СУДОВІ ПОСТАНОВИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ (на матеріалі рішень і ухвал суду першої інстанції)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ....................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ І. ПОСТАНОВИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ У ЗАХИСТІ ПОРУШЕНИХ, НЕВИЗНАНИХ АБО ОСПОРЮВАНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ІНТЕРЕСІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ, ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ............................................... 15
1.1. Види судових постанов, поняття та значення судового рішення
в цивільному судочинстві .............................................................................. 15
1.2. Сутність (юридична природа) судового рішення в цивільній справі ........ 27
1.3. Види судових рішень у цивільному процесуальному праві ...................... 35
1.4. Поняття, сутність та значення ухвал суду першої інстанції в
цивільному судочинстві ............................................................................... 45
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ ............................................................. 55

РОЗДІЛ ІІ. СУДОВЕ РІШЕННЯ ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ АКТ ПРАВОСУДДЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ..................................................... 58
2.1. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення ................................... 58
2.2. Зміст судового рішення .................................................................................. 96
2.3. Усунення судом недоліків в ухваленому ним рішенні ............................. 112
2.4. Законна сила судового рішення .................................................................. 127
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ.............................................................. 144

РОЗДІЛ ІІІ. СУДОВІ УХВАЛИ ЯК АКТИ, СПРЯМОВАНІ НА ДОСЯГНЕННЯ ЦІЛЕЙ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ......................... 147
3.1. Класифікація судових ухвал у цивільному процесі України ................. 147
3.2. Вимоги, яким повинні відповідати ухвали суду першої інстанції ......... 163
3.3. Порядок постановлення та зміст ухвал суду першої інстанції .............. 175
3.4. Законна сила ухвал суду першої інстанції ............................................... 178
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ .......................................................... 191
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ..................................................................................... 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 201

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах створення правової держави все більшого значення набувають соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян України. Одним з найважливіших засобів, який забезпечує реалізацію цих прав, є судова система держави. 18 березня 2004 року в Україні прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс (далі скорочено – ЦПК), без якого було б неможливо досягнути необхідного рівня захисту прав людини у всій системі державного устрою. Прийняттям нового ЦПК України зроблено важливий крок з проведення судової реформи в Україні. Забезпечення дієвості норм нового ЦПК України на сучасному етапі є запорукою подальшого становлення України як демократичної, соціальної та правової держави, де відповідно до статті 3 Конституції України людина, її права та свободи визнаються найвищою соціальною цінністю.
Сфера судового захисту суб'єктивних прав у правовій державі постійно розширюється, тому що саме суд забезпечує правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, здійснення правосуддя у цивільних справах. Судовий захист – найвища гарантія забезпечення прав, свобод та інтересів громадян, оскільки правове становище суду, його функції створюють переваги в забезпеченні законності. Суд як орган державної (судової) влади здійснює правозастосовчу діяльність. Ця діяльність завжди пов'язана з ухваленням відповідного правозастосовчого акта – судової постанови. Судові постанови, як самостійний правовий інститут цивільного процесуального права, покликані сприяти захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З прийняттям нового ЦПК України, у цивільному процесі з'явився новий вид судової постанови, що ухвалюється судом першої інстанції – судовий наказ. Але дана судова постанова, у зв'язку з обмеженим обсягом дисертаційної роботи, не була спеціальним об'єктом дослідження. Цей принципово новий для сучасності інститут цивільного процесуального права повинен стати окремим об'єктом наукового дослідження. В дисертації основна увага приділена класичним судовим постановам – судовому рішенню і ухвалам суду першої інстанції.
У науці цивільного процесуального права тема інституту судових постанов залишається однією із найбільш дискусійних. Проведені дослідження інституту судових постанов, безумовно, мають важливе значення. Але неповнота та недостатність теоретичних розробок теорії судових постанов пов'язана з тим, що останні досліджувались в їх статичному стані, при цьому важливо розглядати питання сутності постанов суду в динаміці, з позиції їх функціональної ролі. Багато питань, які охоплює ця проблема, досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства. Необхідність глибшого вивчення і вирішення даних проблем обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.
У ході дослідження теми судових постанов було вивчено та проаналізовано 510 судових справ, які розглядалися районними судами міст Києва та Сімферополя, Апеляційним судом міста Києва та Верховним Судом України в 2001-2005 роках. По кожній 25-26 цивільній справі автором виявлено порушення судами законодавства з питань ухвалення судових постанов. Часто однією з причин допущення судами помилок є недостатнє законодавче регулювання інституту судових постанов.
У вітчизняній правовій науці тема інституту судових постанов частково висвітлювалась П.П. Заворотьком та М.Й. Штефаном в їх праці “Судове рішення” (1971 р.), а також у науково-навчальній літературі та окремих журнальних статтях. Проте комплексно та системно дана тема в українській науці цивільного процесуального права окремо не досліджувалась. Тому, з наведених міркувань, це дослідження є актуальним і практично необхідним.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України” № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом “Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України” та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” № 97165.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблемних питань судових постанов в цивільному судочинстві, формулювання теоретичних висновків та розробка конкретних обґрунтованих наукових пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, вдосконалення інституту судових постанов й усунення колізій і прогалин законодавства з досліджуваних питань, вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності його застосування.
Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження були поставлені наступні завдання:
- визначити поняття судових постанов і провести їх поділ на види;
- виявити характерні ознаки та значення судового рішення в цивільному судочинстві, а також визначити поняття рішення суду;
- виявити характерні ознаки та визначити поняття ухвал суду першої інстанції;
- з'ясувати сутність судового рішення і судових ухвал у цивільній справі;
- провести класифікацію рішень і ухвал суду першої інстанції;
- виявити особливості усунення судом недоліків в ухваленому ним рішенні;
- визначити і проаналізувати вимоги, яким повинні відповідати рішення і ухвали суду першої інстанції;
- розкрити особливості змісту судового рішення і судових ухвал;
- визначити особливості законної сили судового рішення і судових ухвал, а також дослідити правові наслідки набрання рішенням суду законної сили і встановити їх відмінність від правових наслідків набрання ухвалами суду першої інстанції законної сили;
- розробити підходи щодо вирішення теоретичних проблем, пов'язаних з інститутом судових постанов у цивільному процесуальному праві;
- виявити колізії та прогалини правового регулювання інституту судових постанов у цивільному судочинстві і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства з питань, що стосуються судових постанов.
