ПУБЛІЦИСТИЧНА ТВОРЧІСТЬ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА: ІСТОРІЯ, ПОЕТИКА, ПРАГМАТИКА

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Галич Валентина Миколаївна

УДК 070: 821. 161.2 92 Гончар

ПУБЛІЦИСТИЧНА ТВОРЧІСТЬ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА: ІСТОРІЯ, ПОЕТИКА, ПРАГМАТИКА

10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
Різун Володимир Володимирович,
доктор філологічних наук, професор

Київ - 2004

Зміст

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Публіцистична, журналістська й редакторська діяльність Олеся Гончара як наукова проблема
1.1. Стан вивчення
1.2. Методологія дослідження
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. Публіцистична творчість та журналістська діяльність Олеся Гончара: загальна характеристика
2.1. Журналістська праця Олеся Гончара 30-х рр.
2.2. Статистичні параметри публіцистичних творів митця 30-х 90-х років ХХ століття
2.3. Провідні мотиви публіцистики
2.3.1. Митець і влада
2.3.2. Еміграція і діаспора: еволюція поглядів
2.3.3. Мовний мотив: розвиток світоглядних позицій автора
2.3.4. Митець і екологія
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. Жанрова система публіцистики Олеся Гончара
3.1. Класифікація публіцистичних жанрів у науковій літературі
3.2. Загальна характеристика жанрів публіцистики
3.3. Стаття
3.4. Промова
3.5. Інтерв’ю
3.6. Нарис
3.7. Передмова
3.8. Рецензія
3.9. Телепубліцистика
3.10. Радіопубліцистика
3.11. Малі жанрові форми публіцистики
Висновки до розділу 3
РОЗДІЛ 4. Поетика публіцистики Олеся Гончара в ономастичному й інтертекстуальному вимірах
4.1. Онім як асоціативний індикатор публіцистичного дискурсу письменника
4.1.1. Загальна характеристика ономастичного простору
4.1.2. Хрематонім
4.1.3. Антропонім
4.1.4. Топонім
4.1.5. Асоціонім як троп і предмет зображальної публіцистики
4.2. Інтертекстосвіт публіцистики письменника
Висновки до розділу 4
РОЗДІЛ 5. Редакторська діяльність Олеся Гончара
5.1. Особливості літературного редагування публіцистики
5.2. Олесь Гончар редактор
5.3. Саморедагування: прагматика тексту
Висновки до розділу 5
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
Додаток А. Таблиці, схеми, діаграми, графіки
А.1. Таблиці
А.2. Схеми
А.3. Діаграми
А.4. Графіки
Додаток Б (до розділу 2). Інші мотиви публіцистики Олеся Гончара
Б.1. Новітні тенденції літературного процесу в оцінці Олеся Гончара
Б.2. Молодь як майбутнє нації
Б.3. Мотив війни і миру
Б.3.1. Публіцистичний дискурс щоденникових записів воєнних років
Б.3.2. Публіцистичність роману Прапороносці”
Б.4. Провідні митці України
Б.4.1. Тарас Шевченко
Б.4.2. Микола Гоголь
Б.4.3. Юрій Яновський
Б.4.4. Олександр Довженко
Б.5 Слобожанський мотив
Б.5.1. Харків як історико-культурний центр Слобожанщини
Б.5.2. Постаті письменників-слобожанців
Б.6 Задуми в публіцистичному дискурсі письменника: проблеми інтертекстуальності та психології творчості
Б.7 Ментальність українського народу
Додаток В (до розділу 3). Інші жанри публіцистики письменника
В.1 Післямова
В.2 Лист
В.3 Відкритий лист
В.4. Заява
В.5 Звернення
В.6 Привітання
В.7 Запис до книги музею
В.8 Некролог
Додаток Д (до розділу 5)
Д.1 Редагування та цензура в радянських умовах

ВСТУП

Олесь Гончар (Олександр Терентійович Гончар) політичний та громадський діяч, визначний український письменник, епічні та публіцистичні твори якого ввійшли до скарбниці національної культури, що упродовж кількох десятиріч був духовним лідером української нації і його творча енергія заряджала енергією високого патріотизму, енергією індивідуального самоздійснення мільйонів українців” [417, 33].
Проте Олеся Гончара досі знають передусім як прозаїка, автора багатьох романів, повістей, новел та оповідань. Його публіцистика, котра окреслює сферу громадської та політичної діяльності, і нині залишається поза увагою як науковців, так і широкої читацької аудиторії. Здавалося б, авторитет майстра художнього слова перекри­вав іншу, не менш значущу, сторінку його творчої біографії. Однак причиною цьому в радянські часи був неординарний і неортодоксальний характер самої публіцистики письменника. Наділена глибоким політичним підтекстом, публіцистична творчість Олеся Гончара в жорстких умовах тоталітарної системи, явно дисонуючи з тодішніми ідеологічними настановами, неодмінно привела б її дослідника до конфлікту з існуючою владою. У роки незалежності спроби окремих науковців і письменників зробити з Олеся Гончара апологета радянської моделі суспільства також не сприяли дослідженням цієї частини духовного спадку письменника.
Актуальність теми дисертаційного дослідження пов’язана з прагненням усунути таку несправедливість, об’єк­тив­но й чесно показати ще одну іпостась постаті одного з найбільших українських письменників і мислителів другої половини минулого сторіччя. Залучення художньої спадщини письменника, його щоденників та епістолярію допомогли в репрезентації публіцистики Олеся Гончара (а це понад тисячу різножанрових текстів, написаних з поч. 30‑х до серед. 90‑х рр. ХХ ст.) як специфічної складової його естетичної системи.
Минуло майже десять років після смерті Олеся Гончара (1918 1995), харизматичної постаті в історії української культури. Час достатній для того, щоб підбити певні підсумки в дослідженні його життєвого й творчого шляху. Доречно зазначити, що палітра думок щодо з’ясування місця та значення цього митця в українській історії є достатньо широкою й неоднозначною.
