ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ САМОПОВАГИ У ДОШКІЛЬНИКІВ

Краткое описание

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка

На правах рукопису

Дятленко Наталія Михайлівна

УДК 372.3.013.77:159923.2

ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ САМОПОВАГИ У

ДОШКІЛЬНИКІВ

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня кандидата
психологічних наук

Науковий керівник
доктор психологічних наук, професор
Кононко Олена Леонтіївна

Київ 2002

З М І С Т

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
САМОПОВАГА ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН 11
1.1. Аналіз стану розробки проблеми у філософській та психолого-
педагогічній літературі 11
1.2. Основні тенденції в дослідженні самоставлення дошкільників 31
1.3. Концепція та програма дослідження 50
РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКОВИХ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИХ
ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОПОВАГИ ДОШКІЛЬНИКІВ 72
2.1. Стратегія та методика констатуючого етапу дослідження 72
2.2. Особливості проявів самоповаги в дошкільному віці 84
2.3. Умови виховання як чинники самоповаги дошкільників 104
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ САМОПОВАГИ
В ДОШКІЛЬНОМУ ДИТИНСТВІ 121
3.1. Обгрунтування системи формуючих впливів 121
3.2. Методика виховання у дошкільників ціннісного ставлення
до себе 135
3.3. Оцінка ефективності системи виховання, спрямованої
на оптимізацію ціннісного ставлення дошкільників до себе 151
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 171
ДОДАТКИ 187

