СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ І ІНТЕРЕСІВ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ВЛАСНИКА ЖИЛОГО ПРИМІЩЕННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. 16
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА 16
НА ЖИТЛО 16
1.1. Загальні засади житлової політики в Україні 16
1.2. Зміст права на житло 23
РОЗДІЛ 2. 36
ЧЛЕН СІМ’Ї ВЛАСНИКА ЖИЛОГО ПРИМІЩЕННЯ ЯК СУБ’ЄКТ 36
ПРАВА НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ СВОЇХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ 36
2.1. Поняття та види членів сім’ї власника жилого приміщення 36
2.2. Житлові права та обов’язки членів сім’ї власника жилого приміщення 47
2.3. Право члена сім’ї на судовий захист житлових прав і інтересів 62
РОЗДІЛ 3. 87
ПРАВОВІДНОСИНИ ЩОДО СУДОВОГО ЗАХИСТУ 87
ЖИТЛОВИХ ПРАВ І ІНТЕРЕСІВ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї 87
ВЛАСНИКА ЖИЛОГО ПРИМІЩЕННЯ 87
3.1. Поняття житлових правовідносин, структура та їх види 87
3.2. Порушене право та інтерес члена сім’ї власника жилого приміщення як предмет судового захисту 93
3.3. Правовідносини по застосуванню заходів відповідальності та захисту при порушенні житлових прав та інтересів члена сім’ї власника жилого приміщення 108
РОЗДІЛ 4. 129
СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ СУДОВОГО ЗАХИСТУ 129
ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ЧЛЕНА СІМ’Ї 129
ВЛАСНИКА ЖИЛОГО ПРИМІЩЕННЯ 129
4.1. Цивільно-правова відповідальність за руйнування, псування, використання жилого приміщення не за призначенням, за створення неможливості спільного проживання 129
4.2. Захист прав і законних інтересів малолітніх та неповнолітніх членів сім’ї власника жилого приміщення 153
4.3. Правові наслідки зловживання правами члена сім’ї власника жилого приміщення 160
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

ВСТУП

Стаття 47 Конституції України [1] закріплює право кожного на житло, яке є однією з головних матеріальних умов існування людини. Право людини на житло можна з упевненістю віднести до “прав за природою” [99] . Загальна декларація прав людини пов’язує поняття “гідний рівень життя” з наявністю у людини житла [4] . Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у ньому, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, а також на неухильне поліпшення умов житла (ст. 11) [4] .
Порівняно з радянським періодом роль держави в реалізації громадянами конституційного права на житло помітно трансформувалася і воно вже перестає зводитися переважно до безоплатного отримання особою житла у державному чи громадському житловому фонді [305] . Сьогодні мова йде про забезпечення державою можливості і створення умов для вільного задоволення самими громадянами своїх житлових потреб [256] . Тому одним з ключових моментів при переході України до ринкової економіки є житлова реформа, метою якої є створення умов для здійснення права фізичної особи на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Від її проведення багато в чому залежить стабільність нашого суспільства.
Сім’я як основний інститут у структурі суспільства є особливо чутливою до всякого роду реформаторських змін державного масштабу [407] . Відповідно до ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 р. [4] , саме сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави. Такий підхід є невипадковим і пояснюється тим, що саме в сім’ї людина народжується, робить перші свої кроки та засвоює її орієнтацію, соціальні та інші цінності. Ще Аристотель зауважував, що сім’я – це перший вид спілкування людини. У сім’ї людина пов’язана моральними, психологічними, фізичними та господарсько-правовими зв’язками на основі спільності інтересів цієї відносно невеликої групи людей [211] . Усі галузі права виходять в основному з єдиного поняття сім’ї, втім не всі вони при цьому надають однакове юридичне значення ознакам сімейних відносин, які складаються. Коло членів сім’ї визначається законом залежно від конкретного виду відносин: воно досить широким в аліментних правовідносинах, вузьким – у відносинах спільної власності, найчастіше спірне у житлових правовідносинах.
Протягом останніх років в основному завдяки приватизації державного житлового фонду ринок житла значно збільшився, став більш мобільним. На жаль, негативною стороною цього процесу є досить велика кількість порушень права власності на житло або користування ним. Серед постраждалих від правопорушень в цих відносинах більшість належить до найменш захищених верств населення: недієздатних та обмежено дієздатних за віком чи станом здоров’я та людей похилого віку. Причини цьому різні. В Україні діти, що перебувають у скрутних умовах, становлять майже третину (понад чотири мільйони дітей) від усього дитячого населення України (в Україні понад тринадцять мільйонів громадян віком до 18-ти років) [231] . Приєднавшись до Конвенції про права дитини, в якій обумовлюється необхідність спеціальної охорони і піклування неповнолітніх, включаючи належний правовий захист, Україна зобов’язалась захищати права кожної дитини [340] . Бездомні люди, в тому числі неповнолітні, нерідко стають не тільки жебраками, а й злочинцями. Саме про захист житлових прав вказаних осіб іде мова.
На жаль, нерідко вони страждають внаслідок дій членів власної сім’ї. Складними є відносини власника житла з іншими членами його сім’ї. Є необхідність ретельного дослідження правового статусу колишніх членів сім’ї наймача і власника житла. У проекті Житлового кодексу України (далі – проект ЖК України) поняття сім’ї дається в широкому розумінні (ст. 37). Разом із тим, в гл. 59 Цивільного кодексу (далі – ЦК України) відсутнє поняття "членів сім’ї наймача", а запроваджене поняття “осіб, які постійно проживають з наймачем” (ст. ст. 816, 817, 824, 825). Відповідно, велике практичне значення має правильне визначення кола членів сім’ї користувача житла, виявлення особливостей набуття права на житло членами сім’ї, а також користування ними жилою площею. Тому для житлового права розробка конструкції “член сім’ї” набуває за сучасних умов першорядну важливість.
Завдання держави при здійсненні житлової реформи полягає в забезпеченні практичної реалізації права на житло, в тому числі правовими засобами, зокрема, шляхом створення відповідної нормативної правової бази [362] . Дієвість правової системи в цілому має визначатися з точки зору реальної ефективності забезпечення прав і свобод особи. Тільки за цієї умови наша держава зможе з повним правом іменуватися правовою і соціальною [141] . Втім відповідні конституційні положення, пов’язані з реалізацією права особи на житло, не знаходять дотепер належного розвитку і закріплення в житловому законодавстві України. Більшість джерел житлового законодавства, у тому числі Житловий кодекс Української РСР 1983 р. (далі – ЖК УРСР) [6] , прийняті в період функціонування адміністративно-командної системи, відбивають інший спосіб господарювання і, звичайно, не адекватні сучасним реаліям. Очевидно, що житлове законодавство в цілому має потребу в кардинальному оновленні на базі Конституції і ЦК України [23] .
