СЛУЖБИ ІЗ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ І ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Краткое описание

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису

Мех Олена Валеріївна

УДК [070.15: (342.5+352)] (477)

СЛУЖБИ ІЗ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ
В ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ І ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ
ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
проф. Черняков Борис Іванович

м. Київ - 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.................................................

4

ВСТУП......................................................................................................

5

РОЗДІЛ 1. Теоретично-методологічні основи діяльності служб із зв’язків з громадськістю в органах державної влади........................

12

1.1. Історіографія зв’язків з громадськістю в Україні і світі...

12

1.2. Історія виникнення служб із зв’язків з громадськістю в державних структурах.

19

1.3. Моделі зв’язків з громадськістю в державній системі управління.

23

1.4. ЗМІ як один з основних механізмів здійснення державного ПР..

26

1.4.1. Імідж органів державної влади та рівень впливовості українських ЗМІ.

33

1.4.2. Зв’язки з пресою як інструмент зв’язків з громадськістю.

41

Висновки до розділу........................................

46

РОЗДІЛ 2. Служби із зв’язків з громадськістю в державній структурі як механізм інформування та формування громадської думки

49

2.1. Аналіз нормативних актів, що регулюють діяльність служб із зв’язків з громадськістю в інформаційному полі..

49

2.1.1. Особливість правового регулювання діяльності служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади...........

56

2.2. Роль служби із зв’язків з громадськістю в органі державної влади..............................

62

2.3. Цілі та завдання ПР в державних структурах........

66

2.4. Структури і функціональні завдання служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади...........................

70

2.4.1. Взаємодія служби із зв’язків з громадськістю в державній структурі та незалежного ПР-агентства..................

80

2.4.2. Відмінність у функціонуванні служб із зв’язків з громадськістю державного та бізнес управління....

84

2.5. Перспективи і проблеми на шляху розвитку служб із зв’язків з громадськістю в державному секторі....................

86

Висновки до розділу................................................................................

94

РОЗДІЛ 3. Прес-служба як офіційний представник служби із зв’язків з громадськістю в державній структурі...........................

97

3.1. Сучасний стан розвитку прес-служб у державних органах влади в Україні...........................................................

97

3.1.1. Порівняльний аналіз положень про прес-службу і службу із зв’язків з громадськістю в структурі державного органу влади......

106

3.1.2. Аналіз інформаційних текстових публікацій прес-служб державних органів влади України.

115

3.1.3. Оцінка ефективності роботи прес-служб та служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади журналістами..

130

3.2. Зв’язок прес-служби і служби із зв’язків з громадськістю в державному органі влади......................

137

3.3. Іноземний досвід роботи прес-служб державних органів влади..

142

Висновки до розділу........................................................................

148

ВИСНОВКИ.................................................................................

152

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................

158

ДОДАТКИ............................................................................................

171

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

IPR Інститут суспільних відносин Institute of Public Relations (Великобританія).
USIA Інформаційна агенція Сполучених Штатів Америки United States Information Agency (США).
АПУ Адміністрація Президента України.
ВРУ Верховна Рада України.
ДПА Державна податкова адміністрація України.
ЗМІ засоби масової інформації.
КМУ Кабінет Міністрів України.
ОДТРК обласна державна телерадіокомпанія.
ОНТРК обласна незалежна телерадіокомпанія.
ПР паблік рілейшнз, зв’язки з громадськістю.
ПР-агенція комерційна структура, яка є посередником або безпосереднім виконавцем замовлень в області зв’язків з громадськістю.
ПР-відділ відділ у структурі організації, що займається зв’язками з громадськістю.
ПР-ринок ринок послуг в області зв’язків з громадськістю.
ПР-служба відділ або підрозділ у структурі організації, що займається зв’язками з громадськістю.
ПР-спеціаліст спеціаліст із зв’язків з громадськістю.
РІА рекламно-інформаційна агенція.
РАСО Російська асоціація із зв’язків з громадськістю.
ТА телеагенція.
ТК телекомпанія.
ТРК телерадіокомпанія.

