САМОЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

ОСОЛІНКЄР ІГОР МИХАЙЛОВИЧ

УДК 347.23

САМОЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Яроцький Віталій Леонідович,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри цивільного права № 2
Національного університету
«Юридична академія України
імені Ярослава Мудрого»

ХАРКІВ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО САМОЗАХИСТ
ПРАВА ВЛАСНОСТІ .....................................................................................
10
1.1.Самозахист права власності: доктринальний та законодавчий підходи.........................................................................................................
10
1.2. Місце самозахисту в системі засобів захисту права власності ...... 27
Висновки до першого розділу......................................................................... 53
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК ТА УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ САМОЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ....................
63
2.1 Загальна характеристика порядку застосування самозахисту
права власності ...........................................................................................
63
2.2. Самозахист права власності як різновид правомірних дій ............. 82
2.3. Класифікація засобів самозахисту права власності. ....................... 98
Висновки до другого розділу ......................................................................... 124
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЗАСОБІВ САМОЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.......................................................
131
3.1. Притримання ....................................................................................... 131
3.2. Необхідна оборона .............................................................................. 143
3.3. Крайня необхідність та заходи оперативного впливу...................... 161
Висновки до третього розділу ........................................................................ 184
ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... 197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відносини власності є економічним фундаментом будь-якого суспільства, а право власності як правовий інститут посідає одне із центральних місць у системі цивільного права кожної країни. У суб’єктивному розумінні воно є одним з найважливіших майнових прав як фізичних, так і юридичних осіб та публічно-правових утворень. Враховуючи, що фізичним та юридичним особам досить часто доводиться зустрічатися з фактами порушення їхніх прав, цивільно-правові засоби захисту та самозахисту права власності мають бути максимально ефективними. Такі порушення можуть виявлятися у протиправному заволодінні майном власника, завданні шкоди його майну, обмеженні його можливості володіння чи користування речами, які належать йому на праві власності тощо. Саме тому для захисту чи самозахисту права власності власник повинен мати можливість використовувати різноманітні цивільно-правові засоби протидії правопорушнику. Важливість прогнозування та усунення перешкод на шляху здійснення власником належних йому правомочностей викликає необхідність пошуку напрямів забезпечення ефективного нормативно-правового регулювання відносин, пов’язаних із захистом та самозахистом права власності.
На сьогодні законодавство України передбачає можливість самозахисту права власності, але порядок та правові засоби його здійснення чітко не регламентує, що призводить до виникнення спірних питань і суперечностей на практиці. Проблема окреслення специфіки реалізації механізму здійснення самозахисту взагалі та самозахисту права власності зокрема є однією із малодосліджених у цивілістиці. Самозахист не є абсолютно новим правовим засобом відновлення порушеного права чи усунення загрози порушення цивільних прав та інтересів власників. Утім із прийняттям Цивільного кодексу України 2003 р. поняття самозахисту набуло нормативного оформлення. З метою забезпечення безперешкодності здійснення права власності важливо розкрити специфіку самозахисту права власності та відмежування його від юрисдикційних форм захисту цивільних прав та інтересів. Усе це обумовлює необхідність проведення комплексного дослідження засобів захисту права власності та вирішення проблем їх практичного використання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 19.12.2008 р., протокол № 5 і узгоджується із планом науково-дослідних робіт кафедри цивільного права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми «Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні» (№ 0106U002288).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі положень чинного законодавства України про захист права власності та практики його застосування, розкритті змісту самозахисту права власності, висвітленні особливостей застосування заходів самозахисту особами, а також визначенні шляхів удосконалення нормативного регулювання в цій сфері.
Поставлена мета обумовлює такі основні завдання:
– дати характеристику самозахисту як засобу усунення загрози порушення права власності або відновлення порушеного права власності;
– визначити правову природу самозахисту;
– окреслити порядок та межі здійснення самозахисту права власності;
– з’ясувати місце самозахисту в системі засобів захисту права власності;
– дослідити особливості окремих способів самозахисту права власності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із самостійним застосуванням особою засобів усунення загрози порушення права власності або відновлення порушеного права власності, без звернення до компетентних органів держави.
Предметом дослідження є нормативно-правові та практичні аспекти механізму здійснення самозахисту права власності за законодавством України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод та інші методи і прийоми наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1; 2.1; 2.2), порівняльно-правовий метод застосовано для вивчення зарубіжного досвіду регулювання відносин самозахисту права власності (розділи 1; 2; 3). Історико-правовий метод служив засобом дослідження становлення самозахисту, основ його походження та розвитку (розділ 1). За допомогою методу аналізу і синтезу визначено систему засобів та способів захисту права власності й визначення місця самозахисту в цій системі (розділ 1). Методи класифікаціїта групування застосовувалися при визначенні засобів захисту права власності та місця самозахисту в цій системі (розділ 1). Логіко-семантичний та компаративний методи застосовувалися для визначення шляхів удосконалення нормативного регулювання відносин самозахисту.
Теоретичну основу дослідження становлять праці українських та зарубіжних вчених, а саме: О. І. Антонюк, В. І. Борисової, А. В. Венедиктова, В. В. Галунько, Ю. С. Гамбарова, Д. М. Генкіна, К. О. Гориславського, В. П. Грибанова, О. В. Дзери, І. О. Дзери, М. В. Домашенко, І. В. Жилінкової, Р. Ієрінга, О. С. Іоффе, А. В. Коновалова, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика, Д. В. Микшиса, О.А. Підопригори, І. О. Покровського, А. П. Сергєєва, Р. М. Сидельникова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Ю. К. Толстого, Я. М. Шевченко, П. В. Щенникової, В. Л. Яроцького та ін.
Нормативною основою роботи є положення Конституції України, Цивільного та Сімейного кодексів України, чинних законів України та інших нормативно-правових актів, які стосуються захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі права власності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дослідженням проблематики вдосконалення системи способів самозахисту права власності. У результаті проведеного дослідження отримано такі основні наукові результати.
