ПРОБЛЕМА АВТОРА В ТВОРЧОСТІ ДЖОНА БАРТА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

На правах рукопису

СТАРШОВА ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.111(73)-31.09

ПРОБЛЕМА АВТОРА В ТВОРЧОСТІ ДЖОНА БАРТА

Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

Д И С Е Р Т А Ц І Я
н а з д о б у т т я н а у к о в о г о с т у п е н я к а н д и д а т а
ф і л о л о г і ч н и х н а у к

Науковий керівник
Пронкевич Олександр Вікторович,
кандидат філологічних наук

Київ 2007

ЗМІСТ

ЗМІСТ...................................................................................................................................2
ВСТУП..................................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ЗМІНИ СТАТУСУ АВТОРА В ТЕОРІЯХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ..........................................................................................................................11
1.1. Категорія автора у постструктуралізмі.............................................11
1.2. Наратологічний ракурс проблеми автора.........31
1.3. Проблема автора в теоретичних дослідженнях постмодернізму...........................44
РОЗДІЛ 2. ТРАНСФОРМАЦІЯ КАТЕГОРІЇ АВТОРА В ТВОРЧОСТІ ДЖОНА БАРТА.................................................................................................................................57
2.1. Категорія і образ автора в творчості Джона Барта як проблема сучасного
літературознавства.............................................................................................................57
2.2. Теоретичні погляди Джона Барта на проблему автора...........................................67
2.3. Авторські маски” в ранніх романах Джона Барта (Плавуча опера”, Кінець шляху”)...............................................................................................................................75
2.4. Заблукалий у кімнаті сміху” та Химера”: розробка нових форм авторської присутності.........................................................................................................................98
2.4.1. Заблукалий у кімнаті сміху”: автор як поліваріативність голосів.....98
2.4.2. Химера”: ситуація митця. ...117
2.5. Роман Джона Барта ПИСЬМЕНА”: Автор як герой............................................126
2.6. Діалогізм як стратегія створення образу автора: Творча відпустка: Романтичний роман”, Припливні сказання: Роман”......155
ВИСНОВКИ.....................................................................................................................175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................182
ДОДАТКИ

