ПРОБЛЕМА Й ПОНЯТТЯ СВОБОДИ ПРЕСИ: CУТНІСТЬ, ЗМІСТ, СТРУКТУРА

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГВОЗДЄВ Володимир Миколайович

УДК 070:123:342.727

ПРОБЛЕМА Й ПОНЯТТЯ СВОБОДИ ПРЕСИ:
CУТНІСТЬ, ЗМІСТ, СТРУКТУРА

Спеціальність: 10.01.08 - журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
ІВАНОВ Валерій Феліксович,
доктор філологічних наук, професор

Київ-2003

ЗМІСТ

ВСТУП... 4
1. ПОНЯТТЯ СВОБОДА ПРЕСИ”: СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, ВАРІАНТИ ВИЗНАЧЕНЬ. 17
1.1. Проблеми розуміння свободи преси та наукові підходи до їх вирішення. Обґрунтування необхідності уточнення значення поняття свобода преси” 17
1.2. Трактування свободи слова й преси зарубіжними вченими............ 37
1.3. Тлумачення свободи слова і преси в сучасній Україні................... 63
Висновки до розділу .................................................................................. 80
2. ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ СВОБОДИ ПРЕСИ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД................ 82
2.1. Свобода преси в світлі міжнародного права .................................... 82
2.2. Конституціоналізм і свобода преси .................................................. 87
2.3. Поняття свободи преси в контексті інформаційного законодавства України ................................................................................................................ 107
Висновки до розділу ................................................................................ 120
3. ПОНЯТТЯ СВОБОДА ПРЕСИ” ТА ЙОГО МОДИФІКАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ.................................................................. 122
3.1. Свобода преси, свобода слова, свобода ЗМІ, свобода ЗМК: спільність і відмінність значень. Три стадії свободи вираження поглядів... 124
3.2. Свобода преси і свобода інформації................................................ 147
3.3. Свобода преси, свобода журналістської діяльності та свобода журналістської творчості................................................................................... 161
Висновки до розділу................................................................................. 165
ВИСНОВКИ.............................................................................................. 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 181
ДОДАТКИ................................................................................................. 231
Додаток А. Трактування свободи слова і преси у творчості діячів українського національно-визвольного руху.................................................... 231
Додаток Б. Роль дефініцій у науковому пізнанні та їх види................. 235
Додаток В. Деякі проблеми розуміння поняття свобода”................... 253
Додаток Д. Поняття преса”: історія та сучасне розуміння................. 258
Додаток Е. Утиски свободи преси в незалежній Україні: коріння й наслідки............................................................................................................... 267
Додаток Ж. Розуміння свободи преси за часів Великої Французької революції та наполеонівської диктатури.......................................................... 293
Додаток З. Свобода преси як основа демократії.................................... 298
Додаток И. Комунобільшовицьке розуміння свободи преси в СРСР...305
Додаток К. Основні аспекти проблеми свободи преси та їх сутнісна характеристика.................................................................................................... 319
Додаток Л. До питання про міжнародні стандарти захисту права на свободу преси...................................................................................................... 391
Додаток М. Тлумачення свободи преси за часів перебудови”. Свобода преси і гласність.................................................................................................. 402

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема свободи преси є однією з центральних у сфері наукових знань про журналістику і водночас торкається складного комплексу проблем журналістської практики. Отже, проблема свободи преси є однією з найважливіших як у теоретичному, так і в практичному плані. Жодне інше питання журналістики не викликає такого гострого зіткнення думок, бо будь-яке рішення в цій царині зачіпає корінні інтереси різних політичних сил [1, c. 131, 149].
Необхідність компетентного розв’язання проблеми свободи преси дедалі більш актуалізується в незалежній Україні. Ця науково-практична проблема є надзвичайно складною з історико-філософської, правової, морально-етичної, політико-економічної, психологічної точок зору. Але проблема свободи преси не є суто українською. Протягом тривалого часу вона активно дискутується в багатьох країнах, у всьому демократичному світі, стабільно посідаючи одне з провідних місць у рейтингу” найбільш ключових проблем громадсько-політичного життя.
У наукових колах домінує точка зору, що проблема свободи преси є базовою, фундаментальною в будь-якій системі засобів масової інформації (надалі ЗМІ). Журналістика великою мірою завдячує своїм існуванням саме свободі преси. Повноцінне функціонування журналістики без забезпечення цієї свободи неможливе, бо вільне слово, в тому числі друковане, без перебільшення, є хлібом інформації”, а інформація, в свою чергу, вважається хлібом свободи”. Журналістика це дитя і символ свободи, один із основних індикаторів загальносуспільної свободи. Сама професія журналіста повинна мати репутацію не другої найдавнішої”, а вільної професії вільної людини у вільному суспільстві. Але проблема свободи преси торкається не тільки інтересів журналістів і мас-медіа - всіх громадян.
Нині дискусії щодо свободи преси здебільшого точаться довкола риторичних питань і гіпотетичних моделювань стосовно того, якою має бути ця свобода - повною, абсолютною (і що це означає), або вона завжди обмежена, відносна (і наскільки), існує чи не існує свобода преси та політична цензура в Україні й т. ін. Але сьогодні постає необхідність перевести ці дискусії та відповідні наукові розвідки у площину структурування права на свободу преси, конкретизації змісту поняття свобода преси” з метою чіткішого визначення останнього, розкриття його смислової сутності, уточнення й кращого розуміння його значення, бо зараз це поняття нерідко трактується практично з точністю до навпаки: мають місце його некоректне, помилкове тлумачення, свідоме й неусвідомлене (через брак відповідних знань) спотворення його змісту. Отже, розв’язання й ступінь гостроти проблеми свободи преси значною мірою залежать від того, який смисл істинний чи викривлений - ми вкладаємо в само поняття свобода преси”: будь-яка свобода існує тільки за умови наповнення її конкретним змістом.
Сьогодні поняттєвий апарат журналістики продовжує зазнавати істотних змін, збагачуючись різними неологізмами. Відбувається його своєрідна ревізія, серйозний перегляд. Цілком природний процес корегування й оновлення категоріального апарата даної науки, його окремих елементів супроводжується як упровадженням у науковий обіг абсолютно нових понять і їх визначень, так і закономірною (з огляду на нове бачення ролі мас-медіа в суспільстві, сучасних тенденцій їхнього розвитку) зміною традиційного розуміння низки старих спеціальних термінів, які складають поняттєвий апарат журналістики, а також відмовою від деяких із них, поступовим вилученням їх із публічного вжитку. Уточнення значення як новітніх, так і достатньо давніх понять, що є широко поширеними в галузі масової інформації, встановлення за необхідності їх альтернативних дефініцій потрібно задля вирішення актуальних питань журналістської теорії та практики, уникнення всіляких помилок, непорозумінь, розбіжностей при вживанні тих чи інших термінів.
З метою з’ясування й уточнення значення поняття свободи преси, наповнення його конкретним змістом, необхідно дослідити це поняття, так би мовити, зсередини, аби якнайглибше проникнути в його смислову сутність, базуючись на працях вітчизняних і зарубіжних науковців. Саме такого підходу нерідко бракує журналістикознавцям при дослідженні проблеми свободи преси. В результаті в процесі обговорення даної проблеми ми часто вживаємо поняття свободи преси, чітко не розуміючи при цьому, про що саме полемізуємо, тобто фактично оперуємо терміном без значення. Невміле й недбале жонглювання” основними поняттями журналістики без знання їх істинного сенсу притаманне й українському політичному істеблішментові.
