Забезпечення процесуальних прав і законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному судочинстві України

Краткое описание

ЗМІСТ

стор.
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1
Теоретичні питання участі позивача та відповідача у кримінальному процесі 15
1.1. Історичний аспект участі позивача та відповідача в кримінальному процесі 15
1.2. Позов у кримінальному процесі 30
1.3. Шкода як підстава визнання особи позивачем чи підстава для притягнення особи до відповідальності як відповідача 51
1.4. Загальні положення забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача
64
РОЗДІЛ 2
Здійснення позивачем та відповідачем своїх процесуальних прав та законних інтересів 72
2.1. Здійснення позивачем своїх процесуальних прав та законних інтересів 72
2.2. Здійснення відповідачем своїх процесуальних прав та законних інтересів
103
РОЗДІЛ 3
Забезпечення прав і законних інтересів позивача та відповідача їхніми представниками, органами досудового слідства та судом 134
3.1. Правозабезпечувальна діяльність представників позивача та відповідача 134
3.2. Забезпечення прав і законних інтересів позивача та відповідача органами досудового слідства 152
3.3. Забезпечення прав і законних інтересів позивача та відповідача судом
171
ВИСНОВКИ 189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 193
ДОДАТКИ 217

ВСТУП

Актуальність дослідження. Становлення України як незалежної, суверенної держави, передбачає перш за все побудову її як правової держави. Однією з ознак правової держави є забезпечення прав та законних інтересів громадян. Українська держава згідно зі ст.3 Конституції України визнала, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи громадянина та їх гарантії є основним змістом діяльності держави. Додержання прав і свобод особи під час досудового розслідування кримінальної справи, судового провадження є функцією органів, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність. Однак закріпити такі важливі напрямки діяльності держави без врахування багатовікових надбань людства та досвіду зарубіжних держав у вирішенні цього питання було б неможливим. Вплив міжнародно - правових актів, зокрема, Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року, декларацій про права і обов’язки окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати та захищати загальновизнані права людини і основні свободи, спричинив нове бачення держави в цілому та кожної людини зокрема щодо питання забезпечення прав і законних інтересів громадян. У зв’язку з цим виникла потреба переглянути чинне законодавство, яке регулює питання забезпечення прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Результатом такого процесу стала розробка та прийняття нових кодексів України, а саме: 5 квітня 2001року був прийнятий Кримінальний Кодекс України, 21 червня 2001 року - Бюджетний кодекс України, 25 жовтня 2001року - Земельний кодекс України, 10 січня 2002 року – Сімейний кодекс України, розроблені проекти Податкового, Цивільного кодексів. Особливої актуальності набули також питання забезпечення прав і законних інтересів громадян під час здійснення правосуддя у кримінальних справах, що зумовило розробку проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.
Проблема забезпечення права на захист учасників кримінального процесу була предметом дослідження багатьох вчених - процесуалістів, проте в більшості випадків свої праці вони присвячували праву на захист підозрюваних, обвинувачених [34, 45, 76, 144, 161, 165, 225, 228, 233]1) чи потерпілих [38, 39, 57, 65, 112, 132, 134, 262]2) і мало уваги приділяли праву на захист законних інтересів таких учасників кримінального процесу, як позивач і відповідач.
Однак швидкому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженню обставин кримінальної справи і її правильному вирішенню сприяє активна участь не лише підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, а й позивача та відповідача.
Беручи до уваги те, що позов у кримінальному процесі є самостійним інститутом (по-перше, позов у кримінальному процесі відрізняється від позову у цивільному процесі за формою, обов’язком доказування обставин справи; по-друге, позов у кримінальному процесі розглядається за нормами КПК України, а не за нормами ЦПК України) видається недоцільно використовувати терміни “цивільний позов”, “цивільний позивач”, “цивільний відповідач”. Крім того, проект КПК України застосовує терміни “позов”, “позивач”, “відповідач”. В звязку з цим при написанні дисертації використовувались терміни “позов”, “позивач” та “відповідач”.
Зазначимо, що кримінально-процесуальне законодавство України має недоліки регулювання прав позивача та відповідача. Наприклад, нечітко визначений у КПК України момент залучення зазначених осіб у кримінальному процесі, зокрема на якому етапі кримінального процесу особу можна визнати позивачем чи притягнути як відповідача, недостатньо визначене коло осіб, які можуть бути визнані позивачами та притягнуті як відповідачі тощо.
Основною метою участі позивача у кримінальному процесі є відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а метою участі відповідача є підтримання чи заперечення вимог позивача щодо відшкодування заподіяної шкоди. Тому вдосконалення законодавства повинно піти і по шляху посилення правових гарантій захисту прав та законних інтересів зазначених осіб.
Економіка України в даний час переживає складний період розвитку, тому необхідно докласти максимум зусиль для уникнення зайвих витрат. Актуальним в цій галузі є також питання розгляду одночасно з кримінальною справою регресних позовів, що сприятиме економії витрат на здійснення правосуддя.
З розвитком нових технологій в різних галузях виробництва набула широкого застосування комп’ютеризація, яка мала не лише позитивні наслідки, а й негативні, що спричинили появу нового виду злочинності - комп’ютерної. Пряма економічна шкода від комп’ютерних злочинів, наприклад, у США досягає 100 млрд. доларів в рік. Нині майже кожна організація, установа має комп’ютери, за допомогою яких можуть бути скоєні злочини, а саме: підробка платіжних документів, розкрадання грошових коштів шляхом переведення на фіктивні рахунки тощо. У зв’язку з цим є актуальним питання визначення особи, яка буде відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок скоєння комп’ютерного злочину: організація чи особа, яка безпосередньо спричинила шкоду під час роботи на комп’ютері.
Проблема забезпечення прав та законних інтересів позивача та відповідача досі досліджувалася в окремих її аспектах. Однак необхідно зосередити увагу на сучасній постановці та інтерпретації проблеми забезпечення права позивача та відповідача на захист їх законних інтересів, на її комплексному дослідженні.
