Смолин Ярослав Васильович Особливості правового регулювання міжнародних фак­торингових операцій

Краткое описание

Смолин Ярослав Васильович, юрисконсульт при­ватного підприємства «Львівський юридичний центр»: «Особливості правового регулювання міжнародних фак­торингових операцій» (12.00.03 - цивільне право і цивіль­ний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.001.10 у Київському національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СМОЛИН ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ
УДК 341.96
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
МІЖНАРОДНИХ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Спеціальність 12.00.03
цивільне право та цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Калакура Віктор Ярославович
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ
МІЖНАРОДНОГО ФАКТОРИНГУ 14
1.1 Поняття та ознаки договору міжнародного факторингу 14
1.2 Генезис договору міжнародного факторингу 31
1.3 Місце договору факторингу в системі міжнародних комерційних
контрактів 51
Висновки до розділу 68
РОЗДІЛ II. УНІФІКАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
МІЖНАРОДНИХ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ 73
2.1 Сучасний стан та тенденції розвитку міжнародно-правового
регулювання факторингу 73
2.2 Проблеми уніфікації правового регулювання міжнародних
факторингових операцій 91
2.3 Колізійно-правове регулювання міжнародних факторингових
операцій та його уніфікація 109
Висновки до розділу 128
РОЗДІЛ III. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
МІЖНАРОДНИХ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ 133
3.1 Порядок укладення та форма договору міжнародного факторингу 133
3.2 Права та обов'язки сторін договору міжнародного факторингу 153
3.3 Відповідальність суб’єктів міжнародних факторингових відносин 185
Висновки до розділу 205
ВИСНОВКИ 209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 217
3
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
DEX Rules for Data Exchange and for Specific Products
FCI Factors Chain International
GRIF Загальні правила міжнародного факторингу
IFG International Factors Group
ВАТ Відкрите акціонерне товариство
ГК Господарський кодекс України
ООН Організація Об’єднаних Нації
РФ Російська Федерація
ТзОВ Товариство з обмеженою відповідальністю
УНІДРУА Міжнародний інститут з уніфікації приватного права
ЦК Цивільний кодекс України
ЮНІСТРАЛ Комісія ООН з права міжнародної торгівлі
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Поступ міжнародних економічних
відносин, і насамперед торгівлі, зумовив диверсифікацію організаційних і правових
форм взаємодії учасників міжнародних торговельних відносин. Виступаючи
широко вживаним інструментом залучення додаткових джерел фінансування
підприємницької діяльності, факторинг виявився дієвим фінансово-правовим
механізмом інтенсифікації міжнародної торгівлі. Завдяки впровадження
факторингу в торговельну практику, активно розвивається приватноправове
регулювання фінансових, торгових і посередницьких операцій, що зумовлює
актуальність дослідження цього правового явища.
Уніфікація норм права у сфері міжнародного факторингу, що її називають
«непрямою», полягає у розробленні позитивного правопорядку на міжнародному
рівні у формі конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. з
подальшим розробленням окремих положень, присвячених договору факторингу в
межах національних законодавств. Такі особливості підтверджують значимість
досліджень міжнародного факторингу як правового явища.
Сучасний стан розвитку міжнародних комерційних відносин
характеризується поглибленням уніфікації правового регулювання
транснаціональних факторингових операцій. Цей процес передбачає, як підготовку
та прийняття міжнародних конвенцій у сфері факторингу, так і розроблення
міжнародними факторинговими асоціаціями актів приватноправової уніфікації.
Попри значну практичну затребуваність факторингу в міжнародних
торговельно-економічних відносинах, його унормування не набуло завершеності.
Подібні правотворчі процеси на міжнародному рівні свідчать про тенденцію до
створення оптимального правового режиму з метою правового забезпечення
міжнародних факторингових операцій. Позаяк національні законодавства
демонструють розмаїття підходів до його регулювання, аналіз правової специфіки
регулювання факторингу на міжнародному рівні становить значний науковотеоретичний і практичний інтерес.
Набуття Україною незалежності й вихід на світовий ринок як самостійного
5
гравця супроводжувалися економічними реформами і скасуванням
адміністративно- правових бар’єрів участі національних суб’єктів підприємницької
діяльності у міжнародній торгівлі. Розвиток ринкових відносин в Україні сприяв
запозиченню інституту факторингу національним законодавцем.
