РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СУБСИДІАРНОСТІ У СУЧАСНОМУ ДЕМОКРАТИЧНОМУ РОЗВИТКУ: ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРНІ ДЕТЕРМІНАНТИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ПАНЧЕНКО Тетяна Василівна
УДК 321.7:321.015

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СУБСИДІАРНОСТІ У СУЧАСНОМУ ДЕМОКРАТИЧНОМУ РОЗВИТКУ:
ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРНІ ДЕТЕРМІНАНТИ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук.

Науковий консультант:
АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович
доктор філософських наук, професор,
член-кореспондент НАН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…..…………………..…………………4
ВСТУП……………………………………….………………………………........5
РОЗДІЛ 1.
Теоретико-методологічні засади дослідження принципу субсидіарності у соціально-філософській та політичній думці ………………..……………..18
1.1 Теоретичні витоки субсидіарності як принципу соціальної організації...19
1.2 Еволюція ідеї субсидіарності як принципу врядування в політичній філософії європейського федералізму…………..……………………………...36
1.3 Поліваріантність трактувань субсидіарності у сучасному суспільно-політичному дискурсі………….……………………. ……………….…………54
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...68
РОЗДІЛ 2.
Концептуальні основи багаторівневого демократичного врядування.…72
2.1 Багаторівневі політичні відносин як глобальний наслідок трансформації державного суверенітету………………………………………………………..73
2.2 Шляхи збереження та зміцнення демократії в умовах утвердження багаторівневих політичних відносин: аналіз концептуальних моделей…......92
2.3 Місце і роль принципу субсидіарності у становленні багаторівневої демократії….…………………………………………………………………... 106
Висновки до розділу 2……..…………………………………………………...124
РОЗДІЛ 3.
Політико-культурні детермінанти реалізації принципу субсидіарності …………………………………………………………………………………...128
3.1 Ціннісні основи доктрини субсидіарності: еволюція і сучасний розвиток …………………………………………………………………………………...129
3.2 Культура субсидіарності як вияв демократичної політичної культури..145
3.3 Ієрархія територіальних ідентичностей як підгрунття політичної культури субсидіарності …………………………………………….…………………....160
3.4 Перспективи утвердження культури субсидіарності у країнах Європи та в Україні…………………………………………………………………………..180
Висновки до розділу 3………………………………………………………….193
РОЗДІЛ 4.
Культура субсидіарності у владних відносинах…….…………..………..197
4.1 Можливості субсидіарності як засобу розподілу функцій та владних повноважень у формуванні демократичної культурі узгодження інтересів..198
4.2 Особливості становлення субсидіарних відносин у практиці розмежування повноважень між органами публічної влади (на прикладі ЄС) …………………………………………………………………………………...215
4.3 Оптимізація регіональної структури європейських країн у контексті утвердження субсидіарних відносин …………………………………………232
4.4 Можливості реалізації субсидіарності як принципу демократичної культури узгодження інтересів у контексті завдань адміністративно-територіального реформування України………………….…………………..248
Висновки до розділу 4……………………...………………………………..…264
РОЗДІЛ 5.
Культура субсидіарності у громадсько-політичному житті суспільства …………………………………………………………………………………...268
5.1 Cубсидіарна основа формування відносин «влада – громадянське суспільство – місцеве самоврядування»……………………..……….............269
5.2 Роль громадських об’єднань у формуванні культури субсидіарності….286
5.3 Можливості засобів прямої демократії у формуванні культури субсидіарності…………………………………………………………………..303
5.4 Особливості залучення громадськості на місцевому рівні в контексті утвердження культури субсидіарності (на прикладі великих міст України) ………………………………………………………………………………….320
Висновки до розділу 5………………………………………………………….333
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………337
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...344
ДОДАТКИ………………………………………………………………….......397

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АРК – Автономна Республіка Крим
АТО – адміністративно-територіальна одиниця
АТП – адміністративно-територіальний поділ
АТР – адміністративно-територіальна реформа
АТУ – адміністративно-територіальний устрій
ВРУ – Верховна Рада України
ЄП – Європарламент
ЄС – Європейський Союз
ЄСД – міжнародне порівняльне соціологічне дослідження «Європейське соціальне дослідження»
ІГС – інститут(и) громадянського суспільства
ЗМІ – засоби масової інформації
КМУ – Кабінет Міністрів України
МДА – місцеві державні адміністрації
Мінрегіонбуд – Міністерство регіонального розвитку і будівництва
НДО – недержавні організації
ОСМ – орган(и) місцевого самоврядування
ООН – Організація Об’єднаних Націй
РЄ – Рада Європи
СОН – самоорганізація населення
ТНК – транснаціональна корпорація
ЦОВВ – центральні органи виконавчої влади
ЦСЄ – Центральна та Східна Європа
NUTS – The Nomenclature of Territorial Units for Statistics – система номенклатури територіальних одиниць для цілей статистики

ВСТУП

Актуальність дослідження принципу субсидіарності в сучасному демократичному розвитку зумовлена комплексом проблем, пов’язаних із трансформаціями нації-держави, демократії, виробленням різноманітних схем багаторівневості у прийнятті рішень. Спричинений трансформаціями модерної нації-держави перерозподіл функцій і відповідальності у вертикальній – між владними суб’єктам різних рівнів − та горизонтальній – між владою, громадянським суспільством і ринком − площинах стимулює науковий та практичний інтерес до принципу субсидіарності. Пропонуючи демократичний рецепт узгодження інтересів у багаторівневих системах та створюючи міцний фундамент для низових рівнів політичної взаємодії, він виявляється затребуваним для розв’язання ціннісних та суто процедурних дилем сучасної демократії.
Принцип субсидіарності є також необхідним складником вітчизняної стратегії державного будівництва та демократизації суспільства, як основа демократичної політичної культури, громадянського суспільства та територіальної організації влади. Однак вітчизняними науковцями та політиками він сприймається переважно в одному з його вимірів – як принцип розподілу повноважень − і певною мірою розробляється в контексті вирішення окремих питань місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою та регіональної політики, що знаходить відбиття у відповідних проектах концепцій і законів.
Фрагментарні розробки, пов’язані з реалізацією принципу субсидіарності в царині розподілу повноважень між владними рівнями, та брак досліджень про можливості субсидіарності в інших сферах, передумови та межі його реалізації визначили вибір більш широкого ракурсу дослідження субсидіарності як принципу соціальної організації та врядування з концентрацією основної уваги на політико-культурних детермінантах його реалізації в сучасному демократичному розвитку. Така постановка проблеми викликана необхідністю осмислення труднощів європейського будівництва та тривалих суспільно-політичних трансформацій українського суспільства.
Осмислення проблематики субсидіарності, її витоків і перспектив знайшло відбиття в різних галузях суспільствознавства, починаючи від класичних праць і закінчуючи сучасним науковим доробком. Для дисертаційної роботи ключове значення мають концепції, що наголошують на побудові суспільних і владних відносин «знизу» (Й. Альтузіус, П. Прудон, М. Драгоманов, Т. Джефферсон, А. де Токвіль, В. Остром, Д. де Ружмон ін.), а також спроби концептуалізації субсидіарності та її адаптації до різних суспільних сфер (В. Брукс, О. Гьофе, К. Ендо, К. Мітгаард, О. Нелль-Бройнінґ, Д. Сиджанські, А. Фоллесдаль, а також А. Ампелєєва, Г. Біккулова, С. Большаков, Е. Каракулян та ін.).
Значний вплив на вироблення теоретико-методологічних засад дослідження мали концепції політичної культури демократії (Г. Алмонд, С. Верба, Л. Даймонд, Р. Інглегарт, Л. Зидентоп, Р. Патнам та ін.), а також праці, присвячені осмисленню багаторівневого врядування, перспектив демократії та нації-держави в умовах глобалізації (Б. Барбер, Ю. Габермас, Д. Гелд, Д. Драйзек, Е. Мак-Грю, Дж. Розенау, а також І. Алексєєнко, В. Андрущенко, Н. Латигіна, В. Савельєв, А. Толстоухов, О. Фісун, Ю. Шайгородський та ін.).