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна освіта України виходить на якісно новий рівень, що зумовлено прогресивними тенденціями у формуванні громадянського суспільства, розширенням меж людської свободи, демократизацією принципів суспільного та індивідуального життя, зміною пріоритетів на користь цінності людської особистості. Ці особливості актуалізують проблему гуманізації освіти, необхідність модернізації її цілей та принципів, оновлення змісту, вдосконалення навчально-виховних технологій.
Державна політика в галузі дошкільної освіти, що визначається Конституцією, Законом України Про освіту”, Державною національною програмою Освіта” (Україна XXI століття), Законом України Про дошкільну освіту”, Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, спрямовує фахівців у галузі вікової та педагогічної психології на пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дошкільників, розкриття механізмів формування їхньої життєвої компетентності як здатності в міру своїх вікових можливостей самостійно та свідомо виробляти позитивне ставлення до світу і самого себе.
Однак аналіз сучасної практики сімейного та суспільного виховання засвідчує існування суперечностей між проголошеними ідеями гуманізації освіти та реальним станом справ. Тривале ігнорування ідеї самоцінності людської особистості, насадження масового колективізму, домінування монологічної стратегії у вихованні гальмують модернізацію та оновлення освіти, ускладнюють процес реалізації прогресивних ідей та особистісно орієнтованих технологій. Педагогічна робота з виховання дошкільника як суб’єкта життєдіяльності, здатного шанобливо, гідно, ціннісно ставитися до себе та оточуючих, підмінюється його надмірною інтелектуалізацією, орієнтацією на формальні результати. Наслідком цього є зниження інтересу педагогів до копіткої роботи з плекання дитячої душі, виховання свідомого ставлення зростаючої особистості до природи, предметного світу, людей, власного „Я”. Проблема розвитку свідомості та самосвідомості дошкільника в наш час є проблемою становлення особистісного ядра, закладання базису культури, збалансованості потенційних можливостей та реалізованих здібностей.
Таким чином, необхідність теоретико-експериментального дослідження психологічних умов розвитку самоповаги у дошкільному віці обумовлюється соціальним замовленням на модернізацію дошкільної освіти та впровадження осо-бистісно орієнтованих виховних технологій. Суспільна значущість дослідження розвитку самоповаги в ранньому онтогенезі суттєво зросла у зв’язку з новою освітньою парадигмою, яка потребує відповідного теоретико-методичного забезпечення.
Стан розробки проблеми. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що в прямій постановці проблема дослідження психологічних умов розвитку самоповаги у дошкільників не розроблялася. У працях К.О.Абульханoвої-Славської, Б.Г.Ананьєва, Л.І.Анциферової, О.О.Бодальова, Л.С.Виготського, Л.І.Божович, В.В.Давидова, В.В.Зіньківського, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова, С.Л.Рубінштейна, О.Г.Спіркіна, В.В.Століна, П.Р.Чамати, О.В.Шорохової розглядаються загальнотеоретичні та методологічні підходи до вирішення питання про природу і генезис самосвідомості та окремих її процесів у контексті проблеми розвитку особистості. Ціннісне ставлення людини до себе класифікується як питання надзвичайної ваги і значущості, розв’язання якого здатне суттєво доповнити теорію самосвідомості та теорію морального розвитку особистості, збагатити практику виховання ефективними методиками. Разом з тим у цих дослідженнях мало уваги приділено аналізу психологічних механізмів вироблення особистістю ціннісного ставлення до себе, фактично не йдеться про феномен самоповаги як такий, його місце в структурі самосвідомості та відмінність від інших проявів самоставлення.
У дослідженнях учених Р.А.Ануфрієвої, Г.О.Балла, І.Д.Беха, Є.І.Головахи, О.А.Донченка, О.Г.Злобіної, І.С.Кона, О.Л.Кононко, В.В.Рибалки, М.В.Савчина, Л.В.Сохань, І.В.Степаненко, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, В.О.Тихонович, В.І.Шинкарука самоповага, ціннісне ставлення особистості до себе розглядається крізь призму проблеми життєтворчості особистості, життєвих смислів, особистісних виборів, особистої відповідальності, її суб’єктності. Розглядаючи самоповагу як умову реалізації ідеї самоцінності життя, автори наголошують на необхідності підвищення суб’єктності життєздійснення, навчання підростаючого покоління вмінню розпорядитися своїм життям, робити його предметом власної свідомості та волі.
