ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СУПРУН Володимир Миколайович

УДК: 321.011:65.012.8

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ

ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Фандалюк О. В.

кандидат юридичних наук, доцент

ХАРКІВ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...…3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-правова характеристика суверенітету держави в інформаційній сфері………………………………………..13

1.1.        Теоретико-правова розробленість поняття „суверенітет”…........13

1.2. Теоретико-правова розробленість категорії „інформація”………..37

1.3. Інформаційний суверенітет як елемент державного

суверенітету, його особливості………………………………………..…52

Висновки до розділу 1…………………………………………………....76

РОЗДІЛ 2. Співвідношення „інформаційного суверенітету” з суміжними юридичними поняттями……………………………….....80

2.1. Співвідношення „інформаційного суверенітету” з

„інформаційною безпекою”………………………………………..…….80

2.2. Співвідношення „інформаційного суверенітету” зі

„свободою інформації” .......……………………………………….……104

2.3. Співвідношення „інформаційного суверенітету” з

„незалежністю засобів масової інформації”……………..…………….121

Висновки до розділу 2…………………………………………………..138

РОЗДІЛ 3. Правове регулювання відносин у сфері

інформаційного суверенітету……………………….…………….…..142

3.1.        Принципи права у сфері інформаційного суверенітету…….….142

3.2. Механізм правового регулювання у сфері інформаційного суверенітету………………………………………………………….…..153

3.3. Напрямки удосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету………………………………………...…165

Висновки до розділу 3………………………………………………..…176

ВИСНОВКИ………………………………………………………….....180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………....187

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Кінець ХХ століття – це період становлення інформаційного суспільства, що значною мірою пов’язано із розвитком інформаційних систем, глобалізацією інформаційних процесів.

У сучасних умовах активізації інтеграційних та глобалізаційних процесів у Європі все більшої значущості набувають різноманітні аспекти незалежності окремих держав, збереження їх особливої культури, традицій, національних надбань у багатьох сферах соціального буття. У цьому контексті проблема юридичного наукового розуміння і практично-правового втілення ідей інформаційного суверенітету набувають підвищеної актуальності. Це обумовлено інтенсифікацією процесів обігу інформації у внутрішній та зовнішній сферах соціальних та міждержавних відносин, а також станом юридичної науки та практики, який демонструє невизначеність змісту категорії „інформаційний суверенітет”, конфліктність її співвідношення із сучасними юридичними поняттями та явищами „свободою інформації” та „інформаційною безпекою”.

У наш час тривають дослідження щодо теоретичної розробки категорії суверенітет. Теорія суверенітету збагачується новими поняттями та концепціями. Значна частина цих досліджень має не лише теоретичне значення, а й практичне застосування, що є досить важливим в умовах розбудови України як незалежної, правової, демократичної, соціальної держави.

Теоретико-правове дослідження поняття „інформаційний суверенітет” на сьогодні є актуальним. Останнє десятиріччя виявило різні, навіть діаметрально-протилежні погляди вчених щодо доцільності введення у правовий обіг цього поняття. Наріжним каменем суперечок у проблематиці інформаційного суверенітету є з’ясування того чи виступає він окремим видом суверенітету, чи повністю підпадає під поняття державного суверенітету.

Виходячи з цього, актуальність наукового дослідження у цій сфері полягає у вирішенні таких питань як визначення поняття, ознак та принципів інформаційного суверенітету, з’ясування його видово-родових зв’язків з іншими явищами та поняттями тощо. Тому, потреба визначення поняття, змісту, правових принципів, механізму правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету, перспектив подальшого нормативно-правового врегулювання інформаційно-правових відносин у сучасних умовах становлення інформаційного суспільства зумовила написання цієї роботи.

Філософсько-політичному з’ясуванню сутності теорії суверенітету були присвячені роботи Аристотеля, Ж. Бодена, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Г. Ґроція, Р. Ієрінга, І. Канта, Г. Кельзена, Дж. Локка, М. Макіавеллі, Ж.П. Марата, М. Міхновського, Ш. Монтеск’є, П. Новгородцева, М.І. Палієнка, Ж-Ж. Руссо, П. Сорокіна, Л. Фейєрбаха та багатьох інших мислителів, які зробили внесок у розвиток теорії суверенітету.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження є положення відомих вітчизняних та зарубіжних учених-теоретиків й істориків держави і права, дослідників у галузі конституційного та міжнародного права, зокрема Г.Б. Агабекова, Н.М. Азаркіна, М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, А.Б. Венгерова, Л.Н. Галанзи, В.Д. Гапотія, Г.Г. Демиденка, М. Дженіса, С.Р. Кечек’ян, О.Л. Копиленка, Б.Л. Кухти, І.Д. Левіна, Р.З. Лівшица, А.З. Манфреда, А.В. Малька, О.В. Мартишина, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, П.М. Рабіновича, І.В. Спасибо-Фатєєвої, О.Ф. Скакун, Г.М. Федущак-Паславської, М.І. Хавронюка, В.М. Хропанюка, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, Л.С. Явича та ін. Важливий внесок у дослідження суті інформації, її ролі в сучасному суспільстві зробили В.Г. Афанасьєв, А.Б. Венгеров, Р. Вінер, Є.В. Єрмішина, Г.Т. Журавльов, Б. Петров, Г.Г. Почепцов, Е. Пудефат, В. Тронь, Ф. Цирдя, К. Шеннон тощо. У сфері інформаційних відносин окремі аспекти досліджували такі автори, як І.В. Арістова, П.Д. Біленчук, В.М. Богуш, І. Громико, О.Г. Данільян, О.П. Дзьобань, О. Жуковська, Є. Захаров, В.А. Копилов, Б.А. Кормич, Т.А. Костецька, В.К. Левін, О.В. Олійник, М.І. Панов, А.А. Письменицький, В. Речицький, В.О. Фомін, О.К. Юдін, В. Якубенко, М.В. Якушев та ін.

