ПРАВОВИЙ СТАТУС КЕРІВНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ПРАЦІВНИКА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

Могила Дмитро Васильович

349.2: 331.105.22/24(477)

ПРАВОВИЙ СТАТУС КЕРІВНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ПРАЦІВНИКА

Спеціальність 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
доктор юридичних наук,
професор
Г.І. Чанишева

Одеса – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…….………………………………………………………………..……3

РОЗДІЛ 1
КЕРІВНИК ПІДПРИЄМСТВА, УСТАНОВИ, ОРГАНІЗАЦІЇ
ЯК ПРАЦІВНИК ……………………………………………………………....12

1.1 Керівник підприємства, установи, організації» як
категорія трудового права……………..……………………………………......12
1.2. Чинники, що обумовлюють встановлення особливого правового
статусу керівників підприємств, установ, організацій.……….………………26
1.3. Роль трудового права в регулюванні відносин з участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників………………….………....46
Висновки за розділом 1 дисертації.…………………………………….............67

РОЗДІЛ 2
ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН З
КЕРІВНИКАМИ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ, ОРГАНІЗАЦІЙ……….74

2.1. Виникнення трудових правовідносин з керівниками
підприємств, установ, організацій …………………………………………..…74
2.2. Припинення трудових правовідносин з керівниками
підприємств, установ, організацій …………………..…………..……………101
Висновки за розділом 2 дисертації……………………………………………128

РОЗДІЛ 3
ПРАВА, ОБОВ’ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
КЕРІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ,
ОРГАНІЗАЦІЙ …………………………………………………………..…..133

3.1. Права та обов’язки керівників підприємств, установ,
організацій ……………………………..............................................................133
3.2. Відповідальність керівників підприємств, установ,
організацій за законодавством про працю .......................................................152
Висновки за розділом 3 дисертації……………………………………………178

ВИСНОВКИ…...………………………………………………………………182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………..……………………….192

Вступ

Актуальність теми дослідження. Як зазначав М. Г. Александров, «в праці знаходить своє вираження особливий, специфічний людський вплив на природу. Відмітність ознаки праці як особливого виду впливу на природу, полягає в тому, що результат впливу заздалегідь усвідомлюється діячем в якості мети, з якою діяч і узгоджує спосіб та характер своїх дій» [1, с. 5]. Однак досягнення такої мети виявляється неможливим просто хаотичним виконанням окремими працівниками певних дій та функцій. Необхідна чітка та ефективна консолідація зусиль багатьох людей для досягнення кінцевої мети. Саме таку консолідацію та цілісність в рамках окремо взятого трудового осередку (мається на увазі підприємство, установа, організація) повинні забезпечувати їх керівники.
«Колектив трудящих виконує погоджені трудові функції під єдиним керівництвом для досягнення певних спільних цілей» [1, с. 201]. Саме єдине керівництво, в особі колегіального чи одноособового виконавчого органу підприємства, установи, організації забезпечує ефективне досягнення таких цілей. У будь-якому разі головною особою, що об’єднує певний трудовий колектив для досягнення спільної мети – є керівник підприємства, установи, організації.
За часів Радянського Союзу добір кандидатів на посади керівників підприємств, установ, організацій здійснювали комітети комуністичної партії різних рівнів згідно з номенклатурою посад, що була встановлена для них. Ці ж партійні комітети приймали рішення про прийняття на роботу та звільнення з роботи керівників підприємств, установ, організацій. Де-факто такі рішення були обов’язковими для державних органів, які лише юридично оформляли прийняття на роботу та звільнення з роботи керівників підприємств, установ, організацій. Партійні комітети виконували і основне коло обов’язків щодо контролю трудової діяльності керівників підприємств, установ, організацій. Отже, регулювання трудових відносин керівників при соціалізмі переважно здійснювалось позаправовими засобами.
У зв’язку з відмовою України від подальшого в умовах тоталітарного політичного режиму будівництва комунізму був здійснений перехід до створення ринкової економіки і формування демократичного політичного режиму. Це в радикальний спосіб змінило як практику добору працівників на посади керівників підприємств, установ, організацій, так і засоби регулювання їх трудової діяльності.
У нових політичних і соціально-економічних умовах позаправових засобів регулювання праці керівників підприємств, установ, організацій не стало. Залишились лише ті радянські правові засоби, які були розраховані на виконання суто формальних функцій. Ці засоби були доповнені наданням керівникам підприємств, установ, організацій реальної можливості захисту своїх прав у суді. Це значно послабило можливості впливу на керівників тих органів і посадових осіб, які стали позначатись в Україні терміном «власник або уповноважений ним орган». Ще одне нововведення – контрактна форма трудового договору з абсолютною більшістю керівників підприємств, установ, організацій – дещо поповнило вакуум, що виник унаслідок зникнення позаправових засобів впливу на трудову діяльність керівників. Але повністю цей вакуум заповнити не вдалось, бо за нових умов необхідно було переглянути весь арсенал правового регулювання праці керівників підприємств, установ, організацій.
Керівник є найвищою посадовою особою на підприємстві, в установі, організації. Він керує підприємством, установою, організацією, вирішує найважливіші питання життєдіяльності підприємства, установи, організації. Від керівника залежить напрямок принаймні поточної діяльності, отриманий прибуток, зайнятість працівників тощо. Перш за все керівник – це менеджер, що поставлений власником підприємства, установи, організації для ефективного керування з метою отримання прибутку чи досягнення відповідного соціального результату.
Не підлягає сумніву, що прогрес будь-якого суспільства у довгостроковій перспективі обумовлюється не розмірами території країни, не наявністю запасів корисних копалин, родючих ґрунтів та інших природних ресурсів, не кліматом, а організацією суспільства, яка буде здатна вивільнити і матеріалізувати в суспільному продукті наявний трудовий творчий потенціал людей та спрямувати цей продукт на створення умов для подальшого розвитку зазначеного потенціалу. Провідну роль у забезпеченні належної трудової організації суспільства відіграють керівники підприємств, установ, організацій. Але за наявності істотних особливостей трудових відносин керівників підприємств, установ, організацій Кодекс законів про працю України містить лише декілька окремих положень, що регулюють трудові відносини цієї категорії працівників. Разом з іншими нормативно-правовими актами Кодекс законів про працю України не забезпечує системно узгодженого регулювання праці цієї категорії працівників.
