ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

НІКОЛЬСЬКА ОЛЕСЯ ВАЛЕРІЇВНА

УДК 342.41

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Гринюк Роман Федорович
доктор юридичних наук, професор

Донецьк – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ 11
НОРМ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 11
1.1. Генеза доктринальної думки щодо застосування норм конституції 11
1.2. Поняття застосування норм Конституції України, його форми та функції 21
1.3. Пряма дія норм Конституції України 47
Висновки до розділу 1 63
РОЗДІЛ 2 СТАДІЇ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 68
2.1. Загальна характеристика стадій застосування норм Конституції України 68
2.2. Встановлення фактичної основи конституційної справи 75
2.3. Встановлення юридичної основи конституційної справи 97
2.4. Прийняття рішення по конституційній справі та його виконання 112
Висновки до розділу 2 136
РОЗДІЛ 3 АКТИ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 143
3.1. Поняття та види актів застосування норм Конституції України 143
3.2. Юридична техніка актів застосування норм Конституції України 157
3.3. Вимоги до складання та оформлення актів застосування норм Конституції України 166
Висновки до розділу 3 180
ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195
ДОДАТКИ 217

ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність проблеми застосування норм Конституції України зумовлена, перш за все, юридичними властивостями Конституції України, тим, що вона має вищу юридичну силу, а її норми – це норми прямої дії. Втілення у життя правового потенціалу Конституції України має важливе значення, оскільки може значно вплинути на весь спектр соціальних зв’язків, політичну, економічну та правову системи, темпи формування структур громадянського суспільства. Застосування норм Конституції України відрізняється особливо значущими наслідками, масштабністю тих змін, які воно викликає в різноманітних галузях суспільного життя та державного будівництва.
Актуалізація обраної проблеми відбувається ще й тому, що конституційні норми приймаються з метою врегулювання найбільш важливих та загальних суспільних відносин, які вже склалися в житті або які законодавець вважає необхідними розвивати в інтересах українського народу. Ці цілі досягаються шляхом активної реалізації конституційних норм у всіх галузях суспільного життя, зокрема, їх застосуванням.
Важливість розробки тематики застосування норм Конституції України визначається не тільки теоретичними потребами. Це питання має пряме відношення до повсякденної практичної діяльності органів державної влади, громадських організацій та посадових осіб, окремих громадян. Оскільки розробка цієї проблеми сприяє точному та ефективному застосуванню норм Конституції України до конкретних життєвих явищ і фактів.
Разом з тим, необхідно визнати, що застосування норм Конституції України не стало розповсюдженим соціальним явищем, загальноприйнятою вітчизняною правовою процедурою. В абсолютній більшості випадків норми Конституції України реалізуються, у тому числі і застосовуються, тільки опосередковано.
Загалом, теоретичні питання правозастосування досліджували такі вчені-правознавці як Н.Г. Александров, С.С. Алексєєв, Д.О. Бочаров, Н.Н. Вопленко, І.Я. Дюрягін, Ю.Х. Калмиков, В.М. Карташов, М.М. Коркунов, В.В. Лазарев, В.І. Лєушин, Я.С. Михаляк, П.О. Недбайло, Ю.С. Решетов, О.Ф. Скакун, Ф.В. Тарановський Ю.О. Тихомиров, Г.Ф. Шершеневич, В.О. Юсупов та інші фахівці.
Окремим питанням застосування конституційних норм приділяли увагу в своїх роботах такі вчені як С.А. Авак’ян, А.Б. Венгеров, Б.С. Ебзєєв, Б.С. Кінаш, М.І. Козюбра, О.Е. Кутафін, В.О. Лучін, О.О. Миронов, В.А. Пертцик, В.Ф. Погорілко, Ф.М. Рудінський, Ю.М. Тодика, Б.Н. Топорнін, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, Л.П. Шмайлова та інші правознавці. Однак, комплексного дослідження питання застосування норм Конституції України ще не було зроблено на сучасному етапі.
Отже, складність та дискусійність проблеми, її наукова й практична значимість, а також недостатня розробленість визначають актуальність та необхідність теоретичного дослідження обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за темою «Проблеми правового забезпечення політичних і соціально-економічних перетворень в Україні» (номер державної реєстрації Г-07/19 0107U001458). Тема дисертації включена до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права розглянутих та схвалених Академією правових наук України у 2009 р. (реєстраційний № 167, 2009 р.).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного та всебічного осмислення процесу застосування норм Конституції України, розв’язання теоретичних та практичних проблем, що пов’язані з цим процесом, внесенні пропозицій та рекомендацій стосовно його удосконалення.
Мета дослідження зумовила постановку і вирішення таких задач:
- розглянути й узагальнити наукові дослідження з обраної теми і критично осмислити їх з позиції сьогодення, на підставі чого виявити прогалини у науковій думці, обґрунтувати власний предмет дослідження;
- виокремити ознаки застосування норм Конституції України та сформулювати його визначення, яке стане теоретичною основою дослідження;
- виявити форми та функції застосування норм Основного Закону України, запропонувати їх авторське розуміння;
- обґрунтувати різні підходи до розуміння змісту поняття «пряма дія норм Конституції України» та уточнити його;
- визначити коло стадій застосування норм Конституції України та проаналізувати їх особливості;
- сформулювати визначення поняття розсуду при застосуванні конституційних норм, визначити його межі та види;
- проаналізувати ознаки акта застосування конституційних норм та визначити його поняття;
- запропонувати поняття юридичної техніки актів застосування норм Конституції України;
- дослідити основні вимоги, які висуваються до процесу складання та оформлення актів застосування норм Конституції України, обґрунтувати власні;
- сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, які сприятимуть оптимізації процесу застосування норм Конституції України.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що мають місце в процесі реалізації норм Конституції України.
Предмет дослідження – процес застосування норм Конституції України.
Методи дослідження. При написанні дисертації використано методи дослідження відповідно до поставленої мети і задач, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. У роботі використано систему загальнонаукових, спеціальнонаукових та приватнонаукових методів. Науковий пошук базується на принципах об’єктивності, плюралізму, конкретності, істинності.
