ЮРИДИЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА: ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ КОМПАРАТИВНИХ ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ……………………………………………………………………...18
1.1. Концептуалізація порівняльного правознавства в розвідках учених ХІХ–ХХ століть…………………………………………………………………………….…18
1.2. Особливості порівняльного правознавства в різних країнах: історія і географія розвитку………………………………………………………………....45
1.3. Генеза порівняльно-правових досліджень в Україні……………………..…79
1.4. Сучасні проблеми юридичної компаративістики і методологія їх вирішення………………………………………………………………………...…95
Висновки до розділу 1………………………………………………………….…126
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА: ПОСТНЕКЛАСИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ…………………………………………………………………131
2.1. Компаративізм і постмодернізм……………………………………………..131
2.2. Компаративізм: світоглядний вимір………………………………………...147
2.3. Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук…………………...168
2.4. Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі……………………………………………………………………...…190
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….217
РОЗДІЛ 3. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ………………………………………………………....225
3.1. Філософські основи компаративізму та особливості їх прояву в сфері права……………………………………………………………………………….225
3.2. Правова реальність в аспекті глобалізації та плюралізації світу………….253
3.3. «Неуніверсальність» права в контексті компаративізму…………………..267
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….286
РОЗДІЛ 4. НАУКОЗНАВЧІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕНЬ ЮРИДИЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ………………………………………………………....290
4.1. Юридична компаративістика як наука: плюралізм підходів……………...290
4.2. Структуризація юридичної компаративістики……………………………..303
4.3. Діяльнісна та інституційна інтерпретації юридичної компаративістики…………………………………………………………………319
4.4. Особливості досліджень окремих компонентів юридичної компаративістики………………………………………………………………....341
Висновки до розділу 4……………………………………………………………362
РОЗДІЛ 5. МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ……......365
5.1. Поняття та структура методології юридичної компаративістики………...365
5.2. Компаративний метод як основа методології юридичної компаративістики…………………………………………………………………381
Висновки до розділу 5………………………………………………………….…400
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…..402
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...……………409

ВСТУП

Актуальність теми. Ідентифікація України як європейської країни, її інтеграція у світовий правовий простір можливі за умов визнання, відстоювання та захисту національних інтересів, рецепції універсальних цінностей на засадах збереження і розвитку національної своєрідності, що спонукає до пошуків адекватних форм осмислення процесів плюралізації та глобалізації у праві, переорієнтації стратегій філософії права та методології правознавства.
Зазначені та інші подібні проблеми має розв’язувати порівняльне правознавство, яке виникло і розвивалося загалом в межах класичної і некласичної науки, причому протягом середини – кінця ХХ століття переважала його практична спрямованість на забезпечення процесів творення права, суддівської та іншої правозастосовної практики. Домінування модерністського або постмодерністського типів мислення призвело до абсолютизації універсального чи, навпаки, плюралістичного праворозуміння, які не змогли адекватно відбити, пояснити та спрогнозувати процеси, що відбуваються на «правовій карті» світу. Поза увагою вчених, як правило, залишалися теоретичні та методологічні проблеми порівняльно-правових досліджень, їх міждисциплінарні зв’язки з іншими соціально-гуманітарними науками, формування спільних для них світоглядних та філософських підвалин.
Численні спроби проведення порівняльно-правових досліджень без їх достатнього філософського та наукознавчого осмислення призвели до переважної інтерпретації порівняльного правознавства як порівняльно-правового методу, вивчення окремих аспектів розвитку правових сімей (кіл, типів, класів), їх співвідношення між собою або з міжнародним правом, «розпорошення» за окремими юридичними науковими дисциплінами.
Актуальність теми дисертації зумовлена: по-перше, особливостями розвитку філософії права та методології юридичної науки в умовах постмодерну; по-друге, плюралізмом правових культур, процесів глобалізації у праві та необхідністю їх адекватного осмислення; по-третє, пошуком шляхів поєднання універсального та унікального в розвитку вітчизняного і світового філософсько-правового мислення; по-четверте, доцільністю виокремлення особливостей української філософсько-правової традиції у співвідношенні з модифікаціями основних течій сучасного філософського праворозуміння, виявлення спорідненості української правової культури з іншими національними культурами.
Отже, актуальність дослідження сучасного правового розвитку зумовлена як реаліями українського права, його інтеграцією до європейського та світового правового простору, збереженням вітчизняних правових традицій, так і проблемами філософського осмислення забезпечення юридичною наукою подальшого правового розвитку України, удосконалення її методології, зокрема на засадах юридичної компаративістики.
В Україні відновлюється інтерес до порівняльного правознавства, що викликає необхідність вивчення традицій вітчизняних порівняльно-правових досліджень, досвіду їх організації і здійснення в інших країнах, з урахуванням тенденцій розвитку юридичної науки й правової реальності в епоху постмодерну.
Проблеми порівняльного правознавства в різних аспектах висвітлювалися у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, зокрема:
– у загальнотеоретичних та історичних дослідженнях порівняльного правознавства (О. Бигич, Р. Давід, В. Денисов, В. Забігайло, Л. Константинеску, О. Лисенко, П. Мартиненко, М. Марченко, В. Оксамитний, А. Саїдов, Ю. Тихомиров, К. Цвайгерт);
– у розвитку методології порівняльно-правового методу (Е. Врублевскі, В. Казимирчук, І. Мішина, Л. Міцкевич, А. Тілле, Р. Циппеліус);
– у розробці «правової карти світу», дослідженнях особливостей правових систем, культур, традицій (П. Гленн, М. Глендон, О. Зайчук, Л. Корчевна, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун, Л. Сюкіяйнен);
– у здійсненні порівняльно-правових досліджень у галузевих юридичних науках, а також науках міжнародного і європейського права (І. Кисельов, О. Мережко, В. Молдован, Х. Осакве, Є. Тихонова, В. Шаповал).
Зазначені автори зробили вагомий внесок у розвиток порівняльного правознавства, але, як правило, розглядали його в межах традиційної проблематики юридичних наук. Звернення до концепту компаративістики можна визначити як одну з особливостей сучасного стану соціально-гуманітарних наук та їх методології, зокрема:
– спроби концептуалізації компаративістики як сфери соціально-гуманітарних досліджень та її методології були здійснені: Г. Брагіним, Л. Вербицькою, А. Колесніковим, О. Медушевською, М. Румянцевою;
– методологічні проблеми компаративних досліджень у соціально-гуманітарних науках розроблялися в сферах: порівняльної філософії (М. Коренєв, Х. Накамура, Н. Пякташева, П. Раджу, М. Степанянц, В. Шохін), релігієзнавства (А. Баркер, М. Єліаде), історії (Д. Бентлі, А. Іскандеров), порівняльної політології, геополітики, політичної географії (О. Бабкіна, К. Гаджієв, О. Дугін, О. Ісаченко, Н. Каледін, І. Крєсіна, В. Колосов, М. Мироненко, Ю. Тихонравов), соціології, економіки, етнології, етногеографії, антропології (С. Гурін, А. Бузгалін, С. Лур’є, Ю. Римаренко, Н. Смелзер), лінгвістики, літературознавства, мистецтвознавства (В. Діанова, І. Ільїн, Ю. Прадід).
