ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Семенець Ольга Сергіївна

УДК 349.6

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Балюк Г.І.,
професор, доктор юридичних наук,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………....3
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ТУРИЗМУ
1.1. Юридична природа використання природних ресурсів для туризму
а) Туризм як складовий елемент рекреації та форма природокористування.............................................................................................................13
б) Поняття «використання природних ресурсів для туризму» та його місце в системі екологічного права України....................................................................................21
в) Правові принципи використання природних ресурсів для туризму………......29
1.2. Становлення та розвиток науково-правових досліджень у сфері регулювання використання природних ресурсів для туризму.......................................................36
1.3. Загальна характеристика законодавства у сфері використання природних ресурсів для туризму: історичні етапи становлення та класифікація..…............48

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ТУРИЗМУ
2.1. Об’єкти правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму
а) Поняття та особливості природних туристичних ресурсів..…………................73
б) Правовий режим природних туристичних ресурсів................................................91
2.2. Суб’єкти правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму: класифікація та правовий статус...............................................................125
2.3. Підстави і порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму....................................................151
2.4. Тенденції розвитку та шляхи удосконалення правового регулювання відносин у сфері використання природних ресурсів для туризму……………………...168
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………........187

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення є найвищими соціальними цінностями. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму, який є універсальним інструментом, що поєднує в собі економічні механізми, міжнародне співробітництво та повноцінний відпочинок громадян. Це пов’язано також із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.
У багатьох державах туризм став не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини у відновленні її життєвих сил. Не є виключенням і Україна, яка, закріпивши на конституційному рівні права громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності, а також право на використання природних об’єктів, визначила основи правового регулювання туризму як способу реалізації зазначених прав людини через механізм природокористування.
Незважаючи на викладене, до недавнього часу, туризм розглядався виключно з економічної точки зору як певна сфера господарської діяльності, а використання природних ресурсів для задоволення рекреаційних потреб, зокрема, для туризму, здійснювалось шляхом неусвідомленого користування та не потребувало законодавчого регулювання. Однак із запровадженням приватної власності на природні ресурси, в т.ч. рекреаційні, виникла необхідність у гармонійному узгодженні приватних інтересів власників таких ресурсів із громадськими у задоволенні загальносуспільних потреб у рекреації та туризмі, та відповідному законодавчому регулюванні.
Вищезазначене і зумовило необхідність у науковому дослідженні правового регулювання використання природних ресурсів для туризму в Україні, з метою забезпечення реалізації прав громадян на використання природних рекреаційних ресурсів, збереження краси природи та мальовничості ландшафтів, уточнення правового режиму їх використання та охорони.
Актуальність теми дослідження також пов’язана із недостатнім забезпеченням, як на законодавчому, так і доктринальному рівнях положень, які б визначали особливості правового регулювання використання природних ресурсів саме для туризму, як складової рекреації, оскільки на сьогоднішній день таке регулювання здійснюється виключно в межах права рекреаційного природокористування.
Науково-практична необхідність дослідження питання правового регулювання використання природних ресурсів для туризму в Україні полягає у виявленні специфіки такого регулювання порівняно із іншими формами рекреації, з метою забезпечення раціонального використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів та ефективної реалізації прав фізичних та юридичних осіб на їх використання.
Доцільність проведення вказаного дослідження обумовлена і практичними завданнями, визначеними на нормативному рівні, зокрема, Стратегією державної екологічної політики України на період до 2020 року, прийнятою Законом України від 21 грудня 2010 року № 2818-VI, та якою передбачено впровадження до 2015 року систем екологічного управління та посилення державного екологічного контролю за об'єктами туристичного, рекреаційного призначення та готельно-ресторанного бізнесу, розвиток екологічного туризму та екологічно орієнтованої рекреації; Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року та Законом України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 3011 року, якими встановлена необхідність прийняття закону про правовий режим земель рекреаційного призначення, що є просторовою базою для створення рекреаційних зон – територій, спеціально використовуваних для туризму; та Стратегією розвитку туризму і курортів, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України вiд 06 серпня 2008 року № 1088-р, в якій закріплено положення щодо розроблення та прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, спрямованих на визначення правового режиму туристичних і природних лікувальних ресурсів, а також забезпечення створення та ведення Єдиного державного реєстру туристичних ресурсів.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках бюджетної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№11БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вироблення теоретичних висновків та визначення напрямів удосконалення законодавства України, що встановлює правовий режим використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів та правовий статус суб’єктів їх використання шляхом проведення комплексного дослідження правового регулювання використання природних ресурсів для туризму в України, включаючи аналіз науково-теоретичних та законодавчих аспектів регулювання використання природних ресурсів для туризму, а також правовідносин у цій сфері шляхом вивчення їх структурних елементів та логічних зв’язків між ними.
Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання дисертаційного дослідження: 1) проаналізувати співвідношення понять «рекреація» та «туризм»; 2) визначити особливості та ознаки туризму як форми рекреації; 3) виявити правову природу та сформулювати поняття «використання природних ресурсів для туризму»; 4) визначити місце відносин у сфері використання природних ресурсів для туризму в системі екологічного права України; 5) визначити правові принципи використання природних ресурсів для туризму; 6) виокремити історичні етапи науково-теоретичних досліджень у сфері використання природних ресурсів для туризму; 7) дослідити етапи розвитку законодавства у сфері правового регулювання використання природних ресурсів для туризму; 8) здійснити класифікацію законодавства у сфері правового регулювання використання природних ресурсів для туризму; 9) дослідити особливості відносин у сфері використання природних ресурсів для туризму, зокрема, через аналіз підстав їх виникнення, зміни, припинення та об’єктно-суб’єктний склад; 10) визначити сучасні риси та тенденції розвитку законодавства у сфері використання природних ресурсів для туризму; 11) сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання відносин у сфері використання природних ресурсів для туризму.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають урегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються в процесі використання природних ресурсів для туризму в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є нормативно-правові акти та інші правові документи (норми, стандарти, правила), що регламентують порядок використання природних ресурсів для туризму, практика їх застосування, а також положення юридичної доктрини – доробки вчених у галузі загальної теорії права, конституційного, екологічного, земельного та інших галузей права стосовно використання природних ресурсів для туризму.