Вагомими для визначення стратегії дослідження є праці українських науковців із проблематики політичної культури й участі (В. Бортніков, М. Головатий, М. Дмитренко, В. Корнієнко, Л. Нагорна, М. Остапенко, І. Поліщук, Н. Ротар та ін.), територіальної організації влади та місцевого самоврядування (О. Батанов, І. Бідзюра, В. Горбатенко, О. Картунов, Т. Татаренко, С. Телешун та ін.), відносин держави і громадянського суспільства (О. Бабкіна, В. Бех, Г. Зеленько, А. Колодій та ін.).
Отже, є всі підстави стверджувати, що накопичено достатній матеріал для вивчення окремих аспектів та виявів субсидіарності. Однак цілісної концепції, яка б осягнула розвиток ідеї субсидіарності та практику реалізації цього принципу, його вплив на демократичне врядування, немає. Існує потреба в уніфікації категорійно-поняттєвого апарату, що належить до означеної проблеми. Необхідно з’ясувати ідейні джерела принципу субсидіарності, систематизувати його сучасні трактування, встановити зв’язок концепту «субсидіарність» з усталеними категоріями політичної науки й, таким чином, визначити можливості та межі застосування принципу субсидіарності в демократичному врядуванні, виявити субсидіарні механізми зміцнення демократії та засоби формування демократичної політичної культури.
Окреслені проблеми було покладено в основу дослідження, що конкретизувалось у його меті та завданнях.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах Тематичного плану науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, науковий напрям «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженого Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 4 від 24 грудня 2008 року). Тема дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 5 від 24 грудня 2009 року).
Мета та завдання дослідження.
Метою дисертаційної роботи є з’ясування сутності, витоків і перспектив принципу субсидіарності в сучасному демократичному розвитку, виявлення політико-культурних передумов для його практичної реалізації.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв’язання таких задач:
– дослідити витоки субсидіарності як принципу соціальної організації та врядування в соціально-філософській і політичній думці й систематизувати його сучасні поліваріантні інтерпретації;
– на основі аналізу трансформацій державного суверенітету, зміни парадигм управління, шляхів збереження та зміцнення демократії в умовах глобалізації, що пропонуються теоретичними моделями демократії, окреслити особливості становлення багаторівневих політичних відносин;
– визначити місце й роль принципу субсидіарності в становленні багаторівневого демократичного врядування та обґрунтувати доцільність уживання концепту «субсидіарна демократія»;
– виявити ціннісні основи субсидіарної доктрини, їх еволюцію й сучасний розвиток;
– визначити риси культури субсидіарності як вияву демократичної політичної культури;
– вивчити особливості формування територіальних ідентичностей різних рівнів від локальної до наднаціональної як підґрунтя культури субсидіарності;
– на основі дослідження можливостей субсидіарності в розподілі повноважень та специфіки становлення субсидіарних відносин на різних рівнях врядування встановити засоби утвердження культури субсидіарності в діяльності владних інститутів;
– проаналізувати результати адміністративно-територіальних реформ у країнах Європи та в Україні в контексті реалізації принципу субсидіарності;
– виявити можливості реалізації принципу субсидіарності в громадсько-політичному житті суспільства, визначити роль громадських об’єднань і різноманітних форм прямого волевиявлення громадян у становленні культури субсидіарності;
– окреслити перспективи утвердження культури субсидіарності в країнах Європи та в Україні;
– установити шляхи формування культури субсидіарності в українському суспільстві.
Об’єктом дослідження є субсидіарність як принцип узгодження інтересів у суспільних відносинах та системах врядування.
Предмет дослідження − політико-культурні детермінанти реалізації принципу субсидіарності в сучасному демократичному розвитку.
Методологічну основу дослідження становить поєднання наукових принципів, методів і методологічних підходів до осмислення принципу субсидіарності у сучасному демократичному розвитку та політико-культурних детермінант його реалізації. Важливою умовою обраної дослідницької стратегії стало дотримання принципів об’єктивності, науковості, діалектики, всебічності й плюралізму, соціального детермінізму, послідовності, конкретності, системності, цілісності, історизму, комплексності.
Сутність наукової проблеми вимагає міждисциплінарного дослідження принципу субсидіарності з використанням сукупності філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальних підходів і методів пізнання політичних явищ.
Зокрема, еволюція уявлень про субсидіарність на різних історичних етапах відтворена на базі історико-інтерпретаційного методу, який дає змогу виявити зовнішні чинники та історичні зв’язки, що впливають на формування тих чи інших елементів концепції субсидіарності. Крім того, за допомогою діалектичного методу були досліджені різноманітні аспекти ґенези ідеї субсидіарності в їхній цілісності та причиново-наслідковій зумовленості. За допомогою загальнологічних методів наукового пошуку – аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, індукції, дедукції, моделювання – були визначені окремі складники концепції субсидіарного підходу до розбудови демократії, спільні риси окремих концептуальних моделей демократії, визначені можливості реалізації принципу субсидіарності на різних рівнях політичної взаємодії.
Важливим методологічним принципом, який розширив можливості аналітичного опису багаторівневих політичних відносин як середовища реалізації принципу субсидіарності, став системний підхід. Його використання дало змогу показати багаторівневе врядування як цілісність, що складається з багатьох елементів на різних рівнях. Завдяки використанню цього підходу, який дозволяє встановити тип взаємодії між елементами системи, а також синергетичного методу, що враховує такі чинники розвитку системи, як взаємопроникнення, самоорганізація, наявність асиметричних структур, нерегулярність зв’язків і функціональна нестабільність, було з’ясовано, яким чином трансформації політичного суверенітету змінюють якість демократичного врядування.
В обґрунтуванні авторської концепції субсидіарної демократії спираємося на структурно-функціональний підхід, який виходить із пріоритетності ціннісної складової політичної системи щодо системи інституційної. Його значною мірою доповнює комунікативно-дискурсивний підхід, використаний у поясненні відносин різних рівнів політичної взаємодії в системі субсидіарної демократії. Політико-культурний підхід, що надає інструментарій для аналізу змін у ціннісній системі суспільств та їхнього впливу на процес політичного розвитку, слугував основою для вироблення показників вимірювання культури субсидіарності.
Одним з основних методів став порівняльний аналіз, використаний у процесі дослідження результатів територіальних реформ у європейських країнах, особливостей політичної свідомості і громадянської активності населення країн Європи, у тому числі України. Поєднання можливостей порівняльного аналізу з низкою методів емпіричних досліджень стало основою для висновків щодо перспектив утвердження культури субсидіарності в різних країнах. При цьому емпіричною базою слугували міжнародні документи Європейського Союзу, Ради Європи, конституції та інші нормативно-правові акти, якими регулюються повноваження органів публічної влади, визначаються форми політичної та громадської участі; дані соціологічних досліджень – п’ятої хвилі (2005-2008 рр.) Світового дослідження цінностей (Worl Values Survey), четвертої хвилі (2008-2009 рр.) Європейського соціального дослідження (European Social Survey), соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України (1992-2010 рр.); електоральної статистики.
Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в дисертації здійснено комплексний аналіз субсидіарності як принципу демократичної культури узгодження інтересів у суспільних відносинах та системах врядування, обґрунтовано концепцію субсидіарного підходу до розбудови демократії, основами якої стали класичні уявлення про співвідношення прямої й представницької демократії, здобутки сучасних теоретичних моделей транснаціональної демократії, різних версій демократії участі та дорадчої демократії. На таких засадах узагальнено досвід європейських інтеграційних процесів, адміністративно-територіальних реформ країн Європи та досліджено політико-культурні передумови реалізації розробленої концепції в Євросоюзі, європейських країнах та Україні зокрема. Це знайшло відображення в таких положеннях наукової новизни дослідження.
