Україна в сучасному геополітичному просторі (політико-медійний аспект)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

ЯХНО Олеся Михайлівна

УДК 327: [070.1: 654.19] (477)

Україна в сучасному геополітичному просторі (політико-медійний аспект)

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Шкляр В. І.

Київ – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. УКРАЇНА В ГЕОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ...................12
1.1. Концепції західної геополітики (кінець ХIX-середина XX ст.)………....14
1.2. Сучасні геополітичні концепції Росії.………….…………………………31
1.3. Вітчизняні концепції геополітики...……………….....................................41
1.4. Геополітичні теорії „інформаційного суспільства”...................................60
Висновки до першого розділу ...........................................................................72

РОЗДІЛ 2. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЧИННИК ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ......................................................................................74
2.1. Сучасні євроінтеграційні виклики….……………..………………………74
2.2. Світовий контекст: формування багатополюсного світу………………..93
2.3. Геополітична структура пострадянського простору...…………………...99
2.4. Громадянське суспільство як детермінанта євроінтеграційної стратегії................................................................................................................112
Висновки до другого розділу.............................................................................122

РОЗДІЛ 3. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИМІР ІМПЕРАТИВІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ................................................125
3.1. Рольова функція ЗМІ в геополітичних імперативах……………………125
3.2. Вплив української медіакратії на європейську інтеграцію України…...133
3.3. Політичний імідж України в західних та російських ЗМІ…..………….145
3.4. Перспективи інтеграції України в європейський інформаційний простір..................................................................................................................155
Висновки до третього розділу...........................................................................163

ВИСНОВКИ......................................................................................................166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….………….170

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. П’ятнадцятиріччя існування України як суб’єкта геополітики – важливий привід для концептуального аналізу викликів та проблем, які постали та з якими зіткнулася за цей час наша держава, як вона розпорядилася складовими свого геополітичного розташування, чого і якою ціною їй вдалося досягти для політичного, економічного, культурного, інформаційного утвердження в сучасному геополітичному просторі.
На час здобуття Україною незалежності докорінно змінилася геополітична ситуація на європейському континенті й у світі загалом. Основними передумовами кардинальних геополітичних зрушень кінця ХХ – початку ХХІ століть стало припинення тривалого протиборства („холодної війни”) по вісі Схід-Захід та переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії. Зміни в геополітичному просторі всієї Східної Європи поставили перед українськими політиками та науковцями надзвичайно важливе завдання – необхідність розробки власної геополітичної стратегії.
Україна обрала європейську інтеграцію в якості провідного напряму геополітичної стратегії держави. В той же час, українська політична та медіа-еліта живе стереотипами 1980-х - початку 1990-х років і діє переважно в парадигмі постялтинського „біполярного” світу, де роль „доброго” полюсу відіграють Сполучені Штати (разом із союзною Західною Європою), „злого” полюсу – Росія як політична правонаступниця тоталітарної імперії Радянського Союзу. В межах цієї парадигми формулюються концепції розвитку України, програмні положення внутрішньо- та зовнішньополітичної стратегії держави.
Недостатня ефективність політики України є наслідком оперування якісно застарілими стандартами, категоріями та уявленнями про світові процеси. Те ж саме стосується інформаційної складової: аналіз ситуації у світі, в геополітичному регіоні, до якого відноситься Україна, та всередині країни в українських засобах масової інформації, який базується на стереотипах минулого, не можна вважати ні адекватним, ні ефективним. На разі сформована політичним середовищем та українськими ЗМІ євроінтеграційна міфологія має мало чого спільного з реальністю сьогоднішнього Євросоюзу, не відображає справжньої ситуації у сфері розширення ЄС (як на доктринальному, так і технологічному рівнях) і сфері відносин між Україною та Євросоюзом. Євроатлантичні устремління і плани України розглядаються поза контекстом національних інтересів, які передбачають довгострокову програму реалізації цих інтересів, а, передусім, як форма „втечі від Росії”.
У сучасному світі однією з основних ознак геополітичних процесів є глобалізація, яка характеризується зростанням взаємозалежності та взаємовпливу різних частин світу. Деякі дослідники називають глобалізацію цілою міжнародною системою, що прийшла на зміну системі „холодної війни”. Як і попередня система, глобалізація має свої закони і свою логіку, які у геополітичному сенсі проявляються у зростанні взаємозалежності зовнішніх політик різних країн, збільшенні взаємопов’язаності внутрішньої та зовнішньої політик.
В умовах стрімкої глобалізації і невпинного розвитку транскордонних засобів масової інформації, зростання інформаційного виміру геополітичного простору актуалізується закономірна потреба в аналізі діяльності засобів масової комунікації як суттєвого чинника світових процесів та в розробці практичних рекомендацій для вироблення адекватної політики у сфері міжнародних відносин. Означеним і обумовлена актуальність теми дослідження політико-медійного аспекту місця і ролі України в сучасному геополітичному просторі.
Ґрунтуючись на системному підході, у дослідженні зроблено спробу розглянути проблему в широкому форматі. Зокрема, такі аспекти як місце України в геополітичних концепціях Заходу, Росії та вітчизняних науковців; європейський чинник вітчизняної геополітичної стратегії; світові процеси та геополітичну структуру пострадянського простору в контексті європейської інтеграції; інформаційний вимір імперативів європейської інтеграції України, тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (№ 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Система масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФО045-01).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тім, щоб на основі політико-медійного аналізу позиціонування України у сучасному геополітичному просторі з’ясувати, чим зумовлені можливості та ефективність впливу ЗМІ на реалізацію зовнішньої політики України, зокрема на такому важливому її напрямкові як європейська інтеграція. Мета передбачає розв’язання наступних завдань:
• визначити та систематизувати теоретико-методологічні засади дослідження позиціонування України у світі на основі існуючих геополітичних концепцій;
• проаналізувати кроки України на шляху до європейської інтеграції як провідного напряму розвитку;
• окреслити геополітичну реальність України на пострадянському просторі в контексті сучасних євроінтеграційних викликів;
• розкрити роль і значення громадянського суспільства як детермінанти геополітичної стратегії України;
• дослідити інформаційний вимір імперативів європейської інтеграції в українських та закордонних ЗМІ;
• виявити тенденції, проблеми та перспективи інтеграції України в європейський інформаційний простір.
Реалізація поставлених завдань здійснюється за допомогою дослідження стану вивчення означеної теми загалом, а також особливостей спроб реалізації євроінтеграційних імперативів України, специфіки зарубіжних геополітичних концепцій щодо визначення місця нашої держави в умовах нинішніх глобалізаційних трансформацій; інформаційної складової геополітичного позиціонування України у світі та перспектив її включення в європейський інформаційний простір.
Об’єктом дисертаційного дослідження є процес євроінтеграції України у зіставленні зі зміною стану громадської свідомості й суспільної думки щодо євроінтеграційних процесів у період 1991-2005 років.
Предметом дисертаційного дослідження є ефективність діяльності засобів масової інформації в контексті європейської інтеграції України.