Відповідно, система забезпечення житлових прав і свобод особи в сучасній Україні поки що перебуває на стадії становлення, а реалізованість та захищеність окремих прав і свобод, залишається й досі на невисокому рівні. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 2) зобов’язує державу забезпечити кожній особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для кожної особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними або законодавчими органами. Тому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ [4] .
Судова влада повинна здійснювати контроль за неухильним дотриманням вимог законності всіма без винятку суб’єктами права. При цьому поряд зі здійсненням цілого ряду функцій, судовій влади відводиться специфічна роль гаранта прав і свобод людини. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Ефективний механізм судового захисту прав людини – це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави [325] . Тому особливе значення за сучасних умов має вивчення механізму судового захисту суб’єктивних прав та інтересів, що передбачає дослідження взаємодії матеріального і процесуального права, засобів порушення і розвитку процесу, видів цивільного судочинства, стадій процесу, механізму впливу судових рішень на суспільні відносини і т.п. [129] .
Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 12.04.1985 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, експлуатації і його збереження [42] .
Однак негативно на ситуацію із захистом цивільних прав і інтересів, зокрема в житловій сфері, вливає тенденція до збільшення завантаженості судів загальної юрисдикції. Так у 2002 р. у суди по першій інстанції надійшло понад 5 млн. справ (кримінальних, цивільних, господарських, справ про адміністративні правопорушення), постанов, подань, клопотань, позовних заяв, заяв, скарг, що на 1,8 млн., або на 54,4 %, більше, ніж у попередньому році. Найбільше справ і матеріалів усіх категорій щомісяця в середньому надходило до кожного судді місцевого суду: Харківської області - 145 (у 2001 р. – 91); Волинської – 128 (52), м. Києва – 121 (67); Автономної Республіки Крим – 121 (74), Одеської області – 115 (63). За захистом своїх прав і свобод у порядку цивільного судочинства в суди загальної юрисдикції звернулося 1,5 млн. громадян та юридичних осіб, що на 12,8 % більше, ніж у 2001 р. Найбільше надійшло у суди і було прийнято до провадження справ: за спорами, що виникають із сімейних правовідносин, — 299913, або 20,9 % (22,9 % - порівняно з попереднім роком) від усіх справ, прийнятих до провадження; трудових – 177563, або 12,4 % (19,2 %); житлових – 96962, або 6,8 % (6,4 %) [77] . У 2003 р. ця тенденція збереглася. До судів по першій інстанції надійшло понад 5,8 млн. справ (кримінальних, цивільних, господарських, справ про адміністративні правопорушення) та постанов, подань, клопотань, позовних заяв, заяв, скарг (далі - справ і матеріалів), що на 770 тис. або на 15,1 % більше, ніж у попередньому році. У 2003 р. збільшилося також надходження в суди цивільних справ на 6,2 % [77] . Найбільше справ і матеріалів усіх категорій щомісяця надходило до суддів місцевих судів областей: Чернівецької – 152 (90)1; Харківської – 147 (145); Одеської – 134 (115), Івано-Франківської – 130 (108); м. Києва – 126 (121) та Автономної Республіки Крим – 124 (121). За захистом своїх прав і свобод у порядку цивільного судочинства до судів загальної юрисдикції звернулося 1,6 млн. громадян та юридичних осіб, що на 5,1 % більше, ніж у 2002 р. Порівняно з 1993 р. на розгляд судів надійшло втричі більше цивільних справ, що свідчить про зростання упродовж десятиріччя довіри у суспільстві до судів. Найбільше надійшло до судів та прийнято до провадження справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин - 299,3 тис., або 19,7 % (20,9 %) від усіх справ, прийнятих до провадження; трудових – 157,7 тис., або 10,4 % (12,4 %); житлових – 116,7 тис., або 7,7 % (6,8 %). У 2004 р. судами вже було розглянуто 1897000 цивільних справ, з них справи із житлових правовідносин – 584331, тобто 32,3 % від загальної маси розглянутих цивільних справ у 2004 р., а їх кількість у порівнянні з 2001 р. зросла в 7,8 раз [387] . Ця з тендія має відповідне відображення і на рівні Малиновського районного суду м. Одеси. Так, в 2004 році на розгляд суду поступило 3717 житлових справ, зокрема спорів про оплату житлово-комунальних послуг. Среед них про виселення 142 справи розгялнуто по суті, 82 позову про виселення задоволенно. Оскільки всього судом за 2004 рік було розглянуто 9499, можна зробити висновок, про питому вагу цієї категорії спорів в структурі судової практиці [77] .
За таких умов в Україні проблема забезпечення права особи на житло набуває особливого значення, і складнощі полягають не тільки у недосконалості законодавства, проблемах щодо реалізації конституційного права на житло, а й у недостатньому рівні його захищеності від правопорушень через різні об’єктивні і суб’єктивні чинники.
Наведене обумовлює необхідність проведення науково-теоретичного дослідження, спрямованого на глибоке вивчення системи і механізму забезпечення житлових прав фізичної особи. Актуальність обраної теми обумовлюється ще й тим, що протягом багатьох років затягується прийняття Житлового кодексу – закону, який повинен бути систематизованим та регулювати на основі конституційних положень питання, пов’язані із забезпеченням права громадян на житло. Про усунення прогалин у правовому регулюванні у житловій сфері шляхом прийняття Житлового кодексу України вже неодноразово зверталася увага в літературі [148] . Наслідком відсутності такого акта є те, що в юридичній науці сформувалися різні точки зору і концепції правового регулювання житлових відносин, які реалізуються в нормотворчій практиці, причому дуже непослідовно. Процес кодифікації законодавства, що триває в Україні, потребує наукового обґрунтування концептуальних засад здійснення житлової політики в Україні. При цьому залишається невирішеною низка питань щодо поняття житла, житлових відносин, їх сутності і місця в системі правовідносин, співвідношення житлового законодавства з цивільним та деякі інші. Така невизначеність відповідно впливає на статус учасників житлових правовідносин, потребує визначення відповідності чинного законодавства України потребам правозастосовчої практики. Одночасно можна звернути увагу на недостатнє висвітлення окресленої проблематики в сучасній українській правничій літературі, що також вплинуло на вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ “Роль та місце органів внутрішніх справ у розбудові правової демократичної держави”, тема дисертації безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного і трудового права на 2003-2008 роки за темою “Актуальні проблеми захисту особистих немайнових та майнових прав громадян”.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо правового забезпечення (захисту) судом житлових прав і інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення, у тому числі розроблення рекомендацій щодо вдосконалення цивільного і житлового законодавства України, практики їх застосування. Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі основні задачі, які необхідно було вирішити:
- визначити правову природу права фізичної особи, у тому числі члена сім’ї власника жилого приміщення, на житло;
- виявити проблеми судового захисту прав та законних інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення та запропонувати конкретні заходи щодо їх подолання у правозастосовчій практиці;
- запропонувати шляхи вдосконалення чинного цивільного та житлового законодавства України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є права людини на житло та на судовий захист цього права.