ВСТУП

Специфікою сучасного літературознавства є переосмислення багатьох категорій та філософських канонів. Зокрема, визначення ролі автора у створенні та інтерпретації свого тексту, його місця в структурі художнього твору стало наслідком численних дискусій щодо статусу автора і проблеми авторства, що велися протягом ХХ століття і представлені роботами М.Бахтіна, В.В.Виноградова, Р.Барта, Ю.Крістевої, М.Фуко, Ж.Дерріди, П. де Мана, Ж.Женетта, Г.Блума та багатьох інших.
Складність вирішення проблеми автора зумовлена розмаїттям підходів, до яких залучені, поряд з суто філологічними, методології філософії, лінгвістики, психоаналізу, культурології, соціальних наук. Звідси і неможливість єдиного визначення, оскільки дискусії торкаються різних аспектів проблеми, серед яких виділяються такі: 1. заперечення ролі біографії та інтенції (задуму) автора як джерела смислів в процесі інтерпретації (Р.Веллек, Р.Воррен); 2. роль автора в процесі творення, засоби його прояву в кінцевому продукті, де автор може виступати як елемент твору, імпліцитно та експліцитно виражений (М.Бахтін, В.Бут, В.Шмід); 3. функціонування автора в культурному та соціальному просторі, де ім’я виступає як маркер стилю, а сам автор залучений до суспільних відносин як юридичний власник (М.Фуко, Р.Барт). Усі ці аспекти або по-різному виокремлюються з праць дослідників, перебуваючи в основі своїй взаємозалежними, інтердисциплінарними, або зводяться до одного за рахунок інших, як це відбувається, наприклад, у А.Компаньйона, який розглядає проблему автора переважно в одному напрямку інтенційності, вважаючи аргументацію Р.Барта та М.Фуко стосовно смерті автора термінологічним спрощенням феноменологічної та герменевтичної проблематики інтенційності, зручним для літературної історії. В цьому він бачить змішування автора в біографічному або соціологічному смислі, як певної позиції в історичному каноні, і автора в герменевтичному смислі його інтенції або інтенційності, як критерія інтерпретації [64, c. 62]”.
Визначають кілька причин, які послужили для переосмислення статусу автора у ХХ столітті. Одна з них полягає в лінгвістичній кризі початку ХХ століття. Соссюрівський розподіл на означуване й означник сприяв усвідомленню їхньої невідповідності одного одному і звідси нестабільності значення, розриву між суб’єктом мовлення та смисловою насиченістю промовленого. Р.Барт в статті Смерть автора”, досліджуючи історію проблеми автора, виділяє визначальну роль в процесі десакралізації автора в досягненнях сучасної лінгвістики, завдяки яким природа висловлювання була з’ясована як позбавлена особистісного змісту того, хто говорить” (Мова знає суб’єкта”, але не особистість” [11, c. 387]”). В літературному плані Р.Барт знаходить джерела проблематизації поняття автора в художніх пошуках Ст.Малларме, згідно з якими промовляє сама мова, автор замінюється письмом; П.Валері, який вважав, що сутність літератури в слові, а будь-які посилання на душевне життя письменника є лише марновірством [11, c.386]”; М.Пруста, який замінив життя письмом; сюрреалістів з їхнім автоматичним письмом”. Серед інших причин Ж.Женетт також виділяє усвідомлення недостатності методології традиційної літературної критики, яка обмежувала текст постаттю письменника, замикала значення твору в біографії творця та в його інтенції. Такої ж думки дотримується й Антуан Компаньйон, який зазначає, що точкою відліку в дослідженні проблеми послужила тривала дискусія між прихильниками нового” уявлення про роль автора в смислопородженні тексту, представленими російськими формалістами, новими критиками”, французькими структуралістами, та старим”, згідно з яким смисл ототожнюється з інтенцією і задачею літературознавства має бути експлікація твору, відновлення інтенційного, об’єктивного, історичного смислу [64, c. 59]”. Нова теорія літератури заперечувала посередницьку роль автора між текстом і його значенням, ставлячи собі за мету інтерпретацію тексту незалежно від намірів автора, що і призвело до декларації смерті автора, з одного боку, і до підвищення значення читацької рецепції, з другого.
Множинність підходів до проблеми автора зумовила необхідність певного узагальнення її теоретичних аспектів в контексті основних положень філософсько-філологічної думки ХХ століття, які стали визначальними для формування постмодерністських інтерпретацій. Проблема автора була невід’ємною складовою багатьох літературознавчих шкіл та філософських напрямків, таких як герменевтика, російський формалізм, американська нова критика”, структуралізм, постструктуралізм. Безсумнівно, що саме постструктуралісти надали особливу гостроту полеміці навколо цієї проблеми оновленням понятійного апарату та перестановкою акцентів поетики автора. Р.Барт, М.Фуко, Ж.Дерріда, П. де Ман, Ю.Крістева побачили в культурі ХХ століття стирання” авторської присутності, по-різному осмислюючи форми цього процесу, які були проявлені в формулах смерті автора”, децентрації”, авторської функції” та ін. Хоча проблема автора не була введена постструктуралістами, але позначена Р.Бартом вкрай полемічно в метафорі смерті автора”, стала фокусом численних дискусій, категоричність цього твердження породила множинність аргументів на відновлення ролі автора, внаслідок чого виявилося, як справедливо заявив В.Ліндсей, що Ролан Барт та подібні відтворили категорію автора в самому процесі проголошення його смерті1 [201, с. 20-21]”.
