ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІЙ І ОРГАНІЗАЦІЙНОГО УСТРОЮ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 4
Розділ 1. Становлення і розвиток інституту прокуратури 14
1.1. Виникнення і розвиток інституту прокуратури в країнах
Західної Європи і США 14
1.2. Становленя і розвиток інституту прокуратури в Україні 19
Розділ 2. Мета, завдання і функції прокуратури України на сучасному
етапі її розвитку 37
2.1. Поняття і загальна характеристика завдань, мети і функцій
прокуратури 37
2.2. Підтримання державного обвинувачення в суді 54
2.3. Представництво прокуратурою в суді інтересів громадян і
держави 94
2.4. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство 112
2.5. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових
рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо¬
бистої свободи громадян 141
2.6. Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням
законів 166
2.7. Досудове слідство як функція прокуратури 187
2.8. Координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі
зі злочинністю 204
Розділ 3. Місце прокуратури України в системі державної влади і проблема взаємовідносин прокуратури з іншими державними
органами 207
3.1. Загальні підходи до визначення місця прокуратури в системі
розподілу влади 207

з
3.2. Проблеми взаємовідносин прокуратури з органами законо¬
давчої і виконавчої влади і місцевого самоврядування 214
3.3. Взаємовідносини прокуратури з судовою владою 225
3.4. Проблеми взаємовідносин прокуратури з органами держав¬
ного контролю 235
Розділ 4. Проблеми організаційного устрою системи органів прокуратури
України 245
4.1. Поняття і загальна характеристика системи органів прокуратури
в Україні 245
4.2. Теоретичні основи структурування апаратів Генеральної
прокуратури України, обласних, районних і прирівняних
до них прокуратур 257
4.3. Розмежування компетенції між вищестоящими і нижче-
стоящими органами прокуратури 274
4.4. Розмежування по горизонталі компетенції органів і струк¬
турних підрозділів прокуратури 286
Розділ 5. Основні принципи організації і діяльності прокуратури
України 294
5.1. Поняття, значення і загальна характеристика основних
принципів організації і діяльності прокуратури 294
5.2. Основні принципи організації прокуратури України 301
5.3. Основні принципи діяльності прокуратури України 313
5.4. Основні принципи взаємовідносин прокурорів з іншими
державними і громадськими організаціями 319
ВИСНОВОК 325
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 342

4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження: реформування прокуратури відповідно до Конституції України передбачає вирішення на теоретичному рівні комплексу питань. Обумовлене це тим, що Конституція України, зберігши прокуратуру як самостійний багатофункціональний орган державного механізму, по-новому сформулювала її функції і основні принципи взаємовідносин з судовою й іншими гілками державної влади.
У стадії прийняття Верховною Радою України знаходиться проект нового Закону про прокуратуру України, в якому повинні бути закріплені основні положення Конституції України: верховенство права; розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є в Україні вищою цінністю.
Актуальність теми дослідження посилюється тим, що прокуратура України повинна не тільки сама реформуватися відповідно до принципів Конституції і нових реалій в соціальній і правовій сферах життєдіяльності, але і активно сприяти позитивним перетворенням нашого суспільства, зміцненню законності і правопорядку. Усе це вимагає того, щоб робота по вдосконаленню законодавства про прокуратуру, її практичної діяльності здійснювалася на основі теоретичних досліджень у цій галузі.
При цьому потрібно мати на увазі, що в нашій країні прокуратура завжди грала важливу роль у системі правоохоронних органів, покликаних охороняти права і законні інтереси громадян і держави, вести боротьбу із злочинністю і іншими правопорушеннями.
Тому успіхи і помилки, які в минулому мали місце в діяльності правоохоронних органів, повною мірою розділяє і прокуратура. Разом з тим не можна перебільшувати фактичну роль прокуратури в справі забезпечення

5
за радянських часів. Прокуратура була лише складовою частиною тієї системи і виконувала лише ту роль, яка була їй відведена. Однак органом позасудової розправи прокуратура ніколи не була.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах Державної цільової програми «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація №0186.0.09931).
Об'єктом дослідження є правові відносини інституту прокуратури в системі розподілу державної влади на етапі побудови правової держави.
Предметом дослідження є функції прокуратури України, її завдання, структура системи органів прокуратури, основні принципи організації і діяльність прокуратури в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави.
Ступінь наукової розробки проблеми. Питання діяльності прокуратури в різних напрямках розглянуті в працях Альперта С.А., Бабкової В.С., Бакаева Д.М., Бойкова А.Д., Грошевого Ю.М., Вільчик Т.Б., Давиденка Л.М., Долежана В.В., Зеленецького В.С., Зозулинського А.Б., Каркача П.М., Ковріжного Б.М., Кожевникова Т.К., Марочкіна Д.Р., Михайленка О.Р., Міхєєнка М.М., Мурашина Г.О., Півненка В.П., Полянського Ю.Е., Тація В.Я., Руденка Н.В., Сибільової Н.В., Сульженко Т.А., Шумського П.В., Ясинського Г.М., Фінько В.Д., й інших учених України.
Важливий внесок у розробку даної проблеми внесли працівники органів прокуратури, що поєднують практичну роботу з науковою діяльністю: Васильєв Г.А., Вернідубов І.В., Гусаров В.М., Косюта М.В., Кривобок В.В., Кулаков В.В., Курило М.П., Литвак О.М., Мудров А.Н., Потебенько М.О., Шишкін В.І. та інші.
Функції та організаційний устрій прокуратури досліджували також учені Російської Федерації й інших країн СНД. Особливий внесок у вивчення цієї проблеми внесли: Алексеев А.М., Басков В.І., Бойков А.Д.,

6
Берензон А.Д., Винокуров Ю.Е., Звірбуль В.К., Клочков В.В.,
Коробейников Б.В., Ніколаєва Л.А., Рябцев В.П., Савицький В.М.,
Скворцов К.Ф., Скуратов Ю.І., Смирнов А.Ф., Сухарев А.Я., Ястребов В.Б. й інші.
Разом з тим потрібно зазначити, що тривалий час зусилля багатьох учених, що займалися проблемами прокурорського нагляду й іншими напрямами прокурорської діяльності, були спрямовані на розробку методики і тактики цієї діяльності. Організаційний чинник діяльності прокуратури досліджувався недостатньо. Винятком можна вважати лише праці Бабкової В.С., Давиденка Л.М., Клочкова В.В., Кулакова В.В., Рябцева В.П., Смирнова А.Ф., Шинда В.І. та деяких інших авторів, в яких окремі питання цієї проблеми розглядалися. Однак комплексного дослідження з проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури в Україні ще нема.
Мета і завдання дослідження. Теоретичне обгрунтування збереження прокуратури як самостійного і багатофункціонального державного органу і розробка наукових основ організаційного устрою системи органів прокуратури України на етапі побудови правової держави.
Досягнення даної мети здійснювалося вирішенням наступних завдань:
- аналіз становлення і розвитку інституту прокуратури, його ролі і місця в
державному устрої;
функціональна характеристика інституту прокуратури згідно з Конституцією чинним законодавством України і визначення на цій основі місця і ролі прокуратури в системі державної влади України;
- структурний аналіз системи органів прокуратури, визначення
функціональних обов'язків підрозділів прокуратури, розмежування їх
компетенції;
- дослідження форм взаємодії прокуратури з органами законодавчої,
виконавчої та судової влади;
- аналіз принципів організації і діяльності прокуратури в умовах побудови

