ЖАНР ПСАЛМА: ҐЕНЕЗА, АДАПТАЦІЯ, ТРАНСФОРМАЦІЯ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису
УДК 8214: 243

Чотарі Вероніка Аттіловна

ЖАНР ПСАЛМА:
ҐЕНЕЗА, АДАПТАЦІЯ, ТРАНСФОРМАЦІЯ

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Лановик Мар’яна Богданівна,
доктор філологічних наук,
професор

Тернопіль 2009

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1
ЖАНР БІБЛІЙНОГО ПСАЛМА: ГЕНОЛОГІЧНИЙ ТА
ПОЕТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ.................................................................... 13
1.1. Проблема генологічної диференціації та термінологічного
окреслення параметрів жанрового діапазону духовної поезії.. 13
1.2. Принципи класифікації біблійних псалмів............................................ 28
1.3. Поетологічні аспекти старозаповітної лірики....................................... 38
1.4. Паралелізм як художньо-композиційна домінанта у поетиці
сакральних псалмів....................................................................................... 51
1.5. Методологічні підходи до інтерпретації текстів Книги Псалмів......... 57
Висновки до першого розділу...................................................................... 66

РОЗДІЛ 2
ФОРМИ РЕЦЕПЦІЇ КНИГИ ПСАЛМІВ: ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ...... 69
2.1. Адаптація Книги Псалмів в українському літературному
просторі. Європейський контекст....69
2.2. Переклад як форма рецепції Псалтиря: канон і
проблема трансформації...................90
2.2.1. Канонічні переклади біблійних псалмів................................. 94
2.2.2. Параперекладні жанри адаптації Книги Псалмів................ 105
2.3. Специфіка міжсеміотичного перекладу псалмових образів і
мотивів у європейському мистецькому дискурсі....................................... 134
Висновки до другого розділу..................................................................... 144

РОЗДІЛ 3
ҐЕНЕЗА НАЦІОНАЛЬНИХ МОДЕЛЕЙ ЖАНРУ
ЛІТЕРАТУРНОГО ПСАЛМа......................................................................... 146
3.1. Синтетичні моделі жанрової модифікації літературного псалма: проблема дифузії жанрів............................................................................................. 146
3.1.1. Псалом-ода............................................................................... 150
3.1.2. Псалом-елегія........................................................................... 155
3.1.3. Псалом-дума............................................................................ 161
3.2. Вияв авторської візії у жанрі літературного псалма........................ 170
3.3. Ґендерне прочитання біблійних псалмів:
жіноче бачення канонічних текстів............................................................. 179
Висновки до третього розділу.................................................................... 187

ВИСНОВКИ...................................................................................................... 189
ДОДАТОК А: ЛІТЕРАТУРНІ ВЕРСІЇ БІБЛІЙНИХ ПСАЛМІВ...................... 199
ДОДАТОК B: МІНІАТЮРИ ПСАЛТИРІВ....................................................... 215
ДОДАТОК C: ХУДОЖНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МОТИВУ ПЕРЕМОГИ ДАВИДА НАД ГОЛІАФОМ У ЖИВОПИСІ.......................................................................... 217
ДОДАТОК D: ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МОТИВУ «ДАВИДМУЗИКАНТ» У МАЛЯРСТВІ........................................................................................................................ 218
ДОДАТОК E: ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МОТИВУ «ДАВИД І ВІРСАВІЯ» У МАЛЯРСТВІ........................................................................................................................ 219
ДОДАТОК F: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МОТИВУ «ДАВИД І САУЛ» У МАЛЯРСТВІ 220
ДОДАТОК G: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТЕКСТІВ КНИГИ ПСАЛМІВ У СУЧАСНОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ............................................................. 221

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................... 222

ВСТУП

Духовна поезія як яскравий феномен художньо-словесної творчості сьогодні постала у центрі уваги гуманітаріїв. Останні десятиліття позначилися посиленим зацікавленням учених питаннями пошуку релігійних первнів культури, що спричинилося до видання низки антологій християнської лірики. Корпус творів цього пласту української літератури увійшов до різноманітних рукописних збірників (ХVI XVIII ст.), «Богогласника» (Почаїв, 17091791р.), книги «Великодні дзвони» (Мюнхен, 1968 р., упор. Г.Кінах), «Хрестоматії української релігійної літератури. Книга перша поезія» (Мюнхен Лондон, 1988 р., упор. І.Качуровський), збірки «Богославень: Духовна поезія західно-українських авторів» (Тернопіль, 1994 р., за ред. Б.Мельничука та М.Ониськіва), збірки «Святі чуття, закладені в молитву: Антологія української молитви» (Чернівці, 1996 р. та 2004 р., упор. В.Антофійчук), книги «Слово благовісту» (Львів, 1999р., упор. Т.Салига), збірок «На лузі Господньому» (Львів, 2007 р., упор. Галина Кирієнко) та «Струни Вічності» (Львів, 2008 р., упор. Галина Кирієнко). Чільне місце серед зразків такої поезії посідає широкий спектр псалмової лірики у різних модифікаціях та формах рецепції, адже тексти старозаповітної Книги Псалмів піддавалися численним обробкам письменниками, які по-різному співвідносили традицію та новаторство у своїх варіантах біблійних поетичних творів. Так, псалмові мотиви актуалізувалися у творчості В.Александрова, Б.-І.Антонича, П.Гулака-Артемовського, П.Карманського, Ліни Костенко, П.Куліша, Лесі Українки, М.Максимовича, Є.Маланюка, В.Мови-Лиманського, Д.Павличка, С.Полоцького, С.Руданського, Г.Сковороди, Ю.Федьковича, І.Франка, М.Шашкевича, Т.Шевченка, Я.Щоголіва та інших. На зламі ХХХХІст. з’явилися фундаментальні за значенням переспіви усіх 150 текстів, здійснені М.Карпенком і Тетяною Яковенко. Примітно, що автори повернулися до першоджерела української духовності Святого Письма, і в поетичній формі, зберігаючи стилеві та змістові особливості сакральної Книги, подали її власне сприйняття.
