Каталог / ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ / Политическая культура и идеология
скачать файл:
- Название:
- ВИЗНАЧЕННЯ ОРІЄНТИРІВ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ (історико-політологічний аналіз)
- Альтернативное название:
- ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОРИЕНТИРОВ ВОЕННО-ПОЛИТИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ УКРАИНЫ В ПРОГРАММНЫХ ДОКУМЕНТАХ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПАРТИЙ (историко-политологический анализ)
- ВУЗ:
- НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
- Краткое описание:
- НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
На правах рукопису
БОГАЙЧУК Вадим Жоржевич
УДК 329 (060) (477): 355 (477)
ВИЗНАЧЕННЯ ОРІЄНТИРІВ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ (історико-політологічний аналіз)
23.00.03 – політична культура та ідеологія
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук
Науковий керівник
СМОЛЯНЮК Володимир Федорович
доктор політичних наук, професор
Київ – 2006
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ................................................................
ВСТУП ................................................................................................................. 3
4
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ'ЄКТ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ……………………………………
10
1.1. Суспільне значення політичних партій та особливості партійної системи України………………………………………………………….
10
1.2. Засади та пріоритетні напрями воєнної політики України.................. 26
1.3. Методика аналізу та оцінки воєнно-політичних орієнтирів у програмних документах політичних партій України …………………
48
РОЗДІЛ 2. ВОЄННА ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УМОВАХ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ 1917 – 1920 рр.
61
2.1. Воєнна політика політичних партій в добу Центральної Ради.............. 62
2.2. Участь партій у військовому будівництві України періоду Гетьманату ……………………………………………………………….
77
2.3. Воєнна політика в діяльності політичних партій Директорії УНР...... 92
РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ОРІЄНТИРІВ ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ В ПРОГРАМНИХ ДОКУ¬МЕНТАХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
108
3.1. Питання воєнної політики у програмних документах українських по¬літичних партій правої орієнтації.......……………………………...
108
3.2. Воєнно-політичні аспекти у програмах центристських політичних партій України……………………………………………………….....
127
3.3. Розробка основних напрямів воєнної політики парті¬ями лівого спрямування................……...........................………………….............. 145
ВИСНОВКИ.........................................................………....................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............…......................................… 160
170
ДОДАТКИ .........................................................….............................................. 186
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЄЕП Єдиний економічний простір
ЄС Європейський Союз
ЗУНР Західноукраїнська Народна Республіка
КПРС Комуністична партія робітників і селян
КПУ Комуністична партія України
КПУ(о) Комуністична партія України (оновлена)
НАОУ Національна академія оборони України
НАТО Організації Північноатлантичного договору
ООН Організація об’єднаних націй
ОПК Оборонно-промисловий комплекс
ПЗМ Партнерство заради миру
ПР Партія регіонів
ПСПУ Прогресивна соціалістична партія України
РЕАП Рада Євроатлантичного партнерства
РФ Російська Федерація
СДПУ(О) Соціал-демократична партія України (об'єднана)
СНД Співдружність незалежних держав
СПУ Соціалістична партія України
УДХП Українська демократично-хліборобська партія
УКП Українська комуністична партія
УНА Українська Національна Асамблея
УНП Українська Народна партія
УНР Українська Народна Республіка
УПСР Українська партія соціалістів-революціонерів
УПСС Українська партія соціалістів-самостійників
УПСФ Українська партія соціалістів-федералістів
УСДРП Українська соціал-демократична робітнича партія
УЦР Українська Центральна Рада
ВСТУП
Актуальність теми наукового дослідження в цілому визначається сукупністю глобальних змін, що відбуваються у світі та значною трансформацією політичної системи України на початку ХХІ-го століття. Життя в Україні політизується в усіх сферах, від економіки до культури, від міждержавних відносин до сімейних. Політика втягує в активний процес усе більш широкі прошарки населення. Реформа політичної системи, що відбувається в Україні, насамперед загострила проблеми, пов’язані з діяльністю політичних партій. Саме від них та механізмів виборчого процесу значною мірою залежить формування та життєдіяльність суспільства, динаміка його розвитку. Будучи провідним суб’єктом політики, партії здійснюють вибір її мети, формулюють завдання, визначають ступінь їх пріоритетності.
Зміни, що відбуваються, не можуть не торкатися і такої галузі, як воєнна політика, яка стала невід’ємним елементом розвитку політичної сфери у цілому. Загроза воєнного самознищення людства, ескалація збройних конфліктів, тероризму, сепаратизму, антагонізму цивілізацій, слабка соціальна інженерія зажадали серйозної переоцінки сутності та змісту воєнної політики держав і політичних партій.
Розробка та здійснення ефективної воєнної політики є важливою проблемою для забезпечення незалежного розвитку України. У вирішенні цієї проблеми особливу роль відіграють політичні партії, оскільки вони стають найбільш динамічним, реформаційно-конструктивним елементом політичної системи, організаційною та політичною основою формування всієї структури державної влади, від якої вирішальною мірою залежать ефективність проведення воєнної політики.
Необхідність розбудови держави, її воєнної політики вимагає використання вітчизняного історичного досвіду. Період українського державотворення 1917 - 1920 рр. дає досить важливі та повчальні уроки поразки у розв’язанні партіями воєнно-політичних проблем, багато в чому визначає сучасну національну свідомість та політичну думку, допомагає подолати минулі трагічні прорахунки, має ключове значення для формування ефективної як зовнішньої, внутрішньої, так і воєнної політики незалежної України.
Таким чином, ускладнення воєнно-політичних відносин в Європі та світі, геополітичне становище України, нагальна потреба зміцнення національної безпеки, посилення євроатлантичної інтеграції України, впровадження конституційної реформи вимагають розробки та проведення відповідної вимогам часу воєнної політики, орієнтири якої формують провідні політичні партії.
Проведений автором аналіз свідчить, що поставлена проблема до цього часу окремо ще не досліджувалась.
Тому глибоке, об’єктивне вивчення та узагальнення орієнтирів воєнної політики у програмах та діяльності українських політичних партій різного ідейно-політичного спрямування в умовах державотворення являє собою важливу, актуальну проблему.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Плану наукової і науково-технічної роботи Національної академії оборони України (НАОУ) в межах науково-дослідних робіт: кафедри педагогіки – “Патріот”, кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) “Концепція”, НДЦ гуманітарних проблем Збройних Сил України – “Пріоритет”. Дане дисертаційне дослідження є частиною комплексної роботи співробітників вказаних кафедр та Центру.