Об'єктом дослідження є судові постанови (зокрема, рішення і ухвали суду першої інстанції), які ухвалюються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Предметом дослідження є цивільне процесуальне законодавство, норми якого регулюють процес ухвалення судових постанов, судова практика застосування цих норм, літературні джерела.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. В роботі були використані такі наукові методи як: діалектичний (дозволив проаналізувати чинне цивільне процесуальне законодавство та практику його застосування), системний (дозволив визначити проблемні питання правового регулювання постанов суду першої інстанції), історико-правовий (дозволив дослідити розвиток законодавства та практики застосування щодо судових постанов), абстрагування та узагальнення (застосовувався у процесі розробки різних правових понять і категорій, таких як судове рішення, ухвала суду першої інстанції, законна сила рішення суду тощо), формально-юридичний (використовувався у процесі створення нових правових норм і приписів щодо регулювання процесу постановлення рішень і ухвал суду першої інстанції та подальшого їх удосконалення), аналітичний (забезпечувався порівняльним аналізом норм ЦПК України від 18.07.1963 року і ЦПК України від 18.03.2004 року, що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства). У процесі дослідження також широко використовувалися такі методи, як статистичний та логічний. Застосування зазначених методів дозволило здійснити комплексний аналіз інституту судових постанов, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Теоретичну основу дисертації складають теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань цивільного процесу дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Істотне значення для підготовки дослідження мали наукові праці як вітчизняних вчених: О.Г. Дріжчаної, П.П. Заворотька, С.Ю. Каца, В.В. Комарова, Л.Я. Носко, Є.Г. Пушкаря, П.І. Радченка, В.І. Тертишнікова, С.І. Чорнооченко, М.Й. Штефана, Я.Л. Штутіна, так і зарубіжних вчених: З.К. Абдулліної, С.Н. Абрамова, М.Г. Авдюкова, Є.В. Васьковського, М.А. Вікут, Г.В. Воронкова, Т.Н. Губар, М.А. Гурвича, О.О. Добровольського, Г.О. Жиліна, І.М. Зайцева, М.Б. Зейдера, О.Ф. Клейнмана, Л.Ф. Лєсницької, К.І. Малишева, Н.І. Масленникової, Є.А. Нефедьєва, Д.І. Полумордвинова, І.В. Решетнікової, Н.І. Ткачова, М.К. Треушнікова, П.Я. Трубникова, С.Л. Черв'якової, Н.О. Чечіної, Д.М. Чечота, Ю.Н. Чуйкова, М.С. Шакарян, К.С. Юдельсона, В.В. Яркова та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у національній науці дане дослідження є першим комплексним, системним монографічним дослідженням проблем судових постанов у цивільному процесі України. В роботі вперше на концептуальному рівні сформульовано численні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства в частині регулювання судових постанов.
У дослідженні обґрунтовано наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, які відрізняються певною новизною та виносяться автором на захист:
1. Вперше обґрунтовано висновок, що судовий наказ – це не особлива форма судового рішення, а самостійний вид судової постанови, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна, оскільки судовий наказ, на відміну від судового рішення, ухвалюється судом поза межами таких процесуальних проваджень, як позовне і окреме, які передбачають дотримання загального регламенту судового захисту. У зв'язку з цим, пропонується у частині 1 статті 208 ЦПК України серед видів постанов суду першої інстанції передбачити і судовий наказ.
2. Обґрунтовано доцільність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК України “Судові рішення” на назву “Судові постанови” і назви статті 208 ЦПК України “Види судових рішень” відповідно на назву “Види судових постанов”, оскільки визначення всіх актів суду поняттям “рішення” призводить до термінологічної плутанини, у зв'язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок винесення і значення в цивільному судочинстві, і тому не можливо різні за своєю сутністю акти суду визначати одним поняттям – судові рішення.
3. Удосконалено визначення поняття судового рішення, а саме: судове рішення – це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню.
4. Обґрунтовано висновок, що сутність судового рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
5. Удосконалено визначення поняття ухвал суду першої інстанції, відповідно до якого, ухвали – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв'язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.
6. Вперше висловлено й обґрунтовано точку зору про те, що сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.
7. Вперше обґрунтовано висновок про те, що ухвали суду, які постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, повинні займати окреме місце серед інших ухвал в системі їх класифікації, оскільки з ними пов'язана можливість суду, який ухвалив зазначені судові постанови, самому, без втручання вищих судових інстанцій, скасувати своє рішення, ухвалу або судовий наказ.
8. Обґрунтовано висновок про необхідність доповнення переліку підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, передбаченого частиною 1 статті 311 ЦПК України, наступними пунктами: - у справі відсутній журнал судового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання; - при розгляді справи були порушені правила про мову, якою здійснюється судочинство.
9. Внесено пропозицію про необхідність доповнення пункту 1 частини 2 статті 215 ЦПК України, що передбачає вимоги до змісту описової частини судового рішення, узагальненим викладом позиції позивача перед узагальненим викладом позиції відповідача.
10. Обґрунтовано висновок про необхідність розширення кола суб'єктів права на звернення до суду за роз'ясненням рішення, вказаних у частині 1 статті 221 ЦПК України, шляхом надання такого права й іншим уповноваженим органам та посадовим особам, які за законом мають право провадити виконання рішення (органи РАЦС, органи опіки та піклування, податкові органи, кредитно-фінансові установи та ін.).
11. Обґрунтовано висновок про доцільність обмеження у частині 2 статті 220 ЦПК України строку, протягом якого може бути подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Запропоновано встановити строк на подачу заяви про ухвалення додаткового рішення до набрання рішенням суду законної сили.
12. Обґрунтовано висновок про необхідність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої статті щодо вимог законності й обґрунтованості ухвал суду першої інстанції, так як аналіз судової практики і дані судової статистики, свідчать про те, що судді часто ігнорують вимоги законності й обґрунтованості, що ставляться до ухвал суду першої інстанції, і як наслідок це приводить до зростання кількості незаконних і необґрунтованих ухвал.