7
- розробка рекомендацій, спрямованих на реформування прокуратури відповідно до основних завдань судово-правової реформи в Україні.
Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися такі наукові методи: діалектичний - як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у сфері боротьби зі злочинністю в їх розвитку, зміні та протиріччях; історико-правовий -при дослідженні й аналізі питань становлення і розвитку інституту прокуратури; порівняльно-правовий - при аналізі законодавчих та підзаконних норм, що регулюють діяльність органів прокуратури в країнах Західної Європи, США та СНД; системно-структурний та функціональний - при дослідженні й аналізі ролі і місця прокуратури в державному устрої, визначенні функціональних обов'язків підрозділів прокуратури, розмежуванні їх компетенції; конкретно-соціологічний і статистичний - при вивченні діяльності органів прокуратури по зміцненню законності та правопорядку.
Дослідження здійснювалося на основі праць вітчизняних і зарубіжних вчених з питань прокурорського нагляду, конституційного права, державного управління і менеджементу.
Дисертант керувався працями таких вчених, як Авер'янов В.Б., Алексеев С.С., Афанасьев В.Г., Бачило І.Л., Бойков А.Д., Грошевой Ю.М., Звірбуль В.І., Клочков В.В., Коробейников Б.В., Лазарев Б.М., Міхєєнко М.М., Мурашин Г.О., Рагинський М.Ю., Тацій В.Я., Терещенко В.І. та інш.
Автор використовував праці дореволюційних вчених і політичних діячів радянського періоду: Веретенникова В.І., Даневського А., Квачевського А., Коні А.Ф., Криленка Н.В., Леніна В.І., Люблінського П.І., К.Маркса, Муравйова Н.В., Фойницького І.Я., Чельцова М.А. та інш.
Висновки і пропозиції дисертанта засновані також на вивченні законодавчих матеріалів, відомчих нормативних актів і тенденціях практики організаційно-управлінської діяльності прокурорів.
Емпіричну базу дослідження склали: результати вивчення 2600 різних організаційно-управлінських документів, що застосовувалися в Генеральній прокуратурі України і прокуратурах Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Чернігівської й інших областей (Положення, регламенти, інструкції, плани робіт, завдання, інформаційні листи й інші документи);
- накази Генерального прокурора України з питань організації і
діяльності органів прокуратури;
дані статистичних звітів про роботу органів прокуратури у різних напрямках прокурорської діяльності;

8
- результати опитування працівників обласних, міських і районних
прокуратур (анкетовано 280 респондентів);
- законодавчі акти про прокуратуру країн СНД й інших країн;
- особистий досвід багаторічної праці дисертанта в органах
прокуратури на посаді старшого слідчого, помічника прокурора, прокурора
міста, першого заступника прокурора області, а також як народного депутата
України.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим монографічним дослідженням функцій, організаційного устрою та взаємозв'язків прокуратури з іншими державними органами в умовах побудови в Україні соціальної правової держави.
Елементи новизни знайшли свій прояв у наступних положеннях:
1. Уперше на підставі історико-правового аналізу інституту
прокуратури, особливостей його виникнення і розвитку в нашій країні
зроблений висновок про те, що на сучасному етапі розвитку української
державності прокуратура України може і повинна функціонувати як
прокуратура змішаного типу, для якої функція обвинувачення
(кримінального переслідування) і функція нагляду за виконанням законів є
пріоритетними і рівнозначними.
2. По-новому визначено інституціональну функцію прокуратури по
підтриманню державного обвинувачення в суді. Зроблено висновки, що
названа функція є складною і з позиції структурного аналізу складається з
двох процесуальних функцій (підфункцій): підтримання державного
обвинувачення в суді у власному значенні, тобто дії прокурора, пов'язані з
реалізацією його повноважень у суді першої інстанції, і участю прокурора в
апеляційній та касаційній інстанції, і перегляд судових рішень у порядку
виключного провадження. Початком процесуальної діяльності прокурора по
підтриманню державного обвинувачення в суді є затвердження
ним обвинувального висновку, закінченням - виголошення обвинувальної

9
промови. Діяльність прокурора щодо внесення апеляційного, касаційного подання на незаконний вирок виходить за межі процесуальної функції обвинувачення, але охоплюється однойменною функцією інституту прокуратури.
3. Висувається і обґрунтовується ідея, що наглядова функція
прокуратури в широкому значенні цього поняття складається з трьох
відносно самостійних функцій (підфункцій), що закріплені в Конституції
України: а) нагляду за дотриманням законів органами, що проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство; б) нагляду
за дотриманням законів при виконанні судових вироків з кримінальних
справ, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру,
пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; в) нагляду за
дотриманням і застосуванням законів. Названі функції мають свій предмет і
завдання, відрізняються одна від одної засобами і методами виявлення і
усунення порушень законів. Разом з тим вони єдині за своєю природою і в
сукупності утворюють важливу складову наглядово-контрольної влади
держави.
4. Аргументується точка зору, згідно з якою функція представництва
інтересів громадянина або держави в суді є комплексною: з одного боку вона
складається з процесуальної діяльності прокурора в цивільному і
господарському судочинстві з захисту прав громадян і інтересів держави, з
іншого, що знаходиться за межами цивільного і господарського процесу, - з
досудового провадження, що складається з підготовки і направлення до суду
заяв й інших матеріалів. Метою даної функції є захист прав і законних
інтересів громадянина, суспільства, держави, її завданнями є: а) відновлення
прав і законних інтересів людини, громадянина і держави; б) вжиття заходів
по усуненню причин і умов, які сприяють порушенню прав і законних
інтересів людини, громадянина і держави; в) притягнення до встановленої
законом відповідальності осіб, винних у порушенні прав і законних інтересів людини, горомадянина і держави.