Проте, незважаючи на давні традиції проведення порівняльних досліджень у правознавстві та інших соціально-гуманітарних науках, можна константувати таке: лише в окремих науках зроблено перші спроби осмислення компаративістики як сфери міждисциплінарних соціально-гуманітарних досліджень; не існує загальновизнаної концепції порівняльного правознавства, натомість спостерігається плюралізм підходів до його інтерпретації, не досліджено форми зв’язків зі спорідненими юридичними та соціально-гуманітарними науками; не розроблено філософські засади порівняльного правознавства; багатьма вченими відзначається необхідність вдосконалення методології порівняльного правознавства, зокрема на засадах постнекласичної науки; не визначено особливості порівняльно-правових досліджень у контексті постмодерну, глобалізації і плюралізації права, його «неуніверсальності», зростання значущості інших соціальних регуляторів; потребують подальших досліджень особливості вітчизняного порівняльного правознавства.
Розв’язання зазначених та інших проблем порівняльного правознавства потребує пошуку та розробки нової парадигми компаративних наукових досліджень, яка б відповідала сучасному стану розвитку права та реаліям пізнього постмодерну. У зв’язку з цим методологічне значення для цього дослідження мають праці вчених щодо:
– філософського і соціального осмислення науки, закономірностей її розвитку (М. Вебера, Ю. Габермаса, М. Гайдеггера, Т. Куна, Л. Лескова, І. Лакатоса, Є. Мирського, А. Огурцова, Т. Парсонса, В. Степіна, П. Фейєрабенда, В. Швирьова);
– філософських і методологічних аспектів пізнання права (В. Бабкіна, О. Бандури, В. Бачиніна, І. Бичка, О. Гвоздіка, К. Жоля, М. Козюбри, А. Козловського, М. Костицького, С. Максимова, Л. Петрової, С. Синхи, С. Сливки);
– особливостей праворозуміння в епоху постмодерну (В. Баранова, Ю. Оборотова, А. Полякова, І. Честнова);
– своєрідності правової реальності України та її інтеграції в міжнародний і європейський правовий простір (Т. Бондарук, Ю. Бисаги, О. Висоцького, А. Георгіци, О. Копиленка, В. Лемака, В. Ляшенко, О. Мурашина, О. Петришина, В. Селіванова, І. Усенка, С. Шевчука, Ю. Шемшученка).
Отже, можна констатувати актуальність і необхідність філософсько-правових досліджень концептуальних засад юридичної компаративістики як сучасного етапу розвитку порівняльного правознавства в умовах пізнього постмодерну.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях: Загальнодержавної програми і адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV; Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. № 344; Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002–2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 1997–2004 рр.; пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка на основі філософських та загальнонаукових підходів до порівняльного правознавства філософсько-методологічних засад юридичної компаративістики в умовах становлення компаративізму як світоглядної основи пізнього постмодерну. Відповідно до поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:
– виявити багатоманітність розумінь порівняльного правознавства в історії та сучасності, здійснити їх синхронічну та діахронічну класифікації;
– розкрити особливості окремих національних шкіл порівняльного правознавства, у тому числі своєрідність виникнення та розвитку порівняльно-правових досліджень в Україні;
– окреслити основні проблеми концептуалізації порівняльного правознавства та шляхи їх розв’язання;
– з’ясувати природу компаративізму як світоглядного підґрунтя пост-постмодерну;
– дослідити історію і сучасний стан порівняльних досліджень у соціально-гуманітарних науках, можливості використання досвіду їх проведення в порівняльному правознавстві;
– здійснити експлікацію змісту поняття юридичної компаративістики шляхом аналізу множини його інтерпретацій та еволюції відповідно до періодів розвитку науки;
– встановити філософські основи компаративізму та особливості їх прояву у сфері права в контексті «неуніверсальності» права, його глобалізації і плюралізації;
– визначити методологічне значення наукознавчих підходів до досліджень юридичної компаративістики;
– розкрити особливості методології юридичної компаративістики.
Об’єктом дослідження є виникнення, становлення та розвиток компаративних досліджень у соціально-гуманітарних науках. Відповідно до об’єкта предметом дослідження визначено філософські та методологічні засади юридичної компаративістики як сучасного етапу розвитку порівняльного правознавства в контексті постнекласичної науки.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є інтерпретація постнекласичної науки в соціально-культурному контексті, який репрезентується її зв’язками з іншими формами знання та соціальною практикою. У розв’язанні поставлених завдань автор спирався на широке коло філософських, соціологічних, політологічних, лінгвістичних, культурологічних, мистецтвознавчих та інших джерел, які визначили відповідну сукупність методологічних настанов.
Вибір методів дослідження визначався необхідністю опрацювання багатовимірності юридичної компаративістики як «простору» буття юридичних компаративних досліджень, пошуком її філософських і методологічних засад. Поєднання індуктивного та дедуктивного методів, використання методу сходження від абстрактного до конкретного були спрямовані на елімінацію апріорної чи апостеріорної концептуалізацій юридичної компаративістики, забезпечили її побудову на основі єдності реалій дослідницьких практик та теоретичних моделей їх осмислення. Історичний метод застосовувався для розкриття генези порівняльного правознавства, його національних особливостей, компаративних досліджень у соціально-гуманітарних науках. Структурний та функціональний методи дозволили виявити різноманітні структуризації юридичної компаративістики та її методології, їх зв’язки з юридичними та компаративними науками. Інституціональний та системний методи спрямовувалися на аналіз властивостей юридичної компаративістики як наукового інституту та системи в їх соціальній обумовленості, а також її інфраструктури. Діяльнісний метод застосовувався для розкриття залежностей юридичних компаративних досліджень від суб’єктів, засобів, форм та умов їх здійснення. Комунікативний метод використовувався для дослідження різноманітних форм наукових комунікацій, їх ролі в розвитку юридичної компаративістики. При проведенні дослідження було використано й інші загальнонаукові та спеціально-наукові методи для дослідження тих складових, властивостей, аспектів юридичної компаративістики, природа яких робила їх застосування доцільним. При цьому автором реалізовано власне розуміння методології юридичної компаративістики та здійснено її дослідження на основі сформульованого в дисертації компаративного підходу.