Сьогодні свобода преси має дійсно непересічне значення: по-перше, - в світовому, загальнопланетарному, міжконтинентальному масштабі як визначальний чинник глобалізації інформаційно-комунікаційних процесів, яка охопила нині весь світ; по-друге, - в національному масштабі - як показник рівня цивілізованості та демократичності суспільства, для становлення й утвердження України як незалежної самостійної держави. Всяка самостійність, писав І. Франко [2, с. 185-186], - не там, де більше крику, а там, де більше самостійної, розумної праці; отож, насамперед, треба добути собі повну політичну й суспільну свободу, без якої вільна праця зовсім неможлива. На сучасному етапі саме преса, кажучи словами великого каменяра, могла б тримати і систематично боронити стяг нації та вільної культурної праці [3] (див. додаток А). Але не можна здобути справжню свободу преси чи будь-яку іншу політичну свободу, не розуміючи, що вона насправді означає: чого не розуміють, тим не володіють.
Загострення проблеми свободи преси в сучасному українському суспільстві, передусім, пов’язане з радикальною трансформацією, структурною перебудовою суспільства та системи ЗМІ як його підсистеми. Цей процес характерний для всіх посткомуністичних країн.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. За радянських часів більш-менш об’єктивні праці українських дослідників, де розглядається проблема свободи преси, з’являлися й перевидавалися здебільшого за кордоном, на заході. Це, зокрема, книги О. Бочковського і С. Сірополка [4], А. Животка [5]. Останній, наприклад, аналізує дану проблему в контексті історії української журналістики на підставі довголітнього глибокого вивчення джерел[5, с. 7].
До здобуття Україною незалежності тему свободи слова й преси у своїх творах порушували відомі діячі національно-визвольного руху В. Вернадський [6], В. Винниченко [7], М. Грушевський [8], Д. Дорошенко [9], М. Драгоманов [10], С. Єфремов [11], І. Огієнко [12], С. Петлюра [13], Л. Українка [14], І. Франко [15] та інші. Критичний аналіз стану свободи преси неодноразово подавався також в українській підпільній пресі, самвидаві, що являє собою стихійну форму здійснення конституційного права на вільне вираження думок. Так, проблему свободи слова й преси в своїх аналітичних працях розглядали: С. Бандера [16], О. Дяків (Горновий) [17], Ю. Липа [18], Р. Олійник (Рахманний) [19], П. Федун (Полтава) [20], пізніше учасники правозахисного руху шістдесятників”, члени Української гельсінської групи [21], зокрема, М. Горинь [22], Л. Лук’яненко [23], В. Чорновіл [24] та ін. (див. додаток А).
У пострадянський період значний внесок у наукове опрацювання проблеми свободи преси зробили українські журналістикознавці: В. Владимиров [25, с. 81-101], О. Гриценко [26], В. Здоровега [27], В. Іванов [28], В. Карпенко [29, с. 18-36], Г. Кривошея [30], І. Крупський [31], О. Кузнецова [32], В. Лизанчук [33], М. Лозинський і Б. Потятинник [34], І. Михайлин [35, с. 97-106], А. Москаленко [36, с. 81-168], В. Піховшек і О. Чекмишев [37], Т. Петрів [38], Г. Почепцов [39], Т. Приступенко [40], В. Різун [41], М. Тимошик [42], А. Чічановський [43], В. Шкляр [44] та ін. Проблеми забезпечення правової, політичної, економічної свободи преси розглядаються також у спеціальних науково-популярних збірниках [45-56], нових підручниках, посібниках [57-65], які з’явилися в Україні останнім часом.
Достатньо глибокий аналіз проблеми свободи слова і преси містять праці й висновки зарубіжних дослідників: американських - Б. Багдікяна [66], Р. Бамстеда [67], Л. Барретта [68], Г. Беррелла [69], Д. Блека і Ф. Уїтні [70], Е. Денніса і Д. Меррілла [71], Д. Еверетта [72], Д. Каррі [73, с. 83-91], Д. Катера [74], П. Мекса [45, с. 111-114], Р. Пека [75], М. Прайса і П. Круга [76], Д. Рендалла [77], Ф. Сіберта, Т. Петерсона і В. Шрамма [78], Т. Скенлона [79], Д. Фарбера [45, с. 109-111], Б. Шмідта [80]; англійських - Е. Барендта [81], Д. Міла [82, с. 22-67], Д. Мільтона [83], К. Поппера [84], Д. Раза [85, с. 175-176, 184-185, 189, 255-258]; німецьких Ю. Габермаса [86], Л. Саламона [87], Е. Штратеншульте [88]; польських - С. Зиборовіча [89], В. Цісака [90]; російських - С. Бєглова [91], В. Ворошилова [92], А. Грабельникова [93], Я. Засурського [94], С. Корконосенка [95], В. Львова-Рогачевського [96], М. Новомбергського [97], Є. Прохорова [1], Г. Прутцкова [98], А. Ріхтера [99], Є. Тарле [100], М. Федотова [101]; швейцарських - Р. Блюма [102], Й. Мюллера [103] та багатьох інших.
Отже, основні аспекти проблеми свободи преси розглядаються багатьма авторами. Однак дослідники, як правило, приділяють основну увагу зовнішньому політико-правовому середовищу, в якому існує преса, економічним умовам та етичним принципам її функціонування в минулому й на сучасному етапі, політологічному аналізу рівня свободи ЗМІ. Але поза рамками наукових досліджень часто залишаються інші боки (аспекти) цієї багатогранної проблеми, зокрема, термінологічний, філософський. Ці сторони питання як складові елементи теорії журналістики дотепер являють собою справжню цілину” у вітчизняній науці про журналістику.
Крім того, в працях вітчизняних теоретиків журналістики практично не міститься чітких науково обґрунтованих дефініцій поняття свободи преси неаксіоматичного характеру, виразно не показано відмінності свободи преси від свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності та інших споріднених, близьких за значенням понять, недостатньо розкрито сутність, зміст і структуру свободи преси. Оскільки попередні дефініції цього поняття на тлі модерних наукових теорій і розробок виглядають здебільшого малопомітними, туманними й застарілими, нині постає нагальна необхідність уточнення значення терміна свобода преси”, встановлення його нових, чіткіших наукових визначень, які б дійсно відповідали вимогам часу та сприяли подальшому підвищенню рівня сучасних теоретичних знань про журналістику, усуненню численних спірних моментів у законодавчій та судовій практиці щодо ЗМІ.
