УТВЕРДЖЕННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ОЛЕКСАНДРА БОРИСІВНА СЕВЕРІНОВА
УДК 323.11:316.647.5 (043.3)

УТВЕРДЖЕННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ
В МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ:
ПОРІВНЯЛЬНО-ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Доктор історичних наук, професор
Пономарьова Ірина Семенівна

Маріуполь – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………3
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНІВ ТОЛЕРАНТНОСТІ ТА МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ………………………………………………10
1.1. Основні чинники формування сучасного політологічного дискурсу толерантності та мультикультуралізму………………………………………...10
1.2. Толерантність як нормативний медіатор
міжкультурної взаємодії………………………………………………………...25
1.3. Мультикультуралізм як світогляд і політична практика……......…49
Розділ 2. ТОЛЕРАНТНІСТЬ І МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМ
У СУЧАСНОМУ СВІТІ………………………………………………………69
2.1. Особливості політики толерантності і мультикультуралізму в країнах Західної Європи ……………………………………………………..69
2.2.Моделі мультикультуралізму в Канаді та США.……………….......92
2.3. Варіативність шляхів становлення мультикультуралізму в посткомуністичних суспільствах (досвід Російської Федерації та країн Балтії) …………………………………………………………………………...109
Розділ 3. УТВЕРДЖЕННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ………………………………………………………………………..136
3.1. Міжетнічні відносини в сучасному українському суспільстві та їх відображення у громадській думці ……………………………............……...136
3.2.Національно-політична злагода і толерантність як чинники стабілізації територіально-регіональних відносин…………………………...147
3.3. Іміграційна політика Української держави як фактор регулювання мультикультурного співжиття ………………………………………………..158
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………183

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Політологічне дослідження толерантності та мультикультуралізму актуалізується проблемами, які пов’язані зі специфічними умовами полікультурності, що нині стала невід’ємною складовою сучасного співжиття.
Серед найважливих завдань як окремих держав, так і міжнародної спільноти є виработка дієвого механізму запобігання межетнічної, міжкультурної ворожнечі і конфліктам, налагодження гармонійного діалогу та взаємодії різних культур та їх носіїв у межах як окремого соціуму, так і міжнародного співтовариства. Враховуючи це Генеральна Асамблея ООН проголосила період 2001 – 2010 рр. Міжнародним десятиліттям культури миру і ненасильства, кульмінацією якого став 2010 р., проголошений Міжнародним роком зближення культур. В основі серднестроковій стратегії ЮНЕСКО на 2008-2013 рр. особливе місце займає сприяння культурному різноманіттю та відповідному діалогу, що є «однією з найбільш актуальних проблем сучасності».
Водночас, сьогодні ми можемо спостерігати посиляння радикалістських ідей та рухів, активізацію різних проявів інотолерантності і зростаючу тенденцію до неоднозначного трактування проблем толерантності та політики мультикультуралізму. Незважаючи на позитивний досвід толерантної політики в більшості країн, поширення негативних проявів в міжетнічному та міжконфесійному спілкуванні спонукають світову спільноту до констатації того факту, що сучасна політика мультикультуралізму повинна переосмислюватися й оновлюватися. Зростання агресії дослідники пов’язують з глобалізацією, реорієнталізацією світу, активізацією релігійного чинника, з соціально-економічними та культурно-політичними проблемами міграції.
Традиційно поняття «толерантність», «мультикультуралізм» репрезентовані в науковому дискурсі культурологією, етнологією, соціальною психологією. Водночас останнім часом відчутні суттєві зміни у їх трактуванні, викликані, з одного боку, міждисциплінарними тенденціями у гуманітарних науках, а з іншого - суперечливим політичним контекстом ХХІ ст. Численні наукові та громадські дискусії щодо основних підходів до тлумачення неоднозначного і суперечливого змісту цих понять свідчать про зосередження уваги на політичному аналізі ситуацій, викликаних ними, що, власне, і зумовило зміщення фокусу наукової уваги з релігійно-етнічних проблем толерантності на питання з’ясування основних принципів і меж її утвердження на основі політики мультикультуралізму - найважливішого чинника стабілізації різновекторних політичних проявів у полікультурних суспільствах.
Врахування наслідків глобалізованої міжкультурної взаємодії у ХХІ ст. дедалі частіше стає пріоритетом правової, соціальної, культурної, етнічної політики держав та міжнародних інституцій, що досліджується у працях зарубіжних дослідників У. Бека, М. Боргулєва, В. Степіна, О. Гусейнова, Б. Єрасова, Е. Ласло, Г.-П. Мартіна, А. Топиліна, С. Хантінгтона.
Проблеми мультикультуралізму й толерантності аналізують У.-О. Бімен, Б. Вальденфельс, В. Вітюк, М. Гаджимірзаєв, Р. ле Коадик, В. Малахов, Б. Межуєв, В. Мукомеля, А. Прієдітіс, С. Хенкін, О. Хеффе, В. Шалін, Дж. Шварцменталь та ін.
Серед досліджень українських учених, присвячених соціально-політичним, етнонаціональним, конфесійним взаємовпливам, можна виокремити праці О. Антонюка, О. Бабкіної, Є. Бистрицького, І. Вільчинської, К. Вітмана, Ю. Волошина, В. Горбатенка, В. Євтуха, О. Картунова, А. Кіссе, В. Котигоренка, І. Кресіної, А. Круглашова, В. Логвінчук, Л. Лойко, І. Оніщенко, Ю. Пахомова, С. Римаренка, Ф. Рудича, В. Співака, М. Ходаківського та ін.
Проте в сучасній політичній науці бракує системних компаративних досліджень досвіду утвердження толерантності у полікультурному суспільстві, як і актуальних проблем політико-правового конституювання мультикультуралізму, меж толерантності тощо. Це і зумовило вибір теми даного дослідження, його мету, завдання і структуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках планової теми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного університету (номер держреєстрації 0108U008420). Тема дисертаційного дослідження затвердженна на засіданні Вченої ради Маріупольського державного університету Протокол №6 від 24.02.2010р.
Об’єктом дослідження є феномен толерантності в мультикультурному вимірі.
