ПРИНЦИП ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..…3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ ЯК ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ У СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Поняття презумпції невинуватості та межі її дії……………………....12
1.2. Презумпція невинуватості та форми процесу………………………….51
1.3. Функції принципу презумпції невинуватості………………………….61
1.4. Презумпція невинуватості в системі принципів кримінального процесу…………………………..…………………….................................66
Висновки до розділу 1…………………………………………………….76

РОЗДІЛ 2. ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ЯК ГАРАНТІЯ ПРАВА ОСОБИ НА ЗАХИСТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1. Обов’язок доказування винуватості особи і заборона покладати
його на обвинуваченого………………………………………………….79
2.2. Недопустимість обгрунтування обвинувачення на припущеннях і
тлумачення сумнівів на користь особи……………...………………..92
2.3. Співвідношення підстав звільнення особи від кримінальної
відповідальності з презумпцією невинуватості……………………..104
Висновки до розділу 2…………………………………………………..118

РОЗДІЛ 3. ДОЦІЛЬНІСТЬ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПРАВИЛ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПРЕЗУМПЦІЄЮ НЕВИНУВАТОСТІ, У КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ

3.1. Щодо доцільності впровадження “Правила Міранди” в кримінальний процес України….......................................................................................122
3.2. Компроміси в кримінальному процесі України та їх
законодавче врегулювання.....................................................….............134
Висновки до розділу 3…………………………………………………....154

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….….157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...…………………………………..164
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….177

ВСТУП

Актуальність теми визначається необхідністю вдосконалення процедури провадження в кримінальній справі з урахуванням положень, які закріплюють зміст презумпції невинуватості у міжнародно-правових актах в галузі прав людини та судочинства і в Конституції України 1996 року. Презумпція невинуватості – один з базових принципів демократичного кримінального процесу, що має самостійне значення і виконує особливу роль у сучасних умовах побудови правової держави, гарантує захист прав і свобод особи. У процесі розслідування та судового розгляду кримінальних справ є необхідність більш повного впровадження дії принципу з відповідним більш чітким його закріпленням у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві. Як показує судова практика, українські суди майже завжди віддають перевагу доказам сторони обвинувачення. За матеріалами офіційної статистики в Україні за вироками, що набрали законної сили, у 2005 р. було засуджено 176900 осіб, з них виправдано, у тому числі у справах приватного обвинувачення, – 578 осіб, або 0,3 % від засуджених за вироками, що набрали законної сили. У справах публічного обвинувачення було виправдано лише 178 осіб [1, c. 6; 2]. Корисним для забезпечення дії принципу презумпції невинуватості в Україні є вивчення та з’ясування можливості запровадження досвіду Республіки Польща (далі по тексту – Польща) та США. Зазначені країни представляють дві різні правові системи: романо-германську – Польща та загального права – США. Комплексне порівняльне дослідження зародження презумпції невинуватості, її подальший історичний розвиток та імплементація до вітчизняного кримінально-процесуального законодавства сприятиме реформуванню та вдосконаленню кримінально-процесуальної діяльності в Україні.
Дослідження питань, пов’язаних з проблемами реалізації принципу презумпції невинуватості у кримінальному процесі, проводили українські вчені, зокрема C.А. Альперт, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, А.М. Бойко, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, А.В. Гриненко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, Н.І. Клименко, Г.К. Кожевніков, О.П. Кучинська, В.Т. Маляренко, І.Є. Марочкін, Т.М. Мірошниченко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, В.Т. Нор, П.В. Пушкар, П.М. Рабінович, Н.В. Сибільова, З.Д. Смітієнко, Д.С. Сусло, В.М. Тертишник, В.М. Хотенець, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, С.Ф. Шумілін, М.Є. Шумило, С.С. Яценко; вчені колишнього СРСР та країн СНД: М.С. Алексєєв, Т.М. Добровольська, Ч.С. Касумов, О.М. Ларін, І.А. Лібус, Є.Г. Мартинчик, Я.О. Мотовіловкер, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, П.С. Елькінд; інших держав: Дж. Флетчер, А. Гольдштейн, В. Бернхем, Дж. Квіглі (США), М. Цеcляк, П. Крушинський, С. Вальтош, З. Гостинський, А. Мужиньовський (Польща) та інші.
Але в науці кримінального процесу України відсутні новітні комплексні дослідження принципу презумпції невинуватості в порівняльному аспекті. Презумпція невинуватості потребує ґрунтовного аналізу з урахуванням, зокрема, Конституції України, ратифікованих Україною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та інших міжнародно-правових актів у галузі прав людини і судочинства, законодавства інших держав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" № 06 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0106U006631). Дослідження пов’язане із науковою темою Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні” № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом “Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є удосконалення теорії кримінального процесу та кримінально-процесуального законодавства України шляхом проведення порівняльного дослідження принципу презумпції невинуватості у сучасному кримінальному процесі України, Польщі, США.
З урахуванням мети дослідження дисертантом було поставлено такі основні завдання: 1) дослідити поняття принципу презумпції невинуватості, його правову природу і зміст; 2) визначити його місце і роль у загальній системі кримінально-процесуальних принципів; 3) дослідити механізм впливу принципу презумпції невинуватості на інші норми кримінально-процесуального права; 4) дати характеристику ситуацій, що виникають в ході реалізації вимог цього принципу в процесі прийняття рішень при розслідуванні і вирішенні кримінальних справ в Україні, США та Польщі; 5) проаналізувати співвідношення підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності з презумпцією невинуватості; 6) з’ясувати доцільність впровадження положень правил Міранди та угоди про визнання вини у кримінальний процес України; 7) сформулювати конкретні пропозиції щодо узгодження кримінально-процесуального законодавства України у відповідність з вимогами презумпції невинуватості.