Методологічну основу дослідження складають методи наукового пізнання й об’єктивно існуючі закони, які визначають розвиток використання природних ресурсів для туризму як правової категорії. При дослідженні питання використання природних ресурсів для туризму використовувався метод діалектичного пізнання, що зумовлено необхідністю виявлення закономірностей взаємодії досліджуваних явищ, залежності фактичного стану суспільних відносин від рівня їх правової урегульованості. З позицій структурно-функціонального аналізу було досліджено питання класифікації та правового статусу суб’єктів правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму. Метод системного синтезу та аналізу використано під час виділення ознак правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму та встановлення його місця в системі екологічного права України, а при визначенні понятійно-категоріального апарату досліджуваних правовідносин використовувався метод формально-логічного аналізу. З позицій порівняльно-історичного і порівняльно-правового методу досліджувалось питання формування та становлення науково-теоретичних та законодавчих аспектів регулювання використання природних ресурсів для туризму. Метод екстраполяції права та логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного використовувалися під час дослідження юридичної природи та співвідношення багатоаспектних явищ «туризм» та «рекреація».
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці таких українських та російських вчених-правознавців у галузі земельного та екологічного права як: Г.А. Аксеньонок, В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкова, Л.О. Бондар, М.М. Бринчук, В.І. Гетьман, І.І. Євтіхєєв, І.О. Іконицька, С.М. Імашев, І.І. Каракаш, Т.Г. Ковальчук, М.І. Краснов, О.С. Колбасов, І.О. Костяшкін, Н.Д. Красіліч, М.В. Краснова, О.І. Красов, С.В. Кузнєцова, П.Ф. Кулинич, Н.Р. Малишева, А.М. Мірошниченко, В.В. Носік, А.М. Орлов, О.О. Погрібний, В.І. Семчик, Н.І. Титова, О.М. Ткаченко, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.З. Янчук, В.В. Янчук та інші.
При дослідженні роботи також використовувались праці фахівців різноманітних галузей наук, серед яких медики (М.Т. Кровякова), географи (А. Авакян, О.З. Байтеряков, М.В. Багров, О.О. Бейдик, Ю.О. Веденін, В.М. Воловик, І.О. Замишляєва, О.А. Марченко, М.М. Поколодна, О.О. Прималений, В.В. Смаль, М.В. Шумський, І. М. Яковенко), економісти (П.В. Ґудзь, Я.М. Дідик, О.П. Дудкіна, О.М. Єлозіна, Є. А. Желудковський, А.В. Живицький, В.Г. Жученко, Л.Г. Лук’янова, О.І. Мілашовська, І.М. Петренко, Л.П. Царик, Г.В. Чернюк, Л.М. Черчик, Є.В. Щепанський) , геологи ( Я.С. Коробейникова) та інші.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі аналізу чинного законодавства України та наукової юридичної літератури здійснено комплексне та всебічне дослідження правового регулювання використання природних ресурсів для туризму, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та визначено шляхи вирішення проблем та способи вдосконалення правового механізму реалізації правовідносин використання природних ресурсів для туризму в Україні.
Новизна дисертаційного дослідження охоплює наступні основні науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
Вперше:
1. Сформульовані основні (істотні) та факультативні (другорядні) ознаки туризму, що дозволило віднести його до однієї із форм рекреації та відмежувати від туристичної діяльності. Останню запропоновано розглядати як господарську діяльність із надання послуг у сфері туризму, тоді як туризм визначити активною формою рекреації, здійснюваної шляхом тимчасового виїзду особи з місця проживання з метою задоволення потреб у відпочинку, оздоровленні, пізнанні, професійно-ділових та інших цілей без здійснення в місці перебування оплачуваної діяльності строком від 24 годин до одного року.
2. Запропоновано визначення права використання природних ресурсів для туризму з об’єктивної сторони як сукупності правових норм і засобів, що регулюють суспільні відносини із використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів шляхом здійснення/ організації активного відпочинку, на праві загального використання природних ресурсів для туризму та праві спеціального використання природних ресурсів для туризму; з суб’єктивної сторони – як визначену та забезпечену законом юридичну можливість використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів для задоволення власних потреб у здійсненні активного відпочинку шляхом реалізації права загального використання природних ресурсів для туризму, або для організації активного відпочинку з метою отримання прибутку від надання послуг із користування природними рекреаційно-туристичними ресурсами з приводу яких розроблено туристичну пропозицію шляхом реалізації права спеціального використання природних ресурсів для туризму.
3. Здійснена періодизація законодавства щодо використання природних ресурсів для туризму та виділено відповідні історичні етапи розвитку правового регулювання у досліджуваній сфері правовідносин, що дозволило дисертантці зробити обґрунтований висновок про те, що до недавнього часу в доктрині екологічного права відносини у сфері використання природних ресурсів для туризму розглядалися виключно в межах права рекреаційного природокористування як складова курортно-рекреаційної сфери діяльності.
4. Обґрунтовано положення про те, що правовідносини у сфері використання природних ресурсів для туризму носять самостійний характер та є міжгалузевим полівидовим комплексним правовим інститутом екологічного права. Міжгалузевий характер вказаних правовідносин зумовлений можливістю їх здійснення як в межах природноресурсового права, так і в межах природоохоронного права – комплексних галузей екологічного права, комплексність – комплексністю об’єктів досліджуваних правовідносин, полівидовість – множинністю видів права природокористування, в кожному з яких здійснюється рекреаційне, в т.ч. туристичне, використання природних ресурсів.
5. Досліджені ознаки природних рекреаційно-туристичних ресурсів та особливості їх правового режиму, що дозволило відмежувати вказані ресурси від «туристичних ресурсів» («ресурсів туристичної діяльності») та виділити в самостійну групу об’єктів екологічного права. Запропоновано визначення природних рекреаційно-туристичних ресурсів як природних компонентів навколишнього середовища, що в силу таких властивостей, як унікальність, наявність відновлювально-оздоровчих факторів і естетичної привабливості використовуються/можуть бути використані для відпочинку, туризму й оздоровлення та їх організації, і включають в себе: землі рекреаційного призначення; частину лісових і водних угідь, а також ресурсів рослинного і тваринного світу, для яких законодавством передбачається можливість їхнього рекреаційного використання; ділянки особливо охоронюваних природних територій, установлений режим використання яких допускає їх рекреаційне використання, та інші природні ресурси, які можуть бути використані для вказаних цілей. Проведено детальну класифікацію природних рекреаційно-туристичних ресурсів за різними критеріями.
