ПРЕЗУМПЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

ГАРГАТ-УКРАЇНЧУК Ольга Миронівна

УДК 343.1: 343.131.7

ПРЕЗУМПЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.09 – Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Басай Віктор Давидович,
доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України,
академік Академії наук
Вищої освіти України

Одеса – 2010

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………….3
ВСТУП…………………………………………..…………………………………4
РОЗДІЛ 1. Історичний розвиток і сучасний стан інституту презумпцій……...12
1.1. Виникнення та розвиток презумпцій у кримінальному процесі………….12
1.2. Поняття, ознаки та значення презумпцій………………………………..…22
1.3. Класифікація презумпцій, які застосовуються у кримінальному
процесі України………………………………………………………………………….48
1.4. Висновки до розділу 1……………………………………………………….60
РОЗДІЛ 2. Характеристика загально-правових презумпцій та їх дія
у кримінальному процесі України………………………………………………….…..63
2.1. Поняття та зміст презумпції знання закону…………………………….…..64
2.2. Презумпція добропорядності громадян………………………………….....80
2.3. Презумпція законності правових актів……………………………………..97
2.4. Висновки до розділу 2………………………………………………………112
РОЗДІЛ 3. Характеристика кримінально-процесуальних презумпцій та
їх дія при провадженні у кримінальних справах……………………………….…….118
3.1. Поняття та зміст презумпції невинуватості………………………….……118
3.2. Презумпція істинності вироку, що набрав законної сили………………..134
3.3. Формування правових презумпцій на сучасному етапі розвитку
кримінально-процесуального законодавства України……………………………….149
3.4. Висновки до розділу 3………………………………………………………163
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….…..168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….176

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України,
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України,
КК України – Кримінальний кодекс України,
КЗпП України – Кодекс законів про працю України,
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України,
ЦК України – Цивільний кодекс України,
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України.

ВСТУП
Актуальність теми. Необхідною умовою побудови правової держави в Україні є реформування кримінально-процесуального законодавства з метою посилення захисту прав учасників кримінального процесу і приведення цієї галузі законодавства у відповідність до міжнародних стандартів. Основні напрями реформування кримінально-процесуального права на сучасному етапі визначаються Концепцією вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленою Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006, та Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008, у нормах яких відзначається, що судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства.
Визначення напрямів удосконалення кримінально-процесуального законодавства зумовлює необхідність проведення дослідження змісту правових явищ, безпосередньо пов’язаних із процесом реалізації кримінально-процесуальних норм. Одним із таких правових явищ є презумпції, які виступають специфічною правовою формою в законодавстві України. В останнє десятиліття інтерес українського законодавця до цього правового явища суттєво зріс, про що свідчить, зокрема, закріплення у ч. 1 ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У той же час, у чинному законодавстві України відсутня чітка позиція щодо ролі та місця правових презумпцій у регулюванні суспільних, у тому числі й кримінально-процесуальних, відносин. Часто елементи правових презумпцій виражені в тексті нормативно-правових актів латентно, що ускладнює застосування презумпцій на практиці.
Недостатня кількість ґрунтовних досліджень, присвячених дії презумпцій у кримінальному судочинстві, зумовлює відсутність у кримінально-процесуальній науці до теперішнього часу їх чіткої концепції. Немає єдності думок з приводу юридичної природи, класифікації, значення та місця цього елементу правової системи не тільки в теорії держави і права, але й у кримінальному процесі України, оскільки презумпції розглядаються в розділах, присвячених видам правових норм, тлумаченню норм права, юридичній техніці. Проте, правові презумпції, відомі різним правовим системам, мають самостійне наукове та практичне значення і як об’єкт вивчення потребують комплексного дослідження.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали роботи українських та зарубіжних вчених і практиків: В.Д. Арсеньєва, В.К. Бабаєва, М.І. Бажанова, В.Д. Басая, О.І. Бережного, М.Н. Броннікової, Л.М. Васильєва, Є.Ю. Веденєєва, В.П. Воложаніна, Т.С. Гавриш, А.В. Гриненка, Ю.М. Грошевого, Ю.Г. Зуєва, В.І. Камінської, Є.Г. Коваленка, М.Й. Коржанського, В.В. Крижанівського, О.О. Кримова, Л.Л. Кругликова, О.А. Кузнєцової, Я.Б. Левенталя, І.А. Лібуса, В.О. Морквіна, Я.О. Мотовіловкера, В.А. Ойгензіхта, І.Л. Петрухіна, А.Л. Ривліна, І.В. Рогатюка, А.В. Смирнова, Л.П. Смишляєва, М.С. Строговича, О.М. Сичової, Є.Б. Тарбагаєва, А.В. Федотова, О.З. Хотинської, Н.Н. Цуканова, З.М. Черніловського, Д.М. Щокіна, Г.Ю. Юдківської та інших.
Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених сутності та змісту правових презумпцій у кримінальному процесі, дослідженню в юридичній науці піддавалися, як правило, тільки презумпція невинуватості та презумпція істинності вироку, що набрав законної сили. Комплексні наукові дослідження правових презумпцій у кримінальному процесі за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання цього явища врегульовані недостатньо. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли триває робота над розробкою нового КПК України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає положенням “Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів”, схваленої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року, “Концепції реформування кримінальної юстиції”, затвердженої Указом Президента України від 08 квітня 2008 року № 311 /2008, Пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005-2010 рр., рекомендованих відділеннями Академії правових наук України (п. 6), а також є складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії за темою “Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави” на 2006-2010 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз правових презумпцій, які застосовуються у кримінальному процесі України.
Зазначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв’язання наступних завдань:
охарактеризувати етапи виникнення та розвитку презумпцій у кримінальному процесі;
з’ясувати поняття, ознаки та значення правових презумпцій у кримінальному процесі;
визначити критерії класифікації та види правових презумпцій, які застосовуються у кримінальному процесі України;
дослідити загально-правові презумпції та їх дію у кримінальному процесі України;
здійснити аналіз кримінально-процесуальних презумпцій та визначити їх дію при провадженні у кримінальних справах;
обґрунтувати закономірності формування правових презумпцій на сучасному етапі розвитку кримінально-процесуального законодавства України;
сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства України щодо практичного застосування правових презумпцій.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із застосуванням правових презумпцій у кримінальному процесі України.
Предметом дослідження є норми права, які регулюють правові презумпції у кримінальному процесі України.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження використана система загальнонаукових і спеціальних методів пізнання правових явищ. Зокрема, діалектичний метод, який дав можливість розглянути поставлені проблеми в динаміці, в їх взаємозв’язку, особливо при дослідженні природи правових презумпцій у кримінальному процесі та їх ознак. Структурно-функціональний метод дозволив виявити системний зміст поняття правових презумпцій, а відтак – визначити сферу дії законодавства щодо їх правового регулювання. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для розмежування фактичної і правової, матеріально-правової і процесуальної, спростовної і неспростовної презумпції, наукового аналізу визначення поняття «правова презумпція», а також для проведення класифікації цього правового явища. Порівняльно-правовий метод застосовувався для зіставлення конституційних, кримінально-процесуальних, кримінально-правових норм законодавства України, деяких інших країн, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного КПК України та проекту КПК України. Метод історичного аналізу дав змогу показати процес становлення та розвитку правових презумпцій у системі права. Спеціально-юридичний аналіз норм чинного законодавства та практики їх застосування відносно дослідження правових презумпцій дозволив виявити прогалини та суперечності у нормативних актах і сформулювати пропозиції для удосконалення чинного законодавства. Статистичний метод застосовувався при вивченні та узагальненні слідчої і судової практики, формуванні та обґрунтуванні висновків за їх результатами. Усі методи дослідження використовувалися у їх діалектичному взаємозв’язку і дозволили вийти на нові наукові та практичні позиції.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 153 кримінальних справ, розглянутих Верховним Судом України, апеляційними та місцевими судами загальної юрисдикції протягом 2003 – 2009 років; дані, отримані при опитуванні 123 дізнавачів, слідчих, прокурорів і суддів місцевих судів. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує належну репрезентативність його висновків.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації та полягає в тому, що вона є першим у кримінально-процесуальній науці України комплексним монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем правових презумпцій.
У межах дослідження одержані такі результати, що складають наукову новизну та виносяться на захист:
уперше:
запропоновано авторське визначення поняття «правова презумпція». Правові презумпції в кримінальному процесі – це прямо або побічно закріплені в кримінально-процесуальних нормах вірогідні припущення, які відображають звичайний порядок зв’язку між предметами та явищами стосовно існування юридичних фактів при наявності уже відомих або встановлених інших юридичних фактів з метою досягнення завдань кримінального процесу;
обґрунтовано доцільність нормативного закріплення презумпції знання закону шляхом доповнення статті 68 Конституції України частиною 3 наступного змісту: «У разі порушення норм права посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, підприємств, установ та організацій, а також громадяни вважаються такими, що знають норми чинного законодавства, якщо інше не буде встановлено в передбаченому законом порядку»;
визначено поняття презумпції недопустимості доказів, отриманих із порушенням норм кримінально-процесуального закону. Вказана презумпція полягає в тому, що у випадку заявлення учасниками судового розгляду клопотання про виключення з дослідження у судовому розгляді справи доказів, отриманих з порушенням норм кримінально-процесуального закону, вони вважаються недопустимими, якщо стороною обвинувачення не буде доведено допустимість джерел, суб’єктів, способів, засобів і методів отримання цих доказів;
запропоновано виділення презумпції достовірності фактичних обставини справи, що не досліджувалися судом першої інстанції при застосуванні спрощеного порядку судового розгляду кримінальної справи. Ця презумпція полягає в тому, що докази стосовно фактичних обставин кримінальної справи та розміру цивільного позову, які не досліджувалися судом у зв’язку з їх неоспоренням учасниками судового розгляду, вважаються достовірно встановленими та не підлягають перегляду в апеляційному порядку;
отримали подальшого розвитку та удосконалення:
висновок про те, що ознаки, які характеризують правові презумпції, умовно можна поділити на два види: 1) ознаки, які характеризують логічну природу правових презумпцій: презумпції є узагальненнями індуктивного та дедуктивного характеру; вони відображають звичайний порядок предметів або явищ матеріального світу; презумпції є узагальненнями вірогідними, де їх значення визначається ступенем вірогідності, який притаманний для них у кожному конкретному випадку; узагальнення їх існування можливе тільки через наявність загального причинно-наслідкового зв’язку між предметами і явищами; 2) ознаки, які характеризують юридичну природу правових презумпцій: презумпцію потрібно вважати правовим явищем, оскільки вона відображає звичайний порядок зв’язку між предметами та явищами у системі права; презумпція міститься в нормі права, причому знаходить своє закріплення в ній прямим або непрямим способом; наявність нормативного механізму реалізації правової презумпції у кримінальному процесі; правова презумпція регулює суспільні відносини, оскільки припускає необхідність (обов’язок) визнання без доказів закріпленого в ній припущення встановленим, якщо не буде доведено протилежне;