10
5. Додатково наводяться аргументи, що на прокуратуру законом
можуть покладатися й інші функції, в тому числі розслідування діянь, що
містять ознаки злочину, і координація діяльності правоохоронних органів
по боротьбі зі злочинністю. При цьому повинні зберігатися дві умови: а) ці
функції повинні сприяти досягненню головної мети (завдання)
прокуратури - повсюдному укріпленню верховенства закону і б) не
повинні перешкоджати здійсненню прокуратурою її основних функцій.
6. Підтримується теза, що в системі розподілу влади прокуратура не
відноситься ні до однієї гілки влади, займаючи в її складі відносно
самостійне місце, але при цьому активно взаємодіє з усіма органами влади.
7. Висувається і обґрунтовується думка, що незалежність
прокуратури від інших органів державної влади - це лише одна сторона
теорії поділу влади; іншу створює ідея, що всі державні органи, в тому
числі прокуратура, функціонують в режимі утримки і противаг. Таким
механізмом щодо прокуратури є Верховна Рада і Президент країни.
Пропонується на законодавчому рівні закріпити повноваження названих
інститутів по контролю за діяльністю прокуратури. У найзагальнішому
вигляді це може бути вирішено таким чином: Верховна Рада контролює
діяльність прокуратури стосовно нагляду за дотриманням законів (так
звану загальнонаглядову діяльність), а президентський контроль
поширюється на ту частину прокурорської діяльності, яка пов'язана з
реалізацією функції кримінального переслідування осіб, які здійснили
злочин, інакше кажучи, функції боротьби зі злочинністю. У свою чергу,
прокуратура виконує роль стримуючого механізму щодо органів
виконавчої влади і місцевого самоврядування.
8. Відносини прокуратури і суду будуються за схемою: а)
взаємоконтроль і взаємостримання; б) взаємодія прокурорського нагляду і
судового контролю на стадії досудового слідства; в) взаємодія прокуратури
і суду при проведенні правозахисної діяльності; г) взаємодія прокуратури і

11
суду при здійсненні профілактики злочинів. Такі відносини будуються на основі незалежності суду і підкорення його тільки закону. А законність в діяльності судів забезпечується наявністю внутрішнього контролю у вигляді апеляції і касації. Однак суди, як й інші органи державної влади, нарівні з системою внутрішнього контролю, повинні мати зовнішній контроль. Такий контроль за законністю правосуддя повинна здійснювати прокуратура.
9. Наглядова діяльність прокуратури тісно пов'язана з державним і громадським контролем. Основними формами взаємодії є: обмін інформацією; проведення спільних перевірок на піднаглядових підконтрольних об'єктах; підготовка і внесення до органів влади і управління спільних пропозицій з питань зміцнення законності і правопорядку. При цьому прокуратура і органи контролю не втрачають своєї самостійності, діють у межах своєї компетенції, а прокурор продовжує залишатися органом нагляду за дотриманням і виконанням законів як відносно об'єктів, на яких проводилися спільні перевірки, так і відносно контролюючих органів, з якими прокуратура в ході таких перевірок взаємодіяла.
10. Розкрито зміст і дано визначення системи органів прокуратури в Україні в широкому і вузькому значенні. Під системою органів прокуратури у вузькому значенні пропонується розуміти сукупність прокурорських органів, пов'язаних між собою єдиною організаційною структурою. У широкому значенні дане поняття охоплює не тільки дію прокурорських органів, але і мету, завдання, зовнішні зв'язки й інші компоненти, властиві соціальним системам.
11. Подано визначення і показано значення організаційної структури апаратів Генеральної прокуратури і обласних прокуратур, під якими запропоновано вважати сукупність взаємодіючих між собою внутрішніх структурних підрозділів, наділених відповідною компетенцією по вирішенню завдань, що стоять перед апаратом Генеральної прокуратури і апаратами обласних і прирівняних до них прокуратур. Підкреслюється, що структура прокуратури є матеріальним носієм внутрішньої впорядкованості її органів,

12
зумовлює властиву їм цілісність і відносну стійкість. Вона тісно взаємопов'язана з функціями органу, але лідируюча роль належить функціям.
12. Основним елементом структури апарату прокурорського органу виступає підрозділ, під яким запропоновано розуміти відокремлену в організаційному і правовому відношенні частину апарату Генеральної прокуратури (апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур), яка в межах своєї компетенції бере участь в реалізації покладених на Генеральну прокуратуру (обласну прокуратуру) завдань і яка має свій внутрішній організаційний устрій. Запропонована класифікація структурних підрозділів апарату Генеральної прокуратури та апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур і сформульовані основні вимоги до структурних підрозділів.
13. Розроблені і сформульовані теоретичні положення розмежування компетенції між органами прокуратури по вертикалі і горизонталі. В основі вертикального розмежування лежить принцип делегування повноважень від Генерального прокурора до нижчестоящих прокурорів. Розмежування компетенції по горизонталі - це розподіл функціональних обов'язків між територіальними і спеціалізованими прокуратурами, структурними підрозділами в межах одного органу, прокурорськими працівниками в одному підрозділі. Ця проблема вирішується на практичному рівні згідно з Законом про прокуратуру, наказами Генерального прокурора і підлеглих йому прокурорів, положеннями й іншими організаційно-управлінського характеру.

14. Наводиться визначення і розкривається зміст принципів організації і діяльності прокуратури, під якими розуміються основоположні правові вимоги, що визначають організаційний устрій прокуратури, її відмінність від інших державних органів, а також зміст і характер засобів і методів діяльності прокурорів по виконанню покладених на них функцій.
Принципи організації і діяльності, будучи тісно взаємопов'язаними, за ознакою домінуючої спрямованості класифікуються на три групи: вимоги, що належать переважно до організації прокурорської системи (єдність, централізація, незалежність); вимоги, що

