ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН ЩОДО ЛІСІВ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН ЩОДО ЛІСІВ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

11
1.1. Поступ правової думки в галузі сталого розвитку щодо лісів. . . . . . . . 11
1.2. Основні поняття лісового права під кутом зору забезпечення
сталого розвитку стосовно лісів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
23
1.3. Становлення правового регулювання охорони, використання та
сталого розвитку щодо лісів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
53
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ДЕРЖАВИ В УТВЕРДЖЕННІ ПРИНЦИПІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЩОДО ЛІСІВ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
67
2.1. Організаційні моделі системи державних органів, що забезпечують управління охороною, використанням та відтворенням лісів. . . . . . . . . . .
67
2.2. Сучасні тенденції розвитку державного управління в галузі ведення лісового господарства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
76
РОЗДІЛ 3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЛІСИ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО
РОЗВИТКУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
89
3.1. Інститут права власності на ліси як невід’ємна передумова утвер-дження принципів сталого розвитку щодо лісів . . . . . . . . . . . . . . . . .
89
3.2. Інститут права власності на ліси в розвинених країнах та країнах з перехідною економікою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
111
3.3. Право власності на ліси в Україні: сучасний стан та перспективи
реформування відповідно до принципів сталого розвитку . . . . . . . . . . . . .
118
РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЩОДО ЛІСІВ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
155
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200

ВСТУП

Актуальність теми. Ліси є найскладнішим і найпотужнішим рослинним угрупованням за різноманітністю будови та рівнем впливу на природне довкілля. Вкриваючи близько 3870 млн. га, вони займають третину суходолу Землі і є життєво необхідними для екологічної, економічної, соціальної, культурної та духовної сфер буття людства. Експлуатація природних ресурсів та розміщення відходів у довкіллі істотно змінюють як саму природу, так і умови життя для теперішнього та прийдешніх поколінь. Як наслідок, сьогоднішні ліси планети займають лише близько двох третин площі, на якій вони існували до промислової революції XVII – XVIII століть. У перерахунку на душу населення картина є ще драматичнішою: від 2 га лісів, які припадали на кожного мешканця Землі 1750 р., до 0,75 га – 1990 р. В умовах України з її великою густотою населення та високим рівнем забруднення, спричиненого потужним промисловим та аграрним комплексом і катастрофою на Чорнобильській АЕС, екологічні проблеми, що пов’язані з лісами, постали з особливою гостротою. На сьогодні лісистість території держави становить лише 18%. А впродовж першого тисячоліття нової ери, що з погляду природничої історії є не надто віддаленим часом, ліси вкривали близько 54% площі сучасної України. Нинішня лісистість України також значно нижча за середній показник для Європи (35,4%).
З погляду сучасної науки та нагромадженого досвіду безальтернативний шлях для виходу з цього скрутного становища полягає в практичному утвердженні концепції сталого розвитку, тобто у встановленні стійкої рівноваги між інтересами економічного зростання та соціальними потребами людства з одного боку й щонайповнішим збереженням природного довкілля для теперішніх та прийдешніх поколінь з іншого. Проте на сьогодні в Україні цій концепції ще не приділено належної уваги. У сучасному світі ліси чимраз більшою мірою сприймають як складне, багатовимірне явище не лише з біофізичного погляду, але й з соціальної, економічної та політичної перспективи. Першорядного значення в цій справі набуває право – потужний інструмент суспільного регулювання, який може як сприяти забезпеченню сталого розвитку, так і створювати істотні перешкоди для осягнення цієї мети.
Цілком очевидною є потреба послідовно відобразити принципи сталого розвитку в лісовій підгалузі вітчизняного екологічного законодавства, оскільки ухвалення нової редакції Лісового кодексу України від 8 лю¬того 2006 р. (набула чинності 29 березня 2006 р.) лише частково вирішило зазначену проблему. Безперечним здобутком цього документа є проголошення в ньому ідей сталого розвитку. Однак ЛК України в редакції 2006 р. хибує в цьому питанні декларативністю, відсутністю системного підходу, браком ґрунтовного розкриття принципів сталого розвитку при їх застосуванні до правового регулювання суспільних відносин щодо лісів. А окремі методологічні засади Кодексу (зокрема розмежування категорій "ліс" і земель) прямо суперечать концепції сталого розвитку.
Правові питання охорони, використання та відтворення лісів вже неоднора-зово досліджували науковці як окремий предмет (В. Ф. Горбовой, Р.К. Гусєв, Л. І. Дембо, В. М. Завгородня, В. В. Костицький, М. І. Краснов, М. В. Краснова, О. М. Крассов, П. В. Мельник, В. Л. Мунтян, Є. І. Немировський, Г. М. Полян-ська, О. С. Сасов, С. М. Шершун, N. Byron, P. Fischer, D. Haley, M. Luckert, J. Mai¬ni, P. Glueck, P. Pearse, V. Sasse, F. Schmithuesen, J. Snow, R.Tarasofsky, I. Tikka¬nen, H.-J. von Maydell) чи як один з аспектів загальних екологічних та земельних проблем (В. І. Андрейцев, О. Г. Бондар, О. А. Вівчаренко, М. М. Бринчук, С. О. Бо¬го¬любов, Ю. О. Вовк, А. П. Гетьман, М. І. Єрофеєв, Л. П. Заставська, І. І. Каракаш, О. С. Колбасов, С. М. Крав¬ченко, П. Ф. Кулинич, Н. Р. Малишева, В. В. Петров, О. О. Погрібний, В. К. Попов, Б. Г. Ро¬зовський, В. І. Сем¬чик, Н. І. Ти¬това, Ю. С. Шем¬шученко, М. В. Шульга, В. В. Янчук, В. З. Янчук, L. Cald¬well, D. Hun¬ter, A. Kiss, J. Salzman, D. Shelton, D. Zaelke).