Предметом дисертаційного дослідження є судовий захист прав та інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу явищ, які досліджуються. Це дозволило проаналізувати правовий статус членів сім’ї як елемент житлових правовідносин, що перебувають у процесі постійного розвитку. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалися законодавство та практика його застосування; історичний метод, що дозволило дослідити специфіку регулювання житлових відносин в конкретних історичних умовах, динаміку його розвитку; метод порівняльного аналізу, за допомогою якого порівнювалося вирішення питань правового регулювання житлових відносин у різних країнах. На цій методологічній основі здійснювалися збір, обробка й аналіз емпіричного матеріалу.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень таких вітчизняних та зарубіжних цивілістів, фахівців інших галузей правової науки, як С. С. Алексєєв, С. І. Аскназій, Ш. М. Асьянов, Р. А. Байрамов, Ю. Г. Басін, І.А. Бірюков, Є. В. Богданов, С. Н. Братусь, І.Л. Брауде, В.В. Бутнев, І. С. Вишневська, Н. Л. Вороніна, М. К. Галянтич, К. А. Глухов, Б. М. Гонгало, В.С. Гопачук, В. П. Грибанов, О. В. Дзера, О. І. Дзера, В. А. Дозорцев, Р. Б. Досанова, П. Н. Дятлов, Н. Д. Єгоров, П.Ф. Єлісейкін, І.В. Жилінкова, Ю. О. Заїка, В. А. Золотар, Т. І. Іларіонова, О.С. Йоффе, Г.І. Коваленко, О. А. Красавчиков, Л. В. Крашенинников, В. А. Кройтор, І.Д. Кузьміна, І. М. Кучеренко, В.Н. Литовкін, К. І. Манаєв, Р. П. Мананкова, І. Б. Марткович, В. Ф. Маслов, Є. О. Мічурін, О. О. Михайленко, Г. В. Міщенко, В. А. Нагорняк, П.С. Нікитюк, Г. А. Окропирідзе, А. І. Пергамент, Д. А. Петров, Т. І. Погодіна, А. Г. Потюков, І. П. Прокопченко, Ж. М. Пустовіт, Ю. К. Райхер, С. О. Салтанова, Н. О. Саніахметова, Г. А. Свердлик, П. І. Седугін, М. І. Сібільов, С. О. Сліпченко, В. О. Сисоєв, О. В. Соболев, Л. О. Терехіна, А. А. Титов, Ю. К. Толстой, Є. О. Харитонов, Ю. С. Червоний, Д. М. Чечот, В. Ф. Чигір, О. Н. Юніна, В. Ф. Яковлєв та інші.
Нормативною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство окремих іноземних країн. У ході дослідження опрацьовувалася монографічна та навчальна література, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, окремі правові позиції, висловлені судовою колегією з цивільних прав Верховного Суду України, практика апеляційного суду Одеської області, Малиновського районного суду м. Одеси, інших районних судів м. Одеси.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній цивільно-правовій науці на рівні дисертаційного дослідження визначено особливості правового положення (статусу) членів сім’ї власника жилого приміщення, у тому числі колишніх, сформульовано низку положень щодо судового захисту прав і інтересів вказаних осіб, які враховують сучасний стан цивільного, житлового законодавства та досягнення цивілістичної думки України. Основні положення дисертації, яким притаманна наукова новизна, полягають у наступному.
1. Розвинуто положення щодо визначення правової природи права на житло як природного права кожної людини, яке є одним із невід’ємних елементів правоздатності фізичних осіб.
2. По-новому, виходячи з концептуальних положень ст.. 47 Конституції України, виокремлено складові реалізації права на житло, до яких належать можливості: 1) побудувати або придбати житло у власність; 2) отримати в користування житло, що є об’єктом права державної, комунальної власності або взяти в найом об’єкт, що перебуває в приватній власності; 3) набути право користування житлом в якості членів сім’ї власника житла, а також в якості осіб, які постійно проживають із наймачем житла, і передбачає стабільне користування житлом в умовах свободи вибору місця проживання і цивілізованого (безпечного) середовища існування, яке забезпечується державними гарантіями недоторканості житла і недопущенням свавільного його позбавлення.
3. Наведено додаткові аргументи щодо визначення житлових правовідносин, як відносин, що направлені на реалізацію конституційного права на житло з метою задоволення житлової потреби. У зв’язку з цим, дістала додаткового обґрунтування позиція, що відносини, які виникають у зв’язку з відведенням земельної ділянки для будівництва, будівництвом і придбанням у власність житла, не є житловими.
4. Уперше визначено та охарактеризовано специфічні ознаки житлових правовідносин між власником жилого приміщення і членами його сім’ї, в тому числі колишніми, які є сервітутними, речовими, мають особистий характер і виникають за наявності складного юридичного складу, до якого входять вселення і проживання з власником житла в якості члена його сім’ї.
5. Уперше обґрунтовано необхідність закріплення у ст. 405 ЦК України положення, що на вселення і проживання неповнолітніх дітей членів сім’ї власника, які не досягли чотирнадцяти років, згода власника не потрібна.
6. На відміну від судової практики, що склалася, по-новому вирішено питання щодо збереження права користування жилим приміщенням членами сім’ї власника у разі його заміни. Обґрунтовано пропозицію щодо законодавчого закріплення збереження права користування житлом за вказаними особами при переході права власності до іншої особи, якщо при вселенні не було передбачено іншого, а також за наявності обставин, передбачених законом.
7. Наведені додаткові аргументи на користь законодавчого закріплення судового попередження члену сім’ї власника жилого приміщення у разі порушення ним житлових обов’язків при розгляді справ про його виселення без надання іншого жилого приміщення. Уперше обґрунтовано пропозицію надати суду право з урахуванням конкретних обставин справи виселяти членів сім’ї власника житла без надання іншого жилого приміщення без попереднього застосування заходів судового попередження, якщо подальше спільне проживання з ними може спричинити тяжкі наслідки для власника житла або членів його сім’ї.
8. По-новому визначено юридичну природу відсутності без поважних причин члена сім’ї власника жилого приміщення за місцем проживання понад строки, встановлені законом, як різновид зловживання правом на користування житлом.
9. Наведено додаткові аргументи щодо уніфікації судової практики при розгляді справ про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням новим власником і членами його сім’ї, якщо колишній власник або члени його сім’ї не були зняті з реєстрації за колишнім місцем проживання.
