засади міжнародного співробітництва України у
протидії транснаціональній організованій злочинності . . . . . . . . . . . . . . . . 448
6.6. Участь України в імплементаційному механізмі конвенційного
регулювання транснаціональних кримінальних відносин . . . . . . . . . . . . . 457
6.7. Організаційно-інституційна діяльність України у протидії
транснаціональній злочинності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 473
Висновки до Розділу 6 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 483
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 487
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 498
ДОДАТОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 550

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено узагальнення проблем
наукового завдання, яке полягало у тому, щоб на підставі аналізу міжнародноправових норм здійснити теоретичне осмислення концепції, поняття та змісту
системи транснаціонального кримінального права та сформулювати основні
положення цієї сфери міжнародного права. За результатами дослідження
сформульовано нижченаведені основні висновки.
1. Транснаціональне кримінальне право є складовою однієї з основних
галузей міжнародного права – міжнародного кримінального права, яке
розвивається за наступними тенденціями: відособлення міжнародного
кримінального права як самостійної галузі; інтернаціоналізація кримінального
права, що передбачає нарощування числа спільних елементів у кримінальноправових і процесуальних системах держав, збільшення їх здатності
взаємодіяти одна з одною, а також з міжнародним правом; посилення
інтеграційних процесів й подальше зближення правових систем; послідовне
виокремлення у системі міжнародного кримінального права норм
матеріального й процесуального характеру, їх розвиток й удосконалення;
автономізація транснаціонального кримінального права; удосконалення
основоположних принципів та категорій міжнародного кримінального права.
2. Комплексне дослідження міжнародного кримінального права та його
складової – транснаціонального кримінального права, вимагає сучасної
методології, основними рисами якої є системність, плюралізм, відмова від
методологічного монізму, комплексність з урахуванням концептуальних
підходів до явищ, що розглядаються. Сучасна методологія допускає
застосування методів, що довели свою спроможність й нових, що осучаснені
складними суспільними відносинами та новими тенденціями у методологічній
науці.
3. Розвиток суспільних відносин та взаємозалежності народів і країн,
зміни на політичній мапі світу, інтеграційні процеси та інші процеси привели
488
до загострення проблем, у першу чергу економічного характеру й, як наслідок,
зростання міжнародної злочинності, різновидом якої являється
транснаціональна організована злочинність. Позитивний вплив на розвиток
національного й міжнародного права здійснює глобалізація як світова
тенденція новітнього часу; відбувається постійний процес зближення змісту
правового регулювання та зовнішніх форм його вираження; гармонізація
внутрішньодержавного кримінального права та інше.
4. У доктрині міжнародного кримінального права відображена світова
тенденція розвитку й виокремлення систем міжнародного кримінального
права stricto sensu та транснаціонального кримінального права; на основі
ґрунтовного комплексного дослідження, базуючись на сучасних досягненнях
вітчизняних й зарубіжних вчених є підстави виділити концепцію
транснаціонального кримінального права, як підгалузі міжнародного
кримінального права.
5. Транснаціональне кримінальне право – сфера правового регулювання
відносин, що сформувалась наприкінці XX – початку XXI ст., під впливом
численних факторів об'єктивного характеру, зокрема розвитку
основоположних принципів міжнародного права, розширення кола суб'єктів
міжнародного права, посилення впливу міжнародних організацій,
наднаціональних утворень, глобалізації як суспільного явища, а також
безпрецедентного зростання транснаціональної злочинності, появи нових
кримінальних злочинів та зростання їх чисельності.
6. Транснаціональне кримінальне право представляє собою систему
взаємопов’язаних елементів, що діють на теоретичному, нормативному та
емпіричному рівнях правового регулювання суспільних відносин, що
виникають у зв’язку із здійсненням транснаціонального злочину. Системний
підхід включає аналіз складових елементів кримінального права: кримінальноправової доктрини; кримінально-правових норм, що складають джерельну
базу; принципів права; поняття транснаціонального злочину, його ознак та
елементів складу; відповідальності за правопорушення; правозастосовної
489
практики, спрямованої на реалізацію принципів, цілей і завдань
транснаціонального кримінального права, а також співробітництва держав у
сфері протидії транснаціональній злочинності.
