ПРАВОТВОРЧІСТЬ У ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ

Краткое описание

Міністерство внутрішніх справ України
Львівський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

ЛОЗИНСЬКА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 340.134 + 321.01 (043.3)

ПРАВОТВОРЧІСТЬ У ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кельман Михайло Степанович,
кандидат юридичних наук, професор

Львів – 2012
ЗМІСТ

ВCТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОТВОРЧОСТІ У ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ 11
1.1 Проблема визначення поняття правотворчості і у вітчизняній та зарубіжній літературі 11
1.2 Методологія дослідження 31
Висновки до Розділу 1 39
РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОТВОРЧОСТІ
У ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ 41
2.1 Система ідеалів правової держави як основа
якісних характеристик (стандартів) правотворчості 41
2.2 Особливості правотворчості в Україні 70
2.3 Правовий закон і стандарти правотворчості
правової держави 79
Висновки до Розділу 2 95
РОЗДІЛ 3. СТАНДАРТИ ПРАВОТВОРЧОСТІ
У ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ 98
3.1 Організаційно-процедурні стандарти
законодавчої правотворчості 98
3.2 Організаційно-процедурні стандарти
підзаконної правотворчості 113
3.3 Системні стандарти правотворчості та джерел права
у правовій державі 133
Висновки до Розділу 3 153
ВИСНОВКИ 156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 162
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Характеристика України як правової, демократичної держави, безсумнівно, належить до так званих програмних положень української Конституції. Програмність цього положення властива не тільки Україні, а й більшості держав, утворених на території колишнього СРСР. Щоправда, у переважної частини держав, які оголосили себе правовими, є розбіжності між задекларованими і постульованими ідеологічними установками, які породжують соціальні ілюзії, та дійсністю, що не відповідає реальній практиці багатьох проголошених, а почасти й нормативно закріплених ідей і принципів.
Набувають актуальності питання, пов’язані з приведенням усіх елементів політико-правової системи України у відповідність до визнаної концепції правової держави, розробкою поетапної науково обґрунтованої програми її будівництва.
Із розвитком положень Конституції України оновлюється чинне законодавство, здійснюється його гуманізація. Сформувалися й інтенсивно розвиваються нові галузі права. Водночас темпи розбудови правової держави не можуть бути визнані задовільними, а постановка проблеми правової держави у практичній площині не має ще належного теоретичного осмислення.
Відсутність ґрунтовних здобутків у будівництві правової держави в сучасних умовах не сприяє проведенню соціально-економічних і політичних реформ. Однією з причин цього є безсистемність проведених заходів. У практиці сучасних правових реформ спостерігається спрямування судово-правового реформування на шкоду іншим сферам правового регулювання, зокрема правотворчості.
Концепція правової держави виступає не стільки об’єктом дослідження, скільки методологічною платформою дослідження широкого спектра проблем співвідношення права й держави, правового стану особистості в державі. Правова державність, як вихідна ідея, визначає спрямованість зазначеної проблеми, дає змогу розкрити систему критеріїв, процесів і цінностей у сфері політико-правового регулювання. Така постановка питання вимагає розширення напрямків теоретичних досліджень проблем, пов’язаних із правовою державністю і постійного удосконалювання правотворчості як основоположної ланки механізму правового регулювання.
Актуальність дослідження правотворчості в контексті ідей правової державності полягає також у тому, що вони надають їй системного характеру і дозволяють розглядати її, як і будь-який інший елемент політико-правової системи, у широкому спектрі внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків.
У зазначеній площині правотворчість ґрунтовно досі не вивчали. Утім окремі аспекти правотворчості розглядали в контексті визначення принципів правової державності. Чимало мислителів минулого й сучасні дослідники розглядали питання правотворчості, намагаючись виявити її логіку й сутність, а також її реалізацію в конкретних державах. Варті уваги філософські та філософсько-правові напрацювання, зокрема, Аристотеля, Платона, Г. Гегеля, Т. Гоббса, І. Канта, Дж. Локка, К. Маркса, Ф. Енгельса.
Особливо цінними є роботи філософів, правознавців і соціологів кінця XIX – початку XX ст. І. Ільїна, Б. Кістяківського, С. Котляревського, П. Новгородцева, Б. Чичеріна, які заклали філософські, соціологічні й політико-правові основи розуміння правової держави як конституційної, що має вільних громадян, які виявляють свою волю через представників у законодавчому органі у формі прийнятих законів.
У загальнотеоретичному сенсі зазначену проблему або суміжні з нею досліджували і вітчизняні, і зарубіжні вчені: Б. Авер’янов, Н. Александров, С. Алексєєв, Л. Антонова, С. Братусь, В. Баранів, А. Васильєв, І. Воронкова, І. Голосніченко, А. Заєць, В. Ісаков, Д. Керімов, С. Кечек’ян, В. Кудрявцев, В. Лазарев, В. Лемак, Г. Мальцев, М. Марченко, Н. Матузов, В. Нерсесянц, В. Оксамитний, А. Піголкін, Т. Подорожна, С. Поленіна, І. Сенякін, В. Синюков, Н. Соколова, Н. Разумович, Н. Черв’яків, В. Шишко та ін.
В останні роки зростає інтерес до проблем правотворчості у зв’язку з окремими аспектами правової державності. Це викликано тим, що правотворчість пов’язана з усіма сферами політико-правового життя суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з правовими аспектами науково-дослідних робіт Львівського державного університету внутрішніх справ «Проблеми реформування правової системи України» (державний реєстраційний номер 0109U007853) і «Філософсько-правові та теоретико-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U007855).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – визначити специфіку змісту й логіки правотворчості, адекватну концепції правової держави, а також виявити генезис правових основ, що визначають напрям і послідовність удосконалення правотворчості в рамках будівництва правової держави.