Зазначена ситуація обумовлена, зокрема відсутністю наукових досліджень трудових відносин з участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників. Цій темі були присвячені лише окремі статті, що опубліковані в Україні. Монографічні дослідження цієї проблеми в Україні не здійснювались ніколи.
З урахування викладеного слід визнати, що дослідження цієї проблеми має ознаку актуальності.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення комплексу особливостей правового регулювання трудових відносин за участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників та розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства про працю в частині, що стосується зазначених особливостей.
Для досягнення названої мети в процесі роботи над дисертацією вирішувались наступні завдання: 1) визначити чинники, що обумовлюють особливості правового регулювання праці керівників підприємств, установ, організацій; 2) дослідити тенденцію до використання цивільно-правових засобів регулювання трудових відносин з участю керівників підприємств, установ, організацій; 3) визначити сторону роботодавця у трудових відносинах з участю керівників як працівників; 4) показати роль керівника як особи, що здійснює дієздатність підприємства, установи, організації у їх трудових правовідносинах з працівниками; 5) виявити особливості прийняття на роботу та звільнення з роботи керівників підприємств, установ, організацій; 6) дослідити особливості правового регулювання умов праці та відповідальності керівників підприємств, установ, організацій.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо використання праці керівників підприємств, установ, організацій.
Предметом дослідження є правові норми, що регулюють трудові відносини за участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників, та правові відносини, що виникають у результаті такого врегулювання.
При здійсненні дисертаційного дослідження використовувались різні методи дослідження. Використовувався загальнонауковий діалектико-матеріалістичний метод, який дозволив виявити проблеми, що виникають при регулюванні відносин за участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників. При цьому, автор виходив з того, що зміст правових норм, що стали предметом дослідження, вирішальною мірою обумовлений станом суспільних відносин. Однак трудове законодавство має інструменти та можливість активного зворотного впливу на суспільні відносини (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).
Формально-юридичний метод використовувався при аналізі положень нормативних актів, якими регулюються трудові відносини з участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників, визначається порядок призначення та звільнення їх з посад, умови та порядок здійснення прав та межі відповідальності останніх (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).
Метод логічного аналізу використовувався при формулюванні оптимальних варіантів правового регулювання, формулюванні теоретичної моделі відносин за участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників, які порівнювались з існуючою моделлю, що дало можливості на цій підставі розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).
Системно-структурний метод використовувався при дослідженні правових норм, які розглядались як певна єдина система, що включає до себе окремі елементи, які розмежовані між собою і регулюють ті відносини, які потребують специфічного правового впливу (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3).
Історичний метод використовувався для пошуку нових засобів впливу права на суспільні відносини в соціально-економічних умовах, що змінюються (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2).
Метод порівняльного правознавства застосовувався для того, щоб врахувати досвід правового регулювання відносин за участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників в інших країнах (зокрема, в Російській Федерації, Республіці Білорусь) (підрозділи 1.1, 1.3, 3.2).
Теоретичну і методологічну основу дослідження склали наукові праці з теорії права і трудового права М. Г. Александрова, В. М. Андріїва, О. М. Бухаловського, В. С. Венедіктова, С. В. Венедіктова, Л. Я. Гінцбурга, Г. С. Гончарової, В. В. Жернакова, П. І. Жигалкіна, І. В. Зуба, М. І. Іншина, С. С. Карінського, Р. І. Кондратьева, В. В. Лазора, Л. І. Лазор, Р. З. Лівшиця, С. С. Лукаша, М. В. Лушникової, А. М. Лушникова, С. П. Мавріна, А. Р. Мацюка, К. Ю. Мельника, В. І. Нікітінського, А. Ю. Пашерстника, О. С. Пашкова, П. Д. Пилипенка, В. С. Попова, С. М. Прилипка, В. І. Прокопенка, В. І. Процевського, О. І. Процевського, В. Г. Ротаня, А. М. Слюсаря, О. В. Смірнова, П. Р. Стависського, К. П. Уржинського, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої, І. І. Шамшиної, В. І. Щербини, О. М. Ярошенка.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням особливостей правового регулювання відносин за участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників за законодавством України про працю.