6. Проведено класифікацію законодавства щодо використання природних ресурсів для туризму за різноманітними критеріями, що дозволило виявити недоліки у правовому регулюванні досліджуваних правовідносин та окреслити напрямки його вдосконалення, зокрема, шляхом систематизації – прийняття спеціального нормативного акта, який би визначав правовий режим природних рекреаційних ресурсів, з визначенням особливостей використання, охорони та відтворення природних туристичних ресурсів як різновиду рекреаційних, а також внесення змін та уточнень до існуючого законодавства, в т.ч. Закону України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року в редакції Закону України від 18 листопада 2003 року, Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року тощо.
Набули подальшого розвитку:
1. Пропозиції щодо віднесення до принципів використання природних ресурсів для туризму, як вихідних ідей, які регламентують зміст та напрямок правового регулювання відносин у сфері використання природних ресурсів для туризму, загальних принципів екологічного права, зокрема таких його складових як природноресурсове та природоохоронне право, а також спеціальних законодавчо встановлених вимог, які визначають правила рекреаційного природокористування, в т.ч. використання природних ресурсів для туризму.
2. Визначення понять права загального та спеціального рекреаційного природокористування. Зокрема, удосконалено їх дефініції шляхом формулювання права загального використання природних ресурсів для туризму та права спеціального використання природних ресурсів для туризму.
3. Наукове положення про те, що залежно від правового режиму використання природні рекреаційно-туристичні ресурси поділяються на ті, які мають загальний правовий режим, та природні рекреаційно-туристичні ресурси зі спеціальним правовим режимом. Такий підхід дав можливість зробити обґрунтований висновок про те, що використання природних ресурсів для туризму може здійснюватись не лише в межах рекреаційних зон, а й поза ними, а об’єктами використання у досліджуваних правовідносинах є як природні ресурси, прямо передбачені законодавством для задоволення рекреаційних потреб, так і будь-які інші природні ресурси, включаючи землі сільськогосподарського призначення, здатні задовольнити мету подорожуючого.
4. Уточнення, що суб’єктами правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму є їх учасники, які наділені певними правами та обов’язками. Зокрема, удосконалено класифікацію таких учасників шляхом виділення уповноважених та неуповноважених суб’єктів. Деталізовано поділ неуповноважених суб’єктів на юридичних та фізичних осіб через виділення в кожній групі своїх підвидів (організованих та неорганізованих туристів-рекреантів; фахівців туристичного супроводу; фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які організовують використання природних туристичних ресурсів іншими особами; фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, у власності або користуванні яких знаходяться об’єкти та комплекси туристичного використання).
5. Наукове положення про те, що правові підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму залежать від суб’єктного складу таких відносин та правового титулу використання ними відповідних ресурсів. Для фізичних осіб, які використовують природні рекреаційно-туристичні ресурси на праві загального рекреаційного природокористування, такими підставами є правова норма та їх вольова поведінка. Для фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які здійснюють спеціальне використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів, такі підстави являють собою комплексний юридичний склад, який включає певну сукупність послідовних дій.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих у роботі положень при вдосконаленні законодавства України, зокрема, шляхом уточнення положень Закону України «Про туризм» в частині визначення поняття «природних туристичних ресурсів», їх класифікації; внесення змін до Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в частині визначення понять «землі рекреаційного призначення» та «рекреаційні зони»; а також при розробці нормативно-правового акту, який би визначав правовий режим природних рекреаційних ресурсів, в т.ч. туристичних, та основи рекреаційного природокористування із визначенням форм, видів та методів такого користування. Викладені у дисертаційному дослідженні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці підручників і навчальних посібників із курсів «Екологічне право», «Земельне право», при викладанні еколого-правових, земельно-правових та інших навчальних дисциплін, а дискусійні положення можуть стати основою для подальших наукових розробок.
Особистий внесок здобувача. Робота та публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертанткою самостійно під керівництвом доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України Балюк Галини Іванівни.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах з науковими повідомленнями та доповідями на: XVI Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов-2009» (юридический факультет Московского государственного университета имени М.В. Ломоносова, 14-18 апреля 2009г.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 23-24 квітня 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної безпеки, використання та охорони природних ресурсів (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 9-10 жовтня 2009 р.); круглому столі на тему «Національна екологічна політика України: проблеми кодифікації законодавства» (Інститут законодавства Верховної Ради України, 29 жовтня 2009 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 23 квітня 2010 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 21 квітня 2011 р.); кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 20 травня 2011 р.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 10 опублікованих автором працях за темою дисертації, із яких 5 статей у наукових фахових виданнях згідно з вимогами ВАК України та 5 публікацій тез науково-практичних конференцій.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 223 сторінки, з яких основного тексту дисертації – 186 сторінки. Список використаних джерел включає 366 найменувань і займає 37 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі проведеного комплексного дослідження правового регулювання використання природних ресурсів для туризму в Україні можна дійти наступних висновків:
1. Туризм є формою рекреації, який відрізняється від останньої та інших форм рекреації сукупністю ознак. Такі ознаки поділяються на основні (істотні) та факультативні (другорядні). До основних ознак туризму, які дозволяють виокремити туризм серед інших форм рекреації та самої рекреації, відносяться – обов’язковість переміщення людини за межі місця постійного проживання (ознака активності); відносна довготривалість подорожі (від 24 годин до 1 року); розширена, порівняно із рекреацією, мета подорожі. Факультативними ознаками, тобто такими, які притаманні лише певним видам туризму чи залежать від конкретної мети подорожі, є здійснення туризму у спеціально призначених для цього місцевостях (для організованого туризму, при здійсненні якого використовуються природні ресурси для задоволення культурних, пізнавальних цілей, відновлення фізичних та духовних сил людини); масовість та організованість (для організованого туризму). При чому, змістовне навантаження останніх ознак залежить від того, що конкретно вони характеризують – безпосередньо «туризм» як соціально-економічний феномен та форму рекреації чи «туристичну діяльність» як вид господарської діяльності із надання туристичних послуг.