Важливе значення для даного дослідження мали предметні філософські, наукознавчі та правознавчі системи знань, методологічний потенціал яких дав змогу розробити способи конструктивного розв’язання поставлених завдань. До них належать аналітична філософія, феноменологія, герменевтика, «філософія життя», а також теорії: парадигм Т. Куна, науково-дослідних програм І. Лакатоса, соціального інституту Р. Мертона, соціальної дії Т. Парсонса, «епістемологічного анархізму» П. Фейєрабенда, цивілізацій С. Хантінгтона, «глокалізації» Р. Робертсона; концепції «правових сімей» Р. Давида, «правових кіл» К. Цвайгерта та Х. Кьотца, «юридичної географії світу» А.Х. Саїдова, «неуніверсальності» права С. П. Синхи, «кризи західної традиції права» Г. Бермана, «правових традицій» П. Глена, «правової культури» М. Глендон та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці дослідженням філософських та методологічних засад юридичної компаративістики як сучасного етапу розвитку порівняльного правознавства. У дисертації висунуто й обґрунтовано низку положень, з точки зору автора нових у концептуальному плані та важливих для юридичної науки, а саме:
вперше:
– встановлено значення компаративізму для юридичної компаративістики та його природу як діалектичної єдності модернізму і постмодернізму, що репрезентує у постмодерністській перспективі один із видів світогляду, елімінує абсолютизацію універсальності модернізму й плюральності постмодернізму, базується на зіставленні глобального і локального, реального і віртуального, раціонального та ірраціонального, наукового й позанаукового;
– визначено, що розвитку порівняльного правознавства періоду модерну властиве домінування концепції «універсального» права, що ґрунтувалася на «європоцентризмі», постмодерністському порівняльному правознавству – заперечення універсальності права і визнання плюралізму правових культур і традицій, а пост-постмодерністському – усвідомлення відносності глобального і плюрального (глокальності) у правовій реальності, полілогічності побудови світового та національного порядків;
– доведено, що юридична компаративістика є постнекласичним етапом розвитку порівняльного правознавства, який, зберігаючи наступність з попередніми, характеризується своєрідністю в предметному та методологічному аспектах. Зокрема, у предметному – базується на плюралізмі правових культур, діалогічності становлення «світової» правової культури, соціальній та культурній обумовленості правової реальності, єдності правової глобалізації та правової плюралізації, а в методологічному – ґрунтується на компаративізмі, компаративному підході та компаративному методі;
– здійснено авторську інтерпретацію юридичної компаративістики як сфери юридичних компаративних досліджень та форм їх організації і забезпечення. Юридична компаративістика репрезентується як спеціальні знання, наукова діяльність, соціальний інститут, форма культури;
– визначено як основні складові юридичної компаративістики юридичну компаратологію – автономну юридичну наукову дисципліну та юридичну компарацію – сферу дисциплінарних і міждисциплінарних, проблемних і пошукових юридичних досліджень, своєрідністю яких є використання компаративного методу. Юридична компаратологія інтерпретується як юридична наукова дисципліна, об’єктом якої є плюралізм правових реальностей макросоціальних «одиниць» (країн, цивілізацій, культур, традицій), а предметом – всезагальні, загальні, різні та унікальні їх властивості. Юридична компарація розуміється переважно як «передній край» даної науки, пошукові юридичні компаративні дослідження проблемного характеру, яким властива мінливість їх самоорганізаційної структури;
– доведено, що методологія юридичної компаративістики існує на різних рівнях і охоплює різноманітні її прояви, серед яких виокремлюються як основа компаративний підхід та компаративний метод, що об’єднує всі методи досліджень «не одного» («одного, другого, іншого») об’єкта чи його стану, предметом яких є виявлення всезагального, загального, різного та унікального. Він не зводиться тільки до порівняльного методу, його складовими є порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтація, контрастування та інші методи;
– запроваджено в науковий обіг поняття «правова глокальність», що відображає діалектику глобального і плюрального в правовому розвитку;
удосконалено:
– поняття «компаризм», «компаратологія», «компарація» та ін., що розкривають та конкретизують множину проявів компаративізму у сфері права та формах його пізнання, визначають «формати» ставлення до світу права як розмаїття правових реальностей цивілізацій, правових культур та традицій, світового порядку як результату їх реальної взаємодії;
– філософсько-правові підстави юридичної компаративістики, які акумулюються в таких положеннях: право є компаративним за своєю сутністю, соціально й культурно обумовленим, одним із домінуючих соціальних регуляторів; плюралізм форм буття права породжує багатоманітність його світоглядних, філософських, наукових, практичних, повсякденних рефлексій; право і його пізнання – «людиномірні»; основою компаративної методології є множинність теорій та плюралізм методів; право, його пізнання та право як пізнання залежні від людської діяльності;
– інтерпретацію «неуніверсальності» права, обмеженості «західної традиції» праворозуміння і «європоцентризму», плюралізму цивілізацій, у яких домінують різні соціальні регулятори;
– на підставі положення про те, що регулятивність є іманентною властивістю не тільки соціальних норм, а й багатьох інших соціально-культурних феноменів, виокремлення такої площини соціальної реальності як регулятивний простір, у якому право існує лише як один із соціальних регуляторів;
– положення про те, що компаративізація соціально-гуманітарних наук є однією з тенденцій їх розвитку, кожна зі споріднених з правознавством соціально-гуманітарних наук надає можливість досліджувати право в певному контексті його конкретно-історичного буття, співвідношень із взаємопов’язаними соціальними явищами, а на їх «перехресті» постають нові сфери міждисциплінарних компаративних досліджень права та відповідні наукові дисципліни як форми їх організації;
– розв’язання проблеми становлення «світової» та «національної» юридичної компаративістики в контексті глобалізації та регіоналізації науки, її полілогічності, культурної обумовленості та «неуніверсальності»;
– обґрунтування створення вітчизняної юридичної компаративістики на засадах української правової й філософської культури, з урахуванням тенденцій розвитку науки в інших країнах та цивілізаціях, входження у світовий, регіональний інформаційний і науковий простір за умов збереження національних наукових традицій та впливу на глобальні процеси;
– враховуючи багатоманітність та різноплощинність предметних, проблемних і методологічних зв’язків юридичної компаративістики з іншими науковими дисциплінами, пропозиції щодо розвитку таких напрямів вітчизняних філософських і наукових досліджень, як компаративна філософія права, географія права, компаративна історія права, компаративна правова лінгвістика, регулятологія та ін.;
набули подальшого розвитку положення про те:
– що еволюція порівняльного правознавства пов’язана зі становленням його національних шкіл, домінуючим впливом певних з них в окремі періоди його розвитку, що зумовлювало й своєрідність розуміння порівняльного правознавства та напрямів порівняльно-правових досліджень;
– що виникнення та розвиток порівняльно-правових досліджень в Україні характеризуються переважною орієнтацією на з’ясування спільного з правовим розвитком інших країн, історичною спрямованістю при домінуючому значенні позитивного права держав, до складу яких входили українські землі;
– що плюралізм наявних інтерпретацій порівняльного правознавства є наслідком його різних концептуалізацій, своєрідність яких зумовлена суб’єктивними і об’єктивними чинниками, зокрема, світоглядними, науковими і правовими орієнтаціями авторів, конкретно-історичним станом розвитку юридичної науки і права, поширенням у різних країнах світу, особливостями національних правових систем та їх взаємодій;
– що проблематику досліджень порівняльного правознавства доцільно визначати стосовно проблем його предмета, структури, форм організації та зв’язків з іншими юридичними і компаративними дослідженнями, а шляхи розв’язання існуючих проблем набувають своєрідності в контексті філософсько-методологічних підходів постмодернізму і компаративізму;
– що інтеграція юридичної компаративістики у компаративні науки, рецепція з відповідною трансформацією їх методології, з одного боку, збагачує методологічний потенціал юридичних компаративних досліджень, забезпечує адекватне осмислення багатовимірності правової реальності, а з іншого боку, дозволяє зробити свій «внесок» у компаративну методологію;
– що множинність складових та структуризацій юридичної компаративістики зумовлено багатоманітністю форм буття права, розмаїттям його зв’язків з іншими соціальними явищами, плюралізмом епістемології юридичної науки і наукових явищ (наукової спеціальності, наукової школи, наукової професії, масиву спеціальних публікацій, наукових комунікацій тощо);
– що соціальна ситуація локалізує «час» і «простір» стосовно певного стану реальності, суб’єкта, явища тощо, а її основу становлять взаємодіяння суб’єктів, в яких і через які втілюються в життя регулятиви зовнішнього та внутрішнього (саморегуляція) характеру.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано й обґрунтовано висновки і пропозиції, що сприятимуть подальшому філософському осмисленню юридичної компаративістики, удосконаленню методологічного арсеналу юридичних правових досліджень.
Наукові здобутки, репрезентовані в даній роботі:
– у науково-дослідній сфері орієнтують на нові напрями в розробці проблематики філософської інтерпретації правових реалій;
– у сфері нормотворчості та правозастосування можуть бути використані в роботі з рецепції правового досвіду інших країн;
– у навчальному процесі використовуються при підготовці навчально-методичних матеріалів з теорії держави і права, юридичної деонтології, юридичної компаративістики, методології правознавства та викладанні відповідних навчальних дисциплін у навчальних закладах МВС України та Міністерства освіти і науки України (акт про впровадження в навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 17 лютого 2006 р., акт про впровадження в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 25 квітня 2006 р. та ін.).
