КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ЩОДО ОХОРОНИ МАЙНА Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок із науковими програмами та планами, розкривається мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, зазначаються методи, за допомогою яких автор намагався досягти поставленої мети дослідження, охарактеризовано емпіричну базу дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, з’ясовано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наводяться основні положення, що виносяться на захист, міститься інформація про їх апробацію, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Загальні питання соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» наголошується, що основними факторами, які характеризують соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна є: історичні, нормативно-правові, кримінологічні. На основі аналізу цих факторів робиться висновок, що збереження кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 197 КК України, є соціально обумовленим.

У підрозділі 1.2. «Історичні фактори» в загальних рисах охарактеризовано етапи встановлення і розвитку кримінальної відповідальності за порушення особою, якій було доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків. Відмічено, що кримінально-правове забезпечення належного зберігання й охорони чужого майна в загальній, початковій формі було відомим ще із часів чинності римського права. Початком законодавчого регулювання цих питань на території нашої держави можна умовно вважати першу половину ХІХ століття із прийняттям Уложення про покарання кримінальні і виконавчі 1845 р. Після 1917 р. положення законодавства, що припускали охорону прав власників від неналежного зберігання чи охорони їх майна були майже втрачені до прийняття КК УРСР 1960 р., оскільки попередні радянські кодекси містили лише віддалено подібну норму «Безгосподарність», тоді як у КК УРСР 1960 р. було закріплено ст. 91 «Злочинно-недбале ставлення до охорони державного або суспільного майна». Зазначається, що історично «доведена» доцільність та необхідність існування кримінальної відповідальності за діяння, що аналізується, оскільки вже був період, коли цей злочин було декриміналізовано, однак згодом законодавець повернувся до цього складу, виходячи з відповідних соціально-економічних потреб, що склалися в суспільстві.

Підрозділ 1.3. «Нормативно-правові фактори» містить характеристику тих основних нормативно-правових актів, які захищають права власників і законних володільців майна, коли вони передають майно на зберігання чи під охорону. На базі аналізу цих чинників дисертант приходить до висновку, що подальше збереження кримінальної відповідальності за порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони чужого майна є проявом наступності в праві, що виступає в якості закономірності його розвитку. Крім того, збереження у системі КК України ст. 197 виключає можливі випадки необґрунтованого визнання службових осіб суб’єктами цього діяння.

У підрозділі 1.4. «Кримінологічні фактори» зазначається, що необхідність збереження кримінальної відповідальності за порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони чужого майна, насамперед, зумовлюється наявністю високого ступеню суспільної небезпечності; негативною динамікою порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони чужого майна; наявністю умов вчинення цього злочину, котрі неможливо усунути без застосування кримінальної відповідальності тощо. Відзначається також, що передбачені кримінальним законом наслідки порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони чужого майна є також достатньо тяжкими.

Розділ 2 «Об’єкт та об’єктивна сторона порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Об’єкт, предмет та особа потерпілого від порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» поділяється на три пункти.

У пункті 2.1.1. «Об’єкт порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» визначено загальний, родовий і безпосередній об’єкти, у зв’язку з чим підтримана пропозиція вважати економічним змістом власності відносини з виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених ресурсів. Також обґрунтовано, що юридичним вираженням родового об’єкта аналізованого злочину (відносин власності) є не лише право власності, а й інші речові права.

Доводиться необхідність виокремлення в межах безпосереднього об’єкту даного злочину не лише основного безпосереднього (суспільні відносини щодо зберігання й охорони майна), а й додаткового факультативного об’єкту, яким можуть виступати суспільні відносини у сфері охорони навколишнього середовища, громадської безпеки, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, охорони здоров’я населення та ін.

У пункті 2.1.2. «Предмет злочину, передбачений ст. 197 КК України» аналізується предмет злочину та доводиться необхідність відносити до майна інформаційну продукцію, яка є еквівалентом вартості, а також за певних умов природні об’єкти в їх природному стані, зокрема – лісові ресурси, вибухові пристрої, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори.

У пункті 2.1.3. «Особа потерпілого від порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» містяться положення про особу потерпілого як одну з обов’язкових ознак складу злочину, що досліджується, та розглядаються окремі дискусійні питання. У ході аналізу доводиться, що під потерпілим від порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна потрібно розуміти не лише власників майна, а й законних його володільців. Внаслідок цього пропонується внести зміни до ст. 197 КК України, розширивши коло потерпілих.

Підрозділ 2.2. «Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 197 КК України» поділяється на три пункти, присвячених детальній характеристиці ознак об’єктивної сторони.

У пункті 2.2.1. «Суспільно небезпечне діяння порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» зазначається, що формами порушення обов’язків є їх невиконання чи неналежне виконання, одним із проявів якого може бути зловживання довірою.

Визначено, що обов’язки, які особа не виконує, можуть виникати із: а) закону чи інших нормативно-правових актів, б) договору (як усного, так і письмового) та в) професійних обов’язків. При цьому при вчиненні суспільно небезпечного діяння порушуються не лише писані норми (закони, правила, інструкції, положення, договори тощо), вирішальна роль серед яких відводиться локальним нормам, а й усні домовленості.

Доводиться, що поняття «зберігання» й «охорона» є різними за обсягом, а тому доцільно змінити назву ст. 197 КК на «Порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони чужого майна».

