ПРЕДКО ДЕНИС ЄРОФЕЙОВИЧ. РЕЛІГІЙНІ ПОЧУТТЯ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ

Краткое описание

ПРЕДКО ДЕНИС ЄРОФЕЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "РЕЛІГІЙНІ ПОЧУТТЯ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ПРЕДКО ДЕНИС ЄРОФЕЙОВИЧ
УДК 2-184.2
РЕЛІГІЙНІ ПОЧУТТЯ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ
09.00.11 – релігієзнавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філософських наук
Науковий керівник
Харьковщенко Євген Анатолійович
доктор філософських наук,
професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
стр.
ВСТУП………………………………………………..…………………….…………3
РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ ТА
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ …………………11
Висновки до першого розділу…………………………………………..…...40
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ФЕНОМЕНУ «РЕЛІГІЙНІ
ПОЧУТТЯ»………………………………………………………………………….43
2.1 Виникнення релігійних почуттів: варіативні моделі………………..43
2.2. Складові релігійних почуттів…………………………………………67
2.3. Характерні особливості релігійних почуттів……………………......85
Висновки до другого розділу………………………………………………105
РОЗДІЛ 3. ПРОЯВИ РЕЛІГІЙНИХ ПОЧУТТІВ ТА ЇХ
ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ…………………………………………………………...109
3.1. Корелятивний зв’язок між сприйняттям образу Бога та видами
релігійних почуттів………………………………………………………………..109
3.2. Деструктивні та конструктивні прояви релігійних почуттів……...127
3.3. Релігійні почуття як презентація духовності: український
контекст…………………………………………………………………………….147
Висновки до третього розділу……………………………………………...165
ВИСНОВКИ……………………………………………………...………………...167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…………………..175
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сьогодні світ стрімко змінюється:
трансформуються базові цінності традиційних культур, переосмислюються,
розширюються уявлення про усталені філософські та релігієзнавчі категорії.
Досягнення в галузі науки і техніки настільки кардинально змінюють нашу
повсякденну реальність, що доволі складно відстежити всі ці метаморфози у
всій повноті та взаємозв'язку. В цьому вируючому подіями та інформаційними
потоками світі залишається проблемним поле, пов'язане з осмисленням такого
надзвичайно складного феномена, як релігія. При цьому потрібно враховувати
те, що релігійні феномени іноді вкрай складно вербалізувати, оскільки мова йде
про інтуїтивно-ірраціональну, почуттєву царину. Саме до таких досліджень
відноситься проблема осмислення одного із стержневих феноменів
релігієзнавства – релігійного почуття, без з’ясування сутності якого неможливо
зрозуміти будь-яку релігію, розкрити особливості релігійної людини.
Сучасна ситуація в світі характеризується, з одного боку, втратою
усталених орієнтирів, цілей і сенсу життя, моральною деградацією,
міжнаціональними і міжрелігійними конфліктами, а з іншого – активізацією
традиційних і модерністських культів різної спрямованості. Ці чинники
викликають певні зрушення у свідомості людей, їхній вірі, духовно-моральній
переорієнтації та в релігійній емоційно-чуттєвій царині. Нині релігійні почуття
стають складовою ціннісно-смислової орієнтації людини, важливим елементом
свідомості та дієвим регулятором її поведінки. Тим паче, актуальність
дослідження релігійних почуттів обумовлена співіснуванням в одному
культурному просторі величезної кількості релігійних конструктів, появою нових
нетрадиційних релігійних рухів і екзотичних індивідуальних форм релігійності,
ескалацією актів тероризму і воєн на релігійному ґрунті, що уможливлює їх
використання як засобу впливу в різноманітних технологіях.