ВСТУП

Актуальність теми. Служби із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої і законодавчої влади та місцевого самоврядування як складова творення позитивного іміджу держави за допомогою засобів масової інформації, досі не були об’єктом спеціального комплексного наукового дослідження.
Оскільки інформаційним посередником між державними органами та засобами масової інформації виступають служби із зв’язків з громадськістю органів державної влади, їх становлення та розвиток має стати предметом журналістських досліджень. Актуальною є потреба вивчити й узагальнити знання про сучасний стан розвитку служб із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої, законодавчої влади та органів місцевого самоврядування. Проаналізувати та визначити роль, завдання, структуру, положення про діяльність, особливості функціонування і правового регулювання цих підрозділів, класифікувати їх періодичні текстові публікації, а також вивчити практичні рекомендації журналістів з питання взаємодії є необхідною умовою для наукового осмислення та вироблення практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності роботи служб із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої та законодавчої влади і місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку нашої держави.
Оскільки від ефективності взаємодії між засобами масової інформації та службами із зв’язків з громадськістю в державних органах влади значною мірою залежить імідж країни, а значить її процвітання, детальна наукова розробка цієї теми є особливо актуальною для України на сучасному етапі розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках наукової теми № 01БФ-045-01 Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір”, що розробляється в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета роботи обумовлена необхідністю підготовки науково об’єктивної праці з питання розвитку та нормативно-правового забезпечення діяльності служб із зв’язків з громадськістю в органах законодавчої та виконавчої влади України на сучасному етапі розвитку. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі осмислення вітчизняного та іноземного досвіду з цієї проблеми, опрацювання та введення у науковий обіг недослідженого масиву внутрішніх нормативних актів, які регулюють діяльність служб із зв’язків з громадськістю в органах державної влади, а також аналізу системи текстових публікацій, які є продукцією прес-служб українських органів законодавчої та виконавчої влади, визначити особливості розвитку, умови функціонування та форми взаємодії з засобами масової інформації служб із зв’язків з громадськістю органів законодавчої та виконавчої влади на сучасному етапі розвитку України, можливості їх впливу на діяльність засобів масової комунікації, національний і світовий інформаційний простір.
Концепція наукової роботи передбачає виконання таких завдань:
- проаналізувати стан вивчення проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, визначити повноту її джерельної бази;
- аргументувати визначальну роль служб із зв’язків з громадськістю в органах законодавчої та виконавчої влади у справі формування іміджу України через засоби масової комунікації;
- проаналізувати цілі, завдання та структури служб із зв’язків з громадськістю в органах законодавчої і виконавчої влади в Україні;
- проаналізувати нормативно-правову базу функціонування служб із зв’язків з громадськістю в органах державної влади в Україні;
- узагальнити особливості функціонування служб із зв’язків з громадськістю в іноземних органах влади;
- встановити взаємозв’язок між службами із зв’язків з громадськістю державних органів влади, прес-службами цих органів, незалежними ПР-агентствами, засобами масової інформації та громадськістю;
- визначити ефективність текстових інформаційних публікацій служб із зв’язків з громадськістю через призму засобів масової інформації;
- проаналізувати періодичні текстові публікації, які розповсюджують прес-служби та служби із зв’язків з громадськістю в органах законодавчої та виконавчої влади в Україні серед засобів масової інформації;
- через проведення опитування серед представників засобів масової інформації визначити оперативність, об’єктивність та ступінь відкритості прес-служб державних органів влади, зручність системи акредитації, ефективність методів інформування журналістів службами із зв’язків з громадськістю, а також динаміку іміджу, проведення спільної ідеологічної лінії та достатність об’єму висвітлення роботи державних органів їх прес-службами;
- визначити особливості розвитку служб із зв’язків з громадськістю в органах законодавчої та виконавчої влади в Україні на сучасному етапі.
Об’єкт дослідження сукупність служб із зв’язків з громадськістю та прес-служб в органах законодавчої та виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку України, засоби масової інформації та їх представники, які постійно співпрацюють з прес-службами органів державної влади.
Предмет дослідження склали основні принципи розвитку та функціонування служб із зв’язків з громадськістю в органах законодавчої та виконавчої влади в Україні, зв’язок між службами із зв’язків з громадськістю державних органів влади, прес-службами цих органів, незалежними ПР-агентствами, засобами масової інформації, громадськістю та формуванням позитивного іміджу органів державної влади в Україні.
Методи дослідження це сукупність прийомів вивчення наукової літератури, нормативно-правових актів, внутрішніх документів органів законодавчої, виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, результатів соціологічних досліджень, періодичних видань, публіцистичних статей, Інтернет-джерел. У дослідженні застосовано такі методи: моніторинг, контент-аналіз, аналіз документів, соціологічне опитування, статистичний аналіз інформації, порівняльний, індуктивний, дедуктивний, нормативно-інституційний та метод логічного моделювання.