Уперше:
– розроблено модель субсидіарної демократії як такої, що утверджує демократичну культуру узгодження інтересів через розподіл повноважень і компетенцій на різних рівнях політичної взаємодії, виходячи з права нижчого рівня на першочергову дію порівняно з вищим; вона ґрунтується на розумінні субсидіарності як принципу соціальної організації та врядування, який забезпечує баланс автономії та взаємної відповідальності всіх рівнів суспільної та владної ієрархії;
– визначено засадничі цінності, риси та ідентифікаційні основи культури субсидіарності: цінностями субсидіарності є людина, відповідальність, справедливість та загальне благо; рисами культури субсидіарності є низка характеристик демократичної політичної культури – громадянська активність, довіра (як міжперсональна, так і до політико-правових інститутів), толерантність, а також солідарність, що відрізняє культуру субсидіарності від політичної культури ліберальної демократії; ідентифікаційною основою культури субсидіарності є ієрархія територіальних ідентичностей – від локальної до наднаціональної, у якій роль територіального компонента зменшується на кожному вищому рівні, а ціннісного збільшується;
– запропоновано інструменти формування культури субсидіарності у владних відносинах та громадсько-політичному житті суспільства. У владних відносинах культура субсидіарності утверджується через адміністративно-територіальні реформи, спрямовані на зміцнення регіонального та місцевого самоврядування, уведення «конкуруючої компетенції» між різними рівнями врядування; у громадсько-політичному житті – через створення умов для розвитку громадських об’єднань неполітичного спрямування, громадських рад та форм прямого волевиявлення, орієнтованих на взаємодію учасників та спільне благо, на всіх рівнях політичної взаємодії в адекватний для них спосіб.
Удосконалено:
– класифікацію сучасних концепцій субсидіарності, в результаті чого обґрунтовано, що горизонтальна (нетериторіальна) субсидіарність концептуалізується через соціально-економічне, соціально-етичне, громадсько-правове та соціокультурне трактування; вертикальна (територіальна) субсидіарність – через політичне, політико-економічне, політико-правове трактування;
– уявлення про модель «організованого суспільства», у якій органічно поєднуються процеси державного регулювання й самоорганізації в умовах переходу до демократії, з урахуванням потенціалу субсидіарності та субсидіарної демократії;
– класифікацію європейських країн за критерієм ступеня автономності регіональної влади: авторська класифікація містить дані щодо 34 країн Європи, враховує результати територіальних реформ останніх десятиріч і демонструє, що переважна більшість країн Європи, передусім тих, де є потреба в регіональному та проміжному врядуванні, бере до уваги принцип субсидіарності у своїй територіальній організації;
– можливі сценарії адміністративно-територіальної реформи в Україні, зокрема, здійснено оцінку вірогідності реалізації сценаріїв укрупнення та розукрупнення областей, збереження чинного обласного поділу при укрупненні громад;
– систему емпіричних індикаторів вимірювання демократичної політичної культури стосовно одного з її виявів – культури субсидіарності. На рівні політичної свідомості культуру субсидіарності характеризують множинні територіально-просторові ідентичності, високий рівень довіри, толерантність, помірні очікування від держави та налаштованість на солідарні відносини; на рівні політичної поведінки – форми участі, які передбачають згуртованість, взаємодію учасників і потенційно не можуть привести до деконструктивних наслідків. За допомогою цих індикаторів розроблено рейтинг розвитку культури субсидіарності 28 країн Європи.
Набули подальшого розвитку:
– положення про ідейну спорідненість окремих принципів концепцій Аристотеля, Фоми Аквінського, Дж. Локка, Г. В. Ф. Гегеля, П. Прудона із сучасною доктриною субсидіарності, а також евристичний потенціал концепції субсидіарно-структурованого суспільства Й. Альтузіуса у становленні багаторівневих політичних відносин і врядування на демократичних засадах;
– теоретичні та практичні моделі вдосконалення державного управління, що характеризуються через категорії «global governance» та «good governance»: вони розглядаються як складники моделі демократичної організації багаторівневих політичних відносин, якій властиве спільне розв’язання проблем урядовими та неурядовими суб’єктами, підприємницькими структурами різних рівнів – від глобального до локального;
– дослідження особливостей становлення концепції субсидіарності в процесі європейської інтеграції, які проілюстровано за допомогою чотириетапної періодизації її розвитку; історичної місії християнської демократії в становленні доктрини субсидіарності; потенціалу деліберативної демократії для її втілення в життя в багаторівневому врядуванні;
– уявлення про відносини «влада – громадянське суспільство – місцеве самоврядування» з точки зору можливостей субсидіарності. Остання постає як підстава для делегування державних повноважень інститутам громадянського суспільства та місцевого самоврядування й для контролю за їх виконанням.
Практичне значення одержаних результатів зумовлене сукупністю положень, які конкретизують наукову новизну. Результати дослідження становлять методологічну базу для подальшої розробки проблематики субсидіарності, демократичної політичної культури, багаторівневого врядування, територіальної організації влади. Основні результати й висновки дисертації можуть використовуватися в експертно-аналітичній роботі як теоретичний матеріал при оцінці та обґрунтуванні концепцій та законопроектів з адміністративно-територіального устрою, публічної адміністрації, місцевого самоврядування, а також забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.
Теоретичні розробки, практичні висновки і пропозиції, що випливають зі змісту дослідження, використовуються в навчальному процесі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна у викладанні навчальних дисциплін: «Політична регіоналістика», «Державне управління та місцеве самоврядування» та «Прикладна політологія». Матеріали дослідження можуть бути застосовані в розробленні спецкурсів для аспірантів, магістрів і студентів із проблем демократії, політичної культури, громадянського суспільства, політичної участі. Положення дисертаційної роботи лягли в основу підготовлених автором навчального посібника «Політична регіоналістика» та окремих розділів підручника «Політична соціологія».
Висновки та пропозиції дисертаційної роботи можуть бути використані органами державної влади та управління, органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями в розв’язанні завдань залучення громадян до процесів політичного управління.
Особистий внесок здобувача у працях із теми дослідження, опублікованих у співавторстві – 3 монографіях та 3 статтях у фахових виданнях з політичних наук, полягає у дослідженні проблем територіальної організації влади, регіоналізму та регіоналізації, місцевого самоврядування, місцевих виборів, громадянського контролю, електоральної поведінки. Загальний обсяг публікацій здобувача, написаних у співавторстві, становить 11,25 авт. арк. (загальний обсяг видань, опублікованих у співавторстві, – 32,85 авт. арк.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедр політичних наук та соціальної філософії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, кафедри політології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Результати наукового дослідження було оприлюднено на 20 міжнародних і всеукраїнських наукових заходах, зокрема: Науково-практичній конференції «Правові проблеми реформування регіональної влади» (м. Харків, 2002); ІІ Політологічних читаннях пам’яті проф. М. Ф. Ніколаєвського «Глобалізація світу і вибір моделі розвитку сучасної України» (м. Харків, 2002); Міжнародній науково-теоретичній конференції (XVI Харківські політологічні читання) «Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства» (м. Харків, 2005); ІІІ міжнародній конференції «Демократичний розвиток України» (м. Львів, 2005); I Слобожанських читаннях «Сучасна політична наука: стан, проблеми, перспективи розвитку» (м. Харків, 2008); V Курасівських читаннях «Політичний простір України: регіональні виміри (до 70-річчя І. Ф. Кураса) (м. Київ, 2009); І Конгресі Соціологічної асоціації України «Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей» (м. Харків, 2009); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю «Вивчення та впровадження іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 2009); III Міжнародній науково-теоретичній конференції «Соціально-політичні і культурні проблеми сучасності» (м. Сімферополь, 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования» (м. Мінськ (Білорусь), 2010); Міжнародній науковій конференції «Шості юридичні читання. Правова культура, правова свідомість і право» (м. Київ, 2010); Міжнародній науково-теоретичній конференції (XXIII Харківські політологічні читання) «Влада та суспільство під впливом закону «циркуляції еліт» (м. Харків, 2010); Загальнонауковій конференції «Дні науки Європейського колегіуму польських і українських університетів» (м. Люблін (Польща), 2010); V Всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю «Вивчення та провадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 2010); II Слобожанських читаннях «Права і свободи людини у контексті українського державотворення» (м. Харків, 2010); Міжнародній науковій конференції «Сьомі юридичні читання. Культура і право на початку XXI століття» (м. Київ, 2011); Міжнародній зустрічі експертів з питань місцевого самоврядування, участі громадян у процесі прийняття рішень та місцевій демократії (м. Одеса, 2011); Міжнародній науково-теоретичній конференції (XXIV Харківські політологічні читання) «Стратегії реформ і пошук політичного балансу в Україні» (м. Харків, 2011); VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 2011); круглому столі «Політичний режим України: інституційні виміри та динаміка розвитку» (м. Харків, 2011).