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які складають новизну роботи, розроблено автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять:
Тихомиров О.Д. (у співавт.) Російська та українська традиції державорозуміння // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2005. – № 5. – С. 3–9. – 40 %;
Тихомиров О.Д. (у співавт.) Теорія держави і права – К.: Юрінформ, 1995. – 190 с. – 30 %;
Тихомиров О.Д. (у співавт.) Теорія держави і права: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 448 с. – 30 %;
Тихомиров О.Д. (у співавт.) Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності: теоретичні і деонтологічні аспекти): Наук.-метод. посіб. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 375 с. – 50 %;
Тихомиров О.Д. (у співавт.) Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 655 с. – 50 %.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на: науковій конференції «Конституція України – основа модернізації держави та суспільства» (м. Харків, 2001); міжнародній науково-практичній конференції «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтегративних процесів» (м. Київ, 2004); IV міжнародній науковій практичній конференції «Динаміка наукових досліджень – 2005» (м. Дніпропетровськ, 2005); міжнародній науково-практичній конференції «Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства» (м. Дніпропетровськ, 2005); III Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми управління» (м. Київ, 2005); ХІІ регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 2006).
На монографію – Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы. – К.: Знання, 2005. – 334 с. – опубліковані рецензії: Бабкін В.Д. Актуальне дослідження проблем юридичної компаративістики // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. – 2006. – № 2. – С. 269–272; Тимощук О.В. Рецензія на монографію О. Д. Тихомирова «Юридична компаративістика: філософські, теоретичні та методологічні проблеми» // Уч. записки Таврического нац. ун-та им. В.И. Вернадского. Научный журнал. Сер. «Юридические науки». Т. 19 (58). – 2006. – № 1. – С. 253–255).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в монографії: Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы. – К.: Знання, 2005. – 334 с.
(17 др. арк.), чотирьох навчальних посібниках і 33 публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах науково-практичних конференцій, у тому числі 23 – у фахових журналах та збірниках наукових праць, переліки яких затверджені ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Структура відповідає меті, завданням і предмету дослідження, логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, сімнадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел (577 найменувань на 53 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 461 сторінку, із них основного тексту – 408 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Однією з періодизацій історії порівняльного правознавства є її диференціація на докласичний, класичний, некласичний, постнекласичний періоди, виходячи з її обумовленості потребами правової практики, станом епістемології науки, ефективністю наукових комунікацій відповідних національних шкіл.
Виникненню і розвитку порівняльно-правових досліджень в Україні притаманні значимість непрофесійного (неюридичного і ненаукового) осмислення плюралізму правової реальності (письменниками, митцями), орієнтація офіційної юридичної науки на додатковість власне українського права стосовно права країн, до складу яких входила Україна, домінування університетської або академічної науки, а сучасному етапу притаманні міжнародно-правова, освітянська та прагматична спрямованість.
Як в історії, так і сучасності порівняльне правознавство та юридична компаративістика існують у вигляді взаємодії національних шкіл, а ця їх реальна взаємодія і створює «світову» юридичну компаративістику.
Компаративізм як різновид світогляду, який формується у пост-постмодерністській перспективі і охоплює його наукові та позанаукові форми, філософія компаративізму як форма раціонального осмислення сучасного існування світу, компаризм як загальнонаукова парадигма соціально-гуманітарних наук визначають «формати» засад ставлення до світу як розмаїття різних цивілізацій, культур, традицій та світового порядку як результату їх реальної взаємодії чи відсутності такої; своєрідним проявом компаративізму в сфері правового життя є правовий компаративізм, який діалектично поєднує правовий глобалізм і правовий плюралізм.
Пост-постмодернізм є діалектичним поєднанням модернізму і постмодернізму, який заперечує абсолютизацію універсальності модернізму і плюральності (самобутності) постмодернізму.
Сутність компаративізму виявляється в його принципах: заперечення абсолютизації універсального та плюрального, їх діалектичності, додатковості, толерантності (визнання), рівності-нерівності, діалогічності становлення загального та різного, присутності-відсутності.
Компаративізм – один із різновидів світогляду пізнього постмодернізму в основу якого покладені діалектична єдність глобального і плюрального, реального і віртуального, раціонального і позараціонального, наукового і позанаукового.
Компаративна філософія права – один із напрямів дослідження власне філософії права як сфери його раціонального осмислення, який на сучасному етапі свого розвитку обмежується описанням різних філософських систем права, а в майбутньому повинен орієнтуватися на їх компаративні дослідження;
Юридична компаративістика притаманна постнекласичному етапу розвитку порівняльного правознавства. Зберігаючи наступність з попередніми, вона характеризується і відмінностями в предметному та методологічному аспектах (у предметному — плюралізм правових культур, соціальна та культурна обумовленість правової реальності, правова глобалізація та інтернаціоналізація, а в методологічному – компаративізм, компаризм, компаративний підхід).
Юридична компаративістика формується у просторі взаємодії компаративних і юридичних наук, де компаративні науки визначають її методологію, а юридичні – особливості об’єктів (правової реальності), однак правова реальність розглядається в контексті соціально-культурних регулятивів (регулятивного простору, що охоплює усі країни світу з притаманними їм домінуючими регулятивами, які обумовлюють своєрідність його національної чи цивілізаційної конфігурації).
У гносеологічному аспекті юридична компаративістика не може бути зведена лише до автономної наукової дисципліни чи методу, а являє собою складне утворення, що охоплює різні форми існування і організації компаративних правових досліджень – методологічний принцип, методологічний підхід, наукову дисципліну, передній край досліджень, інфраструктуру, наукову професію, наукові спільноти, масив спеціальних публікацій тощо.
В онтологічному аспекті юридична компаративістика виходить з того, що правова реальність, як і загалом регулятивна реальність, має у своїй сутності компаративну природу, яка виявляється в інтерпретаціях права та інших регулятивів через формальну рівність та нерівність, міру свободи, правомірність, порівняння, протилежність (антиправо) та ін., тому юридична компаративістика вивчає право у його основних вимірах буття — у просторі (географія), часі (історія), результати дослідження яких становлять її базисні складові, а багатоманітність інших форм буття права породжує і багатоманітність форм його компаративних досліджень. Так, право як світогляд повинно досліджуватися філософією правового компаративізму, філософія права — компаративною філософією права, правові тексти — компаративною лінгвістикою права, суб’єкти права — антропологією права, правова поведінка та відносини — соціологією права і т. д.
В аксіологічному аспекті юридична компаративістика спрямована на дослідження проблем суспільної корисності, небезпечності і нейтральності, оцінки рівня розвиненостіі права (міру, питому вагу права в соціальному регулюванні), правової цивілізація як тієї цивілізації, що базується на праві, цінності правового життя і правових цінностей життя, оцінки життя з позицій права, справедливості, свободи рівності як правових цінностей і т. д.
В антропологічному вимірі юридична компаративістика орієнтована на суб’єктів права, людину, країни, цивілізації, міру людського та суб’єктивного у правових реальностях, повсякденність людського існування.
Юридична компаративістика як за предметом, так і за структурою базується на єдності глобального та локального (глокалізації), що зумовлює в предметній сфері взаємоперетворення універсалізації і плюралізації правової реальності, у структурному — світової та національної науки.
Предметність юридичної компаратології дає підстави до її розуміння як наукової дисципліни і відповідної інституціалізації, а методологічність, проблемний, пошуковий характер юридичної компарації як переднього краю юридичної компаративістики обумовлює її інтерпретацію як сфери юридичних міждисциплінарних досліджень, організація яких здійснюється на основі проблем. Юридичні компаративні дисциплінарні дослідження є елементом відповідних юридичних наук, обмежуються предметом останніх.