Семантика поняття свобода преси” дотепер є малодослідженою. Наприклад, навіть у деяких новітніх наукових працях [64; 104], присвячених поняттєвому апарату журналістики та проблемам реалізації інформаційних прав громадян, свобода преси - одне з ключових понять у сучасній журналістській термінології - фактично залишилося поза увагою авторів, на відміну від інших категорій (свобода слова”, право на інформацію”, доступ до інформації” та ін.), яким присвячені окремі статті вітчизняних пресознавців. Зрештою, доводиться констатувати, що ґрунтовних наукових праць, цілком присвячених проблемі свободи преси, де б вона розглядалася комплексно, всебічно, в Україні практично не існує, незважаючи на надзвичайну гостроту даної проблеми і різке збільшення загальної кількості книг, публікацій стосовно неї, які з’явилися тут упродовж останніх років.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з Комплексною науковою темою № 01БФ045-01 Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір”, відповідає основним напрямам наукових досліджень кафедри організації масовоінформаційної діяльності Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на базі якої виконувалася робота, а також науковим планам кафедри журналістики факультету мовознавства, журналістики і соціології Східноукраїнського національного університету імені В.І. Даля, де дисертант працював на посаді старшого викладача і започаткував викладання низки навчальних дисциплін, пов’язаних з проблематикою даного дослідження.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження з’ясування сутності проблеми свободи преси в сучасному суспільстві, структурування права на свободу преси, максимальна й достовірна конкретизація змісту, в тому числі юридичного, поняття свобода преси”, уточнення його значення шляхом вивчення етимології та встановлення чітких дефініцій цього поняття для правильного тлумачення терміна свобода преси” та його модифікацій у теоретичній і практичній журналістиці, вироблення на цій основі відповідних рекомендацій.
Завдання дослідження:
- з’ясувати історичний генезис проблеми та поняття свободи преси;
- дослідити філософські витоки ідеї свободи преси;
- здійснити ретроспективний аналіз причин і закономірностей змін значень поняття свобода преси” в контексті історії світової журналістики;
- всебічно розглянути проблеми розуміння свободи преси та підходи до їх вирішення;
- проаналізувати зміст понять свобода” і преса” як двох складників терміна свобода преси” та їхні інтерпретації;
- розглянути варіанти визначень поняття свободи преси українськими і зарубіжними дослідниками в межах існуючих теоретичних підходів;
- виділити найбільш адекватні (прийнятні) дефініції поняття свободи преси;
- висунути власні версії визначення даного поняття;
- вивчити специфіку процесу реалізації права на свободу преси та інших інформаційних прав, наявні в законодавчій практиці механізми їх здійснення;
- розглянути проблеми співвідношення (кореляції) поняття свобода преси” та його сучасних модифікацій;
- встановити причинно-наслідковий взаємозв’язок між ними;
- виявити шляхом порівняльного аналізу спільність і відмінність їх значень;
- виділити основні аспекти проблеми свободи преси і дати сутнісну характеристику кожного з них.
Об’єкт дослідження - свобода преси як соціальне явище.
Предмет дослідження - категорія свобода преси”, її модифікації та визначення, а також проблеми розуміння свободи преси та наукові підходи до їх вирішення.
Методи дослідження. Для досягнення мети та ефективного розв’язання завдань даної дисертаційної роботи використано загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні методи дослідження. Так, поряд із традиційними методами теоретичного й емпіричного дослідження (аналіз, синтез, індуктивний, дедуктивний, аналогія, абстрагування, конкретизація, формалізація, спостереження, порівняння, гіпотетичний, аксіоматичний) застосовано, зокрема, порівняльно-історичний метод (він поділяється на парадигматичний, аналогічний, узагальнюючий, індивідуалізуючий і синтетичний). Цей метод дозволив нам чіткіше окреслити основні етапи (віхи) розвитку свободи преси та специфіку кожного з них, представити історіографію досліджуваної проблеми, простежити крізь призму доленосних історичних подій діалектику змін стану свободи преси, еволюцію її розуміння у порівнянні з попередніми етапами історичного розвитку. Структурний метод допоміг нам глибше пізнати структуру свободи преси та інших інформаційних прав на свободу вираження думки (поглядів), свободу слова та інформації. Використовуючи переваги даного методу, що дає змогу якнайглибше проникнути у сутність речей (явищ), ми спробували виокремити складники досліджуваного об’єкта, диференціювати його сторони, виділити його найбільш суттєві ознаки. Інституціональний метод сфокусував нашу увагу на розгляді свободи преси як суспільно-політичної інституції та юридичної норми. Системний підхід, який належить до загальнонаукових методів, застосовано з метою комплексного дослідження свободи преси як соціального явища та його елементів. Вивчаючи проблеми визначення правового змісту свободи преси, ми вдалися до аналізу нормативно-правових документів, а для вивчення проблем співвідношення (кореляції) між поняттям свобода преси” та його модифікаціями скористалися, зокрема, порівняльно-зіставлювальними прийомами наукового дослідження.
Емпіричну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних пресознавців, мовознавців, філософів, політологів, істориків, правознавців, психологів, соціологів, громадських і політичних діячів, а також закони і законопроекти, матеріали наукових і науково-практичних конференцій з досліджуваної теми, результати соціологічних досліджень, Інтернет-ресурси, інформаційні матеріали міжнародних правозахисних і журналістських організацій, урядові та парламентські документи, мемуаристика, періодика та ін. Такий широкий спектр літератури залучено з метою виявлення невідомих раніше інтерпретацій свободи преси.
Наукова новизна одержаних результатів значною мірою зумовлена характером розробки теми, яка пов’язана з аналізом проблем розуміння свободи преси. Дисертант одним із перших в незалежній Україні застосував системний, комплексний підхід до вивчення проблеми свободи преси з метою якнайглибшого та всебічного дослідження даної проблеми, яка розглядається з філологічної, історико-філософської, правової, морально-етичної, політико-економічної, психологічної точок зору.
Цей підхід полягає у дослідженні розглядуваного об’єкта як єдиного цілого, аналізі зв’язку та взаємодії кожного з елементів даного об’єкта. Робота містить ґрунтовний філологічний, історико-філософський та правовий аналіз проблеми й поняття свободи преси, має міждисциплінарний характер, оскільки торкається галузей знань різних гуманітарних наук - журналістики, філології, філософії, юриспруденції, історії, політології, етики, логіки, психології, соціології.
Новизна даного дослідження визначається тим, що в ньому:
- дані й науково обґрунтовані нові, власні дефініції поняття свобода преси”;
- здійснено одну з перших спроб в Україні проаналізувати співвідношення та встановити причинно-наслідковий взаємозв’язок, подібність і відмінність значень таких споріднених понять, як свобода преси”, свобода вираження поглядів”, свобода думки”, свобода слова”, свобода ЗМІ”, свобода ЗМК (засобів масової комунікації)”, свобода масової інформації”, свобода інформації”, свобода друку”, свобода видавничої діяльності”, свобода журналістської діяльності”, свобода журналістської творчості”, показано смислову структуру кожного з них, дані їх конкретні визначення;
- порівняно значення понять свобода преси” і гласність”;
- виявлено три стадії (етапи) реалізації свободи вираження поглядів;
- здійснено спробу відокремити на науково-практичному рівні свободу преси від свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності;
- представлено структуру основних інформаційних прав і свобод.
- показано рівні й складові свободи преси;
- вперше виділено чотирнадцять аспектів проблеми свободи преси і охарактеризовано сутність кожного з них.
Дане дослідження - одна з перших спроб в незалежній Україні наблизитися до розуміння свободи преси як абсолютно конкретного поняття.
