Реалізація органами досудового розслідування процесуальних повноважень

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Бандурка Сергій Олександрович
УДК 343.12

Реалізація органами досудового
розслідування процесуальних повноважень

12.00.09 - кримінальний процес, криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Філін Д.В.

Харків – 2010
Вступ …………………………………………………………………3-13
Розділ 1. Поняття та загальна характеристика процесуальних повноважень органів досудового розслідування
1.1. Види органів досудового розслідування та поняття їх процесуальних повноважень ………………………………………………………….14
1.2. Система процесуальних повноважень органів досудового розслідування ……………….……………...………….……………………………...34
1.3. Межі процесуальної самостійності органів досудового розслідування у кримінальному судочинстві………………………………………….53
Висновки до першого розділу………………………………………. 66
Розділ 2. Реалізація повноважень органу дізнання у досудовому провадженні.
2.1. Компетенція та повноваження органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи…………….…………………………………….72
2.2. Реалізація повноважень органом дізнання у ході досудового розслідування………………………………………………………….89
2.3. Взаємодія органу дізнання з іншими підрозділами в ході досудового слідства …………………………………………………………….….100
Висновки до другого розділу ………………………………………..112
Розділ 3. Реалізація процесуальних повноваження слідчого на досудових стадіях кримінального процесу
3.1. Способи реалізації процесуальних повноважень слідчого у стадії порушення кримінальної справи…………………………………… 117
3.2. Система процесуальних повноважень слідчого та їх реалізація у стадії досудового розслідування…………………………………………… 133
3.3. Прокурорський нагляд за законністю реалізації процесуальних повноважень слідчого…………………………………………………… 146
Висновки до третього розділу …………………………………………...160
Загальні висновки……………………………………………………….165
Додатки…………………………………………………………………….180
Список літератури…………………………………………………....184- 205

ВСТУП
Актуальність теми пов’язана з необхідністю наукового дослідження теорії та практики реалізації органами досудового розслідування процесуальних повноважень на досудових стадіях кримінального процесу.
Потреба в реформуванні кримінально-процесуального законодавства зумовила не лише виникнення діаметрально протилежних поглядів щодо нового змісту інститутів порушення кримінальної справи, компетенції органу дізнання, процесуальних повноважень слідчого та здійснення прокурорського нагляду, але також продемонструвала потребу вироблення єдиних підходів на підставі завдань кримінального процесу.
Тенденції розвитку реалізації процесуальних повноважень органами досудового слідства, його систематизації та функціонування визначаються як пріоритетні напрями у сфері боротьби зі злочинністю.
Проведення судово-правової реформи, підготовки нового Кримінально-процесуального кодексу України ставить питання розширення процесуальних повноважень органів досудового розслідування під час виконання завдань кримінального судочинства, розкриття злочинів, забезпечення інтересів суспільства і держави, що являє собою один з провідних напрямків побудови системи кримінальної юстиції згідно з Концепцією її реформування в Україні.
Дослідженню сутності процесуальних повноважень у кримінальному процесі в науці приділялася значна увага вченими кримінально-процесуального циклу. Вагомий внесок у розроблення цієї проблематики внесли як вітчизняні, так зарубіжні процесуалісти та криміналісти: Ю.П.Аленін, С.А.Альперт, В.П.Бож’єв, О.В.Баулін, Ю.М.Грошевой, Т.М.Добровольська, В.М.Джига, А.В.Іщенко, П.С.Елькінд, Н.С.Карпов, О.В.Капліна, Л.Д.Кокорев, В.Є.Коновалова, О.М.Ларін, Е.Д.Лук’янчиков, В.Т.Маляренко, О.Р.Михайленко, М.М.Михеєнко, Я.О.Мотовіловкер, В.В.Назаров, В.Т.Нор, М.А.Погорецький, М.М.Полянський, В.О.Попелюшко, В.Д.Пчолкін, А.Л. Ривлін, М.М.Розін, В.М.Савицький, С.В.Слінько, С.М.Стахівський, В.М.Стратонов, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, І.В.Тиричев, В.Т.Томін, І.Я.Фойницький, Г.І.Чангулі, М.О.Чельцов, В.Ю.Шепітько, М.Е.Шумило, С.Ф.Шумілін, Л.Д.Удалова та інші.
Разом з тим, сьогодні немає єдності думок щодо визначення нормативного змісту та поняття компетенції, координації процесуальних повноважень органу дізнання, слідчого, прокурора, що при реформуванні кримінального процесу набуває особливого значення.
Подальша розробка теорії та практики процесуальних повноважень, необхідність внесення пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, норм, які складають змістовне наповнення досліджуваної проблеми, обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Наукове дослідження здійснено згідно до Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. №361/2006, та Концепції реформування кримінальної юстиції України (2008 р.); воно базується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України від 26 червня 2007 р. № 1245-V "Про Рекомендації парламентських слухань на тему "Про стан правосуддя в Україні", Наказу МВС України "Про затвердження Переліку пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років" від 20 липня 2010 р. № 347; відповідає тематиці наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ, є самостійною науковою працею дисертанта, а також частиною цільової комплексної програми "Про організацію наукової діяльності в системі МВС України", затвердженої Наказом Міністра внутрішніх справ України № 154 від 15.05. 2007 р.
Тему дисертації було затверджено вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 26 листопада 2010 р. (протокол № 9).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення правового змісту кримінального переслідування, його аналіз, класифікація кримінально-процесуальної діяльності оперативно-розшукових, пошукових, слідчих дій.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:
• визначити поняття та систему процесуальних повноважень органів досудового розслідування, їх класифікацію, ознаки та межі реалізації на досудових стадіях кримінального процесу;
• проаналізувати правове забезпечення реалізації органами досудового розслідування процесуальних повноважень у сучасних умовах;
• виявити провідні напрямки організаційної діяльності органу дізнання, його компетенцію та практику застосування їм його повноважень у разі здійснення оперативно-розшукових, процесуальних, слідчих дій на стадії порушення кримінальної справи та під час проведення досудового розслідування;
• сформулювати авторське визначення правового механізму реалізації процесуальних повноважень на досудових стадіях кримінального процесу, розробити теоретичну модель системи повноважень органу дізнання та процесуальних повноважень слідчого;
• розглянути статус слідчого, місце в ньому його процесуальних повноважень та заходи забезпечення їх реалізації на досудових стадіях кримінального процесу; проаналізувати зміст, гарантії та забезпечення процесуальної самостійності слідчого;
• надати науково обґрунтуванні рекомендації щодо забезпечення правового захисту особи на досудових стадіях кримінального процесу під час проведення процесуальних та слідчих дій, надати характеристику гарантій прав і свобод суб’єктів кримінального судочинства;
• з’ясувати гносеологічні та правові вимоги стосовно постанови процесуальних рішень органу дізнання, слідчого; запропонувати типову модель процесуальних рішень під час реалізації процесуальних повноважень;
• виявити концептуальні положення процесуальних повноважень прокурора щодо здійснення нагляду за додержанням законності на досудових стадіях кримінального процесу; розробити теоретичні та практичні засади вдосконалення процесуальних повноважень прокурора;
• розробити науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення реалізації принципу презумпції невинуватості під час постанови суддею рішення про тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини та громадянина на досудовому розслідуванні.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають під час реалізації органами досудового розслідування процесуальних повноважень на досудових стадіях кримінального процесу.