Питання функціонування самосвідомості, процесів самопізнання, вироблення емоційно-ціннісного ставлення до себе, саморегуляції на ранніх етапах онтогенезу аналізуються в роботах Г.С.Абрамової, М.Й.Боришевського, Д.Т.Дімітрова, О.В.Запорожця, О.Л.Кононко, В.К.Котирло, М.І.Лісіної, Н.І.Непомнящої, С.Р.Пантілєєва, Н.А.Побірченко, В.А.Семиченко, А.І.Сілвестру, Т.М.Титаренко, С.П.Тищенко, І.І.Чеснокової, Л.І.Уманець та ін. Розглядаючи самоповагу в контексті інших проблем, дослідники класифікують її як інтегровану та узагальнену характеристику особистості, що складається внаслідок узагальнення переживань щодо Я”. Згідно з їхніми поглядами, самоповага складається в межах Я-образу і опосередковується усвідомленням дитиною своїх успіхів в предметно-практичній діяльності та спілкуванні. Однак в роботах зазначених авторів подаються лише окремі критерії самоповаги, відсутній аналіз її проявів на різних вікових етапах, у дітей різної статі, лише частково розкриваються психологічні умови розвитку.
Дослідження представників західної гуманістичної психології (Р.Бернс, Е.Еріксон, К.Роджерс, А.Маслоу, Р.Мейлі) грунтуються на ідеї цілісності та унікальності людської особистості, її високої самоцінності. У роботах цих дослідників проблема становлення ціннісного ставлення до себе розглядається в контексті понять Я”, самість”, внутрішній світ”; самоповага ототожнюється із самооцінкою, задоволеністю собою, Я-концепцією”; неабияка увага надається розкриттю чинників, що опосередковують ставлення до себе.
Варто зауважити, що в останні десятиліття в Україні зріс інтерес науковців до проблем самосвідомості в ранньому онтогенезі. Доказом цього є дослідження таких науковців, як І.Д.Бех (розвиток моральної свідомості), М.Й.Боришевський (самосвідомість як механізм регуляції поведінки), М.В.Вовчик-Блакитна (передумови розвитку особистості в ранньому дитинстві), О.Л.Кононко (самолюбність як базова якість особистості, складова життєвої компетентності), В.К.Котирло (розвиток волі в ранньому онтогенезі), С.Є.Кулачківська (емоційні взаємини дитини з дорослими), О.І.Кульчицька (формування моральних почуттів), Ю.О.Приходько (ціннісне ставлення до однолітків), С.П.Тищенко (емоційно-ціннісне ставлення до себе, рефлексія), Т.М.Титаренко (проблеми особистісного розвитку дошкільника). Вагомий внесок у дослідження процесів самосвідомості, пов’язаних із виробленням дошкільниками ціннісного ставлення до себе, зробив Р.Х.Шакуров, який розмежував різні прояви самоставлення, показав спільне та відмінне між ними; схарактеризував процеси переходу короткочасних епізодичних переживань у стійкі, тривалі; виділив вікові модифікації самолюбності дошкільників.
І все ж на сучасному етапі розвитку педагогічної та вікової психології проблема самоповаги дошкільника, особливостей її прояву та психологічних умов розвитку залишається розробленою, проаналізованою лише частково, в контексті інших аспектів особистісного становлення. Це і визначило правомірність та доцільність теоретичного та експериментального вивчення самоповаги в ранному онтогенезі.
Зв’язок робити з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження є складовою комплексної програми КМІУВ ім. Б.Д.Грінченка „Теоретичні, методологічні та методичні основи удосконалення систем навчання і виховання в галузі загальної середньої освіти”, яка здійснюється відповідно до Комплексного плану заходів щодо розвитку загальної середньої освіти в 1999-2002 роках, затердженого постановою Кабінету Міністрів України 11.03.1999 року №348. Тема дисертації затверджена на засіданні Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології АПН України (прот. № 6 від 18.10.1999 р.).
Об’єктом дослідження виступає процес становлення самоповаги старших дошкільників як інтегрованої та узагальненої характеристики особистості.
Предметом дослідження є психологічні закономірності та умови ефективного розвитку самоповаги у дітей 4-6 років.
Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі та експериментальному вивченні ставлення дитини до себе, розробці та обгрунтуванні методики розвитку самоповаги у старших дошкільників.
Завдання дослідження:
- уточнити зміст та обгрунтувати критерії самоповаги, встановити закономір-ності її прояву в дошкільному віці;
- з’ясувати вікові та статеві особливості самоповаги;
- визначити внутрішні та зовнішні детермінанти розвитку самоповаги;
- виділити рівні розвитку самоповаги;
- теоретично обгрунтувати та експериментально апробувати методику розвитку самоповаги у старшому дошкільному віці.
Методологічною основою дослідження є: філософське вчення про сутність особистості та наукові положення психологічної теорії її становлення (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, О.О.Бодальов); системний підхід до розуміння психіки (Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, Б.Ф.Ломов, К.К.Платонов), вчення про детермінацію та закономірності її розвитку (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн); положення вікової та педагогічної психології про сутність та закономірності розвитку особистості дітей раннього та дошкільного віку (Л.І.Божович, О.В.Запорожець, М.І.Лісіна, В.К.Котирло, В.С.Мухіна); ідеї гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс); психологічні та педагогічні аспекти формування нового покоління фахівців (І.АЗязюн, В.Г.Кремень, Н.Г.Ничкало, В.А.Семиченко); психологічні основи впровадження у практику особистісно орієнтованих технологій виховання (І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, О.Л.Кононко).
