СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНІСТИКИ МАРГАРЕТ ЕТВУД

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ВОРОНЦОВА МАРИНА ЮРІЇВНА

УДК 812.111(71) 19”

СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНІСТИКИ МАРГАРЕТ ЕТВУД

Спеціальність 10.01.04 література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник Потніцева Т. М.,
доктор філологічних наук, професор

Дніпропетровськ 2005

ЗМІСТ
ВСТУП. КАНАДСЬКА ЛІТЕРАТУРА СЬОГОДНІ: ОСНОВНІ
ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ........................................3

РОЗДІЛ 1. РОМАНІСТИКА М.ЕТВУД ЗА ОЦІНКАМИ
СУЧАСНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА......................................14
1.1. Проблеми й аспекти вивчення творчості М.Етвуд
у зарубіжному літературознавстві.................................................14
1.2. Романістика М.Етвуд в оцінках вітчизняного
літературознавства..........................................................................24
Висновки до розділу1...............................................................................29

РОЗДІЛ 2. СВОЄРІДНІСТЬ РАННЬОЇ РОМАНІСТИКИ М.ЕТВУД:
В ПОШУКАХ ТЕМИ, ПРОБЛЕМИ.................................................30
2.1. Їстівна жінка”: початок романної творчості сучасної
канадської письменниці....................................................................30
2.2. Роман За водною гладдю”: своєрідність концептосфери............43
2.3. Леді-оракул”: на перехресті життя та літератури.........................63
Висновки до розділу 2.............................................................................83

РОЗДІЛ 3. РОМАНИ М.ЕТВУД КІНЦЯ 70-80-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ:
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ..................................85
3.1. Життя до людини” канадський варіант романтичного
концепту Життя-в-Смерті................................................................85
3.2. Дистопія Історія, розказана Служницею” жанровий
експеримент.....................................................................................109
3.3. Котяче око” своєрідність інтертекстуальності.......................131
Висновки до розділу 3..........................................................................143

РОЗДІЛ 4. РОМАНИ М.ЕТВУД 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
(ANY MORE QUESTIONS?”).........................................................145
Висновки до розділу 3..........................................................................178