Найбільш узагальнено лейтмотив усього написаного про Олеся Гончара в останні роки його життя, котрі збіглися з першими кроками молодої української держави, та в роки, що минули після його смерті 14 липня 1995 року, передають некрологи: Не­повтор­ну втрату зазнала Україна пішов у вічність її великий син, патріарх української літератури, геніальний майстер слова, видатний громад­ський діяч, академік”; Олесь Гончар був яскравим уособленням українського національного характеру, глибин історичної свідомості, духовності” [593]. Такі високі оцінки зумовлені не стільки жанровою специфікою некролога, скільки бажанням його авторів виокремити найбільш суттєві сторони постаті письменника.
Доба незалежності України спричинила нові оцінки ролі й місця Олеся Гончара в її історії, змістивши акценти з літературної творчості на його громадську та політичну діяльність. Про чільні позиції Олеся Гончара в національній історії кінця ХХ ст. свідчать М. Жулинський (Духовним лідером нації Олесь Гончар і залишається. Бо живе його зболене, тривожне й емоційно гаряче слово, його звернення до нас, сучасників, і до майбутніх поколінь. Слово, уболіваюче за єдине його багатство за любов до України” [417, 3334]), М. Наєнко (У новій історії України його талановите слово, його громад­ська діяльність, чесна й мужня письменницька позиція знайдуть найвище пошанування” [580, 273]), В. Дончик (Україна і в цій конкретній людській долі засвідчує своє невичерпне духовне багатство і щедрість” [400, 6]), хоча й досі не вщухає полеміка навколо творчості письменника як в Україні, так і поза її межами.
Критик С. Тримбач у статті до першої річниці від смерті письменника навів одну з таких крайніх позицій: На Гончара в останні ліберальні роки чимало дивилось крізь візерунчасті ґрати попереднього режиму. Мовляв, сидів собі в позолоченій клітці і підсвистував наділеним владою. А потім своєчасно ухопив віяння часу, здав партквиток і став батьком нації”. Прудкий царедворець, хитруватий політикан” [734].
Відомий літературознавець-емігрант з Мюнхена І. Кошелівець надрукував статтю в Сучасності” Можна одверто?”, де звинуватив класика української літератури в апологетиці соціалістичного реаліз­му, надмірній увазі до нього з боку високих керівників, що виявлялася в присудженні високих державних премій, створенні своєрідного культу Гончара: За тодішніми критеріями (підкреслимо: тодішніми) Олесь Гончар блискуче стартував у літературі трилогією Прапороносці”. На те випала добра кон’юнктура. Обидва ЦК, КПУ й КПРС, у висліді вій­ни були вельми занепокоєні відродженням в українській літературі почуття болю і відповідальності за долю пограбованої й знесиленої гнобленням України (Довженкове: одвічна моя полонянка”), що було тавроване як націоналізм. І то в творах виразніших письменників: того ж Олександра Довженка (Україна в огні”) і Юрія Яновського (Жива вода”). Либонь, не тільки їх двох. А тут раптом так потрібне для них монументальне зрівноваження, і то саме з тієї враженої націоналізмом української літератури: бравурна епопея перемоги радянської зброї в руках простих радянських людей. Без будь-яких ознак впадіння в націоналізм!
Трилогія, як не зважати на підсолоджені банальності, прикметні до всіх наступних творів Гончара, написана вправно, легко читається. В атмосфері радости з закінчення війни вона відразу набуває великої популярности.
Прапороносці” виносять молодого ще автора на вершок літературної піраміди України Так починається творення культу” [509, 118].
Звинувачуючи Олеся Гончара, літературознавець-емігрант І. Кошелівець наголошував: Багато трагічного залишила нам в спадщину совєтчина, й одне з яскравіших, бо всім на виду, доля письменника Олеся Гончара. Під впливом жерців його культу він повірив у власну, підкреслюємо духом радянську творчість, як непорочну на всі часи, й тим самим увійшов сам з собою в суперечність, якої не помітив: ставши твердо на ґрунт будови незалежної держави, вважав за можливе й конечне принести в нову Україну творчість, якою прославив лад, який за останні роки життя сам беззастережно заперечив” [509, 118].
Полемізуючи з І.Кошелівцем, А.Погрібний писав: О.Гончар сформувався як соцреалістичний, так само як соцреалістичним був і весь масив під­цен­зурної літератури у підсовєтській Україні, принаймні до 60‑х років. Якби він таким не був, його просто не існувало б, бо не переважаючий, а таки весь, до решти весь інтелект нації згинув би по гулагах, як цього вельми праглося режимові. Сталося б так і то вже, власне, невідомо, чи вистачило б нам інтелектуально-творчих потуг, аби з кінця 80‑х років знову, у черговий раз почати добу свого націо­нально випростування. Та й, знаєте, докоряти тому ж Гончареві (Яновському, Рильському, Малишкові, Сосюрі і т.д.), що вони писали, рахуючись з вимогами режиму, бо інше означало б лише ув’язнення (до речі, після з’яви Собору” лише звучність Гончаревого імені порятувала його від арешту. Он все же Знаменосцы” написал”, як то, зважаючи на неминучість невигідного для системи резонансу, висловився генсек Л.Брежнєв), було б настільки ж дивно, як і те, що хтось ставив би на карб Багряному, Осьмачці, Гуменній і т.д., та й, скажімо, самому І.Кошелівцю, те, що в роки війни вони обрали емігрантську долю” [617, 114115].
А.Погрібний закликав критиків Олеся Гончара бути об’єктивними й виходити з умов, у яких він жив: Жодного культу своєї особи, проти чого так застерігає той же І.Кошелівець, О.Гончар не потребує. Одначе правди, об’єктивності в поцінуванні ним зробленого, звичайно, потребує. Так, як і в кож­ного письменника, були в нього свої вершини і низини”. Художня і життєва правда не тільки переважають у його творах, але й, трапляється, лише напіввідкриваються, іноді опиняються ледь не на грані щезання, та потім знову й знову себе утверджують, і то найголосніше у зрілому і пізньому віці” [617, 118].