У дисертації формулюються та обґрунтовуються наступні нові наукові положення:
вперше:
- запропоновано наступне визначення терміну «керівник підприємства, установи, організації»: керівник підприємства, установи, організації – це фізична особа, яка відповідно до законодавчих та інших нормативно-правових актів України, установчих документів юридичної особи (підприємства, установи, організації) є одноособовим виконавчим органом або очолює виконавчий орган підприємства, установи, організації, організує роботу підприємства, установи, організації та має право здійснювати дієздатність підприємства, установи, організації у всіх правовідносинах без довіреності;
- зроблено висновок про те, що поширена в науці думка про взаємне наближення та взаємопроникнення трудового і цивільного права неправильно відображає сутність процесів розвитку трудового і цивільного права. Ця думка підштовхує законодавця до використання цивільного законодавства для регулювання відносин, які за своєю сутністю є трудовими. Натомість слід вести мову про розмежування сфер дії цих галузей права та про субсидіарне застосування норм цивільного права до трудових відносин в умовах недостатнього розвитку трудового права;
- поставлено і вирішено питання про сторону правовідносин, що виникають у процесі прийняття на роботу та звільнення керівників підприємств, установ, організацій різних організаційно-правових форм, яка (сторона) протистоїть керівникові у цих відносинах (нею є саме це підприємство, установа, організація) та про способи здійснення дієздатності цієї сторони;
- запропоновано внести доповнення до ст. 103 і 104 Господарського кодексу України (далі – ГК) [2], до ст. 16 Закону України «Про кооперацію» [3] та встановити, що керівником кооперативу є виконавчий директор, а за відсутності такої посади – правління (голова кооперативу). Керівник одночасно є виконавчим органом. Якщо керівником є виконавчий директор, то за правлінням (головою) кооперативу зберігається визначені статутом повноваження виконавчого органу;
- доведено, що керівники підприємств, установ, організацій не є і не можуть бути співсуб’єктами трудових правовідносин на стороні підприємства, установи, організації, бо тільки здійснюють дієздатність останніх;
- запропоновано офіційно визнати, що керівники підприємств, установ, організацій самостійно визначають режим своєї роботи та встановити правові норми, які будуть забезпечувати в таких умовах інтереси сторін відповідних правовідносин;
- обґрунтовано пропозицію про поширення на керівників підприємств, установ, організацій такої підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу як втрата довіри;
удосконалено:
- положення про те, що інші галузі права, крім трудового, трудові відносини з участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників не регулюють, але наповнюють змістом трудові обов’язки керівників, які діють від імені підприємств, установ, організацій у цивільних, публічних та інших правовідносинах;
- положення про значення праці керівників підприємств, установ, організацій як вирішальної ланки трудової організації суспільства, що обумовлює прогрес суспільства в цілому;
- висновок про те, що рішення Конституційного Суду України, згідно якого усунення членів виконавчого органу здійснюється в межах корпоративних відносин і не зачіпає трудові відносини, не може спростувати об’єктивну дійсність, яка полягає в тому, що зазначене усунення виключає продовження виконання керівником товариства, якого усунено, трудових обов’язків, який у зв’язку з цим підлягає звільненню з роботи с посиланням на ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) [4] як на підставу звільнення;
- положення про те, що правило про неможливість встановлення контрактом повної матеріальної відповідальності працівника, встановлене Кабінетом Міністрів України, не повинне застосовуватись унаслідок його суперечності частині третій ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) [5];
- положення про необхідність встановлення загального правила про те, що з керівниками підприємств, установ, організацій укладаються трудові договори у формі контрактів та подолання у такий спосіб фрагментарності правового регулювання відповідних відносин;
набули подальшого розвитку:
- положення про необхідність визначення порядку здійснення дієздатності товариств у трудових правовідносинах з їх керівниками;
- положення про те, що наявність у трудових відносинах усіх керівників підприємств, установ, організацій спільних рис диктує необхідність забезпечення єдності правового визначення змісту трудових контрактів з цією категорією працівників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами планами. Теоретичні та практичні питання теми дисертації досліджувалися у межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення «Правове регулювання трудових відносин і відносин у сфері соціального захисту в умовах ринкової економіки та його ефективність» на 2006-2010 роки, яка була складовою плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970) та плану науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення «Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці та соціального забезпечення» на 2011-2015 роки, що є складовою плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2015 роки (державний реєстраційний номер 0110U000671).
Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження можуть бути використані при розробці нового Трудового кодексу України чи окремого закону, що буде присвячений регулюванню відносин за участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників, а також в практичній діяльності фахівців з права, юристів, адвокатів, відповідних працівників підприємств, установ, організацій, в правозастосовній діяльності судів, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних і методичних посібників і при викладанні курсу трудового права. Теоретичні висновки і положення можуть використовуватись в подальших наукових дослідженнях.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях: «П’яті Прибузькі юридичні читання» (Миколаївський навчальний центр Національного Університету «Одеська юридична академія», 27-28 листопада 2009 року), «Актуальні проблеми регулювання відносин у сфері парці і соціального забезпечення» (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 7-8 жовтня 2011 року), «Трудове право, право соціального забезпечення та сучасні проблеми проходження служби в органах внутрішніх справ» (Харківський національний університет внутрішніх справ, 25 листопада 2011 року).
Публікації. Основні положення дослідження викладені в 8 публікаціях, включаючи 5 наукових статей в фахових виданнях, включених до переліку спеціалізованих видань, що затверджений Вищою атестаційною комісією, і в трьох тезах повідомлень на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати наступні висновки.
У чинному законодавстві про працю вживається термін «керівник» і «власник або уповноважений ним орган», що стосується керівників підприємств, установ, організацій. Термін «керівник» вживається у випадках, коли встановлюються положення, що регулюють відносини між керівником як працівником, з одного боку, та підприємством, установою, організацією, - з іншого, як роботодавцем. Термін «власник або уповноважений ним орган» означає, що права та обов’язки на підставі відповідних нормативних положень належать підприємству, установі, організації, дієздатність яких у відповідних відносинах здійснює керівник. Тому ідея про статус адміністрації (керівника) підприємства, установи, організації як співсуб’єкта на стороні підприємства, установи, організації у їх трудових правовідносинах з працівниками, сформульована М. Г. Алєксандровим і розвинута О. М. Бухаловським, потребує перегляду: керівник є суб’єктом (працівником) у трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією як працівник і діє у правовідносинах з працівниками підприємства, установи, організації як орган юридичної особи (працівник, наділений повноваженнями діяти від імені підприємства, установи, організації), що не набуває для себе у цих правовідносинах будь-яких прав та обов’язків.
Відсутність визначення терміну «керівник підприємства, установи, організації» в актах трудового законодавства України призводить до того, що іноді керівник ототожнюється з очолюваним підприємством, установою, організацією. Звідси виникає потреба в уточненні особи керівника як працівника підприємства, установи, організації, що здійснює дієздатність підприємства, установи, організації. У дисертації пропонується визначити в законодавстві про працю, що керівник підприємства, установи, організації – це фізична особа, яка відповідно до законодавчих та інших нормативно-правових актів України, установчих документів юридичної особи (підприємства, установи, організації) є одноособовим виконавчим органом або очолює виконавчий орган підприємства, установи, організації, організує роботу підприємства, установи, організації та має право здійснювати дієздатність підприємства, установи, організації у всіх правовідносинах без довіреності.