Досягнення цієї мети передбачило постановку й вирішення таких основних взаємопов’язаних наукових завдань:
– виявити системоутворювальні ідеї щодо розуміння сутності правової держави;
– визначити ознаки, що характеризують правову державу;
– виокремити поняття правотворчості в контексті концепції правової держави;
– встановити організаційно-процедурні стандарти, що легітимізують законотворчість як основний вид правотворчості у правовій державі;
– показати підстави і розробити пропозиції щодо визначення організаційно-процедурних стандартів підзаконної правотворчості у правовій державі;
– схарактеризувати систему джерел права як мету й результат правотворчості у правовій державі;
– розробити рекомендації щодо удосконалення правотворчості у правовій державі.
Об’єкт дослідження – правотворчість як процес створення і розвитку чинного законодавства, одна із форм здійснення державної влади.
Предметом дослідження є загальнотеоретичний аналіз правотворчості у правовій державі.
Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети і завдань вибрано методологію дослідження.
Методологічну основу дослідження становить система філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Розв’язуючи комплекс проблем, поставлених у дисертації, використано такі загальнонаукові методи, як діалектичний, системний, компаративний, історичний, функціональний, формально-логічний. Діалектичний метод дав змогу розглянути розвиток і взаємозв’язок державно-правових процесів та явищ, зокрема правотворчості у правовій державі, реалізацію норм права, встановити їх ціннісне значення для суспільства. Системний метод застосовано під час дослідження особливостей правотворчості й соціально-політичних чинників як системи впливу на неї. За допомогою історичного методу розкрито особливості сучасної правової системи України, історію її розвитку та простежено соціально-політичні фактори впливу на правотворчість. Застосування функціонального методу дало змогу виокремити функції досліджуваного явища та з’ясувати їх значення для системи загалом. Використовуючи формально-логічний метод, у роботі застосовано такі загальні логічні прийоми, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання.
За допомогою формально-юридичного методу встановлено зовнішні ознаки правотворчості, що сприяло виробленню оновленого визначення поняття цього явища. Метод класифікації застосовано для визначення видів правотворчості у правовій державі. Метод документального аналізу – для виявлення напрямків удосконалення теоретико-правових засад і практики правотворчої діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що дисертація є першим у вітчизняній теоретико-правовій науці комплексним дослідженням правотворчості у правовій державі.
Сформульовані висновки та положення містять елементи наукової новизни, а саме:
уперше:
– зроблено спробу дослідити за властивостями і сутністю, а не традиційно – за стадіями і суб’єктами, – правотворчість у межах механізму правового регулювання сучасної правової держави;
– обґрунтовано положення, що системоутворювальною ідеєю концепції правової держави варто розглядати ідею верховенства права, реалізовану у формі створення й дії системи нормативних правових актів правового характеру;
– визначено поняття правотворчості на основі підходу, що заснований на розмежуванні правового й неправового нормативно-правових актів;
– обґрунтовано тезу про те, що впровадження ідеалів правової державності не слід зводити до вдосконалення судово-правового захисту прав і свобод людини; воно має здійснюватись шляхом системного вдосконалення всіх елементів політико-правової організації суспільства, насамперед, через створення налагодженого механізму правотворчості, що відповідає ідеалам правової державності;
– обґрунтовано положення про те, що для гарантування правового змісту законів (загалом нормативно-правових актів) їхні ідейно-моральні критерії мають бути формалізовані у вигляді стандартів і конституційних вимог, що закріплюються в законах;
– доведено, що метою правотворчості (у широкому розумінні) є створення чіткої безконфліктної системи джерел позитивного права, яка відповідала б ідеалам правової держави;
удосконалено:
– характеристики правотворчості, обґрунтування її місця в політико-правовій системі сучасної демократичної держави;
– визначення концептуальної специфіки сутності й логіки законодавчої й підзаконної правотворчості, а також специфіки взаємозв’язку цих форм у процесі створення основ правової держави;
– застосування концепції правової держави як методологічної основи для наукового дослідження правотворчості як елемента державно-правової системи;
– розуміння організаційно-процедурних принципів підзаконної правотворчості;
набули подальшого розвитку:
– положення про те, що будівництво правової держави можливе лише за суворого врахування взаємозалежності принципів правової державності;
– визначення правотворчості у правовій державі, яку варто розуміти як діяльність державних і недержавних суб’єктів з видання нормативно-правових актів, що відповідають системоутворювальній ідеї правової держави – забезпеченню верховенства закону;
– положення про те, що принципово важливим критерієм розрізнення видів правотворчості у правовій державі є їх чітке розмежування залежно від місця й ролі в механізмі правового регулювання, що зумовлює різні стандарти їх організації та процедурно-правового регулювання;
– судження про те, що специфіка характеру регульованих суспільних відносин визначає вид і функціональні характеристики джерел права, які, своєю чергою, великою мірою визначають коло суб’єктів, значення і види правотворчості в державі.
Практичне значення одержаних результатів тісно пов’язане з актуальністю вибраної теми, визначається науковою новизною і полягає в можливості їх застосування з науковою, навчальною, прикладною метою. Сформульовані й обґрунтовані в дисертації висновки і пропозиції сприятимуть більш адекватному уявленню про сутність правотворчості у правовій державі та можуть бути використані у:
– науково-дослідній роботі – для поглиблення знань про правотворчість у правовій державі, розвитку науки теорії держави і права в напрямку подальших розробок проблем правотворчості у правовій державі;
– правотворчій сфері – для застосування розробленої методики аналізу стану правотворчості в контексті реалізації різноманітних компонентів правової реформи, розробки програм практичних заходів щодо усунення недоліків чинного законодавства;
– правовиховній сфері – для підвищення рівня правової культури, правосвідомості населення;
– практичній діяльності – для вирішення завдань організації й діяльності законодавчих та інших правотворчих органів;
– навчальному процесі – для вдосконалення викладання навчальних дисциплін «Теорія держави і права», «Історія вчень про державу і право», «Філософія права».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, результатом власних досліджень автора. Наукові ідеї та розробки оприлюднено без співавторів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки, результати дослідження було обговорено на засіданні кафедри загальної теорії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ, оприлюднено у виступах і доповідях на науково-практичних заходах: I Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Інтеграційні економіко-правові напрями розвитку України та країн ближнього зарубіжжя» (м. Львів, 31 січня 2012 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 17 лютого 2012 р.), II Всеукраїнському круглому столі «Порівняльне правознавство: філософські, історико-теоретичні та галузеві аспекти» (м. Львів, 28 травня 2010 р.), II Всеукраїнському круглому столі «Державотворення та правотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретроспектива, сучасні проблеми та наукове прогнозування» (м. Львів, 10 грудня 2010 р.), II регіональному круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 18 лютого 2011 р.).
