ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПОСОБІВ ТА СТРОКІВ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКУ ІЗ СПЛАТИ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

ГАЛКІНА ОЛЕНА ВЛАДИСЛАВІВНА

УДК 347.73

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПОСОБІВ ТА СТРОКІВ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКУ ІЗ СПЛАТИ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

Спеціальність: 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
доктор юридичних наук,
професор, член-кореспондент
Академії правових наук України
Кучерявенко Микола Петрович

Харків – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………............. 3

РОЗДІЛ 1. Правова природа обов’язку із сплати податків і зборів та його виконання…………………………………………… 12
1.1. Місце обов’язку по сплаті податків та зборів в системі складових податкового обов’язку….………………………………… 12
1.2. Способи та строки сплати податків та зборів як складові механізму сплати податків та зборів……………………………. 40
Висновки до розділу 1………………………………………………… 78

РОЗДІЛ 2. Виконання обов’язку із сплати податків та зборів: особливості правового регулювання за типом платежу ……….. 82
2.1. Правове регулювання способів та строків сплати прямих податків….…………………………………………………………. 82
2.2. Способи та строки сплати непрямих податків: особливості правового регулювання…............................................................ 109
2.3. Строки та способи виконання обов’язку із сплати загальнодержавних зборів ……………………………………….. 136
Висновки до розділу 2………………………………………………… 157

Висновки………………………………………………………………... 162

Список використаних джерел……………………………………… 176

ВСТУП

Актуальність теми. Дисертаційна робота присвячена дослідженню сутності та правового регулювання одних із найважливіших складових податкового обов’язку – способів та строків сплати податків і зборів. При цьому значна увага приділяється визначенню правової природи податкового обов’язку, його структури, особливостям правового регулювання його окремих складових як за законодавством України, так і за законодавством суміжних з нею країн СНД та окремих європейських країн. Дослідження теоретичних та практичних питань реалізації обов’язку зі сплати податків і зборів в умовах поступової інтеграції України в міжнародні процеси постає першочерговим питанням, що й зумовило вибір теми дослідження.
Нагальна необхідність гармонізації національного законодавства з питань оподаткування з відповідними нормами Європейського Союзу останнім часом постає пріоритетною задачею у розвитку правової, економічної та соціальної системи України. З одного боку, вона є одним із запланованих заходів і має на меті наблизити нашу державу до повноцінного членства у Європейському Союзі, а з іншого – дозволить удосконалити та уніфікувати існуючу базу законодавства, запобігти неоднозначному його тлумаченню і буде належним чином служити принципу верховенства права та задачам демократії.
Формування публічних грошових фондів обумовлено потребою у фінансових ресурсах для функціонування й діяльності як держави, так і окремих її органів, організацій та установ. Головним джерелом для цього виступають надходження від сплати податків і зборів, а відповідна діяльність держави щодо стягнення обов’язкових платежів регламентується конституційним обов’язком стосовно сплати законно встановлених податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Належне правове регулювання цих процесів дозволяє державі отримати від зобов’язаних суб’єктів кошти та реалізовувати покладені на неї функції, без чого існування демократичної й економічно розвиненої держави неможливе.
Виконання податкового обов’язку зі сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів податкового характеру провадиться у чітко регламентовані законодавством строки із застосуванням нормативно визначених методів. При цьому практична реалізація виконання обов’язку зі сплати цих платежів зовсім не завжди відповідає розробленим теоретичним моделям, які, в свою чергу, не завжди дозволяють збирати державі гроші у формі надходжень від податків та зборів з максимальною ефективністю через невідповідність суспільним відносинам, що динамічно розвиваються. Вирішення цих невідповідностей потребує ґрунтовного аналізу не лише нормативної бази, а й науково-теоретичних уявлень щодо доцільності тих або інших строків сплати податків, дієвості окремих способів реалізації податкового обов’язку.
Актуальність роботи поряд з зазначеним зумовлена також потребою підвищення ефективності правового регулювання оподаткування загалом, запровадження дієвих механізмів наповнення державного та місцевих бюджетів. Останнім часом питання оподаткування та реалізації податкового обов’язку платників податків і зборів стали об’єктом пильної уваги дослідників. Йдеться насамперед про роботи А. В. Бризгаліна, Л. К. Воронової, В. І. Гурєєва, І. І. Кучерова, М. П. Кучерявенка, О. М. Мінаєвої, М. О. Перепелиці, С. Г. Пепеляєва, Н. І. Хімічевої, А. О. Храброва та інших. Проте окреслена нами проблема в дослідженнях цих учених розроблялася переважно в рамках аналізу загальних питань фінансового й податкового права. Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили Д. В. Вінницький, О. О. Головашевич, О. Ю. Грачова, В. В. Гриценко, О. О. Дмитрик, І. Н. Ілюшихін, М. В. Карасьова, Д. А. Кобильнік, І. Є. Криницький, М. І. Піскотін, Ю. А. Ровинський, С. Д. Ципкін. Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи також стали праці вчених з теорії держави та права, адміністративного, цивільного права, зокрема: М. М. Агаркова, Н. Г. Александрова, С. С. Алексєєва, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, С. Н. Братуся, Л. Д. Воєводіна, В. М. Горшеньова, С. Ф. Кечек’яна, О. С. Йоффе, А. В. Малько, В. В. Лазарєва, А. Е. Луньова, Б. М. Семененко, Ю. К. Толстого, Р. Й. Халфіної, В. М. Хропанюка, І. Б. Шахова.
Таким чином, основні проблеми правового регулювання виконання податкового обов’язку мають певну історію розробки в теорії фінансового й податкового права. Але дослідження правового регулювання способів та строків виконання обов’язку зі сплати податків та зборів, визначення їх різновидів, особливостей застосування, на жаль, знаходиться нині на початковому етапі і на сьогодні можна згадати лише окремі з них, що стосуються податкового обов’язку як такого. Системного ж аналізу саме строків та способів реалізації виконання обов’язку із сплати податків та зборів як складової категорії «податковий обов’язок», класифікації її складових в українській науці ще не проведено.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної цільової програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» (номер державної реєстрації № 0106u002285).