Практичне значення одержаних результатів. Дослідження має сприяти поліпшенню професійних стандартів журналістської діяльності, удосконаленню поняттєвого апарата, а відтак, зміцненню загального теоретичного фундаменту сучасної журналістики, осягненню діалектики форми та змісту її ключових категорій.
Тема дисертації пов’язана не тільки з минулим і сучасністю, але й націлена у майбутнє, бо невід’ємним елементом цивілізованого суспільно-політичного життя, до якого прагне і прагнутиме Україна у ХХІ столітті, має бути саме свобода слова й преси як основа і найдорожче завоювання демократії.
Результати даного дослідження, відповідні висновки й рекомендації, що містяться в ньому, можуть мати практичне значення не тільки для пресознавців, журналістів-практиків, але й для законотворців, які працюють над розробкою правової концепції свободи преси та інформаційної політики, створенням відповідних нормативних документів, а також покликані сприяти оптимізації стосунків між ЗМI та їх власниками, засновниками, видавцями, аудиторією. Знання особливостей функціонування преси у той чи інший період історії, закономірностей її розвитку мусить сприяти поглибленому осмисленню складних процесів, які відбуваються в журналістиці та суспільстві сьогодні, об’єктивному оцінюванню причин і правильному прогнозуванню наслідків цих процесів. Досвід свободи і несвободи преси повинен навчити сучасні ЗМI грамотно будувати свою економічну політику, а також стратегію взаємин з органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями, об’єднаннями, громадськими організаціями, комерційними структурами, ефективно протидіяти будь-яким спробам приборкання ЗМІ, особливо під час виборчих кампаній.
Матеріали і результати дослідження можна використовувати у практиці викладання основних журналістських навчальних дисциплін, зокрема, основ журналістики, інформаційного законодавства, етики журналістської творчості, історії вітчизняної преси, а також з метою започаткування нових спецкурсів: Свобода преси: сутність, зміст, структура”, Філософія свободи преси” (Філософія вільної преси”), як теоретично-практичну основу чи допоміжний матеріал для вивчення проблем взаємин між пресою та владою.
Деякі положення й висновки даного дослідження дисертант використовував у практичній роботі, зокрема, в процесі розробки та викладання у Східноукраїнському національному університеті таких навчальних дисциплін, як Етика журналістської творчості”, Політична публіцистика”, Журналістика екстремальних подій”, Наукова публіцистика”, Преса як фактор культурного життя”, Преса як фактор духовного вдосконалення особистості”, Проблеми економіки в ЗМІ”, під час занять у творчій майстерні, організованої для студентів кафедри журналістики цього університету, а також з метою підготовки програм на Луганському обласному державному телебаченні, де дисертант працював політичним коментатором, низки публікацій в центральній українській пресі, що містять окремі принципові положення цієї роботи.
Особистий внесок здобувача. На всіх етапах проведення даного дослідження здобувач одержав результати особисто і опублікував наукові праці без участі співавторів.
Апробація результатів дисертації. Окремі результати даного дослідження були оприлюднені дисертантом під час його виступів на наукових і науково-практичних конференціях, семінарах: міжнародній науково-практичній конференції Університет та регіон” (Східноукраїнський державний університет, м. Луганськ, 14-16 жовтня 1997 р.), обласній науково-практичній конференції Основні аспекти становлення державності в регіоні” (м. Луганськ, 25-26 листопада 1997 р.), українсько-швейцарському науково-практичному семінарі Сучасне та майбутнє ЗМІ в плюралістичному суспільстві” (Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 7-8 вересня 1998 р.), українсько-німецько-ірландській науковій конференції Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період” (там само, 11-12 грудня 1998 р.), українсько-німецько-білоруській науковій конференції Праця журналіста” (там само, 14-15 травня 1999 р.), німецько-українському семінарі з радіожурналістики Новини та інформаційні програми” (там само, 21 червня-2 липня 1999 р.), науковій конференції Університет-2000” (Східноукраїнський державний університет, м. Луганськ, 18-21 квітня 2000 р.), українсько-французькому семінарі ЗМІ та вибори” (Інститут масової інформації, м. Київ, 27-29 вересня 2001 р.), українсько-німецькому семінарі Медіа та право” (Академія української преси, м. Київ, 21-24 листопада 2001 р.), семінарі Свобода слова і свобода медіа. Специфіка юридичного забезпечення інформаційної галузі” (Національний університет Києво-Могилянська Академія”, 26-27 березня 2003 р.), семінарі Міжнародні стандарти захисту прав людини” (м. Луганськ, 21-22 червня 2003 р.), міжнародній конференції Етичні засади діяльності організацій громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 29-30 вересня 2003 р.).
1999 р. дисертант став лауреатом всеукраїнського конкурсу Громада” - Україні ХХІ століття”. За представлений ним реферат з проблеми свободи преси в Україні він був нагороджений дипломом та грошовою премією. 2001 р. здобувач був удостоєний також спеціальної відзнаки журі Всеукраїнського конкурсу журналістів Lucky Journalist Award за свіжий погляд та високий професіоналізм у відображенні сучасних тенденцій розвитку суспільства”.
Публікації. Окремі результати цього дослідження опубліковано у 8 статтях, що увійшли до збірників наукових праць.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 11 додатків. Обсяг дисертації становить 180 сторінок (без списку літератури і додатків). Список використаних джерел містить 615 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У даній дисертації, присвяченій одній з найскладніших теоретичних і практичних проблем журналістики (в цій галузі науки досліджена проблема вважається базовою, фундаментальною, центральною) застосовано комплексний, системний підхід з метою якнайглибшого та всебічного вивчення феномена свободи преси в сучасному суспільстві.
У роботі досліджено проблеми розуміння свободи преси і наукові підходи до їх вирішення, визначено зміст і структуру основних інформаційних прав і свобод, дані нові дефініції й тлумачення низки ключових термінів журналістикознавства. Ми виходили з того, що дефініція є концептуальною теоретичною моделлю явища, що вивчається. Робота має міждисциплінарний характер, оскільки торкається галузей знань різних гуманітарних наук Використано також математичні прийоми (наведено формули, рівняння). Обґрунтовано необхідність максимального наближення теорії журналістики до точних наук у частині визначення спеціальних термінів.
У центрі дослідження філологічний, точніше, термінологічний, а також філософський бік проблеми свободи преси, або філософія свободи преси (філософія вільної преси), чому дотепер приділяється недостатньо уваги з боку вітчизняних науковців. Дана праця може слугувати підґрунтям для подальших досліджень у цьому напрямі. Досліджено філологічні та філософські витоки свободи преси, історичний генезис цієї свободи, етапи й тенденції її розвитку, процес еволюції розуміння свободи преси, діалектику її трансформацій (переходу) з одного стану в інший. Показано місце свободи преси як свободи духовного я” людини серед інших демократичних свобод, закономірності, особливості й значення взаємозв’язку між ними. Вказано причини критичної ситуації зі свободою преси в сучасній Україні та шляхи виходу з неї.
З’ясовано зміст термінів свобода” і преса” як двох складників даного словосполучення. Наведено варіанти їх дефініцій, досліджено історію та сучасне розуміння обох термінів. Дані деякі рекомендації щодо тлумачення й вживання терміна преса”.
