РЕГІОНАЛЬНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГОЛОВЧУК ОКСАНА ВАСИЛІВНА

УДК 32. 019. 51: 654: 19

РЕГІОНАЛЬНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА

23.00.03 Політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:
доктор філологічних наук, доцент
ГОЯН ОЛЕКСАНДР ЯРЕМОВИЧ

Київ - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................7
Розділ 1. Регіональне телевізійне мовлення: пострадянські та світові трансформації...............................................................................................................20

1.1. Посткомуністичні зміни в Україні і розвиток телебачення.........................21
1.1.1. Державне обласне телебачення України: становлення та ефірні традиції.......................................................................................................................................................................... 22
1.1.2. Передумови формування українського недержавного телемовлення................................................................................................................ 32
1.1.3. Сучасний регіональний телевізійний ринок в Україні: політичний контекст........................................................................................................................ 39

1.2. Об’єднавчі процеси у телевізійному просторі: світовий контекст........................................................................................................................ 49
1.2.1. Політика та економіка в системі пріоритетів телебачення США.............50
1.2.2. Створення регіональних медіаімперій у Європі........................................ 55
1.2.3. Концентрація регіональних ЗМІ в Російській Федерації..........................61

Розділ 2. Регіональне телебачення як інструмент політичного впливу.....71

2.1. Функціональні особливості регіонального телемовлення...........................73
2.1.1. Концепція програмування регіонального телеефіру та політична ситуація..........................................................................................................................73
2.1.2. Економічна організація телекомпаній і політичний вплив..............................................................................................................................83
2.1.3. Медіахолдинги та місце регіональних телекомпаній …………………...95

2.2. Взаємовплив політики і телебачення…………………………..………….104
2.2.1. Формування громадської думки за допомогою регіонального телеефіру......................................................................................................................104
2.2.2. Регіональний медіаринок та політичний процес......................................118

Розділ 3. Перспективи регіонального телебачення України: економічна й політична моделі ......................................................................................................128

3.1 Комерційна самодостатність телекомпанії як запорука політичної незалежності................................................................................................................130
3.1.1. Творча концепція та бізнес-план регіональної телекомпанії..................130
3.1.2. Засоби підвищення ефективності регіонального телемовлення в Україні..........................................................................................................................137

3.2. Правовий захист інтересів регіонального телебачення.............................143
3.2.1. Правове регулювання діяльності телеорганізацій у Європі...................144
3.2.2. Законодавче забезпечення функціонування регіонального телебачення в Україні..........................................................................................................................150

3.3. Громадське телебачення в контексті регіонального мовлення..................160
3.3.1. Європейська модель громадського телебачення....................................161
3.3.2. Роздержавлення ЗМІ та Система суспільного мовлення та громадських телекомпаній в Україні...............................................................................................171
ВИСНОВКИ...........................................................................................................184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................191