Тему кандидатської дисертації «Правове регулювання способів та строків виконання обов’язку із сплати податків та зборів» затверджено на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 10 від 21.04.2006).
Мета і завдання дослідження. Метою є встановлення особливостей обов’язку зі сплати податків і зборів, характеристика способів, що застосовуються в процесі його реалізації, аналіз строків виконання податкового обов’язку, механізмів їх зміни, аналіз цих процесів у динаміці. Метою роботи виступає також вивчення існуючих у законодавстві важелів впливу на податкові відносини, їх класифікація й диференціація залежно від типу платежу та його правової природи, а також їх співставлення з теоретичними моделями способів реалізації обов’язку із сплати податків та зборів.
Відповідно до зазначеної мети в роботі були поставлені наступні завдання:
– проаналізувати категорію «податковий обов’язок», визначити її основні характеристики;
– охарактеризувати способи виконання податкового обов’язку і зокрема обов’язку зі сплати податків і зборів;
– провести класифікацію способів сплати податкових зобов’язань платників податків і зборів;
– проаналізувати правове регулювання способів та строків виконання обов’язку зі сплати загальнообов’язкових платежів залежно від типу платежу, його правової природи;
– сформулювати конкретні пропозиції з удосконалення правового регулювання обов’язку зі сплати податків та зборів, окремих способів його реалізації.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері правового регулювання способів та строків виконання обов’язку зі сплати податків та зборів.
Предметом дослідження є правове регулювання способів та строків виконання обов’язку зі сплати податків та зборів.
Методи дослідження. Методологічною базою дослідження проблем правового регулювання способів та строків виконання обов’язку із сплати податків та зборів стала сукупність загальних та спеціальних методів наукового пізнання. Головним серед них є загальнонауковий діалектичний метод, використання якого дозволило розглядати проблему в єдності соціального змісту та юридичної форми. Порівняльно-правовий метод став певним продовженням та деталізацією в правовій площині діалектичного методу. Застосування формально-логічного методу обумовило визначення та характеристику правової природи податкового обов’язку, його складових. Правова характеристика способів виконання податкового обов’язку здійснювалась як у динамічному порівнянні (розвитку норм законодавства, яке регулює положення, що увійшли до дисертаційного дослідження), так і у національному аспекті (при з’ясуванні спільних рис та відмінностей чинного українського законодавства та законодавств інших держав). Безумовним доповненням до нього виявився метод системного аналізу, завдяки якому характеристика строків та способів виконання обов’язку із сплати податків і зборів здійснювалась у системі засобів публічного регулювання в цілому. Завдяки використанню цих методів у дисертаційному дослідженні склалися умови вирішення теоретичних та практичних завдань, що виносились як мета роботи.
Наукова новизна одержаних результатів визначається як самою постановкою проблеми, так і тим, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання способів та строків виконання обов’язку із сплати податків та зборів, особливостей реалізації обов’язків з податкового обліку та надання податкової звітності залежно від способу реалізації обов’язку із сплати відповідного загальнообов’язкового платежу.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, рекомендацій і пропозицій, які відповідають вимогам наукової новизни, зокрема:
– вперше аргументована різна природа виконання податкового обов’язку зі сплати податків і зборів та, відповідно, необхідність обрання різних способів і встановлення різних строків їх сплати залежно від суб’єкта, який його виконує: самостійно платником податків або суб’єктом, що сприяє сплаті податку, коли платник фактично своїми діями не може вплинути на виконання податкового обов’язку, тому що податок утримується до надходження коштів у його розпорядження;
– вперше доведено існування в обов’язкові зі сплати податків нової складової – вимоги своєчасності, що передбачає не тільки лише факт сплати податку, а наявність безумовної імперативної вимоги сплачувати належні суми в повному обсязі у суворо встановлені чинним законодавством строки та застосування особливих процедур їх призупинення, відновлення та зміни;
– вперше доведено наявність чіткої прив’язки окремих способів реалізації податкового обов’язку до конкретної стадії його реалізації, певної послідовності у реалізації видових податкових обов’язків та згрупування залежно від цього вимог до поведінки платників податків і зборів;
– обґрунтовано новий підхід до визначення моменту закінчення обов’язку зі сплати податку при його перерахуванні через установи банку, згідно з яким виконання платником цього обов’язку шляхом пред’явлення в банк належно оформленого платіжного доручення за наявності достатньої суми коштів на його рахунку є юридичним фактом виконання обов’язку із сплати податку, та доведено неможливість застосування до такого платника фінансових санкцій у разі затримки банком перерахування суми податку через відсутність суб’єктивної сторони фінансового правопорушення у платника, тобто відсутність вини;
– дістало подальшого розвитку розмежування понять «припинення податкового обов’язку» та «виконання податкового обов’язку», коли перше може здійснюватися за наявності підстав, які не пов’язуються з перерахуванням коштів, тоді як в другому випадку майже завжди провадиться надходження коштів, які спрямовуються до дохідних частин відповідних бюджетів;
– удосконалено позицію щодо існування податкового зобов’язання як особливого виду зобов’язання, не тотожного цивільно-правовому зобов’язанню, що передбачає панування однієї особи (держави) над діями інших осіб (платників податків і зборів), наявність його імперативної природи та відсутність диспозитивних засад у цих правовідносинах;
– дістала подальшого розвитку ідея щодо двох аспектів податкового обов’язку: 1) це частина податкових обов’язків, реалізація конституційно встановленої міри належної поведінки по сплаті законно встановлених податків і зборів; 2) це складний юридичний факт, що передбачає цілу систему обов’язків платника податків відповідно до стадій реалізації податкового обов’язку;
– вперше аргументовано неможливість податкового представництва при виконанні обов’язку із сплати податку щодо безпосереднього перерахування його суми до бюджету відповідного рівня, в той час як податкове представництво при реалізації інших складових податкового обов’язку – ведення податкового обліку та надання податкової звітності – є інститутами, що підвищують ефективність виконання податкового обов’язку в цілому;
– удосконалено характеристику подвійності деклараційного способу сплати податку через притаманний подвійний зміст поняття «декларація», яка застосовується в цьому випадку не як результат фінальної стадії податкового обов’язку (надання податкової звітності – декларації), а як розрахунковий документ для обрахування суми податку;
– обґрунтовано існування самостійного специфічного способу сплати податків і зборів, який характеризується участю у податкових правовідносинах спеціального суб’єкта – податкового агента, особливим порядком реалізації обов’язків і прав платників податків та застосуванням окремих методів податкового контролю саме до податкового агента, а не до безпосередньо платників податків у разі порушення вимог чинного податкового законодавства.