Джерельна база дослідження. Матеріалами дослідження є визначення (дефініції), підходи і теоретичні моделі служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади. Опрацьовано більше 200 наукових джерел, що дало підстави з’ясувати основні тенденції в осмисленні досліджуваного явища.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що це перша в українському журналістикознавстві спроба комплексного дослідження впливу українських засобів масової інформації на формування іміджу державних органів влади через призму їх співробітництва зі службами із зв’язків з громадськістю українських органів виконавчої та законодавчої влади.
Використані для написання роботи наукові праці, законодавчі акти та інші державні документи, що мають безпосереднє, а також опосередковане відношення до регулювання та управління інформаційними процесами, дозволили акцентувати увагу на проблемах, які не були належним чином висвітлені в історіографічній та науковій літературі.
Проаналізовано та введено у науковий обіг аналіз внутрішніх нормативних документів та систематизовано періодичні текстові публікації служб із зв’язків з громадськістю українських органів виконавчої та законодавчої влади. Узагальнено фактологічну інформацію стану розвитку служб із зв’язків з громадськістю та прес-служб органів виконавчої та законодавчої влади в Україні.
Здійснене цілісне вивчення: структур служб із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої та законодавчої влади; положень про служби із зв’язків з громадськістю органів виконавчої, законодавчої влади та органів місцевого самоврядування; прав та обов’язків державних службовців, які є працівниками служб із зв’язків з громадськістю органів державної влади; змісту, жанрової специфіки та проблемно-тематичних аспектів інформаційних текстових публікацій прес-служб та служб із зв’язків з громадськістю українських органів виконавчої та законодавчої влади.
Визначена суть інформаційної політики державних органів влади як комплексу взаємопов’язаних дій служб із зв’язків з громадськістю та засобів масової інформації. Розкрита роль засобів масової інформації у формуванні іміджу державних органів влади. Розроблені принципи формування оптимальної моделі роботи служби із зв’язків з громадськістю в органах державної влади з засобами масової інформації: об’єктивність, оперативність, доступ журналістів до державної інформації, встановлення двостороннього зв’язку прес-служба - журналіст” тощо.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що опрацьований фактологічний матеріал, основні теоретичні положення та висновки можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з теорії масової комунікації, зв’язків з громадськістю, діяльності служб із зв’язків з громадськістю та прес-служб в органах державної влади; для підготовки відповідних спецкурсів і спецсемінарів у вищих та середніх навчальних закладах; для розширення тематики досліджень науковців, зокрема журналістів, політологів, соціологів, істориків, спеціалістів зі зв’язків з громадськістю.
Розроблені в дисертаційній роботі рекомендації дали змогу повністю виписати Положення про прес-службу депутатської групи Відродження регіонів” та фракції Народно-демократичної партії України (далі - НДП), а також взяти участь у розробці Положень про Інформаційне управління та Прес-службу Верховної Ради України (далі - ВРУ) та Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівного складу Міністерства юстиції України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опитування журналістів та наукові статті, в яких оприлюднені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дисертації пройшла на семінарі для керівників прес-служб органів державної влади, який влаштувала Академія української преси за підтримки Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) (Київ, 23 вересня 2001 р.), на нарадах для працівників прес-служб та управлінь із зв’язків з громадськістю місцевих державних адміністрацій та реґіональних прес-секретарів народних депутатів України, обраних в одномандатних виборчих округах, членів депутатської групи Демократичний союз” у ВРУ (Київ, 7 жовтня 2001 р.), на семінарі для керівників прес-служб державних органів влади, який проходив у КМУ (Київ, 13 вересня 2002 р.), на семінарах, які влаштувала прес-служба фракції НДП для працівників прес-служб та управлінь із зв’язків з громадськістю місцевих держадміністрацій та реґіональних прес-секретарів народних депутатів України, обраних в одномандатних виборчих округах (Київ, 23 листопада 2002 р.); (Київ, 18 грудня 2002 р.); (Київ, 20 лютого 2003 р.) у ВРУ.
Окремі положення дисертаційного дослідження стали основою доповідей на науково-практичній конференції ПР-служба. П’ять сходинок організації та розвитку” (Москва, 8-10 серпня 2001 р.), семінарі Підготовка спеціалістів та керівників прес-служб” (Москва, 16-20 лютого 2001 р.), науково-практичних конференціях ПР державних органів влади: сучасний стан та перспективи” (Київ, 11-12 квітня 2002 р.), Державні прес-служби у сучасному інформаційному просторі” (Київ, 13 червня 2002 р.) та Зв’язки з громадськістю в органах виконавчої влади” (Донецьк, 18-19 лютого 2003 р.).
Деякі твердження, наведенні у дисертаційному дослідженні, були використані під час розробки Положення про Інформаційне управління Верховної Ради України, яке затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 600 від 16 липня 2001 року; Положення про Прес-службу Верховної Ради України, яке на даний момент ще не затверджено; а також Положення про відділ зв’язків із ЗМІ та громадськістю Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівного складу Міністерства юстиції України.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації складає 157 сторінок, список використаних джерел 242 найменування; у роботі є 2 рисунки; додатковий матеріал представлений у 17 додатках.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у вигляді трьох статей, що надруковані у фахових наукових виданнях:
1. Мех О.В. Методи підвищення ефективності інформації в роботі прес-служби з телебаченням // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія журналістика. К., 2001. Вип. 9. С. 35-38.
2. Мех О.В. Політичне консультування як одна зі складових успішної PR-кампанії // Актуальні питання масової комунікації. К., 2001. Вип. 3. С. 31.
3. Мех О.В. Українські ЗМІ у виборчих технологіях // Актуальні питання масової комунікації. К., 2002. Вип. 2. С. 36-38.