Порівняльний метод у поєднанні з історичним та конкретно-історичним методами дав змогу розглянути й узагальнити наукові дослідження щодо застосування конституційних норм (підрозділ 1.1) При формулюванні визначень, аналізі позицій дослідників були використані окремі прийоми формально-логічного методу наукового пізнання: опис, класифікація, аналіз та синтез (підрозділи 1.2, 1.3). На основі порівняльно-правового методу здійснено аналіз положень конституцій зарубіжних країн з метою виявлення їх позитивних рис та недоліків і врахування цього досвіду для удосконалення вітчизняного конституційного законодавства (підрозділ 1.3). Метод узагальнення, системний та спеціально-юридичний методи використовувались для визначення стадій застосування норм Конституції України (підрозділ 2.1). Особливості стадій застосування норм Основного Закону України досліджувались, головним чином, за допомогою методу узагальнення, а також системного, функціонального, спеціально-юридичного методів (підрозділи 2.2, 2.3). Метод узагальнення та спеціально-юридичний метод дали змогу визначити поняття розсуду при застосуванні конституційних норм (підрозділ 2.4). Порівняльно-правовий, спеціально-юридичний, системний, структурний та функціональний методи були використані при аналізі стану виконання рішень Конституційного Суду України та формулюванні пропозицій щодо вдосконалення механізму виконання рішень Конституційного Суду України (підрозділ 2.4). Формально-логічний метод наукового пізнання використаний для формулювання визначення понять (підрозділи 3.1, 3.2). За допомогою юридико-логічного методу здійснено аналіз нормативно-правових актів, а лінгвістичний метод використовувався при розгляді особливостей мови та стилю деяких положень Конституції та законів України (підрозділ 3.3). Метод узагальнення застосовано при підготовці висновків (висновки до розділів, загальні висновки).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим у вітчизняній науці конституційного права комплексним дослідженням процесу застосування норм Конституції України.
Наукову новизну дисертаційної роботи становлять положення, узагальнення, висновки, класифікації, пропозиції та рекомендації, запропоновані та обґрунтовані особисто автором. А саме:

вперше:
- визначено поняття розсуду при застосуванні конституційних норм як творчої, інтелектуально-вольової діяльності компетентного суб’єкта, щодо вирішення конкретної справи, яка характеризується певною мірою свободи, що передбачена Конституцією та законами України і має на меті прийняття найбільш оптимального рішення по справі;
- запропоновано класифікацію конституційного розсуду за наступними критеріями: ступенем визначеності норм Конституції України; строком дії розсуду; дії конституційного розсуду у просторі. Особливим видом конституційного розсуду є політичний розсуд;
- сформульовано авторське визначення поняття акту застосування норм Конституції України як державно-владного юридичного акту, що приймається компетентним суб’єктом на підставі або на виконання Конституції України та нормативно-правових актів, що розвивають її положення, який вирішує конкретну конституційну справу та адресується певному суб’єкту або досить широкому чи взагалі невизначеному колу суб’єктів та може мати особливо значущі наслідки;
удосконалено:
- поняття застосування норм Конституції України, під яким автор пропонує розуміти особливу форму реалізації конституційних норм, що являє собою державно-владну діяльність компетентних суб’єктів щодо вирішення конкретної справи, яка здійснюється в чітко визначеному законом порядку та має особливо значущі наслідки у суспільному та державному будівництві, результатом, якої виступає акт застосування конституційних норм;
- зміст поняття «пряма дія норм Конституції України», який можна визначити як, по-перше, дію Конституції України незалежно від наявності нормативних актів, що конкретизують чи доповнюють її; по-друге як право громадянина вимагати у будь-якого суб’єкта, що уповноважений застосовувати конституційні норми забезпечення йому можливості користуватись нормою, яка включена до тексту Конституції України, і обов’язок зобов’язаного суб’єкта, виконувати таку вимогу громадянина; по-третє, видання законів, які конкретизують норми Конституції України, в тому числі вказані в самому тексті Основного Закону України;
- поняття конкретизації конституційних норм, під яким слід розуміти необхідний процес їх розвитку, що характеризується взаємопроникненням Конституції України та інших нормативних актів та здійснюється уповноваженими на те органами або посадовими особами, результати якого фіксуються у визначеній законодавством України формі та є загальнообов’язковими;
- визначення поняття «конституційна презумпція», під якою слід розуміти прямо або непрямо закріплене в Конституції України та нормативно-правових актах, що конкретизують її положення правове встановлення, яке має ярко виражений демократичний та гуманістичний характер та якому надається такий авторитет, що воно не потребує доказів або будь-яких інших додаткових роз’яснень;
- обґрунтування, що процес застосування норм Конституції України включає наступні стадії: 1) встановлення фактичної основи справи; 2) встановлення юридичної основи справи; 3) прийняття рішення по справі та його виконання;
дістали подальшого розвитку:
- обґрунтування нормативності конституційних положень, що мають високий ступінь загальності (положень Конституції України, що закріплюють принципи права, визначають основні правові поняття, містять вказівки на цілі);
- обґрунтування необхідності чіткого закріплення на законодавчому рівні відповідальності за невиконання або неналежне виконання рішень Конституційного Суду України. Зокрема, пропонується доповнити Закон України «Про Конституційний Суд України» додатковим розділом «Виконання рішень Конституційного Суду України»; внести до законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про Регламент Верховної Ради України» норми стосовно виконання рішень Конституційного Суду України з відповідними обов’язками цих суб’єктів; викласти ч. 3 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у такій редакції: «Державні органи та посадові особи на яких покладений обов’язок щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку зобов’язані у строки встановлені Конституційним Судом України письмово повідомити про заходи, які були прийняті на їх виконання»; законодавчо визначити обов’язки органів прокуратури щодо нагляду за виконанням рішень Конституційного Суду України, а також встановити порядок притягнення нею до відповідальності осіб за невиконання цих рішень; запровадити на законодавчому рівні конституційно-правову відповідальність за невиконання або неналежне виконання рішень Конституційного Суду України;
- обґрунтування необхідності поєднання обов’язкового попереднього конституційного контролю законів, прийняття яких прямо передбачено Конституцією України, з факультативним наступним конституційним контролем законів та інших правових актів;
- висновок, що суб’єктами застосування норм Конституції України є органи державної влади, місцевого самоврядування, органи судової влади, прокуратури, посадові особи в межах своїх повноважень. Суб’єктами застосування конституційних норм можуть бути об’єднання громадян, однак застосування ними конституційних норм відбувається за делегуванням держави та її органів.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, узагальнення, класифікації, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані у: науково-дослідній діяльності – для подальшого розвитку наукових досліджень широкого комплексу проблем у сфері конституційного права та процесу, загалом, застосування норм Конституції України та зарубіжних країн, зокрема; правотворчій діяльності – висновки та пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, можуть слугувати методологічною і теоретичною засадою створення нових та вдосконалення існуючих нормативно-правових актів; правозастосовній діяльності – висновки та пропозиції, які містяться в дисертаційній роботі щодо оформлення та складання актів застосування норм Конституції України.