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В контексті посткомуністичних змін суспільства зростає роль національних та регіональних ЗМІ, становлення яких, відбувається одночасно з відродженням державності України.
Суспільно-політичні процеси, зокрема, відчуження і руйнування попередніх цінностей системи, пошук політичного й економічного вибору країни, відбуваються за посередництва ЗМІ.
Для тих суспільств, які перебувають у процесі переходу від авторитаризму або тоталітаризму до демократії, де більшість населення не володіє певним рівнем політичної культури завжди є умови для формування елітарної демократії, яка, власне, й скеровує медіа.
Суспільна функція регіональних мас-медіа – із засобів влади, комунікації для керівної еліти перетворитися на справжніх посередників мас, медіаторів у суспільстві.
Головна ціль ЗМІ, з огляду на відведену їм соціальну роль, – на справедливій і неупередженій основі зберегти реальну можливість доступу громадськості до правдивої інформації. В ситуації посткомунізму нагальною потребою є формування системи позапартійного, плюралістичного громадського телебачення.
Ідеал відкритого суспільства ставить проблему політичного дискурсу – наріжного каменю політики посткомуністичної доби, який відбувається, зокрема, за посередництвом регіональних ЗМІ, а саме регіонального телебачення, – на перше місце, бо існування суспільних iнституцiй, залежить від політичної комунiкацiї. «Ще великий просвітник Кант, – зазначає Бистрицький Є., – визначав громадянське суспільство як стан «резонуючої публічності» [90].
Водночас телебачення уособлює соціально-деструктивні технології: ідеологічну «обробку», прищеплення аудиторії думок, потрібних окремим групам суспільства, так званій «новій еліті», яка, декларуючи певні принципи демократії, насправді прикриває цими гаслами свою політику. Як зазначають у спільній праці вітчизняні політологи Андрущенко В., Антоненко В., Ануфрієв Л., Кирилюк Ф. «для тих суспільств, які перебувають у процесі переходу від авторитаризму або тоталітаризму до демократії, де більшість населення не володіє певним рівнем політичної культури для демократичної участі у політичному процесі, завжди є умови для формування елітарної демократії, яка, власне, й скеровує медіа» [60, с. 232].
Телебачення, політична телевізійна реклама та зв'язки з громадськістю інтегруються у межах медіаполітичної системи в єдину комунікаційну модель, спрямовану на реалізацію соціалізаторської та пропагандистської функцій. Активне взаємопроникнення політичної інформації та реклами, зокрема, на регіональному рівні, сприяє подальшій трансформації влади в інформаційну сферу та призводить до значної маніпуляції громадською свідомістю та посилення авторитарних тенденцій у формі так званої «керованої демократії».
Структура ТБ як носія інформації формується і видозмінюється під впливом політичних, економічних та соціальних змін. Так, у другій половині 90-х років становлення ЗМІ України в умовах нових ринкових відносин, зумовило співіснування державних і недержавних ТК. Розглядаючи телебачення в контексті роздержавлення, слід визнати явище превалювання необ’єктивної інформації в телевізійному просторі. «Комерційні ЗМІ не віддзеркалюють громадську думку, виконуючи роль рупору окремих політичних сил» [268]; «ТБ примножує та консервує невиразне, палеосимволічне мовлення поряд із множенням стереотипів та вузькопартійних жаргонів» [95, c.82]. Дається взнаки маніпулятивна природа публічного слова, характерна для тоталітарних режимів, коли, наприклад, в СРСР політичний дискурс був переведений у стан «клінічного монологізму», коли будь-яка економічна подія, політичне рішення перетворювалися у засоби відвертої пропаганди. Тоді ж, у посткомуністичну добу виник феномен симуляції демократичного керівництва, можливий у значній мірі завдяки впливу саме регіональних ЗМІ. І саме за таких умов спостерігаємо масове втягнення у стихію політичної риторики людей, які за родом своїх занять і передовсім через економічну несвободу нездатні до адекватного розуміння політичної ситуації.
«Регіональне мовлення – одна з головних тенденцій розвитку сучасного телебачення і радіомовлення в Україні, суть якої полягає у зростанні і зміцненні державних, муніципальних, приватних комерційних теле-, радіостудій на місцях. Місцеве телерадіомовлення може краще враховувати особливості регіону, використовувати у мовленні факти і явища, які мешканець селища, району, міста знає особисто. Все це робить місцеве мовлення корисним конкретній аудиторії, конкурентноспроможним центральному мовленню. В Україні регіональні телерадіоорганізації становлять майже 90% від усієї кількості діючих компаній телебачення і радіомовлення» [85].
На час дослідження до Державного реєстру телерадіоорганізацій України було внесено 858 телерадіомовних організацій, з них близько 400 регіональних ТК різних форм власності, в тому числі 24 ОДТРК, телерадіокомпанія «Крим», Київська та Севастопольська державні регіональні телестудії. Водночас, точних даних про те, скільки новостворених телекомпаній функціонує немає, адже одержавши ліцензії, вони можуть не вести мовлення, навіть, кілька років. Неможливо також встановити, скільки первинних власників зберегли контроль за зареєстрованими 5-6 років тому ЗМІ, оскільки існує практика, коли новий власник не афішує свого входження в медіабізнес і нічого не міняє в засновницьких документах.
Переважна більшість регіональних телекомпаній входить в регіональні медіагрупи або холдинги, що пов’язано з політичною концентрацією, коли увага політичних і ділових кіл зосереджується в основному на регіональних ЗМІ, які вважаються найбільш ефективним засобом впливу і формування громадської думки. Тому регіональний телевізійний ринок є більш деформованим, ніж, наприклад, ринок журнальної продукції або радіо, де значно більше прикладів успішної комерційної діяльності.
Яка роль регіонального ТБ у періоди політичних трансформацій суспільства? Як воно функціонує і чому втрачає довіру глядача? Ці питання вже давно у розряді риторичних, а негативний імідж політизованих місцевих каналів у більшості регіонів країни перетворився на стереотип.
Формування політичної культури в межах всієї України, зокрема, залежить від діяльності мас-медіа, тактичних i стратегічних кроків для взаємопроникнення iнформацiйних потоків з регіону в регіон. Означеним і обумовлена актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими планами. Дослідження здійснене у рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (№019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (№ 01БФ04501).
Мета дослідження – на основі аналізу діяльності регіонального телебачення з’ясувати ефективність впливу на формування стабільної політичної ситуації у регіонах; виявити фактори, що впливають на створення регіональними телекомпаніями аудіовізуальної продукції.
Поставлена мета обумовила необхідність виконання наступних завдань:
1. Проаналізувати взаємодію державних і недержавних регіональних телекомпаній з органами влади та політичними силами в історичному контексті; визначити специфічні риси телебачення як феномена політичної комунікації;
2. Дослідити взаємодію між місцевими ЗМІ, суспільством і державою;
3. Узагальнити зарубіжний досвід правового регулювання і формування системи правових гарантій і переваг для ЗМІ; з’ясувати ефективність засобів протидії щодо використання регіональних ЗМІ у «брудних» виборчих технологіях;
4. Проаналізувати складові політико-економічної незалежності регіональних телеорганізацій; шляхи вдосконалення творчої моделі, зміни формату мовлення;
5. Виробити рекомендації щодо усуспільнення державних аудіовізуальних ЗМІ відповідно до європейської практики.
Реалізація поставлених завдань здійснюється за допомогою дослідження стану вивчення означеної теми загалом та виокремлення особливостей функціонування регіональних телекомпаній протягом досліджуваного періоду в контексті суспільно-політичних трансформацій з метою узагальнення спільних характеристик телеорганізацій. Такий підхід надає можливість визначити типові проблеми ЗМІ, і виявити універсальні для регіонального телебачення України поради щодо його реорганізації і, навіть, завершені організаційні моделі, які враховують досвід зарубіжних мовників. Творчо-прикладна мета роботи полягає у використанні результатів даного дослідження для реформувань українського телевізійного середовища, зважаючи на перспективу подальших демократичних і політичних змін в Україні.
Об’єкт дослідження – регіональне телебачення України (досліджується діяльність 31-ї регіональної телекомпанії, що представляють 18 областей України).
Предмет дослідження – програмна політика та продукція виробництва регіональних телестудій.
Хронологічні межі дослідження визначаються періодом 1991-2006 років.
Методологічна основа і методи дослідження. Для дослідження однаково значущими були загальні методи політичної науки: соціологічний, нормативно-ціннісний підхід, порівняльний. Серед логічних методів – аналіз і синтез особливостей функціонування регіональних мовників у різних державах. Застосовувались також методи емпіричних досліджень: використання статистичних даних; аналіз документів, у тому числі Постанов та Звітів Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення; анкетне опитування керівників та співробітників телестудій, а також представників регіональних аудиторій. Результати дослідження поєднані із власним досвідом журналістської діяльності автора у редакції Національної телекомпанії «УТ-1», «СТБ» та у приватній телекомпанії «Мукачево» (Закарпатська обл.), яку можна вважати типовою серед регіональних телекомпаній, розглядаючи її у контексті змін у програмній політиці, що зумовлені політичними факторами, а саме передвиборчими кампаніями.
Для дослідження телебачення як інструменту впливу правлячих місцевих верхівок, та для доведення тези про те, що регіональне телевізійне середовище частково монополізоване, а програмна політика телекомпаній часто залежить від політичної ситуації, звертатимемося до результатів проведеного нами опитування регіональних ЗМІ в різних областях Україні наприкінці 2005 – початку 2006 рр.