Публікації за темою дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладено в 10 публікаціях, з яких п’ять – статті в наукових фахових виданнях та п’ять – у збірниках тез виступів і доповідей, виголошених на науково-практичних заходах.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 175 сторінок, з них 161 сторінка – основний текст і 14 – список використаних джерел (169 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Умовою вироблення програми зближення ідеальної моделі правової держави й моделі реально можливої правової державності є теоретико-правове розроблення стандартів організаційно-правових форм здійснення державної влади відповідно до принципів правової держави.
Проведене дослідження засвідчило актуальність правотворчості, окремих ланок політико-правової системи в контексті правової держави.
Узагальнення, пов’язані з об’єктом і предметом дослідження, дали змогу зробити такі висновки:
1. Систематизація принципів правової державності наочно засвідчила роль і значення правотворчості в будівництві держави, заснованої на ідеї верховенства правового закону, у забезпеченні максимального соціального і демократичного прогресу, у реалізації ідеалів свободи, рівності та справедливості, відповідно до пріоритету інтересів, прав і свобод окремої особистості, тобто правової держави в сучасному її розумінні.
Це дає підставу визнати, що просування в напрямку побудови правової державності слід починати не з декларацій про те, що неправові закони не підлягають виконанню, а з організації такої правотворчості, яка мінімізувала б кількість і ймовірність появи таких законів у системі чинного позитивного права. Однак організація такої правотворчості потребує розроблення системи конкретних оцінок не тільки нормативного акта, а й правотворчих органів щодо їх відповідності ідеалам правової державності.
Ідейну основу визначення правового характеру позитивного закону становлять вимоги вираження в ньому справедливості, пріоритету прав і свобод людини й рівноправності.
Практична постановка питання про забезпечення правового характеру закону вимагає переведення зазначених критеріїв у систему організаційних і формалізованих вимог, які сукупно забезпечували б мінімально необхідні гарантії видання законів правового змісту. Забезпечення правового характеру законодавства вимагає вироблення суворих стандартів (вимог) до позитивної правотворчості, що є органічною частиною правотворення.
2. Ознаки, що характеризують правову державу, поділено на три групи:
1) системоутворення, основні ознаки, що обґрунтовують концепцію як одну з якісних сторін справедливої політичної організації управління суспільством;
2) ознаки, які «виправдовують» верховенство, панування права як допустимий спосіб обмеження політичної сваволі, що сприяє розвитку соціальних і демократичних засад державності;
3) ознаки правової державності становлять організаційні принципи, на яких мають ґрунтуватись зазначені механізми правотворчості й контролю їхнього правового характеру (систематизація принципів правової державності наочно демонструє роль і значення правотворчості в реалізації зазначеної концепції, тобто будівництві держави, заснованої на ідеї верховенства правового закону, щоб забезпечити соціальний та демократичний прогрес, реалізацію ідеалів свободи, рівності та справедливості, відповідно до пріоритету інтересів, прав і свобод окремої особистості).
3. Визначення поняття правотворчості в контексті правової держави лежить у площині розрізнення права й закону. Закон, що суперечить праву, не повинен бути джерелом правового регулювання, а використання державою для регулювання суспільних відносин неправових законів суперечить її правоохоронній функції.
Правотворчість у правовій державі починається зі стадії формування правотворчих органів і порядку наділення правотворчими повноваженнями посадових осіб. Неналежна організація цих органів (наприклад, відсутність адекватного представництва інтересів соціальних груп у парламенті) може перетворити правотворчість на звичайне нормотворення і, природно, поставити під сумнів головний принцип правової держави – верховенство правового закону.
Правотворчість у правовій державі в широкому розумінні варто розуміти як форму здійснення державної влади, засновану на вираженні волі народу шляхом видання загальнообов’язкових норм в офіційно визнаних формах, тобто як складний соціально-політичний процес, що складається з двох основних етапів:
1) створення належного з погляду правової, соціальної й демократичної держави механізму правотворчості;
2) сукупності організаційних і процедурних дій, спрямованих на видання нормативно-правового акта в порядку, що забезпечує можливість урахування й оцінювання всіх чинників (соціальних, правових, економічних, моральних), що визначають правовий характер прийнятого нормативно-правового акта.
4. Забезпечення правового характеру законодавства вимагає вироблення суворих стандартів (вимог) до позитивної правотворчості, що є органічною частиною правотворення.
Стандарти правотворчості правової держави – це система вимог, зразків організації та діяльності правотворчих органів, дотримання яких створює організаційні передумови правового закону.
Правовий характер нормативно-правового акта забезпечується виробленням і суворим дотриманням стандартів позитивної правотворчості, що відповідають не тільки ідеям правової держави, а і її демократичному й соціальному характеру.
Система і зміст організаційних та процедурних стандартів законотворчості визначаються соціально-правовою природою та правовою сутністю закону як нормативно-правового акта вищої юридичної сили, що виражає загальну волю народу.
До системи організаційних стандартів правотворчості у правовій державі варто ввести вимоги широкої науково-експертної забезпеченості законодавчого органу шляхом залучення до участі в експертизі фахівців відповідних галузей знань, а також обов’язкові експертні висновки у випадку прийняття законів із наукомістких питань.