Крім того, результати дисертаційного дослідження використані в практичній діяльності Центру дослідження проблем законодавства і конституційної юстиції економіко-правового факультету Донецького національного університету при підготовці за запитом суддів Конституційного Суду України доктринальних позицій (довідка про впровадження результатів дисертаційної роботи від 30 травня 2011 р. № 2/д Центру дослідження проблем законодавства і конституційної юстиції економіко-правового факультету Донецького національного університету); у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів, глав підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, а також при викладанні навчальної дисципліни «Конституційне право України» (довідка про впровадження результатів дисертаційної роботи №719/01-26/6.8.0 від 6 червня 2011 р. Донецького національного університету).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи були апробовані автором на наступних міжнародних науково-практичних конференціях: «Реформування сучасної правової системи» (м. Донецьк, 10-11 квітня 2009); «Законодательное обеспечение экономической политики государства и юридическое образование» (г.г. Донецк - Святогорск, 16-17 апреля 2009); «Юридична осінь 2009 року» (м. Харків, 13 листопада 2009 р.); «Права людини і основоположні свободи: міжнародні стандарти та національний вимір» (м. Донецьк, 20 березня 2010 р.); «Верховенство права у процесі державотворення» (м. Тернопіль, 29 вересня 2010 р.); «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях (з юридичних наук) МОНмолодьспорт України, а також у шістьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного комплексного дослідження застосування норм Конституції України й розроблених теорією права положень щодо правозастосування, а також з урахуванням специфіки застосування конституційних норм сформульовані наступні узагальнення, висновки, пропозиції та рекомендації:
1. Застосування норм Конституції України – це особлива форма реалізації норм Основного Закону України, що являє собою державно-владну діяльність компетентних суб’єктів щодо вирішення конкретної справи, яка здійснюється в суворо регламентованому законом порядку та має особливо значущі наслідки у суспільному та державному будівництві, результатом, якої виступає акт застосування конституційних норм.
2. Суб’єктами застосування норм Конституції України є органи державної влади, місцевого самоврядування, органи судової влади, прокуратури, посадові особи в межах своїх повноважень. Суб’єктами застосування конституційних норм можуть бути об’єднання громадян, однак застосування ними конституційних норм відбувається за делегуванням держави та її органів.
3. Суб’єктів застосування норм Конституції України можна класифікувати за різними критеріями: за порядком формування (обираються народом України, призначаються відповідно до Конституції і законів України); за складом суб’єкти застосування норм Конституції України можуть бути (одноособові; колегіальні); за сферою діяльності (законодавчі, виконавчі, судові, правоохоронні); за нормативним закріпленням повноважень (суб’єкти, повноваження яких безпосередньо закріплені в Конституції та законах України, суб’єкти, які діють на підставі делегованих повноважень).
4. Реалізація Конституції України і, зокрема, її застосування, безпосередньо пов’язані з характером і особливостями юридичної природи її приписів, оцінкою їх нормативності. В структурі Основного Закону України міститься велика кількість норм, які характеризуються високим ступенем загальності. Зокрема, це положення Конституції, що закріплюють принципи права, визначають основні правові поняття, містять вказівки на цілі тощо. Значна абстрактність таких норм викликає у низки вчених-правознавців сумніви щодо нормативності конституційних положень, що є неприпустимим. Заперечення нормативності Конституції України веде до зменшення її регулятивних можливостей, знижує ефективність її впливу на суспільні відносини. Тому необхідно зазначити, що:
- хоча, норми-принципи не визначають конкретних правил поведінки суб’єктів залежно від ситуації. Вони є обов’язковими для тих, хто застосовує в їх контексті більш конкретні конституційні норми. Такі приписи зобов’язують суб’єктів діяти у певний спосіб, а отже – породжують правовідносини, які мають загальний характер. Навіть виражені у самій загальній формі норми-принципи, норми-цілі носять «поведінческий» характер оскільки з змістом установлень які в них містяться повинні погоджувати свою поведінку, свою діяльність будь-які соціальні суб’єкти;
- відсутність у більшості конституційних норм санкції не є достатньою підставою для заперечення їх нормативності. Оскільки тут не враховуються особливості конституційних норм, які регулюють найважливіші суспільні відносини. Вони захищаються санкціями різних галузей права: адміністративного, кримінального, цивільного тощо. Закріплення всіх видів санкцій в конституційних нормах призвело б до перевантаження Основного Закону. Тому найбільш оптимальним є відсилочний спосіб визначення відповідальності за порушення норм Конституції України;
- положення преамбули Конституції мають нормативний характер оскільки здійснюють загальнообов’язковий вплив на перспективу розвитку суспільних відносин через закріплення правових орієнтирів, цільових установлень для всього правового регулювання і правозастосовної діяльності. Також, нормативність положень преамбули обумовлена тим, що вони юридично зобов’язують органи держави, посадових осіб слідувати цілям які в ній закріплені;
- конкретизація конституційних положень – це необхідний процес, який обумовлений високим ступенем їх узагальненості і абстрактності, та пов’язаний з розвитком конституційних норм. Однак, конкретизація не перетворює конституційні приписи в норми права. Конкретизація – це лише складова процесу реалізації норм Конституції України.
