ТЕОРІЯ АДАПТАЦІЇ В ПЕРЕКЛАДІ

Краткое описание

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

ДЕМЕЦЬКА Владислава Валентинівна

УДК 81’25 + 81’42 : 303.446.2 = 111

ТЕОРІЯ АДАПТАЦІЇ В ПЕРЕКЛАДІ

Спеціальність 10.02.16 перекладознавство

Д и с е р т а ц і я
на здобуття вченого ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук, професор
Новикова Марина Олексіївна

Сімферополь 2007

ЗМІСТ
ЗМІСТ.......2
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ....6
ВСТУП.7
РОЗДІЛ I АДАПТАЦІЯ ЯК ТИП ПЕРЕКЛАДУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ....14
1.1.Історія українського перекладу: види міжмовного посередництва14
1.2.Адаптація як поняття перекладознавства та інтеркультурології19
1.3. Перекладацька адаптація та типологія дискурсів.......42
1.4. Інтралінгвістична та інтерлінгвістична перекладацька адаптація прагматичних
типів текстів...73
1.5. Перекладацька адаптація та типологія текстів96
1.5.1. Словникова стаття: перекладацькі завдання та ресурси97
1.5.1.1. Текстова структура: інтегральні та диференційні ознаки....97
1.5.1.2. Текстові функції: інтегральні та диференційні ознаки.. 107
1.5.2. Підручник гуманітарного профілю: перекладацькі завдання та
ресурси 111
1.5.2.1. Текстова структура: інтегральні та диференційні ознаки .111
1.5.2.2. Текстові функції: інтегральні та диференційні ознаки .120
1.5.3.Політичний виступ: перекладацькі завдання та ресурси 127
1.5.3.1. Текстова структура: інтегральні та диференційні ознаки 127
1.5.3.2. Текстові функції: інтегральні та диференційні ознаки .134
1.5.4. Проповідь: перекладацькі завдання та ресурси ..139
1.5.4.1. Текстова структура: інтегральні та диференційні ознаки 139
1.5.4.2. Текстові функції: інтегральні та диференційні ознаки .151
Висновки з першого розділу156
РОЗДІЛ II ПЕРЕКЛАДАЦЬКА АДАПТАЦІЯ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ
АСПЕКТ...161
2.1. Лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів: політичний дискурс161
2.1.1. Лінгвокультурологічна модель словникової статті та задачі її перекладу
2.1.2. Лінгвокультурологічна модель політологічного навчального тексту та задачі його перекладу124
2.1.3. Лінгвокультурологічна модель політичного виступу та задачі його перекладу
2.1.4. Лінгвокультурологічна модель політичного рекламного тексту східнослов’янських традицій та задачі перекладу.
2.2. Лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів: релігійний дискурс.
2.2.1. Лінгвокультурологічна модель словникової статті та задачі її перекладу.
2.2.2. Лінгвокультурологічна модель гомілетичного навчального тексту та задачі його перекладу.
2.2.3. Лінгвокультурологічна модель проповіді та задачі її перекладу
РОЗДІЛ III ПЕРЕКЛАДАЦЬКА АДАПТАЦІЯ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ...259
3.1. Перекладацька адаптація в політичному дискурсі....259
3.1.1. Перекладацька адаптивна модель словникової статті як типу
тексту..259
3.1.2. Перекладацька адаптивна модель політологічного навчального типу
тексту..265
3.1.3. Перекладацька адаптивна модель політичного виступу як типу
тексту..279
3.2. Перекладацька адаптація в релігійному дискурсі.294
3.2.1. Перекладацька адаптивна модель словникової статті релігійного характеру .294
3.2.2. Перекладацька адаптивна модель гомілетичного навчального типу
тексту..297
3.2.3. Перекладацька адаптивна модель проповіді як типу тексту.......313
3.2.4. Тематика текстів та типів текстів, що не підлягають
перекладацькій адаптації..........322
Висновки з третього розділу..390
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.397
ДОДАТКИ408
Додаток А.408
Додаток Б..424
Додаток В.467
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................505
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ..564

Список умовних скорочень
ВМ вихідна мова
ВТ вихідний текст
ВТСУМ - Великий тлумачний словник української мови
ПД політичний дискурс
ПМ мова перекладу
ПН - Політологія: Навчальний посібник
ПП - Політологія: Підручник
ППБЭС - Полный православный богословский энциклопедический словарь
ПС - Політологічний енциклопедичний словник
ПСА - Православие: Словарь атеиста
РД релігійний дискурс
РС - Релігієзнавчий словник
ТП текст перекладу
УСУМ - Універсальний словник української мови
APD - The American Political Dictionary
APPP - American Politics, Policies and Priorities
CDTh - Collins Dictionary & Thesaurus
CS - Classic Sermons on Christian Service
PCW - Politics in a Changing World: A Comparative Introduction to Political Science
SS - Simple Sermons on New Testament Texts
SW - Smith Wigglesworth The Complete Collection of His Life Teaching”

ВСТУП
Становлення самостійної наукової дисципліни перекладознавства передбачає насамперед термінологічну визначеність базисних перекладознавчих понять щодо різновидів мовного посередництва, до яких, поза всяким сумнівом, належить і поняття «адаптація».
Актуальність теми дослідження, таким чином, обумовлена відсутністю у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві й міжкультурній комунікації: 1) системного теоретичного обґрунтування адаптації як одного з ключових понять перекладознавства; 2) концептування основних відмінностей адаптації та суміжних форм вторинної комунікації; 3) окреслення магістральних лінгвокультурологічних чинників, що спричиняють застосування перекладацької адаптації; 4) єдиних методологічних засад перекладацької адаптації різних типів дискурсів / текстів.
Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає профілю досліджень, що проводяться на кафедрі теорії та практики перекладу і соціолінгвістики Таврійського національного університету ім.. В.І.Вернадського за темою «Соціолінгвістична варіативність у мові та мовленні» (номер державної реєстрації № 0104U005407; індекс УДК 8011). Тема дослідження затверджена Вченою радою Таврійського національного університету ім.. В.І.Вернадського, протокол №3 від 03.04.2002р.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
· побудовано цілісну концепцію перекладацької адаптації як одного з ключових явищ сучасного перекладознавства;
· розроблено і введено в науковий дискурс понятійний апарат перекладацької адаптації із наданням визначення поняттям «перекладацька адаптація», адаптивний потенціал дискурсу / тексту, адаптивні стратегії перекладу;
· окреслено класифікацію видів адаптації, умов застосування перекладацької адаптації та запропоновано класифікацію адаптивних перекладацьких засобів;
· комплексно розглянуто лінгвокультурологічні й методологічні засади застосування перекладацької адаптації до прагматичних текстів;
· установлено ієрархію структурно-типологічних, функціональних, когнітивних, компаративних та адекватно-варіантного (трансформаційного) методів аналізу дискурсу / тексту на основі системного підходу до вивчення поняття «адаптація»;
· запропоновано визначення прагматичного тексту як тексту впливу й окреслено парадигму прагматичних типів текстів, яка включає: словникову статтю, навчальний тип тексту, ораторський тип тексту (політичний виступ, проповідь), рекламний тип тексту;
· обґрунтовано вибір прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів, які відносяться до найбільш масово зорієнтованих дискурсів;
· виявлено конвергентні та дивергентні ознаки лінгвокультурологічних моделей прагматичних типів текстів політичного й релігійного дискурсів;
· запропоновано адаптивні перекладацькі моделі аналізованих прагматичних текстів.
Теоретична значущість дослідження визначається тим, що вперше в теорії й практиці перекладу та міжкультурній комунікації розроблено концепцію перекладацької адаптації. Наша концепція стане в нагоді не лише перекладачам-практикам, а й критикам перекладу, оскільки вона дозволяє встановити чіткі межі застосування до тексту власне перекладацьких і адаптивних стратегій з урахуванням ступеню прагматичного потенціалу дискурсу / тексту й прогнозованої реакції цільової аудиторії. Крім того, наведена в роботі система методик вичленування прагматичного й адаптивного потенціалу дискурсів / текстів уможливлює визначення комплементарного характеру перекладацьких адаптивних стратегій й установлення міри їх залучення до роботи з тим або іншим дискурсом / текстом. Концептуальна основа пропонованої роботи, комплексна методика й результати дослідження можуть бути використані в подальших теоретичних розробках проблематики перекладознавчої компаративістики, в дослідженнях когнітивного та прагматичного аспектів перекладу.
Мета й основні завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є концептуальне окреслення поняття «адаптація» в перекладі, а саме: визначення цього явища й встановлення його понятійного апарату, а також висвітлення лінгвокультурологічних та методологічних засад застосування перекладацької адаптації до прагматичних типів текстів. Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:
1. Установити місце й завдання адаптації в рамках перекладознавства;
2. Відмежувати адаптацію від суміжних видів мовного посередництва;
3. Описати й обґрунтувати понятійний апарат перекладацької адаптації;
4. Визначити лінгвокультурологічні та методологічні засади застосування адаптивних стратегій до перекладу дискурсів / текстів;
5. Окреслити текст-типологічні та функціональні ознаки прагматичних типів текстів в перекладі;
6. Розглянути методологічні основи перекладацької адаптації;
7. Описати лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів, які є вирішальними під час вибору перекладацьких стратегій і тактик, спрямованих на вирішення завдань адекватного відтворення типу тексту для іншокультурної аудиторії;
8. Запропонувати адаптивні перекладацькі моделі прагматичних текстів у політичному й релігійному дискурсах.
Предмет дослідження становлять структурно-типологічні транспозиції та лексико-семантичні трансформації прагматичних типів текстів, розглянутих у перекладах, перекладах - адаптаціях та перекладознавчому аналізі.
Об’єкт і основні напрямки дослідження. Об’єктом вивчення є прагматичний та адаптивний потенціали прагматичних типів дискурсів / текстів, що впливають на вибір перекладачем домінантної стратегії серед власне перекладацьких та адаптивних стратегій. До основних напрямків дослідження належать:
· Структурно-типологічна й функціональна організація дискурсів / текстів;
· Лінгвокультурологічні засади перекладацької адаптації;
· Методологічні основи перекладацької адаптації.
Методика дослідження. Система обраних методик забезпечує послідовність етапів роботи перекладознавця / перекладача-практика під час аналізу й перекладу одиниць дискурсів / текстів.
I. Методи аналізу:
1) дефінітивний метод дозволяє відмежувати поняття дискурс і прагматичний текст;
2) функціональний метод вичленовує систему домінуючих функцій дискурсу / тексту із зазначенням їх специфіки в крос-культурному зіставленні;
3) тезаурусний метод спрямований на виокремлення в дискурсі / тексті реалій, символів, лінгвоконцептів і аксіологем, функціонування яких маркує для перекладача культурно зумовлені зони дискурсу / тексту;
4) дистрибутивний метод визначає частотність функціонування культурно зумовлених одиниць у прагматичних текстах із подальшим їх розподілом на зони ядерних, периферійних і маргінальних ознак, що визначають адаптивний потенціал дискурсу / тексту.