Практичне значення отриманих результатів зумовлюється актуальністю й новизною висвітлених у роботі проблем, а також пропозиціями щодо нагального їх вирішення. В дисертації сформульовано нові наукові положення та практичні пропозиції, які можуть бути впроваджені у правотворчій діяльності при підготовці спеціальних податкових законів або проекту Податкового кодексу України. У науково-дослідницькій роботі дисертаційні положення можуть стати підґрунтям для подальшого вивчення проблем, які стосуються способів та строків виконання обов’язку зі сплати податків і зборів, для класифікації податкових обов’язків за окремими видами податків і зборів. Матеріали дисертації знайдуть використання при викладанні дисциплін «Фінансове право» та «Податкове право».
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорено на кафедрі фінансового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; доповідались автором на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях: «Особенности правового регулирования уплаты налогов и сборов» (м. Москва, 2006 р.), «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» (м. Харків, 2008 р.), «Проблеми правового забезпечення економічної політики держави на сучасному етапі» (м. Харків, 2009 р.)
Публікації. Ключові й окремі наукові положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у шести наукових публікаціях, з яких три статті у фахових наукових виданнях, та тезах трьох наукових доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В ході аналізу проблем дисертаційного дослідження ми прийшли до наступних висновків.
Податковий обов'язок є конституційним обов'язком кожного вчасно й у повному обсязі сплачувати законно встановлені податки й збори на користь держави й муніципальних утворень. Як вид правового обов'язку податковий обов'язок прийнято розглядати як модель, певний зразок правомірного поводження осіб, зобов'язаних сплачувати податки й збори. Установлення належного порядку виконання платниками свого обов'язку по сплаті податків і зборів є головною метою правового регулювання оподаткування.
Слід відмітити, що дискусійним є питання про можливість і доцільність використання в податковому праві терміна «податкове зобов'язання» поруч або замість терміна «податковий обов'язок». Ця проблема перебуває на стику публічного й приватного права, оскільки, «зобов'язання» традиційно є цивільно-правовим поняттям, тобто інструментарієм приватного права, а податкові правовідносини являють собою відносини, врегульовані нормами публічного права. На наш погляд, термін «зобов'язання» характерний для диспозитивного регулювання, коли мова йде про певну рівність сторін, зустрічні права і обов'язки. Але в податкових відносинах важко вирізнити відносини рівності, умови договорів або угод. Навпроти, вони будуються на принципах влади й підпорядкування, урегулюються шляхом владних приписів з боку держави, тому навряд чи зобов'язання може відображати природу комплексу обов'язків платника податків, що мають безумовний і першочерговий характер. Більш точним є використання терміна «податковий обов'язок» як категорії, що узагальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів.
Варто підкреслити, що обов'язок по сплаті податку (збору) являє собою головний конституційний обов'язок осіб, що виступають у податкових правовідносинах як платники податків. Особливе значення зазначеного фіскального обов'язку підтверджується її прямим закріпленням у статті 67 Конституції України. При цьому розглянутий обов'язок є не єдиним податковим обов'язком платників податків. Інші обов'язки платників податків також є податковими по своїй суті, тому що виникають із податкових правовідносин і встановлені чинним податковим законодавством. Безумовно, ці обов'язки носять стосовно основного конституційного обов'язку платників податків — обов'язку по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) — похідний і забезпечувальний характер. І хоча вони не гарантують надходження коштів у доходи держави й територіальних громад, однак без них неможливо визначити розміри податку, що підлягає сплаті, системно забезпечити виконання всіх видових різновидів податкового обов'язку.
Таким чином, представляється можливим розглядати податковий обов'язок у двох аспектах: широкому й вузькому. У вузькому аспекті це частина податкових обов'язків, реалізація конституційно встановленої міри належної поведінки по сплаті законно встановлених податків і зборів. Водночас виконання обов'язку по сплаті податків і зборів є складним юридичним фактом, оскільки припускає цілу систему обов'язків платника податків: стати на облік у податковому органі, вести податковий облік, самостійно обчислити податкову базу й визначити на її основі суму податку, перечислити податок у відповідний бюджет і реалізувати обов'язок з податкової звітності т.д.
Особливістю обов'язків, які випливають з податкових правовідносин, є їх складний характер. Тому представляється важливим при класифікації обов'язків і прав платників податків у групи виходити з конструкції податкового обов'язку в широкому сенсі слова. Виходячи із цього, податковий обов'язок включає: обов'язок по веденню податкового обліку; обов'язок по сплаті податків і зборів; обов'язок з податкової звітності.
Слід враховувати, що складові податкового обов'язку припускають і певну послідовність у реалізації видових податкових обов'язків, ув'язування їх у групи. Здійснення конкретних видів обов'язків платників податків стає можливим тільки в умовах послідовних стадій, що змінюють одна іншу. Очевидно, що реалізація обов'язку по сплаті податку неможлива без постановки на облік платника податків (надання відомостей про платника податків до єдиного реєстру), без облікових дій щодо об'єкта оподаткування. Тим більше складно представити обов'язок з податкової звітності без реалізації обов'язків двох попередніх груп. Природно, у цьому випадку необхідно враховувати й деяку подвійність у реалізації окремих обов'язків. Так, наприклад, обов'язок по веденню бухгалтерського обліку може бути реалізацією як облікових, так і звітних обов'язків платника податків. Більш детальна конкретизація цього, очевидно, доречна при закріпленні правового механізму окремого податку або збору.