Публікації. Основні положення роботи, висновки та пропозиції опубліковані автором у 59 працях, у тому числі: 1 одноосібній монографії (20 авт. арк.), 3 колективних монографіях, 27 статтях у фахових наукових виданнях із політичних наук та тезах наукових конференцій.
Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів (18 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг основного змісту дисертації − 343 сторінки (17 авт. арк.). Список використаних джерел має 488 найменувань і займає 53 сторінки, додатки вміщені на 35 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз політико-культурних детермінант реалізації принципу субсидіарності у сучасному демократичному розвитку, в результаті якого сформульовано ряд висновків і рекомендацій.
1. Розгляд витоків та сучасних інтерпретацій принципу субсидіарності дає змогу характеризувати його з точки зору сфери застосування, мети та способу регуляції. За сферою застосування принцип субсидіарності має горизонтальний і вертикальний виміри, які характеризують суспільні та управлінські відносини відповідно. Витоки субсидіарності як принципу соціальної організації (горизонтальної, нетериторіальної субсидіарності) сягають роздумів мислителів різних часів про розвиток складних систем із простих, принципи ієрархічності та функціональної доповнюваності. Усі варіанти пояснення доповнюваності держави та влади по відношенню до суспільства та людини, запропоновані Аристотелем, Ф. Аквінським, Й. Альтузіусом, Дж. Локком, Ф. Гегелем, В. Кетлером, засновниками католицької соціальної доктрини демонструють складну систему відносин людини, суспільства та держави, яка субсидіарна за своєю природою, тобто передбачає свободу і відповідальність частини по відношенню до цілого. Витоки субсидіарності як принципу врядування (вертикальної, територіальної субсидіарності) пов’язані з розвитком європейського федералізму у концепціях Й. Альтузіуса, П. Прудона, М. Драгоманова, О. Марка, Р. Арона, А. Спінелі, А. Брюгманса, Д. де Ружмона та інших громадських діячів XX ст., яких об’єднує ідея побудови держави «знизу» через об’єднання автономних співтовариств.
Характеристики мети пояснюють сфери застосування принципу. Зокрема, субсидіарність у суспільних відносинах постає як регулятивне начало (соціально-економічне і соціально-етичне трактування), правовий принцип (громадсько-правове трактування) та демократична цінність (соціокультурне трактування); в управлінських відносинах – як засіб, що забезпечує реалізацію повноважень якомога ближче до громадянина (політичне трактування), механізм, який сприяє ефективності витрат коштів та надання послуг населенню (політико-економічне трактування), а також як правило розподілу повноважень (політико-правове трактування). З точки зору способу регуляції принцип субсидіарності має негативну і позитивну сторони. Перша передбачає невтручання та окреслює його межі, друга – дозволяє втручання або навіть вимагає допомоги та визначає вимоги до них (заохочення до власної ініціативи).
2. Порівняно давній процес трансформації суверенітету зсередини, що виявляється у децентралізації повноважень та вертикальному розподілі влади, й започаткований наприкінці XX ст. процес трансформації суверенітету ззовні, що виявляється у переданні державою частки функцій транснаціональним акторам, сприяють становленню багаторівневих політичних відносин, двояко позначаються на демократичному процесі та викликають до життя зміну централізованої моделі управління як правління – «government» на децентралізовану модель управління як врядування та координації політичних акторів – «governance». Сполучаючи риси «good governance» й «global governance» вона репрезентує собою таку модель організації політичних відносин на усіх рівнях, що скеровує процеси глобалізації та регіоналізації політичного простору в русло демократичного розвитку.
«Governance» уможливлює поєднання шляхів зміцнення демократії перед викликами сучасності, які пропонуються концепціями транснаціональної демократії, різноманітними версіями демократії участі та дорадчої демократії. Всі ці обставини детермінують народження багаторівневої демократії, що потребує сполучення різноманітних засобів, придатних для різних рівнів політичної взаємодії, й субсидіарність як принцип регулювання суспільних та управлінських відносин виявляється доволі затребуваною.
3. Багаторівнева демократія на засадах субсидіарності або субсидіарна демократія утверджує демократичну культуру узгодження інтересів через розподіл повноважень і компетенцій на різних рівнях політичної взаємодії, виходячи з права нижчого рівня на першочергову дію порівняно з вищим. На базовому рівні місцевого самоврядування вона спирається на широкий спектр форм співучасті людей у справах громади, на субнаціональному рівні включаються механізми дорадчої демократії через комунікацію органів врядування з різноманітними спільнотами громадянського суспільства, разом із елементами електронної демократії вони продовжують діяти на державному та з певною специфікою на наддержавному рівнях.
4. Політико-культурні передумови втілення в життя принципу субсидіарності визначаються через ціннісні основи субсидіарної демократії, визначні риси культури субсидіарності та її ідентифікаційні підгрунття.
Засадничими цінностями субсидіарної демократії є людина, відповідальність, справедливість та загальне благо. Саме ними керуються ідейні засновники доктрини субсидіарності, прагнучи відповісти на питання про те, як узгодити інтереси людини, суспільства і влади. Найґрунтовніше осмислення вони набувають в межах католицької соціальної доктрини, яка реанімує уявлення про загальне благо як головну мету суспільної організації та будь-якого управління. Саме ідея та цінність загального блага відрізняє доктрину субсидіарності від інших соціальних і політичних учень. Загальне благо виступає керівною основою для втручання держави або інших спільнот та одночасно їх обмежує на основі антропологічної передумови, яка полягає в тому, що життєвий успіх людини у першу чергу залежить від її готовності і здатності до виконання зобов’язань, та спонукає громадян відмовлятись від допомоги заради самодопомоги.
5. Визначними рисами культури субсидіарності є такі риси демократичної політичної культури, як громадянська активність, довіра (міжособистісна та до політико-правових інститутів), толерантність. Їх синтез із цінностями субсидіарності утворює визначальну рису культури субсидіарності – солідарність як органічну єдність індивідуалізованих суб’єктів. Остання відрізняє культуру субсидіарності від культури ліберальної демократії, зумовлює его-альтруїстичну спрямованість людських відносини й сприяє ефективному досягненню спільних цілей при збереженні індивідуальності, різнорідності та різноякісності суб’єктів.
6. Культура субсидіарності ґрунтується на ієрархії територіальних ідентичностей – від локальної до наднаціональної. Особливості її побудови свідчать про те, що спільні ціннісні настанови відіграють вирішальну роль у реалізації субсидіарної демократії. Незбалансований розвиток компонентів наднаціональної, регіональної та локальної ідентичностей (когнітивного, емоційно-афективного та інструментального) свідчить про певні труднощі утвердження культури субсидіарності, які найбільше відчуватимуться на субнаціональному та регіональному рівнях, де інструментальний компонент ідентичності, відповідальний за формування політичної культури, найменш розвинутий.
7. Культура субсидіарності утверджується, з одного боку, в діяльності владних інститутів, з іншого – у громадсько-політичному житті суспільства.