Робота також ґрунтується на міжнародних стандартах, нормах Конституції України та інших національних нормативно-правових актах, в яких визначаються правові основи регулювання відносин в інформаційній сфері та у сфері реалізації інформаційного суверенітету.

Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до п. 9.2, 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.

Мета і завдання дослідження – розкрити правові принципи, категоріальний склад, визначити місце, особливості та перспективи законодавчого закріплення інформаційного суверенітету держави, як невід’ємної складової громадянського суспільства і правової держави, спираючись на теоретико-правові досягнення у дослідженні загального поняття „суверенітет”. Водночас, метою роботи є виявлення рівня взаємозалежності інформаційного суверенітету із суміжними правовими категоріями: „державний суверенітет”, „інформаційна безпека”, „свобода інформації”, „незалежність засобів масової інформації”.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі основні завдання:

-                    дослідити становлення багатогранної категорії „суверенітет” у різні історичні епохи;

-                    охарактеризувати рівень теоретико-правової розробленості категорії „інформація”;

-                    з’ясувати особливості реалізації державного суверенітету в інформаційній сфері;

-                    розробити систему правових принципів інформаційного суверенітету;

-                    визначити співвідношення категорії „інформаційний суверенітет” із суміжними правовими категоріями: „державний суверенітет”, „інформаційна безпека”, „інформаційна свобода”, „незалежність засобів масової інформації”;

-                    сформулювати визначення дефініції „інформаційний суверенітет”;

-                    визначити основні напрямки правового регулювання та механізми правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету;

-                    сформулювати, обґрунтувати та внести авторські пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету.

Об’єктом дослідження суверенітет як політико-правова властивість держави у всіх сферах його прояву.

Предметом дослідження інформаційний суверенітет, його ідейно-правовий та дефініційний виміри, а також механізм правового регулювання щодо його забезпечення.

Методи дослідження. Методологічними засадами цього дослідження є сукупність методів наукового пізнання, до яких відносяться загальнонаукові методи: системно-структурний, логічного аналізу, матеріалістичної діалектики; спеціальні: конкретно-історичний, техніко-юридичний, порівняльно-правовий, формально-догматичний та юридично-догматичний.

Системно-структурний метод дав змогу визначити: співвідношення суміжних з „інформаційним суверенітетом” явищ і категорій (підрозділи 1.3, 2.1 – 2.3); взаємовплив та взаємну обумовленість цього аспекту суверенітету і стану інформаційної безпеки держави (підрозділ 2.1) та реалізації принципу свободи інформації, що формується в умовах становлення права на інформацію в Україні (підрозділ 2.2). Метод логічного аналізу був використаний для формулювання таких понять, як інформація (підрозділ 1.2), інформаційний суверенітет (підрозділ 1.3), інформаційна безпека (підрозділ 2.1), інформаційна свобода (підрозділ 2.2). Метод матеріалістичної діалектики застосовувався для встановлення змісту й особливостей складових елементів інформаційного суверенітету та його нормативно-правової і фактичної основи (підрозділ 1.3, розділ 2, розділ 3).