До системи вимог щодо законотворчості процедурного характеру, окрім належної правової процедури в суворій відповідності до законодавства (регламенту), варто внести вимогу науково-прогностичного експертного опрацювання законопроектів, прийнятих до розгляду.
Найважливішим процедурним стандартом законотворчості у правовій державі повинна стати вимога законодавчо встановлених правил участі інститутів громадянського суспільства у правотворчості в різних формах, зокрема: шляхом внесення законодавчої ініціативи від групи виборців, від громадських організацій, опосередковано через офіційних суб’єктів законодавчої ініціативи; шляхом всенародного обговорення законопроектів; шляхом дачі експертних висновків щодо законопроектів.
5. Підзаконна правотворчість містить у собі два принципово різні види:
1) правовстановлювальну підзаконну правотворчість;
2) правозабезпечувальну підзаконну правотворчість. Загальним для цих видів правотворчості є те, що вони повинні здійснюватись винятково відповідно до закону й не можуть бути реалізовані, якщо законом не передбачені.
До основних правовстановлювальних форм підзаконної правотворчості варто зарахувати:
а) правотворчість глави держави з метою тимчасового оперативного врегулювання суспільних відносин аж до прийняття відповідного закону;
б) делеговану правотворчість;
в) правотворчість органів виконавчої влади й місцевого самоврядування з питань і в межах, установлених Конституцією або законом;
г) правотворчість недержавних організацій та установ з питань внутрішньої організації.
До основних правозабезпечувальних форм підзаконної правотворчості належать:
1) правотворчість глави держави, спрямована на реалізацію передбачених Конституцією власних повноважень і створення організаційно-правового механізму реалізації норм Конституції й законів;
2) правотворчість органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, спрямована на формування організаційних структур і порядку реалізації прав та обов’язків суб’єктами правовідносин, заснованих на нормі закону.
Загальними організаційними стандартами підзаконної правотворчості у правовій державі є такі вимоги:
– легітимність правотворчого суб’єкта;
– закріпленість правотворчих повноважень законом;
– підпорядкованість видаваних нормативних актів нормам закону й Конституції;
– суворі межі предмета підзаконної правотворчості.
Загальними процедурними стандартами підзаконної правотворчості є: 1) законність; 2) науково-експертна забезпеченість правотворчого процесу; 3) поєднання колегіальної й персональної відповідальності за прийняті нормативно-правові акти; 4) оперативність розроблення, прийняття і введення в дію.
Питання про системні стандарти правотворчості у правовій державі тісно пов’язане з питанням про системні властивості правотворчості і джерел права як результату її ефективного функціонування.
6. Систему правотворчості у правовій державі варто визнати ефективною, якщо потреби правового регулювання забезпечені в необхідному співвідношенні нормами відповідних джерел права, що надають їм потрібні правозастосовні якості.
Система джерел права як елемент правової системи виконує функцію організації правових норм для нормального ефективного їх використання. При цьому система джерел права має забезпечувати не тільки вільний і швидкий доступ до норм права, а й наділяти останні особливими правовими властивостями: юридичною силою, просторовими й тимчасовими межами дії, визначенням ролі правових норм у механізмі правового регулювання.
Системи правотворчості та джерел права розвиваються як цілісне утворення української правової системи й зазнають зміни внаслідок впливу соціально-політичних і правових умов.
Відповідно до системних якостей, до них належать нові форми правотворчості, наявність яких зумовлена потребами правового регулювання, і навпаки, перебуваючи у складному взаємозв’язку з іншими елементами правової системи, вони не сприймають правотворчості і джерел права, властивості і функції яких поки не є насущними потребами правового регулювання.
7. Для удосконалення правотворчості в Україні, адаптування законів й інших правових актів до європейського законодавства варто розробити механізм забезпечення виконання зазначеної роботи. Він має передбачати такі організаційно-правові, економічні та фінансові заходи:
1) порівняльно-правовий аналіз відповідності й ефективності національного права щодо європейського законодавства;
2) планування нормотворчої роботи;
3) єдиний порядок розроблення, прийняття й реалізації правових актів;
4) внутрішню та зовнішню правову експертизу щодо відповідності проектів нормативних актів чинному національному та європейському законодавству;
5) наявність фахівців, здатних підготувати нормативні акти з урахуванням висунутих вимог;
6) інтегральну єдність у процесі адаптації національного права з європейським законодавством;
7) поєднання бюджетного й позабюджетного фінансування;
8) створення економіко-правової основи для інтеграції та консолідації права України із зарубіжним правом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров Н. Г. Понятие источника права / Н. Г. Александров // Учен. тр. ВЮЗИ. – М., 1946. – Вып. 8. – С. 4–15.
2. Алексеев С. С. Право: азбука-теория-философия: опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 361 с.
4. Антонов И. Ю. Правовое государство и основные права и свободы человека : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / И. Ю. Антонов. – М., 2005. – 203 с.
5. Арзамасов Ю. Г. Ведомственное нормотворчество : дис. … д-ра юрид. наук / Ю. Г. Арзамасов. – М., 2004.
6. Аристотель. Политика. О том, что такое государство [Электронный ресурс] / Аристотель. – Режим доступа: http://www.philosophy.ru/library/ aristotle/polit/ polit1-1.htm.
7. Бабкін В. Д. Соціальна держава та захист прав людини / В. Д. Бабкін // Правова держава : щоріч. наук. пр. – К., 1998. – Вип. 9. – С. 3–6.
8. Байтин М. И. Сущность права (современное нормативное правопонимание на грани двух веков) / М. И. Байтин. – Изд. 2, доп. – М. : Право и государство, 2005. – 543 с.
9. Бистрицький Є. К. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація / Є. К. Бистрицький // Українська державність у XX столітті: історико-політологічний аналіз. – К., 1996. – С. 333–334.