У діяльності владних інститутів її характеризує модель взаємної залежності, яка характеризується поєднанням елементів партнерства й посередництва у внутрішньодержавних відносинах і будується на засадах компромісу й обміну інформацією. Найкращі умови реалізації субсидіарності забезпечуються в разі сполучення установчого підходу, який визначає сфери повноважень кожного рівня, з підходом, що ґрунтується на «конкуруючій компетенції», у рамках якої рішення можуть ухвалюватися на різних рівнях залежно від обставин. У разі органічного поєднання статистичної та динамічної субсидіарності, яке стає можливим у такій комбінації підходів, принцип субсидіарності постає як формула розподілу повноважень, відповідно до якої найнижчий рівень влади отримує такі повноваження, які наступний за ним територіальний рівень влади не може здійснити ефективніше. Такий розподіл повноважень здатний, з одного боку, наблизити процес прийняття рішення до громадянина, а з іншого – забезпечити прийняття рішень на рівні, який має достатньо організаційних, матеріальних та фінансових ресурсів, з урахуванням можливих змін, оновлених потреб і умов, вимог та побажань.
8. Практика застосовування субсидіарності у процесі європейського будівництва довела динамічність даної концепції, яка в одних випадках розширяє повноваження влад вищого рівня, в інших обмежує або припиняє їх. Принцип субсидіарності вимагає, щоб держави-члени робили разом тільки те, що дійсно краще робити разом. Усі питання, які успішно зважуються на комунальному, регіональному або національному рівнях, слід вирішувати саме там. Однак принцип субсидіарності ще не став наскрізним принципом багаторівневого європейського врядування. Якщо у більшості європейських країн місцеве самоврядування цілком субсидіарно, то на регіональному рівні принцип субсидіарності реалізується не завжди. Якщо в більшості європейських країн місцеве самоврядування цілком субсидіарне, то на регіональному рівні принцип субсидіарності реалізується не завжди. Здійснений аналіз територіальної організації і структури врядування 34 європейських країн демонструє, що принцип субсидіарності не враховується в 4 централізованих унітарних країнах із регіональною владою які відповідають моделі «піскового годинника». У більшості європейських країн, будова яких наближається до моделі «циліндра», що забезпечується статистичною субсидіарністю (законодавчим розмежуванням сфер впливу) з елементами динамічної субсидіарності («конкуруючою компетенцією»), принцип субсидіарності реалізовано тією чи іншою мірою. Більшою мірою його реалізовано в європейських федераціях та регіоналізованих країнах, меншою мірою – у децентралізованих унітарних країнах.
9. Залучення громадськості до прийняття рішень – не менш важливий напрям утвердження культури субсидіарності. Побудована з позицій субсидіарності ієрархія громадянської залученості складається з індивідуального, локального, субнаціонального, національного, транснаціонального та глобального рівнів. Кожному з них відповідають різні спільноти, до яких належить індивід, і певний набір інституцій громадянського суспільства та форм волевиявлення. Для виховання культури субсидіарності важливу роль відграють громадські об’єднання передусім неполітичного спрямування, які здатні здійснювати громадський контроль на всіх рівнях політичної взаємодії, громадські ради, що забезпечують співпрацю влади і громадськості переважно на рівнях врядування всередині держави, а також учасницькі й дорадчі практики, які забезпечують участь широкого загалу у творенні публічної політики на всіх рівнях в адекватний для них спосіб. Серед останніх для формування культури субсидіарності найбільш значущі такі, що передбачають згуртованість, взаємодію учасників, орієнтовані на спільне благо й потенційно не можуть привести до деконструктивних наслідків.
10. Оцінка ступеня розвитку культури субсидіарності у країнах Європи демонструє, що культурне підґрунтя для субсидіарних відносин на сьогодні склалося лише в країнах з усталеними демократичними традиціями – країнах Скандинавії, Нідерландах, Швейцарії, Бельгії, Німеччині та Великій Британії, які демонструють множинні територіально-просторові ідентичності, високий рівень міжособистісної довіри та довіри до політичних і правових інститутів, толерантність, помірні очікування від держави, налаштованість на солідарні відносини, високий рівень політичної участі та громадянської активності. Можна вести мову про наявність певних передумов для формування культури субсидіарності в окремих країнах Центральної, Східної та Південної Європи. Найменше шансів для її формування в Туреччині, Португалії, деяких посткомуністичних країнах, у тому числі Україні.
Розширення поля публічної політики та кола її суб’єктів є пріоритетним завданням на всіх рівнях політичної взаємодії. Утвердження культури субсидіарності на рівні політичних інститутів і на рівні суспільно-політичних відносин, має стати ключовим завданням об’єднаної Європи, що забезпечить успішність європейського демократичного проекту. Не менш актуально воно для окремих країн Європи й України. Причому, якщо переважна більшість європейських країн з першою частиною завдання більш-менш впоралась, а над другою працює, то Україна тільки стає на цей шлях.
11. Орієнтація України на субсидіарну демократію доречна з точки зору формування демократичної політичної культури на всіх рівнях суспільної організації та врядування, що відповідає уявленням про «організоване суспільство», у якому співіснують елементи державного регулювання та самоорганізації.в умовах переходу до демократії. Разом із іншими складовими організованого суспільства вона зводить домінантні засади соціального життя до людини. Субсидіарна демократія для українського суспільства – це деконцентрація і децентралізація влади в поєднанні з громадською самоорганізацією.
Брак довіри до політичних і правових інститутів є головною перешкодою на шляху формування культури субсидіарності. Тому пріоритетним напрямом розбудови демократії в Україні є відновлення довіри до інститутів, покликаних забезпечувати народовладдя, через засоби «організованого суспільства» – інструменти громадянської освіти, реформи демократичних інститутів, розвиток у громадян і держави почуття взаємної поваги та налаштованості на позитивну взаємодію через посилення підзвітності, відповідальності й легітимності політичної системи.
Наступні кроки пов’язані з адміністративно-територіальною реформою та розвитком політичної активності на рівні територіальних громад. Будь-який зі сценаріїв реформи забезпечить ефективну регіоналізацію в разі вдосконалення контрактної моделі взаємин суб’єктів публічної політики та запровадження елементів моделі партнерства. Для залучення територіальних громад до прийняття рішень необхідне вдосконалення процедур місцевого референдуму та загальних зборів громадян за місцем проживання, забезпечення незалежності органів самоорганізації населення та консультативно-дорадчих органів від місцевої влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболин О. Ю. Всемирный и европейский федерализм: вероятные перспективы / О. Ю. Аболин // ПОЛИС. — 1994. — № 5. — С. 142—148.
2. Айвазовська О. Здобутки організацій громадського контролю за 2008 рік / Ольга Айвазовська. — Громадянське суспільство. — 2009. — № 3(10). — С. 20—24.
3. Аквинский Фома Онтология и теория познания: фрагменты сочинений / Фома Аквинский ; под ред. В. П. Гайденко. — М. : МИФРАН, 2001. — 207 c.
4. Александер Дж. Прочные утопии и гражданский ремонт / Джефри Александер ; [пер. с англ. В. Н. Романовского] // СОЦИС. — 2002. — № 10. — С. 3—11.
5. Алексєєнко І. В. Національна держава в умовах глобалізації світу (політичні і правові аспекти) : [моногр.] / І. В. Алексєєнко. — К., 2006. — 360 с.
6. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильная демократия / Г. Алмонд, С. Верба // ПОЛИС. — 1992. — № 4. — С. 122—134.
7. Альтузий И. Общие элементы политики / Иоганн Альтузий // Ойкумена: Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-экономических систем и цивилизаций / Регион. фил. НИСИ в г. Харькове ; ХНУ им. В. Н. Каразина ; рук. проекта В. П. Семиноженко ; науч. ред. А. А. Фисун. — Х., 2010. — Вып. 7. — С. 236—246.
8. Амарал К. Автономия и субсидиарность в возникновении новой парадигмы: Европейское региональное государство автономий / Аморал Карлос Эдуардо Пачеко [пер. с англ. Ю. М. Почта] // Вестник Российского университета Дружбы народов. Серия : Философия. — 2001. — № 2. — С. 19—48.