Предметом дослідження є реалізація органами досудового розслідування процесуальних повноважень.
Методи дослідження охоплюють комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці та становлять теоретико-методологічну основу дослідження.
За допомогою діалектичного методу досліджено теорію та практику кримінального переслідування під час порушення кримінальної справи та досудового слідства; визначено правовий статус суб’єктів кримінального процесу, які мають державно-владні повноваження. (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3).
Порівняльно-правовий метод надав можливість порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України із законодавством зарубіжних країн, а також з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини і чинного законодавства з існуючими проектами КПК, що дозволило внести конкретні пропозиції щодо подальшого вдосконалення положень чинного КПК України та офіційних законопроектів щодо статусу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).
Історично-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей генезису, становлення та розвитку інститутів кримінального переслідування, процесуальних повноважень органів досудового розслідування та їх процесуального статусу, забезпечення судового контролю та прокурорського нагляду, правового регулювання оперативно-розшукової діяльності, правового захисту суб’єктів кримінального процесу (підрозділи 3.1, 3.2).
Статистичний та соціологічний методи виявили негативні та позитивні тенденції у реалізації процесуальних прав та обов’язків суб’єктів досудового розслідування, що надало можливість з урахуванням покажчиків судової статистики, статистичної інформації, анкетування, опитування, аналізу та інтерпретації емпіричних даних обґрунтувати науково-практичні пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи повноважень органів досудового розслідування у кримінальному процесі (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).
Системно-структурний аналіз дозволив визначити недоліки чинного законодавства та існуючих проектів КПК України. Усе це дозволило внести пропозиції щодо подальшого вдосконалення правових норм, які регулюють процедуру провадження розшукових, процесуальних та слідчих дій (підрозділи 2.1; 2.2; 2.3).
Нормативну базу дисертаційного дослідження складають Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство та інше галузеве законодавство України, зарубіжне законодавство, зокрема кримінально-процесуальні кодекси Російської Федерації, Франції, Німеччини, США, Великої Британії, інше зарубіжне законодавство, що регулює кримінально-процесуальну діяльність
Серед нормативних актів, що розглядалися в роботі, досліджено: законодавство Росії до 1917 р., Союзу РСР, проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13.12.2007 р. (реєстраційний номер 1233), проект Кримінально-процесуального кодексу України, підготовлений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, та інші правові акти чи їх проекти.
Теоретичне підґрунтя дисертації становлять роботи науковців у галузі загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального й міжнародного права, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального процесів та криміналістики.
Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського Суду з прав людини, укази Президента України, правові акти Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, офіційно опублікована практика Верховного Суду України (2002— 2010 роки.); відомчі нормативно-правові акти-накази Генерального Прокурора України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби безпеки України.
Відповідно до цілей дослідження проведено анкетування працівників правоохоронних органів та суддів, аналіз якого наведено в дисертаційній роботі. Проаналізовано 220 кримінальних справ, які розслідувалися слідчими підрозділами податкової міліції, та 450 матеріалів, за якими було відмовлено в порушенні кримінальної справи. Проведено анкетування 90 слідчих податкової міліції Харківської області та м. Київ, 110 слідчих ГУМВС України в Харківській області, 60 оперативних працівників органів податкової міліції Харківській області та м. Київ, 50 працівників органів дізнання ГУМВС України в Харківській області, 20 оперативних працівників управління Служби безпеки України по Харківській області.
Автором також використано власний 20 річний досвід роботи в органах внутрішніх справ України та податкової міліції Державної податкової служби України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень, присвячених теоретичним та практичним питанням реалізації процесуальних повноважень органу дізнання, слідчого, прокурора на досудових стадіях. У дисертації розвиваються теоретичні основи компетенції та повноважень органу дізнання на стадії порушення кримінальної справи, забезпечення процесуальної самостійності слідчого, який реалізує свої процесуальні повноваження, на досудових стадіях кримінального процесу, здійснення прокурорського нагляду на досудових стадіях. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, які запропоновано особисто здобувачем, зокрема:
уперше:
• визначено систему процесуальних повноважень органів досудового розслідування та межі їх процесуальної самостійності у кримінальному процесі;
• розроблено теоретичну модель реалізації результатів оперативно-розшукової діяльності на стадії порушення кримінальної справи;
• запропоновано заходи з удосконалення способів фіксації оперативних матеріалів для використання їх як доказів у кримінальному процесі;
• виходячи з аналізу теоретичних положень та практики застосування норм кримінального процесу, запропоновано змінити визначений процесуальний статус обвинуваченого на статус підслідного;
• на підставі аналізу теорії та практики розроблено теоретичну модель взаємодії податкової міліції з іншими підрозділами Міністерства фінансів України під час провадження за кримінальними справами;
удосконалено:
• поняття процесуальних повноважень органів досудового розслідування на досудових стадіях кримінального процесу;
• теоретичну конструкцію повноважень органу дізнання в процесі отримання оперативно-розшукової інформації;
• механізм реалізації повноважень органу дізнання у разі отримання оперативно-розшукової інформації, провадження слідчих дій за дорученням слідчого, під час тимчасового обмеження окремих конституційних прав і свобод людини та громадянина;
• порядок реалізації у кримінальному процесі результатів фактичних даних, отриманих оперативно-розшуковим шляхом, та вдосконалення порядку їх отримання для їх використання у кримінально-процесуальному доказуванні;
дістали подальшого розвитку:
• пропозиції щодо заходів прокурорського нагляду та судового контролю під час тимчасового обмеження окремих конституційних прав і свобод особи під час здійснення оперативно-розшукової діяльності та провадження досудового слідства;
• рекомендації стосовно внесення змін до КПК України щодо компетенції та повноважень органу дізнання та слідчого, меж їх процесуальної самостійності на досудових стадіях кримінального процесу;
• система наукових понять, положень і пропозицій стосовно кримінального переслідування під час досудового слідства як навчальної дисципліни "Кримінально-процесуальне право України".