Порівняльно-правовий метод дав можливість співвіднести сучасне уявлення про аспекти незалежності держави у формуванні свого інформаційного простору з іншими елементами становлення суверенітету держави (підрозділ 1.3) та порівняти загально-правові механізми правового регулювання з механізмами правового регулювання у сфері інформаційного суверенітету (підрозділ 3.2). Конкретно-історичний метод дав змогу дослідити виникнення, формування і розвиток поняття „суверенітет” як явища у різні історичні періоди (підрозділ 1.1). Техніко-юридичний – застосовувався для виявлення нормативно-правових форм закріплення особливостей понять „інформаційний суверенітет” (підрозділи 1.3, 3.3), „інформаційна безпека” (підрозділ 2.1), „свобода інформації”, „доступ до інформації” (підрозділ 2.2) в законодавстві України. Формально-догматичний та юридично-догматичний методи, головним чином, реалізувалися при формуванні авторського розуміння поняття „інформаційний суверенітет” та його ознак (підрозділ 1.3), а також принципів та механізмів правового регулювання у сфері інформаційного суверенітету (підрозділи 3.1, 3.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації здійснено комплексне, доктринальне дослідження теоретичних і практичних питань у сфері реалізації інформаційного суверенітету. На підставі цього сформульовано та обґрунтовано авторську думку щодо нормативно-правового вдосконалення цього явища.

Проведене в дисертації комплексне дослідження дозволило сформулювати низку положень, висновків, пропозицій, що характеризуються науковою новизною:

вперше:

-               запропоновано авторське визначення дефініції „інформаційний суверенітет”, під якою слід розуміти стан самостійності формування певних ресурсів даних, створених в результаті здійсненням державою своєї свободи, за рахунок держави або суб’єктів держави, внаслідок реалізації права на інформацію, що забезпечує рівність її у міжнародному інформаційному просторі, які вказують на її авторську належність державі, органам влади, органам місцевого самоврядування;

-               сформульовано правові принципи інформаційного суверенітету. У контексті принципів права виявлено притаманність цьому явищу цілої низки як загальноправових, так і галузевих принципів.

-               виокремлено ознаки категорії „інформаційний суверенітет”: пріоритетність держави в інформаційних відносинах, самостійність, рівноправ’я у зовнішніх відносинах, незалежність у зовнішніх відносинах, невідчужуваність;

-               з’ясовано особливості механізму правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету;

-               визначено особливості основних напрямів досліджень відносин у сфері інформаційного суверенітету;

-               виділено напрями правового регулювання інформаційного суверенітету як міжгалузевої сфери суспільних відносин: закріплення нових суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; заборона певних суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; розвиток суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; правова охорона інформаційного суверенітету в інтересах особи, суспільства та держави;

-               сформульовано чинники, які є необхідною умовою для належного забезпечення державою інформаційного суверенітету: наявність повноцінного права на інформацію у всіх суб’єктів інформаційних соціальних відносин; реалізація державою інформаційного суверенітету включає забезпечення її інформаційної безпеки; реалізація інформаційного суверенітету повинна ґрунтуватися на основі інформаційної свободи та рівноправності суб’єктів інформаційних відносин; інформаційний суверенітет держави неможливий без захищеності інформаційної приватності особи в цій державі;

-               встановлено, що на методологічному рівні предметні сфери інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки доцільно розглядати як єдину, структуровану за предметом дослідження і завданнями сферу, що характеризується єдиною, збалансованою терміносистемою;

-               окреслено і встановлено, що суб’єктний склад інформаційного суверенітету значно вужчий від кола суб’єктів наділених державним суверенітетом та правом реалізації свободи інформації;

-               здійснено класифікацію реалізації інформаційного суверенітету за сферами: а) традиційні ЗМІ, до яких належать телебачення, теле-радіомовлення, друковані засоби масової інформації; б) обіг інформації у мережі Інтернет

удосконалено:

-               положення про те, що категорія „інформація” за короткий час свого існування у науковому обігу стала предметом ґрунтовних досліджень у різних галузях науки, набула змісту від загально філософського визначення до закріплення у національному законодавстві та міжнародний стандартах; стала об’єктом правового регулювання з боку держави;

-               твердження, що належне законодавче врегулювання протиріч між процесами інтеграції та національними інтересами, врахування інтересів держави, під час імплементації до національного законодавства норм міжнародного права дасть можливість більш повною мірою забезпечити права та свободи суб’єктів інформаційних відносин;

-               позицію, відповідно до якої у інформаційних відносинах, де учасником виступає держава, забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверенітету вище зазначені процеси мають відігравати вагому роль;

-               висновок про необхідність розробки та прийняття спеціального Закону України, який би визначав правове становище держави у сфері інформаційного суверенітету, або у разі прийняття Інформаційного кодексу, включення до нього відповідних положень;

-               обґрунтування щодо необхідності чіткого визначення категоріального апарату інформаційного суверенітету та теоретико-правового інструментарію регулювання відносин у цій сфері;

дістали подальшого розвитку:

-               погляди про те, що розвиток понятійного ряду категорії „суверенітет” триває і дотепер. Суттєві зміни у суспільно-політичному розвитку людства, які відбуваються в епоху становлення інформаційного суспільства, спричинили появу у науковому обігу нових різновидів суверенітету, зокрема інформаційного, що знайшло відображення у нормативних актах.