ВИСНОВКИ..........................................................................................................180

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................190

ДОДАТОК А.........................................................................................................214

ВСТУП

ХХ століття стало епохою, коли у світовий літературний процес входила творчість письменників таких історично й географічно відокремлених країн, як Австралія, Нова Зеландія, Канада та інші.
Література Канади, існуючи близько двох століть, а отже, будучи відносно молодою порівняно із західноєвропейською й американською літературою, переживала складний, але плодотворний період. Як слушно зазначає український літературознавець О.Федосюк [142], питання про те, що таке канадська література, ще півстоліття тому бентежило би багатьох спеціалістів із зарубіжної літератури: зовсім мало було відомо про словесність, яка загубилася на периферії світового літературного процесу” [142, 24]. Дослідник канадської літератури Д.Стоук (D.Stouck) вважає, що в Канаді національна літературна база була відсутня аж до середини ХХ століття, з’являлися лише окремі письменники, чию творчість не можна було розцінювати як єдину літературну традицію через надто велику часову дистанцію” між ними [262, 6].
У наші дні північноамериканська література відображає невпинний діалог старого з новим, орієнтацію на традиції та їх переосмислення: вона сприйнятлива до інших культур, але одночасно характеризується й свідомим ізоляціонізмом. Активне вивчення канадської літератури в усьому світі обумовлене перш за все сплеском яскравої творчості канадських письменників і появою в другій половині ХХ століття цілої плеяди нових помітних авторів (Р.Дейвіс, Дж.Дідіон, М.Енджел, М.Етвуд, М.Лоренс, Р.Райт, Дж.Стайрон та ін.), які прагнуть знайти свій шлях, не копіюючи усталені американські, англійські, французькі літературні моделі, а збагачуючи їх рисами, характерними лише для канадського регіону: для них важливе загальнолюдське й національне віюбиття. Інтерес до літератури північноамериканського регіону сьогодні підтверджений великою кількістю перекладів творів канадських письменників різними мовами світу. На думку літературознавців, які займаються на пострадянському просторі дослідженням канадської літератури (С.Бєлов [14], [15], О.Злобіна [59], Н.Овчаренко [91], [92], [93], [94], М.Пальцев [104], І.Прохорова [113], О.Федосюк [142]), її оригінальність полягає перш за все в національній своєрідності тематики: виявленні взаємовідносин між жителями Канади й іммігрантами, які оселилися на континенті, у проблемі діалогу регіональних англо- й франкоканадської літератур; в екогуманістичній темі (в акцентуванні проблеми героя-жертви і його фізичного й морального виживання в умовах сучасної реальності); в осмисленні світу, який потрапляє під згубний вплив цивілізації, й особливого ставлення до нього людини; у культурній ідентичності Канади, у трансформації сучасних пантеїстичних мотивів.
Проза Канади кінця ХХ століття оригінальна. Кожен із творів, що її представляє, є спробою підбивання певного підсумку вже пережитого й пошуку нових шляхів відображення національної самосвідомості.
Канон канадської літератури тісно пов’язаний з проблемою взаємодії різних культур. Неоднорідність канадської літератури результат співіснування різних етнічних груп, які проживають на континенті (індіанців, ескімосів, європейців, а в останні роки також іммігрантів з Азії й Африки), нестабільності й невідповідності їх розвитку єдиній для канадців самосвідомості. Це пов’язано з проблемою двомовності, існуванням двох літературних потоків, що відображають національну специфіку англомовної і франкомовної культури на території однієї країни. Проте такий розмаїтий склад населення Канади, мозаїчність” багатоетнічної культури як результат асиміляційного процесу національного самоствердження не стали перешкодою для тематичного й естетичного зближення цих двох потоків, втілення загального для всіх канадців світосприйняття, у більшості випадків, відображеного у подібному типі літературного героя, у схожій, на думку канадського дослідника С.Севіджа (D.Savage), сусідській свідомості” відносно США. Це відчуття, як вважає Н.Ф.Овчаренко, багато в чому визначило світосприйняття населення Канади [92, 11]*.
Останні десятиліття ХХ століття в літературі Канади стали значною мірою перехідним періодом, що представив небувалий спектр проблемної, тематичної, жанрової різноманітності художньої прози. У зв’язку з пожвавленням соціальних і духовних процесів у другій половині ХХ століття, серед яких найбільш значущим став рух, що отримав назву канадського культурного відродження” в 60-70-ті роки ХХ століття, канадська література збагатилась новими ідеями, жанрами (міський” роман, фермерський” роман), досягла художньої зрілості. У наші дні помітне її прагнення до політичного, ідеологічного, художнього самоствердження, до втілення найбільш гострих проблем сучасності.
У 70-ті роки ХХ століття з’являється цілий потік літературно-критичних праць, присвячених особливостям розвитку літератури Канади. Серед робіт відзначимо найвідоміші: Д.Джоунс (D.Jones) An Ancient Slang or a Modern” (1998) [255], Дж.Ейткен (J.Aitken) Who Cares About the Text” (1987) [155], М.Етвуд (M.Atwood) Second Words. Selected Critical Prose” (1982) [174], The Canadian Imagination” (1977) [188], Дж.Мосс (J.Moss) The Canadian Novel. Modern Times” (1982) [274], Н.Фрай Literary History of Canada. Canadian Literature in English” (1977) [221], Н.Овчаренко «Канадская литература ХХ века: 3 грани эволюции» (1991) [89]. Своє завдання дослідники вбачають у тому, щоб охопити сутність змін, які вже сталися, а також тих, які лише намітилися в канадському суспільстві. Серед змін, що вже відбулися”, Н.Ф.Овчаренко, наприклад, виділяє головну як для англо-, так і для франкоканадської літератури: завершення процесу національної самоідентифікації: обидві літератури відводять цій темі центральне місце, незважаючи на ряд існуючих відмінностей у характері її естетичного
______________________________
*Оскільки темою даного дослідження стало вивчення романістики М.Етвуд, яка співвідноситься з англомовним варіантом канадської літератури, то надалі мова буде йти саме про цей підвид літератури.
