ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В СИСТЕМІ ПРАВОВІДНОСИН

Краткое описание

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ

1.1. Загальна характеристика правовідносин
1.2. Поняття і види юридичних фактів
1.3. Місце і роль юридичних фактів в механізмі правового
регулювання
1.4. Вимоги до юридичних фактів

РОЗДІЛ 2. ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПРАВА

2.1. Проблема вибору і конкретизації юридичних фактів
2.2. Встановлення, доказування, закріплення і
достовірність юридичних фактів
2.3. Питання системності юридичних фактів
2.4. Рольова функція юридичних фактів у механізмі
правового регулювання провідних галузей права

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
3-10

11-85

11-39
40-62

63-75
76-85

86-179

86-109

110-135
136-156

157-179

180-184

185-198

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Розбудова і зміцнення незалежної України як демократичної, правової держави, входження її до міжнародного економічного і правового простору, створення соціально орієнтованої ринкової економіки, приєднання до міжнародних договорів, інтенсивна законотворчість, становлення нових правових інститутів кардинально змінюють структуру, специфіку, зміст такого динамічного явища як правові відносини. Їх характер і динаміка пов’язані з усіма зазначеними життєвими обставинами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами.
Доцільність наукової розробки проблем юридичних фактів в сфері правових відносин сучасного суспільства визначається тим, що юридичні факти займають провідне місце в механізмі правового регулювання. Їх головне значення у процесі правового регулювання – юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Адже саме юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин. Це потребує нових акцентів у підході до визначення як теоретико-методологічних основ юридичних фактів так і дослідження прикладних аспектів юридичних фактів в сучасній теорії права.
Посідаючи важливе місце в теорії права, проблеми юридичних фактів у механізмі правового регулювання, їх вибору і конкретизації, питання системності юридичних фактів, їх рольова функція у механізмі правового регулювання та інші належать до недостатньо вивчених питань юридичної науки. Це потребує проведення окремого і ґрунтовного дослідження ролі і місця юридичних фактів, особливо зважаючи на те, що врахування цього надзвичайно складного явища має пріоритетне значення для вирішення багатьох інших проблем правової науки і правовідносин.
Юридичні факти завжди були предметом наукового дослідження, але при їх розгляді оглядово висвітлювалися лише деякі аспекти юридичних фактів, переважно в галузевих науках. Поза увагою дослідників залишилися не тільки теоретичні проблеми, а й такі теоретико-прикладні аспекти дослідження, як питання системності юридичних фактів, їх рольова функція, порядок встановлення та фіксації тощо.
Загальнонауковий, теоретичний аналіз зазначених проблем юридичних фактів і їх місце в системі правовідносин сприятиме вирішенню багатьох питань по удосконаленню вітчизняного законодавства, допоможе визначити нові напрямки правотворчості, особливо з урахуванням ринкових відносин.
Теоретичною основою дослідження є загальні принципи гносеології та результати наукових пошуків представників вітчизняної та зарубіжної наукової правової думки. Чільне місце займають положення, які розроблено в працях із загальної теорії права та галузевих наук. Зокрема, вагомий внесок у вивченні проблеми юридичних фактів здійснили С. Алексєєв, Є. Аместитова, М. Антонович, М. Баглай, Л. Бойцова, А. Венгеров, Н. Вопленко, Г. Гаджиєв, О. Грищук, В. Денисов, П. Євграфов, В. Євинтов, М. Козюбра, В. Косович, М. Костицький, В. Лазарєв, О. Лукашук, В. Мармазов, П. Недбайло, С. Несмеянова, І. Панкевич, А. Піголкін, В. Погорілко, П. Пушкар, П. Рабінович, Н. Савчук, В. Сіренко, І. Сліденко, Д. Супрун, Ю. Тихомиров, Ю. Тодика, А. Толочко, В. Туманов, Т. Хабрієва (Насирова), О. Черданцев, М. Черкес, В. Шаповал, так і науковці зарубіжних країн А. Біштига, Е. Бредлі, Б. Білл, С. Варбриг, Р. Вайт, Д. Гом’єн, М. Дженіс, П. ван Діїк, Л. Зваак, Р. Кей, Р. Макдональд, Ф. Матчер, Х. Петцольт, Д. Харріс, Г. ван Хуф, Ф. Якобс та інші. Їх дослідження висвітлювали окремі аспекти проблеми: загальну характеристику юридичних фактів, їх класифікацію тощо.
У дореволюційний період теоретичні проблеми юридичних фактів знайшли відображення в наукових працях Б. Кістяківського, С. Муромцева, Г. Шершенєвича, Я. Брандербурського та інших.
Загальнотеоретичним питанням юридичних фактів приділялася увага у 60-80 роках такими науковцями як М. Александров, В. Горшеньєв, С. Братусь, С. Зівс, В. Казімирчук, В. Копейчиков, В. Кудрявцев, С. Кечек’ян, Є. Назаренко, А. Пашков, П. Недбайло, С. Йоффе, В. Щегорцов, О. Ушаков, Л. Явич та інші.
Сучасні наукові проблеми юридичних фактів висвітлені у межах галузевих юридичних наук здебільшого опосередковано при аналізі інших проблем, головним чином у підручниках для юридичних вузів та окремих наукових статтях М. Агаркова, А. Венгерова, О. Зайчука, В. Лазарева, О. Підопригора, В. Селіванова, Р. Халфіної, М. Цвіка, О. Черданцева та інші.
