СЛОБОДИНСЬКИЙ ДМИТРО КОСТЯНТИНОВИЧ. ПОРЯТУНОК ЄВРЕЇВ УКРАЇНЦЯМИ У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Краткое описание

СЛОБОДИНСЬКИЙ ДМИТРО КОСТЯНТИНОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ПОРЯТУНОК ЄВРЕЇВ УКРАЇНЦЯМИ У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Слободинський Дмитро Костянтинович
УДК 94(477):355.1-058.65(:411.16)«1939/1945»
ПОРЯТУНОК ЄВРЕЇВ УКРАЇНЦЯМИ
У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
07.00.01 – історія України
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Сергійчук Володимир Іванович
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………..….................3
ВСТУП…………………………………………………………………………........4
РОЗДІЛ 1. Історіографія та джерельна база дослідження.....……………............9
1.1. Стан наукової розробки теми……………………………………..................9
1.2. Джерельна база...........................………………………………………........23
РОЗДІЛ 2. Прояв української жертовності щодо єврейства
в перший період Другої світової війни (початок 1939 – 22 червня 1941 рр.).....33
2.1. Ідеологія нацизму щодо єврейської проблеми та її вирішення
на українських землях…………………………………….……………..……...….33
2.2. Солідарність з єврейством на українських етнічних землях
поза межами УРСР (1939–1945 рр.)………………………………………..….......44
РОЗДІЛ 3. Українська жертовність у порятунку євреїв в 1941–1944 рр.
на території УРСР......................................................................................................60
3.1. Дистрикт «Галичина»......................................................................................60
3.2. Губернаторство «Буковина»...........................................................................80
3.3. Губернаторство «Трансністрія».....................................................................84
3.4. Райхскомісаріат «Україна».............................................................................95
3.5. Роль українських священнослужителів у порятунку євреїв………….....127
3.6. Участь євреїв у партизанських загонах,
зокрема у підрозділах УПА як одна з форм порятунку......................................150
ВИСНОВКИ……………………………...............................................................167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………...172
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
Вермахт – німецькі збройні сили
ГДА СБ України – Галузевий державний архів Служби безпеки України
Гестапо – Таємна державна поліція гітлерівської Німеччини
Держархів Київської обл. – Державний архів Київської області
Держархів Львівської обл. – Державний архів Львівської області
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
ОУН – Організація українських націоналістів
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УГКЦ – Українська греко-католицька церква
УІЖ – Український історичний журнал
УДК – Український допомоговий комітет
УПА –Українська повстанська армія
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих органів влади та
управління України
ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських об’єднань
України
ЦДІАЛ України – Центральний державний історичний архів України, м. Львів
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Тема українсько-єврейських відносин
у період Другої світової війни є об’єктом дослідження багатьох вітчизняних та
зарубіжних істориків. З розпадом Радянського Союзу було розсекречено
значний спектр архівних справ, що в свою чергу дало поштовх для
переосмислення образу «українського антисемітизму», котрий нав’язала
радянська пропаганда.
Друга світова війна стала одним із найбільших випробувань для
українства. Воно полягало не лише в боротьбі на фронтах, а й в опорі, який
чинили українці на територіях під гітлерівською окупацією. В цьому контексті
особливо актуальною постає проблема порятунку єврейства та участі в цьому
українського народу. Як правило, це виявлялось у невиконанні наказів
окупаційної влади, що призводило до розстрілів за непокору, найчастіше
українці розплачувалися життям за допомогу євреям, яких нацисти визнали
поза законом.
Актуальність проблеми загострюється тим, що останнім часом
заполітизовані дослідники Російської Федерації намагаються приписати різні
негативні явища українському національно-визвольному рухові в роки Другої
світової війни, звинувачуючи його, зокрема, в антисемітизмі. Факти ж свідчать,
що боротьба українців за порятунок євреїв від гітлерівського переслідування
розпочалася зі створення Карпатської України і тривала до завершення
окупаційного режиму. Але євреї, що перебували в лавах ОУН-УПА допомагали
побратимам у боротьбі за незалежність України і в післявоєнний час.