втілення” [92, 158]. На думку канадського дослідника Р.Дейвіса, одним із першочергових завдань справжнього канадського письменника є правдиве зображення канадської дійсності. В основу національного характеру жителя Канади покладено власні переконання, секрети, мрії, які, очевидно, і визначають своєрідність літературного героя з типово канадськими рисами: бажанням зрозуміти навколишнє життя, вникнути в найбільш серйозні й заплутані його колізії. Завдяки прийому сповідальності героя виявляється його тісний зв’язок з реальними процесами, які відбуваються в канадському суспільстві, а особливий акцент на психології, занурення в глибини свідомості й душі людини шлях до осягнення її суті, уміння вистояти у складних життєвих обставинах, коли руйнується, розсипається на фрагменти ілюзорний світ, що сприймався як справжній і незмінний.
Тенденція до психологізації оповіді одна з яскравих ознак англоканадської романістики, а жанровий різновид психологічного роману1* один з найбільш популярних. Внутрішні переживання героя, дослідження суті його характеру формотворна основа оповіді у творчості М.Келлегена, Х.Макленнана, Л.Коена, Дж.Бауерінга, Г.Маківена” [87, 44], яких називають авторами психологічного роману.
Однією з ключових фігур, метром сучасної канадської літератури є Маргарет Елінор Етвуд, народжена в 1939 році. Вона поет, прозаїк, літературний критик, громадський діяч. М.Етвуд є автором десяти психологічних романів, а також літературно-критичних праць. Її творчість визнана в усьому світі й відзначена великою кількістю нагород у галузі літератури (Molson Prize (1981), the Philips Information Systems Literary Prize (1986), Toronto Arts Award (1986), Ms Magazine’s Woman of the Year for 1986, the Ida Nudel Humanitarian Award from the Canadian Jewish Congress (1986), the American Humanist of the Year Award (1987), the Commonwealth Writers Prize (1992) and the Sunday Times Prize (1994)). Закінчивши університет у Торонто, __________________________________
* Арабськими цифрами позначені пояснення, подані в Додатку А” до роботи.
коледж Радкліфф, Гарвардський університет, М.Етвуд присвятила себе викладацькій праці. Нині вона почесний професор багатьох університетів Канади, США і Європи, де успішно читає лекції з літератури. Своєю творчістю М.Етвуд заявила про себе як про яскраву особистість і своєрідного письменника. Її романи отримали високу оцінку як проблемні, дотепні твори з логічно продуманим сюжетом і композицією.
Початок творчої діяльності М.Етвуд припав на період канадського культурного відродження” (60-ті початок 70-х років) руйнації сформованих у свідомості цілих поколінь читачів ідейно-образних і сюжетно-оповідних стереотипів, часу категоричного заперечення комерційно-конформістського руху, на думку більшості канадців, привнесеного, у національну культуру із США; часу, що минав під знаком розвитку й оновлення типово канадських” традицій. М.Етвуд за короткий час набула світової слави як виразниця жіночої теми, феміністського руху в літературі північноамериканського регіону нарівні з М.Лоренс та Е.Монро. Її творчість привертає до себе увагу вітчизняних (О.Злобіна, Н.Овчаренко, І.Прохорова) і зарубіжних літературознавців (С.Бєлов, М.Пальцев, Р.Аріас (R.Arias), П.Брайнс (P.Brains), Дж.Вудкок (G.Woodcock), М.Гудон (M.Guédone), М.Дворак (M.Dvořak), Ф.Дейві (F.Davey), Р.Клут (R.Cluet), Ф.Олл (F.All), Б.Поув (B.Powe), Н.Річлер (N.Richler), Р.Томсон (R.Thomson), Л.Хатчен (L.Hutcheon), Дж.Хенкок (G.Hancock)). Особливий інтерес дослідників викликає художнє вирішення центрального персонажа М.Етвуд як носія деяких загальних тенденцій і характерних рис героя сучасної канадської літератури, в цілому як концепта національної ментальності.
Як вважає північноамериканський літературознавець Р.Сазерленд (R.Sutherland) [301], в останні десятиліття ХХ століття образ канадського літературного персонажа трансформувався. Якщо в середині ХХ століття у творах корифеїв літератури Канади Х.Макленнана (H.MacLennan), В.Мітчелл (W.Mitchell), М.Лоренс (M.Laurence) він не був таким, що запам’ятовується читачеві своєю індивідуальністю й національною специфікою, то сьогодні картина значно змінилася. На сучасному етапі розвитку канадської літератури примітним став її впізнаваний герой, занурений у внутрішню боротьбу з самим собою. Це сильна особистість, яка прагне до ідентифікації себе як канадця, сподівається тільки на себе, довіряє лише самій собі. Одну з суттєвих відмінностей сучасної американської і канадської літератури дослідники і вбачають у типі героя, поставленого в центр твору. Так, Р.Сазерленд вважає, що, на відміну від героя літератури США (індивідуаліста, часом самовдоволеного), герой канадської літератури є охоронцем вікових національних цінностей, які склалися, і символізує сам процес змін сучасного канадського суспільства” [301, 16].
Важливо відзначити і той факт, що в кінці ХХ століття головним героєм у творах канадських авторів усе частіше стає жінка, чия природа, спосіб мислення, відчування, світосприйняття починають сьогодні по-новому сприйматися в ієрархії цінностей. Водночас чітко формується потреба сучасної жінки побачити себе не чоловічими, а власне жіночими очима, спробувати визначити свою природу не як щось похідне від чоловічих потреб, не як інше”, а як своє”, у своїй власній культурній самоцінності” [28, 112]. Можливо, інтерес до жінки, виявлений канадськими авторами, обумовлений тим, що однією із головних інтенцій ХХ століття в Канаді було протистояння цивілізації Заходу і США, заснованій на націоналізмі, індивідуалізмі, агресивній психології завоювання й освоєння, традиційно приписуваних культурою чоловічому менталітету” [28, 82]. Своїм прагненням не зрівнятись з чоловіком, а дистанціювати своє особливе я” жінка як художній образ втілювала протест проти агресивної цивілізації з вимогами, щоб ця цивілізація, груба й надто загально”-людська, призупинилась і задумалась, перш ніж зламати й остаточно забруднити це тендітне і ніжне я” [115, 245]. Жінка здатна, як здається, гостріше й емоційніше відчувати протиріччя буття і своєї душі. Її внутрішній світ сублімує найвищою мірою індивідуальну й національну специфіку свідомості людини кінця ХХ століття. Така героїня і з’являється на сторінках романів М.Етвуд.