Для отримання практичних даних було проведено збір, здійснено обробку та аналіз багатьох текстових та відеоматеріалів, результатів спеціально проведеного опитування. До числа опитаних входили керівники регіональних ТК, журналісти, причому, не тільки найбільших і впливових в регіонах ЗМІ, але також середніх і дрібних. Опрацьовано фабули, програмні концепції та передачі окремих студій. Для дослідження найбільш актуальним є питання концентрації телевізійного простору, яка є монополізацією не у комерційному значенні, а політичному. При описі змін і процесів, що відбуваються в регіональній телеіндустрії, а також під час обробки зібраних теоретичних та практичних матеріалів ми зіткнулися з розрізненими, не уточненими, такими, що часто суперечать один одному даними. Різні джерела давали до 5 різних варіантів статистики. Для того, щоб не вводити нікого в оману, ми свідомо відмовилися від узагальнених кількісних показників, що в цілому характеризують регіональне ТБ та вплив на нього політичних процесів.
Було проведено анкетне опитування у різних областях України протягом 2005–2006 рр. Керівникам 91 регіональної ТК окрім письмових звернень з проханням допомоги у отриманні інформації, були надіслані спеціально розроблені анкети, розроблені після консультування з фахівцями Українського Інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіо і преси (Укртелерадіопресінститут). На питання анкети відповіли представники 31-ї регіональної ТК різної форми власності з різних областей України.
Медіа, а саме телебаченню присвячено чимало досліджень у різних сферах науки: політології, історії, філософії, соціології, психології; дослідниками у кожній з названих сфер накопичено значний емпіричний матеріал. В той же час слід зазначити, що характер наукових робіт з даної тематики переважно загальнотеоретичний, а проблеми функціонування місцевих телеорганізацій розглядаються не стільки як складова загальнополітичного процесу, скільки як його ілюстративна складова. Цей підхід забезпечує аргументами доведення різного роду наукових теорій, але він недостатній для поглибленого «внутрісистемного» аналізу телевізійного мовлення, не кажучи вже про специфіку саме регіональних мовників.
До того ж, протягом досліджуваного періоду змінилися професійні критерії оцінок сучасного телебачення, а також рівні ідеологізації та політизації телевізійного ефіру, взаємопов’язаність телебачення і владних структур, вплив суспільства і «суспільного замовлення» на розвиток телевізійного мовлення. Тому керуватися теоретичними і особливо практичними висновками, що наведені у роботах авторів, опублікованих до 90-х років, потрібно дуже обережно: вони вимагають переосмислення відповідно до тих змін, що відбулися у політичному і правовому статусі телеорганізацій. Крім того, серед усієї кількості теоретичних джерел, відсутні праці, у яких були б всесторонньо проаналізовані зміни в організаційно-правових моделях функціонування саме регіонального телебачення у контексті політичних трансформацій, розкриті можливості інтегруючої їх суті та системоутворюючої ролі в трансформації сучасної України. Ось чому у даній роботі увага акцентується саме на проблемах регіональних мовників, починаючи з 1991 р. і до сьогодні, що обумовлено виникненням у даний період нової інформаційної ситуації в країні, радикальною трансформацією соціально-політичної системи.
Політологічні проблеми взаємовідносин ЗМІ, органів влади та суспільства у нових геополітичних умовах пострадянських країн досліджені у ряді праць Чічановського А. [99], [100]; Засурського Я. [33], [34]; Володиної М. [116]; Прохорова Є. [65]. Проблеми функціонування ЗМІ, масові інформаційні процеси вивчали Вачнадзе Г. [17], Дзялошинський І. [22], Дугін Є. [24], [161]; Єгоров В. [58], Шкляр В. [82], Мелещенко О. [51], Гриценко О. [155].
Становлення політичного дискурсу та нової комунікативної спільноти з їхніми специфічними ознаками аналізувалось у праці Полуехтової І. [135]; Барбера Б. [131], який визначає місце телебачення у системі пропагандистських заходів; Іванова В. [221], який досліджує проблему медіа у дзеркалі закону. Медіаполітичну систему в сучасній Україні, а саме інтегровану комунікаційну модель, досліджував Демченко С. [103]. Нову політико-смислову реальність, формування за допомогою медіа образів «регіональної демократії», «талановитих керівників області», а також ступінь їх дієвості, що безпосередньо залежить від рівня політичної наївності населення, вивчали Крос К. та Гакет Р. [42]; Демченко С. зробив спробу визначити місце сучасних політтехнологій в процесі регіонального політичного будівництва [104].
Дослідженням стану пострадянського телебачення, зокрема, присвячені публікації Гоян В. [154], Єфімової Л. [144], спільні праці Костенко Н., Кривенко О., Слісаренко І. [107, с.48-57], [105, с.138-150], [106, с.57-61]. З точки зору теорії масових інформаційних процесів найбільш ґрунтовно проблема розглядається у роботах вчених у сфері політичної філософії: Ольшанського Д. [54], Шахназарова Г. [81], Бердяєва М. [10], Бессонова Б. [12]; у сфері політології: Вовк В. та Клепікова А. [93], [119, с.146-156]; Кастельса М. [37], Комаровського В. [38], Рантаненa Т. [66], Панаріна А. [56]; у сфері соціології, у тому числі соціології ЗМІ: Костенко Н. [41], Бурлацького Ф. [92], Бутенка А. [15], Коробейнікова В. [40], Тощенко Ж. [76].
Історію становлення ТБ в Україні вивчали Багіров Е. [4], Кацев І. [5], Борецький Р., Юровський А. [6]; ситуацію на початку 90-х рр. досліджували Мащенко І. [48], [49], [50] та Лизанчук В. [45]. Тодішні зрушення в медіа пов’язані з критикою та ідейним переслідуванням старих форм свідомості. Осміювання «комуністичності» як філософії деяких новітніх ЗМІ окремі дослідники вважають продовженням тоталітарного типу практики інформаційної діяльності.
Безпосередньо вивченню процесів концентрації і монополізації регіонального телевізійного простору, які були на слуху ЗМІ в Україні та Росії з початку 90-х рр., коли «олігархи скуповували газети, теле- і радіостанції...», присвячено недостатньо уваги; одним з найбільших наукових досліджень є праця російських вчених Качкаєвої А., Цитовського А., Ріхтера А. [230]. Проблеми концентрації медіа пов’язані з економічною залежністю регіональних ТК, тому вважаємо за необхідне керуватися окремими положеннями спільного наукового дослідження Гояна О. та Гоян В. [102, с.137–138], присвяченого організації бізнес-плану ефірної діяльності. ЗМІ в Україні вже пережили «період громадянського чину чи спроби самовияву i вступили в режим бізнесу» [4, с.28-29]. Правда, говорити про створення місцевими мовниками конкурентоспроможної аудіовізуальної продукції та її продаж за кордон (що практикують зарубіжні комерційні телестудії, як одне з джерел доходів) не доводиться. Продукування рейтингових передач і успішний продаж рекламного ефіру – явища рідкісні і притаманні тим телекомпаніям, у яких засновник ставить пріоритетними не політичні, а бізнесові цілі.
Контрманіпулятивні стратегії в контексті інформаційної безпеки вивчали Макаренко Є., Рижков М., Ожеван М. [46]. Ідейний вплив програм регіональних мовників на формування національної свідомості є предметом дослідження Пенчук І. [164]. Питання підсвідомого ідеологічного впливу журналістських методик, зокрема, захоплення метафорами у політичних текстах підняті у спільній праці Брайант Д., Томпсон С. та Кулеби В. [55].
Цікаві узагальнення, що можуть бути корисними для вивчення специфіки телевізійного впливу, пропонує Почепцов Г. [61, c.20-24], [62], а безпосередньо про формування іміджу з допомогою телевізійних прийомів писали Гуревич П. [21], Порфімович О. [112], Кузнецов Г. [43], [44, c.256-268]; Зубков Г. [31]; Демченко С.В. [103].
Доцільно розглянути праці, автори яких обґрунтовують необхідність демократизації телевізійної творчості, виконання функції правдивого джерела інформації. Роль журналіста в телепрограмах досліджували: Бєляєв І. [9], Голдовська М. [20], Ельманович Т. [83].
Отже, значна частина наукових праць, присвячених взаємовпливу телеорганізацій і політичних сил у контексті становлення українського регіонального мовлення; матеріали досліджень телепрограм, а також результати моніторингів, присвячених концентраційним процесам в сфері регіональних медіа, що проводились в регіонах України і Росії, а також Оксфордським центром «Право і ЗМІ» у країнах Європи – це методологічна база, на основі якої здійснювалося подальше наукове дослідження впливу політичних процесів на українське телебачення протягом періоду з серпня 1991 р. по 2006 р.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається авторською постановкою проблеми – спробою комплексного аналізу впливу політичної складової на систему функціонування регіонального мовлення.
Новизна, зокрема, відбита в таких положеннях:
- узагальнено специфічні риси державного та недержавного телебачення як феномена політичної комунікації;
- проаналізовано прояви політичного тиску на діяльність телеорганізацій протягом усього періоду становлення українського регіонального телебачення, а також історичний досвід і моделі світового мовлення;
- досліджено принципи відносин між медіа та суб’єктами політичної діяльності, в основу яких покладено прозорість і дотримання законодавства;
- проведено та узагальнено результати опитувань серед працівників регіональних телестудій щодо їхнього бачення взаємовідносин медіа, представників влади та аудиторії;
- проаналізовано специфіку взаємовідносин телеорганізацій європейських держав з суб’єктами політики; проаналізовано закордонний досвід з метою виробити рекомендації щодо правового та економічного реформування українського телебачення;
- розглянуто можливості забезпечення фінансової незалежності регіональних телеорганізацій;
- узагальнено характеристики регіонального медіаринку, що раніше в такій проекції не досліджувалися.