-               висновки про існування реальних загроз інформаційні безпеці держави (інформаційна війна, інформаційна експансія іноземних держав, обмеження або порушення інформаційних прав та свобод громадян тощо) та потреба їх вирішення шляхом розробки та реалізації комплексної державної політики у різних сферах діяльності, основою якої має стати забезпечення власного інформаційного суверенітету та захист національного простору від руйнівного для країни вторгнення;

-               пропозиції щодо перспектив розвитку нормативно-правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету, реалізація яких сприятиме входженню України у світовий інформаційний простір;

-               обґрунтування про необхідність створення нової редакції Закону України „Про інформацію” і приведення у відповідність до нього інших нормативно правових актів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації сприятимуть подальшому дослідженню теретико-правового розуміння понять „суверенітет”, „інформаційний суверенітет”.

Одержані результати можуть бути використані:

-                    у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретико-правових питань діяльності державних органів щодо забезпечення інформаційного суверенітету; для обґрунтування доцільності введення у науковий і нормативний обіг дефініції „інформаційний суверенітет”;

-                    у правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів з питань діяльності держави в інформаційній сфері;

-                    у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить більш детально регламентувати діяльність суб’єктів щодо забезпечення права громадян на інформацію, забезпечення національної безпеки та інформаційного суверенітету держави;

-                    у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін „Теорія держави і права”, „Інформаційне право”, „Інформаційна безпека”.

Результати дисертації можуть бути враховані законодавчими та іншими нормотворчими державними органами України для удосконалення нормативно-правової бази в інформаційній сфері.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: „Право на приватність: тенденції і перспективи” (м. Львів, 14 листопада 2008 р.), „Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах” (м. Харків, 19 грудня 2008 р.), „Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі” (м. Харків, 22 травня 2009 р.), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у трьох наукових статтях у фахових юридичних виданнях України, а також у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

 

 

Дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі основні висновки:

1.          Інформаційний суверенітет – це стан самостійності формування певних ресурсів даних, створених у результаті здійснення державою своєї свободи, за рахунок держави або суб’єктів держави, внаслідок реалізації права на інформацію, що забезпечує рівність її у міжнародному інформаційному просторі, які вказують на її авторську належність державі, органам влади, місцевого самоврядування та іншим суб’єктам державної влади. Такий стан нормативно забезпечується міжнародними стандартами, закріпленими у міжнародних та європейських конвенціях, до яких приєдналася Україна, а також міжнародними та міждержавними договорами, укладеними органами влади України.

2.          Розвиток понятійного ряду категорії „суверенітет” триває і дотепер. Суттєві зміни у суспільно-політичному розвиткові людства, які відбуваються в епоху становлення інформаційного суспільства, спричинили появу у науковому обігу та знайшли відображення у нормативних актах нових різновидів суверенітету, зокрема інформаційного. Основні напрями досліджень відносин у сфері інформаційного суверенітету мають такі особливості:

·             інформаційний суверенітет у більшості досліджень розглядається не як основний об’єкт дослідження, а як його складова;

·             спроби надати авторське визначення цієї категорії здійснюються незначною частиною дослідників, що ускладнює аналіз категоріального апарату інформаційного суверенітету;

·             існує певна група дослідників, які стоять на позиціях необґрунтованості введення цієї категорії у науковий та нормативний обіг:

- деякі з них відстоюють позиції щодо недоцільності розмиття самого поняття „суверенітет”, оскільки це призводить до втрати певних ознак, якими це поняття наділене у класичному розумінні;

- інші дослідники вбачають у інформаційному суверенітеті нормативну категорію, створену штучно, а, відповідно, таку, що потребує заміни на іншу або корективи;

·             окремі вітчизняні науковці у своїх наукових розробках здійснювали спроби щодо юридичного обґрунтування інформаційного суверенітету та наводили власне бачення категорії;

·             визначальним є те, що більшість „прихильників інформаційного суверенітету” відстоюють ідею, що інформаційний суверенітет є похідним від державного суверенітету;

3.          У сфері інформаційного суверенітету діють такі принципи права:

·             принцип законності;

·             принцип суверенної рівності держав;

·             принцип невтручання у внутрішні справи держави в інформаційній сфері;

·             принцип адекватної поінформованості держав;

·             принцип формування системи інформаційного суверенітету, як частини загальної системи національної безпеки країни;

·             принцип відкритості інформації про діяльність суб’єктів забезпечення інформаційного суверенітету, що не становить державну таємницю.

4.          Правове регулювання інформаційного суверенітету як міжгалузева сфера суспільних відносин має такі напрями: закріплення нових суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; заборона певних суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; розвиток суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету; правова охорона інформаційного суверенітету в інтересах особи, суспільства та держави.