Олесь Гончар, на думку А.Погрібного, далеко не вписувався в соціалістичний реалізм, як це закидав йому І. Кошелівець, його поетичний реалізм” (так, наполягаючи на цьому й тим самим додатково дистанціюючись від соцреалізму вже на рівні термінології, він його називав) то, поза всім, ще й спосіб вирватися з тісних рамок офіційного методу, звеличити, піднести людську індивідуальність, що її тоталітарний режим зводив до единицы, ноля” [617, 118119].
За словами цього ж літературознавця, творчість Гончара надійно увійшла до скарбниці української літератури, і місце в історії їй гарантовано, оскільки у пристрасному захисті вершин людського духу був він одним з найпослідовніших наших письменників в останніх десятиріччях двадцятого віку” [617, 131].
Проте щось схоже на думки І.Кошелівця час від часу лунає і в Україні. Дискутуючи з поглядами Б. Олійника, який назвав свою статтю до 160‑річ­­чя від дня народження І. Нечуя-Ле­ви­цько­го в Літературній Україні” Змінюються часи, Нечуй залишається” [595], С. Павличко писала: Цікаво, що це цитата з Олеся Гончара, в якій далі говориться: Саме ж таким людям, як він, людям моральної чистоти, вірності, здатності до подвижницької гуманістичної праці, ми завдячуємо тим, що ні на яких найчорніших вітрах світильники нашої культури не погасли”. Ці слова Гончара можна легко застосувати до кожного класика, з ним включно. Над сакралізацією останнього працює ціла армія української інтелігенції з метою леґітимізації власної лояльності в радянські часи. Принцип такий: якщо Гончар був півжиття членом ЦК, лауреатом Сталінських і Державних премій СРСР (С.Пав­лич­ко забула згадати ще Ленінську та Шевченківську премії. В. Г.) і може сьогодні претендувати на роль зразка моральної чистоти, то чому не можуть усі ті, що писали про нього або навіть жили з ним в одну епоху?” [603, 658]. Ради справедливості слід зазначити: С. Павличко не помітила того, що заголовок публіцистичної статті Б. Олійника є не цитатою, а лише перефразованим хрематонімом, під яким друкувався виступ Олеся Гончара на вечорі з нагоди 150‑річчя І.Не­чуя-Левицького (1988). Гончарівський заголовок-еліпсис (Змі­ню­ють­­ся часи Нечуй зостається”), екстраполюючись із змістом твору й з контекстом доби його виголошування, стає асоціативним індикатором актуальних проблем буття України кінця 80‑х років ХХ ст., розвиває соціальні смисли, які так і не привернули увагу дослідниці. Натомість вона подає досить-таки суб’єктивне трактування вихопленого з публіци­стич­ного твору Олеся Гончара фрагмента без урахування його громадянського пафосу.
З усього достатньо широкого спектру підходів до творчості Олеся Гончара можна виділити принаймні два, що увиразнюють діахронічний і синхронічний аспекти її дослідження. З одного боку, історичний, що вимагає аналізувати, інтерпретувати його діяльність і творчість, виходячи з обставин того часу, коли писалися його художні та публіцистичні твори, а, з іншого боку, сучасний, що вимагає дивитися на здобутки митця, виходячи з того, яке місце посідають його праці зараз, коли Україна проходить болісний процес становлення як незалежна держава, коли підросло нове покоління письменників, публіцистів і читачів, для яких Олесь Гончар це вже минуле. Саме тут можна знайти чимало скептиків, для котрих письменник безнадійно застарів і для майбутнього його спадщина не становить якоїсь суттєвої користі. Вона часто пов’язується з колишньою тоталітарною системою, апологетику якої приписують Гончару. Насправді ж політична система, у координатах якої пройшла переважна більшість життя Олеся Гончара, не завжди сприяла для розвитку його таланту як публіциста. Йому досить часто і в повоєнні роки, і в часи після згортання хрущовської відлиги, і особливо у 80‑і доводилося працювати, як висловився В.Різун стосовно професійних журналістів, на межі морально-етичного фолу” [660, 8].
Мабуть, кожен із апологетів творчості Олеся Гончара може знайти аргументи на користь своєї точки зору. Для нас набагато важливіше знайти оту золоту середину, яка б дала можливість, переглянувши застарілі підходи, об’єктивно й науково оцінити спадщину Олеся Гончара з сучасних позицій, з вершини початку ХХІ століття, особливо ту її чи не найменш досліджену частину, яка пов’язана з журналістською, публіцистичною, редакторською його діяльністю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаційне дослідження здійснене у відповідності з комплексною темою науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір”, №01БФ045 01.
Мета і завдання дослідження
Мета даної наукової праці вивчення публіцистичної творчості Олеся Гончара із залученням його журналістської та редакторської діяльності зумовила розв’язання ряду завдань, пріоритетними з яких є:
застосовуючи метод автобіографічного синергену, розглянути головні етапи праці Олеся Гончара як журналіста, публіциста, редактора;
виявити провідні мотиви його журналістської та публіцистичної творчості; проаналізувати їх з урахуванням контекстів доби та художніх здобутків митця, його мемуаристики та епістолярію;
через аналіз публіцистики письменника 30‑х 90‑х років ХХ століття розкрити еволюцію його світоглядних позицій, концепцію дійсності й державотворення, жит­тєвий, суспільний та естетичний ідеал, а також громадську діяльність;
здійснити квантитативно-квалітативну характеристику жанрової системи публіцистики Олеся Гончара, указати на її своєрідність і динаміку розвитку;
визначити прагматичний потенціал публіцистичних текстів з позицій суб’єкта та адресата мовлення;
з’ясувати окремі особливості поетики публіцистичних творів митця в ономастичному та інтертекстуальному вимірах;
залучаючи рукописну спадщину та архівні матеріали, висвітлити технологію роботи письменника над публіцистичним текстом;
представити публіцистичну творчість Олеся Гончара як специфічний різновид літературної діяльності та найвищий майстерний вияв художньої публіцистики письменницьку публіцистику.