Практичне значення одержаних результатів.
Автором дисертації було проведено збір, обробку та аналіз багатьох текстових та відеоматеріалів, опрацьовано результати спеціально проведеного опитування серед працівників 31 регіональної телекомпанії у вісімнадцяти областях України.
Опрацьовано фабули, програмні концепції передачі окремих студій.
Результати дослідження поєднані із власним досвідом журналістської діяльності автора у редакції Національної телекомпанії «УТ-1», «СТБ» та у приватній регіональній телекомпанії «Мукачево» (Закарпатська обл.), яку можна вважати типовою серед регіональних телекомпаній.
Зібраний матеріал про закономірності розвитку в Україні регіонального телебачення в контексті політичних трансформацій може бути використаний для підготовки спеціальних курсів «Проблеми світових концентраційних процесів у сучасному інформаційному контексті», «Суспільно-політичне мовлення на регіональному телебаченні», «Політична та інформаційна культура», «Інформаційне суспільство» для студентів освітнього напряму «політологія», «журналістика» вищих навчальних закладів України.
Особистий внесок здобувача. Постановка й вирішення комплексу завдань представленої дисертації, опубліковані наукові статті, у яких викладені основні положення наукової роботи, виконані самостійно.
Апробація результатів дослідження. Загальні положення, рекомендації і висновки, які становлять теоретичну і практичну основи дисертаційного дослідження, було оприлюднено на міжнародній конференції «Свобода і відповідальність засобів масової інформації: Європейська перспектива» (Київ, 25-26 травня 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Вибори Президента України – 2004: проблеми теорії та практики» (Київ, червень 2005 р.); науковій конференції Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Журналістика – 2002» (квітень 2002 р.); науковій конференції Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Журналістика – 2003» (квітень 2003 р.); науковій конференції Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози» (2006 р.).
Тези, узагальнення та висновки дисертації обговорювалися на наукових семінарах, «круглих столах» на засіданнях кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Результати наукового дослідження відображено у 10 одноосібних публікаціях, 5 з яких видрукувано у фахових виданнях.
Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:
1. Головчук О. В. Перспективи громадського регіонального мовлення в контексті політичних трансформацій суспільства // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер.: Політологія, соціологія, філософія.– Ужгород, 2007. Вип. 5/6. – С. 347-351.
2. Головчук О. В. Використання передач регіонального телебачення у виборчих технологіях і політичній боротьбі // Нова парадигма: Журнал наукових праць – Серія: філософія, політологія, соціологія. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. Вип. 61. – С.170 – 179.
3. Головчук О. В. Еволюція відносин між американським бізнесом, політикою і ЗМІ: концентраційні процеси у телевізійній сфері // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. Наук. ст. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. –. – Чернівці. - 2007. Вип. 325/326 – С. 34 – 39.
4. Головчук О. В. Роздержавлення телерадіокомпаній та формування громадського мовлення // Наукові записки Київської школи сценування. Політичні та юридичні науки. – 2007. Вип. 2. – С. 74 – 80.
5. Головчук О. В. Еволюція відносин між бізнесом, політикою і ЗМІ. Створення регіональних медіаімперій у Європі // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – 2006. – Випуск 65. – С. 123-136.
Статті у наукових виданнях:
6. Головчук О. В. Регіональне телебачення України: ефірні традиції та реорганізація програм // Наукові записки Інституту журналістики. - Київ, 2006. – Т. 22. - С. 54 – 59.
7. Головчук О. В. Актуальні проблеми організації та функціонування приватного регіонального телемовлення // Наукові записки Інституту журналістики. – Київ, 2006. – Т. 23. - С.41 – 46.
8. Головчук О. В. Утворення провладних медіахолдінгів у регіонах (на основі проведеного опитування керівників українських телекомпаній) // Наукові записки Інституту журналістики. – Київ, 2006. – Т. 24.
9. Головчук О. В. Екологічна освіта та виховання як необхідні складові аспекти програмної політики регіональних телекомпаній // Збірка тез доповідей VIII Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Екологія. Людина. Суспільство» (11-13 травня 2005 р. м. Київ). – К.: 2005. – С. 172.
10. Головчук О. В. Вплив засобів масової інформації на регіональну політику сталого територіального розвитку // Стратегія сталого розвитку Закарпаття: еколого-економічні та соціальні моделі // Матеріали регіональної науково-практичної конференції. Науковий вісник Ужгородського національного університету. – Ужгород, 2001. Вип. 9. – С.23 – 26.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 190 сторінок основного тексту, список використаних джерел (308 найменувань); робота містить 50 додатків (83 сторінки).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виокремивши політичну комунікацію «політика – регіональні телекомпанії – населення» та сприймаючи складові елементи даного трикутника як суб’єкти масового комунікативного процесу, підкреслимо, що регіональна журналістика стала автономною силою, яка формує політичну орієнтацію та визначає пріоритетність місцевих проблем. Лише регіональне телебачення здатне враховувати особливості диференційованих соціальних, професійних, етнічних і територіальних груп, перекладати проблеми великої політики на мову місцевих умов, створювати довірливість близького спілкування.
У сфері політичної комунікації домінуюче становище посідають дві загальні філософські концепції: ліберальний плюралізм, який розглядає ЗМІ як незалежні інституції, які, користуючись силою впливу, виконують переважно позитивні функції, та «критична» парадигма, яка розглядає новинні ЗМІ (якими фактично і є регіональні телекомпанії) як обмежені і підпорядковані могутнім економічним й політичним силам, зокрема, прихильники «інструменталізму», розглядають ЗМІ як такі, що перебувають під безпосереднім контролем політичних та економічних регіональних еліт. Незалежно від того, на платформі якої парадигми сформовано погляди дослідників, отримані нами висновки можуть сприяти підтримці будь-якої з них. Адже, концепція заангажованості медіа не обов'язково суперечить припущенням ліберального інформаційного плюралізму, якщо припустити, що зміст інформації, поширюваної посередництвом телебачення, помірно відображає різноманітні інтереси й формується внаслідок змагання між різними групами або між різними лідерами всередині однієї регіональної (місцевої) еліти.
Регіональні телекомпанії як складова політичних комунікацій займають центральне становище і життєво важливі як галузь емпіричних досліджень, адже з них починаються можливості демократичного управління найважливішим стратегічним ресурсом громадян держави – інформацією, а отже, демократичними цінностями.
Нинішній стан українського регіонального телебачення є результатом соціальних та політичних трансформацій, що відбуваються потягом останніх 15 років – періоду, який можна умовно поділити на кілька етапів:
1990 – 1991 рр. – політичне протистояння і розпад СРСР призвели в 1990 р. до децентралізації системи Держтелерадіо.
1991 – 1996 рр. – період приватизації державних ЗМІ. Найчастіше новими власниками медіа ставали політичні фігури, вони ж представляли найбільші бізнес-структури. Протягом порівняно короткого строку, «перехідного періоду», у вітчизняній системі телевізійного мовлення відбулася велика кількість перетворень: телекомпанії розподілено по типу діяльності (на мовні і продакшн-студії); з’явились нові форми власності (комерційне, суспільне телебачення); збільшилась кількість регіональних мовників; змінилася специфіка їх програмної політики.
1996 – 2000 рр. – виникнення місцевих медіа-імперій, які включали пресу, телебачення і радіо. Представники великого бізнесу усвідомили, що володіння ЗМІ приносить серйозні політичні дивіденди. Розвинулися нові функції телебачення, як, наприклад, електоральна або функція управління суспільною думкою. У місцевих випусках новин щороку стає дедалі більше політичних сюжетів; активно збільшується обсяг покриття телестудій.