Категорію свободи преси проаналізовано в контексті філософії свободи, плюралізму існуючих у науці філософських концепцій (доктрин) свободи. Зроблено історико-ретроспективний аналіз причин нестихаючих дискусій і наявних розходжень щодо розуміння суті свободи преси, а також наслідків цих розбіжностей. Розкрито сутність проблеми свободи преси. Показано принципову відмінність сутності свободи преси від сутностей свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності (творчості). У зв’язку з цим рекомендовано чітко відокремлювати на науковому та законодавчо-правовому рівні поняття свобода преси” від вищенаведених синонімічних понять, які є, радше, квазісинонімами свободи преси. Змішування значень і підміна цих понять є типовими помилками науковців, політиків, журналістів-практиків. У роботі порівняно також значення категорій свобода преси” і гласність”.
Одним із найголовніших результатів даного дослідження, якими визначається його науково-практичне значення, є те, що в ньому уточнено та конкретизовано зміст, у тому числі правовий, терміна свобода преси” та його модифікацій. Нестандартність і новизна нашого підходу до вивчення проблеми свободи преси у порівнянні з відомими методами її розв’язання полягає в тому, що в цій праці здійснено спробу дослідити зсередини само поняття свободи преси, якнайглибше поринути у його смислову сутність з метою уточнення його семантики, осягнення його глибинного внутрішнього змісту.
Вказано рівні визначень поняття свободи преси. Розглянуто підходи до трактування свободи преси як правової (юридичної), політичної, філософської, морально-етичної, журналістської категорії. Проаналізовано існуючі інтерпретації (в тому числі образні) свободи преси, що містяться в працях українських і зарубіжних дослідників - вчених США, Великобританії, Німеччини, Франції, Польщі, Росії, Швейцарії, громадсько-політичних діячів сучасності й минулого, в законах і законопроектах, інших офіційних документах, періодиці різних країн і років. Так, розглянуто версії тлумачення свободи слова й преси провідними діячами українського національно-визвольного руху, видатними представниками світової філософської думки різних епох, починаючи з античних часів, розробниками концепцій мас-медіа. Критично оцінено комунобільшовицьке розуміння свободи преси, підходи до трактування свободи преси в СРСР, стан і розуміння цієї свободи за часів Великої Французької революції та наполеонівської диктатури. Виявлено як позитивні властивості наведених визначень, так і допущені в них помилки, недоліки. Виокремлено п’ять найбільш адекватних із числа наведених у дисертації дефініцій поняття свободи преси, встановлених у межах існуючих теоретичних підходів. Вони стали теоретичною базою (підґрунтям) для формулювання здобувачем кількох власних дефініцій даного поняття, які повинні мати не тільки теоретичне, а й практичне значення для редакцій ЗМІ та їх працівників.
Досліджено проблеми правового визначення і правового захисту свободи преси в Україні й за кордоном, у зв’язку з чим це поняття розглянуто в світлі чинної та попередніх Конституцій України, діючого інформаційного законодавства нашої держави та зарубіжних країн, а також актів міжнародного права. Порівняно вітчизняний і зарубіжний досвід щодо конституційно-юридичних гарантій свободи преси. Акцентовано на відсутності в конституційно-правовому полі сучасної України поняття свобода преси”. Докладно розглянуто причини такого становища і розроблено відповідні рекомендації. Так, доведено необхідність негайного запровадження цього терміна в Основний Закон і вітчизняне законодавство про інформацію.
З метою вдосконалення сучасного поняттєвого (категоріального) апарата журналістики, зміцнення її теоретичного фундаменту в роботі сформульовано й науково обґрунтовано п’ять нових, власних дефініцій поняття свободи преси (ми виходили з того, що сутність предмета чи явища виражається саме в дефініції), а також дані чіткі, конкретні визначення низки інших, найбільш широковживаних у сфері масової комунікації термінів зі словом-домінантою свобода”.
Розглянуто проблеми співвідношення (кореляції) споріднених, близьких за смислом понять, що утворюють своєрідний синонімічний ряд: свобода вираження”, свобода думки”, свобода переконань”, свобода слова”, ”свобода преси”, свобода друку”, свобода ЗМІ”, свобода ЗМК”, свобода інформації”, свобода масової інформації”, свобода журналістської діяльності”, свобода журналістської творчості”, свобода видавничої діяльності”, показано семантику кожного з них. Тобто, сутність цих понять з’ясовано за допомогою вивчення діалектики їх співвідносності. Шляхом порівняльного аналізу встановлено спільність і відмінність їх значень, причинно-наслідковий взаємозв’язок між вищеназваними категоріями, вибудовано їх своєрідну ієрархію. Це відображено в наведених у дисертації відповідних схемах, ілюстраціях, формулах.
Виявлено три стадії (фази, етапи) реалізації свободи вираження поглядів. Показано рівні й складники свободи преси. Вперше виділено 14 аспектів проблеми свободи преси і дано сутнісну характеристику кожного з них.
Розв’язуючи завдання даного дослідження за допомогою загальнонаукових, міждисциплінарних і спеціальних методів, зокрема, порівняльно-історичного, структурного, інституціонального, аналізу нормативно-правових документів, системного підходу, ми спромоглися дійти таких основних висновків:
1. Рівні визначень поняття свободи преси. Спроби дати визначення свободи преси робилися й робляться, принаймні, на чотирьох рівнях: 1) юридичному (законодавчому); 2) науковому; 3) публіцистичному; 4) побутовому. Інколи одні й ті ж визначення свободи преси можуть використовуватись одразу на кількох або взагалі на всіх вищезазначених рівнях, тобто мати універсальний характер. Раціональним є триєдиний підхід до визначення цього поняття: 1) теоретичний; 2) юридичний; 3) матеріальний (економічний). Свобода преси може бути розглянута і визначена як: 1) журналістська категорія; 2) юридична (правова) категорія; 3) політична категорія; 4) філософська категорія; 5) морально-етична категорія.
2. Власні версії визначення поняття свобода преси”. 1) свобода преси є однією з форм і складових більш загальних людських прав - свободи вираження (думки, поглядів), свободи слова та інформації; 2) свобода преси це необхідний (невід’ємний) елемент (компонент) свободи вираження (думки, поглядів), свободи слова та (масової) інформації, який слугує для вільного пошуку, вибору, збору, одержання, фіксації, зберігання, використання, виробництва (продукування), редагування й поширення інформації у друкованому вигляді, адресованої читачам; 3) свобода преси - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільно засновувати, видавати, редагувати, читати, розповсюджувати друковані ЗМІ на свій вибір, володіти, користуватися ними та публікуватися в них; 4) свобода преси - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільно засновувати, видавати, редагувати, розповсюджувати друковані ЗМІ, володіти і користуватися ними, одержувати через них інформацію на свій вибір, а також право бути опублікованим (синонімічний варіант попереднього визначення); 5) свобода преси це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільного й систематичного вираження різних думок (поглядів) у друкованих ЗМІ. Одне з них може бути запроваджене у Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” чи проект Інформаційного кодексу України. Найбільш придатними для цього, на наш погляд, є друге, третє або четверте визначення.