Методологічна основа і методи дослідження. Тема „Україна в сучасному геополітичному просторі (політико-медійний аспект)” досліджується за допомогою творчого використання комплексу методів політологічного і міждисциплінарного аналізу відповідно до її визначених вузлових аспектів. Для розв’язання завдань, поставлених у дисертаційній роботі, використані такі наукові методи: історико-хронологічний, структурно-функціональний, системно-компонентний, аналітико-прогностичний, нормативно-ціннісний, а також методи спостереження, контент-аналізу, аналітичної типологізації психологічних концепцій. Це дало змогу реалізувати обраний системний підхід до висвітлення теми дисертаційного дослідження і вийти на логічно вмотивовані і теоретично обґрунтовані узагальнення, висновки і рекомендації.
Методологічною основою дослідження послугувала теорія синергетики, якою передбачається розгляд суспільнополітичних проблем у форматі взаємодії та взаємообумовленості явищ соціоприродної дійсності.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається авторською постановкою проблеми – спробою комплексного аналізу інформаційного чинника з точки зору його впливу на громадську думку і на представників владних структур, які причетні до вироблення і прийняття зовнішньополітичних державних рішень, зокрема на такому напрямку, як євроінтеграція. Наукові результати дисертаційного дослідження, які визначаються новизною та розкривають базову концепцію дисертації, сформульовано у наступних положеннях:
• узагальнено теорії відносно місця України у світі на основі існуючих геополітичних концепцій з урахуванням трансформації геополітичного мислення: від традиційної геополітики до геоекономіки і цивілізаційної геополітики;
• доведено адекватність застосовуваних методів аналізу проблеми та синергетичного підходу до її розгляду, який полягає: у творчому використанні синергетичної парадигми для висвітлення теми як цілісного соціоприродного явища у форматі його взаємообумовлених зв’язків з низкою інших супутніх політичних, геополітичних, соціальних та інформаційних чинників, дослідженні вузлових аспектів проблеми, що уможливило її розгляд на тлі процесів глобалізаційних трансформацій, з’ясуванні фактичної функції в них сучасних ЗМІ, зокрема, у вирішенні доленосних проблем входження України до кола цивілізаційної спільноти;
• набуло подальшого розвитку дослідження сучасних євроінтеграційних викликів для України; виділено три етапи інтеграції України в європейські структури (оптимістичний: 1992 – 1995 рр.; песимістичний: 1996 – 2004 рр.; прагматичний: з кінця 2004 р.); виокремлено внутрішні та зовнішні чинники (геополітичні, географічні, світоглядні, законодавчі, політико-соціальні, інституційні, ресурсні, інформаційні), що впливають на перспективи євроінтеграції України;
• окреслено нову геополітичну реальність України на пострадянському просторі, де Україна стала центром консолідації західної частини євразійського „хартленду” та джерелом європейських цінностей для цієї частини постімперської території;
• встановлено і проаналізовано теоретико-методологічні засади інформаційної парадигми у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин на прикладі моделі „інформація – політика – геополітика”; доведена необхідність вироблення системної інформаційної політики, яка була б підсистемою європейської інтеграції і розкривала б європейський інформаційний простір для України і український – для ЄС;
• досліджено взаємозв’язок між розвитком громадянського суспільства як детермінанти геополітичної стратегії України; встановлено, що у процесах демократичних перетворень засоби масової інформації є виразником стану громадської свідомості та важливим чинником формування політичної культури;
• досліджено інформаційний вимір імперативів європейської інтеграції в українських ЗМІ; з’ясовано, що рівень відображення українських зовнішньополітичних та міжнародних подій у вітчизняних ЗМІ є індикатором рівня політичного розвитку суспільства загалом;
• досліджено політичний та соціальний імідж України у закордонних ЗМІ; з’ясовано, що присутність України у західних засобах масової інформації визначається обсягами і якістю інформації про країну за кордоном;
• проаналізовано перспективи інтеграції України в європейський інформаційний простір; доведено, що імплементація геополітичних стратегій України можлива через шляхи, які відкриває глобальний інформаційний простір.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає у застосуванні системного концептуального підходу до аналізу політико-медійного аспекту позиціонування України в сучасному геополітичному просторі. Дисертаційне дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу політико-медійного аспекту зовнішньої політики України, так і прикладних проблем щодо рольової функції засобів масової інформації у реалізації геополітичних імперативів України, забезпеченні національних інтересів у процесах політичної взаємодії у сфері міжнародних відносин. Матеріали, висновки та рекомендації дослідження можуть доповнити зміст навчальних курсів політологічного характеру, зокрема, „Проблеми європейських інтеграційних процесів у сучасному інформаційному контексті”, „Міжнародні відносини та зовнішня політика України”, „Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах”, „Інформаційна культура”, „Інформаційне суспільство”, „Сучасні теорії та концепції ЗМІ” для студентів освітнього напряму „політологія”, „міжнародні відносини”, „журналістика” для вищих навчальних закладів України. Результати дослідження також можуть бути використані державно-владними структурами у практично-політичній діяльності та для формування політичної культури українського суспільства.
Хронологічні рамки дослідження обумовлені як об’єктом уваги дослідниці, так і обраним предметом аналізу та концептуальним підходом, що передбачає системне висвітлення проблеми політико-медійного аспекту позиціонування України в сучасному геополітичному просторі, і умовно визначаються періодом останнього десятиліття минулого століття та першими п’ятьма роками поточного.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації дисертації були викладені авторкою та обговорені на міжнародній конференції „Свобода і відповідальність засобів масової інформації: Європейська перспектива” (Київ, 25-26 травня 2001 р.), міжнародній конференції „Засоби масової інформації як каталізатор польсько-українських відносин” (Київ, 27-28 вересня 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Вибори Президента України – 2004: проблеми теорії та практики” (Київ, червень 2005 р.), щорічних наукових конференціях Інституту журналістики „Журналістика – 2000” (квітень 2000 р.) , „Журналістика – 2001” (квітень 2001 р.), „Журналістика – 2002” (квітень 2002 р.).
Наукові аспекти, узагальнення та висновки дисертації також обговорювалися на наукових семінарах, „круглих столах” та на засідання кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Наукові результати пропонованого дослідження увійшли складовою частиною в концепції розвитку української частки всесвітньої мережі Інтернет. Опубліковані праці, а також основні гіпотези, висновки дослідження використані як лекційний матеріал у студентських аудиторіях Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також у практичній роботі в українській політичній та міжнародній журналістиці.
Публікації. Основні питання дисертаційної роботи висвітлено в 7 авторських публікаціях, 5 з яких видрукувано у фахових наукових виданнях.
1. Яхно О. М. 5 років членства України у Раді Європи. Політологічний і журналістикознавчий аспекти // Українська журналістика в контексті світової. Збірник наукових праць. Вип. 5./ За загальною ред. проф. В.І. Шкляра /. – К., 2001. - С. 77-88.
2. Яхно О.М. Виборчі технології в Україні: показник псевдодемократії // Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Вип. 2./ За загальною ред. проф. В.І. Шкляра /. – К., 2001. - С. 90-94.