В межах зазначеної дискусії виникає необхідність осмислення художніх параметрів проблеми і пошуку відповіді на такі питання: наскільки автор постмодерністського твору є власником свого тексту, чи може він контролювати події створеного універсуму і відповідати за сенс твору, яким є онтологічний та інтерпретаційний статус автора по відношенню до тексту; як розробляються нові форми авторської присутності в тексті; як трансформуються основні константи поетики автора по відношенню до традиції; як резонує проблема смерті суб’єкта в літературі постмодернізму. Внаслідок поліваріативності теоретичного осмислення та художньої реалізації категорії автора ми пропонуємо категоріально розмежувати образ автора” і форми авторської присутності”, не лише пам’ятаючи про аргументи опонентів дискусії стосовно образу автора” (М.Бахтін і В.Виноградов), але й у зв’язку зі зміною ролі автора в літературі другої половини ХХ століття.
Звернення до аналізу цієї проблеми продиктоване важливістю художньої розробки категорії автора в текстах визнаного майстра постмодерністської літератури США Джона Барта, який виділяється своєю активною полемічною позицією по відношенню до панівних теорій сучасності. Дж.Барт, що довгий час викладав в провідних центрах постструктуралістської думки (Університет штату Пенсильванія, Університет штату Нью-Йорк в Буффало, Університет Джонса Хопкінса), відгукується і як теоретик, і як художник на гострі дискусії про смерть автора”, стирання ликів”, народження читача”, маски автора”, художньо тонко вписуючи своє ставлення до резонансних теорій, провокуючи своїх критиків (таких як А.Ліндсей [201], З.Боуен [134], Х.Циглер [253] та ін.) на рішення цієї головної задачі в зв’язку з власною творчістю. І тут головне не підхопити наживку-знущання”, приписавши Дж.Барту те, з чим він іронічно полемізує, чи то маска автора”, чи смерть автора”, чи відновлення автора в правах”, як це видно з робіт його критиків. Для Дж.Барта головне відновлення авторської креативності як провідної категорії літератури, пошук виражальної функції літературних компонентів, які можуть стати відповіддю на неоднозначні та обмежуючі художню свободу теоретичні вироки.
Актуальність теми дослідження полягає у визначенні художніх параметрів діалогу Джона Барта з постструктуралістським дискурсом смерті автора” та смерті суб’єкта”. В теоретичних дослідженнях постмодерністської літератури взагалі і творчості Дж.Барта зокрема проблема автора досить часто розглядається як ілюстрація до постструктуралістських концепцій. При цьому не враховується ані складність, суперечливість художньої концепції в творчості американського письменника, ані гострота його дискусійних літературно-критичних положень в зв’язку з цією новомодною проблематикою. Проблема автора в художній та літературно-теоретичній практиці Джона Барта вперше стає головною дослідницькою проблемою.
Творчість Джона Барта як однієї з ключових фігур літературного процесу другої половини ХХ століття представляє значний інтерес саме для дослідження проблеми автора, оскільки письменник вносить доповнення в розробку понятійного апарату авторства створенням поетики авторської присутності. А це у Дж.Барта передбачає використання і трансформацію основних констант поетики автора, понятійний ряд якої складався з розробки категорій автора-творця, образу автора, автора-наратора (оповідача), точки зору, авторської позиції, авторських наративних стратегій, персонажного автора та ін. Тільки враховуючи багатоскладність цього явища в творчості письменника, множинність іпостасей автора, одночасне (псевдо-серйозне) прийняття канонів та пародіювання або перегравання їх обмеженості, можна зрозуміти значення його художнього новаторства. Відтак, предметом дисертаційного дослідження стала проблема автора в творчості Джона Барта, розробка письменником поетики авторства, функціонування автора на різних рівнях текстової реальності.
Об’єктом дослідження є романи письменника різних періодів творчості, що представляють визначальні етапи рішень проблеми автора та дозволяють прослідкувати еволюцію естетичних поглядів Джона Барта, а також літературно-критичні роботи, опубліковані в авторських збірках: Плавуча опера” (The Floating Opera”, 1956), Кінець шляху” (The End of the Road”, 1958), Заблукалий у кімнаті сміху: Література для друку, плівки та живого голосу” (Lost in the Funhouse: Fiction for Print, Tape, Live Voice”, 1968), триптих Химера” (Chimera”, 1972), ПИСЬМЕНА: Роман” (LETTERS: A Novel”, 1979), Творча відпустка: Романтичний роман” (Sabbatical: A Romance”, 1982), збірка есе Книга п’ятниць” (The Friday Book”, 1984), Припливні сказання: Роман” (The Tidewater Tales: A Novel”, 1987), книга есе П’ятниці тривають” (Further Fridays”, 1995).