Методи дослідження. В процесі реалізації завдань дослідження на всіх його етапах використовувався комплекс методів:
- теоретичний аналіз філософської, психологічної, соціологічної та педагогічної літератури, опрацювання нормативних документів дали уявлення про актуальність проблеми, міру її вивченості, допомогли визначити концептуальні засади дослідження;
- спостереження за характером активності дошкільників та особливостями взаємодії педагогів та дітей, анкетування батьків та педагогів дали змогу з’ясувати особливості самоповаги дошкільників, її внутрішні та зовнішні детермінанти;
- метод експерименту (констатуючий, формуючий та контрольний) слугував для моделювання умов обраного для вивчення явища;
- методами математичної статистики оброблено і перевірено здобуті дані.
База дослідження. Дослідження здійснювалося упродовж 1996-2001рр. на базі дошкільних навчальних закладів №583, №680 та №700 м.Києва. Експериментом охоплено 81 дошкільник віком 4 та 6 років, 53 батьків досліджуваних та 25 вихователів. В анкетуанні брали участь 125 вихователів ДНЗ м.Києва та Київської області.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розроблено та обгрунтовано критерії визначення самоповаги у дітей дошкільного віку; показано закономірності розвитку самоповаги в умовах в умовах предметно-практичної діяльності та спілкування; виділено вікові та статеві особливості самоповаги дошкільників; визначено внутрішні та зовнішні детермінанти; запропоновано особистісно орієнтовані технології виховання самоповаги дітей в умовах суспільного та сімейного виховання.
Теоретичне значення дослідження. Розроблена автором концепція розвитку самоповаги в старшому дошкільному віці надає можливість тлумачити вивчене явище як інтегральну характеристику особистості, показник її соціальної компетентності, життєздатності. В роботі обгрунтована правомірність диференціації понять „самоповага” та „ціннісне ставлення до себе”, розкрито психологічний зміст та структуру феномену. Проаналізовано динаміку розвитку самоповаги, визначено її статеві модифікації, доведено сензитивність дошкільного віку до розвитку самоповаги, запропоновано систему оптимізації умов її становлення в різних соціальних інститутах.
Практичне значення одержаних результатів визначається створенням методичного інструментарію дослідження ціннісного ставлення дошкільників до себе; формулюванням науково-методичних рекомендацій педагогам та батькам з виховання самоповаги у старшому дошкільному віці; розробкою спецкурсу „Психолого-педагогічні умови розвитку самоповаги в дошкільному віці”, який автор читає для слухачів Київського міського педагогічного університету імені Б.Д.Грінченка. Результати дослідження можуть бути використані в практиці дошкільного виховання, при укладанні програм для дошкільників, викладачами вузів та педагогічних училищ в процесі викладання курсу вікої та педагогічної психології.
Особистий внесок автора полягає у теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; створенні та реалізації методики виховання у дітей вказаного віку самоповаги; впровадженні результатів наукового дослідження у практику роботи шляхом проведення семінарів для працівників закладів освіти, читання лекцій на курсах підвищення кваліфікації з проблеми психологічних умов розвитку самоповаги у дошкільників.
Надійність та вірогідність одержаних результатів забезпечена різнобічним теоретичним і методологічним обгрунтуванням вихідних положень дослідження; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті та завданням дослідження; поєднанням якісного та кількісного аналізу; статистичною обробкою даних психолого-педагогічного експерименту.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробувалися на наукових і науково-практичних конференціях: Грінченківські читання-96: Освіта. Гуманізація. Вчитель” (Київ, 1996р.); Актуальні проблеми дошкільного виховання” (Рівне, 1997р.); Іван Стешенко відомий діяч освіти та культури України” (Київ, 1999р.); Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді” (Київ, 1999р.); Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам’яті українського психолога В.К.Котирло (Київ, 2001р.); на наукових конференціях студентів та аспірантів КМІУВ ім. Б.Грінченка; у виступах перед працівниками дошкільних установ м.Києва. Матеріали дослідження покладено в основу методичних матеріалів, статей та лекцій при читанні курсу Актуальні проблеми вікової та педагогічної психології” для слухачів КМІУВ ім. Б.Грінченка.
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 11 публікаціях, з них 3 у фахових виданнях України.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків (169 ст.), списку використаних джерел (207 найменувань), 6 додатків (20 ст.) Повний обсяг роботи складає 205 сторінок. Робота містить 15 таблиць, 3 гістограми та 4 рисунки (на 17 ст.)