7. Виокремлення предмету та методу правового регулювання відносин
являється підставою для визначення транснаціонального кримінального права
як підгалузі міжнародного кримінального права, невід’ємною частиною якого
воно являється. Транснаціональне кримінальне право являє собою відносно
автономну підгалузь міжнародного кримінального права, що входить у
систему міжнародного права; включає принципи і міжнародно-правові норми,
які визначають злочинність діяння і межі відповідальності за його вчинення, а
також регламентують питання співробітництва держав з метою протидії
транснаціональній злочинності. Ключовою категорією транснаціонального
кримінального права являється транснаціональний злочин, межі караності та
настання кримінальної відповідальності за який визначаються нормами
внутрішньодержавного права.
8. Норми транснаціонального кримінального права групуються у
декілька блоків (підсистем) – матеріальне право, кримінально-процесуальне
право, кримінально-превентивне право, також до цієї сфери належать норми
кримінально-виконавчої сфери.
9. Предметом правового регулювання транснаціонального
кримінального права є суспільні відносини, що виникають з приводу вчинення
суб’єктом транснаціонального злочину, серед яких виділимо дві найбільш
важливі групи. По-перше, це суспільні охоронні відносини, що виникають з
приводу здійснення діяння, злочинність якого визначена у міжнародноправових актах і внутрішньодержавному законодавстві. Це передбачає
вивчення таких соціальних явищ як транснаціональні злочини, їх юридичної
природи, ознак та особливостей з'ясування підстав кримінальної
відповідальності й розробку теоретичних основ такої відповідальності;
вивчення проблемних питань складу злочину, співучасті, рецидиву злочинів,
обставин, що виключають злочинність діяння тощо. Ця група відносин
490
включає питання криміналізації злочинів; попередження, розслідування й
кримінальне переслідування злочинців; кримінально-процесуальні аспекти,
що стосуються питань юрисдикції, видачі осіб, захисту свідків, допомоги
потерпілим. По-друге, це міжнародне співробітництво між державами та
міжнародними організаціями у сфері протидії транснаціональній
організованій злочинності. Співробітництво здійснюється шляхом
використання двох взаємопов’язаних механізмів, один з яких договірний
(конвенційний), тобто він втілюється в укладених державами договорах
(конвенціях), а інший – організаційно-правовий, тобто проявляється в
діяльності загальних і спеціалізованих організацій (органів, установ). До
предмету транснаціонального кримінального права також належать відносини
превентивного, пенітенціарного характеру та відносини щодо співробітництва
між правоохоронними органами держав, зокрема у проведенні спільних
розслідувань.
10. Для сучасних міжнародно-правових відносин є характерним
розширення кола суб’єктів – учасників, що пов’язано з розвитком суспільних
відносин та ускладненням міжнародних стосунків. З появою нових видів
відносин в економічній, фінансовій, інформаційній, культурній та інших
сферах, які не можуть існувати за участі лише «традиційних» суб’єктів
міжнародного права, з’являються «нові» суб’єкти, зокрема у наш час
актуальним є питання про визнання суб’єктом транснаціонального
кримінального права юридичної особи. Правомірною є постановка питання
про визнання міжнародної терористичної організації в якості самостійного
суб’єкта злочину міжнародного тероризму і відповідальності по
міжнародному праву.
11. Визначення кола суб’єктів транснаціонального кримінального права
безпосередньо залежить від правосуб’єктності учасників міжнародноправових відносин. При скоєнні транснаціонального злочину суб’єктами
відносин є у першу чергу фізичні особи, колективні угрупування, а також
можливе визнання суб’єктом правопорушення юридичної особи. Особливістю
491
суб’єктного складу у транснаціональному кримінальному праві є наявність
колективних суб’єктів злочину – організованих злочинних спільнот, які
різняться за розмірами, сферам спеціалізації, територією дії й іншим
параметрам. Фізична особа – суб'єкт національного права перебуває під
юрисдикцією держави, проте може вступати у міжнародно-правові відносини,
що визначається наступним: 1) міжнародне право може безпосередньо
створювати для індивіда міжнародні права й обов’язки; 2) можливість індивіда
самостійно й незалежно звертатися до міжнародних органів, зокрема органів
юстиції; 3) індивіди є суб’єктами міжнародної кримінальної відповідальності
за міжнародні правопорушення. Фізична особа несе відповідальність перед
внутрішньодержавними судовими органами і до неї застосовуються норми
міжнародного та національного права у відповідності з міжнародними
обов’язками держави у випадку вчинення транснаціонального злочину.