10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : Перун, 2002. – 1440 с.
11. Величко А. М. Государственные идеалы России и Запада. Параллели правовых культур / А. М. Величко. – СПб. : Изд-во юрид. ин-та, 1999. – 235 с.
12. Венгеров А. Б. Теория государства и права / А. Б. Венгеров. – М., 2000. – 410 с.
13. Ветютнев Ю. Ю. Синергетика в праве / Ю. Ю. Ветютнев // Государство и право. – 2002. – № 4. – С. 66–70.
14. Винограй Э. Г. Основы общей теории систем / Э. Г. Винограй. – Новосибирск : Зап.-Сибир. отделение филос. общества России, 1993. – 239 с.
15. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення України / В. Винниченко. – К., 1991. – 128 с.
16. Власенко Н. А. Законодательная технология: Теория. Опыт. Правила : [учеб. пособие] / Н. А. Власенко. – Иркутск : Вост.-Сибир. изд. компания, 2001. – 144 с.
17. Волчинская Е. К. Использование российских информационных систем в области права при разработке законопроектов / Е. К. Волчинская // Информатика и право. – Н. Новгород, 2000.
18. Вопленко Н. Н. Источники и формы права : [учеб. пособие] / Н. Н. Вопленко. – Волгоград, 2004. – 102 с.
19. Воронков А. В. Информационное обеспечение правотворческой деятельности органов государственного управления / А. В. Воронков // Правоведение. – 1989. – № 2. – С. 13–20.
20. Гайворонская Я. В. Концепция нормативности права в отечественном правоведении (Советский и постсоветский периоды) : дис. ... канд. юрид. наук / Я. В. Гайворонская. – СПб., 2001. – 210 с.
21. Гвоздецький В. Д. Основні ознаки правової держави / В. Д. Гвоздецький // Вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. – 2002. – № 1. – С. 21–23.
22. Гессен В. М. О правовом государстве / В. М. Гессен. – СПб., 1906.
23. Глущенко Ю. М. Принципи правотворчої діяльності місцевих державних адміністрацій [Електронний ресурс] / Ю. М. Глущенко // Форум права. – 2008. – № 2. – С. 66–72. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-2/08hjnmda.pdf.
24. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть : [монографія] / В. П. Горбатенко. – К. : Академія, 1999. – 240 с.
25. Гражданское общество в России: структуры и сознание / отв. ред К. Г. Холодковский ; ИМЭМО РАН. – М. : Наука, 1998. – 256 с.
26. Гук П. А. Судебный прецедент как источник права : дис. ... канд. юрид. наук / П. А. Гук. – Саратов, 2002. – 210 с.
27. Гурова Т. В. Актуальные проблемы теории источников права : дис. ... канд. юрид. наук / Т. В. Гурова. – Самара, 2000. – 230 с.
28. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, Ж. К. Спинози. – М., 1996. – 400 с.
29. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и ее проблемы в Восточной Европе / Р. Дарендорф // Вопросы философии. – 1990. – № 9. – С. 44–47.
30. Дмитриевцев К. Н. Процесс правотворчества в Российской Федерации : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / К. Н. Дмитриевцев. – Н. Новгород, 1994. – 20 с.
31. Дорохова А. Б. Роль судебного прецедента в правовой системе (сравнительно-правовой анализ) : дис. ... канд. юрид. наук / А. Б. Дорохова. – М., 2001. – 205 с.
32. Железняк Н. А. Законодавство України, що регулює діяльність Верховної Ради, та загальні проблеми його вдосконалення / Н. А. Железняк // Державно-правова реформа в Україні : матер. наук.-практ. конф. (Київ, листопад 1997 р.). – К., 1997. – С. 142–150.
33. Жилин Г. Соотношение права и закона / Г. Жилин // Российская юстиция. – 2000. – № 4.
34. Загайнова С. К. Судебный прецедент: историко-правовой аспект : дис. ... канд. юрид. наук / С. К. Загайнова. – Екатеринбург, 1999. – 215 с.
35. Заєць О. П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації : автореф. дис. д-ра юрид. наук / О. П. Заєць. – К., 1999. – 20 с.
36. Заєць А. П. Легітимація приписів держави як кінцева стадія правотворення / А. П. Заєць // Державно-правова реформа в Україні : матер. наук.-практ. конф. (Київ, листопад 1997 р.). – К., 1997. – С. 54–55.
37. Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження / відп. ред. С. В. Бобровник. – К. : Юстініан, 2004. – 216 с.
38. Законность в Российской Федерации / редкол. : И. А. Демидов, А. Я. Сухарев, Ю. А. Тихомиров. – М. : Спарк, 2000. – 216 с.
39. Зелепукин А. А. К вопросу об эффективности российского законодательства / А. А. Зелепукин // Правоведение. – 1996. – № 2. – С. 15–21.
40. Зивс С. Л. Источники права / С. Л. Зивс. – М., 1981. – 237 с.
41. Иванов В. В. Общие вопросы теории договора / В. В. Иванов. – М., 2000. – 160 с.
42. Иванец П. И. Законодательные технологии: к постановке проблемы / П. И. Иванец // Право и политика. – 2001. – № 3. – С. 6–14.
43. Иванова С. А. Принцип социальной справедливости в законотворчестве: проблемы реализации на современном этапе / С. А. Иванова // Законодательство и экономика. – 2005. – № 1. – С. 22–46.
44. Ильин И. А. Собрание сочинений : в 10 т. / И. А. Ильин. – М. : Русская книга, 1999. − Т. 9/10 : Свобода собраний и народное пред¬ставительство. − 506 с.
45. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант. – М. : Мысль, 1994. − 591 с.
46. Кант И. Методика нравов : [в 2 ч.] / И. Кант // Кант И. Метафизические начала учения о праве. – СПб., 1995. − Ч. 1. – 395 с.