Сьогодні проблема осмислення релігійних почуттів є однією з головних як в
богословському, так і науковому дискурсі. Адже релігійні почуття є складовою
релігії й формують релігійну ідентичність, стають важливим чинником
4
акумуляції смислів та ціннісних орієнтацій, а, отже, здатні впливати на
світовідчуття та світорозуміння людини. Загалом, проблема осмислення
релігійних почуттів доволі різнопланова. Їй присвячені праці В.Бакшутова,
Л.Джуссані, Ю.Зенька, І.Мочалова, О.Предко, О.Сарапіна, В.Турчина,
Г.Чистякова, Х.Яннараса, М.Яхьяєва та ін. Однак, незважаючи на певний
науковий доробок, усе ж таки питання щодо з’ясування сутності та виникнення
релігійних почуттів, їх структурованості, функціональних аспектів і ролі в
конструюванні буттєвого світу людини потребує детального наукового
обґрунтування. Саме дане дисертаційне дослідження уможливлює з’ясування
його сутнісних особливостей та різноваріативних проявів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію
виконано в межах комплексної наукової програми Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного розвитку
України в умовах світових процесів глобалізації», науково-дослідної теми
філософського факультету № 11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та
політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства», науководослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення
системного релігієзнавчого аналізу релігійних почуттів та їх функціональних
проявів.
Досягнення поставленої мети дослідження передбачає вирішення низки
дослідницьких завдань:
- проаналізувати основні підходи до проблеми осмислення релігійних
почуттів і виявити їх методологічні засади;
- розкрити варіативні моделі виникнення релігійних почуттів;
- з’ясувати складові релігійних почуттів;
- дослідити сутнісні особливості релігійних почуттів;
- відстежити корелятивний зв’язок між сприйняттям образу Бога та
видами почуттів;
5
- виявити конструктивні та деструктивні прояви релігійних почуттів;
- з’ясувати особливості релігійних почуттів у контексті презентації
духовності українців.
Об’єктом дисертаційної роботи є релігійні почуття.
Предметом дослідження є сутнісні особливості релігійних почуттів та їх
функціональні прояви.
Методологічними засадами дослідження стали праці вітчизняних
філософів В.Андрущенка, А.Богачова, В.Бугрова, Л.Губерського, С.Йосипенка,
В.Кебуладзе, А.Конверського, Т.Кононенка, Н.Кривди, Б.Кримського,
М.Михальченка, І.Огородника, В.Панченко, М.Поповича, В.Приходька,
Д.Прокопова, С.Руденка, Л.Шашкової, П.Ямчука, В.Ярошовця та ін., у яких
розглядається проблема людини, її моральнісно-духовний потенціал.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять роботи
релігієзнавців: В.Бондаренка, І.Васильєвої, Л.Виговського, Т.Горбаченко,
В.Єленського, А.Колодного, І.Кондратьєвої, Л.Конотоп, О.Костюка,
В.Лубського, М.Лубської, О.Марченка, О.Предко, М.Рибачука, О.Сарапіна,
П.Сауха, Г.Середи, М.Стадника, І.Фенно, Л.Филипович, Є.Харьковщенка,
З.Швед та ін., в яких сформульовані загальні теоретичні та методологічні
підходи до розробки проблеми емоційно-чуттєвого виміру релігії.
Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі,
використовується ряд основних методів, зокрема: діалектичний (при осмисленні
релігійного почуття як складного, цілісного феномена, функціонування якого
обумовлено низкою як зовнішніх, так і внутрішніх чинників); аналітичний (при
дослідженні історико-філософської, релігієзнавчої, психологічної,
богословської літератури з проблем релігійних почуттів); компаративний (при
співставленні різних підходів до осмислення релігійних почуттів, виявленні їх
сутнісних особливостей); системний (при дослідженні почуття як цілісного
філософсько-релігієзнавчого феномену); структурно-функціональний (при
дослідженні складових релігійних почуттів та їх функціональних проявів).
6
Принцип історизму уможливив з’ясування основних етапів генези релігійних
почуттів, їх сутнісних характеристик.
При написанні дисертаційної роботи автор дотримувався
загальнонаукових методологічних принципів: об’єктивності, світоглядного
плюралізму, гуманізму, толерантності та позаконфесійності.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше
проведено релігієзнавчий аналіз сутнісних особливостей релігійних почуттів у
єдності їх структурних та функціональних характеристик.