Із огляду на це, перед вітчизняною правотворчою практикою стоїть завдання
створення й імплементації норм, які б регламентували режим функціонування
економічних агентів за нових умов та були витримані в дусі відповідності вимогам
і напрацюванням міжнародного приватного права. Таке завдання набуває особливої
актуальності в сучасних правових реаліях, адже Україна стала учасницею Конвенції
УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. У цьому контексті наукове
вивчення й осмислення міжнародного факторингу, як однієї з відносно нових форм
взаємодії українських суб’єктів підприємництва з іноземними контрагентами, що
недостатньою мірою врегульована в національному законодавстві, набуває
особливої актуальності. Тематика міжнародного факторингу висвітлення в низці
наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених. Деякі питання й аспекти
правового регулювання факторингових операцій розкрито в дисертаційних
дослідженнях Н. В. Тараби («Зовнішньоекономічні угоди з комерційним
фінансуванням»), Я. О. Чапічадзе («Договір факторингу»), А. В. Токунової
(«Правовий режим факторингу») і відповідних монографічних працях. Науковці
зосереджуються на проблемі відповідності цивільно-правового регулювання
факторингу нормам міжнародного права у зазначеній сфері та на ознаках договору
міжнародного факторингу як різновиду зовнішньоекономічних угод комерційного
фінансування.
Важливий внесок до висвітлення проблематики факторингу та пов’язаних
питань господарського і міжнародного приватного права було зроблено такими
українськими та зарубіжними дослідниками, як В. В. Афонін, І. А. Безклубий,
Т. Е. Беляков, О. Б. Бєлая, В. П. Богун, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський,
Н. Г. Вилкова, Дж. Гілберт, І. І. Дахно, Л. Г. Єфимова, Є. Ф. Жуков, О. Г. Івасенко,
А. В. Канашевський, А. С. Комаров, П. Кончі, І. Є. Красько, Ю. Н. Кудрявець,
О. Г. Ломидзе, В. К. Мамутов, О. О. Мережко, Л. А. Новосьолова, М. О. Овсейко,
6
Д. Остхаймер, В. В. Поєдинок, В. С. Позняков, А. О. Приходько, І. О. Проценко,
В. І. Пушай, С. М. Рудих, М. В. Русаков, Р. Саватье, Є. Є. Шевченко, Г. С. Фединяк,
М. Форман, К. Шмиттгофф, Ф. Феррарі, М. П. Шулик, Ф. Селінджер, Д. Тедж,
О.С. Яворська та інші. Ознайомлення з їхнім доробком дало змогу проаналізувати
актуальні проблеми та прогалини у сфері правового регулювання операцій
факторингу на тлі реальних потреб суб’єктів економічної діяльності.
Слід зазначити, що в Україні значну увагу проблематиці факторингу
приділяють також і автори-економісти: Н. М. Внукова, О. В. Ковтонюк,
С. В. Колотій, М. О. Гайовик, І. М. Буценко, О. І. Пальчук та ін. Знайомство з їх
доробком дозволило проаналізувати актуальні проблеми і прогалини у сфері
правового регулювання операцій факторингу на тлі реальних потреб суб’єктів
економічної діяльності.
Водночас слід констатувати, що саме міжнародний факторинг як цілісне
явище, не підлягав дотепер комплексному аналізу у вітчизняній юридичній науці, а
дисертаційних досліджень, присвячених цьому явищу, немає. Таким чином,
актуальність дисертації зумовлюється економічними, правотворчими та науководослідницькими чинниками.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано в межах планової наукової теми Інституту міжнародних
відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна у
міжнародних інтеграційних процесах» № 11БФ048-01, яка своєю чергою є
складовою Комплексної наукової програми Київського національного університету
імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного розвитку України в умовах
світових процесів глобалізації».
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у
здійсненні комплексного теоретичного аналізу міжнародного факторингу як
правового явища і підготовці, на цій основі, практичних рекомендацій з
удосконалення національного законодавства в означеній частині.
Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання:
– дослідити генезис, процес становлення і правову сутність явища, яким є
7
міжнародний факторинг;
– розглянути процес уніфікації правового регулювання міжнародних
факторингових операцій, визначити його тенденції та ключові
характеристики;
– з’ясувати основні проблеми уніфікації правового регулювання операцій
міжнародного факторингу;
– вивчити стан правової регламентації принципу автономії волі сторін за
договором міжнародного факторингу;
– виявити особливості правового режиму міжнародних факторингових
операцій, зокрема, в частині специфіки укладення та виконання
договору міжнародного факторингу;
– дослідити правові зв’язки між суб’єктами за договором міжнародного
факторингу операцій, стан правової регламентації їхніх прав і
обов’язків;
– визначити умови настання та обсяг відповідальності сторін за
договором міжнародного факторингу;
– підготувати практичні рекомендації для подальшого реформування й
удосконалення законодавства України.
Об’єкт дослідження: приватноправові відносини, що виникають у випадку
проведення операцій факторингу.
Предмет дослідження: правове регулювання приватноправових відносин за
договором міжнародного факторингу.
Методологія дослідження. Вибір інструментарію, для проведення
дисертаційного дослідження зумовлений метою та специфікою завдань, предмета й
об’єкта роботи. Для розв’язання поставлених у дослідженні завдань використані
загальнонаукові (історичний, системно-структурний, діалектичний) та спеціальні
юридичні (формально-юридичний, порівняльно-правовий, герменевтико-правовий)
методи наукового пізнання.
Історичний метод застосовано в контексті аналізу становлення міжнародного
факторингу та розроблення його періодизації, а також із метою вивчення розвитку
8
положень національних і міжнародно-правових норм, якими регулюються
відповідні правовідносини (пп. 1.2, 2.1). Системно-структурний метод дав змогу
розглянути факторинг та правовідносини, що виникають на тлі формування
відповідних економічних відносин, в органічному системному взаємозв’язку та
цілісності в межах спільного явища, що є водночас поєднанням окремих елементів
і структурних зв’язків між ними (пп. 1.1, 2.2). Діалектичний і порівняльно-правовий
методи дозволили виявити і описати елементи спільного і відмінного у правовому
регулюванні відносин факторингу, наявні у національному законодавстві (ЦК
України) і міжнародному праві, зокрема, конвенціях ЮНСІТРАЛ і УНІДРУА (пп.
2.1, 2.3), та дослідити їх у взаємному співставленні. Герменевтико-правовий метод
використовувався для розкриття правового змісту положень законодавства України
та зарубіжних країн, а також відповідних міжнародних конвенцій у зрізі визначення
специфіки регулювання правовідносин, що виникають при проведенні міжнародних
факторингових операцій (пп. 3.1, 3.2, 3.3). За допомогою формально-юридичного
методу було проаналізовано й визначено характеристики, окремих положень
законодавства, надано обґрунтування змін до нього та сформульовані відповідні
положення, запропоновані з метою впровадження у законодавство (пп. 2.2, 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні
комплексного науково-теоретичного дослідження питань правового регулювання
міжнародного факторингу, як інституту приватного права, поданні рекомендацій
щодо вдосконалення правового регулювання факторингу національним
законодавством. На основі проведеного автором дослідження отримані такі
результати, що виносяться на захист:
Вперше:
– визначено, що міжнародно-правове регулювання факторингових операцій
розвивається в напрямі диференціації правового статуту за договором
міжнародного факторингу порівняно зі статутом первинного контракту
(контракту, за умовами якого виникає право грошової вимоги, що підлягає
уступці за договором факторингу);
– на підставі наведеного висловлено думку про те, що спеціалізований
9
характер факторингових відносин вимагає спеціальної колізійної прив’язки
за договором міжнародного факторингу;
– аргументовано, що колізійний механізм правового регулювання не
пристосований для правового регулювання міжнародних комерційних, у
тому числі й факторингових операцій, оскільки в разі його використання
виникають негативні правові явища, зокрема, конфлікт кваліфікації через
різне розуміння факторингу в межах національних правових систем і
зворотне відсилання, а також фрагментарність правового регулювання;
– з’ясовано, що уніфікація правового регулювання розвивається в напрямі
створення оптимального механізму взаємодії конвенційних приписів та
ділових узвичаєнь (lex mercatoria), у формі різноманітних правил,
принципів;
– виявлено, що завдяки «глобальній цесії» за умовами договору
міжнародного факторингу, під якою розуміють уступку не лише існуючих
прав грошових вимог, але й таких, що виникнуть в майбутньому, фактор
поряд із фінансуванням надає постачальникові посередницькі послуги.