2. В правовому полі України сформувався міжгалузевий полівидовий комплексний правовий інститут екологічного права – правовідносини у сфері використання природних ресурсів для туризму. Міжгалузевий характер вказаних правовідносин зумовлений їх «прикордонним» положенням, тобто можливістю їх здійснення як в межах природоресурсних відносин екологічного права, так і в межах природоохоронних відносин з огляду на необхідність додержання особливих вимог щодо охорони ресурсів, використовуваних для туризму. Зокрема, це стосується об’єктів природно-заповідного фонду, екологічної мережі України. Комплексність досліджуваних правовідносин пояснюється комплексністю природних рекреаційно-туристичних ресурсів, які включають в себе абсолютно всі види природних ресурсів, за умови наявності у них рекреаційної якості – здатності відновлювати фізичні та духовні сили людини, а також рекреаційні природні комплекси – рекреаційні зони, об’єкти природно-заповідного фонду, в межах яких поєднуються (одночасно знаходяться) різні види природних рекреаційних ресурсів. Полівидовий характер правовідносин використання природних ресурсів для туризму зумовлений полівидовим характером інституту природокористування, тобто існуванням множинності видів права природокористування (земле-, водо-, лісокористування тощо), які в своїй сукупності формують інститут рекреаційного природокористування, в межах якого і здійснюються відносини використання природних ресурсів для туризму. У зв’язку з цим, «використання природних ресурсів для туризму», з об’єктивної сторони, можна визначити як сукупність правових норм і засобів, що регулюють суспільні відносини із використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів шляхом здійснення/ організації активного відпочинку, на праві загального використання природних ресурсів для туризму та праві спеціального використання природних ресурсів для туризму; з суб’єктивної сторони – як визначену та забезпечену законом юридичну можливість використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів для задоволення власних потреб у здійсненні активного відпочинку шляхом реалізації права загального використання природних ресурсів для туризму, або для організації активного відпочинку з метою отримання прибутку від надання послуг із користування природними рекреаційно-туристичними ресурсами з приводу яких розроблено туристичну пропозицію шляхом реалізації права спеціального використання природних ресурсів для туризму. В свою чергу, право загального використання природних ресурсів для туризму – є особистим немайновим правом людини, яке включає в себе можливість використовувати природні ресурси як спеціально призначені для їх використання в туристичних цілях, так і будь-які інші ресурси з метою здійснення активного відпочинку, що передбачає обов’язкове тимчасове переміщення користувача та здійснення користування такими ресурсами за межами місця свого постійного проживання, на термін від 24 годин до 1 року; а право спеціального використання природних ресурсів для туризму – право суб’єктів господарювання використовувати природні ресурси як спеціально призначені для їх використання в туристичних цілях, так і будь-які інші ресурси з метою організації масового активного відпочинку та отримання прибутку від надання послуг із користування природними ресурсами з приводу яких розроблено туристичну пропозицію, що обов’язково здійснюється споживачами таких послуг за межами місця свого постійного проживання, на термін від 24 годин до 1 року.
3. Принципами використання природних ресурсів для туризму є вихідні ідеї, керівні положення, які визначають зміст та напрямок правового регулювання відносин у сфері використання природних ресурсів для туризму. До них належать загальні принципи екологічного права, зокрема таких його складових як природноресурсове та природоохоронне право, а також спеціальні вимоги, які визначають правила рекреаційного природокористування, в т.ч. використання природних ресурсів для туризму. Узагальнено принципами використання природних ресурсів для туризму є наступні: принцип раціонального використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів та збереження їх цілісності; принцип комплексності використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів; принцип додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог у процесі використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів; принцип регіональності (територіальності) –врахування регіональної локалізації природних рекреаційних ресурсів з метою підвищення ефективності їх використання та охорони; принцип превентивності – здійснення функціонального зонування та планувальної організації рекреаційної території; принцип стримувань і противаг – гармонійне поєднання інтересів власників та спеціальних користувачів природних туристичних ресурсів із суспільними інтересами у задоволенні потреб населення у рекреації та туризмі; принцип невідворотності відшкодування збитків у разі завдання шкоди природним рекреаційно-туристичним ресурсам.
4. Дослідження у сфері регулювання використання природних ресурсів для туризму дозволяє умовно виділити наступні історичні етапи розвитку таких досліджень: 1) неусвідомлене використання та дослідження людиною природних ресурсів для туризму шляхом використання нею об’єктів природи через скриторекреаційні види діяльності; 2) дослідження використання природних ресурсів для туризму різноманітними суспільними науками, включаючи економіку та географію; 3) дослідження використання природних ресурсів для туризму юридичною наукою. Аналіз наукових досліджень правового регулювання використання природних ресурсів для туризму свідчить про відсутність єдиного системного підходу до вивчення питання використання природних ресурсів для туризму на доктринальному еколого-правовому рівні та про обмеженість та недостатність наукових досліджень у цій сфері. Способами подолання вказаних недоліків є удосконалення вже напрацьованих науково-правових доробок з досліджуваного питання, зокрема, шляхом детального вивчення та аналізу як понятійно-категоріального апарату, так і характеру, змісту відповідних правовідносин, логічних зв’язків між їх структурними елементами; а також розвиток нових тенденцій, напрямів у вивченні питання використання природних ресурсів для туризму. При чому, на нашу думку, провідну роль у цьому аспекті має відігравати законодавство у сфері використання природних ресурсів для туризму, яке нерозривно пов’язано з наукою в даній царині, і нерідко слугує не надбудовою, а базисом для останньої.
5. Розвиток законодавства у сфері використання природних ресурсів для туризму нерозривно пов'язаний з розвитком науки та дослідженням даної сфери на доктринальному рівні. У зв’язку з цим, періодизацію законодавства у сфері використання природних ресурсів для туризму можна здійснити за такими етапами: 1) кінець ХVІІІ століття – 70-ті роки ХХ століття – період фрагментарного регулювання досліджуваних відносин; 2) 70-ті роки – 90-ті роки ХХ століття – період сумісного регулювання відносин, пов’язаних із використання курортно-рекреаційних та оздоровчо-лікувальних місцевостей; 3) 90-ті роки ХХ століття – до тепер – період окремого регулювання відносин, пов’язаних із використанням курортів та рекреаційних зон.
6. Специфіка досліджуваних правовідносин зумовлює наявність надзвичайно великої кількості нормативно-правових актів щодо правового регулювання використання природних ресурсів для туризму, які можна класифікувати за наступними критеріями: 1) за сферою правового регулювання досліджуваних відносин (конституційні, природноресурсові та природоохоронні, туристичні); 2) за змістом правового регулювання досліджуваних відносин (загальні, спеціальні, програмні, міжнародні); 3) за юридичною силою (основні, підзаконні, міжнародні). В свою чергу, спеціальні нормативно-правові акти, за окремими аспектами та видами використання природних ресурсів для туризму, можна систематизувати на наступні групи: 1) які стосуються сфери управління використанням природних ресурсів для туризму; 2) які стосуються економіко-правового механізму використання природних ресурсів для туризму; 3) які визначають особливості використання природних ресурсів для туризму в межах територій та об’єктів, які мають окремий правовий режим. В межах загальних, програмних та міжнародних документів також можна виділити дві основні групи нормативно-правових актів: 1) до першої входять норми природноресурсового та природоохоронного законодавства; 2) до другої – норми туристичного законодавства. Серед програмних документів є такі, які приймаються на державному рівні, на рівні окремого регіону чи області, на місцевому рівні.