Наукова новизна конкретизується в наступних положеннях:
Вперше:
- досліджено, що релігійне почуття – це, по-перше, переживання як
«проживання» його людиною, що пов’язане з її відношенням до релігійного
об’єкта; по-друге, вираження, в якому здійснюються різні форми експлікації
внутрішнього стану (любов, страх, почуття благоговіння); по-третє, осмислення,
в якому розгортається внутрішня робота самосвідомості по усвідомленню
душевного стану і всієї ситуації як духовно-екзистенційної;
- проаналізовано основні концепції походження релігійних почуттів,
зокрема, соціологічна (Е.Дюркгайм), психоаналітична (З.Фройд),
нейробіологічна (Е.Ньюберг, М.Персінгер та ін.). Запропоновано авторський
підхід до проблеми виникнення релігійних почуттів, що ґрунтується на
феномені агональності як складовій гри. Підсилюючись ритуалом, агональна
діяльність не лише центрує соціальність та утворює точки опори для
конденсації культурних смислів, але й «несе» в собі властивості, завдяки яким
започатковуються релігійні почуття;
- виявлено, що на особливості прояву релігійних почуттів українців
вплинули, з одного боку, ситуація межовості, в якій схоплюється ситуація «між»,
перетворюючись у біфуркаційний топос, здатний зламати існуючу геополітичну
структуру, зміщуючи центри тяжіння, а з іншого – світонастанови, зокрема,
кордоцентризм, інтровертизм, які формували духовність, складовою якої є
душевність.
7
Уточнено:
- співвідношення понять «релігійне відчуття» та «релігійне почуття».
Релігійне відчуття – це початкова складова пізнавального процесу будь-яких
релігійних явищ, подій – факт засвідчення їх наявності. У свою чергу, релігійне
почуття – це особистісне відношення людини до релігійних феноменів, явищ,
подій, у якому вже присутній аксіологічний елемент;
- складові релігійного почуття в наступних «зрізах»: історичному,
моральнісному, індивідуальному, які засвідчують його багаторівневу
структурованість;
- співвідношення понять «космічне релігійне почуття»,
«трансперсональне переживання» та «пік-переживання». Космічне релігійне
почуття – це світоглядна стратегія, смислова єдність людини і Всесвіту, в якій,
переживання феноменів сакрального (релігійні почуття), естетичного (естетичні
почуття), моральнісного (моральні почуття), інтелектуального (наукові почуття)
співпадають. Натомість трансперсональне переживання – це надособистісне
переживання, яке, включаючись у процес духовної співучасті людини та
Всесвіту, набуває статусу події. «Пік-переживання» – це спосіб вираження
відношення зв'язку людини з Абсолютом на рівні містичного феномену як
особистісної форми оприявнення трансцендентного;
- положення про те, що в залежності від того, яку роль відіграє
раціональна компонента в процесі прояву релігійних почуттів, формується
певна релігійність людини, зокрема: на рівні деструкції, коли емоційночуттєва складова, блокуючи механізм здійснення критично-рефлексивного
мислення, стає домінантною: людина втрачає можливість осмислювати,
критично ставитися до ідей та дій, ідентифікується з ними – стає фанатично
одержимою; на рівні духовності, яка, характеризуючись узгодженістю
раціональної та емоційно-чуттєвої компоненти, сприяє гармонійному,
цілісному розвитку людини.