5.          Потреби держави в регулюванні відносин у сфері інформаційного суверенітету мають включати:

·             законодавче визначення та забезпечення стратегічних напрямів розвитку і захисту національного інформаційного простору;

·             визначення норм, засад і меж діяльності зарубіжних та міжнародних суб’єктів у національному інформаційному просторі України;

·             формування та захист інтересів України у світовому інформаційному просторі й міжнародних інформаційних відносинах;

·             участь у заходах, що сприяють сталому розвиткові національного інформаційного простору України та зміцненню її суверенітету;

·             гарантування інформаційної безпеки України.

6.          До чинників, які є необхідною умовою для належного забезпечення державою інформаційного суверенітету, належать: реалізація інформаційного суверенітету можлива лише за наявності повноцінного права на інформацію у всіх суб’єктів інформаційних соціальних відносин; реалізація державою інформаційного суверенітету включає забезпечення її інформаційної безпеки; реалізація інформаційного суверенітету повинна ґрунтуватися на основі інформаційної свободи та рівноправності суб’єктів інформаційних відносин; інформаційний суверенітет держави неможливий без захищеності інформаційної приватності особи в цій державі.

7.          Основні стадії механізму правового регулювання відносин у сфері інформаційного суверенітету – це:

·             стадія формування та прийняття відповідних правових норм:  уведені до системи права, вони у цілому спрямовують поведінку учасників суспільних відносин у сфері інформаційного суверенітету належним чином (насамперед, це стосується норм, що визначають цілі, завдання та принципи правового регулювання);

·             стадія виникнення прав та обов’язків учасників правовідносин у сфері інформаційного суверенітету, одним з елементів якого є юридичні факти або їх сукупність;

·             стадія реалізації норм права через правовідносини, акти безпосередньої та опосередкованої реалізації прав та обов’язків, що виражається у вчиненні дозволених дій, та утриманні від заборонених дій,

·             стадія санкцій правової норми у разі неправомірної поведінки суб’єктів інформаційних відносин, порушення інформаційного суверенітету держави або у разі виникнення умов, які становлять загрозу інформаційному суверенітетові, здійснення певних заходів щодо усунення таких загроз.

8.          Аналіз правових основ забезпечення інформаційного суверенітету свідчить про відсутність чітких та дієвих механізмів правового регулювання відносин у цій сфері, недостатність дослідження правових зв’язків із суміжними юридичними поняттями. Дієвим механізмом забезпечення інформаційного суверенітету є досягнення інформаційної безпеки України, що, у свою чергу виступає, певною колізією права, оскільки поняття „інформаційний суверенітет” є більш широким, ніж „інформаційна безпека”.

9.          Ознаки державного та інформаційного суверенітетів не завжди збігаються, що дає нам можливість зробити висновок про те, що інформаційний суверенітет, хоча і є видовим відносно державного, однак відрізняється від останнього обсягом суб’єктів, наділених цим видом суверенітету, методами їх правового регулювання, різним станом нормативно-правового забезпечення порівнюваних категорій. Це дає підстави розглядати інформаційний суверенітет як відносно відокремлений вид суверенітету.

10.      Потребують належного законодавчого врегулювання протиріччя між процесами інтеграції та національними інтересами, врахування інтересів держави, її інформаційної безпеки та інформаційного суверенітету під час імплементації до національного законодавства норм міжнародного права, що, у свою чергу, дасть можливість більш повною мірою забезпечити права та свободи суб’єктів інформаційних відносин.

11.      Глобалізація інформаційних процесів ставить перед державою завдання у межах захисту інформації збереження інформаційного суверенітету держави як одного з елементів державного суверенітету та національної безпеки. Здійснений аналіз свідчить про існування реальних загроз інформаційні безпеці держави (інформаційна війна, інформаційна експансія іноземних держав; обмеження або порушення інформаційних прав та свобод громадян тощо) та потребує їх вирішення шляхом розробки та реалізації комплексної державної політики у різних сферах діяльності, основою якої має стати забезпечення власного інформаційного суверенітету та захист національного простору від руйнівного для країни вторгнення.

12.      На методологічному рівні предметну сферу інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки доцільно розглядати як єдину, структуровану за предметом дослідження і завданнями предметну сферу, що характеризується єдиною, збалансованою терміносистемою, системоутворюючим чинником і методологічним ядром. Системоутворюючим чинником є інформація (знання) та інформаційні процеси у соціотехнічних системах, які є загальним об’єктом досліджень у предметній сфері інформаційного суверенітету. Категорія „інформаційний суверенітет” є родовим поняттям відносно категорії „інформаційна безпека” (ці категорії взаємопов’язані та взаємодіють між собою, оскільки реалізація засад інформаційного суверенітету здійснюється за допомогою прийомів та методів інформаційної безпеки).