Обґрунтованість висновків та пропозицій дисертаційної роботи підкріплюється комплексом досліджень із застосуванням загальних і спеціальних методів, які здійснені на підставі аналізу спеціальної літератури, нормативно-правових актів та судової практики.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її положення є певним доробком у системі наукових знань про судовий захист прав та інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення. Прикладне значення можуть мати ті результати дослідження, в яких пропонуються шляхи вдосконалення житлового і цивільного законодавства України, а також судової практики їх застосування. Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів “Цивільне та сімейне право України”, “Житлове право України” та ін. Окремі положення дисертації можуть стати основою і для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, доповідалися і обговорювалися на П’ятій міжнародній науково-практичній конференції “Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини: теорія і практика” (м. Київ, 1999 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення сімейного законодавства України” (м. Одеса, 2001 р.); 5-й Звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2002 р.); на 1-й та 2-й міжнародних науково-методичних конференціях “Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2001 р., 2002 р.). Крім того, дисертація пройшла рецензування та обговорення на кафедрі цивільного і трудового права Одеського юридичного інституту НУВС (2004 р). Окремі положення і висновки дослідження використовувалися автором в лекціях та на практичних заняттях, що проводяться в Одеській національній юридичній академії.
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 7 наукових статтях, з яких 6 опубліковано у виданнях, визнаних ВАКом України фаховими для юридичних наук.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За сучасних умов особливого значення набуває розвиток приватного права в житловій сфері. Держава повинна розробити відповідне соціально спрямоване законодавство, не зупиняючись на прийнятті нового ЦК. При проведенні житлової реформи необхідно виходити із двоякої природи житла (як соціального і економічного блага), яке надається в межах соціальних норм безоплатно, поза його межами на оплатних умовах, що відповідає змісту і сенсу ст.. 47 Конституції України. Ці концептуальні засади забезпечення житлом, які закріплені в Конституції України, безпосередньо впливають на визначення правової природи права на житло, що є одним з найважливіших елементів правоздатності, і за чинним українським законодавством має два елементи: право на отримання житла (за наявності передбачених у законі умов) і право на користування житлом. Проведене дослідження підтверджує необхідність розробки поняття “громадяни особливої соціальної групи”.
Соціально-економічна гострота проблеми забезпечення житлом наразі привертає особливу увагу дослідників до питань реалізації конституційного права особи на житло. Оскільки таке право належить особі від народження, незалежно від будь-яких обставин, особливої актуальності набуває питання реалізації права на житло особами, які не є власниками жилого приміщення, в якому вони проживають, зокрема – й членами сім’ї власника жилого приміщення.
Під правом на житло слід розглядати гарантовану законом можливість придбання громадянином житла за тими чи іншими підставами і стабільне користування ним в умовах свободи вибору місця проживання і цивілізованого середовища існування при забезпеченні державою гарантій недоторканності житла і недопущення свавільного його позбавлення.
Право на житло є найважливішим з речових прав, яке характеризується певними особливостями, що випливають із великого значення житла в задоволенні життєвих потреб кожної людини. Тому речове право на житло виражає не тільки принципи цивільного права, але також деякі принципи соціального захисту, надаючи в ряді випадків пріоритет захисту інтересів громадян, які проживають у житлі.
Право на житло членів сім’ї власника жилого приміщення включає в себе право на отримання житла, право на користування ним, право на покращання житлових умов, право на використання житла для особистого проживання, право на безпечне для проживання середовище та право на недоторканність житла. Однією з найбільш вагомих і дієвих гарантій права члена сім’ї власника жилого приміщення на житло є можливість його судового захисту. Ця можливість, як саме право на житло, належить кожній особі, незалежно від того, чи є вона власником жилого приміщення. Право на судовий захист виникає з моменту початку вчинення дій, що загрожують праву на житло члена сім’ї власника жилого приміщення, чи виникнення загрози вчинення таких дій.
Житлові спори є досить поширеними в судовій практиці і вважаються найбільш складними, що пояснюється цілою низкою причин. До них належить недосконалість правового регулювання вказаних правовідносин, недостатнє теоретичне обґрунтування, різноманітність судової практики і їх особливе значення. Втім найчастіше використання судової форми пов’язано саме з тим, що судова форма захисту є найбільш ефективною.
Виконане дослідження дозволяє розглядати житлові правовідносини як відносини, направлені на задоволення потреби кожного у житлі, на реалізацію конституційного права на житло. При цьому відносини, що виникають у зв’язку з будівництвом і набуттям у власність житлового будинку або його частини, не є житловими. Специфічними ознаками житлових правовідносин членів сім’ї власника слід вважати: а) специфічність об'єкта житлового правовідношення; б) особливий суб'єктний склад; в) складні підстави виникнення, структура та зміст житлового правовідношення г) житлове правовідношення перебуває у взаємодії з відносинами власності.
Нормативне визначення меж, які визначають свободу власника, торкаючись, перш за все, повноваження, які входять до змісту права власності. Повернення права приватної власності у “правове поле” примушує законодавця вирішувати колізію інтересів між власником і іншими особами.
Статус члена сім’ї – це сукупність прав і обов’язків, який дозволяє користуватися жилим приміщенням на законній підставі за умови вселення, постійного проживання, ведення спільного господарства, а його втрата не позбавляє права на користування житлом.
На законодавчому рівні має бути закріплено збереження права користування жилою площею за колишніми членами сім'ї власника при переході права власності (якщо при вселенні не було передбачено іншого) до іншої особі шляхом попереднього укладання з ними договорів найму строком не менш трьох років, а щодо неповнолітніх з числа колишніх членів сім'ї власника – до досягнення ними повноліття.
Заходи захисту і відповідальності, які застосовуються у разі порушення прав і інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення, повинні ефективно їх відновлювати і захищати. При цьому такі заходи (особливо, найбільш суворий з них – виселення з жилого приміщення) мають застосовуватися лише судом і на підставах, визначених законом (житлові правопорушення), які пропонується уточнити.
Для вдосконалення правового регулювання судового захисту прав і інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення, доцільно введення судового попередження. Крім того, необхідно доповнити частину 2 ст. 406 ЦК України реченням такого змісту: “До обставин, які мають істотне значення належать потреба власника та нових членів його сім’ї в житлі, наявність у колишніх членів його сім’ї іншого житла, достатній життєвий рівень членів сім’ї власника житла, який свідчить про можливість придбання або отримання в користування житла тощо. Право користування чужим житлом (сервітут) припиняється за рішенням суду, який визначає для відповідача строк, необхідний для вільного вибору місця проживання”; закріпити в проекті нового ЖК України наступне положення: “На вселення членом сім’ї власника неповнолітніх дітей, які не досягли чотирнадцяти років, згоди власника не потрібно”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Конституция Российской Федерации. – М.: Юридическая литература, 1993 .
3. Гражданский кодекс. Принятый на IV сессии Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета // Собрание узаконений. – 1922. – № 71. – Ст.ст. 904, 905.
4. Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року: док. ООН/PES/217 А Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у ньому, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, а також на неухильне поліпшення умов житла Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 р. (// Інформаційно-пошукова система “Нормативні акти України”. – Київ: АТ Інформтехнологія, 2004.
5. Цивільний кодекс Української РСР: Закон Української РСР від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № . – Ст. 284.
6. Житловий кодекс Української РСР: Закон від 30 червня 1983 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. - Додаток до № 28. – Ст. 573.