47. Карапетян С. А. Источники конституционного права Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук / С. А. Карапетян. – Ростов н/Д., 1998. − 202 с.
48. Карташов В. Н. Законодательная технология: понятие, основные элементы, методика преподавания / В. Н. Карташов // Проблемы юридической техники / под ред. В. М. Баранова. – Н. Новгород, 2001. – С. 24–31.
49. Карташов Н. Н. Технологии нормотворчества (на примере МВД России) : дис. ... канд. юрид. наук / Н. Н. Карташов. – М., 2004. − 212 с.
50. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н. М. Хома. – Львів : Новий Світ, 2003. – 584 с.
51. Кененов А. А. Логические ос¬новы законотворческого процесса / А. А. Кененов, Г. Т. Чернобель // Правоведение. – 1991. – № 6.
52. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества / Д. А. Керимов. – М. : Юрид. лит., 1991. − 160 с.
53. Кирин В. А. Движение как форма бытия права / В. А. Кирин // Совет. государство и право. – 1976. – № 12. – С. 47–50.
54. Кистяковский Б. А. Государственное право (общее и русское) / Б. А. Кистяковский // Лекции Б. А. Кистяковского, читанные в Московском коммерческом институте в 1908/1909 академическом году. – СПб. : РХГИ, 1999. – 531 с.
55. Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Б. А. Кистяковський. – СПб. : РХГИ, 1999. – 281 с.
56. Ковальський В. С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В. С. Ковальський, І. П. Козінцев. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.
57. Козак В. Форми політичної участі громадян у державотворчих процесах / В. Козак // Розбудова держави. – 1998. – № 1/2. – С. 62–70.
58. Козловський А. А. Правове пізнання: Вступ до гносеології права / А. А. Козловський. – Чернівці : Рута, 1999. – 295 с.
59. Козловський А. А. Гносеологічна концепція права / А. А. Козловський // Наук. вісн. Чернів. держ. ун-ту. – 2000. – Вип. 100 : Правознавство. – С. 13–16.
60. Колесников Е. В. Источники российского конституционного права: вопросы теории и методологии : дис. ... д-ра юрид. наук / Е. В. Колесников. – Саратов, 2000. – 357 с.
61. Комаров С. А. Общая теория государства и права : [курс лекций] / С. А. Комаров. – М. : Манускрипт, 1996. − 312 с.
62. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
63. Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні / В. Коростей // Право України. – 2004. – № 3. – С. 120–123.
64. Корнієнко В. Еволюція політичного ідеалу (від плюралізму до синтезуючої єдності) / В. Корнієнко. – Вінниця, 1999. − 213 с.
65. Коробова А. П. Правовая политика: понятие, формы реализации, приоритеты в современной России : дис. ... канд. юрид. наук / А. П. Коробова. – Самара, 2000. – 275 с.
66. Костенников М. В. Порядок разработки и принятия правовых актов органов внутренних дел : учеб. пособие / М. В. Костенников. – М., 2001. – 124 с.
67. Костицький М. В. Українська політико-правова доктрина як основа формування судових і правоохоронних органів / М. В. Костицький // Наук. вісн. Укр. акад. внутр. справ. – 1996. – № 1. – С. 21–27.
68. Котляревский С. А. Власть и право : проблема правового государства / С. А. Котляревский. – М.,1915. – 234 с.
69. Котляревский С. А. Правовое государство и внешняя политика / С. А. Котляревский – М., 1909. − 432 с.
70. Коток В. Ф. О предмете и источниках конституционного права социалистических стран / В. Ф. Коток // Конституционное право социалистических стран. – М., 1963.
71. Кутафин О. Е. Источники конституционного права Российской Федерации / О. Е. Кутафин. – М. : Юристь, 2002. − 456 с.
72. Лазарев В. В. Теория государства и права : [учеб. для вузов] / В. В. Лазарев, С. В. Липень. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Спарк, 2000. − 448 с.
73. Лазаревский Н. И. Русское государственное право / Н. И. Лазаревский. – 3-е изд. – СПб., 1913. – Т. 1.
74. Лейст О. Э. Сущность права : проблемы теории и философии права / О. Э. Лейст. – М., 2002. − 218 с.
75. Лившиц Р. З. Теория права : [учебник] / Р. З. Лившиц. – М. : БЕК, 1994. − 224 с.
76. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права : [навч. посіб.] / С. Л. Лисенков. – К. : Юристконсульт, 2006. – 355 с.
77. Лисенкова О. С. Вдосконалення системи законодавства України як складова державно-правової реформи / О. С. Лисенкова // Державно-правова реформа в Україні : матер. наук.-практ. конф. (Київ, листопад 1997 р.). – К., 1997. – С. 73–74.
78. Лисюткин А. Б. Юридическая техника и правовые ошибки / А. Б. Лисюткин // Государство и право. − 2001. − № 11. − С. 22−37.
79. Лібералізм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Смолоскип, 2002. − 1126 с.
80. Лукашева Е. А. Права человека : [учеб. для вузов] / Е. А. Лукашева. − М. : НОРМА – ИНФРА-М, 1999. − 573 с.
81. Лукьянова Е. А. Закон как источник советского государственного права / Е. А. Лукьянова. – М., 1986. − 240 с.
82. Лукьянова Е. А. Указное право как российский политический феномен / Е. А. Лукьянова // Журн. рос. права. – 2001. – № 10. – С. 55–67.
83. Лучин В. О. Указное право в России / В. О. Лучин. – М., 1996. – 52 с.
84. Мазуренко А. П. Правотворческая политика в Российской Федерации: проблемы теории и практики : дис. ... канд. юрид. наук / А. П. Мазуренко. – Пятигорск, 2004. – 213 с.
85. Мазуров А. В. Указ Президента Российской Федерации как источник права: проблемы теории и практики : дис. ... канд. юрид. наук / А. В. Мазуров. – М., 1999. − 206 с.