Предмет дисертації – політико-правові чинники та механізми утвердження толерантності у мультикультурному суспільстві.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є концептуалізація феномена толерантності на основі її утвердження в мультикультурних суспільствах. З огляду на поставлену мету сформульовано такі дослідницькі завдання:
- визначити основні історико-цивілізаційні чинники, які вплинули на розвиток ідей толерантності та мультикультуралізму;
- дослідити методологічні особливості сучасного політологічного дискурсу толерантності та мультикультуралізму;
- визначити концептуальні засади, основні суперечності й труднощі становлення мультикультуралізму в країнах Європейського Союзу;
- проаналізувати досвід утвердження толерантності в мультикультурних суспільствах США та Канади;
- порівняти основні чинники та механізми культури толерантності у країнах Балтії та в Російській Федерації;
- виявити передумови, основні чинники та політико-правові засади утвердження толерантності в Україні;
- концептуалізувати феномен толерантності як чинник національної єдності та консолідації українського суспільства.
Методи дослідження. Особливості феномена толерантності зумовили специфіку методологічного інструментарію дисертаційного дослідження. Теоретико-методологічною основою роботи є комплекс світоглядно-філософських, загальнонаукових та спеціальних політологічних методів. Автором використано загальнонаукові методи пізнання, зокрема аналізу, синтезу, об’єктивності, історизму, логічного конструювання дійсності. У роботі застосовано загальнофілософський метод сходження від абстрактного до конкретного відповідно до логіки наукового аналізу - від формування методологічно-понятійного апарату дослідження через визначення ідеалу та концептуалізацію феномена толерантності до політичного аналізу суперечливого процесу його втілення в мультикультурних суспільствах різних країн. Системний метод дав можливість дослідити феномен толерантності як складне, багатокомпонентне явище з численними та суперечливими вимірами й виявити основний з них - полікультурність.
Використання порівняльно-політологічного методу, як основного в даному дослідженні, уможливило аналіз спільних і відмінних рис процесу утвердження толерантності на засадах мультикультуралізму в зарубіжних країнах та в Україні.
За допомогою історичного методу розкрито основні етапи становлення сучасного політологічного дискурсу толерантності та мультикультуралізму, репрезентованого науковими течіями та моделями суспільного устрою, а також особливостями досвіду різних країн щодо утвердження засад толерантності в полікультурних суспільствах.
Емпіричний метод використовувався для аналізу соціологічних даних, нормативно-правових актів, моніторингу розвитку ідей та практичного втілення толерантності.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена змістом дослідницьких завдань і засобами їх розв’язання. У межах дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, зокрема:

вперше:
- визначено основні чинники актуалізації сучасного політологічного дискурсу проблем «толерантність – мультикультуралізм», серед яких глобалізація, реорієнталізація світу, масштабні міграції, активізація релігійного чинника, соціокультурна диференціація, небезпека ескалації військових протистоянь та міжнародного тероризму;
- запропоновано основні критерії для характеристики рівня толерантності та мультикультуралізму, які дали змогу провести порівняльно-політологічний аналіз утвердження толерантності на засадах мультикультуралізму в зарубіжних країнах, серед яких: політика держави в етнополітичній сфері (інтеграція, асиміляція), ставлення титульного етносу до етнічних і національних меншин (співіснування, спільне проживання, ворожнеча), ідентифікація мігрантів (відчуження, включення, адаптація), релігійний чинник, зокрема ісламський (суттєвий, несуттєвий);
- проведено порівняльно-політологічний аналіз принципів толерантного співжиття в країнах Західної Європи , в США, Канаді, Росії та країнах Балтії;
- на прикладі України доведено необхідність реалізації політики національної злагоди і консолідації як основного чинника демократизації та стабілізації територіально-регіональних відносин в умовах фрагментарної політичної культури;
удосконалено:
- концептуальні підходи до визначення толерантності та основних принципів її утвердження з урахуванням ціннісних універсалій, колективної ідентичності та цивілізаційно-конфесійних особливостей;
- розуміння та необхідності визначення меж толерантності як єдиного засобу подолання конфліктів – і всередині держави, і на міжнародному рівні;
- висновки щодо особливостей утвердження принципів і цінностей толерантності в країнах, які здійснюють активну політику мультикультуралізму;
отримали подальший розвиток:
- розуміння толерантності як складного, багатокомпонентного феномена з численними та суперечливими вимірами, основний з яких – мультикультуралізм, та мультикультуралізму як світогляду та політичної практики, основною характеристикою яких є універсалія толерантності;
- теоретичні положення про консолідаційну роль толерантності та мультикультуралізму в досягненні взаєморозуміння між різними політичними, етнічними, культурними спільнотами та конфесіями.
Практичне значення результатів дослідження визначається його новизною та висновками, які можуть бути використані як теоретико-методологічна база для поглиблення загальнотеоретичних досліджень та практичного втілення принципів толерантності в мультикультурних суспільствах. Результати дослідження можуть бути застосовані у законодавчій діяльності, створенні засад правової, етнонаціональної, безпекової, культурної політики Української держави, зокрема з урахуванням світового досвіду.
Основні положення дисертаційної роботи також можуть бути використані у підготовці лекцій, підручників, навчальних посібників з порівняльного правознавства, порівняльної політології, конфліктології, етнополітології, культурології, міграцієзнавства та ін.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного університету, оприлюднені на науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «Концептуальні проблеми розвитку української культури у світлі підготовки і проведення 2012 р. як року культури та відродження музеїв в Україні (м. Київ, 2-3 червня 2011 р., тези опубліковано); всеукраїнській науковій конференції «Проблеми толерантності та ксенофобії в Україні очима молоді ХХІ ст.» (м. Сімферополь, 2011 р., тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції «Засоби масової інформації як феномен культури і культура у засобах масової інформації» (м. Київ, 10-11 червня 2011 р., тези опубліковано) ; всеукраїнськиій науково – практичній конференції молодих вчених «Українська державність. Історія і сучасність.» (м. Маріуполь, 26 листопада 2010р., тези опубліковано ) ; міжнародна науково – практична конференція «Наука та освіта в сучасному університеті в контексті міжнародного співробітництва» (м. Маріуполь, 23-25 травня., тези опубліковано).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладені в 6 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з політичних наук, та 5 тезах виступів на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (201 найменування). Загальний обсяг дисертації 214 сторінок, з них основного тексту – 196 сторінок, списку використаних джерел - 18 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Глобалізація, міграційні процеси та реорієнталізація світу є головними чинниками, що актуалізували сьогодні проблеми мультикультуралізму та толерантності у світовому масштабі. В умовах глобалізованого світу, співіснування різних культур і націй проблеми толерантності та мультикультуралізму дедалі частіше стають предметом і наукових, і громадських дискусій, здебільшого в силу своїх неоднозначних проявів і меж реалізації. Нині більшість країн не тільки існують в умовах реальної полікультурності, а й встигли пережити декілька етапів хвилеподібного, неоднозначного ставлення до толерантності та мультикультуралізму – від повного їх визнання і необхідності врахування у державній етнонаціональній політиці до заперечення як абсолютно непродуктивного і навіть деструктивного явища. Тому особливий інтерес на сучасному етапі розвитку наукового знання становить концептуальне переосмислення традиційних підходів до дослідження цих явищ, зокрема зміщення дослідницьких пріоритетів у бік з’ясування їх політичної значущості. Дедалі більше дослідницька увага зосереджується на врахуванні того, як етнокультурні та релігійні відмінності впливають на політико-комунікативне поле полікультурного співтовариства, визначаючи основні засади та принципи етнонаціональної політики в межах країн та на міжнародному рівні. Дослідники наголошують на формулюванні альтернативного проекту мультикультуралізму, який передбачає співдружність держав на основі взаємопроникнення кращих здобутків західного техногенного і східного традиційного суспільств, формування нового етосу світоутрою на основі гуманістичного виміру цінності буття, основними атрибутами якого є демократичні права і свободи людини.
