Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОНТОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОГО КОНФЛІКТУ 14
1.1. Взаємозалежність права і соціальної конфліктності: історико-антропологічний аспект 14
1.2. Онтологічна сутність конфлікту. Природа юридичного
конфлікту: феноменологічний дискурс 27
1.3. Аналіз структурно-функціональної композиції юридичного
конфлікту та його динаміки 44
1.4. Правові засоби та механізми ефективного управління
соціальною конфліктністю 77
ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ 92
РОЗДІЛ 2. ГНОСЕОЛОГІЯ І ПРАКСЕОЛОГІЯ КОНФЛІКТІВ
ПРАВОВОЇ СФЕРИ 95
2.1. Філософсько-правові підстави типологій і класифікацій
соціально-правових конфліктів 95
2.2. Аналіз конфліктів державно-правової сфери в контексті
праксеологічного підходу 117
2.3. Юридичні конфлікти виробничої сфери як об’єкт наукової
рефлексії в парадигмі правової конфліктології 141
2.4. Проблеми конфліктності процесуальних відносин
у юридичній практиці 167
ВИСНОВКИ ДО П РОЗДІЛУ 190
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 198

ВСТУП
Актуальність теми. Виникнення та розвиток права первинно пов’язані з визріванням і конкуренцією численних та різноманітних соціальних інтересів і потреб, в тому числі, з прагненням соціуму, індивідів до справедливості, гармонії та стабільності, до зменшення соціальної напруги і суперечок. Владно-примусовий характер права розкриває специфіку його соціального призначення як особливого державного регулятора суспільних зносин будь-якого характеру (як стабільних, конструктивних, так і конфліктних, руйнівних). Забезпечуючи ці функції, норми права не завжди мають мирний, збалансований і безконфліктний характер, тому вони санкціонуються державою у чітко визначеній формі й охороняються від порушень заходами державного примусу, поряд з вихованням і переконанням.
Теоретична і праксеологічна значущість наукового аналізу соціальних конфліктів і протиріч, дослідження ролі об’єктивних і суб’єктивних факторів, що їх спричиняють, зокрема в Україні, зумовлена наявність в її просторі потенційно конфліктогенних проблем – політичних, правових, соціальних, економічних, культурних, мовних, конфесійних та ін. Конфлікт, без сумніву – явище соціальне, яке діалектично породжується природою суспільного життя та виявляє суперечливі сторони соціальних зв’язків між людьми. Безліч конфліктних ситуацій виникає й протікає безпосередньо у правовій сфері українського суспільства; вони породжуються власне юридичними ситуаціями і тому мають бути розв’язані у юридичний спосіб. Зрозуміло, це конфлікти правового або суто юридичного характеру, адже з початку і до закінчення вони пронизані правовими зв’язками (правовідносинами) між опонентами. Водночас, чимало соціально-правових конфліктів починаються в інших галузях життя – економіці, політиці, культурі, освіті, релігії тощо – і лише поступово набувають юридичного характеру або містять окремі правові компоненти. Нарешті, у ході проведення в суверенній Україні правової, адміністративної, конституційної та інших реформ (з метою інтеграції у демократичний європейський правовий простір) і суттєвої перебудови юридичної практики сформувалися й актуалізувалися нові суперечності та колізії, що насичують конфліктністю сферу правотворення і правозастосування.
Всі ці обставин не тільки визначають актуальність даної роботи, а й формують гносеологічну ситуацію та раціональну потребу наукового розвитку досліджень теоретико-прикладного характеру в галузі правової конфліктології. Мова йде про необхідність філософсько-правової рефлексії стосовно феномену юридичного конфлікту, а також дослідження, логічне й теоретичне впорядкування більш широкого спектру проблем, таких як конфлікт і право, колізії в праві як джерело юридичних конфліктів, систематизація різновидів правових конфліктів та їх специфіка, напр., особливості динаміки розвитку та кола учасників, правові механізми попередження і розв’язання юридичних конфліктів тощо.
Висвітлюючи теоретичні засади дисертаційного дослідження, зазначимо: концептуальними основами наукового аналізу проблем сутності та особливостей розвитку юридичного конфлікту як феномену правової дійсності стали філософсько-правова концепція правової реальності та соціолого-правова теорія конфлікту, розвиток якої здійснювався у конфліктологічній парадигмі.
Питання щодо специфіки правової реальності та онтологічної структури права, одним із елементів якої є правовий конфлікт, виступає головним питанням правової онтології.
Нам імпонує підхід С.І. Максимова, утілений для обґрунтування концепції правової реальності: застосування принципу методологічного плюралізму дозволило йому розкрити не тільки статику, але й динаміку правової реальності як процес багатогранного становлення права і його теоретичного відтворення в абстрактних і більш конкретних філософсько-правових категоріях. Провідну роль в обґрунтуванні цієї концепції відіграє також принцип протиріччя, що сприяв здійсненню аналізу права як автономної системи, джерелом саморозвитку якої виступають саме суперечності правової реальності. Одним із рівнів правової реальності С.І. Максимов називає “світ взаємодії між соціальними суб’єктами: правове життя”[123, с.143-190]. На нашу думку, саме на цьому рівні й відбувається фактична реалізація конфліктних правовідносин, відповідно ж, має йти теоретичне абстрагування й наукове осмислення цих явищ. Головною якістю суб’єкта права, як відомо, є здатність логічного визнання норми (як ідеї права) і спроможність її психічно-вольового визнання чи невизнання. В останньому випадку як раз і виникає конфлікт суб’єкта і правової норми.
Конфлікти як одна з природних сторін соціального життя і специфічної взаємодії людей завжди притягали увагу дослідників, так поступово формувалась конфліктологічна парадигма. У західній соціально-філософській думці ХХ ст. склалися три основні доктрини соціального пізнання – парадигма згоди, плюралізму і, врешті, парадигма конфлікту. Соціологічна традиція здавна вивчала генетичний зв’язок походження конфліктів з особливостями природи людини та характеру суспільства. Предметом досліджень вчених на протязі багатьох століть було вивчення суперечностей у природі, суспільстві та мисленні, зіткнення протилежних цінностей та мотивацій людей, боротьба між індивідами, соціальними групами, державами.
Тлумачення конфліктологічної парадигми орієнтувало дослідників на виявлення та пояснення суперечностей і конфліктів у тканині суспільних відносин. В цьому процесі сформувалися дві протилежні аналітичні тенденції, з аксіологічної точки зору, це означало укорінення двох конкуруючих тенденцій щодо ціннісного трактування конфлікту. Перша – позиція структурного функціоналізму і теорії “людських стосунків”, згідно якої конфлікти мають випадковий і тимчасовий характер, а відтак, скоріше являють собою дисфункцій, патологію соціальної системи (Т. Парсонс, Е. Мейо). Інший підхід – неомарксистський, діалектичний, вважає конфлікти природним, закономірним і корисним для суспільства явищем (Р.Дарендорф, Г. Зіммель, А. Турен т.і.); аналіз конфліктних протиріч тут передусім пов’язаний з антагонізмами у суспільстві та змінами в соціальній структурі (т.зв. структуралістська діалектика).
Т. Парсонс, зокрема, пропонує вивчати конфлікти з позицій цілей суспільної інтеграції, тому конфлікт трактувався ним як соціальна аномалія; а деякі його послідовники асоціюють конфлікт тільки з агресією, небезпеками, спорами, ворожнечею тощо. З цих поглядів розвинулась думка, що конфлікт фактично є небажаним явищем і його слід уникати, а якщо він виник, то його належить негайно усувати.