Об'єктом дослідження є українські політичні партії в умовах державотворення ХХ – початку ХХІ століть.
Предметом дослідження є орієнтири воєнно-політичного розвитку України в програмних документах вітчизняних політичних партій різного ідеологічного спрямування.
Мета дослідження полягає в з’ясуванні орієнтирів воєнно-політичного розвитку України у програмних документах політичних партій різного ідейно-політичного спрямування 1917-1920 та 1991-2006 рр., аналізі та передбаченні характеру їхнього впливу на воєнну політику держави.
Визначена мета передбачає вирішення таких основних завдань:
- розкрити роль політичних партій в суспільно-політичному розвитку України, визначити особливості вітчизняної партійної системи, а також можливості її впливу на формування воєнної політики держави;
- встановити засади та пріоритетні напрямки воєнної політики України як базові критерії оцінки воєнно-політичних орієнтирів партійних програм;
- розробити методику аналізу та оцінки воєнно-політичних орієнтирів в системі моніторингу програмних документів політичних партій України;
- висвітлити досвід політичних партій 1917-20 рр. в питаннях програмного декларування воєнних перспектив України та показати його політичні уроки для сьогодення;
- визначити воєнно-політичні орієнтири (пріоритетні напрямки та завдання воєнної політики України) в програмних документах партій різного ідейно-політичного спрямування в сучасних умовах.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють обидва періоди активного державотворення України у 1917-1920рр. та 1991-2006рр. Це обумовлено наявністю досить повчального ідейно-політичного зв’язку між провідними українськими партіями досліджуваних періодів вітчизняної історії в питаннях воєнної політики.
Методи дослідження. Методологічну базу дослідження склали системний та структурно-функціональний методи, які дали можливість проаналізувати програмні документи політичних партій як складну ієрархічну систему елементів, що інтегруються в програмно-політичну цілісність. Для вивчення досвіду воєнної політики застосовувався історичний метод. При розробці рекомендацій органам державного управління використовувався метод порівняльного політологічного аналізу, який дав можливість співставити схожі воєнно-політичні позиції партійних програм та їх практичні настанови, адресовані державним владним структурам.
Крім того, у роботі використовуються й інші філософські, загальнонаукові та політологічні методи дослідження: аналогій, моделювання, поєднання історичного та логічного підходів, критично-конструктивний та контент-аналіз. Оцінка окремих положень партійних програм та можливих варіантів їх застосування здійснювалась за допомогою аналітично-прогностичних методів. Найбільш загальні теоретичні проблеми досліджувалися із використанням цивілізаційного та конкретно-історичного підходів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на дисертаційному рівні здійснено комплексне історико-політологічне дослідження орієнтирів воєнно-політичного розвитку в програмних документах українських політичних партій різних ідейних орієнтацій в умовах державотворення. У дослідженні обґрунтовано низку положень та висновків, одержаних автором, які відзначаються науковою новизною та виносяться на захист:
1. З’ясовано, що роль політичних партій в розвитку сучасної демократичної держави невпинно зростає, оскільки вони стають одним з головних суб’єктів державної політики. Встановлено особливості сучасної партійної системи України, до яких належать: багатопартійність, постійна трансформація, зміна парадигм розвитку, міжпартійна (міжблокова) взаємодія, визнання військових питань як обов’язкових у програмному забезпеченні партійної діяльності.
2. Дістало подальшого розвитку дослідження пріоритетних напрямків розвитку воєнної політики України, зафіксованих у партійних програмах. Доведено, що структури президентської та виконавчої влади України, відштовхуючись від відповідних партійно-програмних положень, вважають євроатлантичну інтеграцію найбільш ефективним напрямком підвищення рівня воєнної безпеки України. Разом з тим, частина партійних утворень визнають політично виправданими та більш перспективними військово-політичне співробітництво України з РФ та деякими іншими країнами СНД.
3. Розроблено спеціальну методику аналізу та оцінки воєнно-політичних орієнтирів у програмних документах політичних партій України. ЇЇ застосування показало, що згадані орієнтири, іноді маючи історично-інертний або пропагандистсько-упереджений характер, у більшості випадків не дозволяють стверджувати про адекватність партійно-програмних орієнтирів сучасним вимогам щодо забезпечення воєнної безпеки України.
4. Встановлено, що українські політичні партії 1917-20 рр. не мали адекватних орієнтирів воєнної політики. Прагнення лідерів окремих партій використати військові формування у боротьбі за владу поглибило суспільно-антагоністичну диференціацію та стало додатковим джерелом розгортання громадянської війни. Акцентовано, що ідеологічна конфронтація партій та їх невпинне протистояння стали істотним чинником воєнної поразки України та втрати нею державності. Доведено, що характер взаємодії збройних формувань та політичних партій має чітко та однозначно регулюватись законодавством.
5. Розкрито воєнно-політичні орієнтири програмних документів сучасних українських партій: зовнішньополітичні настановлення, пріоритетні напрямки та завдання воєнної політики. Проаналізовано ставлення політичних партій до питань військової реформи, Воєнної доктрини, демократичного цивільного контролю, комплектування, підготовки та забезпечення Збройних Сил, розвитку ОПК, соціального захисту військовослужбовців та ін. Зроблено прогноз щодо позиціювання законодавчого органу нового скликання стосовно подальшого розвитку воєнної політики України.
Практичне значення одержаних результатів визначається їх прикладним характером, можливістю застосування на практиці основних положень та висновків дослідження.
Запропоновано дієвий інструментарій моніторингу воєнно-політичних аспектів програмних документів політичних партій.
Врахування воєнно-політичних уроків періоду 1917-20 рр. дає можливість як органам влади, так і політичним партіям уникнути згубних наслідків недооцінки значення воєнної політики в умовах самодостатнього державного розвитку.
Узагальнені положення сучасних партійних програм є реальною інформаційною базою щодо визначення оптимальних шляхів реалізації пріоритетних завдань воєнної політики України.