13
прокуратури (законність, поєднання інтересів громадян і держави на основі пріоритету прав людини і громадянина, гласність); вимоги, що визначають взаємовідносини прокурорів з іншими органами і організаціями (неучасть у політичних партіях і рухах, заборона на членство у виборчих органах та інш.).
Практичне значення одержаних результатів багатоаспектне і реалізується в найбільш значимих формах:
- у науково-дослідницькій галузі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані, по-перше, для подальшої розробки проблем функцій та організаційного устрою прокуратури України і, по-друге, як елемент досліджень більш високого рівня узагальнення - судово-правової системи України;
- у правотворчій діяльності Верховної Ради України - при підготовці нового Закону України "Про прокуратуру";
- у правозастосуванні - сформульовані пропозиції можуть використовуватись як основа методичного забезпечення організаційного устрою прокуратури України;
- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсу прокурорського нагляду, при підготовці відповідної навчально-методичної літератури, а також у системі підвищення кваліфікації працівників органів прокуратури.
Особистий внесок здобувана. Положення, які викладені в дисертації і виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать також співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження містяться у двох монографіях, навчальних посібниках, статтях, тезах доповідей та наукових повідомлень на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема, у 1995 р. — на республіканській науково-практичній конференції "Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави (м.Київ), у 1998 р. - на науковій конференції "Совершенствование правового регулирования внешнеэкономической хозяйственной деятельности" (м.Донецьк), у 2001 р. - на науковій конференції "Конституція України - основа модернізації держави та суспільства" (м.Харків). За результатами дослідження розроблено і внесено на розгляд до Верховної Ради України проект Закону "Про прокуратуру". Крім того, в Генеральну прокуратуру і прокуратури областей надіслана низка пропозицій по вдосконаленню організаційного устрою прокуратури України.
Результати дослідження використовуються в навчальному процесі Інституту по підвищенню кваліфікації Генеральної прокуратури України та інших навчальних закладів.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження підготовлено 2 монографії, 3 навчальні посібники (2-у співавторстві). Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено у 21 статті, надрукованій у провідних (фахових) виданнях, і 7 статтях - в інших наукових журналах та збірниках наукових праць.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, поділених на 22 підрозділи, висновків та списку використаних джерел (486 назв).

Список литературы

ВИСНОВОК
У дисертаційній роботі досліджується завдання і функції прокуратури України в умовах побудови соціальної, правової держави, її місце і роль серед інших органів державної влади, організаційна структура системи органів прокуратури, основні принципи організації та діяльності прокуратури.
На основі ретроспективного аналізу зроблений висновок, що прокуратура в сучасному її розумінні виникла на початку XIV століття у Франції як представницький інститут інтересів короля в суді, перетворилася пізніше у багатофункціональний державний орган, основними завданнями якого стали охорона закону і кримінальне переслідування осіб, що здійснили злочини. Французька модель прокуратури вплинула на розвиток даного інституту в деяких країнах Західної Європи і пізніше - в Російській імперії, до складу якої входила Україна. Процес становлення інституту прокуратури в Україні, як і процес розвитку української державності, є складним і значною мірою суперечливим і охоплює чотири історико-правових періоди: період існування України в складі Росії (1722-1917 рр.); період Української Народної Республіки (1917-1922 рр.); радянський період (1922-1991 рр.) і пострадянський період. Виникнувши як орган нагляду, вона потім була перетворена на орган обвинувачення (кримінального переслідування осіб, що здійснили злочини), а потім протягом всього радянського і пострадянського періодів вона функціонує як прокуратура змішаного типу, для якої нагляд і обвинувачення складають основний зміст діяльності.
У дисертації зазначається, що питання про функції прокуратури України є найбільш важливим і разом з тим дискусійним. Згідно зі ст.121 Конституції України на прокуратуру покладаються 1) підтримка державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина і держави у випадках, визначених законом; 3) нагляд за дотриманням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове

326 слідство; 4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень по
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Поряд з названими функціями, згідно з Перехідними положеннями Конституції України, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів нагляд за дотриманням і застосуванням законів і функцію досудового слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів по контролю за дотриманням законів і до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють їх функціонування. На основі історико-правового аналізу інституту прокуратури, особливостей його виникнення і розвитку в нашій країні, об'єктивних реалій в економічній, соціальній, правовій та інших сферах в дисертації зроблено висновок, що на сучасному етапі, в умовах побудови соціальної, правової держави прокуратура України повинна існувати як багатофункціональний орган. При цьому функція підтримки державного обвинувачення і функції нагляду за виконанням і застосуванням законів в широкому їх розумінні є пріоритетними.
Підкреслюється, що вся діяльність прокуратури спрямована на затвердження в країні верховенства закону і має своїми завданнями 1) захист прав і законних інтересів людини, громадянина і держави; 2) забезпечення законності в діях органів влади і управління; 3) зміцнення правопорядку. Спроби деяких авторів сформулювати завдання прокуратури значно ширше не позбавлені надмірного максималізму, який не несе на собі позитивного навантаження.
Підтримка державного обвинувачення в суді розглядається як одна з пріоритетних функцій прокуратури. Зазначається, що ця функція вважалася важливою і раніше. Однак Конституція України привнесла в неї нові моменти. По-перше, дана функція названа в числі інших напрямів діяльності прокуратури; і, по-друге, підтримка державного обвинувачення в суді прокурором закріплена Конституцією України (п. 5 ст. 129) як одне з

327
принципів кримінального судочинства. З позиції структурного аналізу функція прокуратури, що розглядається, складається з двох процесуальних функцій: а) підтримка державного обвинувачення в суді прокурором і б) участь прокурора в касаційному провадженні.
Під процесуальною функцією державного обвинувачення розуміється сукупність дій прокурора по доведенню винуватості підсудного в злочині, що інкримінується йому, і обгрунтуванні пов'язаних з цим правових наслідків, спрямована на створення умов, що забезпечують винесення законного і обгрунтованого вироку (обвинувального або виправдувального), а також виконання всіх інших завдань кримінального судочинства. Структурний зміст даної процесуальної функції утворюють дії прокурора, пов'язані з реалізацією його повноважень у кримінальному суді першої інстанції, вінцем яких є обвинувальна промова.
Логічним продовженням процесуальної діяльності прокурора по підтримці державного обвинувачення в суді є вжиття ним заходів щодо перегляду незаконних і необгрунтованих рішень. З цією метою прокурор бере участь в апеляційному і касаційному провадженні, а також перегляді судових рішень в порядку виключного провадження. Робиться висновок, що на цій стадії кримінального судочинства прокурор здійснює нагляд за відповідністю закону правових актів, які видають органи правосуддя.
Функція представництва інтересів громадянина або держави в суді, покладена Конституцією України (п.2 ст.121) на прокуратуру, не має свого аналога в законодавстві про прокуратуру, що діяло в нашій країні раніше, хоч прокурор і мав право звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадянина і держави і представляти їх інтереси в суді. Відмінність між функцією прокуратури по представництву в суді в інтересах громадянина або держави, з одного боку, і процесуальною діяльністю прокурора в цивільному і господарському судочинстві по захисту прав громадян і інтересів - з іншого, має декілька параметрів. Один з них полягає в тому, що раніше діяльність прокурора по захисту прав і законних інтересів