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
• у практичній діяльності оперативних та слідчих підрозділів; у разі здійснення прокурорського нагляду та судового контролю під час досудового слідства; Результати дисертації знайшли своє впровадження у практичну діяльність згідно з актом державної податкової служби Харківської області від 10 листопада 2010 р.
• з науково-дослідній діяльності – для вдосконалення основних положень правового статусу суб’єктів кримінального процесу, які мають державно-владні повноваження у кримінальному переслідуванні; подальшої розробки принципів кримінального процесу, функцій кримінального переслідування та захисту на стадії досудового розслідування; визначення правової природи розшуку та системи дій, з яких він складається (акт впровадження у наукову діяльність Харківського національного університету внутрішніх справ від 17 листопада 2010 р.);
• у правотворчій діяльності, з метою забезпечення ефективної практичної діяльності правоохоронних органів, правового регулювання кримінального переслідування на досудових стадіях кримінального процесу;
• у навчально-методичній роботі – при підготовки навчальних посібників, методичних програм та безпосередньо в навчальному процесі, під час вивчення окремих розділів курсу кримінального процесу, написання контрольних, курсових і магістерських робіт, у науково-дослідницьких роботах викладачів та студентів; (акт впровадження в учбову діяльність Харківського національного університету внутрішніх справ від 17 листопада 2010 р.)
• у процесі підвищення рівня правової та професійної культури посадових осіб органів дізнання, слідчого, прокурора, судді.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження доповідались та обговорювались на трьох науково-практичних конференціях, зокрема: "Сучасні судово-експертні технології в кримінальному та цивільному судочинстві" (м. Харків, 2003 р.); "Молодь у юридичній науці" (м. Хмельницький, 2005 р.); "Сучасний стан та проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України" (м. Харків, 2007 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертації викладено у чотирьох статтях, які опубліковані у провідних виданнях з юридичних наук та затверджених ВАК України як фахові, та у трьох тезах доповідей на конференціях. Загальний обсяг публікацій становить 1,5 авт. арк.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, 9 підрозділів, висновків (до кожного розділу), загальних висновків, додатків, списку використаних джерел з 245 найменувань літератури.
Загальний обсяг дисертації – 205 сторінок, основний зміст – 179 сторінок, додатки – 4 сторінки, список використаних джерел – 22 сторінки.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Система кримінального процесу визначена як сукупність процесуальних і слідчих дій, зв'язаних участю суб'єктів кримінального процесу.
Компетенція – це коло завдань та питань, вирішити які закон зобов’язує відповідні органи та посадових осіб під час виконання конкретної процесуальної функції.
Компетенція включає до себе розгляд та вирішення питання щодо заяви, скарги, повідомлення, які надійшли до чергової частини органу дізнання (ст. 95 КПК України); компетенція щодо обов’язковості прийняття заяви про злочин і порядок їх розгляду та направлення заяви за належністю (ст. 97 КПК України); компетенція щодо збирання фактичних даних, їх оцінки як доказів (ст. 67 КПК України); компетенція щодо порушення або відмови в порушенні кримінальної справи (ст.ст. 98, 99 КПК України).
Компетенція складається з декількох елементів. По-перше, це наявність уповноваженого суб'єкта – органу або посадової особи. По-друге, це владне повноваження він визначає на підставі публічних правовідносин. По-третє, це владне повноваження яке забезпечується законом. По-четверте, владні повноваження повинні повинні бути гарантовані та забезпечені законодавством України.
Сформульована пропозицію щодо внесення до КПК України окремої статті, в якій слід передбачити компетенцію органу дізнання. Компетенція органу дізнання – це коло завдань та процесуальних питань, які сформульовані у кримінально-процесуальному законодавстві та вирішуються під час виконання органом дізнання функції кримінального переслідування.
Компетенція органу дізнання обмежується наступними положенням КПК України, а саме – постановою про порушення кримінальної справи і провадженням слідчих дій з установлення фактичних даних і закріплення слідів злочину строком до десяти діб, після чого матеріали перевірки або кримінальна справа повинна бути передані слідчому через прокурора.
Автор вважає, що поняття "повноваження" та "компетенція" близькі за сенсом, але не тотожні.
Особливістю структурної побудови органу дізнання є те, що їх підрозділи реалізують процесуальну функцію у зв'язку з покладеними на них обов'язками. Існує два види відносин: між начальником органу дізнання та співробітником чиї посадові обов'язки є здійснення функцій установи; між начальником органу дізнання та іншим співробітником органу державної влади. Особа, що проводить дізнання й орган дізнання можуть володіти неоднаковими правами. Відмінності цих однойменних суб'єктів кримінального процесу полягають у наступному. По-перше, особа, що проводить дізнання, — це співробітник, зобов'язаний здійснювати функцію органу дізнання, без будь-яких обмежень виконувати дії покладені законом. По-друге, особа яка проводить дізнання, є частиною цього органу і самостійно виконує обов’язки за наявності відомчого становища, закріпленого наказами Міністра внутрішніх справ, начальника податкової міліції, голови Служби безпеки України.
Перелік органів дізнання встановлений законодавцем, але практика ставить питання про його розширення.
2. Теорія права поділяє правовий статус на загальний, спеціальний і конкретний статус. Загальний охоплює найбільш істотні риси цього збірного поняття, характерні для будь-яких категорій, що підпадають під нього. Спеціальний статус мають керівник органу дізнання, оперативний співробітник органу дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, колегіальний суд. Конкретний виконують суб’єкти кримінального процесу.
Статус органу дізнання містить декілька ключових моментів. а) установа органу дізнання повинна мати всі необхідні утворюючі ознаки. б) потрібна наявність юридичного факту скоєння злочину та початку досудового провадження у кримінальній справі.
Автор розглядає статус органу дізнання як здійснення непроцесуальної і процесуальної діяльності, яка охоплює проведення оперативно-розшукових заходів, пошукових та слідчих дій у кримінальній справі.