7. Жилищный кодекс УССР. Научно-практический комментарий / М.А. Голодный, П.Н. Дятлов, В.И. Жуков и др. – К.: Вид-во „Політ. літератури України”. – 1990. – 542 с.
8. Жилищный кодекс РФ. – М., 1994. – 56 с.
9. Про власність: Закон Української РСР від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
10. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16. – Ст.200.
11. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон Української РСР від 21 березня 1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 21. – Ст.252.
12. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон України від 19 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 524.
13. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6 листопада 1991 року. Офіційне видання. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”. – 2004.
14. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
15. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22 жовтня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 45. – Ст.425.
16. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 4. – Ст.18.
17. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
18. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст.207.
19. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 38. – Ст.348.
20. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям: Закон України від 1 червня 2000 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 35. – Ст.290.
21. Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України: Закон України від 17 травня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 147.
22. Про житлово-комунальні послуги: Закон України від 24 червня 2004 року Відомості Верховної Ради України. – Офіційний Вісник України. – 2004. – № 30. – Ст. 1985.
23. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 березня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
24. Проект Житлового кодексу України (реєстрац. № 3584) внесений Кабінетом Міністрів, прийнятий за основу згідно з Постановою Верховної Ради України від 29 червня 2004 року // База даних „Нормативні акти України”: версія „Експерт”. – Київ: АТ Інформтехнологія, 2005.
25. Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) // Офіційний Вісник України. – 2003. – № 28. – Ст. 1377;
26. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про приватизацію державного житлового фонду) від 28 вересня 2000 року: справа № 1-37/2000 // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 40.
27. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (справа щодо прописки) від 14 листопада 2001 року: справа № 1-31/2001 // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 5.
28. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року: справа № 1-1/2002 // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2.
29. Рішення Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа № 18-рп/2004 про охоронюваний законом інтерес) Офіційний Вісник України. – 2004. – № 50. – Ст. 3288.
30. Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року у справі за конституційним зверненням Ярового Сергія Івановича та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків): Справа № 1-2/2004 // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – № 1.
31. Концепція державної житлової політики: Постанова Верховної Ради України від 30 червня 1995 року //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 27. – Ст.200.
32. Основні напрямки забезпечення житлом населення України на 1999 - 2005 роки: схвалено Указом Президента України від 15 липня 1999 року – Офіційний Вісник України. – 1999. – № 28.
33. Про прийняття за основу проекту Житлового кодексу України: Постанова Верховної Ради України від 29 червня 2004 року // База даних „Нормативні акти України”: версія „Експерт”. – Київ: АТ Інформтехнологія, 2005.
34. Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду": Постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 // База даних „Нормативні акти України”: версія „Експерт”. – Київ: АТ Інформтехнологія, 2005.
35. Про затвердження комплексної програми реконструкції кварталу міста Одеси в межах вул. Середньофонтанської, пров. Садового, вул. Слепньова, пров. Бісквітного, пров. Середньофонтанського”: Рішення Одеської міської ради № 1856-ХХІV від 18 листопада 2003 року // Інформаційно-пошукова система “Нормативні акти України”. – Київ: АТ Інформтехнологія, 2005.
36. Про збереження житлового фонду і поліпшення житлового господарства в містах СЗ СССР: Постанова ЦВК і РНК СРСР від 17 жовтня 1937 р. – 1937. – № 69. – Ст. 314.
37. Официальный сайт Конституционного суда Республики Беларусь // ncpi.gov.by/constsud
38. Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, пов’язаних з вихованням дітей: Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 7 грудня 1979 року // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1980. – № 1. – С. 32.
39. Сборник действующих постановлений Пленума Верховного Суда СССР 1924-1986. – М.,1987. – 1039 с.
40. О судебной практике по применению Основ жилищного законодательства Союза ССР и союзных республик. (Обзор судебной практики) // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1984. – № 1. – С. 35-36.
41. О некоторых вопросах, возникающих в судебной практике при применении ЖК РСФСР: Постановление Пленума Верховного Суда РСФСР № 5 от 26 декабря 1984 г. // Бюллетень Верховного Суда РСФСР. – 1985. – № 3. – С.7.
42. Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України: Постанова Пленуму Верховного суду України № 2 від 12 квітня 1985 року – Постанови Пленуму Верхового Суду України (1963-2000). Т.1. – К.: А.С.К., 2000. – С. 156-157; Про практику розгляду судами України справ про спадкування: Постанова Пленуму Верховного суду України № 4 від 24 червня 1983 року // Постанови Пленуму Верхового Суду України (1963-2000). Т.1. – К.: А.С.К., 2000. – С. 148-154.
43. О практике применения судами жилищного законодательства: Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 3 апреля 1987 г. // Бюллетень Верховного суда СССР. – 1987. – №3.
44. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року. – Постанови Пленуму Верхового Суду України (1963-2000). Т.1. – К.: “А.С.К.”, 2000. – С. 23–28.
45. Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України: постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року // Постанови Пленуму Верхового Суду України (1963-2000). Т.1. – К.: “А.С.К.”, 2000. – С. 178-193
46. Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом: Інформаційний лист ВАСУ № 01-8/98 від 31.01.2001 // Інформаційно-пошукова система „Нормативні акти України” – К.: Інформтехнологія, 2005.
47. Практика судів України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – №2. – С. 115-116.
48. Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного суду України від 9 жовтня 1996 року // Рішення Верховного суду України. – 1997.
49. Справа Аверина –Веселова //Бюллетень Верховного Суда РФ. – 1996. – № 5. – С. 8.
50. Рішення Івано-Франківського обласного суду від 10 квітня 1997 року // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1.
51. Ухвала судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 12 вересня 2001 року // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 2.
52. Судова практика Верховного Суду Української РСР // Радянське право. – 1979. – № 7. – С. 86.
53. Справа № 2-731/1992 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.
54. Справа № 2-341/1995; № 2-443/1995 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.
55. Справи № 18/1203-97, № 18/1205-97, № 18/1206-97, № 18/1207-97, № 18/1208-97, № 18/1209-97, № 18/1210-97, № 18/1211-97,№ 18/1212-97, № 18/1213-97, № 18/1214-97, № 18/1215-97, №18/1216-97, № 18/1217-97,№ 18/1218-97, № 18/1219-97, № 18/1220-97, № 18/1221-97, № 18/1222-97, № 18/1223-97, № 18/1314-97; № 2-924/ 1997; № 2-215/ 1997 р. // Архів Малиновського районного суду м. Одеси за 1997 р.
56. Справа № 2-1835/98; № 2-1614/98 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.
57. Справа № 2-800/2000; № 2-814/2000; № 2-194/2000; № 2-946-2000; № 2-2610/2000; № 2- 1547/2000, № 2-814/2000, № 2-814/2000.