теоретичні положення про те, що значення правових презумпцій полягає у такому: 1) у впливі на формування кримінального процесу в цілому, його окремих інститутів, а також в їх безпосередньому впливі на окремі стадії процесу; 2) у впливі на процес доказування, оскільки правові презумпції можуть впливати на предмет і межі доказування, брати участь в розподілі обов’язку доказування; 3) у тому, щоб полегшити та прискорити процес встановлення істини, що свідчить про їх спрямованість на досягнення завдань кримінального процесу;
висновок щодо необхідності удосконалення нормативного закріплення правової презумпції законності правових актів шляхом доповнення статті 8 Конституції України частиною 4 такого змісту: «Правові акти, що видаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадськими об’єднаннями та їх посадовими особами, а також процесуальні рішення, прийняті у кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справах вважаються законними, поки інше не буде доведено у встановленому законом порядку»;
висновок про необхідність розмежування понять «презумпція невинуватості» та «принцип презумпції невинуватості». Принцип презумпції невинуватості є нормативно закріпленою сукупністю імперативних приписів, які встановлені нормами кримінально-процесуального законодавства та є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності. Презумпція невинуватості також набула нормативного закріплення, але вона є спростовним припущенням, спростування якого призводить до втрати нею значення імперативного припису;
дослідження теоретичних проблем використання преюдицій при доказуванні у кримінальних справах. Їх використання повинно розглядатися виключно як право суду щодо покладення в основу вироку або іншого судового рішення, що постановляється ним, тих або інших обставин справи без їх повторного дослідження. Суд вправі покласти в основу вироку у кримінальній справі, що розглядається ним, встановлені раніше преюдиційні факти тільки за умови, що їх достовірність не викликає у суду сумнівів і не обмежує право підсудного на захист;
теоретичні напрямки удосконалення інституту презумпцій. Обґрунтовується доцільність виділення на сучасному етапі розвитку кримінально-процесуального законодавства України таких галузевих презумпцій: 1) презумпції необ’єктивності особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та судді, що підлягають відводу; 2) презумпції недопустимості доказів, отриманих із порушенням норм кримінально-процесуального закону; 3) презумпції достовірності фактичних обставини справи, що не досліджувалися судом першої інстанції при застосуванні спрощеного порядку судового розгляду кримінальної справи; 4) презумпція допустимості матеріалів, отриманих у ході міжнародного співробітництва.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства мають обґрунтовану теоретичну та практичну спрямованість і можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – для подальших розробок та досліджень актуальних проблем правових презумпцій;
у правотворчій сфері – при розробці нового КПК України, при внесені змін до чинного законодавства України;
у правозастосовчій діяльності – як рекомендації для удосконалення практичної діяльності осіб, що проводять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів у відповідних стадіях кримінального процесу, а також учасниками кримінального процесу;
у навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Кримінальний процес», «Криміналістика», а також у науково-дослідній роботі студентів, аспірантів та ад’юнктів, при підготовці навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на кафедрі кримінального процесу Одеської національної юридичної академії. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на трьох конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні правові питання очима молодих вчених» (м. Київ, 2009 р.); Науково-практичній конференції «Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовчій діяльності» (м. Київ, 2009 р.); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2009 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 7 наукових статтях, 4 з яких опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України та 3 – тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дослідження складає 191 сторінку, з яких: 175 сторінок – основний текст дисертації, 16 сторінок – список використаних джерел (161 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження історичного розвитку, сучасного стану та перспектив удосконалення інституту кримінально-процесуальних презумпцій дозволяє сформулювати наступні висновки, що носять характер теоретично обґрунтованих положень, а також пропозицій щодо внесення змін і доповнень до Конституції України та КПК України:
У процесі історичного виникнення та розвитку наукових поглядів на правові презумпції умовно можна виділити три етапи: 1) поодинокі згадки про правові презумпції в працях юристів (період Стародавнього Риму); 2) ототожнення правових презумпцій з доказами, в тому числі із непрямими доказами (період Середньовіччя); 3) виділення презумпцій у самостійну правову категорію (з середини XIX ст. і до наших днів), який включає в себе дорадянський, радянський та пострадянський періоди.
Правові презумпції в кримінальному процесі – це прямо або побічно закріплені нормами кримінально-процесуального законодавства вірогідні припущення, які відображають звичайний порядок зв’язку між предметами та явищами стосовно існування юридичних фактів при наявності уже відомих або встановлених інших юридичних фактів з метою досягнення завдань кримінального процесу.
Правові презумпції наділені логічною та правовою природою, що зумовлює притаманність їм відповідних ознак, які умовно можна поділити на два види: 1) ознак, які характеризують логічну природу правових презумпцій: по-перше, презумпції є узагальненнями індуктивного та дедуктивного характеру; по-друге, вони відображають звичайний порядок предметів або явищ матеріального світу; по-третє, презумпції є узагальненнями вірогідними, де їх значення визначається ступенем вірогідності, який притаманний для них у кожному конкретному випадку; по-четверте, узагальнення їх існування можливе тільки через наявність загального причинно-наслідкового зв’язку між предметами і явищами; 2) ознак, які характеризують юридичну природу правових презумпцій: по-перше, презумпцію потрібно вважати правовим явищем, оскільки вона відображає звичайний порядок зв’язку між предметами та явищами у системі права; по-друге, презумпція міститься в нормі права, причому знаходить своє закріплення в ній прямим або непрямим способом; по-третє, наявність нормативного механізму реалізації правової презумпції у кримінальному процесі; по-четверте, правова презумпція регулює суспільні відносини, оскільки припускає необхідність (обов’язок) визнання без доказів закріпленого в ній припущення встановленим, якщо не буде доведено протилежне.