Невід’ємним атрибутом глобалізації є міграція, характерною особливістю сучасного етапу якої є нездатність національних держав керувати міграційними потоками, що провокує нелегальну міграцію, соціальне розшарування, прояви релігійної нетерпимості та екстремізму. Держави намагаються по-різному вирішити соціально-економічні та культурно-політичні проблеми мігрантів, зазвичай запроваджуючи політику асиміляції чи інтеграції, надаючи їм право на громадянство, пільги у працевлаштуванні та освіті, соціальне забезпечення тощо, що не тільки не завжди спрацьовує, а й, що більш небезпечно - викликає неоднозначну реакцію з боку населення приймаючих країн, яке не розуміє такої надмірної уваги до проблем представників інших культур, соціальні преференції яких лягають важким тягарем на економіку країни. Так у світової спільноти формується розуміння, що політико-культурні та морально-психологічні наслідки глобалізації та міграції унаслідок власної, дедалі зростаючої інерційності загрожують перерости у чинники світового масштабу, а, можливо, призвести до нової хвилі терористичних атак, які останнім часом завдяки інформаційно-комунікативній інтенсифікації не лише набувають мережевого характеру, а й перетворюються в силу, яка не має часової, просторової, соціальної чи національної локалізації. Подолати негативні прояви суперечливих світових процесів може лише толерантність.
На особистісному рівні толерантність – це насамперед якість людини, яка свідчить про достатній рівень усвідомлення нею необхідності терпимого відношення до інших людей, розуміння та поваги до інших поглядів, звичок, манери комунікації тощо незалежно від етнічної, релігійної тощо приналежності. На суспільному рівні толерантність – це необхідна умова взаємодії представників різних політико-культурних груп, яка виражається не лише в прагненні досягти взаєморозуміння, а насамперед в бажанні узгодити різноспрямовані інтереси без застосування будь-якого тиску або примусу. Це єдина альтернатива конфронтації, дезінтеграції, військовим протистоянням, які можуть призвести світ до розпаду та загибелі. Тому з усіх можливих варіантів трактування толерантності та мультикультуралізму домінуючим на сьогоднішньому етапі суспільного розвитку повинен стати їх «безпековий» контекст, тобто вони повинні розумітися як єдиний засіб подолання конфліктів – і всередині держави, і на міжнародному рівні.
Трактування толерантності як терпимості, яке досить часто піддається критиці, на нашу думку, не втратило своєї актуальності, хоча дослідники і зазначають про необхідність зведення його на новий щабель наукової і політико-практичної рефлексії, що відповідає сучасним вимогам і можливостям. Утвердження толерантності повинно актуалізуватися такими положеннями: по-перше, врахуванням відмінностей у розумінні поняття «толерантність» у конкретну культурно-історичну добу, що визначається рівнем розвитку продуктивних сил, світоглядними трансформаціями та ступенем наукового пізнання об’єктивних процесів розвитку, на які, у свою чергу, впливають суперечливі суспільні реалії – глобалізація, міграція, реорієнталізація світу, активізація релігійного чинника; по-друге, соціальним і політичним устроєм, нормативно-ціннісною та правовою системою конкретного суспільства; по-третє, трансформацією традиційного розуміння універсальних цінностей, за якої найбільша увага повинна приділятися можливості їх ненасильницької імплементації у будь-яку самобутню культуру (і ту, яка інтегрується, і ту, яка піддається інтеграції); по-четверте, цінності самобутньої культури повинні не суперечити як універсальним цінностям, так і поняттю толерантності загалом, що передбачає врахування рівня і меж толерантності з метою забезпечення суспільної злагоди та безпеки; по-п’яте, толерантність передбачає певне «вростання» людини в існуючу культуру і нормативно-ціннісну систему, дотримання відповідних правил поведінки, формування поваги до традицій і звичаїв держави, що не суперечить ліберальній традиції домінування прав і свобод людини в демократичному суспільстві, а лише забезпечує функціонування толерантності в мультикультурному суспільстві. Тільки так може бути сформована нова колективна ідентичність на засадах розуміння та поваги, яка гарантує суспільно-політичну єдність держави як рівноправного члена світової спільноти.
Мультикультуралізм – це політика держави, заснована на загальноцивілізаційних демократичних принципах і спрямована на забезпечення соціально-політичної мобілізації та культурного розмаїття, яка передбачає збереження відносно автономних культур, розуміння та визнання права за етнічними та конфесійними спільнотами на відмінності, створення та забезпечення їх необхідними умовами для існування. Наслідки мультикультуралізму залежать від продуманої політики держави в етнічній сфері: по-перше, від того, який зміст держава вкладає в поняття мультикультуралізму; по-друге, які механізми вважає необхідними і першочерговими для вирішення проблем полікультурного співжиття; по-третє, які цілі переслідує у врегулюванні міжкультурних взаємин; по-третє, які засоби використовує для інтеграції етнокультурних меншин у суспільство, а вони, зрозуміло, у конкретних державах можуть бути принципово різними. Загалом мультикультуралізм може трансформуватися і в концепцію республіканського громадянства, і в нову світову ідеологію – складову глобальної політики, спрямованої на політичну, економічну та культурну інтеграцію представників різних світових спільнот на основі міжкультурного діалогу з метою створення ефективної системи забезпечення та захисту прав і свобод кожної людини.