Проте, згідно іншої позиції, конфлікт завжди відбиває прагнення і почуття індивідів, соціальних груп, які вступають у боротьбу керуючись певними цілями. Так, Д. Майєрс стверджує, що “взаємовідносини або організації, в яких відсутні конфлікти, вочевидь приречені на вгасання. Конфлікти породжують відповідальність, рішучість і небайдужість” [122, с.632]. Саме конфлікт допомагає подолати консерватизм суспільної системи і відкрити шлях інноваціям (Н. Смелзер). Відомі дослідниці Х. Корнеліус і Ш. Фейр у свою чергу підкреслюють, що “конфлікти можуть послужити стимулом до змін і поштовхом до прогресу”, вони здатні надати нові можливості для поширення знань про себе і про інших.
Сучасний розвиток науки свідчить і про певний ступінь наукового опрацювання проблем правової конфліктології. З сер. 90-х рр. ХХ ст. вони стали предметом фундаментальних розробок вітчизняних учених різного фаху – правознавців, соціологів, політологів і психологів, що визначило міжгалузевий і креативний характер цих досліджень. Теоретичний синтез конфліктологічних проблем з положеннями і методами юридичної науки, зокрема філософії права, виявив чітку тенденцію наукової розбудови: правова конфліктологія, започаткована як спеціальна теорія конфліктологічної науки, все більш отримує перспективи зайняти належне місце в структурі юридичної доктрини.
Інтенсивний розвиток нового міждисциплінарний напрямку (як юридичної конфліктології) розпочали російські правознавці; науковий колектив під керівництвом голови Центру конфліктологічних досліджень Інституту держави та права, віце-президента РАН, академіка В.М. Кудрявцева провів комплексне дослідження, де юридичний конфлікт уперше виступав предметом наукового аналізу, розглядались його сфери, механізми і процедури розв’язання. Окремо слід відзначити дослідження російських правознавців щодо природи і погоджувального потенціалу юридичного консенсусу як демократичного правового принципу [120].
У філософсько-правовій парадигмі українські науковці М.І. Панов і Л.М.Герасіна досліджують гносеологічні, феноменологічні та праксеологічні проблеми правової конфліктології, інтерпретуючи її предмет як “проблеми конфлікту в правовій галузі”; або більш конкретно — проблеми конфліктної взаємодії між суб’єктами правовідносин [100]. З’ясовуючи питання про специфіку об’єкта правової конфліктології харківські вчені стверджують, що у широкому сенсі об’єктом виступає, вся сфера правовідносин, в якій постійно зіштовхуються протилежні (чи суперницькі) інтереси суб’єктів права; а у вузькому – ним постає феномен правового чи юридичного конфлікту, що має специфічні джерела, особливу структуру, динаміку і механізми.
В контексті розвитку конфліктологічних проблем слід відзначити праці Ю.Тихомирова, зокрема, монографію “Юридична колізія” (М., 1994) і роботу В.Толстих “Колізійне регулювання у міжнародному приватному праві” (М., 2002), де розкривається сутність, природа, джерела правових колізій і засоби їх подолання, специфіка застосування колізійного права. Зрештою, різноманітне коло конкретних питань правової конфліктології в аспекті деонтологічного, соціолого-правового, психологічного і праксеологічного аналізу висвітлюється в інших роботах вітчизняних авторів – С.Алімова, Г.Антонова-Романовського, Л.Волошиної, О.Баєва, О.Бандурки, В.Друзя, Б.Водолазького, Н.Грішиної, М.Гутермана, Д.Зеркіна, В.Кожевникова, Н.Крогіус, В.Кудрявцева, С.Кудрявцева, Г.Ложкіна, Н.Повякель, М.Панова, Л.Герасіної, В.Тація, Ю.Тодики, Т. Соловйової, Н.Монохіної, О. Ставицької, М.Філімонова та ін.
Проте, не дивлячись на певний рівень наукового теоретизування в галузі правової конфліктології, налаштований на вивчення соціальних джерел, чинників соціально-правової конфліктності, особливостей її динаміки, на опанування та удосконалення засобів упередження та розв’язання правових конфліктів, слід відзначити, що побудова цілісної філософсько-правової концепції юридичного конфлікту як феномену правової дійсності поки залишалась у перспективі гносеологічного аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає науковому напрямку “Основи духовного життя українського суспільства та розвиток особистості”, який розробляє кафедра соціології та політології Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми “Соціально-філософські й культурологічні проблеми духовного життя суспільства” (реєстраційний номер 0186.0.070870).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є філософсько-правове (теоретичне і праксеологічне) осмислення природи й форм юридичних конфліктів у галузі правореалізації та правозастосування з урахуванням сукупності їх спільних рис та специфічних проявів. Вирішенню поставленої мети були підпорядковані наступні дослідницькі завдання:
 висвітлити проблему взаємозалежності права і соціальної конфліктності у парадигмах філософсько-правової онтології, формаційного, цивілізаційного, соціокультурного, антропологічного та праксеологічного підходів;
 розкрити шляхом феноменологічного аналізу природу юридичного конфлікту як форми правового конфлікту; визначити його атрибутивні риси, структурні компоненти і специфічні функції;
 узагальнити систему правових засобів та механізмів управління соціальною конфліктністю та кваліфікувати ступінь їх примирювальної ефективності;
 здійснити за критеріями філософсько-правового дискурсу типологію конфліктів, що відбуваються у галузі правореалізації та правозастосування;
 проаналізувати специфіку виникнення, структури, механізмів протікання і розв’язання юридичних конфліктів (державно-правового, трудового, адміністративно-правового, корпоративного і процесуального), що відбуваються у різних сферах правовідносин.
Об’єктом дослідження є конфліктні правовідносини, що створюють феномен юридичного конфлікту в просторі правової дійсності.
Предметом дослідження виступають сутність, структура й функції, соціальні чинники та механізми юридичного конфлікту, а також форми його утілення в правовій реальності.
Методологія дослідження. Істотні філософсько-методологічні підвалини для вивчення такого феномену як юридичний конфлікт склали феноменологія Е.Гуссерля, онтологічний підхід М. Гайдеггера, філософія комунікативного дискурсу Ю. Габермаса та метод філософсько-правової антропології.
Вчення Едмунда Гуссерля про феномени виходить з того, що всі природні та соціальні світи, уявлення й теорії не повинні сприйматися як безсумнівні; в іншому випадку відбувається відхід від змістовного філософування. Філософський аналіз може відбутися лише шляхом ретельної рефлексії власної свідомості щодо об’єктів, які вивчаються. Це повною мірою стосується і наукового розуміння того соціального об’єкту – юридичного конфлікту, що складає предмет нашої теоретичної рефлексії. Феноменологічний дослід Гуссерля полягає у виявленні (редукції) чистих феноменів свідомості, це є методом феноменологічної редукції, який дозволяє пояснювати смисли різноманітних об’єктів і явищ (зокрема, феномен конфлікту у правовідносинах) та вимагає дотримання деяких суттєвих моментів [86].