Результати проведеного дослідження можуть бути використані в науково-дослідних роботах, а також при підготовці навчальних посібників, проведенні навчальних занять з політології, соціології, історії в системі вищої освіти України.
Апробацію результатів дисертації проведено під час обговорень окремих питань дисертації на засіданнях та семінарах кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил), кафедри політології та соціології НАОУ, у відділах НДЦ гуманітарних проблем Збройних Сил України. Основні наукові положення дисертації були оприлюдненні під час виступів на науково-практичній конференції факультету підготовки фахівців з гуманітарних питань НАОУ “Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку” у квітні 2005р. (м. Київ), на міжнародній науково-практичній конференції “Війни ХХІ століття” у січні 2006 р. (м. Київ), на другій науковій конференції Харківського університету Повітряних Сил, у лютому 2006р. (м. Харків), на ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (м. Київ).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та узагальнення результатів дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 3 наукових публікаціях, надрукованих у фахових виданнях відповідно до переліку, затвердженого ВАК України.
- Список литературы:
- ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні орієнтирів воєнно – політичного розвитку держави у програмних документах українських політичних партій різного ідейно-політичного спрямування в умовах державотворення, що є внеском у розробку теоретичних засад та вирішення практичних проблем подальшого розвитку політики України. Головними науковими та практичними результатами дослідження є такі положення.
1. Впровадження конституційної реформи в Україні значно посилило увагу до програм та діяльності політичних партій. Адже, як свідчить досвід розвинутих парламентських демократій, саме від партій та механізмів виборчого процесу тепер все більше залежить життєдіяльність суспільства і держави, динаміка їхнього розвитку. Партії стають провідними суб’єктами державної політики – впливають на визначення її мети, орієнтирів, формулюють завдання, пропонують механізми реалізації.
На сьогодні в Україні налічується більше 140 політичних партій, однак більшість з них не стільки репрезентують окремі суспільні прошарки, скільки слугують формою організації публічного функціонування і легітимації окремих груп державної, політичної та бізнесової еліти. Особливостями сучасної партійної системи України є багатопартійність, постійна трансформація, слабкий вплив партій на воєнну політику держави.
Процес формування партійної системи в Україні триває. На його перебіг впливають гострі проблеми економічного, соціального, духовно-культурного та іншого характеру, які породжені збереженням кризових механізмів розвитку українського суспільства. При цьому, незавершеність партійно-політичного структурування може створити небезпечну ситуацію, що полягає у можливості формування авторитарних структур та механізмів влади, здатних до ліквідації завоювань демократичного розвитку. Перспектива партійної системи в Україні полягає не стільки у створенні тимчасових електоральних політичних блоків та альянсів, скільки в об’єднанні партій, близьких за своїми програмними положеннями та політичним курсом. Органи державної влади повинні максимально сприяти цьому процесу.
2. Системна соціально-економічна криза 1990-х років, наслідки якої все ще неподолані, надмірна політизація суспільного життя в Україні, її геополітичне положення, актуальність проблем забезпечення національної і міжнародної безпеки потребують зміни ряду концептуальних аспектів воєнної політики України. Посилення уваги держави та українських партій до воєнно-політичних проблем є відповіддю на нестабільність розвитку внутрішніх соціально-політичних процесів, слабкість владних структур, протистояння політичних сил, що підвищує ймовірність виникнення та ескалації обставин, які загрожують самодостатньому існуванню України.
3. Вивчення програмних документів та особливостей діяльності українських політичних партій початку ХХ ст. показало, що якісно досконала, загальнонаціональна воєнна політика мала стати обов’язковою умовою їхньої ефективної державотворчої діяльності. Однак в період державотворення 1917-1920 рр. ця умова партіями виконана не була.
В добу Центральної Ради ліві фатально не розуміли необхідності національної воєнної політики, власної української армії. Їхнє захоплення соціалістичними ідеями, нехтування формуванням регулярного війська не дали змоги використати потенціал національного руху в армії для побудови і захисту суверенної Української держави.
Воєнно-політична діяльність українських партій в період Гетьманату вирізнялася конфронтацією з урядовими структурами. Більшість з них висувала руйнівні концепції та застосовувала збройні загони повстанських сил для боротьби з гетьманською владою, що вело до загострення силового протистояння в суспільстві. Воєнна політика провідних націонал-комуністичних партій Директорії формувалась та здійснювалося за класовим принципом, а не на основі національних інтересів.
4. Поразки України на шляху до набуття державності у 1917–1920 рр. значною мірою були спричинені внутрішніми проблемами. Аналіз цього періоду державотворення свідчить, що процесам формування сильної воєнної політики стали на заваді відсутність єдності і згоди, суперечності й ворожнеча між політичними партіями. Політичні керівники українського руху не створили єдиної державницької ідеології. Основні зусилля було спрямовано на міжпартійну та класову боротьбу, а не на розв’язання нагальних на той час завдань державотворення, в числі яких, насамперед, повинна бути національна воєнна політика.
Майже всі українські партії в 1917-1920 рр. прагнули поставити під свій контроль провідні верстви військовослужбовців, зробити їх підконтрольними виконавцями своїх партійних завдань, а не державної воєнної політики. Це спричинило антагоністичний розкол в суспільстві, руйнування системоутворюючих структур армії, стало одним з чинників розв’язання громадянської війни в країні. Подальше воєнне протистояння протидіючих політичних партій призвело до відчутного фізичного винищення української нації та втрати українським народом своєї держави.
Тому важливим історичним уроком для сьогодення була і залишається проблема консолідації українського суспільства через толерантність та консенсус політичних партій, в тому числі у воєнно-політичному контексті їх взаємодії.
5. Перебіг подій 1917–1920 рр. додатково свідчить, що загострення соціальних проблем, незавершеність і гальмування реформ, політична нестабільність можуть призвести до соціального вибуху з залученням збройних формувань. А тому в умовах сучасного державотворчого процесу в Україні кожен крок політичних сил, які безпосередньо його здійснюють, особливо у військовій справі, має бути вивіреним та обміркованим. Взаємозв’язок збройних формувань і політичних партій має чітко та однозначно регулюватися положеннями законодавчих актів. У науково-дослідних та навчальних закладах Міністерства оборони потрібно організувати глибоке вивчення вказаного історичного досвіду з метою впровадження в практику військового будівництва його позитивних аспектів та унеможливлення негативних проявів.