Проблеми участі позивача та відповідача в кримінальному процесі, забезпечення їх прав і законних інтересів неодноразово були предметом дослідження багатьох вчених і практиків: С.А. Альперта, М.В. Гузели, І.П. Домбровського, В.В. Кривобока, О.П. Кучинської, М.М. Михеєнка, О.Р. Михайленка, В.Т. Нора, Т.І. Присяжнюк, Ж.І. Сульженко, М.І. Хандуріна, Л.І. Шаповалової, В.П. Шибіки, Г.П. Фединяк, а також вчених і практиків інших країн СНД: С.А. Александрова, В.А. Азарова, Ф.Н. Багаутдинова, Л.Ш. Берекашвілі, М.І. Газетдинова, П.П. Гуреєва, В.Г. Даєва, З.З. Зінатулліна, І.А. Жеруоліса, Е.Ф. Куцової, А.Г. Мазалова, В.А. Матюхіна, Н.Є. Павлова, Р.Д. Рахунова, А.П. Рижакова, М.С. Строговича, С.П. Щерби, Є.А. Флейшиц, Є.Г. Мартинчика, В.П. Радькова, В.Є. Юрченка та інших. Проблеми відшкодування шкоди, заподіяної злочином , були предметом дослідження таких науковців: Ю.Р. Адоян, М.І. Гошовського, А.П. Гуляєва, Я.С. Клименко, О.В. Крикунова, А.М. Ерделевського, В.П. Паліюк, С.І. Шимон, М.О. Чельцова, Ж.А. Шаталюк. Вивченням проблеми захисту прав та законних інтересів позивача та відповідача представниками займалися А.В. Кожевніков, Ю.І. Стецовський, І.І. Карпець, Г.М. Омельяненко та інші.
Дослідження зазначеними науковцями згаданих проблем безумовно мають важливе значення для вдосконалення правового регулювання захисту позивачів та відповідачів. Однак багато питань, які охоплює ця проблема досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства.
В умовах проведення судово - правової реформи в Україні проблеми визначення правового статусу позивача і відповідача, забезпечення їх прав та законних інтересів набувають особливої актуальності. Насамперед, це пов’язано з недоліками у практичній діяльності органів досудового слідства та суду, що зумовлені недосконалістю чинного законодавства України. Необхідність глибшого вивчення і вирішення зазначених проблем обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання основних положень Постанови Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. “Про Концепцію судово – правової реформи в Україні” та пов’язане з державною бюджетною темою “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” (номер державної реєстрації 97165) кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є механізм забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача, кримінально-процесуальні інститути відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
Предметом дослідження є норми чинного кримінально-процесуального законодавства України, які регулюють питання забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, в кримінальному процесі, зокрема, теоретичні положення щодо забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача, відшкодування заподіяної злочином шкоди, проблемні питання реалізації прав, наданих чинним законодавством, позивачем і відповідачем на практиці, законодавство зарубіжних країн та України щодо забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача та відшкодування шкоди, заподіяної злочином, в кримінальному процесі, з метою виявлення недоліків у цій галузі і внесення пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм законодавства України
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка пропозицій про внесення змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства України на основі теоретичного осмислення та аналізу проблемних питань участі позивача та відповідача в кримінальному процесі, забезпечення зазначеним особам права на захист їх законних інтересів, виявлення недоліків чинного законодавства в регулюванні діяльності позивача та відповідача.
Зазначена тема дисертації зумовила побудову цієї роботи, яка складається із двох частин:
1) теоретичної, де досліджуються теоретичні положення позову в кримінальному процесі, визначення кола осіб, які беруть участь у справі як позивачі та відповідачі, їх процесуальний статус;
2) практичної, де з’ясовується механізм реалізації процесуальних прав позивача та відповідача.
Для досягнення зазначеної мети були визначені такі завдання:
- здійснити аналіз теоретичних положень, що стосуються позову в кримінальному процесі;
- обґрунтувати положення про те, що позов у кримінальному процесі є самостійним інститутом, тому законодавче регулювання цього інституту повинно бути виокремлене в окремому розділі КПК України;
- обґрунтувати положення про те, що позовне провадження у кримінальному процесі може бути закрите шляхом укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим чи відповідачем;
- визначити коло осіб, які можуть бути визнані позивачами чи притягнуті до участі у справі як відповідачі;
- дослідити механізм реалізації позивачем та відповідачем права на захист їх законних інтересів, а саме здійснення ними свого права особисто, за допомогою представника та за допомогою органів досудового слідства та суду, що проводять розслідування і розгляд кримінальної справи;
- внести пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства про позов у кримінальному процесі та забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному судочинстві України.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод та матеріалістичний підхід до вивчення положень про забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача і відповідача, що містяться в теорії цивільного, цивільного процесуального та кримінально-процесуального права.
Догматичний метод. За допомогою правил формальної логіки й граматики (синтаксису) у дослідженні визначається зміст юридичних термінів та конструкцій, які використовуються законодавцем при забезпеченні процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача.
Історичний та порівняльний методи. Для порівняння сучасного стану відшкодування шкоди, заподіяної злочином з минулими роками, порівняння процесуального статусу позивача і відповідача, закріпленого в чинному КПК України, і нормативних актах минулих століть застосовувалися історичний та порівняльний методи.
Метод системного аналізу. Вивчення положень щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином, подання позивачами позовів проводилось і на підставі системно - структурного аналізу, що дало змогу дослідити відмінність позову в кримінальному процесі від позову в цивільному процесі, відмінність позову від інших способів відшкодування шкоди.
Статистичний метод. Застосовувався і статистичний метод обробки і аналізу даних про реалізацію позивачами та відповідачами прав, наданих їм чинним законодавством. При цьому досліджувалась динаміка відшкодування шкоди, заподіяної злочином, на протязі 1997-2001 років. Для викладу статистичного матеріалу використовувались таблиці та паралельні ряди.
З метою вирішення питання щодо можливості розгляду у кримінальному процесі регресних позовів, закриття позовного провадження шляхом укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим, відповідачем було проведено опитування працівників прокуратури та суду.