У своїй творчості, у центр якої часто поставлена жіноча доля й жіноче світовідчуття, М.Етвуд утілює універсальні для канадської літератури проблеми її часу: утвердження національної свідомості і національної літературної творчості; філософсько-культурологічну проблему виживання”, якій присвячено спеціальне літературознавче дослідження (Survival: A Thematic Guide to Canadian Literature”, 1972) [177], де, як вважає І.Прохорова, М.Етвуд і сфокусувала основні положення й художні пошуки канадських письменників 60-70-х років ХХ століття” [114, 102]. Продовжуючи традиції міфоепічної школи Н.Фрая, М.Етвуд стала автором так званої теорії жертовності”, що перегукується з основними модусами екзистенціальної етики. Згідно з концепцією, висунутою канадською письменницею, в основі будь-якої самобутньої динамічної культури обов’язково лежить деякий прасимвол”, що визначає і спрямовує її подальший розвиток. Таким первинним символом” для Канади М.Етвуд вважає виживання”, яке первісно розуміється як фізичне виживання у складних умовах, а потім як протистояння економічному й культурному тиску більш розвинутих країн (США, Англії і ін.). Трагічне протистояння канадця природі на більш ранньому етапі, а в наш час з не менш жахливою цивілізацією, яка в М.Етвуд асоціюється з американським способом життя, породило, на думку І.Прохорової, літературного героя-жертву: жителя Канади в його неоднозначних стосунках з південним сусідом” [114, 102].
Ще одну причину інтересу М.Етвуд до жінки вбачаємо у своєрідному бажанні спростувати усталене у ХХ столітті фундаментальне твердження, що дихотомія чоловік культура, жінка природа” лежить у самій основі статі”, що жіноче не може бути реалізоване в культурі [28, 110].
М.Етвуд прагне подолати трагічний пафос людського відчуження, який знайшов своє відображення у творах багатьох сучасних канадських авторів. Самоідентифікація, притаманна не тільки її романістиці, але й усій сучасній канадській літературі, найбільш повно відповідає магістральному напрямку загальнолюдської культури: визначенню власних джерел і національної самосвідомості.
У пропонованому дослідженні романістики М.Етвуд того корпусу творів, який став помітним явищем для читацької і літературознавчої аудиторії далеко за межами Канади, прослідковується процес формування індивідуальної манери письменниці в його співвідношенні з національними особливостями літератури цього регіону.
Актуальність обраної теми обумовлена:
1) недостатнім вивченням канадської літератури у сучасному вітчизняному літературознавстві;
2) необхідністю визначити напрямки і проблематику досліджень феномену канадської літератури, і зокрема творчості М.Етвуд, у зарубіжному та вітчизняному літературознавстві;
3) потребою доповнити й уточнити наявні на сьогодні результати досліджень творчості письменниці;
4) необхідністю ввести у вітчизняний історико-літературознавчий процес романну творчість М.Етвуд, що набула широкого резонансу в сучасній західній літературі;
5) потребою виявити характерні національні риси романістики письменниці, її новаторство у контексті сучасної канадської літератури.
Актуальність проблематики і водночас відсутність достатньої кількості наукових праць, присвячених романістиці М.Етвуд, обумовили вибір теми запропонованого дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету в межах комплексної науково-дослідної теми Функціонування літератури в культурному контексті епохи”.
Об’єкт дослідження: своєрідність романістики відомої канадської письменниці М.Етвуд, що розглядається в процесі літературної еволюції. У центрі дослідження мотиви, теми й образи її творів, ознаки новаторства і традиції у поетиці, а також особливий тип літературного героя різні іпостасі жіночого образу, в якому втілюється філософсько-антропологічна концепція сучасного фемінізму.
Предметом дослідження обрано романи М.Етвуд Їстівна жінка” (Edible Woman”, 1969), За водною гладінню” (Surfacing”, 1972),”Леді-оракул” (Lady Oracle”, 1976), Життя до людини” (Life Before Man”, 1979), Тілесні ушкодження” (Bodily Harm”, 1981), Історія, розказана Служницею” (Handmaid’s Tale”, 1985), Котяче око” (Cat’s Eye”, 1988), Наречена-розбійниця (The Robber Bride”, 1993), Під ім’ям Грейс” (Alias Grace”, 1996), Сліпий убивця” (The Blind Assassin”, 2000).
Метою дослідження є аналіз поетики романної творчості М.Етвуд у контексті соціокультурних закономірностей розвитку сучасної англоканадської літератури. Досягнення мети дослідження передбачає виконання основних завдань:
1) зробити аналітичний огляд праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, присвячених творчості М.Етвуд, та охарактеризувати основні проблеми й напрямки її вивчення у вітчизняному й зарубіжному літературознавстві;
2) визначити місце творчості М.Етвуд у рамках сучасної канадської літератури й світової літератури в цілому;
3) виявити ключові проблеми творчості письменниці у співвідношенні з національними тенденціями розвитку англоканадської літератури, в тому числі й на сучасному етапі;
4) спираючись на текстовий аналіз романів, проаналізувати їх жанрово-стильову своєрідність, розглянути особливості жіночого образу й пов’язану з ним проблему фемінізму;
5) виявити традиційні та новаторські риси романістики М.Етвуд.
Наукова новизна обумовлена матеріалом дослідження: ця дисертація є у вітчизняному літературознавстві першою спробою комплексного аналізу романістики відомої англоканадської письменниці М.Етвуд, чия творчість стала знаковою” в рамках літератури і літературознавства кінця ХХ початку ХХI століття.
За методологічну основу обрано історико-порівняльний й соціокультурний аналіз, що дозволяє визначити природу провідних тенденцій у вивченні канадської літератури, з’ясувати її національну специфіку, втіленням якої певною мірою стала творчість М.Етвуд. Метод концептуального аналізу дозволяє виявити парадигми культурно значущих концептів романістики письменниці, описати концептосферу її творчості, в якій відображено сформовані у підсвідомості людини системи цінностей, особливості поведінки індивідуумів, норми стосунків і особливості сприйняття один одного в умовах зустрічі” різних культур.
Практичне значення дисертації обумовлене тим, що вона доповнює і збагачує наукові дослідження у сфері літературного процесу кінця ХХ століття; сприяє подальшому вивченню історії розвитку канадської літератури; дозволяє доповнити картину історії світової літератури, у якій канадська література посідає гідне місце. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані у спецкурсах і лекційних курсах з історії зарубіжної літератури, на семінарах і практичних заняттях, присвячених проблемам вивчення сучасної канадської літератури.
Апробація роботи. Основні положення викладено у 8 статтях і 5 тезах. Результати дослідження представлені в доповідях на таких міжнародних конференціях: «Проблемы современного отечественного и зарубежного литературоведения и искусствоведения» (Севастополь, 2001, 2002, 2003); «Литература в контексте культуры» (Дніпропетровськ, 2001, 2003); Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2002); «Разрушая границы: англоязычные литературы в эпоху постмодерна» (Минск, 2003); Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2002, 2003); Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2004); IX Наукова філологічна конференція Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 2002); Шрейдеровські читання (Дніпропетровськ, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004); Актуальні проблеми американознавства” (Київ, 2004); у збірнику Наукові записки” (Харків, 2003); на підсумкових конференціях Дніпропетровського національного університету (2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005).