7. Об’єктами правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму є природні рекреаційно-туристичні ресурси – природні компоненти навколишнього середовища, що в силу таких властивостей, як унікальність, наявність відновлювально-оздоровчих факторів і естетичної привабливості використовуються/можуть бути використані для відпочинку, туризму й оздоровлення та їх організації, і включають в себе: землі рекреаційного призначення; частину лісових і водних угідь, а також ресурсів рослинного і тваринного світу, для яких законодавством передбачається можливість їхнього рекреаційного використання; ділянки особливо охоронюваних природних територій, установлений режим використання яких допускає їх рекреаційне використання, та інші природні ресурси, які можуть бути використані для вказаних цілей. Вказані ресурси, поряд із природними лікувальними ресурсами, є різновидом природних рекреаційних ресурсів, та становлять самостійну групу об’єктів екологічного права, яким притаманні наступні ознаки: 1) основні – наявність рекреаційної якості та обов’язковість їх безпосереднього використання за межами місця постійного проживання людини; 2) похідні – використання з метою відпочинку, туризму й оздоровлення; 3) спеціальні – наявність сформованої туристичної пропозиції щодо них. Остання ознака випиває із законодавчого визначення поняття «туристичні ресурси», яке, на нашу думку, є невдалим, оскільки фактично визначає ресурси туристичної діяльності, як організованої діяльності із надання туристичних послуг, а не туризму як такого. Тому, Закон України «Про туризм» в цій частині потребує уточнення з урахуванням розмежування понять «природні туристичні ресурси» («природні ресурси туризму») та «ресурси туристичної діяльності», а також наявності як організованого, так і неорганізованого туризму. Доцільність виділення в самостійну групу об’єктів екологічного права природних рекреаційно-туристичних ресурсів зумовлена наявністю у них спільної ознаки – рекреаційної якості, єдиної мети використання, а також встановленими законом особливостями щодо їх охорони та використання, які характеризуються більш жорсткими вимогами та обмеженнями у господарському користуванні даними ресурсами, порівняно із іншими. Надзвичайно велика кількість природних рекреаційно-туристичних ресурсів дає підстави їх класифікувати за різноманітними критеріями: за типом природного ресурсу; за видом правового режиму природного ресурсу; за видом туризму для якого використовується природний ресурс; за  кількістю природних ресурсів, які використовуються для туризму; за формою використання.
8. Залежно від правового режиму використання, природні рекреаційно-туристичні ресурси поділяються на ті, які мають: а) загальний правовий режим (до них відносяться – земельні-, водні-, лісові-, гірські-, рослинні-, тваринні- ресурси, рекреаційні зони, як окремий об’єкт правового регулювання, а також нематеріалізовані природні ресурси (атмосферне повітря, клімат)); б) спеціальний правовий режим (притаманний тим природним ресурсам, які використовуються для певних видів туризму (наприклад, сільський зелений туризм), або коли для туризму використовуються об’єкти, які мають особливий статус, наприклад, об’єкти та території природно-заповідного фонду, музеї, об’єкти культурної спадщини тощо). Аналіз природних рекреаційно-туристичних ресурсів залежно від правового режиму їх використання свідчить про те, що для туризму можуть використовуватись не лише природні ресурси, які законодавством прямо передбачені для задоволення рекреаційних потреб (землі рекреаційного призначення, рекреаційні зони, зелені зони та насадження), а будь-які природні ресурси, включаючи землі сільськогосподарського призначення, використання яких задовольняє мету подорожуючого. Тому, такі ресурси можуть перебувати як в межах рекреаційних зон (використовуються переважно організованими туристами-рекреантами), так і поза ними – для реалізації потреб неорганізованих туристів-рекреантів. Недоліками регулювання правового режиму природних рекреаційно-туристичних ресурсів, є відсутність усталеного термінологічного апарату щодо більшості з них, деякі визначення містяться в підзаконних нормативно-правових актах або документах нормативного характеру, що не сприяє їх ефективному використанню та призводить до численних зловживань.
9. Суб’єкти правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму є їх учасниками та поділяються на: уповноважених та неуповноважених. Уповноваженими суб’єктами є їх учасники, які мають повноваження встановлювати та певним чином впливати на поведінку інших учасників відносин, а також регулювати природноресурсові та природоохоронні відносини в цілому. До них відносяться: держава в особі відповідних органів влади, а також органи місцевого самоврядування, яким делегуються повноваження органів державної влади у сфері управління використанням та охороною природних ресурсів для туризму. Останнє здійснюється у двох галузевих напрямках – системою органів, які реалізують повноваження щодо раціонального використання, відтворення та охорони природних рекреаційних ресурсів та органами, до компетенції яких входить управління туристичною діяльністю. При чому, кожен із вказаних напрямів органів можна класифікувати залежно від рівня їхньої компетенції на органи: а) загальної компетенції; б) спеціальної компетенції; в) які здійснюють управління використанням та охороною природних рекреаційних ресурсів на місцевому та регіональному рівнях. Проведений аналіз системи управління досліджуваною сферою свідчить про необхідність її вдосконалення шляхом чіткого визначення функцій відповідних органів з метою уникнення їх дублювання, а також створення нової структури основним завданням якої стало б забезпечення реалізації державної політики у сфері використання, охорони і відтворення природних рекреаційних ресурсів, в т.ч. туристичних, та ефективна співпраця громадських та державних інституцій в цьому напрямку. В перспективі можливе запровадження нової системи управління, яка б забезпечила вирішення комплексу проблем природокористування з позицій галузево-територіального підходу, а основою діяльністю управлінських структур в цій сфері повинна стати не лише юридична відповідальність, а й економічна зацікавленість. До неуповноважених суб’єктів досліджуваних правовідносин відносяться всі інші учасники – фізичні та юридичні особи, а також міжнародні організації та іноземні держави. В свою чергу, неуповноважені суб’єкти поділяються на: 1) фізичних осіб (організовані та неорганізовані туристи-рекреанти; фахівці туристичного супроводу; фізичні особи-підприємці, які організовують використання природних туристичних ресурсів іншими особами – туристами-рекреантами та фахівцями туристичного супроводу; фізичні особи-підприємці, у власності або користуванні яких знаходяться об’єкти та комплекси туристичного використання, в т.ч. об’єкти стаціонарної рекреації на території яких розміщені природні туристичні ресурси, та які надають їх у користування туристам та побічним користувачам); 2) юридичних осіб (особи, які організовують використання природних туристичних ресурсів іншими особами – туристами та фахівцями туристичного супроводу; особи, у власності, користуванні або в управлінні (віданні) яких знаходяться об’єкти та комплекси туристичного використання, в т.ч. об’єкти стаціонарної рекреації на території яких розміщені природні туристичні ресурси, та які надають їх у користування туристам та побічним користувачам. Правовий статус (сукупність прав та обов’язків) кожної із груп неуповноважених суб’єктів визначається правовим титулом, на підставі якого вони здійснюють використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів. Фізичні особи здійснюють таке використання на підставі права загального рекреаційного природокористування, а фізичні особи-підприємці та юридичні особи здійснюють спеціальне використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів.