Науково - теоретичною базою дослідження стали наукові праці українських та зарубіжних вчених в галузі теорії держави і права, кримінально - процесуального, кримінального, цивільного та цивільного процесуального права, зокрема, праці, що стосуються відшкодування шкоди, заподіяної злочином, теоретичних положень щодо позову у кримінальному процесі, участі позивача та відповідача у кримінальному процесі, закриття позовного провадження в кримінальному процесі шляхом укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим, відповідачем.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, міжнародно -правові акти у галузі прав людини і судочинства, Кримінально-процесуальні кодекси України, Росії, Франції, Німеччини, Цивільний та Цивільний процесуальний кодекси України, Закон України “Про адвокатуру”, Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, проекти нового Кримінально-процесуального кодексу України, проект Закону РФ “Про форму примирення при розгляді кримінальних справ”, керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, накази Генерального прокурора України тощо.
Теоретичні висновки дисертантки ґрунтуються на емпіричній базі, яка являє собою матеріали вивчених автором 260 архівних кримінальних справ Московського (нині - Голосіївського) районного суду м. Києва та Тетіївського районного суду Київської області та результати опитування суддів і працівників прокуратури (всього опитано 42 працівники) з метою вивчення їх професійної позиції до проблем забезпечення прав та законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному процесі. Крім того, були проаналізовані опубліковані дані судової статистики за 1997-2001 роки.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі розроблених зазначеними вище вченими - процесуалістами теоретичних положень, що стосуються участі позивача та відповідача в кримінальному процесі, Конституції 1996 року, міжнародно-правових актів у галузі прав людини та судочинства, чинного законодавства України, особливо кримінально-процесуального, яке 21 червня та 12 липня 2001 року зазнало істотних змін, розкривається механізм забезпечення процесуальних прав та законних інтересів зазначених осіб в умовах розбудови правової держави, відродження національної правової системи, становлення демократичної держави.
В роботі розглянуті питання, пов’язані з визначенням поняття позову в кримінальному процесі, можливістю вирішення певних видів позовів під час розгляду кримінальної справи, визначенням кола осіб, які беруть участь у кримінальному процесі як позивачі і відповідачі, різні аспекти їх діяльності та реалізації прав, наданих чинним законодавством, для участі у кримінальному процесі.
Основні аспекти наукової новизни дослідження конкретизуються у таких положеннях, що виносяться на захист:
- сформульовано визначення поняття позову у кримінальному процесі як оформленої відповідно до закону письмової вимоги фізичної чи юридичної особи про відшкодування шкоди, заподіяної злочином чи суспільно - небезпечним діянням, яка адресована відповідачу і поданої органу досудового слідства, прокурору чи суду, котрий зобов’язаний її прийняти і вжити заходів до забезпечення позову та самостійно вирішити або передати її компетентному органу для вирішення по суті;
- аргументовано можливість розгляду у кримінальному судочинстві регресних позовів з метою процесуальної економії. Крім того, пред’явлення таких позовів, їх розгляд і вирішення в кримінальному процесі буде сприяти швидкому поновленню майнових прав потерпілого;
- обгрунтовано доцільність закріплення в КПК України положень про порушення позовного провадження в кримінальному процесі України за аналогією з порушенням кримінальної справи. Запропоновано доповнити КПК України розділом, який би передбачав положення про позовне провадження в кримінальній справі (приводи і підстави порушення позовного провадження, обставини, які виключають провадження з позову, порядок порушення і закриття позовного провадження, права і обов’язки позивача і відповідача, їх представників тощо);
- наведено аргументи щодо можливості закриття провадження з позову внаслідок укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим, підсудним і відповідачем;
- обстоюється положення про необхідність закріплення у КПК України норми щодо визначення поняття конкретного розміру (обсягу) відшкодування шкоди, заподіяної злочином, яка б передбачала, що у разі скоєння злочину (суспільно-небезпечного діяння) і заподіяння шкоди будуть відшкодовуватися пряма дійсна шкода, неодержані доходи (у разі доведення позивачем втрати можливості їх отримання), витрати, які поніс позивач в зв’язку з участю у справі. Крім того, КПК України має містити положення про те, що на вимогу позивача може бути відшкодовано і моральну шкоду;
- обгрунтовано доцільність закріплення у КПК України критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди з метою полегшення роботи суддів під час вирішення цього питання. Такими критеріями мають бути: характер моральних страждань, тяжкість ушкодження здоров’я, істотність вимушених змін в житті потерпілого, тривалість негативних наслідків, спосіб поширення відомостей, ступінь зниження престижу, ділової репутації залежно від характеру професійної діяльності потерпілого в сфері захисту честі та гідності, регіон поширення відомостей. Аргументовано, що встановлення меж чи фіксованого розміру компенсації неможливе, бо можуть виникнути випадки, коли фактична сума заподіяної моральної шкоди буде перевищувати чи навпаки буде меншою за встановлену межу чи фіксований розмір;
-наведено аргументи щодо необхідності розмежування понять “власник джерела підвищеної небезпеки”, “володілець джерела підвищеної небезпеки” та “особа, що безпосередньо заподіяла шкоду”. Обстоюється положення про те, що за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, відповідає особа, яка безпосередньо заподіяла шкоду, крім випадків заподіяння шкоди під час виконання винним своїх службових (трудових) обов’язків. Власники чи законні володільці будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, у разі безпосереднього заподіяння шкоди та у випадку відсутності у винного майна для відшкодування заподіяної шкоди;
- у зв’язку з виявленням під час дослідження ряду недоліків чинного кримінально-процесуального та цивільного законодавства сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до КПК України та ЦК України, які спрямовані на посилення ефективності забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача.
Теоретичне значення дослідження полягає у створенні відносно завершеної системи знань щодо забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача, яка є певним внеском в науку кримінально - процесуального права, а також у тому, що її результати можуть бути використані у подальших наукових розробках даної проблеми.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її ідеї викладені у вигляді теоретичних положень і висновків, можуть бути використані під час читання нормативного курсу “Кримінально-процесуальне право”, спецкурсів, зокрема, “Теорія доказів”, “Складання процесуальних документів у кримінальних справах”, “Цивільний позов у кримінальній справі”, у системі підвищення кваліфікації суддів, працівників пркуратури і органів дізнання та досудового слідства, адвокатів.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні пропозиції щодо вдосконалення гарантій активної процесуальної участі позивача і відповідача, забезпечення їх процесуальних прав та законних інтересів, можуть бути враховані в процесі поточної нормотворчості, при розробці проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, а також у діяльності суду, органів досудового розслідування, прокуратури, адвокатури.