Мета дослідження полягає у вивченні форм авторської присутності в творчості Дж.Барта, процесів їхнього художнього створення та трансформацій, а також у з’ясуванні співвіднесеності художніх установок письменника з процесами теоретичного осмислення категорії автора в науці другої половини ХХ століття, на які він полемічно відгукується протягом всієї своєї творчості. Мета дисертації передбачає постановку та вирішення наступних завдань:
- виявити основні художні параметри авторської присутності в романах Дж.Барта;
- прослідкувати еволюцію ставлення Дж.Барта-художника до проблеми автора;
- окреслити специфіку формулювання та напрямків вирішення проблеми автора в літературних теоріях другої половини ХХ століття (М.Бахтін, Р.Барт, Ю.Крістева, М.Фуко, Ж.Дерріда, П. де Ман, та ін.), які стали визначальними для формування постмодерністського бачення проблеми;
- визначити полемічні аспекти діалогу Джона Барта з наявними теоретичними положеннями як в художній творчості письменника, так і в його літературно-критичних роботах;
- проаналізувати, як співвідносяться художні установки Джона Барта з традицією створення образу автора в американській літературі.
Методологічні засади роботи. З метою детального вивчення поетики авторської присутності в творчості Дж.Барта, яка формується в діалозі з традиційними літературними моделями і сучасними теоретичними положеннями, у дисертаційній роботі застосовуються культурно-історичний та порівняльно-історичний методи. Художній доробок Дж.Барта вивчається в контексті сучасних теорій постструктуралізму/деконструктивізму, нового історизму”, методу close reading”, наратології, рецептивної естетики. Теоретичну основу дисертації становлять праці М.М.Бахтіна, В.В.Виноградова, Р.Барта, М.Фуко, Ж.Дерріди, П.де Мана, Г.Блума, Ю.Крістевої, В.Бута, Ж.Женетта, Ю.Лотмана, Б.Успенського, М.Баль, В.Шміда, А.Компаньйона, Л.Хатчен, Д.Лоджа, В.Спаноса.
Наукова новизна дослідження. Популярність творчості Дж.Барта (особливо раннього періоду) в Сполучених Штатах, його підкреслена спрямованість на експеримент спричинили на Заході появу великого масиву критичної літератури (статей, монографій, дисертаційних досліджень), присвячених його творчості. Серед них виокремлюються роботи Ч.Харріса, М.Шульца, Е.Глазер-Верер, Р.Скоулза, І.Валк’євича, Х.Циглер, П.Тобін, З.Боуена, А.Ліндсея. На пострадянському просторі творчість Дж.Барта не була у фокусі окремих досліджень і становила лише частину загальних розвідок сучасної американської літератури певні фрагменти можна знайти в працях О.Звєрєва, Т.Денисової, М.Коренєвої, Т.Морозової, Г.Злобіна, В.Олєнєвої. Лише після 2000 року з’являються дослідження, присвячені окремим аспектам творчості американського письменника в дисертаційній роботі М.Коваль розглядає ігровий чинник, О.Мащенко аналізує концепцію та образ читача, В.Павленко вивчає поетику ранньої творчості Дж.Барта. В даній роботі набуває подальшого розвитку осмислення багатоаспектної творчості Дж.Барта, вперше зроблено аналіз художніх функцій автора з урахуванням полемічної спрямованості письменника у відношенні до літературно-теоретичних дискусій цього часу.
Практичне значення одержаних результатів. Подані в тексті дисертації положення сприятимуть глибшому вивченню творчості Джона Барта та осягненню тенденцій розвитку американської літератури другої половини ХХ століття. Результати дослідження можуть бути використані в лекційних курсах із сучасної зарубіжної літератури, у відповідних спецкурсах і спецсемінарах з проблематики та поетики американського постмодернізму, теорії автора.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках наукового проекту, який здійснює кафедра філології Національного університету Києво-Могилянська Академія”. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради НаУКМА від 17 січня 2002 р. (протокол № 12 (2)) та на засіданні Бюро Наукової Ради України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” від 21 листопада 2002 р. (протокол № 4).
Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження використовувалися в курсах Світової літератури ХХ століття” та Сучасної літератури США”, що викладаються в Миколаївському державному гуманітарному університеті ім. Петра Могили. Результати дослідження представлені у 6 фахових та 4 додаткових публікаціях, головні положення роботи були представлені в доповідях на науковій конференції Національного університету Києво-Могилянська Академія” Могилянські читання” (2001); V Фулбрайтівській гуманітарній літній школі Популярна література: Досвід культурної міфотворчості в Америці і в Росії”, МДУ ім. М.В.Ломоносова (2002); ІІ Міжнародній конференції з літератури США Американська література на рубежі ХХ-ХХІ століть”, Київ, КІМВ (2002); Міжнародній конференції молодих учених Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ (2004); Міжнародній конференції Товариства з вивчення культури США, МДУ ім. М.В.Ломоносова (2004); симпозіумі Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ та Посольства США в Україні Просвітницька традиція в літературі США” (2005).
Структура дисертації обумовлена загальною концепцією та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (255 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації 201 сторінка, із них 181 сторінка основного тексту.