3. Яхно О. М. Україна-НАТО: реалістичність намірів чи політичний популізм // Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Вип. 3. – К.,2002, - С. 19-33.
4. Яхно О.М. Роль інформаційного фактору у процесі реалізації зовнішньої політики. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 48 (Частина І). – К., 2004. – С. 124-128.
5. Яхно О.М. Зовнішня політика України: перспективи євроінтеграції. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 53 (Частина ІІ). – К., 2005. - С. 97-101.
6. Яхно О.М. Журналістика в епоху “Всесвітньої павутини”. Український сегмент мережі Інтернет // Вісник. Журналістика. Вип. 10.– К.,2002. - С. 46-50.
7. Яхно О.М. ЄС і НАТО – нові перспективи для України. // Наукові записки Інституту журналістики. Том 18. – К., 2005. - С. 62-66.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Досліджено трансформацію поняття „геополітика” та „геополітичне мислення”: від традиційної геополітики (військової могутності) до геоекономіки (економічної могутності) і цивілізаційної геополітики (інформаційно-культурної могутності); визначено місце України у світі на основі існуючих геополітичних концепцій - засновників геополітики, російських та українських теоретиків, геополітичних теорій „інформаційного суспільства”. Проаналізовано теоретико-методологічні засади інформаційної парадигми у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин на прикладі моделі „інформація – політика – геополітика”.
2. Розглянуто глобалізацію як міжнародну систему, що прийшла на зміну „холодній війні”; з’ясовано вплив глобалізації, прямий чи опосередкований, на політику, економіку, геополітику країн. Досліджено феномен „інформаційної революції”, її вплив на геополітичні процеси в глобальному масштабі, взаємовплив „інформаційної революції” й геостратегій; подано різні варіанти назв, яких набуло поняття „інформаційна революція” – „освітня революція”, „знаннєва революція”, „виробнича революція”, „інноваційна економіка”; переосмислена роль масових комунікацій як суттєвого чинника глобалізації.
3. З’ясовано, що Україна знаходиться в зоні конфлікту за вплив між західною та східною соціокультурною системами. Відтак, орієнтаційний аспект як визначальна домінанта подальшого поступу України у процесі міжнародної ідентифікації є дуже актуальним для сучасної вітчизняної геополітики. Доведено, що вироблення ефективної зовнішньої політики неможливе без урахування національно-політичної філософії - антропологічних, історіософських, етнопсихологічних, політологічних та геополітичних проблем генезису української нації.
4. Проаналізовано кроки України на шляху до європейської інтеграції як провідного напрямку розвитку; виділено три етапи такої інтеграції. Перший – оптимістичний (1992 – 1995 рр.), коли Україна приєдналася до ОБСЄ, Ради Європи, першою з країн СНД підписала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, Хартію про особливе партнерство з НАТО, відкрила свої представництва та активно співпрацювала з іншими впливовими європейськими організаціями. Другий – песимістичний (1996 – 2004 рр.), коли політика „багатовекторності” досягла апегою. Третій – прагматичний (з кінця 2004 р.), коли влада на всіх рівнях проголосила безумовним національним пріоритетом рух країни до членства в Європейському Союзі. Досліджено зовнішні та внутрішні чинники (геополітичні, географічні, світоглядні, законодавчі, політико-соціальні, інституційні, ресурсні, інформаційні), які впливають на процесов євроінтеграції України. Доведено, що найбільшим негативним чинником у процесі набуття Україною членства в ЄС є пострадянська психологія української еліти, яка виявляє нездатність до формулювання довгострокових програм розвитку країни й нації: вони орієнтовані максимум на один-два роки і не торкаються системотворчих питань історичної життєдіяльності нації.
5. Проаналізовано процеси на пострадянському просторі в контексті сучасних євроінтеграційних викликів, місце та роль у них України; встановлено низку суб’єктивних та об’єктивних факторів, які надалі визначатимуть відносини України та Росії. Розглянуто дві конкуруючі парадигми, які існують в Європі відносно пострадянських країн – „Європа двох імперій” та „Європа без кордонів. Перший підхід, притаманний країнам „старої” Європи, базується на тому, що ЄС визнає лідерство Росії на пострадянському просторі і не розглядає стратегію щодо країн колишнього Радянського Союзу окремо від стратегії щодо Росії. Другий підхід, притаманний країнам „нової” Європи, підтримує наявність та впровадження спільних цінностей, стандартів, правил на всьому європейському континенті. При аналізі зовнішньої політики України та Росії, стає очевидно, що Росія керується парадигмою „Європа двох імперій”, в той час як Україна обрала парадигму, в основі якої ідея „Європи без кордонів”.
З’ясовано два провідних концептуальних підходи нинішньої зовнішньої політики Росії стосовно країн пострадянського простору. Перший передбачає відновлення лідерства Росії на пострадянському просторі і використання його для відновлення статусу одного з центрів впливу у багатополярному світі. Другий – що єдиною значущою метою політики на пострадянському просторі для Росії є отримання матеріального прибутку, а також створення захисного механізму від вірусу „кольорових революцій”. Окреслено нову геополітичну реальність України на пострадянському просторі: на місці єдиного московоцентричного пострадянського простору виникло три центри впливу на євразійському „хартленді” - Росія, Україна, Казахстан, де Україна стала центром консолідації західної частини євразійського „хартленду” та джерелом європейських цінностей для цієї частини постімперської території.
6. Досліджено медіа-інформаційну складову сучасної зовнішньої політики. Доведено, що інформаційна експансія відбувається на рівні з економічною і політичною, отже, зовнішня політика та імідж країни міцно пов’язані між собою. Проаналізовано на прикладі західних країн залучення інформаційного потенціалу до процесу реалізації зовнішньополітичного курсу країни, яке доводить існування чотирьох рівнів забезпечення підготовки та реалізації різнотипних інформаційних стратегій впливу засобів масової інформації (стратегічний, тактичний, прикладний, практичний) під час проведення зовнішньополітичних кампаній. Доведена необхідність вироблення в Україні системної інформаційної політики, яка була б підсистемою європейської інтеграції.
7. З’ясовано роль громадянського суспільства як детермінанти геополітичної стратегії України. Розкрито сутність, структуру, функції, напрямки еволюції громадянського суспільства, характер і форми його взаємодії з політичними і суспільними інститутами держави. Проаналізовано досвід європейських країн, який показує, що громадянське суспільство визріває у міру економічного, політичного розвитку країни, росту добробуту, культури й самосвідомості народу. Досліджено комунікативну теорію громадянського суспільства, яка розглядає процеси комунікації як основу зв’язності суспільств, культур, особистостей, а засобам масової інформації відводиться роль гарантів політичної і соціальної стабільності у суспільстві.
8. Проаналізовано інформаційний вимір відносин України з європейськими структурами. З’ясовано, що рівень відображення українських зовнішньополітичних та міжнародних подій у вітчизняних ЗМІ є індикатором рівня політичного розвитку суспільства загалом. Присутність України в західних засобах масової інформації визначається обсягами і якістю інформації про країну за кордоном. Присутність України в російських ЗМІ свідчить про те, що наша держава й досі розглядається як зовнішньополітичний об’єкт РФ.