Для ґрунтовного політологічно-порівняльного дослідження сучасного стану толерантності та мультикультуралізму в зарубіжних країнах та їх класифікації пропонуємо відповідний алгоритм аналізу. Для характеристики основних напрямів політики держави (мультикультуралізму) використовуємо поняття асиміляція (прийняття нових звичаїв і традицій, відрив від старих) та інтеграція (повноцінна участь у житті країни зі збереженням власних культурних традицій). Поняття відчуження і включення використовуємо для характеристики ставлення мігранта до країни перебування, яке характеризує рівень його ідентифікації з нею. Такі аспекти взаємовідносин, як спільне проживання, співіснування, ворожнеча, покладемо в основу поняття «толерантність», яке традиційно пов’язують із ставленням корінного населення до «інших». Якщо ці аспекти доповнити релігійним, де найбільшу роль відіграє ісламський фактор, оскільки у протестантсько-католицькій Європі не існує інших демаркаційних ліній релігійних розколів, то матимемо чотири виміри для характеристики реального стану з утвердженням толерантності та політикою мультикультуралізму: 1) політика держави (власне, мультикультуралізм): асиміляція, інтеграція; 2) ставлення іммігранта (ідентичність): відчуження, включення; 3) ставлення корінного населення (власне, толерантність): спільне проживання, співіснування, ворожнеча; 4) релігійний чинник (переважно ісламський): суттєвий, несуттєвий.
Формуванню мультикультуралізму у Великобританії заважає неадекватна інтеграція мігрантів, що вимагає від держави фундаментальної перебудови стосунків, зокрема з мусульманськими організаціями, надання переваги тим, які засуджують екстремізм та захищають «спільні британські цінності». Країна підтримує паралельне життя різних культур. При цьому держава акцентує увагу на неприйнятті негідної поведінки, прихованої за культурними особливостями, що потребує впровадження «активного лібералізму». Відтак у Великобританії порушено баланс між толерантністю та інтеграцією меншин у суспільство.
Проблеми мультикультуралізму в Німеччині актуалізовані культурою миру і ненасилля, протидією расизму, чого вимагала переоцінка наслідків Другої світової війни. Характерними ознаками Конституції Німеччини є вірність демократії та здатність захистити себе, що трансформовано в примус і перевиховання.
Французьке суспільство засноване на культурно-етнічній асиміляції, що передбачає повне розчинення меншин у домінуючій спільноті, активне впровадження культурного універсалізму. Наголошується на французькому суспільстві, заснованому на ідеях республіки і громадянства.
Найбільше перспектив щодо побудови мультикультурного суспільства на основі толерантності в ЄС має Іспанія, хоча їй і загрожують внутрішні чинники національно-регіонального характеру (баскський сепаратизм).
Канада і США є міграційними країнами, де спостерігаються схожі проблеми і тенденції. Спільними для країн є проблеми міграції з Мексики, вирішити які вони намагалися за допомогою Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, що передбачало вирівнювання економічного становища на більшості території Мексики. Політика мультикультуралізму в країнах ґрунтується на інтеграції. Ісламський чинник несуттєвий. Толерантність місцевого населення можна охарактеризувати як співіснування. Ідентичність мігрантів ближча до відчуження.
Російська політика мультикультуралізму передбачає інтеграцію, ісламський чинник у країні – суттєвий, ставлення корінного населення можна охарактеризувати як співіснування, ставлення іммігрантів - як включення. Тому найбільша увага в Росії приділяється вихованню молоді на засадах толерантності, що передбачає насамперед внесення відповідних змін у світогляд на основі формування: по-перше, установок на розуміння і визнання ектнокультурного розмаїття; по-друге комплексу спеціальних знань; по-третє, вміння вести цивілізований міжкультурний діалог.
У країнах Балтії політику мультикультуралізму можна визначити як асиміляцію, ісламський чинник - несуттєвим, ставлення корінного населення - як спільне проживання, ідентичність іммігрантів - як включення. Незважаючи на провідну тенденцію у політиці держави - формування єдиної політичної ідентичності, яка передбачає домінування громадянських інтересів над інтересами спільнот та визнання мультикультуралізму політикою, яка певною мірою суперечить рівноправності національної культури та культур етнічних меншин, рівень толерантності у цих країнах досить високий, що зумовлено домінуванням відповідних установок у свідомості населення, традиціями спільного проживання та демократичними тенденціями.
Негативні установки щодо інтолерантних проявів в Україні тісно пов’язані із змінами «картини світу» в результаті політичних трансформацій. Установки добросусідства, толерантності і поваги до іншого замінюються індивідуалістичними, матеріально-прагматичними цінностями, а також цінностями безпеки і порядку, що можуть забезпечити лише конструктивні владні стосунки та формування міцного середнього класу, який запобігатиме подальшому соціальному розшаруванню.
Найбільш толерантне ставлення в Україні спостерігається до представників сусідніх країн, зокрема у межах пострадянського простору, що свідчить про схожість картин світу, зрозумілість традицій. Спрацьовує спільний аутостереотип, сформований у межах радянської ідентичності. Незважаючи на зростання інтолерантних настроїв до «інших», у країні не зафіксовано масових відвертих проявів ксенофобії. Відтак в українців переважають нав’язані ззовні емоційні гетеростереотипи, які не переходять у практично-дійову площину. На їхнє формування впливає тривалий досвід спільного проживання в рамках однієї країни та продумана етнонаціональна політика Української держави. Тому, хоча для внутрішнього протистояння в Україні немає ні достатньої напруженості, ні відповідних традицій, джерелами інтолерантності можуть стати несформовані політико-ідеологічні орієнтири, негаразди у соціальній сфері та економіці країни, депривація, що стимулює націоналістичні установки як прояв захисних механізмів людей, які шукають прихистку в межах етнічної ідентичності.
До потенційно небезпечних чинників, які провокують проблеми з утвердженням толерантності в Україні, можна віднести: питання інтеграції і облаштування кримських татар; політизацію питання статусу російської мови та мовно-культурних прав російської меншини; фрагментарну політичну культуру, яка загрожує реалізації побоювань щодо розколу країни на схід-захід, що часто використовується політичними технологами для вирішення питань, пов’язаних зі здобуттям політичної влади тощо.