Набуло подальшого розвитку положення про те:
8
- що морально-етичний вимір релігійних почуттів корелюється, поперше, відношенням людини до сакрального статусу релігійних феноменів; подруге, певними рівнями її відповідальності, зокрема: перед собою, перед
іншими людьми та суспільством загалом, перед усім сущим;
- що для релігійних почуттів притаманні такі особливості:
амбівалентність (обумовлена подвійністю сакрального, з одного боку, як
божественного, а з іншого – як нечистого, небезпечного, що виникає
внаслідок порушення заборон), сенсожиттєва спрямованість (формують
смисли й цінності), синергізм (сприяння, співпраця, взаємодія людської волі й
божественної благодаті), емпатійність (співпричетність не лише
трансцендентному, але й вираження міжособистісної ідентифікації, яка має не
лише почуттєвий, мисленнєвий, праксеологічний характер та виражає
розуміння емоційного стану іншої людини засобом співчуття, проникнення в її
суб’єктивний світ, але й формує духовну якість особистості);
- що система відносин «людина-Бог» передбачає діалогічну
взаємодію, в якій, з одного боку, відображаються особистісні мотиви, прохання
про допомогу людини тощо, а з іншого – відповідь Бога, його відгук на
сподівання віруючого. Таким чином формується певна персоніфікація Бога,
наприклад, Бог-суддя, Бог-повелитель, люблячий Бог-батько й так далі та
відповідна система релігійних почуттів, яка «забезпечує» особистіснобожественне спілкування, виступаючи формою збереження та генерування
сакральних смислів.
Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи полягає в
тому, що отримані автором результати можуть бути використані при розробці
концепцій міжконфесійного діалогу, при визначенні основних світоглядних
пріоритетів сучасної України. Осмислення релігійного почуття уможливлює
з’ясування сутності фанатизму й розкриває психологічні особливості його
носіїв, дає можливість прогнозувати діяльність релігійної людини. Матеріали
дослідження можуть використовуватися у процесі розробки, вдосконалення та
9
викладання нормативних дисциплін та спецкурсів із філософії, релігієзнавства,
культурології, психології та соціології релігії.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором
самостійно на підставі результатів дослідження.
Апробація результатів дослідження. Дисертація й отримані результати
дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях та науковотеоретичних семінарах кафедри релігієзнавства філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні теоретичні положення дисертації були представлені й обговорені
у доповідях і повідомленнях на всеукраїнських та міжнародних наукових
конференціях, зокрема: щорічних «Днях науки філософського факультету»
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2009, 2010,
2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016 рр., м. Київ); ІІІ всеукраїнській науковопрактичній конференції з міжнародною участю «Актуальні проблеми соціальногуманітарних наук» (20 грудня 2013 року, м. Дніпропетровськ); ІІІ
всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю
«Науковий діалог «Схід-Захід» ( 7 червня 2014 року, м. Кам’янецьПодільський); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і
молодих учених «Ломоносов-2014» (7-11 квітня 2014 року, м. Москва);
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Релігієзнавство в Київському
університеті: інституційний та персональний виміри» (22 вересня 2014 року, м.
Київ); XXI Всесвітньому конгресі Міжнародної асоціації історії релігій (23-29
серпня 2015 року, м. Ерфурт, Німеччина); Міжнародній науковій конференції
«Перші Танчерівські читання: «Методологічні проблеми сучасного
релігієзнавства» (26 жовтня 2015 року, м. Київ).
Публікації. Основний зміст дисертації викладено автором у 10 наукових
статтях, 8 із яких вміщені у фахових виданнях України, визначених
Міністерством освіти і науки України, з них 6 у збірниках, котрі входять до
10
наукометричних баз, 1 статті у закордонному фаховому науковому виданні і 16
тезах виступів, опублікованих у матеріалах конференцій.
Структура та обсяг дисертації обумовлені специфікою предмета
дослідження, логікою розкриття проблеми, а також метою і завданнями роботи.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів,
висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації (без списку
використаних джерел) – 174 сторінки, загальний обсяг – 205 сторінок. Список
використаних джерел нараховує 321 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підходам до осмислення феномену «релігійне почуття» передує аналіз
таких понять як «емоція», «почуття», увесь спектр значень яких «обертається»
навколо поняття «переживання», яке, визначаючись особистісним контекстом,
характеризується рефлексивністю, пов’язане із сенсожиттєвими установками й
цінностями людини. Зазвичай релігійні почуття досліджуються в наступних
напрямах: в богословському (релігійні почуття є вродженими), філософському
(пов’язуються з релігійною вірою, з релігійним досвідом, підкреслюється їх
рефлексивний, ірраціональний характер), психологічному (формують досвід
душі, зливаються з вірою в сенс життя, сягаючи своїм корінням у
нескінченність), релігієзнавчому (діапазон осмислення доволі різноплановий:
від заперечення релігійних почуттів як таких – до розгляду їх особливостей та
ролі в житті людини).