Така можливість досягається завдяки тому, що права грошових вимог,
щодо яких фактор виконує посередницькі функції, він не реалізовує на
свою користь, на відміну від аналогічних, щодо яких здійснює
фінансування на безоборотній основі;
– на основі аналізу змісту юридичних зв’язків між сторонами договору
факторингу констатовано, що останні набувають окремої правової
спеціалізації, на підставі чого обґрунтовано самостійну правову природу
договору міжнародного факторингу;
– висловлено позицію про те, що втілення в юридичну практику розуміння
конструкції договору міжнародного факторингу як фінансування фактором
постачальника та надання щонайменше однієї із супутніх послуг,
визначених Конвенцією УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» під
уступку права грошової вимоги, сприятиме уніфікації правового
регулювання факторингових операцій.
10
Вдосконалено:
– аналіз сутності «факторингу» як правової категорії, на основі чого
висловлено тезу, що визначення природи поняття «факторингу»
ускладнюється міждисциплінарним характером, а також її використанням
для позначення зобов’язань із елементами послуг бухгалтерського,
інформаційного, збутового, страхового, кредитного й іншого
посередницького характеру та з різними техніко- юридичними
механізмами трансформації прав грошових вимог;
– розуміння того, що складність відповідного правового явища
унеможливлює створення і об’єктивізацію факторингу, як різновиду
приватноправової конструкції, в правотворчу практику, яка б повністю
відображала його особливості, включаючи також і ті, що віддзеркалюються
у контрактній практиці деяких країн;
– дослідження історії становлення міжнародного факторингу і на цій підставі
запропоновано новий підхід до періодизації його розвитку, що охоплює
п’ять послідовних етапів від Стародавнього світу до наших днів;
– розуміння модифікованого характеру цесії за договором міжнародного
факторингу, тобто уступки права грошової вимоги, яка є водночас
сингулярною та «глобальною цесією», що своєю чергою сприяє
спеціалізації договору міжнародного факторингу, як окремої правової
конструкції;
– позицію про договір міжнародного факторингу, як різновид комплексного
обслуговування постачальника фактором;
– твердження, що безпосереднє підпорядкування факторингових відносин
правопорядку за договором міжнародної купівлі-продажу є неефективним
способом їх колізійно-правового регулювання, оскільки зростає
ймовірність виникнення конфлікту кваліфікації і виникає дефіцит у
забезпеченні оптимального правового режиму для належної регламентації
факторингових операцій, ускладнених іноземним елементом;
– у контексті зазначеного вище з’ясовано, що положення ст. 2 конвенції
11
УНІДРУА 1988 року та ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне
право» закріплюють протилежні підходи до локалізації правопорядку за
договором факторингу;
– позицію, згідно з якою дії фактора щодо фінансування через надання
позики мають факультативний характер, а тому їх не слід брати до уваги як
кваліфікаційну ознаку договору міжнародного факторингу;
– аргументацію твердження про те, що характер предмета договору
факторингу перетворює договір фінансування на різновид договорів про
надання фактором фінансових послуг;
– дослідження ключових тенденцій розвитку міжнародно-правового
регулювання факторингу, що полягають у
1) уніфікації норм матеріального права;
2) уніфікації норм колізійного права;
3) зростанні частки ділових узвичаєнь;
4) вдосконаленні конвенційного механізму взаємодії соціальних регуляторів
у сфері міжнародного факторингу;
– положення про те, що розвиток приватноправового регулювання
факторингу на міжнародному рівні зумовлений відсутністю єдиного
підходу національних законодавств щодо запровадження належного
правового режиму, що зумовило набуття нормами міжнародного
приватного права у сфері факторингу окремої правової спеціалізації;
зокрема, що норми міжнародного приватного права щодо факторингу
мають рамковий і абстрактний характер, залишаючи широке коло
проблемних питань правового режиму факторингу на розсуд національного
законодавця;
– критику деяких підходів у вітчизняній і зарубіжній науці до міжнародного
факторингу, зокрема, тез про те, що договір міжнародного факторингу є
правочином із відкладальною умовою, що виконання фактором
зобов’язання з надання коштів у розпорядження клієнта з моменту
отримання фактором відповідної суми від боржника свідчить про
12
виконання фактором функції інкасації дебіторської заборгованості клієнта.