Виходячи із статусу та функціонального призначення органу дізнання визначено, що його повноваження охоплюють права та обов’язки на проведення оперативно-розшукової, пошукової діяльності, на дії, спрямовані на допомогу слідчому, а також проведення слідчих дій до порушення та під час порушення кримінальної справи.
Механізм передачі оперативних матеріалів від органу дізнання до слідчого, згідно ст. 130 КПК України здійснюється на підставі постанови, яку повинен складати тільки керівник органу дізнання.
3. Початком руху кримінального процесу є виявлення посадовою особою органу дізнання ознак складу злочину, а не отримання заяви про злочин. Ці обставини дозволяють зробити висновок, що поняття "орган дізнання" охоплює дії по встановленню та наявність складу злочину, а не надходження заяви до чергової частини органу дізнання.
Правове регулювання здійснюється у кримінальному процесі на підставі постанови слідчого, прокурора, судді. Механізм дії правового регулювання охоплює проведення процесуальних та слідчих дій на підставі постанови про порушення кримінальної справи та постанови про проведення слідчої дії.
4. Встановлена теоретична модель межі повноважень органу дізнання. Автор пропонує закріпити межі досудового слідства у ст.ст. 22, 64 КПК України. Межі повноважень органу дізнання починаються після встановлення обставини злочину. До порушення кримінальної справи орган дізнання проводить перевірку матеріалів, а саме процедура встановлення приводів та підстав, за якими повинна порушуватися кримінальна справа згідно зі ст.ст. 94 - 98 КПК України; встановлює обставини, які виключають провадження у кримінальній справі згідно зі ст.ст. 6 п. 2; 99 КПК України.
Якщо обставини події виключають провадження керівник органу дізнання складає постанову про відмову в порушенні кримінального провадження по ст. 6 п. 2 КПК України.
Межі повноважень органу дізнання починаються з постанови про порушення кримінальної справи.
Межі повноважень органу дізнання на стадії досудового розслідування закінчуються складанням керівником органу дізнання постанови про порушення кримінальної справи та передачі матеріалів кримінальної справи через прокурора слідчому.
Межі процесуальної самостійності слідчого треба визначити як прийняття необхідних заходів до всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, встановлення обставин, що викривають або виправдовують, пом’якшують чи обтяжують покарання.
Межі процесуальних повноважень слідчого на стадії досудового слідства починаються з моменту отримання матеріалів кримінальної справи, складання постанови про прийняття кримінальної справи до свого провадження.
Межі процесуальних повноважень слідчого на стадії досудового слідства закінчуються складанням обвинувального висновку, який затверджує прокурор та направляє матеріали кримінальної справи до суду.
Слід ввести додаткову статтю в КПК України, у якій треба встановити межі досудового слідства. Межі повноважень слідчого починаються з отримання матеріалів перевірки, або кримінальної справи від органу дізнання. Межі повноважень слідчого закінчуються направленням кримінальної справи з обвинувальним висновком до прокурора, який затверджує обвинувальний висновок, або складає новий обвинувальний висновок та надає кримінальну справу до суду.
У статті слід відобразити, що орган дізнання надає матеріали перевірки або кримінальної справи слідчому. Слідчий проводить досудове слідство порушує кримінальну справу стосовно підозрюваного, підслідного та після встановлення обставин злочину складає постанову про притягнення особи як підслідного. Доповнити чи змінити обвинувачення слідчий має повноваження до передачі кримінальної справи до суду. Матеріали кримінальної справи надаються з обвинувальним висновком через прокурора до суду.
5. Реалізація оперативних даних у кримінальному процесі викликає процесуальні труднощі. По-перше, немає достатнього законодавчого регулювання використання оперативної інформації в судочинстві. Закон України "Про оперативно розшукову діяльність" не містить чіткого механізму передачі матеріалів від органу дізнання до слідчого, прокурора. По-друге, гарантії прав і свобод особи порушуються, тому що оперативне супроводження проводиться за межами кримінальної справи. По-третє, слідчій не може проводити слідчі дії, якщо оперативно-розшукова інформація не була перевірена процесуальним шляхом.
Основний напрямок органу дізнання слід визначити як застосування у кримінальному процесі оперативно-розшукової діяльності. Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб з метою припинення правопорушень у кримінальному судочинстві.
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: наявність достатньої інформації, яка потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів
Орган дізнання, якій здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов'язаний у межах своїх повноважень та правової основи оперативно-розшукової діяльності, своєчасного виявити та встановити обставини злочину, прийняти міри щодо викриття затримання особи, яка скоїла злочин.
У кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню керівником органу дізнання. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів забороняється. Строк проведення оперативно-розшукової діяльності не може перевищувати шести місяців.
Механізм надання оперативної інформації органом дізнання слідчому охоплює: складання постанови про надання матеріалів згідно зі ст. 130 КПК України. Постанову складає тільки керівник органу дізнання. Постанова складається з трьох частин: вступу, установчо-мотивуючої та постановчої частини. У вступі вказується найменування постанови, час, місце складання, данні керівника органу дізнання, який складає постанову, реєстраційний номер матеріалів ЖУП № 1, підстави складання постанови. В установчо-мотивуючій частині вказуються підстави ст. 64 КПК України, а саме результати проведення оперативних заходів, здійснення перевірочних та проведення слідчих дій. Встановлення обставин злочину. У постановчій частині вказується рішення щодо реалізації матеріалів ОРД. Результати надання оперативно-розшукових матеріалів до слідчого. Інформація прокурора щодо надання матеріалів слідчому.
6. Повноваження органу дізнання автор визначає: реалізацію оперативно-розшукових заходів у разі отримання та реалізації інформації про злочин; процесуальну діяльність органу дізнання, яка охоплює проведення слідчих дій за нетяжких злочинах та процесуальне закріплення фактичних даних по тяжких злочинах; оперативне супроводження слідчої групи.
Повноваження поділяються на дві групи: а) повноваження імперативні, коли при виникненні фактичної ситуації, яка передбачена законом, посадова особа зобов’язана провести тільки одну конкретну процесуальну дію, або прийняти конкретне рішення, передбачено законом; б). повноваження диспозитивні, коли при виникненні фактичної ситуації, яка передбачена законом, посадова особа зобов’язана провести процесуальну дію, або прийняти процесуальне рішення, але процесуальний спосіб реалізації повноваження вона обирає самостійно.
Система процесуальних повноважень слідчого на досудовому слідстві повинна містить наступні положення: проведення процесуальних та слідчих дій з установлення обставин злочину, винної особи, яка скоїла злочин; винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого; винесення обвинувального висновку або постанови про закриття кримінальної справи.