C. 5
1 And what the likes of Barthes and company have done is to recreate the category of the author in the very process of proclaiming his death”

C. 19

Список литературы

ВИСНОВКИ

В другій половині ХХ століття, в період інтенсивного переосмислення всіх усталених літературознавчих понять, категорія автора стає однією з найбільш дискусійних. Про це свідчить не лише сучасна літературна теорія, але й художня практика. Американський письменник Джон Барт, як і його численні сучасники (Д.Бартельм, Т.Пінчон, В.Гес, Р.Сакенік, П.Остер, Дж.Фаулз, Д.Лодж, П.Акройд, У.Еко, І.Кальвіно та ін.), по-новому трактує роль автора тексту, полемічно реагуючи як на теорію влади автора, що панувала у ХІХ столітті, так і на проголошення його смерті у постструктуралізмі. Загальна тенденція до інтердисциплінарності породжує багатовекторність проблеми автора, що унеможливлює її зведення до категорій певної науки, чи то лінгвістики, чи філософії, чи теорії літератури. Найбільш полемічно дискусії про роль автора прозвучали в теоретичних розробках школи російського формалізму, французького нового роману”, американської нової критики”, структуралізму, постструктуралізму, деконструктивізму. Проте, постструктуралістське заперечення авторської інстанції як джерела виробництва тексту та смислопородження на користь новонародженого читача парадоксальним чином сприяє поверненню автора. Літературна практика постмодернізму, що розвивається одночасно з теоретичними концепціями, опиняється в такому стані, який спричиняє необхідність доведення наявності авторської волі до створення тексту, авторської інтенції, естетичної функції оформлення та завершення цілого твору. В літературній критиці відбувається перенесення акцентів з автора на слово, на промовляння тексту, а це, в свою чергу, стає поштовхом до відновлення категорії автора, до розробки нових форм авторської присутності.
У творчості одного з найвидатніших письменників американського постмодернізму Джона Барта проблематизація ролі автора тексту стає центром його роздумів про долю літератури. В його творчості проблеми автора завжди виведена назовні, до простору художніх і теоретичних дискусій. Але він ніколи не дає прямих відповідей, він іронізує, пародіює, грає, тому смисл промовленого письменником доводиться шукати в прихованій полемічності тверджень його текстів та в їхній поетиці.
В ході проведеного дослідження зазначені твори Джона Барта, а також збірки літературно-критичних робіт дозволили прослідкувати розвиток його трактовки ролі автора протягом 1950-80-х років. Дж.Барт входить в літературу в добу панування екзистенціалістської філософії та теорії нового роману”, який визначив межовий ступень модерністського експериментування. А.Роб-Грійє, Н.Саррот, М.Бютор заперечували традиційне розуміння поняття персонажу, сюжету, автора, композиції, шукаючи відповідні засоби зображення нового стану людини в оновленому світі. Але, підкреслимо, вони залишали центральне місце суб’єкту у творі, який тепер був представлений не через речі (А.Роб-Грійє вказує на детальні описи речей у Бальзака як на засіб характеристики персонажу), а через точку зору, через внутрішній діалог, предметом зображення поставала сприймаюча свідомість. Ставлення Дж.Барта до нового роману” амбівалентне. З одного боку, він підтримує прагнення до створення технічно оновленої літератури, але при цьому не відкидає досвід попередників, а вказує на необхідність врахування досягнень роману, починаючи з ХVІІІ століття, і особливо модерністських відкриттів. Тому, з іншого боку, американський письменник виступає проти тотального заперечення всіх елементів твору, відстоюючи необмежену креативність літератури, літературної традиції для створення нового.
Так само і екзистенціалістська проблематика отримує нове звучання у Дж.Барта, точніше піддається пародіюванню в перших романах Плавуча опера” і Кінець шляху”, центральною темою яких постає трагікомізм екзистенційної ситуації людини в світі та проблеми вибору. Але вже в цих досить традиційних за формою творах проявлені домінантні наративні стратегії автора, концепція творчості і розуміння життя як тексту, властиві письменнику протягом всього його творчого шляху. На противагу тенденції до використання рефлектуючого наратора джеймсівського типу, Дж.Барт організовує оповідь від першої особи, представлену вкрай ненадійним наратором, який вибудовує свій текст як засіб подолання життєвих криз, перетворює життя на текст, при цьому випробовуючи моделі Е.Хемінгуея, Ф.С.Фіцджеральда, А.Камю, Ж.-П.Сартра. Таке проведення оповіді через певне бачення, яке створює лакуни, перекручує або замовчує, виставляє напоказ суб’єктивність наївного” оповідача, дозволяє читачеві включитися в спів-творчий процес та гру зі смислами. Текст виступає еквівалентом шоу, а автор режисером, маніпулятором над свідомістю глядача, який залишається непроявленим згідно з модерністською концепцією авторського самоусунення, то віддаляючись від тексту, то наближаючись до фігури наратора у промовлянні естетичних положень та риторичної природи мови, позбавленої референту. Вже в перших романах Дж.Барт доводить необмеженість можливостей створення персонажу в умовах зміни людської свідомості, який входить в твір в якості автора, надягаючи авторську маску.