Феномен «релігійне почуття» безпосередньо пов’язаний із релігійним
відчуттям. Між ними є спільне: вони є складовими пізнавального процесу.
Однак відчуття є лише його початковою формою; воно засвідчує факт
наявності релігійного явища, події, речі тощо. Натомість релігійне почуття – це
особистісне ставлення людини до релігійних феноменів, явищ, подій у формі
переживання, у якому вони «оцінюються». Воно вирізняється рефлексивністю,
оскільки є внутрішньою діяльністю, яка спрямована на переосмислення
переживань, містить тенденцію до їхнього змістовного вираження.
Сучасні релігієзнавці вважають релігійне почуття важливою складовою
релігійної свідомості. Однак не всі переживання є релігійними, але лише ті, які
пов’язані з релігійними уявленнями, ідеями, унаслідок яких вони набули
відповідної спрямованості, змісту та значення. Проте будь-яке релігійне
переживання, «проходячи» крізь внутрішній світ людини, виражає себе,
проявляючись як любов, страх, радість тощо. Це оприявнення пов’язане з
осмисленням як внутрішньою роботою самосвідомості з усвідомлення
пережитих і прожитих певних форм релігійних почуттів, які спричинені
168
цариною священного. Така триєдність релігійного почуття – переживання як
проживання, прояв, осмислення – уможливлює певне почуття причетності до
системи життєвих поглядів, цінностей, установок (поведінкових, ментальних,
етичних), продиктованих тим чи іншим релігійним вченням; це певний
духовно-екзистенційний акт, у якому відображено відношення до релігійних
об’єктів.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано різні підходи до
виникнення релігійних почуттів. Соціологічна модель (Е. Дюркгайм)
виникнення релігійних почуттів, ґрунтуючись на положенні про те, що
джерелом релігійного життя є соціальний спосіб існування людей, витоково
пов’язує їх, з одного боку, із тотемом і тотемізмом, а з іншого – розмежуванням
явищ на священні та профанні. Натомість З. Фройд виникнення релігійних
почуттів пов’язує зі здатністю людини до витіснення, сублімуванням
несвідомих потягів, проектуванням їх зовні та символічним задоволенням
соціально неприйнятних, заборонених бажань. Мислитель зазначав, що
амбівалентне поле почуттів, слугуючи підґрунтям виникнення релігії,
проявляється в механізмі формування комплексів: рання травма – витіснення
травмуючих образів – заміщення їх у свідомості ілюзією-компенсацією, тобто
здійсненням бажання у мріях. Спільним у вищезазначених моделях є те, що, поперше, у них витоки релігійних почуттів пов’язуються з тотемом і тотемізмом;
по-друге, вони надають значної ролі ритуалу у процесі переходу людини з
одного стану в інший, по-третє, цей перехід здійснюється спільно, колективно.
Дослідження сучасної нейробіології вносять корективи в розуміння
релігійних почуттів, релігійного досвіду і, власне, феномену релігії. По-перше,
дослідження активності скроневих ділянок під час релігійного досвіду
засвідчило: біологічна здатність «переживання Бога» зіграла вирішальну роль у
виживанні людського виду – без подібної противаги феномен індивідуальності
так і не зміг би закріпитися (М. Персінгер). По-друге, було запропоновано
комплексну теорію, яка пояснювала роль взаємодії ділянок мозку у виникненні
різних типів релігійних переживань (д’ Аквілі і Е. Ньюберг). Прибічники
169
нейробіологічної версії виникнення релігійних почуттів, намагаючись
відшукати їхнє джерело в мозковій діяльності людини й довести, що вона
запрограмована вірити, усе ж недооцінюють роль установки та домінанти, які
відіграють вирішальну роль у процесі формування релігійності людини, і,
власне, її системи релігійних почуттів.