Значну інформаційну допомогу у зборі матеріалу для розробки та створення цієї дисертаційної роботи надали: начальник Головного управління з питань взаємодії зі ЗМІ та органами державної влади Адміністрації Президента України Олександр Савенко, заступник керівника Інформаційного Управління, керівник прес-служби Верховної Ради України Вікторія Шведова, керівник прес-служби Міністерства аграрної політики Наталія Черешинська, начальник Головного управління громадських зв’язків та масово-роз’яснювальної роботи Державної податкової адміністрації України Віктор Косарчук, начальник Центру громадських зв’язків МВС України Олександр Зарубицький, директор департаменту організаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівного складу Міністерства юстиції України Леонід Грицаєнко, прес-секретар Київського міського голови Василь Метерчук, начальник відділу моніторингу та профілактики департаменту ДАІ МВС України Марія Власенко, працівники прес-служби Кабінету Міністрів України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У праці узагальнено наукові погляди на проблему розвитку, функціонування і взаємодії з засобами масової інформації служб із зв’язків з громадськістю та прес-служб державних органів влади на сучасному етапі розвитку України, проаналізовано нормативно-правову базу функціонування служб із зв’язків з громадськістю та прес-служб у державних структурах, класифіковано інформаційні текстові публікації, які є спільним продуктом служб із зв’язків з громадськістю та прес-служб державних органів влади, з метою пошуку шляхів ефективної співпраці та вироблення практичних рекомендацій для працівників прес-служб у роботі з засобами масової інформації, проведено анкетування журналістів щодо питань, пов’язаних з роботою прес-служб органів виконавчої, законодавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Проведене дослідження дало змогу зробити ряд висновків:
1. Становлення демократії в Україні актуалізувало потребу у створенні та розвитку служб із зв’язків з громадськістю та прес-служб у органах державної влади як невід’ємної ланки у справі здійснення публічного діалогу представників владних структур та громадянського суспільства. Стратегія держави по відношенню до громадянського суспільства, яка реалізується в діяльності служб із зв’язків з громадськістю органів державної влади, проявляється перш за все у визначеній інформаційній політиці.
2. У дисертаційній роботі обґрунтовується важливість широкого наукового дослідження служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади як ключового механізму розробки інформаційної політики в державних структурах. Державна інформаційна політика покликана формувати інформаційні процеси, які, в свою чергу, впливають не тільки на економічний, соціальний, політичний, на­уково-технічний і культурний розвиток суспільства, а й на зміни у світогляді пересічних громадян, функціонування державного механізму та на інфраструктуру суспільних і міждержавних відносин у цілому.
3. Під час аналізу нормативної бази діяльності служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади встановлено, що в правовому полі нашої держави ще не існує спеціальних законів, які б регулювати їх діяльність. Роль, статус, місце, функції та принципи роботи прес-служб та служб із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої і законодавчої влади та органів місцевого самоврядування регулюються положеннями про ці структурні підрозділи в апараті державного органу.
4. У дисертаційному дослідженні виділено три основні моделі служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади: субординації, перехідну та управлінську.
5. Розглядаючи сучасний стан функціонування мас-медіа через призму існування таких явищ як комерціалізація, монополізація та проблема свободи і незалежності ЗМІ, стверджується, що, не зважаючи на вищевказані несприятливі умови існування засобів масової інформації на сучасному етапі розвитку України, саме журналісти, як представники ЗМІ, є невід’ємною ланкою, яка формує імідж політичних персоналій, державних органів влади та нашої держави в цілому. Доводиться визначальна роль засобів масової інформації у справі формування позитивного іміджу органів державної влади в Україні.
6. У дисертаційному дослідженні доводиться, що структурні зв’язки у службі із зв’язків з громадськістю поділяються на три групи: вертикальні (забезпечують єдність управління); функціональні (узгодженість дій підрозділів та співробітників); горизонтальні (взаємовідносини між співробітниками, які не знаходяться в функціональній залежності). Також встановлено, що структури служб із зв’язків з громадськістю органів державної влади варіюються в залежності від поля діяльності державного органу влади та стану внутрішнього розвитку цього підрозділу в апараті.
7. На основі опрацьованої наукової літератури виводиться тенденція найближчого майбутнього, суть якої полягає у підвищенні активності держави та набуття нею статусу основного замовника ПР-послуг. Аргументується думка, що швидкому становленню служб із зв’язків з громадськістю в Україні перешкоджає ряд об’єктивних проблем, серед яких: висока концентрація професіоналів у столиці та низький рівень ПР-продукції органів місцевого самоврядування, повільне формування у керівництва державних органів культури демократичного спілкування, сприйняття працівниками служб із зв’язків з громадськістю представників засобів масової інформації у якості ворожої ланки, яка може зашкодити іміджу безпосереднього керівництва, недостатнє надання інформації журналістам та інші.