Мартін Гайдеггер розвиває проблеми онтології, тобто вчення про буття. Буття корелює з сущим, а суще розкривається у бутті; з точки зору наукового пізнання (зокрема, гносеології конфліктів), суще утворює сферу онтологічного. Суще є одним з моментів онтологічної інтуїції. Поділяючи феноменологічний метод пізнання, М.Гайдеггер стверджує: шлях онтологічних досліджень передбачає зустрічі з різними феноменами та їх концептуальне збагнення, опанування в логосі; це і є феноменологією. Отже, феноменологія є методом онтології, науковим способом розкриття сущого й природи буття. Але буття феноменологічно, воно демонструє себе в якості будь-яких матеріальних форм, суспільних і міжособистісних зв’язків різного характеру (явище конфлікту тут є особливим прикладом). За Гайдеггером онтологічний підхід не можливо здійснити без герменевтики як мистецтва тлумачення, інтерпретацій, що здійснюється через думки та мову науки. Відповідно, він послідовно розширює сферу пізнання буття і веде мову про методологічну єдність онтології–феноменології–герменевтики. Нарешті, не останнє місце у поглядах Гайдеггера посідає діяльнісний момент, який надає неперевершені підвалини для виявлення онтологічних засад конфліктних явищ. За Гайдеггером, цілі діяльності конструюються в самому онтологічному акті, аж ніяк перед ним чи поза нього. Тому, очевидно, його інтерпретація витоків, природи і природності конфліктних подій стосувалась би не стільки зовнішньої об’єктивації та попередньої суб’єктивації, скільки внутрішніх специфічних рис цього феномену. Він не заперечує суб’єктивне взагалі, але розуміє його як момент буття, тому і вважає ніяк неприпустимим, щоб суб’єктивність передувала буттю.
Представник німецької філософської школи комунікативного дискурсу Юрген Габермас, сприймаючи методологію герменевтики, на місце онтологічних актів, феноменологічного досліду ставить мовну комунікативність, на чому й побудовано теорію комунікативної дії. Головні поняття його філософування – це комунікативна раціональність, розум та дискурс, покликані пояснювати головні питання етики, теорії мови та діяльності, що особливо важливо з точки зору потреб вивчення конфліктної взаємодії, пошуку консенсусу в сфері суперечливих правовідносин. Згідно його позиції, дискурс є діалогом, що досяг певної стадії зрілості та ведеться за допомогою аргументів, які виявляють загальнозначуще і нормативне у висловлюваннях; і якщо це виявлено, то таким чином задається й нормативність дій і вчинків. Тому дискурс (в ідеалі) є моделлю, прикладом комунікативної компетентності. Конкретні дискурси можуть бути більш чи менш успішними: не виключені як успішні перемови, так і суперечки, незгоди, образи (дисконсенсуси). Визначальна думка Ю. Габермаса полягає в тому, що філософія покликана відкрити простір публічному застосуванню розуму, процедурам дискурсивного волевиявлення, умовам раціональних дискурсів і переговорів.
Суть антропологічної позиції в правознавстві полягає в тому, щоб показати право як продукт творчості людини, виявлення його сутнісних сил, “його образом і подобою”. Більш широко правовою антропологією можна вважати ту частину філософської доктрини, де виявляється потенціал антропологічної картини світу, людина вивчається як особливий вид сущого та оцінюється її природа через проблеми взаємодії з правом, аналізується правосвідомість індивідів, різні модуси правової поведінки і правовідносин між людьми, у тому числі, конфліктних. Згідно думки, видатного філософа Е.Ю. Соловйова, уявлення відносно природи людини виступають як останні підстави щодо суджень про загальну правомірність владних рішень; антропологія завжди несла в собі загальний критерій правомірності.
Наукова новизна результатів, що отримані в дисертації, полягає у вирішенні важливого наукового завдання філософії права і правової конфліктології щодо розвитку концепції юридичного конфлікту. А саме :
1. Вперше у вітчизняній філософії права здійснено спробу застосування методу феноменологічної редукції до аналізу проблем правової конфліктології. Відповідно доведено тезу, що генетично-конфліктна природа більшості юридичних фактів не тільки складає онтологічний зміст юридичної практики, а й утворює потенційні гносеологічні ситуації для юридичної науки та правової конфліктології.
2. На основі філософсько-антропологічного і праксеологічного підходів, діалектики об’єктивного і суб’єктивного в правореалізації аргументовано вихідну доктринальну ідею дисертації: соціальна конфліктність складає онтологічне підґрунтя виникнення та існування права.
3. Шляхом застосування методу феноменологічної редукції та можливостей структурно-функціонального підходу обґрунтовано природу юридичного конфлікту як виду і форми правового конфлікту; схарактеризовано його специфічні ознаки, структурні елементи та функції.
4. На підставі дискурс-аналізу теоретичних моделей “конфлікту правового та юридичного” надана авторська інтерпретація поняття “юридичний конфлікт”: інституційно норматизоване протиборство сторін, що викликане протилежністю їхніх соціально-правових інтересів чи різним ставленням до норм права і цінностей суспільного життя.
5. Дістало подальшого розвитку дослідження системи правових механізмів та неюридичних засобів (медіаторінгу, посередництва, громадського арбітражу) з управління різними юридичними конфліктами, зокрема, їх розв’язання чи превенції; надано оцінку примирювальної ефективності дії цих правових інститутів у зв’язку з діючими правовідносинами і чинним законодавством.
6. Здійснено системне узагальнення різноманітних типологій соціально-правових конфліктів на підставі системного, структурно-функціонального, онтологічного, діяльнісного, організаційного, когнітивного, психолого-мотиваційного та інших наукових підходів. Відповідно, запропоновано авторське бачення диференціацій юридичних конфліктів згідно критеріїв праксеології, аксіології та біхевіорізму.
7. Праксеологічний аналіз конфліктів правової сфери дозволив науково кваліфікувати специфіку їх виникнення, механізмів розвитку, форм протікання та розв’язання; зокрема, уперше отримали конфліктологічну оцінку адміністративно-правовий, корпоративний і процесуальний конфлікти.
Теоретичне значення роботи полягає у подальшому розвитку філософсько-правової концепції юридичного конфлікту, обґрунтуванні його особливої природи, структурних компонентів і специфічних функцій; у системному (методологічному) впорядкуванні різноманітних соціально-правових конфліктів і характеристиці специфічних форм їх виявлення у сфері правореалізації та правозастосування.
Практичне значення дослідження. Основні результати та окремі положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі для вдосконалення програм і змісту дисциплін “конфліктологія”, “соціологія права”, “юридична деонтологія”, “юридична психологія”, а також при підготовці відповідних підручників і учбово-методичних матеріалів для студентів вищих юридичних навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях кафедри соціології та політології НЮАУ імені Я. Мудрого, викладались у повідомленнях на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Актуальні проблеми формування духовності українського народу” (Київ: МАУП, 2000), на ХІ Харківських політологічних читаннях “Конфлікти в суспільствах, що трансформуються” (Харків: НЮАУ, 2001), міжнародному науково-практичному семінарі “Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи попередження” (Харків: НЮАУ, АПрНУ, 2003), міжнародних політологічних читаннях пам’яті проф. М. Ніколаєвського “Глобалізація світу та вибір моделі розвитку сучасної України” (Харків: ХНУ, 2003), науково-теоретичній конференції молодих вчених і здобувачів НЮАУ імені Я. Мудрого “Сучасні проблеми юридичної науки” (Харків: НЮАУ, 2005).