Значення правових презумпцій полягає у наступному: 1) у впливі на формування кримінального процесу в цілому, його окремих інститутів, а також в їх безпосередньому впливі на окремі стадії процесу; 2) у впливі на процес доказування, оскільки правові презумпції можуть впливати на предмет і межі доказування, брати участь в розподілі обов’язку доказування; 3) у тому, щоб полегшити та прискорити процес встановлення істини, що свідчить про їх спрямованість на досягнення завдань кримінального процесу.
Правові презумпції можуть бути класифіковані за наступними підставами: 1) за фактом правового закріплення – на фактичні та юридичні презумпції; 2) за сферою дії – на загально-правові, міжгалузеві та галузеві презумпції; 3) за можливістю спростування – на спростовні та неспростовні презумпції; 4) залежно від закріплення в матеріальному або процесуальному праві та з урахуванням значення в правовому регулюванні правовідносин – на матеріально-правові та процесуальні презумпції; 5) за формою правового закріплення – на прямі та непрямі презумпції; 6) за напрямком дії – презумпції, направлені на забезпечення прав людини, поваги до її честі і гідності, та презумпції, направлені на досягнення істини у кримінальній справі; 7) залежно від юридичної сили нормативного правового акту, в якому вони містяться, – міжнародно-правові, конституційні, такі, що містяться в законах і підзаконних нормативних правових актах, та локальні презумпції.
У процесі доказування в кримінальних справах застосовуються загально-правові, кримінально-правові та кримінально-процесуальні презумпції. Їх закріплення у нормах чинного законодавства є закономірним та обґрунтованим, оскільки застосування презумпцій у правозастосовчій діяльності сприяє найбільш повному та об’єктивному вирішенню кримінальної справи.
До загально-правових презумпцій, дія їх поширюється на кримінальний процес України, відносяться презумпція знання закону, презумпція добропорядності громадян і презумпція законності правових актів.
Презумпція знання закону у кримінальному процесі є правовою презумпцією, яка полягає в тому, що кожна особа вважається такою, що знає закони тієї країни, громадянином якої вона є або на території якої вона постійно проживає, та не звільняється від відповідальності за їх незнання у випадку вчинення нею злочину. Презумпція знання закону вважається спростованою щодо конкретного випадку її застосування, якщо у передбаченому законом порядку буде доведено, що особа допустила порушення закону внаслідок його незнання. Спростування презумпції знання закону у зв’язку із незнанням особи про його чинність можливе за наявності поважних причин і виняткових обставин (тяжкої хвороби, стихійного лиха, військових дій, захоплення у полон, недоступності оприлюднених актів тощо. Спростування презумпції знання закону у зв’язку із неможливістю ознайомитися з його змістом може мати місце у випадку, якщо нормативно-правовий акт містить гриф «таємно» або «для службового користування» і не був опублікований у відкритих засобах масової інформації.
Загально-правовий характер презумпції знання закону зумовлює необхідність її нормативного закріплення шляхом доповнення статті 68 Конституції України частиною 3 наступного змісту: «У разі порушення норм права посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, підприємств, установ та організацій, а також громадяни вважаються такими, що знають норми чинного законодавства, якщо інше не буде встановлено в передбаченому законом порядку.»
Презумпція добропорядності громадян є правовою презумпцією, побічно закріпленою у кримінально-процесуальних нормах, на підставі якої вважається, що всі громадяни є добропорядними, поки не буде встановлене інше. Її дія у кримінальному процесі полягає в тому, що вона є однією з основних, початкових засад, на яких ґрунтуються взаємовідносини держави та особи у всіх сферах державного і суспільного життя. Кримінальне судочинство сприймає презумпцію добропорядності, перш за все, як основу взаємовідносин посадових осіб державних органів та учасників кримінального процесу при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ.
Кримінально-процесуальний закон стимулює добропорядну поведінку громадян, встановлює гарантії проти недобропорядної поведінки. Проте, можна стверджувати, що, з однієї сторони, норми КПК України запобігають недобропорядній поведінці одних суб’єктів кримінального процесу та захищають від неї інших суб’єктів, а з іншої сторони – кримінально-процесуальним законом презюмується недобропорядність того або іншого учасника кримінального процесу. Відповідно, КПК України як захищає від певних дій обвинуваченого у вчиненні злочину, так і в цілому ряді випадків дозволяє застосування щодо нього заходів процесуального примусу, припускаючи його недобропорядність.
Презумпція законності правових актів полягає в покладенні на суб’єктів правовідносин обов’язку визнавати законність загальнообов’язкових нормативно-правових актів і кримінально-процесуальних рішень індивідуального характеру, постановлених у справі, та беззастережно керуватися ними у своїй діяльності та виконувати їх приписи, поки у передбаченому законом порядку не буде встановлено незаконність цих правових рішень. Дія презумпції законності підлягає поширенню на правові акти загальнообов’язкового та індивідуального характеру.
Спростування презумпції законності правових актів пов’язане зі встановленням двох обставин: невідповідності правового акту закону або іншим правовим актам та порушення ним прав і законних інтересів учасників кримінального процесу. Спростування презумпції законності стосовно нормативно-правових актів загальнообов’язкового характеру, які містять норми матеріального та процесуального права, відбувається: 1) шляхом скасування правового акту, визнання його недійсним або неконституційним; 2) шляхом їх скасування за рішенням органу законодавчої або виконавчої влади, який їх прийняв; 3) у судовому порядку; 4). в окремих випадках вони можуть бути визнані повністю або в певній їх частині неконституційними. Спростування презумпції законності стосовно кримінально-процесуальних рішень відбувається шляхом їх скасування або визнання незаконними за рішеннями прокурора та суду.