Тому нині у відносинах з іншими етносами у громадян потрібно виховувати вміння протистояти негативним політичним впливам і не піддаватися на провокації, які роз’єднують народ.
Щоб запобігти інтолерантним проявам, потрібно постійно наголошувати на встановленні меж толерантності. Тому етнонаціональна політика держави вимагає дотримання таких принципів: по-перше, Українська держава повинна досить чітко окреслити свої позиції та бачення того, що і до якої міри вона може терпіти в межах політкоректності, закріпивши це у законодавстві; по-друге, автономія меншин, як і підтримка їхньої етнокультурної самобутності, не повинні відбуватися за рахунок порушення прав більшості, яка так само має право захищати свої норми поведінки, традиції, звичаї, а також бути нетолерантною до агресивно налаштованих представників інших спільнот; по-третє, виходячи з гуманістичного принципу, що людина є найвищою цінністю, не можна віддавати перевагу індивідуальним правам кожного чи окремої групи перед колективним правом громадян усієї держави, навіть якщо це стосується захисту права цих груп на власну ідентичність; по-четверте, на державному рівні потрібно активно декларувати базові принципи української культури, ґрунтовані на історичних традиціях та спільному минулому, що у межах формування і захисту власної ідентичності уможливлює створення дійових механізмів формування консолідованої більшості, яка ідентифікує державу як суверенну та позиціонує її як рівноправного члена світової спільноти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антисемитизм в Украине: факты и комментарии: Октябрь 2010 года. Евреи и выборы в Украине [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://commongoal.org.ua/ru/m/hartia /123-news.html. - Заголовок с экрана.
2. Антонюк О. В. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади / О. В. Антонюк. – К.: ДАКККіМ, 1999. – 284 с.
3. Ахонина В. Англо-французское двуязычие в современной Канаде / В. Ахонина// США-Канада. Экономика-политика-культура. - 2002. - № 11. – С. 111-120.
4. Бабіченко П. Глобальні устремління ісламу / П. Бабіченко // Наше время. – 2006. – № 9 (23).
5. Бакальчук В. О. Толерантність як ціннісна складова української культурної ідентичності / В. О. Бакальчук // Стратегічні пріоритети. – 2007. - №2 (3). - С. 153-158.
6. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма — ответы на глобализацию; пер. с нем. / У. Бек. — М.: Прогресс – Традиция, 2001. – 303 c.
7. Бекешкина И. Заявления о кризисе мультикультурализма в Европе – это конфликт с мусульманским радикализмом / И. Бекешкина [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.ihrpex.org/uk/article/250/glava_jerusalymskoji_pravoslavnoji_tserkvy.
8. Бергер П. Приглашение в социологию: Гуманистическая перспектива; под ред. Г. С. Батыгина / Бергер П. — М.: Директ-Медиа, 2007. - 333 с.
9. Библер В. Культура. Диалог культур / В. Библер // Вопр. философии. – 1989. – № 6. – С. 31–42.
10. Бимен У.О. Формирование национальной идентичности в условиях мультикультурализма. На примере Таджикистана / У.О. Бимен // Политические исследования. — 2000. — №2.– С. 156-160.
11. Бистрицкий Е. Конфликт культур и философия толерантности / Е. Бистрицкий // Казахская цивилизация. – 2007. – № 4(28). – С. 18-32.
12. Бистрицький Є. К. Філософський образ культури та світ національного буття // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К.: Фенікс, 1996. – С. 62-90; 465-467.
13. Боргулев М. Миграционная политика в «иммиграционных странах»: Канада, Австралия, Новая Зеландия /Мирон Боргулев [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://antropotok.archipelag.ru/text/a036.htm.
14. Браун Э. Понимать чужого. Трансциентально-герменевтический подход в проблеме межкультурного понимания / Э. Браун // Социология. – 1996. – № 4. – С. 115-120.
15. Брудный И. М. Политика идентичности и посткоммунистический выбор России / И. М. Брудный // Полис. — 2002. — № 1. — С. 87-104.
16. Бутов А. Дискурс мультикультурализма и события во Франции 2005 года // А. Бутов [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://pn.pglu.ru/index.php?module=subjects&func=viewpage&pageid=1471.
17. Бэттлер А. Дети разных народов и россияне в Канаде / Алекс Бэттлер, Валентина Бэттлер // Иммиграция в Северную Америку [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.archipelag.ru/ru_mir/volni/4volna/children.
18. Вальденфельс Б. Мотив чужого / Б. Вальденфельс. – Минск: Пропилен, 1999. – 176 с.
19. Васильев В. К вопросу о толерантности в современной России / В.Васильев // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 3. – С. 249-262.
20. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма /М. Вебер // Избранные произведения ; пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990. -
21. Виндельбанд В. Свобода воли; Философия культуры и трансцендентальный идеализм / В. Виндельбанд // Избранное : Дух и история : пер. с нем. – М. : Юрист, 1995. – С. 7-19; 508–640.
22. Виноградов Б. Мультикультурализм не пройдет // Борис Виноградов, Андрей Савельев [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.apn.ru/publications/article23654.htm.
23. Витюк В. В. Проблемы толерантности, национализма и ксенофобии в политической жизни современной Испании / В.В. Витюк, И.В. Данилевич // Толерантность против ксенофобии. Международный и российский опыт противодействия этнической интолерантности; под ред. В.И.Мукомеля и Э.А. Паина. – М.: Academia, 2005. – С. 53-63.
24. Витюк В. Национальное согласие и переход от авторитаризма к демократии (испанские уроки) / В. Витюк, И. Данилевич // Общественные науки и современность. – 1999. – № 2. – С. 34-44.
25. В Киеве появится социальная реклама, пропагандирующая толерантность / [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //www.gay.ru.
26. Вільчинська І. Ю. Україна і глобалізований світ: соціокультурний вимір / І. Ю. Вільчинська, О. Р. Копієвська. – К. : ДАКККіМ, 2007. – 230 с.
27. Вітман К. М. Етнонаціональна політика постсоціалістичних країн: моделі, особливості, проблеми. – К.: Логос, 2007. – 336 с.
28. Волошин Ю. О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методогічні аспекти / Ю. О. Волошин. – К.: Логос, 2010. – 428 с.
29. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянського суспільства : пер з нім. / Ю. Габермас. – Львів : Літопис, 2000. – 317 с.
30. Гаджимирзаев М. М. Этноконфессиональная толерантность как фактор обеспечения мира и безопасности на Северном Кавказе / М. М. Гаджимирзаев // Дисс... канд. полит. наук. – Ставрополь, 2003. – 202 с.
31. Галлер Д. Амортизатор на шляху глобалізації [Соціокульт. вимір] / Дітер Галлер // Ї. – 2000. – № 19. – С. 93-96.
32. Гасанов Н. О культуре межнационального общения / Н. Гасанов // Социально-политический журнал. – 1997. – № 3. – С. 232-237.
33. Гегель Г. Феноменологія духу / Г. Гегель ; пер. з нім. П. Таращук. – К. : Основи, 2004. – 548 с.
34. Германия: толерантность рождает антисемитизм [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://news.nswap.info/?p=51581.
35. Гертых В. Свобода и моральный закон у Фомы Аквинского / В. Гертых // Вопр. философии. – 1994. – № 1. – С. 87–101.
36. Головкина О. Канадский мультикультурализм как основа национальной самобытности Канады / Оксана Головкина [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.niworld.ru/referat/doklad/Golov.htm.
37. Горбач Д. А. Третьих будешь? / Д. А. Горбач // Бизнес №40(923) от 04.10.2010 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.business.ua/articles/economic_policy/4591.
38. Гордон Д.Ф. Как читать Библию и видеть всю ее ценность / Д. Фи Гордон, Стюарт Дуглас. – СПб. : Логос, 1993. – 216 с.
39. Гриценко О. Культура і влада: теорія і практика культурної політики в сучасному світі / О. Гриценко. – К., 2000. – 280 с.
40. Гудзик К. Доба толерантності // К. Ґудзик [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/157185.
41. Гусейнов А. А. Социальная природа нравственности / А. А. Гусейнов. – М. : Изд-во МГУ, 1974. – 157 с.
42. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / В. Даль. – М., 1994. – Т. IV. – 315 с.
43. Дворянов В. Политический экстремизм в Центральной Европе («немецкий вариант»)/ Дворянов В. // Терроризм и политический экстремизм: вызовы и поиски адекватных ответов. - М.: Институт политического и военного анализа, 2002. - С.46–55.
44. Декларація «Мультикультурне суспільство та європейська культурна ідентичність» VІ конференції європейських міністрів, відповідальних за питання культури «Мультикультурне суспільство : виклик культурній політиці» (Палермо, Італія, 25–26 квітня 1990 р.) [Електронний ресурс] // Бюлетень Бюро інформації Ради Європи в Україні. – 2001. – № 8. – Режим доступу : //http://www.coe.Kiev.ua./docs/km/conf6.
45. Декларація принципів толерантності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tolerance.org.md/rom/ docs/ decl_u.htm.
46. Декларация и Программа действий в области культуры мира / Принята резолюцией 53/243 Генеральной Ассамблеи от 13 сентября 1999 г. [Электроннйй ресурс]. – Режим доступа: http://www.tolerance.org.md/rom/ docs/ decl_u.htm.
47. Диалог культур в глобализирующемся мире: мировозренческие аспекты / Отв. ред В. С. Степин, А. А. Гусейнов. – М., 2005. – 428 с.
48. Дроздов О. До толерантності – через освіту / О. Дроздов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://highway.com.ua/art.php?id=3178.
49. Европа перемен: концепции и стратегии интеграционных процессов; под ред. Л. И. Глухарева. – М.: Крафт+, 2006. - 352 с.
50. Еко У. Міграційні процеси в третьому тисячолітті / У. Еко // Всесвіт. – 2001. – №1-2. – С. 143 – 145.
51. Ерасов Б. Унификация мира / Б. Ерасов // Унификация мира // Независимая газета. - 2001. - 10 июня. - С. 8.
52. Етнонаціональний вимір глобалізаційних викликів для України: Наукова доповідь / Кресіна І. О. (кер. авт. кол.). – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – 67 с.
53. Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти / В. Б. Євтух. – К.: Фенікс, 1997. – 215 с.
54. Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту / Схвалений Указом Президента України 8 липня 2011 р. № 3671-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2557-14.
55. Закон України Про імміграцію /Зі змінами, внесеними відповідно до Закону № 2707-IV від 23.06.2005 // ВВР України. – 2005. - № 33. - Ст. 429.
56. Законы Ману. – М. : Эксмо-пресс, 2002. – 496 с.
57. Зиновьев Д. Социокультурная толерантность – ее сущностные характеристики / Д. Зиновьев [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://res.krasu.ru/paradigma/1/11.htm.
58. Иванов В. В зеркале социологии/ В. Иванов // Советская культура. – 1989. - 19 сентября.
59. Итоги толерантности в Европе [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rus-obr.ru (Русский обозреватель).
60. Ідея культури: виклики сучасної цивілізації / Є.К. Бистрицький, С.В. Пролеєв, Р.В. Кобець, Р.В. Зимовець — К. : Альтерпрес, 2003. — 192 с.
61. Кабаков А. Окончательное решение вопроса / Столичные новости. – №27. – 2005 // А. Кабаков [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.jewukr.org/observer/eo2003/page_show_ru.php?id=1189.
62. Карелина Н. Нелегальная миграция мексиканцев в США: до и после НАФТА / Наталия Карелина [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://demoscope.ru/weekly/2002/079/analit01.php.
63. Картунов О. В. Проблеми політико-правової протидії тероризмові / Картунов О. В., Маруховський О. О.// Правова держава. – 2003. – №. 14. – С. 472– 484.
64. Кимличка У. Либеральное равенство / Уил Кимличка // Современный либерализм: Ролз, Берлин, Дворкин, Кимличка, Сэндел, Тейлор, Уолдрон ; пер. с англ. Л.Б. Макеевой. – М. : Дом интеллект. кн. : Прогресс-Традиция, 1998. – С. 138–191.
65. Кіссе А. І. Політико-правові засади управління етнічним конфліктом / А. І. Кіссе // Дис... докт. політ. наук. – К., 2006. – 362 с.
66. Коадик ле Р. Мультикультурализм / Ронан Ле Коадик [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //www.eawarn.ru/pub/Pubs/DialogueMulticulturalism/02_Multiculturalizm.