Керівники підприємств, установ, організацій усі разом як соціальний прошарок утворюють каркас соціальної будівлі, що називається трудовою організацією суспільства. Вони виконують провідну роль у системі трудової організації суспільства, у межах якої матеріалізується та набуває свого подальшого розвитку трудовий творчий потенціал працівників. У свою чергу трудова організація суспільства передумовлює стан організації суспільства взагалі, яка є основним чинником прогресу суспільства. Це означає, що законодавець мав би зосередитись над проблемою оптимізації правового регулювання трудових відносин керівників підприємств, установ, організацій як працівників, затвердити концепцію такої оптимізації та прийняти закон про регулювання праці керівників або включити відповідні положення до Кодексу законів про працю України та до проекту Трудового кодексу України. Але на цей час немає ні концепції, ні запропонованого тут закону, ні положень відповідного змісту, включених до Кодексу законів про працю України та до проекту Трудового кодексу України. Тому зберігає свою актуальність розробка та прийняття зазначеної концепції та закону, включення до Кодексу законів про працю України та до проекту Трудового кодексу України відповідних законодавчих положень.
Можна виділити два основні чинника, що безпосередньо обумовлюють необхідність особливого правового регулювання трудових відносин з участю керівників підприємств, установ, організацій як працівників. Перший чинник пов’язаний з тезисом про те, що керівники підприємств, установ, організацій є фундаментом сталого та ефективного розвитку трудового творчого потенціалу колективів, які вони очолюють, що у свою чергу впливає на ефективність розвитку трудового творчого потенціалу суспільства в цілому. Другий чинник пов’язаний з необхідністю вирішення проблеми підпорядкування трудової діяльності керівників підприємств, установ, організацій інтересам капіталу, тобто інтересам власника або уповноваженого ним органу, в тому числі інтересам держави або територіальних громад, якщо підприємство, установа, організація засновані державними органами або органами місцевого самоврядування.
У науці трудового права поширеною є думка про взаємне наближення та взаємопроникнення трудового і цивільного права. Ця думка є хибною, бо це – дві різні галузі права, що розвиваються відповідно до притаманних ім закономірностей, а субсидіарне застосування положень цивільного законодавства до відносин, що є предметом трудового права, обумовлено виключно недостатнім розвитком трудового права. Проте зазначена думка вплинула на позицію законодавця, який включив до Цивільного кодексу України положення про усунення членів (у тому числі керівників) виконавчих органів товариств (ст. 99), до Закону України «Про акціонерні товариства» - положення про припинення повноважень голови та членів виконавчих органів акціонерних товариств (ст. 61), а до обох названих законодавчих актів – положення про відшкодування збитків відповідними посадовими особами (у тому числі – керівниками) юридичних осіб [56]. Конституційний Суд України навіть здійснив спробу довести, що усунення членів виконавчих органів товариств не зачіпає трудові відносини. Авторитет Конституційного Суду України є високим, але ж не настільки, щоб він міг спростувати об’єктивний зв’язок між «усуненням» та трудовими правовідносинами: усунений від виконання своїх обов’язків член виконавчого органу товариства не має змоги виконувати трудові обов’язки, що входять до змісту його трудових правовідносин з товариством. Тому між предметом цивільного і предметом трудового права слід провести чітку лінію розмежування: якщо між фізичною особою – підприємцем і власником укладено договір управління єдиним майновим комплексом підприємства, виникають цивільні відносини, що є предметом цивільного права. Якщо ж фізична особа приймається на роботу на посаду керівника підприємства, установи, організації, виникають трудові відносини, що є предметом трудового права. Поширення дії норм цивільного права на ці відносини здатне лише дезорганізувати їх, як це і підтверджується практикою застосування ч. 3 ст. 99 і ч. 4 ст. 92 ЦК, ч. 2 ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» [56]. Тому ці положення слід вилучити із Цивільного кодексу України і Закону України «Про акціонерні товариства».
У той же час не можна ігнорувати ту обставину, що використання цивільно-правових засобів для регулювання відносин між керівниками підприємств, установ, організацій та їх роботодавцями, відносин, які за своєю сутністю є трудовими і належать до предмета трудового права, обумовлене консервативністю трудового права. Поки науковці-фахівці у галузі трудового права збирають аргументи на користь неприпустимості погіршувати умовами трудових контрактів становища працівників, у тому числі і керівників підприємств приватної форми власності, законодавець врегулював відповідні відносини нормами цивільного права.
Роботодавцем для керівників підприємств, установ, організацій як працівників є саме це підприємство, установа, організація, оскільки за їх рахунок керівники отримують заробітну плату, перед ними керівники несуть матеріальну відповідальність. У той же час порядок здійснення трудової дієздатності підприємств, установ, організацій у трудових правовідносинах з їх керівниками законодавством належно не визначений. На підприємствах і організаціях, що засновані на приватній власності, виникли проблеми здійснення дієздатності в період між загальними зборами учасників та представництва в суді при розгляді спорів з участю керівників, що не звільнені з роботи. Дієздатність підприємств, установ, організацій, що засновані на державній і комунальній власності, здійснюють відповідні державні органи і органи місцевого самоврядування. Але це питання законодавством чітко не вирішене, що обумовило пред’явлення позовів безпосередньо до таких органів, хоч вони і не є сторонами трудових відносин, про які йдеться. Тому у дисертації висуваються і обґрунтовуються пропозиції визначити в законодавчому акті осіб, які здійснюють дієздатність підприємств, установ, організацій, що засновані на приватній власності, у їх трудових правовідносинах з їх же керівниками, а стосовно підприємств, установ, організацій, що засновані на державній і комунальній власності, встановити, що їх відповідні посадові особи у трудових правовідносинах з керівниками підприємств, установ, організацій здійснюють дієздатність цих юридичних осіб. Таке ж правило слід встановити стосовно підприємств, заснованих іншими юридичними особами (материнськими компаніями, громадськими організаціями тощо). Що стосується перспективи, то підприємствами, установами, організаціями, заснованими на державній і комунальній власності, підприємствами, заснованими материнськими компаніями, громадськими організаціями тощо, повинні керувати працівники державних органів, органів місцевого самоврядування, материнських компаній, громадських організацій тощо. Тобто керівники таких підприємств, установ, організацій повинні перебувати в штаті державних органів, органів місцевого самоврядування, материнських компаній, громадських організацій тощо.