Вперше:
1. Надано авторські поняття самозахисту та самоохорони права власності. Пропонується самозахист права власності розглядати як правомірні дії власника майна чи іншої особи, що здійснюються без звернення до компетентних органів держави, спрямовані на застосування проти правопорушника у визначених чинним законодавством України та моральними засадами суспільства межах адекватних змісту порушеного права, характеру правопорушення та його негативним наслідкам засобів протидії з метою відновлення можливості безперешкодного здійснення належного йому чи іншим особам права власності у випадках його порушення чи реальної загрози порушення.
2. Самоохороною права власності є правомірні дії власника майна чи іншої особи, що здійснюються без звернення до компетентних органів держави, не суперечать вимогам чинного законодавства України та моральним засадам суспільства і полягають у застосуванні комплексу превентивних заходів із метою забезпечення схоронності належного йому чи іншим особам майна, а також запобігання його знищенню, пошкодженню та іншим негативним наслідкам.
3. Окреслено елементи характеристики самозахисту, що дозволяють відмежувати його від самоправства та інших неправомірних дій: по-перше, самозахист – це завжди активні правомірні дії, а самоправство, як правило, здійснюється у формі активних, але протиправних дій, якими завдано шкоди; по-друге, самозахист має визначені законодавством межі його здійснення, а вихід за ці межі означає неправомірність відповідних дій і, за умови завдання шкоди, може підпадати під ознаки самоправства; по-третє, щодо дій власника чи іншої особи діє презумпція правомірності самозахисту, а стосовно особи, самоправними діями якої було завдано шкоди, навпаки, діє презумпція неправомірності таких її дій: адже вона зобов’язана доводити, що шкоди завдано не з її вини; по-четверте, самозахист (як правомірні дії) не підлягає аналізу з точки зору наявності чи відсутності складу правопорушення, а для визнання відповідних дій самоправством (неправомірними діями, якими завдано шкоди) з’ясуванню підлягає наявність елементів складу цивільного правопорушення: протиправності цих дій, завданої шкоди, причинного зв’язку між цими діями та завданою шкодою і вини у формі умислу.
Удосконалено:
4. Характеристику ознак самозахисту права власності: 1) правомірність самозахисту: обрані власником засоби самозахисту не повинні суперечити закону або моральним засадам суспільства; 2) автономність самозахисту: він здійснюється силами власника (титульного власника) чи іншої особи без звернення до компетентних органів держави; 3) адекватність самозахисту: способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене або може бути порушеним, характеру дій правопорушника, а також наслідкам, що спричинені чи можуть бути спричинені цим порушенням; 4) превентивність самозахисту, тобто спрямованість на попередження будь-якого порушення права власності, усунення загрози такого правопорушення в майбутньому чи ліквідацію його несприятливих для власника наслідків (факультативна ознака).
5. Положення щодо особливостей заходів оперативного впливу на порушника права власності. По-перше, вони є неюрисдикційними правоохоронними заходами, що спрямовані на виключення можливості завдання власнику збитків, тобто завжди мають превентивний характер, а тому як різновид засобів самозахисту права власності можуть використовуватися лише за наявності реальної загрози порушення права власності. По-друге, як різновид засобів самозахисту права власності ці заходи мають характер односторонніх правомірних дій власника, шляхом здійснення яких він самостійно, без звернення до юрисдикційних органів держави, усуває загрозу порушення належного йому права власності на відповідне майно. По-третє, вони перш за все мають превентивно-виховний характер.
6. Висновки стосовно того, що застосування власником заходів оперативного впливу, як правило, тягне за собою невигідні для зобов’язаної особи наслідки, дають підстави констатувати їх подібність до цивільно-правових санкцій. Втім, на відміну від цивільно-правових санкцій, заходи оперативного впливу хоча і полягають в остаточному в невигідних для правопорушника майнових наслідках, тим не менш вони не пов’язані з відновленням майнової сфери потерпілого, адже метою їх застосування є перш за все спонукання другої сторони до належного виконання покладених на неї обов’язків. Крім цього цивільно-правові санкції характеризуються забезпеченою можливим державним примусом невідворотністю їх виконання зобов’язаною стороною, що не притаманно заходам оперативного впливу.
Набули подальшого розвитку:
7. Положення стосовно того, що підставою для здійснення самозахисту права власності завжди є правопорушення: злочин, адміністративно-правовий проступок, цивільно-правове порушення тощо або реальна загроза скоєння такого правопорушення. Загроза, по-перше, має бути реальною, а тому не може вважатися реальною загрозою лише умисел правопорушника на вчинення порушення права власності іншої особи, цей умисел має бути втілений у його реальних (хоча і підготовчих) діях; по-друге, реальність загрози визначається наявністю таких обставин, за яких лише втручання власника майна чи іншої особи в хід подій може якимось чином відвернути завдання шкоди праву власності або хоча б зменшити її розмір.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання висновків та пропозицій дисертації у:
– правотворчій діяльності для удосконалення положень чинного законодавства, що регламентує самозахист цивільних прав та законних інтересів;
– науково-дослідній сфері – для подальших досліджень проблем самозахисту права власності та інших цивільних прав та інтересів;
– правозастосовній діяльності – шляхом застосування наданих рекомендацій і пропозицій у практичній діяльності загальних судів при розгляді та вирішенні справ про захист прав споживачів;
– навчальному процесі – під час викладання дисципліни „Цивільне право”, при підготовці відповідних методичних та навчальних посібників, а також підручників для студентів вищих навчальних закладів юридичної освіти.