Характеризуючи галузевий статус платника податків, слід підкреслити, що його особливість полягає у тому, що він носить зобов'язуючий характер, тобто йому властивий пріоритет першочергового основного обов'язку по сплаті податку. Цією властивістю податковий статус платника відрізняється від інших галузевих статусів (цивільного, трудового). У Конституції України сформульований концептуальний принцип, на базі якого будується система податкових обов'язків. При цьому більшість прав платників податків носять похідний характер від обов'язків і в значній мірі спрямовані на створення умов і передумов для повної й своєчасної реалізації системи обов'язків, пов'язаних зі сплатою податків. Податкова правосуб’єктність платника визначається, перш за все, його податковим обов'язком. Тому здається обґрунтованим закласти в законодавстві певну систему податкової правосуб'єктності платника податку, тобто розподілити його обов'язки й права в залежності від реалізації його конституційного податкового обов'язку - своєчасної та повної сплати податку до бюджету або позабюджетного фонду.
Велике значення має визначення кола обов'язків платника податків. Адже застосування відповідальності до платника податків обумовлено саме порушенням якої-небудь із обов'язків, установлених законодавством. Невиконання платником податків свого обов'язку тягне за собою застосування до нього заходів державного примусу, які, з одному боку, дозволяють державі реалізувати, у кінцевому підсумку, свою можливість на отримання від платника податків благ і дій, які вимагаються, а, з іншого боку, дозволяють покарати винного за невиконання свого обов'язку платника податків.
Для всіх обов’язків платника податків характерна формальна визначеність, яка проявляється в тому, що всі дії, які вимагаються в рамках виконання податкового обов'язку, суворо регламентовані державою: вони повинні здійснюватись не довільно, а чітко вказаними в податковому законі способами, які визнаються державою. Відхилення від способу виконання податкового обов'язку розглядається вже як неналежне його виконання, що дає державі правомірну підставу вимагати від платника податків належного виконання обов'язку.
Сутність виконання податкового обов'язку полягає в сплаті податку або збору. Зміст податкового обов'язку становлять імперативні норми-вимоги держави про сплату відповідних податків або зборів. Обов'язок по сплаті податку або збору виникає, змінюється й припиняється при наявності підстав, встановлених законодавством. Дане правило має два значення. По-перше, стосовно податкового обов'язку закріплюється принцип дозволеної поведінки. Так, законними вважаються тільки дії, прямо запропоновані законодавством про податки й збори. По-друге, платникові податків гарантується, що його права будуть дотримані податковими органами, оскільки підстави виникнення, зміни й припинення податкових обов'язків виступають об'єктом податкового контролю. Отже, податкові органи можуть контролювати які-небудь дії тільки в межах дозволеного податковим законодавством.
Важливе значення для розуміння сутності процесу сплати податку має розмежування добровільного й примусового порядку виконання податкового обов'язку, а також визначення моментів виникнення й припинення податкового обов'язку, моменту сплати податку. Добровільність сплати податків як основний принцип оподаткування, передбачає згоду громадян на податкове стягнення, оскільки воно здійснюється в спільних інтересах. Примусове виконання податкового обов'язку є лише способом забезпечення добровільної сплати податку й може бути реалізовано тільки після того, як платник податків не скористався способом добровільної сплати податків. У протилежному випадку, якщо виходити із самоцінності примусу в сплаті податків, оподаткування буде прирівняно до конфіскації майна громадян при відсутності їх провини.
Податковий обов'язок носить особистий характер й не може бути покладений на інших осіб, якщо інше прямо не передбачено законом. Таким чином, платник податків зобов'язаний самостійно виконати обов'язок по сплаті податку. Сплата ж відповідної суми податку в бюджет третьою особою не буде основою для припинення обов'язку платника податків по сплаті конкретного податку, оскільки третя особа розглядається як неналежний платник податку. З вищевказаного витікає, що проявом вимоги про самостійність сплати податків виступає також той факт, що сторони не мають права регулювати свої податкові обов'язки за допомогою угод зі своїми партнерами. Звичайно це здійснюється шляхом включення в договір так званих податкових застережень. Податкові застереження служать інтересам експортерів і перекладають ризик від зміни податкових законів і ставок на імпортера. Однак одночасно з вимогою самостійної сплати податку, заснованою на особистісному характері податкового обов'язку, існує декілька випадків, коли сплата податку може провадитися не самим платником, а іншою особою. Це сплата податку податковими агентами, представниками платників податків, збирачами податків.
Слід відмітити, що для виконання податкових обов'язків характерна вимога своєчасності. Самого лише факту сплати податку не досить, така сплата сум податків і зборів повинна здійснюватися в повному обсязі й у строки, закріплені податковим законодавством. Строком сплати податку визнається період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податків і закінчується моментом закінчення строку сплати податку. Строки сплати податків і зборів установлюються стосовно до кожного податку й збору. При порушенні строку сплати податку й збору платник податків сплачує пені. У цьому випадку принципово важливим є закріплення критеріїв визначення строків при регулюванні оподаткування.
Досить гостро при цьому стоїть проблема визначення моменту виконання податкового обов'язку. Актуальність проблеми пояснюється негативними майновими наслідками (пені й штрафи), які виникають в платників податків при кваліфікації такої ситуації як прострочення сплати податку. У вирішенні цього питання законодавства країн СНД істотно розрізняються. В цілому ж можна виокремити два підходи рішення проблеми визначення моменту виконання податкового обов'язку.