328 громадян і держави здійснювалася в межах одного з напрямів діяльності
прокуратури, що називався участю в розгляді справ у судах. Відповідно до Конституції України, прокурорське представництво в суді - самостійна функція прокуратури. Процесуальна діяльність прокурора по захисту прав і законних інтересів громадян і держави регламентувалася цивільно-процесуальним і господарсько-процесуальним законодавством і цього було досить; покладання на прокуратуру функції представництва в суді інтересів громадян і держави вимагає додаткової правової регламентації цього напряму прокурорської діяльності.
У організаційному відношенні функція представництва прокуратури в суді має дві форми: 1) досудове провадження, що включає в себе підготовку і направлення до суду заяв та інших матеріалів; 2) участь у розгляді в судах на різних стадіях судочинства цивільних, господарських справ і справ про адміністративні правопорушення з метою захисту прав і законних інтересів громадян і держави.
Прокурорське представництво, маючи основні ознаки процесуального представництва, характеризується наявністю специфічних рис. По-перше, воно засновується на Конституції України, в той час як всі інші види представництва здійснювалися на основі доручення, адміністративного акта, закону; по-друге, прокурорське представництво здійснюється особливим органом, який не має «власного» інтересу і який скрізь і завжди є охоронцем закону; по-третє, при реалізації функції представництва в суді прокурор має право використати будь-яке повноваження, надане йому Законом для вирішення завдань, що стоять перед прокуратурою.
Приводами представництва прокурора в суді інтересів громадянина або держави є звертання в прокуратуру громадянина, органів державної влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, повідомлення в засобах масової інформації, а також власна ініціатива прокурора. Підставою прокурорського представництва в суді є нездатність самого громадянина або відповідного

329
органу держави звернутися до суду за захистом своїх прав або небажання посадових осіб всупереч інтересам держави скористатися цим правом.
У дисертації обґрунтовується теза, що виділення нагляду за дотриманням законів органами, що проводять ОРД, дізнання і досудове слідство, в самостійний напрям наглядової діяльності прокуратури зумовлено рядом чинників. З одного боку, важливістю тієї сфери правоохоронної діяльності, яка називається боротьбою із злочинністю. В умовах, коли злочинність в країні створює загрозу національній безпеці, боротьба з нею є найважливішим завданням правоохоронних органів, в тому числі прокуратури. З іншого - при проведенні ОРД, дізнання і досудового слідства неминуче зачіпаються, а іноді істотно обмежуються права і законні інтереси громадян, гарантовані Конституцією та іншими законами, - право на свободу, на таємницю листування, телефонних переговорів, на недоторканість житла та інші. Одним з гарантів прав і свобод громадянина і людини в даній сфері є прокурорський нагляд.
Підкреслюється, що в той час, як досудове слідство і дізнання традиційно були об'єктом прокурорської уваги, оперативно-розшукова діяльність знаходилася за межами прокурорського нагляду, хоч об'єктивна потреба в цьому існувала завжди. Покладання на прокуратуру функції нагляду за дотриманням законів органами, що проводять ОРД, є важливим кроком на шляху зміцнення законності в діяльності відповідних служб і підрозділів, посилення захисту прав і законних інтересів людини і громадянина від свавілля і зловживань в цій сфері.
Аналіз діяльної сторони функції прокуратури, що розглядається, дозволив зробити висновок про те, що дана функція є комплексною і складається з двох самостійних підфункцій: а) нагляду за виконанням законів органами, що проводять дізнання і досудове слідство; б) нагляду за дотриманням законів органами, що проводять ОРД.
Розглядаються завдання, форми і методи діяльності прокурорів в межах названих підфункцій. Висувається і аргументується теза про те, що на

330 стадії досудового слідства прокурор вирішує два взаємопов'язаних завдання:
з одного боку, як охоронець закону, він піклується про права і законні інтереси обвинуваченого, потерпілого та інших учасників досудового слідства, стежить за дотриманням порядку розслідування, з іншого - як учасник досудового слідства він сприяє розкриттю і розслідуванню злочину, притягненню винних осіб до встановленої законом відповідальності. При здійсненні нагляду за виконанням законів при проведенні ОРД прокурор не є учасником даної діяльності і його головним завданням є попередження і припинення порушень прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, залучених до сфери оперативно-розшукової діяльності.
Розглядається питання про взаємовідносини прокурорського нагляду і судового контролю на досудовому слідстві і при здійсненні ОРД. Наведені додаткові аргументи на користь того, що посилення судового контролю в цій сфері не повинне відбуватися за рахунок ослаблення і звуження прокурорського нагляду. Така тенденція таїть в собі об'єктивну небезпеку зниження оперативності при прийнятті рішень слідчими і підрозділами щодо проведення ОРД і знижує рівень гарантій прав обвинуваченого, оскільки усувається інститут судового, оскарження дій слідчого і прокурора на досудовому слідстві.
Нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, -традиційна функція прокуратури. Підкреслюється, що коли в нашій країні вживаються заходи по приведенню умов і порядку відбування покарання і поводження з засудженими до існуючих міжнародних стандартів, значення прокурорського нагляду в даній сфері зростає.
Виходячи з того, що прокурорський нагляд в даній сфері з'являється як одна з важливих гарантій дотримання законності в місцях позбавлення волі, робиться висновок, що захист прав і законних інтересів осіб, що знаходяться під вартою і засуджених до позбавлення волі, а також осіб, відносно яких

331
застосовані інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням
особистої свободи, є найважливішим завданням прокуратури. Розглядається предмет прокурорського нагляду в даній галузі, форми і методи прокурорської діяльності.
Обґрунтовується необхідність збереження на перехідний період так званої функції загального нагляду і показана неспроможність твердження, що вона «не вписується» в систему інститутів правової держави.
Загальнонаглядова діяльність прокуратури, орієнтована на захист прав і законних інтересів громадян і держава, не підміняє «право громадян на суддю» і не обмежує їх можливість оскарження в суді порушень закону. У демократичній державі повинна бути «багатоканальна» система охорони і захисту прав людини. І якщо громадянин вважає доцільним звернутися до прокуратури за захистом своїх законних інтересів - це його вибір.
Розглянуто завдання загальнонаглядової діяльності прокуратури, повноваження прокурорів у межах даної функції, форми і методи їх діяльності.
Обґрунтовується доцільність збереження за прокуратурою функції досудового розслідування злочинів. Цим повноваженням повинні володіти й інші органи, що беруть участь у боротьбі із злочинністю: органи внутрішніх справ, податкової міліції і Служби безпеки.
Об'єднання слідчих підрозділів і створення єдиного слідчого апарату можливо і буде сприяти усуненню деяких організаційних моментів негативного характеру, однак загалом це не приведе до поліпшення якості слідства. Більш того, виникнуть проблеми, які нині не існують.
Одна з них пов'язана з появою монопольного органу.
Нинішня система досудового слідства, що складається з декількох підсистем, при всіх своїх недоліках містить в собі можливості взаємного контролю і співпраці.
Це означає, що якщо яка-небудь із слідчих підсистем вийде з ладу, то інші три зможуть взяти на себе її обов'язки, і змінена таким чином система

