Важинський Ігор Петрович. Становлення і розвиток педагогічної освіти в Центральній та Східній Україні (1802-1866 рр.)

Краткое описание

Важинський Ігор Петрович. Становлення і розвиток педагогічної освіти в Центральній та Східній Україні (1802-1866 рр.): Дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Полтавський держ. педагогічний ун-т ім. В.Г.Короленка. - Полтава, 2002. - 203арк. - Бібліогр.: арк. 171-203

Важинський І.П.Становлення і розвиток педагогічної освіти в Центральній та Східній Україні (1802-1866 рр.). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук із спеціальності 13.00.04 теорія і методика професійної освіти. Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2002.
У дисертації здійснено науковий аналіз та теоретично обґрунтовано процес становлення й розвитку педагогічної освіти в Центральній і Східній Україні періоду 1802-1866 рр., визначено його основні етапи (1802-1811 рр., 1811-1860рр., 1860-1866 рр.). Висвітлено соціально-економічні передумови та проаналізовано державне законодавство першої половини XIX ст. з питань регламентації розвитку педагогічної освіти. Досліджено зміст авторських і урядових проектів організації педагогічної освіти. Розкрито особливості підготовки вчителя початкової і середньої школи. Виконане дослідження дало можливість виявити, обґрунтувати й актуалізувати провідні ідеї та головні тенденції розвитку педагогічної освіти України 1802-1866 рр. в сучасних умовах реформування національної системи освіти.