9. Ампелеева А. Субсидиарность и демократия. Введение в тему / А. Ампелеева. — М. : ИНИОН РАН, 1996. — 36 с.
10. Андерсон Б. Уявлена спільнота / Бенедикт Андерсон // Націоналізм : [антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий]. — [2-е вид.]. — К. : Смолоскип, 2006. — С. 333—342.
11. Андрійчук О. Кореляція стосунків між державами-членами ЄС та комунітарними органами / Олесь Андрійчук // Юридичний журнал. — 2007. — № 7—8. — С. 58—61.
12. Андрущенко В. П. Організоване суспільство: проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть. Досвід соціально-філософського аналізу / В. П. Андрущенко. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2006. — 502 с.
13. Андрущенко В. П. Освітня політика (огляд порядку денного) / В. П. Андрущенко, В. Л. Савельєв. — К. : «МП Леся», 2010. — 368 с.
14. Андрущенко В. П. Світанок Європи: Проблеми формування нового учителя для об’єднаної Європи XXI століття / Віктор Андрущенко. — К. : Знання України, 2011. — 1099 с.
15. Анисимова Н. В. Принцип субсидиарности в европейском праве : автореф. дис. к. юр. н. : 12.00.10 / Анисимова Наталья Владимировна. — М., 2005. — 26 с.
16. Арато Э. Возрождение, упадок и реконструкция концепции гражданского общества / Э. Арато, Дж. Коген // Политическая мысль. — 1996. — № 1. — С. 25—31.
17. Аринин А. Н. Зрелость гражданского общества – основа устойчивого развития и безопасности России / А. Н. Аринин // Институт федерализма и гражданского общества: Альманах Личность и гражданское общество. — 1999. — № 4. — С. 32— 45.
18. Аристотель. Политика / Аристотель // Сочинения : в 4 т. — М. : Мысль, 1983. — Т. 4. — С. 376—612.
19. Ароян А. С. Субсидиарность как концептуальная основа взаимодействия государства, местного самоуправления и гражданского общества : автореф. дис. к. полит. наук : 23.00.01 / Ароян Ашхен Сергеевна. — Ростов –на–Дону, 2010. — 16 с.
20. Бабенков Є. П. Організаційно-економічний механізм розвитку місцевого самоврядування : автореф. дис. … к. н. держ. упр. : 25.00.04 / Бабенков Євген Петрович. — Х., 2005. — 20 с.
21. Бабкіна О. В. Держава і громадянське суспільство : комунікаційні аспекти і протиріччя третього століття / О. В. Бабкіна // PR в органах державної влади та місцевого самоврядування : [моногр.] / О. В. Бабкіна, В. В. Басалюков, В. М. Бебік [та ін.] ; за заг. ред. В. М. Бебіка, С. В. Куніцина. — К. ; Симферополь : МАУП, 2003. — С. 8—24.
22. Бапст Э. В защиту автономии швейцарских общин. Федерализм без автономных общин? Невозможен! [Электронный ресурс] / Эрик Бапст // Казанский федералист. — 2003. — № 2 (6). — Режим доступа к журн. : http://www.kazanfed.ru/publications/kazanfederalist/n6/stat12/. — Загл. с экрана.
23. Барбер Б. Сильна демократія: політика учасницького типу / Бенджамін Барбер // Демократія : [антологія / упоряд. О. Проценко]. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 254—262.
24. Баталов Э. Я. Идея демократии в Америке ХХ века / Э. Я. Баталов // США. Канада. Экономика. Политика. Культура. — 2006. — № 4. — С. 3—26.
25. Баталов Э. Политическая культура России сквозь призму civic culture / Эдуард Баталов // Pro et Contra. — 2002. — № 3, Том 7. — С. 7—22.
26. Баталов Э. Советская политическая культура (к исследованию распадающейся парадигмы) / Эдуард Баталов // Общественные науки и современность. — 1994. — № 6. — C. 47—77.
27. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні : [моногр.] / О. В. Батанов. — К. : Ін Юре, 2003. — 512 с.
28. Беззубко В. Проблеми взаємодії місцевої влади та територіальної громади : [моногр.] / В. Беззубко. — Донецьк : СПД, 2009. — 334 с.
29. Бетмакаев А. М. Европейский Союз и ФРГ: взаимоотношения между наднациональной властью и национальным правительством / А. М. Бетмакаев // Дневник Алтайской школы политических исследований № 2 : Принципы самоуправления в федеральных системах России и Германии : материалы конф. — Барнаул : Изд-во Алт. гос. ун-та, 1996. — C. 30—33.
30. Бех В. Система державно-громадського управління суспільством як продукт процесу демократизації соціального розвитку світової спільноти [Електронний ресурс] / В. Бех, Ю. Бех. — Режим доступу : http://vpb.npu.edu.ua/images/files/beh_stat_derg_grom_ukr.pdf. — Назва з екрану.
31. Бєльська Т. В. Взаємовідносини органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в умовах демократичного транзиту : автореф. дис. к. н. держ. упр. : 25.00.01 / Бєльська Тетяна Валентинівна. — Х., 2010. — 19 с.
32. Биккулова Г. З. Принцип субсидиарности : идейно-политические смыслы и политические реалии : дис… к. полит. наук : 23.00.02 / Биккулова Гульнара Зафаровна. — Казань, 2000. — 191 с.
33. Бідзюра І. П. Філософія системних реформ в Україні на рубежі століть : [моногр.] / І. П. Бідзюра. — К. : Навч. кн., 2004. — 189 с.
34. Біленчук П. Д. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право) / Біленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В. — К. : Атіка, 2000. — 304 с.
35. Бойчук М. А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії : автореф. дис. … к. політ. наук : 23.00.01 / Бойчук Микола Андрійович. — Київ, 2007. — 18 с.
36. Большаков С. Н. Концепт субсидиарности и его влияние на становление структур гражданского общества / С. Н. Большаков // В поисках гражданского общества / [отв. ред. К. Ф. Завершинский] ; НовГУ им. Ярослава Мудрого. — Великий Новгород, 2008. — С. 123—132. — (Серия «Научные доклады»).
37. Большаков С. Н. Принцип субсидиарности в современном демократическом управлении: концептуальные подходы и проблемы практической реализации : дис. … д-ра полит. наук : 23.00.02 / Большаков Сергей Николаевич. — СПб., 2006. — 372 с.
38. Большаков С. Н. Принцип субсидиарности и его отражение в социальной католической доктрине: проблемы политической реконструкции и модернизации / С. Н. Большаков // Вестник Новгородского государственного университета. — 2005. — № 33. — С. 9—13.
39. Бондаренко В. Д. На шляху упередження деяких недемократичних тенденцій розвитку органів самоорганізації населення в Україні / В. Д. Бондаренко // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю ; Київ, 30 трав. 2008 р. : у 3 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. — К. : НАДУ, 2008. — Т. 2. — С. 268— 269.
40. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії : [моногр.] / В. І. Бортніков. — Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — 524 с.
41. Бреский О. Принцип субсидиарности в трансформации стран Восточной Европы / Олег Бреский // Палітычная сфера. — 2005. — № 5. — С. 68—76.
42. Буник М. З. Принципи моделювання громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.01 / Буник Микола Зиновійович. — Л., 2006. — 20 с.
43. Бусыгина И. М. Европейский Союз: новые измерения концепции суверенитета / И. М. Бусыгина // Политическая наука : cб. науч. тр. / РАН. ИНИОН. — М., 2005. — С. 47—69.
44. Бусыгина И. М. Политическая регионалистика : [учеб. пособ.] / И. М. Бусыгина. — М. : Университет ; РОССПЭН, 2006. — 280 с.