Тож без дослідження українсько-єврейських взаємин у період окупації
українських земель знання про події Другої світової війни в цілому будуть
неповними. Актуальність посилюється також браком повноцінних наукових
праць, присвячених участі українців у порятунку євреїв під час Другої світової
війни.
5
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано в межах науково-дослідної теми «Українська нація в
загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність» (державний
реєстраційний номер 11БФ046-01), включеної до тематичного плану
історичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Об’єктом дослідження є етнічні українці, які брали участь у порятунку
євреїв під час гітлерівської окупації.
Предметом дослідження є способи, за допомогою яких українці
рятували євреїв.
Мета дослідження – визначити роль українського народу в порятунку
євреїв у період Другої cвітової війни.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
– проаналізувати історіографію та джерельну базу проблеми;
– охарактеризувати окупаційну політику гітлерівців щодо євреїв з
початку Другої світової війни;
– оцінити допомогу українства євреям з 1939 по 1941 рр.;
– з’ясувати роль українського народу в порятунку євреїв під час масового
їх знищення в регіонах українського етнічного розселення;
– висвітлити участь українських священнослужителів, зокрема
митрополита Андрея Шептицького, в порятунку євреїв;
– проаналізувати участь євреїв у партизанських загонах, зокрема в
підрозділах УПА, як одну з форм порятунку євреїв;
– оцінити створення реєстру Праведників України як одну з форм
ушанування жертовників, котрі рятували євреїв, ризикуючи власним життям.
Хронологічні межі дослідження. Нижня хронологічна межа – 1939 р.,
коли уряд Карпатської України першим у Європі виступив на захист євреїв –
утікачів з Угорщини і Німеччини. Верхня хронологічна межа – 1945 р., коли
завершилася Друга світова війна, а українські етнічні території було звільнено
від гітлерівських загарбників.
6
Географічні межі дослідження охоплюють територію УРСР та
українські етнічні землі, включаючи Берестейщину, Закерзоння та Кубань.
Методологічною основу дисертації є принципи історизму, об’єктивності
системності, комплексності у вивченні того, як українці рятували євреїв у
період Другої cвітової війни. Задля забезпечення реалізації цих принципів,
науковості розв’язання завдань і достовірності висновків, використано
загальнонаукові методи:
– аналіз (для здобуття інформації щодо участі українців у порятунку
євреїв залежно від регіону);
– синтез (щоб зробити узагальнення про сутність участі українців у
порятунку євреїв, мотивації долучення до нього);
– узагальнення (для перевірки, чи існували закономірності в порятунку
євреїв, характерні для всіх окупованих територій України);
– історичний (щоб з’ясувати, наскільки сталими були погляди
гітлерівських окупантів на «єврейське питання», чи змінювались принципи та
форми участі українців в наданні допомоги євреям);
– логічний (за яким конкретні приклади участі українців у долі євреїв
розглядалися як результати загального процесу, в ході якого формувалися
передумови його подальшого розвитку).
Також використовувались спеціальні історичні методи:
– порівняльно-історичний (аби знайти спільні та відмінні риси між
становищем євреїв у різних регіонах, ставленні до проблеми та пошуках її
вирішення серед мешканців сіл і міст, цивільних мешканців, службовців поліції
та окупаційної адміністрації, служителів церкви з різних конфесій);
– проблемно-хронологічний (для виділення в межах поставленої
проблеми низки вужчих тем і періодів, зокрема «єврейського питання» під
німецькою, угорською та румунською адміністрацією, до- і після нападу
Німеччини на СРСР тощо);
– структурно-порівняльний (для розгляду внутрішньої структури
єврейської проблеми на території українських земель під час Другої світової
7
війни з позиції функціонального призначення її складових, таких як політика
окупаційної влади, заходи з її реалізації, реакція самих євреїв та українців,
форми й методи взаємодії між цими народами);
Для систематизації та оцінки на репрезентативність у розкритті теми
архівних і опублікованих джерел, використано джерелознавчі методи
бібліографічної та архівної евристики, класифікації й систематизації.