Цей науковий доробок є міцним підґрун¬тям для вдосконалення правового регулювання суспільних відносин щодо лісів. Проте він не може дати вичерпних відповідей на всі пов’язані з лісами правові питання, які щоразу постають перед нашим суспільством у процесі його розвитку в умовах ХХІ-го століття. Зокрема, наукові дослідження радянської доби з об’єктивних причин не могли вийти за чіт¬ко окреслені тодішньою ідеологією межі. Роботи сучас¬них авторів розглядають проблеми сталого розвитку в цій сфері лише принагідно, у контексті інших питань – регіональних проблем, юридич¬ної відповідальності за порушення лісового законодавства, розвитку правового регулювання лісокористування тощо. Окрім того, в обговорення ще недостатньо залучено здобутки світової науки, досвід інших держав, матері¬али численних міжнародних організацій і форумів. Таким чином, вибір теми цього дослідження зумовлений актуальністю розширення правових знань для впровадження принципів сталого розвитку в регулювання суспільних відносин щодо лісів, однієї зі сфер, що має визначальний вплив на стан довкілля. Цілком очевидна потреба в науковій роботі, що пропонувала б цілісне бачення цього питання, охопивши місцевий, національний та міжнародний рівні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Це дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України "Проблеми реалізації екологічного та космічного права" (№ державної реєстрації РК 0101U00378).
Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційної роботи полягає в опрацюванні теоретико-прикладних засад правового регулювання суспільних відносин щодо лісів у контексті сталого розвитку і виявленні шляхів підвищення його ефективності. Це загальне завдання охоп¬лює низку складників:
– визначити коло суспільних відносин щодо лісів та з’ясувати роль принци-пів сталого розвитку в правовому регулюванні цих відносин;
– дослідити понятійно-термінологічний апарат, який застосовується в галузі правового регулювання суспільних відносин щодо лісів під кутом зору сталого розвитку й сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення;
– розкрити закономірності історичного поступу правового регулювання суспільних відносин щодо лісів з позицій сталого розвитку;
– встановити напрямки впливу ідей сталого розвитку на сферу державного управління охороною, використанням і відтворенням лісів та обґрунтувати рекомен¬дації з підвищення ефективності управлінських відносин у цій галузі в Україні;
– виявити недоліки й суперечності норм чинного законодавства України, які регулюють відносини власності на ліси, та опрацювати пропозиції щодо їх удосконалення в контексті сталого розвитку;
– проаналізувати особливості сучасного міжнародно-правового режиму лісів і тенденції його розвитку.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо охорони, використання та відтворення лісів, які виникають у процесі утвердження принципів сталого розвитку.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти України та інших дер-жав, міжнародно-правові акти, теоретичний доробок науковців та колективних авторів – державних органів, міжнародних організацій, наукових установ.
Методи дослідження. У процесі дослідження застосовано загальновизнані методи правової науки та інших галузей знань: діалектичний метод наукового пізнання з системно-структурним підходом до опрацювання матеріалу, історико-правовий, статистичний, психологічний, порівняльно-правовий, прогностичний, фор¬мально-логічний. Застосування діалектичного метода уможливило дослі-дження суспільних відносин щодо лісів у їх єдності та взаємозв’язку, виявлення закономірностей їх розвитку. Історико-правовий метод дав змогу оцінити походження й динаміку проблем, з’ясувати їх причини, наслідки. Аналіз істотних для правового регулювання в цій сфері явищ також здійснено з позицій психологічного та статистичного методів. Розгляд відмінностей у правовому регулюванні суспільних відносин щодо лісів різними групами правових норм, а також різними правовими системами, спирався на порівняльно-правовий метод. Прогностичний метод використано для формування науково обґрунтованого бачення майбутнього, для передбачення змін, що можуть статися в близькій та в далекій пер¬спективі в стані лісів, правовій системі, свідомості суспільства. Для вдосконалення термінології, тлумачення понять і правових норм, з’ясування закономірностей та обґрунтування висновків застосовано формально-логічний метод. При цьому поєднувалися індуктивний та дедуктивний способи, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослі-дженні питання правового регулювання суспільних відносин щодо лісів у контексті сталого розвитку та обґрунтуванні теоретичних висновків і рекомендацій з удосконалення лісового зако¬нодавства України. У межах здійсненого дослідження одержано такі результати, які мають наукову новизну та виносяться на захист:
1. По-новому виокремлено коло суспільних відносин щодо лісів. До цієї сукупності віднесено суспільні відносини з охорони лісів як екосистем та їх окремих ресурсів і корисних властивостей; відтворення лісів як екосистем та їх окремих ресурсів і корисних властивостей; забезпечення сприятливого впливу лісів на загальний стан довкілля; власності на лісові землі та ресурси; використання ресурсів і корисних властивостей лісів; землевпорядкування та землекористування на лісових землях; реалізації пов’язаних з лісами прав індивідів та їх об’єднань (територіальних громад, корінних народів, суспільства загалом) у галузі довкілля та пов’язаної з лісами діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.
2. Зроблено висновок про те, що найважливіша роль принципів сталого розвитку в правовому регулюванні суспільних відносин щодо лісів полягає в тому, що вони виступають інструментом гармонізації, який забезпечує рівновагу між двома конкурентними групами правових норм у цій сфері – спрямованих на охорону лісів та на стимулювання економічного зростання через лісокористування.
3. Запропоновано введення до правового обігу термінів "підтримний розви-ток" та "підтримність" як відповідників англійських "sustainable development" та "sustainability" та обґрунтовано доцільність їх застосування.
4. Уперше, на основі історичного аналізу, запропоновано класифікацію моделей лісового законодавства на ліберальну, еклектичну та інтервенціо¬ніст-ську. Доведено, що в умовах сьогодення в світі, в тому числі й в Україні, цілковито переважає інтервенціоністська модель.
5. Аргументовано висновок, що роль держави у правовому регулюванні суспільних відносин щодо лісів передбачає виконання нею різнобіжних за своєю природою функцій – щодо нормативного забезпечення і контролю та функцій найбільшого власника лісів. Тому запропоновано внести до ЛК України норму про відмежування функцій держави як власника лісів від її нормотворчих та контрольних функцій у галузі охорони, використання і відтворення лісів. За Державним комітетом лісового господарства України доцільно і надалі зберегти його нор¬мотворчі і контрольні функції щодо всіх лісів, а для господарювання в держав¬них експлуатаційних лісах утворити загальнонаціональну державну компанію.
6. Уперше запропоновано цілісну систему заходів із роздержавлення частини лісів і земель, призначених до заліснення, в Україні. Вона повинна охопити такі складники: відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісо-вих масивів, які мають експлуатаційне значення; безоплатне передання частини лісів із державної до комунальної власності; передання окремих лісових земель приватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання (природоохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо); приватизація деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення; безоплатне передання невеликих (до 5 га) ділянок лісів у приватну власність мешканців регіонів з недостатніми сільськогосподарськими угіддями. Зроблено висновок, що відмова від реституції зем¬лі, в тому числі лісів, закріплена в українському законодавстві, є виправданою, оскільки реституція означала б відтворення в Україні колоніальної структури власності початку ХХ ст.