Механізм реалізації процесуальних повноважень слідчого в ході досудового слідства треба визначити у наступних формах: перша випливає із закону і встановлює підстави провадження слідчих дій за кримінальною справою; друга має матеріальне положення під час проведення процесуальних та слідчих дій.
7. Слідчій, отримавши оперативні матеріали, повинен перевірити фактичні дані та визначити їх як докази. Термін процедури перевірки не може перевищувати 10 діб.
Процедура (від латинського pгосеdеге - просування) визначається в кримінальному процесі як специфічна правовідносина, або комплекс правових відносин. Сутність процедури визначено як специфічну правовідносину, сукупність юридичних норм, які послідовно здійснюються суб’єктами права як нормативно встановлений порядок проведення перевірки. Процедура перевірки матеріалів - це послідовність, черговість здійснення перевірочних дій у кримінальному процесі, які охоплюють не правовідносини, а процедурний порядок юридичних дій, спрямованих на вироблення процесуального рішення. Після проведення перевірки матеріалу постанову про порушення кримінальної справи повинен скласти слідчий.
Повноваження слідчого охоплюють проведення процесуальних та слідчих дій, передбачених КПК України. Слідчі дії відрізняються від процесуальних тим, що вони завжди пов'язують з отриманням необхідних фактичних даних і є ефективним способом збирання доказів, гарантом встановлення істини. Слідчим діям у процесуальному законі приділяється істотна увага, особливо порядку їх проведення й оформлення. Кажучи про слідчі дії, слід мати на увазі те, що їх провадження тією чи іншою мірою пов'язується з певним примусом, оскільки вимоги слідчих засновується на законі та мають обов'язкову чинність.
Слідчий повинен надати матеріал перевірки органу дізнання після встановлення прогалини в його роботі на підставі постанови про повернення матеріалу для додаткової перевірки на підставі ст. 130 КПК України.
Постанову про порушення кримінальної справи повинен скласти слідчий, якій має процесуальну самостійність згідно зі ст. 114 КПК України.
Автор виділяє наступні групи повноважень слідчого. Перша група охоплює повноваження слідчого щодо перевірки матеріалів, які надійшли до нього від органу дізнання (ст. 97 КПК України); збирання, подання і оцінку фактичних даних та доказів у кримінальній справі (ст.ст. 66, 67 КПК України). Друга – це процесуальні повноваження стосовно руху кримінальної справи: порушення або відмова в порушенні кримінальної справи (ст.ст. 98, 99 КПК України); складання постанови про притягнення як обвинуваченого (ст. ст. 130-132 КПК України); на підставі постанови обрання та прийняття міри запобіжного заходу (ст. ст. 149 – 165 КПК України); ухвалення рішення про зупинення кримінальної справи (ст.ст. 206 – 210 КПК України). Третя – повноваження щодо допуску до кримінальної справи фізичних та юридичних осіб: постанова про визначення особи потерпілою, цивільним позивачем (ст.ст. 49, 50 КПК України); допуск захисника (адвоката) (ст.ст. 44 - 48 КПК України); допуск спеціаліста, експерта, перекладача, понятих та інших учасників. Четверта – інші повноваження, які забезпечують діяльність кримінального процесу: розгляд клопотань, заяв, скарг за кримінальною справою; забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у процесі; забезпечення охорони дітей, майна обвинуваченого; оголошення розшуку обвинуваченого; винесення постанови про відвід захисника у кримінальній справі та інші повноваження, передбачені КПК України.
Ст.ст. 22, 64 КПК України встановлює межі процесуальної самостійності слідчого. Згідно з нею слідчий зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявлення як тих обставин, що викривають , так і ті що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність. Ці обставини слідчий встановлює шляхом виявлення обставин, що підлягають доведення в кримінальній справі.
Аналіз провадження процесуальних та слідчих дій за кримінальною справою дозволяє згрупувати їх наступним чином.
Перша група містить положення щодо отримання фактичних даних: процесуальні та слідчі дії, які проводяться для отримання фактичних даних про винність особи в скоєні злочину. До них треба віднести огляд місця події, допит, очну ставку, проведення обшуку та виїмки; згідно з ч. 3 ст. 114 КПК України слідчий має повноваження давати органу дізнання вказівки та доручення про проведення оперативно-розшукових, пошукових дій за кримінальною справою. Окреме доручення слідчий надсилає слідчому іншого регіону згідно зі ст. 118 КПК України;
Друга група охоплює провадження процесуальних та слідчих дій, які слідчий здійснює за кримінальною справою стосовно особи, яка скоїла злочин: проведення допиту, впізнання, експертизи, очної ставки. При цьому участь підозрюваної або обвинуваченої особи регламентована КПК України, і вона має право з дозволу слідчого брати участь в проведенні слідчих дій. Її права гарантовано ст. 43, 43-1 КПК України.
Третя група охоплює провадження процесуальних та слідчих дій за допомогою спеціаліста, експерта, понятих, представників та інших учасників процесу.
8. Обвинувачення пов'язується з якісно новим етапом розвитку кримінального процесу – з появою конкретної особи, яка вчинила злочин. Кримінально-процесуальний закон, охороняючи інтереси особи, надає особливого значення цьому інституту.
Термін "кримінальна відповідальність" має на увазі поняття, вироблене наукою кримінального права. Притягнення особи до кримінальної відповідальності і притягнення як обвинуваченого — ці поняття використовуються лише як синоніми.
Процесуальний статус обвинуваченого треба встановити як підслідного. Підслідний не вважається винним, доки його винність не буде доведено в передбаченому законом порядку та встановлено вироком суду. Щоб уникнути різночитання закону, його недоліків під час тлумачення, доцільно іменувати постанову, що виноситься слідчим про притягнення як обвинуваченого, постановою про притягнення до кримінальної відповідальності підслідного.
Обвинувачення повинно бути складено, пред’явлено прокурором підслідному, який притягується до кримінальної відповідальності. Ці положення треба закріпити в ст. 140 КПК України.
Слідчий зобов'язаний допитати підслідного, навіть якщо той не бажає брати участь у провадженні слідчої дії. Пропонується змінити ст. 143 КПК України про процесуальний порядок допиту підслідного.
Сутність зміни обвинувачення полягає в тому, що слідчий має процесуальні права щодо зміни обвинувачення до встановлення істини. Обвинувачення може висуватися декілька разів, доки слідчий не буде впевнений, що обвинувачений скоїв злочин.