332 буде продовжувати функціонувати.
Слідча система, що знаходиться в структурі одного відомства, такою можливістю не володіє, і тому, виявившись корумпованою, не зможе швидко перебудуватися, що спричинить зниження ефективності боротьби із злочинністю.
У зв'язку з викладеним доречно підкреслити, що в багатьох країнах зовсім не випадково слідчі підрозділи функціонують у структурі декількох відомств, у тому числі прокуратури, доповнюючи і контролюючи один одного. Монополізм у сфері, що розглядається, як і у багатьох інших -прямий шлях до зловживань, деградації, втрати прагнення до нового і прогресивного.
Значення координації дій правоохоронних органів полягає в тому, що вона дозволяє об'єднати їх зусилля в боротьбі із злочинністю і на цій основі досягти помітних результатів в найкоротший термін і з меншими витратами сил. Функція координації виконувалася прокуратурою протягом багатьох років, з невеликою перервою, що дозволило прокуратурі нагромадити в цій справі певний досвід. У межах координаційної функції прокурор: організує спільні узагальнення практики правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю; проводить координаційні наради працівників правоохоронних органів; організує контроль за виконанням спільних дій; вживає інші заходи по узгодженню взаємних дій правоохоронних органів.
Розглядається питання про місце прокуратури в механізмі державної влади. Робиться висновок, що, будучи в організаційному відношенні самостійним інститутом, прокуратура активно взаємодіє з усіма державними органами. При цьому прокуратура й інші органи, з одного боку, надають взаємну підтримку і допомогу, а з іншого - виступають по відношенню один до одного як елементи механізму отримань і противаг.
Відносний прокуратури із законодавчою і виконавчою владою визначається тим, що призначення Генерального прокурора України здійснюється Президентом України за погодженням з Верховною Радою

333
України, а звільняється з посади главою держави і парламентом в зв'язку з недовір'ям. В умовах політичного протистояння між законодавчою і президентсько-виконавчою гілками влади, такий порядок призначення і особливо звільнення визначально робить Генерального прокурора України заложником політичної боротьби. У зв'язку з цим пропонується встановлення іншого порядку дострокового звільнення Генерального прокурора, який би містив в собі противаги, здатні не допускати необгрунтованих рішень законодавчої і президентсько-виконавчої влади з цього питання.
Зазначаючи, що основними елементами стримань і противаг, в межах якої фактично функціонує прокуратура, є Верховна Рада і Президент країни, пропонується розмежувати їх компетенцію щодо контролю за діяльністю прокуратури шляхом законодавчого закріплення права Верховної Ради контролювати діяльність прокуратури в частині нагляду за дотриманням законів (так званий загальний нагляд) і право Президента країни контролювати діяльність прокуратури по боротьбі із злочинністю. Разом з тим прокуратура є стримуючим чинником відносно органів державного управління і місцевої влади, здійснюючи нагляд за виконанням і дотриманням законів цими органами.
Аналіз діяльності прокуратури свідчить, що в значній своїй частині вона здійснюється в тісному зв'язку з судом. Характер цих зв'язків різний: 1) взаємоконтроль і взаємостримання; 2) взаємодія прокурорського нагляду і судового контролю на стадії досудового слідства; 3) взаємодія прокуратури і суду при проведенні правозахисної діяльності; 4) взаємодія прокуратури і суду при здійсненні профілактики злочинів.
Характеризуючи характер взаємоконтролі) прокуратури і суду підкреслюється, що практично вся діяльність прокуратури в сфері кримінального судочинства знаходиться під контролем суду, що відповідає формулі розподілу державної влади і функцій, що передбачає наявність зовнішнього контролю за діяльністю всіх державних органів. Судова діяльність не може залишатися винятком в цьому значенні, позаяк в судах

334 працюють точно такі ж юристи, як і в інших юридичних відомствах, і суддя
схильний до тих же слабостей і спокус, як і будь-який чиновник, наділений владою над людьми. Посилання на те, що законність в діяльності судів забезпечується наявністю внутрішнього контролю у вигляді апеляції, касації і перегляду судових рішень в порядку виключного провадження, не може розглядатися як аргумент, що повністю відкидає викладені побоювання. По-перше, вищестоящі суди переглядають справи в порядку апеляції і касації лише в тих випадках, коли є сигнали у вигляді скарг і подань, внаслідок чого значна частина справ не попадає в поле зору вищестоящих судів. Крім того, потрібно мати на увазі, що вищестоящі суди тією чи іншою мірою є відповідальними за роботу нижчестоящих судів і тому вони зацікавлені не псувати показники «хорошої» роботи нижчестоящих судів.
При розгляданні проблем взаємодії прокуратури і суду на досудовому слідстві зазначається, що посилення судового контролю на цій стадії кримінального процесу не повинне супроводжуватися ослабленням прокурорського нагляду. Пропонується на законодавчому рівні розмежувати їх компетенцію в цій сфері, визначити форми взаємодії прокуратури і суду при прийнятті рішень, пов'язаних із застосуванням заходів процесуального примушення.
Зазначається, що правозахисна діяльність прокуратури не змінює «право громадян на суддю», а являє собою альтернативну систему правового захисту, розширяючи тим самим можливості громадян у захисті своїх прав. Органи прокуратури вирішують скарги і заяви громадян більш оперативно, ніж суди, і що не менш важливо для громадян - безкоштовно. Рішення, прийняте прокурором по скарзі громадянина, не позбавляє права останнього
у разі незгоди звернутися з аналогічною скаргою до суду.
Об'єктивна потреба взаємодії прокуратури і суду при проведенні профілактики злочинів зумовлена спільністю завдань, що стоять перед ними, але слід погодитись з тим, що носій судової влади - суд не може знаходитися в одному ряді з іншими правоохоронними органами, діяльність яких в сфері