13. Обґрунтовано висновок про те, що всі ухвали суду першої інстанції набирають законної сили й породжують певні правові наслідки (виключність, преюдиціальність, обов'язковість, здійсненність), але з застереженням, що не можна механічно переносити усі наслідки законної сили судового рішення на ухвали суду першої інстанції, оскільки своєрідність законної сили ухвал пояснюється тими особливостями, які властиві кожній групі ухвал, для яких законна сила проявляється по-різному.
14. Обґрунтовано висновок про необхідність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої норми щодо порядку набрання законної сили ухвалами суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що чинний ЦПК не передбачає статті, яка б регулювала порядок набрання ухвалами суду першої інстанції законної сили, в тому значенні, як це питання вирішується, відносно судових рішень (ст. 223 ЦПК), ухвал суду апеляційної інстанції (ст. 319 ЦПК) і ухвал суду касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК).
15. Обґрунтовано висновок про доцільність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої статті, яка б врегулювала порядок і строк направлення копій ухвал суду особам, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні. При цьому суд повинен надсилати не усі ухвали, які постановляються у справі, а тільки: ухвали про зупинення провадження у справі; ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення заяви без розгляду; окремі ухвали.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається декількома аспектами. Теоретичне значення дисертації полягає у створенні відносно завершеної системи знань щодо інституту судових постанов у цивільному процесі, яка є певним внеском у науку цивільного процесуального права. Воно полягає також в тому, що у ньому сформульовано ряд положень, висновків та пропозицій, що визначають шляхи та підходи до вирішення ряду теоретичних та практичних проблем, що стосуються судових постанов у цивільному процесі, та які є внеском у подальший розвиток окремих положень інституту судових постанов у цивільному процесуальному праві.
Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу “Цивільне процесуальне право України”, та спецкурсів “Перегляд судових рішень в цивільному процесі” і “Складання процесуальних документів”, а також при написанні підручників, навчальних посібників, підготовці методичних матеріалів для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у подальших наукових розробках теми судових постанов, при підготовці спеціалістів у сфері судочинства, у практичній діяльності судів. Висновки і рекомендації щодо вдосконалення процесуального законодавства можуть бути використані в нормотворчій діяльності та враховані при вдосконаленні чинного Цивільного процесуального кодексу України, а також застосовуватись на практиці при розгляді та вирішенні судами цивільних справ.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані особисто автором.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були апробовані автором у навчальному процесі юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсу “Цивільне процесуальне право”, доповідалися і обговорювалися на засіданні кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (15 червня 2005 р., м. Київ), були оприлюднені на міжнародній науковій конференції Хмельницького інституту регіонального управління та права “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький), на міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (8-9 квітня 2004 р., м. Київ), на міжнародній науковій конференції Хмельницького університету управління та права “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р., м. Хмельницький), на міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (13-14 квітня 2005 р., м. Київ), на всеукраїнській науковій конференції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Другі юридичні читання” (18 травня 2005 р., м. Київ). Пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання окремих питань інституту судових постанов були подані до Верховного Суду України та до Комітету з питань правової політики Верховної Ради України.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях: 6 статтях, виданих у вітчизняних фахових збірниках наукових праць, перелік яких затверджений ВАК України, та 2 тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження та підходом дисертантки до дослідження основних проблем теми, і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють 12 підрозділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел містить 256 найменувань і налічує 21 сторінку.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене дослідження надало змогу сформулювати у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендацій, спрямовані на удосконалення інституту судових постанов, а також на розв'язання теоретичних проблем, що торкаються питань судових постанов у науці цивільного процесуального права, а саме:
1. Встановлено, що судовий наказ – це не особлива форма судового рішення, а самостійний вид судової постанови в цивільних справах. Судовий наказ не слід змішувати з судовим рішенням, тому що він ухвалюється судом поза межами таких процесуальних проваджень, як позовне і окреме, які передбачають дотримання загального регламенту судового захисту. Законна сила судового наказу інша ніж у судового рішення. Суд, який ухвалив рішення, не може сам його скасувати або змінити. Ухвалений же судовий наказ може бути скасований тим самим суддею за заявою боржника у передбаченому законом порядку. Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту судового рішення: у ньому тільки дві частини (вступна та резолютивна). На відміну від судового рішення в судовому наказі не вказується на розподіл судових витрат, тому що держмито завжди стягується з боржника. Отже, судовий наказ – це постанова суду, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна.
У зв'язку з викладеним пропонується внести зміни у частину 1 статті 95 ЦПК України, виклавши її наступній редакції: “1. Судовий наказ – це постанова суду першої інстанції про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги”.
2. Новим ЦПК України внесено зміни у термінологію цивільного процесуального права. Так, усі акти суду в цивільних справах позначаються поняттям судові рішення, які можуть бути у двох формах: ухвали та рішення. Зроблено висновок про необхідність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК України “Судові рішення” на назву “Судові постанови” і назви статті 208 ЦПК України “Види судових рішень” відповідно на назву “Види судових постанов”, оскільки визначення всіх актів суду поняттям “рішення” призводить до термінологічної плутанини, у зв'язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок винесення і значення в цивільному судочинстві, і тому не можливо різні за своєю сутністю акти суду визначати одним поняттям – судові рішення.
У зв'язку з тим, що дисертантом відстоюється думка, що судовий наказ – це постанова суду першої інстанції пропонується частину 1 статті 208 ЦПК України викласти в такій редакції:
“1. Судові постанови викладаються у трьох формах:
1) ухвали; 2) рішення; 3) судовий наказ”.
3. Запропоновано власне визначення судового рішення, яке базується на підставі проведеного аналізу характерних ознак, притаманних цьому правовому явищу, а саме: судове рішення – це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню.
4. На підставі проведеного аналізу, зроблено висновок, що сутність рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
5. Проаналізувавши різні погляди вчених щодо визначення поняття судових ухвал, зроблено висновок, що усі точки зору страждають певною неповнотою. В більшості випадків поняття судової ухвали формулюється на підставі однієї ознаки, що відрізняє судову ухвалу від рішення суду, а саме: ухвалою справа не вирішується по суті. Тому, виявивши і проаналізувавши характерні ознаки судових ухвал, сформульоване наступне визначення: ухвали суду першої інстанції – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв'язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.
6. Сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.
7. Класифікацію ухвал суду першої інстанції здійснено за двома основними напрямками: за формою: на ухвали, що виносяться у формі окремого процесуального документа, і ухвали, що заносяться до журналу судового засідання; за змістом: 1) на підготовчі ухвали; 2) ухвали, що перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі; 3) заключні ухвали; 4) ухвали з приводу винесеного рішення та його виконання; 5) окремі ухвали; 6) ухвали суду, що постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами. Така класифікація дає більш чітку самостійність кожній групі ухвал суду першої інстанції, а також більш повно охоплює всі ухвали, які зустрічаються у судовій практиці.
8. Ухвали суду, які постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами повинні займати окреме місце серед інших ухвал в системі їх класифікації, оскільки з ними пов'язана можливість суду, який ухвалив зазначені судові постанови, самому, без втручання вищих судових інстанцій, скасовувати своє рішення, ухвалу або судовий наказ.
9. Усі ухвали суду першої інстанції набирають законної сили й породжують певні правові наслідки (виключність, преюдиціальність, обов'язковість, здійсненність), але не можна механічно переносити усі наслідки законної сили судового рішення на ухвали суду першої інстанції, оскільки своєрідність законної сили ухвал пояснюється тими особливостями, які властиві кожній групі ухвал і, залежно від яких законна сила тієї чи іншої групи ухвал суду проявляється по-різному. Тобто одні ухвали суду, набравши законної сили, можуть володіти всіма правовими наслідками (виключність, преюдиціальність, обов'язковість, здійсненність), а інші – тільки деякими з них.
10. У зв'язку з виявленням під час дослідження ряду недоліків цивільного процесуального законодавства сформульовано конкретні пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства в частині регулювання постанов суду першої інстанції. Зокрема, запропоновано внести зміни і доповнення до чинного ЦПК України, які спрямовані на посилення ефективності забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, юридичних осіб, суспільства й держави в цілому.
11. Пропозиція про викладення статті 208 ЦПК України у наступній редакції:
“1. Судові постанови викладаються у трьох формах:
1) ухвали;
2) рішення;
3) судовий наказ.
2. Ухвалами є постанови суду першої інстанції, якими вирішуються окремі питання, що виникають у ході провадження в справі, а у передбачених цим Кодексом випадках закінчується провадження в справі без ухвалення рішення.
3. Постанова суду першої інстанції, якою справа вирішується по суті, ухвалюється у формі рішення суду”.
12. Пропозиція про необхідність викладення частини 2 статті 309 ЦПК України у наступній редакції: “2. Норми матеріального права вважаються неправильно застосованими, якщо: суд застосував закон, який не підлягає застосуванню; суд не застосував закон, який підлягав застосуванню; суд неправильно витлумачив закон”.
13. Пропозиція про доповнення визначеного частиною 1 статті 311 ЦПК України переліку підстав, за наявності яких рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, наступними:
“6) у справі відсутній журнал судового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання;
7) при розгляді справи були порушені правила про мову, якою здійснюється судочинство”.
14. Пропозиція щодо доцільності доповнення частини 1 пункту 2 статті 215 ЦПК реченням наступного змісту: “узагальнений виклад позиції позивача” перед словами “узагальнений виклад позиції відповідача”.
15. Пропозиція щодо доцільності обмеження у частині 2 статті 220 ЦПК України строку, протягом якого може бути подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Запропоновано викласти частину 2 статті 220 ЦПК у наступній редакції: “2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до набрання рішенням суду законної сили”.
16. Пропозиція про необхідність розширення кола суб'єктів права на звернення до суду за роз'ясненням рішення, вказаних у частині 1 статті 221 ЦПК. Запропоновано частину 1 статті 221 ЦПК України викласти у такій редакції: “1. Якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, для державного виконавця або для інших посадових осіб, які мають право провадити виконання рішення, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту”.
17. Пропозиція щодо доцільності викладення частини 5 статті 175 ЦПК України у наступній редакції: “5. Закриваючи провадження у справі, суд постановляє ухвалу про визнання мирової угоди”.
18. З метою законодавчого врегулювання питання щодо вимог законності і обґрунтованості ухвал суду першої інстанції вноситься пропозиція про доповнення глави 7 розділу ІІІ ЦПК України окремою статтею наступного змісту:
“Законність і обґрунтованість ухвал суду
1. Ухвали суду повинні бути законними і обґрунтованими.
2. Законною є ухвала, якою суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив питання, що виникають в ході розгляду справи чи у випадку закінчення справи без винесення рішення, згідно із законом.
3. Обґрунтованою є ухвала, постановлена на основі повно і всебічно з'ясованих всіх юридично значимих фактів, а також необхідних обставин доведених у встановленому законом порядку особами, які беруть участь у справі, й висновків зроблених у точній відповідності з матеріалами справи”.
19. Пропозиція про викладення частини 4 статті 209 ЦПК України у наступному варіанті: “Ухвали суду, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду повинні постановлятися у нарадчій кімнаті з дотриманням порядку передбаченому статтею 196 цього Кодексу, інші ухвали суд може постановляти, не виходячи до нарадчої кімнати”.
20. Пропозиція про необхідність доповнення глави 7 розділу ІІІ ЦПК України статтею наступного змісту:
“Направлення копій ухвал суду особам, які беруть участь у справі
1. Особам, які беруть участь у справі, якщо вони не з'явилися в судове засідання, копії ухвал суду про зупинення, закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду та копії окремих ухвал направляють не пізніше чим через три дні з дня постановлення ухвали суду”.
21. Пропозиція про необхідність викладення статті 14 ЦПК у такій редакції:
“Стаття 14. Обов'язковість судових постанов
1. Судові рішення, ухвали, судовий наказ, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.
2. Невиконання судового рішення, ухвали, судового наказу є підставою для відповідальності, встановленої законом.