Особистий внесок здобувача. По темі дисертації у співавторстві з Герасіною Л.М. опублікована стаття „Некоторые детерминанты криминального поведения в молодежной субкультуре: конфликтологический аналіз” (Питання боротьби за злочинністю: збірник наукових праць: інститут вивчення проблем злочинності АПрН України. –Харків: Право. -2004. –С.89-92.). До особистого внеску дисертанта належить здійснення конфліктологічного аналізу причин кримінальної поведінки в молодіжній субкультурі. Також у співавторстві є Герасіною Л.М. опубліковані тези доповіді “Роль політико-правового консенсусу в подоланні глобального конфлікту цивілізації”(Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. ІІ політологічні читання „Глобалізація світу та вибір моделі розвитку сучасної України”. Питання політології”. -2003. -№592. - С.104-111). До особистого внеску дисертанта належить проведення аналізу правової складової в глобальному конфлікті цивілізацій, з’ясування природи ціннісно-нормативного конфлікту між різними світами та визначення сутності та правових форм досягнення політично-правового консенсусу. У тезах доповіді, опублікованих у співавторстві з Герасіною Л.М., „Профілактика соціально-правової конфліктності та її чинники”(Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства. Зб.наукових тез [за матеріалами ХУІ Харківських політологічних читань]. – Харків:НЮАУ, 2005. – С.22-25) особистим внеском дисертанта є запропоновані методи профілактики соціально-правової конфліктності.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 статті (з них 3 у фахових юридичних виданнях) і 3 тез виступів на наукових конференціях.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаної наукової літератури (226 найменувань). Загальний обсяг роботи – 214 сторінок, з яких 195 стор. основного тексту.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Право, на відміну від інших соціальних регуляторів (моралі, релігії, традицій, звичаєвих, професійних чи корпоративних норм), регулює як мирні, так і конфліктні суспільні відносини у відповідності до державної волі народу, що є втіленою в його змісті. Значна частина суспільних відносин, у змісті яких полягають проблеми суперечності, спору, з’ясування відносин між суб’єктами права чи конфлікт, неодмінно потребують правового визначення, втручання або належної юридичної регламентації. Це аргументує нашу провідну ідею: соціальна суперечливість і конфліктність складає онтологічне підґрунтя виникнення та існування права.
Природний зв’язок історико-генетичного походження права та його соціокультурної природи, функціональне призначення юридичних норм певним чином визначають міру і напрямки правового впливу на суспільні стосунки, на соціальну структуру й динаміку суспільства, на стабільність чи конфліктність останнього. Саме владно-регулятивний характер права розкриває специфіку його соціальної ролі як особливого державного регулятора суспільних зв’язків будь-якого характеру (як стабільних, конструктивних, так і конфліктних, руйнівних).
Як соціальний інститут і нормативна підсистема суспільства право містить об’єктивні й суб’єктивні початки, проте, діалектична єдність об’єктивного і суб’єктивного в праві є суперечливою. Діалектика цих суперечностей породжує реальні можливості формування різноманітних соціальних “полів конфлікту”: невідповідність рівня розвитку правосвідомості людей реаліям правових відносин; протиріччя між новими правовими ідеями та застарілими елементами правовідносин; зіткнення не тільки одного права з іншим, але й між носіями несумісних правових цінностей та норм; історично конкуруючі правові системи (англо-саксонське, романо-германське, мусульманське, латиноамериканське, африканське право) природно втягуються до глобального конфлікту цивілізацій.
2. Здійснення в українському суспільстві глибоких державно-правових змін характеризується значним посиленням соціально-правових протиріч, поширенням колізій та виникненням численних юридичних конфліктів у сфері права. Представляється, що правовим, юридичним конфліктом варто визнати таке протиборство сторін, при якому хоча б один з його елементів має правовий характер. Сутність правового конфлікту походить з відношення суб’єктів до принципів і норм права, а його предмет – з протилежного їх тлумачення, застосування та використання (відношення до них), що визначає й відповідну правову поведінку. Розуміння ж природи юридичного конфлікту полягає в такій інтерпретації: інституційно норматизоване протиборство сторін, що викликане протилежністю їх соціально-правових інтересів чи різним ставленням до норм права і цінностей суспільного життя. Специфічними характеристиками (ознаками) юридичного конфлікту слід вважати:
по-перше, можливість його співвіднесення з правом і державою, а відтак, розгляд у реальному зв’язку з діючими державно-правовими інститутами та механізмами;
по-друге, для набуття юридичного сенсу, в предметі, об’єкті, причинах, динаміці конфлікту повинні мати місце наявні правовідносини або певні юридичні аспекти, притаманні сторонам конфлікту – суб’єктам права;
по-третє, юридичний конфлікт – така взаємодія, що протікає у формі протистояння, посягання, протиборства осіб чи соціальних груп (суб’єктів права), зіткнення їх інтересів, позицій, взаємних претензій з приводу правової матерії, правового статусу, тих чи інших охоронюваних законом прав; отже, їх розв’язання можливе лише у правовий спосіб;
по-четверте, учасники юридичного конфлікту не можуть розглядатися просто як індивіди, члени соціальних груп чи колективів, вони повинні сприйматися із врахуванням певних правових ознак (напр., громадяни, апатріди, біпатриди, юридичні особи т.і.). Відповідно, поведінка учасників юридичного конфлікту має оцінюватись передусім за стереотипами правової поведінки та через співвідношення з нормами права;
П’яте, юридичний конфлікт – прогнозоване явище, яке піддається свідомому нормативному регулюванню; це пояснюється природою виникнення конфліктних зіткнень у соціально-правовій сфері, інституційними формами взаємодії сторін конфлікту, їх прагматичною зацікавленістю у результатах і наслідках протиборства.
3. Юридичний конфлікт функціонально відбиває всі види правової дійсності, викриває правові колізії та суперечності, може віднайти деформації правової дійсності, вказувати на дефекти правової системи, недосконалість законодавства і судової практики, виявити дисбаланс в організації та функціонуванні державно-правових інститутів тощо. Всебічна оцінка сутнісної побудови юридичного конфлікту (з урахуванням об’єктивної та суб’єктивної складових) повинна містити дослідження таких елементів як предмет і об’єкт, його соціальні функції, кваліфікацію факторів, що спричинили конфліктну взаємодію, суб’єктно-рольову і поведінкову характеристику конфліктуючих сторін та, неодмінно, динаміку юридичного конфлікту.
Юридичний конфлікт здатен як негативно, так і позитивно впливати на процес зміни правової дійсності; відповідно, гальмувати або стимулювати (бути рушійною силою) суспільні чи державні перетворення. Раніше незмінні правові інститути й норми в суперечливій, конфліктній ситуації починають змінюватись чи вдосконалюватись. Таке протиборство може привести до ліквідації, перетворення або створення нових державно-правових інституцій, функцій, до оновлення чинних норм, до реформ законодавства в цілому (здатність більш швидкими темпами здійснювати зміни виявляє себе в динамічній функції юридичного конфлікту). Отже, юридичний конфлікт може, з одного боку, порушити справедливе співвідношення позицій, а з іншого – здатен відновлювати (цілком чи частково) справедливий правовий порядок.
4. Завершення протиборства у соціально-правових, юридичних конфліктах (якщо його не вдалося запобігти) повинне здійснюватись шляхом призупинення, повного припинення або розв’язання у юридичний спосіб. Головною особливістю цього шляху розв’язання конфліктів є регламентованість процесу нормами права. Врахування законодавцем політичних, соціально-економічних, культурних, демографічних та ін. наслідків прийняття тієї чи іншої норми має велике значення для збереження злагоди у суспільстві. Розмаїття змісту конфліктів правової сфери дозволяє застосувати досить широкий спектр засобів їх вирішення: перш за все – конституційні (в т.ч. парламентські) процедури, судовий розгляд (цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ) та адміністративні процедури, крім того, переговори, посередництво (медіацію), звернення до трудових арбітрів чи офіційних медіаторів тощо. Стратегія і тактика розв’язання юридичних конфліктів є багатоступеневим процесом, який має включати аналіз та оцінку ситуації, відбір правових засобів і технологій врегулювання конфлікту, формування плану заходів та їх реалізацію, оцінку ефективності вжитих дій та прогнозування соціально-правових наслідків.