Об’єктомдослідження є публіцистична творчість Олеся Гончара, його журналістська та редакторська діяльність. Предмет дослідження становить письменницька публіцистика Олеся Гончара як сторінка історії вітчизняної журналістики, особливості її поетики та прагматики. Матеріалом послужили 1020 текстів журналістських і публіцистичних творів, представлених у 7 окремих книжках публіцистики письменника: Зустрічі з друзями” (1950), Китай зблизька” (1951), Япон­ські етюди” (1961), Про наше письменство” (1972), О тех, кто дорог” (1978), Письменницькі роздуми” (1980), Чим живемо: На шляхах до українського Відродження” (1991, друге видання 1993), публікаціях окремих творів у 5 і 6 томах шеститомного зібрання творів (1979), у 6 томі семитомного видання творів (1988), у збірнику оповідань, нарисів та есе Далекі вогнища” (1987), збірнику матеріалів Високоліття: Олесю Гончару 75” (1993), а також, що друкувалися в періодичних видання України, інших республік колишнього Радянського Союзу та в країнах Західної Європи й Америки. Крім того, джерельну базу дослідження становлять тексти публіцистичних творів з Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, Книжкової палати України та родинного архіву письменника.
У роботі використовуються такі методи дослідження: порівняльно-історичний, біографічний (автобіографічного синергену), статистичний, описовий, контент-аналіз, соціопсихолінгвістичний експеримент, про що докладніше йдеться в першому розділі.
Наукова новизна дисертації визначається предметом та об’єктом дослідження, відсутністю більш-менш помітних праць, які б розкривали неповторний оригінальний характер Гончарової публіцистики, окреслювали його журналістську й редакторську діяльність. Це перша спроба представити творчу постать Олеся Гончара з точки зору історії української журналістики.
Хоча творчий доробок Олеся Гончара досі не був обділений увагою, досить згадати ґрунтовні дослідження його творчості, що належать перу М.Гу­мен­но­го [382], В.Дончика [400; 401; 404], М.Жулин­ського [417], О.Килимника [473], В.Коваля [484; 485], М.Ма­ли­новської [546], М.Наєнка [578; 579; 580], А.По­гріб­ного [617; 618], Є.Сверстюка [675], Н.Сологуб [703], М.Шумила [794], однак слід зазначити, що це переважно літературознавчі або лінгвістичні дослідження, які практично ніяк не торкаються заявленої в заголовку даної праці проблеми. І лише в дисертаційних працях В.Шкляра Публіцистика та худож­ня література: продуктивно-творча інтеграція” (К., 1989) [784], Н.Заверталюк Письменницька публіцистика в Україні 20‑х 70‑х рр. ХХ ст. Проблеми. Жанри. Майстерність” (К., 1992) [421] та В.Зубовича Олесь Гончар літературний критик і дослідник літератури” (К., 1993) [446] є часткові фрагмен­ти, що стосуються публіцистики митця. Оскільки предметом спеціального дослідження журналістська, публіцистична, редакторська діяльність Олеся Гонча­ра ще не була, окремих більш-менш вагомих праць у цьому напрямку немає, то все це дає підстави розглядати обрану наукову проблему як нову та актуальну.
Новизна дисертації ще більше обґрунтовується тим, що в історії української журналістики зустрічаються лише поодинокі дослідження, у яких окремо розглядається публіцистика певного письменника (БабишкінО. Олександр Довженко публіцист. К., 1989 [15]; КухалашвіліК. Леся Українка публіцист. К., 1965 [520]), і то такий аналіз здійснюється переважно з позицій літературознавства, а праці відомих науковців, фахівців у галузі журналістики В.Здоровеги [435], В.Качкана [468], Л.Бойка [50], А.Москаленка [569; 570], Ю.Лазебника [525], С.Квіта [470], М.Веркальця [68], О.Бахаревої [27], І.Саченка [672; 673], Є.Сухомлина [716], а також А.Дриня [405], В.Іва­ненка [447], М.Савельєвої [669] та ін. торкаються лише окремих, хоча й важливих аспектів письменницької публіцистики.
Теоретична цінність дослідження посилюється ще й тим, що у відомих працях, присвячених теорії тексту та його редагування [376; 450; 561; 584; 687; 688; 721] питання прагматики твору, зокрема журналістського, здебільшого розглядаються з позицій об’єкта, а не суб’єкта мовлення, тобто акцент робиться на чинниках адресата”, а не на проблемі мовця” [792, 251252]. Оперуючи поняттями автобіографічний синерген”, автобіографічний дискурс”, ми прагнули розкрити й цей аспект прагматики публіцистичних творів Олеся Гончара.
Аналіз мотивів публіцистики письменника, розгляд жанрової системи, індивідуальних особливостей поетики й стилю, з’ясування специфіки редагування та саморедагування текстів проводяться в контексті з тими проблемами, які розв’язувало су­спільство на певному етапі понад 60‑літньої журналістської та публіцистичної праці митця.
Новим є намагання автора цієї праці подати публіцистичну творчість Олеся Гончара як специфіч­ний різновид публіцистики взагалі письменницьку публіцистику, що відрізняється посиленою увагою до використання розмаїтих художніх засобів, багатством жанрових форм, емоційним відтворенням дійсності, художністю типізації її прикметних явищ. Будучи самостійним видом письменницької діяльності, публіцистика Олеся Гончара водночас є органічною частиною виробленої ним у процесі написання романів, повістей, новел, оповідань, віршів естетичної системи, що характеризується масштабністю, планетарністю мислення, лірично-ро­ман­тич­ним підходом до освоєння дійсності, світлоносним началом. Її духовні орієнтири не втратили значущості і в наш час.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її теоретичні положення та підсумки, а також зібраний матеріал можуть знайти використання в фундаментальних теоретичних дослідженнях з історії журналістики, письменницької публіцистики, творчості Олеся Гончара. Ідеї та аналітичні розробки, викладені в дисертації, можуть бути залучені до викладання ряду курсів з історії журналістики, текстознавства, літературного редагування, читання спецкурсів на факультетах журналістики та філології, при написанні підручників та навчальних посібників для спеціальностей Журналістика”, Видавнича справа та редагування”, Літературна творчість”, укладання словника Заголовки творів письменницької публіцистики”.