3. Обов'язковість судового рішення, ухвали, судового наказу не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо постановленим судовим рішенням, ухвалою, судовим наказом порушуються їхні права, свободи чи інтереси”.
22. Пропозиція про доповнення глави 7 розділу ІІІ ЦПК України окремою статтею щодо порядку набрання законної сили ухвалами суду першої інстанції наступного змісту:
“Законна сила ухвал
1. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, набирають законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, ухвали набирають законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвали, якщо їх не скасовано, набирають законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
2. Ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, набирають законної сили одночасно з набранням законної сили рішенням суду. У разі оскарження рішення суду, якщо його не скасовано, такі ухвали набирають законної сили після розгляду справи апеляційним судом”.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р., № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
3. Арапов Н.Т. Проблемы теории и практики правосудия по гражданским делам. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 128 с.
4. Решетняк В.И. Судебный приказ в гражданском судопроизводстве // Российская юстиция. – 1995. – № 12. – С. 22-26.
5. Гражданский процесс / Отв. ред. В.В. Ярков (Глава написана Н.И. Масленниковой). – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 594 с.
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р., № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – ст. 492.
7. Советский гражданский процесс / Отв. ред. М.С. Шакарян. – М.: Юрид. лит., 1985. – 526 с.
8. Советский гражданский процесс / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1989. – 494 с.
9. Основныя начала русскаго гражданскаго процесса. По Цитовичу, Малышеву и др. – Харьковъ: Типографія „Печатное Дъло”, 1910. – 129 с.
10. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. – М.: Госюриздат, 1950. – 227 с.
11. Советское гражданское процессуальное право / Под ред. М.А. Гурвича. – М.: ВЮЗИ, 1957. – 371 с.
12. Советское гражданское процессуальное право / Отв. ред. М.А. Гурвич. – М.: Высшая школа, 1964. – 536 с.
13. Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесс. – М.: Изд-во МГУ, 1954. – 408 с.
14. Советское гражданское процессуальное право / Под ред. К.С. Юдельсона. – М.: Юрид. лит., 1965. – 471 с.
15. Чечот Д.М. Постановления суда первой инстанции по гражданским делам. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1958. – 166 с.
16. Гуреев П.П. Судебное разбирательство гражданских дел. – М.: Госюриздат, 1958. – 199 с.
17. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Ін Юре, 2001. – 696 с.
18. Решетникова И.В., Ярков В.В. Гражданский процесс. – М.: НОРМА, 2002. – 340 с.
19. Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове рішення. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1971. – 188 с.
20. Шиманович О.М. Поняття, види та роль судових рішень у захисті прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інстересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К.: Вид-во “Київський університет”, 2004. – Випуск 60. – С. 22-25.
21. Проблемы науки гражданского процессуального права / Под ред. В.В. Комарова (Глава написана В.В. Комаровым в соовторстве с П.И. Радченко). – Х.: Право, 2002. – 440 с.
22. Гражданский процесс / Отв. ред. М.С. Шакарян. – М.: Юрид. лит., 1993. – 600 с.
23. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. – М.: Юрид. лит., 1966. – 192 с.
24. Гражданский процесс / Под ред. М. К. Треушникова. – М.: Городец, 2000. – 672 с.
25. Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М.: Проспект, 2000. – 544 с.
26. Власов А.А. Гражданское процессуальное право. – М.: ТК Велби, 2003. – 432 с.
27. Абрамов С.Н. Судебное решение. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 32 с.
28. Гражданское процессуальное право России / Отв. ред. М.С. Шакарян. – М.: Былина, 1996. – 400 с.
29. Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. – М.: ВЮЗИ, 1955. – 128 с.
30. Абрамов С.Н. Судебное рассмотрение и разрешение гражданских дел. – М.: Юриздат, 1944. – 59 с.
31. Гурвич М.А. Судебное решение. Теоретические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1976. – 175 с.
32. Ивакин В.Н. К вопросу о сущности судебного решения // Проблемы защиты субъективных прав граждан и организаций в свете решений XXVII Съезда КПСС. – М.: ВЮЗИ, 1988. – С. 52-57.
33. Завадская Л.Н. Реализация судебных решений. Теоретические аспекты. – М.: Наука, 1982. – 141 с.
34. Гражданский процесс / Отв. ред. Н.А. Чечина, Д.М. Чечот. – М.: Юрид. лит., 1968. – 455 с.
35. Комиссаров К.И. Решение суда как акт государственной власти // Практика применения гражданского процессуального права (к двадцатилетию ГПК РСФСР). – Свердловск: СЮИ, 1984. – С. 29-36.
36. Авдюков М.Г. Судебное решение. – М.: Юрид. лит., 1959. – 192 с.
37. Левшин Л.В. Сущность и значение судебного решения в советском гражданском процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1953. – 20 с.
38. Клейнман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права (Очерки по истории). – М.: Изд-во Московского ун-та, 1967. – 119 с.
39. Шеметова К.Г. Сущность, содержание и законная сила товарищеского суда по гражданско-правовому спору // Проблемы гражданского права и процесса. Труды Иркутского государственного ун-та им. А.А. Жданова. – 1970. – Т. 78, вып. 10, ч. ІІ. – С. 113-123.
40. Чечина Н.А. К вопросу о законности судебных решений // Ученые записки ЛГУ. Сер. юрид. наук. – 1958. – № 255, вып. 10.– С. 131-138.
41. Полумордвинов Д.И. Законная сила судебного решения. – Тбилиси: Изд-во Академии Наук Грузинской ССР, 1964. – 190 с.
42. Иванов О.В. К вопросу о сущности судебного решения по гражданскому делу // Проблемы гражданского права и процесса. Труды Иркутского государственного ун-та им. А.А. Жданова. – 1970. – Т. 78, вып. 10, ч. ІІ. – С. 101-112.
43. Шиманович О.М. Проблема сутності (юридичної природи) судового рішення в цивільному процесуальному праві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К.: Вид-во “Київський університет”, 2004. – Випуск 62. – С. 137-140.
44. Чечина Н.А. Законная сила судебного решения в науке советского гражданско-процессуального права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1949. – 20 c.
