ПРОБЛЕМИ ШКІЛЬНОЇ МОВНОЇ ОСВІТИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ С.Х. ЧАВДАРОВА Автореферат

У вступі охарактеризовано основні елементи наукового дослідження, обґрунтовано його актуальність, розкрито концепцію дослідження, проаналізовано загальний стан проблеми у наукових працях з історії педагогіки та інших напрямів педагогічної, історичної, філософської наук; сформульовано мету, об’єкт, предмет, завдання, методи дослідження, вихідні методологічні положення; зазначено наукову новизну та практичну цінність; визначено внесок здобувача у досягненні наукових результатів, форми апробації та впровадження здобутих теоретичних результатів у сучасну освітню практику.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади педагогічної діяльності С.Х.Чавдарова”- здійснено історико-ретроспективний аналіз стану освіти і виховання в Україні у першій третині ХХ ст.; подано характеристику основних соціокультурних умов, що сприяли формуванню наукового та педагогічного світогляду С.Х.Чавдарова, висвітлено віхи життя вченого у контексті епохи. У преамбулі дослідження конкретизовано напрями інноваційних процесів в освітньому просторі України, означено проблеми та перспективи розвитку сучасної української школи; доведено значення шкільної мовної освіти стосовно соціокультурних викликів і вимог сьогодення.

У розділі охарактеризовано джерельну базу дослідження, подано її видову класифікацію за п'ятьма групами. Це - документи державних, політичних і громадських організацій, наукових установ; монопроблемні розвідки з питань освітнього процесу в УРСР упродовж 1920 - 50-х рр.; узагальнювальні праці з історії української педагогіки; підручники та навчальні посібники, довідкові й науково-популярні видання; публіцистична література тощо. Базовим джерелом для написання дослідження стала науково-педагогічна спадщина С.Х.Чавдарова: підручники, посібники, статті, листи. У розділі зазначається, що фундаментом формування світогляду С.Х.Чавдарова були: класична педагогіка та психологія; сучасні для того часу новаційні досягнення в галузі психолого-педагогічних наук; елементи етнопедагогіки та комуністична ідеологія. Водночас, з одного боку, українська національна ідея випливала з автохтонності нації і формувалася на засадах гуманістично орієнтованої ментальності українського народу, з іншого, вона інтегрувалася у радянську ідеологізовану модель комуністичного майбутнього (у що педагог щиро вірив, вважаючи цей соціокультурний устрій гуманним та історично виправданим).

Формування науково-педагогічного світогляду С.Х.Чавдарова відбувалося під впливом педагогічної думки та освітянської практики першої третини ХХ ст. У цей період кристалізуються основні погляди вченого на мету, зміст і методи викладання філологічних дисциплін, розширюються його педагогічні інтереси.

Великою заслугою С.Х.Чавдарова було тісне пов'язання історії педагогіки з теорією навчання і виховання. Учений широко використовував історико-педагогічний матеріал для критичного аналізу теоретико-педагогічних проблем шкільного навчання. Вивчаючи праці лідерів експериментальної педагогіки Заходу – А. Лая, З. Меймана, А.Біне та інших, С.Х.Чавдаров доходив, зокрема, висновку про практику, а не експеримент як критерій істини. Це важливе для методології педагогіки положення згодом міцно увійшло до арсеналу педагогічної науки.

Світогляд С.Х.Чавдарова відображає позицію національного свідомого українця, щирого патріота свого народу, відданого своїй професії, науковця, який доводив, що за будь-яких політичних та соціокультурних умов необхідно піклуватися про культуру рідного народу, сприяти розбудові його духовності та освіченості. Формування ідейних позицій С.Х.Чавдарова відбувалося на демократичній основі під впливом рідної мови, поваги до традицій і звичаїв українського народу. Важливу роль відіграло навчання у Київському університеті, наполеглива педагогічна праця. Результатом цього було визначення ученим фундаментальних напрямів наукової, педагогічної та організаторської діяльності, глибину наукових пошуків, значний вплив на молодь.