Переосмислення псалмової поезії в українській літературі ставало поштовхом до появи цілком нових мистецьких явищ. Групу цих новотворів дослідники-літературознавці окреслюють по-різному, однак усі вони одностайні щодо існування такого типу текстів у літературній полісистемі. До створення авторських «псалмів» зверталися такі письменники, як В.Базилевський (цикл «Продовження псалмів»), А.Боднар («Псалом братерству»), І.Волкович («О душе моя, душе, чому не ридаєш»), П.Карманський (цикл «Псалми»), В.Кордун (збірка «Білі Псалми»), Є.Маланюк (цикл «Псалми степу»), Д.Павличко (окремі тексти збірки «Покаянні псалми»), Левко Ромен («Псальма приречених»), С.Сапеляк («Псалом Благовіщенню»), Є.Сверстюк («За мотивом псалма 43»), М.Старицький («Псалом. Богородице і Діво»), П.Тичина (тетраптих «Псалом Залізу»), Ю.Топунов (цикл псалмів), Емілія Турковська («Відворотній псалом»), М.Філянський («Хвала») та ін.
Як зазначає Тетяна Бовсунівська, «Переложенія» Псалмів Давидових стають в українській літературі тим чинником, що традиційно пов’язується зі сталими ознаками ментальності тощо. Транскультурна сутність цього жанру формується вже від початку ХІХ століття. Беручи до уваги Святе Письмо, адаптуючи його до сприйняття людини ХІХ століття, письменники тим самим тяжіли до вивершеності феномена сакральної людини, до виявлення агоністичного начала людського буття, зокрема буття українського народу» [37, с. 119]. Вибираючи для власних переспівів ті біблійні псалми, які були найбільше суголосні з їхніми психічними станами, виражали їхні переживання, переконання, поети трансформували сам жанр, надаючи йому нових модифікацій.
У слов’янському просторі поетичні переосмислення псалмів зародилися у часи бароко (XVIIст.), хоча сакральна поезія Псалтиря руському читачеві була відома і близька значно раніше. Псалмові переробки набули розквіту упродовж XVIIІст. і стали невід’ємною частиною творчості Г.Державіна, М.Ломоносова, І.Лопухіна, В.Майкова, Ф.Прокоповича, Н.Шатрова. Повний переспів Книги Псалмів у російській літературі здійснили Н.Гребнєв, протоієрей Гавриїл Палатський, О.Сумароков, В.Тредіаковський, П.Яхонтов.
Подібні процеси відбувалися в національних традиціях європейського красного письменства. Так, із розповсюдженням ідей Реформації псалмова поезія увійшла в літературний німецькомовний світ. Взірцем перекладу народною мовою Біблії стала праця М.Лютера, здійснена з оригінальних біблійних мов давньоєврейської та старогрецької. «Онароднення» Святого Письма актуалізувало появу біблійних мотивів і рецепцію Книги Псалмів у культурному просторі Німеччини. Ідеї псалмоспіву в своїй творчості опрацьовували А.Гріфіус, М.Опіц, П.Флемінг та інші.
В Італії та Іспанії особливе піднесення літературного жанру псалма відбулося у XVII ст. Католицькі письменники, як і їхні протестантські сучасники, високомайстерно переспівували сакральні зразки. Серед найвідоміших переробок біблійної лірики італійськими та іспанськими поетами твори Хосе де Вальдів’єльсо, Лопе де Вега, Жуана дель Енсіна, Фернандо де Еррера, Фрайя Луїса де Леона та інших.
Своєрідною «антологією» літературних псалмів Великої Британії вважається збірка найкращих переробок псалмової поезії, до якої увійшли твори 25 авторів, «Книга Псалмів Поетів: Повний Псалтир, представлений двадцяти-п’ятьма поетами від шістнадцятого до двадцятого століть» («The Poets' Book of Psalms: The Complete Psalter as Rendered by Twenty-Five Poets from the Sixteenth to the Twentieth Centuries») за редакцією Лоуранса Відера (Laurance Wieder). Книга охоплює переспіви усіх 150 сакральних текстів поетами XVIXX ст., серед яких імена Ф.Бекона, Р.Бернса, Дж.Мільтона, Кр.Смарта, Ф.Сіднея, Дж.Холла та інших.
Окрім згаданих вище європейських письменників до поетичної переробки та інтерпретації псалмів зверталися також Т.Кінго, А.Арребо (Данія), Я.Любельчик (Білорусь), митр.Молдавський Досифій (Молдова), В.Врубель, Я.Кохановський, М.Рей, А.Тржецевський, М.С.Шажинський (Польща), Б.Балашши (Угорщина), М.Агрікола (Фінляндія).
Таке панорамне опрацювання псалмової тематики у творчості українських і зарубіжних митців стало причиною зацікавлення у вивченні жанру псалма літературознавцями. Окремі аспекти специфіки сакрального та літературного псалмових зразків висвітлені у відповідних публікаціях енциклопедичних видань та працях українських вчених, зокрема С.Абрамовича [1], Ірини Бетко [29], Тетяни Бовсунівської [37], Ірини Даниленко [72], В.Домашовця [78], Зоряни Лановик [130], Віри Сулими [233] та ін. Але наукові напрацювання у царині псалмової генології не є вичерпними, позаяк у переважній більшості відображають лише певні грані цього багатопланового явища і здебільшого розкривають специфіку творчості окремих авторів. Так, Тетяна Бовсунівська [37] розглядає особливості сприйняття та опрацювання текстів Книги Псалмів романтиками; праця В.Домашовця [78] присвячена винятково псалмовій традиції Т.Шевченка; Ірина Даниленко, аналізуючи поезію Псалтиря у контексті загального розвитку й модифікації молитовного дискурсу, зосереджується лише на мотивах молитовності та сповідальності псалмової поезії. Значну частину її наукової розвідки займає аналіз творчості Т.Шевченка і його впливу на наступні покоління митців. Відтак, окреслюючи у теоретичному ключі псалмові переробки П.Куліша, П.Гулака-Артемовського, М.Максимовича, Ліни Костенко, дослідниця проводила відповідні паралелі «традиційного новаторського» не із біблійним першоджерелом, з якого черпали натхнення поети, а із втіленням псалмових мотивів у поезії Кобзаря. Особливості рецепції старозаповітної книги осмислюються у монографії Ірини Бетко «Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії XIXпочатку XX століття» [29]. Однак авторка фундаментальної праці подає лише історичну довідку засвоєння псалмової поезії українською національною полісистемою та класифікацію новотворів з огляду їхньої приналежності до певного рецептивного типу, залишаючи поза увагою розмежування понять рівнів обробки оригіналу, які у неї часто взаємозамінюються або вживаються синонімічно. У 1990 році О.Чугунова захистила кандидатську дисертацію на тему «Стихотворные переложения псалмов в русской поэзии середины 17501770-х годов (Метод. Жанр)». Відзначаючи безумовні достоїнства роботи, зазначимо, що науковець обмежує аналіз обраного типу лірики вузькими хронологічними рамками й не виокремлює характерних для жанру літературного псалма ознак на рівні поетики [264].