Період 2001 – 2002 рр. – стадія системної кризи з актуалізацією питання захисту особистих і політичних прав і свобод, зумовленої, з одного боку, політизацією медіасфери, – з іншого – медіатизацією політики, застосуванням цензури, маніпуляцій громадською думкою. Обіг інформації на регіональному рівні характеризується кількома аспектами:
– відсутня повнота інформації, тобто якась частина інформації за політичними та іншими критеріями відсікається;
– ототожнення зустрічних потоків інформації свідчить про їх нерівноправність: не завжди забезпечується еквівалентний обмін інформацією між владою та електоратом;
– порівняно низьким залишається фактор оперативності та своєчасності;
– не забезпечується достовірність інформації.
Суть головного питання нинішнього періоду розвитку ЗМІ така: Чи повинна політика у сфері телекомунікацій відображати цінності економічної ефективності та свободу індивідуального споживчого вибору, як це пропонують прихильники «ринкового» підходу до проблем регулювання ЗМІ? Чи цей підхід спричиняє структурний ухил, який підриває засади демократичної суспільної сфери, як це стверджують прихильники концепції відображення суспільних інтересів через державне регулювання? Чи буде держава сприяти створенню громадського телевізійного мовлення у тому числі на місцевому та регіональному рівнях, дотримуючи принцип свободи слова і зберігаючи на інформаційному ринку різноманіття точок зору? Чи готові журналісти змінити свою суспільну роль?
Морально-етичні компоненти особистості журналіста пов’язані з соціально-політичною сутністю його духовного світу. Те, яке місце, в уявленні журналіста, повинні займати ЗМІ в політичній комунікації, визначає розуміння ним своєї соціальної та політичної відповідальності. Разом з тим це розуміння детерміновано моральними складовими особистості журналіста – чесністю, добросовісністю, повагою до людей, до думки інших. На першому плані у працівника ЗМІ мають бути інтереси виборців. В цьому сенсі регіональна телевізійна журналістика (якщо вона претендує на статус професійної) повинна осмислити як власні проблеми, так і особливості своїх взаємовідносин із громадськістю; перебороти детермінуючий тиск організаційних структур ЗМІ на творчий потенціал і рівень моральності окремого журналіста; навчитися знаходити істину у конфліктах засновників і влади; домагатися вирішення проблеми підвищення ступеня довіри громадськості до ЗМІ й окремих журналістів; перебороти скептицизм щодо професійної етики журналістів. Один з основних висновків дослідження полягає в тому, що практично всі журналісти теоретично знають про існування професійних правил журналістів і вважають, що їх існування необхідне, але практично всі їх свідомо порушували.
Аналіз результатів опитування представників регіональних телекомпаній дозволяє зробити висновок, що телевізійники довільно визначають форму власності своїх телеорганізацій і, як правило, називають лише їх організаційно-правову форму. У розмитості понять причина того, що скласти точне уявлення про співвідношення приватних, державних і телекомпаній із змішаною формою власності нелегко. Власників-індивідуалів не більше двох-трьох у кожній області, причому не вони, а наймані ними управлінці, більш компетентно відповідають на питання, оперують ринковими категоріями. Правилом для таких власників є ситуація, коли бізнесом володіють два, рідше – три партнери: їм належать теле- і радіоканали в області, газети, рекламні агентства. Важлива проблема місцевого телебачення – номінальний власник: у практиці правоохоронних органів є термін «підставні особи», але у випадку зі ЗМІ ці особи – не завжди підставні, правда, вони не мають доступу до фінансової діяльності компанії, або до реального керівництва.
У дисертаційній роботі теоретично обґрунтоване і застосоване на практиці розв’язання наукової задачі – визначення можливостей вдосконалення функціонування регіонального телебачення в контексті політичних трансформацій українського суспільства. Висновки, сформульовані у даній роботі можуть бути використані з певним коригуванням у ряді областей України, адже стан місцевого телебачення і можливості його розвитку приблизно однакові. З огляду на мету і завдання дисертації були отримані такі висновки:
1. Наукове бачення політичного впливу регіональних ЗМІ на аудиторію, ґрунтується на трьох ключових концепціях: визначення порядку денного в суспільно-політичному житті, спрямування уваги аудиторії та використання стандартних форм звернень. Вплив журналістів на політичне життя здійснюється не лише коли вони свідомо обстоюють якісь політичні інтереси у редакційних матеріалах, але і не усвідомлено, через використання певної схеми опрацювання новин, через доступ до масової аудиторії та через спроможність замовчувати, інтерпретувати політично важливі події. В процесі політичної боротьби регіональне телебачення є одночасно джерелом знань, учасником, зброєю, мішенню та ареною цієї боротьби, а отже, несе щонайменше часткову відповідальність за проблеми у культурній та політичній сферах.
2. Телебачення, як, власне, й інші ЗМІ, не визначає політичний порядок. Воно є лише однією із складових широкомасштабного процесу його формування, в якому беруть участь держава, партії та еліти, що взаємодіють між собою за умов комплексного й нестабільного соціального та економічного оточення. В такій ситуації щодо опозиційних владі телекомпаній спрацьовує система усіх форм тиску у тому числі економічного, правового (маніпуляції навколо ліцензування), адміністративного (податкові перевірки і великі штрафи, санкції з боку пожежної охорони, погрози про відключення з боку Укрчастотнагляду) судового (справи про захист честі і гідності), фізична розправа.
З іншого боку, за даними чисельних моніторингів передвиборних конфліктів за участю засобів масової інформації, відбувається зростання кількості порушень законодавства окремими журналістами і редакціями, що пов'язано з недосконалістю і суперечливістю законодавчих актів різноманітних рівнів, котрі регламентують передвиборчу роботу ЗМІ.
Аналіз програм регіональних телекомпаній доводить існування негативних моментів при висвітленні місцевої політики на телебаченні (надмірна драматизація та спрощення подій, «висмикування» їх із загального контексту).
Інтереси регіонального медіасередовища України поки що не стали важливими настільки, щоб спричинитись до створення професійних об’єднань журналістів, що представляє значний контраст порівняно з досвідом функціонування регіональних телекомпаній у низці європейських країн (Німеччина, Франція, Нідерланди тощо), де ЗМІ об’єднуються з метою узгодження дій, представлення на вищому рівні своїх інтересів та вирішення типових проблем.
3. Зарубіжний досвід формування системи правових гарантій для телекомпаній засвідчує, що трансформаційні процеси політичного розвитку, функціонування нових елементів політичної ідеології і культури актуалізують проблеми журналістської етики як чинника політичної культури. В Україні відсутня єдина концепція дотримання етики ЗМІ, а також використання досвіду розвинутих держав в цьому питанні, що для країн з перехідною економікою є особливо актуальним в період парламентських і президентських виборів. На регіональному рівні відсутні механізми саморегулювання, лише теоретично підтверджуються загальні принципи етики, закладені у 1996 р. журналістами з регіонів України у кодекс професійної етики журналіста.
4. Складність процесу підвищення політико-економічної ефективності телекомпанії на поточному етапі їх розвитку багато в чому визначається тим, що з ускладненням телевізійного бізнесу менеджмент починає відігравати одну з ключових ролей, до якої більшість регіональних управлінців не готова. Й хоча наявність зворотного зв’язку і активне його використання дозволяє мовникам створювати аналітичні, пізнавально-розважальні самоокупні телевізійні проекти, більшість з них відміняється напередодні виборчих кампаній, а на зміну їм приходять замовні політичні передачі. Тобто рейтинг і комерційний успіх телепрограм не є визначальним критерієм оцінювання їх доцільності. Неприбутковість приватних медіа, як це не парадоксально, вигідна їх власникам: журналістами значно легше керувати, коли вони знають, що їх заробітна плата напряму залежить не від аудиторії і реклами, а від щедрості власника студії.
В умовах економічної та політичної нестабільності стратегічною метою мовників повинно бути прагнення створення і реалізації телепродукту за межі регіону.