Стосовно конвенційних кримінально-правових норм про відповідальність за
транснаціональні злочини реалізація принципу пріоритету норм міжнародного
права над нормами національного права значно ускладняється, а іноді й взагалі
стає неможливою.
12. Реалізація норм транснаціонального кримінального права, при
дотриманні відповідної процедури, відбувається через трансформацію
національного законодавства шляхом криміналізації транснаціональних
злочинів та пеналізації, тобто призначення національними судами покарання
за міжнародні злочини. Норми транснаціонального кримінального права
реалізуються виключно через застосування норм внутрішньодержавного
кримінального права та процесу національними правоохоронними органами,
у той час як норми міжнародного кримінального права можуть бути
застосовані й міжнародними судовими органами, зокрема Міжнародним
кримінальним судом на підставі Римського статуту від 17 липня 1998 р.
13. Згідно з нормами конвенцій, що застосовуються у зв’язку із
вчиненням транснаціональних злочинів, допускається застосування
державами будь-якої кримінальної юрисдикції, встановленої у відповідності зі
492
своїм внутрішнім законодавством. Основними принципами кримінальноправової юрисдикції являються: територіальний, заснований на місці
вчинення злочину; персональний (активний персональний принцип, що
базується на громадянстві особи, що вчинила злочин; пасивний персональний
принцип, заснований на громадянстві жертви злочину); принцип захисту,
заснований на національному інтересі; універсальний принцип, заснований на
міжнародному характері злочину.
14. Для транснаціонального кримінального права як складової частини
системи міжнародного кримінального права властиві всі основоположні
принципи міжнародного кримінального права, що значною мірою базуються
на загальних принципах міжнародного права, а також власні принципи,
визначені предметом й особливостями цієї підгалузі. Характерними для
транснаціонального кримінального права є принцип індивідуальної
кримінальної відповідальності, узгодження і укріплення міжнародного
співробітництва у сфері попередження злочинності й кримінального
правосуддя; активізація протидії міжнародній злочинності шляхом
дотримання і укріплення правопорядку, а також законності в міжнародних
відносинах; реформування національного законодавства для забезпечення
його відповідності вимогам міжнародного кримінального права, а також для
забезпечення ефективного і оперативного реагування на нові злочини не
тільки кримінально-правовими санкціями, але й з допомогою інших заходів;
попередження віктимізації, а також захист, надання допомоги і виплата
компенсацій жертвам; прогресивна раціоналізація і гуманізація кримінального
законодавства і процедур введення альтернативних підходів до винесення
вироків і покарань при дотриманні соціальної справедливості; дотримання на
всіх стадіях процесу прав людини і забезпечення рівності і справедливості.
15. Формування системи джерел транснаціонального кримінального
права відбувається на основі фундаментальних основ міжнародного
кримінального права, що визначені у статті 38 Статуту Міжнародного суду
ООН (універсальні й допоміжні джерела). Основним джерелом
493
транснаціонального кримінального права являються конвенції, укладені в
рамках ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій. Конвенції
мають договірну форму й, зазвичай, комплексний характер: містять
матеріальні, процесуальні й інші норми права уповноважуючого,
зобов’язуючого чи заборонного характеру. Конвенції можуть бути
універсальними й регіональними; можуть різнитися за змістом, характером
норм, що в них містяться, залежно від об’єкта посягання та за іншими
підставами. Поширене у транснаціональному праві поняття «антикримінальні
конвенції» передбачає, що в цих конвенціях визначаються спеціальні умови
міжнародної співпраці у протидії певним інтернаціоналізованим
(транснаціональним) злочинам. Антикримінальні конвенції фіксують норми,
що визначають склади транснаціональних злочинів, юрисдикцію органів
кримінальної юстиції, криміналізацію злочинних діянь, здійснення
кримінального переслідування, а також регулюють співробітництво держав у
сфері надання правової допомоги при здійсненні кримінального правосуддя.