5. Застосування норм Конституції України відбувається в оперативно-виконавчій та правоохоронній формах. Під оперативно-виконавчою формою застосування норм Конституції України слід розуміти владну діяльність компетентних суб’єктів, що спрямована на реалізацію конституційних норм шляхом створення, зміни або припинення правовідносин на підставі цих норм. У такій формі реалізуються позитивні веління норм Основного Закону України.
Така форма застосування конституційних норм, в свою чергу, поділяється на правозабезпечувальну та правоорганізаційну. Правозабезпечувальна форма застосування норм Конституції України покликана забезпечити реалізацію її приписів, їх реальне втілення в життя. В такій формі реалізуються конституційні норми, що закріплюють права і обов’язки, які можуть виникнути лише після ухвалення владного рішення компетентного правозастосовного суб’єкта, а також при необхідності встановлення певного статусу або особливого стану. При правоорганізаційній формі приймаються акти, що забезпечують організацію подальшого правореалізаційного процесу. Такі акти, як правило, мають додатковий характер, тобто вони не містять остаточного рішення, а лише сприяють виданню основного акту.
Правоохоронна (юрисдикційна) форма застосування норм Конституції України передбачає діяльність компетентних суб’єктів спрямовану на охорону конституційних норм від будь-яких порушень.
6. Специфіка та призначення застосування норм Конституції України проявляється саме через його функції. Функції застосування норм Конституції України – це основні напрямки впливу застосування як особливої форми реалізації конституційних норм на суспільні та державні відносини, в яких розкривається його роль в механізмі правового регулювання та проявляються особливості та регулююча природа норм Конституції України. Застосування норм Конституції України виконує юридичні (правозабезпечувальну та індивідуального регулювання, установчу та нормативно-аксіологічну) та соціальні (економічну, політичну, ідеологічну) функції.
7. Зміст прямої дії норм Конституції України можна визначити як по-перше, дію Конституції України незалежно від наявності нормативних актів, що конкретизують чи доповнюють її; по-друге як право громадянина вимагати у будь-якого суб’єкта, що уповноважений застосовувати конституційні норми забезпечення йому можливості користуватись нормою, яка включена до тексту Конституції, і обов’язок зобов’язаного суб’єкта, виконувати таку вимогу громадянина; по-третє, видання законів, які конкретизують норми Конституції, в тому числі вказані в самому тексті Основного Закону.
8. Негативно позначитись на застосуванні Конституції України як акту прямої дії може відсутність закріплення на законодавчому рівні процедури звернення суду загальної юрисдикції до Верховного Суду України з питань конституційності закону. Така процедура може бути закріплена в Законі України «Про Конституційний Суд України». Не завжди суди загальної юрисдикції мають передбачену процесуальним законодавством підставу для зупинення провадження по справі, якщо виникають сумніви щодо конституційності тієї чи іншої правової норми. Так, у Кримінально-процесуальному кодексі України така підстава для зупинення провадження у справі як виникнення спору щодо конституційності норми відсутня. Автором пропонується закріпити у Кримінально-процесуальному кодексі України таку підставу для зупинення провадження у справі як виникнення спору щодо конституційності норми, що застосовується судом.
9. Процес реалізації Конституції України значною мірою визначається як рівнем правової культури державних органів, так і громадян. Для того, щоб Основний Закон України сприймався громадянами як нормативно-правовий акт, що може суттєво вплинути на суспільні відносини, на життя конкретної особи необхідно на конституційному рівні гарантувати громадянам можливість безпосередньо на підставі Конституції звертатись до будь-якого органу для захисту своїх прав і свобод. Тому представляється необхідним викласти ч. 3 ст. 8 Конституції України в наступній редакції «норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до будь-якого органу державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».
10. Застосування норм Конституції України – це складний процес, що складається з певних взаємопов’язаних дій – стадій. До таких стадій відносяться: 1) встановлення фактичної основи конституційної справи; 2) встановлення юридичної основи конституційної справи; 3) прийняття рішення по конституційній справі та його виконання.
11. Встановлення фактичної основи справи при застосуванні норм Конституції України характеризується наступними особливостями: 1) в фактичну основу діяльності по застосуванню конституційних норм входить встановлення широкого кола обставин, в тому числі аналіз об’єктивних закономірностей та тенденцій суспільного розвитку, стану економіки, політичної обстановки, міжнародного положення тощо; 2) фактичні обставини, які необхідно встановити для застосування конституційної норми в ряді випадків підказано самою Конституцією, але найчастіше вони залишаються на розсуд правозастосовного органу або закріплюються в законах України, підзаконних актах та міжнародних договорах; 3) джерела в яких закріплюються докази по конституційним справам значно різноманітніші ніж по кримінальним, цивільним або іншим юридичним справам. Доказами тут можуть бути показання свідків, висновки експертів, спеціалістів, наукових установ, документи, звіти та навіть результати соціологічних, політологічних та інших досліджень; 4) по конституційним справам встановлення фактів здійснюється не тільки через докази фактів, що вже здійснились. В деяких випадках необхідно встановити факти, що можуть мати місце у майбутньому; 5) суб’єкт, що уповноважений застосовувати норми Конституції України, досить часто безпосередньо сприймає та аналізує фактичні обставини та в ряді випадків може на них впливати.
12. Конкретизація конституційних норм – це необхідний процес їх розвитку, що характеризується взаємопроникненням Конституції України та інших нормативних актів та здійснюється уповноваженими на те органами або посадовими особами, результати якого фіксуються у визначеній законодавством України формі та є загальнообов’язковими.