10. Класифікаційним критерієм поділу правових підстав виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері використання природних ресурсів для туризму є суб’єкти та правовий титул використання ними таких ресурсів. Для фізичних осіб, які використовують природні рекреаційно-туристичні ресурси на праві загального рекреаційного природокористування, такими підставами є правова норма та їх вольова поведінка. Остання реалізується неорганізованими туристами-рекреантами шляхом здійснення туристичних занять, а організованими туристами-рекреантами шляхом придбання путівки до певного туристичного закладу. Для фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які здійснюють спеціальне використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів, юридичні підстави виникнення, зміни та припинення відповідних правовідносин залежать від правового титулу на якому вони здійснюють таке використання – на праві власності, або на праві спеціального рекреаційного природокористування. Враховуючи нерозривність природного рекреаційно-туристичного ресурсу із земельною ділянкою, на якій він розташований, такі підстави збігаються із підставами набуття (припинення) права власності або права користування відповідною земельною ділянкою, та являють собою комплексний юридичний склад, який включає певну сукупність послідовних дій. Основними формами використання фізичними особами-підприємцями та юридичними особами природних туристичних ресурсів є тимчасове користування та оренда. Проте більш ефективним, на наш погляд, стало б запровадження концесійних відносин у сфері використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів, оскільки це дало б можливість їх комплексного та раціональнішого використання.
11. Сучасний стан правового регулювання відносин у сфері використання природних ресурсів для туризму характеризується: розпорошеністю, недосконалістю неузгодженістю та колізійністю норм законодавства у сфері туризму загалом та використання природних ресурсів для туризму, зокрема, а також непослідовністю, незавершеністю та відсутністю практичного результату нормативного регулювання використання природних ресурсів для туризму. Подолання вказаних недоліків, на нашу думку, можливе шляхом прийняття спеціального нормативного акта, який би визначав правовий режим природних рекреаційних ресурсів, з визначенням особливостей використання, охорони та відтворення природних туристичних ресурсів як різновиду рекреаційних. У такому акті мають бути визначені поняття, ознаки та різновиди природних ресурсів туристичного використання, особливості щодо їх використання та правової охорони; суб’єктний склад права користування зазначеними ресурсами; права та обов'язки суб'єктів; види користування; основні нормативні критерії оцінки гранично допустимого антропогенного навантаження та рекреаційного потенціалу окремих природних комплексів та ресурсів; порядок і правила використання природних рекреаційних, в т.ч. туристичних, ресурсів рекреаційних територій та поза ними; науково обґрунтоване зонування рекреаційних зон; механізм їх резервування тощо. Альтернативою вказаному закону може стати Закон України «Про зелений (екологічний) туризм», який би встановлював правові засади здійснення зеленого туризму, як єдино прийнятної форми використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів, з огляду на їх особливий правовий режим, який визначається спеціальною метою – задоволення суспільних немайнових інтересів у відпочинку та відновленні життєвих сил осіб, та передбачає, як наслідок, підвищені вимоги до їх охорони та обмеження у використанні. Крім того, необхідно реально впровадити вже задекларовані на нормативному рівні заходи (прийняти закони про правовий режим земель рекреаційного призначення, про сільський туризм; запровадити ведення Державного кадастру туристичних ресурсів, в т.ч. природних, та ін.), а також удосконалити існуюче законодавство шляхом внесення відповідних змін та уточнень (зокрема, щодо понять «земель рекреаційного призначення» та «рекреаційних зон», розмежування понять «туристичних ресурсів» та «ресурсів туристичної діяльності», формулювання узагальнених визначень понять різноманітних видів природних рекреаційно-туристичних ресурсів – зелені зони, зелені насадження, лісопарки, рекреаційні ліси, пляжна зона тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Література:
1. Авакян А., Бойченко В., Салтанкин В. Вода и рекреация (раздел «Водохранилища как особый вид водных объектов для отдыха и спорта»)//Человек и природа. – № 5. – 1987. – С.24-29.
2. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР.М., 1958. – 424 с.
3. Александрова А.Ю. Теоретические основы географии туризма // Туризм и культурное наследие. Межвузовский сборник научных трудов, 2005. – С.10-18.
4. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
5. Андрейцев В.І. Навчально-методичні матеріали з еколого-правових дисциплін. Ч.1. – К. – 1998. – 28 с.
6. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с.
7. Андрейцев В.І. Правовий режим землі як основного національного багатства// Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2002. – №4. – С.15-26.
8. Балюк Г.І. Екололгічне право України: Конспект лекцій у схемах (Загальна і особлива частини): Навч. посібник. – К.:Юрінком Інтер, 2006. – 192 с.
9. Бахуринська М.М. Правові засади концесії земельної ділянки за законодавством України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Бахуринська Марія Михайлівна. – К., 2008. – 200 с.
10. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1998. – 130 с.
11. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристичні ресурси України: методологія та методи аналізу, термінологія, районування. – К.: ВПЦ “Київ. ун-т”, 2001. – 395 с.
12. Бережная И. В. Формы организации и методы управления рекреационной сферой в новых условиях хозяйствования (на примере Крымского региона): дис... канд. экон. наук: 08.02.03 / Крымский ин-т природоохранного и курортного строительства. - Симферополь, 1997. – 208 с.