Апробація результатів дисертації. Одержані в ході дослідження висновки, узагальнення та пропозиції оприлюднювалися на міжнародних науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми модернізації інноваційного законодавства України» (28 жовтня 2010 р. м. Харків), «Ключові аспекти наукової діяльності-2010» (7 – 15 січня 2010 р. м. Перемишль), «Актуальні наукові розробки – 2009» (17 – 25 січня 2010 р. м. Софія),.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження було опубліковано три наукові статті у наукових фахових виданнях, включених до переліку ВАК України, та тези трьох доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів (перший має два підрозділи, другий і третій – по три підрозділи), висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 216 сторінок машинописного тексту, із них список використаних джерел – 20 сторінок (193 джерела).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, проведеного на основі аналізу чинного законодавства України та зарубіжних країн, практики його застосування, теоретичного осмислення багатьох праць вітчизняних та зарубіжних науковців, автором запропоноване нове вирішення питання правової природи самозахисту права власності, визначення його місця в загальній системі способів юрисдикційного та неюрисдикційного захисту; визначення змісту та меж здійснення права на самозахист права власності, основних правомочностей суб’єктів самозахисту; механізму застосування окремих способів самозахисту, визначення умов правомірності їх застосування; співвідношення самозахисту та самоохорони права власності; окреслення шляхів подальшого вдосконалення законодавчого регулювання відносин самозахисту за законодавством України.
Основні висновки, пропозиції та рекомендації дисертанта:
1. Самозахист права власності полягає у правомірних діях власника певної речі (майна), спрямованих на застосування ним проти правопорушника у визначених чинним законодавством України та моральними засадами суспільства межах адекватних змісту порушеного права, характеру правопорушення та його негативним наслідкам засобів протидії з метою відновлення можливості безперешкодного здійснення належного йому чи іншим особам права власності у випадках його порушення чи реальної загрози порушення.
2. Порушення права власності має наслідком накладення обов’язку на особу, яка його вчинила, який полягає у відшкодуванні шкоди, завданої цію особою. Майнова природа самозахисту права власності знаходить прояв у основній меті застосування до особи негативних майнових наслідків з відновлення того стану, який існував до порушення права власності. Якщо ж таке відновлення неможливе в натурі, то особа, яка завдала такої шкоди, має її відшкодувати своїми коштами. Другою, не менш важливою метою застосування до особи–порушника засобів економічного впливу, є його виховання і превентивний вплив. Особа повинна стимулюватися до утримання від подібних негативних дій (правопорушень) у майбутньому.
3. Під захистом права власності слід розуміти дії власника певної речі (майна), спрямовані на поновлення можливості безперешкодного здійснення належного йому права власності, які здійснюються за допомогою різного роду визначених або не заборонених законом засобів, у разі порушення чи реальної загрози порушення цього права.
4. Охороною права власності є діяльність власника певної речі (майна), або державних органів, спрямована на забезпечення безперешкодності здійснення права власності й утримання від порушення права власності особи іншими особами шляхом застосування реальних та дієвих законодавчих механізмів усунення наявних чи прогнозованих загроз порушення такого права.
5. Необхідність закріплення механізму самозахисту виявляється в тому, що засоби юрисдикційного захисту не завжди можуть вчасно нейтралізувати правопорушення і відновити право власності особи. Таке запізнення може бути обумовлене як завантаженістю органів, які мають здійснювати такий захист, так і складністю процедур застосування необхідного механізму захисту порушеного права власності. У той же час способи самозахисту застосовуються особою самостійно, без звернення до компетентних органів держави, а тому виключають застосування чи існування певних громіздких та довготривалих процедур захисту. Отже, застосування таких засобів може дати досить ефективний результат у співвідношенні часу застосування цих засобів, їх характеру та отриманого результату. Не завжди тривалі процедури та примусова сила держави здатні забезпечити ефективність відновлення порушеного права власності і тим паче ліквідації реальної загрози такого порушення.
6. Засоби та способи самозахисту права власності можуть застосовуватися особою до використання юрисдикційних засобів та способів юрисдикційного захисту під час або після використання юрисдикційного захисту. Така постановка питання повністю відповідає правовій природі самозахисту. Як правило, поширеними є випадки, коли засоби та способи самозахисту застосовуються до звернення особи по допомогу до компетентих органів держави. Втім в разі такого звернення особа може самозахищати своє право власності, не заважаючи здійсненню юрисдикційного захисту, а виступаючи факультативним, допоміжним засобом забезпечення усунення загрози порушення права власності, або його відновлення, застосування засобів самозахисту після здійснення юрисдикційного має сприяти якнайшвидшому відновленню порушеного права.
7. Підставою самозахисту права власності є його порушення, і характер порушення не має в даному випадку жодного значення. Це може бути кримінально каране діяння, тобто злочин або адміністративно-правовий проступок тощо. Другою підставою для застосування засобів та способів самозахисту права власності є реальна загроза його порушення. Реальність загрози виявляється в діяннях особи правопорушника. Для того щоб загроза набула характеристики реальності, потрібно, щоб умисел правопорушника на порушення права власності був матеріалізований. Реальність загрози у кожному конкретному випадку визначається, виходячи з обставин посягання, тобто зовнішнього прояву наміру, інтенсивності дій та можливостей правопорушника тощо. При цьому слід адекватно ставитися до дій власника, який через своє психічне ставлення до ситуації може вчиняти дії із самозахисту свого права власності, керуючись принципом «на всяк випадок» або «страх має великі очі». А тому ці дії, якщо обстановка не дозволяла казати про реальність посягання, можуть бути кваліфіковані як уявний самозахист.
8. Однією з умов правомірності самозахисту є психолгічне ставлення особи власника до об’єкта посягання. Основною вимогою до такого ставлення є те, що власник має розуміти мету або умисел правопорушника хоча б у загальних рамках. Звісно, власник не може прочитати думки правопорушника і знати, чого точно він вимагає і бажає, але власник має розуміти об’єкт посягання. Власник має розуміти, яке саме право порушується, і що це порушення є таким насправді. Відсутність усвідомлення об’єкта посягання може привести до визнання дій власника як умисне заподіяння шкоди.