Пошук автором власного голосу стає однією з визначальних тем для Дж.Барта від самого початку, процес пошуку входить в кожний з його творів. В Торговці травичкою” відкриття героєм самого себе як поета відбувається через відкриття американської реальності. Художник у Дж.Барта завжди пов’язаний з топосом Америки як в змістовному плані (географічного місця дії), так і в плані літературної традиції, яка зумовлює героя, а також піддається деконструкції та іронічному переграванню. В цьому романі набуває подальшого розвитку інший важливий для Дж.Барта образ супутника, наставника або опонента наївного” героя, який вперше з’явився в ”Кінці шляху” в постаті Лікаря. Шахрайкуватий, непостійний Генрі Берлінгем виступає двійником поета, автором його ідентичності. Він представляє образ автора як людини з багатьма обличчями, мінливого Протея, який в наступному романі Козеня ДЖАЙЛС” буде втілений в фігурі Гарольда Брея, в зображенні якого Дж.Барт експлуатує образи героя пікаро і супермена. В романах Торговець травичкою” та Козеня ДЖАЙЛС” Дж.Барт звертається до образу творця як невинного Адама” і різних можливих авторських ликів, проте вони зображені опосередковано, не визначають центр оповіді, як це відбувається в наступних творах письменника, тому не ввійшли у фокус даного дослідження.
Для подальшої ж творчості Дж.Барта стає програмною його заява, яка вперше з’явилася в Літературі виснаження”: Я пишу романи, які імітують форму романів, написані автором, який імітує роль Автора241 [115, c. 72]”. Збірки Заблукалого у кімнаті сміху” та Химери” виражають залученість Дж.Барта до полеміки з постструктуралізмом і сконцентровані навколо ситуації художника. В збірці Заблукалого у кімнаті сміху” в зображенні процесу становлення творчої свідомості художника письменник вводить в текст образ творця, автора-художника і автора-філолога, який розглядається як alter ego письменника. Пародійно переписуючи Портрет митця замолоду” Дж.Джойса, Дж.Барт прагне до встановлення зв’язку між літературами, до оновлення, яке уможливлюється лише за умови усвідомлення нескінченності творчості, де кожний новий виток спіралі вписаний в загальний колообіг. Ускладнена структура Заблукалого” зумовлена багатоаспектним образом автора Амброза Менша, який виступає його імпліцитним автором, наратором і протагоністом, тобто тим, хто розповідає про себе, і тим, хто створює різні інші оповідання збірки, експериментуючи з моделями екзистенціалістського наративу, ритмічної організації оповіді, множинного обрамлення наративу, де змінюються не оповідні голоси, а реципієнти оповіді. Звертаючись до традиції усного оповідування Дж.Барт створює поліфонічний текст, де за багатьма голосами кожного оповідання впізнається також голос автора фікціонального, автора другого порядку.
В наступних творах письменник відкрито проблематизує ідею смерті автора і це проявляється на всіх рівнях організації тексту: від загостреної метафікціональності до складних художньо сконструйованих образів-концепцій. В триптиху Химера” Дж.Барт вводить постійну для нього ситуацію автора, реалізовану в образі Шахерезади, яка визначається залежністю життя від оповіді та пошуком засобів подолання оповідної виснаженості. Створюються різні паралельні моделі авторів: Дунязади, Джина-письменника з майбутнього, читача/слухача як спів-автора. В основі образної системи твору магія літератури як вічного джерела оповіді і самого життя: набуття персонажами авторського голосу стає запорукою існування, життя триває доки триває оповідь, вони об’єднуються в єдиному процесі.
Дж.Барт продовжує розробляти нові форми авторської присутності в наступному романі ПИСЬМЕНА” введенням фігури Автора з великої літери, персонажного автора. Такий автор перебуває в центрі романного дискурсу, виступає водночас і як Бог-творець, організатор та керівник оповіді, і як учасник діалогу, на якого спрямоване самопромовляння персонажів, і як посередник між історією та світом читацького сприйняття. Але цим функція автора не обмежується, Дж.Барт розширює плани прояву авторської інстанції в сюжетах героїв, в яких закладений сюжет автора попереднього твору, сюжет автора даного твору і сюжет самого героя як автора власної оповіді. Крім того, в текст вмонтований образ художника як alter ego автора, який вносить ліричний елемент в епічне полотно про становлення американської нації і сучасний етап її культурного оновлення. Рушійною силою, джерелом натхнення для Автора та його alter ego стає сама Література, що забезпечує зв’язок минулого та теперішнього. Автор буквально пронизує весь текст в різних іпостасях, він той, хто тримає всі важелі оповіді, не дозволяючи їй розпастися на окремі фрагменти з епістолярного роману. Так художньо втілює Дж.Барт діалогізм відповідей на постструктуралістські теорії смерті автора.
В романах 1980-х років Джон Барт розробляє новий вектор проблеми автора становлення автора, відкриття себе відбувається у подорожі водами Чезапікської затоки, яка вибудовується як топос американської літератури в Творчій відпустці” та літератури взагалі в Припливних сказаннях”. Зупинки на шляху визначають точки перетину, моменти діалогу з літературною традицією, які спрямовують подальшу подорож. Дж.Барт конструює автора серед різних інших історій, долученого до позачасового простору літератури. Він звертається до романтичної естетики Н.Готорна і Е.По, мистецтва ярну М.Твена, в іменах і назвах закладені відсилання до автора національного гімну США, мариніста Тернера, Ф.С.Фіцджеральда та ін. Історії Одіссея, Шахерезади, Дон Кіхота, вивільнені з свого часопростору, продовжують розгортатись, отримують продовження в майбутньому. Діалог є також конструктивним принципом образу автора, спрямованим всередину на співвідношення двох начал чоловічого та жіночого, автора та читача, автора та наратора, світу дійсності та світу уяви. Автор у Дж.Барта завжди зберігає функцію творця, але він поліваріантний, не зводиться до єдиної фігури, яка байдуже підпилює нігті”, спостерігаючи ззовні за ходом дії. Автор є тим, хто проживає життя і веде оповідь в єдиному акті життєтворчості. Таким чином, Дж.Барт художньо демонструє різні форми та прикмети можливої авторської присутності і бачить в цьому естетично значимі для літератури явища.