8. Проаналізувавши ряд положень про служби із зв’язків з громадськістю та прес-служби різних органів державного управління, зроблено висновок відносно основних цілей їх діяльності: забезпечення гласності, прозорості та відкритості в роботі, забезпечення зв’язку з громадянами, їх об’єднаннями в розробці та реалізації програм і рішень, сприяння реалізації законодавства; сприяння становленню інститутів громадянського суспільства. Згідно з наведеним у положеннях, до основних функцій служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади належать: ідеологічна, аналітична та коректуюча, виховна та інформаційна. До основних функцій прес-служби державного органу влади відносяться: комунікативна, аналітична, організаційна та координаційна.
9. Серед основних напрямків роботи, що характерні для більшості прес-служб у положеннях, виділені: вивчення періодичної преси, організація прес-конференцій, брифінгів, акредитація представників ЗМІ, організація інтерв’ю, написання інформаційних повідомлень для телебачення та радіо, інформування громадськості іншими засобами про суть рішень, що приймаються органами державної влади. Основні напрямки роботи служб із зв’язків з громадськістю державних органів полягають в аналізі суспільної реакції на дії посадових осіб та органів влади, забезпеченні органів влади інформаційними аналітичними матеріалами, формуванні сприятливого іміджу влади і посадових осіб, виробленні інформаційної політики, яку реалізують через засоби масової інформації прес-служби.
10. Встановлено, що західна модель побудови ПР-підрозділу реалізована у всіх центральних органах виконавчої та законодавчої влади: АПУ, КМУ та ВРУ. Статус і підпорядкування прес-служби має свої особливості у кожному з центральних органів влади. Аналіз сучасного стану розвитку прес-служб та служб із зв’язків з громадськістю дав можливість визначити, що всі органи виконавчої та законодавчої влади в Україні, а також органи місцевого самоврядування мають у своєму апараті відділ прес-служби. Також встановлено, що в органах місцевого самоврядування України прес-служби, окрім своїх функціональних обов’язків, виконують роль служб із зв’язків з громадськістю. У дисертаційному дослідженні доводиться, що прес-служба є мінімальною ланкою, без якої неможливе інформування суспільства про діяльність державного органу влади.
11. У результаті аналізу сучасного стану розвитку, а також ролі, цілей та функцій прес-служб органів виконавчої, законодавчої влади та органів місцевого самоврядування обґрунтовано, що прес-служба державного органу влади є офіційним рупором не тільки відділу із зв’язків з громадськістю, а й самого державного органу.
12. Служби із зв’язків з громадськістю покликані забезпечувати регулярне надання інформації про резуль­тати діяльності державних органів влади, плани та рішення, що ними приймаються. До їх основних функцій належать: ідеологічна, аналітична та коректуюча. Вони також реалізують виховну та інформаційну функції, які спрямовані на освіту громадськості в сфері відповідальності державних органів. До основних функцій прес-служби відносяться: комунікативна, аналітична, організаційна та координаційна.
13. Аналіз масиву інформаційних текстових публікацій служб із зв’язків з громадськістю органів законодавчої та виконавчої влади України дав можливість прокласифікувати інформаційні текстові публікації за періодичністю, частотою, цільовою аудиторією, жанром, суб’єктом висвітлення. Згідно з класифікацією публікації поділяються на: періодичні, епізодичні, зовнішні та внутрішні. До суб’єктів висвітлення службами із зв’язків з громадськістю та прес-службами державних органів влади відносяться: керівництво державного органу влади, заступники керівництва, керівництво структурних підрозділів. До об’єкту висвітлення діяльність державного органу влади в цілому, діяльність його структурних підрозділів, взаємовідносини державного органу влади з іншими вітчизняними державними та суспільними інституціями, міжнародні відносини органу державної влади.
14. У результаті аналізу іноземного досвіду формування та роботи прес-служб в органах державної влади зарубіжних країн встановлено, що в основному служби із зв’язків з громадськістю складаються з двох підрозділів: служба комунікації займається довгостроковим плануванням, а прес-служба вирішує поточні завдання з інформування населення про діяльність державного органу влади. Оглядаючи досвід застосування у вітчизняному інформаційному просторі іноземних моделей роботи прес-служб, зроблено висновок, що без адаптації, тобто, врахування особливостей ментальності населення, кон’юнктури інформаційного простору, рівня розвитку демократії та рівня довіри населення до державних органів, калькування іноземних навичок може призвести до негативних наслідків.
15. У результаті анкетування журналістів виявлено, що рівень відкритості виконавчих органів влади є значно нижчим, ніж у законодавчому органі влади. Причина такої ситуації полягає у створенні інформаційних бар’єрів для журналістів працівниками прес-служб з метою уникнення витоку небажаної для іміджу керівництва державного органу інформації. Серед шляхів підвищення ефективності роботи прес-служб та служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади зміна принципів ставлення керівництва прес-служб та служб із зв’язків з громадськістю до представників засобів масової інформації. Прес-служба не повинна створювати перепони журналістам у процесі отримання інформації від посадових осіб. А навпаки: вона має виступати посередником узгодження інтересів державного органу та конкретних засобів масової інформації, як рівноправних, але ситуативних партнерів.