9. Самозахисту притаманні такі ознаки: 1) наявність факту правопорушення або загроза такого правопорушення в майбутньому. При цьому самозахист дозволяється від будь-якого правопорушення; 2) засоби, якими особа бажає скористатися, не повинні суперечити закону, договору або моральним засадам суспільства; 3) самозахист здійснюється у формі активних дій; 4) самозахист здійснюється силами власника (титульного власника) самостійно, без звернення до компетентних органів держави; при цьому законодавець, не конкретизуючи перелік осіб, що мають право на такий захист, вказав, що особа має право на самозахист свого права та права іншої особи; 5) самозахист має відповідати змісту права, що порушене або може бути порушеним, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
10. Право притримання є одним із найефективніших засобів самозахисту в силу того, що законодавець у частині регулювання відносин притримання фактично визнав, що правом притримання можуть захищатися права та законні інтереси, що не завжди є співрозмірними зі шкодою, яка завдається притриманням. Тобто, незалежно від того, чи співрозмірна шкода, спричинена кредитору, шкоді, що завдається притриманням, закон визначає її співрозмірною і передбачає, що у будь-якому разі притримання використовується із додержанням умов співрозмірності та у межах необхідності. Основними умовами притримання є те, що річ, яка належить боржнику, знаходиться у кредитора; володіння річчю є правомірним; ця річ підлягає передачі боржникові або іншій особі, визначеній ним; існує дійсне прострочене зобов’язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.
11. Умовою правомірності необхідної оборони як засобу самозахисту є співрозмірність посягання та захисту, що вимагає дотримання меж її здійснення. Необхідна оборона також застосовується для захисту від посягання фізичних осіб, але не тварин або юридичних осіб, а також для захисту від посягань третіх осіб. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони має вирішуватися на підставі правила змішаної відповідальності.
12. Під діями, вчиненими у стані крайньої необхідності, слід розуміти такі дії, які вчиняються особою для ліквідації небезпеки суспільним інтересам, особистості чи правам даної особи або інших громадян, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути ліквідована іншими засобами і якщо завдана шкода є менш значущою, ніж відвернута шкода. Підставою крайньої необхідності є небезпека, яка загрожує інтересам громадян, суспільства чи держави. Як правило, ця небезпека виникає внаслідок стихійних лих, несправності механізмів, особливого стану організму людини, наприклад, унаслідок хвороби і т. ін.
13. Самоправство, як одна з форм перевищення меж самозахисту, тісно пов’язана з цивільним правом, хоча є категорією кримінального права. Самоправство за своєю правовою природою є дуже небезпечним діянням і результат цієї небезпечності виявляється в тому, що самоправство належить до злочинів. Держава вважає, що такі дії дуже погано впливають на суспільство і окремих громадян і повинні бути позначені як такі, що мають найвищий ступінь небезпеки.
14. Самоправство здійснюється у формі активних дій, які здійснюються усупереч законодавству, але зовні схожі на самозахист. При самоправстві діє презумпція правомірності, за якою дії особи вважаються правомірними доти, поки вони не будуть оскаржені. З точки зору психологічного сприйняття особою своїх дій, то самоправець вчиняє ці дії з метою поновлення ж порушеного права чи уявного.
15. Необхідно ввести в науку цивільного права поняття «самоохорона права власності», яке виявляється у вчиненні особою певного комплексу дій, якими створюється певний режим схоронності майна (об’єктів права власності) зусиллями самого власника.
16. Самоохорона права власності – це не заборонена законом та моральними засадами суспільства діяльність особи щодо збереження свого майна, забезпечення його схоронності від пошкоджень та знищення, яка здійснюється до правопорушення і має превентивний характер.
17. Охорона як сукупність певних заходів із забезпечення дотримання прав та законних інтересів громадян поділяється на загальну охорону та самоохорону. До загальної охорони належать норми права, які мають охоронний характер, а до самоохорони – дії особи, які спрямовані на забезпечення дотримання прав власника або які сприяють повідомленню власника про правопорушення.
18. Таким чином, цивільно-правові засоби захисту права власності охоплюють визначене нормами цивільного законодавства України поєднання взаємодіючих між собою дозволів, заборон, а також позитивних зобов’язань, що забезпечують безперешкодність реалізації та непорушність права власності, а у випадку його порушення спрямовані на відновлення можливості реалізації правомочностей власника, ліквідацію наслідків правопорушення, а також виховання осіб-правопорушників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адреянникова В. Г. Основания возникновения права на необходимую оборону и условия ее правомерности / В. Г. Адреянникова, Г. Н. Мацокина // Право и политика. – 2000. – № 12. – С. 95 – 97.
2. Алехина С. О процессуальном соучастии в арбитражном процессе по делам о защите права собственности / С. О. Алехина // Хоз-во и право. – 2000. – № 9. – С. 39 – 43.
3. Амельчаков И. Ф. Соотношение правовых категорий «охрана», «обеспечение», «защита» / И. Ф. Амельчаков, С. А. Прудникова // Закон и право. – № 5. – 2001. – С. 16 – 18.
4. Антонов В. Ф. Развитие института крайней необходимости / В. Ф. Антонов // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 2005. – № 6 – С. 196 – 206.
5. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист : автореф. дис. канд. юрид. наук. : 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О. І. Антонюк. – Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 22 с.
6. Антонюк О. І. Деякі аспекти визначення місця самозахисту цивільних прав у системі правового захисту / О. І. Антонюк // Донец. ін-т внутр. справ України. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2002. – № 3. – С. 314 – 321.
7. Антонюк О. І. Діяльність органів внутрішніх справ та право особи на самозахист цивільних прав та інтересів / О. І. Антонюк // Донец. ін-т внутр. справ України. Проблеми правознавства та правоохорнної діяльності. – 2003. – № 2. – С. 111 – 119.
8. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів / О. Антонюк // Підприємництво, госп-во і право. – 2003. – № 6. – С. 23 – 27.
9. Антонюк О. Право на самозахист учасників цивільних правовідносин – ще один крок у напрямі ствердження людини найвищою соціальною цінністю / О. Антонюк // Підприємництво, госп-во і право. – 2003. – № 10. – С.98 – 102.
10. Аушева Е. К вопросу о самозащите прав субъектов хозяйствования при их нарушении органами государственной власти / Е. К. Аушева // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 6. – С. 47 – 49.
11. Балашов І. Перевищення меж необхідної оборони: спірні питання / І. Балашов // Право України. – 2006. – № 8. – С. 85 – 88.
12. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Ю. В. Баулин . – Харьков : Основа, – 1991. – 360 с.