Отже, було б помилкою представляти творчість Дж.Барта як ілюстрацію до постструктуралістських ідей, як це роблять деякі з дослідників (А.Ліндсей), оскільки письменник демонструє креативність літератури, обігруючи в своїх текстах різні варіанти авторської присутності. Художня практика письменника узгоджується з посиланнями його теоретичних робіт, де він проповідує антипостструктуралістське поняття автора-Бога, який створює та контролює художні світи. Введення в твори різних версій авторських ликів вказує на ігрове та полемічне ставлення Дж.Барта до постструктуралізму, а не його ототожнення з ним в своїх творах. Художня проблематизація ролі автора в творчості американського письменника може бути втілена в образі вічно мінливого Протея, чоловіка з хитруватою посмішкою, але він завжди присутній як організатор або маніпулятор подіями та читацьким сприйняттям. На відміну від заперечення Роланом Бартом єдиного суб’єкту, який поступається перемінним суб’єктам множинних дискурсів, з яких породжується текст, а відтак позбавляється інтенції креативності, Дж.Барт вказує на присутність єдиного суб’єкта за текстом, будь то Амброз Менш Заблукалого в кімнаті сміху”, Автор ПИСЬМЕН”, або Фенвік Тернер Творчої відпустки”. Хоча Дж.Барт не претендує на виключну авторську інтерпретацію, оскільки, по-перше, працює інтуїтивно, по-друге, читач спів-творить текст, тим не менш, його автор завжди зберігає лик Бога, який контролює дискурс, не зважаючи на те, що його голос завжди губиться серед різних інших голосів тексту.
Амбівалентність авторської позиції у Джона Барта зумовлена також його розумінням риторичної природи мови, яка завжди промовляє більше, ніж те, що хотів сказати, або всупереч тому, що хотів сказати автор. Промовлене слово, випускається у вільну циркуляцію не лише серед читачів; висловлювання, з одного боку, вказує на автора і формує його у читацькому сприйнятті, з іншого, думка, промовлена словом, оформлена у слові може відрізнятися від авторської інтенції, а відтак сприяти авторському переосмисленню себе самого. Особливою прикметою авторського стилю Джона Барта стає його увага, інтерес до слова, до можливостей слова набувати різних форм та значень, до гри.
Представлені в даній роботі твори визначають початок та розквіт основних тем і мотивів творчості Дж.Барта, основні напрямки еволюції письменника, художньої реалізації його естетичних положень. В творчості 1990-2000-х рр., в романах Остання подорож Якогось Моряка”, Колись давно: Деяка плавуча опера”, Незабаром!!!”, невичерпна авторська уява породжує нові образи, сюжети в подальший розвиток центральних для нього тем, але мало що змінюється в потрактуванні ролі автора, співвідношення між літературою та реальністю, в деконструкції відомих жанрів.
Творчість Дж.Барта в контексті американського постмодернізму становить багатий матеріал для дослідження естетичних пошуків літератури другої половини ХХ століття. Він виступив як письменник, який активно відгукувався на сучасні теоретичні концепції, чия відповідь на дебати доби була відмічена особливою полемічністю. Складність і поліваріативність художнього світу Дж.Барта, його прагнення до оновлення через дослідження та використання вже створеного традиційних жанрів, наративних моделей постали незаперечним доказом проти виснаженості літературних форм, проти панівної тенденції художнього усунення” автора, і продовжують демонструвати креативні можливості літератури, залучаючи читача до творчих відкриттів залучаючи читача до творчих відкриттів крізь мову тексту і серед множинності авторських голосів, авторських ликів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономова Н. Деррида и грамматология // Деррида Ж. О грамматологии. М.: Ad Marginem, 2000. С. 7-108
2. Американські літературні студії в Україні. К., 2004. Вип. 1, Пуританська традиція в літературі США”. 260 с.
3. Американські літературні студії в Україні. К., 2005. Вип. 2, Просвітницька традиція в літературі США”. 350 с.
4. Андреев Л.Г. Чем же закончилась история второго тысячелетия? (Художественный синтез и постмодернизм) // Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000: Учеб. пособие / Под ред. Л.Г.Андреева. М.: Высш. шк., 2001. С. 292-334
5. Барт Дж. Конец пути // Иностранная литература. 1999. № 5. С. 25-153.
6. Барт Дж. Плавучая опера: Роман. М.: Изд-во имени Сабашниковых, 1993. 272 с.
7. Барт Дж. Химера: Роман / Пер. В.Лапицкого. СПб.: Симпозиум, 2000. 382с.
8. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. М.: Изд-во Московского университета, 1987. С. 387-422
9. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 491-496
10. Барт Р. Критика и истина // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. М.: Изд-во Московского университета, 1987. С. 349-422
11. Барт Р. Смерть автора // Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 384-391
12. Барт Р. S/Z. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 232 с.
13. Барт Р. Текстуальний аналіз Вальдемара” Е.По // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 497-522
14. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества, 1979. М.: Искусство. С. 7-180
15. Бахтин М.М. Из записей 1970-71 годов // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества, 1986. М.: Искусство. С. 355-380
16. Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 381-393
17. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советский писатель, 1963. 361с.
18. Блум Х. Страх влияния. Карта перечитывания. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 1998. 352 с.
19. Большакова А.Ю. Теории автора в современном литературоведении // Известия АН. Серия литературы и языка. 1998. Т. 57. № 5. С. 15-24
20. Бонецкая Н.К. Проблемы методологии анализа образа автора // Методология анализа литературного произведения. М.: Наука, 1988. С.60-85
21. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 240 с.
22. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
23. Гассан Ігаб. Чим є постмодернізм і чим він стане? Літературний і культурний аспекти // Американська література після середини ХХ століття. Матеріали міжнародної конференції. Київ: Довіра, 2000. С. 19-28