II. Методики аналізу:
1) текст-типологічна методика виокремлює конвергентні / дивергентні ознаки на рівні тексту, які постають, відповідно, облігаторними / факультативними під час перекладу-адаптації;
2) когнітологічна методика спрямована встановити ключові для певного дискурсу / тексту концепти, аксіологеми, що є облігаторними / факультативними у виборі перекладацьких адаптивних стратегій;
3) контекстуальна методика висвітлює на гіпертекстовому, текстовому й гіпотекстовому рівнях інтегральні / диференціальні структурно-композиційні, лексико-семантичні та функціональні ознаки дискурсу / тексту, які при аналізі зсуву в межах парадигми прагматичних текстів визначають типи транспозицій / трансформацій, що обумовлюють вибір перекладацьких адаптивних стратегій;
4) методика символічної інтерпретації вичленовує та інтерпретує символ у тексті, що передбачає вибір адекватного перекладацького адаптивного прийому.
Матеріалом дослідження слугували оригінальні та перекладні тексти політичного дискурсу, до яких належать: словникові статті до базисних політичних концептів, політологічні навчальні тексти, політична промова, тексти політичної реклами; релігійного дискурсу: словникові статті до базисних релігійних концептів, гомілетичні навчальні тексти, проповіді та рекламні тексти релігійного характеру. Загальний обсяг досліджуваного матеріалу становить близько 90 текстів різного обсягу, що складає біля 30000 сторінок.
Практична цінність проведеного дослідження полягає в подальшому розвитку теоретичних і практичних засад викладання теорії та практики перекладу, особливо, прагматичних, культурологічних та когнітологічних аспектів теорії перекладу, компаративної стилістики, у розробці спецкурсів з основ міжкультурної комунікації, теорії дискурсів, лінгвопрагматики тексту. Використання основних положень і результатів дослідження у викладанні теоретичних і спеціалізованих курсів дозволить залучити до їх програм найновітніші технології та досягнення в зазначених галузях знань і сприятиме удосконаленню методики їх викладання. Більше того, проблематика дослідження та її результати розсувають обшири наукового пошуку для студентів, магістрантів і здобувачів і нададуть змогу магістрам та спеціалістам вищої кваліфікації підвищити рівень підготовки.
На захист виносяться наступні положення.
1. Адаптація це тип перекладу з домінантною прагматичною настановою та орієнтацією на стереотипи очікування носіїв мови-реципієнта й культури-реципієнта. Відмінність перекладу-адаптації від перекладу-репродукції, а також від вільного відтворення текстів за мотивами або всіх різновидів інтертекстів полягає в тому, що переклад-адаптація передбачає зіставлення й перевірку текстом оригіналу, за умов домінантної орієнтації на мовні й культурні пріоритети реципієнта. Ступінь близькості / віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для різних типів адаптивних текстів.
2. Переклад-адаптація не спростовує переклад-репродукцію і не протиставляється йому, а є комплементарним типом перекладу;
3. Адаптивні перекладні тексти це тексти створені на основі адаптивних стратегій перекладу. Адаптивні стратегії перекладу спрямовані на: 1) переважне використання мовних і культурних моделей реципієнта і 2) виразну прагматичну орієнтацію текстів перекладу на свою (іншомовну й іншокультурну) аудиторію;
4. Адаптивний потенціал дискурсу / тексту це потенційна здатність певного дискурсу / тексту до адаптації в перекладі або обов’язковість такої адаптації. Наявність / відсутність адаптивного потенціалу залежить від дистанції між мовами й культурами, що вступають у контакт, і від пріоритетності прагматичної функції під час перекладу.
5. Підґрунтям для класифікації прагматичних типів текстів постає прагматичний і адаптивний потенціали типу тексту. Згідно з цими критеріями, класифікація прагматичних типів текстів включає: словникову статтю, навчальний тип тексту, ораторську промову (політичний виступ, проповідь) і рекламний текст.
6. Лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів демонструють конвергентні та дивергентні ознаки, які віддзеркалюють текст-типологічні стереотипні очікування аудиторій зіставлюваних традицій. З позицій вирішення перекладознавчих завдань, виокремлення цих ознак дозволяє розмежувати зони мінімальних і максимальних труднощів у перекладі, а також прогнозує переважання репродуктивних або адаптивних стратегій перекладу. Конвергентні та дивергентні текст-типологічні ознаки, у свою чергу, покладено в основу адаптивних перекладацьких моделей, відтворення яких під час перекладу обумовлює рівень адекватності впливу прагматичного тексту на аудиторію за умов іншої культурної традиції.
7. Перекладацька трансляція парадигми прагматичних типів текстів у іншокультуру передбачає врахування стереотипів очікування носіїв мови - реципієнта й культури - реципієнта, що в свою чергу, обумовлює вибір перекладацьких стратегій на користь репродуктивних і/або адаптивних стратегій.
8. До умов застосування перекладацької адаптації належать наступні: 1) прагматична функція тексту постає домінантною; 2) текст перекладу зорієнтовано на стереотипи очікування носіїв мови-реципієнта та культури-реципієнта; 3) ступінь віддаленості/близькості контактуючих мов і культур визначає наявність/відсутність стереотипів очікування того чи іншого прагматичного типу тексту.
9. Адаптивні перекладацькі моделі прагматичних текстів політичного й релігійного дискурсів відображають різний ступінь близькості / віддаленості від ВТ, що залежить від типу адаптивного тексту.
Достовірність висновків і спостережень забезпечується фаховим аналізом дослідженої проблеми, застосуванням комплексної методики дослідження адаптивних перекладацьких стратегій, що інтегрує лінгвокультурні, когнітивні, текст-типологічні, інтерпретативні підходи до аналізу дискурсів / прагматичних текстів, широким теоретичним підґрунтям, а також значним обсягом дослідженого емпіричного матеріалу.
Апробація роботи.