58. Справа № 2-1039 -2001; № 2-2120 /2001 ; № 2-1404/2001; 2-2418/2001; № 2-2418/2001; № 2- 1106/2001; № 2-511 /2001 ; № 2-111/2001; № 2-261/2001; № 2-21-99 / 2001; № 2-2220 /2001, № 2- 1106/01; 2-1404/2001; № 2-488/2001 // Архів Малиновського районного суду м. Одеса
59. Справа за № 2-1833 / 2002; № 2-502/2002; № 2- 81/2002; № 2- 344/2002; № 2- 449/2002 ; № 2-726 /2002; № 2-25/2002 № 2-1622/2002; № 2-726 /2002; № 2 – 342 /2002; 2– 342 /2002; № 2-548 /2002 // Архів Малиновського районного суду.
60. Справа № 2-162/2003; № 2-2830 /2003, № 2-6283/2003№№ 2-382/2003, № 2-2154/2003; № 2-2457/2003; № 2-389/2003; № 2-8403/2003; № 2-880/2003; № 2-239/2003; № 2-368/2003; № 2-160/2003 ; № 2-75/2003 // Архів Маліновського районного суду м. Одеси.
61. Справа № 2-816/2004; № 2-2053/2004; № 2-589/2004; № 2-117 /2004 ; № 2-4918/ 2004 // № 2-816/2004 № 2-816/2004; № 2-787/2004; № 2-2957 /2004; № 2-2957 /2004; № 2-51 /2004; № 2-3214/2004; № 2-443/2004; № 2-62/2004; № 2-51/2004; № 2-1178/2004, № 2-303/2004 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.
62. Справа № 2-1649/2004 // Архів Київського районного суду м. Одеси
63. Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 8 листопада 2000 року // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 3 . – С. 7-8.
64. Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 9 жовтня 1996 року // Рішення Верховного Суду України. – 1997.
65. Судова практика // Рішення Верховного Суду України. Щорічник. – 1998. – С. 33-34;
66. Судова практика // Рішення Верховного Суду України. Щорічник. – 2000. – С. 34-35;
67. Пункт 93 окремих правових позицій Верховного суду України // Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За ред.. П.І. Шевчука. – К., 2002. – С. 103, С. 339-340.
68. Ухвала судової палати в цивільних правах Верховного Суду України від 6 листопада 2002 р. // Рішення ВСУ. Щорічник – 2003. – С. 16-17.
69. Пункт 110 Правових позицій, висловлених судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України у зв’язку з аналізом причин перегляду судових рішень в цивільних справах у 1996-1998 році. – Судові прецеденти щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. – Харків, 2000. – С. 71, 73-76.
70. Рішення судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 жовтня 2003 року // Вісник Верховного суду України. - 2004. – № 3. – С. 10.
71. Ухвала судової палати в цивільних справах ВСУ від 24.03.2004 – Справа № 2-368 /2003 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.
72. Вирок Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 1995 року //Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1.
73. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України 5 серпня 1998 року // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 5. – С. 12.
74. Судова практика // Рішення Верховного суду України. – 1997. – С. 23-25
75. Судова практика // Рішення Верховного Суду України. Щорічник. – 1998. – С. 25-26.
76. Судова практика // Рішення Верховного Суду України. Щорічник. – 2003. – С. 16-17.
Річний звіт Малиновського районного суду м. Одеси за 2004. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Офіційний сайт Верховного суду України. – http://www.scourt.gov.ua.
77. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2003 р. за даними судової статистики // Офіційний сайт Верховного суду України. – http://www.scourt.gov.ua.
78. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій справ // Юридичний вісник. – № 21. – 2001.
79. Справа за запитом Муромського міського народного суду Володимирської області і скаргами громадян Є.Р. Такновой, Є.А. Оглобліної, А.Н. Ващука щодо перевірки конституційності частині першої і пункту 8 частини другої ст. 60 ЖК РРФСР // Официальный сайт Конституционного суда Российской Федерации: www.ks.rfnet.ru
80. Ухвала судової палата з цивільних справ Верховного Суду України від 12.09.2001 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 2.
81. Решение Конституционного суда Республики Беларусь 25 червня 1996 р.: дело № З-38/96 “О соответствии Конституции статьи 70 Жилищного кодекса Республики Беларусь”//Официальный сайт Конституционного суда Республики Беларусь ncpi.gov.by/constsud.
82. Судова практика // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 4. – С. 18-19.
83. Постанова Президія Івано-Франківського обласного суду в постанові від 08.08.1997 // Інформаційно-пошукова система „Нормативні акти України” – К.: Інформтехнологія, 2005.
84. Рішення Верховного Суду України, 20 квітня 1999 р. // Інформаційно-пошукова система „Нормативні акти України” – К.: Інформтехнологія, 2005.
85. Судова практика // Рішення Верховного Суду України. – 1998 . – С. 36.
86. Рішення Верховного Суду України від 20 квітня 1999 р. // Інформаційно-пошукова система “Нормативні акти України”. – Київ: АТ Інформтехнологія, 2005.
87. Правові позиції висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв’язку з аналізом причин перегляду судових рішень в цивільних справах у 1996-1998 році. – Судові прецеденти щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. – Харків, 2000. – 323 с.
88. З прокурорського нагляду // Право України. – 1997. – №7. – С.72-73.

Наукова та практична література

89. Абова Т.Е. Охрана хозяйственных прав предприятий. – М., 1975. – 115 с.
90. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда // Проблемы социалистического права – М., 1939. – Т 1.
91. Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. – 1946. – № 6. – С. 21-33.
92. Аксназий С.И. Очерки хозяйственного права СССР. – Л., 1926.
93. Аксназий С. И. Советское жилищное право. – М., 1940.
94. Аксназий С.И., Брауде И.Л., Пергамент А.И. Жилищное право. – М., 1956.
95. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Вып. 2. Свердловск, 1964. – 521 с.
96. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – Свердловск, 1972. – 446 с.
97. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юридическая литература, 1981. – Т.1. – 359 с.
98. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юридическая литература, 1982. – Т.2. – 360 с.
99. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплекс¬ного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
100. Алешин В.В. Теоретические проблемы и практика расследования преступлений, сопряженных с отчуждением жилья граждан: Автореф. дисс...канд. юрид. наук: 12.00.09 /Томский государственный университет. – Томск, 1999. – 27 с.
101. Антонов В.Н. Преступные посягательства на рынок жилья (криминологические и уголовно правовые аспекты): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 /Дальневосточный государственный университет. – Владивосток, 1998. – 20 с.
102. Ардашкин В.Д. Меры защиты (пресечения) в советском административном праве: Автореф. дис... канд. юрид. наук.: 12.00.07. – Томск, 1968. – 22 с.
103. Асьянов Ш.М. Правовое обеспечение жилищных интересов членов семьи нанимателя в домах местных советов. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Саратовский ордена „Знак почета” юридический институт им. Д.И. Курского – Саратов, 1987. – 17 с.