Згідно першого підходу податковий обов'язок можна вважати виконаним, а податок сплаченим з моменту надходження сум податку на рахунок відповідного бюджету. Цей підхід, що опирається на фіскальний інтерес держави, має під собою певні підстави, тому що держава може використати податкові суми на фінансування здійснення державних функцій тільки з моменту надходження їх на рахунок бюджету. А єдиною метою стягнення податків є саме забезпечення функціонування держави. У чинність даного підходу на платника податків покладається відповідальність за дії банку, що бере участь у процесі перерахування податку в бюджет. Другий підхід передбачає, що податок повинен вважатися сплаченим з моменту подання платником податків платіжного доручення в кредитну організацію, оскільки в платника відсутня можливість впливати на подальші події - банківські операції по списанню коштів з рахунку клієнта, їхнє перерахування й зарахування на бюджетний рахунок і ін. Отже, платник не може нести майнові наслідки (пені й податкові штрафи) за затримку перерахування, використання не по призначенню сум податків, здійснених кредитною організацією.
Що стосується способу сплати податку, то він характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню коштів, нарахованих як податкові, у бюджет або спеціальні фонди. Фактично йдеться про механізм і порядок сплати, перерахування податку. Традиційним є виділення таких способів виконання обов'язку по сплаті податку як: сплата по декларації (тобто після одержання доходу); сплата податку у джерела доходу (тобто перерахування податку джерелом доходу, податковим агентом), або попередня, авансова сплата податку; 3) сплата податку з використанням кадастрового способу. Класифікація способів виконання обов'язку по сплаті податків можлива і за іншими підставами. У ряді випадків виділяють добровільну й примусову сплату. На наш погляд така класифікація навряд чи можлива, тому що в цьому випадку варто порушувати питання про розмежування сплати й стягнення податку. Якщо сплата податку заснована на виконанні платником податків свого конституційного обов'язку й здійснюється їм добровільно (або незалежно від його волі - у випадку дії податкових агентів), то примусова сплата здійснюється через механізм стягнення необхідних сум (практично завжди проти волі платника).
При цьому навряд чи можна погодитися з віднесенням отримання податку з джерела виплати доходу до основних способів примусової сплати податку. Фактично, у цьому випадку мова йде про реалізацію повноважень податкового агента. Навряд чи логічно їх зв'язувати із примусом щодо волі платника податків. Навпаки, найчастіше він зацікавлений у подібних відносинах, оскільки це спрощує реалізацію його податкового обов'язку.
Відповідно до податкового законодавства можна виділити три форми сплати: грошова (у безготівковому порядку й готівковими коштами); сплата податку майном (натуральний спосіб), у тому числі у валюті або цінних паперах; обернення стягнення на майно й дебіторську заборгованість (так звана комплексна форма). У переважній більшості випадків сплата податків провадиться в національній валюті із застосуванням безготівкової форми розрахунків, шляхом перерахування коштів з банківського рахунку платника в бюджет (на бюджетний рахунок відповідного банку) на підставі платіжного доручення. При сплаті митних платежів кошти можна перераховувати на депозит митного органа. В той же час, фізичні особи сплачують належні з них податки платежі (прибутковий податок, податок на майно, державні мита й т.д.), як правило, шляхом внесення готівкових коштів. Сплата податку майном (натуральне покриття) як форма сплати податку передбачена законодавством як виняток. Однак на регіональному й місцевому рівнях сплата податку натуральним покриттям допускається, тобто податок вноситься в казну у вигляді майна, робіт або послуг. У той же час умови й порядок такої сплати повинні бути передбачені відповідними нормативними актами регіональної влади й органів місцевого самоврядування.
В податковому законодавстві необхідно записати поняття „зміни по сплаті податків і зборів”, загальні обставини при наявності яких такі зміни можливі та орган уповноважений на прийняття рішення про такі зміни. Зазначимо, що діючим законодавством передбачається порядок надання платникові розстрочки або відстрочки по сплаті податків або зборів , але це пов’язано виключно зі зміною строків сплати та носять заявний й платний характер.
Своєчасна сплата податків і зборів є однієї з основних обов'язків платника податків. Треба не лише сплатити грошові кошти у виконання податкового обов'язку, але і зробити це своєчасно і в повній мірі. Термін сплати податку особливо важливий, тому що затримка податкових надходжень може призвести до соціальних конфліктів так само, як і несплата податків взагалі.
Обов'язок по сплаті податку повинен бути виконаним у строк, установлений законодавством про податки і збори. Платник податків вправі виконати цей обов'язок достроково. Стягнення податку з організацій здійснюється в беззаперечному порядку, а з фізичної особи провадиться в судовому порядку. Обов'язок платника по сплаті податку вважається виконаним з моменту пред'явлення в банк доручення на сплату відповідного податку за наявності достатнього грошового залишку на рахунку платника податків. Обов'язок по сплаті податку також вважається виконаним після винесення податковим органом або в судовому порядку рішення про залік зайво сплачених або зайво стягнених сум податків. Якщо обов'язок по обчисленню й утриманню податку покладено відповідно до законодавства на податкового агента, то обов'язок платника податків по сплаті податку вважається виконаним з моменту утримання податку податковим агентом.
Залежно від терміну сплати виокремлюються: подекадні податки (сплачуються один раз у десять днів); помісячні податки (сплачуються один раз на місяць); поквартальні податки (сплачуються один раз у квартал); піврічні податки (сплачуються один раз у півроку); щорічні податки (сплачуються один раз на рік) .
Грошова форма сплати податків є основною. Вона більш чітко та принципово відповідає призначенню податків – акумуляція грошей для забезпечення завдань та функцій держави та органів місцевого самоврядування. Сплата податків грошима здійснюється у безготівковій формі й готівкою. Чинне податкове законодавство України, як і більшості податкових законодавств пострадянських держав передбачає обов'язковість сплати податків в національній валюті.
Переважна більшість податків сплачується кадастровим та деклараціонним способом. В основі кадастрового способу сплати податків лежить перерахування суми відповідно до певної шкали, заснованої на конкретному виді майна. Податок сплачується в цьому випадку на основі зовнішніх ознак передбачуваної середньої прибутковості майна. Цей спосіб сплати податку застосовується при обчисленні і сплаті прямих реальних податків, коли кадастр використається як перелік найбільш типових об'єктів оподаткування, які класифікуються по певних ознаках і визначають середню прибутковість об'єкта.