Апробація результатів досліджень. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у доповідях та повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності” (Луганськ, травень 1999 р.), “Україна: поступ в майбутнє” (Київ, квітень 2000 р.), “Проблеми права на зламі тисячоліття” (Дніпропетровськ, лютий 2001 р.) та науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні” (Київ, травень 2000 р.), “Правові проблеми сучасності” (Київ, квітень 2000 р.), на науково-теоретичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, березень 2000 р.).
Положення дисертації неодноразово обговорювалося на засіданнях кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, використовувались дисертанткою при проведенні практичних занять на юридичному факультеті університету з курсу “Кримінально-процесуальне право”, спецкурсу “Складання процесуальних документів у кримінальних справах”, використовуються при читанні лекцій та проведенні практичних занять на юридичному факультеті Української Академії зовнішньої торгівлі з курсу “Кримінально-процесуальне право”, “Судові та правоохоронні органи України”.
Публікації. Основні висновки та положення дисертації надруковані автором у восьми наукових статтях, в тому числі п’ять, опубліковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації обумовлена змістом, метою і завданням дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, структура і послідовність яких відповідає внутрішній логіці опрацювання теми, висновків, бібліографічного списку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Забезпечення прав та законних інтересів позивача та відповідача – це надання їм реальної можливості скористатися всіма процесуальними правами, наданних їм кримінально-процесуальним законодавством, в тому числі правами подавати докази, заявляти клопотання, ознайомлюватися з матеріалами кримінальної справи, що стосуються позову з моменту закінчення досудового слідства, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду, в частині, що стосується позову, виступати з промовами в судових дебатах. (ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 51 КПК України). Крім того, зазначені особи мають і права, які наданні лише їм. Так, позивач має право пред’явити вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів для забезпечення заявленого ним позову, підтримувати позов (ст.28, ст.50 КПК України), відповідач має право заперечувати проти пред’явленого позову (ч.2 ст.51 КПК України).
Право позивача і відповідача на захист їх законних інтересів закріплене і в ст.ст. 55, 59, 62 Конституції України, де сказано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом і що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. На значенні забезпечення їх прав наголосив і Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 01.11.1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”[183]1).
Реалізація прав та законних інтересів позивача та відповідача є їх правом, а не обов’язком, тому під час участі в кримінальній справі вони можуть діяти як активно (наприклад, позивач може подавати докази про заподіяння шкоди, внаслідок скоєння злочину, відповідач, навпаки, подавати докази про відсутність у його діях вини, тощо), так і пасивно, тобто не проявляти ніякої зацікавленості до ведення слідства, не подавати доказів для підтримання чи заперечення поданого позову тощо.
Позивач реалізовує права, надані йому чинним законодавством шляхом подання вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, тобто шляхом подання позову. Позов можна визначити як оформлену відповідно до закону письмову вимогу фізичної та юридичної особи про відшкодування шкоди, заподіяної злочином чи суспільно-небезпечним діянням, яка адресована відповідачу і направлена органу розслідування, прокурору чи суду, котрий зобов’язаний її прийняти і вжити заходів до забезпечення та самостійно вирішити або передати її компетентному органу для вирішення по суті.
Позов у кримінальному процесі може бути поданий і тоді, коли особа, яка не скоювала злочин, відшкодувала потерпілому шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Однак такий позов може бути розглянутий разом з кримінальною справою в таких випадках:
- особа відшкодувала заподіяну шкоду до початку судового розгляду справи;
- суду були надані докази, які свідчать про відшкодування шкоди. Докази повинні бути надані під час судового засідання, але до початку судового слідства.
Позивач має право на відшкодування шкоди у тому розмірі, який він міг би отримати, якби позов розглядався в порядку цивільного судочинства, а саме:
а) відшкодування прямої дійсної шкоди, яка виражається в знищенні чи пошкодженні майна;
б) відшкодування затрат, які позивач понесе для відновлення порушеного права;
в) неодержані доходи, які особа отримала б, якби її право не було порушено внаслідок скоєння злочину.
Крім того, позивач має право на компенсацію моральної шкоди. Визначає розмір моральної шкоди сам потерпілий, враховуючи ступінь моральних страждань, яких він зазнав від скоєння злочину. Встановлювати межі компенсації непотрібно, тому що це є обмеження права вільної оцінки особистості потерпілого та тих моральних страждань, які пережила особа при скоєнні злочину. Але суд, при вирішені питання про компенсацію моральної шкоди, зобов’язаний застосовувати критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди. Такими критеріями можуть бути: характер моральних страждань, тяжкість ушкодження здоров’я, істотність вимушених змін в житті потерпілого, тривалість негативних наслідків, спосіб поширення відомостей, ступінь зниження престижу, ділової репутації залежно від характеру професійної діяльності потерпілого в сфері захисту честі та гідності, теритиорія поширення відомостей.
Позивач реалізовує свої права шляхом подання доказів, які підтверджують чи заперечують позов повністю чи частково.
Для того, щоб особа, яка постраждала від скоєння злочину та особа, яка скоїла злочин чи несе матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, могла в повній мірі реалізувати надані їй чинним законодавством права, її участь у кримінальному процесі повинна бути оформлена належним чином. У зв’язку з цим на органи досудового слідства та суд покладаються певні обов’язки, пов’язанні з гарантіями забезпечення прав та законних інтересів позивача та відповідача. Так, зазначені органи та суд мають такі обов’язки:
1. Винести постанову чи ухвалу про визнання особи позивачем або притягнення особи до участі у справі як відповідача. Зазначена постанова повинна бути мотивована, законна і обґрунтована. В ній необхідно зазначити: час і місце складення постанови; ким вона складена; прізвище, ім`я, по батькові особи чи точна назва підприємства, установи, організації, якій заподіяна шкода (у разі визнання особи позивачем); точна назва підприємства, установи, організації чи прізвище, ім`я, по батькові особи, яка притягується як відповідач; ким і якими діями чи бездіяльністю спричинена матеріальна шкода, який точно розмір шкоди; яка вина відповідача в заподіянні шкоди і в чому вона конкретно виражається, якими доказами це підтверджується; на підставі якого цивільного закону вирішується питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності (у разі притягнення особи як відповідача); які права, надані чинним законодавством, роз’яснені.