45. Плетнева О.Е. К вопросу о сущности судебного решения // Проблемы гражданского процессуального права в свете Конституции СССР. – Свердловск: СЮИ, 1980. – С. 101-105.
46. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс. – М.: Госюриздат, 1952. – 420 с.
47. Чечина Н.А. Норма права и судебное решение. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1961. – 78 с.
48. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 р. “Про судове рішення” // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіційне видання / За ред. голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – С. 255-259.
49. Решетникова И.В., Ярков В.В. Гражданский процесс: Краткий учебный курс. – М.: НОРМА, 2000. – 351 с.
50. Советский гражданский процесс / Под ред. А.А. Добровольского. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1979. – 367 с.
51. Гражданский процесс / Под ред. А.Ф. Клейнмана. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 325 с.
52. Советский гражданский процесс / Под ред. М.А. Гурвича. – М.: Высшая школа, 1967. – 436 с.
53. Гражданский процесс Украины / Отв. ред. Ю.С. Червонный. – Х.: Одиссей, 2003. – 352 с.
54. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 159 с.
55. Гурвич М.А. Учение об иске (состав, виды). – М.: ВЮЗИ, 1981. – 40 с.
56. Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России. – М.: Юристъ, 2001. – 384 с.
57. Вандышев В.В., Дернова Д.В. Гражданский процесс. – СПб.: Питер, 2001. – 416 с.
58. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., № 435-ІV // Відомості Верховної Ради Ураїни. – 2003. – № 40-44. – ст. 356.
59. Гурвич М. А. Лекции по советскому гражданскому процессу. – М.: Высшая школа, 1957. – 156 с.
60. Авдеенко Н.И. Иск и его виды в советском гражданском процессуальном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Л., 1951. – 21 с.
61. Советский гражданский процесс / Под ред. А.Ф. Клейнмана. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1964. – 453 с.
62. Тихонькова Н.В. Проблемы судебного решения как юридического факта: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – 20 с.
63. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. – М.: Городец-издат, 2000. – 320 с.
64. Furtner. Das Urteil im Zivilprozess, 4. Aufl. München, 1978. – 206 s.
65. Аверин Д.Д. Классовая природа и основные институты гражданского процесса Франции. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1968. – 47 с.
66. Шиманович О.М. До питання про види судових рішень в цивільному процесуальному праві України // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”. – Хмельницький: Вид-во ХІУП, 2003. – С. 343-345.
67. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Юриздат, 1950. – 416 c.
68. Чечина Н.А. К вопросу о видах судебных решений в советском гражданском процессе // Ученые записки ЛГУ. Сер. юрид. наук. – 1955. – № 187, вып. 6. – С. 195-200.
69. Курс советского гражданского процессуального права. Судопроизводство по гражданским делам. Т. ІІ / Отв. ред. А.А. Мельников. – М.: Наука, 1981. – 510 с.
70. Цивільний процесуальний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. (із наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – ст. 464.
71. Гражданский процесс / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: Новый Юрист, 1999. – 400 с.
72. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства. Т. I. – Спб.: Тип. Стасюлевича, 1876. – 444 с.
73. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. Изд. 2. – М.: Изд-во бр. Башмаковых, 1917. – 475 с.
74. Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. – Х.: Харків юридичний, 2005. – 432 с.
75. Воронков Г.В. Определения суда первой инстанции в советском гражданском процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1967. – 119 с.
76. Абдуллина З.К. Определения суда первой инстанции в советском гражданском процессе: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 1964. – 18 с.
77. Газиянц Л.И. Некоторые вопросы будущего ГПК // Советская юстиция. – 1962. – № 21. – С. 13-18.
78. Калинова Л.Г. Гражданский процесс. – М.: ПРИОР, 1999. – 224 с.
79. Кройтор В.А. Гражданский процесс. – Х.: Эспада, 2002. – 288 с.
80. Штефан М.Й., Дріжчана О.Г. Цивільне процесуальне право України. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.
81. Рыжаков А.П. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации. – М.: НОРМА, 2003. – 768 с.
82. Советский гражданский процесс / Отв. ред. Р.Ф. Каллистратова. – М.: Юрид. лит., 1990. – 319 с.
83. Зейдер Н.Б. Судебное заседание и судебное решение в советском гражданском процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1959. – 99 с.
84. Советский гражданский процесс / Отв. ред. К.И. Комиссаров, В.М. Семенов. – М.: Юрид. лит., 1978. – 431 с.
85. Нефедьев Е.А. Учебникъ русскаго гражданскаго судопроизводства. – М.: Типографія Императорскаго Московскаго Университета, 1909. – 402 с.
86. Гражданский процесс / Отв. ред. Ю.К. Осипов. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 462 с.
87. Воронков Г.В. Определения суда первой инстанции в советском гражданском процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1965. – 19 с.
88. Юдельсон К.С. Советский гражданский процесс. – М.: Госюриздат, 1956. – 439 с.
89. Чуйков Ю.Н. Частное определение в гражданском судопроизводстве. – М.: Юрид. лит., 1974. – 119 с.
90. Гражданское судопроизводство / Под ред. В.М. Семёнова. – Свердловск: СЮИ, 1974. – 323 с.
91. Советский гражданский процесс / Под ред. С.Ю. Каца, Л.Я. Носко. – К.: Вища школа, 1982. – 423 с.
92. Миронов В.И. Гражданское процессуальное право России. – М.: ЗАО Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 2001. – 240 с.
93. Советский гражданский процесс / Под ред. М.А. Гурвича. – М.: Высшая школа, 1975. – 399 с.
94. Вісник Верховного Суду України. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002-2004 роках за даними судової статистики. http://www. scourt.gov.ua/
95. Авдюков М.Г. Советский гражданский процесс. – М.: Госюриздат, 1964. – 321 с.
96. Изварина А.Ф. Акты судебной власти в гражданском судопроизводстве. – Ростов-на-Дону: Изд-во РГЭА, 1998. – 77 с.
97. Казанцев В.И., Казанцев С.Я. Гражданский процесс. – М.: Академия, 2003. – 240 с.
98. Тертышников В.И. Гражданский процесс. – Х.: Консум, 2005. – 248 с.