Попередній (авансовий) спосіб, застосовується в основному при безготівковому перерахуванні коштів і застосовується в тому випадку, коли податки утримуються у джерела доходу. При цьому джерело доходів може бути двох видів: джерело пасивних доходів і джерело активних доходів. Під джерелом пасивних доходів розуміються ті активи, які приносять дохід особі. У цьому випадку джерело повинно бути виражено у певній формі – майно, цінні папери й т.д. Під джерелом активних доходів розуміється безпосереднє виконання робіт, надання послуг і т.п
Особливістю акцизного збору є його специфічність, але не тільки як специфічного податку, а і специфічної форми сплати цього податку. Довгий час акцизний збір сплачувався виключно в грошовій формі при перетинанні митного кордону України або реалізації вироблених на митній території України підакцизних товарів. З 1996 року в Україні застосовується специфічний засіб сплати податку, який має назву "бандерольного".
Необхідне чітке розмежування повноважень суб’єктів контролю за сплатою акцизного збору. Контроль за оплатою імпортерами при придбанні акцизних марок сум акцизного збору, мають здійснювати податкові органи. Митний же орган контролює повноту сплати акцизного збору виключно при оформленні вантажної митної декларації, яка пов’язана із зміною ставок акцизного збору чи офіційного курсу валют. Виконання податкового обов’язку означає своєчасну і повну сплату податку, мита або збору до відповідного бюджету.
Порядок обчислення й відображення суми податкового обов'язку по податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню в бюджет, є одним з важливих моментів при виконанні даного податкового обов'язку в цілому. У самому загальному порядку сума податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню в бюджет, визначається як різниця між сумою податку на додану вартість, відбитої в ціні реалізації товарів (робіт, послуг) і сумою податку на додану вартість у ціні придбання. Фактично, даним образом законодавець визначає основний підхід до обчислення даного податку.
Розрахунок податку на додану вартість має недолік - не враховується певного періоду запізнювання, періоду часу між оплатою податку на додану вартість за придбані матеріали й поверненням цієї суми споживачем у вартості реалізованої продукції. Іншими словами, виробники авансують державу за рахунок своїх коштів або за рахунок коштів, які вони беруть у формі кредитів, що збільшує ціну реалізованої продукції й в остаточному підсумку лягає на плечі споживачів.
Перехід майна, передачу основних коштів не завжди можна розглядати як підставу для нарахування податку на додану вартість. Так, перехід майна може бути пов'язаний з безоплатною передачею його з балансу на баланс між установами й організаціями без зміни права власності на ці об'єкти, і ця операція не повинна обкладатися податком на додану вартість. Також не обкладається податком передача основних коштів у рахунок внеску в статутний фонд інших підприємств і організацій.
Порядок визначення обов'язку по податку на додану вартість, безумовно, припускає, визначення дати. При цьому, необхідно мати на увазі, що, фактично, мова повинна йти про визначення таким способом двох моментів: дати виникнення податкового обов'язку й дати сплати податку. Тільки в такий спосіб можна розмежувати момент формування обов'язку по сплаті податку на додану вартість і сам безпосередній момент сплати як виконання цього обов'язку.
Дата виникнення податкового обов’язку пов’язана із висвітленням дати сплати податку. Але остання автоматично призводить до необхідності чіткої кореспонденції з датою виникнення права на бюджетне відшкодування. Тобто, момент сплати податку на додану вартість поєднує як фактичне виконання податкового обов’язку платника щодо сплати податку на додану вартість, так і факт виконання права платника на бюджетне відшкодування і відповідно, обов’язку держави щодо податкового кредиту.
Строки сплати зборів до Пенсійного фонду можна диференціювати в залежності від суб‘єктного складу. Суб’єкти підприємницької діяльності з утворенням юридичної особи й фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності з найманням робочої сили сплачують збір одночасно з одержанням коштів в установах банку на оплату праці, а якщо у приватних підприємців немає банківських рахунків, то збір до Пенсійного фонду повинен бути перерахований наступного дня після виплати заробітної плати найманим працівникам. Фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, що працюють без наймання робочої сили, приватні нотаріуси, адвокати, а також громадяни, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи й виключно на його праці сплачують ці платежі щокварталу.
Роботодавець починає сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття з дня набуття статусу платника страхових внесків до Фонду, особа яка бере участь в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах починає сплачувати страхові внески з дня взяття на облік як платника внесків. Сьогодні в світі існують дві основні моделі фінансування систем гарантування «страхування) вкладів банками - їх учасниками. Авансова (ex-ante), умовами якої передбачено формування фонду за рахунок регулярної сплати банками календарних внесків, та фінансування по факту (ex-post), за умовами якого банки виплачують внески чи збори лише у випадку настання гарантійного (страхового) випадку. Кожна із моделей має свої переваги та недоліки.
Перевагами авансової моделі при страхуванні вкладаів банками – учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка передбачає формування гарантійного (страхового) фонду, є можливість якнайшвидшого направлення необхідної суми коштів на виплати відшкодування за вкладами, а така мобільність та швидкість, у свою чергу, істотно впливає на рівень довіри у суспільстві до системи гарантування «страхування) вкладів. Авансове фінансування також дозволяє розтягнути на тривалий проміжок часу тягар, що падає на банки у зв'язку з необхідністю сплати внесків, та як наслідок дає можливість не збільшувати навантаження на банки в періоди погіршення економічної ситуації в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. / С.С. Алексеев – Т.1. – М.: Юрид. лит., 1982. – 359 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права: учеб. – 2-е изд., перераб. и доп / Алексеев С.С. – М.: Проспект, 2009. – 565 с.
3. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. / С.С. Алексеев –Т.1. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – 396 с.
4. Алексеенко М.М. Конспект финансового права / Алесеенко М.М. – Харьков: Литогр. А.И. Степанова, 1894. – 386 с.
5. Ангелов А.С. Финансовое право на НР България / Ангелов А.С. – София: Наука и искусство, 1967. – 435 с.
6. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов / Д.Н. Бахрах. – М.: Издательство БЕК, 1996. - 368с.