3. Свобода преси в світлі міжнародного права. Ключові положення актів міжнародного права стосовно гарантій свободи вираження поглядів є практично аналогічними за змістом. Їх об’єднує й те, що жоден із цих документів не містить поняття свобода преси” і, відповідно, його дефініцій. Отже, міжнародних законів щодо свободи преси як таких не існує, як і єдиного юридичного міжнародного визначення поняття ”свобода преси”. Але під захистом міжнародного права перебуває свобода вираження поглядів за допомогою будь-яких засобів і в будь-якій формі, в тому числі у формі слів вимовлених, написаних чи друкованих.
4. Свобода преси і конституціоналізм. Конституція України 1996 р. заборонила цензуру, зафіксувала право кожного на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Однак поняття свобода преси” залишилося поза рамками Основного Закону, що можна кваліфікувати як ущемлення свободи друкованих ЗМІ та свободи вибору їх читачів. Цей факт, по суті, означає, що свобода преси як автономного суспільно-політичного інституту в Україні конституційно не гарантується, особливо, з огляду на обмеження свободи слова, встановлені другою частиною статті 34. Свобода преси (друку) має бути закріплена в Основному Законі України на зразок попередньої Конституції України, а також Конституцій США, ФРН та інших країн.
5. Свобода преси в правовому полі України. Оскільки термін свобода преси” відсутній у правовому полі України, він має бути негайно запроваджений у вітчизняне інформаційне законодавство з метою юридичного захисту преси та прав читачів, передусім, від утручань з боку влади. Відсутність поняття свобода преси” та його чіткого юридичного визначення є однією з найсуттєвіших прогалин вітчизняного законодавства про інформацію у термінологічному відношенні. В Законі України взагалі відсутня окрема стаття під назвою Визначення термінів” (як правило, в інших законах вона значиться першою). Тобто, в законі про друковані ЗМІ немає чітко визначеного термінологічного апарату (слід зважати на те, що це був один із перших в незалежній Україні закон у галузі ЗМІ). Це істотно ускладнює розуміння й трактування понять, які і є ключовими у сфері діяльності друкованих ЗМІ.
Загалом сучасне українське законодавство щодо ЗМІ практично сформоване. Воно виглядає достатньо розгалуженим, демократичним, але все-таки не повною мірою відповідає міжнародним стандартам, проголошеним Європейською конвенцією з прав людини та Європейським судом: їх стандарти визнаються більш демократичними. Вітчизняне законодавство про інформацію не є струнким, має чимало істотних вад, характеризується як внутрішньо суперечливе. Тому воно потребує подальшого вдосконалення й модернізації.
Останнім часом законодавство України про інформацію поповнилося низкою необхідних термінів (цензура”, оціночні судження”, прихована реклама”, порівнювальна реклама”, порнографія”, спонсорство” та ін.) і їх правовими визначеннями. Це свідчить про певні позитивні зрушення в цьому напрямі на державному рівні. Однак багато питань термінологічної практики в інформаційній сфері досі залишаються невирішеними. Чимало ключових понять у царині масової інформації (в тому числі свобода преси”, свобода слова”, свобода ЗМІ”, редакційна політика” та ін.) залишаються невизначеними, допускається їх довільне трактування, навіть у судовій практиці.
6. Свобода преси і свобода слова. Слід розрізняти два вектори свободи слова: 1) журналістський (медійний); 2) нежурналістський (немедійний). Поняття свобода слова” і свобода преси” можуть бути відокремлені одне від одного. Право на свободу слова може бути реалізовано і без допомоги ЗМІ (наприклад, під час мітингу, зборів, демонстрацій, маніфестацій, пікетування тощо). Цебто, реалізація цього права може не передбачати прямої участі в цьому процесі ЗМІ.
Реалізація права на свободу слова не означає автоматично реалізації права на свободу преси. Проблема свободи преси часто проявляється в обмеженні доступу до друкованих ЗМІ. Сутність проблеми свободи преси полягає в тому, що, якщо слова, думки тієї чи іншої особи суперечать інтересам засновників (видавців), власників, редакторів періодичних видань держаних або недержавних, ці думки можуть не оприлюднити за різною мотивацією, незважаючи на те, що майже кожне видання попереджає своїх читачів про те, що думки авторів можуть не збігатися з позицією редакції.
8. Складові свободи преси. Повноцінна свобода преси складається з таких доданків: 1) свободи бути опублікованим (право автора); 2) свободи друкувати чи не друкувати (право редактора, засновника, видавця); 3) свободи читача (право вибору читача, що, де й коли читати). Звідси можна вивести формулу:
свобода преси = свобода автора + свобода видавця (засновника) + свобода редактора + свобода читача.
Загальний індекс свободи преси і масових комунікацій може бути вичислений шляхом підсумовування таких трьох індексів: 1) індексу свободи одержання інформації; 2) індексу свободи виробництва інформації; 3) індексу свободи розповсюдження інформації:
Загальний індекс свободи преси = індекс свободи одержання інформації + індекс свободи виробництва інформації + індекс свободи поширення інформації.
Забезпечення захисту цих трьох основних операцій комунікаційного процесу (їх ще називають трьома стадіями руху інформації), можливості вільного, безперешкодного їх здійснення, власне, й лежить в основі принципу свободи преси.
9. Рівні свободи преси: 1) загальносуспільний; 2) медійний”, або журналістський; 3) елітарний; 4) індивідуальний; 5) груповий.
Рівень свободи преси визначається також територіальним фактором і може бути: 1) загальнодержавним; 2) столичним; 3) регіональним (крайовим, обласним); 4) місцевим, або муніципальним, провінційним, периферійним (міським, районним, заводським, фабричним тощо).
10. Три стадії (фази, етапи) реалізації свободи вираження поглядів такі: 1) свобода думки; 2) свобода слова (висловлювань); 3) свобода преси.
11. Свобода преси і свобода інформації. Проблема свободи інформації, як і проблема свобода преси, не обмежується суто журналістськими аспектами і торкається інтересів усього суспільства. Преса вільна публікувати все, що вважає за потрібне, але той чи інший друкований орган не зобов’язаний надавати своїм читачам усю ту інформацію, якою володіє редакція. У цьому сенсі свобода преси не гарантує повної свободи інформації як права читачів на вільне отримання різнобічної інформації. Але свобода преси обов’язково передбачає свободу інформації як право самої преси, бо, для того щоб оприлюднити інформацію, її треба спочатку добути, одержати доступ до неї. У свою чергу, свобода інформації ще не є гарантією свободи преси: журналіст може отримати інформацію, але не опублікувати її за будь-яких причин. У даному разі він реалізує своє право на свободу інформації, але не реалізує повною мірою право на свободу преси.
Свобода преси і свобода інформації не є тотожними поняттями. Головна різниця між ними полягає в тім, що перша передбачає доступ до друкованих ЗМІ, а друга - до будь-яких інформаційних джерел. На відміну від свободи інформації свобода преси підкорена постійній меті опублікувати (опублікуватися) або прочитати щось. У першому випадку це активна мета” (бути автором), у другому пасивна”, бо йдеться лише про споживання інформації.
12. Свобода преси і свобода журналістської діяльності. Ці два поняття також не є тотожними. Поняття свобода журналістської діяльності” є вужчим за поняття свобода преси”, і тим більш, у порівнянні з поняттями свобода слова”. Свобода журналістської діяльності є професійною прерогативою журналістів і означає можливість прийняття та реалізації журналістом чи редакцією ЗМІ того або іншого рішення. Свобода ж преси є правом усіх громадян незалежно від їх фахової приналежності.