67. Ковальчук Т. Толерантность = терпимость = терпеливость? /Т. Ковальчук. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.spring96.org/cgi-bin/view_big.cgi?id=1030&type=6&lang=ru.
68. Колаковський Л. Пошуки варвара. Ілюзії культурного універсалізму/ Л. Колаковський // Ї. – 1998.– № 9. - С. 12-18.
69. Конституция ФРГ [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rfhwb.de/Pravo/Pravo_ru/pravo_ru1.htm.
70. Концепція державної міграційної політики / Схвалена Указом Президента України від 30 травня 2011 року № 622/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dmsu.gov.ua/uk/pravova-informaciya/zagalni-polozhenna/ukaz-prezidenta-ukrani-pro-koncepciju-derzhavnoji-migracijnoji-politiki.
71. Котельников В. Мультикультурализм для Европы: вызов иммиграции/ Виктор Котельников [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.antropotok.archipelag.ru/text/a263.htm.
72. Котигоренко В. О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт / В. О. Котигоренко. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.
73. Кравченко А. И. Культурология: Уч. пособ. / А. И. Кравченко. – М.: Академический Проект, 2002.– 496 с.
74. Кравченко О. В. Культурно-політична специфіка етнічної ідентифікації у сучасній Україні / Вісник ДАКККіМ. – 2011. – № 2. – С. 46-51.
75. Кресіна І. О. До питання про прояви дискримінації на расовому та етнічному грунті / І. О. Кресіна // Політичний менеджмент. - 2007. - № 4. - С. 31-40.
76. Кресіна І. Концепція державної етнонаціональної політики України (Проект) / І. Кресіна, Л. Лойко, В. Явір // Політичний менеджмент. – 2010. - № 2. – С. 65-73.
77. Круглашов А. Украинское общество: интолерантность как расплата за гражданский конформизм /А. Круглашов // Вестник Института Кеннана в России. – М., 2009. - Вып. 16. - С. 35-43.
78. Лановенко О. Украина: перспективы ассимиляции, федерализации или интеграции языков и культур / О. Лановенко [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.niisp.gov.ua/act_problems.
79. Ласло Э. Макросдвиг (к устойчивости мира курсом перемен) / Э. Ласло. – М.: Тайдес Ко, 2004. – 208 с.
80. Лебедева Н. Психологическая природа этнической интолерантности / Н. Лебедева // Динамика социально-психологических явлений в изменяющемся обществе. – М., 1996. – 180 с.
81. Лейпхарт А. Сегодня провал, завтра – успех / Лейпхарт Аренд [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.russ.ru/Mirovaya-povestka/Segodnya-proval-zavtra-uspeh.
82. Лейпхарт А. Со-общественная демократия/ А. Лейпхарт // Политические исследования. – 1992. – №3. – С. 86-98.
83. Личковах В. Цивілізаційний проект «універсалізму» як пошук відповіді на ситуацію post / В. Личковах // Філософсько-антропологічні читання. – №99. – К., 2000. – С. 170-171.
84. Логвінчук В. В. Толерантність як ціннісна детермінанта політичної культури /В. В. Логвінчук // Дис… канд. політ. наук
– К., 2007. - 195 с.
85. Лоуренс К. Четыре составляющих иммиграционной политики США // Карен Лоуренс, Кэтлин Ньюланд [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://demoscope.ru/weekly/2002/079/analit02.php.
86. Мазурик З. Культурна політика в епоху глобалізації / З. Мазурик // Ї. – 2000. – № 19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n19texts/mazuryk.htm.
87. Максименко А. В. Щодо питань толерантності в міграційній сфері /А. Максименко [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
88. Малахов В. Культурный плюрализм versus мультикультурализм / В. Малахов // Логос. – 2000. – № 5/6. – С. 23-35.
89. Малахов В. Парадоксы мультикультурализма / В. Малахов [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://magazines.russ.ru/inostran/1997/11/malachov.html.
90. Малахов В.С. Скромное обаяние расизма и другие статьи / В. С. Малахов. – М.: Модест Колеров и Дом интеллектальной книги, 2001.– 176 с.
91. Марков И. Продолжение обсуждения положений Концепции миграционной политики Украины ведущими специалистами в этой области и учета их предложений в плане действий Украинского государства в сфере миграции / Игорь Марков [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://migrant.org.ua/?p=3027.
92. Мартин Г.-П. Западная глобализация. Атака на процветание и демократию; пер. с нем. / Г.-П. Мартин, Х. - М Шумман.: Изд. дом «Альпина», 2001. - 330 с.
93. Мартиненко О. А. Расизм та ксенофобія в Україні – нові виклики у сфері захисту прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. khpq. оrg.
94. Махабхарата. Т. 5, кн. 12. – Ашхабад, 1961. – 749 с.
95. Межуев Б. «Мозговые центры» США берут участие в разработке новой иммиграционной стратегии / Б. Межуев [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.archipelag.ru/agenda/povestka/povestka-immigration/polemika-antropotok/mezhuev-demo
96. Межуев Б. Политика натурализации в Европейском Союзе и США / Борис Межуев [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.soob.ru/n/2003/2/practice/3/print.
97. Меркель: мультикультурализм потерпел крах [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://news.israelinfo.ru/world/34768.
98. Мукомель В. Иммиграция с «нового зарубежья»: чего ожидать? Владимир Мукомель[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.antropotok.archipelag.ru/text/a051.htm.
99. Мультикультурализм в Испании [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://loriel-daydream.livejournal.com/154357.html.
100. Мультикультурализм – это тупиковая стратегия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://svpressa.ru/society/article/38872/.
101. Мультикультурализм и трансформация постсоветских обществ ; под ред. В.С. Малахова, В.А. Тишкова. – М., 2002. – 357 с.
102. Мчедлов М. Терпимость – свойство культуры, путь к гражданскому согласию / М. Мчедлов // Свободная мысль. – 1994. – № 5. – С. 59-69.
103. Мюллер В. К. Англо-русский словарь: 70 000 слов и выражений / В. К. Мюллер.– М.: Палек, 1998. – 400 с.
104. Население и глобализация : 2-е издание / Н. М. Римашевская, В. Ф. Галецкий и др. – М.: Наука, 2004. – 322 с.