Набуло подальший розвиток:
– зауваження щодо положень національного законодавства України в
частині регулювання правовідносин сторін договору міжнародного
факторингу, зокрема, їхніх прав, обов’язків і відповідальності у світлі
розходжень між такими та нормами міжнародного приватного права, а
також невідповідності потребам правового захисту інтересів суб’єктів
підприємництва;
– правова модель нормативного регулювання факторингових відносин у
проекті положень ч.2 ст. 1081 «Відповідальність клієнта перед фактором»
ЦК України, (щодо дійсності прав грошових вимог);
– пропозиція редакції ст. 1077 «Поняття договору факторингу» ЦК України
(щодо конструкції договору факторингу, супутніх послуг фактора за
договором, способів фінансування фактором клієнта), окремої статті 1077-
1 «Забезпечувальні права» в положення ЦК України (в частині
регламентації способів забезпечення виконання клієнтом взятих на себе
зобов’язань за договором факторингу), запропоновані за підсумками
дослідження.
Практичне значення одержаних результатів визначається його
актуальністю та науковою новизною і полягає в тому, що положення та висновки
дисертаційної роботи можуть бути використані у:
– подальшій науково-дослідницькій роботі, покликаній поглибити наукові
підходи до такого явища як міжнародний факторинг, та сприяти розвитку
дослідження останнього;
– нормотворчій діяльності органів державної влади з метою вдосконалення
національного законодавства та його гармонізації з нормами міжнародного
права, а також досягнення ним більшої відповідності реальним потребам
учасників правовідносин у сфері факторингу;
– процесі підготовки фахівців у вищій школі, зокрема, у викладанні
спеціальних курсів з цивільного і господарського права, міжнародного
13
приватного права, а також у роботі з написання підручників, навчальних
посібників, методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні
кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати
і положення дисертаційного дослідження було викладено в доповідях і виступах на
міжнародних наукових та науково-практичних конференціях студентів, аспірантів
та молодих вчених «Шевченківська весна» (м. Київ, 22 березня 2012 р.),
«Поглиблення інтеграційних процесів у сучасному світі та національне
законодавство» (м. Львів, 1-2 червня 2012р.), «Актуальні проблеми міжнародних
відносин» (м. Київ, 25 жовтня 2012р.), «Сучасне правотворення: питання теорії та
практики» (м. Одеса, 14-15 грудня 2012р.), «Актуальні проблеми міжнародних
відносин» (м. Київ, 24 жовтня 2013р.), «Вітчизняна юридична наука в умовах
сучасності» (м. Харків, 18-19 квітня 2014р.), «Сучасні тенденції розвитку юридичної
науки та практики» (м. Кривий Ріг, 22-23 травня 2015р.),
Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано 14 наукових
праць, 7 наукових статей у фахових наукових виданнях, затверджених переліком
МОН України, та 7 тез доповідей на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу,
трьох розділів із підрозділами, списку умовних скорочень, висновків, списку
використаних джерел (234 найменування українською, російською, англійською,
французькою, німецькою мовами). Загальний обсяг дисертації складає 241 сторінки,
з них 25 – список використаної літератур

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Поняття «факторинг» має неоднозначне трактування та
використовується для позначення зобов’язань, що містять елементи послуг
кредитного, бухгалтерського, збутового, страхового, іншого посередницького
характеру, а також супроводжуються різними техніко-юридичними механізмами
трансформації прав грошових вимог. Невизначеність змісту цього поняття
ускладнює можливість пізнання його сутності як правової категорії.
2. Складність формалізації відповідного правового явища унеможливлює
створення і об’єктивізацію факторингу як різновиду приватноправової конструкції
в правотворчій практиці, яка б повністю відображала його особливості.
3. Визначено, що розвиток приватноправового регулювання факторингу на
міжнародному рівні зумовлений відсутністю єдиного підходу національних
законодавств щодо встановлення належного правового режиму, що зумовило
набуття нормами міжнародного приватного права у сфері факторингу окремої
правової спеціалізації.
4. На основі аналізу історії становлення факторингу запропоновано його
періодизацію. Перший етап (Стародавні часи-початок Середньовіччя) охоплює
проміжок часу від моменту фіксації появи норм, призначених для регулювання
зовнішньоторгового виробничого кредиту і цесії. Цей період характеризується
становленням окремих правовідносин, що згодом увійдуть до складного феномену
факторингу як його компоненти, а також винайденням сталих правових норм для
регулювання цих відносин.
Другий етап (початок XIV ст. – друга половина XVII ст.) характеризується
ускладненням суспільних і економічних відносин у тодішній Європі.