13. Аналіз законодавства України свідчить, що останнє не завжди відповідає вимогам Конституції України, а в певних випадках навіть суперечить їй. Для забезпечення якості законодавства України доцільним уявляється поєднання обов’язкового попереднього контролю законів, прийняття яких прямо передбачено Конституцією України, з факультативним наступним контролем законів та інших правових актів.
14. Конкретизацію конституційних норм можна класифікувати за наступними критеріями: за призначенням (норми, що встановлюють відповідальність за порушення норм Конституції України; норми, що регулюють процесуальні питання застосування норм Конституції; норми, що мають установче призначення); за галузевою приналежністю (у нормативно-правових актах кримінально, цивільного, адміністративного та ін. галузей права); за результатами (остаточною та проміжною).
15. Конституційна презумпція - це прямо або непрямо закріплене в Конституції України та нормативно-правових актах, що конкретизують її положення правове встановлення, яке має яскраво виражений демократичний та гуманістичний характер та якому надається такий авторитет, що воно не потребує доказів або будь-яких інших додаткових роз’яснень. Дію конституційних презумпцій не можна обмежувати лише сферою конституційних правовідносин. Їх особливістю є те, що вони пронизують майже всі галузі національного права.
16. Конституційні презумпції можуть бути певних видів: за напрямком дії конституційні презумпції можуть бути такі, що спрямовані на: захист основних прав, свобод людини та громадянина; забезпечення засад конституційного ладу держави; ефективну зовнішньополітичну діяльність; за можливістю спростування конституційні презумпції є: спростовні та неспростовні; за формою правового закріплення конституційні презумпції бувають прямі та непрямі; за сферою дії – загальноправові та такі, що пов’язані з однією або кількома галузями права.
17. Стадія встановлення юридичної основи конституційної справи включає такі підстадії: 1) вибір конституційної норми, що підлягає застосуванню; 2) перевірка автентичності тексту конституційної норми офіційному її викладу; 3) перевірка дії норми Конституції України з точки зору її дії в часі, просторі, за колом осіб; 4) аналіз конституційної норми з точки зору необхідності тлумачення її змісту.
18. Вибір конституційної норми, що підлягає застосуванню, найчастіше не викликає тих труднощів, які мають місце в цій стадії в інших правозастосовних процесах. Вона не потребує великих зусиль по перевірці достовірності застосованої норми, а також вірності тексту правової норми, оскільки Конституція України – кодифікований акт, який має найвищі юридичні якості.
19. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй. Це обумовлює те, що Основний Закон України не має конкуруючих правових актів. При цьому, Конституція України встановлює критерії, що дозволяють розв’язати колізії між певними законами. Недоліком Конституції України є те, що вона не приділяє увагу врегулюванню можливої колізії між міжнародним договором та законами України. Представляється необхідним доповнити ст. 9 Конституції України пунктом 3 у наступній редакції: «Якщо міжнародним договором, який ратифікований у встановленому законом порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору».
20. Вирішення конституційної справи як стадію застосування конституційних норм можна розглядати в трьох аспектах: а) як формально-логічний процес; б) як творчий процес; в) як державно-владну діяльність компетентних органів.
21. Значно вплинути на прийняття рішення у конституційній справі може таке явище як розсуд. Розсуд при застосуванні конституційних норм – це творча, інтелектуально-вольова діяльність компетентного суб’єкта, щодо вирішення конкретної справи, яка характеризується певною мірою свободи, що передбачена Конституцією та законами України і має на меті прийняття найбільш оптимального рішення по справі.
22. Конституційний розсуд можна класифікувати за різними критеріями: залежно від строку (коли можливість застосування конституційного розсуду обмежена певним строком або є необмеженою); від території на яку він розповсюджується (на всю Україну або її частину); за ступенем визначеності норм Конституції України можна виділити (розсуд при застосуванні конституційних норм пов’язаний з оцінкою публічного інтересу, а також інтерпретацією оціночних понять; коли конституційна норма дозволяє діяти правозастосовному суб’єкту на власний розсуд, тобто йому надається право оцінювати той чи інший юридичний факт; розсуд, що має місце коли норма Конституції України уповноважує правозастосовний суб’єкт діяти на власний розсуд при реалізації наданих йому повноважень, при цьому в нормі не має вказівки на конкретний факт, за наявності або відсутності якого орган зобов’язаний діяти; коли норма Конституції України зобов’язує правозастосовний орган діяти певним чином, але порядок здійснення такого припису (форми, засоби, строки, тощо) залишає на розсуд такого суб’єкту).
23. Особливим видом конституційного розсуду є політичний розсуд. Останній здійснюється вищими органами державної влади. Загальною підставою широкого використання політичного розсуду при застосуванні конституційних норм є те, що його здійснення вищими органами державної влади носить одиничний, неповторний характер. Конституційні відносини, в яких другою стороною є суб’єкт, який представлений в єдиному числі (представник іншої країни, іноземна держава, міжнародна організація), і які не мають повторюваності в незмінному або схожому виді не можуть бути за необхідності (тобто у кожному випадку) врегульовані конституційно-правовими нормами.
24. Обґрунтованість дій чи рішень, заснованих на політичному розсуді, не можуть бути оскаржені. Конституційний Суд України лише може перевірити їх на конституційність. Гарантією від свавілля, несправедливого або недалекоглядного рішення тут може виступати механізм «стримань та противаг». Це обумовлює необхідність закріплення на законодавчому рівні саме права, а не обов’язку Прем’єр-міністра або відповідального міністра за акт Президента України, у випадках передбачених Конституцією України, контрасигнувати такий акт. Крім того, важливо законодавчо закріпити й юридичні наслідки порушення процедури контрасигнації актів глави держави.
25. Межі конституційного розсуду – це обмеження, що забезпечують оптимальне співвідношення вимог закону і свободи вибору правозастосовного суб’єкта, та спрямовує його на вибір рішення по конкретній справі яке б найбільш повно відповідало меті законодавця. Такі межі можуть бути як об’єктивними (приписи Конституції та законів України) так і суб’єктивними (правосвідомість та правова культура).