Юридична компаративістика досліджує багатоманітну правову реальність у координатах часу і простору індуктивним шляхом, що відрізняє її від теоретичних наук, а наявність «теорій середнього рівня» – від емпіричних (прикладних) наук.
Доцільні виокремлення і розвиток географії права, українського права зокрема, предметом якої є простір права (правовий простір) як одна з атрибутивних властивостей правової реальності.
Перехрестя компаративізму, філософії та правової реальності утворюють: компаративізм, компаризм, правовой компаративізм, філософію правового компаративізму, правовий компарізм, правову компаративістику, юридичну компаративістику, філософські засади юридичної компаративістики, компаративну філософію права та ін.
Філософія права, в основі якої лежить його раціональне пізнання, відрізняється від ірраціонального пізнання права, проте предметом раціонального (філософського) осмислення може бути і ірраціональне, однак не все, а тільки та його частина, яка піддається такому раціональному осмисленню. Тоді «одне та друге» відбивають різне та загальне у раціональному пізнані права, а «одне, друге» та «інше» між ним та ірраціональним пізнанням.
Філософія правового компаративізму є адаптацією компаративізму до особливостей правової реальності та її відображення, а також охоплює унікальні їх властивості (рівність-нерівність).
Домінування універсального, базованого на «європоцентризмі», було властиве класичному періоду розвитку порівняльного правознавства, заперечення універсального, визнання плюралізму культур і цивілізацій – некласичному, а подолання в юридичній компаративістиці абсолютизації як універсального, так і плюралістичного, додатковість глобального і локального, антиглобального і антилокального, а також визнання «неуніверсальності» права в його європейській інтерпретації — постнекласичному періоду.
Взаємодія правових реальностей різних країн і цивілізацій не може бути зведено лише до їх діалогу, не менше значення має і відсутність діалогу між ними (ізоляція), а також протилежність діалогу – конфронтація, боротьба.
Юридична компаративістика вивчає загальне та відмінне у праві та інших соціальних регулятивах єдності та розрізненні часової та просторової форм буття права.
Регулятивні властивості притаманні різноманітним явищам суспільного життя, тому регуляція у широкому її розумінні не може бути зведена лише до соціальних норм чи правил, так само і до соціальних цінностей, будь-яке явище може бути розглянутим у його регулятивних властивостях, регулятивній функції, саме компаративізм однією із своїх підстав має плюралізм, багатоманітність соціальних регулятивів, що зумовлює можливість висунення доцільності розробки регулятолігії – науки чи сфери міждисциплінарних досліджень соціальних регулятивів, а також регулятивного простору як сфери їх існування.
Неуніверсальність права, наявність цивілізацій, в яких домінують інші соціальні регулятиви, криза «західної традиції» праворозуміння і «европоцентризму» зумовлюють виокремлення такого фрагмента соціальної реальності (життя), в якому право розглядається як один із соціальних регуляторів, з яким взаємодіють інші регулятори або перебувають стосовно до нього у стані конфронтації, бездіяльності, яким може бути регулятивний простір, у межах якого виникають, функціонують, взаємодіють і т.д. соціальні регулятиви, а також соціальна ситуація, яка локалізує час і простір стосовно певного стану реальності, суб’єкта, явища тощо.
Як «клітина» регулятивного простору запропонована соціальна ситуація, ядром якої є взаємодіяння її суб’єктів, у яких і через які втілюються в життя усі регулятиви як зовнішнього, так і внутрішнього (саморегуляція) характеру. Причому саморегуляція є саме саморегуляцією взаємодіяння, а не суб’єктів, вона виникає як внутрішня регуляція «не одного» суб’єкта, як їх спільна саморегуляція, а не окремого індивіда.
Подальший розвиток порівняльного правознавства і юридичної компаративістики потребує філософських і наукознавчих досліджень на основі теоретичних і методологічних підходів, напрацьованих у соціально-гуманітарних науках, з виходом за межі науки (охоплення практичних, буденних та інших проявів компаративізму), європейської цивілізації з охопленням неєвропейських цивілізацій, у яких наука не є домінуючою формою світогляду.
Юридична компаративістика як юридична наука може досліджуватися як знання, наукова діяльність, соціальний інститут, форма культури.
«Діапазон» складових та структурізацій юридичної компаративістики обумовлений багатоманітністю проявів права (ідея, принцип, теорія, текст, поведінка, відносини, регулятив і т.д.), розмаїттям зв’язків права з іншими соціальними явищами (ідеологією, психологією, соціальним життя, політикою, економікою і т.д.), плюралізмом епістемології науки.
Якщо юридична компаративістика відрізняється від інших юридичних наук компаративним підходом і плюралізмом правової реальності, її предметом є всезагальне, загальне, різне, унікальне, а юридична компаратологія складає систематизовану її частину, «ядро» – макросоціальні, макрокультурні правові об’єкти.
Методологія юридичної компаративістики не може бути зведена лише до порівняльно-правового методу та знань щодо його застосування, а існує на різних рівнях і охоплює різні компоненти, до яких належать не тільки методологічні, а й предметні знання у їх методологічному значенні (світогляд, парадигми, тип наукового мислення тощо);
Компаративний підхід розглядається як основа компаративної методології, що містить компаративний метод та інші компоненти науки, які мають методологічне значення.
Компаративний метод об’єднує всі методи досліджень «не одного» («одного, другого, іншого») об’єкта чи його стану, предметом яких є виявлення різного та загального, всезагального та унікального, причому останні характеризуються відсутністю, відповідно, загального та відмінностей.
Компаративний метод є не звідним тільки до порівняльного, його складовими є порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтація, контрастування тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономова Н.С. Рассудок. Разум. Рациональность: Монография. – М.: Наука, 1988. – 287 с.
2. Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.
3. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия. Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
4. Алиева Ч.Э. Компаративистское наследие: европейская компаративистская философия XIX века // Современная философия как феномен культуры: исследовательские традиции и новации: Материалы науч. конф. Серия «Symposium». Вып. 7. – СПб: Санкт-Петерб. филос. общ., 2001. – Ел. ресур: .
5. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учеб. пособие / Сокр. пер. с англ. А.С. Богдановского, Л.А. Галкиной; Под ред. М.В. Ильина, А.Ю. Мевиля. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 537 с.
6. Андреев Ю.П., Коржевская Н.М., Костина Н.Б. Социальные институты: содержание, функции, структура. – Свердловск: Изд-во Урал. ун–та, 1989. – 84 с.
7. Андреева Л.А. Христианство и власть в России и на Западе: компаративный анализ // Общественные науки и современность. – 2001. – № 4. С. 85–102.
8. Андрєева Т.О. Феномен людства та його соціально-філософська концептуалізація: Автореф. д-ра філос. наук: 09. 00. 03 / Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2004. – 35 с.
9. Аннерс Э. История европейского права: Пер. с швед. / Отв. ред. В.Н. Шенаев. – М.: Наука, 1994. – 394 с.
10. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного правоведения // Очерки сравнительного права / Отв. ред. В.А.Туманов. – М.: Прогресс, 1981. – С. 44–54.
11. Ардашкин В.Д. Сравнительное правоведение: вопросы теории и методики // Вестн. Краснояр. гос. ун-та. Гуманитарные науки. – 2001. – № 1. – С. 94–97.
12. Арутюнян Г. Правовая глобализация и некоторые тенденции развития конституционализма // Прокурорская и следственная практика. – 2003. – № 1–2. – С. 217–224.
13. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова–Щедрина. – К.: «Манускрипт», 1996. – 448 с.
14. Бабкін В.Д. Сучасна методологія досліджень історії держави і права України // Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.: Т. 10: Юридична наука незалежної України / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко, В.Ф. Погорілко. – К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2005. – С. 103–115.
15. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української юридичної думки. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.: Т. 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Відп. редактори В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. – К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2002. – С. 9–43.
16. Бандура О.О. Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві // Проблеми філософії права. Т. І. – Київ – Чернівці: Рута, 2003. – С. 111–115.
17. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
18. Баркер А. Новые религиозные движения: Практ. введение: Пер. с англ. – СПб: Изд–во Русского Христианского гуманитарного ин–та, 1999. – 289 с.
19. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Косикова Г.К. – М.: Прогресс, 1989. – С. 253–261.
20. Бачалдин Б. Сравнительный анализ – источник прогресса // Библиотека.–2001. – № 1. – С. 61–63.
21. Бачинин В.А. Философия права: Конспект лекций. – Харьков: Консум, 2002. – 368 с.
22. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: підручник для юрид. спец–тей вищих навч. закладів. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2003. – 472 с.
23. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Пер. с нем. В.Седельника и Н.Федоровой; Послесл. А.Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.
24. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника; Общ. ред. и послесл. А. Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.
25. Белик А.А. Психологическая антропология: История и теория. – М.: ИЭА РАН, 1993. – 190 с.
26. Бентли Дж. Эссе по глобальной и сравнительной истории. Образы мировой истории в научных исследованиях двадцатого века. – Ел. ресурс: .
27. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / Пер. Е. Руткевич. – М.: Изд–во "Медум", 1995. – 323 с.
28. Бердяев Н.А. Философия неравенства: Письма к недругам по социальной философии / Н.А.Бердяев // Русское зарубежье: Из истории социальной и правовой мысли. – Л.: Лениздат, 1991. – С. 7–242.
29. Березовая Л.Г. Динамическая доминанта и периферийные феномены культуры в системе культурного диалога. – Ел. ресурс: .
30. Берман Г. Дж. Вера и закон: примирение права и религии: Пер. с англ. Д. Шабельникова и М. Тименчика. – М.: «Ad Marginem», 1999. – 432 с.
31. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. – 2–е изд. – М.: Изд–во МГУ: Изд. группа ИНФРА М – НОРМА, 1998. – 624 с.
32. Бехруз Хашматулла. Вступ до порівняльного правознавства: Навчальний посібник.– Одеса: Юрид. літ., 2002.– 328 с.
33. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 256 с.
34. Библер В.С. Итоги и замыслы (конспекты философской логики культуры) // Вопросы философии. – 1993. – № 5. – С. 75–93.
35. Бигич О.Л. Місце порівняльного методу в правовій методології // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 13. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2002. – С. 448-454.
36. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство як самостійна наукова дисципліна // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 12. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2001. – С. 594-600.
37. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. — К., 2002. — 17 с.
38. Бигич О.Л. Розвиток порівняльного правознавства як напрямок гуманітарної культури українського суспільства // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади (Аспірантські читання). – Наукове видання. – К.: Вид-во “КІТЕП”, 2000. – С. 31-34.
39. Бичко І. В. Українська культура: Історія і сучасність: Навч. посіб. – Л.: Світ, 1994. – 326 с.
40. Благо и истина: классические и неклассические регулятивы / Отв. ред. А.П. Огурцов. – М.: Ин-т философии РАН, 1998. – 263 с.
41. Блюмина О.Л. Сравнительный анализ кондиций 1730 г. и шведских документов XVII-XVIII вв. «до государственного устройства относящихся»// Источниковедение и компаративный метод в гуманитарном знании: Тез. докладов и сообщений науч. конф. (Москва, 29—31 января 1996 г.) – Ел. ресурс: .
42. Бобнева М.И. Социальные нормы и регулирование поведения. – М.: Политиздат, 1978. – 310 с.
43. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства или Конец социального. – Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2000. – 96 с.
44. Бойцова Л.В., Бойцова В.В. Будущее сравнительного права: возможности двадцать первого века // Юрид. мир.– 2002.– № 4. – С. 17–25.
45. Бондарук Т.І. Західно руське право: дослідження і дослідники / Відп. ред. І.Б. Усенко. – К.: Ін–т держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України. – 2000. – 160 с.
46. Боруцка–Арцтова М. Методологические проблемы сравнительных исследований в правовых и иных общественных науках // Сравнительное правоведение. Зб. ст. / Вступ. ст. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1978 – С. 127 – 141.
47. Борчиков С.А. Методологическое значение понятия парадигмы познания // "Размышления о...". – Вып. 1. Философский альманах. – М.: Диалог-МГУ, 1998. – Ел. ресурс: .
48. Бохенский Ю. М. Современная европейская философия. Пер.с нем. – М.: Научный мир, 2000. – 256 с.
49. Братасюк В.М. Інтелектуальна традиція постмодерну та проблеми реформування правової системи сучасної України // Проблеми філософії права. Том ІІ. – Київ – Чернівці: Рута, 2004. – С. 156 – 162.
50. Братасюк М.Г. Природно–правова парадигма в постмодерній філософсько–правовій думці // Проблеми філософії права. Том І. – Київ – Чернівці: Рута, 2003. – С. 167 – 172.
51. Брутян Г.А. Философия и метафилософия // Вопросы философии. – 1985. – С. 85-90.
52. Бубер М. Два образа веры: Сборник: Пер. с нем. / Вступ. ст. Г.С. Померанца.–М. : Республика , 1995 – 462 с.
53. Бублик П. Основания культурной компаративистики. – Ел. ресурс: .
54. Бузгалин А.В., Колганов А.И. Введение в компаративистику (Исследование и сравнительный анализ социально-экономических систем: методология, теория, применение к переходным экономикам): Учеб. пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1997. – 368 с.
55. Бурдьё П. Клиническая социология поля науки / Социоанализ Пьера Бурдье. – М.: Институт экспериментальной социологии. — СПб.: Алетейя, 2001. — С. 107 –138.
56. Бурлай Є.В. Категорія «правова система»: соціально–філософські аспекти аналізу // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Зб. матер. міжвуз. наукової студ. конференції (м. Косів, 25–30 січня 2003 р.). – Вип. 4. – К.: Київ. ун-т права, 2003. – С. 8–12.
57. Бурлай Є.В. Право в естетичному вимірі (до постановки питання) // Проблеми філософії права. Том ІІ. – Київ – Чернівці: Рута, 2004. – С. 204 – 214.
58. Варениця О. П. Постмодерністський дискурс: радикальні спроби оновлення філософії: Автореф. дис. ... канд. філос. наук : 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка . — К., 2002. — 16 с.
59. Васильев Р.Ф. О количестве публикаций и частоте их цитирования как наукометрических показателях // Материалы симпозиума "Исследование операций и анализ развития науки". Ч.1: Методы анализа развития науки. – М.: Наука, 1967. –– С. 60–69.
60. Вдовіна Г.А. Розвиток філософії права в ХХ с. (англо-саксонська традиція): Автореф. дис…канд. Юрид. наук:12. 00. 12/ Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького. – К., 2002. – 19 с.
61. Вебер М. Наука как призвание и профессия // Вебер М. Избранное. — М.: Прогресс, 1990. — С. 707-735.
62. Вельш В. «Постмодерн». Генеалогия и значение одного спорного понятии // Путь. – 1992. – № 1. – С. 104-136.
63. Вернадский В.И. Научная мысль как планетарное явление. – М.: Наука, 1991. – 271 с.