13. Бобкова А.Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності: автореферат дисс... докт. юрид. наук:12.00.04 та 12.00.04/Донецький національний університет. ІЕПД НАН України. – К.:2001. – 34 с.
14. Бобкова А.Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности: дис...докт.юрид.наук:12.00.06.; 12.00.04. /Донецкий нац. ун-т ИЭПИ НАН Украины. – Донецк. 2001. – 466с.
15. Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів//Право України. – 2005. – № 5. – С. 51-54.
16. Бобкова А.Г. Правовий режим використання та охорони рекреаційних зон// Екологічне право: Особлива частина : Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад.. курс /За ред. АПрН В.І. Андрейцева.К.:Істина, 2001. – С. 502-516.
17. Богуславский М.М. Международная охрана культурных ценностей. – М.: Международные отношения, 1979. – 192 с.
18. Бондар Л.О. Правове регулювання використання природних рекреаційних ресурсів//Природноресурсове право України: Навч. посіб. /За ред. І.І. Каракаша. – К.: Істина, 2005. – С. 308 – 329.
19. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). Учебник. – М., 1998. – 688 с.
20. Васильева И.Г. США: государство, капитал и рекреационные ресурсы / Ин-т США и Канады. – М.: Наука, 2001. – 150 с.
21. Веклич О. Економічний механізм природокористування: аналіз дієвості // Економіка України. – 2003. – № 10. – С. 62 – 70.
22. Великий тлумачний словник сучасної української мови/Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. –1440 с.
23. Вельгош Н.З. Туристичний та курортно-рекреаційний продукт: поняття та сутність// Економіка та підприємництво. – 2006. – № 6. – С. 55-57.
24. Верменко А.Ю. Природоохоронні території України та їх використання для рекреаціїї населення//Туристичні ресурси України. Збірник наук. статей/ Ред. колегія Бейдик О.О., Крачило М.П. та ін. – К., 1996. – 332 с.
25. Вечерський В. Палацово-парковий ансамбль у Качанівці// «Пам’ятки України: історія та культура». – 2000. – № 1.
26. Гаман П.І. Удосконалення системи державного управління рекреаційним природокористуванням//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2008-2/doc/2/05.pdf.
27. Гетьман В. Екотуризм – для збереження ландшафтного різноманіття//Наука і суспільство.. – равень-червень, 2001. – С. 26-29.
28. Гетьман В. Концептуальні питання екотуризму в контексті збереження ландшафтного різноманіття//Рідна природа. – № 2. – 2001. – С. 34-35.
29. Гетьман В.І. Основні завдання і проблеми розвитку екотуризму в національних природних парках і біосферних заповідниках України. – В кн.: Гори і люди (у контексті сталого розвитку). Матеріали Міжнародної конференції, присвяченої Міжнародному року гір (м. Рахів. 14-18 жовтня 2002 р.), т.1. – С. 305-313.
30. Гетьман В.І. Про надання платних рекреаційних послуг установами природно-заповідного фонду України//Рідна природа. – 2001. – № 5. – С. 10-14.
31. Гетьман В.І., Вольвач Ф.В. У контексті сучасного стану вітчизняної курортної справи (включаючи природно-заповідний фонд) // Экология окружающей среды стран СНГ. – 2004. – №16. – май. – С. 33 – 37.
32. Гнатюк М.Р. Закон України «Про туризм»: Постатейний коментар. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 200 с.
33. Гражданское право: Учебник/Отв. ред. Е.А. Суханов. Т.1.М.:Бек, 2000 – 704 с.
34. Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права / Ю. И. Гревцов. Ленинград: Изд-во Лен. ун-та, 1987. – 128с.
35. Ґудзь П. В. Механізм розвитку курортно-рекреаційних територій у сучасних умовах: дис... д-ра екон. наук: 08.10.01 / НАН України; Інститут економіко- правових досліджень. - Донецьк, 2003. – 464 с.
36. Даль В.И. Толковый словарь живового великорусского языка: В 4 т. – М.: Рус.яз., 1999. –Т.4. – 684 с.
37. Державний земельний кадастр України за станом на 1 січня 2008 року: Книга І. – К.: Держкомзем України, 2008. – 259 с.
38. Дідик Я. М. Економічні методи стимулювання комплексного використання рекреаційних ресурсів лісу (на прикладі Карпатського району): дис...канд. екон. наук: 08.08.01 / Український лісотехнічний ун-т. - Львів, 1995. – 217 с.
39. Дроздов И.А. Договоры на передачу в пользование природных ресурсов: Учебно-практическое пособие /И. А. Дроздов. – М.:Проспект, 2001. – 120 с.
40. Дудин А.П. Диалектика правоотношения. – Саратов. – 1983. – 110 с.
41. Дудкіна О. П. Регіональні особливості розвитку рекреаційних зон (методичні та організаційно-економічні основи): дис... канд. экон. наук: 08.10.01 / Тернопільська академія народного господарства. – Тернопіль, 1999. – 202с.
42. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад.. курс /[Андрейцев В.І., Балюк Г.І., Бобкова А. Г. та ін.]; За ред. АПрН В.І. Андрейцева: Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Юридичний факультет. – К.:Істина, 2001. – 544 с.
43. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник /За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – 848 с.
44. Евтихеев И.И. Земельное право. М.; Пг., 1923. – 173 с.
45. Ердавлетов С.Р. К вопросу предмета географии туризма//Туризм и региональное развитие: Материалы III Междунар. науч.-практ. конф. Смоленск, 2004. – С. 99-105.
46. Ерофеев Б.В. Советское земельное право. Учебник. – М.: Высш. шк., 1965. – 394c.
47. Єлісєєва О.В. Припинення права приватної власності на земельну ділянку за законодавством України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006
48. Єна В. Г., Твердохлєбов І. Т., Шантирь С. П. Південний берег Криму: Путівник. - Сімферополь: Бізнес-Інформ, 1996. – 303 с.
49. Желудковский Е.А. Организация и управление рекреакционной деятельности городов-курортов: дис. ... канд. экон. наук : 08.00.05 / Е. А. Желудковский; Ин-т ботаники АН УССР им. Н.Г. Холодного, Отдел экологии и экон. природопользования, [Киевский ин-т народного хоз-ва им. Д.С. Коротченко]. - К., 1988. – 184 с.
50. Живицкий А. В. Научные основы оценки социально-экономической эффективности рекреационного природопользования. – О., 1995. – 440с.
