ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З НЕРУЙНІВНОГО КОНТРОЛЮ ТА ТЕХНІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, викладено основні положення концепції дослідження, методи дослідження, його теоретичні основи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відображено апробацію, вірогідність і аргументованість результатів дослідження та їх впровадження у навчально-виховний процес вищих технічних навчальних закладів України, визначено особистий внесок здобувача наукового ступеня.

У першому розділі «Передумови розвитку змісту підготовки фахівців з неруйнівного контролю та технічної діагностики» проаналізовано історію виникнення наукового напряму, що пов’язаний з методикою і приладами контролю якості речовин і діагностикою технічних об’єктів, який склав основу для виникнення освітнього напряму, спочатку «Прилади інтроскопії», потім «Прилади і системи неруйнівного контролю» для технічної і медичної діагностики. Становлення і розвиток НК та ТД нерозривно пов'язаний з розвитком науки і техніки, виробництва і суспільних відносин. З появою нових машин і механізмів, складних технологічних процесів з’являються та розвиваються нові, більш інформативні методи НК та ТД. Поступово неруйнівний контроль перетворився у самостійну галузь науки і техніки, що розвивається на стику багатьох сучасних наук. Сьогодні методи і засоби неруйнівного контролю застосовують в усіх галузях вітчизняної промисловості. Сучасна діагностика увійшла до переліку найважливіших нових технологій, що забезпечують продуктивність, якість і технічний рівень виробів, економію ресурсів. Коло технічних об’єктів, охоплених контролем, безперервно розширюється. Об’єкти все більш відповідають новим системно-структурним уявленням, що складаються в науці і виробництві. А це свідчить про те, що вимоги до фахівців, які здійснюють неруйнівний контроль постійно зростають.

У розділі також подано коротку характеристику традиційних методів неруйнівного контролю та технічної діагностики, доведено, що подальший розвиток цієї галузі потребує кваліфікованих фахівців, які б компетентно проводили контроль якості продукції, забезпечували безаварійну експлуатацію промислових об’єктів та споруд, а також розробляли сучасні засоби контролю. Отже, професійна діяльність вимагає від фахівця не тільки, або не стільки професійних знань, умінь та навичок, як наявності компетентності, тобто здатності приймати правильні рішення у конкретній, часто екстремальній ситуації, спроможності нести відповідальність за прийняте рішення та його наслідки.

Особливості підготовки фахівців з неруйнівного контролю та технічної діагностики випливають із особливостей їх професійної діяльності і полягають у тому, що дана спеціальність є широкою та комплексною, що відрізняє її від традиційних інженерних, які мають вузьке спрямування. Знання, якими повинен оволодіти студент належать до різних наукових напрямів і студенту необхідно одночасно вивчати різні за своєю природою фізичні явища, які лежать в основі методів контролю та діагностики.

Професійне коло завдань фахівця з неруйнівного контролю та технічної діагностики відображає їх складність і вимагає високого рівня відповідальності фахівців з НК та ТД, що передбачає не тільки наявність ґрунтовних знань, але й певних здатностей та особистісних якостей (об’єктивність, наполегливість, принциповість тощо), що є професійно необхідними, і які виділяють фахівців з неруйнівного контролю та технічної діагностики поміж інших спеціалістів інженерних професій, враховуючи специфіку їх професійної діяльності.

У другому розділі «Формування професійної компетентності студентів спеціальності «Неруйнівний контроль та технічна діагностика» як наукова проблема» проаналізовано проблеми, що пов’язані з реалізацією традиційних підходів до технічної освіти та обґрунтовано необхідність у створенні і впровадженні нової парадигми освіти, спрямованої на підготовку висококваліфікованих громадян, які можуть орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, бути конкурентоздатними та мобільними.

У розділі проаналізовано становлення та розвиток компетентнісно-орієнтованї освіти у західних країнах, Росії та Україні. На думку зарубіжних експертів нова парадигма освіти, яка базується на компетентнісному підході до підготовки фахівців, повинна сприяти підвищенню конкурентоспроможності працівників на ринку праці та скороченню безробіття за рахунок підготовки гнучкої та кваліфікованої робочої сили. У науковій літературі компетентнісний підхід розглядається як системний, міждисциплінарний, який має особистісний і діяльнісний аспекти, підкреслює практичну спрямованість освіти, роль досвіду, здатність практично реалізовувати знання. На думку вчених-педагогів та психологів (В. Бойденка, Е. Зеєра, І. Зимньої, І. Зязюна, Н. Кузьміна, Д. Кучера, А. Маркової, О. Овчарук, Є. Павлютенкова, Д. Равена, О. Савченко, Ю. Татура, С. Шишова та ін.) компетентність – це сукупність знань фахівця у дії, тобто система знань, яка орієнтована на практичне застосування.

Таким чином, компетентність стає новим результатом освітнього процесу, але кваліфікація при цьому не зникає, а стає однією з ключових складових у її структурі. Відповідно Болонської декларації, що була прийнята у 1999 році, європейська система вищої освіти зазнала реформування та перейшла на дворівневу структуру кваліфікацій для студентів (бакалавр, магістр). Європейські фахівці у цій галузі (Л. Мемфорд, М. Хайдеггер, Г. Хог) вважають, що двоступенева система освіти має переваги порівняно з одноступеневою – вона є більш гнучкою і значно більше задовольняє європейській ринок праці. Це і була одна з головних причин реформування європейської освіти. Але, останнім часом міністри освіти європейських країн вирішили змінити колишній акцент на двох основних кваліфікаційних рівнях вищої освіти для того, щоб включити в Болонський процес докторський рівень як третій і цим сприяти тіснішим зв’язкам між вищою освітою та наукою. На Болонському семінарі у Зальцбурзі (2005 р.) було визнано, що докторанти – не просто студенти. Вони дослідники на початковому етапі своєї кар’єри, які роблять важливий внесок у створення нового знання.

На відміну від європейської системи вищої освіти, в Україні сьогодні склалася доволі гнучка система підготовки фахівців з інженерних спеціальностей, яка має три освітньо-кваліфікаційні рівні – «бакалавр», «спеціаліст» (інженер) та «магістр». Відомо, що у промисловості найбільшим попитом користується саме «спеціаліст» (інженер), той рівень підготовки, від якого Україна, виконуючи вимоги Болонської декларації, змушена відмовитися. Місце спеціаліста-інженера у промисловості буде зайняте «бакалавром», який навчається на 1,5 роки менше ніж «спеціаліст», і відповідно буде мати нижчий кваліфікаційний рівень підготовки та рівень компетентності якого буде також нижчим. Ситуація може бути змінена, якщо в системі інженерної освіти України буде запроваджений освітньо-кваліфікаційних рівень «магістра» у двох напрямах – магістр інженерії та магістр-дослідник. Це надасть можливість промисловості отримати фахівця такої необхідної кваліфікації, як «інженер», а університетам – зберегти багаторічний досвід з підготовки інженерів-конструкторів і розробників складних технічних систем, одночасно використовуючи досвід магістерської підготовки, що був отриманий у попередні роки. Таким чином, магістр інженерії може бути націленим на практичну діяльність (інженерно-експлуатаційну) фахівця, а саме – проектувальну, конструкторську та організаційно-управлінську. А фахівець другого напряму – магістр-дослідник, буде готуватись для дослідницької, інноваційної, наукової та педагогічної діяльності.

Ґрунтуючись на результатах аналізу наукової літератури з проблеми дисертаційного дослідження, можна констатувати, що поняття компетентність є широковживаним в Україні і дослідженим у західних країнах та в Росії, але разом з тим, на сьогодні не існує однозначності у визначенні цього поняття в професійній освіті. Поняття: «компетенція», «компетентність» та «професійна компетентність» трактуються неоднозначно і суперечливо. Проведений контекстуальний аналіз за різними джерелами дозволив визначити як співвідносяться між собою ці поняття і уточнити їх трактування.

Поняття «компетенція» включає комплекс набутих знань, умінь, навичок та якостей особистості, які дозволяють їй розв’язувати конкретні вузько спрямовані проблеми, що виникають у соціальній та професійній сфері її діяльності. Поняття «компетентність» визначає вміння гармонійно поєднувати знання, вміння, навички та здібності особистості з досвідом їх практичного використання і здатність направляти їх на успішну діяльність особистості у різних сферах життя.

У розділі сформульовано та обґрунтовано авторське тлумачення поняття «професійна компетентність» як інтегральна якість особистості, що проявляється у загальній здатності і готовності до виконання на високому рівні професійної діяльності у певній сфері, здатності нести професійну відповідальність за результати цієї діяльності, постійно підвищувати рівень своєї професійної діяльності.

На основі проведеного аналізу наукових джерел запропоновано загальну структуру професійної компетентності фахівця, яка представлена як комплекс функціональних компетентностей у загальнонауковій, професійній, індивідуально-психологічній сферах та сфері соціальних відносин (рис. 1).

На підставі аналізу професійної діяльності фахівців з НК і ТД, враховуючи запропоновану загальну структуру професійної компетентності, було запропоновано структуру професійної компетентності бакалавра у галузі приладобудування та магістра з НК і ТД. До структури професійної компетентності бакалавра увійшли такі складові: компетентність у розрахунково-проектній, виробничо-експлуатаційній, експериментально-дослідницькій та організаційно-управлінській діяльності, які, у свою чергу, є основою функціональних компетентностей. Основу функціональних компетентностей магістра складають компетентність у проектувальній, конструкторській, науково-дослідній та організаційно-управлінській діяльності. У розділі подано характеристику кожної з означених компетентностей.

Визначено, що професійна компетентність сучасного фахівця з НК і ТД базується не тільки на поєднанні когнітивної складової освіти з різними видами діяльного досвіду, але й включає здатності фахівця передбачати соціальні наслідки своєї діяльності для суспільства. Встановлено, що підвищення ролі соціально-гуманітарної підготовки студента сприятиме формуванню соціальної складової його професійної компетентності. Розвиткові професійної компетентності майбутнього фахівця з НК і ТД сприяє стимулювання його творчої активності під час навчання, що у подальшому мотивує його продовжувати пізнавальну діяльність за межами вимог, самостійно визначати закономірності, самостійно ставити проблеми та самостійно їх розв’язувати.