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку й списку використаних 310 джерел (на 24 сторінках) та податку А (на 5 сторінках). Загальний обсяг дисертації 218 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Канадська проза кінця ХХ століття відзначається різноманітністю художніх стилів, підходів до зображуваного, але головна її особливість полягає в дослідженні тієї самої канадської дійсності, яку багато літературознавців не раз поспішали оголосити провінційною, такою, що не дає митцю простору для натхнення. Романістиці цього періоду властива зміна стереотипів у стилі, тематиці, нові ракурси зображення. Твори М.Етвуд, як і багатьох її сучасників, позначені відкритістю, вільністю інтерпретацій митця, творчою розкомплексованістю, виразністю у прояві психологічних імплікацій авторського я”.
У сучасному літературознавстві М.Етвуд представлена як ключова фігура англоканадської літератури. Своїм проникливим психологізмом, умінням виділити психологічно тонку деталь і водночас зробити серйозне, глибоко філософське узагальнення, підкреслити найбільш типові риси національного характеру письменниця переконливо доводить щиру зацікавленість у сучасних проблемах Канади. М.Етвуд ставить і досягає поставленої перед собою мети: відобразити унікальність і неповторність канадської літератури в характерних тільки для неї образах, концептах, завдяки яким її [канадську літературу] перестануть порівнювати чи плутати з іншими світовими літературами.
Творчість письменниці найбільш помітна і репрезентативна сьогодні в літературному процесі цього регіону. Вона є, на думку самої М.Етвуд, спробою самовизначення”, самоідентифікації як особистісної, так і національної [174, 231]. У ній з усією очевидністю взаємодіють нові художні тенденції, характерні для постмодерністської літератури кінця ХХ століття (переривчастість тексту, фрагментарність, іронія, інтертекстуальність, еротизм), з тими впізнаваними рисами поетики і семантики, що виділяють англоканадську літературу з кінця ХIХ століття.
При всій жанровій своєрідності романів М.Етвуд, де поєднуються ознаки соціально-психологічного, історичного, детективного роману і роману-дистопії, усі її твори варіанти однієї історії про нещасливу долю одинокої невлаштованої жінки, яка здається цілком стабільною і регламентованою. Героїні М.Етвуд властивий моральний мазохізм”, пов’язаний із відчуттям провини, що в екзистенціальній сексуальності досягає національного ідеологічного рівня” [69, 79]. Вона показана на тлі багатоликої, оманливої дійсності, що засліплює своєю строкатістю; сучасного світу, який лякає своїми контрастами і болісними суперечностями, таким цей світ постає перед очима, розумом і серцем сучасного канадця, а отже, і М.Етвуд. Загальний фабульний стержень романів письменниці узгоджується і з подібною в них внутрішньою” лінією дослідження ключових проблем, присвячених важким, болісним пошукам, що найчастіше приводять до прикрості і розчарування, але не відповідають душевним потребам її героїнь, шляху до джерел. До джерел соціального неблагополуччя, що їм судилося, до основ суспільства, в якому таке неблагополуччя правило, закономірність; інколи шлях до самої себе, в потаємну глибину власного я” [103, 12].
Актуальні теми сучасного канадського суспільства (проблема духовного виживання, нівелювання особистості, втрати і пошуку індивідуальності, взаємовідношень природи і людини, чоловіка і жінки) художньо відтворюються письменницею через призму жіночого бачення, що дає привід багатьом дослідникам творчості М.Етвуд зарахувати його до літератури фемінізму (його ліберальної галузі), про окремі аспекти якого заявляє і сама письменниця.
Поставлені М.Етвуд проблеми як особистісного, так і національного характеру пережиті й осмислені письменницею. У центрі її художнього світу зображена конкретна дійсність, власний життєвий досвід, сума характерних для сучасної жінки психологічних станів, пов’язаних з душевними і тілесними відчуттями. Ця іманентна риса літератури, створеної жінками-письменницями, присутня в жіночій літературі”, датованій ще ХVIII століттям.
Хоча М.Етвуд відома більшою мірою як романіст, її творчість різножанрова: і поезія, і літературознавчі праці, взаємопроникаючи, доповнюють одна одну, створюючи цілісне уявлення про ідеологічні та естетичні принципи канадської письменниці.
Практично кожний із романів М.Етвуд можна так чи інакше співвіднести з жанром психологічного роману. Це пов’язано перш за все з висуненням на перший план проблеми героя, вивчення його індивідуальної і соціальної психології, особливостей жіночої психології, внутрішнього світу жінки, взаємовідносин з навколишнім світом, що через ті чи інші життєві обставини психологічно тисне на неї. Ознаки поетики жанру психологічного роману письменниці стають очевидними читачеві в той момент, коли письменниця приводить” своїх героїнь до необхідності усвідомити свою сутність, піддаючи їх самоаналізу.
Важливим прийомом психологізації оповіді стає форма оповіді, зміна в ній регістрів і ракурсів: вона може вестися від першої особи від особи головної героїні молодої жінки, яка усвідомлює свою самотність серед прагматичних і поверхових людей (романи Їстівна жінка”, За водною гладінню”, Леді-оракул”), переходити від першої особи до третьої (романи Життя до людини”, Історія, розказана Служницею”, Під ім’ям Грейс”) чи з’являтися у формі монологу героїні, в якому фіксуються і нюансуються думки, відчуття, мотивуються вчинки. Зосереджуючись на зображенні внутрішнього життя людини, особистісних зв’язків, приватних питаннях людського існування, М.Етвуд включає у свою оповідь соціальні і філософські аспекти.
Кожна з її героїнь із часом починає розуміти те, що вона живе неправильно, що є можливість іншого існування у згоді зі своїм внутрішнім світом, із собою, зі своїми думками і почуттями. Так починається осягнення власного і всезагального неблагополуччя, що панує серед людей, не обтяжених моральними принципами і заборонами, муками совісті, духовними пошуками. Письменниця примушує протагоніста оглянутися на своє життя, відновити у спогадах минуле (найчастіше дитинство), в якому таяться джерела його нинішнього, болісного” стану. У міру прозріння і розкаяння у героїні виникає тверде бажання знайти шлях, який допоможе їй змінитись, повернути цілісність душі і свідомості, що розпалася на фрагменти.