Обґрунтовано положення, що об’єктивними підставами виключення кримінальної відповідальності за аналізований злочин є випадки: а) загибелі майна, яке зберігалося чи охоронялося, в результаті непереборної дії стихійних сил природи або джерел підвищеної небезпеки чи б) викрадення, пошкодження чи знищення такого майна за умов застосування до зберігача або охоронця непереборного фізичного примусу чи психічного примусу, що створив стан крайньої необхідності (ст. 39 КК). Враховуються й суб’єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. Також не повинна нести кримінальної відповідальності особа, яка не виконала той чи інший обов’язок, самовільно взявши на себе його виконання, переслідуючи при цьому суспільно-необхідні, корисні цілі. За таких умов слід виходити з того, що вона не завжди може виконати всі необхідні дії належним чином. Якщо ж особа, яка, не маючи спеціальних знань, освіти чи досвіду роботи, влаштовується на роботу, попередньо знаючи про неможливість виконання нею належним чином зберігання чи охорони, порушує обов’язки, вона має нести кримінальну відповідальність на загальних підставах. Умовою відповідальності в таких випадках пропонується визнати приховування особою своїх недоліків освіти з одночасним продовженням виконання робіт.

У пункті 2.2.2. «Суспільно небезпечні наслідки порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» наведено низку аргументів щодо можливості спричинення цим злочином різних за тяжкістю наслідків і тому запропоновано диференціювати відповідальність за них: у разі спричинення істотної шкоди за ч. 1 ст. 197 КК, а в разі настання тяжких наслідків за ч. 2 ст. 197 КК. Також аргументується необхідність доповнення ст. 197 КК приміткою, в якій розкривався б зміст цих наслідків.

У пункті 2.2.3. «Причинний зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками злочину, передбаченого ст. 197 КК України» дисертантка приходить до висновку, що причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками має опосередкований характер.

Розділ 3 «Суб’єктивна сторона і суб’єкт порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 197 КК України» проаналізовано особливості форм вини в даному складі злочину. Встановлено, що досліджуваний злочин може бути вчинений із необережності (злочинна самовпевненість, злочинна недбалість), зі змішаною формою вини чи, навіть, умисно (прямий або непрямий умисел), тобто із будь-якою формою вини. Враховуючи вищезазначене, пропонується внести зміни до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 10 «Про судову практику в справах про злочини проти власності» шляхом доповнення роз’яснень щодо ст. 197 КК, а саме уточнення форм вини за яких можливо вчинити порушення особою своїх обов’язків із зберігання чи охорони чужого майна.

Мотиви та мета злочину, незалежно від форми вини особи, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але повинні враховуватися судом при призначенні покарання згідно зі ст. 65 КК.

У підрозділі 3.2. «Суб’єкт порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» встановлено, що суб’єкт злочину, який передбачений ст. 197 КК, є спеціальним.

Доведено, що суб’єкт є таким, якому доручено зберігання чи охорону чужого майна, коли майно: а) передане власником чи законним володільцем майна винній особі на законній підставі, тобто перебуває в її законному володінні; б) існує взаємна домовленість (усна чи письмова) сторін про передачу конкретного майна на зберігання чи під охорону; в) стосовно цього майна суб’єкт наділений певними повноваженнями необхідними для належного виконання зберігання чи охорони; г) зберігач майна наділяється обов’язком – повернути майно на вимогу поклажодавця. Крім цього, дорученим слід вважати майно, яке передане зберігачеві чи охоронцю неналежним володільцем, але особа, якій воно передається, не усвідомлює незаконність володіння і добросовісно помиляється щодо власника майна. Якщо ж особа усвідомлювала факт незаконності володіння майном із боку того, хто передає його під охорону чи на зберігання, відповідальність за порушення ним обов’язків щодо зберігання чи охорони такого майна виключається.

Стосовно суб’єкта цього злочину також обґрунтовано пропозицію щодо зміни диспозиції ст. 197 КК із позитивної на негативно-позитивну, шляхом доповнення її словами: «яка не є службовою».

Розділ 4 «Проблеми кваліфікації порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна» складається із двох підрозділів, де міститься характеристика проблемних питань кваліфікації порушень обов’язків щодо зберігання чи охорони майна.

У підрозділі 4.1. «Відмежування злочину, передбаченого ст. 197 КК України, від суміжних складів злочинів» проведено розмежування аналізованого злочину від службових злочинів (статті 364, 364¹, 365², 367 КК), злочинів проти довкілля (статті 240, 242, 247 КК), громадської безпеки (статті 264, 265, 267 КК), незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК), військових злочинів (статті 431, 418-421, 423, 425, 426 КК).

У підрозділі 4.2. «Відмежування порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони майна від співучасті та причетності до злочинів» розглянуто проблемні питання стосовно розмежування злочину, передбаченого ст. 197 КК України, від злочинів, що передбачені в статтях 185 та 194 КК України, у випадках вчинення їх у співучасті, коли винний є пособником і порушує обов’язки щодо зберігання чи охорони дорученого йому майна задля полегшення вчинення злочину іншим (-и) співучасником (-ами), а також доведена можливість визнання порушення обов’язків щодо зберігання чи охорони чужого майна одним із різновидів потурання злочину, коли, по-перше, винний не виконує свої обов’язки умисно, по-друге, треті особи, які викрадають, знищують чи пошкоджують чуже майно, також діють умисно, та, по-третє, вони не є співучасниками, оскільки між ними відсутній двосторонній суб’єктивний зв’язок, тобто треті особи не усвідомлюють про сприяння їм із боку зберігача чи охоронця майна.