9. Доведено, що імплементація геополітичних стратегій України можлива через шляхи, які відкриває глобальний інформаційний простір. Здійснено комплексний аналіз процесів, що відбуваються в інформаційній сфері українського суспільства; проаналізовано стартові можливості України в інформаційній сфері; розглянуто визначення таких понять як „інформаційний простір”, „інформаційні ресурси”, „інформаційна культура”, „інформаційна війна”, „комунікаційний каркас держави” у контексті сучасних глобалізаційних процесів. Доведено, що процес поступового входження України у світовий інформаційний простір нерозривно пов’язаний зі сферою зовнішньої політики: обидва ці елементи є взаємодоповнюючими і окреме їх існування, як засвідчив український досвід, негативно відображається на кожному з них.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Микола Малуха. Україна в сучасних геополітичних концепціях. Універсум, № 1-2 (147-148). – Л.: 2006. – С. 24-26.
2. Дергчачев В.А. Геополитика: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004, - 526 с.
3. Ратцель Ф. Народоведение (Антропогеография» // Классика геополитики, ХIХ век: Сб. / Сост. К. Королев. – М.: „Издательство АСТ”, 2003. - С. 53 – 183.
4. Хэлфорд Дж. Макиндер. Географическая ось истории // Классика геополитики, ХХ век: Сб. / Сост. К. Королев. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2003. – С. 7-33.
5. Spykman N. The Geography of Peace - New York: Harcourt Brace, 1944.
6. Хаусхофер Карл. О геополитике. Авторский сборник. – Изд-во: Мысль, 2001. – 426 с.
7. Бжезинський Збігнєв. Велика шахівниця. – Львів-Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.
8. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций; пер. с англ. Т. Велимеева, Ю. Новикова. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2003. – 603 с.
9. Cole A. R. America as the facilitatator // Foreign policy,. № 87. – 1992. - P. 47-65.
10. Фридмен Т. Lexus и Олива. Понимая глобализацию. – С-П.: ИД „ВЕСЬ”, 2003. – 442 с.
11. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее Росии.— М.: Арктогея, 1997. — 608 с.
12. Гаджиев К. Геополитика - М.:Международные отношения, 1997. — 384 с.
13. Тузиков А. Р. Основы геополитики: Учебное пособие. – М.: КНОРУС, 2004. – 272 с.
14. Нартов Н.А. Геополитика: Учебник для ВУЗов – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Единство, 2002. – 439 с.
15. Драгоманов М.П. Письма на Надднепрянскую Украину. Литературно-публицистические труды. - Киев, 1970. - Т. 1. – 446 c.
16. Донцов Д. „Дух нашої давнини”. – Дрогобич, 1991. – 284 с.
17. Сціборський М. Націократія. – Париж, 1935.
18. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Київ-Філадельфія, 1995.
19. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? – Львів: Світ, 1994. – 608 с.
20. Ю. Липа. Призначення України. - Львів, 1992. – 150 с.
21. Рудич Ф. М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 480 с.
22. Кушнір Л., Пелипишак І. Україна як АнтиЄвразія?: Теоретичний спадок Юрія Липи в сучасній геополітичній думці. http://www.mesogaia.il.if.ua/kushnir.html.
23. Щокін Г.В. Стан і перспективи розвитку України і світу. Проблеми та перспективи української реформації: [Кол. Моногр.] / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін.; [За заг. ред. М. Ф. Головатого, Г. В. Щокіна]. – К.: МАУП, 2001. – С. 7-43.
24. Кудряченко А.І. Геополітичне сходження України: проблеми, сучасний стан і перспективи. Проблеми та перспективи української реформації: [Кол. Моногр.] / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін.; [За заг. ред. М. Ф. Головатого, Г. В. Щокіна]. – К.: МАУП, 2001. – С. 181-199.
25. Пахомов Ю. Захист інтересів України в контексті інтегрування в глобальний простір. Україна дипломатична. Науковий щорічник. Випуск третій. К., 2003 – С.534-542.
26. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – К.: ВПЦ „ Київський університет”, 1999. – 307 с.

27. Пирожков Сергій. Думки з приводу концептуальних засад зовнішньополітичної діяльності України. Україна дипломатична. Науковий щорічник. Випуск третій. К., 2003 – С. 34-49.
28. Ожеван Микола. Українська національна ідея та культурополітика наздоганяючої модернізації. Незалежний культурологічний часопис „Ї”, № 18. – Л., 2000 – С. 52-64
29. Головченко В.І. Президентська і парламентська республіки як форми демократичного транзиту: пострадянський досвід // Науковий вісник Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права (спеціальний випуск). - Ужгород, 2003. - С.103-107.
30. Макаренко Є.А. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи: Автореф. дис. д-ра політ. наук: 23.00.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 480 арк.
31. Горбатенко В. П. Політичне прогнозування: Теорія, методологія, практика. – К.: Ґенеза, 2006. – 400 с.
32. Паламарчук О.М. Наукові категорії ґеополітики і досвід аналізу ґеополітичного положення країни. Незалежний культурологічний часопис „Ї”, № 18. – Л., 2000. – С. 72-84.
33. Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інфрмаційному суспільстві й гуманістичні цінності. Монографія. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – 204 с.
34. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
35. Шкляр В.І. Мас-медія і виклики нового століття. – К.: Грамота, 2003. – С. 47 с.
36. Чічановський А.А. Новина в журналістиці, “Грамота”. – К., 2003, С. 46.
37. Петрів Тарас. Новітні інтеграційні процеси в Європі: через сито європейських мас-медіа // Українська журналістика в контексті світової. Збірник статей / За заг. ред. докт. філ. наук, проф. Шкляра В.І. – К., 1997. – С.22-23.
38. Бабкіна О.В. Україна: у пошуках стратегії демократичного розвитку. Проблеми та перспективи української реформації: [Кол. Моногр.] / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін.; [За заг. ред. М. Ф. Головатого, Г. В. Щокіна]. – К.: МАУП, 2001. – С. 135-155.
39. Мельник Л.Г. Информационная экономика – Сумы: „Университетская книга”, 2003. – 288 с.
40. Політологія. Підручник. Видання 2-ге, перероблене, доповнене. За редакцією БАБКІНОЇ Ольги Володимирівни, ГОРБАТЕНКА Володимира Павловича. – К., 2003. - 523 с.
41. Ратцель Ф. Политическая география. — М. — 1997.
42. Ратцель Ф. Политическая география. Т. 1. — М. — 1997. – 235 с.
43. Markus Schubert. Die Mitteleuropa-Konzeption Friedrich Naumanns und die Mitteleuropa-Debatte der 80er Jahre (Libertas Paper, Bd. 3). Sindelfingen, 1993.
44. Мечников Л. И. Цивилизации и великие исторические реки; Статьи / Сост., предисл., примеч. Евдокимова В.И. – М.: Издательская группа „Прогресс”, 1995. – 464 с.