86. Малеин Н. С. О законности в условиях переходного периода / Н. С. Малеин // Теория права: новые идеи. – М., 1995. – Вып. 4. – С. 26–32.
87. Малова О. В. Правовой обычай как ис¬точник права : дис. ... канд. юрид. наук / О. В. Малова. – Екатеринбург, 2000. − 202 с.
88. Манахова Ю. В. Правотворческая деятельность в современном российском обществе: теоретиче¬ский аспект : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Ю. В. Манахова. – М., 2005. − 20 с.
89. Мартышин О. Б. // http://www.real-voice.i№fo/art/civil13.htm.
90. Марченко М. Н. Общая теория права и государства : [в 2 т.] / М. Н. Марченко. – М., 1998.
91. Масленникова С. В. Право граждан на народное представительство в Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук / С. В. Масленникова. – М., 2001. – 199 с.
92. Матузов Н. И. Теория государства и права / Н. И. Матузов, А. В. Малько. – М., 2001. – 297 с.
93. Медведчук В. В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування / В. В. Медведчук. – К., 1996. − 145 с.
94. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення / В. Медведчук. – К. : Україна, 1997. − 170 с.
95. Мелащенко В. Ф. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна: Конституційне право України / В. Ф. Мелащенко ; за ред. проф. В. Ф. Погорілка. – К. : Наук. думка, 2002. – 158 с.
96. Мельник Я. Національне і духовне / Я. Мельник // Сучасність. – 1999. – № 12.
97. Милецкий В. П. Российская модернизация: предпосылки и перспективы эволюции социального государства / В. П. Милецкий. – СПб., 1997. – 123 с.
98. Назаренко Є. В. Ідеологічні засади державно-правової реформи в Україні / Є. В. Назаренко // Проблеми державно-правової реформи в Україні : зб. наук. пр. – К., 1997. – Вип. 3. – С. 122–126.
99. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства : [учеб. для вузов] / В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА – ИНФРА-М, 1999. − 572 с.
100. Нерсесянц В. С. Право в системе социальной регуляции / В. С. Нерсесянц. – М., 1990.
101. Нерсесянц В. С. Философия права / В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА – ИНФРА-М, 1997. − 625 c.
102. Нечитайло М. А. Нормативный договор как источник права : дис. ... канд. юрид. наук / М. А. Нечитайло. – М., 2002. − 210 с.
103. Общая теория права : учеб. для вузов /под общ. ред. А. С. Пиголкина. – М. : Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1996. − 384 с.
104. Общая теория права и государства : учебник / под ред. В. В.Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристь, 1996. – 472 с.
105. Ожегов С. И. Словарь русского язы¬ка. 70000 слов / под ред. Н. Ю. Шведовой. – 23-е изд., испр. – М. : Рус. яз., 1991. − 917 с.
106. Оксамытный В. В. Теория государства и права : учебник [для студ. высш. учеб. заведений]. – М. : ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2004. − 563 с.
107. Окуньков Л. А. Президент Российской Федерации. Конституция и политическая практи¬ка / Л. А. Окуньков. – М. : НОРМА – ИНФРА-М, 1996. – 240 с.
108. Орзіх М. П. До переосмислення традиційних інтерпретацій джерел права / М. П. Орзіх, В. Ф. Сіренко // Право України. – 2008. – № 12. – С. 166–168.
109. Пархоменко Н. М. Джерела права України / Н. М. Пархоменко // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи : монографія / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С. 348–358.
110. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології : монографія / Н. М. Пархоменко. – К. : Юрид. думка, 2008. – 336 с.
111. Пархоменко Н. М. Перспективи розвитку системи джерел права України / Н. М. Пархоменко // Правова держава : щорічник наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – Вип. 11. – С. 76–90.
112. Пархоменко Н. М. Система джерел права у романо-германській правовій сім’ї / Н. М. Пархоменко // Порівняльне правознавство (правові системи світу) : монографія / [за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко]. – К. : Парламент. вид-во, 2008. – С. 20–50.
113. Петрова Л. В. Джерела права : критичний методологічний дослід / Л. В. Петрова // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1997. – № 1. – С. 75–76.
114. Пиголкин А. С. Формула права / А. С. Пиголкин. – М., 2000. – 605 с.
115. Пиголкин А. С. Демократические основы создания нормативных актов / А. С. Пиголкин, Т. Н. Рахманина // Совет. государство и право. – 1989. – № 11. – С. 36–40.
116. Поленина С. В. Гендерная экспертиза закона и методология ее проведения / С. В. Поленина // Права женщин : законодательство и практика. – 2003. – № 1/2 (15).
117. Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (26–27 лютого 1998 р.). – К. : Гнозис, 1998. – 226 с.
118. Політологія / за ред. О. І. Семківа. – Львів : Світ, 1994. – 592 с.
119. Політологія : навч.-метод. комплекс / за ред. Ф. М. Кирилюка. – К., 2004. − 704 с.
120. Політологія : посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К. : Академія, 1998. – 368 с.
121. Правознавство / за ред. М. Настюка. – Львів : Світ, 1994. – 272 с.
122. Правотворчество в СССР / под ред. А. В. Мицкевича. – М. : Юрид. лит., 1974. – 313 с.
123. Примак Т. К. Совершенствование законодательства как средство обеспечения законности : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Т. К. Примак. – М., 1998. – 20 с.
124. Причепій Є. М. Філософія : підручник / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль. − К. : Академвидав, 2007. − 592 с.
125. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР// Відом. Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
126. Про службу в органах місцевого самоврядування : Закон України від 7 червня 2001 р. № 2493-ІІІ // Відом. Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 177.
127. Прохачев А. В. Обычай в системе форм права : вопросы теории : дис. ... канд. юрид. наук / А. В. Прохачев. – Ростов н/Д., 2002.
128. Ришелюк А. М. Законотворчий процес в Україні : навч. посіб. / А. М. Ришелюк. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – 220 с.