Трудові договори з керівниками підприємств, установ, організацій переважно укладаються в формі контракту. Але загального правила про можливість укладення контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій немає. Урешті-решт фрагментарність правил, що допускають можливість укладення контрактів з цією категорією працівників призвело до того, що стосовно керівників комунальних установ (крім установ освіти) застосування контрактної форми трудового договору взагалі не передбачено, а можливість укладення контрактів з керівниками державних установ і організацій, що не мають статусу підприємств, виводиться із повноваження державних органів, що здійснюють управління об’єктами державної власності.
Правове регулювання застосування контрактної форми трудового договору з керівниками підприємств, установ, організацій невиправдано диференціюється. Кабінет Міністрів України, стурбований проблемами державного сектору економіки, затвердив «Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності», Типову форму контракту з керівником підприємства, що є у державній власності. Стосовно керівників комунальних підприємств Кабінет Міністрів України використав таку оригінальну форму як рекомендація для відповідних органів місцевого самоврядування застосувати зазначені вище нормативно-правові акти. На керівників підприємств, заснованих на приватній власності поширюються нормативно-правові акти, що є загальними для працівників, стосовно яких законом дозволяється застосувати контрактну форму трудового договору. Це призвело до невиправданої диференціації правового регулювання порядку укладення трудових контрактів з окремими категоріями керівників підприємств, установ, організацій. Ця диференціація має бути усунута шляхом встановлення в Трудовому кодексі України або в спеціальному законі єдиних правил укладення трудових договорів у формі контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій.
Виключення використання цивільно-правового регулювання припинення трудових договорів з керівниками підприємств, установ, організацій, що мають статус товариств є актуальною практичною проблемою. Але ж до цього необхідно лібералізувати трудо-правове регулювання відповідних відносин. Для цього необхідно законом розширити перелік підстав розірвання трудових договорів (контрактів) з керівників підприємств, установ, організацій. Зокрема, необхідно передбачити можливість розірвання трудових договорів з цією категорією працівників у зв’язку з втратою довіри, у зв’язку з неодноразовим порушенням трудових обов’язків (незалежно від застосування за попередні порушення дисциплінарних стягнень). Доцільно було б з огляду на відсутність з об’єктивних причин повсякденного контролю виконання керівниками підприємств, установ, організацій своїх трудових обов’язків або значно подовжити строк, впродовж якого після порушення трудових обов’язків такі працівники мають бути звільнені з роботи, або вивести звільнення за порушення трудових обов’язків за межі поняття дисциплінарного стягнення. Перелік підстав розірвання трудових договорів (контрактів) з цією категорією працівників слід розширити, встановивши, що трудові договори з ними можуть бути розірванні з ініціативи роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) з інших підстав, що не можуть бути кваліфіковані як дискримінаційні за умови виплати вихідної допомоги в розмірі, що міг би досягати середньої заробітної плати за 12 місяців. Така підстава могла б застосовуватись, зокрема в тих випадках, коли роботодавець (власник або уповноважений ним орган) підшукав більш підходящу кандидатуру на посаду керівника підприємства, установи, організації.
Слід встановити, що захист права на працю керівників підприємств, установ, організацій не може здійснюватись шляхом поновлення на роботі. Адекватним способом захисту права керівників на працю в таких випадках є виплата компенсації за незаконне звільнення, розмір якої при цьому міг би досягати середньої заробітної плати за період тривалістю до 18 місяців. При цьому має виключатись стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.
Регулювання праці керівників підприємств, установ, організацій на цей час здійснюється переважно загальними нормами трудового права. Це призвело до того, що питання робочого часу цієї категорії працівників фактично виведене за межі правового регулювання. Оскільки підпорядкування робочого часу керівників загальним нормам трудового права є неможливим, робочий час цієї категорії працівників слід врегулювати спеціальними нормами в тій мірі, в якій це є можливим і доцільним. Доцільно і можливо встановити правила, які б давали змогу в кожен даний момент встановити, чи діяв керівник при виконанні трудових обов’язків. Це необхідно тому, що в разі нещасного випадку, що стався з керівником, треба кваліфікувати цей випадок як такий, що пов’язаний чи не пов’язаний з виробництвом. Для цього керівник повинен щоденно планувати і вести облік свого робочого часу у спеціальному журналі. Якщо відповідна робота запланована і відображена у такому журналі і це встановлено при розслідуванні нещасного випадку, нещасний випадок буде кваліфікований як пов’язаний з виробництвом, хоч би він стався в час, що є для підприємства, установи, організації неробочим, можливо – нічним, або стався навіть у вихідний чи святковий день.
Заробітна плата керівників підприємств, установ, організацій, що засновані на приватній власності, регулюється в договірному порядку. Але на підприємствах, в установах, організаціях, що засновані на державній і комунальній власності, заробітна плата піддається жорсткому централізованому правовому регулюванню. Але стосовно керівників державних і комунальних підприємств таке жорстке регулювання є неприйнятним, особливо у випадках, коли керівник забезпечив різке і істотне підвищення розміру прибутків, отриманих підприємством.
Дисциплінарна і матеріальна відповідальність керівників підприємств, установ, організацій є важливим засобом забезпечення якості їх праці. Тому відносини, що виникають у зв’язку з притягненням керівників до відповідальності, підлягають спеціальному і ефективному правовому врегулюванню. Але тенденція до використання цивільно-правових засобів регулювання відповідальності керівників привела до того, що в ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства», що присвячена відповідальності посадових осіб (у тому числі і керівників) акціонерних товариств [56], дисциплінарна відповідальність узагалі не згадується.