13. Баулин Ю. В. Основания необходимой обороны / Ю. В. Баулин // Проблемы социалистической законности : респ. межвед. научн. сб. Вып. 26. – Харьков : Основа, 1991. – С. 26 – 30.
14. Баулін Ю. В. Суб’єкт відповідальності за перевищення меж заподіяння шкоди злочинцеві при його затриманні / Ю. В. Баулін // Рад. право. – 1980. – № 12. – С. 52 – 55.
15. Бєликов О. Поверни – я все пробачу! Як повернути майно з незаконного володіння? / О. Бєліков // Закон і бізнес. – 2007. – № 31. – С. 11.
16. Білоус Є. В. Судовий захист цивільних прав: окремі питання цивільної юрисдикції / Є. В. Білоус // Вісник Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. – 2004. – № 3 (11). – С. 45 – 50.
17. Болокан І. В. Засоби захисту права власності підприємців у недоговірних зобов’язаннях / І. В. Болокан // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 12. – С. 151 – 154.
18. Болокан І. В. Спеціальні засоби захисту права власності суб’єктів підприємницької діяльності / І. В. Болокан // Держава і право : Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 34. – С. 249 – 254.
19. Бринцев О. Визнання права як спосіб його захисту в цивільному законодавстві України / О. Бринцев // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2004. – № 1 (36). – С. 80 – 85.
20. Буркацький Л. К. Захист цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви : навчально-практ. посіб. / Л. К. Буркацький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 400 с.
21. Бурков А. Л. Судебная защита прав граждан, нарушенных недействующими нормативно-правовыми актами / А. Л. Бурков // Изв. ВУЗов. Правоведение. – 2004. – № 1. – С. 107 – 116.
22. Витрянский В. Защита права собственности (Арбитражная практика) / В. Витрянский // Закон: журнал для деловых людей – 1995. – № 11 – С. 112 – 117.
23. Вівчаренко О. Проблеми гарантій охорони права власності на землю в Україні / О. Вівчаренко // Право України. – 2003. – № 12. – С. 88 – 93.
24. Власов В. Корпоративный спор в третейском суде / В. Власов // Юрид. практика. – 2007. – № 20 (490). – С. 17.
25. Волков О. Поняття та ознаки крайньої необхідності за цивільним законодавством України / О. Волков // Вісн. прокуратури. – 2006. – № 1. – С. 57 – 62.
26. Володарський В. Проблеми питання необхідної оборони / В. Володарський // Право України. – 1998. – № 11. – С. 118 – 122.
27. Володарський В. Про деякі питання, що виникають при правовій оцінці дій, спрямованих на захист від злочинних посягань на власність / В. Володарський // Економіка. Фінанси. Право. – 1998. – № 7. – С. 11–14.
28. Галунько В. В. Власність як об’єкт адміністративно-правової охорони / В. В. Галунько // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 86 – 91.
29. Галунько В. В. Поняття та сутність адміністративно-правової охорони суб’єктів права власності / В. В. Галунько // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 35. – С. 261 – 264.
30. Галунько В. В. Спеціальні принципи адміністративного права у сфері охорони суб’єктів права власності / В. В. Галунько // Право України. – 2007. – № 9. – С. 69 – 73.
31. Галунько В. В. Функції держави з охорони суб’єктів права власності / В. В. Галунько // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 34. – С. 48 – 53.
32. Гарбатович Д. Необходимая оборона при защите права собственности / Д. Гарбатович // Уголовное право. – 2007. – № 2. – С. 37 – 39.
33. Генкин А. Право на самооборону / А. Генкин // Время. – 2008. – № 110 (21 июня). – С. 1, 4
34. Гориславський К. О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.02 „Конституційне право” / К. О. Бориславський, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 14 с.
35. Гориславський К. О. Філософсько-правові витоки права на життя та його самозахист людиною / К. О. Гориславський // Донец. ін-т внутр. справ України. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2001. – № 2. – С. 82 – 91.
36. Горловач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств та громадян. / А. С. Горловач – Донецьк : Сталкер, 1997. – 352 с.
37. Горностай К. Захист, охорона, гарантії прав і свобод людини і громадянина: співвідношення понять / К. Горностай // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2001. – Вип. 12. – С. 51 – 55.
38. Господарський кодекс України від 16.01.2003 436-IV // Офіц. Вісн. України. – 2003 р. – № 11. – ст. 462, з наст. змінами.
39. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / В. П. Грибанов. – М. : Статут, 2000. – 346 с.
40. Гусар Л. Поняття меж необхідної оборони. Їхнє місце в системі умов її правомірності / Л. Гусар // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 11. – С. 73 – 78.
41. Гусаров К. В. Перспективи розвитку форм захисту права власності / К. В. Гусаров // Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту. – Х., 2001. – С. 23 – 25.
42. Давидова Н.О. «Регулювання», «охорона», «захист» : співвідношення понять на прикладі особистих немайнових відносин / Н. О. Давидова // Бюл. Мін-во юстиції України. – № 6 (68). – 2007. – С. 29 – 35.
43. Даценко О. А. Признание права собственности на самовольную постройку / О. А. Даценко // Закон: журнал для деловых людей. – 1998. – № 1. – С. 60 – 64.
44. Денищук Ж. Непростий шлях звернення до суду для вирішення господарського спору / Ж. Денищук // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 6. – С. 54 – 57.
45. Дзера А. В. Институт права собственности по новому гражданскому законодательству Украины и Европейские стандарты по охране права собственности / А. В. Дзера // Альманах цивилистики – Вып. 1: - Сб. статей, 2008. – С. 188 – 201.
46. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. / І. О. Дзера. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
47. Довбій С. П. Щодо питання визначення меж відповідальності й розміру відшкодування збитків за договором охорони майна / С. П. Довбій // Проблемы законності. – Вип. 69. – С. 41 – 48.
48. Дождев Д. В. Римское частное право : [учеб. для вузов Д. В. Дождев; под общ. ред. акад. РАН, д-ра юрид наук., проф. В. С. Нерсесянца]. – 2-е изд., изм. и доп. / Д.В. Дождев – М. : Норма, 2006. – 784 с.