5. Питання усуспільнення державних аудіовізуальних ЗМІ вимагає концептуального переосмислення ролі регіональних і місцевих телекомпаній відповідно до основних принципів громадського суспільства, адже, у країнах посткомуністичного простору фактично відсутній “громадський” критерій формування засобів масової інформації. Українські ЗМІ сьогодні існують в умовах олігархічної монополії, безальтернативності мовлення, а також посилюються проблема зі свободою слова і недовірою до ЗМІ.
Дублювання західноєвропейського законодавства виявляється неефективним, натомість, завдяки активній громадській ініціативі має відбутись потужна ліберальна трансформація інформаційного простору ЗМІ, від становлення принципів плюралізму до локальних механізмів і власного шляху реформування системи ЗМІ.
Головний ефект від реформування обласних державних телерадіокомпаній полягає у виведенні їх з-під залежності органів влади місцевого самоврядування і створенні на цій основі організацій, не зорієнтованих на обслуговування суб’єктивних інформаційних потреб.
Результати наукового дослідження можна використати для:
а) розробки державної програми участі регіональних телекомпаній у політиці;
б) координації інформаційної політики у полікультурному просторі України;
в) практичному адаптуванні позитивного зарубіжного досвіду застосування етичних принципів у засобах масової інформації до українських реалій;
г) оцінки впливу регіонального телебачення на владні рішення органів місцевого самоврядування.
Отже, суспільна функція регіональних мас-медіа – із засобів влади, комунікації для керівної еліти перетворитися на справжніх посередників мас, медіаторів у суспільстві. В ситуації посткомунізму нагальною потребою є формування системи позапартійного, плюралістичного громадського телебачення.
Головна ціль ЗМІ, з огляду на відведену їм соціальну роль, – на справедливій і неупередженій основі зберегти реальну можливість доступу громадськості до правдивої інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапова Л. Телевизионные выпуски новостей. Региональная специфика /На примере телеканалов Оренбургской области / Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания (ИПКРТиР) М.: 2004.
2. Агапова Л. Телевизионные выпуски новостей. Региональная специфика /На примере телеканалов Оренбургской области/ Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания. (ИПКРТиР) - 2004. - С.9-10. Цит. за: Местное телевидение, власть, население: информационная открытость как основа социального партнерства. Правозащитный фонд Комиссия по свободе доступа к информации. Составитель И.Дзялошинский. - М. 2001.- С. 80.
3. Амстронг Г. Введение в маркетинг. – М.: Вилямс, 2000. – С. 140-145.
4. Багиров Э. Г. Очерки теории телевидения, - М.: Искусство, 1978.
5. Багиров Э., Кацев И. Телевидение – XX век. Политика. Искусство. Мораль. – М.: Искусство, 1968. - С. 12.
6. Багиров Э. Г., Борецкий Р. А., Юровский А. Я. Основы телевизионной журналистики. Под ред. А.Я.Юровского. Издательство Московского университета. – 1987. – С. 17.
7. Багиров Э. Г., Борецкий Р. А., Юровский А. Я. Основы телевизионной журналистики. Под ред. А. Я. Юровского. Издательство Московского университета. – 1987. - С. 14-24. Цит. за Радиовещание и телевидение за рубежом: НМО ГКРТ, 1963, №4, -С.17 “О дальнейшем развитии советского телевидения». Постановление ЦККПСС от 29 января 1960 года. Сб. Советская печать в документах. М., Госполитиздат, 1961, - С. 136.
8. Батра Раджив и др. Рекламный менеджмент. – М.; СПб.; К., 1999. – 784 с.
9. Беляев И. Спектакль буз актера: Записки режиссера документальных фильмов. – М.: Искусство, 1982.
10. Бердяев Н. А. Самопознание. М., СП «ДЭМ» международные отношения, 1990. - 334 с.
11. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М.: Медиум, 1995. – 321 с.
12. Бессонов Б. Н. Назначение человека РАГС М., 1995. - С. 103.
13. Борецкий Р. А. Телевидение на перепутье. Статьи 1989. М., 1998. – С. 147.
14. Бугрим В. В., Мащенко І. Г. Телебачення прямого ефіру: навчальний посібник .-К.: Либідь, 1991. – 200 с.
15. Бутенко А. П. От коммунистического тоталитаризма к формированию открытого общества в России (политические и правовые проблемы). М.: Магистр., 1997, - 47 с.
16. Вартанова Е. Л. Північна модель в кінці сторіччя. Друковані ЗМІ, ТБ і радіо країн Північної Європи між державним і ринковим регулюванням, М.: Вид-во Московського університету, 1997 р. – С. 68.
17. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение. - Тбилиси: 1989. – 671 с.
18. Виноградова Э. М. «Пульс-2002». Средства массовой информации: аудитория, оценки, предпочтения. (Мониторинг общественного мнения в Оренбуржье), 2002. – С. 15.
19. Владимиров В. М. Коммерческая журналистика. - Луганск: Изд-во Восточноукр. ун-та, 1995. - 160 с.
20. Голдовская М. Е. Человек крупным планом: Заметки теледокументалиста. – М.: Искусство, 1981.
21. Гуревич П. С. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Искусство, 1991.
22. Дзялошинский И. Журналист и информация: -М. МГУ, 1998. - 248 с.
23. Доценко Е. Л.Психология манипуляции. Феномены, механизмы защиты. М., 1996. – С. 93.
24. Дугин Е. Я. Местное телевидение: типология, факторы и условия
формирования программ. – М., 1982. – С. 13.
25. Засурский Я. Н. Средства массовой информации России. - М.: Аспект Пресс, 2005. – С. 12-14.
26. Засурский Я. Н. и др. Средства массовой информации постсоветской России. - М.: Аспект Пресс, 2002. – С. 38.
27. Зверинцев А. Б. Коммуникационный менеджмент: Рабочая книга менеджера PR. – СПб.: Союз, 1997. – 288 с.
28. ЗМІ та брудні виборчі технології: президентські вибори 2004р. в Україні. Аналітичний звіт. Фесенко В.В., Целуйко О.М., Буроменський М.В., Сердюк О.В. – Харків: Інститут Прикладних Гуманітарних Досліджень, 2005 – 67 с.
29. ЗМІ та брудні виборчі технології: президентські вибори 2004р. в Україні. Аналітичний звіт. Фесенко В.В., Целуйко О.М., Буроменський М.В., Сердюк О.В. – Харків: Інститут Прикладних Гуманітарних Досліджень, 2005. - С.10-11. Цит за: «Основні особливості діяльності ЗМІ в Україні. Медіа і вибори 2002 р.» інформаційно-аналітичне видання Українського незалежного центру політичних досліджень. -№2, лютий-серпень 2002 р.- С. 27.
30. ЗМІ та брудні виборчі технології: президентські вибори 2004 р. в Україні. Аналітичний звіт. Фесенко В.В., Целуйко О.М., Буроменський М.В., Сердюк О.В. – Харків: Інститут Прикладних Гуманітарних Досліджень, 2005. - С. 13. Цит за: Бекешкіна І. Президентські вибори –2004: сподівання й очікування громадян // політичний портрет України. Часопис фонду “Демократичні ініціативи”. - № 29. – К., 2004. – С. 40.
31. Зубков Г. И. Глядя прямо в глаза. – М.: Искусство, 1970.
32. Жан Мурікан Журналістське розслідування. Посібник Центру підготовки журналістів (CFPJ). – К.: Софія-А, 2001. – 74 с.
33. Егоров В. В. Телевидение и власть. М.: 1977. – 208 с.
34. Иваницкий В.Л. Менеджмент СМИ в 2002 году. Материалы семинара. - М.: Пульс, – 2002. – С. 36-39.
35. Іванов В.Ф. Телебачення спецоперацій: Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних програмах українського телебачення: моніторинг, методи визначення та засоби протидії: Рекомендації щодо принципів відкритої редакційної політики телеканалів. – К., 2003., (у співавтор. Лігачева Н.Л., Черненко С.М., Дацюк С.А.).
36. Інтеграція і різноманітність: нові тенденції політики України в сфері масової інформації та нових комунікаційних послуг: Спец. вид. до 7-ої Європ. мініст. конф. з питань політики у сфері засобів мас. інформації: Інформ. доп. / [Л. В. Губерський, Є. Є. Камінський, М. А. Ожеван та ін.; Упоряд. Л. Афанасьєва]. - К.: Новий друк, 2005. – 118 с.
37. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
38. Комаровский В. С. Обновление политической системы России. М. 1996. – С. 233.
39. Конецкая В. П.Социология коммуникации. – М., 1997. – С .6.
40. Коробейников В. С. Пирамида мнений. Общественное мнение: природа и функции. М.: Мол-гвардия, 1981.
41. Костенко Н. Наукові парадигми дослідження медіа-культури і масової комунікації Міністерство освіти та науки України Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова Кафедра політології “ЧЕТВЕРТА ВЛАДА” Конспект лекцій до курсу «Засоби масової інформації в політичному житті суспільства» Одеса. – 2005.
42. Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції. – К.: Основи, 2000. – 142 с.
43. Кузнецов Г. В. Телевизионный журналист. – М.:Изд-во Моск.ун-та, 1985.
44. Кузнецов Г. В., Цвік В. Л. та Юровский А. Я. Телевизионная журналистика. М.: Высшая школа. – С. 256-268.