Разом з тим такі конвенції мають ряд недоліків, по-перше, вони містять
зобов’язання щодо тих держав, що беруть у них участь. Антикримінальним
конвенціям властиве порівняно невелике число ратифікацій. По-друге,
розходження у позиціях держав нерідко призводить до того, що конвенційні
норми сформульовані в узагальненій формі, заради досягнення згоди якомога
більшою кількості держав, навіть з різними правовими системами. По-третє, у
більшості конвенцій відсутній механізм контроля за дотриманням зобов’язань
державами у протидії міжнародній злочинності.
16. Серед інших джерел транснаціонального кримінального права
(міжнародний звичай, судові рішення й судова практика, акти і резолюції
міжнародних організацій) особливе місце займає національне законодавство,
що обумовлено наступним. У випадку вчинення транснаціонального злочину
рішення (вирок) виноситься на підставі національного законодавства, у той
час як у випадку з міжнародним злочином міжнародний трибунал виносить
вирок безпосередньо на підставі міжнародного права, причому національні
494
суди можуть це робити як на підставі міжнародного, так і внутрішнього права.
Застосування норм транснаціонального кримінального права відбувається з
урахуванням особливостей національних правових систем й не повинно
суперечити загальновизнаним міжнародним принципам і нормам. У такому
разі вимагається приведення національних законів у відповідність до
міжнародних правових актів й посилання на специфіку кримінально-правової
системи не можуть слугувати підставою для відмови держави від взятих на
себе зобов’язань в силу відомого принципу «договори повинні виконуватися».
17. Дослідження транснаціонального кримінального права та його
джерел свідчить про те, що воно спрямоване на вироблення стратегії та
вирішення актуальних проблем протидії міжнародній злочинності; розробку
міжнародних стандартів у сфері криміналізації діянь, що представляють
велику суспільну небезпеку, та пеналізації даних діянь відповідно до їхньої
суспільної небезпеки. Транснаціональне кримінальне право сприяє все
більшій уніфікації кримінальної відповідальності за здійснення самих
серйозних злочинів і зближенню національних кримінально-правових систем
сучасного світу.
18. Криміналізація транснаціональних діянь є необхідним елементом
кримінальної політики й визначає підставу кримінально-правових заборон,
допустимість, можливість і доцільність визнання суспільно небезпечного
діяння злочинним і караним. Вона відбувається на підставі міжнародних та
регіональних конвенцій шляхом прийняття державами обов’язкових або
рекомендованих стандартів криміналізації транснаціонально-небезпечних
діянь. Криміналізація – це процес, елементом якого є встановлення
кримінального покарання за діяння, вже визнані злочинними (пеналізація), а
також диференціація кримінальної відповідальності. У процесі криміналізації
транснаціональних злочинів відбувається уніфікація національного
законодавства, яке здатне криміналізувати діяння, що не являється підставою
міжнародної кримінальної відповідальності й не підпадає під міжнародну
кримінальну юрисдикцію.
495
19. У транснаціональному кримінальному праві екстрадиція спрямована
на передання підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи державою, на
території якої вона перебуває, під юрисдикцію держави, на території якої така
особа вчинила злочин або громадянином якої вона являється. Необхідність
видачі особи (екстрадиція) обумовлена вчиненням транснаціонального
(екстрадиційного) злочину, що передбачає кримінальне переслідування та
притягнення до відповідальності згідно юрисдикції відповідної держави.
Поряд із видачею (екстрадицією) та передачею засудженої особи у
транснаціональному кримінальному праві використовують новий юридичний
механізм передачі обвинувачених і засуджених осіб – Європейський ордер на
арешт, який введений в юридичний обіг з 1 січня 2004 р., й передбачає
спрощену формальну процедуру екстрадиції, звільнену від більшості
обмежень, характерних для екстрадиції, й функціонує незалежно від
традиційної процедури видачі у правовому полі держав-членів Європейського
Союзу.