49. Домашенко М. В. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні / М. В. Домашенко, В. Є. Рубаник – Х. : Факт, 2002. – 550 с.
50. Домникова Л. В. Возмещение вреда, причиненного при спасении жизни, здоровья и имущества / Л. В. Домникова // Рос. юстиция. – 2006. – № 11. – С. 7 – 8.
51. Донець А. Г. До питання співвідношення договору зберігання та договору охорони у цивільному праві України / А. Г. Донець // Вісн. господ. судочинства. – № 1. – 2007. – С. 124 – 127.
52. Д’ячкова Н. А. Здійснення неповнолітніми підопічними права спільної часткової власності на житлове приміщення / Н. А. Д’ячкова // Донец. ін-т внутр. справ України. Проблеми правознавства та правоохорнної діяльності. – 2003. – № 2. – С. 143 – 148.
53. Ефимович А. А. О реальном обеспечении права на необходимую оборону правосудием / А. А. Ефимович // Рос. юстиция. – 2008. – № 10. – С. 45 – 47.
54. Жилінкова І. Превентивний спосіб захисту права власності / І. Жилінкова // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 130 – 136.
55. Загальна Декларація прав людини : прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
56. Загородников Н. Ответственность должна быть единой / Н. Загородников // Соц. законность. – 1988. – № 2. – С. 49 – 51.
57. Законодавство і судова практика з питань приватизації : зб. нормат. актів. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 400 с.
58. Зима О. Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб і проблема захисту права власності / О. Т. Зима // Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту. Х., 2001. – С. 7 – 9.
59. Здоронок Г. Виндикация бездокументарных ценных бумаг: теория и практика на Украине / Г. Здоронок // Юрид. практика. – № 23 (545). – 2008. – С. 10 – 11.
60. Иванов А. А. Правовые средства защиты права частной собственности / А. А. Иванов // Изв. ВУЗов. Правоведение. – 2001. – № 6. – С. 71 – 86.
61. Іванова С. М. Вчинення угод нотаріусами – один із способів захисту права власності / С. М. Іванова // Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту. – Х.; 2001. – с. 41 – 43.
62. Как возместить имущественный вред / под ред. П. А. Астахова, И. Ю. Володарского). – М. : Компания Класс Юнитекс, 2005 – с. 184.
63. Каракаш И. И. Уголовно-правовая охрана и защита права собственности на природные ресурсы / И. И. Каракаш // Акт. пробл. політики. – 2002. – Вип.. 13 – 14. – с. 423 – 429.
64. Кархалев Д. Н. Пресекательные меры защиты в гражданском праве / Д. Н. Кархалев // Рос. юстиция. – № 1. – 2008. – С. 14 – 15.
65. Кириченко Ю. Договір охорони об’єктів як засіб забезпечення збереження майна власника / Ю. Кириченко // Підприємництво, госп-во і право. – 2002. – № 1. – С. 50 – 52.
66. Ківалова Т. С. Виключення відповідальності та звільнення від відповідальності за завдання шкоди / Т. С. Ківалова // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2008. – № 2. – С. 140 – 145.
67. Кіщак Ю. Форми захисту прав і свобод особистості в процесі земельної реформи / Ю. Кіщак., В. Паліюк // Підприємництво, госп-во і право. – 2001. – № 9. – С. 59 – 60.
68. Клочков В. Концептуальная сущность и роль прокурорского надзора по охране и защите прав и свобод человека и гражданина / В. Клочков // Підприємництво, госп-во і право. – 2005. – № 10. – С. 151 – 154.
69. Козак В. Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. / В. Н. Козак. – Саратов : Изд-во сарат. ун-та, 1981. – 154 с.
70. Козак В. Н. Право граждан на необходимую оборону / В. Н. Козак. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1972. – 163 с.
71. Коломієць О. О. Право власності підприємця на цілісний майновий комплекс (підприємство) / О. О. Коломієць // Держава і право : Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2002. – Вип. 16. – С. 223 – 227.
72. Коміссаров М. Л. Визначення та класифікація запираючих пристроїв / М. Л. Коміссаров // Донец. ін-т внутр. справ України. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2001. – № 2. – С. 247 – 255.
73. Константінова Н. Поняття заходів захисту у трудовому праві / Н. Константінова // Підприємництво, госп-во і право. – 2005. – № 4. – С. 45 – 48.
74. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141 з наст. змінами
75. Костін М. Співвідношення понять «охорона» і «захист» публічних та особистих інтересів у кримінальному процесі України / М. Костін // Право України. – № 11. – 2007. – С. 118 – 121.
76. Кохановська О. Спеціальні цивільно-правові способи захисту інформаційних прав: теоретичні та практичні аспекти / О. Кохановська // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 4. – С. 7 – 11.
77. Кощий Е. В. Неюрисдикционная форма защиті гражданских прав / Е. В. Кощий // Розвиток української правової системи за роки незалежності: тези доп. – Х.: НЮАУ, 2005. – с. 92 – 93.
78. Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия «специальный правовой режим» / Л. Крупа // Підприємництво, госп-во і право. – 2001. – № 2. – С. 10 – 13.
79. Курило В. Надання охоронних послуг як об’єкт підприємництва / В. Курило // Право України. – 2003. – № 2. – С. 113 – 117.
80. Лазор В. В. Правовая регламентация самозащиты трудовых прав работника / В. В. Лазор // Держава і право : Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 32. – С. 235 – 238.
81. Лапчинский М. В. Некоторые аспекты исследования понятия «юридические средства охраны гражданских прав» / М. В. Лапчинский // Государство и право. – 2003. – № 5. – С. 88 – 90.
82. Лашкет О. Необхідна оборона як одна з гарантій дотримання прав і свобод людини / О. Лашкет // Підприємництво, госп-во і право. – 2005. – № 2. – С. 28 – 30.
83. Либанова С. В. Превращение реальных убытков в номинальные в силу действующего законодательства / С. В. Либанова // Закон: журнал для деловых людей . – 1998. – № 1. – С. 19 – 23.