16. Ресурс керівника прес-служби полягає в першу чергу у використанні неформальних механізмів підтримки контактів. У тому числі це доводять і результати анкетування журналістів. У дисертаційні роботі наголошується на обов’язковій наявності професійних якостей у керівників і працівників прес-служб та служб із зв’язків з громадськістю, адже від професійності кадрів цього підрозділу та ефективності їх роботи залежить ставлення суспільства до державної структури, її керівника, а іноді і гілки влади, яку представляє державне відомство, в цілому.
17. За результатами опитування журналістів були встановлені найбільш зручні методи інформування ЗМІ прес-службами органів державної влади: ексклюзивне інтерв’ю, прес-конференція та інформація на сайті державного органу. Серед масиву інформаційних повідомлень, які надають прес-служби органів державної влади, найчастіше журналісти використовують анонси про події та повідомлення інформаційних агентств. 94 % журналістів використовують інформацію надану прес-службами органів державної влади вибірково. Опитуванням також встановлено, що використання інформаційних повідомлень залежить в основному від актуальності теми, політичного забарвлення видання та правильності подачі повідомлення. Згідно результатів опитування, спільна ідеологічна лінія проводиться в АПУ, КМУ, органах місцевого самоврядування та ВРУ.
18. Під час аналізу джерельної бази дослідження спостерігалася недостатня наукова розробка теми служб із зв’язків з громадськістю в органах виконавчої та законодавчої влади, а також органів місцевого самоврядування в Україні. Тому у дисертаційному дослідженні органам виконавчої та законодавчої влади рекомендується започаткувати проведення циклу науково-практичних конференцій для керівників цих підрозділів, на законодавчому рівні сприяти виданню довідників, посібників та монографій з теми взаємодії засобів масової інформації з державними органами влади. З метою активізації наукової розробки цієї теми було б доцільно провести соціологічне дослідження ефективності інформаційних матеріалів служб із зв’язків з громадськістю і прес-служб державних органів влади та визначити оптимальні структури і форми роботи служб із зв’язків з громадськістю в державних органах влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Basham A. L. The Wonder That Was India. New York: Taplinger Pub. Co., 1968. 3-d rev. ed. 572 р.
2. Baudrillard J. Similation. New York: Business Press, 1984. 450 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1984/baudrillard/similation.asp?id=65f7k)
3. Berth K., Sjoberg G. Quality in public relations. Copenhagen: International institute for quality in public relations and authors, 1997. 357 p.
4. Bruce B. Images of Power. London: Chappel Hill, 1992. 543 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1992/bruce/images.asp?id=01a5k)
5. Clinton L. Doggett, Lois L. Doggett. U.S. Information Agency. New York: Chelsea House Publishers, 1989. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1989/clinton/USIA.asp?id=6a0k)
6. David Osborne, Ted Gaebler. Reinventing government: How the entrepreneurial spirit transforming the public sector. London: Addison-Wesley Publishing Company, 1992. 350 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1992/osborne/reinventgov.asp?id=8a1k)
7. Denig E. Public relations world congress Between people and power”. Amsterdam: Kluwer Academic Publishers, 1985. 494 p.
8. Dowling Grahame. Creating corporate reputations: Identity, image, and performance. Oxford, New York: Oxford University Press, 2001. 299 p.
9. Green P. S. Winning PR tactics. London: GPH, 1994. 453 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1994/green/winning_PR.asp?id=5a90k)
10. Harrison Shirley. Public relations: an introduction. New York: Business Press, 2000. 2-nd ed. 212 p.
11. James L. Garnet. Communicating for results in government. San Francisco: Jossey-Bass, 1992. 287 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1992/garnet/com_Gov.asp?id=01a1k)
12. Jameson F. The political unconscious: narrative as a socially symbolic act. Ithaca, New York: University Press, 1981. 305 p.
13. Jefkins F. Public relations techniques. Oxford: Butterworth Heinemann, 1994. 2-nd ed. 465 p.
14. Larson C. U. Persuasion: reception & responsibility. Belmont: Northby, 1995. 190 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1995/larson/com_Gov.asp?id=02a3k)
15. Maltese J.A. Spin control: The white house office of communications and the management of presidential news. London: Chappel Hill, 1992. 177 p.
16. Mary L. Walsh. Building citizen involvement: strategies for local government. Washington: ICMA, 1997. 125 p.
17. Milenko D. Djuric. Public Relations: The key to a successful appearance on the market. Belgrade: Marketing Research Institute, 1992. 246 p.
18. Robin Pan-Lener. There’s room to grow // Government communications. 1992. № 3. P. 26-46.
19. Rosengren K. E. Media effects and beyond: culture, socialization and lifestyles. London; New York: Routledge, 1994. 317 p.
20. Russel Forte. More communicators get the axe // The сommunicator. 1991. № 10-11. P. 23-48.
21. Seitel F.P. The practice of public relations. New York: Macmillan Pub. Co. 5-th ed, 1992. 664 p.
22. Turner J. The Structure of Sociological Theory. Chicago: University Press, 1986. 296 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1986/turner/structure_social_theory.asp?id=64a3k)