На сьогодні в українському науковому просторі немає цілісного концептуального, інтеґрального дослідження функціонування жанрів біблійного та літературного псалмів та їх модифікацій у культурно-словесній сфері. Відтак вбачаємо потребу в детальному вивченні особливостей псалмової лірики, зокрема теоретико-літературних аспектів цього феномена, адже переважна більшість сучасних літературознавчих розвідок присвячена особливостям псалмової творчості окремих особистостей або аналізу конкретних зразків в історико-літературній перспективі. Літературознавці, побіжно торкаючись проблем жанрового окреслення псалма і форм його рецепції, не ставили собі за мету всебічно теоретично осмислити це складне літературне явище. Зважаючи й на те, що упродовж майже усього минулого століття у радянському просторі псалмова поезія залишалася на марґінесі наукової рефлексії, вважаємо на часі теоретичне окреслення її ґенези, адаптації і трансформації в українській культурно-мистецькому дискурсі. Усе це зумовлює актуальність нашої роботи, а, з огляду на повернення українського літературознавства до перерваної традиції, звернення до обраної теми бачиться доцільним та своєчасним.
Отже, метою нашої роботи є здійснити цілісне, системне дослідження входження, побутування, трансформації та деформації жанру псалма (на прикладі української літератури). На основі вивчення теоретичних праць із жанрології та аналізу художніх творів В.Александрова, Б.-І.Антонича, П.Гулака-Артемовського, П.Карманського, Ліни Костенко, П.Куліша, М.Максимовича, Є.Маланюка, В.Мови-Лиманського, Д.Павличка, С.Полоцького, С.Руданського, Г.Сковороди, Лесі Українки, Ю.Федьковича, І.Франка, М.Шашкевича, Т.Шевченка, Я.Щоголіва та інших простежити основні риси жанру літературного псалма, виявити його національну самобутність; шляхом аналізу генологічних і поетологічних аспектів обґрунтувати ґенезу, місце і значення модифікації цього жанру в літературній полісистемі.
Для реалізації мети дослідження ставимо такі завдання:
· осмислити жанрові концепції, генологічні та поетологічні аспекти інтерпретації псалма в сучасному українському і зарубіжному літературознавстві;
· виявити своєрідність жанрів біблійного та літературного псалмів у порівнянні з іншими генологічними утвореннями духовної поезії;
· окреслити специфіку жанру біблійного псалма; сформулювати принципи класифікації його жанрових різновидів;
· дослідити ґенезу жанру псалма в європейській традиції та визначити основні етапи його становлення і розвитку в українській літературі;
· дефініювати конкретні генологічні модифікації творів, жанрова структура яких має риси псалма, від канонічних перекладів псалмової лірики до варіацій і трансформацій поезії за мотивами Псалтиря;
· проаналізувати синтетичні моделі модифікації жанру літературного псалма (псалом-ода, псалом-елегія, псалом-дума);
· з’ясувати специфічні ознаки та національну своєрідність актуалізації псалмових мотивів в українській літературі.
Об’єктом дослідження є зразки сакральної та літературної псалмової лірики авторів східно-слов’янського культурно-мистецького простору, здебільшого української літературної традиції (В.Александрова, Б.-І.Антонича, П.Гулака-Артемовського, П.Карманського, Ліни Костенко, П.Куліша, М.Максимовича, Є.Маланюка, В.Мови-Лиманського, Д.Павличка, С.Полоцького, С.Руданського, Г.Сковороди, Лесі Українки, Ю.Федьковича, І.Франка, М.Шашкевича, Т.Шевченка, Я.Щоголіва та інших).
У полі нашої уваги будуть так звані «змішані» жанрові модифікації літературного псалма, як-от псалом-ода, псалом-елегія, псалом-дума. Також вбачаємо потребу з’ясувати жанрову природу тих авторських новотворів, у заголовку чи підзаголовку яких міститься означення «псалом», незалежно від того, чи є вони зразками псалмової лірики з погляду сучасної генології.
Предметом дослідження є жанрова специфіка біблійного псалма, його адаптація, трансформація і деформація в національній літературно-мистецькій полісистемі.
У теоретико-методологічній основі наріжним є герменевтичний підхід, з позицій якого проводиться дослідження. Частково застосовуються біографічний та аналітичний методи, а також елементи структурно-функціонального аналізу та рецептивної поетики.
У розвідці засновуємося на напрацюваннях українських та зарубіжних літературознавців у галузі поетики, віршознавства та генології Тетяни Бовсунівської, І.Козлика, Нонни Копистянської, Наталії Костенко, Елеонори Соловей, А.Ткаченка; у сфері біблійних студій С.Абрамовича, С.Авєрінцева, В.Антофійчука, Ірини Бетко, Тетяни Бєлобрової, І.Качуровського, Зоряни Лановик, Віри Сулими, М.Сулими, І.Франка; у перекладознавстві Лади Коломієць, В.Коптілова, Мар’яни Лановик, П.Торопа. Досліджуючи специфіку міжсеміотичного перекодування псалмових текстів знаковими системами зображальних і незображальних мистецтв, основоположними вважаємо праці Ю.Борєва, М.Кагана, Ю.Лотмана, О.Рисака та інших. Розглядаючи трансформацію і деформацію досліджуваного жанру, зважаємо на теорію діалогізму М.Бахтіна.