99. Викут М.А. Законность и обоснованность актов социалистического правосудия как главное условие выполнения задач гражданского судопроизводства // Цивилистические проблемы правового статуса личности в социалистическом обществе. – Саратов, 1982. – С. 120-127.
100. Трубников П.Я. Судебное разбирательство гражданских дел. – М.: Госюриздат, 1962. – 102 с.
101. Зайцев И.М. Кассационные определения в советском гражданском процесуальном праве. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1967. – 80 с.
102. Гражданский процесс БССР. Т. ІІ / Под ред. Н.Г. Юркевича, В.Г. Тихини. – Минск: Вышэйшая школа, 1980. – 203 с.
103. Губарь Т.Н. О требованиях, которым должно отвечать решение суда // Основы гражданского законодательства и основы гражданского судопроизводства. – Саратов, 1981. – С. 169-174.
104. Учебник гражданского процесса / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: Спарк, 1996. – с. 357.
105. Авдюков М.Г. Законная сила судебного решения в советском гражданском процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1953. – 14 с.
106. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: ІнЮре, 1997. – 608 с.
107. Пушкарь Е.Г. Исковое производство в советском гражданском процессе (Процессуальные последствия возбуждения дел). – Львов: Вища школа, 1978. – 199 с.
108. Ткачев Н.И. Законность и обоснованность судебных постановлений в гражданском процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Саратов, 1984. – 23 с.
109. Мельников А.А. Cоветский гражданский процессуальный закон. – М.:Наука, 1973. – 160 с.
110. Лесницкая Л.Ф. Пересмотр решения суда в кассационном порядке. – М.: Юрид. лит., 1974. – 189 с.
111. Лесницкая Л.Ф. Основания к отмене обжалованных судебных решений. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1962. – 134 с.
112. Ткачев Н.И. Законность и обоснованность судебных постановлений по гражданским делам. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 110 с.
113. Сергейко П.Н. Законность, обоснованность и справедливость судебных актов. – Краснодар: Изд-во Кубанского гос. ун-та, 1974. – 191 с.
114. Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 03 квітня 2002 року // Рішення Верховного Суду України. – 2003. http://www. scourt.gov.ua/
115. Мировой судья в гражданском судопроизводстве / Под ред. А.Ф. Ефимова, И.К. Пискарева. – М.: Издательский дом “Городец”, 2004. – 816 с.
116. Рішення судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 06 листопада 2003 року // Рішення Верховного Суду України. – 2004. http://www. scourt.gov.ua/
117. Лейдерман В.М. Обжалование решений в советском гражданском процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 1951. – 30 с.
118. Архів Подільського районного суду м. Києва. – Справа № 2-1562/2004 р.
119. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіційне видання / За ред. Голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – С. 143-152.
120. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіційне видання / За ред. голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – С. 9-14.
121. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р., № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – ст. 272.
122. Фазікош Г.В. Щодо розширення логічного змісту поняття законності судового рішення // Право України. – 2001. – № 12. – С. 42-47.
123. Стефанюк В.С. Судова реформа в Україні // Право України. – 1998. – № 1. – С. 20-24.
124. Постатейный комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. П.В. Крашенинникова. – М.: Статут, 2003. – 702 с.
125. Щеглов В.Н. Законность и обоснованность судебного решения по гражданско-правовому спору. – Новосибирск: Новосибирское книжное изд-во, 1958. – 88 с.
126. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М.: Российское право, 1992. – 319 с.
127. Васьковский Е.В. Руководство к толкованию и применению законов. Для начинающих юристов. – М., 1913. – 193 с.
128. Боннер А.Т. Принцип законности в советском гражданском процессе. – М.: ВЮЗИ, 1989. – 80 с.
129. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1970. – 203 с.
130. Комментарий к постановлениям Пленума Верховного Суда Российской Федерации по гражданским делам / Под ред. В.М. Жуйкова. – М.: Юристъ, 2000. – 584 с.
131. Абрамов С.Н. Проверка обоснованности судебного решения вышестоящим судом по советскому праву. – М.: Госюризад, 1950. – 132 с.
132. Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2003 року // Рішення Верховного Суду України. – 2004. http://www. scourt.gov.ua/
133. Архів Дарницького районного суду м. Києва. – Справа № 1428/2003 р.
134. Справочник по доказыванию в гражданском судопроизводстве / Под ред. И.В. Решетниковой. – М.: НОРМА, 2002. – 480 с.
135. Комиссаров К.И. Задачи судебного надзора в сфере гражданского судопроизводства. – Свердловск: СЮИ, 1971. – 168 с.
136. Архів Печерського районного суду м. Києва. – Справа № 22-454/2004 р.
137. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21 грудня 1990 р. “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіційне видання / За ред. голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – С. 245-254.
138. Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 09 жовтня 2002 року // Вісник Верховного Суду України. Судова практика. – 2003. – № 6 (40). http://www. scourt.gov.ua/
139. Юдельсон К.С. Судебные доказательства и практика использования их в советском гражданском процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – 251 с.
140. Шиманович О.М. Законність і обгрунтованість судових рішень у цивільних справах // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2004. – Випуск 25. – С. 390-396.
141. Гражданское процессуальное право России / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Юристъ, 2002. – 634 с.
142. Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России. – М.: Юристъ, 1999. – 383 с.
143. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Проспект, 2003. – 748 с.
144. Гражданское процессуальное право России / Отв. ред. М.С. Шакарян. – М.: Былина, 1998. – 501 с.
145. Гражданский процесс / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: Спарк, юрид. бюро Городец, 1998. – 543 с.
146. Цивільне процесуальне право України / За ред. В.В. Комарова. – Х.: ПРАВО, 1999. – 592 с.
147. Тертышников В.И. Гражданский процессуальный кодекс Украины: научно-практический комментарий. – Х.: Консум, 1999. – 416 с.
148. Савицкий В.М. Язык процессуального закона (вопросы терминологии). – М.: Наука, 1987. – 286 с.
149. Тертышник В.М. Уголовный процесс. – Х.: Арсис, 1999. – 528 c.
150. Гойхбарг А.Г. Курс гражданского процесса. – М.-Л.: Тип. Печатный двор в Лгр., 1928. – 320 с.