26. Втілення акту застосування норм Конституції України у життя може виявлятись: а) в доведенні змісту акта до відомості адресату; б) в добровільному виконанні або додержані приписів акту; в) у здійсненні компетентними органами примусових дій для втілення приписів акту в життя.
27. Питання примусового виконання актів застосування конституційних норм актуалізується у світлі поширення практики невиконання або неналежного виконання рішень Конституційного Суду України. Представляється доцільним на законодавчому рівні зробити низку кроків щодо вдосконалення механізму виконання рішень Конституційного Суду України: по-перше, Закон України «Про Конституційний Суд України» необхідно доповнити додатковим розділом «Виконання рішень Конституційного Суду України»; викласти ч.3 ст. 70 у такій редакції: «Державні органи та посадові особи на яких покладений обов’язок щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку зобов’язані у строки встановлені Конституційним Судом України письмово повідомити про заходи, які були прийняті на їх виконання»; по-друге, законодавчого врегулювання потребує і контроль за виконанням рішень Конституційного Суду України. Представляється доцільним внести до законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про Регламент Верховної Ради України» норми стосовно виконання рішень Конституційного Суду України з відповідними обов’язками цих суб’єктів; необхідно законодавчо визначити обов’язки прокуратури щодо нагляду за виконанням рішень Конституційного Суду України, а також встановити порядок притягнення нею до відповідальності осіб за невиконання цих рішень; по-третє, доцільним є запровадження на законодавчому рівні конституційно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання рішень Конституційного Суду України. Склад такого правопорушення та санкції можуть бути передбачені в Законі України «Про Конституційний Суд України».
28. Акт застосування норм Конституції України – це державно-владний юридичний акт, що приймається компетентним суб’єктом на підставі або на виконання Конституції України та нормативно-правових актів, що розвивають її положення, який вирішує конкретну конституційну справу та адресується певному суб’єкту або досить широкому чи взагалі не невизначеному колу суб’єктів та може мати особливо значущі наслідки.
29. Проведений аналіз дозволяє виокремити такі особливості актів застосування норм Конституції України: 1) спектр суб’єктів, до яких можуть адресуватись акти застосування конституційних норм, є ширшим та різноманітнішим ніж у будь-яких інших галузях права. Акти застосування норм Конституції України можуть адресуватись до суб’єктів, що не є адресатами в актах застосування норм інших нормативно-правових актів; 2) акти застосування норм Конституції України можуть розповсюджуватись на досить широке, а в окремих випадках, взагалі на невизначене коло суб’єктів; 3) акти застосування конституційних норм можуть мати таку ж форму зовнішнього виразу як і нормативно-правовий акт, зокрема в окремих випадках актом застосування норм Конституції України можуть виступати закони. Такі закони відрізняються тим, що вони не містять первинної норми права, якої раніше не було в правовій системі, а також стосуються чітко визначеного суб’єкта або конкретного випадку; 4) можуть мати особливо значущі наслідки та позначатись на тенденції розвитку країни в цілому; 5) не всі акти застосування норм Конституції України можуть оскаржуватись, зокрема, акти Конституційного Суду України є остаточними і оскарженню не підлягають. Слід врахувати, що хоча судді Конституційного Суду України мають високий професіоналізм, вони, в окремих випадках, можуть допускати помилки при тлумаченні конституційних норм. Слід зауважити, що помилкові рішення Конституційний Суд України може приймати під тиском політичних обставин, політичної та іншої кон’юнктури тощо. Також, з’являються нові чинники, які необхідно враховувати, щоб правова позиція єдиного органу конституційної юрисдикції не ставала дестабілізуючим фактором. Все це обумовлює необхідність наукового осмислення можливості перегляду рішень Конституційного Суду України.
30. Доцільним представляється на законодавчому рівні закріпити наступні підстави для перегляду рішень Конституційного Суду України: 1) виявлення нових обставин по справі, які не були предметом його розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в справі; 2) зміна норми Конституції України або законодавчого акту на підставі якої прийнято рішення; 3) істотне порушення правил конституційного провадження, передбаченого Законом України «Про Конституційний Суд України».
31. У роботі запропоновано наступні критерії для класифікації актів застосування норм Конституції України: за формою зовнішнього вираження (письмовий та усний акт); за способом прийняття (колегіальні, одноособові та одноособові акти з наступним затвердженням колегіальним органом); за юридичною формою (укази, постанови, розпорядження, ухвали, рішення і т.п.); за функціями в правовому регулюванні (регулятивні, охоронні); за значенням в юридичному процесі (основні або додаткові); за суб’єктом прийняття (акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти виконавчих органів, акти судів, акти прокурорського нагляду, акти місцевих органів влади тощо); за характером приписів (уповноважуючи, зобов’язуючі, забороняючі); за юридичними наслідками (правовстановлюючи, правоприпиняючи, правозмінюючи); за масштабом тих наслідків, що можуть викликати акти застосування норм Конституції України (акти спроможні викликати особливо значущі наслідки або зміни в масштабах всієї країни, акти, що спричиняють особливо значущі наслідки на певній території держави, акти, що вливають на досить вузьке коло суб’єктів); за характером ініціативи акти застосування норм Конституції України (можуть бути такими, що приймаються за ініціативою органів, компетентних їх приймати або за ініціативою інших осіб).
32. Юридична техніка актів застосування норм Конституції України – це вид юридичної техніки, який визначає особливості створення та оформлення актів застосування норм Конституції України за допомогою сукупності правил, прийомів, способів та засобів створення та оформлення актів застосування конституційних норм, що є похідними та залежними від юридичної техніки Основного Закону України та має на меті забезпечення законності та обґрунтованості цих актів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Тарановский Ф. В. Энциклопедия права / Ф. В. Тарановский. – 3-е изд. – СПб. : Лань, 2001. – 560 с.
2. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов. – 2-е изд. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 430 с.
3. Общая теория права: Часть теоретическая. Философия права. Т. 1: / Шершеневич Г. Ф. – М. : Бр. Башмаковы, 1910. – 839 c.