Об’єктом дослідження є реалізація принципу презумпції невинуватості у кримінальному процесі України, Польщі та США, положення про права і законні інтереси громадян та про особливості їх реалізації в сфері кримінального судочинства.
Предметом дослідження є принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі України, Польщі та США.
Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету і завдання з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ і практики застосування презумпції невинуватості та угоди про визнання вини в кримінальному судочинстві. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-догматичний, дедуктивний, соціологічний методи та метод функціонального аналізу. Системно-структурний метод застосовувався при визначенні поняття та змісту презумпції невинуватості, правила Міранди та угоди про визнання вини, співвідношення з іншими інститутами кримінального процесу і основними засадами здійснення правосуддя у кримінальних справах, а також можливості її запровадження у кримінальному процесі України. Використання історичного та порівняльно-правового методів дозволило простежити еволюцію презумпції невинуватості, правила Міранди, угоди про визнання вини в законодавстві та юридичній практиці інших держав, проаналізувати різні підходи до розуміння сутності, форми, змісту та значення досліджуваного явища. Формально-догматичний і дедуктивний методи аналізу норм законодавства зарубіжних держав та практики його застосування сприяли виявленню недоліків процесуального регулювання презумпції невинуватості та угоди про визнання вини та формулюванню пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного КПК та проекту нового КПК України з урахуванням природи, цілей і завдань здійснення правосуддя у кримінальних справах. Соціологічний метод використовувався під час вивчення правозастосовчої практики України та зарубіжних держав, аналізу змісту судової практики Польщі та США, щодо доцільності застосування положень правила Міранди та угоди про визнання вини у кримінальному процесі України. Метод функціонального аналізу дав змогу розкрити презумпцію невинуватості як функціональну систему кримінально-процесуальних відносин, що виникають у практиці як повного, так і скороченого розгляду кримінальних справ, висвітлити значення презумпції невинуватості та існування угоди про визнання вини у кримінальному судочинстві. Дисертант прагнув всі методи дослідження використовувати у взаємозв’язку, через розгляд проблемних питань.
Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці з кримінального права та кримінального процесу України, Польщі та США.
Нормативною базою дослідження є, перш за все, Конституції України, США та Польщі, кримінально-процесуальне законодавство цих держав, законодавчі акти з інших галузей права, міжнародно-правові акти в сфері прав людини.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять статистичні дані Верховного Суду України щодо судового розгляду кримінальних справ за 2000-2005 роки, постанови Пленуму Верховного Суду України, судова практика загальних судів України, США та Польщі.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у науці кримінального процесу України самостійним комплексним порівняльним дослідженням презумпції невинуватості на прикладі чинного кримінально-процесуального законодавства трьох держав – України, США та Польщі.
Результатом дослідження стали одержані дисертантом такі наукові положення, які мають ознаки наукової новизни і виносяться на захист:
вперше:
- на основі аргументованих ознак, враховуючи положення міжнародно-правових актів, дається авторське визначення змісту поняття презумпції невинуватості, з пропозицією його закріплення у Конституції України та КПК України;
- визначено функції, які виконує презумпція невинуватості в кримінальному процесі України, – гарантійна, захисна (охоронна), компенсаційна та активізуюча і які мають важливе не лише теоретичне, а й практичне значення як для суду, прокурора, органів дізнання та досудового слідства, так і для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, інших учасників процесу;
- обгрунтовано доцільність закріплення у відповідних статтях КПК України, переліку питань, що мають бути обов’язково вирішені судом у разі закриття справи;
- запропоновано на законодавчому рівні закріпити право потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, обвинуваченого, його захисника та законного представника на ознайомлення з матеріалами справи у разі направлення справи до суду з постановою для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та обов’язок слідчого забезпечити реалізацію цього права;
- досліджено необхідність змін змісту обвинувального висновку, визначеного ст. 223 КПК України, для найбільш повної реалізації принципу презумпції невинуватості. Доцільно виключити з описової частини виклад змісту доказів, зібраних у справі, показань кожного з обвинувачених по суті пред’явленого їм обвинувачення, доводи, наведені ними на свій захист, і результати їх перевірки. В обвинувальному висновку повинні бути зазначені тільки джерела доказів з посиланням на відповідні томи та аркуші справи, без викладу їх змісту. Таке положення забезпечить неупередженість суддів при ознайомленні з обвинувальним висновком, докази будуть вивчатися суддями з першоджерел і суб’єктивна думка слідчого при викладі змісту доказів не буде впливати на незалежність судді при оцінці доказів;
- з’ясовано доцільність закріплення на законодавчому рівні у кримінально-процесуальному законодавстві України положень правил Міранди, які застосовуються у США щодо затриманих осіб;
удосконалено:
- положення про обсяг процесуальних гарантій, встановлених законом як мінімально необхідних для з’ясування істини у кожній кримінальній справі, які не залежать від позицій і міркувань окремих учасників процесу. Позиція тих чи інших учасників процесу не визначає змісту презумпції невинуватості;
- зміст презумпції невинуватості, який полягає у тому, що вона визначає положення обвинуваченого не в негативному аспекті, тобто з точки зору того, ким він не вважається (обвинувачений не вважається винуватим), а в позитивному плані, тобто з точки зору того, ким він вважається (обвинувачений вважається невинуватим). Цим самим виключається теза "винуватість обвинуваченого достовірно встановлена з тим чи іншим ступенем вірогідності";
- положення про запровадження в Україні такої процесуальної форми як „угода про визнання вини”, коли принцип презумпції невинуватості буде діяти до моменту затвердження судом цієї угоди. Принцип буде гарантом добровільності волевиявлення особи при визнанні вини та її процесуальному закріпленні. Оформлення “угоди” повинно мати місце лише за клопотанням обвинуваченого, підсудного і з обов’язковою участю захисника;
- правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез у кримінальній справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має за мету охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією встановлення істини у справі;
- положення про те, що в основі побудови кримінального процесу України лежить принцип презумпції невинуватості, який не повинен ніяким чином обмежуватися до набрання судовим рішенням законної сили;
- правовий статус особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, та розподіл процесуальних обов’язків по доказуванню між учасниками процесу, знімаючи відповідний обов’язок з обвинуваченого і покладаючи його на органи держави, які відповідальні за розслідування і вирішення кримінальної справи, і служить підставою повної реабілітації осіб, вина яких залишилась недоведеною;
набули подальшого розвитку:
- положення про те, що особу, щодо якої обвинувальний вирок суду не набрав законної сили, слід вважати підсудним, а не засудженим;
- теза про те, що застосування відповідно до чинного законодавства України, Польщі, США компетентними правоохоронними органами та судом до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного запобіжного заходу не суперечить принципу презумпції невинуватості та не є винятком з нього, оскільки ці заходи не є заходами кримінально-правового покарання;
- положення про те, що функція судового контролю, яка здійснюється під час досудового розслідування справи стосовно проведення передбачених КПК України слідчих дій, є одним із засобів реалізації принципу презумпції невинуватості;
- теза, що моментом затримання особи у КПК України необхідно передбачити момент позбавлення її можливості вільного пересування;
- положення про те, що зародження презумпції невинуватості під час інквізиційного процесу в європейських державах дало поштовх для трансформації процесу в змішану форму та існування презумпції невинуватості в сучасному кримінальному процесі України і Польщі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки, окремі положення та пропозиції можуть бути використані:
- у правотворчій діяльності – при підготовці нового і вдосконаленні чинного Кримінально-процесуального кодексу України, інших нормативно правових актів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність (акт впровадження № 06-19/15-503 від 04.07.2003 р. (Додаток А));
- у правозастосовчій діяльності слідчих, прокурорів, адвокатів у галузі кримінального судочинства, в разі прийняття законом України внесених дисертантом пропозицій стосовно впровадження окремих положень правила Міранди та угоди про визнання вини;
- у науково-дослідній роботі викладачів, аспірантів, студентів, де дисертація може стати основою для подальшого вивчення проблеми презумпції невинуватості у кримінальному судочинстві;
- у навчальному процесі – при вивченні курсу “Кримінально-процесуальне право”, спецкурсів "Порівняльний кримінальний процес", "Теорія доказів у кримінальному процесі", при підготовці навчальних посібників, методичних матеріалів як для студентів, так і для практичних працівників при підвищенні їх кваліфікації,
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на науково-практичних конференціях:
- "Проблеми держави та права очима молодих дослідників" (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 5-6 квітня 2001 р.);
- "Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні" (Національний університет "Острозька академія", 7-8 квітня 2001 р.), а також на міжнародних наукових конференціях:
- “Теорія і практика перехідного періоду до ринку. Економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технічний аспекти” (Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права, 27-30 березня 2001 р.)
- "Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених" (Хмельницький інститут регіонального управління та права, 6 листопада 2002 р.);
- “Наукові правничі школи Київського університету” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 12 жовтня 2005 р.);
- “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 13-14 квітня 2005 р.);
- “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 20-21 квітня 2006 р.).
Результати дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на семінарах аспірантів юридичного факультету, використовувались автором при проведенні практичних занять з кримінально-процесуального права на юридичному факультеті.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у 5 одноосібних наукових статтях, 4 з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України без співавторів.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Повний обсяг дисертації – 178 сторінок, з них обсяг основного тексту – 164 сторінки, список використаних джерел (167 найменувань) – 13 сторінок. Додаток займає 2 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Українська держава кожен рік все далі й далі просувається шляхом демократичних перебудов. Цей шлях не є легким, існує надзвичайно багато проблем, подолання яких можливе завдяки подальшому процесу зміцнення законності, встановлення надійних гарантій охорони прав і законних інтересів особи.
Система і структура кримінально-процесуальних прав особи визначається не лише функціональним призначенням конкретної особи у кримінальному процесі, характером її інтересів, але перш за все конституційними правами і свободами, що належать їй.
Процесуальні права є не лише засобами, використовуючи які особа згідно із своїм правовим становищем (потерпілого, обвинуваченого, свідка) реалізує притаманну їй кримінально-процесуальну функцію і таким чином впливає на провадження у справі, а й гарантіями конституційних прав і свобод, що належать даній особі (як і будь-якій іншій). Процесуальні права особи мусять бути адекватними її основним правам і свободам, тобто достатніми і придатними для їх захисту. Мається на увазі в першу чергу презумпція невинуватості як надзвичайно важлива гарантія охорони прав і законних інтересів особи.
Значення презумпції невинуватості особливо зросло після прийняття Конституції України 1996 року, яка закріпила цей важливий принцип (ст.62) і розкрила його суть.
Презумпцію невинуватості піднято до “рангу” міжнародного принципу – вона закріплена у Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році і в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., що свідчить про її цінність і важливість.
Для дослідження даного принципу, цікавим є реалізація презумпції невинуватості у кримінальному процесі Сполучених Штатів, яка діє там вже більш 200 років, а також найближчого сусіда з європейських держав – Польщі. У роботі розглянуто точки зору багатьох вчених-юристів трьох країн стосовно даного принципу, визначено основні ознаки презумпції невинуватості в Україні, США та Польщі, що дозволило зробити наступні висновки та пропозиції.