Для перевірки, систематизації, обробки й підсумовування даних про
випадки самопожертви українців заради євреїв було застосовано метод
зведення первинного статистичного матеріалу.
Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше комплексно
проаналізовано участь українського народу в порятунку євреїв як однієї з форм
протидії гітлерівському окупаційному режимові. Зокрема, досліджено внесок
українських священнослужителів та участь євреїв у радянських партизанських
загонах і лавах УПА як можливості порятунку від Голокосту. В ході
дослідження впроваджено до наукового обігу низку важливих для розкриття
проблеми документів. Запропоновано низку нових положень, що стосуються
відносин українців з євреями в період Другої світової війни.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
отримані результати та висновки можуть бути використані у наукових
дослідженнях, присвячених порятунку євреїв у контексті Голокосту; написанні
загальних праць з історії України, навчальних посібників і підручників,
викладанні вітчизняної історії.
Апробацію результатів дисертаційного дослідження здійснено під час їх
обговорення на засіданнях кафедри давньої та нової історії України. Основні
результати дослідження оприлюднено на міжнародних та всеукраїнських
наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція
«Актуальні проблеми новітньої історії зарубіжних країн» (до 105-ї річниці з дня
народження д. і. н., проф. В. Я. Тарасенка та 20-річчя встановлення
дипломатичних відносин між Україною та Державою Ізраїль) (Київ, 18–19
жовтня 2012 р.), VІ Міжнародна науково-практична конференція молодих
8
учених «Дні науки історичного факультету» (Київ, 25 квітня 2013 р.),
Всеукраїнська наукова військово-історична конференція «Воєнна історія
України. Волинь та Полісся», (Рівне, 25–26 квітня 2013 р.), Міжнародна
науково-практична конференція молодих учених «Дні науки історичного
факультету, присвячені 180-річчю заснування Київського університету» (Київ,
24 квітня 2014 р.), Всеукраїнська наукова військово-історична заочна
конференція «Воєнна історія України. Галичина та Закарпаття», (Ужгород 5–6
червня 2014 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в 5
наукових публікаціях, з них 4 – у провідних вітчизняних та 1 у закордонному
фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
– Визначено, що питання жертовності українців щодо порятунку
єврейства в роки Другої світової війни на даний час досліджено фрагментарно.
Історики досі цікавилися лише фактами злочинної діяльності гітлерівських
окупантів та проблемою Голокосту, не виділяючи з контексту питання
жертовності українського народу в порятунку єврейства. Дослідники
проросійського спрямування взагалі роблять акцент на так званому
українському антисемітизмі, тим самим заперечуючи факт порятунку євреїв
українцями в період Другої світової.
Незважаючи на значну кількість праць, що стосуються нацистського
окупаційного режиму та Голокосту на території України, на сьогодні не існує
наукових робіт, які б спеціально висвітлювали жертовність українського народу
у порятунку єврейства. Тому джерельна база є достатньо репрезентативною для
вивчення питання. Загалом інформативний потенціал архівів на території
України та електронного ресурсу пошукового центру «Яд Вашем» в Єрусалимі
дозволяє всебічно висвітлити тему жертовництва українців.
– Встановлено, що першими сколихнулися від низки єврейських погромів
та масовості страт мешканці західноукраїнських земель. Після нападу
гітлерівців на СРСР подібна ситуація склалася в центральних та східних
регіонах України, де окупанти діяли дещо повільніше, а це дало змогу більшій
кількості єврейства евакуюватися, оскільки вже було відомо про расистську
спрямованість окупаційної влади. Перший етап гітлерівської окупації вражав
злочинністю, поспіхом, але досить масштабно проводилися пошуки та
знищення євреїв, паралельно створювалися гетто, в яких євреї помирали від
голоду, хвороб та непосильної рабської праці.