23. U.S. office of personnel management, office of workforce information, Federal civilian workforce statistics: Occupation of federal White-collar and Blue-collar workers. Washington: Government Printing Office, 1995. 346 p. (htpp://www.wlibrary.ru/PR/1995//.asp?id=65f7k)
24. Авер’янов В. Органи виконавчої влади і права людини в світлі адміністративної реформи // Вісник державної служби України. 1997. № 4. С. 60-65.
25. Алешина И. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. М.: Гном-Пресс, 1997. 256 с.
26. Анисимов С., Петров А. Основные направления деятельности органов государственной власти и нормативно-правовая база их информационно-аналитического обеспечения // Информационные технологии в структурах государственной службы. 1999. № 5. С. 5-14.
27. Багаєва Т. Комунікативний аспект державного управління // Зб. наук. пр. Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. 2000. Вип.1. С. 122-130.
28. Бадзьо Ю. Национальная идея и национальный вопрос десять лет неопределенности // Політична думка. 2001. № 1/2. С. 3-13.
29. Бадрак В. Деякі особливості впливу ЗМІ на зовнішньополітичні рішення // Вісн. Київ. міжнар. ун-ту. Сер. міжнар. відносини. 2002. Вип.1. С. 129-135.
30. Балакірєва О. Рівень довіри населення України до владних структур та окремих соціальних інститутів // Маркетинг і реклама. 1997. № 7-8. С.8-13.
31. Бебик В. Про інформаційно-аналітичний простір місцевої влади України // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали 2-ї всеукр. наук. конф., 13-14 листоп. 1997 р. К., 1997. С. 319-321.
32. Блэк С. Введение в паблик рилейшнз / В.Г. Днепровский (пер. с англ.), И.А. Черничкина (пер. с англ.). — Ростов н/Д.: Феникс, 1998. — 320с.
33. Блэк С. Паблик рилейшнз: что это такое? М.: Новости, 1990. 346 с.
34. Бойко О. Зовнішньополітичний образ України та чинники його трансформування в друкованих англомовних ЗМІ в умовах трансформації суспільства: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України. Ін-т політ. і етнонац. досліджень. К., 2001. 22 с.
35. Борисова Т., Валовая М., Горохов В., Казанцев Н., Комаровский В. Связь с общественностью "паблик рилейшнз" государственной власти и управления: Учеб.-метод. пособие для вузов, курсов повышения квалификации, органов гос. власти и управления / В.С. Комаровский (ред.). 2. изд. Алматы: Гылым, 1997. 176с.
36. Бочаров М. История Паблик Рилейшнз: нравы, бизнес, наука. М.: Известия, 2000. 177 с.
37. Браун Л. Имидж путь к успеху. Санкт-Петербург: Питер Пресс, 1996. 288 с.
38. Валевський О., Головатюк В., Діброва С. Влада і населення: на шляху до взаєморозуміння // Місцеве самоврядування. 1997. № 3/4. С.52-62.
39. Векслер А. Власть и общество: от монолога к диалогу // Советник. 1999. № 7. С. 12-14.
40. Вибори 98: документи, статистичні дані, аналіз. К.: ФОРТ, 1998. 699 с.
41. Викентьев И. Приемы рекламы и public relations: 215 примеров, 130 учебных задач и 15 практических приложений: К.: ТРИЗ-ШАНС, 1997. 2 изд. 228 с.
42. Власть и общество в постсоветской России: новые практики и институты / Под ред. Афанасьева М.Н., 1999. 224 с.
43. Водолазький В. Експертні методи аналізу ефективності муніципальних органів місцевого самоврядування // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. № 3. С. 103-116.
44. Войнович Р. Ідеологія як фундаментальна парадигма державного управління в перехідний період // Вісн. укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. 1998. № 11/12. С. 59-66.
45. Волков О. Уряд міняти не будемо” // День. 2001. 21 грудня.
46. Гнаткевич Ю. Висвітлення діяльності Верховної Ради як проблема // Вісн. прогр. сприяння парламентові України. 1999. Ч. 4. С. 5-7.
47. Государственная служба: Паблик рилейшнз” в государственном управлении // Гос. служба: общ. пробл. зарубеж. опыт. М., 1998. Вып. 1. С.5-124.
48. Гриценко О. Суспільство, держава, інформація. К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2001. 165 с.
49. Губерський Л. На чому ґрунтується міжнародний авторитет. Забезпечення позитивного іміджу України одне з пріоритетних завдань зовнішньополітичної діяльності держави // Політика і час. 2002. № 4. С. 10-15.
50. Державне управління та місцеве самоврядування / Ред.: Г.І. Мостовий. Х., 2001. 247 с.
51. Егорова-Гантман Е.В., Плешаков К.В. Политическая реклама. М.: Центр полит. консультирования "Никколо М", 1999. 237 с.
52. Засоби масової інформації і сучасний стан взаємостосунків // Аналітична записка Українського центру економічних і політичних досліджень та представництва в Україні Фонду Конрада Аденауера. К., 1998. 35 с.
53. Землянова Л. Современная американская коммуникавистика: Теорет. концепции, проблемы, прогнозы — М.: Изд-во МГУ, 1995. — 271с.
54. Иларионова Т. Информационное обеспечение конгресса, форума, съезда: (Методы взаимодействия с прессой и журналистами при проведении мероприятий обществ. и полит. характера) / Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ. М., 2000. 53 с.
55. Калюжний Р., Наумов В. Організаційно-правові проблеми інформаційного забезпечення державного управління в Україні // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., травень 1996 р., Київ. К., 1996. С. 115-117.
56. Капитонов Э. Организация службы по связям с общественностью: Паблик рилейшнз. Ростов н/Д.: Сев.-Кавк. гос. Служба, 1997. 77 с.
57. Кін Джон. Мас-медіа і демократія. К.: К.І.С., 1999. 134 с.
58. Комаровский В. Связи с общественностью в политике и государственном управлении. М.: РАГС, 2001. 520 с.