Спираючись на праці Г. Гадамера, Р. Каюа, К. Леві-Строса, Й. Хейзінги
автор приходить до висновку, що виникнення релігійних почуттів у первісних
людей пов’язується з феноменом гри, який дозволяє долати «інстинктивне»
начало в людині, підкреслюючи в той же час його унікальність і неповторність.
Гра є своєрідною формою презентації агональної діяльності, яка, посилюючись
ритуалом і «несучи» в собі властивості, завдяки яким «твориться» світ
релігійних почуттів, утворює точки опори для конденсації культурних смислів,
центруючи при цьому соціальність.
Однак, вирізняючись методологічними установками, соціологічна,
психоаналітична, нейробіологічна, ігрова концепції виникнення релігійних
почуттів засвідчують необхідність комплексного підходу до їхнього витокового
осмислення, потребують методологічного синтезу, певної дослідницької
стратегії, завдяки якій можна було б генерувати дані варіативні версії.
Виходячи з різноваріативних, багаторівневих характеристик феномену
«релігійне почуття», проведено кореляцію між поняттями: «космічне релігійне
почуття», «трансперсональне переживання» і «пік-переживання».
Пропонується розглядати їх як семантично споріднені, інваріантні за формою
поняття, які мають певні смислові відмінності. Космічне релігійне почуття
ґрунтується на сприйнятті краси й гармонії Всесвіту та на безкорисливості (не
залежить від страху покарання і прагнення отримати нагороду) потреби людини
в русі до досконалості. Це відчування таємниці і є переживанням присутності
Божественного в основах Всесвіту, тільки не в антропоморфній формі, а у
формі принципу впорядкованості явиш.
У космічному релігійному почутті схоплюється момент єдності
людського та всесвітнього, де немає чітких меж об’єкта відображення, де
170
переживання феноменів прекрасного (естетичні почуття), моральнісного
(моральні почуття), сакрального (релігійні почуття), інтелектуального (наукові
почуття) співпадають. У трансперсональних переживаннях відображаються не
лише особистісні переживання людини. У них людина стає співучасником,
співтворцем подій як у суспільстві, так і у Всесвіті. «Пік-переживання» – це
спосіб вираження зв'язку людини з Абсолютом на рівні містичного феномену
як особистісної форми оприявнення трансцендентного.
В дисертаційному дослідженні подаються різні підходи до вияву
складових релігійних почуттів. Це, зокрема, історична концепція (Т.Рібо), в
якій на початкових етапах їх формування виокремлюються страх (почуття
залежності) і любов (почуття потягу), які носять утилітарно-практичний
характер. Однак в процесі історичної генези в релігійному почутті починає
домінувати моральнісна складова, яка згодом змінюється раціональним
компонентом. Натомість моральнісна концепція (Р.Грассері) структурування
релігійних почуттів корелюється егоїстичним, его-альтруїстичним,
альтруїстичним чинниками. За А. Ейнштейном, релігійні почуття мають
наступні складові: в історичній ґенезі вони проявляються, по-перше, як страх –
реагування на небезпеку зі сторони сильнішого, могутнішого; по-друге, як
моральні почуття, в яких появляються аксіологічні елементи; по-третє, як
космічне почуття – здивування, почуття захвату, подиву перед дивовижними
таїнами буття. В психоаналітичній концепції (В.Райх) релігійні почуття
включають такі компоненти як збудження, екстаз, шо провокуються
сексуальною енергією, яка укорінена в царині несвідомого. В цьому контексті в
дисертаційному дослідженні пропонуються наступні їх складові: передчуття
(певна установка релігійної свідомості) та вчування (проекція «Я» в релігійне
явище, процес тощо), завдяки яким формується почуттєвий досвід.
Однак необхідною умовою виникнення релігійних почуттів є об’єкт,
суб’єкт та ті відношення, які виникають унаслідок їх поєднання. Тому й на
індивідуальному рівні релігійні почуття включають такі складові як передчуття
та вчування. Передчуття є підґрунтям чуттєвого світу людини. Пережиті стани
171
залишають стійкі «почуттєві сліди» в довготривалій пам’яті, визначають
вибірковість подальшої поведінки відносно ситуацій, які раніше викликали це
переживання. Окрім передчуття, складовою релігійного почуття є вчування як
проекція стосунків переживань «Я» на ті об’єкти, які мають сакральний статус.
Саме на цьому рівні започатковується аксіологічний аспект, завдяки якому
релігійні феномени «входять» в царину священного. Передчуття,
розгортаючись як вчування, проникнення сакральним статусом об’єкта,
формують почуттєвий досвід, який впливає на розвиток і функціонування
психіки особистості, її поведінку. Повторення ситуацій, що спричиняють появу
того чи іншого почуттєвого стану, призводять до акумуляції почуттєвого
досвіду.
Отже, релігійні почуття, акумулюючи історичний, духовно-моральнісний,
індивідуальний досвід людини, є багаторівневим, поліфункціональним
феноменом, включеним до широкого світоглядного плану її свідомості й
поведінки.
Проблема сакрального – це проблема морального вибору та
відповідальності, отже, це проблема етико-аксіологічна, оскільки вона
пов’язана не стільки із задоволенням пізнавального інтересу, скільки з
утвердженням певних світоглядних пріоритетів. Релігійні почуття, з одного
боку, в образній формі кодифікують і маніфестують царину сакрального й тим
самим оприявнюють важливі смисли відношення «людина-сакральний об’єкт»,
а з іншого – фіксують певний взаємозв’язок із сакральними об’єктами,
концентруючи увагу на процесі інтеграції і трансформації особистості в цій
синергічній взаємодії. При цьому релігійні почуття потребують занурення в
смислові поля їхнього оприявнення, що уможливлює необхідність урахування
почуттєвого фактору людської присутності у світі. Таким чином формується
почуттєвий досвід, який, з одного боку, сприяє закріпленню у свідомості
віруючих відповідних уявлень і зміцненню віри, що виконує функцію
забезпечення прийняття відповідних духовних цінностей і символічних знань; а
172
з іншого – щоразу призводить до нового рубежу особистісної зрілості та
пов'язаного з нею прийняття складнощів і суперечностей людської долі.
Амбівалентність сакрального конституює амбівалентну природу
релігійних почуттів, які здатні змінювати не лише своє вираження,
інтенсивність, а й емоційне забарвлення шляхом взаємопереходу: чим глибше і
проникливіше виражені негативні почуття, тим більша ймовірність виявлення
інтенсивних позитивних емоцій. Релігійним почуттям іманентно властива
сенсожиттєва спрямованість, яка пов'язана з переживанням нескінченності,
безсмертям і обумовлена соціокультурними реаліями. Причому сенс
народжується внаслідок переживання ставлення, з одного боку між «Яконцепцією» та сакральними об’єктами, а з іншого – у царині
інтерсуб'єктивності, уможливлюючи взаєморозуміння людей, інтерпретацію
світу, здатність розуміти та передавати інформацію виступає не лише умовою
людського розвитку, але й формує почуттєвий релігійний досвід, який має
здатність відкриватися Іншому. Оскільки в релігійних почуттях виражається
єдність людського й божественного, іманентного та трансцендентного, остільки
їм притаманний синергізм, у якому схоплюється «внутрішня діалогічність»
людини з Абсолютом як єдність із Богом, що увиразнює їхній синергетичний
ефект.
Прояви релігійних почуттів на міжособистісному рівні формують
інтерсуб’єктивність як умову взаємодії та передачі почуттєвого досвіду.