9. Взаємодія визначається як форма в різних аспектах: з одного боку, як процесуальна, з іншого - як організаційна або взаємозв’язок, координація.
У кримінальному процесі більш точне та повне визначення терміну взаємодія треба визначити як координацію. Координація роботи органу дізнання та слідчого охоплює всі рівні взаємодії, не обмежуючись розслідування тільки кримінальної справи.
У проекті нового КПК України міститься окрема стаття "створення спільних слідчо-оперативних груп", в якій використовуються терміни "взаємодія", "координація", але зміст цих термінів не визначається. Аналіз цієї статті дозволяє можливість зробити висновок, що взаємодія розглядається авторами як діяльність слідчо-оперативної групи, а координація - як узгодження цієї діяльності.
Слідчо-оперативні групи складаються у випадках, коли необхідно провести як слідчі, так і оперативно-розшукові заходи з розкриття злочину, встановлення його обставин та викриття винних. Взаємодія має дві форми - процесуальну і непроцесуальну, остання іноді іменується організаційно-тактичною.
Автор вважає, що класифікувати слідчо-оперативні групи треба за наступними ознаками: слідча група – бригада, яка складається згідно зі ст. 119 КПК України для розслідування і розкриття злочинів, які скоєні організованими злочинними групами, або для розслідування складної кримінальної справи з великим обсягом роботи. Процесуальне та організаційне керівництво в складі групи виконує старший слідчий; має місце взаємодія слідчого з державними та недержавними структурами: банками, контрольно-ревізійними управліннями Міністерства фінансів України, страховими компаніями, засобами масової інформації. Чергова слідчо-оперативна група складається для забезпечення негайного реагування на повідомлення про злочини, для провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. До групи входять оперативний співробітник, експерт експертно-криміналістичних підрозділів, спеціалісти, які за фахом беруть участь у розслідуванні. У разі потреби до групи можуть залучатись співробітники інших підрозділів. Ця слідчо-оперативна група формується для розслідування і розкриття злочинів за конкретною кримінальною справою, також може створюватися спеціалізована слідчо-оперативна група, яка складається для розслідування і розкриття певної категорії злочинів.
На цих засадах визначаються наступні форми взаємодії та координації під час розкриття та розслідування злочинів: взаємне інформування щодо факту викриття злочину; сумісне проведення невідкладних заходів, закріплення обставин злочину; створення слідчо-оперативних груп для розслідуванню злочину; обмін як оперативною, так і слідчою інформацією, створення спільної бази даних; внесення пропозицій щодо усунення недоліків за фактами виявлених злочинів; проведення спільних заходів із затримання та розшуку особи, яка скоїла злочин.
Взаємодію між органом дізнання податкової міліції та фінансовими органами не врегульовано належним чином. Автор вважає необхідними регламентувати ці положення шляхом встановлення відомчого розпорядження.
Основні положення цього розпорядження повинні містити наступне:
а). Загальні положення: підстави, приводи для проведення ревізії; склад ревізійної комісії; забезпечення працівників ревізійної служби приміщеннями, документацією, поясненнями службових осіб.
б). Спеціальні положення: проведення ревізії під контролем працівників податкової міліції; взаємне обговорення, інформування співробітників податкової міліції та ревізора про хід ревізії; забезпечення повноваженнями оперативних працівників міліції під час проведення ревізії; проведення виїмки бухгалтерських документів в ході зустрічної перевірки; надання ревізором бухгалтерської звірки органам податкової міліції.
в). Надання наступних документів до слідчих підрозділів: супровідний лист на ім’я керівника податкової міліції; оригінал акту ревізії з додатками, на які є посилання в ньому; заперечення об’єкту контролю до акту ревізії та висновки до нього; копія повідомлення про вилучення фінансових документів; опис документів та супровідного листа.
Теоретична модель взаємодії будується на наступних засадах: проведення спільних нарад обміну досвідом боротьби з економічною злочинністю, виявлення існуючих проблем у цій сфері та розробка заходів щодо їх усунення; взаємні консультації, спільна розробка методичних вказівок щодо виявлення та розслідування економічних злочинів; проведення спільних оперативних відпрацювань суб’єктів, які підозрюються у причетності до злочинного угрупування, злочинної діяльності економічної спрямованості, обмін оперативною інформацією; спільне користування або надання можливості отримання інформації, що міститься у відомчих інформаційно-пошукових системах щодо суб’єктів підприємств та осіб, які причетні до злочинних схем; здійснення перевірок податковою міліцією, в результаті яких виявляються порушення, що можуть мати ознаки злочину, для ухвалення рішення згідно з кримінально-процесуальним законодавством України; здійснення підрозділами податкової міліції позапланових перевірок суб’єктів підприємства, залучення фахівців органів ДПА до перевірок, взаємодія їх з іншими структурними підрозділами Міністерства фінансів України; обмін інформацією про кримінальну ситуацію у відповідному регіоні, суб’єктів підприємств та осіб, які причетні до злочинної діяльності.
10. Концепція розподілу функцій прокуратури на наглядову та контрольну обумовлюється самим характером її діяльності.
Завдання прокурора на стадії досудового слідства можна об'єднати у дві групи. Першу групу утворюють такі завдання: законність, запобігання незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності, охорона права та інтересів, дотримання законного порядку порушення і розслідування кримінальних справ.
Прокурор викриває порушення в діях органу дізнання, слідчого та надає йому вказівку про усунення виявлених порушень. Прокурор контролює діяльність органу дізнання та слідчого за усуненням порушень закону. Функція контролю та нагляду є несумісною з функцією кримінального переслідування.
Прокурор повинен винести постанову про притягнення підслідного до кримінальної відповідальності як обвинуваченого, допитати його, затвердити обвинувальний висновок або скласти новий обвинувальний висновок, скласти постанову про зміну обвинувачення, направити матеріали кримінальної справи до суду.
Прокурор — не тільки обвинувач, але і сторона в процесі. Затверджуючи обвинувальний висновок, прокурор вживає заходів до викриття підслідного в кримінальному процесі. Він додержується принципу презумпції невинуватості, змагальності, диспозитивності процесу.
Функції правового статусу прокурора треба диференціювати.