104. Байрамов Р.А. Права и обязанности членов семьи в жилищных правоотношениях. Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.03 /Московский ордена Ленина, ордена Октябрьской Революции и ордена Трудового Красного Знамени государственный университет им. М.В. Ломоносова – М., 1983. – 17 с.
105. Бандурко І.В. Цивільно-правові основи приватизації житла в Україні: Дис… канд. юрид. наук. – Харків, 1998. – 185 с.
106. Баринов Н.Н. Прекращение договора найма жилого помещения в ведомственном доме /Под ред. Ю.Х. Калмыкова. – Саратов: из-во Саратовского университета, 1978. – 161 с.
107. Бару М., Пушкин А., Сибилев М. Конституційне право на жилу площу // Радянське право. – 1979. – № 10. – С. 12 – 16.
108. Бару М. И., Пушкин А. А., Сибилев М. Н. Понятие и юриди¬ческая природа права на жилище // Основы советского жилищного законодательства: Межвузов, сб. науч. тр. – Свердловск, 1981. – С. 56 –62.
109. Басин Ю. Г. Вопросы советского жилищного права. – Алма-Ата, 1963. – 143 с.
110. Басин Ю.Г., Попов И.И. О жилищных правах советских граждан. – Алма-Ата, 1966. – 167 с.
111. Басин Ю.Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ гражданского законодательства и гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – Саратов, 1971. – С. 32 – 37.
112. Басин Ю.Г. Усиление гарантий защиты жилищных прав граждан // Советское государство и право. – 1982. – № 1. – С. 12-17.
113. Басин Ю.Г. Вещные права на жилище // Басин Ю.Г. Избранные труды по гражданскому праву. – СПб.: Юридический центр пресс, 2003. – С. 297-306.
114. Богданов Е. В. Право на жилище – конституционное право со¬ветских граждан // Проблемы правоведения: Межвузов, респ. науч. сб. Вып. 37. – Киев, 1978. – С. 32-42.
115. Богданов Е. В. Правовое регулирование пре¬доставления жилой площади в домах государственного фонда: Ав¬тореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков, 1979. – 21 с.
116. Богданов Е.В. Правовые проблемы удовлетворения жилищных потребностей граждан в условиях перехода к рынку. Автореф. дисс…д.ю.н.: 12.00.03. – Харьков, 1993. – 32 с.
117. Бойков А.Д. Судебная реформа: обретения и просчеты // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 17 – 21.
118. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск. – 1967. – 260 с.
119. Брагинский М.И. Осуществление и защита гражданских прав (Сделки. Представительство. Доверенность. Исковая давность) // Вестник ВАС РФ. – 1995. – № 7. – С. 23 –27.
120. Братусь С., Утевский Б. Рецензия на „Ученые записки Всесоюзного института юридических наук НКЮ СССР”. Вып.2 // Социалистическая законность. 1941. – №3–2. – С.23 –26.
121. Братусь С.Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав // Советское государство и право. – 1949. – № 8. – С. 34 – 38.
122. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Госюриздат, 1950. – 288 с.
123. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М., 1976. – 216 с.
124. Бронштейн Н.И. Право на жилую и дополнительную площадь. Уплотнение и заселение. – М.: Правовая защита, 1926.
125. Бринцев О. Визнання права як спосіб його захисту в цивільному законодавстві України. – Вісник Академії правових наук. – 2004. – № 1 (36). – С. 81-85.
126. Будзилович И.С., Голодный М.А., Сиволобова Г.С. Типовой устав жилищно-строитель¬ного кооператива (комментарий). – Киев, 1979. – 80 с.
127. Бутнев В.В. Спор оправе и порядок рассмотрения дел искового производства // Спор о праве. Правоохранительные и регулятивные нормы. – Ярославль, 1983. – С. 74 – 81.
128. Бутнев В.В. К понятию механизма защиты субъективных прав // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток, 1989. – С. 50. – 55.
129. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав : Сб. науч. тр. / Яросл. гос. ун-т. В.В. Бутнев (отв. ред.) и др. – Ярославль : ЯрГУ, 1990. – 163 с.
130. Валявина Е. Рынок жилья и проблемы совершенствования законодательства // Правоведение. – 1992. – № 4. – С. 32 – 36.
131. Варкалло В. Ответственность по гражданскому праву / Пер. с польск. В.В.Залесского / Под ред. С.Н. Братуся – М.: Прогресс, 1978. – 328 с.
132. Васильев Л., Окропидзе Г. Жилищное законодательство как инструмент борьбы с антиобщественными явлениями // Советская юстиция. – 1987. – № 13. – С. 6-7.
133. Васильев Ю.С. Расторжение и изменение договора жилищного найма в судебном порядке. Автореф. дис... канд. юрид. наук.: 12.00.03. – М., 1961. – 17 с.
134. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность в СССР. – М. – Л., 1948. – 323 с.
135. Венедиктов А.В. Избранные труды по гражданскому праву : В 2 т. Т.2/ А.В.Венедиктов. – М.: Статут, 2004. – 555 с.
136. Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде. – СПб., 1997.
137. Вильнянский С.И. Обычаи и правила социалистического общежития. – Харьков, 1954.
138. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
139. Вишневская И.С. Права и обязанности члена ЖСК. – Ростов, 1978.
140. Вишневская И.С. Советское жилищное право /Отв. ред. С. И. Дудников; Рост. гос. ун-т им. М. А. Суслова. – Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та , 1986. – 106 с.
141. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С. 30-35.
142. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.01 /Національна академія наук України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – Київ, 2000. – 16 с.
143. Воложанин В.П. Уточнение некоторых категорий (понятий) искового производства // Сб.: Вопросы теории и практики гражданского процесса. – Саратов: Изд-во Саратовского Унив-та. – 1976.
144. Гаврилов Э.П. Комментарий Закона об авторских и смежных правах. – М., 1996. – 350 с.
145. Гаджиев Г.А., Пепелеев С.Г. Предприниматель. Налогоплательщик. Государство. Правовые позиции Конституционного суд РФ. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. – 592 с.
146. Галянтич М., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди //Право України. – 1999. – №9. – С.56-62.
147. Галянтич М.К., Коваленко Г.І. Житлове право України. – К.: Юрінком-Інтер, 2002. – 479 с.
148. Галянтич М., Комаровська-Чуркіна Ю. Виникнення та зміст права приватної власності на житло відповідно до новітнього цивільного законодавства України // Юридична України. – 2003. – № 7. – С. 13-14.
149. Галянтич М.К. Деякі питання методології житлового права України // Методологія приватного права. – К.: Юрінком-Інтер, 2003. – С. 197-208.
150. Галянтич М.К. Житлове право України. – К.: МАУП, 2003. – 237 с.
151. Гамбаров Ю.С. Прибавления к курсу лекций по общей части гражданского права согласованные с требованиями программы испытательной комиссии. – М., 1894. – С. 48-50.
152. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. – М., 1996. – 552 с.