13. Свобода журналістської діяльності і свобода журналістської творчості. У професійній діяльності журналіста немає нетворчих етапів (моментів, операцій). Тому між поняттями свобода журналістської діяльності” та свобода журналістської творчості” можна поставити знак рівності:
свобода журналістської діяльності = свобода журналістської творчості.
Свобода журналістської діяльності (творчості) передбачає: 1) свободу (можливість вільного) пошуку інформації; 2) свободу вибору (відбору) інформації; 3) свободу доступу до інформації; 4) свободу збору інформації; 5) свободу одержання інформації; 6) свободу фіксації інформації; 7) свободу зберігання інформації; 8) свободу використання інформації; 9) свободу написання (підготовки) матеріалів; 10) свободу редагування, літературної обробки інформації; 11) свободу поширення інформації (можливість оприлюднення через ЗМІ фактів, інформаційних повідомлень тощо); 12) свободу оціночного судження, або інтерпретації фактів (можливість їх публічного коментування); 13) свободу пропозиції (рекомендації, заклику).
14. Поняття свобода преси” та його модифікації: проблеми співвідношення (кореляції). Порівнявши значення таких споріднених понять, як свобода преси”, свобода друку”, свобода слова”, свобода вираження”, свобода інформації”, свобода масової інформації”, свобода ЗМІ”, свобода ЗМК”, свобода журналістської діяльності” та низки інших (див. нижче), ми виявили, що найширшим із них є термін свобода вираження”, який застосовується здебільшого в сфері міжнародного права. Він є підпорядковуючим, об’єднувальним (узагальнюючим) відносно свободи слова, свободи преси, свободи інформації та інших перелічених вище похідних від родового слова свобода” видових понять, а останні, відповідно, - підпорядкованими. Таким чином, свобода вираження (думки, поглядів) посідає найвище місце у вибудованій нами ієрархії понять (див. рис. 3.1). Основними елементами свободи вираження думки (поглядів) є: 1) право мати думку і дотримуватись її; 2) право на висловлювання й поширення думки; 3) право мовчати.
Свобода вираження виходить за межі свободи слова, інформації, преси, ЗМІ (ЗМК) і журналістики загалом. Свободу ж преси та свободу ЗМІ (ЗМК) слід розглядати як своєрідні ділянки (відгалуження), істотні компоненти, форми вияву свободи вираження, свободи слова та свободи інформації. Зіставляючи найбільш широковживані в галузі масової комунікації терміни зі словом свобода” з метою кращого розуміння спільності та різниці їх значень, ми можемо дати такі їх визначення:
свобода вираження (думки, поглядів) - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільного вияву в будь-якій формі, навіть безсловесній (символічне вираження);
свобода думки - це (гарантоване) абсолютне право індивіда дотримуватися своєї думки, не зазнаючи при цьому будь-яких зовнішніх втручань та ідеологічного контролю;
свобода переконань це, передовсім, відсутність переслідувань за свої переконання, можливість дотримуватись і вільно виражати свої переконання, які являють собою затверділий погляд на будь-які речі, заснований на певних ідеях, світогляді (на відміну від думок переконання мають більш сталий характер, є своєрідною застиглою формою думки, хоча переконання теж можуть змінюватися під впливом подій, ідей, явищ, інших людей, власних міркувань, особистісного самовдосконалення тощо);
свобода слова - це (гарантоване) право індивіда вільно та публічно викладати свої думки (погляди, ідеї), будь-яку інформацію у формі слів вимовлених, письмових або друкованих;
свобода преси - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільно засновувати, видавати, редагувати, читати, розповсюджувати друковані ЗМІ на свій вибір, володіти, користуватися ними та публікуватися в них;
свобода друку це можливість готувати до друку, друкувати і розповсюджувати будь-яку видавничу продукцію, в тому числі періодичні видання.
свобода інформації - це (гарантоване) право особи і громадськості знати, вільно шукати, збирати, одержувати, фіксувати, використовувати, зберігати та поширювати інформацію у будь-який (законний) спосіб, мати доступ до офіційних та інших інформаційних джерел;
свобода ЗМІ - це сумарна свобода друкованих і електронних ЗМІ як двох головних підсистем журналістики;
свобода ЗМК це свобода ЗМІ, прийому та передачі інформації по телекомунікаціях;
свобода масової інформації це вільний обіг (циркуляція) публічно поширюваної друкованої та аудіовізуальної інформації.
свобода журналістської діяльності (творчості) - це професійна свобода і прерогатива журналістів, можливість редакційних колективів, працівників ЗМІ самостійно приймати та реалізовувати власні рішення, безперешкодно виконувати свої функції (службові обов’язки).
свобода видавничої діяльності - це (гарантоване) право видавця, можливість видавати друковані ЗМІ та іншу видавничу продукцію (свобода видавничої діяльності є практично синонімом свободи друку, але останнє все ж таки ширше за обсягом).
Усі ці свободи мають тісний взаємозв’язок. Їм притаманні не стільки відношення субординації, підпорядкування, скільки перехрещення, взаємозалежності, взаємозумовленості. Так, свобода вираження, свобода слова і свобода інформації вповні реалізуються тільки за допомогою свободи преси і ЗМІ (ЗМК). У свою чергу, свобода преси і свобода ЗМІ великою мірою завдячують своїм існуванням свободі інформації, починаються зі свободи інформації, яка є чи не найважливішою передумовою забезпечення свободи преси і ЗМІ. Наприклад, цензурування джерел інформації унеможливлює здійснення свободи преси. Свобода журналістської діяльності теж ґрунтується на свободі інформації, а свобода видавничої діяльності (видавця) виступає як невід’ємна складова свободи преси.
В ході дослідження виявлено три пари практично рівнозначних понять: 1) свобода журналістської діяльності і свобода журналістської творчості; 2) свобода преси і свобода друку; 2) свобода друку і свобода видавничої діяльності.
16. Основні аспекти проблеми свободи преси. Проблема свободи преси має, принаймні, чотирнадцять аспектів: 1) філософський; 2) історичний; 3) правовий (юридичний); 4) політико-ідеологічний; 5) соціальний; 6) фінансово-економічний (матеріально-технічний); 7) морально-етичний; 8) психологічний; 9) творчо-особистісний (авторський); 10) національний (національно-мовний); 11) редакційний; 12) професійний (цеховий, корпоративний); 13) техніко-технологічний; 14) кадровий.
17. Свобода преси і гласність. Остання за часів горбачовської перебудови являла собою ерзац-свободу преси, своєрідний евфемізм, соціалістичний сурогат цієї свободи. Гласність преси, яка трактується як публічність, відкритість друкованих видань, їх доступність широкому загалові не слід ототожнювати зі свободою преси. Головна різниця між ними полягає в тому, що гласність може існувати в умовах функціонування державної цензури, а справжня свобода преси - ні. Однак сьогодні в Україні спостерігається інше парадоксальне явище: недотримання принципу гласності й відкритості у діяльності влади, яка стає дедалі більш непублічною, за наявності законодавчо зафіксованої свободи слова. Тобто, є свобода слова (принаймні, формальна), але водночас вельми відчутний брак гласності як неодмінного атрибута влади в будь-якій демократичній і правовій державі. Подібний феномен можна кваліфікувати як вияв спотвореної (атипової) демократії.