24. Гиленсон Б.А. История литературы США: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. М.: Академия, 2003. 704 с.
25. Готорн Н. Дом о семи фронтонах. Роман. Новеллы. Л.: Художественная литература, 1975. 501с.
26. Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття. К.: Довіра, 2002. 318 с.
27. Денисова Т.Н. Новейшая готика (о жанровых модификациях современного американского романа) // Жанровое разнообразие современной прозы Запада. К.: Наукова думка, 1989. С. 59-127
28. Денисова Т.Н. Роман і романісти США ХХ століття. К.: Дніпро, 1990.363 с.
29. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С. 18-27
30. Денисова Т.Н. Экзистенциализм и современный американский роман. К.: Наукова думка, 1985. 246 с.
31. Деррида Ж. О грамматологии. М.: Ad Marginem, 2000. 512 с.
32. Деррида Ж. Письмо и различие. М.: Академический проект, 2000. 495 с.
33. Деррида Ж. Письмо японскому другу // Вопросы философии, 1992. № 4. С. 53-57
34. Дворцова Н.П. От псевдонима к анониму: метаморфозы авторства в современной прозе // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 2003. № 4. С.120-127
35. Джойс Дж. Портрет митця замолоду // Всесвіт. 1975. № 6. С. 69-128
36. Джойс Дж. Портрет художника в юности // Иностранная литература. 1976. № 12. С. 139-182
37. Еко У. Поміж автором і текстом // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 564-578
38. Еліот Т.С. Музика поезії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 95-106
39. Еліот Т.С. Функції літературної критики // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 86-94
40. Есин А.Б. Принципы и приема анализа литературного произведения: Учебное пособие. М.: Флинта; Наука, 2000. 248с.
41. Женетт Ж. Фигуры. В 2-х тт. Т. 1. М.: Изд. им.Сабашниковых, 1998. 472 с.
42. Женетт Ж. Фигуры. В 2-х тт. Т. 2. М.: Изд. им.Сабашниковых, 1998. 472 с.
43. Зарубежная литература ХХ века: Учеб. / Л.Г.Андреев, А.В.Карельский и др. М.: Высш. шк., 1996. 575 с.
44. Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере // Вопросы литературы. 1996. № 3. С. 182-205
45. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
46. Зверев А.М. Модернизм в литературе США: Формирование, эволюция, кризис. М.: Наука, 1979. 318 с.
47. Зверев А.М. Модернистская литература // Основные тенденции развития современной литературы США. М.: Наука, 1973. С. 68-95
48. Зверев А. Черепаха Квази // Вопросы литературы. 1997. № 3. С.3-23
49. Землянова Л.М. Современное литературоведение в США: теоретические направления и конфронтации 1920-1980-х годов. М.: Изд-во МГУ, 1990. 265 с.
50. Злобин Г.П. По ту сторону мечты: Страницы американской литературы ХХ века. М.: Художественная литература, 1985. 335с.
51. Злочевская А.В. Роман В.Набокова «Бледное пламя»: загадка эпиграфа тайна авторства // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология 2002 № 5. С. 43-54
52. Ильин И.П. ПОСТМОДЕРНИЗМ от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 256 с.
53. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: ИНИОН РАН-Intrada, 2001. 384 с.
54. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 255 с.
55. История зарубежной литературы ХХ века: Учеб. / Под ред. Л.Г.Михайловой и Я.Н.Засурского. М.: ТК Велби, 2003. 544 с.
56. История литературы США. Литература колониального периода и эпохи Войны за независимость. ХVII-XVIII вв. Т. І. М.: Наследие, 1997. 832 с.
57. История литературы США. Литература эпохи романтизма. Т. ІІ. М.: Наследие, 1999. 464 с.
58. История литературы США. Литература середины ХІХ века (поздний романтизм). Т. ІІІ. М.: ИМЛИ РАН, Наследие, 2000. 616 с.
59. История литературы США. Литература последней трети ХІХ в. 1865-1900 (становление реализма). Т. ІV. М.: ИМЛИ РАН, 2003. 992с.
60. Киреева Н.В. Постмодернизм в зарубежной литературе: Учебный комплекс для студентов-филологов. М.: Флинта: Наука, 2004. 216 с.
61. Коваль М. Гра в романі і гра в роман (про творчість Джона Барта). Львів: Піраміда, 2000. 121 с.
62. Коваль М. Філософія, мораль і звичаї колоніальної Америки: від Е.Кука до Дж.Барта // Американські літературні студії в Україні. К., 2004. Вип. 1, Пуританська традиція в літературі США”. С. 67-74
63. Козлов А.С. Литературоведение Англии и США ХХ века. М.: Московский Лицей, 2004. 256 с.
64. Компаньон А. Демон теории. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2001. 336 с.
65. Коренева М.М. Голос автора голос действительности // Новые художественные тенденции в развитии реализма на Западе: 70-е годы. М.: Наука, 1982. С.231-264
66. Корман Б.О. Итоги и перспективы изучения проблемы автора // Страницы истории русской литературы. М.: Наука, 1971. С.199-207
67. Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики. М.: РОССПЭН, 2004. 656 с.
68. Курносова Ю. Інтерпретація екзистенціальних мотивів у романі Дж.Барта Плавуча опера”// Американська література на рубежі ХХ-ХХІ століть: Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США. / Укл. Т.Н.Денисова. К.: ІМВ, 2004. С. 265-270
69. Лапицкий В. Блеск и нетщета Джона Барта // Барт Дж. Плавучая опера: Роман. М.: Изд-во имени Сабашниковых, 1993. С. 5-13.
70. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура ХХ века. / Под ред. В.В.Бычкова. М.: РОССПЭН, 2003. 607 с.
71. Литературная история Соединенных Штатов Америки в 3-х тт. / Под ред. Р.Спиллера, У.Торпа и др. Т. 3. М.: Прогресс, 1979. 645 с.
72. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста // Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии. Анализ поэтического текста. СПб: Искусство-СПб, 1996. С. 18-132
73. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек текст семиосфера история. М.: Языки русской культуры, 1996. 464 с.
74. Ман П. де. Аллегории чтения: Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 1999. 368 с.
75. Манн Ю.В. Автор и повествование // Известия АН СССР. Серия