84. Лисенко І. О. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів державного управління щодо захисту права власності / І. О. Лисенко // Митна справа. – № 5 (53). – 2007. – С. 34 – 37.
85. Личенко І. Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері захисту права власності / І. Лисенко // Вісн. Львів. ун-ту. Серія юридична. – 2008. – Вип. 46. – С. 81 – 87.
86. Лісова Н. Крайня необхідність: особливості визначення поняття / Н. Лісова // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 1. – С. 43 – 48.
87. Ломидзе О. Значение фактической передачи имущества собственника при его отчуждении и проблемы восстановления собственником своего владения / О. Ломидзе, Э. Ломидзе // Хоз-во и право. – 2002. – № 2. – С. 96 – 106.
88. Луспеник Д. Д. Реалізація права на самозахист цивільних прав – новела нового Цивільного кодексу України: поняття і межі здійснення / Д. Д. Луспеник // Адвокат. – 2004. – № 11. – С. 3 – 8.
89. Луспеник Д. Як самозахистити свої цивільні права? / Д. Луспени // Закон і бізнес. – 2004. – № 7. – С. 4.
90. Ляпунов Ю. Охрана общественной собственности / Ю. Ляпунов // Соц. законность. – 1988. – № 2. – С. 49 – 53.
91. Ляпунов Ю. Социально-правовая природа института необходимой обороны / Ю. Ляпунов, А. Истомин // Законность. – 1994. – № 4. – С. 2 – 4.
92. Майданик Р. Номинальное право собственности: гражданско-правовоые аспекты / Р. Майданик // Юрид. практика. – 2003. – № 14 (276). – С. 10
93. Мамонов А. В. Охрана и защита прав правообладателей на объекты промышленной собственности / А. В. Мамонов // Закон: журнал для деловых людей. – 1998. – № 1. – С. 233 – 234.
94. Мармазов В. Є. Деякі особливості захисту права власності відповідно до статті 1 першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини / В. Є. Мармазов, П. В. Пушкар // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2001. – № 4. – С. 193 – 196.
95. Матвеев Д. Как защитить право собственности в арбитражном суде / Д. Матвеев, Н. Щербаков // Рос. юстиция. – 1999. – № 9. – С. 37
96. Матвійчук В. О. Самозахист речових прав / В.О. Матвійчук // Держава і право : Зб. наук. пр. Юрид і політ. науки. – 2005. – Вип. 28. – С. 410 – 415.
97. Маттеи У. Основные положения права собственности. / У. Маттеи, Е.А. Суханов – М.: Юристъ, 1999. – 384 с.
98. Микшис Д. В. Самозащита гражданских прав: проблемы теории / Д. В. Микшис // Закон: журнал для деловых людей. – 1998. – № 1. – С. 28 – 31.
99. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92- IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – №38 – 39. – ст. 288
100. Моргунов С. Кого и что защищает виндикация / С. Моргунов // Хоз-во и право. – 2000. – № 11. – С. 22 – 33.
101. Музика Л. Деякі питання правового режиму об’єктів права комунальної власності / Л. Музика // Підприємництво, госп-во і право. – 2002. – № 12. – С. 38 – 40.
102. Музлов А. В. Возникновение и развитие института необходимой обороны / А. В. Музлов // Государство и право. – 2008. – № 10. – С. 101 – 105.
103. Мурашко М. С. Особенности виндикации и реституции / М. С. Мурашко // Рос. юстиция. – 2005. – № 6. – С. 10 – 13.
104. Нам К. Конституционные гарантии охраны права собственности / К. Нам, Д. Горбачев // Хоз-во и право. – 1997. – № 11. – С. 121 – 127.
105. Нарышева Н. Г. Проблемы защиты права общей собственности на земли сельскохозяйственного назначения / Н. Г. Нарышева // Экологическое право. – 2007. – № 1 –С. 20 – 24.
106. Нечаева А.М. Самозащита по семейному праву / А.М. Нечаева // Государство и право. – 2008. - №7. - С. 25-31
107. Никитин А. С. К вопросу о понятиях «охрана» и «защита» в российском праве / А. С. Никитин // Государство и право. – 2008. – № 4. – С. 21 – 26.
108. Новак Д. Соотношение самозащиты гражданских прав и права удержания / Д. Новак // Хоз-во и право. – 2002. – № 6. – С. 102 – 105.
109. Новий тлумачний словник української мови / уклад.: І. О. Радченко. – Кам’янець-Подільський : ВПФ „Абетка”, 2005. – 544 с.
110. Носік Ю. Міжнародно-правова охорона комерційної таємниці / Ю. Носік // Право України. – 2004. – № 11. – С. 131 – 135.
111. Нотаріальне оформлення цивільно-правових документів: Зразки. Роз’яснення. Нормат. акти: [Довідник] / Авт.-упоряд. М.О. Лещенко, Ю.М. Коз’яков. – Вид. 2-ге, доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 448 с.
112. Олейникова А. В. Деякі питання захисту права власності в Україні / А. В. Олейникова // Донец. ін-т внутр. справ України. – 2001. – № 2. – С. 365 – 369.
113. Орешкина Т. Самоуправство: понятие, признаки, соотношение с самозащитой гражданских прав и злоупотреблением правом / Т. Орешкина // Уголовное право. – 2008. – № 2. – С. 64 – 68.
114. Панкевич І. М. До характеристики судового захисту права власності (Український та міжнародно-європейський контекст) / І. М. Панкевич // Акт. пробл. політики. – 2002. – Вип. 13-14. – С. 269 – 275.
115. Панченко М. Форми самозахисту приватної власності у цивільному праві України / М. Панченко // Підприємництво, госп-во і право. – 2007. – № 1. – С. 31 – 34.
116. Петренко О. Б. Класифікація цивільно-правових способів захисту прав на об’єкти промислової власності / О. Б. Петренко // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. – 2004. – № 3 (11). – С. 87 – 97.
117. Печений О. Захист права власності: здобутки і прорахунки нового Цивільного кодексу України / О. Печений // Укр. Комерц. право. – 2004. – № 5. – С. 72 – 76.