Для аналізу текстів Святого Письма ми відібрали найпоширеніші варіанти перекладів П.Куліша І.Пулюя, І.Огієнка (митр. Іларіона) та І.Хоменка-Плюти. Перевагу надаємо перекладові, здійсненому І.Огієнком, який досконало володів мовами оригіналу, мав спеціальну філологічну та богословську освіти.
Зв’язок з науковими темами. Наукове дослідження виконане у руслі комплексної теми кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка «Проблеми рецептивної поетики, наратології і трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках» (номер державної реєстрації 0105U000748). Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Протокол№ 8 від 31 березня 2009 р.) та схвалена координаційною радою при Інституті літератури іменіТ.Г.Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (Протокол № 3 від 30 червня 2009 р.).
Новизна роботи. Пропонована праця перше в українському літературознавстві системне дослідження жанру псалма. Зва

Список литературы

ВИСНОВКИ
Духовна поезія як особливий пласт медитативно-виражальної лірики сьогодні постала об’єктом зацікавлення гуманітаристів, які намагаються віднайти духовні первні культури та розкрити вічне, позачасове призначення літератури. Панорамне звернення світських авторів до Святого Письма, актуалізація старозаповітних та новозаповітних тем, мотивів і образів у творах красного письменства оприявнюють тісний та багатогранний зв’язок східнослов’янської книжності з християнською традицією. Він зумовлений не лише культурними, а й історичними чинниками, адже завдяки своєму географічному розташуванню слов’янські народи, у тому числі й давні українці, живучи на перетині доріг Схід Захід, перебували в епіцентрі сходження культурно-мистецьких векторів. Тексти Книги Псалмів були органічно сприйняті свідомістю руського читача у своїй поліфункціональній сутності: і як богослужебні, і як поетичні, і як зразки натхнення для власної творчості. При цьому централізація чи акцентування на будь-якому з цих аспектів визначало характер авторського перепрочитання. Відтак біблійна псалмова традиція стала невід’ємним компонентом української національної свідомості та способом вираження її самобутності.
У ході дослідження духовної поезії та процесу освоєння Біблії в контексті європейських літератур виокремилися три рецептивні культурологічні моделі середньовічна, ренесансна та неоміфологічна (Ірина Бетко). Перша модель була бібліоцентричною, оскільки лірика на цьому етапі підпорядковувалася переважно богословським завданням, а не естетичним законам. Друга десакралізувала літературно-мистецьку рецепцію Святого Письма, позаяк письменники цієї епохи зверталися переважно до біблійних сюжетів, по-своєму переосмислюючи їх та піддаючи жанрові канони сакральних текстів різноманітним трансформаціям. Остання модель рецепції Біблії позначилася відходом літератури від релігійних першоджерел та остаточним розрізненням сакральної, церковної та релігійної поезії як самостійних пластів духовної лірики. Відтак термін «сакральна поезія» співвідносимо з творами священних книг; поняття «церковна поезія» обмежуємо сферою застосування в богослужебній практиці; «релігійна поезія» використовуємо для характеристики творів, написаних з актуалізацією релігійно-міфологічних мотивів, сюжетів та образів.
Із диференціацією різних пластів духовної лірики увиразнилися відмінності між жанровими утвореннями як сегментами її генологічної системи: молитва біблійний псалом літературний псалом гімн. Проаналізувавши своєрідність кожного з жанрів біблійного / літературного псалма на генологічному та поетологічному рівнях, ми прийшли до наступних узагальнень.
Зародившися в орієнтальному культурному середовищі на стадії «дорефлективного традиціоналізму» (С.Авєрінцев), сакральний псалом не був жанровою формою виключно літературного, естетичного призначення, а поставав позалітературним генологічним утворенням, яке сформувалося у межах життєвої і обрядової ситуації «Sitz im Leben» (Р.Лоут), синкретичним жанром, в якому саме висловлювання невіддільне від умов його виголошення, а його основні риси визначаються не стільки літературними нормами, закріпленими у теоретичних трактатах, скільки їх культовим чи побутовим призначенням.
На зміну першій стадії прийшов етап «рефлективного традиціоналізму», коли жанр формують уже не функціональні обставини його побутування, а літературний канон, кодифікована поетика. «Онароднення» Біблії (через переклади національними мовами) зробило її доступною для широких кіл населення, а письменники отримали можливість її художньо-мистецького перепрочитання та реінтерпретації, що позначилося на модифікуванні біблійного тексту в їхніх літературних версіях. Із процесом руйнування жанрового канону сакрального псалма починається долучення власне авторських компонентів до традиційного біблійного оформлення. Чим більше індивідуально-особистісного вкладали в канонічні сакральні тексти, тим віддаленішим ставав зв’язок біблійної поезії та її переосмислення. Як і в західноєвропейській традиції, в українському літературному просторі формування і відокремлення літературного псалма у самостійне генологічне утворення проходило у декілька етапів від запозичення окремих рядків чи віршів сакрального оригіналу в нову поетичну структуру на рівні цитації та алюзії до повного трансформування його формальної та художньо-образної структури. Відтак зародженню жанру літературного псалма передувало часткове опрацювання та переосмислення біблійного псалмового дискурсу.
Як свідчить текстовий аналіз, поетичні зразки Книги Псалмів мали безпосередній вплив на становлення й укладання жанрової системи гімнографії. Розвиток церковної літератури з біблійних псалмів проходив такі стадії: сакральні тексти Псалтиря → вільне комбінування вибраних рядків (іноді віршів) певного псалма (антифон, полілея) → синтез псалмових віршів з новими жанрами (міжпсалмія, седальн) → позалітургійний поетичний переклад / переспів псалмової поезії з використанням принципово нових типів віршування.