7. Безчеревных В.В. Советское финансовое право: Учебник / В.В. Безчеревных – М.: Юридическая литература, 1974.- 461 с.
8. Бекерская Д.А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине / Д.А. Бекерская / Под общей редакцией доктора юридических наук, профессора С.В. Кивалова. – Одесса: «Юридична література», 2000 г. – 224 с.
9. Бельский К.С. Финансовое право: наука, история, библиография / К.С. Бельский. – М.: Юристъ, 1995. – 208 с.
10. Березова О.А. Основания прекращения обязанности по уплате налога: Дис. кандидата юрид. наук: 12.00.07 / О.А. Березова. – М., 2003. – 190 с.
11. Бех Г.В. Правовое регулирование косвенных налогов в Украине. Монография / Г.В. Бех / Под ред. проф. Н.П. Кучерявенко. – Харьков: Легас, 2003. – 200 с.
12. Білик М.Д. Бюджетування у системі фінансового планування / М.Д. Білик // Фінанси України. – №3. – 2003. – С. 97-109.
13. Блажевич В. Еволюція законодавства України щодо правового регулювання муніципальних позик як інструменту залучення коштів на місцевому рівні / В. Блажевич // Підприємництво, господарство і право. – №3. – 2002. – С. 67-70.
14. Блажевич В. Збалансування місцевих бюджетів та роль міжбюджетних відносин у вирівнюванні місцевих (міських) бюджетів / В. Блажевич // Підприємництво, господарство і право. – №2. – 2003. – С. 69-72.
15. Бобров Р.Л. Основные проблемы теории международного права / Р.Л. Бобров. – М.: Междунар. отношения, 1968. – 234 с.
16. Большая экономическая энциклопедия / Под ред. А.И. Азрилияна. – М.: Институт новой экономики. – 1999. – 830 с.
17. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права: Учеб. пособие / С.Н. Братусь. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
18. Буковинський С.А. До питання про бюджетний кодекс України / С.А. Буковинський // Фінанси України. – №4. – 2003. – С. 3-13.
19. Бюджетная система России: Учебник / Под ред. Г.Б. Поляка. М.: [б.и.], 1999. – 342 с.
20. Бюджетная система Российской Федерации: Учебник / М.В. Романовский и др.; Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской. - М.: Юрайт, 1999. – 420 с.
21. Бюджетний кодекс України / Уклад. Л. Маргорська. – Х.: Фактор, 2002. – 184 с.
22. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001р. // Офіційний вісник України. – 2001. – №29. – Ст. 1291.
23. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За редакцією О.В. Турчинова і Ц.Г. Огня. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 320 с.
24. Бюджетный кодекс Российской Федерации. – М.: „Проспект”, 1999. – 600 с.
25. Бюджетный кодекс Российской Федерации. Официальный текст по состоянию на 1 января 1999 г. – М.: Издательство «Познавательная книга +», 1999. – 256 с.
26. Василик О.Д. Державні фінанси України / О.Д. Василик. - К.: Вища школа, 1997. – 318 с.
27. Вершило Т.А. Особенности правового режима бюджетных фондов как формы аккумуляции и использования средств государственных и муниципальных бюджетов // Вестник Саратовской государственной академии права. – №1(24) . – 2001. – С. 32-40.
28. Весельський М.М. Правові основи справляння податків в Україні: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / М.М. Весельський. – К., 2001. – 24 с.
29. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. – 668с.
30. Винницкий Д.В. Российское налоговое право: проблемы теории и практики / Винницкий Д.В. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 440 с.
31. Воронкова О.М. Трансформація системи оподаткування в Україні / О.М. Воронкова //Фінанси України. – 2000. – №1. – С.118-123.
32. Воронова Л. Фінансово-бюджетна діяльність сільських і селищних рад / Воронова Л., Даниленко В., Дюйзен Г. – Київ, 1970. – 380 с.
33. Воронова Л.К. Бюджетноправове регулювання в СРСР / Л.К. Воронова / К.: [б.и.], 1975. – 183 с.
34. Воронова Л.К. Про правове регулювання відносин у галузі місцевих фінансів / Л.К. Воронова // Правове регулювання місцевих доходів і видатків. – Харків: [б.и.], 1998. – 400 с.
35. Воронова Л.К. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов / Л.К. Воронова, Н.П. Кучерявенко. – Харьков: Легас, 2003. – 360 c.
36. Воронова Л.К. Фінансове право / Л.К. Воронова, Д.А. Бекерська. – Київ, 1995. – 271 с.
37. Всесвітня декларація місцевого самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. К, 1994. Вип. 1-2 (6-7).
38. Выдрин И.В. Территориальный коллектив как субъект местного самоуправления (государственно-правовые аспекты) / И.В. Выдрин // Правоведение. – 1992. – №4. – С. 32-38.
39. Галлиган Д. Административное право: история развития и основные современные концепции / Д. Галлиган, В.В. Полянский, Ю.Н. Старилов. – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.
40. Гега П.Т. Основи податкового права: Навчальний посібник / П.Т. Гега, Л.М. Доля. – К.: Знання, КОО, 1998. – 273 с.
41. Гензель П.П. Прямые налоги. Очерк теории и практики / П.П. Гензель. – Л.: Фин. изд-во НКФ СССР, 1927. – 108 с.
42. Герасименко Н.В. Некоторые правовые проблемы местного налогообложения / Н.В. Герасименко // Журнал российского права. – 2000. – №5/6. – С. 138-144.
43. Годмэ П.М. Финансовое право: Учебник. / Пер. и вступ. ст. Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1978. – 429 с.
44. Головашевич О.О. Правове регулювання оподаткування доходів фізичних осіб в Україні: Дис. кандидата юрид. наук: 12.00.07 / Олександр Олександрович Головашевич. – Х., 2007. – 193 с.
45. Горбунова О.Н. Проблемы совершенствования основных финансово-правовых институтов в условиях перехода России к рынку: Дис. доктора юрид. наук в виде научного доклада, выполняющего также функции автореферата. – М., 1996. – 410 с.