7. Для втілення системи заходів з реформування відносин власності на ліси запропоновано внесення низки змін до законодавства України. Необхідно ухва-лити "Порядок набуття у власність земельних ділянок деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення", що розвиватиме й деталізуватиме загальні норми частини третьої ст. 56 ЗК Ук¬раїни та частини другої ст. 12 ЛК України. Правові норми, які регламентуватимуть процес роздержавлення лі-сів доцільно зосередити в окремому законі "Про роздержавлення частини земель лісогосподарського призначення та пов’язаних з ними майнових комплексів", узгодивши з ним частину другу ст. 56 ЗК України.
8. Запропоновано законодавче оформлення гарантій дотримання суспільних інтересів після реформування відносин власності на ліси в Україні. Зокрема, положення, яке передбачало б можливість націоналізації лісів у разі недотримання приватними чи комунальними власниками норм лісового законодавства, належить включити до Лісового кодексу, а норми, які б суворо регламентували можливості подрібнення лісових маєтків при подальшому русі цього майна в цивільно-правовому обізі – до Земельного кодексу. Щоб повною мірою забезпечити режим вільного доступу фізичних осіб у ліси, які перейшли в комунальну й приватну власність, частину другу ст. 23 ЛК України запропоновано викласти в такій редакції: "Гро¬ма¬дя¬ни мають право вільно перебувати в лісах державної, кому¬нальної та приватної власності".
9. Доведено положення про те, що теоретично найкращим варіантом удосконалення сучасного міжнародно-правового режиму лісів було б прийняття всесвіт¬ньої Конвенції про ліси. Однак досягнення такої мети в близькому майбутньому є малоймовірним. Тому запропоновано впродовж наступних 10 – 15 років розробити та укласти низку міжнародних угод, спрямованих на утвердження принципів сталого розвитку щодо окремих компонентів лісів чи лісів окремих регіонів, паралельно започаткувавши масштабні кодифікаційні роботи для прийняття всесвіт¬ньої Конвенції про ліси.
Практичне значення одержаних результатів цього дослідження полягає в можливості використати їх для вдосконалення правової політики України в галузі довкілля на національному та міжнародному рівнях. Зокрема, запропоновано зміни до екологічного законодавства України. Частину з них подано в Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України як пропозиції щодо внесення змін і доповнень до проектів Лісового кодексу України. Викладені в роботі положення та фактичний матеріал можуть прислужитися для подальшого досліджування питань правового регулювання суспільних відносин щодо лісів, а також для розвитку навчальних курсів екологічного права України, лісового права, лісовпорядкування та економіки лісового господарства в закладах вищої школи.
Особистий внесок здобувача. Статтю "Охоронні обмеження як ефективний інструмент захисту природної та історичної спадщини: досвід США" написано спільно з С. Голленгорстом (США). У зазначеній статті дисертантові належить характеристика механізму функціонування охоронних обмежень та розгляд можливостей їх застосування в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисерта-ційного дослідження апробовано на засіданнях відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (2006 р.). Окремі положення дисертації було оприлюдено на Науковій конференції факультетів публічного і бізнесового управління федерального округу Колумбія (Вашинґтон, США, 2003 р.).
Публікації. На основі виконаних досліджень опубліковано одну моногра-фію, вісім наукових статей (із них чотири в фахових виданнях), одні тези виступу на науковій конференції.
Структура дисертації зумовлена особливостями об’єкта дослідження та логікою викладення змісту роботи. Робота складається зі вступу, 4 розділів, виснов¬ків та списку використаних джерел (254 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки, з яких 199 сторінок основної частини.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене в межах цієї дисертаційної роботи дослідження дає підстави зробити такі основні висновки:
1. Знеліснення та деградації лісів, складова частина загальної екологічної кризи, є наслідком антропогенної діяльності. Для відвернення екологічної катастрофи людство мусить вдатися до заходів, що припинять ці небезпечні процеси й ліквідують їх наслідки. Альтернативою до знеліснення та деградації лісів є утвердження принципів сталого розвитку щодо лісів. Мета сталого розвитку у цій сфері – забезпечити оптимальне надходження продуктів і корисних властивостей лісу з одночасною щонайпов¬нішою охороною природних ресурсів та біорізно¬маніття. Ідея сталого розвитку не відкидає знань та досвіду, набутих класичним лісовим господарством, а є спробою помістити їх у ширші межі, які визначаються сучасним рівнем науки та суспільних вартостей.
2. Найважливіша роль принципів сталого розвитку в галузі лісового права полягає в тому, що вони виступають інструментом гармонізації, який забезпечує рівновагу між двома конкурентними групами правових норм цієї підгалузі права – спрямованих на охорону лісів та на стимулювання економічного зрос-тання.
3. Правові норми, які регулюють пов’язані з лісами суспільні відносини, про¬йшли тривалий шлях розвитку від первісного суспільства до сучасності. Залежно від політичної та ідеологічної орієнтації конкретної держави можна виділити ліберальну, еклектичну та інтервенціоністську моделі лісового законодавства. В умовах сьогодення цілковито переважає інтервенціоністська модель. У майбутньому еволюція лісового законодавства триватиме. Водночас зростатиме роль принципів сталого розвитку як інструмента гармонізації.
4. Під кутом зору концепції сталого розвитку лісове право – це підгалузь екологічного права, узгоджена система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо лісів, складової частини природного довкілля: відносини з охорони лісів як екосистем та їх окремих ресурсів і корисних властивостей; відтворення лісів як екосистем та їх окремих ресурсів і корисних властивостей; забезпечення сприятливого впливу лісів на загальний стан довкілля; власності на лісові землі та ресурси; використання ресурсів і корисних вла¬стивостей лісів; землевпорядкування та землекористування на лісових землях; реалізації пов’язаних з лісами прав індивідів та їх об’єднань (територіальних громад, корінних народів, суспільства загалом) у галузі довкілля та пов’язаної з лісами діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.