По-перше, механізм дії процесуального статусу прокурора – нагляд прокурора за досудовим слідством при порушенні кримінальної справи, при закритті справи по обставинам ст. 6-10 КПК України. По-друге - процесуальні повноваження прокурора для прийняття процесуальних рішень – згоден, затверджую, а також надання слідчому, органу дізнання вказівок про проведення слідства. Ці повноваження прокурора регулюються ст. 227 КПК України. По-третє – державне обвинувачення з моменту складання постанови про притягнення підслідного до кримінальній відповідальності, як обвинуваченого. По-четверте, включає до себе механізм повноважень, який врегульовано ст. 229 КПК України, тобто повноваження прокурора при отриманні обвинувального висновку.
Автор дотримується концепції управління прокурора слідством. По-перше, відповідальність за проведення слідства несе слідчий, а не прокурор. По-друге, кримінальне переслідування також проводить слідчій, а не прокурор.
Слід, групувати процесуальні повноваження прокурора під час нагляду за додержанням законів на досудовому слідстві. Перша група: згода, затвердження, вказівки прокурора (ст. 227 КПК України). Друга група: затвердження обвинувального висновку або складання нового обвинувального висновку, повернення обвинувального висновку зі своїми вказівками слідчому для проведення додаткового розслідування, закриття кримінальної справи з додержанням вимог ст. 213-214 КПК України (ст. 229 КПК України). Третя група охоплює контроль за винесенням постанові слідчим про притягнення підслідного як обвинуваченого.

Монографії та учбові посібники.
1. Абдумаджидов Г.А. Следственные действия и общие условия их производства. [текст] / Г.А.Абдумаджидов //- Ташкент.: Ташкентская ВШ МВД СССР. 1978. - 178 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права. [текст] / С.С. Алексеев //- М. 1982. т. 2. 560с.
3. Алексеев А.И. Практика уголовного сыска.[текст] / А.И.Алексеев // - М.: Лига-Разум. 1999. - 234 с.
4. Алексеев Н.С. Очерк развития науки советского уголовного процесса. [текст] / Н.С. Алексеев, В.Г.Даев, Л.Д. Кокарев// -Воронеж. ВГУ. 1980. – 192с.
5. Альперт С.А. Возбуждение уголовного дела органами милиции. [текст] / С.А. Альперт, В.А.Стремовский// -Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1957. -24с.
6. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти. [текст] / С.А. Альперт //-Х.: Основа. 1995 -120с.
7. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. [текст] / С.А. Альперт// - Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т. 1997. – 60с.
8. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма [текст]/ Н.Г.Александров// - М.: Госюриздат. 1955. - 112с.
9. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств.[текст] / В.Д. Арсеньев. - М.: Госюриздат. 1964. - 179с.
10. Астриев Б.А. Начальник следственного отдела в советском уголовном процессе. [текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09. / Б.А. Астриев// -М.: Академия МВД СССР. 1973. - 20с.
11. Афанасьев В.С. Рассмотрение сообщений о преступлениях.[текст]/ В.С. Афанасьев, Л.А. Сергеев //- М.: Академия МВД СССР. 1972. – 145с.
12. Бабаев В.К. Советское право как логическая система.[текст] / В.К. Бабаев//-М.: Юрид. лит. 1978. – 198с.
13. Бажанов М.И. Производство дознания в органах милиции. [текст] / М.И.Бажанов, А.Д. Коган // -Х.: 1956. – 110с.
14. Бакаев Д.М. Надзор прокурора района за расследованием уголовных дел. [текст] / Д.М. Бакаев -М.: Юрид. лит. 1979. -140с.
15. Барок Арон Судейское усмотрение. [текст] / Арон Барок -М.: Норма. 1999. - 220с.
16. Бандурка А.М. Оперативно – розыскная деятельность: правовой анализ. [текст] / А.М. Бандурка, А.В. Горбачев // - К.: Редакционно-издательский отдел МВД Украны. 1994. - 119с.
17. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України. [текст] / О.М. Бандурка// -Х.: Основа. 1996. – 450с.
18. Басков В.И. Прокурорский надзор при рассмотрении судами уголовных дел. [текст] / В.И. Басков //- М.: Юрид. лит. 1980. – 220с.
19. Басков В.И. Оперативно – розыскная деятельность.[текст] / В.И. Басков //- М.: Юрид. лит. 1997. – 160с.
20. Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. [текст] / А.И. Бастрыкин, И.Ф. Крылов //- Л.: ЛГУ. 1984. -160с.
21. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність
слідчого та їх правові гарантії. монографія. [текст] / О.В.Баулін, Н.С. Карпов// -К.: Нац. акад. внутр. справ України. 2001. -232с.
22. Баулін О.В. Провадження дізнання в Україні. [текст] / О.В.Баулін С.І. Лук´янець, С.М.Стахівський// навчальний посібник. -К.: Нац. акад. внутр. справ України. 1999. – 121с.
23. Бачило И.Л. Функции органов управления.[текст] / И.Л.Бачило// -М.: Юрид. лит. 1976. – 187с.
24. Бедняков Д.М. Не процессуальная информация и расследование преступлений.[текст] / Д.М. Бедняков //- М.: Юрид. лит. 1991. -205с.
25. Белкин Р.С. Криминалистика. Общетеоретические проблемы.[текст] /Р.С. Белкин, А.И. Винберг // -М.: Юрид. лит. 1973. – 260с.
26. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. [текст] / Р.С.Белкин //-М.: Норма. 2001. – 210с.
27. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств.[текст] / Р.С. Белкин// -М.: Юрид. лит. 1966. – 245с.
28. Белозеров Ю.Н. Возбуждение уголовного дела.[текст] / Ю.Н. Белозеров// - М.: Академия МВД СССР. 1976. – 110с.
29. Белозеров Ю.Н. Дознание в органах милиции и его проблемы. [текст] / Ю.Н. Белозеров, В.Е. Чугунов, А.А.Чувилев// -М.: Юрид. лит. 1972. – 150с.
30. Богословская Л.А. Основания отмены или изменения приговоров. [текст] / Л.А. Богословская// -Х.: из-во Харьковского юридического института. 1981. – 59с.
31. Божьев В.П. Уголовно – процессуальные отношения. [текст] / В.П. Божьев// - М.: Юрид. лит. 1975. – 176с.
32. Болотин С.В. Орган дознания в системе уголовно – процессуальных отношений. [текст] / С.В. Болотин// -М.: ВЮЗШ МВД СССР. 1990. – 110с.
33. Бородин С.В. Разрешение вопроса о возбуждении уголовного дела.[текст] / С.В. Бородин // -М.: ИГП АН СССР. 1970. - 210с.