6. Застосування розробленої в дисертації методики аналізу та оцінки воєнно-політичних орієнтирів партійних програм показало, що більшість сучасних українських партій питанням воєнної політики не приділяють належної уваги. Їхні програми не відрізняються комплексним охопленням складових цієї політики, конкретністю напрямів та шляхів реалізації задекларованих положень. Особливо це стосується повноти та якості розробки воєнно-політичних орієнтирів: зовнішньополітичних установок, пріоритетних напрямків та завдань військового будівництва.
7. Зовнішньополітичні установки воєнної політики у програмних документах сучасних українських партій в цілому співпадають, що свідчить про налаштованість партій на утвердження України як активного учасника світових воєнно-політичних відносин. При цьому переважна більшість партій досить критично заявляють, що нинішня воєнна політика України або лише частково відповідає її національним інтересам, або зовсім не відповідає. Разом з тим, кожна з провідних партій має власне розуміння воєнних аспектів національних інтересів, яке значною мірою залежить від її політичної орієнтації.
Значну увагу у програмах партій приділено принципам воєнної політики України: багатовекторності, позаблоковості, самостійності. Стосовно цих принципів партії мають досить відмінні позиції.
Тільки центристські партії у своїх програмах декларують необхідність багатовекторності воєнної політики, вносячи до числа пріоритетних як східний, так і західний напрями зовнішньої та воєнної політики. Натомість, партії правого та лівого спектру досить чітко визначають певний напрям відносин як пріоритетний: праві – західний (європейський) напрям, ліві – східний (російський).
Щодо позаблоковості, то лише незначна частина партій не визначають свого ставлення до участі України у воєнно-політичних блоках. Переважна ж більшість виступають за негайне чи поступове входження України до існуючих воєнно-політичних об’єднань, меншість, переважно центристи, підтримують позаблоковий статус.
При цьому праві партії підтримують орієнтацію України на вступ до НАТО, ліві – до Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). Центристські партії, у програмах яких відсутні чіткі формулювання щодо збереження Україною позаблокового статусу, тяжіють до поглиблення відносин України з НАТО, але жодна з них не заявила про намір сприяти приєднанню України до ОДКБ.
Оцінки самостійності воєнної політики України також мають загалом критичний характер. На тому, що воєнна політика Україна не цілком самостійна, наголошують більшість партій, меншість – що вона фактично не самостійна.
Більшість партій вважають, що найбільший вплив на воєнну політику України має світовий лідер – США, трохи меншим є вплив Росії, але жодна із політичних партій не відзначає великого впливу на воєнну політику України з боку країн ЄС.
8. Необхідність розвитку воєнно-політичного співробітництва України з міжнародними організаціями відзначається в більшості партійних програм. Серед них найбільш часто згадується ООН, миротворчу співпрацю з якою підтримують партії усіх політичних спрямувань. А от вступ України до ЄС та його системи воєнної безпеки у найкоротші терміни декларують переважно партії правого спрямування. Програми партій політичного центру містять більш обтічні формулювання, що зводяться до формування умов інтеграції в ЄС або встановлення відносин політичного партнерства. Загалом переважна більшість партій підтримують співробітництво з ОБСЄ, Радою Європи, усіма організаціями країн Центральної та Східної Європи.
Ставлення до участі України в структурах СНД залежить від політичної орієнтації партій. Окремі партії правого спрямування виступають за негайний вихід України з СНД, ліві – за поглиблення відносин, аж до приєднання України до ОДКБ, відродження СРСР та його Збройних Сил на новій основі. Партії центру демонструють більш помірковані позиції, наголошуючи на необхідності розширення співробітництва, розвитку та оптимізації відносин з СНД.
9. Воєнно-політичні аспекти двосторонніх відносин зводяться частіше всього до відносин України з Росією. Серед провідних партій немає жодної, яка б виступала проти встановлення взаємовигідних, прагматичних відносин з РФ. Відмінності позицій спостерігаються лише в частині рівня та механізмів співпраці. В цілому подібна позиція спостерігається і щодо воєнно-політичних відносин України зі США. Більшість правих та центристських партій наголошують на пріоритетності воєнно-політичних стосунків з цією впливовою країною, хоча і з різними акцентами щодо рівня цих відносин.
10. Завдання щодо зміцнення системи воєнної безпеки України зводяться до наступного: а) переважна більшість партій виразно підтримують участь України в європейській та універсальній системах безпеки. Приєднання України до системи колективної безпеки СНД підтримує лише КПУ; б) отримання дієвих гарантій безпеки України з боку світового співтовариства; в) участь України у колективних заходах запобігання глобальним збройним конфліктам, у боротьбі з міжнародним тероризмом та миротворчих місіях під егідою ООН і ОБСЄ.
11. Забезпечення інтересів України у сфері міжнародних воєнно-економічних та воєнно-технічних відносин в партійних програмах передбачає: посилення зв’язків українського ОПК з європейськими військово-промисловими структурами; мінімізацію зовнішньої воєнно-економічної залежності України; зміцнення конкурентних воєнно-наукових та воєнно-технічних позицій України; зростання експорту озброєння та військової техніки (ОВТ), диверсифікацію ринків їх збуту; захист інтересів вітчизняних виробників ОВТ на зовнішніх ринках; диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв для підприємств ОПК.
12. Більшість партій прямо заявляють, що наявна Воєнна доктрина України не відповідає вимогам часу, носить неконструктивний та непрофесійний характер. Тому переважна більшість партій усіх спрямувань ініціюватиме розробку й ухвалення нової Воєнної доктрини України, що ґрунтується на принципі розумної (оборонної) достатності військових можливостей держави, передбачатиме створення системи національної безпеки на основі стратегії стримування, що базується на використанні високоточних та високотехнологічних озброєнь.
Досить детально партії виклали та обґрунтували принципи нової Воєнної доктрини та військової реформи, які повинні забезпечити поступове наближення оборонних структур України до структур загальноєвропейської безпеки, чітко окреслювати потенційні загрози нашій незалежності, на основі чого формулювати заходи із зміцнення обороноздатності країни.