45. Гуцал А. На пороге нового тысячеления: куда дрейфуент мир? // „Зеркало недели”, № 01-02, 2000. – 15 декабря.
46. Ebeling Frank. Geopolitik. Karl Haushofer und seine Raumwissenschaft. 1919–1945. Berlin: Akademie Verlag, 1994. — 272 s.
47. Хаусхофер К. Континентальный блок: Берлин - Москва – Токио // Элементы. Евразийское обозрение. – 1995. - № 7. - С. 32 - 36.
48. Хаусхофер Карл. Границы в их географическом и политическом значении. Классика геополитики, ХХ век: Сб. / Сост. В. Королев. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2003. - С. 227-599.
49. Haushofer Karl. Welt in Garing. Zeitberichte deutscher Geopolitiker, Leipzig — Berlin: v. Karl Haushofer und Gustav Fochler-Hauke, 1937, S. 7–19.
50. Коновалов А. Как Россия и США „потеряли” друг друга // Мировая экономика и международные отношения. 2000. № 7. С. 3-14.
51.Katz M. The collapse of the Soviet power // Survival. V. 33. N 5, 1991. - Р. 25—31.
52. Goble P. A. Forget the Soviet Union // Foreign policy. N 86, 1992. - Р. 55—65.
53. US foreign policy after the cold war / Ed. by B. Roberts. Cambridge, London, 1992. - Р. 3-18.
54. Painter D. S. The cold war: an intern. history. London; N. Y., 1999. – 250 р.
55. Huntington S. The Lonely Superpower // Foreign Affairs. 1999. March—April. - Р. 35—49.
56. Huntington S.P. Black Sea Region. Multiplicity of Challenges // Black Sea Security Program - Harvard: John F.Kennedy School, 2002.- Р. 4-8.
57. Гальчинський А.С. Україна – на перехресті геополітичних інтересів. – К.: Знання України, 2002. – 180 с.
58. „Независимая газета”. – 1998. - № 4.
59. „Экономические стратегии”. – 2000. – № 2.
60. „Свободная мысль”. – 2002. - № 2.
61. Демин В.М. Современная интеллигенция и Русская национальная идея. – М. – Омск: ”Русская Правда”, 2003. – С. 26-28.
62. СНГ: начало или конец истории? / Внешняя политика и безопасность современной России. Т. 1, кн. 1. – М.: Московский общественный научный фонд; ООО „Издательский центр научных и учебных прорамм”, 1999.
63. Годин Ю. Гудков А. Не дай нам Бог еще одной такой победы // Время. – 16 декабря. – 2004.
64. Дугин А.Г. Россия не мыслима без империи. / Внешняя полиитка и безопасность современной России. Т.1, кн.2. – М.: Московский общественный научный фонд; ООО „Издательский центр научных и учебных программ”, 1999.
65. Паршев А. Почему Америка наступает. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2002. – 173 с.
66. Ульянов Н. И. Украинский сепаратизм. – М.: Изд-во Эксмо, Изд-во Алгоритм, 2004.
67. Светлов Р. Друзья и враги России: Карманный справочник. – СПб.: Амфора, 2002. – С. 153-154.
68. Жириновский В. Последний бросок на юг. — М.:1994. — 57 с.
69. Жириновский В. Русский вопрос: пути решения. —М.: 1997.— 32 с.
70. Жириновский В. Идеология для России. — М.:1997. — 37 с.
71. Митрофанов А. Шаги новой геополитики. — М.: ЛДПР, 1997. — 296 с.
72. Зюганов Г. География победы. Основы российской геополитики. — Коммунистическая партия Российской Федерации — М.: 1997. — 303 с.
73. О проблеммах коллективной безопасности государств-участников СНГ. Серия: проблемы национальной безопасности – 1 // Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации, Комитет по делам Содружества независимых государств, Комитет по вопросам безопасности и обороны, Информационно-аналитическое управление. Аналитический вестник. - № 1 (89). – 1999.
74. Андрей Пионтковский. В будущее Украины я верю больше, чем в будущее России. „Главред”. – 2003. – 17 июля.
75. Іван Лисяк-Рудницький. Проблеми термінології та періодизації української історії. Історичні ессе, Т.1. - К, 1994.
76. Кістяківський Б.О. Вибране. – К.:Абрис, 1996. – 512 с.
77. Скринник З. Філософія традиціоналізму Дмитра Донцова // Предмет і проблематика філософії. – Львів, 2001. – С. 454 - 456.
78. Харахаш Б. Iдея нації у творчості Дмитра Донцова // Українські проблеми. - № 1. 1998. – С. 128-140.
79. Донцов Д. Bellum sine capite // Літературно-Науковий Вістник. – 1923. - Кн. I. – С. 58-71.
80. Бар М., Зеленський А. Війна втрачених надій: український самостійницький рух у 1939-1945 рр. // Укр. іст. журнал. – 1992. – № 6.
81. Білас Л. В. Липинський – історик кризової доби // Липинський В. Студії. Т. 1. К.-Філадельфія, 1994. - С. 30 — 41;
82. Тетяна Осташко. Вячеслав Липинський - історик, політик, дипломат. Україна дипломатична. Науковий щорічник. Випуск третій. К., 2003 – . С. 656-670, С. 668.
83. Пизюр Є. В. Липинський і політична думка західного світу // Сучасність, № 9. - Мюнхен, 1969.
84. Ісаїв В. Політична соціологія В. Липинського // Сучасність. 1984. № 6. С. 81 — 95.
85. Pelenski J. V. Lypyns'kyj and the Problem of the Elites // Harvard Ukrainian Studies, 1985, Vol. IX, N 3/4.
86. Грушевський М. С. Нові перспективи // На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1991. (Репринт 1918 р.). – 23 с.
87. Рудницкий Л. С. Украинское дело с точки зрения политической географии. - Берлин, 1923. – 210 с.
88. Шаблiй О. I. Академiк Степан Рудницький – фундатор української географiї. – Львiв - Мюнхен, 1993. – 105 с.
89. Додонов Р. Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії // Політичний менеджмент. - 2005. - № 4 (13). - C.127-140
90. Липа Ю. Розподіл Росії.-Львів, 1995.-147с
91. Липа Ю. Бій за українську літературу.- Вид-во „Народний стяг”: Варшава, 1935.- 152 с.
92. Липа Ю. Провідництво письменства //Кур`єр Кривбасу.- 1997.- №9.- С.116-119.
93. Янчук О. Пороги вічності Юрія Липи //Українське слово: Київ-Париж, 1998.- 5 травня.
94. Янчук О. Юрій Липа в листах і спогадах сучасників. – Одеса: Видання Українського Чорноморського інституту ім. Ю.Липи (Книга 4), 1998.- - 80 с.
95. Янчук О. Україна в геополітиці минулого // Визвол. шлях. - 2001. - № 6. - С. 30-39.
96. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1993-2003) / Відп. ред. С. В. Віднянський – К.: Ґенеза, 2004. – 616 с.
97. Крупницький Б. Історичні основи європеїзму України // Літературно-науковий ВІСНИК. – Регенсбург, Німеччина: Друкарня видавництва спілки „Українське слово”, 1948. - С. 121-130.