2. Винести постанову чи ухвалу про вжиття заходів щодо забезпечення позову. При винесенні такої постанови чи ухвали обов’язково надіслати повідомлення про накладення арешту на майно, яке належить обвинуваченому або особам, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, до Базового реєстру відомостей про заборони на відчуження та арешти об’єктів нерухомого майна.
3. У разі відшкодування шкоди, заподіяної злочином, та примирення потерпілого з обвинуваченим органи досудового слідства та суду зобов’язанні закрити позовне провадження внаслідок укладення мирової угоди. Мирова угода не може бути укладена за таких умов:
1) коли сторони не дійшли згоди щодо умов мирової угоди;
2) застосування до будь-кого із сторін насильства та погроз з метою укладення мирової угоди;
3) відсутність будь-якої сторони під час обговорення умов мирової угоди;
4) не роз’яснення сторонам наслідків укладення мирової угоди.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адоян Ю.Р. Гражданский иск в советском уголовном процессе: Дис…канд. юр. наук: 12.00.09. –Тарту, 1967.- 255 с.
2. Адоян Ю.Р. Добровольное возмещение в уголовном процессе материального ущерба, причиненного государственным и общественным организациям. // Вопросы применения уголовно - процессуального законодательства. Тр. по правоведению. - Тарту, 1982.- Выпуск 598.- С.56-58
3. Азаров В.А. Деятельность органов дознания, предварительного следствия и суда по охране имущественных интересов граждан: Учеб. пособ. – Омск, 1990.-107 с.
4. Акрамходжаєв Б.Т. Обеспечение прав и законных интересов потерпевшего на предварительном следствии: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.09. - М., 1992.- 21 с.
5. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном. процессе. – Горький, 1976.- 123 с.
6. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов понесших имущественный ущерб от преступлений: Текст лекций.-Харьков: Харьковский юридический институт, 1984.-36 с.
7. Аналіз роботи загальних судів України за даними судової статистики за 1997 р. // Вісник Верховного Суду України. - 1998.- № 1.- С. 43-48.
8. Аналіз роботи загальних судів України за даними судової статистики за 1998 р. // Вісник Верховного Суду України. - 1999.- № 2.-С. 26-31.
9. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 1999 році за даними судової статистики. // Вісник Верховного Суду України. - 2000.- № 2.- С. 24-31.
10. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2000 році за даними судової статистики. // Вісник Верховного Суду України. - 2001.- №4.-С. 20-29.
11. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности.- М.: Госюриздат, 1952.- 203 с.
12. Архів Московського (нині – Голосіївського) місцевого суду м.Києва за 1997р. Кримінальна справа № 09-12115.
13. Архів Московського місцевого суду м.Києва за 1997р. Кримінальна справа № 09-11540.
14. Архів Московського місцевого суду м.Києва за 1998р. Кримінальна справа № 09-10831.
15. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1997р. Кримінальна справа № 1-5/97.
16. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1997р. Кримінальна справа № 1-34/97.
17. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1997р. Кримінальна справа № 1-83/97.
18. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1997р. Кримінальна справа № 1- 91/97.
19. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1998р. Кримінальна справа № 1-61/97
20. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1998р. Кримінальна справа № 1-2/98.
21. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1998р. Кримінальна справа № 1-22/98.
22. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1998р. Кримінальна справа № 1-50/98.
23. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1998р. Кримінальна справа № 1-21/98.
24. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1999р. Кримінальна справа № 1-6/2000.
25. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1999р. Кримінальна справа № 1-24/99.
26. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1999р. Кримінальна справа № 1-2н.
27. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 1999р. Кримінальна справа № 1-4/99.
28. Архів Тетіївського місцевого суду Київської області за 2000р. Кримінальна справа № 1-14/99.
29. Багаутдинов Ф.Н. Общество –право – собственность: обеспечение имущественных прав личности в уголовном процессе на досудебных стадиях.-Казань: Магариф, 1995.- 194 с.
30. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - К: Знання, 1997.- 216 с.
31. Батурин Ю.М. Проблемы компьютерного права.- М.: Юридическая литература, 1991. –271 с.
32. Батурин Ю.М., Жодзинский А.М. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность.- М.: Юридическая литература, 1991.- 157 с.
33. Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Залетов О.М., Клименко Н.І. Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: Атіка, 1999.-368 с.
34. Бірюченський О., Панєвін О. Застосування судами України законів, що забезпечують підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист // Право України. - 1995. - № 11.- С. 40-48.
35. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. - М.: Изд.-во Московского университета, 1986. – 149 с.
36. Берекашвили Л.Ш. Обеспечение прав человека и законности в деятельности правоохранительных органов. Учебное пособие. – М.: МЮИ МВД России, Изд-во “Щит-М”, 1999.-164 с.
37. Бешеные животные уложили семерых сельських жителей на больничные койки. // Факты и комментарии. No comment.-23 февраля 2000. - №34(0611) –С. 1.
38. Богомаз Г., Вовк О., Кучинська О. Історія розвитку законодавства про потерпілих. // Право України. - 1997.- № 7 - С. 65-68, 75.
39. Божьев В.П. Процессуальный статус потерпевшего. // Российская юстиция.- 1994. - № 1.-С. 47-49.
40. Бойко В. Нова Конституція і судова влада. // Право України. - 1997. -№1.- С. 16-18.
41. Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи судів. // Право України.- 1999. - № 3.- С. 3-8.
42. Боброва Д.В. Зобов’язання із заподіяння шкоди. // В кн.: Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2000.- Кн.2. –784 с.
43. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии.- Красноярск: Изд.-во Красноярского университета, 1988.- 193 с.
44. Вандышев В.В., Дернова Д.В. Гражданский процесс. Курс лекций. – Спб: Питер, 2001.- 416 с.
45. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К., 1998.- 204 с.
46. Васильева Г.Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве. – Краснодарск: Из-во Краснодарского университета, 1982.- 108 с.
47. Васькин В.В.Установление и возмещение ущерба по уголовным делам. // Вопросы уголовного процесса. Межвузовский науч. сб. – Выпуск 3: Совершенствование деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступлениями.- Саратов, 1984. - С. 87-92.
48. Викторский С.И. Русский уголовный процесс.- М.: Городець, 1997.- 448 с.