4. К итогам дискуссии о применении норм советского права : [ред. ст.] // Советское государство и право. – 1955. – №3. – С. 44 – 53.
5. Венгеров А. Б. О применении конституционных норм судебными органами СССР / А. Б. Венгеров // Советское государство и право. – 1969. – №10. – С. 42 – 51.
6. Дюрягин И. Я. Применение норм советского права. Теоретические вопросы / Дюрягин И. Я. – Свердловск : СЮИ, 1973. – 268 с.
7. Лазарев В. В. Применение советского права / В. В. Лазарев. – Казань : Изд-во Казанского ун-та, 1972. – 200 с.
8. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм / П. Е. Недбайло. – М. : Госюриздат, 1960. – 510 с.
9. Степанов В. М. О социалистической законности / В. М. Степанов // Правоведение. – 1977. – №3. – С. 7 – 14.
10. Рудинский Ф. М. Социально-правовые проблемы реализации Советской Конституции / Ф. М. Рудинский, О. О. Миронов // Правоведение. – 1983. – №5. – С. 17 – 24.
11. Конституция УССР : реализация ее принципов и норм / [Н. И. Козюбра, В. В. Оксамытный, Р. К. Давыдов и др. ; отв. ред. А. П. Таранов] ; АН УССР, Ин-т государства и права. – К. : Наук. думка, 1988. – 328 с.
12. Авакьян С. А. Реализация норм советского государственного права / С. А. Авакьян // Советское государство и право. – 1984. – №1. – С. 15 – 22.
13. Пертцик В. А. Реализация конституционных норм / В. А. Пертцик, Л. П. Шмайлова // Советское государство и право. – 1979. – №5. – С. 3 – 10.
14. Тодика Ю. М. Конституція України : проблеми теорії і практики : монографія / Тодика Ю. М. – Х. : Факт, 2000. – 608 с.
15. Кутафин О. Е. Предмет конституционного права / О. Е. Кутафин. – М. : Юристъ, 2001. – 444 с.
16. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации = Constitution of the Russian Federation. Problems of realization / В. О. Лучин. – М. : Юнити, 2002. – 687 с.
17. Кінаш Б. С. Конституційно-правові норми: теорія та практика реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Б. С. Кінаш. – К., 2008. – 18 с.
18. Эбзеев Б. С. Конституция. Правовое государство. Конституционный суд / Б. С. Эбзеев. – М. : Закон и право, 1996. – 349 с.
19. Шемшученко Ю. Теоретичні засади реалізації Конституції України / Ю. Шемшученко // Вісник Академії правових наук. – 1997. – №4 (11). – С. 12 – 21.
20. Общая теория государства и права : академ. курс : учеб. для вузов : в 2 т. / Байтин Т. И., Бережнов А. Г., Витрук Н. В. и др. ; отв. ред. М. Н. Марченко ; Моск. гос. ун-т. им. М. В. Ломоносова. – М. : Зерцало, 1998. – –
Т. 1 : Теория государства. – 1998. – 410 с.
21. Теорія держави і права : акад. курс : підручник / [О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.]. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 685 с.
22. Манько Д. Правоприменение в механизме действия права / Д. Манько, И. Гловюк // Юридический Вестник. – 2005. – №3. – С. 62 – 66.
23. Алексеев С. С. Общая теория права : учебник / С. С. Алексеев. – 2-е изд., [перераб. и доп.]. – М. : Проспект, 2008. – 565 с.
24. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (зі змінами від 1 лютого 2011 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
25. Недбайло П. Е. О понятии применения норм советского права / П. Е. Недбайло // Советское государство и право. – 1955. – №2. – С. 110 – 113.
26. Федькин Г. И. Применяют ли граждане и общественные организации нормы права? / Г. И. Федькин // Советское государство и право. – 1955. – №2. – С. 106 – 109.
27. Про житловий фонд соціального призначення : Закон України від 12 січня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №19. – Ст. 159.
28. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст. 170.
29. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №27 – 28. – Ст. 366.
30. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) : Закон України від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №34. – Ст. 227.
31. Радько Т. Н. Теория государства и права : учебник для вузов / Т. Н. Радько. – М. : Академический Проект, 2005. – 816 с.
32. Лазарев В. В. Теория государства и права : учебник для вузов / В. В. Лазарев, С. В. Липень. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Спарк, 2004. – 528 с.
33. Тихомирова Л. В. Юридическая энциклопедия : более 3500 ст. / Л. В. Тихомирова, М. Ю. Тихомиров ; под ред. М. Ю. Тихомирова. – [4-е изд.]. – М. : Юринформцентр, 1998. – 526 с.
34. Скакун О. Ф. Теория государства и права : (энцикл. курс) : учебник для вузов : пер. с укр. / О. Ф. Скакун. – Х. : Эспада, 2007. – 840 с.
35. Правознавство : словник термінів : навч. посіб. / [В. Г. Гончаренко, Л. М. Астрова, А. М. Бірюкова та ін.] ; за ред. В. Г. Гончаренка. – К. : Юрисконсульт, КНТ, 2007. – 636 с.
36. Популярна юридична енциклопедія / кол. авт. : В. К. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальський (кер.) та ін. – К. : Юрінкон Інтер, 2002. – 528 с.
37. У справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту «а» п. 2 ст. 5, ст. 8, абзаців 1, 2 п. 2 ст. 23 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», указів Президента України «Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю» та «Про підвищення ефективності діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю» (справа про Координаційний комітет) : Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004р., №9-рп/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – №16. – Ст. 1122.
38. У справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п’ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій України» (справа про звільнення судді з адміністративної посади) : Рішення Конституційного Суду України вiд 16 травня 2007 р., №1-рп/2007 // Офіційний вісник України. – 2007. – №40. – Ст. 1589.
39. У справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, п’ятої статті 23, частин першої, другої статті 24, частини першої статті 25, частини першої статті 26 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» : Рішення Конституційного Суду України вiд 02 жовтня 2008 р., №19-рп/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – №79. – Ст. 2662.