45. Бусигіна І. Сучасне й майбутнє «Європи реґіонів» (проблеми європейського реґіоналізму) [Електронний ресурс] / Ірина Бусигіна // Незалежний культурний часопис Ї. — 2001. — № 1. — Режим доступу до журн. : http://www.ji.lviv.ua/n23texts/busygina.htm. — Назва з екрану.
46. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 50—51.— ст. 572.
47. Вайнштейн Г. Европейская идентичность: желаемое и реальное / Г. Вайнштейн // ПОЛИС. — 2009. — № 4. — С. 123—134.
48. Ваш справочник по Лиссабонскому договору [Электронный ресурс]. — Европейская Комиссия. Генеральный директорат по Коммуникации. Европейский Союз, 2010. — 16 с. — Режим доступа : ec.europa.eu/ delegations/russia/documents/.../guide_to_lisbon_treaty_ru.pdf. — Загл. с экрана.
49. Вебер А. Быть или не быть. Глобальное управление как мировая проблема / А. Вебер // Мировая экономика и международные отношения. — 1993. — № 4. — С. 16—29.
50. Вибори в Європейському Союзі / [за ред. Д. С. Ковриженка] ; Лабораторія законодавчих ініціатив. — К. : ФАДА, ЛТЛ, 2006. — 156 с.
51. Волкова Т. П. Проблема мультикультурализма в философии Ю. Хабермаса / Т. П. Волкова // Вестник МГТУ. — 2006. — Т. 9., № 1. — С. 21—26.
52. Вятр Е. Социология политических отношений / Ежи Вятр ; [пер. с польск. / под ред. и предисл. Ф. М. Бурлацкого]. — М. : Прогресс, 1979. — 228 с.
53. Габермас Ю. Громадянство і національна ідентичність / Юрген Габермас // Націоналізм: теорії нації і націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера : [антологія ; упоряд. О. Проценко, В. Лісовий]. — К. : Смолоскип, 2006. — С. 343—359.
54. Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Юрген Габермас ; [перекл. з нім. А. Дахній ; наук. ред. Б. Поляруш]. — Львів : Астролябія, 2006. — 415 с.
55. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / Юрген Габермас ; [перекл. з нім. А. Онішко]. — Львів : Літопис, 2000. — 319 с.
56. Габермас Ю. Три нормативні моделі демократії / Юрген Хабермас // Демократія : [антологія / упоряд. О. Проценко]. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 364—372.
57. Гаганова Н. А. Принцип субсидиарности в конституционном праве : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Гаганова Наталья Андреевна. — М., 2006 — 23 с.
58. Гаджиев K. C. Политическая философия : [моногр.] / К. С. Гаджиев. — М. : Экономика, 1999. — 605 с.
59. Гайдук В. Україна у регіональному вимірі: проблеми і перспективи : [моногр.] / В. Гайдук, Т. Кучеренко, М. Михальченко. — Донецьк : Донбас, 2002. — 228 с.
60. Галкин А. А. Поступь глобализации и кризис глобализма / А. А. Галкин // Полития. — 2002. — № 2. — С. 5 —21.
61. Гатман-Голутвина О. В. Меняющаяся роль государства в контексте реформ государственного управления: отечественный и зарубежный опыт / О. В. Гатман-Голутвина // ПОЛИС. — 2007. — № 4. — С. 24—45.
62. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель ; [пер. Б. Г. Столпнера, М. И. Левиной ; ред. и сост. Д. А. Керимов, В. С. Нерсесянц]. — М. : Мысль, 1990. — 526 с. — (Сер. Философское наследие).
63. Гелд Д. Демократія і глобальний порядок / Девід Гелд // Демократія : [антологія / упоряд. О. Проценко]. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 985—1025.
64. Гелд Д. Моделі демократії / Девід Гелд // Демократія : [антологія / упоряд. О. Проценко]. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 155—175.
65. Гельман В. Я. Стратегии региональной идентичности и роль политических элит (на примере Новгородской области) / В. Я. Гельман // Региональные процессы в современной России: экономика, политика, власть / под ред. Н. Лапиной. — М. : ИНИОН РАН, 2003. — С. 30—50.
66. Гембергер М. Граждане как партнеры / Марк Гембергер. — М. : Изд-во «Весь мир», 2002. — 120 с.
67. Глобальні трансформації: Політика, економіка, культура / Девід Гелд, Девід Голблатт, Ентоні Макгрю, Джонотан Парротон ; [перекл. з англ., попереднє слово Ю. Павленка] — К. : Фенікс, 2003. — 584 с.
68. Головатий М. Діалог між владою і суспільством — важлива засада формування української державності / Микола Головатий // Політичний менеджмент : наук. журн. / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський. — 2011. —№ 5 (50). — С. 19—24.
69. Головаха Є. Тенденції соціальних змін в Україні та Європі: за результатами «Європейського соціального дослідження» 2005 – 2007 – 2009 / Е. Головаха, А. Горбачик. — К. : Ін-т соціології НАН України, 2010. — 118 с.
70. Головаха Є. Україна та Європа: результати порівняльного соціологічного дослідження / Є. Головаха, А. Горбачик, Н. Паніна. — К. : Ін-т соціології НАН України, 2006. — 142 с.
71. Головаха Є. Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Паніна. — К. : Ін-т соціології НАНУ, 2008. — 85 с.
72. Гончарук Н. Вітчизняний досвід здійснення адміністративної реформи в Україні / Наталія Гончарук // Публічне управління: теорія і практика. — 2010. — № 2. — С.11—16.
73. Гончарук Н. С. Формирование наднациональной идентичности в условиях углубления социально-политических интеграционных процессов в ЕС : дис. ... к. полит. наук : 23.00.04 / Гончарук Наталья Сергеевна. — Орел, 2009. — 192с.
74. Государственная политика и управление : [учеб. : в 2 ч.] / Л. В. Сморгунов, А. П. Альгин, И. Н. Барыгин [и др.] ; под ред. Л. В. Сморгунова. — М. : РОССПЭН, 2006. — Ч. 1 : Концепции и проблемы государственной политики и управления. — 381 с.
75. Гринин Л. Е. Национальный суверенитет и процессы глобализации (вводные замечания) / Л. Е. Гринин // ПОЛИС. — 2008. — № 1. — С. 123—133.
76. Громадські об’єднання в Україні : [навч. посіб.] / за ред. В. М. Бесчасного. — К. : Знання, 2007. — 415 с.
77. Громадські організації у дискурсі демократизації суспільства : [моногр.] / Мін-во освіти і науки, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова ; за наук. ред. В. П. Беха ; редкол. В. П. Бех (голова), Г. О. Нестеренко (заст. голови) [та ін.]. — К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. — 680 с.
78. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / [за ред. Ф. М. Рудича]. — К. : Парламентське видавництво, 2006. — 412 с.
79. Губерський Л. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко. — К. : Знання України, 2002. — 580 с.
80. Гутман Е. Типи і парадокси демократії / Емі Гутман // Демократія : [антологія / упоряд. О. Проценко]. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 143—155.
81. Гьофе О. Розум і право. Складові інтеркультурного правового дискурсу / Отфрид Гьофе. — К. : Альтерпрес, 2003. — 264 c. — («Сучасна гуманітарна бібліотека»).
82. Гьофе О. Справедливість і субсидіарніть. Виступи в Україні / Отфрид Гьофе. — К. : Альтерпрес, 2004. — 144 с. — (Філософські контакти. Україна — Німеччина).
83. Давиденко В. В. Соціальний діалог в контексті взаємодії громадянського суспільства і держави : автореф. дис. ... д-ра політ. наук : 23.00.02 / Давиденко Віталій Володимирович. — Львів, 2008. — 35 с.
84. Давтян С. Г. Механізми взаємодії місцевих державних адміністрацій та територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади : автореф. дис. … к. н. держ. упр : 25.00.02 / Давтян Степан Гургенович. — Х., 2008. — 20 с.
85. Даймонд Л. Консолідація демократії та політична культура / Ларі Даймонд // Демократія : [антологія / упоряд. О. Проценко]. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 883—942.