45. Лизанчук В. В. Засоби масової інформації і духовне відродження України: формування національних ідеалів та інтернаціональних почуттів. –Лв.: Вид-во Лв. ун-ту., 1990.
46. Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. Інформаційна безпека: контрманіпулятивні стратегії: Монографія. – К., 2003.
47. Маркетинговые коммуникации в журналистике / из Ворошилов В.В. Журналистика. – Учебник, 2-е издание: Издательство Михайлова В.А., 2000. – 336 с.
48. Мащенко І. Г. Українське телебачення: штрихи до портрета. – К.: Посредник, 1995.; – С. 5-6.
49. Мащенко І. Г. Телебачення у законі: історія створення першого українського закону про ТБ і РМ та порівняльне його співставлення з аналогічними актами 12-ти зарубіжних країн. – Миколаїв, 1995. – С. 17.
50. Мащенко І. Г. Глобальне телебачення – К.: Либідь, 1992.
51. Мелещенко О. К. Теорія журналістики і масової комунікації: Україномовні та російські джерела / О. К. Мелещенко, Б. І. Черняков. – К.:, 2005. – 66 с.
52. Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підруч. – К.: ІЗМН, 1996. – С. 102.
53. Оганов Г. С. TV по-американски. M., 1985. – С. 11-19.
54. Ольшанский Д. В. Массовые настроения в политике. 1995. – С. 238.
55. Основы воздействия СМИ // Ред.Д. Брайант, С.Томпсон, Кулеба В.В. – М.: 2004.
56. Панарин А. С. Политология: Учебник МГУ им. М. В .Ломоносова. М., Проект 1997. – С. 408.
57. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. Ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища шк., 2001. – 416 с.
58. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. Ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища шк., 2001. – С. 311. Цит.за Бердяев Н. Судьба России.- М., 1990. – С. 225.
59. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М.Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. Ред. І. С. Дзюбка, К .М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища шк., 2001. – С.311. Цит за Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М., 1990. – С. 137.
60. Політологія: історія та методологія / Андрущенко В. П., Антоненко В. Г., Ануфрієв Л. О. та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. - К.: Здоров’я, 2000. – C. 232.
61. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. - К., 1996. – С. 20-24.
62. Почепцов Г. Г. Информационно-политические технологии М.: Центр, 2003. – 381 с.
63. Приступенко Т.О. Правові засади функціонування сучасних засобів масової комунікації України. – К., 2001.
64. Прозорі вибори та засоби масової інформації в Україні: правове регулювання / О. Винников, Л. Чорній. – К.: Укр.незалежний центр політ.дослідж., 2003. – 168 с.
65. Прохоров Е. П.: Журналистика и демократия. - М.: Аспект Пресс, 2004. – С. 57-61.
66. Рантанен Т. Глобальное и национальное. Масс-медиа и коммуникации в посткоммунистической России. - М.: МГУ, 2004. – С. 89.
67. Роль ЗМІ у сприянні європейській інтеграції / Європ. Комісія. Уклали: В. Зам’ятін, І. Підлуська; Ред. В. Зам’ятін. - К.: Фонд «Європа XXI», 2001. – 88 с.
68. Сапунов Б.М.Философские проблемы массовой информации и телерадиокоммуникации. – М., 1998. – С. 42.
69. Семенов В. Г. Региональная тележурналистика. – Москва, 2001. (канд.филологических наук. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания) – С. 13-14.
70. Семенов В. Г. Региональная тележурналистика. – Москва, 2001. (канд.филологических наук. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания) – С. 41. Цит. за Полторанин М.Н. Интервью. Комсомольская правда, 1999.
71. Семенов В. Г. Региональная тележурналистика. – Москва, 2001. (канд.филологических наук. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания) – С. 10-11 Цит. За Записка Совета руководителей гостелерадиокомпаний Правительству РФ № 68 от 16.03.98.
72. Семенов В. Г. Региональная тележурналистика. – Москва, 2001. (канд.филологических наук. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания) – С. 55. Цит. за Кузнецов Г.В.Семь профессий тележурналиста // Телевизионная мозаика. – М., 1998. – С. 84-85.
73. Семенов В. Г. Региональная тележурналистика. – Москва, 2001. (канд.филологических наук. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания) - С.56 Цит за Ван Дейк Т.А.Язык. Познание. Коммуникация. – Благовещенск Амурской области, 2000. – С. 12-14.
74. Семенов В. Г. Региональная тележурналистика. – Москва, 2001. (канд.филологических наук. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания) – С. 17-18. Цит за Леонтьев А.А. Психолингвистическая проблематика массовой коммуникации. Общение и речевое общение. Психолингвистическая модель речевого воздействия // Психолингвистические проблемы массовой коммуникации. – М., 1974. – С. 28-49.
75. Семенов В. Г. Региональная тележурналистика. – Москва, 2001. (канд.филологических наук. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания) – С.32. Цит за Буданцев Ю.П. Массовые коммуникации. Ч.2. – М., 2000. – С. 66.
76. Тощенко Ж. Т. Власть и общество: октябрь 1991-май 1992/РАУ. -М. 1992.– 61с.
77. Фурцева С. П. Мир площадью в сантиметры. Очерки об американской телеинформации. – М.: Искусство, 1975.
78. Чичановский А. А. В тенетах свободы: Политологические проблемы взаимодействия властных структур, средств массовой информации и общества в новых геополитических условиях. М.: Славянский диалог, 1995.
79. Чичановский А. А. Пореформенные средства массовой информации: фактор демократизации общества или показатель его духовной деградации? //Коллективная монография «Власть и нравственность: согласие, благополучие, безопасность». М.: Славянский диалог, 1997.
80. Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. - М.: Socio – Logos, 1997. – 335 с.
81. Шахназаров Г. Х. Цена свободы: Реформация Горбачева глазами его помощника. М., Зевс, 1993. – С. 624.
82. Шкляр В. Политика и средства массовой информации. – Одесса, 1990.
83. Эльманович Т.В.Образ факта: от публицистики к фильму на эстонском телевидении.- М.: Искусство, 1975.
Багатотомні видання:
84. Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів у 6 томах. Т.1. Інформаційне законодавство України / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького; Національна академія наук України; Державний комітет телебачення і радіомовлення України; За заг. ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. – К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005. – 416 с. – К-2 [002 / І-74 ]
85. Мащенко І. Г. Енциклопедія електронних мас-медіа. У 2 т. Т.2: Термінологічний словник основних понять і виразів: телебачення, радіомовлення, кіно, відео, аудіо. – Запоріжжя: Дике Поле, 2006. – 512 с.
Перекладені видання:
86. Брайант Дженнингз, Томпсон Сузан. Основы воздействия СМИ / Пер. с англ. В. В. Кулебы и Я. А. Лебеденко; Под ред. Э. В. Крайникова. - М.; СПб.; К.: Изд. дом «Вильямс», 2004. – 425 с.
87. Право на свободу слова: Роль СМИ в экономическом развитии / Р.Ислам, Дж.Стиглиц, Т.Бизли и др.; Пер. с англ. Г. П. Бляблин, М. Ю. Васянин; Ин-т Всемир. банка. - М.: Весь мир, 2005. – 358 с.
88. Тодд Джудит Большой обман : Печать, радио, кино, телевидение и реклама в Англии на службе монополий / Дж. Тодд ; вступ. ст. В. А. Матвеев ; пер. с англ. В. Л. Кон ; ред. Б. Н. Антонович . - М. : Изд-во иностр. лит., 1962., – С. 55.
Складові частини книги:
89. Багиров Э. Г., Борецкий Р. А., Юровский А. Я. ТВ в системе средств массовой информации и пропаганди // Основы телевизионной журналистики. Под ред. А. Я. Юровского. Издательство Московского университета. – 1987. – С. 5-15.
90. Бистрицький Є. Теоретичні засади осмислення посткомунізму // Дискурс політики у масовій комунікації. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств. Заг. ред-ція.: Є. Бистрицький, В. Полохало, С. Макеєв, О. Дергачов. - К.: Політична думка, 1995. – 368 с.
91. Буданцев Ю. П. Массовые коммуникации. Ч.1. – М., 2000. – С. 66.
92. Бурлацкий Ф. М. Глоток свободы кн.1.-М.: Культура, 1997. – 559 с.
93. Вовк В. Клепіков А. Особливості політичного дискурсу у перехідний період. // Дискурс політики у масовій комунікації. Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств. Заг. ред-ція.: Є.Бистрицький, В.Полохало, С. Макеєв, О. Дергачов. - К.: Політична думка, 1995. – 368 с.
94. Володина М. Н. Язык СМИ как объект междисциплинарного исследования. Часть 2. – М.: МГУ, 2004. – С. 23.
95. Кузнецов Г. В. Так работают журналисты ТВ. Ч.1. – М., 2000. – С. 82
96. Соколов А. Г. Монтаж. Телевидение. Кино. Видео. Ч.1. М., 2000. – С. 158.
Складові частини збірника:
97. Богуцький О. А. Удосконалення законодавства щодо порядку використання електронних ЗМІ під час проведення виборів // Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення проблеми реалізації та шляхи вдосконалення (Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції). – К., 2003. – С. 330. Цит за: Политическая декларация о СМИ в демократическом обществе (4-я Европейская конференция министров по политике в области СМИ) Прага, 8 декабря, № 994_121, 1994. – С. 52.
98. Богуцький О. А. Удосконалення законодавства щодо порядку використання електронних ЗМІ під час проведення виборів // Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення проблеми реалізації та шляхи вдосконалення (Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції). – К., 2003. - Цит. за: Политическая декларация о СМИ в демократическом обществе (4-я Европейская конференция министров по политике в области СМИ) Прага, 8 декабря, № 994-121, 1994. – С. 46.
99. Богуцький О. А. Удосконалення законодавства щодо порядку використання електронних ЗМІ під час проведення виборів // Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення проблеми реалізації та шляхи вдосконалення (Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції). – К., 2003. – Цит. за: Политическая декларация о СМИ в демократическом обществе (4-я Европейская конференция министров по политике в области СМИ) Прага, 8 декабря, № 994_121, 1994. – С. 43.
100. Богуцький О. А. Удосконалення законодавства щодо порядку використання електронних ЗМІ під час проведення виборів // Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення проблеми реалізації та шляхи вдосконалення (Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції). – К., 2003. – С. 10-11. Цит за: “Основні особливості діяльності ЗМІ в Україні. Медіа і вибори 2002 р.” інформаційно-аналітичне видання Українського незалежного центру політичних досліджень. – №2, лютий-серпень 2002 р. – С. 27.
101. Богуцький О. А. Удосконалення законодавства щодо порядку використання електронних ЗМІ під час проведення виборів // Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення проблеми реалізації та шляхи вдосконалення (Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції). – К., 2003. – С.13. Цит за: Бекешкіна І. Президентські вибори –2004: сподівання й очікування громадян // політичний портрет України. Часопис фонду “Демократичні ініціативи”. – № 29. – К., 2004. – С. 40.
102. Гоян О. Я., Гоян В. В. Формати радіостанцій та організація бізнес-плану ефірної діяльності // Вісник Київ. нац.ун-та ім.Тараса Шевченка, серія Журналістика, – 1996, – вип.3, – С. 137 – 138.
103. Демченко С. В. Засоби масової комунікації як інструмент управління громадською свідомістю// Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. Випуск 5. Дніпропетровськ, 2002 – С. 49-54.
104. Демченко С. В. Місце сучасних політтехнологій в процесі регіонального політичного будівництва// Грані, 2003. № 2 – С. 100-102.
105. Костенко Н. Парадигми і фактичності нових мас-медіа // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. – № 1-2. – С. 138-150.
106. Костенко Н. Політичний адвертисмент або парадокси медіа // Політична думка. – 1998. – № 3-4. – С. 57- 61.
107. Костенко Н., Кривенко О., Слісаренко І., Шкарлат Ю., Бебик В., Томенко М. Українські мас-медіа та свобода інформації// Політична думка. – 1994. - № 4. – С. 48 – 57.
108. Маламуд И., Льюберс Э. Журналистика в США: время перемен. –Мн.,1997. Україна: інформація і свобода слова. – К.,1997.
109. Мейс Дж. Комунізм пострадянського періоду // Політична думка. – 1997. - № 4. – С. 50 – 61.
110. Мелещенко О. К., Черняков Б. І. Чотири століття британської журналістики // Наукові записки. – К.: Інститут журналістики, 2002. – Т. 9. – С. 191–228.
111. Москаленко А. З. Журналістика на сторожі інтересів людини // Українська журналістика - 96. - Мат.наук. - практ.конф. - К., 1996. – С. 3-15.
112. Порфімович О. Л. Формування поточного іміджу представника вищого керівного складу системи МВС України на тлі конфліктогенності суспільства (на прикладі іміджу міністра внутрішніх справ України Ю.О.Смирнова) // Вісник Академії державного управління при Президенті України, №4, 2002 рік (готується до друку) (0,5 др. арк.).
113. Прайс Монро Телебачення, телекомунікації і перехідний період: право, суспільство і національна ідентичність // Ґлобалізм, телебачення і суспільство. - 2005. – С. 23-25.
114. Різун В.В. Роль ЗМК в демократичному суспільстві // Публіцистика і політика. Вип.2 / За ред. Проф. В.І.Шкляра. / - К.: 2001. – С. 13-16.
115. Чекмишев О.В. Законодавчі гарантії доступу виборців до інформації та доступу суб’єктів виборчого процесу до ЗМІ // Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення / Зб. матеріалів міжнародної науково-практичної конференції). – К., 2003. – 318 с. – С. 42.
116. Щербатюк Т. В. Чи може живий ефір бути не живим? // Телерадіовісник України. Інф.-метод. зб. – К., 1991. - №1. – с. 34.
Складові частини журналу:
117. Бжезінський З. Демократія перед лицем глобалізації // Ї: незалежний культурологічний часопис. – 2000. - №19. – С. 42 – 54.
118. Бокий І. Колективна молитва політиків і журналістів: Виступ нар. депутата України на парлам. слуханнях "Суспільство, засоби мас. інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" // Віче. - 2002. - № 12. – С. 10-11.
119. Вовк В. Соціокультурні чинники формування масових умонастроїв в Україні // Політична думка. – 1998. - № 1. – С. 146 – 156.
120. Возняк Т. Чи була і чи можлива демократія в Україні? // Критика. – 2001. – № 7-8. – С. 4-6.
121. Гавриш С. Продавати інформацію, а не продаватися: Виступ нар. депутата України на парлам. слуханнях "Суспільство, засоби мас. інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" // Віче. - 2002. - № 12. – С. 7-8.
122. Гойс П. Чи варті наші журналісти мати свій день. – Всеукраїнський часопис Світ Карпат. Бізнес. Туризм. Духовність. Вип.2 – Львів.: Експрес. – 2005. – С. 9.
123. Грабович Р. Державну та комунальну пресу чекає реформування: Про підготовку парламент. ком. з питань свободи слова та інформації законопроекта про редакційну свободу державної та комунальної преси в процесі роздержавлення; Комітетські слухання на тему «Реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ» / Р. Грабович, В. Світланова. // Віче. – 2007. – № 1-2. – С. 24.
124. Де починається монополія Журнал “Середовище” № 2 (8), 1999.
125. Договоры в деятельности средств массовой информации и комментарии к ним / Воинов А.Е., Глисков А.А., Гобешия Н.Д. и др.; Отв. ред. Н.Д.Гобешия. Ин-т развития прессы; Журнал «Эксперт». - Б. м.: Б. и., 2003. – 195 с.
126. Зернецька О. Інформація: вільний обмін чи взаємна залежність? // Політика і час. – 1995. - № 6. – С. 32 – 35.
127. Зінченко О. Публічне обговорення - найкоротший шлях до результату: Виступ заст. Голови Верховної Ради України на парлам. слуханнях "Суспільство, засоби мас. інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" // Віче. - 2002. – № 12. – С. 12-13.
128. Квит С. В законе “Про рекламу” новости для телебизнеса. Маркетинг и реклама. – К.: ноябрь 2003. – с. 9.
129. Олійник Б. Доки не буде своїх національних ЗМІ, доти самі себе заборонятимемо: Виступ нар. депутата України на парлам. слуханнях «Сусп-во, засоби мас. інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні» // Віче. - 2002. - № 12. – С. 11-12.
130. Томенко М. Об’єктивними ЗМІ стануть завдяки конкуренції // Політична думка. – 2002. - № 3. – С. 15 –17.
Складові частини іноземного журналу:
131. Benjamin R.Barber. “Three Scenarios for the Future of Technology and Strong Democracy”/Political Science Quarterly, Volume 113, Number 4, 1998-99, pp. 573-589.
132. Николаев В. Новости – дело местное // Телефорум. – М., 2000 / 10. – С. 52.
133. Нуреев Р. М., Шульгин С. Г. "Общественная экспертиза" – глобальная система борьбы за права человека // Правозащитник №1, 2000.
134. Нуреев Р. М. , Социальные субъекты постсоветской России: история и современность // Мир России 2001, №3, – С. 3-17.
135. Полуэхтова И. А. Общественное функционирование телевидения (анализ концептуальных подходов) // Мир России. -1997. - № 1. – С. 12-15.
136. Трансформації посткомунізму. Звіт Головного облікового управління США: Poland and Hungary - Economic Transition and U.S. Assistance.- May, 1992. – P.18-26, 30.
137. Habermas Jurgen. Legitimation Problems in the Modern State.—In: Habermas Jurgen. Communication and the Evolution of Society.—London, 1979, – РР. 178-183.
Складові частини газети:
138. Бень А. Дайте вільно працювати!: Відбулися