Ст. 61 Конституції України не допускає притягнення особи за одне й те саме порушення двічі до відповідальності одного й того ж виду. Із законів України випливає, що дисциплінарна і матеріальна відповідальність – це два різні види юридичної відповідальності (концепцію трудо-правовой відповідальності як виду юридичної відповідальності законодавець не сприйняв). Відтак, у дисертації зроблений висновок про те, що застосування до керівників підприємств, установ, організацій за одно й те ж саме порушення дисциплінарної і матеріальної відповідальності не суперечить ст. 61 Конституції України. Притягнення керівників до відповідальності в товариствах викликає труднощі з огляду на невизначеність особи, що здійснює повноваження роботодавця у період між загальними зборами учасників товариства. А пред’явлення у суді позову про притягнення керівника до матеріальної відповідальності (про звільнення керівника з роботи і появлення нового керівника, що має право діяти від імені підприємства, установи, організації) і взагалі є неможливим, крім випадків, коли статутом товариства повноваження здійснювати дієздатність підприємства, установи, організації у їх трудових правовідносинах з їх же керівниками не надане певній посадовій особі.
Можливість встановлення повної матеріальної відповідальності в трудовому контракті з керівником підприємства, установи, організації, що засновані на приватній формі власності, заперечується Положенням про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, яке допускає включення до контракту умови про повну матеріальну відповідальність тільки у випадках, передбачених ст. 134 КЗпП [5]. Це правило суперечить частині третій ст. 21 КЗпП [5] і Рішенню Конституційного суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство», а тому має бути вилучене із названого Положення. Потребують лібералізації і законодавчі положення про матеріальну відповідальність керівників. Але ця лібералізація у будь-якому випадку не може досягати того рівня, який встановлений ст. 92 ЦК [4] і ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» [56]. Можна допустити повну матеріальну відповідальність керівників, але тільки за пряму дійсну шкоду. При цьому поняття «прямої шкоди» має бути розкрите в законі як такої, що перебуває в прямому причинному зв’язку з порушенням, якого припустився керівник і яке не полягає в неналежному контролі виконання трудових обов’язків працівниками, підпорядкованими керівникові чи в загальній неналежній організації праці підпорядкованих керівникові працівників. Відповідальність за не отримані підприємством прибутки на керівника підприємства, що є найманим працівником, не може бути покладена. Якщо власник майна підприємства бажає, щоб була людина, яка відповідатиме за не отримані підприємством прибутки, йому слід рекомендувати укласти договір управління єдиним майновим комплексом підприємства з фізичною особою, що є суб’єктом підприємницької діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Александров Н. Г. Трудовое правоотношение / Александров Н. Г. – М. : Типография МИД СССР, 1948. – 336 с.
2. Господарський кодекс України, затверджений Законом України № 436-IV від 16 січня 2003 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. - Ст. 144.
3. Про кооперацію : Закон України № 1087-IV від 10 липня 2003 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 5. - Ст. 35.
4. Цивільний кодекс України, затверджений Законом України № 435-IV від 16 січня 2003 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. - Ст. 356.
5. Кодекс законів про працю України: Затв. Законом УРСР № 322-VIII від 10 грудня 1971 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. - Ст. 375.
6. Уставъ о Промышленности. Сводъ законовъ Российской Империи – С-Петербургъ : Русское книжное товарищество «Деятелъ», 1913. - Т. 11. Ч. 2.
7. Таль Л. С. Очерки промышленного права / Таль Л.С. – М., 1916.
8. Замордуев Д. Г. Руководитель организации как специальный субъект трудового права: дис. … канд. юр. наук. : 12.00.05 / Замордуев Д. Г. – М., 2005. – 191 с.
9. Киселев И. Я. Трудовое право России. Приложение: Кодекс законов о труде РСФСР 1922 года [Электронный ресурс] / И. Я. Киселёв – М., 2001. – режим доступа к кодексу: http://www.hist.msu.ru/Labour/Law/kodex_22.htm.
10. Акопов Д. Р. Правовое регулирование труда руководителей организаций: дис. … канд. юр. наук. : 12.00.05 / Акопов Д. Р. – М., 1999. - 159 с.
11. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность / Венедиктов А. В. – М. – Л. : Изд-во Академии наук СССР, 1948. – 839 с.
12. Александров Н. Г. Советское трудовое право. Учебник для юридических институтов и юридических факультетов государственных универститетов / Александров Н. Г. – М.: Госюриздат, 1954. – 384 с.
13. Бухаловский О. Н. Правовое положение предприятия по трудовому договору / Бухаловский О. Н. – Воронеж : Изд-во Воронежского университета, 1974. – 160 с.
14. Толстой Ю. К. О государственных юридических лицах в СССР / Ю. К. Толстой // Вестник ЛГУ. – 1995. – № 3.
15. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки : Закон Української РСР № 871-XII від 20 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 23. - Ст. 267.
16. Середа О. Г. Роботодавець як суб’єкт трудового права: дис. … канд. юр. наук. : 12.00.05 / Середа О. Г. – Харків., 2004. - 209 с.
17. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування : Закон України № 1058-IV від 09 липня 2003 р.(із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 49. - Ст. 376.
18. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності : Закон України № 717-V від 23 лютого 2007 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 22. - Ст. 292.
19. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття : Закон України № 3280-VI від 21 квітня 2011 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 44. - Ст. 466.
20. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням : Закон України № 964-V від 19 квітня 2007 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 32. - Ст. 410.
21. Про організації роботодавців : Закон України № 2436-III від 24 травня 2001 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. - Ст. 171.
22. Податковий кодекс України: затв. Законом України № 2755-VI від 2 грудня 2010 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13, № 13-14, № 15-16, № 17. - Ст. 112.