129. Родионов Л. М. Правовое государство / Л. М. Родионов. – М., 1906. – 188 с.
130. Российское законодательство Х–ХХ вв. : в 9 т. / [отв. ред. О. Чистяков]. – М. : Юрид. лит., 1994. – Т. 9 : Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций. – 213 с.
131. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты / Ж.-Ж. Руссо ; пер. с фр. – М. : КАНОН-пресс, 1998. – 281 с.
132. Савельев Е. М. Проблемы и методы организации и экспертного обеспечения законодательной деятельности Государственной Думы : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Е. М. Савельев. – М., 1999. – 20 с.
133. Селіванов В. Правова природа регулювання суспільних відносин / В. Селіванов, Н. Діденко // Право України. – 2000. – № 10. – С. 15.
134. Семьянов Е. В. Судебное правотворчество: вопросы общей теории права : дис. ... канд. юрид. наук / Е. В. Семьянов. – М., 2005. – 193 с.
135. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учебник / О. Ф. Скакун. – Х. : Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
136. Соколова Н. С. Правотворческая деятельность субъектов Российской Федерации: Разви¬тие и совершенствование : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Н. С. Соколова. – М., 2003. – 20 с.
137. Соловьев А. А. Правотворческая деятельность органов внутренних дел субъектов Российской Федерации : на матер. ГУВД Московской области : дис. ... канд. юрид. наук / А. А. Соловьев. – М., 2003. – 18 с.
138. Соловьев В. Национальный вопрос в России // Сочинение : в 2 т. / В. Соловьев. – М., 1989. – Т. 1.
139. Соловьев В. С. Оправдание добра / В. С. Соловьев. – М., 1999.
140. Соловьев В. С. Право и нравственность / В. С. Соловьев // Власть и право. Из истории русской правовой мысли. – Л., 1990.
141. Станік С. Оптимізація нормотворчої діяльності як правового засобу утвердження прав і свобод людини / С. Станік // Право України. – 1999. – № 5. – С. 3–4.
142. Стеченко Д. М. Методологія наукових досліджень : підручник / Д. М. Стеченко, О. С. Чмир. – К. : Знання, 2005. – 309 с.
143. Суставова Е. Н. Делегированное законодательство: из опыта зарубежных стран / Е. Н. Суставова //Журн. рос. права. – 1998. – № 8. – С. 144–151.
144. Сырых В. М. Теория государства и права : [учеб. для вузов] / В. М. Сырых. – М., 1998. − 512 с.
145. Сюкияйнен Л. Р. Система, источники и форма права. Право в странах социалистической ориентации / Л. Р. Сюкияйнен. – М., 1979.
146. Теорія держави і права : [навч. посіб.] / Колодій А. М., Копєйчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін. – К. : Юрінформ, 1995. – 158 с.
147. Теория государства и права : [учебник] / под ред. М. Н. Марченко. – М. : ЗЕРЦАЛО, 2001. – 688 с.
148. Теорія держави та права : [навч. посіб.] / В. М. Субботін, О. Ф. Філонов, Л. М. Князькова, І. Я. Тодоров. – К. : Знання, 2005. – 327 с.
149. Теорія держави та права: академічний курс : підручник / за ред. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
150. Тихомиров О. Д. Нове видання про джерела права / О. Д. Тихомиров // Держава і право : зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – С. 799–802. – (Юридичні і політичні науки ; вип. 41).
151. Томенко М. В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії / М. В. Томенко // Політичні студії. – К. : Фонд «Українська перспектива», 1995. – Вип. 2.
152. Топорнин Б. Н. Европейское право : [учебник] / Б. Н. Топорнин. – М. : Юристъ, 2001. – 385 с.
153. Троицкий В. С. Делегированное законотворчество / В. С. Троицкий, Л. А. Морозова // Государство и право. – 1997. – № 4. – С. 90–99.
154. Фарбер И. Е. Вопросы теории советского конституционного права / И. Е. Фарбер. – М., 1998.
155. Французская Республика. Конституция и законодательные акты / пер. В. Г. Сиротин. – М., 1989. – 155 с.
156. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность / Ю. Хабермас. – М., 1995. − 245 с.
157. Халфина Р. О. Научные основы советского правотворчества / Р. О. Халфина. – М., 1981.
158. Xарт Х. Л. Концепція права / Х. Л. Xарт ; пер. з англ. Н. Комарова. – К., 1998. – 231 с.
159. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства / О. Хеффе. – М., 1994. – 328 с.
160. Черданцев А. Ф. Теория государства и права / А. Ф. Черданцев. – М., 2001. – 432 с.
161. Чефранов В. Обмеження влади і забезпечення прав людини як фундаментальні принципи сучасної державності / В. О. Чефранов, Л. В. Петрова // Проблеми законності. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип. 36.
162. Чиркин В. Е. Закон как источник права в развивающихся странах / В. Е. Чиркин // Источники права. – М., 1985.
163. Шевцов В. С. Право и судебная власть в Российской Федерации / В. С. Шевцов. – М., 2003. – 367 с.
164. Шишко В. В. Культурологічні проблеми правотворчості : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Шишко Валерій Валерійович. – К., 2004. – 209 с.
165. Щетинин Б. В. Курс советского государственного права / Б. В. Щетинин, А. Н. Горшенев. – М., 1971. – 448 с.
166. Юридическая конфликтология / отв. ред. В. Н. Кудрявцев. – М. : РАН, Центр конфликтологических исследований, 1995. – С. 254–255.
167. Юзьков Л. П. Верховенство Конституції і конституційність законів / Л. П. Юзьков // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 17–20.
168. Ющик О. І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні / О. І. Ющик. – К. : Ін-т законодавства ВРУ, 1997. – С. 184–185.
169. Якушик В. Проблемы типологии правового государства / В. Якушик // Философ. и социолог. мысль. – 1993. – № 9. – С. 179–183.