13. У виробленні засад воєнної політики майже всі партії виходять з того, що країні необхідні сучасні Збройні Сили – оптимальні за чисельністю, багатофункціональні, мобільні, професійно підготовлені, добре озброєні, надійно забезпечені, спроможні виконувати покладені на них завдання у будь-яких умовах. Тому партії пропонують розробити комплексну Державну програму розвитку Збройних Сил та інших силових структур.
Заслуговують уваги пропозиції партій комплектувати Збройні Сили на змішаній основі, тобто поєднати призов та контрактну системи, щоб запобігти розриву з громадянським суспільством та підготувати достатній резерв. Ряд партій вважають за необхідне запровадження інституту резервістів, пропонують створення структур цивільного опору для підвищення стійкості оборони через її децентралізацію та автономність. Разом тим, деякі праві партії виступають за військовий всеобуч населення, заохочення його до участі у парамілітарних формуваннях та придбання зброї. Однак, переважна більшість партій виступає за недопущення створення антиконституційних збройних формувань.
Майже всі партії виступають за надійні правові гарантії, спрямовані на недопущення застосування армії проти власного народу та її втручання в політичне життя суспільства. Більшість партій виступають за вдосконалення механізмів підконтрольності та звітності силових структур громадянському суспільству, вимагають скасувати участь в органах влади військових, які перебувають на службі.
Вони заявляють, що реформування Збройних Сил України повинне передбачати планомірну технічну модернізацію військ, підвищення стратегічної та оперативної мобільності, створення гнучкої системи управління, сучасної оперативної та бойової підготовки, надійного тилового забезпечення військ, удосконалення кадрової політики, реформування системи військової освіти. Пріоритетними для сучасних збройних формувань України повинні стати сили швидкого реагування, військова розвідка, мобільні сили цивільної оборони та антитерористичні підрозділи.
Але лише окремі партії заявляють про необхідність зміцнення авторитету армії, виховання патріотизму, формування високої національно-державницької свідомості особового складу, сприяння задоволенню потреб віруючих військовослужбовців.
14. Партії одностайно заявляють, що сучасна армія потребує постійного технічного оновлення, створення нової військової техніки та систем озброєння, що вимагає структурної перебудови вітчизняного ОПК. Вони обстоюють достатнє фінансове, матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України, розвиток ОПК у напрямі підвищення його конкурентоспроможності, технологічної незалежності та самодостатності.
Як задекларовано в партійних програмах, особливої уваги потребує танкобудування, космічне і ракетобудування, літакобудування, радіоелектронна промисловість, кораблебудування і приладобудування та інші галузі й виробництва, в яких Україна утримує або може здобути інноваційне лідерство чи сильну конкурентоспроможну позицію на світовому рівні. Необхідно також розвивати міжнародну кооперацію підприємств ОПК з військово-промисловими структурами європейських країн, підтримувати розвиток військової науки, пріоритетне фінансування військових науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських розробок, насамперед у галузі високоточних озброєнь.
15. Досить одностайно та активно партії виступають за достатнє бюджетне фінансування, що дозволить не лише підняти боєздатність армії на новий організаційно-технічний рівень, а й істотно підвищити рівень життя військовослужбовців. При цьому питання створення нормальних соціально-побутових умов військовослужбовцям та їхнім сім’ям має для усіх партій першочергове значення. Вони всебічно сприятимуть прийняттю законів, щодо покращання соціально-правового захисту військовослужбовців, вирішення житлової проблеми, реалізації адресних програм підтримки звільнених у запас та соціальної допомоги військовим пенсіонерам.
16. Аналіз програмних документів політичних партій та блоків, які згідно усіх соціологічних опитувань та прогнозів мають можливість пройти до Верховної Ради нового скликання, дає дисертанту можливість спрогнозувати їх позиції щодо визначених орієнтирів воєнної політики України.
По-перше, новообраний парламент, буде намагатись підвищити свій вплив на формування та реалізацію воєнної політики України, а тому ініціюватиме зміни окремих положень зовнішньополітичних орієнтирів та внутрішніх установок воєнної політики України, зокрема, уточнення концептуальних засад зовнішньої політики та політики забезпечення національної безпеки України через внесення змін до Воєнної доктрини, Закону “Про оборону України”, державних програм щодо реформування усіх силових структур країни, ухвалення ряду доповнень до поточних законодавчих актів воєнно-політичного змісту.
По-друге, протистояння між прозахідними (правими) та проросійськими (лівими) політичними силами в парламенті зберігатиметься, однак радикальні пропозиції навряд чи матимуть підтримку.
По-третє, позиція Верховної Ради стосовно системи колективної безпеки СНД залишатиметься прагматичною і стриманою. Зусилля парламенту будуть спрямовані переважно на збереження миротворчого потенціалу України, розширення участі Києва в міжнародному військово-технічному співробітництві, розвиток двосторонніх воєнно-економічних зв’язків, зокрема, із сусідніми державами.
Крім того, слід очікувати збільшення бюджетного фінансування на оборону, розгляду та прийняття законів, спрямованих на посилення соціального захисту військовослужбовців.
Водночас, деструктивне суперництво політичних сил лівого та правого спрямування зберігатиме здатність до надмірного загострення, що вимагатиме пошуку нових механізмів узгодження діяльності різних парламентських сил та гілок влади. З цією метою дисертант пропонує включити голову парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони до складу Ради національної безпеки і оборони України.
Таким чином, спираючись на отримані в ході дисертаційного дослідження наукові результати, можна стверджувати, що мета дисертаційного дослідження досягнута, поставлене наукове завдання виконано.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов Ю.К. Американская партийная модель // США: экономика, политика, идеология. – 1992. – № 2. – С. 27–32.
2. Актуальні проблеми воєнної політології. / За заг. ред. Смолянюка В.Ф. Винниця: Нова книга, 2002. – 344 с.
3. Бабій С.І. Політичні партії: минуле, сучасність, проблеми правового статусу // Трибуна. – 1997. – № 1. – С. 30–41.
4. Бабій С.І. Формування багатопартійної системи в Україні: порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська держ. юридична академія. – О., 1999. – 16 с.
5. Базив Д.П. Геополитическая стратегия Украины. – К.: Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины, 2000. – 192 с.
6. Базів В. Інструмент влади: Порівняльний аналіз походження і функціонування політичних партій у тоталітарній та демократичній політичних системах – Львів, 1999. – 179 с.