98. Лось Й. Бачити великі істини (Публіцистика і тенденції розвитку світу). Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – Л.: 2001. – С. 26-41.
99. Гриценко О. Проблема відкритості інформаційного простору і демократичні перетворення в Україні. Публіцистика і політика, К. – 2002. – С. 7-14.
100. Лукін В. Геополітика: друге дихання наприкінці століття // День. – 1997. – 11 лютого.
101. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги – К.: Політична думка, 1994. – 237 с.
102. Фукуяма Ф. Великий разрыв; пер. с англ. Под общ. Ред. А. В. Александровой. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2003. – 474 с.
103. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. - М.: Academia, 1999. – 787 с.
104. Лактионов Андрей. Информационное общество: через тернии к звездам? Информационное общество: СБ. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2004. – С. 5-6.
105. Machlap F. The production and Distribution of Knowledge in the United States. - Princeton: Princeton Univ. Press, 1962. - 389 p.
106. Dordick U., Wang G. The information Sosiety: A Retrospective View. – London: Sage, 1993. – 513 p.
107. Masuda Y. The Society as Post-Industrial Society. – New York: SUNY Press, 1981. – 339 p.
108. McLuhan M. Understanding Media: The Extensions of Man. – London: Routledge and Kegan Paul, 1964. - 417 p.
109. Джинчарадзе Н. Інформаційна культура. – К.: Українські пропілеї, 1999. – 147 с.
110. Иванов Д. Общество как виртуальная реальность. Информационное общество: СБ. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2004. – С.355-428.
111. Негі Хенна. Роль та значення інформаційно-комунікаційних технологій у створенні національних стратгій розвитку. Інформаційне суспільство. Шлях України, 2004. – С. 45-51.
112. Castells M. The information Age: Economy, Society and Culture. – Oxford: Oxford Univ. Press, 1998. - 392 p.
113. Смолян Г.Л., Черешкин Д.С., Вершинская О.Н., Костюк В.Н. Путь России к информационному обществу: (Экономические и социально-культурніе предпосілки). – М.: Науч.-изд. центр „Инженер”, 1996. – 55 с.
114. Комунікативна політологія. Нові тенденції розвитку мас-медіа / За ред. А. Москаленка. – К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 1997. – 112 с.
115. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. – К.: МАУП, 1996. – 163 с.
116. Зернецька О.В. Глобальні трансформації систем масової комунікації: Автореф. дис. …доктора політичних наук. – К. Ін-т світової економіки і міжнародних відносин, 2000. – 34 с.
117. Литвиненко О.В. Глобальний вимір інформаційної безпеки // Інформація у глобальному вимірі. – К.: РВЦ „Київський університет”, 1997. - № 4. – С. 32-34.
118. Шкляр В.І. Мас-медіа України в міжнародному інформаційному просторі // Україна дипломатична. – К., 2000. – С. 387-405.
119. Іванов В.Ф. Масова комунікація. – К.: Віпол, 1998 – 334 с.
120. А. Колодюк. Національні стратегії інформаційного суспільства: переваги та перспективи впровадження в Україні. Інформаційне суспільство. Шлях України, 2004. – С. 24-31.
121. Europe and the global information society. Recommendations to the European Council. – May 1994.
122. Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First. European Comission, Belgium. – 1996.
123. Чічановський А.А., Шкляр В.І. Інформаційний простір як глобальна проблема сучасності // Вісник Київ. ун-ту. Серія: Журналістика. – 1995. – Вип.2. – С.44-53.
124. First Annual Report to rhe European Commission from the Information Society Forum. – June 1996.
125. Окинавская хартия глобального информационного общества. – http://www.inforeg.ru/analitic/Okinav-Hartia3.htm
126. Glucksmann A. Des guerres ‘ a venir… // Politiqua internationale. – 1994. - № 65. – Р. 49-68.
127. Тарас Лильо. Шанси комунікаційного суб’єктивізму посткомуністичних націй у контексті геоінформаційної ситуації сучасного світу. Вісник Львівського університету. Серія журналістика. Випуск 21. – 2001. – С. 244–255.
128. Моисеев Никита. Информационно общество: возможность и реальность.// Информационно общество: СБ. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2004. – С. 428 – 452.
129. Лисицький В. І. „Електронний уряд України – з чого починати”. Іеформаційне суспільство. Шлях України, К.: 2002. – С. 68-78.
129. Офіційний переклад нормативних актів Євросоюзу у сфері інформаційно-комунакаційних технологій. – К.: 2002. – 273 с.
130. Камінський Є. Критерії ефективності зовнішньої політики України: теоретичний і практичний виміри. До новітнього українського світогляду і стратегії. З нагоди роковин А. Камінського – політика і вченого (нариси) / Під ред. В. Сікори. – К.: Економіка і право, 2002. - С. 73-85.
131. Шкляp В. І. Пpеса як засіб міжнаpодного спілкування (жуpналістика і дипломатія) // Львівська наук. б- ка ім. В.Стефаника. Hаук.-дослід. центp пеpіодики. Збіpник пpаць. – Львів, 1998. – Вип. 5. – С. 246-255.
132. Україна-ЄС: на шляху до 4 свобод. Аналітична доповідь, підготовлена на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. – К, 2003. – 32 с.
133. Зінчук В. Голосуй, не голосуй - а до Європи ще далеко. Зарубіжна преса про Україну // Високий замок. – 2002. – 2 квітня.
134. Андерс Ослунд. Постсоветская свободная торговля: как ее достичь. «День», № 80, 2003. – 14 мая.
135. Light M., White S., Lowenhardt J. A Wider Europe: The View from Moskow and Kyiv // International Affairs. – Vol. 76. – № 1. – 2000. – Р. 77-88.
136. Михайло Пашков, Валерій Чалий. Україна і розширеня ЄС: проблеми, наслідки, перспективи // Дзеркало тижня, № 45 (369), 2001. - 17 - 23 листопада.
137. Communication From The Commission To The Council And The European Parliament „Wider Europe – Neighbourhood: A New Framerwork for Relations with our Easterand Southern Neighbours”. Brussels, 11.03.2003.
138. „Кореспондент”, 2003. - 14 березня.
139. Хав’єр Солана. Україна та ЄС: Шлях, сповнений надій. Дзеркало тижня. – № 2 (530) - 22 - 28 Ciчня 2005 року.
140. Борис Тарасюк. Головна мета – реалізація європейського покликання України. України. Україна дипломатична. Науковий щорічник. Випуск шостий. К., 2005 – С. 6-9.
141. Мошес Аркадий. Украина: и все-таки она движется! Розсип в глобальной политике. – 2006. – № 2.
142. Валерій Чалий, Михайло Пашков. Україна-ЄС: барометр показує…Дзеркало тижня. - № 40 (568), 2005. - 15 - 21 жовтня.
143. Олеся Яхно, Олексій Мушак, Олександра Бєлковська, Станіслав Бєлковський. Українська влада після виборів-2006: ідеологія, ідеологія, стратегія, конфігурація, склад, перші кроки. „Українська правда”, 2006. - 20 березня.