Зв’язки юридичних фактів з такими правовими явищами як правотворчість, правосвідомість, правова культура, правова система, право-реалізація, інтерес в праві, екологічне право тощо, аналізувалися у працях В. Авер’янова, В. Головченка, А. Зайця, Р. Калюжного, М. Козюбри, А. Колодія, О. Костенка, Є. Кубка, Н. Оніщенко, В. Опришка, М. Орзіха, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Тація, В. Тихого, Ю. Шемшученка, М. Цвіка, О. Ярмиша та інші.
Проте ці дослідження мають переважно галузевий або прикладний характер і не містять узагальнень загальнотеоретичного характеру.
Досліджуючи методологічні аспекти юридичних фактів в сфері правових відносин сучасного суспільства, автор зосередив увагу на працях названих авторів, їх висновках.
Отже, в цілому теоретичні дослідження значення юридичних фактів у сфері правових відносин сучасного суспільства мають фрагментарний характер, що обумовлює необхідність комплексного аналізу цього багатоаспектного явища. Особливо важливою є потреба у дослідженні значного кола питань, що стосуються теоретично-методологічних основ та прикладних аспектів юридичних фактів в теорії права.
Доробки науковців, які зумовлені послідовністю наукових розробок правовідносин та юридичних фактів і є основою наукових пошуків вирішення теоретико-прикладних проблем юридичних фактів в системі правовідносин, надав можливість переглянути існуючі погляди, врахувати нові напрями розвитку вітчизняної юридичної науки, визначити послідовність теоретичного аналізу юридичних фактів в системі сучасних правовідносин.
Системний аналіз доробку науковців став основою наукових пошуків вирішення теоретико-прикладних проблем юридичних фактів в системі правовідносин, надав можливість переглянути існуючі погляди, врахувати нові напрями розвитку вітчизняної юридичної науки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до програми наукової діяльності Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і є складовою комплексних наукових тем відділу теорії цього інституту: “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 01024001597), “Теоретико-методологічні проблеми законності” (номер державної реєстрації 01014002010).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз юридичних фактів в системі правовідносин як динамічного і складного правового явища.
Для досягнення цієї мети видавалось необхідним вирішити такі завдання:
дослідити зміст поняття “юридичні факти”, визначити їх види та можливості впливу на конкретні правовідносини;
проаналізувати й систематизувати основні загальнотеоретичні підходи до розуміння і сутності правовідносин, розкрити їх зв’язок з юридичними фактами;
з’ясувати місце юридичних фактів в механізмі правового регулювання та означити основні вимоги до юридичних фактів;
оцінити стан проблеми вибору, конкретизації, встановлення та закріплення юридичних фактів;
проаналізувати питання системності юридичних фактів і дати визначення цього феномену;
обґрунтувати суть рольової функції юридичних фактів у механізмі правового регулювання провідних галузей права.
Об’єктом дослідження є юридичні факти як явище правової дійсності в системі правовідносин.
Предметом дослідження – теоретико-правові основи та прикладні аспекти аналізу та систематизації юридичних фактів в сучасній теорії права.
Методи дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, автор застосував наступні методи:
філософський метод матеріалістичної діалектики (надав можливість визначити не лише особливості ознаки юридичних фактів, а і їх місце в системі правових понять);
історико-правовий (його використання дозволило розкрити генезис юридичних фактів та залежність їх від історичного етапу розвитку держави і суспільства);
логічний метод (його застосування дозволило отримати нове юридичне знання про природу та структуру юридичного факту як логічно завершеного поняття);
соціогенетичний метод (його застосування сприяло дослідженню проблеми дії юридичних фактів у практично-прикладному аспекті);
структурно-функціональний (за його допомогою визначені закономірності функціонування юридичних фактів, їх ціннісне значення та функціональний вплив на суспільство);
порівняльно-правовий метод (надав можливість визначити загальні та особливі ознаки таких понять як правовідносини та юридичний факт).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першою у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві спробою монографічного дослідження юридичних фактів в системі сучасних правовідносин.
Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора у дослідженні проблеми становлять наступні висновки, положення та рекомендації:
уточнення поняття і структури правових відносин, що виникають на підставі різних форм права (звичаєвого, природного, державного, прецедентного, договірного);
розширення наукових уявлень щодо подальшого розвитку поняття юридичного факту та класифікації юридичних фактів за складом, юридичними наслідками, тривалістю у часі, за відношенням до волі суб’єкта правовідносин;
виявлення спеціальних юридичних вимог до юридичних фактів як категорії загальної теорії права;
розкрито обставини і причини модифікації та адаптованості юридичних фактів в сучасних правовідносинах;
здійснена конкретизація змісту юридичних фактів залежно від галузевої приналежності. Доведено, що юридичних фактів поза галузевою приналежністю не існує, кожна з галузей права оперує власними, тільки їй притаманними, юридичними фактами;