Превентивна діяльність, щодо запобігання конфліктам у правовій галузі, проектується на основі єдиної моделі розгортання соціальних конфліктів. Правова конфліктологія пропонує загальну модель превентивної діяльності щодо упередження юридичних конфліктів. Метою їх профілактики є створення таких умов діяльності та взаємовідносин людей, які б мінімізували деструктивний розвиток соціально-правових суперечностей. Превенцією (загальною, фаховою, спрямованою) юридичного конфлікту є сукупність заходів попередження, які спрямовані на збереження та укріплення нормального стану правових відносин.
5. Типології і класифікаціі соціально-правових конфліктів найбільш доцільно здійснювати на таких методологічних підставах, які показують їх спільну природу з конфліктами інших сфер суспільства, та виявляють очевидну специфіку саме юридичних конфліктів. Такі критеріальні засади надають системний, онтологічний, діяльнісний, структурно-функціональний, аксіологічний, соціо-психологічний, мотиваційний, організаційний та інші наукові підходи.
Предметно-об’єктний зміст та спрямованість фахової діяльності юриста безпосередньо пов’язані з розв’язанням або попередженням державно-правових, цивільно-правових, трудових і адміністративних, кримінально-правових, процесуальних, міжнародно-правових та інших юридичних конфліктів, що складають “поле” юридичної науки і практики. Слід визнати також, що конфлікти професійної діяльності юриста є формою прояву і розв’язання внутрішньоособистісних, міжособистісних і професійних суперечностей, що виникають у процесі виконання ним фахових функцій правоохоронця, правозастосовника, а також під час колегіально-адміністративної комунікації.
6. Державно-правовій сфері України та її інститутам (уряду, парламенту, президенту, виборам, місцевій владі, державній службі т.і.) притаманна конфліктність не тільки через правові (зокр., юридико-колізійні чинники), але й через наявність визначальних рис перехідного суспільства. Ситуація конфліктності та дисфункцій ряду політико-правових інститутів країни вимагає серйозного удосконалення всієї системи та механізмів управління державою відповідно до стандартів сучасного цивілізованого розвитку. Політико-правові процеси в Україні мають відбуватися на якісно новій, сучасній основі, що містить механізми попередження та ефективного вирішення державно-правових конфліктів.
Щоб збільшити можливість розв’язання цих конфліктів мирним правовим шляхом, доцільно враховувати і активно використовувати деякі об’єктивні чинники: інституціоналізації, нормативізації, консенсуальності, прецедентності, кумуляції (що не дозволяє конфлікту поширюватись), посередництва, і нарешті, надання конфлікту можливої юридичної формалізації. Основою плідної співпраці всіх гілок влади та компетентних державних структур може стати невичерпно актуальна політико-правова проблема забезпечення прав і свобод людини й громадянина, яка відображає одну з голових цілей чинної Конституції країни, що визначила демократичний вектор розвитку соціальних відносин в Україні. Це зобов’язує державні органи вирішувати найскладніші питання виключно у консенсуальному режимі, що буде сприяти забезпеченню державно-правової стабільності України.
7. Усі конфлікти виробничої сфери (трудові, корпоративні та адміністративно-правові) на підприємствах, в організаціях та установах, пов’язані не тільки з різного роду соціально-професійними, виробничими відносинами, а й з відповідними правовідносинами, порушення яких викликає внутрішню соціальну напруженість, кризові стани, зіткнення та різноманітні конфліктні ситуації. Проведений аналіз свідчить, що трудовий конфлікт є найбільш широким і розповсюдженим явищем, бо виступає як конфлікт інтересів значно ширших, ніж містять виробничі відносини; ефективність його врегулювання залежить від своєчасності застосування норм трудового законодавства та, зокрема, включення засобів трудового арбітражу. Сучасним економіко-правовим відносинам на рівні господарських товариств став властивий корпоративний конфлікт з питань організації сумісної діяльності, власності, корпоративної етики тощо, який є різновидом юридичного конфлікту в організаціях. Адміністративно-правовий конфлікт є специфічною формою суперечливих організаційно-управлінських відносин, тому його аналіз і розв’язання потребують застосування не тільки відповідних норм права, а й сучасних технологій ефективного менеджменту і конфліктного медіаторінгу.
8. Аналіз конфліктності процесуальних відносин показує, що конфлікти цієї сфери є об’єктивною закономірністю, пов’язаною як з призначенням, змістом і структурою самого юридичного процесу, так і з особистісними якостями учасників процесуальних відносин. Характер конфліктної змагальності притаманний усім видам юридичного процесу – кримінальному, цивільному, адміністративному. Особливо гостро конфлікти проявляються у кримінальному процесі, оскільки він тісно пов’язаний з розв’язанням найбільш брутального кримінально-правового конфлікту. Проте специфіка кримінально-процесуального конфлікту не виключає, а навіть передбачує, застосування примирних юридичних процедур і засобів конфліктної медіації. Це сприяє покращенню відносин між сторонами процесу, підвищенню ефективності процесуальних процедур та коригує саме призначення правосуддя, коли акцент переноситься з покарання на відновлення порушеного права потерпілого.
Конфліктність процесуальних відносин може бути значно зменшена за рахунок покращення професійно-ділових і морально-етичних відносин між співробітниками правоохоронних органів. Для цього доречним було б нормативне закріплення правил професійної поведінки (етики) у вигляді кодексів честі працівників тих чи інших правоохоронних, правозастосовчих органів і державних службовців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. -М.: Изд-во МГУ, 1990. -240 с.
2. Александер Дж. Структура и значение // Человек и общество: Хрестоматия /Под ред. С.А.Макеева. – К.: Иститут социологии НАН Украины, 1999. С.243-253.
3. Алексеев С.С. Проблемы теории права. В 2 т. - Свердловск, 1973. - Т.2. – 368 с.
4. Алексеев С.С.Философия права. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 336 с.
5. Андреев В.И. Конфликтология: искусство спора, ведения переговоров, разрешения конфликтов. – Казань: Фирма «СКАМ», 1992. – 142 с.
6. Аннерс Э. История европейского права[Пер.со швед.] Рос АН, Ин-т Европы, М.: Наука, 1994. – 394 с.
7. Анцупов А.Я., Прощанов С.Л. Конфликтология: междисциплинарный подход, обзор диссертационных исследований -М.: Дом Советов, 1997. -240с.
8. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. – 2-е изд. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 591 с.
9. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. –М.: ЮНИТИ, 2000. –551 с.
10. Бабосов Е.М. Конфликтология. – 2-е изд. – Мн.: «ТетраСистемс», 2001. – 464 с.
11. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. — М.:Изд-во БЕК, 1998. – 506 с.
12. Баев О.Я. Конфликты в деятельности следователя (вопросы теории). – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1981. – 160 с.
13. Бандура О.О.Єдність цінностей та істини в праві:Монографія. – К.:Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
14. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учеб. пособие для вузов. -Харьков: Ун-т внутр. дел, 1997. -356 с.
15. Бартол К. Психология криминального поведения. – СПб.:ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2004. – 352 с.
16. Бачинин В.А. Философия права и преступление. Худож.-оформитель Д.Гапчинский. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
17. Бачинін В.А., Журавский В.С., Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид.спец-тей вищих навч.закладів. – К.:Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. –472 с.
18. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы: от теории к практике:Монография:Для студентов юридических вузов и практических работников.: Научное издание:Ф. - М.:Юрид.лит., 1988. – 302 с.
19. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: В 3-х т. - М.:Акад.МВД СССР, 1979. - Т.3. – 309 с.
20. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.
21. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. – М.:ИНФРА-М - НОРМА, 1998. – 623 с.
22. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взимоотношений. Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы. Пер.с англ./Общ.ред.Мацковского М.С. - Л.: Лениздат, 1992. – 400 с.