– Досліджено, що перші потоки євреїв, змушені тікати з сусідніх з
Україною держав, стривожили українську громадськість Закарпаття. Однак
саме в Карпатській Україні вже на початку 1939 р. підтримали євреїв-біженців з
168
європейських країн. Уряд Карпатської України на чолі з Августином
Волошиним офіційно виступив на захист переслідуваних у Європі євреїв,
прихистивши їх на своїй території. До гітлерівського нападу на СРСР
підтримку євреям надавали також українці окупованих Лемківщини, Надсяння,
Холмщини і Підляшшя.
– Проаналізовано, що значний внесок у порятунок єврейського населення
зробили українці всіх регіонів УРСР, включених до дистрикту «Галичина»
Генеральної губернії, Губернаторства «Буковина» і «Трансністрія» та
Райхскомісаріату «Україна».
Від початку війни і до 1942 р. (коли розпочалися масові розстріли
українських євреїв), визнаних поза законом євреїв було спроваджено до
численних гетто, де умови проживання були невимовно складними. Знаючи про
їх безвихідне становище, українці весь цей час постачали євреям харчі та
медикаменти, допомагали одягом за що не раз були розстріляні.
Ризикували життям, своїм і рідних, як прості люди, що переховували
втікачів від смерті й годували їх, так і ті українці, що перебували на
адміністративних посадах при окупаційній владі. Так, багато з українських
поліцаїв, яких тривалий час звинувачували в розстрілах єврейського населення,
як виявляється, переховували та харчували євреїв, допомагали їм при втечі з
гетто та в’язниць.
До окремої категорії рятівників належать українські бургомістри:
Синиця-Вершовський (Кременчук), Юрій Іванович Полянський (Львів),
Володимир Пантелеймонович Багазій (Київ), Олексій Іванович Крамаренко
(Харків). Вони, саботуючи накази гітлерівської влади, рятували життя сотням
євреїв. Ці дії були досить небезпечними, адже відкрито свідчили про
прихильність до євреїв, за що нерідко розстрілювали. Можливість втратити
посаду й відповідні повноваження на цьому тлі вже була другорядною, хоча
гітлерівці сподівалися на підтримку свого режиму, якраз надаючи їх. Навіть
румуни та німці, що займали посади бургомістрів на Буковині, за допомогою
місцевих українців спромоглися врятувати значну кількість єврейських життів.
169
Серед них слід згадати бургомістрів Одеси – Германа Пинтю, Чернівців –
Траяна Поповича та Берислава – Йосипа Фальмана.
За статистикою, у євреїв було більше шансів на порятунок у сільській
місцевості, де майже завжди до справи долучалися всі мешканці села, разом з
дітьми, наражаючись на ризик колективної страти. Стосовно участі в порятунку
євреїв малолітніх дітей (відзначалась і в містах), можна зробити висновок, що
їх починали залучати, коли ті розуміли ситуацію достатньо, щоб не виказати
таємниці комусь сторонньому або зовсім малим братам чи сестрам. Втім,
складно визначити, кому ці діти допомагали більше, батькам (що було однією з
основних складових виховання), чи стороннім людям, котрих ті переховували.
Підлітки, як сільські, так і міські, вже могли діяти цілком автономно від
дорослих, виявляючи й намагаючись реалізувати власне бажання врятувати
когось від смерті. Сільський староста відігравав одну з вирішальних ролей,
оскільки постійно доповідав гебіткомісарам про ситуацію. В містах постійно
перебували гарнізони гітлерівських військ та вище командування, тому і
контроль за населенням був на вищому рівні. Але й там українці переховували
євреїв. Перевагами міста як середовища порятунку були менш тісні стосунки
між мешканцями, що давало змогу видавати, наприклад, єврейських дітей за
своїх, а також ширші, ніж на селі, можливості надати євреям реєстраційні
бланки, щоб урівняти їх з українцями.
Окремо вирізнено роль українців Києва й околиць, які врятували сотні
єврейських життів при розстрілах у Бабиному Яру. Так, українці намагалися
пояснювати євреям, щоб ті не надто довіряли обіцянкам окупантів, приймали
під опіку їхніх дітей, допомагали тим, хто втік. Також оцінено роль українців,
які взаємодіяли з євреями на своїх етнічних землях поза межами УРСР, і
встановлено, що українці-автохтони, котрі проживали на нинішніх територіях
Польщі, Білорусії, Молдови та Росії активно допомагали єврейству.