5. Ліс є осередком, навколо якого виникають і розвиваються відповідні суспільні відносини. Однак поняття "ліс" не може бути одновимірним і тотожним у всіх випадках. Тому в законодавстві слід відобразити два принципові аспекти поняття лісу: по-перше, як елемента довкілля в його нерозривному зв’язку з іншими елементами і, по-друге, як сукупності певної категорії земель. Визначення лісу в новій редакції ЛК України (ст. 1) є слабшим, ніж у початковій редакції (ст. 3). Необґрунтованим є й збереження успадкованої із законодавства СРСР і зумовленої природоресурсним підходом тенденції до відокремлення категорій "ліс" і землі. Доцільно запровадити й відобразити в ЛК України значно спрощену й логічнішу класифікацію: всі землі, на які поширюються норми лісового законодавства, становлять лісові землі. До цієї найширшої категорії входять такі вужчі категорії: вкриті лісовою рослинністю землі, не вкриті лісовою рослинністю землі та землі, при¬рів¬няні до лісових (зайняті спорудами, сільськогосподарськими угіддями, водой¬мами тощо).
6. Сучасна структура екологічного законодавства України загалом відповідає принципам сталого розвитку і ціл¬ком логічна з погляду ієрархії. З міркувань дієвості правового регулювання необхідно й надалі зберегти певні структурні "ніші" у цій галузі законодавства. Тому недоцільно "розчиняти" норми лісового законодавства в законодавстві про рослинний світ. Однак це твердження жодним чином не заперечує необхідності подальшого вдосконалення правових актів, аж до повного перегляду окремих із них.
7. У наш час загальновизнано, що держава має відігравати провідну роль у справі охорони, використання та відтворення лісів. Загалом ця роль зводиться до того, щоб домогтися гармонійного розвитку екологічних, економічних та соціальних властивостей лісів. Водночас вона передбачає виконання державою різнобіжних за своєю природою функцій: з одного боку – нормативного забезпечення і контролю, а з іншого – функцій найбільшого власника лісів. Завдання підтримання рівноваги між цими інтересами лягає на державу в цілому, а не на окрему державну інституцію, і виливається у відповідний розподіл функцій з управління охороною, використанням та відтворенням лісів між різними державними органами.
8. Перебудова системи державного управління охороною, використанням і відтворенням лісів в Україні має виходити з того, що інтереси забезпечення сталого розвитку, засади конституційного ладу та міркування ефективності вимагають розподілити різнобіжні групи функцій між різними дер¬жав¬ними структурами. Тому необхідно внести до ЛК України норму про відмежування функцій держави як власника лісів від її нормотворчих та контрольних функцій у галузі охорони, використання та відтворення лісів. За Державним комітетом лісового господарства доцільно зберегти його нормотворчі й контрольні функції щодо усіх лісів, а для господарювання в державних експлуатаційних лісах утворити загальнонаціо¬нальну державну компанію.
9. Інститут права власності являє собою найважливішу ланку зв’язку між лісовими ресурсами та корисними властивостями лісів і благами від їх використання. Хоч належно врегульовані відносини власності самі по собі й не виступають гарантією утвердження сталого розвитку щодо, вони є необхідною передумовою цього. Особливість інституту права власності на ліси зумовлена властивостями його об’єктів й полягає в тому, що він зачіпає довготривалі й різноманітні інтереси. Тому державне регулювання права власності на ліси поширюється значно далі від регулювання власності на інші об’єкти.
10. Сучасна структура власності на ліси в світі характеризується великою різноманітністю форм. Однак найпоширенішими є приватна й державна власність на ліси. Державна власність переважає в країнах, що розвиваються, які мають великі малоосвоєні лісові масиви, а приватна – в країнах із давно освоєними землями, високою густотою населення та інтенсивним сільським господарством. Частки різних форм власності змінюються в широких межах залежно від специфіки країни, формуючи мішану структуру власності на ліси. Немає країн, де приватна власність у цій сфері була б виключною. Небагато держав зберегло й виключну державну власність на ліси. Сучасні зміни в структурі власності на ліси визначають тенденції до зростання загальної площі приватних лісів унаслідок лісорозведення на землях, що вийшли з сільськогосподарського вжитку (Західна Європа, Північна Америка); ого-лошення державною власністю лісових земель, ще не закріплених за конкретним власником в країнах, що розвиваються, та реституції націоналізованих за комуністичного правління приватних і комунальних лісових посілостей у більшості держав Центральної Європи.
11. Прямої залежності між формою власності на ліси та ступенем відповідності лісового господарства принципам сталого розвитку не існує. Тому неможливо обрати "найкращу" форму власності. Кожна з них має переваги й недоліки. Приватний тип власності на ліси ефективніший з погляду економіки, але не спроможний задовольнити всіх нематеріальних інтересів суспільства. Роль держави як виразника суспільних інтересів не обмежується адміністративним регулюванням, а передбачає й посідання частини лісів у власності для забезпечення тих благ, які не можуть надходити в достатніх обсягах з приватних земель. Виключність чи цілковите переважання державної власності на ліси не є запорукою сталогорозвитку щодо лісів. Існують також проблеми корупції, нижчої ефективності державних підприємств та антимонопольного контролю. Тому завдання правової науки в цій сфері полягає в розкритті потенціалу кожної з форм власності задля досягнення цілей сталого розвитку вцій сфері.
12. Аналіз першоджерел не дає підтверджень поширеним у вітчизняній науковій літературі поглядам про принципові недоліки структури власності на ліси в розвинених державах, насамперед про рудиментарний та неефективний характер багатоукладності структури власності на ліси. Найбільшою мірою вдається впровадити принципи сталого розвитку щодо лісів там, де встановлено стійку рівновагу між державною, комунальною та приватною формами власності. Сáме це поєднання створює можливості для вирішення широкого спектру питань, убезпечуючи від можливих перегинів у той чи інший бік.
13. У цілковитій більшості країн Центральної та Східної Європи визначальним моментом у реформуванні галузі є повернення лісових земель попереднім власникам чи їх спадкоємцям. Широкомасштабне роздержавлення лісів знизило інтенсивність лісового господарства, але не спричинило виснажливої експлуатації лісів, водночас підвищивши значення їх нематеріальних цінностей. З подоланням тимчасових труднощів трансформація структури власності створює передумови для досягнення цілей сталого розвитку в середньостроковій і довгостроковій перспективі.