Результати дослідження були впроваджені в процес викладання ряду філологічних дисциплін у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Дисертант є упорядником та автором передмови й коментарів до дев’ятого тому 12-томного видання творів Олеся Гончара, до якого увійшла публіцистика письменника, що виходить зараз у видавництві Наукова думка”.
Апробація результатів дисертації
Робота пройшла апробацію на Міжнародних наукових конференціях Документалістика на зламі тисячоліть” (Луганськ, 2001); Журналістика 2002: проблеми світового інформаційного простору”, присвяченій 55-річчю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002); ”Українська література: духовність, ментальність” (Кривий Ріг, 2002); Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, 2003; Луганськ, 2004); Спадщина Т.Шевченка як націєтворчий чинник” (Київ, 2003); Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2003); Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003), Всеукраїнських наукових конференціях Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002); Олесь Гончар: пошуки сучасної інтерпретації (до 85-річчя від дня народження Олеся Гончара)” (Дніпропетровськ, 2003); Документалістика на порозі ХХІ століття” (Луганськ, 2003), Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 2003), Українська література в контексті світової” (Одеса, 2004), регіональних наукових конференціях Постать Юрія Яновського в контексті літературного процесу ХХ століття” (Київ, 2002); Олесь Гончар; традиційне та сучасне прочитання творчості” (Київ, 2003), Творча спадщина Бориса Грінченка в системі національних духовних вимірів” (Луганськ, 2003), з ономастики, топоніміки, ергономії (Луганськ, 2004), наукових читаннях Постмодернізм як проблема в історії художньої літератури” ( Київ, 2002), Всеукраїнських Гончарівських читаннях, присвячених 85-річчю від дня народження Олеся Гончара (Дніпропетровськ, 2003).
Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри теорії масової комунікації Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка 25 червня 2004 року.
Публікації
Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в монографії Олесь Гончар журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності” (К., 2004), 36 статтях, у тому числі 27, опублікованих у фахових виданнях.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і додатків. Список літератури налічує 816 джерел. Ілюстративний матеріал охоплює 1 таблицю, 3 схеми, 3 діаграми і 14 графіків. Загальний обсяг тексту дисертації 397 сторінок.

Список литературы

1. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбдуллинР.Г. О работе редактора с автором в книжном издательстве // Книга. Исследования и материалы. Вып. 11. М.: Книга, 1965. С.104116.
2. АбліцовВ. Болісний пошук Батьківщини найпер­ше духовної // Молодь України. 1997, 3квіт.
3. Абрамович С. Публіцистика і література // Лек­сикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С.463464.
4. АверинцевС.С. Символ // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Гл. ред. и сост. А.Н.Николюкин. М.: НПК Интелвак”, 2003. Стлб.976978.
5. Авксентьєва Г. Літературний пейзаж як мо­мент вираження національної ментальності // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збір­ник наукових праць. Вип.16. К.: Твім інтер, 2003. С.282294.
6. Автомонов П. Жанр переднього краю: Український нарис-портрет в роки дев’ятої п’яти­річ­ки. К.: Рад. письменник, 1976. 211с.
7. Автор и редактор // Вопросы литературы. 2003. №4. С.259277.
8. АдамьянцТ.З. О некоторых факторах эффективности документализма в радио- и телевизионной журналистике: Автореф. дис. канд.филол.наук : 10.01.10/ Моск. ун‑т. М., 1980. 23 с.
9. Алексеев М. Дивизионка. Документальные новеллы. М.: Сов. Россия, 1960. 111 с.
10. Алимжанов А. Монолог о самом дорогом // Лит. газета. 1978, 11 окт.
11. АнастасьевН. Провокация // Вопросы литературы. 2002. №1. С.347354.
12. Андрухович Ю. Постмодернізм не напрям, не течія, не мода // Слово і час. 1999. №3. С.66.
13. Арутюнова Н. Прагматика // Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. 2-е изд. М.: Большая российская энциклопедия, 2000. С. 389390.
14. Бабишкін О., Килимник О. Націоналістична теорія” і практика Івана Сенченка // Дніпро. 1948. №3. С.113124.
15. Бабишкін О. Олександр Довженко публіцист. К.: Дніпро, 1989. 200 с.
16. Бабишкін О. Олесь Гончар. К.: Дніпро, 1968. 324 с.
17. Бабишкін О. Юрій Яновський. К.: Рад. пись­менник, 1957. 301 с.
18. БагалійД.І. Історія Слобідської України. Хар­ків: Дельта, 1993. 255с.
19. Багиров Э.Г., Борецкий Р.А., Юровский А.Я. Основы телевизионной журналистики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. 240 с.
20. Балаян І. Перегортаючи фронтові газети // Ленінський шлях. 1960, 16 черв.
21. Бандура Ю. Олесь Гончар і еміграція // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київ. ун-т, 2003. Вип.6. С.812.
22. БараневичЮ.Д. Проблемы сочетания документального и художественного отображения действительности в радиожурналистике (Литературно-драматическое радиовещание): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.10 / Киев. гос. ун‑т. К., 1966. 20 с.
23. БаранникД.Х. Мовна структура публіцистичного стилю (До питання про майстерність публіцистичного виступу) // Українська мова та література в школі. 1978. №6. С.2734.
24. БарановВ.М., БочаровА.Г., СуровцевЮ.И. Ли­те­ратурно-художественная критика. М.: Высшая школа, 1982. 208с.
25. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
26. Батюк В. Він Україні неба прихилив // Вінок пам’яті Олеся Гончара: Спогади. Хроніка. / Упоряд. В.Д.Гончар, В.Я.П’янов. К.: Укр. письменник, 1997. С.92123.