34. Бородин С.В. Обстоятельства исключающие производство по уголовному делу.[текст] / С.В. Бородин// - М.: ИГП АН СССР. 1961. – 220с.
35. Брынцев В.Д. Судебная власть. Правосудие. Пути реформирования в Украине. [текст] / В.Д. Брынцев// - Х.: Основа. 1998. - 140с.
36. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий. [текст] / И.Е. Быховский// - М.: Юрид. лит. 1976. – 150с.
37. Ваксян А. Практика уголовного сыска. [текст] /Ваксян А.// - М.: Норма. 1999. – 210с.
38. Васильев А.Н. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. [текст] / А.Н. Васильев, Н.П.Яблоков// -М.: Юрид. лит. 1984. – 300с.
39. Васильев А.В. Осмотр места проишествия. [текст] / А.В.Васильев// - М.: ВНИИ МВД СССР. 1960. – 90с.
40. Васильев А.Н. Планирование расследования преступлений. [текст] / А.Н. Васильев, Г.Н. Мудъюгин, Н.А. Якубович // - М.: Академия МВД СССР. 1957. – 100с.
41. Вапнярчук В.В. Процесуальне становище особи, яка проводить дізнання. [текст]:автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09./ В.В. Вапнярчук// -Х.: Нац. Юрид. академія України. 2000.- 20с.
42. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. [текст] / Т.В. Варфоломеева -К.: Вища школа. 1987. -152с.
43. Викторов Б.А. Общие условия предварительного расследования в уголовном процессе. [текст] / Б.А. Викторов //-М.: Госюриздат. 1971. – 168с.
44. Вільчик Т.Б. Забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин кримінальної справи засобами прокурорського нагляду. [текст]:автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09. / Т.Б. Вільчик//–Х.: Нац.юрид. академія України. 1991.-20с.
45. Винберг А.И. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе. [текст] / А.И. Винберг, Г.М. Миньковский, А.И. Рахунов// -М.: Госюриздат. 1956. - 110с.
46. Возный А.Ф. Уголовно – правовые и этические проблемы ОРД. [текст] / А.Ф. Возный// -М.: ВНИИ МВД СССР. 1980. - 134с.
47. Волколуп О.В. Досудебное производство в уголовном процессе. [текст] / О.В. Волколуп// - М. Норма. 2000 - 200с.
48. Власов А.П. Полномочия следователя в советском уголовном процессе. [текст] /Власов А.П. //-М.: Госюриздат. 1979. 117с.
49. Гаврилов А.К. Раскрытие преступлений. [текст] / А.К.Гаврилов// - Волгоград. ВСШ МВД СССР. 1976. – 134с.
50. Галахов С.С. Правовая основа оперативно – розыскной деятельности. [текст] / С.С. Галахов// -М.: Экзамен. 1999. - 189 с.
51. Гапанович Н.И. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений. [текст] / Н.И. Гапанович, И.И. Мартинович// - Минск. БГУ им. Ленина. 1981. – 130с.
52. Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. [текст] / И.Ф. Герасимов // - Свердловск. СЮИ. 1975. - 147с.
53. Горский Г.Ф.Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. [текст] / Г.Ф.Горский, Л.Д.Кокарев, П.С. Элькинд// - Воронеж. ВГУ. 1978. – 230с.
54. Горшенев В.М. Контроль как правовая форма деятельности. [текст] / В.М. Горшенев, И.Б. Шахов // -М.: Юрид. лит. 1987. – 220с.
55. Горяинов К.К. Федеральный закон «Об оперативно – розыскной деятельности». [текст] / К.К.Горяинов, Ю.Ф.Кваша, К.В.Сурков // - М.: Из-во Шумилова. 1997. – 232с.
56. Грановский Г.Л. Использование криминологической модели личности преступника в расследовании преступлений.[текст] / Г.Л. Грановский -М.: Юрид. лит. 1974. – 110с.
57. Григорьев В.Н. Обнаружение признаков преступления органами внутренних дел. [текст] / В.Н. Григорьев// -Ташкент. Ташкенская ВШ МВД СССР. 1986. - 145с.
58. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого. [текст] / В.Н. Григорьев// -М.: Альпина бизнес букс. 1999. – 321с.
59. Гродзинский М.М. Учение о доказательствах и его эволюция. [текст] / М.М. Гродзинский// -Х.: 1925. –189с.
60. Грошевой Ю.М. Нове у кримінально – процесуальному законодавстві України [текст] / Ю.М.Грошевой, Т.М.Мірошниченко// - Х.: Основа. 2002. - 110с.
61. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. [текст] / Ю.М. Грошевой// - Х.: Основа. 1979. – 121с.
62. Губанов А.В. Полиция зарубежных стран. [текст] / А.В. Губанов //- М.: Аспект Пресс. 1999. – 267с.
63. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. [текст] / А.П. Гуляев// - М.: Юрид. лит. 1981.- 298с.
64. Гунель М. Введение в публичное право. [текст] /М.Гунель//-М. 1905. 480с.
65. Гурджи Ю.А. Процессуальное обеспечение прав личности. Вопросы теории. [текст] / Ю.А. Гурджи // -Одеса. Пальмира. 2006. -173с.
66. Гуткин И.М. Развитие законодательства, регламентирующего деятельность органа следствия и дознания в свете Конституции СССР. [текст] / И.М. Гуткин// - М.: Академия МВД СССР. 1986. - 169с.
67. Даев В.Г., Маршунов М.Н. Основы теории прокурорского надзора.[текст] / В.Г. Даев, М.Н. Маршунов// -Л.: ЛГУ. 1990. -195с.
68. Джига В.М. Провадження дізнання в Україні. (навчальний посібник). [текст] / В.М. Джига, О.В. Баулін, С.І.Лук´янець, С.М. Стахівський// -К. Київський нац. ун-т МВС України. 1999. – 212с.
69. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса.[текст] / Т.Н. Добровольская// - М. Юрид. лит. 1971. – 138с.
70. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно – розыскной информации. [текст] / Е.А.Доля// - М.: Госюриздат. 1996. -178С.
71. Донцов А. М. Проблема соотношения дознания и предварительного следствия в советском уголовном процессе.[текст]:автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09. / А. М. Донцов// -Л.: ЛГУ. 1971.-20с.
72. Дубинский А.Я. Организация деятельности следственно-оперативной группы. [текст] / А.Я.Дубинский, Ю.И. Шостак// -К.: КВШ МВД СССР. 1981. - 155 с.
73. Дубинский А.Я. Производ