1. Основна суть презумпції невинуватості полягає в тому, що будь-яке висунуте проти особи обвинувачення повинно бути надійно доведено, що тільки в результаті судового розгляду з його гласністю, змагальністю, безпосередністю дослідження доказів і іншими гарантіями особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину, а до цього розглядається як невинувата. В презумпції невинуватості виражена ідея про судовий контроль за правильністю висновків органів розслідування і прокурора з питання про винуватість особи у вчиненні злочину.
2. Презумпція невинуватості передбачає реалізацію права обвинуваченого на захист. Це право, у свою чергу, вимагає від органів розслідування, прокуратури та суду особливої ретельності дослідження, обдуманості і обгрунтованості всіх прийнятих у справі рішень. Право на захист – не лише гарантія законних інтересів особи, яка опинилась у становищі обвинуваченого, підсудного, але й умова встановлення і покарання дійсного злочинця (ним може бути не обвинувачений чи підсудний, а інша особа). Отже, реалізація права на захист – це також засіб з’ясування істини і умова успішної боротьби зі злочинністю.
3. Презумпція невинуватості повинна розглядатись у двох аспектах – сутнісному і формально-правовому. Перший аспект пов’язаний з вимогою вважати обвинуваченого невинуватим, доки внутрішнє переконання слідчого, прокурора, суду не підкаже їм, що винуватість достовірно встановлена, доведена. Другий аспект – це вимога вважати обвинуваченого невинуватим до тих пір, доки не винесено обвинувальний вирок і він не набрав законної сили. Розгляд презумпції невинуватості в цих двох аспектах дозволяє відрізнити думку посадових осіб, які ведуть процес, з приводу питання про невинуватість від офіційного визнання особи винуватою у вчиненні злочину від імені держави – суб’єкта права кримінального покарання – у вироку суду. Сутнісний аспект не виходить за межі методики дослідження (необхідно спочатку припустити, що особа невинувата, а потім спростувати це припущення за допомогою доказів застосовуючи логічний прийом доказування “від протилежного”).
Формально-правовий підхід до презумпції невинуватості дозволяє встановити, що незалежно від переконання дізнавача, слідчого і прокурора в тому, що особа вчинила злочин, вона до винесення вироку і набрання ним сили не вважається винуватою; більш того, держава до вказаного моменту вважає її невинуватою. Тому при недостатності доказів винуватості особа повинна бути виправдана, реабілітована на основі презумпції невинуватості. Формально-правовий підхід до презумпції невинуватості приводить до висновку, що вона – об’єктивне правове положення, тобто певна позиція законодавця з питання про те, встановлена винуватість обвинуваченого чи ні, і чи слід поводитись з ним як із злочинцем. В рамках цього більш широкого підходу визначається правовий статус обвинуваченого як особи, яка до набрання законної сили обвинувальним вироком розглядається державою як невинувата.
Крім низки теоретичних положень, запропоновані конкретні зміни та доповнення до Конституції України та КПК України. Зокрема, запропоновано:
1) викласти статтю 62 Конституції України в наступній редакції:
“Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний є невинуватим, доки його вина у вчиненні злочину не буде доведена в порядку, передбаченому законом, і визнана обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обов’язок доказування обвинувачення у кримінальному судочинстві покладається на дізнавача, слідчого, прокурора, а у справах приватного обвинувачення – на потерпілого. Суд, прокурор, слідчий, орган дізнання не вправі перекладати обов’язок доказування на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їх захисників чи законних представників.
Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях. Всі сумніви у тлумаченні доведеності вини вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Для з’ясування істини в справі використовуються лише ті докази, які зібрані, перевірені й оцінені в порядку, передбаченому законом.
У разі скасування рішення суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним притягненням до відповідальності.”
2) доповнити частину 1 статті 6 КПК України пунктом:
“12) за недоцільністю подальшого провадження за умови, що особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який Кримінальним кодексом передбачено основне покарання у вигляді штрафу, сплатила штраф у максимальному розмірі, встановленому санкцією відповідного кримінального закону, і відшкодувала потерпілому матеріальну і моральну шкоду, заподіяну злочином.”
3) викласти ст. 8 КПК України в такій редакції:
“Провадження в кримінальній справі відносно особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути закрито судом, якщо винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину безсумнівно доведена зібраними доказами, обвинувачений відшкодував потерпілому матеріальну шкоду та компенсував всі інші збитки і мо¬ральну шкоду, щодо факту примирення сторін між обвинуваченим і потерпілим укладена мирова угода, обвинувачений і потерпілий не заперечують проти закриття справи за примиренням сторін.
До направлення кримінальної справи до суду обвинуваченому та потерпілому має бути роз'яснено сутність справи та пред'явленого обвинуваченому обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи. Юридичною підставою для закриття справи за примиренням сторін виступає складена у відповідності з вимогами закону та фіксуюча добру волю сторін мирова угода.
Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за примиренням з потерпілим, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги – з усіма матеріалами справи та роз’яснити передбачені цим Кодексом обставинами укладення такої угоди.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, за наявності підстав і умов для закриття справи за примиренням обвинуваченого з потерпілим, зазначених в ч. 1 цієї статті, виносять мотивовану поста¬нову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав і умов для закриття кримінальної справи у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.”
4) викласти частину 2 статті 15 КПК України в наступній редакції:
“Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний є невинуватим, доки його вина у вчиненні злочину не буде доведена в порядку, передбаченому законом, і визнана обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.”