Кожний із романів М.Етвуд, в якому йдеться про базисні взаємовідносини людини, соціуму і природи та необхідність усвідомлення їх нерозривної єдності, хоча б побічно стосується проблем екології як фактору загальної картини катастрофічного стану світу. Екологічна орієнтованість її романістики припускає існування вищого смислу і порядку, які пов’язують людину з навколишнім світом” [133, 267]. Демонструючи глибоке розчарування в позитивістській філософії і науці, М.Етвуд, як і багато інших представників літератури Канади і США кінця ХХ століття, на передній план висуває духовні і моральні домінанти. Етика слугує ядром, спонукальним мотивом і причиною двоспрямованості пошуків автора, які ведуться в природних сферах реальності і сакрального” [133, 268].
Форма оповіді від першої особи, що переважає в романах М.Етвуд, певною мірою зближує автора й оповідача, але водночас звільняє від видимої авторської опіки, це і справді я” самого персонажа” [4, 59]. Так, письменниця досягає можливості пильно розглядати жіночий образ і як продукт сучасного суспільства типову одиноку героїню”, і як унікальний автономний світ.
Відчуття уявності світу, що постійно змінює свої обличчя, невизначеності його фактури домінанта багатьох творів сучасних письменниць. Як нам здається, природа цих відчуттів полягає в тому, що жінка перестає вірити в справжність і непохитність світу чоловіків, у якому вона так довго жила і до якого була змушена пристосовуватися. Камерну історію своїх героїнь М.Етвуд пов’язує з широким спектром соціально-економічних проблем, що обумовлює їх несвободу, відчуття невдоволеності, власної неповноцінності. Але більшою мірою причина цього, як показано в романах, у самій людині, яка не вміє самовизначитися, пізнати себе. Письменниця іноді схильна ускладнювати, заплутувати ситуацію, наділяти своїх героїнь невротичними і психічними комплексами в пошуках виходу із низки життєвих проблем. Вони протестують, бунтують, і в цьому вбачається їх головне життєве завдання боротися за утвердження власної особистості, не бути жертвами, не зазнавати пресингу з будь-чиєї сторони. Їх самотність, внутрішня ізоляція нерідко результат взаємодії зі стереотипами навколишнього життя, які вони не приймають. Прагнучи набути суверенності, героїні романів М.Етвуд повстають проти своєї життєвої долі і поступово приходять до гіркого усвідомлення того, що зміни, подолання відчуженості, споживацького існування можливі тоді, коли зрозумієш перш за все саму себе.
У кожному із представлених у роботі романів центром стає неблагополучна жіноча доля; а у фокусі кожної з них виразна філософська домінанта” [105, 74], що робить фемінізм М.Етвуд достатньо умовним, оскільки і жіночий голос”, і жіноча історія” один із характерних ходів метафоризації екзистенціальних проблем для літератур тих країн, де проблема національної і державної незалежності ще не втратила своєї гостроти. Фемінізм М.Етвуд слід розглядати як особливий світогляд, основою якого стала нова філософсько-антропологічна концепція, пов’язана з поняттям стать”, гендер” і ґрунтована на переосмисленні співвіднесеності понять чоловік жінка, культура природа, розум тіло. У своїй творчості письменниця прагне розкопати” в жіночому тілі” ту справжню жіночість, яка стане джерелом нового світобачення з усіма соціокультурними наслідками, що звідси випливають” [28, 192].
Ретроспективна манера оповіді, характерна для всіх романів М.Етвуд, словесно-художній аналог властивого канадцю погляду назад”, в історію давно минулих днів, того погляду, який, за справедливим зауваженням Н.Овчаренко [97], є національною ознакою світовідчуття. Цей шлях назад незмінне прагнення канадця і сьогодні повернутися туди, де помітні джерела національної ідентичності, цілісності, гармонії я” і навколишнього світу. Але цей шлях в історичне минуле не простий, адже сама історія для канадця подається в суперечливому сполученні смислів. З одного боку, це схованка від розчарувань сьогоднішнього дня”, з іншого вигадка, плід уяви” [97, 201]. На думку канадців, минуле всюдисуще, адже пов’язує людей і перешкоджає розкриттю насущних проблем. І все ж через минуле сім’ї та країни кожний автор прагне вирішити одну із актуальних на сьогодні проблем канадської дійсності і літератури проблему національної і соціальної ідентичності самовираження” [271, 177-178]. Психолого-аналітичний принцип ретроспекції, матеріалізуючись в особистісній манері оповідання-сповіді, спогадів головної героїні стає, таким чином, концептуально важливим у творчості М.Етвуд.
При всьому тому, що її романи про жінок, розказані жінками, вони, на думку самої письменниці, що прозвучала в інтерв’ю з канадським літературознавцем Дж.Хенкоком, не для домогосподарок [235]. Творчість М.Етвуд інтелектуальна, розрахована на вдумливе співрозмірковування, співтворчість з читачем над безліччю питань і проблем (any more questions?” можна повторювати без кінця слідом за письменницею). Її манера характеризується широким діапазоном інтонацій і прийомів, ґрунтується на підтексті й грі з читачем. Але вся ця широта і різноманітність підпорядковані кожного разу вивіреній логіці художнього задуму і наміру, які породжують цілісний образ, завершений твір. Використовуючи прийом інтертекстуальності, М.Етвуд включає у свої романи інший” текст, завдяки якому її твори вводяться в широкий культурний контекст, сюжети набувають багатовимірності смислу. Для автора характерне створення романів і власного образу героїні через складну систему взаємозв’язків, відношень з текстами інших авторів: у романі Наречена-розбійниця” це казка братів Грімм, у Житті до людини” Аліса в країні чудес” Л.Керолла, у Леді-оракулі” готичний роман Джоан, у Сліпому убивці” власний твір Лаури. Тексти, що вводяться М.Етвуд, скрізь різні, але їх функція подібна. Вони допомагають яскравіше, емоційніше окреслити варіативність дійсності і людини, яка в ній перебуває.
Кожний роман М.Етвуд, чи то Їстівна жінка”, За водною гладінню”, Леді-оракул”, Життя до людини”, чи будь-який інший твір, починається з екстремальної ситуації, що змушує героїню втікати за межі оточуючого її суспільства, але найчастіше від самої себе, свого внутрішнього світу, що розпався. Персонажі М.Етвуд завжди відчувають свою неповноцінність, нетерпимість до будь-якої форми тиску на них. Вони або намагаються уникнути смерті за життя”, або рятуються втечею до уявлюваного звільнення. Це очевидно в кожному творі М.Етвуд навіть тоді, коли тон оповіді пародійний, як у романі Леді-оракул” [262, 98]. Історії її жінок драматичні, повні відчаю, що обумовлене низкою причин: суспільними умовами, внутрішнім психологічним станом, пов’язаним з відчуттям хвороби” самого часу і власної душі.