Спостерігається становлення та поширення факторингу як економічного й
правового феномену у формі торговельного факторингу. Національні законодавці
на цьому етапі не розглядають його як окремий об’єкт регулювання.
На третьому етапі ( друга половина XVII ст. – до кінця ХІХ ст.) активно
розвивається торговельний факторинг, поглиблюються спеціалізації факторів,
210
ускладнюються його економічні форми. Поняття «факторинг» утверджується у
законодавстві деяких держав, насамперед, Англії і США.
Упродовж четвертого етапу (ХХ ст.), торговельний факторинг поступово
трансформується у фінансовий, поширюється на територію континентальної
Європи. Цей процес супроводжується ускладненням нормативно-правової бази і
диференціацією національно-правових режимів, що застосовуються для його
врегулювання.
На п’ятому етапі ( з кінця ХХ ст. і дотепер) відбувається уніфікація
правового регулювання факторингу на міжнародному рівні. Факторинг, як правове
явище, оформлюється як окреме приватноправове зобов’язання, а норми
міжнародного приватного права у сфері факторингу набувають окремої правової
спеціалізації.
5. Констатовано спеціалізований характер факторингових відносин, що
зумовлює його формалізацію як самостійної правової конструкції. Виявлено, що в
основі договору міжнародного факторингу є «глобальна цесія», яка передбачає
можливість уступки постачальником фактору необмеженого обсягу прав грошових
вимог, частка яких не чітко визначена в момент укладення договору. Подібні
особливості створюють потребу у виконанні фактором додаткових функцій,
передбачених Оттавською конвенцією 1988 р. При цьому права грошових вимог,
щодо яких фактор надає посередницькі послуги, він не реалізує на свою користь.
Доведено, що функція фінансування фактором клієнта обов’язкова під час
проведення факторингових операцій.
6. На підставі дослідження сутності юридичних зв’язків між суб’єктами за
договором міжнародного факторингу з метою уникнути конкуренції норм права про
окремі види договорів, внесено пропозиції щодо вдосконалення конструкції
договору факторингу в положеннях ЦК України, передбачивши обов’язковість
надання ще однієї супутньої послуги за моделлю, запропонованою конвенцією
УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р.
7. Доведено, що виникнення факторингу, як різновиду соціально-
211
економічних зв’язків між учасниками міжнародних комерційних відносин,
стимулювали уніфікацію норм права у відповідній сфері на міжнародному рівні.
Уніфікація норм права у формі інтегральної конвенції найбільш оптимальна, з
огляду на стан правового регулювання факторингових операцій.
Визначено, що розширення географії факторингу поглиблює видову
диференціацію факторингових операцій, що зумовлено непоіменованістю договору
факторингу та відсутністю в деяких законодавствах чітких позитивно-правових
критеріїв його правового регулювання. Глибока правова спеціалізації факторингу
та виникнення нових видів юридичних зв’язків між учасниками факторингових
операцій зумовлена впливом розвинутої системи традиційних інститутів
приватного права на національному рівні. Необхідність пристосувати правове
регулювання до потреб вільного обороту прав грошових вимог за договором
факторингу сприяла використанню альтернативних правових механізмів передання
прав грошових вимог, виникнення квазіфакторингових операцій.
З’ясовано, що такий стан національно-правового регулювання
факторингових операцій унеможливлює уніфікацію правового регулювання цих
операцій положеннями Оттавської конвенції 1988 р. Правотворча практика на
міжнародному і національному рівнях розвивається в напрямі гармонізації норм
права у сфері факторингу. Положення конвенції ЮНІСТРАЛ 2001 р. відходять від
кваліфікаційних ознак договору факторингу, поширюють свою регулятивну дію на
максимальне коло операцій, що передбачають передання прав грошових вимог. Із
огляду на це, конструкції договору факторингу в межах національних правових
систем зберігають національні особливості.
8. Охарактеризовано ключові тенденції розвитку міжнародно-правового
регулювання факторингу:
1) уніфікація норм матеріального права;
2) уніфікація норм колізійного права;
3) зростання частки ділових узвичаєнь;
4) вдосконалення конвенційного механізму взаємодії соціальних регуляторів
212
у сфері міжнародного факторингу.