– Висвітлено роль священнослужителів у роки гітлерівської окупації, за
допомогою яких було врятовано тисячі єврейських життів. Незважаючи на
заборону, вони хрестили єврейських дітей, щоб убезпечити від переслідувань.
170
Найвідоміший серед українських священнослужителів – митрополит Андрей
Шептицький – у часи війни врятував не одну сотню єврейських життів, але ці
дії були б неможливі без допомоги його пастви та інших служителів церкви,
серед яких – як ієрархи, так і звичайні священики, монахи й монахині. Вони
надавали прихисток євреям у церквах, брали участь в організації втеч з гетто та
в’язниць, видавали реєстраційні документи. Важливою була згода охрещувати
всіх, хто про це попросить, без прискіпливої перевірки на щирість релігійних
почуттів. Проповідуючи в церквах, духовні особи були виразниками
праведництва, закликаючи допомагати євреям, витісняючи зі свідомості
українців повідомлення гітлерівців зі звинуваченнями євреїв у злочинах
більшовиків.
– Доведено, що багато євреїв, які тікали з гетто, якийсь час
переховувалися в українських праведників, але в подальшому, аби не наражати
їх на зайві ризики, встановлювали зв’язки з більшовицькими партизанськими
з’єднаннями й Українською повстанською армією, де спільно воювали проти
ворога, рятуючись водночас від переслідувань з боку гітлерівців. Не можна
відкинути й такий мотив євреїв долучитись до руху Опору, як бажання
помститися ворогові.
Окремі очільники українського національно-визвольного руху та їхні
родини, зокрема Тараса Бульби-Боровця і Романа Шухевича рятували
єврейських дітей.
– Встановлено, що питання визнання праведників в післявоєнний час і до
1991 року в СРСР практично не розглядалося. Тисячі імен жертовників
стерлися з пам’яті поколінь. Перш за все це було пов’язано з ідеологією
тиранічного режиму, який висвітлював факти періоду окупації у форматі
загальної перемоги, звеличуючи лише Червону армію та її полководців. Не
було взято до уваги протиборство населення, зокрема українського, яке
намагалося не тільки вижити, а й врятувати стражденний єврейський народ.
Антагоністичне ставлення Радянського Союзу до українського націоналізму так
і до сіонізму, розірвання СРСР дипломатичних зв’язків з Ізраїлем на довгі роки
171
виключили можливість в отриманні та аналізі інформації про врятованих та
їхніх рятівників у період Другої світової війни.
Із заснуванням Ради національних товариств України у 1989 році,
починається збір інформації про праведників Бабиного Яру, який у подальшому
був розширений і включав в себе інформацію про праведників України.
Із здобуттям незалежності України та відновленням зв’язків з Ізраїлем
почався новий етап, збирання втраченої інформації. Але за даний проміжок
часу багато учасників тих подій пішло з життя, тільки їхні діти, яким з вуст в
вуста передавалися неймовірні історії порятунку могли заповнити білі плями.
У даній ситуації існує ще одна проблема, яка полягає в багатьох
неточностях при складанні списку українських праведників світу. У списку
праведників в «Яд-Вашем» хоч і є критерії етнічної приналежності та
територіального проживання праведників, але вони не завжди відповідають
дійсності.
Згідно даних ізраїльського пошукового центру «Яд Вашем», станом на 1
січня 2015 року 2515 українці удостоєні почесного звання Праведника Світу, в
тому числі багато з них рятували євреїв поза межами УРСР, а саме на території
Польщі – 24, Молдови –18, Німеччини – 2, Білорусії – 13, Румунії –1. Із
загальної кількості праведників світу – 25685, українців таким чином близько
10 відсотків. Крім того, понад 4000 українців визнано Праведниками України, з
них 605 українців Радою національних товариств України удостоєні почесного
звання Праведника Бабиного Яру.