27. БахареваО.П. Джеймс Олдридж-публицист в борьбе за мир и дружбу народов: Автореф. дис. канд. фил. наук: 10.01.10/ Киев. гос. ун-т. К., 1984.20 с.
28. БахаревН.Е. Структурно-функциональное разви­тие заголовка на материале заголовков из газет и журналов: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.10 / Алма-Атин. гос. ун-т. Алма-Ата, 1971. 20 с.
29. БахтінМ. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.308317.
30. БахтинМ. Вопросы литературы и эстетики: иссле­дования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
31. БахтинМ. Проблемы поэтики Достоевского. Изд. второе, перераб. и дополн. М.: Сов. писатель, 1963. 364 с.
32. БезверхаЗ.А. Жанрові та лексико-стилістичні особливості матеріалів преси з проблем Чорнобиль­­ської аварії на ґрунті їх кваліметричного та семантичного аналізу: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Київ. ун‑т ім. Тараса Шевченка. К., 1997. 20с.
33. БелецкийА.А. Лексикология и теория языкозна­ния (ономастика). К.: Изд-во Киев. ун-та, 1972. 211 с.
34. БелуноваН.И. Дружеское письмо в функционально-стилистическом аспекте // Русский язык в школе. 2000. №1. С.7578.
35. БеляковА.А. Экологическая пресса в Украине. К.: Юникорн, 1995. 48с.
36. Бєляков О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації. К.: ВПЦ Київ­ський університет”, 2001. 128 с.
37. БєляковО.О. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Дис. канд. філол. наук: 10.01.08/ Київ. ун‑т ім. Тараса Шевченка. К., 1999. 183с.
38. БеневоленскаяТ.А. Экологические проблемы сов­ременной публицистики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 140 с.
39. Бережний В. Олесь Гончар // Слово про Олеся Гончара. К.: Рад. письменник, 1988. С.156159.
40. Бережной А.Ф. В.И.Ленин публицист и редактор. М.: Мысль, 1975. 153 с.
41. БерезаБ. Автор Прапороносців” у Старому Скалаті // Збручанська зоря. 1983, 20 черв.
42. БердиховськаБ. Прапороносці непочатого минулого // Критика. 2002, травень. С.2225.
43. БылинскийК.И., РозентальД.Е. Литературное редактирование. М.: Искусство, 1961. 355с.
44. БілецькийФ.М. Оповідання. Новела. Нарис. К.: Дніпро, 1966. 89 с.
45. Білий О. На наших очах відроджується Київ” // Київ. 2003. №23. С.38.
46. Білоус Д. Великий українець // Вінок пам’яті Олесю Гончару: Спогади. Хроніка / Упор. В.Д.Гончар, В.Я.П’янов. К.: Укр.пись­мен­ник, 1997. С.1216.
47. Блажко Е. Де сходяться дороги // Літ.Україна. 1982, 19 серп.
48. БлисковскийЗ.Д. Муки заголовка. М.: Книга, 1981. 111с.
49. БогдановВ.А. На переднем крае. М.: Знание, 1984. 64 с.
50. БойкоЛ. Згусток неспокою: Літературно-критич­ні статті. К.: Рад. письменник, 1978. 335 с.
51. БойкоЛ.С. Про людський фактор пером публіциста // Радянське літературознавство. 1986. №4. С.614.
52. Бокий І. Планета. Слово про Олеся Гончара // Сільські вісті. 1993, 3 квіт.
53. Бокий І. Тяжке, але правдиве щастя // Високоліття.Олесю Гончару 75. Збірник матеріалів. К., 1993. С.2758.
54. БолотовВ.И. Множественное число имени собственного и аппелятива // Имя нарицательное и собственное. М.: Наука, 1978. С.93106.
55. БондарЄ. Становлення і розвиток українського радянського нарису. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1962. 80 с.
56. Боннер О. Точка зору // Молодь України. 1991, 22 серп.
57. БородиноваМ.В. Литературно-эстетические взгля­ды Олеся Гончара: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.08 / Институт литературы им.Т.Г.Шевченко. К., 1987. 17 с.
58. Бочарова Т.Г. Лексико-семантические повторы в текстах интервью // Вопросы лексикологии и стилистики французкого языка. Сб. науч. трудов. М.: Моск. гос. пед. ин-т иностр. языков им. Мориса Тореза, 1981. Вып.177. С.2246.
59. БратанМ. З думою про велике. Нове видання книжки О.Гончара Письменницькі роздуми” // Наддніпровська правда. 1981, 16 січ.
60. Братусь І. Роздуми Олеся Гончара про Тараса Шевченка // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київ. ун-т, 2003. Вип.6. С.1721.
61. БрюховецькийВ. Критика літературна // Україн­ська літературна енциклопедія: У 5 т. К.: Ук­ра­їнська енциклопедія, 1995. Т.3. С.6366.
62. БугримВ.В. Чорнобильська катастрофа у засобах інформації // Чорнобиль і преса: реалії взаємодії. Мат. І Міжнар. наук.-практ. конф. Чор­но­биль у засобах інформації”. К.: Хрещатик, 1992. 80 с.
63. БурякВ.Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Еволюція форм і методів вираження інформації (факту) в контексті інтелектуалізації творчої свідомості. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2001. 390 с.
64. ВатченкоО.Ф. Письмо Политбюро ЦК КП Украины от 21 февраля 1972 года // ЦДАГО України. Ф.1, оп.16а, спр.9. С.2026.
65. Введение в литературоведение. Литературное про­изведение: Основные понятия и термины / Под ред. Л.В.Чернец. М.: Высш.шк., Изд. центр Академия, 2000. 556 с.
66. ВежбиньскиЯ. Как заголовок сигнализирует о содержании произведения // Русская словесность в школах Украины. 1998. №4. С.4041.
67. Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського / Редкол.: ГончарО.Т. та ін. К.: Веселка, 1992. 551 с.