13.      Аналіз суб’єктного складу інформаційного суверенітету та свободи інформації дає підстави зазначити, що для кожного із суб’єктів інформаційних відносин законодавством передбачено окремі міри свободи інформацій у реалізації права на інформацію, враховуючи специфіку самого суб’єкта інформаційних відносин. Суб’єктний склад інформаційного суверенітету значно вужчий, на відміну від кола суб’єктів, що наділені правом реалізації свободи інформації. До найбільш характерних відмінностей цих категорій відносимо: а) інформаційний суверенітет передбачає захист інформаційних ресурсів та створення режиму доступу до інформаційних ресурсів України для іноземних держав; інформаційна свобода передбачає накладення обов’язку на державу (її органи) інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, а також створення відповідних інформаційних служб або систем, що забезпечували б доступ до інформації; б) різняться за суб’єктами реалізації прав на інформаційний суверенітет та свободу інформації. Суб’єктом реалізації права інформаційного суверенітету є держава або державні органи, перелік суб’єктів права на інформаційну свободу значно ширший.

14.      Аналізуючи теоретико-правове та нормативне співвідношення явищ інформаційний суверенітет та ЗМІ (комунікаційні мережі) здійснено класифікацію реалізації інформаційного суверенітету за сферами: а) традиційні ЗМІ, до яких належать телебачення, теле-радіомовлення, друковані засоби масової інформації; б) обіг інформації у мережі Інтернет. Основою такої класифікації є особливості поширення інформації в означених сферах. Враховуючи такі властивості Інтернету, як екстериторіальність та позанаціональність, автор дійшов висновку, що це значною мірою ускладнює завдання із забезпечення інформаційного суверенітету.

15.      Основні напрями вдосконалення нормативно-правової основи інформаційного суверенітету – це:

·             чітке визначення категоріального апарату;

·             розробка та прийняття спеціального закону про інформаційний суверенітет або у разі прийняття Інформаційного кодексу, включення до нього відповідних положень;

·             створення нової редакції Закону України „Про інформацію”;

·             приведення у відповідність до цього інших нормативно правових актів.

·             створення правової основи комплексного державного механізму по гарантуванню інформаційного суверенітету.

16.      Потребує нагального вирішення питання суттєвого оновлення та доповнення законодавства у сфері інформаційного суверенітету, а також визначеність самих учених та спеціалістів щодо шляхів реформування цього законодавства.

17.      Проведений аналіз та зроблені на його підставі висновки можуть слугувати підґрунтям для подальших досліджень щодо формування державної інформаційної політики у сфері реалізації інформаційного суверенітету. Розглянуті проблемні питання й висловлені пропозиції посприяють усуненню розбіжностей і заповненню прогалин у національному інформаційному законодавстві.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Агабеков Г. Б. Жан Боден – основоположник государственного суверенитета: Науч.-аналит. обзор [текст] / Г. Б. Агабеков. – М., 1990. – 46 с.

2.    Агарков М. М. Ценность частного права [текст] / М. М. Агарков // Правоведение. – 1992. – № 1. – с. 28 – 32.

3.    Автаркія [текст] // Юридична енциклопедія: у 6 т.: Т. 5 / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998 – 2004. – С. 21 – 22.

4.    Азаркин Н. М. Монтескье [текст] / Н. М. Азаркин. – М.: Юрид. лит., 1988. – 128 с.

5.    Алексеев С. С. Общая теория права [текст]: у 2 т.: Т. 1. / С. С. Алексеев. – М.: Юридическая литература, 1981. – 361 с.

6.    Алексеев С. С. Общая теория права [текст]: у 2 т.: Т. 2. / С. С. Алексеев. – М.: Юридическая литература, 1982. – 360 с.

7.    Алексеева Т. Современные политические теории [текст] / Т. Алексеева. – М., 2001. – 343 с.

8.    Андрианова В. В. Механизм реализации информационных прав ( содержание и структура ) [текст] / В. В. Андрианова // „Черные дыры” в Российском законодательстве. – 2008. – № 3. – С. 306 – 308.

9.    Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади [текст]: дис.. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / І. В. Арістова; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 489 с.

10.Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти [текст] / Арістова І. В. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр.справ, 2000. – 368 с.

11.Арістова І. В. Правове регулювання суспільних інформаційних відносин: стратегія розвитку інформаційного законодавства України[ текст] / І. В. Арістова // Вісн. нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – №14. – С. 122 – 128.

12.Арістова І. В Реалізація державної інформаційної політики: інформаційне середовище управління в органах внутрішніх справ України [текст] / І. В. Арістова //Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 1999. - №9. – С. 405 – 411.

13.Архіпова Є. О. Інформаційна нерівність як соціальна проблема сьогодення [електронний ресурс] / Є. О. Архіпова // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mtpsa/2008/articles/Arxipova.pdf.

14.Афанасьев В. Г. О целостных системах [електронний ресурс] / В. Г. Афанасьев // Режим доступу: http://sysres.isa.ru/vf-s/docs/%D0%90%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%B5%D0%B280%2d6.pdf.