доведено, що такі соціальні обставини як виробничий стаж, виробництво, потреба в житлі тощо, взагалі не можуть увійти в правове регулювання без встановлення юридичних фактів та без належної реєстрації і законного процедурно-процесуального оформлення;
уточнено процедурний механізм, встановлення і фіксації юридичних фактів на основі юридичної оцінки інформаційного процесу, зміст якої полягає в перетворенні розрізненої інформації про конкретні життєві обставини у систематизовану, що дозволяє дати їм правову оцінку (кваліфікацію). Преюдиційно встановлені факти не потребують доказування;
здійснено системний аналіз соціально-правових вимірів юридичних фактів як: багатоаспектного соціального явища; інструментарія, за допомогою якого виникають і регулюються правові відносини;
визначено поняття системності юридичних фактів.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки щодо поняття юридичних фактів, їх місце в системі правовідносин становить певний внесок у розвиток теорії права і можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень тематики.
Отримані дисертантом результати також можуть бути використані:
у подальших наукових дослідженнях (сформульовані здобувачем висновки можуть бути використані для наступних досліджень проблематики юридичних фактів як загальнотеоретичного спрямування, так і в галузевих юридичних науках);
у правозастосуванні та законотворчій діяльності (оскільки сформульовані у дисертації висновки щодо вимог до юридичних фактів, процедури їх вибору, встановлення, доказування, рольової функції у механізмі правового регулювання можуть ефективно використовуватися державними, передусім – судовими органами та громадянами);
у навчальній діяльності (результати дослідження можна застосовувати у процесі викладання в юридичних навчальних закладах дисциплін з загальної теорії держави і права та дисциплін галузевого спрямування (цивільного, трудового, адміністративного, конституційного тощо).
Апробація результатів дисертації проводилася на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м. Київ, 14 травня 2003 р.; тези опубліковані) та на міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів, Івано-Франківська область, 25 січня – 03 лютого 2004 р.; тези опубліковані).
Результати дослідження були опубліковані автором у п’яти статтях у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації відповідає її меті та завданням і складається з вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (191 найменування) на 13 сторінках. Загальний обсяг роботи викладено на 198 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації викладено основні результати дослідження, визначені теоретичні засади, що надали змогу обґрунтувати пропозиції та рекомендації які мають теоретичний і практичний характер:
1. Юридичні факти безпосередньо пов’язані з правом і правовими відносинами. Право існує у правовідносинах, оскільки це реальна форма буття права. Соціальне призначення правових відносин полягає в тому, щоб створювати суб'єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб'єктів. Правові відносини - це спосіб стабілізації і універсалізації коштовних, значущих для людей, суспільства, держави моделей (типів) взаємодії, здатних на основі правових норм привести до передбачуваних результатів.
Ознакою правових як інших суспільних відносин можна вважати і те, що вони встановлюються і реалізуються в ході взаємодії (чи протидії) сторін. У правових відносинах його сторони мають потребу один в одному, залежать один від одного і домагаються бажаного чи того, у чому вони зацікавлені.
2. Специфічні властивості правовідносин, що відрізняють їх від інших видів суспільних відносин, обумовлені їх зв’язком з юридичними фактами, правом і типом праворозуміння - уявленнями про право, яких дотримується той або інший дослідник. З точки зору юридичного позитивізму правовідношенням стає будь-яке суспільне відношення, яке визнане державою і захищене законом (нормативним актом), судовим або адміністративним прецедентом.
3. Юридичними фактами визнаються такі фактичні обставини, які стосуються суспільних відносин, впливають на їх розвиток. Юридичні факти - об'єкти уваги загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. Закономірно, що при цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві.
4. Функції юридичних фактів - це узагальнена характеристика їхньої ролі у механізмі правового регулювання. Правове регулювання - складна, багатопланова система, відповідно, неоднакові і функції, що виконують у ній юридичні факти. У залежності від зв'язку з елементами правової системи можна виділити основні і додаткові функції юридичних фактів.
Головним завданням юридичних фактів в правовому регулюванні – є забезпечення виникнення, зміни або припинення правових відносин. Отже юридичний факт породжує або правовиникнення, або правозмінення, або правоприпинення правових наслідків.
5. У теорії права однією з найбільш актуальних проблем є класифікація юридичних фактів. Узагальнюючі теоретичні доробки та враховуючи характер цього явища можна зробити висновок, що класифікація юридичних фактів залежить від джерела їх виникнення. Таким джерелом є воля людини та її діяльність. Під юридичними діями слід розуміти вольову поведінку людини, зовнішній прояв її волі та свідомості, що спрямовується нормами права у потрібному для суспільства напрямку. Юридичними фактами є не будь-які дії, а тільки ті, що мають суспільно значущий характер. Тобто у правове регулювання включаються лише ті дії, що зачіпають інтереси людей. До дій не відносяться почуття людини та її думки.