14. В Україні реформування інституту власності на ліси проходить значно повільніше, ніж у біль¬шості держав Центральної та Східної Європи. Закріплення в новій редакції ЛК України (ст. 7) поряд з правом державної власності на ліси також права комунальної та приватної власності цілком обґрунтоване. Воно усуває формальні колізії з іншими законодавчими актами, передусім ЗК України. Але суворі обмеження щодо механізму набуття лісів у приватну і кому¬наль¬ну власність на практиці виключають можливості формування впливового приватного й комунального секторів, а отже й багатоукладної структури власності на ліси. Тому наповнення положення про багатоманітність структури власності на ліси реальним змістом потребуватиме радикальних кроків – передання з державної власності (платне й безплатне) значної частини лісів приватним та публічним комунальним власникам.
15. Відмова від реституції землі, в тому числі лісів, закріплена в українському законодавстві, є виправданою, оскільки реституція означала б відтворення в Україні колоніальної структури власності початку ХХ ст. З позицій забезпечення сталого розвитку не можна погодитися з пропозиціями про впровадження оренди (навіть тимчасово) як провідного принципу господарювання в лісах України, оскільки орендар об’єктивно не зацікавлений порядкувати в орендованому, тобто чужому, лісі як справжній господар. Викликають заперечення пропозиції акціонувати експлуатаційні лісові масиви як частину майна лісогосподарських підприємств з подальшим пільговим продажем чи безкоштовним переданням акцій трудовим колективам цих підприємств, оскільки така практика цілком дискредитувала себе в інших галузях економіки.
16. Система заходів із роздержавлення частини лісів і призначених до заліс-нення земель повинна охопити такі складники: відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, які мають експлуатаційне значення, а також пов’язаного з ними майна; безкоштовне передання частини лісів із державної до комунальної власності; передання окремих лісових земель приватним і комунальним суб’єктам для неприбуткового використання; приватизація деградованих малопродуктивних ділянок сільськогосподарських земель для заліснення; безкоштовне передання невеликих (до 5 га) ділянок лісів у власність фізичних осіб.
17. Роздержавлення частини великих лісових масивів, які мають експлуатаційне значення, повинно сприяти досягненню економічних і соціальних цілей держави, забезпечуючи водночас збереження лісових екосистем. Провідне місце повинен посісти відкритий продаж на конкурсних засадах. Він не лише забезпечує надходження найбільших коштів до державної скарбниці, але й дає змогу уникнути стану правової невизначеності та обрати ефективних власників.
18. В Україні існує потреба розвинути публічну комунальну форму власності на ліси. Це відповідатиме вимогам законодавства та світовій тенденції до підвищення ролі територіальних громад у лісовому господарстві. З цією метою державі необхідно безоплатно передати частину лісового фонду (колишні колгоспні ліси, лісопарки, міські ліси), в тому числі й за межами населених пунктів, у комунальну власність.
19. Цілком прийнятним шляхом є передання частини відповідних державних лісів приватним суб’єктам для природоохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам’яток тощо. Безоплатність передання пов’язується з неприбутковим характером діяльності нового власника в цих лісах. Для того, щоб повною мірою врахувати індивідуальні особливості кожного об’єкта та забезпечити дотримання публічних інтересів, доцільно укладати договори охоронних обмежень одночасно з приватизацією.
20. Питання передання невеликих ділянок лісового фонду, насамперед колишніх колгоспних лісів, у приватну власність мешканців регіонів з недостатніми сільськогосподарськими угіддями й чіткого законодавчого оформлення їхніх прав залишається важливим для добробуту багатьох громадян України. Зважаючи на соціальні мотиви такого заходу, передання має бути безплатним. Установлена в законодавстві площа, до 5 га, видається достатньою для утримання у власності лісу як джерела додаткового прибутку селянських господарств. Придбання фізичними особами лісових ділянок площею понад 5 га має бути оплатним, оскільки зрозуміло, що їх набувають для підприємницької діяльності чи як об’єкт довгострокового інвестування.
21. Реформування відносин власності на ліси жодним чином не означає усу-нення держави як виразника суспільних інтересів від провідної ролі у галузі лісового господарства. Провідну роль держави гарантує, насамперед, те, що вона залишається найбільшим власником лісів. Інша важлива запорука – функції з формування національної лісової політики, її реалізації та контролю й надалі залишаються у компетенції держави.
22. З погляду міжнародного права ліси, як елемент території, перебувають під юрисдикцією окремих держав. Тому політика окремих суверенних держав є визначальним чинником кількісних і якісних характеристик лісів. Проте на сьогодні існує багато гострих проблем, пов’язаних з лісами, здолати які самотужки неспроможна жодна з держав, тобто ці проблеми набули регіонального чи глобального характеру. Такі проблеми найчастіше виникають внаслідок альтернативного використання колишніх лісових площ та деградації лісів. Широкомасштабне знеліснення зумовлює істотне гіршання перебігу екологічних циклів (кисневого, вуглецевого, гідрологічного, кліматичного) та обігу поживних речовин без огляду на державні кордони.
23. На сьогодні вже склався міжнародно-правовий режим лісів – система міжнародних організацій і міжнародно-правових документів та ґрунтованої на них діяльності суб’єктів міжнародного права, що має значний вплив на ліси чи їх компоненти, хоча власне ліси не є безпосереднім предметом його регулювання. Більшість проблемних питань, пов’язаних з лісами, цей режим тією чи іншою мірою зачіпає, але він не пропонує адекватних гостроті теперішніх проблем засобів для забезпечення сталого розвитку щодо лісів.
24. Можливі три принципові підходи до вдосконалення сучасного міжнародно-правового режиму лісів: робота в межах наявного режиму; ухвалення нових документів рекомендаційного й зобов’язального характеру; поєднання двох попередніх типів ("мішаний" підхід). На міжнародному рівні вже неодноразово висувалася ідея ухвалення всесвітньої Конвенції про ліси, де ліси безпосередньо виступали б предметом правового регулювання. Вона повинна об’єднати та встановити норми, які охопили б усі правові аспекти сталого розвитку щодо лісів. Не будучи прив’язаною до якогось конкретного з попередніх документів, Конвенція про ліси мала б урухомити нові підходи та рішення.
25. Вкрай широкий спектр питань, які мали б знайти своє відображення у всесвітньої Конвенції про ліси, дає підстави для висновку, що в найближчій перспективі ухвалення цьому документа є малоймовірним. А проблема вимагає якнайшвид¬шого вирішення. Тому оптимальним є "мішаний підхід" – впродовж наступних 10– 15 років розробити та укласти низку міжнародних угод, спрямованих на утвердження принципів сталого розвитку щодо окремих компонентів лісів чи лісів окремих регіонів, паралельно започаткувавши масштабні кодифікаційні роботи, що мали б на меті прийняття всесвіт¬ньої Конвенції про ліси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрное, земельное и экологичеческое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие / Под ред. А. А. Погребного, И. И. Каракаша. – Х.: Одиссей, 2000. – 368 с.