Мотив хвороби в канадській літературі має особливе смислове навантаження: метою авторів, які використовують його у своїй творчості, є не тільки спостерігати за успішним одужанням пацієнта, але й прослідкувати, чи виживе він взагалі” [187, 33]. Хвороба у розумінні М.Етвуд це деяке відторгнення” я”, що так і не набуло самодостатності як під впливом різних факторів, так і на даний момент буття. Мотиви їжі й голоду (Їстівна жінка”), процесу занурення у воду і спливання на поверхню (За водною гладінню”), символіка дзеркала і лабіринту в романі Леді-оракул”, музею в Житті до людини”, ракового захворювання в Тілесних ушкодженнях”, війни в Нареченій-розбійниці”, каменя котячого ока в однойменному творі М.Етвуд служать для передавання ознак хворобливої атмосфери сучасного суспільства. На думку С.Бєлова, всі героїні романів схильні до хвороби” і перебувають у стані невротичної роздратованості, що ізолює їх від оточення і занурює в нескінченну самотність. Як справедливо вважає російський літературознавець, М.Етвуд найяскравіше в англоканадській словесності представляє психологічну школу”, інтерес якої звернений до станів людини, на різні дистанції віддалених від того, що прийнято називати нормальним. Н.Овчаренко визначає стан героїні М.Етвуд як божевілля”, породжене проблемою існування людської особистості в умовах сучасної цивілізації. Звідси очевидним буде екзистенціальний аспект її творчості. У романах письменниці самотність, внутрішня ізоляція героїв, як наслідок складних соціальних і особистісних протиріч, поєднуються з їх прагненням утвердити власну значущість і достоїнство, що проявляється в активному викликові героїв існуючій світобудові.
Сповідь героїнь романів, занурених у глибини власної підсвідомості, відображає бачення проблем самою М.Етвуд, адже будь-який художній твір це більшою чи меншою мірою зашифрований” психологічний портрет автора” [124, 46]. Цим пояснюється інтерес героїв М.Етвуд до літературної творчості (Їстівна жінка”, Леді-оракул”, Сліпий убивця”) і творчості взагалі (Життя до людини”), яка допомагає їм у процесі самопізнання. Прояснення” розуму, або катарсис, результат апокаліпсиса, що відбувається у свідомості героя. Після цього жінка не може продовжувати колишнє життя, адже вона вже не та, яка передчуваючи свою іншу сутність, лише запитувала себе, чому вона така.
Процес роздвоєння”, фрагментації героїв нерідко пародіюється письменницею в грі реальності і вигадки, джерелом якої служать різноманітні шари культурної традиції, що дозволяють не обмежуватися лише одним трактуванням якої-небудь ситуації, а дають можливість потенціального розвитку інших” [86, 11]. У цьому процесі головна роль відводиться читачеві реципієнту, який активно переробляє і добудовує написане, розрізняє правду і вигадку, адже література не тотожна дійсності, це особливий фантазійний світ, у якому можливе дещо більше, ніж у реальному житті. Змішуючи реальність і вигадку про неї, герої М.Етвуд опиняються в замкненому колі: з одного боку, вони не можуть відмовитися від гри, оскільки вона живить їх творчість, але з іншого гра не тільки заміняє собою нудне, рутинне життя, а й витісняє реальність. Вступивши до світу тексту, герої починають діяти за його законами” [86, 13]. Погляди М.Етвуд можна узагальнити таким чином: література неможлива без реального життя, але й реальне життя, як виявляється, має потребу в підтримці літератури, творчості, чиї емоційно-образні форми допомагають точніше осмислити суть явища. Різні, на перший погляд, нічим не пов’язані між собою, тексти: казки братів Грімм у романі Наречена-розбійниця”, Аліса в країні чудес” Л.Керролла в романі Леді-оракул” виконують ту важливу функцію підтримки”, якою їх наділяє автор.
Перед кожною з героїнь М.Етвуд стоїть проблема виживання, а її вирішення досягається шляхом подолання ряду перешкод, що виникають на життєвому шляху. Однак якщо раніше для героя канадської літератури виживання було пов’язане більшою мірою з подоланням зовнішніх перешкод (природа, клімат і т.д.), то в романістиці М.Етвуд, як і її сучасників, акценти змінюються: її героїні зустрічаються” з внутрішніми перешкодами, від яких залежить перш за все їх духовне виживання.
У кожному з проаналізованих у дисертаційному дослідженні романів М.Етвуд немає вирішення проблеми, а лише показані можливі шляхи для подальших пошуків, які, можливо, допоможуть її героїням набути цілісності і гармонії. Споглядання снігу Дунканом і Меріан у Їстівній жінці” стає метафорою початку життя з чистого аркуша”; внутрішньо змінена героїня За водною гладінню”, як і протагоніст Життя до людини” Леся, повертається у звичний для неї світ у надії на те, що майбутня дитина змінить її життя; і Джоан із роману Леді-оракул”, і героїня Історії, розказаної Служницею”, яка зникає (і ми не знаємо, що з нею сталося далі), стоять перед вибором подальшого напряму в житті. Фінальна трансформація героїв М.Етвуд не завершена. Вони опиняються перед життєвою пустотою, яку самі для себе відкрили, і новими можливостями свого подальшого життя. Жінки звільнилися від чоловічої залежності, виявили власні глибини, зосередившись на своєму внутрішньому мікрокосмі, досягли такого стану духу, який дозволяє їм адаптуватися до зміненої картини світу. Вони готові перегорнути сторінку свого життя, почати її з нуля. Ця готовність до оновлення стала своєрідним підсумком довгих пошуків героїнь М.Етвуд і, гадаємо, її самої.
Усе це, безумовно, дозволяє ставити творчість М.Етвуд в один ряд з відомими і шанованими представниками як канадської, так і світової літератури в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абилова Ф.А. Роман Т.Гарди «Джуд Незаметный»: взгляд из ХХ века.
// Литература ХХ века. Итоги и перспективы изучения. Материалы первых
андреевских чтений / Под ред. Н.Т. Пахсарьян М.: Экон-Информ, 2003.
С. 60 63.
2. Акройд П. Мильтон в Америке. Санкт-Петербург: Амфора, 2002. 302 с.
3. Алякринский О. Канадская поэзия. Современная эпоха // Современная
художественная литература за рубежом. 1980. № 5. С. 23 26.
4. Анастасьев Н. Свой голос: «Позиция автора в литературе ХХ века»
// Вопросы литературы. 1985. № 3. С. 59.
5. Арсеньева М.Г., Балашова С.П., Берков В.П., Соловьева Л.Н. Введение в
германскую филологию. М.: ГИС, 1998. 319 с.
6. Бабенко Л.Г., Каразин Ю.В. Лингвистический анализ художественного
текста. Теория и практика: Учебник, практикум. М.: Флинта, 2003.
496 с.