68. ВеркалецьМ.М. Художня та публіцистична орієнталістика А.Кримського у контексті літератур­ного і культурного процесу України 2‑ї пол. ХІХ поч. ХХ ст.: Автореф. дис. докт. філол. наук: 10.01.08/ Київ. нац. ун-т. К., 1997. 42с.
69. ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 404 с.
70. ВинниченкоВ. Щоденники // Київська старовина. 2000. №6. С.83102.
71. Високоліття: Олесю Гончару 75: Зб. матеріалів / Ред.-упоряд. В.Я.П’янов. К.: Укр. письменник, 1993. 214 с.
72. Високо нести прапор радянського патріотизму // Вітчизна. 1949. №3. С.117.
73. Віддалені посли Батьківщини. Українська діаспора після VІІІ конгресу СКУ. Українська діаспора, відповіді на виклики часу // Український форум. 2003, 31 жовт.
74. Вінок пам’яті Олесю Гончару: Спогади. Хроніка / Упор. В.Д.Гончар, В.Я.П’янов. К.: Укр.пись­менник, 1997. 453с.
75. ВладимировВ.М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розуміння. К.: Київ. нац. ун‑т, 2003. 220 с.
76. Власова Л.И. Некоторые особенности структуры публицистического текста: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.10 / Киев. гос. ун-т. К., 1985. 24 с.
77. ВознюкГ.Д. Писательская критика в украинской советской литературе (специфика, этапы, твор­ческая индивидуальность): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.02/ Институт литературы им.Т.Г.Шев­чен­ко. К., 1986. 17 с.
78. Гайдаєнко І. В дальніх краях. Дорожні враження // Вітчизна. 1949. №8. С.15118.
79. Гайдаєнко І. Зустріч за океаном // Дніпро. 1947. №11. С.7377.
80. Галич В. Асоціоніми в поетиці публіцистичних творів Олеся Гончара // Регіональна ономастика: Матеріали І регіональної науково-практичної конференції з ономастики. Луганськ: Альма-матер, 2004. С.1925.
81. Галич В. Борис Грінченко і мовний мотив у публіцистиці Олеся Гончара // Творча спадщина Бориса Грінченка в системі національних духовних вимірів: Матеріали наук. конф. Луганськ: Знання, 2004. С.8188.
82. Галич В. Виступи Олеся Гончара перед студентською аудиторією // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський ун-т, 2003. Вип.6. С.4752.
83. Галич В. Доля дарувала дві світлі зустрі­чі. Роздуми над листами Олеся Гончара // Київ. 1999. №910. С.134136.
84. Галич В. Екологічні мотиви в публіцистиці Олеся Гончара // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2004. №3. С.3043.
85. Галич В. Жанрово-тематичне розмаїття публіцистики Олеся Гончара // Бахмутський шлях. 2002. №3-4. С.136149.
86. Галич В. Заголовок у структурі змісту й форми публіцистичних творів Олеся Гончара // Збірник праць Науково-дослідницького центру періодики. Львів, 2003. Вип.11. С.537556.
87. Галич В. Заголовок-цитата в публіцистиці Олеся Гончара // Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Луганськ: Знання, 2003. С.818.
88. Галич В. Іван Франко в публіцистиці Олеся Гончара // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. Вип.5. С.367371.
89. Галич В. Лист-привітання як мала жанрова форма публіцистики Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2003. №9. С.173186.
90. Галич В. Лист як складова жанрової парадигми публіцистики Олеся Гончара // Литературоведческий сборник. Донецк: ДонНУ, 2003. Вип.14. С.4657.
91. Галич В. Майстри не вмирають вони ступають у безсмертя // Бахмутський шлях. 2001. - №3-4. С.173181.
92. Галич В. Нарис у жанровій системі публіцистичної спадщини Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2003. Т.12. С.4352.
93. Галич В. Некролог у жанровій структурі публіцистики Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2003. Т.10. С.6367.
94. Галич В. Новітні тенденції в літературному процесі в оцінці Олеся Гончара // Бахмутський шлях. 2003. №3-4. С.146150.
95. Галич В. Нотатки із сьогодення” Олеся Гончара: відоме і невідоме // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2002. Т.7. С.6567.
96. Галич В. Олесь Гончар журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: Монографія. К.: Наук. думка, 2004. 816 с.
97. Галич В. Олесь Гончар і діаспора // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць. К.: Твім інтер, 2004. Вип.17. С.310320.
98. Галич В. Олесь Гончар і Микола Щепенко // Слобожанщина: літературний вимір. Збірник наук.праць. Луганськ: Знання, 2004. Вип.2. С.1013.
99. Галич В. Олесь Гончар редактор // Вітчизна. 2004. №3-4. С.141147.
100. Галич В. Передмова як жанр публіцистики Олеся Гончара // Всеукраїнські Гончарівські читання (доповіді та повідомлення). Дніпропетровськ: НГУ 2004. С.3339.
101. Галич В. Постаті письменників-слобожанців у публіцистиці Олеся Гончара // Слобожанщина: літературний вимір. Збірник наук.праць. Луганськ: Знання, 2003. Вип.1. С.2027.
102. Галич В. Постать Юрія Яновського в публіцистиці Олеся Гончара // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський ун-т, 2003. Вип.4. С.4551.
103. Галич В. Початок журналістської діяльності Олеся Гончара // Українське журналістикознавство. К., 2003. Вип.4. С.611.
104. Галич В. Проблема ментальності українського народу як провідний мотив публіцистики Олеся Гончара // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. К.: Твім інтер, 2002. Вип.14. С.377385.
105. Галич В. Публіцистична стаття у творчій спадщині Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2002. Т.9. С.127132.
106. Галич В. Публіцистичність роману Прапороносці” Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2002. №12. С.7987.
107. Галич В. Публіцистичність щоденникових записів Олеся Гончара воєнних років // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2002. Т.6. С.95106.
108. Галич В. Радіопубліцистика Олеся Гончара // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2004. №7. С.5969.