6. Юридичне значення можуть мати не тільки позитивні, але й так звані негативні факти (відсутність відносин службової підпорядкованості, родинного зв'язку, іншого зареєстрованого шлюбу тощо). Юридичними фактами є обставини, прямо чи опосередковано передбачені нормами права. Багато юридичних фактів вичерпно визначені в нормах права. Юридичні факти – це життєві обставини зафіксовані за встановленою законодавством процедурно-процесуальною формою.
7. Найважливішою вимогою до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість зв'язку факту із соціальною ситуацією, а з іншого, - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх "законодавчий вигляд", повинні поєднувати динамізм та стабільність.
8. Юридичні факти створюють перехід від загальної моделі поведінки суб'єктів, встановленої правовою нормою, до конкретної поведінки конкретних суб'єктів. У провідних галузях права вони виступають гарантією законності, що стримує громадян від порушення правових норм. Первинні юридичні факти породжують вторинні факти і певною мірою виконують регулятивну та правовстановлюючу функції.
9. При виборі юридичних фактів важливо враховувати механізм встановлення, фіксації і засвідчення юридичного факту. Якщо такого механізму немає, тобто незафіксованій соціальній обставині важко надати значення юридичного факту.
10. Юридичні факти, що закріплюються в нормах законодавства, повинні одержувати адекватне змістовне вираження і чітке термінологічне пояснення. Зміст факту - не нейтральний феномен стосовно мови, якою цей факт визначено. Залежно від системи понять і термінів, якими описуються факти, вони набувають певного забарвлення, здобувають чи втрачають юридичне значення. Є підстави визнати існування особливої мови, пов'язаної із закріпленням в нормах права юридичних фактів, - фактографічної мови. Її функція має полягати в тому, щоб максимально точно й однозначно відбити в нормах права фактичні обставини, використовуючи при цьому слова і терміни, які б однозначно розумілися всіма суб'єктами в процесі правореалізації. Узагальнення практики свідчить, що фактографічна мова українського законодавства не позбавлена полісемії (багатозначності термінів) та необґрунтованої синонімії (позначення одних понять різними термінами).
11. Юридичні факти у провідних галузях права - це ті механізми та явища реальної дійсності, що приводять норму даної галузі права до руху, викликають її застосування, перетворюючи суб'єкт права на суб'єкт конкретних правовідносин. Такі факти передбачені нормами Конституції України та галузевого права. До того часу, доки відповідні факти не виникли, правовідносини також не виникають, а лише припускаються.
12. Системність юридичних фактів означає пряму залежність їх від характеру правовідносин, процесу правотворчої діяльності органів державної влади, правозастосовчої практики. Об'єктивні обставини дійсності вимагають надання процесу встановлення, фіксації та доведення юридичних фактів системного характеру, тобто цей процес має базуватися не на основі суто умоглядових висновків, а на системному аналізі правових відносин та динаміки процесів життєдіяльності людини, що породжують юридичні факти. Еволюційні процеси системи, їх характер, взаємозв'язок з оточуючим середовищем поза синтезом досліджувати неможливо, оскільки ідея синтезу закладена у самій сутності поняття системності юридичних фактів.
13. У теорії права, як і в галузевих науках, немає загального і уніфікованого поняття системності юридичних фактів. Цей феномен характеризується наступними ознаками: системності юридичних фактів притаманні два типи цілісності (відповідно до двох форм її руху: еволюційний і функціональний); будь-яка система юридичних фактів (як і окремо взятий юридичний факт) може бути охарактеризована, описана наступною мінімальною сукупністю ознак: концептуальною, функціональною, структурною і технологічною; між цими сторонами існує об'єктивний логічний зв'язок, вони взаємопов'язані і співвідносяться між собою; детермінізм зазначених ознак системності юридичних фактів полягає в основі першого типу цілісності — еволюціонуючого; внутрішньою причиною, джерелом еволюції юридичних фактів є суперечності між їх об'єктивно необхідними потребами та об'єктивними інтересами і реальними можливостями їх задоволення.
14. Проблему системності юридичних фактів можна розглядати як: соціально-правову об'єктивність; інструментарій, за допомогою якого виникають і регулюються правові відносини; результат людської діяльності, який перетворюється в соціальні норми; засіб, за допомогою якого людина перетворює своє життя, задовольняє життєві потреби та інтереси; багатоаспектне соціальне явище, юридичні факти за своєю функціонально-цільовою та структурною ознакою мають належати до суттєвих чинників суспільного життя.
15. Судовому розгляду підлягають усі справи про встановлення юридичних фактів, засвідчити які відповідними документами неможливо внаслідок відсутності спеціального порядку реєстрації, внаслідок того, що оформлення не було здійснене своєчасно з поважних причин: при неможливості поновити втрачені або знищені документи; при неможливості виправити помилки або неточності, що є в документах. Винятком можуть бути випадки, коли законом прямо передбачено інший порядок встановлення таких фактів.