Розвиток педагогічної освіти в Україні 1802-1866 рр. був об‘єктивно зумовлений соціально-економічними зрушеннями в суспільстві. У 30-х 40-х рр. XIX століття в Центральній і Східній Україні розпочинаєтьсяпромисловий переворот, який забезпечив економічне зростання міст, сприяв збільшенню кількості міського населення. Розвиток аграрних відносин засвідчивкризу панщинної системи господарювання,що супроводжувалося розоренням селянських господарств (завершиласьвідміною кріпосного права, Маніфест 1861 р.), звільненням робочих рук, а отже, сприяло зростанню кількості вільнонайманої робочої сили у містах. Усе це поставило проблему підвищення рівня освіченості робітників, підготовки кваліфікованих професійних кадрів, зумовило розширення мережі початкових і середніх шкіл, потребу в педагогічних кадрах, а отже, необхідність створення і регулювання системи їх підготовки. Тому закономірним виявилосяпоетапне проведення освітніх реформ 1802-1804 рр., 1828-1835 рр., 1862-1866 рр., вагомою складовою яких став пошук оптимальних форм і моделей педагогічних навчальних закладів, надання професійно-педагогічній підготовці вчителя структурованого характеру.
Історико-системний аналіздержавного законодавства з питань регламентації розвитку педагогічної освітидозволив стверджувати, що особливістю визначеного періоду слід вважати зародження тенденцій окремої підготовки вчителя початкової і середньої школи. Водночас, закономірним для даного часу виявилась відсутність самостійних педагогічних навчальних закладів з підготовки вчителя початкової школи. Як правило, педагогічними кадрами початкові навчальні заклади забезпечували гімназії (наказ міністра освіти Про започаткування груп учительських стипендіатів при гімназіях”, 1819) та духовні семінарії (реформа духовної освіти 1803-1814рр., організація Комітету з удосконалення духовних училищ, 1807), в навчальний процес яких з метою підготовки вчителя було запроваджено психологію, логіку (1837), а невдовзі й педагогіку (1843). З кінця 50-х років XIX ст. при жіночих гімназіях було утворено педагогічні класи (Положення про жіночі навчальні заклади”, 1858). Певного значення мало запровадження (наприкінці 30-х початку 40-х рр. XIX ст.) іспитів на звання вчителя при гімназіях (губернських училищах). Внесок у вирішення проблеми забезпечення педагогами початкової школи здійснили також інститути шляхетних дівчат (з 1812 р.) та приватні пансіони, хоча вони, як правило, спрямовувалися на підготовку домашніх учителів. Міністерський проект першого самостійного закладу педагогічної освіти (учительського інституту) з‘являється у 1862 р.
Нами виявлено, що ретельніше відпрацьованою в період 1802-1866 рр. була підготовка педагога для середньої школи в університетських педагогічних інститутах (1811-1859). Їх поява і діяльність закріплювалися законодавчо (Попередні правила народної освіти” (1803), Статути Російських імператорських університетів (1804, 1835). 1860 року педагогічні інститути замінені іншою формою університетських педагогічних навчальних закладів педагогічними курсами (Положення про педагогічні курси”, 1860, 1865).
Упродовж першої половини XIX ст. вчитель готувався і безпосередньо в навчальному процесі університету на фізико-математичному, історико-філологічному і юридичному факультетах, а з 40-х рр. і в системі університетського екстернату. Професійно-педагогічна (як правило, в першу половину XIX ст. вона зводилась до методичної) підготовка майбутнього вчителя особливо високого рівня (щодо реалізації принципу єдності теорії і практики) досягла в діяльності педагогічних семінаріїв на базі університетів (1859-1866 рр.).
Процес становлення і розвитку педагогічної освіти в Україні 1802-1866рр.визначаємо як поетапний (1802-1811 рр., 1811-1860 рр., 1860-1866 рр.), послідовний, хоча і не позбавлений суперечностей, пошук оптимального типу педагогічних навчальних закладів, що позначився масовим створенням офіційних урядових і творчих авторських освітніх проектів, розробкою варіативних моделей підготовки вчителя. Зумовлений соціально-економічними змінами в країні та регламентований освітніми реформами 1802-1804 рр., 1828-1835 рр., 1862-1866 рр.
Здійснене дослідження дало змогу обґрунтуватиперіодизацію розвитку педагогічної освіти в Україні визначеного періоду. Враховуючи підходи відомих істориків та істориків педагогіки, які частково досліджували проблеми розвитку освіти обґрунтованого нами хронологічного періоду (Л.П.Вовк, О.В.Глузман, Н.М.Дем‘яненко, М.Б.Євтух, Ф.Г.Паначин, Л.П.Юрченко, М.Д.Ярмаченко та ін.) і базуючись на проаналізованих архівних джерелах, виводимо три етапи розвитку педагогічної освіти в Центральній і Східній Україні 1802-1866 рр.:1802-1811 рр. реформа освіти 1802-1804 рр.; організаційна діяльність, що передувала створенню закладів педагогічної освіти (започаткування Міністерства народної освіти (1802), обґрунтування ідеї педагогічного інституту (Попередні правила народної освіти” (1803), Статут Російських Імператорських університетів (1804);1811-1860 рр. відкриття й функціонування університетських педагогічних інститутів (1811-1859); освітня реформа 1828-1835 рр.; організація підготовки вчителя на базі духовних семінарій (з 1807 р.) і гімназій (1819);1860-1866 рр. діяльність педагогічних курсів при університетах (1860-1867), поява проектів та початок діяльності педагогічних семінарій (1858-1862), розробка проекту учительського інституту (1862), реформа освіти 1862-1866 рр.
Проведений аналіз проектів і моделей організації педагогічної освіти і підготовки вчителяпершої половини XIX ст. дозволив класифікувати їх за видовою ознакою: 1)офіційні (урядові, санкціоновані Міністерством народної освіти). Зокрема, проекти університетського педагогічного інституту (Попередні правила народної освіти” (1803), Статути Російських Імператорських університетів (1804, 1835), педагогічних курсів при університетах (Положення про педагогічні курси”, 1860, 1865), учительського інституту (проект Статуту учительського інституту, 1862) та ін.; 2)авторські(К.О.Благовіщенський, О.Д.Воронов, М.І.Дємков, В.В.Іванівський, М.І.Пиро-гов, Ф.І.Рітчль, М.М.Троїцький, К.Д.Ушинський). Закономірністю даного періоду стало те, що авторські проекти суттєво впливали на зміст урядових, подекуди навіть ставали їх основою.
За змістом і цільовим призначенням проекти згруповані нами також у два підрозділи: 1) організації самостійних закладів освітиз підготовки вчителів початкової школи(учительські семінарії, учительські інститути); 2) створення навчальних закладів при університетахдля підготовки педагогів середньої школи(педагогічні факультети, педагогічні інститути, педагогічні курси, педагогічні семінарії).
Результати дослідження об‘єктивно засвідчили наявність рядутенденцій та провідних ідей, які, зародившись у практиці діяльності педагогічних закладів освіти України 1802-1866 рр., в умовах сьогодення набули відродження й розвитку в дещо новій якості. Це, зокрема, університезація, багаторівневість, автономізація, педагогізація, регіоналізація і неперервність педагогічної освіти, проектування й моделювання різних форм і змісту педагогічної підготовки, структуризація методичної її складової, визначення ролі університетських освітньо-наукових комплексів, статусу ліцейної освіти, значення педагогічних класів у допрофесійній і професійній підготовці учителів, жіночої педагогічної освіти у формуванні змісту навчання домашніх педагогів, вихователів. Виявлені й актуалізовані нами тенденції, історичний досвід організації педагогічної освіти визначеного періоду дадуть можливість обґрунтувати цілісний процес формування системи педагогічної освіти в Україні, визначити перспективні напрями її розвитку.
Подальшого дослідження потребують означені в роботі проблеми розвитку жіночої освіти, організації педагогічних навчальних закладів комплексів, функціонування університетів як центрів навчальних округів.