86. Даль Р. Демократия и ее критики / Р. Даль ; [пер. с англ., под ред. М. В. Ильина]. — М. : РОССПЭН, 2003. — 576 с.
87. Дарендорф Р. Общество и свобода / Ральф Дарендорф // Антология мировой политической мысли : в 5 т. — М. : Мысль, 1997. — Т II. — Зарубежная политическая мысль XX в. — 1997. — С. 783—796.
88. Дебенко І. Громадські ради: «відлига» чи черговий зашморг? [Електронний ресурс] / Ігор Дебенко // Українська правда. — 2011. — 11 лют. — Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/columns/2011/02/11/5902623/. — Назва з екрану.
89. Декларація щодо регіоналізму в Європі [Електронний ресурс]. — Сonception: Service Presse et Communication ARE/Agence Novembre. — Impression: Freistaat Thüringen, 1997 — 12 р. — Режим доступу : ww.aer.eu/fileadmin/user_upload/.../DR_UKRAINE%5B1%5D.pdf. — Назва з екрану.
90. Делягин М. Г. Ценностный кризис: почему формальная демократия не работает / М. Г. Делягин // ПОЛИС. — 2008. — № 1. — С. 109—122.
91. Демократия: универсальные ценности и многообразие исторического опыта : материалы круглого стола // ПОЛИС. — 2008. — № 5. — С. 55—73.
92. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації в глобальному світі : [навч.-метод. посіб.] / В. Бебік, В. Бортніков, Л. Дегтярьова, А. Кудряченко. — К., 2006. — 248 с.
93. Державне фінансування організацій громадянського суспільства. Як запровадити європейські стандарти? / О. Ю. Вінніков, Д. С. Ковриженко, М. В. Лациба [та ін.] ; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. — К. : [Агентство «Україна»], 2010. — 224 с.
94. Дерлугьян Г. Сучасна національна держава і чергова капіталістична глобалізація / Георгій Дерлугьян // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. — 2003. — № 592 : Серія : Питання політології. — Вип 5 : Глобалізація світу і вибір моделі розвитку сучасної України : Політологічні читання. — С. 41—57.
95. Дмитренко М. А. Формування політичної культури суспільства в трансформаційний період : [моногр.] / М. А. Дмитренко ; НПУ ім. М. П. Драгоманова, Ін-т оператив. діяльності та держ. безпеки. — К., 2006. — 192 с.
96. Добржанська О. Л. Політична ідентичність в умовах європейської інтеграції : автореф. дис. … канд. політ. наук : 23.00.03 / Добржанська Олена Леонідівна. — К., 2008. — 20 с.
97. Договір про Європейський Союз від 7 лютого 1992 року (консолідована версія станом на 1 січня 2005 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_029. — Назва з екрану.
98. Договір про заснування Європейської Спільноти (консолідована версія станом на 1 січня 2005 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_017. — Назва з екрану.
99. Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах місцевого органу влади [Електронний ресурс]. — Рада Європи ; Протокол, Міжнародний документ вiд 16.11.2009. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_946. — Назва з екрану.
100. Драгоманов М. П. Вольный союз – Вільна спілка: Опыт украинской политико-социальной программы / М. П. Драгоманов // Драгоманов М. П. Собрание политических сочинений / [под. ред. Б. Кистяковского] : в 2 т. —Париж, 1905-1906. — Т. 1. — С. 273—375.
101. Драгоманов М. П. Переднє слово до «Громади» / М. П. Драгоманов // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага — Нью-Йорк, 1937. — С. 93—147.
102. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда / Эмиль Дюркгейм. — М. : Канон, 1996. — 430 с.
103. Дьюи Дж. Демократия и образование / Дж. Дьюи ; [пер. с англ. Ю. И. Турчанинова, Э. Н. Гусинский, Н. Н. Михайлов]. — М. : Педагогика-пресс, 2000. — 384 с.
104. Ефективна організація роботи громадської ради [Електронний ресурс] : [метод. рекомендації] / Партнерство інститутів громадянського суспільства на підтримку інституту громадських рад, 2011. — Режим доступу : http://gromrady.org.ua/wp-content/uploads/2011/06/metodology_gromrady.pdf. — Назва з екрану.
105. Євробюлетень. Інформаційне видання представництва Європейської Комісії в Україні. — 2009. — № 6. — 23 с.
106. Європейська Хартія про місцеве самоврядування. Страсбург, 15 жовт. 1985 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_036. — Назва з екрану.
107. Європейське врядування. Біла книга [Електронний ресурс] / Комісія європейських співтовариств. — СОММ (2001) 428. Брюссель 25.07.2001. — Режим доступу : www.cent.dn.ua.docs\eu_public_policy.pdf. — Назва з екрану.
108. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права : [навч. посіб.] / [кер. проекту Г. Шиманськи-Гайер ; наук. ред. В. П’ятницький ; Т-во Карла Дуйсберга ; М-во екон. України ; Ін-т європейської політики, м. Берлін]. — К. : Кельн : Заповіт, Б.р. — 369 с. — (Україна на шляху до Європи).
109. Євтушенко О. Н. Принцип субсидіарності у взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування: досвід Франції [Електронний ресурс] / О. Н. Євтушенко // Гілея : [наук. вісн.] : зб. наук. пр. / голов. ред. В. М. Вашкевич. — К. : ВІР УАН, 2009. — Вип. 18. — Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua. — Назва з екрану.
110. Єдиний Європейський Акт вiд 17 лютого 1986 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 994_028. — Назва з екрану.
111. Єлагін В. П. Соціальна держава та принцип субсидіарності в системі владних відносин провідних держав світу [Електронний ресурс] / Є. П. Єлагін // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 1 (35). — Режим доступу до журн. : www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/ Apdu/2009_1/doc/4/01.pdf. — Назва з екрану.
112. Жданенко С. Б. Партнерська взаємодія у процесі становлення громадянського суспільства (соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. … канд. філософ. наук : 09.00.03 / Жданенко Світлана Борисівна. — Х., 2003. — 16 с.
113. Задорожний Г. В. Соціальне партнерство – реальний шлях для відкритого суспільства / Г. В. Задорожний, О. В. Коврига, В. В. Смоловик. — Х. : ХІБМ, 2000. — 192 с.
114. Закон України про благодійництво та благодійні організації 2951-VI від 01.02.2011 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://gska2.rada. gov.ua/ pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=37599. — Назва з екрану.
115. Закон України про всеукраїнський та місцеві референдуми // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — N 33. — ст. 443.
116. Закон України про звернення громадян // Відомості Верховної Ради України. —1996. — № 47. — ст. 256.
117. Закон України про місцеве самоврядування в Україні // Відомості Верховної Ради України. —1997. —№ 24. — ст. 170.
118. Закон України про об'єднання громадян // Відомості Верховної Ради України.—1992. — № 34. — ст. 504.
119. Закон України про органи самоорганізації населення // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 48. — ст. 254.
120. Закон України про політичні партії в Україні // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 23. — ст. 118.
121. Закон України про статус депутатів місцевих рад // Відомості Верховної Ради України. — 2002. —№ 40. — ст. 290.
122. Зародження громадянського суспільства – чеський приклад / [Ондржей Цисарж, Франтішек Мікш, Іржи Навратіл, Катаржина Врабликова] ; перекл. з чеської Л. Брзобогата ; відп. ред. К. Глоушкова. — Brno, Ceska republika : CDK, 2008. — 81 c.
123. Заславский Д. М. П. Драгоманов. Критико-биографический очерк. — К., 1924. —170 с.
124. Засоби подолання кризових явищ у системі державного управління: світовий досвід і Україна : [наук. записка] / від. ред. В. П. Горбатенко. — К. : Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАНУ, 2011. — 68 с.
125. Захаров А. А. Федерализм и глобализация / А. А. Захаров // ПОЛИС. — 2002. — № 6. — С. 116—126.
126. Зеленько Г. І. «Політична матриця» громадянського суспільства на прикладі Україн