7. Базів В. Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий досвід: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. – Л., 1999. – 18 с.
8. Безродний Є., Горбатенко В. Політологія: Методичні рекомендації до вивчення курсу. – К.: НМК ВО, 1992. – 104 с.
9. Березюк О. Технічні партії у виборчому процесі: роль і наслідки участі // Національна безпека і оборона. – 2005. – №3 – С. 27–29.
10. Бжезинський З. Україна та Європа // Національна безпека і оборона. – 2000 – № 7. – С. 11–16.
11. Біла книга 2005. Оборонна політика України: К.: Видавництво “Заповіт”, 2006 р. – 136 с.
12. Білоус А.О. Політико-правові системи: Світ і Україна. – К.: АМУПП, 1997. – 56 с.
13. Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України за роки незалежності: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці, 2005. – 20 с.
14. Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А., Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. – Д.: Пороги, 2003. – 160 с.
15. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
16. Вєтров Р.І. Політичні партії України на початку ХХ століття (1900-1925 рр.). – Дніпродзержинськ, Видавництво ДДТУ, 1997. – 112 с.
17. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції (марець 1917 р. – грудень 1919 р.)). – Київ-Відень, 1920. – Ч.ІІ. – 328 с.
18. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції (марець 1917 р. – грудень 1919 р.)). – Київ-Відень, 1920. – Ч.ІІІ. – 535 с.
19. Відносини України з НАТО. Довідка МЗС України. – 2003 р. – http:// www. mfa. gov.ua/diplomacy/print.shtml?organization/tit.html.
20. Військова Конвенція між Польщею і УНР. – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 1078. – Оп. 2. – Спр. 116.
21. Военный энциклопедический словарь: В 2 т. / Редкол.: Горкин А.П., Золотарев В.А., Карев В.М. и др. – М.: Большая Российсская энциклопедия, “РИПОЛ КЛАССИК”, 2001. – Т.2. – 863 с.
22. Воєнна реформа в Україні: старт чи черговий фальстарт? // Національна безпека і оборона. – 2000 – №1. – С. 2–39.
23. “Воля”. Орган Бюро ЦК УСДРП. – 1917. – 9 липня.
24. Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979. – 463с.
25. Гетьман П.Скоропадський. Спомини. – К.: Україна, 1992. – 112 с.
26. Глобалізм і боротьба з ним. – http://socinfo.kiev.ua/dumka/vybir/ ideol1.htm
27. Горбатенко В. “Аналіз майбутнього” та його роль в управлінні соціально-політичними процесами // Політичний менеджмент. – 2004. – №1 (4). – С.25–32.
28. Горбатенко В. Постмодерн і трансформаційні ціності людського буття // Політичний менеджмент. – 2005. – №1 (10). – С. 3–18.
29. Грабовський С. Українське державотворення революційної доби // Розбудова держави. – 1997. – №.12. – С. 3–16.
30. Гриценко А. Проблеми воєнної політики в програмах політичних партій // Національна безпека і оборона. – 2002. – №1. – С. 8–23.
31. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Наукова думка, 1992. – 544 с.
32. Дикань К. Десять років по тому: від УГС до … історія новітнього партійного будівництва: Підручник. – К.: 1999. – 280 с.
33. Довідник з питань міжнародного військового співробітництва / упоряд. полковник юстиції запасу Шило В.Д. – К.: “МП Леся”, 2003. – 192 с.
34. Документи до Виконкому Комінтерну. Проект Декрету про обов’язкове навчання військовому мистецтву. – Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. 43. – Спр. 30.
35. Доповідь військового міністра про організацію армії УНР. –Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 1078. – Оп. 2. – Спр.117.
36. Дорошенко Д. Доба Центральної Ради. // Історія України 1917–1923 рр.. – Ужгород, 1932. – Т.І – 452 с.
37. Дунаєва Л.М. Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2001. – 16 с.
38. Евстафьев Д.Г. Особености современной американской военной политики // США: экономика, политика, идеология. – 1996. – №3. – С. 12–18.
39. Закони, накази Головної управи і Головного командування військ УНР про порядок проведення мобілізації. – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 1078. – Оп. 1. – Спр. 30.
40. Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: “Азимут-Україна”. – 2003. – 1008 с.
41. Звернення Центрального ревкому УПСР до Директорії УНР. Декларація про утворення єдиного революційного центру. – Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. 43. – Спр. 44.
42. Ідеї і люди визвольних змагань 1917–1923. – Нью-Йорк: Булава, 1968. – 399 с.
43. Історична бібліотека: Історія української культури. – Львів, 1937. – 370 с.
44. Історія України: нове бачення. У двох томах. – К.: Україна, 1996. – Т.2. – 493 с.
45. Калмакан І.К., Бриндак О.Б. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ столітті: Дослідження / Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. – Одеса: Астропринт, 1997. – 192 с.
46. Квятковський І. Ліва ідея: світовий і український виміри. – http://socinfo.kiev.ua/dumka/s29_11_2001.htm
47. Клаузевиц К. О войне. – М.: Воениздат, 1941. – 354 с.
48. Клітура Я. Розбудова Збройних сил України у сучасних політичних умовах // Конгрес Українських Націоналістів. Матеріали Першого Збору Конгресу Українських Націоналістів. – К., 1995. – 354с.
49. Коваль В. Ідейно спорідненим партіям необхідно об’єднатися // Національна безпека і оборона. – 2005. – №3 – С. 17–18.
50. Ковлер А.И. Франция: партии и избиратели. – М.: Политиздат, 1984. – 141 с.
51. Коновалець Є. Причини до історії української революції. – Прага, 1928. – 39 с.
52. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верх. Ради України 28 червня 1996р. Закон України “Про внесення змін і доп. до Конституції України” № 2222-1V від 8 груд.2004 р. – Х.: Фолио, 2005. – 46 с.
53. Концепция действия Леворадикального Объединения молодежи. Раздел 1: Естественная реальность. – //http://lomleft.narod.ru/action_ru.htm
54. Косевцов В.О. Оцінка рівня воєнної небезпеки для України з боку сусідніх держав // Наука і оборона. – 1995. №2. – С. 13–15.
55. Кресіна І. До питання про визначення поняття громадянського суспільства і української революції 2004 року // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6 (15). – C. 3–6.
56. Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. – К.: Наукова думка, 1978. – 315 с.
57. Лисицин Е.М. Воєнна політика як складова частина політики національної безпеки України // Наука і оборона. – 1999. – №2. – С. 23–29.
58. Листи про організацію окремих військових частин з українців та розділення з росіянами. – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр. 6.
59. Мазепа І. Кам’янецька доба – Зимовий похід. // Україна в огні й бурі революції 1917–1921. – Прага, 1942. – Т.ІІ. – 232 с.
60. Мазепа І. Творена держава. – Прага, 1942. – 106 с.
61. Мазепа І. Центральна Рада – Гетьманщина - Директорія. // Україна в огні й бурі революції 1917–1921. – Прага, 1942. – Т.І. – 212 с.
62. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования: / Пер. с англ. / Предисловие А.К. Соколова. – М.: “Весь Мир”, 1997. – 544 с.
63. Мацагор О.А. Програмові засади та діяльність українських політичних партій у сфері військового будівництва (березень 1917 – 1920рр.): Дис. … к-та іст. наук: 20.02.22 / НАОУ. – Київ, 2002. – 170 с.
64. Михальченко М. Лимитроф Европы: случайность или судьба Украины? // Геополітичне майбутнє України: матеріали “круглого столу”/ Редколегія: М.І. Михальченко, В.С. Пазенок, Ф.М. Рудич – К.: Видавництво КІТЕП, 2000. – №12. – 212 с.
65. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України – К.: НАОУ, 2005. – 403 с.
66. Мороза поддержат коммунисты. // Кореспондент. – 2 сентября 2004. – http://www.korrespondent.net/main/101290/
67. Мороз О. Чого хочуть соціалісти України. – http://socinfo.kiev.ua/dumka/vybir/part1.htm.
68. Мунтіян В.І., Перепелиця Г.М., Соболєв А.А. Воєнна політика України: проблеми і пріоритети: Монографія. – К.: НІСД, 1996. – 275 с.
69. Назаренко Б.О. Сучасні політичні партії України: деякі проблеми та перспективи розвитку // Нова політика. – 1996. – № 4. – С. 21–29.
70. НАТО. Довідник – Брюссель: ОТAN, 2001. – 608 с.
71. Нікітюк В. Дюре М. Відносини НАТО з Росією та Україною // Міжнародний тиждень у Києві “НАТО: трансформація і партнерство”. – 2004 – С. 11–44.
72. “Нова Рада”. – 1917. – 26 жовтня.
73. “Нова Рада”. – 1917. – 7 травня.
74. Омелянович-Павленко М. Спомини. – Львів, 1930. – 64 с.
75. Оскілко В. Між двома світами. – Рівне, 1924. – Ч.1. – 94 с.
76. Основы внутренней и внешней политики Украины (проект Социалистической партии Украины). Раздел XVII: Внешняя политика. –http:// www.socinfo.kiev.ua/progr_doc/polit_r.htm.
77. Основи воєнної політології. Конспект лекцій. // За реакцією Ананьїна В.А. – К.: КВІУЗ, 2003. – 110 с.
78. Останній Гетьман. Ювілейний збірник пам’яті П.Скоропадського. (1873 - 1945). – К.: Академпрес, 1993. – 543 с.
79. Павленко І. Ідеологія лівих партій та організацій в Україні // Політичний менеджмент. – 2004. – № 6 (9). – C. 79–87.
80. Палій О. Перспективи вступу Румунії до НАТО і українські інтереси // Підтекст. – 1997. – №37-38. – С. 39–41.
81. Піча В.М., Стеблич Б.А. Політичні партії у політичній системі суспільства. Навчальний посібник. – Львів, 1994. – 316 с.
82. План Дій Україна – НАТО. – 2002. – http://www.mfa.gov.ua/ information/card.shtml?media/ Ukraine – NATO. html.
83. Платформа Української партії соціалістів-революціонерів, ухвалена Центральним Комітетом партії 3 червня 1918 р. – Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Фонд 43. – Спр.2.
84. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М. Рудича: Навч. посібник. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 327 с.
85. Політичні партії в Україні: Інформ.-довід. видання.(друге, доповнене) / Редкол.: Я.В. Давидович (голова ред. кол.), В.О. Завалевська, О.С. Вишневська та ін. – К.: Атака, 2005. – 440 с.
86. Політичні партії України. / О.П. Голобуцький, Т.Г. Криворучко, В.О. Кулик, В.М. Якушик (ред.). - К. : Кобза, 1996. - 144с.
87. Політичні партії України: В 3 т. / Уклад.: Ю. Шайгородський – К.: Український центр політичного менеджменту, 2005. – Т.1. – 876 с.
88. Політичні партії України: В 3 т. / Уклад.: Ю. Шайгородський – К.: Український центр політичного менеджменту, 2005. – Т.2. – 900 с.
89. Політичні партії України: В 3 т. / Уклад.: Ю. Шайгородський – К.: Український центр політичного менеджменту, 2005. – Т.3. – 872 с.
90. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.
91. Політологія у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. / І.Г. Оніщенко, І.І. Дуднікова, Д.Т. Лопаєва, З.І. Тимошенко. – К.: Вища школа, 2003. – 180 с.
92. Політологія. / За заг. ред.Смолянюка В.Ф. – Вінниця: Нова книга, 2002. – 446 с.
93. Полонська-Василенко Н. Від середини XVII століття до 1923 року // Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 1993. – Т.2. – 608 с.
94. Примуш М.В. Політичні партії: механізми інституціалізації і структурної трансформації: Дис. … д-ра політ. наук: 23.00.02 / Донецький національний ун-т. – Донецьк, 2002. – 362 с.
95. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 7 липня 2005 року № 2777-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2005. – № 38-39.
96. Про Воєнну доктрину України: Указ Президента України від 15 червня 2004 року №648/2004 // Наука і оборона. – 2004. – №8. – С. 3–12.
97. Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки: Указ Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003. – 25 грудня.
98. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 № 2460-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 43.
99. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-Ів // Урядовий кур’єр. – 2003. – 30 липня.
100. Про питання національного центру з питань євроатлантичної інтеграції: Указ Президента України. від 24 лютого 2003 р. № 160/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003 р. – 25 лютого.
101. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2365-II // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – №23.
102. Про Положення про державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України: Указ Президента України. від 30 січня 2003 р. № 48/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003. – 1 лютого.
103. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 липня 2004 року “Про дальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна – НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року” № 800/204. // Народна армія. – 2004. – 24 липня.
104. Про стратегію України щодо організації Північноатлантичного договору (НАТО): Указ Президента України від 8 липня 2002 р. // Політика і час. – 2002. – № 9. – С. 84–96.
105. Про Уповноваженого України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції: Указ президента України. від 26 лютого 2003 р. № 169/2003// Урядовий кур’єр. – 2003. – 1 березня.
106. Програма “Народної партії вкладників та соціального захисту”. – http://www.krivobokov.net/
107. Програма Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. – http://www. tiahnybok.info/dokumenty.html.
108. Програма Всеукраїнського політичного об’єднання “Єдина Родина”. – http://www.edina-rodina.org/whoweare.php?idp=program.
109. Програма Всеукраїнської партії “Нова Сила”. – http://www.novasila. com.ua/ideologiya.html.
110. Програма Всеукраїнської партії Народної Довіри. – http://www. narodnadovira.org/pages.php?id=3
111. Програма Всеукраїнської політичної партії “БРАТСТВО”.– http://www.bratstvo.info/bratstvo-cat-14.html.
112. Програма Комуністичної партії України. – http://www.kpu.net.ua/ Main/modules.php?name=Pages&go=page&pid=306.
113. Програма Конгресу Українських Націоналістів. – http://www.cun.org. ua/ukr/content/view/20/8/
114. Програма Ліберально-демократичної партії України. – http://www.ldpu. org.ua/liberalism/43219fc147e5a/
115. Програма Народного Руху України. – http://www.nru.org.ua/about/ program/
116. Програма Народно-демократичної партії. – http://www.blokndp.com. ua/znaemo.html.
117. Програма Народної Партії. – http://www.narodna. info/index.php/text/ 2803
118. Програма партії “Народна влада”. – http://www.narodnavlada.org.ua/
119. Програма партії “Солідарність жінок України”. – http://www. solidarity. com.ua/?pr=2
120. Програма партії “Солідарність”. – http://www. solidarnist. info/index . php/ad/goto/10/
121. Програма партії “Союз”. – http://www.partsouz.org/ru/index.php? оption = com_content&task=view&id=14&Itemid=29
122. Програма партії “Християнсько-Демократичний Союз” – http://www. hds.org.ua/who.php?lang=ua.
123. Програма партії Віче. – http://viche.org.ua/planukr
124. Програма партії Зелених України. – http://www.greenparty.org. ua/ua/ about/programa_partii/
125. Програма партії Пенсіонерів України. – http://www.ppukr.org.ua/ programma.html.
126. Програма Партії регіонів. – http://www.partyofregions.org.ua/meet/ program/
127. Програма партії Свобода. – http://www.partiyasvobody.org.ua/index. php? option=com_content&task=view&id=5&Itemid=6
128. Програма партії Соціального Захисту. – http://psz.iatp.org.ua/psz/ about.
129. Програма політичної партії “Вперед, Україно!”. – http://www.vpered-ukraino.info/index.php?type=activ.
130. Програма політичної партії “Держава”. – http://www.derzhava.org/ index1.php?docid=1&lang=ru.
131. Програма політичної партії “Інформаційна Україна”. – http://www. info.org.ua/?ctype=content&menu=about&submenu=programm&l=ukr&item=13&next=0#4#4.
132. Програма політичної партії “Могутня Україна”. – http:// www.mogu. org.ua/index.php?page=21.
133. Програма політичної партії “Молода Україна”. – http://www.mu.org. ua/programm.asp.
134. Програма політичної партії “Народний Союз Наша Україна”. – http: //www.razom.org.ua/ua/static/programme/
135. Програма політичної партії “Союз анархістів України”. – http://nabat. info/article.php?content_id=96.
136. Програма політичної партії “Третя Сила”. – http://tretya-sila.org.ua/ ua/155/?PHPSESSID=1e0be40f352b999306327fb3bd45d7eb.
137. Програма політичної партії “Яблуко”. – http://www.yabluko.org.ua/ yabl-cgi/index.cgi?ua_program.
138. Програма політичної партії Всеукраїнське об’єднання “Громада”. – http://www.hromada.kiev.ua/
139. Програма політичної партії Громадський контроль. – http://www. grkontrol.org/programa1.html.
140. Програма політичної партії Ліберальна України. – http://www.liberal-ua. org/program_states/program/
141. Програма прогресивної соціалістичної партії України. – http://www. vitrenko.org/start.php?lang=1&part_id=3.
142. Програма Республіканської Християнської партії. – http://www.rcp-party. org.ua/khto%20my.htm.
143. Програма секції СНД Комітету за Робочий Інтернаціонал. – http:// www.workres.kiev.ua/map.html.
144. Програма Слов’янської партії. – http://www.slavonic.org.ua/
145. Програма Соціал-демократичної партії України (Oб’єднаної). – http:// www.sdpuo.org.ua/about/program/3bd7cefe/
146. Програма Соціал-демократичної партії України. – http://www.sdpu. com.ua/ukr/doc.htm.
147. Програма Соціалістичної партії України (нова редакція). Розділ І. Новий курс України (програма-мінімум). – //http://socinfo.kiev.ua/progr_doc/program.htm.
148. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ ІІ: До демократичного соціалізму (програма-максимум). – http://socinfo.kiev.ua/ progr_doc/program_u.htm.
149. Програма Соціально-екологічної партії “Союз. Чорнобиль. Україна”. – http://www.souzchernobyl.org.ua/rus/index.php?option=com_content&task=view &id=9&Itemid=71&Itemid=112.
150. Програма Трудової партії України. – http://www.tpu.org.ua/static/17/
151. Програма Української Комуністичної Партії. Ухвалена Першим установчим з’їздом УКП 22–25 січня 1920 року. – Вінниця: “Червоний Прапор” Губкому Поділля УКП, 1920. – 47 с.
152. Програма Української Консервативної партії. – http://www.ukrvybir. com/prma.php.
153. Програма Української Народної Партії. – http:
- Стоимость доставки:
- 150.00 грн