40. У справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої статті 17, частин першої, дев’ятої статті 20 Закону України «Про телекомунікації», статті 2 Указу Президента України «Про Національну комісію з питань регулювання зв’язку України» : Рішення Конституційного Суду України вiд 08 жовтня 2008 р., №21-рп/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – №80. – Ст. 2699.
41. Голосніченко Д. Делеговані повноваження та форми їх передачі в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування / Д. Голосніченко // Право України. – 2007. – №6. – С. 75 – 78.
42. Конституційне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вузів / В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та ін. ; за ред. В. Ф. Погорілка ; НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка ; Нац. акад. внутріш. справ. – 3-тє вид. – К. : Наук. думка, 2002. – 732 с.
43. Hirsch H. N. A theory of liberty: the Constitution and minorities / Hirsch H. N. – Great Britain, Routledge, 1992. – 276 p.
44. Степанов И. М. Конституция и политика / И. М. Степанов ; отв. ред. Ю. А. Тихомиров. – М. : Наука, 1984. – 171 с.
45. Бисага Ю. М. Актуальні проблеми правового аналізу змісту Конституції України / Ю. М. Бисага, Д. М. Бєлов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – №1. – С. 10–21.
46. Шемшученко Ю. Політика, право, Конституція / Ю. Шемшученко, О. Ющик // Право України. – 2007. – №8. – С. 6–8.
47. Лунь З. I. Правова охорона Конституцiї України : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / З. І. Лунь. – К., 2003. – 16 с.
48. Советский энциклопедический словарь : [ок. 80000 слов] / гл. ред. А. М. Прохоров. – 2-е изд. – М. : Сов. энциклопедия, 1983. – 1600 с.
49. Чванов О. А. Механизм правоприменения : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Чванов Олег Анатольевич. – Саратов, 1995. – 238 с.
50. Дюрягин И. Я. Право и управление / И. Я. Дюрягин. – М. : Юрид. лит., 1981. – 168 с.
51. Шаповал В. Сутнісні характеристики Конституції як Основного Закону держави / В. Шаповал // Право України. – 2008. – №10. – С. 4 – 12.
52. Костюченко О. А. Конституційне право України / О. А. Костюченко. – К. : КНЕУ, 2001. – 116 с.
53. Основи конституцiйного права України : пiдручник / авт. коллектив: М. I. Козюбра, А. М. Колодiй, В. В. Копєйчиков (кер.) та iн. ; за ред. В. В. Копєйчикова ; Нац. пед. ун-т iм. М. П. Драгоманова. – Стер. вид. – К. : Юрiнком Iнтер, 2001. – 288 с.
54. Погорілко В. Об’єкти конституційного права України : поняття, ознаки та види / В. Погорілко, В. Федоренко // Право України. – 2004. – №2. – С. 9 – 16.
55. Скрипнюк О. В. Конституцiя України та її функцiї: проблеми теорiї та практики реалiзацiї : до десятої рiчницi прийняття Конституцiї України / О. В. Скрипнюк ; Акад. правов. наук України. – К. : Акад. правов. наук України, 2005. – 168 с.
56. Алексеев С. С. Функции применения права / С. С. Алексеев, И. Я. Дюрягин // Правоведение. – 1972. – №2. – С. 25 – 33.
57. Юсупов В. А. Правоприменительная деятельность органов управления / В. А. Юсупов. – М. : Юрид. лит., 1979. – 136 с.
58. Крестовська Н. М. Теорiя держави i права : Елементарний курс : навч. посiбник / Н. М. Крестовська, Л. Г. Матвєєва. – Х. : Одiссей, 2007. – 432 с.
59. Авакьян С. А. Конституционное право России : учебный курс : учебное пособие для студентов высших учебных заведений, обучающихся по направлению и специальности «Юриспруденция» : [в 2 томах] / С. А. Авакьян. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2007. – –
Т. 1. – 719 с.
60. Конституции зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Соединенные Штаты Америки, Япония, Бразилия : учеб. пособие / [сост., пер., авт вступ. ст. В. В. Маклаков]. – 6-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 598 с.
61. Конституция Словении (Республики Словения) от 23 декабря 1990 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступу :
http://constitution.garant.ru/DOC_3864903.htm.
62. Конституция Республики Албании от 21 октября 1998 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступу :
http://constitution.garant.ru/DOC_3864865.htm.
63. Конституции государств-участников СНГ/ Ин-т законодательства и сравн. правоведения при Правительстве Рос. Федерации; [Л. А. Окуньков (руководитель) и др.]. – М. : НОРМА-ИНФРА, 1999. – 715 с.
64. Конституция Польши (Республики Польши) от 2 апреля 1997 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступу :
http://constitution.garant.ru/DOC_3864857.htm.
65. Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. / В. В. Кравченко. – Вид. 6-те, випр. і допов. – К. : Атіка, 2009. – 608 с.
66. Совгиря О. В. Конституційне право України : навч. посіб. / О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 632 с.
67. Онiщенко О. В. Конституцiя України як основне джерело конституцiйного права України : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Онiщенко. – К., 2005. – 19 с.
68. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм Конституції України / В. Шаповал // Право України. – 1997. – №6. – С. 3 – 7.
69. Эбзеев Б. С. Прямое действие Конституции Российской Федерации : Некоторые методологические аспекты / Б. С. Эбзеев // Правоведение. – 1996. – №1. – С. 5 – 15.
70. Краснов М.А. Толковый словарь конституционных терминов и понятий = Explanatory dictionary of constitutional terms and concepts / [М. А. Краснов, В. А. Кряжков]. – СПб. ; Юридический центр Пресс : Р. Асланов, 2004. – 416 с.
71. У справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) : Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001р., №4-рп/2001 // Офіційний вісник України. – 2003. – №28. – Ст. 1379.
72. Оніщенко О. Пряма дія норм Конституції України / О. Оніщенко // Право України. – 2004. – №5. – С. 90–93.
73. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (пи