2. Англо-український словник: Близько 120000 слів: у 2 т. / М. І. Балла (уклад.) — К.: Освіта, 1996.
3. Байтала В. Д. Ліс як ключовий фактор навколишнього середовища // Лісовий журнал. – 1993. – № 4 – С. 2 – 3.
4. Бобко А. Економічні основи розвитку лісової галузі в Україні  Економіка України. – 1997. – №9. – С.270 – 282.
5. Бобко А. Лісокористування: соціальна необхідність і екологічна доцільність // Економіка України. – 2001. – №3. – С. 75 – 81.
6. Бондар О. Г. Земля як об'єкт права власності за земельним законодавством України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2005. — 20с.
7. Бондаренко В. Д. Про витоки українського лісівництва.  Лісове господарство, лісова, паперова і деревообробна промисловість. – 1992. – №1. – С. 2 – 4; №2 – С. 2 – 3.
8. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений. – М.: Юристъ, 1999. – 688 с.
9. Бургін М. C., Горбатенко В. П. Відносини суспільні // Юридична енциклопе-дія: В 6 т. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т. 1. – С. 428.
10. Вакулюк П. Г. Нариси з історії лісів України. – Фастів: Поліфаст, 2000. – 624 с.
11. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. – М.: Наука, 1977. – 192 с.
12. Вівчаренко О. А. Гарантії права власності на землю в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАН України ; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2005. — 20 с.
13. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.
14. Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. – Х., Вища школа, 1986. – 160 с.
15. Воробьев Г. И. Лесное хозяйство  Лесная энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – Т. 1. – С. 516 – 519.
16. Гавука П. На законних основах  Гуцульський край. – 1997.– №15. – С. 2.
17. Гвоздик П. О. Правові засади збереження біологічного різноманіття: Ав-тореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 1999. — 18 с.
18. Гетьман А. Екологічні права людини за законодавством СРСР (1917 – 1970 рр.)  Вісник Академії правових наук України. – №3. – 2000.– С. 7 – 15.
19. Голуб О. Лісове господарство і бюджетна система України: проблеми та можливості їх вирішення  Економіка України. – 2000. – №5. – С. 28 – 34.
20. Горбовой В. Ф. Предмет и система советского лесного права. – Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1984. – 144 с.
21. Господарський кодекс України. Від 16.01.2003. №436-IV. – Відомості Верховної Ради України – 2003. – № 18, 19-20, 21-22. – Ст.144 .
22. Гусев Р. К. Правовая охрана лесов в СССР. – М.: Знание, 1974. – 64 с.
23. Грималюк І. Ф. На пеньках курорт не збудуєш  Гуцульський край. – 2002.– №25.– С. 2.
24. Грушевський М. С. Історія України-Руси : В 11 т., 12 кн. / НАН України; / П. С. Сохань (ред.). – 2.вид. – К. : Наук. думка, 1991 – 2001.

25. Дембо Л. И. Правовой режим лесов в свете сталинского плана преобразова-ния природы. – Ленинград, Изд-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1951. – 64 с.
26. Дем’янюк Петро. Минуле й теперішнє наших лісів  Коломийський вісник. – 2003. – № 114(1608) – С. 3.
27. Державна Програма “Ліси України” на 2002 – 2015 роки. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 581 від 29.05.2002.– Офіційний вісник України – 2002. – № 18. – Ст. 933
28. ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять. – Вид. офіційне. – К.: Держстандарт України, 2000. – 33 с.
29. Дяченко Я., Долинець І. Державне регулювання лісового господарства в економічній системі відтворення природних ресурсів // Економіка України. – 1997. – №9. – С. 69 – 73.
30. Екологічне право України. Академічний курс: Підруч. для вищ. навч. закл. / Ю. С. Шемшученко (заг. ред.) / Інститут держави і права ім. ім. В. М. Корецького НАН України; Київський ун-т права. — К. : Юридична думка, 2005. — 848 с.
31. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки. Послання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур’єр. – 2002. – №100. – С. 5 – 12.
32. Завгородня В. М. Майнова відповідальність за порушення лісового законодавства: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2003. – 20 с.
33. Закон про ліси УСРР. – Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського Уряду України –1923. –Ч. 46. – Ст. 575.
34. Заставська Л. П. Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2003. — 19с.

35. Земельний кодекс України. Від 18.12.1990 № 561-XII. (В редакції від 13.03.1992). – Відомості Верховної Ради України – 1992. – №25. – Ст. 354.
36. Земельний кодекс України. Від 25.10.2001 № 2768-III. (Зі змінами). – Відомості Верховної Ради України – 2002. – №3-4. – Ст. 27.
37. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. І. Семчика. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 864 с.
38. Інструкція про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів. Затверджена Наказом Міністерства лісового господарства України від 15.11.1995 №134.
39. Інструкція про порядок погодження та затвердження розрахункових лісосік. Затверджена Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 25.07.1993 №118.
40. Коваль Я., Антоненко І. Відносини власності в контексті реструктуризації лісового сектора України  Економіка України. – 2001. – №6. – С. 66 – 67.
41. Кого рілля годує, а гуцула – ліс // Галичина. – 1995. – №144. – С. 2.
42. Колбасов О.С. Экология: политика – право. Правовая охрана природы в СССР. – М.: Наука, 1976. – 230с.
43. Конституція України. Від 28.06.1996 № 254к/96-ВР – Відомості Верховної Ради України – 1996. – №30. – Ст. 141.
44. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). – 2-е вид. – К., 2001. – 390с.
45. Костицький В. В. Лісове право України: Навч. посіб. / Ін-т законод. передба-чень і прав. експертизи. — К.: ЗАТ “Нічлава”, 1999. — 164 с.
46. Кравченко С. Н. Социально-психологические аспекты правовой охраны окружающей среды. – Львов: Вища школа, 1988.– 154 с.
47. Краснов Н. И. Лесное законодательство  Лесная энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – Т. 1. – С. 514 – 516.
48. Краснов Н. И. Новое советское лесное законодательство // Советское государство и право. – 1978. – №7. – С. 39 – 41.
49. Крассов О. И. Правовой режим земель государственного лесного фонда. – М.: Наука, 1985. – 224 с.