64. Визгин В.П. Границы новоевропейской науки: модерн / постмодерн. – Ел. ресурс: .
65. Винов И. Философия как социальное действие. — Ел. ресурс: .
66. Владимирова С. В. Сравнительный анализ подготовки педагогических кадров во Франции и России : Автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.08 / Рос. гос. пед. ун–т им. А. И. Герцена. – СПб., 2001. – 18 с.
67. Воротилина Т.Л. Постнеклассические тенденции в западной и российской традициях правопонимания: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Нижегор. гос. ун-т им. Н.И. Лобачевского. – Н. Новгород, 2002. – 24 с.
68. Врублевски Е. Проблема несравнимости в правовой компаративистике // Сравнительное правоведение. Зб. ст. / Вступ. ст. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1978 – С. 156–171.
69. Всеобщая декларация ЮНЕСКО о культурном разнообразии, принятая Генеральной конференцией ООН по вопросам образования, науки и культуры на ее тридцать первой сессии, 2 ноября 2001 года. – Ел. ресурс: .
70. Вульфсон Б.Л. Методы сравнительно–педагогических исследований // Педагогика. – 2002. – № 2. – С.70–80.
71. Вульфсон Б.Л. Сравнительная педагогика: история и современные проблемы. – М.: Изд–во УРАО, 2003. – 232 с.
72. Гайдулін О.О. Культурно–історичні і методологічні основи філософської парадигми права // Проблеми філософії права. Том І. – Київ – Чернівці: Рута, 2003. – С. 86–87.
73. Гак В.Г. О контрастивной лингвистике // Новое в зарубежной лингвистике: Переводы / Сост. В.П. Нерознака. – М.: Прогресс, 1989. – С. 5–17.
74. Гальперина П. Л. Понятие правовой системы в контексте теории правового аутопойезиса // Правоведение. –2005 . – № 6. – С. 160 – 179.
75. Гачев Г. Д. Национальные образы мира: Америка в сравнении с Россией и Славянством. – М.: Раритет, 1997. – 680 с.
76. Гвоздік О. І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії : Монографія. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 176 с.
77. Гвоздік О. І. Теорія раціональності (логіко–методологічний аспект): Автореф. дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.09 / НАН України; Ін-т філософії. – К., 1996. – 47с.
78. Гельман В., Рыженков С. Политическая регионалистика России: История и современное развитие, 1999. – Ел. ресурс: .
79. Гилберт Дж.Н., Малкей М. Открывая ящик Пандоры: Социологический. анализ высказываний ученых / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1987. – 269 с.
80. Глебкин В. В. Теоретическое мышление как культурно-исторический феномен: Автореф. дис. ... канд. филос. наук : 09.00.08 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. – М., 2002. –19 с.
81. Глотов М. Б. Социальный институт: определение, структура, классификация // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С.13–19.
82. Голубчик М.М. Политическая география мира.– Смоленск: Изд–во СГУ, 1998. – 312 с.
83. Горшков А. В. Региональная компаративистика: теория и практика / Вестн. Челяб. ун-та. Сер. 8. Экономика, социология, соц. работа. – 2002. – № 1. – С. 46–50.
84. Графский, В. Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: Актуальный и все еще незавершенный проект // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 49 – 64.
85. Григорьян Б.Т. Философская антропология: Крит. очерк. – М.: Мысль, 1982. – 188 с.
86. Грицкевич В.П. Источниковедение истории музейного дела и проблемы историко–сравнительного похода // Источниковедение и компаративный метод в гуманитарном знании: Тезисы докладов и сообщений науч. конф. (Москва, 29–31 января 1996 г.). – Ел ресурс: .
87. Гроте Г.Р. Проблемы юридического перевода с точки зрения компаративиста. Пер. В.В. Бойцовой, Л.В. Бойцовой // Юрид. мир. – 2003. – № 7. – С. 4–14.
88. Грошева М.А. О взаимосвязи лингвистических наук, исследующих соотношения между различными языковыми системами. – Ел. ресурс: .
89. Грязин И. Текст права: опыт методологического АНАЛИЗА конкурирующих теорий. – Таллин: Ээсти раамат, 1983. – 187 с.
90. Гуменюк Т.К. Постмодернізм як транскультурний феномен. Естетичний аналіз: Автореф. д-ра філос. наук: 09. 00. 08 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002 – 38с.
91. Гуревич П.С. Несколько замечаний об интуитивном постижении реальности // Вестн. Росс. Академии наук .– 1992. – № 10. – С. 104–166.
92. Гурин С.П. Маргинальная антропология. – Саратов: Изд. центр СГЭА, 2000. – 41 с.
93. Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А., Тихомиров О.Д. Російська та українська традиції державорозуміння // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2005. – № 5. – С. 3–9.
94. Гуторович О.В. Стиль мышления в научном познании: Автореф. дис. ... канд. филос. наук : 09.00.01 / Сарат. гос. ун-т им. Н. Г. Чернышевского. –Саратов, 2002. – 19 с.
95. Давид Р. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. и вступ. ст. В.А. Туманова.– М.: Прогресс, 1988. – 496 с.
96. Давид Р. Различные концепции общественного порядка и права // Отечественные записки. – № 2. – 2003. – Ел. ресурс: .
97. Дамирли М.А. Право и История: эпистемологические проблемы (Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко–правового познания). – СПб.: Изд–во Санкт.–Петерб. ун-та, 2002. – 456 с.
98. Декларация о культуре мира и программа действий в области культуры мира, утвержденные резолюцией 53/243 Генеральной Ассамблеи от 13 сентября 1999 года. – Ел. ресурс: .
99. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений, утвержденная резолюцией 36/55 Генеральной Ассамблеи от 25 ноября 1981 года. – Ел. ресурс: .
100. Декларация о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам, принятая резолюцией 47/135 Генеральной Ассамблеи ООН от 18 декабря 1992 г. – Ел. ресурс: .
101. Декларация о предоставлении независимости колониальным странам и народам, принятая резолюцией 1514 (XV) Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1960 года. – Ел. ресурс: .
102. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН, утвержденная резолюцией 2625 (XXVI) Генеральной Ассамблеи от 24 октября 1970 года. – Ел. ресурс: .
103. Декларация принципов терпимости. Утверждена резолюцией 5.61 Генеральной конференции ЮНЕСКО от 16 ноября 1995 года. – Ел. ресурс: .
104. Декларация тысячелетия Организации Объединенных Наций. Утверждена резолюцией 55/2 Генеральной Ассамблеи от 8 сентября 2000 г. – Ел. ресурс:
105. Декларация ЮНЕСКО, касающаяся преднамеренного разрушения культурного наследия, принятая Генеральной конференцией ООН по вопросам образования, науки и культуры на ее тридцать второй сессии, 17 октября 2003 года. – Ел. ресурс: .
106. Демидов А.И. Политико-правовая жизнь: ненормативный аспект // Правовая политика и правовая жизнь. – 2002. — № 3. – С. 18–25.
107. Демидов А.И., Малько А.В., Соломатин А.Ю., Долгов В.М. Политическая и правовая жизнь модернизирующего общества. – М. – Пенза – Саратов, 2002. – 160 с.
108. Денисов В.Н. Ефективність міжнародного права у правовому механізмі зовнішньополітичної діяльності держав // Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Т. 9: Юридична наука незалежної України / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, В.Ф. Погорілко. – К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2005. – С. 816-827.
109. Денисов В.Н. К критике буржуазных концепций сравнительного правоведения// Современная буржуазная политико-правовая идеология (Критический анализ). – К.: Наук. думка, 1985. — С. 158-187.