Доведено, що прийняття конвенції УНІДРУА «Про міжнародний
факторинг» надало відповідним зобов’язанням правової визначеності та
відмежувало факторинг від суміжних зобов’язань. Своєю чергою, конвенція має
обмежену сферу дії як за змістом, так і за обсягом факторингових відносин,
ускладнених іноземним елементом. Подібний підхід розробників конвенції
виправданий за умов диференціації видів факторингових операцій у контрактній
практиці та в разі потреби забезпечити одноманітне правове регулювання у
відповідній сфері.
9. Зазначено, що відсутність одноманітного правового режиму здійснення
міжнародних факторингових операцій сприяла зростанню частки ділових узвичаєнь
(lex mercatoria), у формі різноманітних правил, принципів. Положення Оттавської
конвенції 1988 р. закріплюють позитивний правопорядок та відносять до
субсидіарних джерел правового регулювання міжнародних факторингових операцій
лише загальні принципи міжнародного комерційного права та національне
законодавство. З огляду на це, правопорядок, створений учасниками міжнародних
комерціних відносин («Lex mercatoria»), розвивається автономно від конвенційного.
Такий підхід розробників конвенції є непослідовним, оскільки lex mercatoria
забезпечує більш детальну регламентацію суспільних відносин, в умовах їх
дефіциту на національному рівні. Не визнаючи ділові узвичаєння та практику,
запроваджену сторонами у своїх відносинах як субсидіарних регуляторів,
конвенція УНІДРУА 1988 р. є менш гнучкою у пристосуванні до колізійної прив’язки
lex voluntatis.
Виявлено, що пристосування конвенційного права до потреб комерційної
практики положеннями конвенції ЮНІСТРАЛ «Про уступку дебіторської
заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р. супроводжується регулятивною
дією звичаїв міжнародної торгівлі та контрактної практики, яку обрали сторони
договору у своїх відносинах.
10. На основі аналізу конструкції договору факторингу в межах
213
національного законодавства констатовано, що остання побудована за моделлю
грошово- кредитного зобов’язання та ускладнена уступкою права грошової вимоги.
11. Зазначено, що іноземний елемент у факторингових відносинах,
виокремлений положеннями ст. 2 Оттавської конвенції 1988 р., зі змісту якої
випливає поширення положень конвенції на уступки прав грошових вимог, які
виникають із міжнародних договорів купівлі-продажу, що обмежує сферу її
поширення за обсягом факторингових відносин, ускладнених іноземним елементом,
а також за обсягом дебіторської заборгованості, яка виникає з договірних відносин.
12. Визначено, що втілення принципу автономії волі у положення
конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг», які передбачають можливість
виключити застосування конвенції, спрямоване на забезпечення реалізації мети
правотворчості – запровадження одноманітного правового регулювання
міжнародного факторингу. Зміна компетентного правопорядку сторонами договору
купівлі-продажу від моменту укладення договору міжнародного факторингу не є
повною мірою адекватним правовим підходом, оскільки близька за своїм змістом до
односторонньої відмови від договору.
13. Висловлено тезу, що безпосереднє підпорядкування факторингових
відносин правопорядку за договором міжнародної купівлі-продажу є неефективним
та призводить до деформації правового регулювання, що полягає у збільшенні
ймовірності виникнення конфлікту кваліфікації та перешкоджає створенню
оптимального правового режиму для належної регламентації факторингових
операцій, ускладнених іноземним елементом.
14. Виявлено, що положення ст. 2 конвенції УНІДРУА 1988 р. та ст. 44
Закону України «Про міжнародне приватне право» закріплюють протилежні
підходи до локалізації правопорядку за договором факторингу. Так, положення
конвенції виходять із відповідності правопорядку за договорами купівлі-продажу та
факторингу. Своєю чергою, національне законодавство поширює на відносини за
договором факторингу право країни фактора.
15. З’ясовано, що розроблення конвенції ЮНІСТРАЛ «Про уступку
214
дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» поступово відходить від
принципу тісного зв’язку, закріплюючи теорію де-пасажу та розщеплюючи
договірні статути за контрактом міжнародного факторингу. Водночас
спеціалізований характер цесії під час проведення факторингових операцій вимагає
виокремлення правопорядку з метою правового регулювання міжнародних
факторингових операцій, яким має бути право країни фактора.