5) викласти частину 2 статті 22 КПК України в такій редакції:
“Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обов’язок доказування обвинувачення у кримінальному судочинстві покладається на дізнавача, слідчого, прокурора, а у справах приватного обвинувачення – на потерпілого. Суд, прокурор, слідчий, орган дізнання не вправі перекладати обов’язок доказування на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їх захисників чи законних представників. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях. Всі сумніви у тлумаченні доведеності вини вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.”
6) доповнити КПК України статтею 2821 такого змісту:
“Стаття 2821. Закриття справи шляхом укладення угоди про визнання вини.
Суддя у справах про злочини невеликої тяжкості на основі заявленого клопотання обвинуваченим, підсудним або їхнім захисником, за згодою потерпілого, та прокурора, вправі закріпити досягнуту між ними домовленість про визнання вини вироком. Підставою для укладення угоди про визнання вини є визнання обвинуваченим, підсудним своєї вини у вчиненні злочину.
Угода про визнання вини не може бути укладена за таких умов:
1) незгода сторін щодо умов угоди про визнання вини;
2) застосування до будь-кого зі сторін насильства і погроз із метою укладення угоди про визнання вини;
3) відсутність будь-якої сторони під час обговорення умов угоди про визнання вини;
4) нероз’яснення сторонам наслідків укладення такої угоди.”
7) доповнити КПК України статтею 2822:
“Стаття 2822. Питання, що вирішуються судом при закритті справи.
При закритті справи суд повинен вирішити такі питання:
- чи доведено, що передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння мало місце;
- чи доведено наявність в скоєному діянні складу злочину, час, місце, спосіб вчинення злочину, характер та розмір шкоди, заподіяної злочином; та інші обставини злочину, які мають значення для розв'язання справи; наявність або відсутність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням та шкідливими наслідками, що настали;
- чи доведено, що злочин вчинив підсудний;
- чи доведена винуватість підсудного у вчиненні злочину;
- якою статтею кримінального закону передбачена відповідальність за вчинений злочин;
- чи є обставини, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, або які виключають кримінальну відповідальність та застосування заходів покарання.
- чи підлягає підсудний звільненню від покарання за вчинений ним злочин;
- чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;
- які рішення мають бути прийняті щодо майна та вкладів, на які накладено арешт, речових доказів, зокрема грошей та цінностей, нажитих злочинним шляхом;
- на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;
- чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.”
8) доповнити КПК України статтею 4151:
"Стаття 4151. Реабілітація.
Реабілітація полягає в усуненні моральної і компенсації майнової шкоди, а також в поновленні інших прав особи у зв’язку з незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності. Часткова реабілітація полягає в усуненні моральної і компенсації майнової шкоди та в поновленні інших прав реабілітованого в тій мірі, в якій вони були незаконно завдані підозрюваному, обвинуваченому, засудженому чи виправданому.
Підставами для повної реабілітації є виправдувальний вирок, постанова або ухвала суду про закриття кримінальної справи.
Підставою для часткової реабілітації є зміна вироку з перекваліфікацією діяння особи, яка перебувала під вартою або була засуджена, на статтю Кримінального кодексу, яка передбачає менше покарання, ніж фактично відбуте.”
Таким чином, презумпція невинуватості – важливий принцип кримінального процесу України, реальне втілення якого можливе лише в умовах демократичної держави. Відіграючи суттєву роль у всіх стадіях процесу, презумпція невинуватості виступає гарантом прав особи, захищає її від необгрунтованого засудження, сприяючи тим самим реалізації завдань правосуддя.
Демократичні перебудови кримінального процесу України, повинні йти своїм шляхом, разом з тим і враховувати позитивний зарубіжний досвід, накопичений в кримінальному процесі не лише США, Польщі, але й ряду інших держав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лемак В.В. Наслідки нерозпочатої реформи // Дзеркало тижня. – № 6 від 17 лютого 2007. – 24 с.
2. Веб. Сайт Верховного Суду України (статистичні дані та узагальнення судової практики): www.scourt.gov.ua.
3. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К., Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
4. Kruszynski P. Zasada domniemania niewinnosci w polskim procesie karnym // Warszawa, 1983. – 214 c.
5. Ларин А.М. Презумпция невиновности. – М.: Наука, 1982. – 152 с.
6. Осауленко О.А. Реалізація принципу презумпції невинуватості у досудових стадіях кримінального процесу. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний університет внутрішніх справ. К., 2006. 16 с.
7. Чельцов М.А. Уголовный процесс. – М., 1969. – 464 с.
8. Васильєв Л.М. Фактические презумпции в советском уголовном судопроизводстве. Тексты лекций. – Краснодар, 1977. – 62 с.
9. Тертишник В.М. Конституційні принципи правосуддя правової держави // Концепція розвитку законодавства України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1996. – с. 440.
10. Мартынчик Е.Г. Презумпция невиновности и гарантии ее осуществления. – Кишинев, 1989. – 187 с.
11. Полянский Н.В. Вопросы теории советского уголовного процесса. - М., 1956. - 271 с.
12. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. - М., 1955. - 384 с.
13. Либус И.А. Охрана прав личности в уголовном процессе. - М., 1989. – 136 с.
14. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 18 – 24.
15. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 36 - 62.
16. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини // Вісник Верховного Суду України, 1997. - № 3 (вкладна).
17. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западнях государств. Изд. 2-е, доп. и испр. – М., 2002. – 528 с.
18. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – 141 c.
19. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: АТІКА, 2006. -208 с.
20. Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. – М.: Изд-во АН СРСР, 1974. – 276 с.
21. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии). Пер. с англ. – М., 1997. – 538 с.
22. Савицкий В.М. Презумпция невиновности. – М.: Норма, 1997. – 126 с.
23. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процесуальное принуждение. – М., 1985. – 239 с.
24. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе. – Ташкент, 1981. – 232 с.
25. Маринів В.І. Принцип особистої недоторканності в кримінальному процесі України. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, Х., 1999. – 19 с.
26. Нажимов В.П. Дискуссионные вопросы о принципах советского уголовного права. - М., 1975. – 178 с.
27. Касумов Ч.С. Презумпция невиновности в советском уголовном праве. – Баку: Эльм, 1984. – 139 с.
28. Петрухин И.Л. Презумпція невиновности – конституционный принцип советского уголовного процесса // Советское государство и право. – 1978. № 12. – С. 18-21.
29. Смітієнко З.Д., Осауленко О.А. Презумпція невинуватості та правовий статус особи, запідозреної в скоєнні злочину // Концепція розвитку законодавства України. – К.: Інститут законодавства верховної Ради України. – 1996. – С. 431.
30. Варфоломеєва Т.В. Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного: Автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.09 // Київський університет імені Тараса Шевченка. К. – 1994. – 39 с.
31. Гончаренко В.Г. Концептуальні питання правової реформи в Україні // Вісник Академії адвокатури України, 2006. – Вип. 5.
32. Алиев Т.Г., Громов Н.А. Основные начала уголовного судопроизводства. – М., 2003. – 364 с.
33. Арсеньев В.Д. К вопросу о презумпции невиновности в свете новой Конституции СРСР. – Томск, 1979. – 174 с.
34. Якуб М.Л. Советский уголовный процесс. – М., 1966. – 236 с.
35. Нажимов В.П. О презумпции невиновности в уголовном процессе и о суде присяжных // Вопросы уголовного права и процесса в условиях правовой реформы. - Калининград, 1991. – 178 с.
36. Мажинян Дж. Р. Презумпция невиновности и гарантии ее осуществления. – Ереван, 1989. – 124 с.
37. Божьев В.П. Конституционные принципы уголовного процесса // Уголовный процесс: учебник для вузов / Под ред. В.П. Божьева. – М.; Спак, 1998. - 258 с.
38. Куликов В.В. Правосудие в СССР. – М.: Мысль, - 1967. – 48 с.
39. Петелин Б.Я. О толковании презумпции невиновности // Советское государство и право. – 1988. - № 12. – С. 139 – 140.
40. Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний процес України. – К., 2005. – 202 с.
41. Вапнярчук В.В. Кримінальний процес України (в схемах і таблицях). – Х., 2005. – 212 с.
42. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Харьков: Консум, 1997. – 97 c.
43. Бойков А.Д. Предмет и пределы гласности уголовного судопроизводства // Охрана прав граждан в уголовном судопроизводстве – ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка: Труды. – М., 1989. – С. 3.
44. Мотовиловкер Я.О. О презумпции невиновности в советском уголовном судопроизводстве // Проблемы охраны прав граждан в сфере борьбы с преступностю. – Иваново. 1980. – С. 9.
45. Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса. – Воронеж, 1993. – 159 с.
46. Старченко А.А. Философия права и принципы правосудия в США. – М., 1969. – 120 с.
47. Николайчик В.М. “Билль о правах” и полицейское расследование. – М.: Наука, 1973. – 254 с.
48. Элькинд П.С. Некоторые актуальные вопросы советского судопроизводства // Развитие и практики уголовного судопроизводства в свете требований Конституции СССР. – М., 1978. – 130 c.
49. Махов В.Н., Пешков М.А. Модели уголовного процесса США // Следователь, - 1999. - № 6 - 60 c.
50. Голунский С.А. О вероятности и достоверности в уголовном суде. // Проблемы уголовной политики. Кн.IV. - М.: Юриздат, 1937. – 250 c.
51. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание. - К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
52. Мартынчик Е.Г. Гарантии прав обвиняемого в суде первой инстанции. - Кишинев: Издательство "Штиинца", 1975. – 220 с.
53. Давыдов М.П. Принципы советского уголовного процесса. – Свердловск, 1957. – 178 c.
54. Грошевий Ю.М. та ін. Кримінальний процес України. – Х., 2000. – 494 с.
55. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1984. – 133 с.
56. Томин В.Т., Безлепкин Б.Т. Презумпция невиновности и советский уголовный процесс // Развитие науки и практики уголовного судопроизводства в свете требований Конституции СССР. – М., 1978. – 136 c.
57. Молдован В.В. Процессуальные гарантии права обвиняемого на защиту в уголовном процессе Польской народной республики (сравнительно–правовое исследование). Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 // Киевский государственный университет. – К., 1973. – 24 с.
58. Кodeks postеmpowania karnego 1969 r. // www.lex.pl.
59. Кodeks postеmpowania karnego 1998 r. // Wydawnictwo GEO. – Krakow, 1998. – 128 с.
60. Konstytucja Polski // www.lex.pl.
61. Hofmanski P. Kodeks postepowania karnego. Komentarz. // Wydawnictwo C.H. BECK. Warszawa, 1999. – 730 c.
62. Cieshlak M. Polska procedura karna. Podstawowe zalozenia teoretyczne, Warszawa, 1984. – 412 c.
63. Zoll A. Materialnoprawna problematyka warunkowego umorzenia postеmpowania karnego // ZN UJ, „Prace Prawnicze”, Krakow, 1973, nr 62. – 70 c.
64. Schaff L. Proces karny Polski Ludowej – Warszawa, 1953. – 429 c.
65. Daszkiewicz W. Prawo karne procesowe. Zagadnienia ogolne. – Bydgoszcz, 2000. – 679 c.
66. Murzynowski A. Istota i zasady procesu karnego. – Warszawa, 1994. – 360 c.
67. Skrеntowicz E., Kmiecik R. Proces karny. - Krakow-Lublin, 1999. – 730 c.
68. Waltosz S. Proces karny. Zarys systemu. – Warsyawa, 2001. – 550 c.
69. Кримінальний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Ін-Юре, 2004. – 414 с.
70. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США. – К.: Юрінком Інтер. – 1999. – 399 с.
71. Савицький Д.О. Процес доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 // Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 18 с.
72. Мотовиловкер Я.О. Некоторые аспекты проблемы уголовно-процесуальных гарантий // Гарантии прав личности в социалистическом уголовном праве и процессе. – М., 1968. – 120 c.
73. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України, в двох частинах. – ФОРУМ, Київ 2001. – 942 с.
74. Лукашевич В.З. Гарантии прав обвиняемого в советском уголовном процессе. – Л., 1959. – 167 с.
75. Беньківський В. Моє розуміння презумпції невинуватості // Право України. – 1995. - № 2. – 60 c.
76. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. - К.: Україна. – 1999. – 420 c.
77. Михеенко М.М. Презумпция невиновности: теоретические построения и правовая реальность //Проблемы соц. законности. – Харьков, 1989, вып.24. – 89 c.
78. Шибіко В.П. Свідок як суб’єкт свободи від самообвинувачення у кримінальному процесі // Проблеми правознавства. – К., 1991. – № 52. – С. 70 – 74.
79. Конституция и законодательные акты США. – М., 1993. – 104 с.
80. Gostynski Z. Kodeks postepowania karnego. Komentarz. – Dom wydawniczy ABC, 1998. – 639 c.
81. Cieszlak M. Poіska procedura karna. – Warszawa, 1971. – 458 c.
82. Kalinowski S. Przebeg procesu karnego. – Warszawa, 1961. – 337 c.
83. Koranyj K. Powszechna historija panstva i prawa. Т.III, Warszawa, 1960. – 468 c.
84. Sliwinski S. Polski proces karny przed sadem powszechnim. Zasadу ogolne, – Warszawa, 1948. – 378 c.
85. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних. Биографич. очерк и перевод проф. М.М. Исаева. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СРСР, 1939. – 464 с.
86. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. – М.:Наука. - 1984. – 143 с.
87. Бец О. Аргумент "третього ступеня" // Газета "Дзеркало тижня" 23 листопада 2002 р. № 45. – 8 c.
88. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2 т. – К.: А.С.К., 2000. – 424 с.
89. Cieszlak M. Zagadnienia dowodowe w procesie karnym, T. 1. Warszawa, 1955. – 347 c.
90. Nelken J. Domniemania w procesie karnym, NP 1969, nr 6. – 80 c.
91. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р., № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1963-2000). – К., 2000. – 424 c.
92. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 297 c.
93. Schaff L. W obronie domniemania niewinnoњci, NP, 1955, nr 7-8. – 115 c.
94. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. – М., 1971. – 199 с.
95. Молдован В.В. Кацавець Р.С. Кримінальний процес України. – К., 2006. – 297 с.
96. Михеєнко М.М. Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук. – Харків, 1997. – № 2(9). – 57 c.
97. Флетчер Дж. Презумпция невиновности // Советское государство и право. – 1989., № 11. – 75 c.
98. Каррі Д. Конституція Сполучених Штатів Америки. Посібник для всіх. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.
99. Карлен Д. Американские суды: система и персонал. – М., 1972. – 124 с.
100. Ісмаїлова Л.Б. Принцип рівності і змагальності сторін та їх реалізація в кримінальному процесі // Вісник Академії адвокатури України. – К., 2004. – № 1. – С. 73.
101. Гончаренко В.Г. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – Х., 2003. – № 2 (33) – 3 (34). – 87 с.
102. Кондратьєв О.В. Організаційно – правові проблеми судового контролю. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 // Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2005. – 19 с.
103. Гринюк В.О. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 // Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 20 с.
104. Paperkowski Z. Glosa do wyroku SN z dnia 13.05.1964, OSPIKA 1965, nr 4. – 63 c.
105. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Сборник работ. Москва 1968. – 517 c.
106. Prusak F. Komentarz do kodeksu postеmpowania karnego // Wydawnictwo Prawnicze, Warszawa, 1999. – 670 c.
107. Ларин А.М. Презумпция невиновности. – М.: Наука, 1982. – 152 с.
108. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.1. – М.: Наука, 1968. – 470 с.
109. Власихин В.А. Служба обвинения в США: /Закон и политика/. – М.: Юрид.лит., 1981. – 176 с.
110. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – С. 79.
111. Постанова президії Закарпатського обласного суду від 11 січня 1988 р. // Практика судів України в кримінальних справах. – К., – 1993. – № 4.
112. Smolenski J. Ustawa o Prokuraturze PRL. Komentarz. Warszawa, 1971. – 160 c.
113. Закон про прокуратуру Польщі від 10 травня 1996 року. // www.lex.pl.
114. Квигли Дж. Презумпция невиноватости и американское право // Сов.государство и право. – 1990. – № 9. – 84 c.
115. Kodeks karny. // www.lex.pl.
116. Франковски С., Гольдман Р., Лентовска Э. Верховный суд США о гражданских правах и свободах. – Польща, Издательство "Бега". – 1998. – 254 с.
117. Чельцов-Бебутов М.А., Чельцова Н.В. Уголовный процесс главных империалистических государств. – М., 1949. – 88 с.
118. Курдова А.В. “Положение адвоката на стадии предварительного расследования в США и России – “за” и “против” //Следователь - № 6, - 1997. – 56 c.
119. Хотинець П.В. Правовий статус адвоката – захисника в кримінальному процесі // Проблеми законності. – Вип. 46: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 197.