153. Гетман Е.С. О жилищных правах и обязанностях: Пособие для слушателей народных университетов. – М., 1992.
154. Глухов К.А. Правовое обеспечение социальной справедливости в жилищных отношениях: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.03 /Московский ордена Ленина, ордена Октябрьской революции и ордена Трудового Красного Знамени государственный университет имени М.В. Ломоносова –1992. – 24 с.
155. Гончаренко М.Б. Речеві права на нерухомість. Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 1999. – 21 с.
156. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юрид. института. Вып.5. – 1954. – С. 85-87.
157. Гордон М.В. Лекции по советскому гражданскому праву. Часть вторая. – X., 1960. – 345 с.
158. Горшенев В.М., Недбайло П.Е. Юридическая процессуальная форма. – М., 1976. – С.13.
159. Гражданское право. Т.2. – М., 1970. – 574 с.
160. Гражданское право. В 2-х. Т. 2. Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. - М.: Бек, 1993. – 432 с.
161. Гражданское право: Учебник. В 3-х частях. Ч.1. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - СПб., 1996. – 550 с.
162. Гражданское право: Учебник. В 3-х частях. Ч. І / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М., 1997. – 526 с.
163. Гражданское право. Ч. II. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М., 1997. – 784 с.
164. Гражданское право. Т.1./ Под ред. Е.А. Суханова. В 2-х томах. Изд. второе. – М., 1998. – 816 с.
165. Гражданское право в вопросах и ответах. Учебное пособие / Под ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: Одиссей, 2001. – 416 с.
166. Гражданский кодекс Украины. Комментарий. В 2-х томах. Т.2 / Под ред. Е.О. Харитонова, О.М. Калитенко. – Харьков: Одиссей, 2004. – 1022 с.
167. Гревцов Ю.И. Инициатива и активность граждан в юридических отношениях // Правоведение. – 1986. – № 6. – С.5.
168. Грибанов В.П., Кабалкин А.Ю. Жилищные права советских граждан. – М., Знание, 1964. – 95 с.
169. Грибанов В.П. Основные проблемы осуществления и защиты гражданских прав. Автореф. докт. дис.: 12.00.03. – М., 1970. – 24 с.
170. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М., 1972. – 284 с.
171. Грибанов В.П. Основы советского жилищного законодательства. – М., 1976. – 96 с.
172. Гриба¬нов В.П. Основы советского жилищного законодательства: пособие для слушателей университетов. – М.: Знание, 1983. – 192 с.
173. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М., 1992 . – 204 с.
174. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав – М.: Статут, 2000. – 411 с.
175. Грибанов В.П. Интерес в гражданском праве // Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – 2-е изд., стереотип. – М.: Статут, 2001.
176. Гукасян Р.Е. Реализация конституционного права на судебную защиту // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную защиту и арбитражную защиту. Межвузовский тематический сборник. – Калинин: Калининский гос. унив-тет, 1982. – С. 6 –12.
177. Демидова Г.С. Ограничения права собственности граждан на жилые помещения //Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 64 – 69.
178. Денисов Н. Жилищная программа, новый этап // Коммунист. – 1990. – № 10. – С. 71 – 76.
179. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К., 2001. – 255 с.
180. Досанова Р. Б. Защита конституционного права граждан СССР на жилище на этапе предоставления помещений: Автореф. дис.. канд. юрнд. наук / Саратовский ордена “Знак Почета” юридический институт им. Д.И. Курского. – Саратов, 1983. – 19 с.
181. Дришлюк А.И., Долинская О.А. Право на жилье: некоторые вопросы правоприменения // Суспільство. Державо. Право. – Вип. 2. Цивільне право. – 2003. – С. 48-51.
182. Дятлов П.Н. Индивидуальное жилищное строительство. – Киев: Украiна, 1991. – 298 с.
183. Дудученко В.В. Ціннісно-правові аспекти судової влади та правосуддя // Судовий захист права власності. Матеріали науково-практичної конференції. Одеса, 25 червня 2004 року. – Одеса: Юрид літ , 2004. – С. 108-114.
184. Елисейкин П.Ф. Правоохранительные нормы: Понятие, виды, структура // Защите субъективных прав и гражданское судопроизводство // Ярославль, 1977. – С.88-92.
185. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис..канд. юрид. наук: 12.00.01. – Харків, 2002. – 19 с.
186. Ерошенко А.А. Личная собственность в гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1973. – 208 с.
187. Ерошенко А.А. Проблемы гражданского состояния в развитом социалистическом обществе. – Краснодар, 1980. – 157 с.
188. Жилінкова І. Договірний режим майна подружжя // Вісник Академії правових наук України. – 1990. – № 4 (19). – С. 114-121.
189. Жилінкова І. Поняття правового режиму майна подружжя // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – №2 (17)) – С. 156-164.
190. Жилінкова І. Правовий режим майна набутий спільною працею членів сім її // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – № 9. – С. 338 – 342.
191. Жилинкова І. Правовий режим спільності майна подружжя // Вісник Академії правових наук. – 1999. – № 3. – С. 88-94.
192. Жилінкова І. Імперативне і диспозитивне регулювання майнових відносин у сім’ї // Вісник Академії правових наук – № 1 (20) – 1999. – С. 115-120.
193. Жилінкова І.В. Поняття сім’ї в праві // Вісник університету внутрішніх справ. – 2000. – № 10. – С. 247-251.
194. Див.: Жилінкова Майнові відносини членів сім’ї: цілі та засоби правового регулювання // Вісник Академії правових наук. – № 2 (21) – 2000. – С. 106-114.
195. Жилінкова І.В. Проблеми правового режиму майна членів сім’ї. Автореф. дис. д.ю.н.: 12.00.03. – Харків, 2000. – 39 с.
196. Жилинкова И. Осуществление имущественных прав лиц до 18 лет. – Мала енциклопедія нотаріуса. – 2004. – № 2. – С. 13-16.
197. Жилищные права и обязанности советских граждан / Под ред. В.П. Цемко. – Киев: Наук. думка, 1988. – 300 с.
198. Житлове право України. Навч. посібник /За ред. В.С. Гопачука, Ю.О. Заїки. – К.: Істина, 2003. – 203 с.
199. Зайнуллина Т.Г. Жилье как объект экономических отношений в переходной экономике: Автореф. дис..канд. юрид.наук: 08.00.01. – Ростов-на-Дону, 1998. – 19 с.
200. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П.І. Шевчука. – К.: Видавничий дім “Юре”, 2002. – 414 с.
201. Зимарин В.Н. Лично-правовые гарантии воспитания несовершеннолетних по советскому семейному праву. Дисс... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков, 1981. – 182 с.
202. Зимелева M.B. Общая собственность в советском гражданском праве // Ученые записки ВИКЖ. – Вып.2., – М., 1941. – С. 64.
203. Зиоменко Ю. Й. Семья и право на жилую площадь в СССР: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков, 1970. – 2