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Актуальність дослідження проблеми особистісного розвитку дошкільника та формування його життєвої компетентності обумовлюється соціальним замовленням на реформування освіти та впровадження особистісно орієнтованих технологій. Одним із найменш розроблених аспектів є психологічні умови розвитку самоповаги в ранному онтогенезі. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розкрито шляхи вирішення цієї наукової задачі, що виявляється у поглядах на процеси вироблення ціннісного ставлення до себе як на саморух, зумовлений як зовнішніми умовами виховання, так і внутрішньою активністю особистості, спрямованою на вироблення, підтримку та захист позитивного образу-Я.
2. Прагнення до позитивних переживань щодо себе розцінюється сучасними вченими як одна із фундаментальних потреб людини. Для гармонійного існування кожній людині конче необхідно бути впевненою у своїй високій цінності.Основи шанобливого, достойного, ціннісного ставлення до себе починають закладатися у дошкільному дитинстві. Вже молодшому дошкільнику властива висока внутрішня активність, спрямована на вироблення, підтримання та корекцію позитивного уявлення про себе.
Самоповага розглядається як продукт самосвідомості і входить до складу емоційно-ціннісного компоненту образу-Я. Внаслідок інтеграції та узагальнення дитиною переживань щодо себе, окремі короткочасні переживання об’єднуються та узагальнюються і перетворюються в стійке емоційне ставлення до себе. Можна стверджувати, що у образі-Я дошкільника постійно діють тенденції до збереження рівня самоповаги, всупереч спробам зовнішнього середовища знизити її рівень.
Психологічними передумовами функціонування процесу вироблення ціннісного ставлення до себе є: здатність дитини до узагальнення переживань щодо себе, відділення часткової самооцінки від загальної, здатність до елементарної рефлексії.
3. Самоповага дошкільника це особистісне утворення, яке включає в себе ряд взаємопов’язаних компонентів, що доповнюють один одного та характеризуються чутливістю до зовнішніх впливів. Опимальний рівень самоповаги забезпечується гармонійним поєднанням тенденцій до самовираження, домагання визнання та самозбереження. Домінування будь-якої із сторін призводить до певних деформацій особистості.
4. З’ясовано, що процеси вироблення дошкільниками ціннісного ставлення до себе обумовлюються внутрішніми та зовнішніми детермінантами. Внутрішніми умовами виступають: прагнення дитини до самовираження, апробації власного „Я”; більшою чи меншою мірою виражена потреба у визнанні; готовність до захисту і відстоювання позиивного „Я”; здатність до вироблення самооцінних суджень. Вказані особливості складаються в процесі індивідуального життя дитини і виконують функцію психологічних „опор” у ситуаціях вироблення збереження та захисту позитивного образу-Я. Зовнішніми чинниками самоповаги виступають досвід досягнень дитини та особливості її спілкування із значущими дорослими.
5. Особлива роль у виробленні дитиною ціннісного ставлення до себе належить предметно-практичній діяльності. У ній створюються сприятливі умови для самопізнання та самоусвідомлення, реалізації внутрішніх потенцій. Діяльність та її результати допомагають дитині зрозуміти” себе, виступають критерієм правильності уявлень про себе. Радість успіху чи сум невдачі говорять самі за себе. Проте не кожна справа, якою займається дитина, дає підставу судити про її самоповагу. Якщо її поведінка суворо регламентується, а для прояву власної ініціативи, творчості не залишається місця, то за таких умов можна очікувати різноманітних деформацій у характері ціннісного ставлення до себе.
6. Важливу роль у вихованні самоповаги в дошкільному віці відіграють значущі дорослі, які організовують предметно-практичну діяльність, допомагають дитині перетворитися на її суб’єкта і слугують джерелом оцінних впливів у формуванні ставлення до світу та самого себе. Без допомоги батьків та педагогів дошкільнику часто буває важко побачити власний успіх, повною мірою усвідомити чинники, що опосередковують його. Дорослий може допомогти дитині «роздитивитися» результат, оцінити міру виявленої незалежності від допомоги, ініціативи, старанності та пережити відчутття високої власної цінності
7. Незважаючи на яскраво виражене прагнення дошкільників до позитивних переживань власного „Я”, лише шоста частина з них відзначається збалансованістю окремих сторін самоповаги, близько третини мають високий рівень розвитку. Цим дошкільникам властиве яскраво виражене прагнення до самовираження в предметно-практичній діяльності. Вони із задоволенням користуються можливостями вибору виду діяльності, міри складності завдань, теми, способу виконання, тощо. Проявляють незалежність від допомоги, а якщо в ній виникає потреба, намагаються скористатися лише частковою і докладають зусилля, щоб самостійно завершити справу. Демонструють старанність, наполегливість, відповідальне ставлення до процесу діяльності. Ціннісно ставляться до виготовленого продукту як засобу об’єктивації власної цінності: зберігають, демонструють оточуючим. Не дивлячись на схвалення результатів свої діяльності дорослим, можуть протиставляти їм свої оцінки і демонструвати вимогливість і критичність. Їм властиве гармонійне поєднання прагнення до самовираження за рахунок високих стандартів якості свого продукту, домірності претензій на визнання значущими дорослими та адекватність дій самозбереження.
Діти із мінімальним рівнем розвитку самоповаги та незбалансованістю окремих сторін характеризуються високою залежністю від дорослого, неспроможністю до самовираження за рахунок самостійно виконаного якісного продукту. Їм властива деформована потреба у визнанні: чи то гіпертрофована, чи мінімізована. У ситуаціях загрозливих для цінності „Я” бувають нездатними протистояти деструктивним впливам і захиститися чи навпаки міра їх самозахисту значно перевищує міру загрози їх позитивному самообразу.
8. Було встановлено, що самоповага значною мірою є наслідком індивідуального розвитку дитини і меншою мірою обумовлюється віком та статтю. Незалежно від віку і статі діти прагнуть до самовираження, визнання значущими дорослими, демонструють здатність до самозбереження. Віковою та статевою феноменологією є характер співвідношення між окремими критеріями самоповаги та особливості їх вияву. З віком удосконалюються способи самовираження, зменшується залежність від дорослого, підвищуються можливості класифікувати умови діяльності як більш чи менш сприятливі.