49. Верещак В. М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві. // Вісник Верховного Суду України. – 2000.- № 1.-С. 41-44.
50. Вертузаєв М., Попов А. Запобігання комп’ютерним злочинам та їх розслідування. // Право України. – 1998. - №1.- С. 101-103.
51. Весельський В. Питання захисту осіб, які мають інформацію про злочинну діяльність. // Право України. – 1999. - № 7.- С. 58-61.
52. Владимирский –Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. -К., 1907.- 816 с.
53. Власихин В. Служба обвинения в США: Закон и политика. - М.: Юридическая литература, 1981.- 176 с.
54. Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. – Казань: Изд.- во Казанського ун-та, 1990.- 95 с.
55. Горбачов О., Кривобок В. Завдання кримінального судочинства: витоки, зміст, реалізація. // Право України. – 1999.- №8.-С. 34-37.
56. Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV- ХІХ ст. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999.- 329 с.
57. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. - К.: Юрінком Інтер, 1998.- 192 с.
58. Гражданский процесс: Учебник. / Отв. ред. проф. В.В. Ярков.- 3-е изд., перераб. и допол. – М.: Издательство БЕК, 2000.- 624 с.
59. Гражданский процесс: Учебник. / Под ред. проф. Комарова В.В. – Х.: ООО “Одиссей”, 2001.- 704 с.
60. Гузела М.В. Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в кримінальному судочинстві України: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.09 / Львівський державний університет ім. Івана Франка. -Львів, 1999.-18 с.
61. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1981.- 151 с.
62. Гурвич М.А. Гражданские процессуальные правоотношения и процессуальные действия. // Вопросы гражданского процессуального, гражданского и трудового права: в 3 т. – М., 1965.- т. 3.- С. 81-86.
63. Гуревич М.Г. Некоторые вопросы ответственности владельцев источников повышенной опасности за причиненный вред. // Ученые записки Пермского государственного университета. – Пермь, 1966. - №164. - С. 105-121.
64. Гуреев П.П. Гражданский иск в уголовном процессе.- М.: Госюриздат, 1961.- 95 с.
65. Гурджі Ю.О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.09/ Національна юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2000.-18 с.
66. Давыдов П.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовных дел в советском уголовном процессе.- М., 1963.-99 с.
67. Даев В.Г. Современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе.- Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1972.- 71 с.
68. Декреты Советской власти: В 10 т.- М.: Госполитиздат, 1957.- Т.1: 25 октября 1917 г.- 16 марта 1918 г.- 626 с.
69. Декреты Советской власти: В 10 т.- М.: Издательство политической литературы, 1983.- Т.10: октябрь - ноябрь 1920 г. – 467 с.
70. Договір між Україною та Литовською республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 липня 1993р., набрав чинності 20 листопада 1994р. // Україна в міжнародно-правових відносинах: В 2-х кн.- К.: Юрінком Інтер, 1996.- Книга І: Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога.-С. 916-942.
71. Домбровський І.П. Розгляд судами справ за позовами до засобів масової інформації про захист честі, гідності й ділової репутації та компенсацію моральної шкоди. // Вісник Верховного Суду України. - 1998.- №2.- С.32-36.
72. Донченко Ю. Актуальні проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді застави. // Право України. – 1999.- № 3.- С. 61-64.
73. Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. – М.: Юридическая литература, 1986.- 160 с.
74. Дороніна В.П., Шумило М.Є. Про підстави реабілітації та відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в кримінальному процесі. // Вісник Верховного Суду України. - 2001.- № 1.- С. 48-50.
75. Дробітько О. Міркування з приводу реформи кримінального процесу в Україні. // Право України. – 1999. - №10. - С. 55
76. Дубинский А., Сербулов В. Привлечение в качестве обвиняемого. - К.: Высшая школа им. Ф.Э. Дзержинского, 1989.- 57 с.
77. Жеруолис И.А. О соотношении материального и процессуального в иске. // Формы защиты права и соотношение материального и процессуального в отдельных правовых институтах. Межвузовский тематический сборник.- Калинин, 1977.- С. 12-19.
78. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности: некоторые аспекты проблемы. – К.: Либідь, 1994. – 200 с.
79. Егорова Н. Если адвокат покидает зал судебного заседания. // Российская юстиция. – 1998. - № 5.- С. 53.
80. Європейская Конвенция о передаче уголовных дел от 15 мая 1972 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах: В 2-х кн. - К.: Юрінком Інтер, 1996.- Книга І: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - С. 1095-1115.
81. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежом.- М.: Форум, Инфра-М, 1997.- 240 с.
82. Эрделевський А.М. Моральный вред и компенсация за страдания. - М.: БЕК, 1997.- 173 с.
83. Эрмаков Н. Регрессный иск в уголовном деле. // Советская юстиция. - 1975 - № 21.- С. 31.
84. Загальна теорія держави і права (за ред. В.В. Копєйчикова).- К.: Юрінком Інтер, 1998 – 192 с.
85. Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992.- № 49. – ст.668.
86. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.- № 53. – ст.793.
87. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993.- № 9. – ст.62.
88. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995.- № 1. – ст.1.
89. Закон України “Про авторське право та суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994.- № 13. – ст.64.
90. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994.- № 10. – ст.43.
91. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- № 19. – ст.80.
92. Закон України “Про страхування” від 7 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- № 18. – ст.78.
93. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992.- № 48. – ст.650.
94. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.- № 30. – ст.379.
95. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992.- № 15. – ст.190.
96. Закон України “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосується захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій” від 6 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993.- № 24. – ст.259.
97. Законодательство Петра І.- М.: Юридическая литература, 1997.-878 с.
98. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность: Вопросы теории и практики.- Казань: Издательство Казанского государственного университета, 1981.- 136 с.
99. Зинатуллин З.З. Возмещенние материального ущерба в уголовном процессе.- Казань: Изд-во Казанского университета, 1974.- 99 с.
100. Івашкович І. Реально забезпечити право на захист. // Право України. – 1999. - № 6.- С.84-85.
101. Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України, умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням, яка затверджена наказом Ліцензійної Палати при Міністерстві економіки України та Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 15.07.1996 р. № ЛП-18173. // Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів. / За редакцією П.Д. Біленчука, О.Ф. Філонюка, І.В. Яковенка.- К.: Атіка, 1999.-С. 39-51.
102. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда. – Ленинград, 1952.-126 с.
103. Історія держави і права України: навч. посібник для студ. юр. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1996.- 288 с.
104. Історія держави і права Української РСР: В 2 т.- К.: Вид.-во “Наукова думка”, 1967.- Т.1: 1917-1937рр.- 673 с.
105. Історія держави і права Української РСР: В 2 т.- К.: Вид.-во “Наукова думка”, 1967. - Т.2: 1937- 1967 рр. – 427 с.
106. Казаренко М.С. Розширення прав потерпілого – шлях до рівності сторін у процесі. // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. Спеціальний випуск: У 4-х ч. – Луганськ, 1999.- Ч.3: Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності.- С.187-192.
107. Карпец И.И. Дело, которому мы служим: размышления юриста. – М.: Юридическая литература, 1989.- 288 с.
108. Каррі Девід П. Конституція Сполучених Штатів Америки. - К.: “Веселка”, 1993.- 192 с.
109. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, постраждалим від злочину. // Право України. –2002. -№3.- С.82-86.
110. Коврига З.Ф. Уголовно- процессуальное принуждение.- Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1975.- 175 с.
111. Кожевников А.В. Адвокат-представитель потерпевшего, гражданского истца, гражданского ответчика в советском уголовном процессе: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Свердловский юридический институт. - Свердловск, 1974.- 27 с.
112. Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе. –Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1964.- 138 с.
113. Кокорев Л.Д., Побегайло Г.Д. Адвокат - представитель потерпевшего в советском уголовном процессе. - Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1969. – 88 с.
114. Колоколов Н.А. Защита интересов жертв преступлений: возможные пути совершенствования процессуального закона. // Юрист- 1999- № 2.-С. 48-49.
115. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Верховного Суду України (1995-1997рр.) – К.: Юрінком Інтер, 1998.- 288 с.
116. Конвенция о правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам (государств - членов СНГ) от 22 января 1993 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах: В 2-х кн. - К.: Юрінком Інтер, 1996.- Книга І: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - С. 1049 -1082.
117. Кони А.Ф. За последние годы.- Спб, 1898.- XXІ, 754 с.
118. Кореневский Ю.В. Актуальные проблемы доказывания в уголовном процессе. // Государство и право. – 1999 - №2.- С. 55-62.
119. Короткова Л., Вихров О. Підвищувати відповідальність батьків за виховання дітей. // Право України. - 1996.- №4.- С. 46-48.
120. Котюк І.І. Основи теорії держави і права. - К.: Логос, 1998.- 320 с.
121. КПК УСРР. В редакції 1927 року.- Харків: Юридичне вид.-во Наркомюсту УСРР, 1928.- 126 с.
122. КПК УРСР 1927 г. Уголовно-процесуальное законодательство СССР и союзных республик. Сборник (основные законодательные акты).- М.: Госюриздат, 1957.- 507 с.
123. Кравчук С. Міжнародна правова допомога у кримінальних справах. // Право України. – 1999.- №12.- С. 59-61.
124. Кравчук С. Процесуальний порядок перейняття кримінального переслідування. // Право України. – 1999. - № 7. – С. 61-63.
125. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юридическая литература, 1966.- 200 с.
126. Кривобок В., Сульженко Ж. Своєчасно вживати заходів до відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином. // Право України. – 1996. -№12.- С. 78-80.
127. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В.Андрусів, П.П.Андрушко, В.В. Беньківський та ін. За ред. П.С.Матишевського та ін.- К.: Юрінком Інтер, 2000.- 506 с.
128. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект (за станом на 1999р.) Проект підготовлений робочою групою КМУ.- К, 1999.- 137 с.
129. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект (за станом на 1995р.).- К.,1995.- 170 с.
130. Кузнєцова Н.С. Загальна характеристика інституту права власності. // В кн.: Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2000.- Кн.1.-784 с.
131. Куцова Є.Ф. Гражданский иск в уголовном процессе. - М.: Изд-во Московского университета, 1963.- 35 с.
132. Кучинська О. Законодавчо захистити права потерпілих. // Право України. - 1996.- № 7.- С. 53-54, 57.
133. Ларин А.И. Защита прав потерпевшего в уголовном процессе (сравнительное исследование).- М.: Наука, 1993.- 244 с.
134. Ларин А.М., Мельников Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России. Лекции- очерки. - М.: Изд-во БЕК, 1997.- 575 с.
135. Лившиц Ю.Д. Меры пересечения в советском уголовнном процессе. - М.: Юридическая литература, 1964.- 138 с.
136. Лупинская П.А. Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизводстве. - М., 1972.- 79 с.
137. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе.- М.:Юридическая литература, 1977.- 176 с.
138. Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Материальная ответственность за повреждение здоровья.- М.: Госюриздат, 1968. – 216 с.
139. Малеин Н.С. О моральном вреде. // Государство и право.-1993. - №3.-С. 32-39.
140. Маляренко В. Щодо строків кримінального процесу. // Право України. – 2000. - №1.-С. 16-23.
141. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор в кримінадльному судочинстві. Деякі проблеми та шляхи їх вирішення.- К.: Юрінком Інтер, 2001.-240 с.
142. Маляренко В. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання. // Право України. – 2001.- №3.- С. 15-20.
143. Маляренко В.Т. Про розгляд кримінальної справи в апеляційному провадженні. // Вісник Верховного Суду України. – 2002.- №2.-С. 48-55.
144. Маляренко В.Т. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах. // Вісник Верховного Суду України. – 2002.- №1.- С. 42-43.
145. Мартынчик Е.Г. Гарантии прав обиняемого в суде первой инстанци. – Кишинев: “Штиинца”, 1975.- 219 с.
146. Мартынчик Е.Г., Радьков В.П., Юрченко В.Е. Охрана прав и законных интересов личности в уголовном судопроизводстве. – Кишинев: “Штиинца”, 1982.- 188 с.
147. Матвеев Г.К. Основания гражданскоправовой отетственности. - М.: Юридическая литература, 1970. – 312 с.
148. Матюхин В.А. Защита гражданских прав в уголовном процессе: Автореф. дис... канд. юр. наук :12.00.03 / Свердловский юридический институт.-Свердловск ,1988.-17 с.