105. Николя Саркози признал провал политики мультикультурализма во Франции [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.vesti.ru/doc.html?id=427652
106. Новичков В.Б. Столичный мегаполис как полиэтническая и поликультурная среда / В. Б.Новичков // Педагогика. - 1997. - № 4. - С. 83-87.
107. Обязательстава ОБСЕ в области человеческого измерения: Сборник документов в тематическом порядке. – Варшава, 2006. – Т. 1. - 293 с.
108. Окна и двери - нараспашку [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //www.elections-ices.org/russian/publications/type:politics/textid:853.
109. Орлова Т. Захід і схід в історичному процесі: минуле і сучасність / Т. Орлова // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2011. - №.2. - С. 136-140.
110. Пахомов Ю. Возможно, весь мир через 25–30 лет будет жить по законам Азии / Ю. Пахомов // Бизнес. – 2006. – № 42. – С. 28-29.
111. Пахомов Ю. Н. Пути и перепутья современной цивилизации / Пахомов Ю. Н., Крымский С. Б., Павленко Ю. В. – К., 1998. – 432 с.
112. Перелигін Є. Виконання Концепції державної міграційної політики зміцнить національну безпеку України / Є. Перелигін [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/20242.html.
113. Петтай И. Пассивная толерантность эстонцев / И. Петтай [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.moles.ee/99/May/25/4-1.html
114. Петренко В.Ф. Психосемантический анализ этнических стереотипов: лики толерантности и нетерпимости / Петренко В.Ф., Митина О. В. и др. — М.: Смысл, 2000. – 73 с.
115. Пирогов А. И. Политическая психология / А. И. Пирогов. – М.: Трикста, 2005. – 368 с.
116. План заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2011-2012 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.30684.0.
117. Покровская Н. Мультикультурализм как путь глобализации / Н. Покровская // Личность и Культура. – 2001. – № 5/6. – С. 11-12.
118. Политика Эстонской Республики в области интеграции и натурализации [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.narochnitskaia.ru/cgi-bin/main.cgi?item.
119. Политология: энциклопедический словарь. – М.: Изд-во Московского коммерческого ун-та, 1993. – 429 с.
120. Попередження проявів ксенофобії в полікультурному суспільстві: Практичний посібник для державних службовців та працівників правоохоронних органів [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://diversipedia.org.ua/db_files/chirikli.20091.pdf.
121. Попович М. Діалог культур і раціональність / М. Попович // Історія філософії: досвід теоретичної саморефлексії. - К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998. - Вип. 1. - С. 69-71.
122. Правові механізми врегулювання етнополітичних конфліктів в Україні: Наукова записка / Кресіна І. О. (кер. авт. кол.). – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. – 104 с.
123. Правові засади державної етнонаціональної політики в Україні: Монографія /Кресіна І. О., Коваленко А. А., Лойко Л. І. та ін. – К.: Логос, 2011. – 400 с.
124. Правовое противодействие рассовой, национальной, религиозной дискриминации /Авторский коллектив: В. И. Якунин, С. С. Сулакшин, В. Э Багдасарян и др. – М.: Научный эксперт, 2009. – 224 с.
125. Приедитис А. Народ несет ответственность за свое прошлое / Артур Приедитис. – Режим доступа: http://www.russ.ru/avtory/Prieditis-Artur.
126. Приедитис А. Мультикультурализм и перспективы демагогии / Артур Приедитис [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.spidolastelpa.narod.ru/stat1.htm.
127. Прокопчук М. Вивчаємо історію ґолокосту – виховуємо толерантність та культуру миру / М. Прокопчук [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://visnyk.iatp.org.ua/visnyk/issue.
128. Регіони України: перспективи єднання, шляхи формування спільної ідентичності // Національна оборона і безпека України.–2006. - №6. - С.43-51.
129. Рудакевич О. Національні політичні стереотипи (теоретико-методологічні засади дослідження / О. Рудакевич [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/PSF/2009_11.
130. Ручка А. Особливості культурної глобалізації / А. Ручка // Проблеми розвитку соціологічної теорії. – К., 2004. – С. 353–356.
131. Салмин А. М. Религия, плюрализм и генезис политической культуры Запада / А. М. Салмин // Ретроспективная и сравнительная политология. – М., 1991. – Вып.1. – С. 42–43.
132. Сикевич З. В. Социология и психология национальных отношений: Учебное пособие/ З. В. Сикевич. – СПб.: Михайлов В.А., 1999. – 203 с.
133. Словарь по этике / под ред. А. А. Гусейнова, И. С. Кона. - М. Политиздат, 1989. - 448 с.
134. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров; редкол.: А.А. Гусеев и др. - изд. 4-е. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. - С. 1341.
135. Соломадін І. Гуманітарне мислення у пошуках ідентичності на «болючих швах» полікультурності / І. Соломадін [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://maidan.org.ua/static/mai/1111178824.html.
136. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / П. Сорокин. – М.: Политиздат, 1992. – 544 с.
137. Спецслужбы Латвии и Эстонии обвинили русскоязычных в сплоченной подрывной деятельности [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.newsru.com/world/02jun2010/lat_est.html
138. Співак В. М. Політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації: монографія / В. М. Співак. – К.: Логос, 2011. – 416 с.
139. Старосольський В.Й. Теорія нації / Передм. І.О. Кресіної // В.Й. Старосольський. — Нью-Йорк; Київ, 1998. – XL, 157 с.
140. Степин В. С. Цивилизационного развития типы // Новая философская энциклопедия: В 4 т. – М., 2001. – Т.4. – С. 331.
141. Столповский Б. Г. 60 лет спустя: демократия и экстремизм в Германии / Б.Г. Столповский // Толерантность против ксенофобии. Международный и российский опыт противодействия этнической интолерантности; под ред. В.И. Мукомеля и Э.А. Паина. – М.: Academia, 2005. – 114 с.
142. Судакова В. Свобода и ненасилие в современном общественном развитии : онтологический смысл / В. Судакова. – Днепропетровск : Изд-во ДГУ, 1996. – 178 с.
143. Табачковський В. Г. Людина. Світ. Світопорядки / В. Г. Табачковський // Практична філософія. – 2003. – № 3. – С. 34–41.
144. Табачковський В. Феномен відчуження крізь призму перевтілених форм людського співвідношення / В. Табачковський // Відчуження : Минувшість і сьогодення / НАН України. Ін-т філософїї ім. Г. С. Сковороди. – К. : Наук. думка, 1995.