59. Королько В. Основы паблик рилейшнз. К.: Ваклер, 2001. 528 с.
60. Королько В. Основы паблик рилейшнз: Учебник для студ. вузов. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2000. 526 с.
61. Королько В. Паблік рілейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. К.: Видав. дім Скарби”, 2001. 400 с.
62. Костецька Т. Забезпечення конституційного права на інформацію як важливий напрямок діяльності державних органів // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., 22-23 листоп. 1996 р. К., 1997. С. 113-115.
63. Кравченко В. Людина і влада: як подолати відчуження? // Місцеве самоврядування. 1998. № 5/7. С. 119-126.
64. Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції. К.: Основи, 2000. 142 с.
65. Кузьмен О. Связи с общественностью в органах ГМУ: Учебно-метод. пособ. / Российская академия гос. службы при Президенте РФ; Сибирская академия гос. службы. Кафедра политологии и СМК. — Новосибирск: СибАГС, 2000. — 142с.
66. Кузнецов М., Цыкунов И. Практическая психология PR и журналистики. Как позволить другим делать по-вашему: Учебно-практическое пособие. М.: Рип-холдинг, 2002. 148 с.
67. Кускова Л. Методика применения технологии public relations в органах местного самоуправления: (На примере администрации Шатурского р-на Московской обл.) // Новые формы государственности и государственная служба. 1996. № 8. С. 101-106.
68. Мак Кормак, Джилліян. Загальна ситуація із засобами масової інформації в Україні: спостереження засобів масової інформації під час парламентських виборів 1998 року в Україні. Заключний звіт. Липень 1998 року / Європейський медіа-інститут. Фонд Демократичні ініціативи” та служба Соціс-Гелап”. К., 1998. 45 с.
69. Макаревич Э. Противоречие между технологиями Паблик Рилейшнз”, демократией и свободой личности // Диалог. 1998. № 8. С. 12-16.
70. Матеріали опитування Українського інституту соціальних досліджень та центру Соціальний моніторинг”. К.: ФОРТ, 1998. 36 с.
71. Мендельсон М. Национально-культурные и внешнеполитические ориентации населения // Громадська думка і політика. 1997. № 11. С. 5-7.
72. Міжнародний імідж України: міфи і реалії // Національна безпека і оборона. 2000. № 3. С. 2-44.
73. Міщенко М. Міфологеми громадської думки й процеси економічних реформ в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг = Sociology: theory, methods, marketing. Київ, 1998. № 1/2. С.151-163.
74. Наріжний Д. Зв’язки з громадськістю (PR) державної політики України. Проблеми ефективності // Зб. наук. пр. укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. 2001. Вип. 2. С. 342-350.
75. Недопитанський Н. Імідж країни це дуже серйозно // Віче. 2002. № 2 (119). С. 28-30.
76. Олійник В. Актуальні проблеми формування державницької свідомості громадян України // Зб. наук. пр. НаУКМА. (Миколаїв. філ.). Іст. науки. 2001. Т.10. С. 125-127.
77. Паньков М., Чалий В. Міжнародний імідж України: погляд з Польщі // Національна безпека і оборона. 2000. № 3. С. 53-59.
78. Паньков М., Чалий В. Міжнародний імідж України: погляд з Росії // Національна безпека і оборона. 2000. № 3. С. 60-68.
79. Парламент України: вибори 98: Інформ.-аналіт. вид. / Центр. вибор. коміс.; Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. К.: ФОРТ, 1998. 728 с.
80. Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея: Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. Донецьк: Схід. вид. дім, 1999. 184 с.
81. Петкова Н. Пресс-служба политической партии в современной России: Автореф. дисканд. політ. наук: 23.00.02 / Рос. акад. держ. служби при Президенті РФ. М., 2001. 20 с.
82. Петров В. К вопросу об информационно-аналитическом обеспечении государственной службы // Экономика и управление. 1999. № 6. С. 19-23.
83. Почепцов Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. М.; К.: Ваклер, 1999. 349 с.
84. Почепцов Г. Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением. М.: Центр, 1998. 352 с.
85. Почепцов Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. К.: Ваклер, 2001. 624 с.
86. Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч.посіб. для студ. вищ. навч. закладів. — К.: Знання, 2000. — 506 с.
87. Приходченко Л. Імідж як невід’ємна складова кадрового забезпечення органів місцевої влади та самоврядування // Вдосконалення системи державного управління соціально-економічними та політичними процесами в регіоні (на прикладі півдня України): Зб. наук. пр. О.: ОЦНТЕІ, 1998. С. 309-314.
88. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики: Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995. — 294 с.
89. Решетов И. Технологии политического рекламирования в информационной стратегии Паблик Рилейшнз. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. 31 с.
90. Руіс Мендісабаль Л. Зв’язки з громадськістю як комунікативний аспект державного управління: Автореф. дисканд. наук з державного управління: 25.00.01 / Українська академія державного управління при Президентові України. К., 2001. 19 с.
91. Савинова О. Связи с общественностью в органах регионального управления. Нижний Новгород: Нижполиграф, 1997. 160 с.
92. Свєтова С. Стосунки Верховної Ради України із засобами масової інформації: просування до відкритості? // Голос громадянина. 1997. № 2. С. 32-34.
93. Синяева И. Паблик Рилейшнз в коммерческой деятельности: Учебник для вузов / Под ред. Г.А. Васильева. М.: ЮНИТИ, 1998. 288 с.
94. Скотт М. Катлип, Аллен Х. Сентер, Глен М. Брум. Паблик рилейшенз: Теория и практика: Пер. с англ.: Уч. пос. 8-е изд. М.: Вильямс, 2000. 624 c.
95. Слісаренко І. Пабл