18. Поняття преса”: історія та сучасне розуміння. Трактування свободи преси значною мірою залежить від тлумачення терміна преса”, в тому числі юридичного, оскільки неможливо об’єктивно з’ясувати точне значення поняття свободи преси, не розібравшись наперед з тим, що саме ми маємо розуміти під терміном преса”, себто про свободу чого ми, власне, говоримо й полемізуємо. Для уникнення плутанини з приводу того, що вважати пресою, рекомендовано вживати термін преса” як прийнятний лише для позначення тих ЗМІ, що пов’язані з поліграфією, а не всіх мас-медіа. Отже, під пресою ми маємо розуміти тільки друковані ЗМІ, згідно з Законом України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Таким чином, свобода преси - це поняття, що охоплює періодичні друковані видання, і відповідно, не поширюється на нові та новітні медіа (телерадіомовні та інші електронні ЗМІ). Вживання на офіційно-діловому, законодавчо-правовому чи науковому рівні умовних понять типа електронна преса” чи аудіовізуальна преса”, які відсутні в законодавстві, є недоцільним. Водночас слід негайно запровадити у Закон України Про інформацію” поняття Інтернет-видання”, визнавши його різновидом аудіовізуальних (не друкованих!) ЗМІ. З цією метою треба внести відповідні доповнення до статті 20 згаданого закону, додавши до переліку типів аудіовізуальних ЗМІ: Інтернет-видання”. Подальше законодавче ігнорування факту існування цього новітнього й уже достатньо популярного виду ЗМІ є неприпустимим, як і намагання певних політико-фінансових кіл, силових структур встановити цілковитий контроль над віртуальним простором” шляхом запровадження нових законодавчих норм.
19. Три основні підходи до розуміння свободи преси. На основі опрацьованого нами матеріалу, можемо дійти висновку, що впродовж світової історії спостерігалися, принаймні, три основні підходи до розуміння свободи преси: 1) революційно-класовий, або ідеологічно-партійний; 2) бізнесово-комерційний; 3) демократично-правовий.
В демократичному суспільстві свобода слова і преси розуміється, насамперед, як: 1) найкращий спосіб встановлення істини і вирішення спорів без насильства; 2) засіб демократичного правління, інструмент якнайширшого залучення громадян до участі в самоврядуванні; 3) можливість самореалізації особистості; 4) віддушину для негативних емоцій, що запобігає соціальній напрузі або сприяє її зменшенню. Гарантами забезпечення й захисту свободи преси в країнах розвиненої демократії виступають передусім: 1) переконаність самих громадян у тому, що свобода преси це їх невід’ємне фундаментальне право; 2) незалежна судова система; 3) плюралізм джерел інформації і вільна конкуренція на ринку ідей” (біржі ідей”).
20. Етапи розвитку свободи преси такі: 1) проголошення; 2) завоювання; 3) втілення; 4) занепад. Свобода преси може бути: 1) формально проголошеною; 2) законодавчо встановленою, в тому числі у вигляді презумпції, тобто як даність; 3) реально здійснюваною. Свободі преси, як і будь-якому соціальному явищу, притаманні шість видів руху, про які писав ще Аристотель: 1) виникнення; 2) знищення; 3) збільшення; 4) зменшення; 5) перетворення; 6) переміщення. Отже, свобода преси не є константою, вона має непостійний, мінливий характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики: Учеб. пособ. - М.: РИП-холдинг, 2002. - 322 с.
2. Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи // Франко І. Вибрані твори. - Львів: Каменяр, 1977. С. 181-190.
3. Франко І. Отвертий лист до галицької української молодїжи // Преса боротьби й ідеї (західноукраїнська публіцистика першої половини ХХ ст.): Зб. текстів / Укл. С. Кость. - Львів, 1994. - C. 451-453.
4. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костєва й Г. Комаринського. - Мюнхен, 1993. 204 с.
5. Животко А. Історія української преси. - Мюнхен: Укр. технічно-господарський ін-т / З передм. К. Костєва, 1989-1990.
6. Вернадский В. Украинский вопрос и русское общество // Родина. 1990. - № 1.
7. Винниченко В. Возрождение нации. К.: Политиздат Украины, 1990.
8. Грушевський М. Українство і питання дня в Росії // Преса боротьби й ідеї (західноукраїнська публіцистика першої половини ХХ ст.): Зб. текстів / Укл. С. Кость. - Львів, 1994. - С. 28.
9. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: В 2 т. - К., 1992. - Т. ІІ (від половини XVII століття). 349 с.
10. Драгоманов М.П. Борьба за духовную власть и свободу совести в XVI-XVII столетии // Драгоманов М.П. Вибране / Упоряд. Р.С. Міщук. - К.: Либідь, 1994. - С. 84-174.
11. Єфремов С.О. Історія українського письменства. - К.: Феміна, 1995. - 688 с.
12. Огієнко І.І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. - К.: Либідь, 1994. - 448 с.
13. Тагон С. Внутрішній огляд // Петлюра С.В. Вибрані твори та документи / Уклад. Л.В. Голота. К.: Довіра, 1994. С. 26-43.
14. Костенко А.И. Леся Украинка. - М.: Молодая гвардия, 1971. C. 94-95, 126-128, 213.
15. Франко І. Темне царство // Франко І. Вибрані твори. Львів: Каменяр, 1977. С. 192-215.
16. Бандера С. З невичерпного джерела // Преса боротьби й ідеї (західноукраїнська публіцистика першої половини ХХ ст.): Зб. текстів / Укл. С. Кость. - Львів, 1994. - С. 64-68.
17. Горновий О. Про свободу преси в СРСР // Літопис Української Повстанської Армії / За ред. П. Потічного і Є. Штендери. - Т. 9: Українська Головна Визвольна Рада: Документи, офіційні публікації, матеріали. Кн. друга: 1946-1948. - Львів: Літопис, 1992. С. 246-270.
18. Липа Ю. Провідництво письменства // Преса боротьби й ідеї (західноукраїнська публіцистика першої половини ХХ ст.) / Укл. С. Кость. Львів, 1994. - С. 226-230.
19. Рахманний Р. Кров і чорнило. Відкритий лист українця-читача до українця-журналіста // Там само. - С. 393-403.
20. Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються // Там само. - С. 381-382.
21. Країнам-учасницям Бєоградської Наради літа 1977-го (Меморандум ч. 5) //http://olexa.org.ua/ukr/Helsinki/belgrad.htm
22. Горынь М. Специфика украинского правозащитного движения накануне развала советской империи // Права человека в России: прошлое и настоящее: Сб. докладов и материалов науч.-практ. конф. //http://www.kennan.yar.ru/materials/perm1/part1/132-140_goryn_01.htm
23. Лук’яненко Л. Автобіографія (з книги Л. Лук’яненка Сповідь у камері смертників”) //http://sonyah.narod.ru/fame/lukyanenko.html
24. Кіпіані В. Український вісник” з підпілля. П’ятнадцять років тому В’ячеслав Чорновіл відкрив еру незалежного друку //http://kobza.com.ua/publ/news/23_08_02_01.html
25. Владимиров В.М. Основы