50. Крассов О. И. Право лесопользования в СССР.– М.: Наука, 1990. – 238 с.
51. Крассов О. И. Право частной собственности на землю. – М.: Юристъ, 2000. – 379с.
52. Лесной кодекс Украинской ССР. – К.: Политиздат, 1981. – 75 с.
53. Лісове господарство України: стратегія розвитку / Міжвідомча аналітично-консультативна рада з питань розвитку продуктивних сил і виробничих відносин / За ред. І. Р. Юхновського. – 2003. – 34 с.
54. Лісовий кодекс України. Від 21.01.1994. № 3852-XII. (Зі змінами). – Відомо-сті Верховної Ради України – 1994. – №17. – Ст. 99.
55. Малишева Н. Р., Олещенко В. І., Гвоздик П. О. Правові аспекти збереження біорізноманіття в контексті сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України. – К.: “БМТ”, 1998. – С. 211 – 224.
56. Малышева Н. Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. – К.: КІТ, 1996. – 234 с.
57. Малышева Н. Р., Ерофеев Н. И., Петрина В. Н. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса. – К.: Наукова думка, 1993. – 158 с.
59. Мельник П. В. Правова охорона лісів Карпатського регіону України: Авто-реф. дис... докт. юрид. наук: 12.00.06 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – 37 с.
60. Мунтян В. Л. Правова охорона грунтів Української РСР. – К.: Наукова думка, 1969. – 100 с.

61. Мунтян В. Л. Правова охорона лісів Української РСР. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1964. – 84 с.
62. Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР. – Вид. 2-е, доп. – К.: Вища школа, 1982. –232 с.
63. Мунтян В. Л. Правові проблеми раціонального природокористування. – К.: Вид-во Київського університету, 1973. – 184 с.
64. Немировский Е. И. Правовая охрана лесов. – М.: Россельхозиздат, 1977. – 112 с.
65. Непийвода В. П. Вплив австрійського лісового законодавства на розвиток лісового господарства в Галичині // Малий і середній бізнес. – 1999. – №3.– С. 61 – 65.
66. Непийвода В. П, Голленгорст С. Охоронні обмеження як ефективний інстру-мент захисту природної та історичної спадщини: досвід США // Право України. – 2000. – №12. – С. 109 – 112.
67. Непийвода В. П. Екомаркування та сертифікація лісової продукції: співпраця підприємницьких, державних і громадських структур для вирішення проблем довкілля // Малий і середній бізнес. – 2001. –№1.– С. 61– 65.
68. Непийвода В. П. Міжнародний правовий режим лісів та шляхи його вдосконалення // Малий і середній бізнес. – 1999. – №1-2.– С. 44 – 45.
69. Непийвода В. П. Міжнародно-правові аспекти підтримного розвитку // Наукові і освітянські методології та практики / Національна академія наук України, Міністерство освіти і науки України… – К.: Центр гуманітарної освіти НАН України. – 2004. – С. 297 – 307.
70. Непийвода В. П. Правове реґулювання в галузі лісів: Доба утвердження підтримного розвитку. – К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2004. – 339 с.
71. Непийвода В. П. Правові підходи Європейського Союзу до вирішення проблем охорони та раціонального використання лісів // Право України. – 1999. – №10.– С. 51 – 53.
72. Непийвода В. П. Проблеми вдосконалення української термінології у галузі екологічного права // Право України. – №11. – 2003. – С. 76 – 81.
73. Непийвода В. П. Вдосконалення законодавчого регулювання окремих видів лісокористування в Україні. Дипломна робота. – Львів: Львівський лісотехнічний інститут, 1993. – 98 с.
74. Новини. 21 листопада 2003 року. Комітет з питань екологічної політики… Інформаційне управління Верховної Ради України. – http://www.rada.kiev.ua/press/skl4/news/ses4/n21-11-13
75. Орлов М. Правове забезпечення реалізації екологічних інтересів – основа належної охорони довкілля і розвитку економіки України  Право України. – №1. – 2001.– С. 68 – 71.
76. Орлов М. Роль верховенства права в захисті прав людини у сфері екології  Вісник Академії правових наук України. – №1. – 2002.– С. 117 –129.
77. Основы лесного законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: ЦБНТИ Гослесхоза СССР, 1977. – 34 с.
78. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. М. Українське термінознавство: Підруч-ник. – Львів: Світ, 1994. – 216 с.
79. Патлай І. М., Ткач В. П., Усцький І. М., Букша І. Ф. Лісові екосистеми Укра-їни в контексті її сталого розвитку  Проблеми сталого розвитку України. – К.: “БМТ”, 1998.– С. 76 – 87.
80. Петров В. В. Экологическое право России. Учебник для вузов. – М., Изд-во БЕК, 1995. – 557 с.
81. Положення про Державний комітет лісового господарства України. Затверджене Указом Президента України від 14.08.2000 №969. – Офіційний вісник України – 2000. – №33. – Ст. 1400.
82. Положення про Державну екологічну інспекцію. В редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2004 №770. – Офіційний вісник України – 2004. – №24. – Ст. 1589.

83. Положення про Державну інспекцію з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2004 №770. – Офіційний вісник України – 2004. – №24. – Ст. 1589.
84. Полянская Г. Н. Земельное право. Учебник для юридических школ. – М.: Юридическое изд-во Министерства юстиции СССР, 1947. – 152 с.
85. Полянская Г. Н. Охрана права государственной собственности на леса. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1956. – 252 с.
86. Полянская Г. Н. Право государственной собственности на леса в СССР. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1959. – 408 с.
87. Попов В., Гетьман А. Правові проблеми використання і охорони рослинного світу  Право України. – № 1. – 2000. – С. 51 – 53.
88. Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру. Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.1995 № 769.
89. Правила відновлення лісів і лісорозведення. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.1996 № 97.
90. Правила відпуску деревини на пні в лісах України. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 № 1378.
91. Правила заготівлі живиці в лісах України. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1996 № 185.
92. Правила рубок головного користування в лісах України. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 559.
93. Правила рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 555.
94. Правові засади впровадження в Україні Конвенції про біорізноманіття / Малишева Н. Р., Олещенко В. І., Кузнєцова С. В. та ін. – К.: Хімджест, 2003. – 176 с.
95. Правовое обеспечение рационального использования земли в СССР / Под. ред. Н. И. Краснова. – М.: Наука, 1974. – 239 с.