З урахуванням того, що презумпція законності правових актів на сьогодні недостатньо повно закріплена нормами вітчизняного законодавства вбачається за доцільне нормативно її закріпити шляхом доповнення статті 8 Конституції України частиною 4 наступного змісту: «Правові акти, що видаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадськими об’єднаннями та їх посадовими особами, а також процесуальні рішення, прийняті у кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справах вважаються законними, поки інше не буде доведено у встановленому законом порядку.»
Широкого застосування у вітчизняному кримінальному процесі знаходять презумпція невинуватості та презумпція істинності вироку, що набрав законної сили.
Презумпція невинуватості являє собою правове положення, яке діє в кожній кримінальній справі та полягає в тому, що до доведення вини особи в законному порядку та встановлення її в обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню та застосуванню щодо неї інших негативних наслідків обвинувачення. Аналіз норми ч. 1 ст. 62 Конституції України дозволяє виділити дві нерозривно пов’язані між собою ознаки, що характеризують презумпцію невинуватості: 1) забезпечення доведеності вини в законному порядку; 2) встановлення винуватості вироком суду. З урахуванням закріплення у вітчизняному законодавстві (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 347 – 383 КПК України) порядку апеляційного оскарження обвинувальних вироків суду, що не набрали законної сили, необхідно доповнити частину 1 статті 62 Конституції України вказівкою на те, що визнання особи винуватою у вчиненні злочину можливе виключно на підставі вироку суду, що набрав законної сили.
У теорії кримінального процесу підлягають чіткому розмежуванню поняття «презумпція невинуватості» та «принцип презумпції невинуватості». Принцип презумпції невинуватості є нормативно закріпленою сукупністю імперативних приписів, які встановлені нормами кримінально-процесуального законодавства та є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності. Презумпція невинуватості також набула нормативного закріплення, але вона є спростовним припущенням. Спростування презумпції невинуватості призводить до втрати нею значення імперативного припису. Відповідно, презумпцію невинуватості не можна розглядати як відповідний принцип кримінального процесу, оскільки норми кримінально-процесуального законодавства не передбачають можливості спростування того або іншого принципу у зв’язку з його неістинністю.
Презумпція істинності вироку, що набрав законної сили, є спростовною презумпцією, яка передбачає, що вирок суду після вступу у законну силу вважається істинним, достовірно відображає фактичну сторону діяння та містить його правильну юридичну оцінку судом, поки він не скасований судом вищестоящої інстанції, та підлягає обов’язковому виконанню всіма державними і громадськими підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами на всій території України.
Юридична сутність презумпції істинності вироку, що набрав законної сили, полягає у визнанні вироку істинним, поки протилежне не буде доведено у передбаченому законом порядку, а не у припущенні про істинність вироку. Істинність вироку, що набрав законної сили, ґрунтується на дотриманні як норм матеріального закону щодо кваліфікації діяння, так і норм процесуального закону щодо процесу доказування у кримінальних справах, а це свідчить про те, що висновок про істинність вироку спирається на доведеність, а не на вірогідність.
Послідовне застосування презумпції істинності вироку, що набрав законної сили, призводить до виникнення преюдицій, які передбачають обов’язковість рішень одного суду для іншого. З огляду на вказану презумпцію, вирок суду після набрання ним законної сили достовірно відображає фактичну сторону діяння та містить його правильну юридичну оцінку судом, а встановлені чи спростовані ним факти вважаються такими, що відбулися чи не відбулися в дійсності та не вимагають повторного дослідження та доказування. Водночас, використання преюдицій при доказуванні у кримінальних справах повинно розглядатися виключно як право суду щодо покладення в основу вироку або іншого судового рішення, що постановлюється ним, тих або інших обставин справи без їх повторного дослідження. З урахуванням цього вбачається за доцільне доповнити КПК України статтею 67-1 «Преюдиційна сила судових рішень у господарських, цивільних та адміністративних справах і вироків у кримінальних справах, що набрали законної сили».
Реформування вітчизняного кримінально-процесуального законодавства призвело до виникнення та закріплення низки нових галузевих презумпцій, до числа яких відносяться: 1) презумпція необ’єктивності особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та судді, що підлягають відводу; 2) презумпція недопустимості доказів, отриманих із порушенням норм кримінально-процесуального закону; 3) презумпція достовірності фактичних обставини справи, що не досліджувалися судом першої інстанції при застосуванні спрощеного порядку судового розгляду кримінальної справи; 4) презумпція допустимості матеріалів, отриманих у ході міжнародного співробітництва.
Презумпція необ’єктивності особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та судді полягає в тому, що у випадку заявлення їм учасниками кримінального процесу відводу, вказані суб’єкти вважаються неупередженими або заінтересованими у результатах розгляду справи та не можуть здійснювати провадження в ній.
Презумпція недопустимості доказів, отриманих із порушенням норм кримінально-процесуального закону, полягає в тому, що у випадку заявлення учасниками судового розгляду клопотання про виключення з дослідження у судовому розгляді справи доказів, отриманих з порушенням норм кримінально-процесуального закону, вони вважаються недопустимими, якщо стороною обвинувачення не буде доведено допустимість джерел, суб’єктів, способів, засобів і методів отримання цих доказів.
Презумпція достовірності фактичних обставини справи, що не досліджувалися судом першої інстанції при застосуванні спрощеного порядку судового розгляду кримінальної справи, полягає в тому, що докази стосовно фактичних обставин кримінальної справи та розміру цивільного позову, які не досліджувалися судом у зв’язку з їх неоспоренням учасниками судового розгляду, вважаються достовірно встановленими та не підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Презумпція допустимості матеріалів, отриманих у ході міжнародного співробітництва, полягає в тому, що отримані посадовими особами компетентних правоохоронних органів іноземних держав при виконанні доручень (запитів) про надання правової допомоги, поданих вітчизняними органами досудового розслідування та судами, документи і предмети за умови дотримання вимог щодо їх процесуального оформлення, визнаються допустимими, мають доказову силу на території України і не потребують легалізації.
Особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор і суддя при здійсненні провадження у кримінальних справах нерідко стикаються з вказаними презумціями, наявність яких зобов’язує цих суб’єктів до вчинення процесуальних дій з їх визнання у правозастосовному акті (наприклад, прийняття рішення про відвід судді, якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання про проведення окремих слідчих дій чи обрання, зміни або скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту), або до подальшого спростування цих презумпцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алехин А.П. Административное право Российской Федерации / Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1996. – 680 с.
2. Алиев Т.Т. Принцип презумпции истинности приговора, вступившего в законную силу / Алиев Т.Т., Белоносов В.О., Громов Н.А. // Российский судья. – 2003. – № 7. – С. 18 – 24.
3. Андросенко Н.В. Признание лицом своей вины в совершении преступления и его правовые последствия: Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Н.В. Андросенко. – М., 2008. – 25 с.
4. Арсеньев В.Д. О фактах, не подлежащих доказыванию в процессе уголовного судопроизводства / В.Д. Арсеньев // Правоведение. – 1965. – № 1. – С. 97 – 104.
5. Астемирова Л.А. К вопросу о материально-правовых презумпциях / Л. А. Астемирова // Российская юстиция. – 2008. – № 7. – С. 8 – 11.
6. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве / Бабаев В.К. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1974. – 124 с.
7. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве: Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец.: 710 «Теория государства и права» / В.К. Бабаев. – Свердловск, 1969. – 24 с.
8. Бажанов М.И. Законность и обоснованность основних судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дисс. на соискание ученой степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / М.И. Бажанов. – Х., 1967. – 34 с.
9. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов / Бахрах Д.Н. – М.: БЕК, 1996. – 368 с.
10. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России: Учебное пособие / Безлепкин Б.Т. – М.: ТК Велби, Издательство Проспект, 2004. – 480 с.
11. Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях / [Пер. и вступ. ст.: Исаев М.М.] / Беккария Ч. – Юрид. издательство НКЮ СССР, 1939. – 464 c.
12. Бережний О.І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / О.І. Бережний. – Х., 2003. – 20 с.
13. Большаков А.А. К вопросу истинности приговора, вынесенного в особом порядке судебного разбирательства / А.А. Большаков, М.А. Днепровская // Российская юстиция. – 2008. – № 8. – С. 48 – 50.
14. Бронникова М.Н. Гражданско-правовая презумпция по российскому законодательству: содержание, правовые формы и применение: Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право; Предпринимательское право; Семейное право; Международное частное право» / М.Н. Бронникова. – Казань, 2006. – 24 с.
15. Васильев Л.М. Фактические презумпции в советском уголовном судопроизводстве / Л. М. Васильев // Правоведение. – 1982. – № 1. – С. 95 – 99.
16. Веденеев Е.Ю. Роль презумпций в гражданском праве, арбитражном и гражданском судопроизводстве / Е.Ю. Веденеев // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 43 – 49.
17. Великий енциклопедичний юридичний словник / [За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка]. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
18. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СD) / [Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.
19. Воложанин В.П. Юридические предположения в советском гражданском праве и процессе : Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / В.П. Воложанин. – Свердловск, 1953. – 15 с.
20. Гавриш Т.С. Проблеми допустимості доказів, отриманих в ході міжнародної правової допомоги в кримінальних справах: Дис. … к.ю.н.: 12.00.09 / Гавриш Т.С. – Харків, 2004. – 224 с.
21. Гаргат-Українчук О.М. Виникнення та розвиток презумпцій у кримінальному процесі / О.М. Гаргат-Українчук // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовчій діяльності: зб. матеріалів науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора А.Я. Дубинського (м. Київ, 3 квітня 2009 ). – Київ, 2009. – С.536-540.
22. Гаргат-Українчук О.М. Поняття, ознаки та значення правових презумпцій у кримінальному процесі України / О.М. Гаргат-Українчук // Держава і право. – Вип. 45 – 2009. – С. 446-452.
23. Господарський процесуальний кодекс України // Голос України. – 2006. № 4.
24. Гриненко А.В. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе / Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. – Х.: Консум, 1997. – 97 с.
25. Грошевой Ю.М. Правовые свойства приговора – акта социалистического правосудия: Учебное пособие / Грошевой Ю.М. – Х.: Харьковский юридический институт, 1978. – 60 с.
26. Губська О. Проблеми визнання вини у кримінальному процесі та принцип презумпції невинуватості / О. Губська // Підприємництво, господарство, право. – 2008. – № 3 (147) – С. 144 – 146.
27. Гурвич М. Доказательственные презумпции в советском гражданском процессе / М. Гурвич // Советская юстиция. – 1968. – № 12. – С. 8 – 10.
28. Дворецкая А.А. Юридические факты и правовые конструкции в римском и современном праве / А.А. Дворецкая // [электронный документ] –
29. Дормидонтов Г.Ф. Классификация явлений юридического быта, относимых к случаям применения фикций: Юридические фикции; Презумпции; Скрытные, символические, притворные и мнимые действия; Фидуциарные сделки / Дормидонтов Г.Ф. – Казань: Типо-литография Императорского Университета, 1895. – 176 с.
30. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 160 с.
31. Загальна декларація прав людини, прийнята 10.12.1948 р. Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 3. – С. 69 – 74.
32. Захаров Д.О. Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві : Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Д.О. Захаров. – Х., 2006. – 20 с.
33. Зейкан Я.П. Щодо проблеми вилучення матеріалів із кримінального процесу / Я.П. Зейкан // Адвокат. – 2004. – № 11. – С. 9 – 12.