335 боротьби із злочинністю координується прокуратурою.
Разом з тим звертається увага на те, що вимоги ст. 23 КПК України відносяться і до суду, при здійсненні правосуддя суд здійснює попереджувальний вплив на свідомість громадян, і ця обставина не може не враховуватися прокурором при координації дій правоохоронних органів. Все це підводить до висновку про те, що юридична наука зобов'язана допомогти практиці знайти таку форму взаємовідносин суду і прокуратури в сфері профілактики, в межах якої суд, залишаючись органом незалежної судової влади, міг би активно взаємодіяти з прокуратурою і через неї - з усіма іншими правоохоронними органами.
При аналізі взаємовідносин прокуратури з органами державного контролю зазначається, що прокурорський нагляд і державний контроль як види державної діяльності мають значну схожість. Разом з тим, було б помилкою їх ототожнювати, що в свою чергу зумовлює необхідність на теоретичному і практичному рівнях вдосконалити форми взаємодії прокурорського нагляду і державного контролю.
Основними з них є: обмін інформацією; проведення спільних перевірок на піднаглядних і підконтрольних об'єктах; підготовка і внесення до органів влади і управління спільних пропозицій з питань зміцнення законності і правопорядку. При взаємодії прокуратура і органи контролю не втрачають своєї самостійності, діють в межах своєї компетенції, а прокурор продовжує залишатися органом нагляду за дотриманням законів як відносно об'єктів, на яких проводилися спільні перевірки, так і відносно контролюючих органів, у взаємодії з якими ці перевірки проводилися.
У тісному зв'язку з функціями досліджуються проблеми організаційного устрою системи органів прокуратури України, під якою розуміється сукупність прокурорських органів, пов'язаних між собою загальною метою і завданнями, а також єдиною організаційною структурою.
Зазначається, що система органів прокуратури України складається з територіальних і спеціалізованих прокуратур. Підсистема територіальних

336 прокуратур відповідає адміністративно-територіальному поділу України. Під
спеціалізованими прокуратурами маються на увазі військові, транспортні, природоохоронні прокуратури і прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.
Ієрархічний аспект системи органів прокуратури України утворюють: Генеральна прокуратура України; прокуратура Автономної Республіки Крим; прокуратури областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури; прокуратури великих міст з районним поділом;
міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури. Генеральна прокуратура України, очолювана Генеральним прокурором України, є вищою ланкою і центральним апаратом системи органів прокуратури держави. Аналіз її функціональних обов'язків свідчить, що Генеральна прокуратура функціонує в двох іпостасях. З одного боку, вона в межах своєї компетенції виконує зовнішні функції прокуратури, покладені на неї Конституцією України і чинним законодавством, а з іншого - керує діяльністю нижчестоящих прокуратур.
Аналогічною за своїм характером є діяльність прокуратури Автономної Республіки Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур. Вони також у межах своєї компетенції виконують покладені на неї Конституцією України і чинним законодавством зовнішні функції прокуратури і здійснюють керівництво підлеглими прокуратурами. Особливістю управлінської діяльності названих прокуратур є те, що, з одного боку, вони керують роботою нижчестоящих прокуратур, а з іншого, самі є об'єктом управління з боку Генеральної прокуратури. Ця обставина накладає відбиток на характер управлінських відносин між прокуратурами обласного рівня і прокуратурами районного, міського рівня.
Нижній рівень системи органів прокуратури утворюють міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури. На відміну від вищестоящих прокуратур, вони не мають функцій управління, зате при відносно невеликому штаті працівників виконують основну роботу

337
по підтримці державного обвинувачення в суді; здійсненню нагляду за слідством і дізнанням; представництву в суді інтересів громадян і держави і у інших напрямах прокурорської діяльності. На законодавчому рівні пропонується закріпити правовий статус названих прокуратур, що буде сприяти підвищенню ефективності їх діяльності.
Відмічається невизначеність правового положення прокуратур великих міст з районним розподілом. Висловлюється пропозиція наділити їх обмеженими повноваженнями по управлінню районними прокуратурами: проводити контроль за їх роботою, надавати методичну й іншу допомогу, впроваджувати в практику районних прокуратур передовий досвід і таке інше.
Розглядаються проблеми організаційного устрою апарату Генеральної прокуратури України і апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур. Підкреслюється, що однією з необхідних умов ефективної діяльності названих прокуратур є структурування їх апаратів, засноване на науковому розподілі праці, його спеціалізації і кооперуванні. Організаційно-правове відособлення структурних підрозділів апарату Генеральної прокуратури і апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур виражається в певній організаційній самостійності всередині даного органу, в наділенні структурних підрозділів відносно самостійними завданнями і повноваженнями, у визначенні відповідальності за конкретну дільницю роботи.
За обсягом роботи, що виконується, підрозділи Генеральної прокуратури поділяються на: головні управління, управління, відділи та інші структури з правами відділу або управління. На обласному рівні в ролі підрозділу виступають також штатні посади.
За характером функцій, що виконуються, підрозділи апаратів названих прокуратур поділяються на дві групи. Першу утворюють підрозділи, які реалізовують зовнішні функції прокуратури: підтримка державного обвинувачення в суді; представництво в суді інтересів громадянина або

338 держави; нагляд за дотриманням законів органами, що проводять ОРД,
дізнання і досудове слідство; нагляд за дотриманням законів при виконанні рішень по карних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за виконанням і застосуванням законів; розслідування злочинів. До другої групи належать підрозділи, що виконують управлінські функції. До них відносяться підрозділи по організації роботи і контролю виконання, кадровому, правовому, інформаційно-аналітичному забезпеченню й інші служби, діяльність яких має обслуговуючий характер.
Викладаються конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення організаційної структури апарату Генеральної прокуратури і апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур.
Зазначається, що апарати районних і прирівняних до них прокуратур, на відміну від вищестоящих, не мають структурних підрозділів, а їхніми аналогами є прокурорські посади, передбачені штатним розкладом. Виходячи з того, що обов'язки між працівниками прокуратур районної ланки також розподіляються за функціональним або, іншими словами, предметно-галузевим принципом робиться висновок, що принцип організаційної єдності, що виявляє себе через подібність апаратів на верхівці системи органів прокуратури, діє і на рівні районних прокуратур.
Значна увага приділена важливій і разом з тим досить складній проблемі розмежування компетенції між окремими ланками системи органів прокуратури. Робиться висновок, що розмежування повноважень між окремими органами передбачає опис компетенції даних органів. З позиції цього висновку детально аналізується законодавство про прокуратуру, накази Генерального прокурора, положення про відділи і управління, інші правові акти, що регламентують організацію і діяльність органів прокуратури, і на цій основі описується компетенція Генеральної прокуратури та прокуратури Республіки Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур, а також компетенція прокуратур районної ланки.