У дисертації зазначено, що С.Х.Чавдаров, поділяючи погляди реформаторів свого часу, прагнув створити школу на засадах національного спрямування та самодостатності, тобто такою, що надає загальну освіту. У цьому контексті пріоритетного значення учений надавав системі філологічної освіти як основі гуманізації та гуманітаризації педагогічного процесу. Основною тезою концепції шкільної мовної освіти С.Х.Чавдарова був зв’язок мови і мислення. Зазначена ідея інтегрується та послідовно розкривається в авторських працях з навчання граматики, орфографії, розвитку мовлення. Учений доводив, що у дітей необхідно виховувати точність і правильність мовлення. Дослідник вважав, що у розвитку свідомості дитини мова відіграє вирішальну роль, а виховання розуму відбувається шляхом збагачення мовлення на основі реального світу та практичного досвіду. Отже, С.Х.Чавдаров був прибічником свідомого оволодіння мовою. У його світогляді важливу роль відігравала ідея рідномовної школи. Просвітництво виявлялось у С.Х.Чавдарова не тільки у питаннях вивчення мови як окремого предмета. Автор глибоко вірив у широкі можливості дитини, її розумові здібності. На думку С.Х.Чавдарова, методи навчання необхідно спрямовувати на те, щоб допомогти учням розвивати самостійне судження. Саме самостійність виступає кінцевим результатом навчання. Суспільству потрібна така особистість, яка здатна мислити самостійно.

Аналіз навчально-методичної і наукової спадщини С.Х.Чавдарова доводить, що автор послідовно реалізовував ідею розвитку активності учнів у свідомому опрацюванні доцільно дібраних вправ і дидактичного матеріалу. У контексті методичних розробок ученого формулювалися нові методи викладання мови та літератури – конкретно-індуктивний, індуктивно-дедуктивний, синтетичний та ін. Створюючи підручники з філологічних наук, С.Х.Чавдаров ставив за мету зробити викладання означених предметів доступнішим для дітей. Структура підручників, добір вправ і завдань враховували знання індивідуально-психологічних особливостей учнів, досягнення методики викладання предметів конкретного циклу. Ця позиція лінгводидакта знайшла відображення у його підручниках з української мови. У розділі підкреслюється значення авторських методичних і дидактичних ідей, зокрема зв’язку філологічних наук з життям; запровадження пропедевтичного курсу історії мови і мовознавства з елементами наочності.

Вивчення першоджерел дало можливість конкретизувати спектр проблем, які досліджувалися у працях С.Х.Чавдарова з проблем шкільної мовної освіти: визначення змісту початкової і середньої мовної освіти; теоретичне обґрунтування навчання української мови; створення концептуально нових підручників з української мови для загальноосвітньої школи.

У другому розділі - “Науково-педагогічна діяльність С.Х. Чавдарова в галузі шкільної мовної освіти”- розкрито особливості розроблення і вдосконалення С.Х.Чавдаровим методики навчання мови; охарактеризовано питання змісту і методів шкільного курсу української мови у спадщині С.Х.Чавдарова; подано ідеї щодо творчого використання педагогічного досвіду С.Х.Чавдарова в сучасній українській школі.

Узагальнений аналіз проблеми засвідчує, що С.Х.Чавдаров детально розробив, систематизував і запровадив авторську методику викладання предметів філологічного циклу відповідно до програм школи та ВНЗ. Методику мови і літератури автор розглядав як педагогічну дисципліну. Конкретний напрям, зазначав науковець, вивчає зміст, методи і раціональну організацію занять з мови, таку організацію, щоб учні якнайуспішніше засвоювали передбачені програмою знання і набували добрих навичок практично володіти мовою усно й на письмі. Фундаментом методичної теорії філологічних дисциплін у школі, зауважував С.Х.Чавдаров, є: теорія мовознавства; психолого-педагогічна теорія; експериментування над новими методиками. З-поміж проблемних питань шкільної мовної освіти учений виділяв: принципи побудови, зміст, обсяг та структуру програм з мови для кожного з класів; спрямування і характер удосконалення підручників з української мови; методів навчання тощо. До методики вивчення філологічних дисциплін, на думку вченого, належать такі складові: методика навчання грамоти, навчання письма і каліграфії, вивчення граматики у школі, навчання правопису, розвиток усного і писемного мовлення, методика читання. Система методики навчання української мови в школі реалізовувалася С.Х.Чавдаровим у його авторській моделі:

1.Наукова інтеграція розділів української мови (зокрема, граматики, словотвору, лексики, фонетики, стилістики).

2.Застосування варіативних форм активного навчання (урок, бесіда, позакласна робота, екскурсія, сценарій).

3.Спільна діяльність учителя й учня під час вивчення тем, що реалізується шляхом методів (евристична бесіда, спостереження над мовою, розповідь учителя, робота з підручником, вправи).

Отже, педагог виступав прибічником ідеї систематичного засвоєння знань, на основі якої формуються міцні навички правильного читання, письма та усного мовлення; зв’язку розвитку мовлення із загальним розумовим розвитком учнів (уміння логічно, послідовно мислити); збагачення словника, розвитку мовленнєвої практики для забезпечення яскравості, образності, чіткості висловлювань; формування світогляду діалектичного мислення; здійснення виховного впливу у процесі вивчення мови.

Розглядаючи складові методики навчання української мови в історичному аспекті, С.Х. Чавдаров сформулював принципи її побудови:

І. Вивчення філологічних наук слід розглядати у контексті загальноосвітніх завдань; учні мають знати і розуміти факти мови, їх різноманітність, типове в них, роль тощо; учні повинні усвідомлювати мову як реальну практичну свідомість, соціальну в своїй історії, в походженні, в розвиткові й у житті суспільства та кожного окремого його члена; у навчанні мови доцільно використовувати історичні факти з розвитку мови у зв’язку з історією народу; роботу з мови, засвоєння граматичних фактів потрібно будувати у взаємозв’язку мовних явищ з процесами мислення; вивчення граматичних та інших мовних явищ на основі поєднання змісту і форми, розуміння того, що за кожною особливою формою слова приховано певний зміст, певний нюанс його значення.

ІІ. Викладання філологічних наук у школі слід вести на основі опанування мови для практичних потреб.

ІІІ. Викладання філологічних наук має інтегрувати та реалізовувати виховні завдання, формувати певний світогляд. Зокрема, матеріал для граматичного аналізу має бути змістовно насиченим відповідно до історичного часу та вимог суспільства; у доборі матеріалу для граматичних занять слід обирати яскраві, емоційно насичені тексти. Цим забезпечується формування культури мови, художнього смаку, бажання й уміння користуватися яскравою, образною мовою.

ІV. Методичний компонент.

У процесі викладання мови і літератури слід застосовувати набір варіативних активних дидактичних методів. Крім того, методичний компонент передбачає: врахування вікових особливостей учня; взаємозв’язок граматики та інших видів роботи з мови.