144. Яхно О.М. Зовнішня політика України: перспективи євроінтеграції. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 53 (Частина ІІ). – К., 2005. - С. 97-101.
145. Збігнєв Бжезинський. Європа від Карбо да Рока до Камчатки. – Дзеркало тижня. - № 47 (575), 2005. - 3 - 9 грудня.
146. Марек Зюлковский. Западные политики и дипломаты не приезжают сюда делать какую-то революцию, «Главред», Олеся Яхно, 2004. – 26 июля.
147. Яхно О.М. Роль інформаційного фактору у процесі реалізації зовнішньої політики. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 48 (Частина І). – К., 2004. – С. 124-128.
148. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи створення. – К.: 2001. – 120 с.
149. Питер Ордешук. Политики и в Америке, и в России могут переинтепретировать результат выборов в Украине. „Главред”, 2004. – 2 ноября.
150. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ „Відродження”, 2004. – 488 с.
151. Олеся Яхно. Забудь про ЕС и про ЕЭП тоже? Главред, 2005. – 10 июня.
152. Тойнбі А.Д. Дослідження історії. – К.: Основи, 1995.
153. Александр Елисеев. Избавление от СНГ. Постсоветское пространство: модель для сборки. Стратегический журнал, № 1., М.: – 2005. – С. 49-57.
154. Михаил Ремизов. Судьба российского наследства. Постсоветское пространство: модель для сборки. Стратегический журнал, № 1., М.: – 2005. – С. 13-29.
155. Вадим Нифонтов. Три «империализма» и два «сепаратизма» для СНГ. Постсоветское пространство: модель для сборки. Стратегический журнал, № 1., М.: – 2005. – С. 57-69.
156. Феликс Сергеев. Восточная политика ЕС и перспективы России. Постсоветское пространство: модель для сборки // Стратегический журнал, № 1, М.: 2005. - С. 169-187.
157. Станислав Белковский. Новая власть начала превращаться в „Януковича наоборот”, „Главред”, 2005. – 5 марта.
158. Станисласлав Белковский, Роман Карєв. СССР – будущее России. Постсоветское пространство: модель для сборки. Стратегический журнал, № 1. – 2005. – С. 3-13.
159. Андрей Дмитриев. СНГ и ГУАМ: передел постсоветского пространства. Постсоветское пространство: модель для сборки. Стратегический журнал, № 1. – 2005. – С. 154-159.
160. Олександр Сушко. Росія-СНД: прощання з регіональним лідерством. – „Дзеркало тижня”, № 16-17, 2006 – 29 квітня.
161. Андрей Окара. Украину может спасти только антиолигархический переворот. „Главред”, Олеся Яхно, 2004. – 29 июня
162. M. Emerson, The Elephant and the Bear, The European Union, Russia and their Near Abroads, Centre for European Policy Studies, Brussels, 2001.
163. Ермолаев Андрей. Бремя времени перемен (в поисках национального правительства). // Президентские выборы-2004 (сборник аналитических статей ЦСИ „София”). – К.: 2004. – C. 3-8
164. Рябов С.Г. Громадянське суспільство. Політологія. Підручник. Видання 2-ге, перероблене, доповнене. За редакцією БАБКІНОЇ Ольги Володимирівни, ГОРБАТЕНКА Володимира Павловича. – К., 2003. - С. 123-139.
165. Пасько І. Т., Пасько Я. І. Громадянське суспільство і національна ідея. – Донецьк: ЦГО НАН України, УКЦентр, 1999. – 184 с.
166. Гегель Ф. В. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
167. Гончаренко О., Лісіцин Є., Джангужин Р. Громадянський контроль і система національної безпеки України // „Дзеркало тижня”. – 2002. – № 35. – С.12.
168. Хижняк І. А. Реальні та віртуальні виміри громадянського суспільства в контексті постіндустріального і посттоталітарного простору // Дослідження світової політики. Зб. наук. праць.– К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. – Вип. 20. – С. 19-28.
169. Безверхий В.Б. Взаємовідносини між громадянським суспільством і державою в Україні: політологічний аналіз: Автореф. дис. …канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Ін-т національних відносин і політології. – К.: НАН України, 1995. – 24 с.
170. Діалоги на межі століть. Стенограма міждисциплінарних семінарів імені Івана Лисяка-Рудницького. – Київ, 1996-2000 рр. – К.: Дух і Літера, 2003. – 472 с.
171. Марков В.Б. Философская антропология: очерки истории и теории – СПб.: Изд-во „Лань”, 1997. – 384 с.
172. Шкляр Володимир. Мас-медіа і формування європейського мислення: національний і світовий контекст. Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Випуск 3. – К., 2002. – С.33-47.
173. Мащенко І. Вибори-98, телебачення і радіо // Телерадіовісник України. – 1997. – № 8. – С. 10-16.
174. Литвиненко О. В. Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні нариси: Монографія – К.: НІСД, 2003. – 240 с.
175. Єрмолаєнко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К., 1999. – 230 с.
176. Карл Дойч. Народи, нації та комунікація // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К., 2000. – 876 с.
177. Дуцик Д. ЗМІ і громадянське суспільство. Українська журналістика в контексті світової: Зб. Наукових праць. Вип. 5./За заг. редакцією проф. В.І. Шкляра/. – К., 2001, - 32-39 с.
178. Гриценко О.М. Основні принципи взаємодії ЗМІ і громадської думки. Українська журналістика в контексті світової: Зб. Наукових праць. Вип. 5./За заг. редакцією проф. В.І. Шкляра/. – К., 2001, - С. 49-56.
179. Георгий Почепцов: В Украине надо чаще проводить смену элит, „Главред”, 2003. – 24 сентября.
180. К. Є. Жолковський, О. П. Дубас. Політика і засоби масової інформації. Політологія: Підручник, видання 2-ге, перероблене, доповнене. За ред. О. В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. - С. 374-384.
181. Панарин И. Н. Информационная вона и геополитика. – М.: Издательство „ Поколение”, 2006. – 560 с.
182. Аргументы и факты. – 1984. - № 40
183. Ігор Лубкович. Інформаційна війна: загроза інформаційній безпеці України. Вісник Львівського університету. Серія журналістика. Випуск 21, 2001. - С. 105-110.
184. Гаджиев К. С. Политология: Учебник для высших учебных заведений. – М.: Университетская книга, Логос, 2006. - 488 c.
185. Akshay J. The information Revolution and National Power: Political Aspects – 1 // Strategic Analysis. – Vol. XXIII. – № 1999. - 5. – P. 763-777.
186. Наджос А. Місце і роль інформаційного фактору у процесі реалізації зовнішньої політики. Українська журналістика в контексті світової: Зб. наукових праць. Вип. 5./За заг. редакцією проф. В.І. Шкляра/. – К., 2001. – С. 66-76.
187. Лупаций В. “Президентские выборы – борба за право управлять международных имиджем т репутацией Украины”. Президентские выборы-2004 (сборник аналитических статей ЦСИ „София”. – К.: 2004. с. 30.