118. Підопригора О. А. Основи римського приватного права: підруч. для студ. юрид. вузів та ф-тів / О. А. Підопригора – К.: Вентурі., 1997. – 336 с.
119. Піхурець О. В. Деякі аспекти охорони та захисту права на знак для товарів та послуг / О. В. Піхурець // Донец. ін-т внутр. справ України. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2003. – № 2. – С. 149 – 156.
120. Погорецький М. А. Право власності людини: проблеми захисту кримінально-процесуальними засобами / М. А. Погорецький // Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту. – Х.; 2001. – С. 84 – 87.
121. Пономаренко Д. Если не реституция – тогда виндикация / Д. Пономаренко // Юрид. практика. – 2007. – № 23 (493). – С. 11.
122. Попова Е. С. Истории развития института крайней необходимости в контексте пожарной безопасности / Е. С. Попова // История государства и права. – 2007. – № 11. – С. 16 – 17.
123. Порощук Т. С. Юридична природа самозахисту в цивільному праві / Т. С. Порощук // Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства : Матеріали міжвуз. Курсантс. (студентс.) наук. конф. Донецьк, 5 квітня 2002 р. Донец. ін-т внутр. справ України, 2002. – С. 194 – 197.
124. Право власності в Україні : навч. посіб. / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, О. А. Підопригора та ін. ; за заг. ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
125. Присяжнюк Т. Захист права власності у Європейському правовому просторі / Т. Присяжнюк, О. Мірошник // Право України. – 2001. – № 8. – С. 68 – 70.
126. Притула В. Д. Питання реалізації права на необхідну оборону: історико-правовий аспект / В. Д. Притула // Острозька акад. Наук. записки. Серія «Право». – Вип. 2 ч. 2. – Острог : Б.ч., 2001 . – С. 395 – 398.
127. Приянчук І. Захист права власності і свободи підприємницької діяльності органами контрольного механізму у правовій системі ради Європи / І. Приянчук // Економіка, фінанси і право. – 1999. – № 99 (8). – С. 38 – 39.
128. Про власність : Закон України від 07.02.1991 № 697-XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 20. – ст. 249, з наступн. змінами.
129. Про нотаріат : Закон України від 02.09.1993 № 3425-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 39. – ст. 383, з наступн. змінами.
130. Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок : постанова Пленуму Верхов. Суду України № 7 від 4.10.1991 (із змінами) // Верховний Суд України ; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
131. Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян : постанова Пленуму Верхов. Суду України № 13 від 3.12.1997 // Верхов. Суд України ; за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
132. Про практику розгляду судами цивільних справ цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди : постанова Пленуму Верхов. Суду України № 6 від 27.03.1992 (із змінами) // Верхов. Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
133. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів : постанова Пленуму Верхов. Суду України № 5 від 12.04.1996 (із змінами) // Верхов. Суд України ; за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
134. Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності : постанова Пленуму Верхов. Суду України № 20 від 22.12.1995 (із змінами) // Верхов. Суд України ; за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
135. Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні : постанова Пленуму Верхов. Суду України № 2 від 31.01.1992 (із змінами) // Верхов. Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
136. Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: постанова Пленуму Верхов. Суду України № 14 від 29.12.1992 (із змінами) // Верхов. Суд України ; за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
137. Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення : постанова Пленуму Верхов. Суду України № 5 від 31.03.1995 (із змінами) // Верхов. Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 352 с.
138. Про управління об’єктами державної власності : Закон України від 21.09.2006 р. № 185-V // Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 46. – ст. 456.
139. Рубаник В. Є. Інститут права власності в Україні: проблеми зародження, становлення й розвитку від найдавніших часів до 1917 року: Історико-правове дослідження / В. Є. Рубаник – Х. : Легас, 2002. – 352 с.
140. Рубаник В. Є. Право власності та форми власності: дискусія продовжується / В. Є. Рубаник // Вісн. Луганс. ін-ту внутр. справ МВС України. – 2000. – № 4. – С. 3 – 17.
141. Рубаник В. Е. Собственность в истории российской и украинской систем права: общее и особенное. (Отношения собственности в восточнославянской традиции правового регулирования: историко-правовое исследование) / В. Е. Рубаник – Харьков : Консум, 2004. – 520 с.
142. Рум’янцева В. Захист власності фізичних та юридичних осіб в Європейському суді з прав людини / В. Рум’янцев // Право України. – 2004. – № 5. – С. 38 – 40.
143. Рыбаков В. А. Собственность и право собственности : Монография / В. А. Рыбаков, В. А. Тархов. – Уфа: Уфим. юрид. ин-т МВД России, 2001. – 420 с.
144. Сабсай И. Защитить – не значит навредить / И. Сабсай // Юрид. практика. – 2007. – № 20 (490). – С. 16.
145. Сачаво А. Приватні охоронні структури – суб’єкти забезпечення охорони прав фізичних і юридичних осіб / А. Сачаво // Право України. – 2003. – № 11. – С. 29 – 32.
146. Свердлык Г. Способы самозащиты гражданских прав и их классификация / Г. Свердлык, Э. Страунинг // Хоз-во и право. – 1999. – № 1. – С. 35 – 41.
147. Свердлык Г. Способы самозащиты гражданских прав и их классификация / Г. Свердлык, Э. Страунинг // Хоз-во и право. – 1999. – № 2. – С. 17 – 27.
148. Сидельников Р. М. Легітимація і легалізація самозахисту цивільних прав / Р. М. Сидельников // Пробл. законності : респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. акад. України. – 2003. – № 59. – С. 34 – 39.
149. Сидельников Р. Н. Право на самозащиту в семейном кодексе Украины / Р. Н. Сидельников // Пробл. законности : респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. акад. України. – 2003. – № 63. – С. 113 – 122.
150. Сидельников Р. Право на самозащиту как «секундарное право» / Р. Сидельников // Підприємництво, госп-во і право. – 2005. – № 6. – С. 42 – 44.
151. Сидельников Р. Н. Самозащита гражданских прав: необходимость терминологической определенности / Р. Н. Сидельников // Проблемы законности : респ. міжвідом. наук. зб. / відп.