16. Практична значущість аналізу ролі юридичних фактів полягає в тому, що саме вони пов'язують право з соціальними реаліями, правовими відносинами, дозволяють відобразити в правовій сфері або виключити з неї відповідні події або обставини. Суб’єктивні права громадян можуть виникати лише за наявності юридичних фактів, з якими норми права пов’язують існування цих прав, і навпаки, суб'єктивні права не можуть виникати за відсутності таких фактів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Неволин К.А. “Энциклопедия законоведения”. Антологія української юридичної думки. В 6-ти – т.1 / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2002. – С. 112-113.
2. Алаіс С.І. Проблеми праворозуміння в основних школах права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2003. – 21 с.
3. Варьяс М.Ю. Правопонимание: опыт интегративного подхода. – М., Юрид. лит. 1999. – 215 с.
4. Харт Х.Л.А. Концепція права: Пер. з англ. Н. Комарова. – Наукове видання. – К.: Сфера, 1998. – 238 с.
5. Фуллер Лон. Л. Анатомія права: Пер. з англ. Н. Комарова. – Наукове видання. – К.: Сфера, 1999. – 208 с.
6. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
7. Колизионное право: Учебное и научно-практическое пособие / Ю.А. Тихомиров. – М.: Изд-во “Мысль”, 2000. – 299 с.
8. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999. – 268 с.
9. Головченко В.В. Право в житті людини. – К.: Оріяни, 2005. –
336 с.
10. Головченко В.В. Норми “тіньового права” як антипод законності // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 64–65.
11. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наукова думка, 1979. – 206 с.
12. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М., 1977. –
255 с.
13. Нерсесянц В.С. Право и закон: из истории правовых учений. – М., 1983. – 366 с.
14. Явич Л.С. Сущность права: социально-философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 207 с.
15. Фридман Л. Введение в американское право. – М., 1993. – 306 с.
16. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Наука, 1981. – Т.1. – 482 с.
17. Алексеев С.С. Теория права: В 2 т. – Т.1. М., 1995.– 591 с.
18. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: Наука, 1997. –
264 с.
19. Нерсесянц В.С. Право: многообразие определений и единство понятия // Сов. гос-во и право. – 1983. – № 10. – С. 29-34.
20. Кедров Б.М. Единство диалектики, логики и теории познания. – М.: Изд-во “Наука”, 1963. – 274 с.
21. Рабінович П.М. Право сучасної України: тенденції та суперечності розвитку // Правова система України: теорія і практика. – Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (7–8 жовтня 1993 р.). – К., 1993. – С. 36-40.
22. Нерсесянц В.С. Право и закон: из истории правовых учений. – М.: Наука, 1983. – 366 с.
23. Нерсесянц В.С. Право и закон: их различение и соотношение // Вопр.философии. – 1988. – № 5. – С. 34-36.
24. Нерсесянц В.С. Наш путь к праву: от социализма к цивилизму. – М.: Изд. группа ИНФРА, 1992. – 352 с.
25. Нерсесянц В.С. Философия права.– М.: НОРМА, 1997. –
652 с.
26 Нерсесянц В.С. Право – математика свободы: опыт прошлого и перспективы. – М.: НОРМА, 1996. – 242 с.
27. Байтин М.И. О современном нормативном понимании права // Журнал российского права. – 1999.– № 1. – С. 21-25.
28. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ. 1981. – 81 с.
29. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”. 2002. – 724 с.
30. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ. ред. Е.Б. Кубко. – К., 1997. – 190 с.
31. Пиголкин А.С. Правовые отношения // Общая теория права. – М., 1995. – 383 с.
32. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення / Під заг. ред. В.Ф. Сіренко. – К., 1997. – 170 с.
33. Вишняк М.В. Личность в праве. – М., 1917. – 130 с.
34. Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування // Право України. – 1998. – № 3. – С. 14-17.
35. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Изд-во “Мысль” 1990. – 635 с.
36. Скакун О.Ф. Правоотношение. Юридические факты // Теория права и государства. – Х., 1997. – 338 c.
37. Керимов Д.А. Социология и правоведение // Государство и право. – 1999. – № 8. – С. 39-43.
38. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1999. – 520 с.
39. Комаров С.А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. – М.: Юрайт, 1968. – 408 с.
40. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Юрид. литература, 1972. – 472 с.
41. Котюк В.О. Теорія права. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
42. Загальна теорія держави і права / Під заг. ред. В.В.Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 378 с.
43. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави // Посібник для студентів спеціальності “Правознавство”. Видання 2-е, зі змінами й доповненнями. – К., 1994. – 235 с.
44. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: навч. посібник. Вид.3-є, зі змінами й доповненнями. – К.: ІСДО, 1995. – 372 с.
45.Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. Щорічник наук. праць. – Вип.9. – К., 1998. – С. 32-39.
46.Дюркгейм Э. Самоубийство. – Гл.ІІІ. – М., 1994. – 402 с.
47. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М., 1995. – 408 с.
48. Гайворонская Я.В., Самусенко Т.М. Теория государства и права. – Владивосток, 2001. – 316 с.
49. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. – К., 1997. – 463 с.
50. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харків, 2001. – 656 с.
51. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
52. Теория государства и права / Под ред. А.Б. Венгерова. – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
53. Малкей М. Наука и социология знания. – М.: Прогресс, 1983. – 282 с.
54. Мартынович О.Ф. Факт науки и его детерминация (философско-методологический аспект). – Саратов, 1983. – 147 с.
55. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 398 с.
56. Аюева Е.И. Некоторые аспекты категории юридического факта. – Изд-во вузов / Правоведение. – 1985. – № 4. – С. 63-68.
57. Кузьмин В.Ф. Объективное и субъективное (анализ процесса познания). – М.: Наука, 1976. – 216 с.
58. Дьяков В.А. Методология истории в прошлом и настоящем. – М.: Мысль, 1974. – 343 с.
59. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – 511 с.
60. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права (теоретические вопросы). – Свердловск: Средне-Уральское книжное изд-во, 1973. – 60 с.
61. Словарь терминов по теории государства и права / Под общ. ред. Панова Н.И. – Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1997. – 218 с.
62. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Вып.2. – Свердловск, 1964. – 320 с.
63. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 378 с.
64. Морандьер Л. Жюллио де ла. Гражданское право франции. – М., 1958. – 212 с.
65. Maiorka K. Fatto giuridico – fattispecie. – Novissimo digesto Italiano, Diretto da Antonio Asara e Ernesto Eula. Vol.7.P.217.
66. Paralegal's Encyclopedic Dictionary. N.Y., Prentice-Hall, 1979. P.237.
67. Алексеев С.С. Общая теория права. – Т.2. – М., 1982. – 410 с.
68. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. – Свердловск, 1989. – 355 с.
69. Тарасова В.А. Юридические факты в области социального обеспечения. – М.: Изд-во моск. универ., - 1974. – 107 с.
70. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит-ра, - 1974. – 352 с.
71. Ярков В.В. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права. – Екатеринбург, 1992. – 316 с.
72. Солодовник Л. Способи фіксації юридичних фактів у трудовому праві // Право України. – 2002. – № 5. – С. 84–89.
73. Твердохліб В.М. Юридичні факти в цивільному процесуальному праві // Проблеми законності. – Х., 2002. – Вип.54. – С. 59–64.
74. Проблема класифікації юридичних фактів в сучасній теорії права // Право України. – 2003. – № 7. – С. 29-34.
75. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М., 1998. – 416 с.
76. Спиридонов И.И. Теория государства и права. – М., 1996. – 388 с.
77. Теория государства и права / Отв. ред. М.Н. Марченко. – М., 1987. – 431 с.
78. Общая теория права / Отв. ред. А.С. Пиголкин. – 285 с.
79. Теория государства и права / Отв. ред. А.И.Денисов. – М., 1980. – 348 с.
80. Харитонов Є. Юридичні факти як категорія приватного та публічного права / Є.Харитонов, О.Харитонова // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіон. наук.-практ. конф. (13–14 лютого 2003 р.). – 2003. – С. 51–57.
81. Костюков А.Н. Юридические факты в муниципальном праве // Журнал российского права. – 2003. – № 4. – С. 53–61.
82. Толстой Ю.К. К теории правоотношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 182 с.
83. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Курс лекций, вып.ІІ. – М., 1999. – 176 с.
84. Пилипенко П.Ф. Визначення та класифікації юридичних фактів за трудовим правом. // Ерліхівський збірник. Вип.3. – Чернівці, 2002. – С. 49-54.
85. Черданцев Л.Ф. Теория государства и права. Курс лекций. – Екатеринбург, 1996. – 214 с.
86. Коваленко А.И. Общая теория государства и права. – М.: ТЕИС, 1996. – 115 с.
87. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – Саратов, 1995. – 418 с.
88. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. – 2005. – № 7. – С. 109 - 112.
89. Староверова О.В. Функции юридических фактов и их особенности в налоговом праве. – Закон и право. – М., 2002. – № 7. – С. 45-49.
90. Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования. – Саратов, 1980. – 115 с.
91. Бомсьев В.П., Фролов Е.А. Уголовно-правовые и процессуальные правоотношения // Советское государство и право. – 1974. – № 1. – С. 86-90.
92. Синюков В.Н. Функции юридических фактов // Вопросы теории государства и права. – Саратов, 1988. – 318 с.
93. Комаров С.А. Юридические факты. Общая теория государства и права. – М., 1995. – 350 с.
94. Лазарев В.В. Проблемы в праве и пути их устранения. – М.:Юрид. лит., 1974. – С. 72.
95. Ціппеліус Р. Юридична методологія. – К.:Видавництво “Реферат” 2003. – 176 с.
96. Тихомиров Ю.А. Договор как регулятор общественных отношений. – Правоведение. – 1990. – № 5. – С. 25-29.
97. Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002, справа № 1-17/2002 // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. - №2. – С.4-6.
98. Вюртембергер Т. Останні тенденції у сфері юридичної методології. // Український правовий часопис. – 2004, №7 – С. 3-11.
99. Дукельский А.Д. Судебное установление юридических фактов. – К., 1970. – 194 с.