Основні положення і результати дослідження були предметом наукових доповідей і обговорювалися на наступних конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Поетика художнього тексту» (Київ-Херсон, 1996); Міжнародна наукова конференція « VIII Крымские Пушкинские Чтения. Русь Россия и Великая Степь» (Сімферополь, 1999); IX Міжнародна наукова конференція «Пушкин и Крым» (Сімферополь, 2000); Всеукраїнська науково-практична конференція «Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти» (Херсон, 2001); Перша Всеукраїнська національна конференція за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта в Україні «Гендерні і жіночі курси у вищих навчальних закладах України: сучасний стан та перспективи викладання» (Миколаїв, 2002); Всеукраїнська науково-практична конференція «Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні» (Херсон, 2002); XII Міжнародна наукова конференція ім. Сергія Бурого «Мова і культура» (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція «Християнство і література: Проблема взаємодії у загальнокультурному контексті» (Херсон, 2004); V Юбилейный Международный семинар «Полиэтническая среда: культура, политика, образование» (Луганск, 2004); Міжнародна наукова конференція «Людина. Мова. Комунікація» з нагоди 200-річчя Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (Харків, 2004); Всеукраїнська науково-методична конференція «Перевод как вторичная коммуникация» (Харків, 2004); Міжнародна науково-практична конференція «Науковий потенціал світу «2004» (Дніпропетровськ, 2004); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальные проблемы переводоведения и иностранной филологии», (Луцьк, 2004); IV Міжнародна наукова конференція «Межкультурные коммуникации: традиции и новые парадигмы» (Алушта, 2005); 1 Всеукраїнська наукова конференція «Актуальні проблеми філології та перекладознавства» (Хмельницький, 2005); (Всеукраїнська наукова конференція «Григорій Кочур в контексті української культури другої половини XX віку» (Львів, 2005); VII Всеукраїнська науково-практична конференція «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2005); V Міжнародна наукова конференція «Межкультурные коммуникации: проблема русско-украинского билингвизма» (Алушта, 2006); Всеукраїнська наукова конференція «Радість і страждання як чинники культури» (Київ, 2006); Наукова конференція «Концепції культури в історії української гуманітарної думки XIX-XX ст.» (Київ, 2006).
Достовірність висновків і спостережень забезпечується фаховим аналізом дослідженої проблеми, застосуванням комплексної методики дослідження адаптивних перекладацьких стратегій, що інтегрує лінгвокультурні, когнітивні, &nbs

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Адаптація як вид мовного посередництва більшістю дослідників розглядається як доконечна форма перетворень, допустимих у перекладі. В дисертації запропоновано інший підхід, згідно з яким адекватність перекладу прагматично зорієнтованого тексту можлива за умов його адаптації до лінгвокультурних стереотипів реципієнта. Зрозуміло, що у такому разі пропорції репродуктивних й адаптивних стратегій в перекладі підпорядковуються прагматичній заданості певного дискурсу / типу тексту в оригіналі та перекладі. Саме тому перекладацька адаптація не суперечить репродуктивному перекладу, а є комплементарною стратегією. Основна мета адаптивних стратегій полягає у відтворенні прагматичного потенціалу дискурсу / тексту в перекладі з урахуванням лінгвокультурних стереотипів носіїв мови та культури реципієнта.
Адаптивні переклади, на відміну від суміжних видів мовного посередництва, або інтертекстів (анотацій, перекладів за мотивами, переспівів, вільного перекладу) підлягають обов’язковому зіставленню з ВТ. Репродуктивні й адаптивні стратегії, використані під час перекладу ВТ, мають комплементарний характер. Свідомий вибір перекладачем на користь адаптивних стратегій, таким чином, передбачає, по-перше, використання переважно мовних і культурних моделей реципієнта й, по-друге, прагматичну орієнтацію текстів перекладу на свою культуру, що призведе до адекватної ідентифікації реципієнтом дискурсу / типу тексту в перекладі.
Історія українського перекладу XV - XVIII століть свідчить про наявність в перекладацькій діяльності двох магістральних тенденцій до використання калькування (репродуктивного перекладу) та адаптації. Так, богословська література та навчальні тексти перекладались переважно калькуванням, натомість тексти художньої літератури, зокрема, поетичні твори транспонувались в українську культуру через переспіви, переклади за мотивами, вільний переклад. Процес зближення перекладацьких стратегій розпочинається у другій половині XIX століття в перекладах Л.Українки та І.Франка, які прагнули європеїзувати українського читача. В подальших теоретичних розробках основ теорії українського перекладу за адаптивними стратегіями закріплюється комплементарний характер їх застосування в межах одного тексту. В умовах сучасного розвитку України на тлі розбудови України як європейської держави з’являється новий реципієнт-одержувач масових текстів, ідентифікація яких залежить від його лінгвокультурних стереотипів очікування. Тому, для перекладознавства актуальним убачається розробка механізмів перекладацької адаптації, широке застосування яких у перекладі сприяє запобіганню викривлення іміджу адресанта.
Для практичного аналізу свідомо обрано найменш розроблені в перекладознавстві та найбільш прагматичні типи текстів політичного й релігійного дискурсів. Парадигма прагматичних типів текстів складається з: (політичний дискурс) словникової статті, політологічного навчального типу тексту, політичного виступу, політичної реклами; (релігійний дискурс) словникової статті, гомілетичного навчального типу тексту, проповіді. Перекладацька трансляція парадигми прагматичних типів текстів до іншокультури передбачає адекватну ідентифікацію текстів, що можливо за умов урахування стереотипів очікування носіїв мови-реципієнта й культури реципієнта - саме це й обумовлює вибір алгоритму перекладацьких стратегій на користь адаптивних.
Вибір політичного й релігійного дискурсів обумовлений наступними причинами: по-перше, ці дискурси відносяться до масово зорієнтованих дискурсів; по-друге, політичний і релігійний репрезентують опозицію соціальний релігійний, через яку реалізується відповідно вища соціальна й вища сакральна влада; по-третє, обидва типи дискурсів є ідеологічними за своєю сутністю і тому в них найбільшою мірою активізується національно-культурний компонент певної культурної традиції; по-четверте, тип дискурсу й ступінь дальності / близькості культур впливає на вибір перекладача між власне перекладацькими й адаптивними стратегіями.