15.Байтин М. И. О принципах и функциях права: новые моменты [текст] / М. И. Байтин // Правоведение. – 2000. – №3. – С. 3 – 9.

16.Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? [текст] / А. Баранов // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 1. – С. 70 – 76.

17.Бачило И. Л. Информационное право. Роль и место в системе права Российской Федерации [текст] / Бачило И. Л. // Государство и право. – 2001. – №2. – С.5 – 14.

18.Бегей І. І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині Юліана Бачинського [текст] / І. І. Бегей. – Л., 1999. – 187 c.

19.Безопасность [текст] // Толковый словарь живого великорусского языка: у 6 т.: Т. 1 / В. Даль – М., 1959. – С. 67.

20.Безопасность [текст] // Словарь русского языка / Ожегов С. И. – М., 1990. – С. 47.

21.Безопасность [текст] // Информационный зборник Фонда национальной и международной безопасности. – М. – 1994. – № 3 (19). – С. 31.

22.Безпека [текст] // Юридична енциклопедія: в 6 т.: Т. 1 / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998-2004. – С. 137 – 138.

23.Бєляков К. І. Державна інформаційна політика: теорія та практика [текст] / К. І. Бєляков // Держава і право. – 2004. – № 26. – С.279 – 287. – С. 283.

24.Біленчук П. Д. Інформаційна безпека України в контексті становлення стратегії національної безпеки держави [текст] / П. Д. Біленчук // Бизнес и безопасность. – 2008. – № 5. – С.18 – 21.

25.Биленчук П. Д. Проблемы информационной безопасности [текст] // П. Д. Биленчук / Право і безпека. – Т.1., 2002. – №1. – с.138 – 140.

26.Боден Ж. Шість книг про республіку [текст]: хрестоматія „Історія вчень про право і державу” / укладач і заг. ред. Г. Г. Демиденко. – Х.: Право, 2005. – 910 с.

27.Венгеров А. Б. Теория государства и права [текст]: уч. для юрид. вузов / А. Б. Венгеров. – М.: Новый юрист, 1998. – 621с. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов.3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с.

28.Вступ до інформаційної культури та інформаційного права [текст] / В. М. Брижко, В. Д. Гавловський, Р. А. Калюжний, В. М. Попович, В. С. Цимбалюк; за заг. ред. Р. А. Калюжного; Академія правових наук України; науково-дослід. центр правової інформатики. – Ужгород: ІВА, 2003. – 240 с.

29.Галанза Л. Н. Учение І. Канта о государстве и праве [текст] / Л. Н. Ганза. – М.: Госюризд., 1960. – 212 с.

30.Гапотій В. Д. Теоретичні і практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави [текст]: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / В. Д.Гапотій; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 200 с.

31.Гапотій В. Д. Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави [текст]: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / В. Д. Гапотій; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 18 с.

32.Гапотій В. Д. Особливості сучасного розуміння інформаційного суверенітету держави [текст] / В. Д. Гапотій // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2007. – № 4. – С. 11–17.

33.Гегель Г. В. Ф. Философия права [текст] / Г. В. Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.

34.Гегель Г. В.Ф. Политические произведения [текст] / Г. В Ф. Гегель. – М.: Наука, 1978. – 438 с.

35.Гладуняк І. В. Реалізація державної політики у сфері національної безпеки як умова ефективності функціонування механізму політичного управління [текст] / І. В. Гладуняк // Держава і право. – 2007. – № 1(35). – С.154 – 162.

36.Глосарій термінів права ЄС [текст]: англійською, українською та російською мовами. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – 183 с.

37.Гнатенко П. И. Общественно-политическая мысль на Украине во втор. пол.ХVІІ – сер. ХVІІІ веков [текст] / П. И. Гнатенко. – Днепропетр., 1982. – 193 с.

38.Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского [текст] / Т. Гоббс. – М., 1936. – 504 с.

39.Голосніченко Д. Засоби регулювання повноважень у механізмі правового впливу [текст] / Д. Голосніченко // Право України. – 2008. – № 5. – С.20 – 23.

40.Гойман В. И. Механизм обеспечения реализации закона в современных условиях [текст] / В. И. Гойман // Советское государство и право. – 1991. – №12. – С. 12 – 22.

41.Громико І. Державна домінантність визначення інформаційної безпеки України в умовах протидії загрозам [текст] / І. Громико, Т. Саханчук // Право України. — 2008. — № 8. — С. 132 – 135.

42.Гуз А. М. Історія захисту інформації в Україні та провідних країнах світу [текст]: навч. пос. / А. М. Гуз. – К.: КНТ, 2007. – 260 с.

43.Гумилевич Л. Общее учение о госудастве [текст] / Л. Гумилевич. – Спб., 1911. – 136 с.