23. Бєлкін Д.А. Проблеми етики в процесі професійної діяльності юристів. //Конституція України та проблеми професійної етики юриста. - тези доповідей і наукових повідомлень обласної науково- практичної конференції. - Харків, спілка юристів України. - 1998.- С. 65-67
24. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник /Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С.; За ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атака, 1999. –208 с.
25. Бороздина Г. В. Психология делового общения. — М.: ИНФРА-М, 1998. – 224 с.
26. Брицин М.А. Из истории восточнославянской лексики. – К., 1965.
27. Вагин И.О. Психология зла. Практика решения конфликтов. – СПб.:Питер,2001. – 192 с.
28. Васильев Л.В. Юридическая психология. –С.Пб.: Питер Пресс, 1997. –656 с.
29. Веденеев Ю.А. Теория и практика переходных процессов в развитии российской государственности //Государство и право. – 1995. – №1, С.105-111.
30. Вишнякова Н.Ф. Конфликтология. – Мн: “Университетское”, 2000. – 246 с.
31. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. – К.: ТОВ Знання КОО, 1998. –309 с.
32. Вінник О. Ключові поняття корпоративної конфліктології //Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. - №12. – С.3-6;
33. Вінник О.М. Корпоративна конфліктології як новий напрямок науки господарського права //Вісник вищого арбітражного суду України. – 2000. - №4. -С.110-115;
34. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія. – К.: Атака, 2003. – 352 с.
35. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – К.: Ин-т социологии НАНУ, 1998. – 275 с.
36. Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфликтология. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 224 с.
37. Восстановительное правосудие/ Под ред. И.Л.Петрухина. М., 2003. – 375 с.
38. Гальперин С.Д. Очерки первобытного права. – СПб., 1893.
39. Гегель Г. Философия права/ Пер.с нем. Б.Г.Столпнера и М.И.Левиной/Ред и сост. Д.А.Керимов, В.С.Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990.- 524 с.
40. Георгіца А. 3. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. — Чернівці: Рута, 1998. – 231 с.
41. Герасименко И.Я., Юсупов Р.М. Социометрия конфликта. – СПб.:Ин-т информ. и автоматиз., 1994. – 76 с.
42. Герасіна Л.М. Деякі проблеми українського парламентаризму в аспекті конфліктологічного аналізу // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. Вип.3 – Х.: Право, 2002. – С. 3 – 15.
43. Герасіна Л.М. Специфіка статусів і ролевої взаємодії учасників соціальних конфліктів: соціологічна оцінка // Методологія, теорія та практика соціолог. аналізу сучасного сусп-ва: Зб.наук.праць. – Харків: ХНУ, 2002, с. 127-130.
44. Герасіна Л.М., Панов М.I. Проблеми правої конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз: Монографія. – Х.: Право, 2004. – 112 с.
45. Герасіна Л.М., Панов М.I. Професійна етика юриста і конфлікт: проблема співвідношення. //Конституція України та проблеми професійної етики юриста.: - Тези доп. і наук. повід. Обл. наук.-практ.конф. – Харків:Спілка юристів України. - 1998. -С.11-21.
46. Герасіна Л.М., Панов М.І. Політико-правові конфлікти в аспекті формування державності українського народу // Конституційно-правові засади становлення української державності /За ред. акад.. НАНУ В.Я. Тація, акад. АпрН України Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – С. 114-138.
47. Гидденс Э. Структура как правила и ресурсы // Человек и общество: Хрестоматия /Под ред. С.А.Макеева. – К.: Иститут социологии НАН Украины, 1999. - С. 77 - 83.
48. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. - М.: Юрид. Лит., 1987. – 175 с.
49. Господарський кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий Верх. Радою України 16 січ. 2003 р. – К.:Концерн”Видавничий Дім „Ір Юре”, 2003. – 204 с.
50. Государственно-правовые конфликты и проблемы обеспечения стабильности конституционного строя Украины // Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины. – Харьков: «Факт», 1999. - С. 264 – 283;
51. Гражданский процессуальный кодекс Украины: научно-практический комментарий /(Тертышников В.И.). – Издание пятое, дополненное и переработанное. – Харьков: Консум, 2001. – 432 с.
52. Гречин А.С. Социология правового сознания: Учеб.пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 256 с.
53. Гриффін П.О., М.І. Могілевський. Трудові конфлікти та порядок їх вирішення, Київ, 1927. - 24 с.
54. Гришина Н.В. Обучение психологическому посредничеству в разрешении
конфликтов // Моск. Психотерапевт. журн. — 1992. — № 2. — С. 145-160;
55. Гришина Н.В. Психология межличностного конфликта: Автореф. дис...д-ра психол. наук. — СПб., 1996. - 39 с.
56. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фран. – М.: Междун.отношения, 1999. –400 с.
57. Данченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность, конфликт, гармония. — К.: Политиздат Украины, 1989.
58. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт// Иностранная литература. – 1993. –№4. – С.22-24.
59. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Соц. исследования. -1994. - № 5. – С. 142-147.
60. Депутатська недоторканість: сучасна парламентська та судова практика: правовий аналіз / За загал.ред. О.В. Задорожнього. – К.: Логос, 2004. – 288 с.
61. Дисциплінарний статут прокуратури України //Відомості Верховної Ради України. – 1992. -№4. – Ст.4
62. Дмитриев А.В. Конфликтология: Учеб. пос. – М.: Гардарики, 2000. – 320 с.
63. Дмитриев А.В., Кудрявцев В.Н., Кудрявцев С.В. Введение в общую теорию конфликтов (Юридическая конфликтология. Ч.1.). – М., 1993. – 212 с.
64. Доспулов Г.Г Психология допроса на предварительном следствии. - М.: Юрид. лит., 1976. - 112 с.
65. Дэн Д. Преодоление разногласий (перевод с англ.). – СПб., 1994. – С.15-16.
66. Дювернуа Н. Источники права и суда в Древней России: опыты по истории русского гражданского права. – СПб: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 396 с.
67. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: Питер, 2003. – 368 с.
68. Еникеев М.И. Юридическая психология: Учебник для вузов. -М.:Издательство НОРМА, 2000. – 517 с.
69. Ершов А.А. Психология соактивности людей. — СПб., 1992. – 185 с.
70. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты. Пер. с фран. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
71. Жижиленко А.А. Должностные (служебные) преступления. – М., 1927.
72. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб.посбие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
73. ЗаєцьА.П. Правова держава в контексті новітнього ук¬раїнського досвіду: Монографія. - К.: Парламентське видавництво, 1999. – 248 с.
74. Зайцев А.К. Социально-трудовой конфликт — это норма // Социологические исследования. –1993. - № 8. – С.19- 25.
75. Зайцев А.К. Социальный конфликт. – Изд-е 2-е. – М.: Academia, 2001.- 464 с.
76. Зайцев И.М. Стадии юридического процесса// Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. - М.: Юристъ, 2003. – 776 с.
77. Закон України «Про третейські суди «: Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 46 с.
78. Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт: Политологический анализ. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов.ун-та, 1992. – 256 с.
79. Запрудский Ю.Г. Внутри конфликта // Соц. исследования. – 1993. - №7. - С.43
80. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учеб.пос. – 3-е изд. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 317 с.
81. Зеркин Д.П. Основы конфликтологии. – Ростов на-Дону.: Феникс, 1998. – 480 с.
82. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. -М.: Экономика, 1990. -335с.
83. Ильин И. О сущности правосознания. – Мюнхен–Москва: Рарогь, - 1993. – 235 с.
84. Калиновский К.Б. Законность и типы уголовного процесса: Дис. … кнд.юрид.наук. – СПб., 1999. – 175 с.