Для перекладача культурна асиметрія детермінує не лише принципову розбіжність у парадигмі текстів, а й визначає систему домінуючих функцій дискурсів, збереження яких під час перекладацької трансляції забезпечує адекватність їх ідентифікації та інтерпретації. Аналіз довів, що ідентифікація дискурсу / тексту передбачає адекватність на структурно-композиційному та семантико-стилістичному рівнях, тобто дискурс /текст розпізнаються у випадку, якщо аналогічна функція ВТ в культурі реципієнта обслуговується адекватними структурними та семантичними засобами. За умов домінантної орієнтації на мовні й культурні переваги рецептора, ступінь близькості чи віддаленості від ВТ може варіюватися для текстів, що проходять адаптацію.
Образ аудиторії є основою інтралінгвістичних трансляцій від одного типу тексту до іншого в межах дискурсу. Релевантним цілям і завданням нашого дослідження убачається аналіз функціонування прагматичних типів текстів у межах інтралінгвістичної та інтерлінгвістичної культурних традицій, що визначаються Р.Якобсоном як «внутрішньомовний і міжмовний переклад».
Адаптивний і прагматичний потенціал тексту пропорційні частотності функціонування культурно обумовлених мовних одиниць, до яких належать: реалії, символи, концепти.
З метою окреслення перекладацьких завдань та ресурсів, а також визначення структурних і функціональних типологічних ознак досліджуваних прагматичних типів текстів у роботі здійснено аналіз теоретичних робіт, присвячених вивченню зазначених прагматичних текстів на таких рівнях: гіпертекстовому, текстовому й гіпотекстовому.
Аналіз теоретичних робіт, спрямований на виявлення текст-типологічних і функціональних ознак аналізованих типів текстів, надає нам право зробити наступні висновки. Функціональний підхід дозволив науковцям з’ясувати теоретичні засади словників різних типів, а також довідників як довідково-інформаційних текстів; установити типологію науково-технічних навчальних текстів; визначити політичний виступ як окремий тип тексту політичного дискурсу; виокремити проповідь в окремий тип тексту. Аналіз теоретичних досліджень продемонстрував також необхідність вирішення наступних перекладознавчих завдань: окреслити ієрархію структурних елементів зазначених прагматичних текстів, необхідних для перекладу й збереження їх лінгвокультурних текст-типологічних ознак в умовах іншокультури; визначити набір інваріантних для прагматичних типів тексту функцій, який вбачається необхідним для перекладача, оскільки зсув функції тексту перекладу може призвести до «переключення» даного типу тексту в інший; описати специфіку функціонування лексико-семантичних елементів, що містять національно-культурний компонент значення, без урахування якого неможливо визначити прагматичний і адаптивний потенціал тексту, а також обґрунтувати систему методик, яка враховувала б лінгвокультурну специфіку й прагматичний потенціал дискурсів / текстів під час перекладу-адаптації.
Проведення лінгвокультурологічного фреймового та структурно-композиційного аналізу уможливлює окреслення наступних тенденцій в перерозподілі інформації під час перекодування одного типу тексту в інший в межах одного дискурсу. Так, для атлантичної традиції в політичному дискурсі простежується наступна магістральна тенденція: прагматичний потенціал текстів зростає від словникової статті до політичного виступу через експлікацію лексичних елементів зі специфічною семантикою, що, в свою чергу, передбачає залучення таких транспозицій, як дописка (універсальна семантика) та конкретизація + розвиток значення (специфічна семантика). Причому, лексика з унікальною семантикою убачається як не релевантна прагматичним типам текстам зазначеної лінгвокультурної традиції. Натомість, в східнослов’янських традиціях прагматичний, а відтак, і адаптивний потенціал зростає за рахунок широкого використання лексики з унікальним значенням (дописка) у той час, як елементи зі специфічним значенням поступово елімінуються (пропуск).
Релігійний дискурс атлантичної традиції демонструє кількісну ампліфікацію елементів з універсальною семантикою від типа тексту до типу тексту (дописка) за умов зростання частотності функціонування лексики зі специфічним значенням (дописка, конкретизація + розвиток значення). Специфіка дискурсу полягає в тому, що в жодному типі тексту практично не реалізується сема унікальності. У зіставленні з атлантичною традицією, східнослов’янські традиції магістрально актуалізують лексичні елементи з унікальною семантикою вже в навчальному типі тексту (дописка), що призводить до зростання прагматичного й адаптивного потенціалу типів текстів. Специфічна семантика представлена у всіх типах тексту без виключення і, в свою чергу, сприяє підвищенню адаптивного потенціалу текстів (дописка, конкретизація + розвиток значення). Універсальна семантика характеризується високим ступенем реалізації в усіх зазначених типах текстів.
Визначення магістральних транспозицій під час перекодування прагматичних типів текстів в зіставлюваних традиціях окреслює домінанті трансформації, які, в свою чергу, слугують підґрунтям для перекладацьких адаптивних моделей дискурсів /текстів. Необхідність використання адаптивних перекладацьких моделей підтверджується тим фактом, що прагматичний потенціал тексту неможливо відтворити засобами власне репродуктивного перекладу. Саме тому, збереження прагматичного потенціалу тексту в умовах іншокультури з домінантною орієнтацією на мовні та культурні стереотипи реципієнта зумовлює обов’язкове залучення адаптивних перекладацьких моделей.
Методологічні засади теорії адаптації уможливлюють застосування наступних перекладацьких адаптивних моделей до прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів.