149. Матюшенко Р. Закриття кримінальної справи у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим. // Право України. - 2002.-№4. - С. 94-96.
150. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процесс США (досудебные стадии). Учеб. пособие.-М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1998. –208 с.
151. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание. - К.: Юринком Интер, 1999.- 448 с.
152. Михеенко М.М. Обеспечение участвующим в деле лицам права за защиту их законных интересов как принцип советского уголовного процесса. // В кн.: Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори. - К: Юрінком Інтер, 1999.- С.73-75.
153. Михеєнко М.М. Про предмет і засоби доказування в кримінальному процесі. // В кн.: Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999.- С. 196-198.
154. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 533 с.
155. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 року. / Відп. редактори В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – К: Юрінком Інтер, 1997.-624 с.
156. Модель УПК РСФСР. Уголовно- процесуальное законодательство Союза ССР и РСФСР (теоретическая модель). Под.ред. В.М. Савицького.- М., 1990.- 98 с.
157. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально- процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.- 400 с.
158. Наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 1998р. № 8 “Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громадян і держави у судах”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики в Україні. - 2000.- № 4: Прокуратура в Україні. – С. 229-232.
159. Наказ Генерального прокурора України “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, підвищення якості та ефективності участі прокурорів у кримінальному судочинстві” від 30 жовтня 1998 року № 10. // Бюлетень законодавства і юридичної практики в Україні. - 2000.- №4.: Прокуратура в Україні.- С. 224-228.
160. Наказ Генеральної прокуратури України “Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному судочинстві” від 4 квітня 1996 року № 5. // Бюлетень законодавства і юридичної практики в Україні. - 2000.- № 4: Прокуратура в Україні. - С. 233-236.
161. Нараївський Р.Є. Правовий порадник. Популярний збірник карного, цивільного і адміністративного права.- Коломия: Вид.-во “Рекорд”, 1932.- 830 с.
162. Ніколаєв О. Роль суду в забезпеченні прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві. // Право України.- 2001. - №3.-С. 64-65.
163. Не переносящий запаха алкоголя бык насмерть забодал подвыпившего пенсионера. // Факты и комментарии. No comment.- 22 июля 1999.- №133 (0464).- С. 1.
164. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.: Выща школа, 1989. – 273 с.
165. Обеспечение неимущественного иска имущественым арестом возможно. / Материалы судебной практики. // Российская юстиция.- 1994.-№ 8.- С. 37-39.
166. Омельяненко Г. Питання захисту конституційних прав людини у кримінальному судочинстві України. // Право України. - 1997. - № 3.– С. 15-19, 61.
167. Омельяненко Г. Захисник як суб’єкт оскарження вироку, що не набрав законної сили. // Право України. – 1999. - № 7. – С.64-70.
168. Осокина Г.Л. Иск (теория и практика).- М.: Городець, 2000.- 192 с.
169. Павлов Н.Е. Субьекты уголовного процесса: Учебное пособие для юридич. вузов. - М..: Новый Юрист, 1997.- 144 с.
170. Падва Г., Короткова Е. Обеспечение исков, вытекающих из личных неимущественных отношений. // Российская юстиция.- 1994.- № 3.- С. 43-44.
171. Падох Я. Ґрунтовий процес Гетьманщини.- Львів: Діло, 1938.- 51 с.
172. Падох Я. Ґрунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині ХVІІ- ХVІІІ столітті.- Львів, 1994.- 194 с.
173. Палиюк В.Т. Моральний (неимущественный) вред: возмещение морального (неимущественного) вреда по законодательству Украины. – К: Право, 1999.- 231 с.
174. Пилипчук П.П. Питання застосування в слідчій і судовій практиці запобіжного заходу у вигляді застави. // Вісник Верховного Суду України. - 1998. - № 3. – С. 48-53.
175. Покрещук О., Фурса С. Питання імплементації міжнародно - правових норм у законодавство України про виконавче провадження. // Право України.-2000.- №3. -С. 84-87.
176. Положення про єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 27 травня 1997 р. за № 194/1998. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України – 1999. -№ 4: Законодавство України про нерухомість. –С. 267-270.
177. Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15 вересня 1992 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999.- №4: Законодавство України про нерухомість. - С. 123-128.
178. Поляков М.П. О защите обвиняемого и “защите от обвиняемого”. // Государство и право.- 1998.- №4.- С. 94-98.
179. Понарин В.Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе России.- Воронеж.: Изд-во Воронежского университета, 1994. – 214 с.
180. Понарин В.Я. Доказывание гражданского иска на дознании и предварительном следствии. (Лекция по курсу: Советский уголовный процесс). - Воронеж, 1975.- 20 с.
181. Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ № 545 від 16 липня 1993 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000. -№7: Законодавство України про охорону здоров’я. – С. 375-376.
182. Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 р. № 10. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. - № 4: Законодавство України про нерухомість. - С. 103- 105.
183. Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”. // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1998. - №8: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. - С. 49-55.
184. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1999.-№5: Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – С. 167-172.
185. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1999.-№5: Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – С. 75-83.
186. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999. -№5: Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – С. 122-140.
187. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999. - №5: Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – С. 157-166.
188. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999.-№5: Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – С. 185-192.
189. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. № 13 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. - №5: Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – С. 202-212.
190. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. №7 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного і колективного майна”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973-1998). – С. 110-115.
191. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 червня 1991 р. “Про судову практику в справах про хуліганство”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 11: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973-1998). – С. 237-243.
192. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 “Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку”. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998- № 11: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973-1998).- С. 221-230
193. Постанова Президії Київського обласного суду від 16 січня 1997 р. // Вісник Верховного Суду України.- 1997.- №2.- С. 23.
194. Потебенько О. Прокуратура України на межі третього тисячоліття. // Право України. – 2001.- №1.- С. 6-7.
195. Потеружа И.И., Савицкий В.М. Потерпевший в уголовном процессе. - М., 1963.- 198 с.
196. Правила адвокатської етики. Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ 1.10.1999р.; протокол від 1-2.10.1999р. №6-VI. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000.- №1: Адвокатура в Україні.- С. 50-85.
197. Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою КМУ від 23 червня 1993 р. № 472. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000.-№6: Законодавство України про відпустки. - С. 338-342.
198. Праці комісії для виучування історії західно- руського та вкраїнського права. - Вип. І. -