Інтерсуб'єктивність постає як корелятивний зв'язок між самоідентифікацією
«Я» та «Іншого», у якому можна виокремити, з одного боку, проекцію
переживань «Я» в «Іншого», а з іншого – «співпереживання» співчуття
«Іншому», переживання разом із ним його душевного стану, які водночас
формують емпатію (процес, орієнтований на розуміння й реагування на
внутрішній світ іншої людини, легітимацію дій і вірувань «Іншого»). Відтак
релігійні почуття на міжособистісному рівні характеризуються емпатійністю,
яка формує духовну якість особистості.
173
Форми вияву релігійних почуттів є результатом діалогічного, духовного
спілкування людини з Богом, які залежать від ситуації (мають ситуаційний
характер) та особистих потреб релігійної людини. Людина, співвідносячи себе,
свої вчинки з персоніфікованим образом Бога ( Бог-любов, Бог – караючий
суддя) переживає ці стосунки й тим самим індивідуалізує релігійні почуття,
співвідносить свою поведінку та життєві принципи з морально-етичним
взірцем. Релігійні почуття, формуючи певний психічний стан, тісно пов'язані з
індивідуальними особливостями особистості та відображають узагальнюючу
характеристику її активності. З одного боку, релігійні почуття є внутрішньою
діяльністю людини, а з іншого – мають зовнішнє вираження, у якому
оприсутнюється форма ставлення до царини Божественного.
Аналіз функціональних проявів релігійних почуттів показав, що вони
мають два вектори, дві орієнтації, які залежать від раціональної складової,
завдяки якій актуалізується механізм здійснення критично-рефлексивного
мислення: з одного боку, вони призводять до інволюції, деградації людини, а з
іншого – приводять до формування цілісної, духовної особистості. Релігійні
почуття мають значний моральнісно-духовний потенціал, який залежить як від
відношення людини до сакрального статусу релігійних явищ, предметів тощо,
так і від її рівнів відповідальності. Коли ж з релігійних почуттів вихолощується
духовно-моральнісний зміст, вони, набуваючи симуляційного,
псевдорелігійного характеру, форматують певне світосприйняття. У багатьох
країнах світу образа релігійних почуттів (принизливі, непристойні дії відносно
святих осіб, релігійних артефактів, звичаїв, вірувань тощо) карається законом.
Однак ця проблема має не лише правовий, але й моральний контекст.
Процеси навіювання, навернення є чинниками формування релігійних
почуттів, від яких залежать їх прояви, їх кумулятивний ефект. Ефективність
релігійного навіювання залежить від того, наскільки воно було усвідомлене як
самонавіювання. Процес релігійного навернення характеризується
різноманітною гамою почуттів: спершу відстежується певний дисонанс в
когнітивній структурі особистості, що сприяє її дисгармонії (переважають
174
стани апатії, тривоги, страху, провини тощо); згодом активізуються процеси
саморефлексії та самопізнання людини, виступаючи рушійним чинником її
особистісних структур.
Релігія, як певний душевний стан, пов’язана з процесом духовності, у
якому відображається творчі можливості людини. Духовність – це спосіб
самовідтворення та творення особистості. Однак як релігія, так і духовність
пов’язані з сенсожиттєвими орієнтирами людини, які конструюють її життєвий
світ. Прояви релігійних почуттів українців пов’язані з душевністю, як
складовою духовності, на яку впливали як геополітичні чинники (ситуація
межовості), так і світонастанови інтровертизму, кордоцентризму. Однак
проблема функціональних проявів релігійних почуттів потребує подальшого
дослідження у плані їх зв’язку з релігійною вірою, із різними релігійними
практиками, із їхніми емоційно-чуттєвою, волетативною, раціональною
складовими. У цьому контексті широкі можливості відкриваються для вивчення
релігійних почуттів як ціннісно-смислових конструктів тієї чи іншої релігійної
традиції, їхньої ролі в формуванні сенсожиттєвого простору людини.