Структурно-композиційний і фреймовий аналіз політологічних словникових статей тлумачного словника в порівнюваних лінгвокультурних традиціях дозволяє нам говорити про те, що з огляду перекладу домінувальна кількість лексико-семантичних одиниць ВТ розташована в діапазоні однозначних і варіантних еквівалентних відповідностей, представлених арсеналом мовних засобів ПМ. Втім, як свідчить перекладознавчий аналіз, включення лексики зі специфічною й унікальною семантикою потребуватиме залучення коментарів, що, у свою чергу, призведе до збільшення обсягу й, відповідно, до «ускладнення» власне перекладу використанням адаптивних стратегій. У тому випадку, якщо перекладач (за певних обставин) повинен буди вдатися до елімінації маркованої лексики під час перекладу, зумовить нівелювання лінгвокультурних традицій східнослов'янських політологічних словників. До специфічно східнослов’янських ознак тексту відноситься актуалізація фактуальної інформації про концепт (а саме - його ознаки, види, функції), що подається у вигляді каталогу або простого переліку. На відміну від східнослов’янських, в атлантичній традиції тлумачення концепту має загальний характер і не передбачає вузько політологічної специфікації. Отже, у випадку безпосередньої передачі й збереження цього виду інформації в атлантичній традиції перекладений текст не буде сприйматися як словниковий тип тексту. Збереження додаткової специфічно політологічної інформації спричинить внутрідискурсивне «зрушення» від словникового типу тексту до навчального, що неодмінно призведе до неможливості адекватного сприйняття цього типу тексту в рамках аналізованих культур.
Підручник з політології як навчальний тип тексту східнослов'янських традицій в частині, що розглядає функціонування політичних концептів, є розширеною версію словникових статей політичної енциклопедії. Архітектоніка підручника в цьому аспекті відповідає «жанровим очікуванням» студентської аудиторії східнослов'янських традицій. Підручник атлантичної традиції свідчить про те, що модель навчальної літератури успадковує тенденції експлікації концептів, прийняті в енциклопедичному словнику, де магістральною зоною семантики є універсальна, з обов'язковим включенням елементів унікальної семантики. Тому, «пряме» транспонування семантичного поля східнослов'янських підручників в атлантичну традицію зумовить «переміщення» навчального типу тексту вбік довідкового типу тексту, до специфічних ознак якого належить високий рівень концентрації термінології при об'єктивності викладу. У випадку, якщо перекладач приймає рішення зберегти й передати культурно специфічне значення навчального типу тексту за умов транспонування в атлантичну традицію, йому необхідно вдатися до власне перекладацьких й адаптивних стратегій. З точки зору власне перекладу лексичні одиниці універсальної семантики мають свої відповідності в арсеналі мовних засобів ПМ; лексика зі специфічною семантикою передається за допомогою дескриптивного перифраза; зона унікального значення (антропоніми, топоніми, політичні реалії) транспонується за допомогою кальки або перекладу за традицією. З позицій адаптації збереження саме культурної обумовленості навчального типу тексту східнослов'янських традицій передбачає: 1) елімінацію або редукування власне американських політичних реалій із подальшою імплікацією реалій загальнополітичного статусу (пропуск, дописка, конкретизація + розвиток значення); 2) ампліфікацію антропонімів або імен видатних філософів і мислителів (дописка, конкретизація + розвиток значення); 3) максимальне редукування ідеологічного компонента, що виявляється в активізації аксіологем на сильних позиціях тексту (генералізація, частковий пропуск); 4) ампліфікація власне політичної термінології (дописка, конкретизація + розвиток значення); 5) заміну аксіологем гіпонімами до політичних концептів (конкретизація, дескриптивний перифраз).
Велика кількість інтегральних ознак в політичному виступі як типі тексту в аналізованих традиціях зумовлює переважне застосування прийомів власне перекладу. Втім, при перекладі в атлантичну традицію власне політична термінологія підлягатиме максимальній редукції. Для створення більш впевненого образа України як незалежної держави для атлантичної аудиторії необхідно вдатися до наступних адаптивних стратегій: ампліфікувати позитивну оцінність (дописка); елімінувати або редукувати аксіологеми з негативною оцінками; ампліфікувати концепти й гіпоніми до них (дописка, конкретизація + розвиток значення); застосувати при перекладі реалій і символів прийоми власне перекладу й адаптації, міра яких залежить від ступеня складності реалії, її обов’язковості для тексту й аудиторії, на яку розрахований текст.
Політичні рекламні тексти атлантичної традиції представлено здебільшого мультимедійними засобами й тому перекладацька адаптація тестів політичної реклами східнослов’янських традицій вбачається неможливою. Для фахівців, зацікавлених побудовою політичних рекламних текстів, переклад у атлантичну традицію ґрунтуватиметься на прийомах власне перекладу, оскільки в даному випадку домінуючою для рекламного типу тексту буде інформативна функція. З точки зору ціннісної системи атлантичної традиції трансляція рекламного тексту передбачала б перекладацьку адаптацію, проте наші рекламні тексти для них не є престижними й тому переклад не має сенсу.
При перекладі типів текстів релігійного дискурсу, зокрема, східнослов'янських богословських словників в атлантичну традицію найбільш актуальною постає зона специфічного значення. Зважаючи на це можна окреслити наступні перекладацькі адаптивні стратегії: антропоніми першого ряду помітно редукуються в словнику протестантської традиції, залишаючи місце лише для авторитетних сакральних онімів (повний або частковий пропуск), що, у свою чергу, може призвести до сприйняття цього типу тексту не як богословського, а як наукового; релігійні концепти, їх гіпоніми та аксіологеми з релігійною семантикою вимагають коментарів, конкретизації й дескриптивного перифраза, а також інтеграції з сакральним інтекстом (дописка); реалії здебільшого підлягатимуть елімінації, оскільки, пояснюючи сутність однієї церковної реалії, православний словник спирається на інші церковні реалії, що актуалізує інтекстові коментарі, які можуть «обтяжити» текст і перевести його в розряд текстів наукового дискурсу.