51. Жученко В.Г. Особливості рекреаційних ресурсів України та можливості використання їх у туристично-рекреаційній діяльності//Екологія і ресурси: Зб. наук. пр./ Укр. Ін-т дослідж. навколиш. Середовища і ресурсів. – К.: УІНСіР РНБОУ, 2003. – Вип.6. – С. 167- 173.
52. Забелышенский А.А. Правовое обеспечение ландшафтного подхода к организации использования земель//Развитие правового регулирования природоохранных и сельскохозяйственных отношений. – Свердловск. 1998. – С. 46-56.
53. Земельне право України: Підручник/ М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П.Гетьман та ін.; За ред. М.В.Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
54. Земельне право України / Погрібний О.О., Каракаш І.І. – К.: Істина. – 2003. – 448с.
55. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. В.І. Семчика. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 680 с.
56. Зінько Ю.В., Гетьман В.І. Розвиток туризму в національних парках Українських Карпат. – В кн.: Гори і люди ( у контексті сталого розвитку). Матеріали Міжнародної конференції, присвяченої Міжнародному року гір (м. Рахів. 14-18 жовтня 2002 р.), т.1. – С. 353-363.
57. Золоева Я. Концессионное соглашение как одна из возможных договорных форм недропользования в России // Нефть, газ и право. – 2003. - №1. – С. 36-44.
58. Зорин И.В., Каверина Т.П., Квартальнов В.А. и др. Менеджмент туризма. Туризм как вид деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 406 с.
59. Зубач В., Шпір М. Зелений туризм: пропозиції і проблеми//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://status.net.ua
60. Имашев С.М. Право рекреационного природопользования (некоторые аспекты теории): автореферат Дисс... канд. юрид. наук:12.00.06 – Алма-Ата.: 1991. – 17 с.
61. Кирич Н. Б. Вдосконалення економічних механізмів організації безпечної життєдіяльності населення і відтворення здоров'я людей рекреаційними засобами (на прикладі Тернопільської області): автореф. дис... канд. екон. наук: 08.09.01 / Технологічний ун-т Поділля. - Хмельницький, 1998. – 16 с.
62. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
63. Клюкин Б.Д. О развитии договорной основы права пользования недрами // Нефть, газ и право. – 2003. – №6. – С. 9-18.
64. Ковальчук Т.Г. Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 63-64. – С. 32-36.
65. Колбасов О.С. Международно-правовая охрана окружающей среды. – М.: «Международные отношения», 1982. – 187 с.
66. Колбовский Е.Ю. Экологический туризм и экология туризма: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений/Е.Ю. Колбовский. – М.: Издательский центр «Академия», 2006. – 256 с.
67. Колдаев С.В. Договорной порядок пользования недрами как альтернатива разрешительному порядку // Современное права. – М.: Новый индекс, 2005. - №1. – С. 2 - 8.
68. Колесник О.О. Формування класифікаційних ознак туризму в системі економічних аспектів розвитку суспільства// Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні науки. – 2009. – № 1 (47). – С. 171-175.
69. Колотуха О.В. Ресурсний потенціал дитячо-юнацького туризму в Україні, Київ, 2005. – 116 с.
70. Коробейникова Я. С. Оцінка екологічного стану геологічного середовища та рекреаційних можливостей Долинського району Карпат: дис... канд. геолог. наук: 21.06.01 / Івано-Франківський національний технічний ун-т нафти і газу. – Івано-Франківськ, 2002 – 152 с.
71. Косолапов А.Б. Теория и практика рекреацыонного природопользования. Владивосток: ДВГАЭУ, 2001. – 120 с.
72. Костенко О.Б. Основи правознавства: Посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – Вид. 2-ге, доп. І перероб. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 600 с.
73. Костриця М.Ю., Дубовис М.С. Туристичний похід вихідного дня. – К.: Здоров’я, 1989. – 150 с.
74. Костяшкін І.О. Право загального землекористування громадян: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06../Хмельницький університет управління і права. –Автореферат. – К., 2005. – 19 с.
75. Костяшкін І.О. Реалізація права загального землекористування громадян на землях лісового фонду//Університетські наукові записки. – 2006. – № 1 (17). – С. 186-190.
76. Костяшкін І.О., Лисоконь А.С. До питання реалізації права загального землекористування громадян на землях рекреаційного призначення//Університетські наукові записки. – 2007. – № 2 (22). – С. 259-265.
77. Котюк І., Котюк О. Курс правознавства. Частина І: Основи теорії держави і права: Навч. посібник. – К.: ВЕРСІЯ, Видавець Іван Котюк. – 2003. – 225 с.
78. Красилич Н.Д. Организационно-правовые вопросы охраны природно-заповедного фонда: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Н.Д Красилич. – М.,1989. – 18 с.
79. Крассов О.И. Земельное право: Учебник. М.:Юрист, 2000. – 624 с.
80. Кривчиков О. Проти самочинного будівництва в Криму//Крок. – 2002. – № 11//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mndc.naiau.kiev.ua/krok/2002/11/4.htm
81. Кровякова М.Т. Оптимізація еколого-гігієнічних умов рекреацій Криму: автореф. дис... канд. мед. наук: 14.02.01 / М.Т. Кровякова; Ін-т гігієни та мед. екол. ім. О.М.Марзеєва АМН України. – К., 2002. – 23 с.
82. Лобанов Ю.Н. Отдых и архитектура – будущее и настоящее. – Л.: Стройиздат, 1982. – 200 с.
83. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
84. Мамутов В.К., Амоша А.И., Дементьева Т.Н. и др. Рекреация: социально-экономические и правовые аспекты. – Академия наук Украины. Институт экономики и промышленности. – Киев:Наук. Думка, 1992. – 141 с.
85. Мариняк Я. Становлення та розвиток наукової дисципліни ”Географія туризму” в Україні // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. – Тернопіль: 2007. – С.203-207.
86. Мацола В.І. Формування і розвиток рекреаційно- туристичного комплексу Закарпатської області: дис... канд. екон. наук: 08.10.02 / Ужгородський держ. ун-т. - Ужгород, 1996. – 176с.
87. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України.- Львів: НАН. України, Ін-т регіональних досліджень, 1997. – 259 с.
88. Мірошниченко А.М., Марусенко Р.І. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України, 3-тє видання, змінене і доповнене. – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011 – 516с.
89. Минаева А.А. Понятие «правовой режим земель» и его значение в земельном праве// Экологическое право. – № 1. – 2005. – С.40-45.
90. Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Т. Рекреационная география. – М.:МГУ, 1981. – 208