339
Дана проблема вирішується на двох зрізах: вертикальному і горизонтальному. Підкреслюється, що там, де питання розмежування компетенції прямо не врегульовані чинним законодавством, об'єм повноважень того або іншого органу системи органів прокуратури визначається Генеральним прокурором України.
Досліджуються основні принципи організації і діяльність прокуратури України, під якою розуміються закріплені в Конституції України і в інших законодавчих актах основоположні вимоги, які визначають соціальне і державне призначення прокуратури, завдання і повноваження прокурорів, а також зміст і характер правових засобів і методів діяльності прокурорів по здійсненню покладених на них функцій, містять ознаки і якості, що визначають організаційний устрій прокуратури, відмінність її від інших державних органів, в тому числі і від правоохоронних.
Принципи організації і діяльність прокуратури тісно взаємопов'язані, їх не можна відривати один від одного. Однак при більш близькому розгляді даних принципів виявляється, що вони по своїй суті не однакові. У одних домінують організаційні початки, інші, навпаки, містять вимоги, що відносяться передусім до діяльності прокуратури. У зв'язку з викладеним робиться висновок, що принципи організації і діяльність прокуратури можуть бути класифіковані на організаційні (єдність, централізм і незалежність прокуратури від інших органів і громадських організацій) і функціональні (законність, поєднання інтересів громадян і держави на основі пріоритету прав людини і громадянина, гласність).
Внаслідок принципу єдності прокурори всіх рівнів мають загальні задачі, наділені в основному однаковими за своїм характером повноваженнями, функціонують на основі єдиного законодавства, під керівництвом єдиного центра в особі Генерального прокурора України. Вираженням даного принципу є подібність організаційного устрою апарату Генеральної прокуратури і апаратів обласних прокуратур.
У тісному зв'язку з принципом єдності знаходиться принцип

340 централізації, який означає, що підлеглість органів прокуратури йде тільки по вертикалі: нижчестоящий прокурор підкоряється вищестоящому, а всі прокурори - Генеральному прокурору України. Цей принцип є важливою умовою керованості системи органів прокуратури, дозволяє забезпечити єдину лінію, що направляється з центра в здійсненні прокурорського нагляду за виконанням і дотриманням законів всіма піднаглядними органами.
Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від інших державних органів і громадських організацій, а також органів місцевого управління, підкоряючись при цьому закону і Генеральному прокурору України. Цей принцип забезпечує те виключно важливе положення, що всі прокурори в своїй діяльності керуються тільки законом і забезпечені від неправомірного втручання в свою діяльність при розв'язанні конкретних питань прокурорської практики.
Принцип законності в діяльності органів прокуратура означає, що при розв'язанні будь-якого питання прокурор виходить з вимоги закону і тільки закону. Законність - один з основоположних принципів діяльності всіх державних органів, вона невіддільна від демократії. Важливою вимогою законності є забезпечення верховенства закону відносно всіх підзаконних актів органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Особливо суворі вимоги до законності прокурорської діяльності пред'являються в сфері карного судочинства. Будь-яке порушення, відступ від закону на стадії досудового слідства спричиняє істотні порушення або обмеження прав і законних інтересів громадян: незаконні затримання і арешти, необґрунтоване притягнення громадян до карної відповідальності і таке інше.
У тісному зв'язку з принципом законності знаходиться принцип поєднання інтересів громадянина і держави на основі пріоритету прав людини і громадянина. Даний принцип означає, що в правовій державі прокуратура захищає інтереси громадян і інтереси держави. Однак інтереси

341 громадян для неї є пріоритетними. Отже, поєднання інтересів особистості і держави може відбуватися лише на основі пріоритету прав і свобод людини і громадянина, що і повинне бути закріплене в законі.
Загальноправовий принцип гласності в діяльності органів прокуратури означає відвертість даної діяльності, доступність для громадян і засобів масової інформації. За допомогою реалізації принципу гласності суспільство здійснює контроль за діяльністю органів прокуратури. У порядку зворотного зв'язку реалізація даного принципу підвищує рівень інформованості населення про стан законності і діяльності прокуратури по забезпеченню прав і свобод громадян, сприяє більш активній участі громадян в справі законності і правопорядку.
Принципи організації і діяльність прокуратури, будучи правовими вимогами, діють повною мірою лише тоді, коли для цього є відповідні умови. У зв'язку з цим досліджуються обставини і чинники, які виступають як гарантії життєдіяльності основних принципів прокуратури, пропонуються заходи по їх посиленню.
Зазначається, що органи прокуратури, реалізовуючи свої повноваження, діють в соціально-правовому середовищі, що складається з різних державних органів і громадських організацій. У зв'язку з цим актуальним є питання не тільки про форми взаємодії прокурорів з іншими органами і громадськими організаціями, але і принципи цих відносин. Основними з них є: заборона на членство в політичних партіях і рухах; заборона на входження прокурорів до складу колегіальних органів державної влади і управління; заборона на поєднання прокурорської діяльності з іншою оплачуваною або неоплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової і творчої діяльності.
Аналізуються правові норми, зміст даних вимог, обґрунтовується об'єктивна потреба викладених заборон.

342
ПЕРЕЛІК
використаних джерел
1. Монографії, статті, інша наукова і навчальна література.
1. Аверьянов А.Н. Система: философская категория и реальность. -
М., 1976, С. 134.
2. Аверьянов В.В. Функции и организационная структура органа го-
сударственного управления. К., 1979. С. 13,77, 98-99.
3. Аверьянов В.В. Аппарат государственного управления. - К., 1985.
С.6
4. Алексеев А.И. Разнообразие в единстве: соотношение проку-
рорского надзора и контроля // Научная инфор-мация по вопросам борьбы с преступностью. -Вып.152, С.15-17.
5. Алиев Х.О. Теоретические и методические основы вы-
явления, устранения и предупреждения бесхозяй-ственности в сфере агропромышленного комп¬лекса средствами общего надзора прокуратуры. Автореф.дис.канд.юрид.наук - М.: 1990, С. 18.
6. Альперт С.А. Государственное обвинение и проблемы повы-
шения его качества // Закон Украины «О проку-ратуре»: теория и практика его применения. -Краткие тезисы докладов и научных сообщений Республиканской научно-практической конфе-ренции.-X.,1992, С.73.
7. Альперт С.А. Прокурорская власть не подлежит послаблению
// Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової дер-жави. - К., 1996, С.61-62.
8. Альперт С.А. Государственное обвинение в структуре проку-
рорской деятельности // Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучас¬них умовах. Збірник наукових праць. - Х.,1998, С.87.
9. Андреев В.В., Прокуратура в политической системе со-
Бессарабов В.Г. временной России // Состояние, проблемы и пер¬- спективы . – М., 1999. С. 30.
10. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом // Опыт систем-
ного исследования. - Изд.2-е, доп. - М.: Политиз-дат, 1973. - С. 8-15,164-165.

343
11. Бакаев Д.М. Надзор прокурора района за расследованием
уголовных дел. - М., 1979, С.7,13-24.
12. Бакаев Д.М. Вопросы взаимодействия общего надзора и над-
зора за исполнением законов органами дознания и предварительного следствия в деятельности районной (городской) прокуратуры // Учеб.пос. -Х.,1988, С.150-153.
13. Бакаев Д.М. Место прокуратуры в системе