85. Калиновский К.Б. Уголовное судопроизводство как сфера использования положений конфликтологии//Юридическая мысль. – 2002. - №1. – С.116-117.
86. Канке В.А.Основные философские направления и концепции науки. – М.: Логос, 2004. – 328 с.
87. Карбоньє Ж. Юридическая соціологія: Пер.с фр. /Пер. И вступ.ст. В.А.Туманова. – М.: Прогресс, 1986. – 352 с.
88. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юристъ, 1999. – 335 с.
89. Керимов Д.А. Основы философии права. – М.: «Манускрипт», 1992. .
90. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины. – Х.: “Эспада”, 2001. – 288 с.
91. Кильмашкина Т.Н. Конфликтология: социальные конфликты. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 279 с.
92. Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (дентологический аспект): Курс лекций. -Донецк, 1998. -192 с.
93. Ковлер А.И. Антропология права. – М.: Изд-во НОРМА – ИНФРА-М. - 2002. - 480 с.
94. Кодекс Законів про працю України: Тексти законодавчих актів за станом на 25 вересня 1997 р.Ужгород:”ІВА”, 1997. – 208 с.
95. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка» (Утвержден резолюцией ГА ООН 17.12.1979 г.); «Основные принципы этики полицейской службы» (Утверждены 9.05.1979 г. резолюцией № 690 Парламентской Ассамблеи Совета Европы); «Морально-этический кодекс полицейского США»; «Кодекс деонтологии национальной полиции Франции»; «Положение об этических принципах полицейской службы Великобритании» // Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов: Учеб. пос. / Под ред. Г.В. Дубова, А.В. Опалева. – М.: «Щит – М», 1998. – с. 379 – 417.
96. Кожевников В.В. Проблемы профессионализма сотрудников органов внутренних дел // Социологические исследования. – 1999, № 9. - С. 56 - 58.
97. Конституційне право зарубіжних стран: Навч.пос. /В..Ріяка (керівник авт.кол.), В.С.Семенов, М.В.Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
98. Конституція України // Відомості ВРУ . – 1996. - № 30. – Ст.141
99. Конфликтология: Учебник. Изд.2., испр. /Под ред. А.С.Кармина. Серия “Учебник для вузов. Специальная литература”. –С.Пб.: Издательство “Лань”, 2000. –448 с.
100. Конфліктологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів юридичних спеціальностей/ За ред. Л.М.Герасіної та М.І.Панова. – Харків: Право, 2002. – 256 с.
101. Концепция стабильности и закон /Институт гос-ва и права РАН. – М.:»Проспект», 2000. – 176 с.
102. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – Изд.5-е. – СПб.: Юрид. центр Пресс.- 2003. -428 с.
103. Кривенко Л. Парламент без парламентаризму? // Віче. - 1997. - № 4. - с.3-7
104. Кривенко Л. Світовий досвід і утвердження парламента¬ризму в Україні // Віче. - 1996. - № 2. – С. 5 - 7.
105. Конфлікти в суспільствах, що трансформуються //Збірник наукових статей(за матеріалами ХІ Харківських політологічних читань). - Харків.:”Право”, 2001. – 196 с.
106. Кримінальноий процес України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М.Мірошниченко, Ю.В.Хоматов та ін.; За ред. Ю.М.Грошевого та В.М.Хотенця. - Харків: Право, 2000. –496 с.
107. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц.видання. – К.:Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”,2004. – 272 с.
108. Крогиус Н. В. Познание людьми друг друга в конфликтной деятельности: Автореф. дис.... д-ра психол. наук. — Л., 1980. - 38 с.
109. Кудрявцев В. Н. Юридическая конфликтология // Вестник Российской академии наук. — 1997. — Т. 67. — № 2. — с.125-129 .
110. Кудрявцев В.Н. Юридический конфликт // Государство и право. – 1995. – №9.- С.9-14 .
111. Кудрявцев С.В. Конфликт и насильственное преступление. -М.: Наука, 1991. -174 с.
112. Кульчар К. Основи социологии права /пер.с венг. – М.:Прогресс, 1981. –256 с.
113. Ларин А.М. Криминалистика и паракриминалистика. – М.:Изд-во БЕК, 1996. – 179 с.
114. Леванський В. Юридический конфликт: сферы и механизмы. — М., 1994.
115. Левин К. Разрешение социальных конфликтов./пер.с англ. – СПб:Изд-во»Речь», 2000. – 160 с.
116. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права. – М.:ИКД «Зерцало-М», 2002. – 288 с.
117. Линтон Р. «Статус и роль» // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. С.А. Макеева. – К.: Ин-т социологии НАНУ, 1999. – С. 29-38
118. Линчевский Є.Є. Контакти и конфликты: общение в работе руководителя. – М.: ОАО”НПО”Єкономика”, 2000. – 286 с.
119. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. – К.: МАУП, 2000. – 142 с.
120. Ложкін Г.В., Сьомін С.В., Петровська Т.В.,Кисельова О. Конфлікти у сумісній діяльності. — К.: Сфера, 1997. – 95 с.
121. Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики: Научное издание. - М.: Юрид. Лит., 1980. – 96 с.
122. Майерс Д. Социальная психология. -СПб.: Питер, 1997. -688 с.
123. Максимов С.И. Правовая реальность:опыт философского осмысления: Монография. – Харьков: Право, 2002. – 328 с.
124. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика: Монографія – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 544 с.
125. Маляренко В.Т.Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юринком Інтер, 1999. – 320 с.
126. Мальцев Г.В. Пять лекций о происхождении и ранних формах права и государства /Российская академ.гос.службы при Президенте Российской Федерации – М., 2000. – 190 с.
127. Маслоу А. Психология бытия. — К.: Ваклер, 1997. – 362 с.
128. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. – М.: Юрист, 1997. – 671 с .
129. Мерлин В.С. Проблемы экспериментальной психологии личности. //Уч.зап. Пермск. пед. ин-т. –Т.77. –Пермь, 1970.- 376 с.
130. Мертон Р.К. Социальная теория и социальная структура // Человек и общество: Хрестоматия /Под ред. С.А.Макеева. – К.: Ин-т социологии НАНУ, 1999. – С.38-77
131. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Ин-т социологии НАНУ, 2001. – 440 с.
132. О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов Закон СРСР “Ведомости Верховного Совета СССР. – 1991. – №23. – Ст.654.
133. Образцов В.А., Танасевич В.Г. Понятие и криминалистическое значение следственной ситуации. //Советское государство и право. –1979. -№8. С.107-118.
134. Общая теория права. Курс лекций / Бабаев В.К. и др. – Нижний Новгород: НВШ МВД России, 1993. – 384 с.
135. Огляд судової практики з вирішення спорів, що пов’язані з управлінням акціонерними товариствами (С.О.Тенькова) // Вісник господарського судочинства. – 2002. - № 1. – С.173-175;
136. Основи психології /Під ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -К.: Либідь, 1997.-647 с.
137. Основы конфликтологии:Учебное пособие /Дмитриев А.В., Запрудский Ю.Г., Казимирчук В.П., Кудрявцев В.Н.; Под ред. академика РАН В.Н.Кудрявцева. — М., 1997. — 200 с.
138. Отношения между людьми /Ф.Бо. – 12-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 160 с.
139. Пантелеев И.Ф. Некоторые вопросы психологии расследования преступлений //Труды ВЮЗИ. - М., 1973. - Вып.29. - С.218-233;
140. Петришин А. В. Государственная служба: Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. Монография – Х.: Факт, 1998. – 168 с.
141. Петровская Л.А. Компетентность в общении.Социально-психологический тренинг. –М., 1989.- 207 с.