Біблійний псалом унікальна художня система, яка природно спонукає до його переосмислення та перепрочитання, передусім стилістично та тематично, що заклало підвалини виникнення нової мистецької структури літературного псалма. Інтертекстуальні зв’язки між цими двома жанрами доволі очевидні й простежуються на рівні тематики, системи образів і художньо-поетичних засобів. Однак зіставлення та порівняння цих жанрів виявляє принципові відмінності між ними: з ритмізованої прози біблійний псалом перетворюється на віршовий зразок, що стає причною зміни його структури. Часто у поетичних трансформаціях спостерігається вихід на перший план тих змістових відтінків, які в оригіналі були притіненими, відтак літературно-мистецькі версії псалмів уже є не фактом релігії як такої, а апологією, фактом історії релігії, елементом національної культури. З огляду на це розглядаємо жанри біблійного та літературного псалма як самостійні генологічні утворення. Причину плутанини щодо взаємозамінного вживання термінів для позначення цих жанрів вбачаємо в існуванні псалмових різновидів Книги Псалмів, до класифікації яких, послуговуючись ідейно-тематичним підходом, вдаються Ірина Бетко, С.Бернфельд, В.Домашовець, Г.Гіземанн, Віра Сулима, та С.Абрамович, Д.Бретчер, Г.Гункел, Є.Зігабен, чиї класифікації засновуються на функціонально-тематичному принципі.
Розумінню антиномічної природи жанру літературного псалма сприяв розгляд поетологічних параметрів його першоджерела біблійного прототипу. Аналіз текстових структур сакрального псалмового дискурсу засвідчив наявність специфічних компонентів архітектоніки, поетики та тематики, які в сукупності виступають його жанротвірними чинниками.
Архітектоніка Книги Псалмів є своєрідною «геометрією орнаментів», що увиразнюється через метричну побудову висловлювання, зумовлену паралелізмом думок, і строфіку, типовою одиницею якої в єврейській поезії є дистих. Специфічними композиційними ознаками біблійного псалма є наявність анафоричних та епіфоричних конструкцій та організація поетичного зразка у формі акростихів. Визначальним принципом архітектоніки псалмового дискурсу постає принцип паралелізму, який у поєднанні з різними видами лексичних повторів є основою ритму поетичних текстів та сприяє логічному та емоційному увиразненню висловлювання. Посиленню художньої експресивності слугує багатоплановість тропів біблійної поезії, серед яких важливу роль відіграють наскрізні порівняння, епітети, метафори, синекдохи, які додають до змістової наповненості текстів і є основними засобами творення образів-символів. Метафоричність висловлювання уможливлює актуалізацію будь-якого псалма у нових контекстах та різних життєвих ситуаціях. Така відкритість як визначальна ознака біблійної поезії спонукає реципієнта до її творчого осмислення через множинність потрактувань.
Факторами, які зумовлюють жанрову специфіку літературного псалма, є його дуальна природа накладання матриць східного та західного світовідчуття, своєрідна «гра» канонічного та індивідуально-авторського контекстів, до яких долучаються суспільно-політичні, історичні, географічні та інші паратекстуальні чинники. Відтак генологічне утворення літературного псалма постає на порубіжжі взаємодії жанрових просторів, витворюючи, таким чином, особливу жанрову систему псалмових переосмислень. У залежності від міри наближеності до оригінального біблійного джерела та співвідношення категорій sacrum / profanum, виокремлюємо парадигму жанрів поетичного перекладу Книги Псалмів: канонічні переклади переспіви наслідування стилізації варіації.
Канонічний переклад сакральної поезії є першим щаблем рецепції, на якому базуються всі інші її форми, адже цілісно втілює художньо-образну структуру та духовний зміст певного явища однієї культури мовними засобами іншої, враховуючи при цьому часові, етнічні, психологічні контексти, а також умову відмінності лінгво-культурних картин світу в носіїв обох мов. Відтворюючи рідною мовою сакральну поезію, світські письменники інколи орієнтувалися на першоджерело, а інколи на вже існуючі канонізовані переклади, що теж значною мірою визначало вектор авторського переосмислення.
«Українізація» псалма та пристосування до свідомості українського читача віддаляли новий текст від праджерела, що стало причиною зародження поетичного переспіву псалма. Специфічними ознаками цього параперекладного жанру вважаємо збереження центральних домінант та лейтмотивів першотворів, що водночас поєднується зі зміщенням / перенесенням змістових акцентів, наближенням до реципіюючої культури через долучення мікрообразів національного характеру. Автори переспівів лише частково керуються усталеним біблійним каноном, проблематикою першоджерела, у їхніх новотворах прочитується суб’єктивне сприйняття та заломлення сакральних псалмів, яке підпорядковується авторському задумові. Тому жанр поетичного переспіву постає спробою узгодження «власного» з «чужим», авторського з традиційним, особистого із загальнолюдським на основі суголосних тем, мотивів та образів. У жанрі переспіву написані окремі твори В.Александрова, П.Гулака-Артемовського, М.Карпенка, П.Куліша, М.Максимовича, С.Руданського, Т.Шевченка, Я.Щоголіва, Тетяни Яковенко.
Подальше входження сакрального тексту в український літературний простір знайшло своє вираження у псалмових наслідуваннях, типовою ознакою яких є втілення національної картини світу в старозаповітних образах. Цей процес супроводжується «одомашненням» біблійної поетики в українській літературній полісистемі, що надає можливість для побудови нових аналогій, сприяє пошуку історичних співзвучностей, як-от: «Ізраїль Україна», «Єгипет, Вавилон Росія». При поетичному перекладі у жанрі наслідування зазвичай не цілком зберігається образна система першоджерела, натомість автор творить власну систему образів, не типову для біблійних текстів. Тому на перший план виступає авторський контекст, завдяки якому змінюється функція, загальне спрямування новотвору. У жанрі наслідування інтерпретували Псалтир Ліна Костенко, І.Франко, Т.Шевченко («Подражанія ХІпсалму»).