23. Слюсар А. М. Правовий статус суб’єктів трудового права України : теоретико-правовий аспект : Монографія / А. М.Слюсар. – Харків : Видавництво «ФІНН», 2011. – 236 с.
24. Національний класифікатор України, класифікатор професій ДК 003:2010. Класифікація професій. [Електронний ресурс] / [Чинний від 2010-07-28]. – К.: Держспоживстандарт України, 2010. – режим доступу до класифікатора http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va327609-10.
25. Трудовой кодекс Российской Федерации / Государственная дума Российской Федерации. – М. : Собрание законодательства Российской Федерации, 2002. – № 1. – Ст. 3.
26. Національний класифікатор України, класифікатор професій ДК 003:2010. Абетковий покажчик професійних назв робіт. [Електронний ресурс] / [Чинний від 2010-07-28]. – К. : Держспоживстандарт України, 2010. – режим доступу до класифікатора http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/vb327609-10.
27. Про банки і банківську діяльність : Закон України № 2121-III від 7 грудня 2000 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. - Ст. 30.
28. Про сільськогосподарську кооперацію : Закон України № 469/97-ВР від 17 липня 1997 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. - Ст. 261.
29. Здоронок Г. Актуальні питання діяльності акціонерних товариств / Здоронок Г. – К. : Юридическая практика, 2007. – 480 с.
30. Про практику розгляду судами трудових спорів : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. (із змін. та доп.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2011. – № 12.
31. Трудовой кодекс Республики Беларусь // Палата Представителей Республики Беларусь. – Минск: Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь, 1999. – № 80.
32. Лукашева Н. М. Класифікація вимог до працівників за трудовим правом України / Н. М. Лукашева // Учёные записки ТНУ им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2006. – Т. 19 (58). - № 1.
33. Кіяшко В. І. Зміст правового статусу керівника підприємства, установи, організації / В. І. Кіяшко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. - № 2.
34. Щукина Н. В. Ответственность руководителя, иных ответственных лиц работодателя за нарушения законодательства о труде: дис. … канд. юр. наук : 12.00.05 / Щукина Н. В. – М., 2003. – 168 с.
35. Томашевский К. Л., Войтик А. А. Научно-практический комментарий к законодательству о трудовых контрактах (с приложением примерных форм контрактов и нормативных правовых актов) / Томашевский К. Л., Войтик А.А. – Минск : Дикта, 2003. – 672 с.
36. Фёклин Ю. Особенности правового статуса руководителя образовательного учреждения / Ю. Фёклин // Юрист вуза. – 2008. – № 11.
37. Ротань В. Г. Социальное равенство и советское трудовое право в условиях развитого социализма / Ротань В. Г. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1993. – 176 с.
38. Горячев А. Материальная ответственность руководителя / А. Горячев // Право и экономика. – 2005. – № 5 (207).
39. Попов Г. Х. Труд руководителя. Учебное пособие для руководящих управленческих кадров / Попов Г. Х. – М. : Экономика, 1977. – 358 с.
40. Ротань В. Г. Організація суспільства як основний чинник його прогресу та предмет впливу трудового права / В. Г. Ротань // Учёные записки ТНУ им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2009. – Т. 22(61). - №2.
41. Про господарські товариства : Закон України № 1576-XII від 19 вересня 1991 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. - Ст. 682.
42. Про практику розгляду судами корпоративних спорів : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 жовтня 2008 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 11.
43. Про цінні папери та фондовий ринок : Закон України № 3480-IV від 23 лютого 2006 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 31. - Ст. 268.
44. Методичні рекомендації з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств Центральної спілки споживчих товариств України від 28 липня 2006 (із змін. та доп.) // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. – 2006. – № 31.
45. Інструкція про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців: затв. Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 108 від 9 березня 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13, № 14. - Ст. 916.
46. Про місцеві державні адміністрації : Закон України № 586-XIV від 9 квітня 1999 р .(із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20. - Ст. 190.
47. Про надання роз'яснення щодо регулювання виробничих, трудових, і соціально-економічних відносин, зокрема режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку : Лист Департаменту з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці Міністерства праці та соціальної політики України № 106/13/116-08 від 15 травня 2008 // Главбух. Труд и зарплата. – 2009. - № 9.
48. Краткий сборник законодательных актов о труде: в помощь чл. комис. по рассмотрению труд. споров / сост. И. С. Дворников. – М. : Профиздат, 1959. - 124 с.
49. Трудовий кодекс України: проект [Електронний ресурс] / режим доступу до проекту: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_12_10/an/3/JF0US00W.html#3.
50. Галахов В. Керівник державного підприємства – хто він? / В. Галахов // Юридичний радник. – 2008. – № 6.
51. Декларация относительно целей и задач Международной организации труда от 10 мая 1944 / Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Вып. XVI. – М., 1957.
52. Чанишева Г. І., Римар Б. А. Види трудового договору за законодавством України: монографія / Г. І. Чанишева, Б. А. Римар. – Одеса. : Фенікс, 2011. – 176 с.
53. Сонін О. Є. Компенсації за трудовим правом України: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.05 / Сонін О. Є. – Сімферополь., 2003. – 191 с.
54. Свиридова Н. Проблемы отраслевой принадлежности договора с руководителем юридического лица / Н. Свиридова // Хозяйство и право. - 2010. - № 4.
55. Лушникова М. В., Лушников А. М. Очерки теории трудового права / М. В. Лушникова, А. М. Лушников. – Санкт-Петербург : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940 с.
56. Про акціонерні товариства : Закон України № 514-VI від 17 вересня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50, № 50-51. - Ст. 384.
57. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України по справі № 1-рп/2010 від 12 січня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 3. - Ст. 113.
58. Конституція України: затверджена Законом України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. - Ст. 141.
59. Майданик Р. А. Недоговірні цивільно-трудові конструкції / Р. А. Майданик // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 6. – С. 64-67.