96. Природноресурсове право України: Навчальний посібник / За ред. І. І. Кара-каша. – К.: Істина, 2005. – 376 с.
97. Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. / Під ред. В. І. Семчика. – К., 2001. – 154 с.
98. Про вдосконалення управління лісовим та мисливським господарством в Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.05.1995.
99. Про власність. Закон України від 07.02.1991 № 697-XII. (Зі змінами). – Відомості Верховної Ради України – 1991. – №20. – Ст. 249.
100. Про внесення змін до Лісового кодексу України. Закон України – Офіційний вісник України – 2006. – №11. – Ст. 691.
101. Про додаткові заходи щодо соціального захисту жителів гірських районів України та підвищення ефективності використання земель лісового фонду. Указ Президента України від 19.02.2002 № 147/2002. – Офіційний вісник України – 2002. – № 8. – Ст. 332
102. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної ме-режі на 2000 – 2015 роки. Закон України. – Відомості Верховної Ради України – 2000. – №47. – Ст. 405.
103. Про заходи щодо посилення державного контролю у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Указ Президента України від 05.01.2004 №1/2004. – Урядовий кур'єр – 2004. – № 7.
104. Про ліси сільськогосподарських підприємств. Наказ Міністерства аграрної політики України та Державного комітету лісового господарства України №106/60 від 26.06.2000.
105. Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Указ Президента України № 675/2005 вiд 20.04.2005.
106. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР. (Зі змінами). – Відомості Верховної Ради України – 1997. – №24. – Ст. 170.
107. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки. Указ Президента України від 03.12.1999 № 1529/99. – Офіційний вісник України – 1999. – N 49. – С. 11.
108. Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII. (Зі змінами). – Відомості Верховної Ради України – 1991. – №41. – Ст. 546.
109. Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів. Інструкція Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 31.03.1993 №26.
110. Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України. Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1996 № 449.
111. Про приватизацію державного майна. Закон України від 04.03.1992 № 2163-XII. (Зі змінами). – Відомості Верховної Ради України – 1997. – №17. – Ст. 122.
112. Про природно-заповідний фонд України. Закон України від 16.06.1992 № 2456-XII. (Зі змінами). – Відомості Верховної Ради України – 1992. – №.34 – Ст. 502.
113. Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні. – Відомості Верховної Ради України – 1994. – №48. – Ст. 430.
114. Про ратифікацію Європейської ландшафтної конвенції. Закон України вiд 07.09.2005 № 2831-IV – Офіційний вісник України – 2005. – № 39.—Ст. 2444.
115. Про ратифікацію Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат. Закон України вiд 07.04.2004 № 1672-IV. – Відомості Верховної Ради України – 2004. – № 32. – Ст. 383.
116. Про розмежування земель державної та комунальної власності. Закон Ук-раїни вiд 05.02.2004 № 1457-IV. – Відомості Верховної Ради України – 2004. – №35. – Ст. 411.
117. Про рослинний світ. Закон України від 09.04.1999 № 591-XIV. – Відомості Верховної Ради України – 1999. – №22-23. – Ст. 198.
118. Про функціонування державної мови у науковій сфері. Постанова ВАКу України від 12.03.1998.
119. Про Червону книгу України. Закон України. – Відомості Верховної Ради України – 2002. – №30. – Ст. 201.
120. Савущик М. П., Попков М. Ю. Деякі аспекти питання про власність на ліси // Лісове г-во, лісова, паперова і деревообробна промисловість. – 1992. – № 3 – С. 2-3.
121. Санітарні правила в лісах України. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 555.
122. Сасов О. В. Кримінально-правова охорона лісу: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 19 с.
123. Севрюкова І. Ф. Право користування // Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: Українська енциклопедія, 2002. – Т. 5. – С. 14.
124. Севрюкова І. Ф. Право розпорядження // Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: Українська енциклопедія, 2002. – Т. 5. – С. 32 – 33.
125. Сергеич Петр (Пороховщиков П.С.). Искусство речи на суде. — Тула: Автограф, 1998. — 320с.
126. Система ведення лісового насінництва. Затверджена Наказом Міністерства лісового господарства України від 22.07.1996 № 77.
127. Сінякевич І. М. Концепція лісової політики щодо реформування лісового господарства України // Науковий вісник Національного аграрного університету. Лісівництво. – К., 2000. – Вип. 25. – С. 77-82.
128. Скаврон Богдан. Гуцули залишаться без лісу?  Експрес. – 2001.– 12-19 липня. – С. 4.
129. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов / Университет внутренних дел. — Х. : Фирма “Консум”, 2000. — 704с.
130. Словник української мови: В 11 т. / Академія наук Української РСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980.
131. Статистичний збірник “Довкілля України” за 2002 рік  Державний комітет статистики України. – К., 2003. – 310с.
132. Титова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти  Право України. – № 4. – 2002. – С. 70 – 76.
133. Тодыка Ю. Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. – Х.: Факт, 2003. – 328 с.
134. Трухан Василь. “Львівліс” заробляє самостійно. До проекту “Карпатиленд” існують серйозні питання  Львівська газета. – 2003. – № 154
135. Туниця Т. Ю. Міжнародні аспекти формування галузевої економічної політики сталого розвитку (на матеріалах лісового господарства): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2001. – 20 с.
136. Тустановська І. В. Застосування права в галузі охорони довкілля в Україні та США (порівняльний аналіз): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Львівський державний університет ім. Івана Франка. – Л., 1998. – 16 с.
137. Україна в контексті “Порядку денного на ХХІ століття”  Упор. В. І. Вовк – К.: Нора-Прінт, 1998. – 80 с.
138. Фурдичко О., Потабенко М., Бутакова О. Деякі шляхи вдосконалення, стимулювання та законодавчої підтримки підприємницької діяльності у лісогосподарській галузі України // Приватне право і підприємництво. Збірник наукових праць. 2000–2002 рр. –К.: Академкомплекс, 2003. – Вип. 2 – С.136 – 140.
139. Цивільний кодекс України. Від 16.01.2003. №435-IV. – Відомості Верховної Ради України – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
140. Чайка В. Я. Ліси України – в єдину державну власність // Лісовий журнал. – 1994. – № 1 – С. 5 – 6.
141. Шемшученко Ю. С., Бобровник С. В. Правове регулювання // Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: Українська енциклопедія, 2003. – Т. 5. – С. 40-41.

142. Шемшученко Ю. С., Мунтян В. Л., Розовский Б. Г. Юридическая ответственность в области охра