120. Николайчик В.М. Уголовный процесс США. – М., 1981. – 224 с.
121. Federal Criminal Code and Rules, Title 18. Crimes and Criminal
Procedare. West Group, St. Paul, Minn 1997.
122. Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М.: Наука, 1988. – 316 с.
123. Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 23 грудня 1986 р. // Практика судів України в кримінальних справах. – К.:Юрінком, 1993. – № 4.
124. C. J. May. Some Rules of Evidence Reasonable Doubt in Civil and Criminal Cases. 1976, vol. X.
125. J. H. Wigmore. A Treatise on the Anglo-American System of Evidence in Trials at Common Law, vol. IV, §1072. –1959.
126. Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений. – М.: Юрид.лит., 1978. – 104 с.
127. Русанова І.О. Проблеми організації суду присяжних в Україні. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 // Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 20 с.
128. Конституція нових держав Європи та Азії. – К.: Право, 1996.
129. Постанова президії Сумського обласного суду від 8 вересня 1988 р. // Практика судів України в кримінальних справах. – К.:Юрінком, 1993. – № 4.
130. Бородавська Н.О. Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 // Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 20 с.
131. Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. Монографія. - Харків: Арсіс, 2001. - 320 с.
132. Ильютченко Н.В. О понятии реабилитации в уголовном процессе России // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. - 1994. - №6. – 86 c.
133. Савицкий В.М. По поводу уголовно-процессуальных гарантий прав невиновного на реабилитацию // Советское государство и право. – 1965.– №9. – 70 c.
134. Скворцов Н.Н. Правовые последствия оправдания // Советское государство и право. – 1970. – № 9. – 75 c.
135. Пастухов М.И. Реабилитация невиновных: основы правового института. - Минск, 1993. – 216 c.
136. Большая советская энциклопедия. 2-е изд. – М.:БСЭ. 1955.– Т.36. – 672 с.
137. Шило Н.Я. Проблемы реабилитации на предварительном следствии. – Ашхабад, 1981. – 200 с.
138. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования. – К., 1975. - 132 с.
139. Капліна О. Поняття реабілітації у кримінальному процесі України. // Право України. – 1997. – № 1. – 72 c.
140. Перлов И.Д. Кассационное производство в советском уголовном процессе. – М.: Юрид.лит., 1968. - 395 с.
141. Заболоцкий В.Г. Основания постановления оправдательного приговора // Труды Иркутского государственного университета, Т.81. Сер. юридич. Выпуск.11, ч.4. – 70 c.
142. Проект Кримінально – процесуального кодексу України від 18 листопада 2005 р. № 3456-д // www. rada.gov.ua.
143. Скворцов К. Новое основание для прекращения дела // Социалистическая законность. – 1988. – №12. – 70 c.
144. Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуротури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Урядовий кур’єр. – 1995. – 26 січня.
145. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 48.
146. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 20 червня 1995 р. // Практика судів України в кримінальних справах. – К., 1996. - № 3.
147. Новіков В. Щодо поняття реабілітації у кримінальному процесі України // Право України. – 1997. - № 10. – 90 c.
148. Закон про адвокатуру Польщи. // www.lex.pl.
149. Джинджер Энн Ф. Верховный суд и права человека в США. – М: Юрид.лит., - 1981. – 302 с.
150. Манукян В. “Правило Миранды” или все, что вы скажете, может быть использовано против вас // Юридична практика №6 від 6 лютого 2002 р. – 16 с.
151. Махов В., Пешков М. Правила Миранды подвергаються критике // Российская юстиция. – 2000, № 1. – 50 c.
152. Махов В.Н., Пешков М.А. Сделка о признании вины // Российская юстиция, 1998- № 7. – 50 c.
153. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процесс США (досудебные стадии). – М.: ЗАО “Бизнес-школа” Интел-Синтез – 1998. – 348 c.
154. Suprime Court Realfirm Miranda. Crime Control Digest, 1990, June 20, v. 22, № 25.
155. Верещак В.М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – №1. –С. 41-43.
156. Тертышник В.М. Гарантии истины, свободы и справедливости в уголовном процессе // Весы Фемиды. – 2000. – С. 23.
157. Осипова Н.П. Компроміс // Юридична енциклопедія. – К., 2001. – Т. 3. – С. 196.
158. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія. Д.: Юрид. акад. МВС України, Арт-Прес, 2002. – 432 с.
159. Нескороджена Л.Л. Мирова угода та угода про визнання вини: можливість їх застосування в кримінальному процесі України // Вісник Верховного Суду України №1 2001р. – С. 58-60
160. Парфило О.А. Кримінально-процесуальний компроміс – необхідність продиктована часом // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах // Тези доповідей наук.-практ. конф. – К., 2001. – Ч. 1. – С 54-56.
161. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс основных капиталистических государств. – М., 1969. – 207 с.
162. Тейман Стивен. Сделки о признании вины или сокращенные формы судопроизводства: по какому пути пойдет Россия? // Российская юстиция. – 1998. - № 9 - 10. – 65 c.
163. Шишкін В.І. Забезпечення прав людини в судочинстві США (організаційні і процесуальні засади). - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320 с.
164. Пушкар П.В. Визначення, правова природа, види та елементи угоди про визнання вини в сучасному кримінальному процесі // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуск 42. – 2001. – 90 с.
165. Уголовний процесс: Учебник для студентов юрид. вузов и факультетов. – М., 1997. – 380 с.
166. Марочкін І.Є. Допустимість правосуддя та гарантії його реалізації // Зб. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.
167. Грошевой Ю.М. Судебная реформа в Украине: современное состояние и перспективы развития // Зб. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.