100. Сташків Б.І. Юридичні факти в праві соціального забезпечення: Автореф.дис. … канд.юрид.наук: 12.00.05 / Київськ. нац. ун-т – К., 1997. – 19 с.
101. Матюхин А.А. Нормативные условия осуществления норм советского права. – Серия "Право" // Вестник МГУ. – 1982. – № 6. – С. 65-69.
102. Сташків Б.І. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному забезпеченні // Право України. – 1998. – № 1. – С. 113-116.
103. Иванова З.Д. Юридические факты и возникновение субъективных прав граждан // Советское государство и право. – 1980. – № 2. – С. 35–38.
104. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М., 1995. – 317 с.
105. Сташків Б.І. Деякі аспекти проблеми юридичних фактів у теорії права // Проблеми права: науково-практичний збірник. Вип. 1. – Чернігів: "Юрист", 1997. – С. 3-6.
106. Деякі питання щодо вибору і конкретизації юридичних фактів // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – Вип. 16. – С. 577 - 583.
107. Карась И.З. Юридические факты и доказательства в информационных правоотношениях // Сов. госуд. и право, 1987. – № 12. – С. 86-92.
108. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. – К., 1906. – 442 с.
109. Новий тлумачний словник української мови. У 4-х т. – Т.4. – К.: Аконіт, 1999. – 667 с.
110. Пилипенко П.Д. Визначення та класифікації юридичних фактів за трудовим правом. – Львів: Ерліхівський збірник. Вип. 3. – 2002. – С. 45-49.
111. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 386 с.
112. Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 року. // Урядовий кур'єр. – 2000. – № 5, 13 січня.
113. Єрьоменко В.В. Підстави виникнення трудових правовідносин: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харків, 1998. - 207 с.
114. Солодовник Л. Юридичні факти – підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. – 2000. – № 1. – С. 59–63.
115. Рыбакова И.И. Установление фактов, имеющих юридическое значение для пенсионного обеспечения: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Харк. нац ун-т. – М., 1972 – 21 с.
116. Тарасова В.А. Юридические факты в области пенсионного обеспечения. – М.: Изд-во Моск. ун-та. - 1974 – 107 с.
117. Зайкин А.Д. Правоотношения по пенсионному обеспечению. – М., 1974 – 213 с.
118. Сташків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному забезпеченні // Право України. – 1998. – № 1. – С. 114-118.
119. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. – М.: Госюриздат, 1954. – 248 с.
120. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск, 1967. – 311 с.
121. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958. – 218 с.
122. Комиссаров К.И. Правоприменительная деятельность суда в гражданском процессе // Сов. гос. и право. – 1971. – № 3. – С. 71-74.
123. Оридорога М.Т. Брачные правоотношения. – М.: Госюриздат, 1971. – 66 с.
124. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М.: Юрид. лит. 1987. – 304 с.
125. Фогель Я.М. Правоотношения по социальному обеспечению // Учеб. пособ. "Советское право социального обеспечения". – М.: Юрид. лит., 1989. – 392 с.
126. Зейдер Н.Б. Гражданско-процессуальные правоотношения. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 213 с.
127. Чечот Д.М. Участники гражданского процесса. – М., Госюриздат, 1960. – 190 с.
128. Гурвич М.А. Гражданско-процессуальные правоотношения и процессуальные действия // Труды ВЮЗИ. – М.: РИО ВЮЗИ, 1965. – Т.3. – С. 62-112.
129. Курс советского гражданского процессуального права / Под ред. Мельникова А.А. – М.: Наука, 1969. – Т.1. – 464 с.
130. Ярков В.В. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права. – Екатеринбург: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1990. – 178 с.
131. Ринг М.П. К вопросу о гражданском процессуальном отношении // Учен. зап. ВЮЗИ. – М.: РИО ВЮЗИ, 1969. – Вып.16. – С. 47–59.
132. Щеглов В.Н. Гражданские процессуальные отношения. – М.: Юрид. лит., 1966. – 168 с.
133. Чечина Н.А. Гражданские процессуальные отношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1962. – 248 с.
134. Козлов А.Ф. Гражданские процессуальные права и обязанности суда первой инстанции и процессуальные юридические факты: Сб. учен. тр. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1968. – Вып.8. – С. 310–362.
135. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – Ірпінь, 2001. – 1314 с.
136. Цивільне процесуальне право України / Під ред. В.В. Комарова. – Харків, 1999. – 316 с.
137. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків: Фірма "Консум", 1997. – 495 с.
138. Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1986. – № 3. – С. 19–25.
139. Треушников М.К. Доказательства и доказывание в советском гражданском процессе. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 160 с.
140. Папкова О.А. Судебное доказывание и усмотрение суда в гражданском процессе. – Государство и право, 2000. – № 2. – С. 30–35.
141. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України” від 2 лютого 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 27. – Ст. 30.
142. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України” від 2 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1997. - № 27. – Ст. 15.
143. Каллистратова Р.Ф. Установление юридических фактов судом. – М., 1960. – 214 с.