151. Клейнман А.Ф. Гражданский процесс. – М.: Гос. изд-во “Советское законодательство”, 1934. – 64 с.
152. Швейцер Д.В. Гражданский процесс и арбитраж. – М.: Изд-во ЗФЭИ, 1960. – 59 с.
153. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. – М.: Юрид. изд-во Министерства Юстиции СССР, 1948. – 349 с.
154. Штутін Я.Л. Лекції з радянського цивільного процесу. – К.: Вид-во КДУ, 1954. – 344 с.
155. Калинова Л.Г. Гражданский процесс. – М.: ПРИОР, 1999. – 224 с.
156. Кузьменко С.Г. Гражданский процесс. – Донецк: Академия, 1998. – 88 с.
157. Медведев Ю.В. Гражданское процессуальное право. – Уфа: Восточный университет, 2001. – 99 с.
158. Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Гражданскому процесуальному кодексу Российской Федерации. – М.: Изд-во “Экзамен”, 2003. – 864 с.
159. Дорохов В.Я., Николаев В.С. Обоснованность приговора в советском уголовном процессе. – М.: Госиздат., 1959. – 236 с.
160. Гражданский процесс / Под ред. А.Ф. Клейнмана. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 325 с.
161. Ринг М.П. Вопросы гражданского процесса в практике Верховного Суда СССР. – М.: Госюриздат, 1957. – 276 с.
162. Трубников П.Я. Судебное разбирательство гражданских дел отдельных категорий. – М.: Былина, 1996. – 240 с.
163. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. В.В. Комарова. – Х.: Одіссей, 2001. – 816 с.
164. Архів Святошинського районного суду м. Києва. – Справа № 22-1543/ 2004 р.
165. Гражданское процессуальное право России / Отв. ред. М.С. Шакарян. – М.: Былина, 1996. – 400 с.
166. Цивільний процес / За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 262 c.
167. Практика розгляду судами земельних спорів. Управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства // Інформаційний сервер Верховного Суду України. http://www. scourt.gov.ua/
168. Закон України “Про виконавче провадження” від 19 жовтня 2000 р., № 606-XIV // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – ст. 207.
169. Гражданский и арбитражный процесс, нотариат, обязательственные отношения / Отв. ред. В.В. Ярков. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 528 c.
170. Архів Центрального районного суду м. Сімферополя АРК. – Справа № 2-159/2004 р.
171. Комментарий к ГПК РСФСР / Отв. ред. Р.Ф. Каллистратова, Л.Ф. Лесницкая, В.К. Пучинский. – М.: Юрид. лит., 1976. – 600 с.
172. Мурадьян Э.М., Тихиня В.Г. Оптимальное судопроизводство (по гражданским делам). – Минск: Изд-во “Университетское”, 1989. – 80 с.
173. Крецу В.А. Некоторые особенности судебных решений по делам особого производства // Вопросы развития теории гражданского процессуального права. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1981. – С. 77-85.
174. Губарь Т.Н. Устранение судом недостатков в вынесенном им решении: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 1974. – 19 с.
175. Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1985. – 135 с.
176. Чечина Н.А. Дополнительное решение суда и истолкование решения суда в советском гражданском процессе // Социалистическая законность. – 1954. – № 2. – С. 45-49.
177. Чечот Д.М. Разъяснение и толкование решений // Учёные записки Ленинградского юридического института. – 1954. – Вып. 6. – С. 168-174.
178. Архів Солом'янського районного суду м. Києва. – Справа № 2-1397/2003.
179. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу РСФСР (научно-практический) / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Юристъ, 2002. – 944 с.
180. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 308 с.
181. Авдюков М.Г. Законная сила судебного решения в советском гражданском процессе. Лекция. – М.: Изд-во МГУ, 1956. – 36 с.
182. Семёнов В.М. Взаимная обязательность решений и приговоров в советском гражданском процессе // Вопросы советского гражданского права и процесса. – М.: Госюриздат, 1955. – С. 140-146.
183. Логинов П.В. Решение государственного арбитража. – М.: Юрид. лит., 1964. – 149 с.
184. Кац С.Ю. Сущность законной силы судебного решения // Проблемы применения и совершенствования гражданского процессуального кодекса РСФСР. – Калинин: Изд-во КГУ, 1984. – С. 88-90.
185. Кочергин П. Краткий курс русского гражданского процесса. – К.: Изд-во кн. маг. “Книжный мир”, 1915. – 143 с.
186. Миловидов Н.А. Законная сила судебных решений по делам гражданским. – Ярославль: Тип. Губернского Правления, 1875. – 114 с.
187. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс. – М.: Красный пролетарий, 1948. – 484 с.
188. Чечот Д.М. Некоторые вопросы вступления судебного решения в законную силу // Учёные записки ЛГУ. Сер. юрид. наук. – 1958. – Вып. 3. – С. 141-146.
189. Масленникова Н.И. Судебные постановления в системе социально-управленческих решений // Практика применения гражданского процессуального права (к двадцатилетию ГПК РСФСР). – Свердловск: СЮИ, 1984. – С. 36-52.
190. Цивільне процесуальне право України / За ред. В.В. Комарова. – Х.: Вид-во “Основа” при Харківському держ. ун-ті, 1992. – 416 с.
191. Смирнова Н.Н. Гражданский процесс. – СПб.: „Альфа”, 2001. – 143 с.
192. Закон України “Про судоустрій України” від 07 лютого 2002 р., № 3018-ІІІ // Відомості Верховної Ради України . – 2002. – № 27-28. – ст. 180.
193. Изварина А.Ф. Гражданский процесс в вопросах и ответах.– Ростов-на-Дону: Изд-во РГЭУ, 2000. – 220 с.
194. Масленникова Н.И. Законная сила судебного решения в советском гражданском процессуальном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Свердловск, 1975. – 18 с.
195. Гурвич М.А. Общеобязательность и законная сила судебного решения // Вопросы гражданского процессуального права. Труды ВЮЗИ. – М.: ВЮЗИ, 1971. – Т. XVII. – С. 166-192.
196. Архів Солом'янського районного суду м. Києв