Для перекладача відмінність мети й завдань проповіді в атлантичній і східнослов’янських традиціях визначає: систему культурних цінностей зіставлених традицій; висвітлює зони розбіжності конфесійної традиції; вказує на ті акценти, безпосередня постановка яких зумовлює переведення тексту гомілетики до реєстру іншої типології текстів, що може призвести до невідповідності очікувань читача й сприйняття тексту в рамках іншої культури. Зважаючи на зазначене, ми можемо говорити про залучення наступних перекладацьких та адаптивних стратегій: оніми свв. отців Церкви, а також численні церковні реалії, цілком відсутні в конфесійних текстах атлантичної традиції, потребують або внесення додаткових коментарів, що значно збільшить обсяг тексту, або елімінації, що, у свою чергу, може призвести до суттєвих змістових і структурних утрат під час перекладу, а також зрештою до функціонального зсуву типу тексту; застаріла лексика, елементи церковно-проповідницького стилю підлягають елімінації або коментуванню (дописка); богословська термінологія або елімінується, або коментується (дописка); частотне звертання до текстів свв. отців Церкви повинно бути частково еліміновано, якщо в завдання перекладача не є збереження конфесійної специфіки для спеціальної аудиторії; повчальність гомілетики, актуальна для атлантичної традиції, може бути компенсована введенням східнослов'янського інклюзивного «ми», наслідком чого буде, по-перше, збереження сприйняття тексту як релігійного й, по-друге, передача лінгвокультурної специфіки даного типу тексту; спосіб генералізації доречний у процесі транспонування численних аксіологем із позитивною й негативною оцінками; гіпоніми до релігійних концептів, а також власне православне трактування основного призначення проповіді потребують коментування; цитати сакрального тексту потребують перевірки на їх точність і відповідність священному тексту Біблії.
Оскільки текст проповіді розраховано на аудиторію, що не має попереднього культурного досвіду або культурного фону, переклад сакральних онімів, вся концептосфера Пресвятої Богородиці буде зрушуватися в бік елімінації. Імена канонічних для православ'я святих при перекладі зазнають часткової десемантизації. Подібні перетворення необхідні й для передачі негативних/позитивних біблійних персонажів. Під час перекладу антропонімів і біблійних реалій необхідно вдатися до генералізації, що, власне, і є частковою десемантизацією. Характерне для православної проповіді використання старослов’янізмів або архаїзмів, котрі в протестантській проповіді практично не припустимі, підлягатимуть генералізації. Щодо реалій, необхідно зазначити, що у тих випадках, де реалії не підлягають елімінації або калькуванню, доречно залучати переклад за аналогією й коментування, що, у свою чергу, передбачає часткову десемантизацію реалії. Загалом, під час трансляції в атлантичну традицію церковні реалії, сакральні оніми та релігійні концепти підлягатимуть редукції та елімінації різних ступенів. Єдиним специфічно православним залишається наявність гіпонімів із релігійними компонентами й аксіологеми з позитивною й негативною оцінками, що під час перекладу визначається як повна дописка. Оскільки православна проповідь, на відміну від протестантської проповіді, інкорпорує максимальний ступінь оцінності, при перекладі перекладацька адаптація передбачає залучення таких прийомів: переклад за аналогією, гіпонім + дескриптивний перифраз, а також повна дописка.
Перекладацький аналіз прагматичних типів текстів довів, що культурні розбіжності відправника та реципієнта окреслюють межі застосування перекладацької адаптації. Специфіка інтралінгвістичних моделей гомілетики атлантичної традиції має ряд тематичних компонентів, які, в силу культурних і конфесійних розбіжностей із моделями гомілетики східнослов'янських традицій, не підлягають перекладацькій адаптації. До них належать: розділ, присвячений дослідженню питання про можливість залучення жінок до проповідницької діяльності; розділ-покажчик світських свят, яким у протестантській традиції присвячуються проповіді; розділ, основним завданням якого є роз'яснення проповідникам морально-етичних норм під час роботи із проповідями інших пастирів.
Конфесійна й лінгвокультурна специфіка гомілетики східнослов'янських традицій обумовлює неможливість застосування перекладацької адаптації в атлантичну культуру наступних розділів: розділ, у якому зазначаються обов'язкові умови для одержання сану священика (проповідника); розділ, який висвітлює види проповідей, тематика яких пов'язана із церковними святами, днями, присвяченими Пресвятій Богородиці, днями пам'яті свв. угодників; розділ гомілетики про необхідність включення в текст проповіді фрагментів зі святоотецької літератури, а також обов'язковість церковно-богослужбової мови проповіді.
Перекладацькій адаптації в східнослов’янські культурні традиції не підлягають наступні теми проповідей: економічне благополуччя конгрегації з обов’язковим біблійним обґрунтуванням необхідності для всіх членів конгрегації внесення в церкву десятої частки доходу; гріхи святих отців. У зв’язку з розбіжностями атлантичної та східнослов’янської релігійних і культурних традицій наступні теми проповідей не підлягають перекладацькій адаптації: проповіді, присвячені Таїнствам; проповіді на свята Богородиці; проповіді на дні пам'яті святих; проповіді на церковні свята; проповіді, з тематики торжества Православ'я; проповіді щодо різних церковних подій.
Рекламні тексти релігійного характеру атлантичної традиції не адаптуються в східнослов'янські традиції через повну відсутність даного типу тексту в парадигмі релігійного дискурсу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абуашвили А.Б. За строкой лирики: Антидиалог. - М.: Международные отношения, 1989. - 279 с.
2. Аверинцев С.С. Символ // Философский энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1983. С.607-608.