142. Петровская Л.А. О понятийной схеме социально-психологического анализа конфликта //Теоретические и методологические проблемы социальной психологии (Сб.статей).– М.: Изд. Моск.ун-та, 1977. - 131с.
143. Питання корпоративного управління як предмет судового розгляду (з коментарем С.О.Тенькова)// Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 4. – С.133-136;
144. Питерцев С.К., Степанов А.А. Тактика допроса. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.
145. Плеханов В.Г. К вопросу о развитии монистичнского взгляда на историю: предисл. к пятому изданию книги//Общественная мысль: исследования и публикации. – М.,1993. – Вып..4.- С.236-251
146. Побережный С.К. Криминалистические средства разрешения конфликтов и конфликтных ситуаций на предварительном следствии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Калининград, 2000. – 19 с.
147. Повякелъ Н.И Психологічна експертиза конфліктів як напрям професійної діяльності практичного психолога // Психологія: 36. наук. праць НДУ ім. М. Драгоманова. - 1999. - Вип. 1(4). - С. 49-54.
148. Повякелъ Н.И. Регуляция профессионального мышления при реконструк-ции содержания и децентрации конфликтов // Журнал практикующего психолога.—1998.—№4.—С. 101-108;
149. Погребняк С.П. Колізії у законодавстві України та шляхи їх переборення: Автореф. дисер…. канд. юрид. наук. – Харків.: НЮАУ, 2001.- 18 с.
150. Політико-правові інститути сучасності: структура, функції, ефективність: Монографія/М.І.Панов(кер. авт.кол.),Л.М.Герасіна(наук. ред.), В.Д.Водник та ін.;За заг.ред. М.І.Панова, Л.М.Герасіної. – К.: Концерн «Видавничий Дім»Ін Юре», 2005. – 384 с.
151. Положення про розподіл та використання прибутку відкритого акціонерного товариства: Затверджено розпорядженням ФДМУ №71-р від 5.05.1996 р.// Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1996. - №11;
152. Практика парламентаризму. — К.: Заповит, 1997. – 139 с.
153. Прикладная конфликтология: Хрестоматия /Сост. К.В.Сельчонок. –Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001. –624 с.
154. Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі: У 2 ч. -Чернівці, 1993. -184 с.
155. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. – Ст. 490.
156. Про Конституційний суд: Закон України від 16 жовтня 1996 р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 49. – Ст. 272.
157. Про Національну службу посередництва і примирення: Указ Президента від 17 листопада 1998 р. – ову. – 1998. - №46. – Ст.1684.
158. Про організації роботодавців” Закон України “від 24.05.2001 року // Урядовий кур’єр. – 2001. – 27 червня.
159. Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України: Рішення ДКЦПФР від 02.06.2002 р. №190// Комп’ютерна правова система “ЛІГА-ЗАКОН”
160. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 34. – Ст. 227.
161. Проблемні питання створення і діяльності “внутрішніх” третейських судів в Україні// Вісник господарського судочинства. – 2002. - №3. – С.150-154.
162. Проблемы судебной этики: Научное издание / Под ред. М.С.Строговича. - М.: Наука, 1974. – 27 с.
163. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов: учебное пособие. /Под ред. Г.В.Дубова и А.В.Опалева. Изд. 2-е. -М.: Щит–М, 1998. -424 с.
164. Прыгунов П.Я.Психологическое обеспечение специальных операций: ролевое поведение. – Узд-во Епроп. У-та (финансы, информ. системы, менеджм. и бизнес), 2000. – 303 с.
165. Психология конфликта. /Сост. и общая редакция Н.В.Гришиной. –С.Пб.: Питер, 2001. –448 с.
166. Ратинов А.Р. Советская судебная психология. – М.: Знание, 1967. – 32 с.
167. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М.: Юрлитинформ, 2001.- .
168. Ратинов А.Р. Теория рефлексивных игр в приложении к следственной практике// Правовая кибернетика. - М., 1970. -
169. Резнік О. Політична самоідентифікація особистості за умов становлення громадянського суспільства. -– К.: Ин-т социологии НАНУ, 2003. – 184 с.
170. Рішення у справі 115/4-22а від 02.02.98 р. за позовом ВАТ “М-газ” про скасування рішення ДКЦПФР щодо відмови реєстрації другого випуску акцій// Архів арбітражного суду Донецької області за 1998 р.
171. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство. Пособие к лекциям. Изд-е 3-е пересм. – Петроград: Изд-е юридического книжного склада «Право», 1916.
172. Рубин Дж., Пруйт Д., Ким Хе Сунг Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение. –С.Пб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2001. –352 с.
173. Рулан Норбер. Юридическая антропология. – М.:Норма, 1999.- 301 с.
174. Рустамов Х.Ц. Уголовный процесс. Формы. – М.: Закон и право, 1998 – 304 с.
175. Савчук С.В.Юридична соціологія: предмет та місце в системі юридичних наук. – Чернівці:Рута, 2003. – 240 с.
176. Селіванов В.М. Права і влада суверенної України: методологічні аспекти. – Монографія. – К.:Видавничій Дім “Н Юре”, 2002. – 724 с.
177. Скомороха В.Є. Проблеми становлення та розвитку конституційної юстиції в Україні // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства. – Х.: “Право”, 2001. – С. 31 – 41.
178. Скотт Г. Джинни. Конфликты: пути преодоления./ пер. с англ. - Киев: Издат. Об-во “Верзилин и К ЛТД”,1991. – 191 с.
179. Словник-довідник термінів з конфліктології /За ред. М.I.Пірен, Г.В.Ложкіна. –Київ-Чернівці:Чернівецький держуніверситет ім.Ю. Федьковича, 1995.- 318 с.
180. Соловьева Т.А., Монохина Н.В. Конфликты в деятельности защитника // Экономическая, правовая и духовная культура России на рубеже тысячелетий. – Екатеринбург, 1999. – Т.1.- С. 105-109.
181. Социология права. – /Под ред. проф. В.М.Сырых. – М.:Юридический Дом «Юстицинформ», 2001.- 480 с.
182. Соціологя права: Підручник для студентів юрид.спец.вищих навчальних закладів/М.І.Панов, Н.П.Осипова, Л.М.Герасіна та ін.; За ред.Л.М.Герасіної, Н.П.Осипової. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 276 с.
183. Сравнительное конституционное право: Учеб. пос. / Отв. ред. В.Е. Чиркин. – М.: Междун.отношения, 2002. – 448 с.
184. Статут відкритого акціонерного товариства: Затверджений розпорядженням ФДМУ №71-р від 5.05.1996 р.// Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1996. - №11;
185. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. - М.: Наука, 1984. – 143 с.
186. Суспільна трансформація: концептуалізація, тенденції, український досвід /За ред. В.В. Танчера, В.П. Степаненка. – К.: Ин-т социологии НАН України, 2004. – 244 с.
187. Тацій В. Я., Тодика Ю. М. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології // Право України. – 1997. - № 8. - С. 29 – 34;
188. Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
189. Теория юридического процесса/ [В.М.Горшенев, В.Г.Крупинин, Ю.И.Мельников и др.];Под общ. ред. В.М.Горшенева. – Харьков.:Вища шк. Изд-во при Харьковском университете, 1985. - 192 с.
190. Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. – М.: Издание г-на Тихомирова М. Ю., 2001. – 355 с.
191. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. – М.: «Манускрипт», 1994
192. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины: Монография. – Х.: Факт, 2000. – 176 с.
193. Толстих В.Колізійне регулювання у міжнародному приватному праві. - М., 2002,
194. Удальцова М.В. Социология управления. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 142 с.
195. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка - К.:Парламентське видання, 1999. – 368 с.
196. Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. –М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАН