СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ У ФРАНЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні та теоретичні засади дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, представлено джерельну базу, обґрунтовано вірогідність отриманих результатів, наведено відомості про їх апробацію, структуру та обсяг дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні засади підготовки фахівців соціальної сфери Франції” – проаналізовано науково-педагогічну літературу з проблеми дослідження, охарактеризовано історичні етапи становлення соціальної освіти, проаналізовано основні галузі діяльності та функції фахівців соціальної сфери Франції.

У розділі висвітлено дослідницькі підходи українських та зарубіжних учених до визначення суті соціальної роботи (І.Козубовська, І.Мигович, В.Сидоров, Е.Морель, А.Шантро), системи соціальної освіти (А.Капська, Л.Міщик, В.Поліщук, Г.Штинова, С.Енніон-Моро, Ж.-Н.Шопар та ін.), обґрунтовано суть дефініції “фахівці соціальної сфери”, що вживається у Франції для означення усіх суб’єктів соціальної діяльності у контексті тенденції до диверсифікації та розширення сфер соціальної роботи.

На основі історико-педагогічного аналізу праць французьких учених, присвячених дослідженню історії становлення системи соціальної освіти, а також враховуючи хронологію появи основних соціальних спеціальностей, виокремлено основні етапи розвитку соціальної освіти Франції.

Перший (початковий) – 1896-1930 рр. – формування соціальної роботи як фаху, відкриття перших приватних навчальних закладів із підготовки фахівців соціальної сфери, розробка перших навчальних програм із соціальних спеціальностей;

Другий (методологічний) – 1931-1967 рр. – розширення сфер діяльності фахівців соціальної роботи, що сприяло виникненню нових соціальних спеціальностей, теоретичне обґрунтування засад соціальної освіти, поява професійних об’єднань соціальних працівників, розвиток соціального законодавства, зростання ролі держави у фінансуванні соціальної роботи та системи соціальної освіти.

Третій (стабілізаційний) – 1968-1979 рр. – чисельне зростання фахівців соціальної сфери, продовження інституціоналізації, професіоналізації та стабілізації соціальної сфери, розробка і впровадження програм підготовки соціальних працівників із сучасних спеціальностей, розробка поняттєво-термінологічного апарату соціальної роботи та соціальної освіти.

Четвертий (реформувальний) – 1980-1998 рр. – збільшення кількості соціальних закладів, служб і шкіл соціальної роботи як реакція на поглиблення кризових явищ у соціумі (безробіття, маргіналізація, старіння населення); зміна підходів до системи управління соціальною роботою та соціальною освітою (від централізації до децентралізації), зростання автономії шкіл соціальної роботи у питаннях наповнення змістом програм професійної підготовки фахівців соціальної сфери.

П’ятий (модернізаційний) – 1999 р.-по теперішній час – вдосконалення системи соціальної освіти: упровадження двоступеневої системи підготовки фахівців соціальної сфери, відкриття докторантури із соціальної роботи, розвиток програм післядипломної освіти, пошук інноваційних механізмів підготовки соціальних працівників.

На основі узагальнення досліджених матеріалів встановлено, що на сучасному етапі у Франції соціальна політика є змістовою й організаційною основою соціальної роботи і визначає основні напрями її здійснення: соціальне асистування, спеціалізоване виховання, анімація. Ці напрями визначають пріоритетні галузі професійної діяльності фахівців соціальної сфери: захист дитинства, попередження конфліктування молоді із законом, соціальна підтримка неповних і неблагополучних родин, людей похилого віку, безробітних, осіб з обмеженими функціональними можливостями. В сучасних умовах у Франції спостерігається тенденція до розширення сфер і напрямів діяльності фахівців соціальної сфери, а саме: попередження усіх форм маргіналізації (соціальної, трудової, культурної), соціальна інтеграція іммігрантів та репатріантів, сприяння в соціальній адаптації та життєвій реалізації осіб з особливими потребами, поліпшення становища жінки в суспільстві, допомога ВІЛ-інфікованим та узалежненим особам тощо.

У процесі дослідження з’ясовано, що різноманітність напрямів, сфер професійної діяльності, категорій клієнтів соціальних працівників зумовила функціонування у Франції широкого спектра соціальних спеціальностей (асистент соціальної служби, аніматор, асистент техніка-аніматора з питань молоді та спорту, технік-аніматор із питань народної освіти, керівник проектів анімації та розвитку, спеціалізований вихователь, технічний спеціалізований вихователь, монітор-вихователь, вихователь дітей до-шкільного віку, радник із питань соціальної та сімейної економіки, помічник у соціальному житті, фахівець із надання медико-психологічної допомоги, сімейний медіатор, технік із соціального та сімейного втручання, фахівець з вищою освітою в галузі соціальної роботи, керівник соціального закладу чи служби соціального втручання).

Аналіз змісту професійної діяльності фахівців основних соціальних спеціальностей дав змогу виокремити основні групи виконуваних ними функцій: базові (діагностична, організаційна, розвивальна, інформативна, комунікативна, соціального супроводу) та спеціальні (адаптативна, фасилітативна, управлінська, виховна, посередницька, превентивна, анімаційна, соціально-економічна, координаційна, адміністративна).

У сучасних умовах у Франції спостерігається тенденція до появи нових соціальних спеціальностей і розширення функцій фахівців соціальної сфери, спричинена появою нових соціальних проблем та необхідністю їх вирішення: проектування, моделювання життєвого успіху клієнтів, терапії, експертизи, моніторингу процесу організації та здійснення соціальної допомоги, промоції клієнта (навчання, сприяння у професійній підготовці, подальше працевлаштування та включення клієнта в систему суспільних відносин), медіації (налагодження взаємодії між суб’єктами та об’єктами соціальної роботи) тощо.

У другому розділі – “Структура та зміст професійної підготовки фахівців соціальної сфери Франції” – охарактеризовано систему різнорівневої професійної підготовки фахівців соціальної сфери, розкрито особливості змісту, організації, форм і методів професійної підготовки фахівців соціальної сфери за основними спеціальностями у різних типах нав-чальних закладів.

На основі аналізу законодавчих нормативно-правових освітніх документів з’ясовано, що у Франції сформувалась система підготовки фахівців соціальної сфери, яка традиційно містить такі структурні компоненти: 1) допрофесійна освіта; 2) початкова та середня професійна освіта; 3) вища професійна освіта (І, ІІ, ІІІ циклів навчання); 4) післядипломна професійна освіта (рис. 1). На кожному з рівнів професійної освіти здійснюється підготовка фахівців відповідного рівня кваліфікації, де п’ятий є найнижчим, а перший – найвищим.

Встановлено, що в сучасних умовах у Франції професійну підготовку фахівців соціальної сфери здійснюють 428 навчальних закладів різних типів і форм власності, більшість із яких входять до системи вищої освіти: недержавні (асоціації, регіональні інститути соціальної роботи, що надають можливість отримати початкову, середню професійну та вищу професійну освіту І-ІІ циклів у галузі соціальної роботи) та державні навчальні заклади (загальноосвітні та професійні ліцеї, університети, університетські технологічні інститути, що відкривають можливості для здобуття початкової, середньої та вищої професійної освіти І-ІІІ циклів). Навчальні заклади Франції щороку приймають на різні спеціальності соціальної сфери у середньому 50 000 абітурієнтів і пропонують різні шляхи здобування освіти в галузі соціальної роботи, які є взаємопов’язаними і дають змогу студентам переходити з одного рівня професійної підготовки на інший.

Виявлено, що зарахування абітурієнтів на підготовку з більшості соціальних спеціальностей супроводжується професійним відбором і передбачає складання вступних іспитів для визначення загального рівня підготовки абітурієнтів, з’ясування психологічної відповідності обраній спеціальності, психологічної вмотивованості вибору соціальної роботи як фаху. Для більшості спеціальностей наявність практичного досвіду діяльності абітурієнта в соціальній сфері є необхідною умовою. Встановлений також віковий ценз для кандидатів на підготовку.

Аналіз змісту професійної підготовки фахівців соціальної сфери дав змогу виокремити в ньому інваріантний і варіативний компоненти. Інваріантна частина включає блоки обов’язкового вивчення (нормативні), мета яких полягає в ознайомленні студентів із засадами соціальної політики, професійної діяльності, основними групами та потребами клієнтів, формуванні знань, умінь і навичок професійної діяльності та спілкування. Варіативна частина, яка становить у середньому 20% від загального обсягу навчального навантаження, передбачає вивчення навчальних блоків за вибором, що дає змогу поглибити знання студентів у межах обов’язкових навчальних блоків та сформувати спеціальні уміння і навички (креативні, фізичні, комунікативні та інші). Навчальні заклади можуть формувати варіативну складову відповідно до спеціальності та особливостей діяльності фахівців соціальної сфери в конкретному регіоні.