188. Руслан Бедрик. Общество „демократического неучастия”. „Телекритика”, 2003. - 3 грудня.
189. Егор Холмогоров. Происхождение смыслократии. Агентстсво политияческих новостей, 2005. – 1 ноября.
190. Литвиненко О. В. Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні нариси: Монографія – К.: НІСД, 2003. – 240 с., С. 42.
191. Онуфрів С. Т. Політичний дискурс ЗМІ України у світовому інформаційному просторі: Автореф. дис. …канд. філологічних наук. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. - 20 с.
192. Алексей Мацука. Медиа-кратия по-украински. «Фраза», 2005. – 9 сентября
193. Крупський І.В. Українська національно-патріотична журналістика в країнах Європи: становлення, проблематика газетно-публіцистичних виступів // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1997. – Вип. 4. – С. 77- 85.
194. Слободянюк Р.Д., Шкляр В.І. Журналістський аналіз: суть і актуалізація поняття // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1996. – Вип.3. – С. 17-43.
195. Політика та вибори за умов „медіакратії”. Медіа-центр „Кандидат”. 2005. – 11 вересня.
196. Александр Литвиненко. Зеркало колдуньи Украина и мировое информационное пространство. „Зеркало недели”, № 13. – 2000. – 1-7 апреля.
197. Слісаренко І.Ю. Українська владна еліта та політична комунікація // Українська журналістика в контексті світової. Зб. наук. прац. Вип.3. (За заг. ред. проф.Шкляра В.І.). – К.: Центр вільної преси, 1999. – С.17-18.
198. Ясинська В.С. Українська преса як фактор впливу на міжзнародну діяльність держави (проблеми становлення і розвитку відносин України та НАТО у 90-х роках): Автореф. дис. …канд. філологічних наук. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2000. - 24 с.
199. Шкляр В.І. Преса керована і преса керуюча // Українська періодика: історія і сучасність. – Львів, 1993. – С 13-17.
200. Проскуріна О.О. Формування політичної культури українського суспільства: проблеми і перспективи розвитку: Автореф. дис. …канд. політичних наук. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2000. - 20 с.
201. Слісарепко І.М. “Держава-нянька” та засоби масової інформації в Україні // Вісн. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1997. – Вип. 5. – С. 43-47.
202. Кузнецова О. Стимулювання плюралізму в ЗМІ на європейському рівні.// Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – Л.: 2001. – С. 169-173.
203. Даниленко С.І. Журналістські методи інформаційного забезпечення зовнішньої політики держави (на прикладі німецької преси): Автореф. дис. …канд. філологічних наук. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2000. - 21 с.
204. Нагорняк М.В. Проблеми формування інформаційного простору України // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1997. – Вип.5. – С.54-59
205. Приступенко Т.О. Держава і ЗМІ в нових економічних умовах // Відродження української державності: проблеми історії та культури. – Одеса: Черноморье, 1996. – С. 132-133.
206. Приступенко Т.О. Держава і преса – шляхи порозуміння // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. - 1997. ~ Вип. 4,. — С.15-26.
207. Варивода Я. О. Інформаційне супроводження антитерористичних операцій // Аналітика. Експертиза. Прогнозування: Монографія / Макаренко Є. А., Рижков М. М., Ожеван М. А. та ін. – К.: Наша культура і наука, 2003. – С. 192-198/
208. Чепак Д. Українська державна прпаганда. Мета і методи досягнення мети. // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – Л.: 2001. – С. 169-173.
209. Варивода Я. О. Інформаційна стратегія та управління інформаційними ресурсами // Україна: події, факти, коментарі. – 2003. – № 17. – С. 88-92.
210. Нагайло Б. Дехто і досі вважає, що незалежність Україні подарували російські демократи // Просвіта. – Вип.15, 1993.
211.Независимость. – 20 червня 1997 року.
212. Слісаренко Ігор. Аналіз та прогноз у висвітиленні міжнародної тематики українськими засобами масової інформації. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. К. – 1996. – 29 с.
213. Александр Литвиненко. Зеркало колдуньи Украина и мировое информационное пространство. Зеркало недели, № 13. – 2000. – 1-7 апреля.
214. Литвиненко О. В. Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні нариси: Монографія – К.: НІСД, 2003. – 240 с.
215. Інна Підлуська. Україна в світовому інформаційному просторі. Українська журналістика в контексті світової. К. – 2001. – 17-28 с., 18 С.
216. Габор Наталія. Імідж України та геополітичні концепції її становлення в новому світопорядку [за матеріалами англомовної американської преси 90-х років). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – К.: - 1996. с.20.
217. „Die Presse”, 2004. – 9 січня
218. Гончаренко А. Прогнозирование и политика. – К.: Наукова Думка, 1993. – 253 с.
219. Збігнев Бжезинський. Мені приємно повертатися до Вашингтона, не знаючи, хто стане майбутнім президентом України. „Главред”, 2004. – 17 травня.
220. Ukraine's Tipping Point, „The New York Times”, 2004. – 10 березня
221. Die Ukraine hadert mit dem Wandel. Die Welt, 2004. – 19 лютого
222. “A Chestnut Revolution”, „The Wall Street Journal”, 2004. – 11 лютого.
223. Росийско-украинские отношения в СМИ Украины и РФ. Российский клуб. – 2004. – 12 с.
224. Росийская газета, 2004. – 19 августа.
225. Комменрсант, 2004. – 11 августа.
226. Первый канал РФ, 2004. – 15 сентября.
227. Аргументы и факты, 2004. – 11 августа.
228. Версия, 2004. – 9 сентября.
229. Газета, 2004. – 3 сентября.
230. Черешкин Д.С. Оружие, которое может быть опаснее ядерного. // Независимая газета. – 1995. - № 123.
231. Глосарій. Інформаційне Суспільство. Шлях України. К, 2004. –
С. 282-284
232. Грамши А. Политическая борьба и война / Грамши А. Тюремные тетради // Изб. произв.: В 3 т. – Т. 3. – С. 191-200.
233. Нанівька В., Нікітін В. Соціальні та культурні аспекти створення інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство. Шлях України.К, 2004. – С. 225-23.
234. Згуровський М.З. Загальні тенденції розвитку Інформаційного суспільства у глобальному контексті: трансформації світового устрою // Інформаційне суспільство. Шлях України. Київ. – 2004. – С. 104-114.
235. Почепцов Г.Г. Інформаційне суспільство. Шлях України. К, 2004. – 287 с.
236. Макаренко Є.А. Проблема безпеки в інформаційному суспільстві. Інформаційне суспільство. Шлях України. К., 2004. - С. 177-184.
237. Ожеван М. Фронти й тили великих інформаційних війн. Журнал „Підприємництво в Україні„, 2001. - № 4-5
238. Libicky M. C. Information Warfare: problems and idea. // http:// www.infowar.org.publications.libicky3.html
239. Концепція національної безпеки України. РНБОУ, К. – 1997.
240. Березин В.М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия: - М.: Изд. РИП-холдинг, 2004. – 174 с.