46. Горбунова О.Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России. Москва / Горбунова О.Н., М.: [б.и.], 2003. – 158 c.
47. Гордей О.Д., Василик Д.О. Бюджетний механізм забезпечення зростання суспільного добробуту / О.Д. Гордей, Д.О. Василик // Фінанси України. – №4. – 2003. – С. 29-32.
48. Горохов В. Спеціальне використання диких тварин / В. Горохов // Вісник податкової служби України. – 2006. – № 28. – С. 18-24.
49. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18-22. – Ст. 144.
50. Гражданское право. – В 2 т. – Том ІІ. – Полутом 1: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 523 с.
51. Грачева Е.Ю. Финансовое право России: Учебник / Е.Ю. Грачева, Н.А. Куфакова, С.Г. Пепеляев. – М.: ТЕИС, 1995. – 232 с.
52. Гуреев В.И. Налоговое право / Гуреев В.И. – М.: [б.и.], 1995. – 526 с.
53. Гуреев В.И. Российское налоговое право. Учебник / Гуреев В.И. – М.: ОАО «Изд-во «Экономика», 1997. – 483 с.
54. Дадашев А.З. Финансовая система России: Учебное пособие / А.З. Дадашев, Д.Г. Черник. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 248 с.
55. Демин А.В. Налоговое право России: Учеб. пос. / Демин А.В. – М.: РИОР, 2008. – 380 с.
56. Демин А.В. Финансовое право: предмет, метод, нормы и правоотношения / А.В. Демин. – Красноярск: [б.и.], 1998. – 120 с.
57. Державотвороння і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С.Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656с.
58. Деякі питання, пов’язані із справлянням податку на додану вартість: Постанова Кабінету Міністрів України № 359 від 23.03.2004 // Урядовий кур’єр. – 2004. – №55.
59. Дмитрик О.А. Содержание и классификация финансовых правоотношений / Дмитрик О.А. – Х.: Легас, 2004. – 160 с.
60. Дмитрик О.О. Зміст та класифікація фінансових правовідносин. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.07. – Харків. – 2003. – 195 с.
61. Дроздовська О.С. Теоретичні засади фінансової децентралізації / О.С. Дроздовська // Фінанси України. – №8. – 2002. – С. 19-25.
62. Ежов Ю.А. Налоговое право: Учеб. пособие / Ежов Ю.А. – М.: Изд.-книготорг. центр “Маркетинг”, 2001. – 172 с.
63. Живалов В.Н. Финансовая система России / Живалов В.Н. – М.: [б.и.], 1999. – 428 с.
64. Заверуха О.Б. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.07. – Чернівці, 2001. – 236 с.
65. Загальна теорія держави і права: / М.В Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко. – Х.: Право, 2009. – 583 с.
66. Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
67. Заєць А.П. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обгрунтування) / А.П. Заєць // Вісн. Акад. прав. наук України. –1998. –№1(12). – С.3-15.
68. Зажицкий В.И. Правовые принципы в законодательстве Российской Федерации / В.И. Зажицкий // Государство и право. – 1996. – №11. – С.92-98.
69. Законодавство України про місцеве самоврядування та компетенцію його органів: Збірник нормативних актів / Уклад. М.П. Воронов, В.Д. Яворський, П.М. Любченко та ін. – Х.: Факт, 2000. – 400 с.
70. Збірник нормативних актів з конституційного права України / Уклад.: Ю.М. Тодика, О.Г. Кушніренко, Т.М. Слінько, Ф.В. Веніславський. Вип. 4. – Х.: Факт, 1999. – 288 с.
71. Земельний кодекс України від 25.10.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №3-4. – Ст. 27.
72. Зимин А.В. Критерии недобросовестности налогоплательщиков в споре о признании налоговой обязанности исполненной / А.В. Зимин // Финансовое право. – 2002. – № 4. – С. 42.
73. Иловайский С.И. Бюджетное право / Иловайский С.И. – Одесса: [б.и.], 1912. – 180 с.
74. Иловайский С.И. Учебник финансового права / Иловайский С.И. – М.: Издание Е.С. Иловайской, 1912. – 110 с.
75. Іванов Ю.Б. Альтернативні системи оподаткування. Монографія / Іванов Ю.Б. – Х.: ХДЕУ – Торнадо, 2003. – 190 с.
76. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Постанова правління Національного Банку України від 29.03.2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – №18. – Ст. 794.
77. Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України №339 від 18.12.2000 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 140.
78. Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України: Постанова правління Пенсійного фонду України №21-1від 19.12.2003 // Офіційний Вісник України. – 2004. – №3. – Ст. 148.
79. Карасева М.В. К вопросу о предмете финансового права Российской Федерации / М.В. Карасева. В кн. Проблеми фінансового права. Міжнародна наукова конференція. – Т.1. – Чернівці, 1996. – С. 140-158.
80. Карасева М.В. Финансовая деятельность государства - основополагающая категория финансово-правовой науки / М.В. Карасева // Государство и право. – 1996. – №2. – С. 38-46.
81. Карасева М.В. Финансовое отношение / Карасева М.В. – Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 1997. – 304 с.
82. Карасева М.В. Финансовое правоотношение / Карасева М.В. – М.: Норма, 2001. – 288 с.
83. Карпінський Б.А. „Основи збалансованості фінансової системи держави” / Б.А. Карпінський, О.В. Герасименко // Фінанси України. – №1. – 2003. – C. 77-81.
84. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права / Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. – М.: Наука, 1988. –176 с.
85. Кишкевич А.Д. Налоговое право Республики Беларусь / А.Д. Кишкевич, А.А. Пилипенко. – Мн.: Тесей, 2002. – 420 с.
86. Кобильнік Д.А. Правове регулювання пільг при оподаткуванні: Дис. кандидата. юрид. наук: 12.00.07 / Дмитро Анатолійович Кобильнік. – Харків, 2002. – 195 с.
87. Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики / Козырин А.Н. – М.: Манускрипт, 1993. – 320 с.
88. Комментарий к Бюджетному кодексу Российской Федерации (вводный) / М.В. Романовского и О.В.