Стать позначається на характері розвитку автономності диини, її здатності до ризику при виборі міри складності завдання, старанності, способах домагання визнання.
9. Процеси вироблення дошкільниками ціннісного ставлення до себе значною мірою обумовлені особливостями стилю керівництва їх самостійною діяльністю значущим дорослим. Встановлено, що найбільш сприятливим є заохочувально-допоміжний, який забезпечує набуття дитиною позитивного індивідуального досвіду на тлі зацікавленого ставлення дорослого. Проте процеси вироблення ціннісного ставлення до себе грунтуються не лише на зовнішніх детермінантах, а значною мірою обумовлюються особливостями внутрішніх соціально-психологічних опор.
10. Було встановлено, що значною мірою можливість дошкільників самовиразитися і таким чином пережити відчуття високої цінності залежить від регламентованості дитячої діяльності. Порівнюючи між собою прояви ціннісного ставлення до себе у різних формах організації дитячої діяльності: заняттях і самостійній діяльності прийшли до висновку, що більш сприятливою є остання, завдяки зниженій регламентованості дитячої діяльності та поведінки. Разом з тим, був зроблений висновок про те, що способи організації як занять, так і самостійної діяльності в цілому не повною мірою забезпечують прагнення дітей до вироблення ціннісного ставлення до себе. Можна говорити про різні чинники, що гальмують ці процеси: як про збіднене предметне середовище, яке не сприяє самовираженню і визнанню, так і про особливості ціннісного ставлення до дітей з боку значущих дорослих.
11. Було з’ясовано, що найсприятливішим для розвитку самоповаги типом ціннісного ставлення до дитини є емоційно-прийнятний, дійово-конструктивний з боку батьків та педагогів дошкільного закладу. За таких умов образ-Я дошкільників складається більш-менш гармонійно: дитина отримує повноцінний індивідуальний досвід на тлі позитивних емоційних взаємин з дорослими. Демонструючи прийняття дитини в цілому, дорослі створюють умови для її самопізнання та самоусвідомлення, допомагають краще зрозуміти себе, свої недоліки і переваги, виділити ті чинники, що опосередковують сьогоднішній успіх чи невдачу.
12. Несприятливим для виховання самоповаги визнано домінантно-неприйнятний тип ціннісного ставлення до дитини з боку батьків та педагогів. За умови такого ставлення до дитини когнітивному компоненту образу-Я бракує реалістичності та чіткості, дитина зростає в умовах емоційного блокування, невіри в свої сили, переважання негативних суджень стосовно себе. На тлі емоційного неприйняття значущими дорослими, дитина стає неспроможною зорієнтуватися в своїх вадах і чеснотах та виробити реалітичну самооцінку.
13. Гальмуючим чинником у вихованні самоповаги дошкільників було визнано низьку міру вияву шанобливого ставлення до дітей з боку педагогів в умовах суспільного дошкільного виховання, що проявлялося у відсутності опікування наданням дітям права на вибір, ігноруванні прагнення дітей до самовираження в предметно-практичній діяльності, формального і упередженого оцінювання, тощо.
14. Серед причин, що визначають недостатньо сприятливі умови для розвитку самоповаги дошкільників, визнано низьку обізнаність педагогів стосовно самоповаги і особливостей її виховання в умовах суспільного дошкільного виховання та невключеність у систему пріоритетних цінностей виховання самоповаги у дітей. Педагоги недостатньо усвідомлюють роль самоповаги в житті підростаючої особистості, не володіють чіткими критеріями її оцінок, обмежені у способах стабілізації ціннісного ставлення вихованців до себе.
15. Співвіднесення положень психолого-педагогічної та філософської науки про сутність і шляхи виховання самоповаги із результатами нашого дослідження показало, що методика повинна реалізовуватися через вплив на когнітивно-емоційний компонент образу-Я та сприяння процесам самопізнання та самоусвідомлення з метою розвитку позитивного Я-образу. Це передбачало організацію виховних впливів у поєднанні трьох позицій: просвітницької роботи з дітьми, збагачення їхнього індивідуального досвіду у поєднанні із діалогічним спілкуванням з дорослими та проведення спеціальної роботи, спрямованої на розвиток процесів самопізнання та самоусвідомлення.
Для окремих варіантів самоповаги характерною була низька міра вияву показників, що було розцінено нами як несформованість тієї чи іншої особистісної цінності. Аналіз психолого-педагогічних досліджень з проблеми самосвідомості і вироблення ціннісного ставлення до себе дозволяє стверджувати, що вплинути на формування особистісних цінностей можливо через створення адекватної їх сутності перспективи спільної діяльності педагога та вихованця. Це передбачає, по-перше, вичленення сфери дійсності, що охоплює сферу дії певної особистої цінності та набуття конкретною нормою особистісного смислу; по-друге, організація роботи вихованців по самоусвідомленню у зв»язку із нормою, по-третє, розвиток процесів самопізнання.
До індивідуальної роботи були залучені діти, чия самоповага характеризувалася низькою мірою вияву всіх критеріїв. Сутність виховної роботи з цією категорією досліджуваних полягала в тому, що Вона передбачала вплив на когнітивно-емоційний компонент образу-Я завдяки індивідуальним контактам з дорослим. Таким чином, розроблена методика розвитку самоповаги у старших дошкільників реалізується у різних напрямах (діти, дорослі), на різних етапах, за різних форм організації дитячої діяльностітри етапи, у групових, підгрупових та індивідуальних формах.
16. Результати контрольного експерименту дозволяють зробити висновок: розроблена методика дозволяє суттєво вплинути на процеси вироблення дітьми ціннісного ставлення до себе в умовах предметно-практичної діяльності та спілкування, зокрема, біля 80% дошкільників починають демонструвати кращі її показники. Статистичний аналіз підтверджує достовірність змін у самоповазі досліджуваних. Таким чином, підтверджується гіпотеза дослідження стосовно того, що підвищення рівня самоповаги можливе за умови впливу на когнітивно-емоційний компонент образу-Я та сприяння процесам самопізнання та самоусвідомлення.