У псалмових стилізаціях суть твору або розширюється ремінісценціями, або формується як семантичне протиставлення іншому текстові. Для псалмових стилізацій характерним є запозичення окремих образів оригіналу, що надає переробці нового змісту та звучання через вияв індивідуальних особливостей письменника-перекладача. Розширення смислової палітри за рахунок відтворення тематики та одного з мотивів першоджерела й активного долучення чужої думки та образів прикметна риса псалмової стилізації як параперекладного явища. Залучаючи до новотворів окремі ідейно-смислові константи сакрального тексту, створюючи інтертекстуальне поле за допомогою запозичених біблійних тем та образів, автори української псалмової лірики зосереджувалися у своїх переробках на виявленні особистісних позицій, думок і переживань. У цьому параперекладному жанрі написані псалмові новотвори Б.-І.Антонича, П.Куліша («Варіація первої Давидової псальми»), В.Мови («Руський псалом»), Д.Павличка, Лесі Українки, І.Франка («Блаженний муж, що йде на суд неправих»).
У псалмових варіаціях актуалізуються лише окремі мотиви біблійного оригіналу, а генологічне визначення творів має переважно не теоретичне, а мистецьке підґрунтя і не виправдовує жанрового очікування читача. За таких умов сакральні тексти є лише імпульсами для написання авторських зразків, оскільки, крім власне авторської генологічної ідентифікації, ці поетичні твори не мають інших характеристик псалмового жанру і виявляють доволі віддалений зв’язок із сакральною поезією. Набуваючи рис самобутності, вони виходять за межі перекладної полісистеми. Авторами варіацій на псалмові мотиви є В.Базилевський (цикл «Продовження псалмів»), А.Боднар («Псалом братерству»), І.Волкович («О душе моя, душе, чому не ридаєш»), П.Карманський (цикл «Псалми»), В.Кордун (збірка «Білі Псалми»), Є.Маланюк (цикл «Псалми степу»), Д.Павличко (окремі тексти збірки «Покаянні псалми»), Левко Ромен («Псальма приречених»), С.Сапеляк («Псалом Благовіщенню»), Є.Сверстюк («За мотивом псалма 43»), М.Старицький («Псалом. Богородице і Діво»), П.Тичина (тетраптих «Псалом Залізу»), Ю.Топунов (цикл псалмів), Емілія Турковська («Відворотній псалом»), М.Філянський («Хвала»).
Окремим видом перекладу вважаємо міжсеміотичне перекодування псалмового тексту іншими видами мистецтва. Із входженням біблійного дискурсу в європейський літературний простір розпочалося активне опрацювання сюжетів, тем та образів Святого Письма не лише духовенством, а і світськими митцями, яке набуло особливого розмаху в добу Відродження. Так, за мотивами Книги Псалмів створювалися численні музичні авторські твори, її образи надихали художників та скульпторів. З огляду на панорамне представлення псалмової тематики в інших видах мистецтва і недостатню експлікацію багатоаспектного явища міжсеміотичного перекладу в теоретичних розвідках, специфіка такого перекодування виявляє свою продуктивність і бачиться як окремий предмет наукового дослідження.
Біблійний та літературний псалми, будучи самостійними генологічними утвореннями, все ж зберігають інтертекстуальний зв’язок, який не дозволяє говорити про повне затушовування елементів сакральних оригіналів у новотворах, які, як палімпсест, проступають крізь авторський пласт нової мистецької структури. Таким чином, канонічні тексти Псалтиря і зразки їхнього поетичного переосмислення перебувають у стані перманентного протистояння. У випадку погодження двох систем у процесі взаємодії виникають переспіви, наслідування та стилізації Книги Псалмів, у разі непогодження різноманітні пародії, породжені десакралізованим, постмодерним дискурсом.
Актуалізуючися в окремих художніх текстах та пристосовуючись до кожної національної літературної полісистеми (української зокрема), сакральний псалом набув нових формальних характеристик, що спричинилося до втрати канонічної моделі генологічного утворення, тих жанрових властивостей, які формувалися упродовж століть. Процес «приживлення» цього жанру в східнослов’янському культурно-мистецькому просторі супроводжувався значними змінами у його структурі. На відміну від будь-якого іншого художнього твору, літературний псалом цілісне, згущене жанрове утворення, межі якого задаються не лише особливим авторським вибором, а й біблійним зразком. Відтак відтворення канонічної матриці у літературному псалмі має ризоматичний, інтертекстуальний характер, завдяки чому жанр виступає своєрідним способом збереження «жанрової пам’яті» сакрального прототипу та культурної пам’яті читача. Така амбівалентна природа літературного псалма, синтез естетичного та функціонального начал означили різні вектори пошуку авторами принципів трансформації канонічного тексту в поетичну, художню структуру. Риторичний підхід до переосмислення псалмової лірики дозволив використовувати біблійний оригінал як готову форму, яку поети заповнювали актуальним для них змістом. Мотиви Книги Псалмів у поєднанні з власне авторськими контекстами актуалізувалися у синтетичних моделях псалма-оди, псалма-елегії, псалма-думи. Аналіз текстових структур перепрочитань Псалтиря дає підстави для увиразнення національної самобутності псалмової лірики. Так, синтез жанрових утворень псалма та оди є специфічною ознакою російського псалмового дискурсу, що знаходить пояснення в історичному минулому панівній позиції Росії стосовно інших слов’янських народів. Хвалебні псалми-оди складалися для прославлення царів, правителів країни, а також для звеличення їхніх героїчних учинків.
У перетрактуванні різних поетів риси оди чи елегії могли набувати домінуючого значення, залежно від особистих естетичних вподобань поета чи художніх принципів літературної групи, напряму, до якого він належав, мистецької епохи. Українська псалмова традиція більше тяжіє до елегійної експлікації, ніж до одичної, адже звернення до елегійного жанру стає способом вираження конфлікту між особистістю та навколишнім світом, філософських тем буття, соціальної проблематики. Долучаючи до своїх творів елементи елегійного вірша, поети висловлювали біль, смуток, каяття, а інколи й невдоволення Божою волею. Єдність одичного / елегійного та псалмового начал визначаємо як одну з жанротвірних ознак літературного псалма.
У східнослов’янському літературному просторі відбувалося не просто злиття, інтерференція окремих жанрів, а і взаємна дифузія двох світоглядних систем Західної та Східної. Взаємопроникнення національного фольклору та християнського віровчення стало причиною долучення біблійної тематики, образності, сюжетів і мотивів до творів української літературної полісистеми у формах цитувань, алюзій, ремінісценцій. Площини дотику між фольклорною та біблійною жанровими традиціями на структурному, тематичному та поетологічному рівнях уможливили взаємопроникнення та взаємодію двох жанрових систем, що дало змогу говорити про взаємне накладання жанрових моделей думового епосу та біблійного псалма.
Пристосовуючись до слов’янського світосприйняття та літературної традиції, сакральні псалми зазнавали змін не лише на структурному рівні, а й в ідейно-тематичному плані. Відтак, актуалізуючи нові авторські контексти та набуваючи нового звучання, тексти-переосмислення біблійної поезії змінюють свій статус, що виводить їх за межі релігійної лірики та вписує у парадигму жанрів філософської ліричної системи. Такими зокрема є псалмові наслідування, стилізації та варіації.
Літературний псалом як генологічне утворення виявляє свою специфіку через іманентну орієнтацію на першоджерело, з якого черпає теми, мотиви, топоси, образи і т.д. Кожен автор опрацьовує ці елементи по-своєму, коректуючи, розставляючи власні акценти, намагаючись самовиразитися і як митець, і як неповторна особистість. Це спричиняється до нашарування у жанрі кількох авторських пластів (голосів): а) біблійного голосу Бога як Першоавтора тексту (особливо у пророчих псалмах); б) голосів авторів Книги Псалмів (Давида, Мойсея, Асафа, синів Кореєвих та ін.); в) голосу перекладача Біблії українською мовою; г) голосу митця-інтерпретатора. Таке багатоголосся уможливлює різновекторність текстового аналізу псалмового дискурсу. У цьому контексті продуктивним виявився аналіз ґендерного прочитання біблійної поезії українськими поетами, а саме вплив переважно чоловічих голосів (а, б, в) на формування фемінної візії канонічного тексту. Характерною особливістю жіночих переосмислень біблійних псалмів в українській традиції стало звернення саме до творів, написаних авторами-чоловіками, тобто до Псалтиря, а не поетичних зразків жіночого біблійного авторства. Здебільшого у своїх перепрочитаннях поетеси вдаються до висловлювання подяки, хвали, докорів у гріховності, на відміну від чоловічих текстів, які часто позначені радикальними, революційними поглядами та спонукають не до роздумів, а до конкретних дій (такими зокрема є псалмові твори В.Мови, П.Куліша, С.Руданського, І.Франка, Т.Шевченка).
Ширший аналіз псалмового дискурсу із застосуванням різних методологій з позицій герменевтики / рецептивної естетики / феноменологічної теорії / феміністичної критики / компаративних студій тощо бачиться як перспектива подальших наукових досліджень.

Результати нашої розвідки свідчать про тісний та взаємозумовлюючий зв’язок слов’янського красного письменства та біблійної (зокрема християнської) традиції. Численні генологічні модифікації жанрового псалмового дискурсу віддзеркалюють продуктивність цього жанру на всіх етапах розвитку української поезії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абpамович С. Д. Біблія як фоpманта філологічної культури / Семен Дмитрович Абpамович. К. : КHТEУ ; Чернівці : Рута, 2002. 230 с.
2. Абрамович С. Псалми / Семен Абрамович // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / [за ред. А.Волкова та ін.]. Чернівці : Золоті литаври, 2001. С. 452455.
3. Августин. Сокращенная Псалтирь Святого Августина [Електронний ресурс] / Августин. Режим доступу до праці :
http://katolichestvo.by.ru/html/orations/differ/diff33.html.
4. Аверинцев С. Арфа царя Давида и русские ямбы / Сергей Аверинцев // Книга псалмов : (Псалтырь) / [пер. в стихах Н И. Гребнева]. М. : Изд. фирма «Вост. литература» РАН ; Школа-Пресс, 1994. С. 237240.
5. Аверинцев С. Избранные псалмы / Сергей Аверинцев ; [перевод и комментарии С. С. Аверинцева]. М. : Свято-Филаретовский православно-христианский институт, 2005. 76 с.
6. Аверинцев С. Историческая подвижность категории жанра: опыт периодизации / Сергей Аверинцев // Историческая поэтика: итоги и перспективы изуч. : [сб. ст. / редкол. : М. Б. Храпченко и др.] М. : Наука, 1986. (АН СССР, Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького). С. 104116.
7. Аверинцев С. Лирические жанры [древнееврейской литературы] / Сергей Аверинцев // История всемирной литературы : в 9 т. / [главн. ред. Г.П.Бердников; А.С.Бушмин и др.]. М.: Наука, 1983 .
Т. 1 / [ред. коллегия тома : С. В.Тураев (отв.ред.), Н.А.Вишневская, А.Д.Михайлов и др.]. 1983. С. 286290.
8. Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы / Сергей Аверинцев. М. : Coda, 1997. 342с.
9. Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции : [сб. ст.] / Сергей Сергеевич Аверинцев. М. : Языки рус. культуры, 1996. 446, [1] с. (Язык. Семиотика. Культура).
10. Автор і авторство у словесній творчості: колективна монографія кафедри теорії літератури і компаративістики Одеського націон. ун-ту ім.І.І.Мечникова : [зб. наук. пр.]. Одеса : Поліграф, 2007. 391 с.
11. Агеєва В. П. Поетеса зламу століть: творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації / Агеєва Віра Павлівна. 2-ге вид., стер. К. : Либідь, 2001. 262 с.
12. Александров В. Тихомовні співы на святі мотивы / Володимир Александров; [пер. з євр.]. Харків : Печатня Окружного Штабу, 1883. 29с.
13. Андреев В. А. Псалтырь, ее содержание, изложение и состав / АндреевВ.А. М. : А. И. Снегирева, 1915. 64 с.
14. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [антологія / підготовка текстів, прим., упорядкув., ред. М.Зубрицької]. [2-ге вид., доповнене]. Львів : Літопис, 2002. 832 с.
15. Антонич Б.-І. Magnificant, Te Deum Laudamus / Богдан-Ігор Антонич // Богославень: духовна поезія західноукраїнських авторів / [антологія / редактори-упорядники Б. Мельничук, М. Кониськів]. Тернопіль : Козівська районна друкарня, 1994. С. 56. (Бібліотека журналу «Тернопіль» і газети «Русалка Дністрова»).
16. Антофійчук В. Своєрідність інтерпретації біблійного тексту в циклі Т.Шевченка «Давидові псалми» / Володимир Антофійчук // Духовне відродження слов’ян у контексті європейської та світової культури: 10-та Всеукр. славіст. конф. : [тези доп.] / Чернівец. держ. ун-т ім.Ю.Федьковича та ін. Чернівці : [Б. в.], 1992. .
Т. 1. С. 7273.
17. Антофійчук В. І. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі / В. І. Антофійчук, А. Є. Нямцу. Чернівці : Рута, 1997. 200 с. (Чернівецький держ. ун-т ім. Ю. Федьковича).
18. АрнаудовМ. Психология литературного творчества / Михаил Арнаудов; [пер. с болг. Д.Д.Николаева]. М. : Прогресс, 1970. 654 с.
19. Астаф’єв О. Поетичні системи українського зарубіжжя / Олександр Астаф’єв. К. : [Б. в.], 2005. 64 с.
20. Афанасий, архиепископ Александрийский. Творения иже во святых Отца нашего Афанасия, архиепископа Александрийского / Архиепископ Александрийский Афанасий. М. : В.Готье, 1854. Часть 4-тая. Т. 22. 536 с. (Творения Святых Отцов, в русском переводе, издаваемые при Московской духовной академии).
21. Базилевський В. Продовження псалмів / Володимир Базилевський // Київ. 2006. № 10. С.2131.
22. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування / Михайло Бахтін // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [антологія / підготовка текстів, прим., упорядкув., ред. М.Зубрицької]. [2-ге вид., доповнене]. Львів : Літопис, 2002. С. 406415.
23. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: исследования разных лет / Михаил Михайлович Бахтин. М. : Худ. лит., 1975. 502 с.
24. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского / Михаил Михайлович Бахтин. М. : Художественная литература, 1972. 472 с.
25. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин; [сост. С.Г.Бочаров; примеч. С.С.Аверинцев, С.Г.Бочаров]. М.: Искусство, 1986. 445 с.
26. Безпечний І. Теорія літератури / Іван Безпечний. Торонто: Молода Україна, 1984. 304 с.
27. Беларуская энцыклапедыя : у 18 т. / [рэдкол. : Г.П.Пагикоў та інш.]. Мн.: Белин, 19962004. .
Т. 13 : Праміле Рэлаксін. 2001. 576 с.
28. Бернфельд С. Псалмы / Симон Бернфельд // Еврейская энциклопедия : [в 16т.]. М. : Изд. центр «Терра», 1991. (Репринт. воспроизведение изд. О-ва для науч. евр. изд. и Изд-ва Брокгауз Ефрон.). .
Т. 13 : [Проклятие Сарагосси]. 1991. С.8797.
29. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії XIX початку XX століття: монографічне дослідження / Ірина Бетко. Zielona Gora ; Kijow : [Б.в.], 1999. 160 с. (Wyzsza Szkola Pedagogiczna im. Tadeusza Kotarbinskiego; НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка).
30. Бетко І. Рецепція Псалтиря в українській поетичній традиції / Ірина Бетко // Другий міжнародний конгрес україністів. Львів, 2228 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення : літературознавство. Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича, 1993. С. 122124. (Міжнародна асоціація україністів НАН України).
31. Бєлоброва Т. Просторова організація ліричного переживання в молитовному тексті / Тетяна Бєлоброва // Слово і час. 2005. № 11. С.7883.
32. Бєлоброва Т. А. Сповідально-молитовні мотиви в українській класичній літературі (ґенеза, типологія, ідіостилі) : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 «Теорія літератури» / Т.А.Бєлоброва. Т., 2007. 20 с.
33. Бєлоброва Т. А. Сповідально-молитовні мотиви в українській класичній літературі (ґенеза, типологія, ідіостилі) : дис... канд. філол. наук: 10.01.06 «Теорія літератури» / Т.А.Бєлоброва. Т., 2007. 173 с.
34. Біблія, або Книги Святого Письма Стаpого й Hового Заповіту / [пеp. з давньоєвp. й гpецьк. І. Огієнка]. К. : Укp. Біблійне Т-во, 2002. 1159,[5]с.
35. Білецький О. Переводная литература на Украине // Зібрання праць : в 5т. / [ред. колегія : М. К. Гудзій та ін.] / Олександр Білецький. К. : Наукова думка, 19651966. .
Т. 5 : Зарубіжні літератури. 1966. С.591607.
36. Бовсунівська Т. В. Основи теорії літературних жанрів : монографія / Тетяна ВолодимирівнаБовсунівська. К. : Київський університет, 2008. 519 с.
37. Бовсунівська Т. Традиція «переложеній» псалмів Давидових в українській літературі ХІХ століття / Тетяна Бовсунівська // Біблія і культура : [зб. наук. статей]. Чернівці : Рута, 2001. Вип. 3. С. 117120.
38. Богославень: духовна поезія західноукраїнських авторів / [антологія / редактори-упорядники Б. Мельничук, М. Кониськів]. Тернопіль : Козівська районна друкарня, 1994. 513 с. (Бібліотека журналу «Тернопіль» і газети «Русалка Дністрова»).
39. Большая энциклопедия : в 62 томах / [гл. ред. С. А. Кондратов; ред. кол. Г.В.Кожевников [и др.]]. М. : Терра, 2006. .
Том 39 : Приапеи-Пул. 2006. 592 с.
40. Бондар М. П. Поезія пошевченківської епохи: система жанрів / Микола Пантелеймонович Бондар. К. : Наукова думка, 1986. 328 с.
41. Борев Ю. Б. Эстетика / Юрий Борисович Борев. [3-е изд.]. М. : Политиздат, 1981. 399 с.