16. Аргументовано, що формалізація автономних колізійних прив’язок у
положеннях матеріальної за змістом конвенції ЮНІСТРАЛ 2001 р. є недосконалим
техніко-юридичним засобом уніфікації норм міжнародного приватного права у
сфері факторингу. З урахуванням цього обґрунтовано необхідність провести
подібну уніфікацію положень окремої конвенції.
17. Виявлено, що формалізація договору міжнародного факторингу в
конвенційних положеннях передбачає звуження обсягу факторингових відносин.
Резюмовано, що характер предмета договору міжнародного факторингу вимагає
більш гнучкого регулювання порядку укладення відповідного контракту, ніж
акцепт оферти.
18. Поглиблено позицію про модифіковану цесію за договором
міжнародного факторингу, що характеризується сингулярністю та орієнтованістю
на «глобальну цесію», яка передбачає можливість уступки майбутньої, а саме –
гіпотетичної дебіторської заборгованості, наслідком чого є спеціалізація
факторингу, як різновиду приватноправових зобов’язань.
19. Наведено критичну оцінку тези про те, що договір міжнародного
факторингу є правочином із відкладальною умовою. Подібна позиція
спростовується тим, що договір факторингу зазвичай передбачає фінансування
клієнта через здійснення авансових платежів, та тією обставиною, що предметом
договору факторингу може виступати право грошової вимоги, яке виникне в
майбутньому.
20. Виявлено, що виконання фактором зобов’язання з внесення коштів у
розпорядження клієнта від моменту отримання фактором відповідної суми коштів
215
від боржника, крім набутих ним на свою користь, свідчить про виконання фактором
функції інкасації дебіторської заборгованості клієнта.
21. Констатовано недосконалість вітчизняного законодавства у частині
регулювання правовідносин сторін договору міжнародного факторингу, зокрема,
їхніх прав, обов’язків та відповідальності. Із огляду на наведене:
1) констатовано, що обраний національним законодавцем підхід до
конкретизації функції фінансування визначено як невдалий, оскільки він створює
підстави для кваліфікації правозастосовною практикою відносин, що виникають за
умовами договору факторингу, як різновиду договору кредиту. З огляду на це,
пропонується викласти ст. 1077 ЦК Україні в новій редакції;
2) з’ясовано, що коли право грошової вимоги передається факторові з
метою забезпечити виконання зобов’язання клієнта перед останнім, строк
виконання боржником зобов’язань, із яких виникає забезпечувальне право грошової
вимоги, має бути довшим, ніж відповідні строки виконання у зобов’язаннях, права
грошових вимог з яких уступаються в порядку виконання основного зобов’язання
за умовами договору міжнародного факторингу. Висловлено пропозицію доповнити
положення ЦК України статтею 1077-1 «Забезпечувальні права» такого змісту:
«За умовами договору факторингу факторові можуть бути відступлені
будь- які додаткові права, включаючи права грошових вимог, для забезпечення
виконання постачальником основного зобов’язання перед фактором, а також
права, які зберігають за постачальником його право власності на товар або
передбачають право кредитора вступати у володіння власністю, запропонованою
як гарантія.
Права грошових вимог, що уступаються факторові в порядку забезпечення,
мають бути достатньою мірою визначеними на момент їх передання, чи на
момент передання прав грошових вимог у межах виконання постачальником
основного зобов’язання перед фактором для їх відмежування від таких прав
грошових вимог».
3) визначено, що положення законодавства України про можливість
216
надання фактором додаткових послуг факультативного характеру, перелік та
характер яких не є окресленим, не відповідає потребам практики та меті позитивноправового регулювання у сфері факторингу. З урахуванням цього пропонується
викласти положення ст. 1077 ЦК України в такій редакції:
«За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової
вимоги) одна сторона (фактор) здійснює або зобов’язується здійснити
фінансування клієнта у будь-який передбачений договором спосіб.
Фактор у обов’язковому порядку додатково здійснює одну з функцій:
ведення бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості клієнта, пред’явлення
до сплати чи захист від неплатежу боржників щодо грошових вимог, які
підлягають відступленню факторові за умовами договору, однак не набуті ним на
свою користь.».
4) запропоновано викласти ч. 2 ст. 1081 ЦК України в такій редакції:
«Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт володіє правом
грошової вимоги, і в момент відступлення цієї вимоги йому не відомі та не повинні
бути відомими обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу
та які зумовлені невиконанням чи неналежним виконанням клієнтом взятих на себе
зобов’язань за умовами договору, з якого виникає право грошової вимоги»