17. Проведене теоретико-практичне дослідження не вичерпує в повній мірі проблеми емоційно-ціннісного ставлення до себе у дошкільників і зокрема, становлення шанобливого, достойного, ціннісного ставлення до себе. Подальша її розробка може бути пов’язана із з’ясуванням всезагальних характеристик самоповаги, деталізацією окремих складових, поглибленого вивчення психологічних механізмів. Заслуговують уваги дослідників питання наступності у розвитку самоповаги у дітей молодшого, середнього і старшого дошкільного віку. Необхідним є проведення спільних психолого-педагогічних досліджень самоповаги по створенню діагностичних методик для виявлення рівнів розвитку самоповаги. На вирішення проблеми розвитку самоповаги у старших дошкільників може вплинути і розробка більш загальних питань, пов’язаних із розвитком самосвідомості в онтогенезі та функціонуванням процесів самосвідомості, формуванням образу-Я та окремих його складових.

Список використаної літератури

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. М.: Наука, 1980. 335 с.
2. Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М.: Наука, 1973. 287 с.
3. Абульханова-Славская К.А. Развитие личности в процессе жизнедеятель-ности // Психология формирования и развития личности /Отв. ред. Л.И.Анцыферова. М.: Наука, 1981. С. 3-19.
4. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. 299 с.
5. Абульханова К.А. Психология и сознание личности (Проблемы методологии, теории и исследования реальной личности). Воронеж: МОДЭК, 1994. 224 с.
6. Абрамова Г.С. Возрастная психология. М.: Академия, 1997. 704 с.
7. Авдеева Н.Н., Раку Н.И. Становление образа себя у детей первых двух лет жизни // Развитие психики ребенка в общении со взрослыми и сверстниками. М.: Педагогика. 1990. С. 52-59.
8. Авдеева Н.Н., Елагина М.Г., Мещерякова С.Ю. Формирование личности ре-бенка в дошкольном возрасте // Психологические основы формирования ли-чности / Под ред. И.В.Дубровиной, Н.Н.Толстых. М.: Прогресс, 1986. 322 с.
9. Алберти Роберт Э., Эммонс Майкл Л. Самоутверждающее поведение. Распрямись! Выскажись! Возрази!: Пер. с англ. СПб: Академический проект, 1998. 190 с.
10. Амосов Н.М. Разум, человек, общество, будущее. К.: Байда, 1994. 186 с.
11. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М.: Наука, 1977. 380 с.
12. Ануфррієва Р.А., Сохань Л.В. Трансформація українського суспільства: перехід до нової моделі розвитку // Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. /Ред. рада: В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань та ін. К.: ІЗМН. 1997. Ч.1: Теорія і технологія життєтворчості. С.86-91.
13. Анцыферова Л.И. Некоторые теоретические проблемы психологии личности // Вопросы психологии. 1978. №1. С. 37-50.
14. Анцыферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системы // Психология формирования и развития личности / Отв. ред. Анцыферова Л.И. М.: Наука, 1981. С. 3-19.
15. Анцыферова Л.И. Способность личности к преодолению деформаций своего развития // Психологический журнал. 1999. Т.20, №1. С. 6-20.
16. Архиреева Т.В. Родительская позиция как условие развития отношения к себе ребенка младшего школьного возраста: Автореф. дис...канд. психол. наук: 19.00.07 / НИИ общей и пед.психол. АПН СССР. М., 1990. 19 с.
17. Архипова Е.А. Влияние воспитателя и сверстников на самооценку детей старшего дошкольного возраста (в изобразительной деятельности): Автореф. дис к. психол. наук: 19.00.07 / Минск. пед. ин-т. Минск, 1983. 25 с.
18. Асмолов А.Г. От культуры полезности к культуре достоинства // Вопросы психологии. 1990. - №5-6. С. 5-12.
19. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирования личности. М.: Мысль, 1976. 157 с.
20. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні / За науковою редакцією О.Л.Кононко. Колектив авторів. К.: Ред ж-лу Дошкільне виховання”. 1999. 70 с.
21. Балл Г.О. Гуманізація освіти як джерело особистісної свободи // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство / Ред.кол. Н.Софій (голова), І.Єрмакова, та ін. К.: Контекст, 2000. С. 94-97.
22. Бердяев Н.А. Самопознание (опыт философской биографии). М.: КНИГА, 1991. 446 с.
23. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер.с англ. М.: Прогресс, 1986. 420 с.
24. Бех І.Д. Моральність особистості у психологічному ракурсі // Філософська і соціологічна думка. 1994. №3-4. С. 172-185.
25. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. 1997. №1. С. 124-129.
26. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод.посібник. К.: ІЗМН, 1998. 204 с.
27. Бех І.Д. Біля витоків сутності особистості // Шлях освіти. 1999. №2. С.10-14.
28. Бех І.Д. Дитина в процесі особистісно зорієнтованого виховання // Теоретико-методичні проблеми виховання учнівської молоді Збірник наукових праць. К.: Пед. думка, 1999. Кн.1. С. 6-11.
29. Бех І.Д. Молодший школяр у виховному просторі міжособистісних взаємин // Початкова школа. 2000. №5. С.1-3.
30. Бодалев А.А. Психология о личности. М.: Издательство Моск. ун-та, 1988. 188 с.
31. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1968. 463 с.
32. Божович Л.И. Психологические закономерности формирования личности в онтогенезе // Вопросы психологии. 1976. №6. С.46-53.
33. Боришевский М.И. Развитие саморегуляции поведения школьников: Автореф. дис д-ра. психол. наук: 19.00.01 / НИИ психологии Украины - К.: 1992. 77 с.
34. Боруздина Л.В. Исследование уровня притязаний: Учебное пособие. - М.: Моск. универ., 1985. 101 с.
35. Бреслав Г.М. Эмоциональные особеннности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. М.: Педагогика, 1990. 144 с.
36. Брушлинский А.В. О формировании психического // Психология форми-рования и развития личности / Отв. ред Л.И.Анцыферова. - М.: Наука 1981. С. 106-127.
37. Брушлинский А.В. Субъектно-деятельностная концепция и теория функциональных систем // Вопросы психологии. 1999. №5. С.110-121.
38. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике / Отв. ред. С.Б.Крымский. К.: Наукова думка, 1989. 200 с.
39. Валлон А. Психическое развитие ребенка. - М.: Просвещение, 1967. 195 с.
40. Валявский А.С. Как понять ребенка? СПб: Фолио-Пресс, 1998. 752 с.
41. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений / Под ред. О.В.Овчин-никовой. М.: Изд. Моск. универ., 1976. 143 с.
42. Венгер Л.А., Мухина В.С. Развитие мотивов поведения и формирование самосознания // Дошкольное воспитание. 1973. №8. С. 38-43.
43. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. Спб.: Союз, 1997. 220 с.
44. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ.-метод. материалы: учебн. пособие для студентов. М.: Просвещение, 1986. 272 с.
45. Гансен К.А., Кауман Р.К.,Сейфер С. Освіта та культура демократії: Пер. з англ. Львів: Галицька видавнича спілка, 2001. 152 с.
46. Глассер У. Школы без неудачников: Пер. с англ. М.: Прогресс,1991. 184с.
47. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т.: Пер. с франц. Изд. 2-е стерео-типное. Т.1. М.: Мир, 1996. 496 с.
48. Гуськова Т.В., Елагина М.Г. Личностные образования у детей в период кризиса 3х лет // Вопросы психологии. 1987. №5. С. 78-85.
49. Давыдов В.В. Генезис и развитие личности в детском возрасте // Вопросы психологии. 1992. №1 - 2. С. 22-33.
50. Джемс У. Психология / Под ред. Л.А.Петровской. М.: Педагогика, 1991. 367 с.
51. Димитров И.Т. Содержание и функции образа самого себя у дошкольников: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / М., 1979. 19 с.
52. Димитров И.Т. Целостная деятельность и образ самого себя” у дошкольников // Новые исследования в психологии. М.: Педагогика, 1979. №2 (21). С. 64-70.
53. Димитров И.Т. Связь особенности образа самого себя у дошкольников с типом их целостной деятельности // Исследования по проблемам возрастной и педагогической психологии / Под ред. Лисиной М.И. М.: Ред. НИИ психологии, 1980. С.139-159.
54. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для учителя и родителей. М.: Просвещение, 1987. 207 с.
55. Добрынин Н.Ф. Активность личности и принцип значимости //Проблемы личности. М.: Просвещение, 1969. С. 450 - 458.
56. Дольто Ф. На стороне ребенка: Пер. с франц. СПб.: „Петербург-21век”, 1997. 527 с.
57. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. - К.: Полит-издат Украины, 1989. 158 с.
58. Дрейкурс Р., Зольц В. Уважайте ребенка! // Наука и жизнь. 1986. №7. С. 63-65.
59. Жизнь как творчество / Отв. ред. Л.В.Сохань, В.А.Тихонович. К.: Наукова думка, 1985. 304 с.
60. Закон України „Про дошкільну освіту” // Бібліотечка журналу „Дошкільне виховання”. К.: Ред. ж-лу „Дошкільне виховання”. 2001. С. 4-33.
61. Захарова А.В., Андрущенко Т.Ю. Особенности формирования оценки и самооценки качеств личности в младшем школьном возрасте // Новые исследования. М.: Педагогика, 1981. №124. С. 43-47.
62. Запорожец А.В., Неверович Я.З. К вопросу о генезисе, функции и структуре эмоциональных процессов у ребенка // Вопросы психологии. 1974. №6. С. 59-74.
63. Запорожец А.В. Психическое развитие ребенка // Избранные психоло-гические труды: В 2-х т. Т. 1. М.: Педагогика, 1986. 320 с.
64. Зеньковский В.В. Психология детства. Екатеринбург: Деловая книга, 1995. 347 с.
65. Злобіна О.Г. Життєві цінності та пріоритети молодої людини // Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань та ін. К: ІЗМН, 1997. Ч.1: Теорія і технологія життєтворчості. С. 147-168.
66. Ибрагимова Р. Первые зачатки чувства долга у детей дошкольного возраста: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.07. / М., 1952. 21 с.
67. Елагина М.Г. Общая и конкретная самооценка у детей раннего возраста // Новые исследования в психологии. 1982. №2. С. 48-54.
68. Ермоленко-Сайко В.Д. Психологические особенности развития ценностных ориентаций детей // Мир психологии и психология в мире. 1995. №3. С. 136-141.
69. Келеси М. Особенности рефлексии как формы самопознания личности: Автореф. диск. психол. н: 19.00.01 / Киевск. унив. им. Т.Г. Шевченко. К., 1996. 23 с.
70. Клименко В.В. Людина феномен природи і ноосфери: Навчальний посібник: В 3ч. К.: Альфа, 1993. 284 с.
71. Кобзар Б.С., Ігнатова О.І. Саморозвиток особистості як предмет філософського осмислення // Теоретико-методичні проблеми виховання ді-тей та учнівської молоді. К.: Пед. думка, 1999. С. 18-22.
72. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. - М.: Политиздат, 1984. 335 с.
73. Кон И.С. Окрытие Я”. М.: Политиздат, 1978. 367 с.
74. Коновальчук И.С. Развитие отношения к себе как субъекту учебной деятельности в младшем школьном возрасте: Диск. психол. н: 19.00.07. К., 1992. 176 с.
75. Кононко Е.Л. Чтобы личность состоялась. - К.: Рад. школа, 1991. 221с.
76. Кононко Е.Л. Формирование самостоятельности дошкольников в семье и детском саду: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07. К., 1978. 167 с.
77. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищих навч. закладів. К.: Освіта, 1998. 255 с.
78. Кононко О.Л. Психолого-педагогічні умови становлення позиції „Я -у світі” на ранніх етапах онтогенеза // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді К.: Пед. думка. 1999. Кн.1. С. 23-31.
79. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільників (Системний підхід). К.: Стилос, 2000. 336 с.
80. Короткий психологічний словник /За ред. проф. В.І. Войтка. К.: Вища школа, 1976. 191 с.
81. Коссов Б.Б. Личность: актуальные проблемы системного подхода // Вопро-сы психологии. 1997. №6. С. 58-68.
82. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. М.: Педагогика, 1988. 304 с.
83. Котирло В.К. Виховання культури поведінки у дітей дошкільного віку. К.: 1963. 103 с.
84. Котирло В.К. Гра, навчання та праця в житті дошкільника. К.: Знання, 1968. 48с.
85. Котырло В.К., Титаренко Т.М. Роль дошкольного воспитания в форми-ровании личности. К.: Общество „Знание”, 1977. 48 с.
86. Котирло В.К. Вплив взаємин у сім’ї на виховання емпатії у дітей // Психологія. К.: Рад. школа. 1985. Вип. 24. С. 67-75.
87. Кроник А.А., Кроник Е.А. В главных ролях: Вы, Мы, Он, Ты, Я: Психология значимых отношений. М.: Мысль, 1989. 204 с.
88. Кузьменко В.У. Влияние самостоятельности дошкольников на становление их взаимоотношний со сверстниками: Автореф. дисканд. психол. наук: 19.00.07 / НИИ психологии УССР. К., 1990. 24 с.
89. Кулачківська С.Є., Подоляк Л.Г. Гуманістичний підхід: теорія і практика // Дошкільне виховання. 2000. - №10. С. 3-4.