34. Зеленецкий В.С. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины / В.С. Зеленецкий, Н.В. Глинская. – Харьков: Страйд, 2006. – 336 с.
35. Зинченко И.А. Презумпция невиновности и вопросы совершенствования уголовно-процессуального законодательства / И.А. Зинченко // Принцип презумпции невиновности и его значение на современном этапе: Сборник научных трудов / Под ред. Т.С. Волчецкой. – Калининград: Издательство КГУ, 2001. – С. 17 – 20.
36. Ивин А.А. Логика. Учебное пособие. Изд. 2-е. / Ивин А.А. – М.: Знание, 1998. – 240 с.
37. Іванський А.Й. Роль юридичних фікцій у регулюванні відносин фінансово-правової відповідальності / А.Й. Іванський // Форум права. – 2008. – № 3. – С. 202 – 207.
38. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 р. № 144/5) з подальшими змінами та доповненнями // Офіційний Вісник України. – 2005. – № 5. – ст. 325.
39. Іщенко В.М. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів у кримінальному судочинстві: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / В.М. Іщенко. – Х., 2001. – 18 с.
40. Калиновский К.Б. «Право презумпций» – стратегия развития уголовного и уголовно-процессуального права / К.Б. Калиновский // Стратегии уголовного судопроизводства: Сборник материалов Международной научной конференции к 160-летней годовщине со дня рождения профессора И.Я. Фойницкого (11-12 октября 2007 г. Санкт-Петербург). Отв. ред. Н.В. Радутная. – М.: РАП, 2008. – С. 90 – 97.
41. Калиновский К.Б. Отграничение правовых презумпций от обоснования юридических норм / К.Б. Калиновский // Философия и право: Материалы Международной научно-практической конференции, 28 февраля 2006 года. – СПб.: Издательство СПбГУП, 2006. – С. 60 – 62.
42. Калиновский К.Б. Презумпции в уголовном процессе / К.Б. Калиновский, А.В. Смирнов // Российское правосудие. – 2008. – № 4. – С. 68 – 74.
43. Каминская В.И. Презумпция истинности судебного приговора в советском праве / В.И. Каминская // Советское государство и право. – 1946. – № 7. – С. 35 – 45.
44. Каминская В.И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе / В.И. Каминская. – АН СССР; Институт права [Н.Н. Полянский (отв. ред.)]. – М.: Издательство АН СССР, 1948. – 132 с.
45. Каранина Н.С. Правовые презумпции в теории права и российском законодательстве: Дисс. … кандидата юрид. наук: 12.00.01 / Каранина Н.С. – М., 2006. – 164 с.
46. Касумов Ч.С. Презумпция невиновности в советском праве / Касумов Ч.С. – Баку: Элм, 1984. – 140 с.
47. Кобликов А.С. Судебный приговор / Кобликов А.С. – М.: Юридическая литература, 1966. – 135 с.
48. Ковалелис А. Экзамен на знание конституции / А. Ковалелис // 2007. – № 40 (710). – 2 октября 2007 г. //
49. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник / Коваленко Є.Г. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
50. Ковальчук С.О. Здійснення захисту у кримінальних справах на засадах змагальності та диспозитивності: Дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Ковальчук С.О. – Івано-Франківськ, 2007. – 221 с.
51. Кодекс адміністративного судочинства // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 37. – ст. 446.
52. Кодекс законів про працю України: за станом на 01.04.2009 р. //
53. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. // Голос України. – 10 січня 2001 року. – № 3 (2503). – С. 6 – 8.
54. Коновалов С. Презумпція невинуватості: суперечності конституційних положень та норм кримінально-процесуального законодавства / С. Коновалов, В. Півненко // Вісник прокуратури. – 2007. – № 7 (73). – С. 64 – 67.
55. Конституционные основы правосудия в СССР / [Под ред. В.М. Савицкого]. – М.: Наука, 1981. – 360 с.
56. Конституційна конфліктологія (конституційні механізми подолання політичних криз): Посібник / Г.М. Волянська, М.В. Оніщук, М.В. Савчин та ін.; [За ред. М.В. Савчина, В.Л. Федоренка]. – К.: Інститут громадянського суспільства, 2008. – 188 с.
57. Конституція України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.12.2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.
58. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 // Офіційний Вісник України. – 2006. – № 19. – ст. 1376.
59. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» // Офіційний вісник. – 2008. – № 27. – ст. 838.
60. Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини: Монографія / Коржанський М.Й. – К.: Атіка, 2004. – 216 с.
61. Котуха О.С. Презумпція знання закону у кримінальному праві України // П’ята Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція Українська наука ХХI століття / О.С. Котуха. –
62. Крижанівський В.В. Принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі (порівняльно-правове дослідження): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / В.В. Крижанівський. – К., 2007. – 19 с.
63. Кримінальний кодекс України: за станом на 19.03.2009 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25 – 26. – ст. 131.
64. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / [За заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка]. – К.: ФОРУМ, 2003. – 940 с.
65. Кримінально-процесуальний кодекс України: за станом на 01.01.2009 р. //
66. Кругликов Л.Л. Презумпции в уголовном праве / Л.Л. Кругликов, Ю.Г. Зуев. – Ярославль: Ярославский государственный университет, 2000. – 160 с.
67. Крымов А.А. Правовые презумпции в уголовном процессе: Дисс. … кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Крымов А.А. – М., 1999. – 215 с.
68. Кузнецова О.А. Презумпции в гражданском праве. 2-е изд., испр. и доп. / Кузнецова О.А. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 349 с.
69. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии / Курылев С.В. – Минск: Издательство БГУ, 1969. – 203 с.