109. Галич В. Рецензія в парадигмі публіцистики Олеся Гончара // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Славянск: СГПУ, 2003. Вып.ХІ. Ч.2. С.160176.
110. Галич В. Рецепція постаті Олександра Довженка в публіцистиці Олеся Гончара // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. № 627: Серія Філологія. Вип. 40. Харків: ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2004. С. 159166.
111. Галич В. Специфічні особливості інтерв’ю в жанровій системі публіцистики Олеся Гончара // Литературоведческий сборник. Донецк: ДонНУ, 2002. Вип.12. С.126134.
112. Галич В. Творчі задуми Олеся Гончара в дискурсі його публіцистики // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наук. праць. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2003. Т.15. С.1627.
113. Галич В. Телевізійна публіцистика Олеся Гончара // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський ун-т, 2003. Вип.5. С.4752.
114. Галич В. Українська ономастика в публіцистиці Олеся Гончара // Наукові записки Інституту журналістики. К., 2002. Т.8. С.99107.
115. Галич В. Харків як історико-культурний центр в публіцистиці Олеся Гончара // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2003. №5. С.2835.
116. Галич В. Шевченкіана Олеся Гончара // Шевченкознавчі студії.: Збірник наук. праць. К.: ВПЦ Київ. ун-т , 2004. Вип.6. С.5459.
117. Галич О. Варвара Чередниченко та Олесь Гончар // Вітчизна. 1997. №910. С.138139.
118. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури / За наук. ред. Олександ­ра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
119. ГаличО.А.Українська письменницька мемуаристика: Природа, еволюція, поетика. Монографія. К.: КДПІ ім. О.М.Горького, 1991. 217 с.
120. ГинзбургЛ.Я. О старом и новом: Статьи и очерки. Л.: Сов. писатель. Ленинградское отделение, 1982. 424 с.
121. Геній більше в задумах, аніж у звершеннях” Олесь Гончар про Олександра Довженка // Кримська світлиця. 1998, 20 листоп.
122. ГерасименкоО.І. Редактор центральна постать у видавництві // Друг читача. 1968, 1жовт.
123. ГетеИ.В. Об искусстве. М.: Искусство, 1975. 623 с.
124. ГлушковН.И. Методология сравнительно-исто­ри­ческого исследования очерковой прозы в совре­мен­ной теории жанра // Жанрово-стилевые пробле­мы советской литературы. Межвузовский тематический сборник научных трудов. Калинин, КГУ, 1986. С.315.
125. Глушко О. Сім десятиріч Вітчизни” // Вітчизна. 2003. №12. С.23.
126. Голобородько В. Калина об Різдві. К.: Укр. письменник, 1992. 199с.
127. ГончарВ. Космос і земля його душі // Молодь України. 1998, 2 квіт.
128. Гончар В. Повернення до своєї хати // Україн­ська газета. 2000, 21 груд.
129. Гончар Олесь. Агітатор // Ленінська зміна. 1938, 14 трав.
130. Гончар Олесь. Альпи (другий варіант першої частини трилогії Пра­по­ро­носці”). Інститут літератури ім. Т.Г.Шев­чен­ка НАН України. Відділ рукописних фондів і текстології. Ф.96/2.
131. Гончар Олесь. Берегти колгоспного коня // Розгорнутим фронтом. 1934, 23 берез.
132. Гончар Олесь. Білий лотос // Київ. 2003. №1. С. 20 35.
133. Гончар Олесь. Блакитні вежі Яновського // Твори: У 7т. К., 1988. Т.6. С.510522.
134. Гончар Олесь. Будьмо гідними святинь. Рукопис // Родинний архів письменника.
135. Гончар Олесь. В Веймарі // Літ. Україна. 1983, 6 січ.
136. Гончар Олесь. В доповідь. Підготовчі матеріали // Родинний архів письменника.
137. Гончар Олесь. Визнання народу. Рукопис. 3с. // Родинний архів письменника.
138. Гончар Олесь. Виступ. 8/10. Рукопис // Родин­ний архів письменника.
139. Гончар Олесь. Виступ для радіо на закордон. 5лист. 1983 // Родинний архів письменника.
140. Гончар Олесь. Виступ на засіданні пленуму ЦК КПУ, 1974 // Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф.1, оп.2, спр.103.
141. Гончар Олесь. Выступление на юбилейном пленуме правлений творческих союзов и организаций СССР и РСФСР, посвященном 50‑летию Советской власти // Лит.газета. 1967, 25 окт.
142. Гончар Олесь. Виступ на зустрічі (або на Всесоюзн[ому] з’їзді). Підготовчі матеріали // Родинний архів письменника.
143. Гончар Олесь. Виступ на Інтербаченні // Родинний архів письменника.
144. Гончар Олесь. Виступ на Центральному телебаченні. 14.02.88 // Родинний архів письменника.
145. Гончар Олесь. Виступ по Всесоюзному радіо від 1бе­резня 1982 року // Родинний архів письменника.
146. Гончар Олесь. Виступ по телебаченню 2 березня 1983 року // Родинний архів письменника.
147. Гончар Олесь. [Від імені Української Ради Миру] // Голос України. 1991, 22 серп.
148. Гончар Олесь. Відлито у вогнях душі // Твори: У6т. К., 1979. Т.6. С.459462.
149. Гончар Олесь. Вій”. Прем’єра в Харківському театрі ім. Ленінського Комсомолу // Ленінська зміна. 1938, 20 квіт.
150. Гончар Олесь. Віриться, Україна перетриває й це. То буде уже без нас, без нас” (Із щоденників) // Слово і час. 1998. №45. С.811.
151. Гончар Олесь. Вірний помічник партії // Вітчизна. 1948. №10. С.8.
152. Гончар Олесь. Вітаємо посланців естонської землі // Родинний архів письменника.
153. Гончар Олесь. Вітаємо співців твоїх, Білорусь! // Вечірній Київ. 1957, 17 верес.
154. Гончар Олесь. [Вітання школярам Ново-В’я­зів­ської середньої школи] // Зірка. 1961, 9 черв.
155.