Аналіз праць С.Х.Чавдарова засвідчує, що учений для підвищення ефективності шкільної мовної освіти пропонував: використовувати інтенсивні методи навчання, орієнтовані на розвиток пізнавальних і творчих здібностей учнів; застосовувати знання для розв’язування практичних завдань на всіх етапах навчання, забезпечувати прикладну спрямованість навчання мови; впроваджувати неперервність і наступність навчання; розподіляти матеріал відповідно до вікових можливостей і психічної готовності школярів; визначати освітній філологічний мінімум відповідно до життєвих вимог і потреб. Працюючи над удосконаленням методики навчання української мови в школах, С.Х.Чавдаров детально розробляв загальні питання вивчення складових цього наукового напряму, зокрема викладання фонетики і граматики, навчання орфографії, пунктуації, розвитку мовленнєвих здібностей учнів на уроках української мови. Зміст шкільного курсу української мови і літератури, на думку вченого, є частиною культури, вітчизняного досвіду суспільства, що використовується для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості. Зміст шкільної мовної освіти, за С.Х.Чавдаровим, становить визначена система знань, умінь, навичок, що забезпечує цілісне мислення, загальний світогляд, ціннісні орієнтації, потенції до самоосвіти і саморозвитку. Ученим чітко виокремлено такі основні компоненти змісту шкільної мовної освіти: знання (досвід пізнавальної діяльності); уміння діяти за зразком (досвід виконання відомих способів діяльності); уміння приймати креатині рішення у нестандартних ситуаціях (досвід творчої діяльності); ціннісні орієнтації (досвід ставлення до реальності). Ознаками творчої діяльності, на думку С.Х.Чавдарова, виступають: самостійне перенесення знань, умінь у нову ситуацію, бачення нової проблеми у нестандартній ситуації; усвідомлення структури об’єкта та його нової функції, самостійне застосування відомих способів діяльності; знаходження варіативних способів вирішення проблеми; побудова принципово нового способу вирішення питання, який є комбінацією вже відомих, тощо. На думку вченого, усі компоненти змісту шкільної мовної освіти взаємопов’язані і взаємозалежні. Засвоєння всіх компонентів надає можливість учневі не тільки успішно функціонувати у суспільстві, бути кваліфікованим працівником, а й діяти самостійно, бути здатним реформувати суспільство. Саме тому зміст шкільної мовної освіти у контексті загальної середньої освіти готує учнів до реального життя. Проте, слушно зауважував педагог, має готувати так, щоб особистість була здатною робити власний внесок у систему, яка існує, реформуючи та удосконалюючи її. Розробляючи питання змісту освіти у процесі створення перших підручників з української мови, С.Х.Чавдаров конкретизував чинники, які зумовлюють формування цієї категорії. Серед них система потреб (соціальних і особистісних), соціальні і наукові досягнення; врахування можливостей школяра; державна стратегія розвитку шкільної мовної освіти; методологічні позиції вчених за радянським варіантом.

Методи навчання С.Х.Чавдаров не обмежував лише технічним аспектом, як засобом передачі знань, умінь і навичок. На думку вченого, методи сприяють формуванню світогляду і підготовці молодшого покоління до життя, здійснюють вирішальний вплив на розвиток пізнавальних здібностей учня – конструктивного мислення, пам’яті, творчої уяви. Методами С.Х.Чавдаров називав “ті засоби, якими користується вчитель у процесі розв’язання навчальних завдань”. Усі дидактичні методи С.Х.Чавдаров розподілив на дві групи: загальні і спеціальні. До загальних методів він відносив розповідь, бесіду, вправи, ілюстрації та демонстрації, роботу з підручником, екскурсії тощо. Словесні методи: розповідь (міркування учителя, аналіз фактів, прикладів, тобто поєднання з поясненням матеріалу, який вивчається), бесіда, лекція (опис складних систем, явищ, об’єктів, процесів причинново-наслідкового характеру). Наочні методи: демонстрація, ілюстрація. Практичні методи: вправи (усні і письмові), робота з книгою (на уроці під керівництвом учителя і вдома самостійно з метою закріплення та поглиблення здобутих на уроці знань).

Отже, С.Х.Чавдаровим було розроблено змістові основи системи шкільної мовної освіти у школі. На практиці доведено необхідність застосування у навчанні індуктивно-аналітичної і дедуктивно-синтетичної логіки навчального процесу в їх тісному взаємозв’язку. Глибоке знання проблем викладання дисциплін філологічного циклу у школі дало можливість С.Х.Чавдарову структурувати матеріал у підручниках так, щоб у процесі виконання вправ учні не лише засвоювали знання, але й розвивали мовлення. Усе це сприяло тому, що підручники С.Х.Чавдарова з української мови витримали понад 30 видань та використовувалися протягом 1934 – 1972 рр.

У контексті розділу конкретизовано актуальні положення концепції С.Х.Чавдарова. Зокрема, формування міцних навичок правильного читання, письма й усного мовлення має ґрунтуватися на ідеї систематичного засвоєння знань; неодмінною складовою розвитку мовлення учнів є його зв’язок із загальним розумовим розвитком (наприклад, умінням мислити логічно, послідовно); розвиток мовленнєвої практики має супроводжуватись роботою над збагаченням лексичного запасу учнів для забезпечення яскравості, образності, чіткості висловлювань; у процесі вивчення мови має відбуватися формування світогляду, діалектичного мислення; процес навчання мови має бути збагачений глибоким виховним змістом.