60. Карабань В. Я. Правозастосовчі аспекти системи права / В. Я. Карабань // Учёные записки ТНУ им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки».- 2006.- Т. 19(58). - С. 137-142.
61. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закон України № 2343-XII від 14 травня 1992 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. - Ст. 440.
62. Prawo pracy a wyzwania XXI wieku. – Warszawa, 2002. – 680 s.
63. Горячев А. С. Правовое положение руководителя коммерческой организации: дис. … канд. юр. наук. : 12.00.05 / Горячев А. С. – Санкт-Петербург, 2005. - 197 с.
64. Хачатурян Ю. А. Проблемы привлечения к материальной ответственности руководителя организации и лиц, действующих в его интересах/ Ю. А. Хачатурян / Ю. А. Хачатурян // Трудовое право. – 2010. – № 9.
65. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності»: затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 336 від 29 грудня 2004 р. // Бухгалтер. – 2009. - № 46.
66. Кодекс адміністративного судочинства України: затв. Законом України № 2747-IV від 6 липня 2005 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35, 35-36, 37. - Ст. 446.
67. Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій : Постанова Кабінету Міністрів України № 245 від 03 квітня 1993 р. (із змін. та доп.) // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – № 9. - Ст. 184.
68. Коваленко-Кужольна З. Особливості укладення трудового договору з керівниками підприємств житлового господарства України / З. Коваленко-Кужольна // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7.
69. Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору : Постанова Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 р. (із змін. та доп.) // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. – № 7. - Ст. 172.
70. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України : в 4-х т. / відп. ред. В. Г. Ротань. – К. : Юридична книга; Севастополь: Ін-т юрид. дослід., 2008. – Т. 4. : Методологія тлумачення нормативно-правових актів України. – 848 с.
71. Трудовой кодекс Республики Беларусь. Комментарий к Трудовому кодексу Республики Беларусь для профессионалов в 40 выпусках. Вып. 1. Гл. 1. Заключение трудового договора (ст. 16-29) / под ред. В. И. Кривого – Могилёв : Могилёв. обл. укруп. тип., 2007. – 200 с.
72. Про управління об'єктами державної власності : Закон України № 185-V від 21 вересня 2006 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 46. - Ст. 456.
73. Про управління майном, що є у загальнодержавній власності : Декрет Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15 грудня 1992 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 7. - Ст. 52.
74. Про дошкільну освіту : Закон України № 2628-III від 11 липня 2001 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 49. - Ст. 259.
75. Про загальну середню освіту : Закон України № 651-XIV від 13 травня 1999 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 28. - Ст. 230.
76. Про освіту : Закон України № 1060-XII від 23 травня 1991 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. - Ст. 451.
77. Про позашкільну освіту : Закон України № 1841-III від 22 червня 2000 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 46. - Ст. 393.
78. Про наукову і науково-технічну діяльність : Закон України № 1977-XII від 13 грудня 1991р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. - Ст. 165.
79. Про вищу освіту : Закон України № 2984-III від 17 січня 2002 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. - Ст. 134.
80. Про зайнятість населення : Закон України 5067-VI від 5 липня 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 63. - Ст. 2565.
81. Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства: затв. постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 8 квітня 2009 р. (із змін. та доп.) // Урядовий кур’єр. – 2009. - № 67.
82. Про угоди про розподіл продукції : Закон України № 1039-XIV від 14 вересня 1999 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 44. - Ст. 391.
83. Кудрявський С. Контракт з керівником – іноземним громадянином / С. Кудрявський // Праця і закон. – 2010. - № 3.
84. Меньшиков А. Про зміни до Типової форми контракту з керівником підприємства державної форми власності / А. Меньшиков // Довідник кадровика. – 2010. - № 1.
85. Порядок проведення конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання: затв. постановою Кабінету Міністрів України № 777 від 3 вересня 2008р. (із змін. та доп.) // Урядовий кур’єр. – 2008. - № 177.
86. Прилипко С. М. Трудове право України : підручник / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко. – Х. : ФІНН, 2009. – 728 с.
87. Сімутіна Я. В. Фактичний допуск працівника до роботи як юридичний факт: шляхи вдосконалення // Трудове право, право соціального забезпечення та сучасні проблеми проходження служби в органах внутрішніх справ : матеріали Всеукраїнської наук.- практ. конф. (Харків, 25 лист. 2011 р.) / за заг. ред. К. Ю. Мельника. – Х. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2011. – 368 с.
88. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців : Закон України № 755-IV від 15 травня 2003 р. (із змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31. – Ст. 263.
89. Радчикова Н. Трудовой договор с руководителем организации / Н. Радчикова // Корпоративный юрист. – 2009. - № 3.
90. Иванова Т. С. Правовые проблемы привлечения руководителей организации к дисциплинарной ответственности / Т. С. Иванова // Трудовое право. – 2010. - № 5.
91. Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу: затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 19 березня 2003 р. (із змін. та доп.) // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – № 6. - Ст. 121.
92. Типова форма контракту з керівником підприємства, що є у державній власності: затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 597 від 2 серпня 1995 р. (із змін. та доп.) // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. – № 11. - Ст. 264.
93. Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності : постанова Кабінету Міністрів України № 203 від 19 березня 1993 року (із змін. та доп.) // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – № 6. - Ст. 121.
94. Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників: затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 р. (із змін. та доп.) // Урядовий кур'єр . – 1994. – № 46.
95. Типова форма контракту з працівником [Електронний ресурс] / [Чинний від 1994-04-15]. – К. : Міністерство праці України, 1994. – режим доступу до Типової форми: http://zakon.nau.ua/doc/?code=z0084-94.
96. Застосування законодавства про працю: судові рішення Верховного Суду України (2001-2010), роз’яснення судової практики / за заг. ред. заступника Голови Верховного Суду України А. Г. Яреми // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К. : Юрінком Інтер, 2012. – № 1-2. – 752 с.
97. Особливості застосування ти