144. Трубников П.Я. Судебное рассмотрение дел об установлении фактов, имеющих юридическое значение. – Сов. гос. и право, 1985. – № 12. – С. 106–111.
145. Шабалин В.Е. Понятие и сущность документальной фиксации доказательств. – Вестник МГУ, 1974. – № 5. – С. 85–89.
146. Каллистратова Р.Ф. Установление юридических фактов судом в порядке особого производства. – М.: Госюриздат, 1958. – 119 с.
147. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств (краткий очерк). – М.: Госюриздат, 1960. – 176 с.
148. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. – М., 1966. – 212 с.
149. Крючков Г.К. Судебное установление юридических фактов. – М.: Госюриздат, 1956. – 104 с.
150. Курылев С.В. Установление истины в правосудии: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01 / – М., 1997. – 21 с.
151. Ванеева Л.А. Судебное познание в гражданском процессе. – Владивосток, 1998. – 317 с.
152. Н. Кутовая. Почти полтора года 48-летний Михаил Колотурский добивался в судах, чтобы его признали … живым человеком. // Факты, 2003, 29 мая.
153. Лившиц Р.З. Теория права. – М.: БЕК. 1999. – 157 с.
154. Баринов О.В. Понятие и функции юридических фактов в трудовом праве // Правоведение. – 1986. – № 5. – С. 76-80.
155. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М., 1984. – 216 с.
156. Кузьмина Т.М. Советское право социального обеспечения. – Саратов, 1982. – 193 с.
157. Мироненко Н., Штефан О. Щодо питання про захист інтелектуальної власності за законодавством України // Українське комерційне право. – К., 2001. – № 1. – С. 38–42.
158. Энциклопедический словарь. – М., 1984. – 1209 с.
159. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: Ірпінь, 2003. – 1126 с.
160. Маркс К. и Энгельс Ф. Соч. Т.І. – 1955. – 826 с.
161. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – Монографія. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 724 с.
162. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
163. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 436 с.
164. Крюков В.И. Функционально-структурные аспекты исследования социальных систем // Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1998. – 463 с.
165. Кубко Е.Б. Современные концепции организационного развития социальных систем // Введение в теорию государственно-правововой организации социальных систем. – К.: Юринком, 1999 – 508 с.
166. Бедняков Д.И. Непроцесуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
167. Белкин Р.С. Курс криминалистики. Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1958. – 245 с.
168. Михеєнко М.М., Молдаван В.В. Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. – К.: Либідь, 1993. – 431 с.
169. Салтєвский М. Ще раз про поняття доказів у проекті КПК України // Право України. – 2000. - №11. – С. 64 – 66.
170. Норбер Винер Кибернетика и общество. – М.: 1958. – 448 с.
171. Кузмічов В.С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів. – К.: НАВСУ НВТ “Правник” 2000. – 450 с.
172. Белкин Р.С. Курс криминалистики. Т. 2. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 342 с.
173. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення криміналістично-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України. – К.: Наукова думка. – 2002. – 405 с.
174. Ломов Б.Ф. Методологічні і теоретичні проблеми психології. – М., 1984. – 412 с.
175. Толстой Л.Н. Дневник 1898 г. // Полн.собр.соч. – М., 1953. – Т.53. – 644 с.
176. Кистяковский Б.А. Государственное право (общее и русское). Философия и социология права. – СПб., 1909. – 541 с.
177. Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремленных системах. – М.: Прогресс 1974. – 325 с.
178. Шаповал В.М. Теоретичні поняття “Система законів” і “Система права”// Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства ВР України. 1999. – С. 143-145.
179. Головченко В.В. Міжнаціональні відносини як фактор правової акультурації та конвергенції ідей.// Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції 22-23 листопада 1996 року. – К., 1997 – С. 101-104.
180. Карбонье Ж. Юридическая социология: Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1986. – 242 с.
181. Корнієнко М. І. Муніципальне право України. Навч. посіб. – К.: Алеута, 2005. – 345 с.
182. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право: опорні конспекти. – К.: Юмана, 1996. – 419 с.
183. Основнин В.С. Советские государственно-правовые отношения. – М., 1965. – 302 с.
184. Щетинин Б.В. Проблемы теории государственного права. – М.: Юрид. лит, 1969. – 199 с.
185. Коток В.Ф. О предмете советского государственного права. – М., 1979. – 249 с.
186. Иванова З.Д. Основания возникновения правоотношений по советскому праву. – М., 1951. – 316 с.
187. Пилипенко П.Д. Юридичні факти в трудовому праві / Мат. І-ї наук. регіон. конф. "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні". – Львів, 1995. – С. 73-77.
188. Баринов О.В. Юридические факты в советском трудовом праве: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – Л., 1980. – 198 с.
189. Матюхин А.А. Нормативные условия осуществления норм советского права // Вестник МГУ. Серия "Право", 1982. – № 6. – С. 65-69.
190. Гейхман В.Л. Сложные фактические составы как основания возникновения трудовых правоотношений: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1970. – 208 с.
191. Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования. – Саратов, 1980. – 318 с.