3. Аверьянова И.Е., Деркач Л.Н. К проблеме типологии текстов с коммуникативно-функциональной точки зрения // Тез. докл. Всесоюз. науч. конф. „Семантические и коммуникативные категории текста: типология и функционирование” ( г. Ереван, 19-21 нояб. 1990г.) - Ереван: Изд-во Ереван. гос. ун-та, 1990. - С. 3-4.
4. Адмони В.Г. Система форм речевого воздействия. - СПб, 1994. 153 с.
5. Александренко Н. Гомилетика. Семь шагов к проповеди. - Одесса: Богомыслие, 1997. - 196 с.
6. Александрова О.В. Проблема дискурса в современной лингвистике // Когнитивно-прагматические аспекты лингвистических исследований: Сб.науч.тр. - Калининград: Калинингр. ун-т, 1999. - С. 9-13.
7. Алексеев М.П. Английский язык в России и русский язык в Англии // Ученые записки ЛГУ. Сер.филол. науки. - Ленинград: ЛГУ, 1944. - Вып.9. - С. 77-137.
8. Алексеев М.П. Русско-английские литературные связи (XVII - первая половина XIX вв.) // Исследования академика М.П.Алексеева. - М.: Наука, 1982. - С. 297-321.
9. Алексеева И.С. Введение в переводоведение: Учеб. пособие для студ. филол.. и лингв. фак. высш. учеб. заведений. - СПб.: Филологический фак. СПбГУ; М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 352 с.
10. Алексеева И.С. Перевод в современном мире. О понятии «перевод». - Доступний з: <http://www.transneed.com/philology/art8.html>.
11. Амфитеатров Я.К. Чтение о церковной словесности или гомилетика. - Киев, 1846. - 217 с.
12. Анипко В., протоиерей. Напоминающие о Господе, не умолкайте! - Херсон: Храм св. Феодора Ушакова, 2003. - 75 с.
13. Анопіна О.В. Концептуальна структура англомовної реклами косметики: Автореф. дис.канд.філол.наук. - К., 1997. - 18 с.
14. Антоний (Храповицкий), Митрополит. Пастырское Богословие. - М.: Изд. Свято-Успенского Псково-Печерского монастыря, 1994. - 325 с.
15. Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и толковый словарь // Вопросы языкознания. - 1986. - №2. - С. 66 - 73.
16. Арапов М.В. «А уяснится предмет без труда и слова подберутся» // Человек. - 1997. - № 4. - С. 40-56.
17. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка ( Стилистика декодирования ). - М.: Просвещение, 1973. 304с.
18. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В.Н. Ярцевой. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - С. 136-137.
19. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс, 1985. - Вып. XVI. - С.3 - 42.
20. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. - М..: Прогресс, 1985. -. Вып. XVI. - С. 8-12.
21. Арутюнова Н.Д. Стратегия и тактика речевого поведения // Прагматические аспекты изучения предложения и текста. - К.: Киев. гос. пед. ин-т ин. языков, 1983. - С.4 - 12.
22. Архіпова Л. Переклад як інтерпретація // Записки «Перекладацької майстерні», 2000 - 2001. - Львів: ЛНУ ім.. І.Франка; Центр гуманітарних досліджень. - 2002. - Т.3. - С.19 - 47.
23. Багринцева Н.В. Культурно-детерминированные факторы в теории и практике перевода (на материале художественных англо-русских текстов): Автореф. дис.канд. филол. наук. - М.: МГУ, 2001. - 24 с.
24. Балаян А.Р. Основные коммуникативные единицы диалога: Автореф. дис. канд. филол .наук. - М., 1971. 18с.
25. Балли Ш. Французская стилистика. - М.: Изд-во иностр.лит., 1961. 416с.
26. Барсуков С.Г., Гришакова М.Ф., Григорьева Е.Г. и др. Предварительные замечания по проблеме «Эмблема символ миф в культуре XVIII столетия» // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. - Тарту,1987. - Вып.746: Труды по знаковым системам. - С. 85-93.
27. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с франц. - М.: Прогресс, 1989. - 616 с.
28. Барт Р. Мифологии. - М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. - 312 с.
29. Бархударов Л.С. Язык и перевод. - М.: Просвещение, 1975. - 240 с
30. Басалай С. Проповідь як форма вираження міфологізації суспільної свідомості на матеріалі англомовних євангелістських та слов’янських православних проповідей (Магістерська дисертація). Херсон: ХДУ, 2002. 135с.
31. Батаєва К.В. Міф у релігії: проблема співвідношення міфічного виразу та релігійно-християнського змісту: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. - Харків, 1997. - 19 с.
32. Бахтин М.М. Проблемы речевых жанров // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. - М.: Художественная литература, 1986. - С. 227-244.
33. Бекбалаев А.А. Заметки о некоторых лингвистических признаках специального учебного текста // Вопросы анализа специального текста: Межвуз. темат. науч. сб. / Отв. ред. В.А.Салищев. - Уфа: Изд-во Башкирск.гос.ун-та, 1982. - С. 122-125.
34. Бел М., Брайсен Н. Семиотика и искусствознание // Вопросы искусствоведения. - М., 1995. - С.32-41.
35. Белл, Роджер Т. Социолингвистика: Пер. с англ. / Под. ред. д-ра филол.наук, проф. А.Д.Швейцера. - М.: Междунар. отношения, 1980. 320 с.
36. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. - К., 1997. - 311с.
37. Бєлова А.Д. Поняття стиль”, жанр”, дискурс”, текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник Іноземна філологія”. - К.: КНУ, 2002. - Вип.32-33. - С. 11-14.
38. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - М., 1974. - 446 с.
39. Бергельсон М.Б. Межкультурная коммуникация как исследовательская программа: лингвистические методы изучения кросс-культурных взаимодействий //