7. Баграмов Л. Предисловие // Каллаган М. Любимая и потерянная. М.:
Молодая гвардия, 1972. 304 с.
8. Баграмов Л. Канада: национальная культура и национальный нигилизм
// Иностранная литература. 1976. № 7. С. 241 243.
9. Бадиков В. «Мы» и «Я» в коммунистическом рае // Простор. 1992. № 3.
С. 193 200.
10. Бандровська О.Т. Творчість Девіда Лоджа і англійський університетський
роман 7080 рр. ХХ ст. Дис...канд.філол. наук.: 10.01.04. Львів: ЛДУ,
1999. 213 с.
11. Барт Р. Империя знаков. М.: Праксис, 2004. 144 с.
12. Башляр Г. Вода и грезы. М.: Издательство гуманитарной литературы,
1998. 346 с.
13. Башляр Г. Грезы о воздухе. М.: Издательство гуманитарной литературы,
1999. 368 с.
14. Белов С. Кто мы такие? // Литературное обозрение. 1980. № 9. С. 42
44.
15. Белов С. Обретение голоса // Иностранная литература. 1980. № 3.
С. 253 256.
16. Белов С. Послесловие // Ричардс Д.А. Близилась зима. Роман. М.:
Прогресс, 1980. С. 291 301.
17. Белов С. Этвуд М. Перед человеком // Современная художественная
литература за рубежом. 1981. № 6. С. 42 44.
18. Бенуас Л. Знаки, символы и мифы. М.: Астель: АСТ, 2004. 160 с.
19. Бестанова И.Г. Символы в прозе. Нижний Новгород: из-во НГЛУ
им. Н.А.Добролюбова, 1987. 192 с.
20. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови
давньоєврейської й грецької на українську. К.: Нове життя, 1992. 412 с.
21. Бидерманн Г. Энциклопедия символов: Пер. с нем. / Общ. ред. и предисл.
И.С. Свенцицкой М.: Республика, 1996. 335 с.
22. Богачевська М. Нацịоналізм і фемінізм одна монета спільного вжитку
// Павлічко С. Гендерні студии. Незалежний культурологічний часопис. К:
Наукова думка, 17, 2000. C. 43 56.
23. Богословский В.Н., Гражданская З.Т., Головенченко А.Ф. История
зарубежной литературы ХХ века, 1917 1945: учеб. для студ. пед. ин-тов
по спец. «рус. яз. и лит.». М.: Просвещение, 1990. 431 с.
24. Бондаренко М.А. Концепт «игра» в культурологическом дискурсе ХХ в.:
проблемы изучения и актуальные тенденции. Автореф.дисканд.
культуролог. наук: 24.00.01 /РФМК АПРИКТМ, М.:МГУ, 2002. 22 с.
25. Бондаренко А. Українська еліта: патогенез самотності // Слово і час.
1998. № 11. С. 42 45.
26. Боровська Н. Жіноча сповідь на тлі чоловічого герметизму” // Слово і час.
1998. № 8. С. 59 66.
27. Брандис Е. Мир Урсулы Ле Гуин // Ле Гуин У. Планета изгнания. Пер. с англ.
М.: Мир. С. 376 393.
28. Брандт Г.А. Философская антропология феминизма: природа женщины.
Екатеринбург: из-во Гуманитарного университета. 2004. 204 с.
29. Ванникова Н.И. Две стороны одной проблемы // Иностранная литература.
1970. № 7. С. 250 255.
30. Ванникова Н.И. Канадская литература на французском языке (19451965).
М.: Высшая школа, 1969. 96 с.
31. Васильев О. Канадская литература: выбор пути // Иностранная литература.
1973. № 4. С. 15 23.
32. Васильев О. Утверждая национальный характер // Канадская новелла.
М.: Известия, 1986. С. 5 9.
33. Габриэлян Н. Фантомные пространства требуют человеческих жертв (о
современной женской прозе) // Общественные науки и современность.
1993. № 3. С. 173 182.
34. Голышева А.И. Англоязычная литература Канады. М.: Высшая школа,
1979. 207 с.
35. Голышева А.И. К вопросу о своеобразии канадского романтизма
// Проблема взаимодействия литературных направлений. Материалы
Всесоюзной конференции литературоведов. Дн-ск, окрябрь, 1972. В. 1.
Д.: ДГУ, 1973. С. 123 133.
36. Голышева А. И. Современная канадская литература М.: Высшая школа,
1973. 127 с.
37. Гримшоу Д. Идея «женской этики» // Феминизм: Восток, Запад, Россия.
М., 1993. 310 с.
38. Гриффин Г. Жизнь и литература // Иностранная литература. 1967. № 9.
С. 223 227.
39. Гундорова Т. Femina Melancholica. Стать і культура в тендерній утопії
Ольги Кобилянської. К.: Наукова думка, 2002. 306 с.
40. Данилов С.Ю., Черкасов А.И. Двенадцать лиц Канады. М.: Мысль,
1987. 113 с.
41. Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття. К.: Довіра,
2002. 318 с.
42. Доронченков И.А. Об источниках романа Е.Замятина «Мы» // Русская
литература. 1989. № 4. С. 188 202.
43. Девис А.Р. Близилась зима. Посл. С. Белов. М.: Прогресс, 1980. 304 с.
44. Євтушенко Л. Сучасна американська жіноча література через призму
фемінізму та етносу // 20th Century American Literature After Midcentury.
International Conference Proceedings. Сб. науч. ст. K.: Dovira, 2000.
С. 251 254.
45. Ермошина Г. Секс с языком // Знамя. 1998. № 12. С. 216 218.
46. Есин А.В. Принципы и приемы анализа литературного произведения: Уч.
пос., 5-е изд, М.: Флинта: Наука, 2003. 248 с.
47. Жлуктенко Н.Ю. Проблемы гуманизма в прозе Джона Фаулза
// Литература Англии. ХХ век / Под ред. К.А. Шаховой. К.: Вища
школа, 1987. С. 370 395.
48. Забужко О. Мова і влада // Урок української. 2002. № 9. С. 11 16.
49. Залесова-Докторова Л. Роман-победитель премии Букер 2000 года
// «Звезда». 2001. № 2. С. 234 235.
50. Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия., М: Intrada, 2004.
560 с.
51. Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000 2000 / Под ред.
Л.Г.Андреева М.: Высшая школа, 2001. 335 с.
52. Заславская И. М.Этвуд. Женщина-оракул // Современная художественная
литература за рубежом. 1979. № 3. С. 47 49.
53. Заславская И. Этвуд М. Выживание // Современная художественная литература
за рубежом. 1975. № 6. С. 103 115.
54. Затонский Д.В. О литературной кухне постмодернизма или Как сделан
роман «Имя розы» Умберто Эко // Всесвітня література в середніх
навчальних закладах України. 2002. № 5-6. С. 121 127.
55. Зборовська Н. Жіноче письмо на порубіжні віків (Леся Українка, Оксана
Забужко) // Слово і час. 2004. № 2. С. 32 39.
56. Зверев А. Когда пробьет последний час природы (Антиутопия. ХХ век.)
// Вопросы литературы. 1989. № 1. С. 34 38.
57. Зенкин С. Массовая культура материал для художественного творчества: к
проблеме текста в тексте // Популярная литература. Опыт культурного
мифотворчества в Америке и в России. / Материалы V Фулбр. летн. шк. М.:
МГУ, 2003. С. 156 168.
58. Зинченко В.Г., Зусман В.Г, Кирнозе З.И. Межкультурная коммуникация.
Системный подход: Учебное пособие. Нижний Новгород: из-во НГЛУ
им. Н.А.Добролюбова, 2003. 192 с.
59. Злобина Е. Этвуд М. «Постижение». Роман. Рассказы // Литературное
обозрение. 1987. № 2. С. 90 109.
60. Ивашева В. На пороге ХХI века. М.: Художественная литература, 1979.
318 с.
61. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: INTRADA MMI, 2001.
384 c.
62. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.:
Интрада, 1996. 384 с.
63. История всемирной литературы: в 9-ти т. / Под ред. Ю.Б. Виппер. М.:
Наука, 1987, Т. 4. 687 с.
64. История всемирной литературы: в 9-ти т. / Под ред. Г.П. Бердников. М.:
Наука, 1987, Т. 5. 783 с.
65. История всемирно