44.Гуцалюк М. В. Координація діяльності правоохоронних органів та інформаційна безпека [текст] // М. В. Гуцалюк / Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2002. – №5. – Київ: Міжвід. наук.-практ. центр з пробл. бор. з орг. злоч., 2000. – с.112 – 116.

45.Данільян О. Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації [текст]: навч. посібник / О. Г. Данільян, О. П. Дзьобань, М. І. Панов. –  Харків: Фоліо, 2002. — 285 с.

46.Декларація про державний суверенітет 16 липня 1990 р. [електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

47.Декларация о европейской политике области новых информационных технологий. Будапешт від 6 – 7 мая 1999 г. [електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

48.Декларація принципів „Побудова інформаційного суспільства — глобальне завдання в новому тисячолітті” від 12 грудня 2003 р. [електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

49.Декларація про принципи міжнародного права від 24 жовтня 1970 р. [електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

50.Декларація принципів. Женева 2003 [Електронний ресурс]. // Режим доступу: http://www.nasledie.ru/politvne/18_23/article.php?art=0.

51.Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування [текст] / М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі. – К.: „АртЕк”, 1997. – 624 с.

52.Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради „Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних” від 24 жовтня 1995 р. [текст] // Офіційний журнал L 281, 23.11.1995. – с. 31 – 50.

53.Директива 97/66/ЄС Європейського Парламенту і Ради „Стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі” [текст] // Офіційний журнал L 024, 30.01.1998. – с. 1 – 8.

54.Дудко В. М. Правовые основы информационной безопасности (социально-философский аспект) [текст] / В. М. Дудко // Право и образование. – 2007. – № 8. – С. 91 – 98.

55.Європейська угода про захист телерадіомовлення від 22 червня 1960 [електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

56.Європейська конвенція про інформацію щодо іноземного законодавства від 7 червня 1968 р. [електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

57.Жарков Я. Небезпеки особистості в інформаційному просторі [текст] / Я. Жарков, М. Дзюба, В. Петрик // Юридичний журнал. – 2007 – № 2. – С. 45 – 57.

58.Жиляєв І. Б. Діалог бізнесу і влади на початку ХХІ століття з метою створення українського інформаційного права [електронний ресурс] / І. Б. Жиляєв // Режим доступу: http://www.a.kolodyuk.info/download/book.pdf.

59.Жуковська О. Механізм забезпечення реалізації закону: теоретичні та практичні проблеми [текст] / О. Жуковська // Вісник Одеського ін-т. внутр. справ. – 1999. – №4. – С.12 – 16.

60.Жуковська О. Право на свободу слова та інформації в українському законодавстві та судовій практиці (деякі аспекти проблеми) [текст] / О. Жуковська // Свобода інформації та право на приватність в Україні. Доступ до інформації: hic et nunc!: в 2 т.: Т. 1. – Х.: Фоліо, 2004. – 212 с.

61.Загальна декларація прав людини [текст]: прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // Рабінович П. М. Права людини і громадянина [текст] : навч. посіб./ П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2004. – 464 с. – С. 321 – 326.

62.Загальна теорія держави та права [текст]: підр. для юрид. спец. вищ. навч. закладів освіти / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; за ред. М. В. Цвіка. – Х.: Право, 2002. – 428 с.

63.Законодавство України про інформацію: за станом на 1 березня 1999 р.: офіційне видання [текст]. – К.: Парлам. вид-во, 1999. – 168 с.

64.Захаров Є. Свобода доступу до урядової інформації [текст] / Є. Захаров // Свобода висловлювань і приватність. – 2001. – № 1. – С. 14 – 18.

65.Інформація [текст] // Словник української мови: в 11 т.: Т.9 / ред кол., голова ред. кол. І. К. Білодід. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 98 – 99.

66.Інформація [текст] // Великий тлумачний словник української мови / укладач і голов. ред. В. Т. Брусел. – К., Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – С. 402.

67.Інформація правова [текст] // Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т.: Т.1 / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. –С. 264.

68.Інформаційна безпека України. Проблеми та шляхи їх вирішення. Заочний круглий стіл [текст] // Національна безпека та оборона. – 2001. – № 1. – с. 60 – 70.

69.Історія вчень про право і державу [текст]: Хрестоматія / укл. і заг. ред. Г. Г. Демиденко. – Х.: Право, 2005. – 910 с.

70.Игитова И. В. Механизм реализации Европейской конвенции „О защите прав человека и основных свобод” [текст] / И. В. Игитова // Государство и право. – 1997. – №1. – с.76 – 82

71.Иеринг Р. Борьба за право [текст] / Р. Иеринг. – СПб, 1912. – 218 с.

72.Интернет [електронний ресурс] // Энциклопедия юриста / режим доступу: http://www.slovari.org/lawyer/index.html.

73.Информация [електронний ресурс] // Энциклопедия юриста / режим доступу: http://www.slovari.org/lawyer/index.html.

74.Информация [те