110. Деревянко А.И., Холюшкин Ю.П., Воронин В.Т. О понятии «теоретическая археология» в археологической науке – Ел. ресурс: http://www.sati.archaeology. nss.ru/sibirica/pub/Data/?html=Derev1.htm&id=175.
111. Деррида Ж. О грамматологии. – М.: Ad Marginem, 2000. – 511 с.
112. Дисциплинарность и взаимодействие наук / Б.М. Кедров, Б.Г. Юдин, А.П. Огурцов и др.; Отв. ред. Б.М. Кедров, Б.Г. Юдин; АН СССР, Ин–т истории естествознания и техники. – М.: Наука, 1986. – 280 с.
113. Дмитрієв А.И., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навч. посіб. / Відп. редактор В.Н. Денисов.– К.: Юстиніан, 2003. – 184 с.
114. Добронравова И.С. Уроки Пригожина: философские основания и культурный контекст нового понимания мира в постнеклассической науке // Практична філософія. – 2004. – № 2. – С. 3-11.
115. Добронравова І.С. Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності. – Ел. ресурс: .
116. Дождев Д.В., Ефремова Н.Н. Всероссийская научная конференция «Сравнительное правоведение в России: пути развития» // Государство и право.– 2001. – № 5. – С. 121–124.
117. Доклад о развитии человека 2004: Культурная свобода в современном многообразном мире. Пер. с англ. публикации ООН. – М.: Весь мир, 2004. – 328 с.
118. Доклад о развитии человека 2005. Международное сотрудничество на перепутье: помощь, торговля и безопасность в мире неравенства: Пер. с англ. – М.: Весь Мир, 2005. – 398 с.
119. Дробниг У. Методы социологического исследования в сравнительном праве // Очерки сравнительного права/ Отв. ред. В.А. Туманов.– М.: Прогресс, 1981.– С. 178–187.
120. Дротянко Л.Г. Феномен фундаментального і прикладного знання: (Постнекласичне дослідження): Автореф. дис… д-ра філос. наук: 09. 00. 01/ Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. –К., 2000. – 38 с.
121. Дугин А.Г. Философия Политики. – М.: Арктогея, 2004. – 616 с.
122. Дудник С.И. Философия в движении от классического к современному образцу// Парадигмы исторического мышления ХХ века: очерки по современной философии культуры. – СПб.: Санкт-Петерб. философское общество, 2001. – С. 158-177.
123. Дэвидсон Д. Общение и конвенциональность/ Пер. с анг. Е.В.Зиньковского// Философия, логика, язык/ Под ред. Д.П.Горского и В.В. Петрова. – М.: Прогресс, 1987. – Ел. ресурс: .
124. Дюркгейм Э. Социология: ее предмет, метод, предназначение: Пер. с франц. – М.: Канон, 1995. – 121 с.
125. Егоров С.Н. Аксиоматические основы теории права: Монография. – СПб.: Изд-во "Лексикон", 2001. – 272 с.
126. Емельяненко Т.В. Методы межкультурных исследований ценностей // Социология: 4М, 1997. – № 9. — Ел. ресурс: .
127. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учеб. пособие. – К.: Атика, 2001. – 288 с.
128. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. Пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
129. Жоль К.К. Язык как практическое сознание (философский анализ). – К.: «Выща школа», 1990. — 236 с.
130. Жуков В.И. Компаративистика в современной социологии: методологические и методические подходы. – М.: РИЦ ИСПИ РАН, 2003. – 80 с.
131. Загальна теорія держави и права / За ред. В.В. Копєйчикова.– К.: Юрінком Інтер, 1998.– 320 с.
132. Зайцева Л.П. Вексиллология: междисциплинарные и компаративные аспекты// Источниковедение и компаративный метод в гуманитарном знании: Тез. докладов и сообщений науч. конф. (Москва, 29–31 января 1996 г.). – Ел. ресурс: .
133. Зайченко Н.Я. Выявление приоритетных направлений развития науки путем анализа научных публикаций, прореферированных в УРЖ "Джерело" на протяжении 1999 – 2002 гг. // Библиотеки национальных академий наук: Проблемы функционирования, тенденции развития. – К., 2003. – Вып. 2. – С. 49 –59.
134. Зайчук О.В. Правовая система США. – К.: Наук. думка, 2001. – 180 с.
135. Закон и жизнь. Юридическая антропология / Ред. Н.И. Новикова, В.А. Тишков. –М.: ИЭА РАН, 2000. – 222 с.
136. Захаров Н.А. Социальные регуляторы деятельности российского государственного служащего. – М.: Изд-во РАГС, 2002. – 118 с.
137. Захаров Н.Л. Система регуляторов социального действия российских государственных служащих (теоретико-социологический анализ). – Ел. ресурс: http://www.edu.ru/modules.php?op=modload&name=Web_Links&file=index&l_op=visit&lid=46324.
138. Зиброва Г.П. Сравнительные исследования в социальных и гуманитарных науках: методология и история / Зиброва Г.П., Тарандо Е.Е. // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2001. – Т. IV. — № 3. – С. 171-176.
139. Иванов Д.В. Эволюция концепции глобализации. – Ел. ресурс: .
140. Иванов Д.В. Виртуализация общества. Версия 2.0. – СПб.: "Петербургское востоковедение", 2002. – 224 с.
141. Ильин В.В. Философия истории. – М.: Издательство: «МГУ», 2003.–380 с.
142. Ильин И.П. Современные концепции компаративистики и сравнительного изучения литератур: Науч.-аналит. обзор. — М. : ИНИОН, 1987. — 50 с.
143. Ильин М.В. Основные методологические проблемы сравнительной политологии // Политические исследования. – 2001. – № 6. – С. 140–155.
144. Инако Ц. Современное право Японии / Пер. с японского В.В. Батуренко; Под ред. В.Н. Еремина. – М.: Прогресс, 1981. — 270 с.
145. Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки: Учеб. для студ. вузов.– М.: Изд. центр «Академия», 2004.– 400 с.
146. История государства и права Украинской ССР: В 3 т.– Т.1. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 200.
147. История современной зарубежной философии: компаративистский подход. – СПб.: Изд-во «Лань», 1997. – 480 с.
148. Источниковедение и компаративный метод в гуманитарном знании: Тез. докл. и сообщ. науч. конф. (Москва, 29–31 янв 1996 г.) / Редкол.: В.А. Муравьев (отв. ред.) и др.. – М. : Изд. центр Рос. гос. гуманитар. ун-та, 1996. – 448 с.
149. Ільїн В.В. Український філософський гуманізм: контамінація раціонального та ірраціонального: Автореф. д-ра філос. наук: 09. 00. 05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2000. – 37 с.
150. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.В. Левчук. – 2–ге вид., переоб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.
151. Каган М.С. Введение в историю мировой культуры. Книга первая. Историографический очерк, проблемы современной методологии. Закономерности культурогенеза, этапы развития культуры традиционного типа — от первобытности к Возрождению.– 2-е изд.–СПб.: ООО «Изд-во "Петрополис"», 2003.–368 с.
152. Каганов Ю.О. Пізнавальні можливості історичної компаративістики. — Ел. ресурс: .
153. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения.– М.: Юрид. лит., 1965. – 203 с.
154. Каленски П. Методы социологического исследования в сравнительном правоведении // Сравнительное правоведение. Зб. ст. / Вступ. ст. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1978. – С. 236-246.
155. Капустин Н.С. Особенности эволюции религий (на материалах древних верований и христианства). – М: Мысль, 1984. – 222 с.
156. Кара–Мурза С.Г. Цитирование в науке и подходы к оценке научного вклада // Вестн. АН СССР. – 1981. – № 5. – С. 6