70. Куценко О. Правила перевірки допустимості доказів у кримінальному судочинстві / О. Куценко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 5 (47). – С. 81 – 83.
71. Лантух Н.В. Формы проверки не вступивших в законную силу приговоров: Дисс. … к.ю.н.: 12.00.09 / Лантух Н.В. – Санкт-Петербург, 2001. – 198 с.
72. Левенталь Я.Б. К вопросу о презумпциях в советском гражданском процессе / Я.Б. Левенталь // Советское государство и право. – 1949. – № 6. – С. 54 – 64.
73. Либус И.А. Презумпция истинности приговора и право на защиту / И.А. Либус // Советская юстиция. – 1987. – № 11. – С. 22 – 24.
74. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе / Либус И.А. – Ташкент: Изд-во «Узбекистан», 1981. – 231 с.
75. Лист Міністерства юстиції України від 03.03.2007 року № 33-23 //
76. Лист Міністерства юстиції України від 06.03.2007 року № 33-1-23 //
77. Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.; Курс лекцій / Макарчук В.С. – К.: Атіка, 2000. – 416 с.
78. Марат Ж.П. План уголовного законодательства / Марат Ж.П. – М.: Издательство иностр. литературы, 1951. – 152 с.
79. Масленников А.В. Правовые аксиомы : Автореф. дисс. на соискание ученой степени кандидата юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве». – Владимир, 2006. – 26 с.
80. Мейер Д.И. О юридических вымыслах и предположениях, о скрытых и притворных действиях / Мейер Д.И. – Казань: [б. и.], 1854 г. – 127с.
81. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий 16.12.1966 р. Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй і ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 р. № 2148-VIII // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник Ю.К. Качуренко. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 36 – 58.
82. Морквин В.А. Логическая и правовая природа правовых презумпций / В.А. Морквин // Аспирант и соискатель. – 2005. – № 5. – С. 82 – 85.
83. Морквин В.А. Правовые презумпции в уголовном судопроизводстве России: Автореф. дисс. на соискание ученой степени кандидата юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; Криминалистика и судебная экспертиза; Оперативно-розыскная деятельность» / Морквин В.А. – Екатеринбург, 2008. – 26 с.
84. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса: Учебное пособие / Мотовиловкер Я.О. – Ярославль: Ярославский государственный университет, 1978. – 96 с.
85. Навроцький В. Кримінальний кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи //
86. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл та доповн. / [За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка]. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.
87. Ойгензихт В.А. Понятие гражданско-правовой презумпции / В.А. Ойгензихт // Советское государство и право. – 1975. № 10. – С. 25-33.
88. Ойгензихт В.А. Презумпции в советском гражданском праве / Ойгензихт В.А. – Душанбе: ИРФОН, 1976. – 190 с.
89. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. Издание третье, исправленное. Т. 2 / Омельченко О.А. – М.: ТОН – Остожье, 2000. – 496 с.
90. Оршанский И.Г. О законных предположениях и их значении / И.Г. Оршанский // Журнал гражданского и уголовного права. Кн. 4. СПб. 1874. – С. 1 – 55.
91. Петрухин И.Л. Внутреннее убеждение суда и правовые презумпции / И.Л. Петрухин // Советское государство и право. – 1964. – № 3. – С. 63 – 71.
92. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973 – 2004). Офіційне видання / [За заг. ред. В. Т. Маляренка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – С. 7 – 12.
93. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» від 11.02.2005 р. № 2 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 3 (55). – С. 17 – 20.
94. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1 //
95. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.1997 року «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 2. – С. 2 – 4.
96. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 р. (протокол від 01.10 – 02.10.1999 р. № 6/VI) //
97. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – ст. 260.
98. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 49. – ст. 272.
99. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24. – ст. 170.
100. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України (реєстраційний номер 3456-д від 18.11.2005 р.): за станом на 01.04.2009 р. //
101. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, підготовлений робочою групою Секретаріату Президента України: за станом на 01.04.2009 р. //
102. Радянський кримінальний процес. Підручник для студентів юрид. вузів і факультетів / [За заг. ред. А.Л. Ривліна]. – К.: Вища школа, 1971. – 346 с.
103. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Галицький проти України» (заява № 17082/03) від 05.07.2007 р. //
104. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коваль проти України» (заява № 65550/01) від 19.10.2006 р. //
105. Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) //
106. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 р. № 13-рп/2000 (справа № 1-17/2000) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001 / Відповідальний редактор П. Б. Євграфов. У двох книгах. – Книга ІІ. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 210 – 216.
107. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2004 р. //
108. Рогатюк І.В. Обвинувачення у кримінальному процесі України: Монографія / Рогатюк І.В. – К.: Атіка, 2006. – 160 с.
109. Сизоненко А.С. Недопустимість доказів у кримінальному судочинстві / А.С. Сизоненко // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5 (39). – С. 57 – 59.
110. Смирнов А.В. Презумпции и распределение бремени доказывания в уголовном процессе / А.В. Смирнов // Государство и право. – 2008. – № 1. – С. 60 – 68.
111. Смирнов А.В., Калиновский К.Б. Уголовный процесс: Учебник для вузов / [Под общ. ред. А.В. Смирнова]. – СПб.: Питер, 2004. – 697 с. //
112. Смышляев Л.П. Предмет доказывания и распределение обязанностей по доказыванию в советском гражданском процессе / Смышляев Л.П. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. – 47 с.
113. Советский энциклопедический словарь / [Гл. ред. Прохоров А.М.]. – 4-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1989. – 1632 с.
114. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности / [Под ред. В.М. Савицкого]. – М.: Наука, 1984. – 143 с.
115. Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе / АН СССР, Институт п